Перебіг захворювань жовчовивідної системи у осіб, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК: 616.361-07+614.876

КАДЮК Олена Миколаївна

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ПЕРЕБІГ ЗАХВОРЮВАНЬ ЖОВЧОВИВІДНОЇ СИСТЕМИ У ОСІБ, ЩО ПОСТРАЖДАЛИ ВІД НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧАЕС

14.01.02 - Внутрішні хвороби

Київ - 2003

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Інституті клінічної радіології Наукового центру радіаційної медицини АМН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Комаренко Дмитро Іванович, провідний науковий співробітник відділу терапії Інституту клінічної радіології Наукового центру радіаційної медицини АМН України, м. Київ.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної терапії №2, м. Київ;

доктор медичних наук, професор Анохіна Галина Анатоліївна, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри гастроентерології та дієтотерапії, м. Київ.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України.

Захист дисертації відбудеться 15.05.2003р. о 13-30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.04 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (01003, м. Київ, вул. Льва Толстого, 10).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (01057, м. Київ, вул. Зоологічна, 3).

Автореферат розісланий 15.04.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук Кузьменко А.Я

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Під час аварії на Чорнобильській АЕС стався викид у довкілля значної кількості радіоактивних речовин, що зумовило формування аномальної екологічної ситуації в Україні. Організм людини, зокрема печінка та жовчні шляхи, знаходилися під дією опромінювання, як зовнішнього, так і за рахунок інкорпорованих радіонуклідів, які активно виділялися з жовчю в травний тракт (Деденко І.К. та співавт., 1990 р.).

Несприятлива екологічна ситуація в Україні, значне надходження в організм радіонуклідів, незбалансованість харчування, стресова ситуація та довготривале емоційне навантаження, якими супроводжувалась аварія, сприяли виникненню хронічного холециститу Тут і далі йдеться про хронічний холецистит без наявності каменів у жовчному міхурі. та хронічного холецистохолангіту. Така патологія займає чільне місце в загальній структурі захворюваності осіб, які зазнали впливу негативних факторів Чорнобильської катастрофи та має виражену тенденцію до зростання (Петрюк С.Є., 1993; Шишмарьов Ю.М. та співавт., 1992; Шидловський П.Р., 1992).

Досягнення в боротьбі з недугами жовчного міхура та жовчних шляхів тісно пов'язані з активним виявленням і усуненням чинників ризику захворювань, а також з удосконаленням і використанням сучасних методів діагностики на ранніх стадіях розвитку патологічного процесу (Харченко Н.В., 2000; Дегтярьова І.І., 1999; Бабак О.Я., 1999; Пелещук А.П., 1995) .

Велика поширеність та тенденція до зростання недуг жовчного міхура та жовчних шляхів, залучення до патологічного процесу інших органів та систем, частий розвиток ускладнень, затяжний та рецидивуючий перебіг, зниження працездатності хворих та їх інвалідизація пояснюють зростаючий інтерес до цієї проблеми (Поліщук В.М., 1997; ГончарикІ.І., 1993,1992). Своєчасна діагностика та корекція хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту у постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС контингенту необхідні для запобігання можливих ускладнень та хронізації процесу. Тому є потреба в розробленні та впровадженні в практику високочутливих критеріїв діагностики, зокрема методу біохімічного визначення жовчних кислот в жовчі. Адже вміст цих кислот найоб`єктивніше характеризує літогенні властивості жовчі та жовчоутворювальну функцію печінки (Шманько В.І., 1996; Мансуров Х.Х., 1991; Анохіна Г.А. та співавт., 1989) й дає змогу розкрити механізми ушкоджувальної дії несприятливих чинників довкілля, у тому числі іонізуючого випромінювання на печінку і жовчні шляхи людини.

Незважаючи на велику кількість публікацій щодо потерпілих, стан жовчовивідної системи вивчено недостатньо, деякі твердження є суперечливими. Тому наукова робота, в якій було б досліджено перебіг захворювань жовчного міхура та жовчних шляхів у віддалений період та розроблені рекомендації щодо своєчасної діагностики, видається актуальною.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові клінічні дослідження проводились в терапевтичному відділенні Інституту клінічної радіології Наукового центру радіаційної медицини АМН України за темою “Розробка системи заходів щодо профілактики та лікування осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС” (номер державної реєстрації РК 0196U010101), підтема “Моніторинг стану гепатобіліарної системи у осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС”, шифр 6/3.-96.08, й були складовою частиною підтеми “Розробка методології профілактичних і лікувальних заходів для мінімізації хронічних захворювань гепатобіліарної системи на основі проспективного вивчення клінічних особливостей перебігу патології печінки і жовчовивідної системи в учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у віддаленому поставарійному періоді”, шифр підтеми 17/11Н-99.07.

Мета і завдання дослідження. Мета даної роботи: оптимізація рівня своєчасної діагностики у осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, на основі вивчення клініки, функціонального стану жовчовивідної системи, біохімічних показників жовчі.

Відповідно до вибраної мети були визначені основні завдання дослідження:

1. Провести моніторинг ультрасонографічних, функціональних змін жовчного міхура та жовчних шляхів та ретроспективний аналіз даних стану здоров`я у осіб, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС.

2. Визначити особливості перебігу захворювань жовчовивідної системи на основі аналізу клінічної картини, результатів лабораторного та інструментального обстеження у хворих, які зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання.

3. Вивчити характер порушень жовчного міхура та жовчних шляхів, їхній зв'язок з наявністю запального процесу у постраждалих осіб, за даними багатомоментного дуоденального зондування та біохімічного складу жовчі.

4. Визначити діагностичне та прогностичне значення холато-холестеринових показників жовчі в діагностиці хронічних запальних захворювань жовчного міхура та жовчних шляхів у даної категорії хворих.

5. Визначити та обгрунтувати оптимальну лікувальну корекцію захворювань жовчовивідної системи в осіб, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС.

Об`єкт та предмет дослідження. Об`єктом вивчення стало дослідження медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Предметом дослідження стало вивчення перебігу захворювань жовчовивідної системи у постраждалих осіб.

Методи дослідження. Для визначення особливостей перебігу захворювань жовчовивідної системи у постраждалих використано комплекс сучасних методів діагностики. В програму обстеження увійшли: анкетування, клінічний огляд, загальноклінічні та інструментальні методи. Для оцінки стану жовчного міхура та жовчних шляхів використані сонографія, дуоденальне зондування, визначення ліпідного складу жовчі, динамічна білісцинтитіграфія; для оцінки залучення в патологічний процес печінки та активізації лізосомального апарату проводилося дослідження таких ферментів, як L-серин- та L-треоніндегідратаз, лізосомальних ферментів - в-галактозидази та в-глюкозидази. Використовували статистичні методи для аналізу та оцінки достовірності отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів.

Шляхом проведення комплексної порівняльної оцінки клінічних, біохімічних та інструментальних даних обстеження постраждалого контингенту та осіб, що не зазнали дії іонізуючого випромінювання, уперше виявлені особливості перебігу захворювань жовчного міхура та жовчних шляхів. Одержано нові дані про скоротливу функцію жовчного міхура у постраждалих від аварії на ЧАЕС, відмінно від нозологічного контролю. Уперше досліджено ліпідний склад жовчі в опромінених осіб, які хворіють на хронічний холецистит та хронічний холецистохолангіт. Встановлено, що вплив низьких доз іонізуючого випромінювання в сукупності с іншими чинниками (соціальні, економічні) мають значення у формуванні захворювань жовчовивідної системи у віддалені терміни. Показано, що функціональні зміни жовчного міхура та ліпідного складу жовчі не корелюють всередині кожної з груп з дозою опромінення. Визначені діагностичні критерії довготривалого моніторингу постраждалого населення для своєчасного виявлення і попередження ускладнень захворювань жовчовивідної системи. Подано наукове обгрунтування можливості та необхідності медикаментозної корекції порушень функціонального стану жовчного міхура та жовчних шляхів у осіб, які зазнали впливу малих доз іонізуючої радіації.

Практичне значення одержаних результатів. В результаті визначення особливостей стану жовчовивідної системи запропоновано нові підходи до своєчасної діагностики та формування груп для першочергового проведення профілактичних і терапевтичних заходів. Визначена доцільність використання таких простих і безпечних методів обстеження, як багатомоментне дуоденальне зондування з визначенням ліпідного складу жовчі у постраждалих, при проведенні диспансерного нагляду. Запропонована терапія із застосуванням гепатопротектора та жовчогінного засобу патогенетично обгрунтована та сприятиме покращенню клінічного стану хворих на хронічний холецистит та хронічний холецистохолангіт.

Результати досліджень впроваджені у практичну роботу поліклініки радіаційного реєстру Наукового центру радіаційної медицини АМН України, інфекційного відділення Головного клінічного госпіталю МО України у м.Києві, Українського республіканського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення, що підтверджено актами впровадження. Видано інформаційні листи "Застосування фебіхолу та легалону в лікуванні патології жовчовивідної системи у осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС", №124-2001; "Особливості клінічного перебігу захворювань печінки та жовчовивідної системи в учасників ЛНА на ЧАЕС у віддалений післяаварійний період", №90-2002.

Особистий внесок здобувача. Автор дисертаційної роботи самостійно проводила клінічні та параклінічні дослідження. Автором сформульована мета та задачі дослідження, написаний текст наукової роботи, сформульовані висновки та рекомендації, проведена статистичне опрацювання одержаних результатів, проаналізовані літературні джерела.

Автор щиро вдячна доктору медичних наук, професору, лауреату Державної премії України І. І. Нікбергу за увагу до її досліджень та надану допомогу.

Апробація результатів дисертації. На основі матеріалів дисертації зроблені доповіді на Ювілейній науковій конференції молодих вчених, присвяченій 10-річчю Наукового центру радіаційної медицини 2-4 жовтня 1996 р. у м. Києві; на ХХVII Травневих гепатологічних днях, організованих Чеським товариством гепатологів 21-23 травня 1997р., м. Карлови Вари, Чехія; на науково-практичній конференції “Проблеми гепатобіліарної патології в осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС” 18-19 жовтня 2000 р., м. Київ; на 3-й Міжнародній конференції “Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи: підсумки 15-річних досліджень” 4-8 червня 2001 р., м. Київ.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 друкованих робіт, із них 3 - у фахових наукових журналах, що входять до переліку ВАК України, 1 - як розділ монографії і 4 - у матеріалах і тезах конференцій. Випущено 2 інформаційних листа.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 134 сторінках друкованого тексту, має 24 таблиці і 9 малюнків. Складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, узагальнення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури із 255 джерел, 3 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. До групи спостереження включено 116 хворих на хронічний холецистит, хронічний холецистохолангіт та жовчокам`яну хворобу. Всі хворі належали до категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС віком від 20 до 59 років. Доза зовнішнього іонізуючого випромінювання була встановлена документально у 86 осіб і коливалась у межах від 1 до 98 сГр. Хворих на хронічний холецистит нараховувалось 49 осіб, на хронічний холецистохолангіт - 47, на жовчокам`яну хворобу - 20. Серед хворих основної групи більшість cтановили чоловіки - 82 особи (70.6 %), жінок було 34 (29.4 %). В якості групи нозологічного порівняння було обстежено 32 хворих з патологією жовчного міхура та жовчних шляхів запального генезу, що не мали контакту з ІВ. Контрольну групу становили 10 практично здорових осіб. Усі групи були репрезентативні за статтю та віком з основною групою.

Проводився ретроспективний аналіз та порівняльна оцінка даних про стан здоров`я 165 осіб, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС і проходили курс стаціонарного лікування в Інституті клінічної радіології НЦРМ АМН України в 1987-1988 рр. Методом випадкової вибірки проаналізовано 2090 висновків ультрасонографічних обстежень органів черевної порожнини хворих, що лікувались у 1987 р., та 2013 висновків ультрасонографічного обстеження органів черевної порожнини хворих, що проходили курс лікування в 1996 р. у Науковому центрі радіаційної медицини АМН України.

Для вивчення активності таких лізосомальних ферментів як в-глюкозидаза, в-галактозидаза у сироватці крові обстежено 103 постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, хворих на хронічний холецистит та холецистохолангіт. У 92 постраждалих аналогічної патології визначались активність L-серин- та L-треоніндегідратаз у сироватці крові.

19 хворим з патологію жовчного міхура та жовчних шляхів запального генезу проводилась динамічна білісцинтиграфія на г-камері із застосуванням I-131-бромсульфану за загальноприйнятою методикою. На підставі серій сцинтиграм над жовчним міхуром будували криву “активність/год”, за часовими, кінетичними та відносними показниками визначали моторно-евакуаторну функцію жовчного міхура, встановлювали та оцінювали поглинально-видільну функцію печінки і тонус сфінктера Одді.

Для корекції змін жовчовивідної системи у 19 постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС використовували схему лікування, що включала поєднання гепатопротектора (легалон) та жовчогінного засобу (фебіхол), 18 хворих становили контрольну групу.

Для досягнення поставленої в роботі мети використані сучасні методи дослідження. Усім хворим поряд з детальним клініко-анамнестичним обстеженням проводилось багатомоментне дуоденальне зондування з визначенням 5 фракцій за методом Пелещука А.П. та співавт. (1978 р.) з наступним біохімічним, мікроскопічним дослідженням жовчі. Оцінювалися тривалість та об`єм кожної фази, стан сфінтерного апарату жовчовивідних шляхів. За допомогою фазово-контрастної мікроскопії жовчі досліджували характер біліарного осаду. Біохімічними методами визначалась кількість жовчних кислот та холестерину в міхуровій та печінковій порціях жовчі за методикою Громашевської Л.Л. та співавт. (1986 р.). Розрахунковими методами визначали холато-холестериновий коефіцієнт (ХХК) міхурової та печінкової жовчі. чорнобильський жовчний ультрасонографічний

З інструментальних методів обстеження використовували сонографічне обстеження гепатохолангіопанкреатичної зони на апараті SSD-2000 “Alokе” (Японія), динамічну гепатобілісцинтиграфію на г-камері з застосуванням J-131 бромсульфану. Окрім загальноприйнятих біохімічних визначень (білірубін, тимолова проба, АСТ, АЛТ) в комплекс обстежень входило визначення в сироватці крові L-серин- та L-треоніндегідратаз за методом Мужиченко А.В., Негоди В.В. (1981 р.) Методом Покровського Б.В. та Conchie (1959 р.) визначалась активність в-галактозидази та в-глюкозидази.

Отримані дані спостережень аналізувалися методами математичної статистики за даними пакетів прикладних програм STATGRACH, SYSTAT та ЕРІ-ІNFO, призначених для аналізу медичних даних, які були занесені в базу ЕXCEL, розроблену в середовищі МS EXCEL 7.0. Використано параметричні та непараметричні критерії достовірності, такі як критерії Ст'юдента, Колмогорова-Смирнова, Манна-Уїтні, Краскала-Волліса, Вілкоксона. Проводився також багатофакторний дисперсійний аналіз. Для оцінки статистичних характеристик взаємозв`язку груп показників користувалися кореляційним аналізом. Застосовували засоби графічного аналізу і графічного подання отриманих результатів.

Результати досліджень та їх обговорення. Стандартне обстеження основної, груп порівняння та контрольної групи включало опитування за спеціально розробленою анкетою, об`єктивний огляд, лабораторно-інструментальне обстеження (загальноклінічний аналіз крові, біохімічні тести крові, сонографічне обстеження органів черевної порожнини, багатомоментне дуоденальне зондування, фазово-контрастна мікроскопія жовчі), а також біохімічне дослідження жовчі.

В усіх хворих основної групи хронічна патологія жовчного міхура та жовчних шляхів була запального генезу в стадії невираженого загострення, з кількістю загострень до двох-трьох разів на рік. В групу хворих на хронічний холецистит, холецистохолангіт увійшли особи, у яких захворювання перебігало в легкій формі, а жовчокам`яна хвороба - у прихованій формі, без нападів жовчної коліки. Період загострення патологічного процесу при усіх нозологічних формах не мав чітких термінів, був тривалішім, аніж у опромінених осіб з аналогічними захворюваннями.

Найчастіше у хворих основної групи виявлявся астеноневротичний синдром у 108 хворих (93.1 %), у групі порівняння - у 4 хворих (12.5 %); диспептичний синдром виявлявся у 41 особи (або 35 % основної групи), в групі порівняння - у 22 осіб (68.8 %); абдомінальний синдром виявлений у 55 хворих (47.4 %) основної групи та у 28 хворих (87.5 %) групи порівняння. Особливістю було те, що катаральний синдром в групі порівняння виявлявся значно частіше у 5 осіб і становив 46.8 %, в основній групі - у 7 осіб, або 6 %.

При пальпації органів черевної порожнини больові відчуття в проекції жовчного міхура відмічались у 94 хворих (81 %), при цьому вираженість больового синдрому була незначна.

Із жовчно-міхурових симптомів у 32 хворих (32.8 %) реєструвався симптом Кера, у 37 хворих (31.9 %) - симптом Ортнера, у 21 (18.1 %) - симптом Мейо-Робсона, у 15 хворих (12.9 %) виявлявся правосторонній “френікус”-симптом.

Така невиражена, малосимптомна клініка супроводжувалась вираженими змінами, які виявлялись при проведенні ретельного поглибленого інструментального обстеження.

При серологічному обстеженні на вірусні гепатити В і С маркери цих гепатитів у сироватці крові хворих обстежуваних груп були негативні, на підставі чого можна було виключити перенесені в минулому гепатити В чи С.

При ультрасонографічному обстеженні органів черевної порожнини у 58 (50 %) хворих виявилось потовщення стінки жовчного міхура близько 3-4 мм, у 42 (36.2 %) виявлені перетягування та перегини жовчного міхура. Жовч по типу “замазки” виявлена у 12 (10.3 %) хворих, холестероз жовчного міхура виявлено у 6 хворих (5.2 %), камінці в жовчному міхурі - у 20 (17.2 %) хворих. Конкременти, як правило, були поодинокі, діаметром не більше 2 см, у однієї хворої конкременти займали близько 1/3 об'єму жовчного міхура. Жирова інфільтрація печінки виявлена у 9 (7.8 %).

При проведенні 5-фракційного дуоденального зондування у більшості обстежуваних основної групи мали місце зміни сфінктерного апарата жовчовивідних шляхів. Серед порушень тонусу сфінктера Одді найчастішою була його гіпертонія: у 65 (85,5 %) хворих основної групи та у 14 (43,8 %) хворих групи порівняння. Тоді, коли гіпотонія сфінктера Одді хворих основної групи виявлена лише у 7 (9,2 %), а у хворих групи порівняння - у 1 (21,8 %).

Нормальний стан моторики жовчного міхура виявлявся у 25 (33 %) хворих групи постраждалих та у 17 (53 %) неопромінених хворих. Гіпотонічна дискінезія жовчного міхура виявлялась у 37 хворих (49 %) основної групи хворих та у 8 хворих (25 %) - групи порівняння. У 14 хворих (18 %) основної групи та у 7 хворих (22 %) групи порівняння виявлено гіпертонічну дискінезію.

Також за допомогою таблиць сполучених ознак 2 х 2 було проведено аналіз частот відхилень від нормального тонусу жовчного міхура (дискінезії за гіпотонічним та гіпертонічним типом) у двох групах - постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та в групі порівняння. У дослідженому випадку маємо: чисельність групи постраждалих була N₁ = 76, а чисельність групи порівняння становила N₀ = 32. Кількість осіб з дискінезією жовчного міхура за гіпотонічним типом у групі постраждалих була А₁ = 37, а в групі порівняння становила А₀ = 10. Таким чином, відносний ризик дискінезії жовчного міхура за гіпотонічним типом в постраждалих становив 1.33 при 95 % довірчому інтервалі (1.05; 1.68). Отже, відносний ризик дискінезій жовчного міхура за гіпотонічним типом в постраждалих становив відносно групи порівняння 1.33 і попадає в довірчий інтервал. Таким чином, в осіб, які зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання достовірно частіше трапляється дискінезія жовчного міхура за гіпотонічним типом на відміну від неопромінених.

Проведено кореляційний аналіз впливу іонізуючого випромінювання на різновиди дискінезій жовчного міхура. Величина дози іонізуючого випромінювання в обстежуваного контингенту постраждалих від аварії на ЧАЕС 1986-1987 рр. була в межах від 5 до 98 сГр. Проводився непараметричний кореляційний аналіз, який не виявив значущої залежності різновидів дискінезій жовчного міхура від впливу іонізуючого випромінювання (коефіцієнт кореляції за Кендалом r_k= 0.018, за Спірманом r_с=0.02). З цього випливає, що лінійна кореляційна залежність не виявлена. Дози в усіх 3-х групах дискінезій жовчного міхура (гіпотонічна, нормотонічна та гіпертонічна) статистично не відрізняються. Середні показники доз зовнішнього опромінювання досліджуваної когорти постраждалих з дискінезією жовчного міхура за нормотонічним, гіпотонічним та гіпертонічним типом не відрізнялися.

Досліджувався також ліпідний склад жовчі, отриманій при проведенні дуоденального зондування. Основну групу складали 56 постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС 1986 - 1987 років, з них чоловіків - 39, жінок - 17. Доза іонізуючого випромінювання встановлена в 25 хворих і варіювала в межах від 1 до 93 сГр. Основною патологією жовчовивідної системи був хронічний холецистит, хронічний холецистохолангіт в стадії нерізко вираженого загострення. До групи нозологічного порівняння (порівняльна група) увійшли 32 особи, які постійно проживають в м. Києві і не належать до категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. 10 практично здорових осіб увійшли до контрольної групи. Всі три групи були репрезентативні за віком і статтю.

Ліпідний склад жовчі у осіб, що зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання (основна група), у групи порівняння та контрольної групи наведені в табл.1. Результати дослідження показали зниження рівня жовчних кислот в жовчі в основній групі, особливо суттєва відмінність вмісту жовчних кислот між основною групою та групою порівняння. Дані статистичного аналізу вказують на підвищення рівня холестерину в жовчі, достовірну відмінність, виявлено в основній групі (міхурова жовч) і в групі порівняння (печінкова жовч) відносно контролю. Між основною групою та групою порівняння істотної відмінності вмісту холестерину жовчі не виявлено. Спостерігалось значне зниження ХХК в основній групі як відносно групи порівняння, так і до контрольної групи (показник був нижчим більш, як у 1.5 раза).

Таблиця 1 Рівень холестерину, жовчних кислот (г/л) та ХХК міхурової та печінкової фракцій жовчі

Примітка: * - відмінність між контрольною і групою порівняння вірогідна; ** - відмінність між контрольною і основною групою вірогідна; *** - відмінність між основною групою і групою порівняння вірогідна.

Значення критеріальної статистики, за якою здійснювалась оцінка істотної відмінності досліджуваних показників групи постраждалих і порівняльної групи, свідчать, що кількість холестерину і жовчних кислот значно більша в міхуровій жовчі, ніж у печінковій. ХХК був знижений в міхуровій фракції більше, ніж у печінковій.

Не виявлено кореляційної залежності між дозою іонізуючого випромінювання і рівнем холестерину печінкової жовчі (r = -0.11, p > 0.5) та міхурової жовчі (r = 0.07, р > 0.6); між дозою іонізуючого випромінювання і жовчними кислотами в міхуровій фракції (r = -0.098, р > 0.5) та в печінковій фракції (r = -0.11, р > 0.5); між дозою іонізуючого випромінювання і ХХК у міхуровій фракції (r = 0.68, p > 0.6) та печінковій фракції жовчі (r = -0.76, p > 0.6). Виявлено значущий додатний кореляційний зв'язок з коефіцієнтом кореляції r = 0.71 (р < 0.001) між жовчними кислотами печінкової і міхурової фракцій; між холестерином цих фракцій додатний кореляційний зв`язок виявлено на рівні значущості менше, ніж 5 %. Коефіцієнт кореляції у цьому випадку становив: r = 0.33 (p < 0.48). Додатний кореляційний зв`язок виявлено й між жовчними кислотами та ХХК з коефіцієнтом кореляції r = 0.51 (p < 0.002).

Зниження біліарної концентрації жовчних кислот може бути пов`язане з функціональним станом печінкових клітин, оскільки первинні жовчні кислоти є специфічним продуктом і утворюються лише у печінці в результаті трансформації холестерину. Цей складний процес здійснюється в гепатоцитах за участю мікросомальних, мітохондріальних ферментів, основні з яких: 7-б-гідроксилаза, 6-в-гідроксилаза, 12--гідроксилаза (Березов Н.В., 1990). Зменшення біліарної концентрації жовчних кислот при порушенні їх синтезу розглядається як один з патогенетичних факторів у розвитку жовчокам`яної хвороби. Оскільки секреція жовчі та реабсорбція її компонентів є енергозалежними процесами, в основі їх порушення лежать енергетичні зміни у тканині печінки, а саме: порушення інтенсивності розпаду макроергічних фосфатів, активності ферментів біологічного окиснення, поєднання тканинного дихання та окиснювального фосфорілювання (Hague S. et al., 1996; Reichen J., 1999).

Вивчення віддалених наслідків дії комплексу негативних факторів Чорнобильської катастрофи на стан жовчовивідної системи людини потребують довготривалого моніторингу. Проведено вивчення частоти холецистолітіазу та холестерозу жовчного міхура за результатами ультразвукових сонографічних обстежень, проведених на апараті SSD-2000“Aloka” (Японія) органів черевної порожнини в різні терміни від аварії на ЧАЕС. Розглянуто 2090 висновків ультрасонографічного обстеження, проведених в 1987 році, і 2013 - в 1996 році. Відбір висновків ультрасонографічного обстеження проводився методом випадкової вибірки.

В цілому в групі, обстеженій у 1987 році, холецистолітіаз шляхом ультрасонографічного дослідження був діагностований у 4.4 %, у 1996 році - 8.25 % (p < 0.01, відмінність достовірна), тобто протягом 9 років у постраждалих відмічалось зростання частоти виявлення холецистолітіазу. У старших вікових групах частота холецистолітіазу була вищою, однак ці дані потребують подальшого детального епідеміологічного дослідження.

В групі обстеження 1987 року холестероз жовчного міхура діагностувався в 9 осіб, що становило 0.43 %, в групі обстежених у 1996 р. ця патологія мала місце у 28 осіб, тобто 1.39 % випадків, причому частіше - в групі чоловіків (1.7 %), ніж у жінок.

З метою детального вивчення динаміки клініки та перебігу патології жовчовивідної системи у опромінених проводився ретроспективний та порівняльний аналіз історій хвороб 165 осіб, які проходили курс стаціонарного лікування в Інституті клінічної радіології НЦРМ АМН України у 1987-1988 рр. Застосовувався кореляційний та дисперсійний методи аналізу (загальноклінічні, біохімічні, сонографічні дані). Дослідження проводилося у трьох групах: опромінені 1986-1987 рр. обстеження (165 осіб - перша основна), постраждалі 1997 р. обстеження (116 осіб - друга основна), та група порівняння (37 осіб).

Як показав проведений аналіз загальноклінічні показники периферичної крові у більшості хворих першої основної групи знаходились у нормальних межах, тільки
у 9 (5 %) хворих відмічався тимчасовий лейкоцитоз від 9.0х10⁹, у 11 (6.6 %) хворих - підвищення ШОЕ від 15 до 21 мм за год. У переліку біохімічних показників крові лише у 5 (3 %) хворих відмічався підвищений вміст білірубіну в межах від 21 до 40 ммоль/л за рахунок непрямого білірубіну, а також підвищення АСТ більше 0.5 у 24 (14.5 %) хворих. Підвищення рівня холестерину понад 6.5 г/л виявлено у 42 (25.4 %) хворих. Підвищений рівень -ліпопротеїдів відмічався у 23 хворих (13.9 %). Підвищення рівня тимолової проби було у 7 (4.2 %) осіб. Як біохімічні, так і загальноклінічні показники нормалізувалися у процесі лікування хворих.

Основна увага була приділена вивченню відмінностей відхилень, пов`язаних із загальноклінічними та біохімічними показниками сироватки крові у неопромінених, опромінених групах хворих та у двох групах опромінених хворих у різні терміни після аварії на ЧАЕС. У зв`язку з цим проводився двофакторний дисперсійний аналіз за дворівневою стратифікацією. Перший - коли були включені тільки групи осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, 1987 - 1988 рр. (перша основна група) та 1997 р. обстеження (друга основна група), другий - коли враховувалася ще й група порівняння (неопромінені хворі).

Результати дисперсійного аналізу показали, що відхилення від норми були вірогідними на рівні 1 % значущості за такими показниками: ШОЕ, холестерин крові, -ліпопротеїди, тимолова проба, АСТ. Відмінності щодо біохімічних показників у різних групах обстеження хворих були вірогідними на рівні значущості 8 % у першому випадку, а в другому - рівень значущості становив 4 %. Ця відмінність була незначущою, вона становила лише 5.3 % у загальній дисперсії. Дані проведеного аналізу вказують на незначні відхилення вивчених показників між першою та другою основною групами у різні роки обстеження та більш виражені відхилення у неопромінених осіб порівняно з опроміненими. Тобто, в постраждалих захворювання жовчовивідної системи має приховану, стерту форму перебігу, без виражених змін загальноклінічних показників сироватки крові. Результати проведеного аналізу свідчать про те, що відхилення за біохімічними показниками крові обстежених груп були незначними (39.4 % вклад в загальну дисперсію у випадку, коли не була включена група порівняння, і 33.7 % - коли її включили). Це пояснює те, що більший вклад в загальну дисперсію вносять невраховані фактори, тобто відхилення біохімічних показників крові пов`язане також із супутніми захворюваннями, а також з іншими соціальними та економічними чинниками. Тому, за цими показниками крові важко давати оцінку про ступінь вираженості патології жовчовивідної системи, тобто, захворювання перебігає у стертій, прихованій формі, без виражених змін загальноклінічних показників сироватки крові. Слід звернути увагу на те, що значні відхилення у показниках ШОЕ в групі порівняння свідчать про більшу вираженість запального процесу в осіб, що не мали контакту з іонізуючим випромінюванням.

Для порівняння частоти виявлення такої патології жовчного міхура, як холестероз, в групі обстеження 1987-1988рр. і 1997 р. було проведено дисперсійний аналіз за таблицями сполук (програма EpiInfo Версія 5). Частота виявлення холестерозу жовчного міхура, за літературними даними, становить 1.08 % (Алексе Р.О. та співавт., 1990). При дослідженні 116 пацієнтів 1997 р. обстеження виявлено 6 хворих з холестерозом жовчного міхура, що становило 5.17 %. У пацієнтів 1987-1988 рр. обстеження частка хворих з холестерозом жовчного міхура становила 1.21 %. Відносний ризик становив 1.12 при довірчому інтервалі 0.28<1.12<4.47. Значення Хі-квадрату були наступними: некоректований - 0.03 (р=0.87); Ментела-Хенсзела - 0.03 (р=0.87); Йетса коректований - 0.05 (р=0.83). Як видно з результатів аналізу за таблицями сполучених ознак, рівень значущості становив більше ніж 5 %, тому можна сказати, що частота холестерозу у хворих 1987-1988 рр. обстеження статистично не відрізнялася від даних літературних джерел.

Проводилось статистичне порівняння даних стосовно частоти виявлення холестерозу жовчного міхура у хворих 1997 р. обстеження відносно даних літератури та групи обстеження 1987-1988 рр. Відносний ризик становив 4.79 при довірчому інтервалі 2.15<4.79<10.66. Значення Хі-квадрату були наступними: некоректований - 17.24 (р=0.001); Ментела-Хенсзела - 17.23 (р=0.001); Йетса коректований - 13.76 (р=0.001). Останнє свідчить про підвищення частоти холестерозу жовчного міхура у хворих 1997 р. обстеження порівняно зі спонтанним рівнем на рівні значущості 1 %. Відносний ризик становив 1.86 при довірчому інтервалі 1.22<1.86<2.85. Значення Хі-квадрату були наступними: некоректований - 3.86 (р=0.05); Ментела-Хенсзела - 3.85 (р=0.05). Таким чином, частота виявлення холестерозу або поліпів жовчного міхура у хворих 1997 р. обстеження більша відносно групи обстеження 1987-1988 рр. на рівні значущості 5 %. Отримані дані можна пояснити, спираючись на літературу щодо цього питання. Так, за даними Blaufox M.Donald. (1999), високі, але сублетальні дози іонізуючого випромінювання можуть викликати проліферацію клітин, впливаючи на швидкість мітозу, знижуючи синтез ДНК, що може призводити у деяких випадках до поліпоїдних утворень.

Одним із шляхів оцінки ступеня ушкодження органів та систем при дії несприятливих факторів навколишнього середовища є визначення активності тканино-специфічних ферментів, до числа яких належать L-сериндегідратаза та L-треоніндегідратаза (СДГ, ТДГ) [Акопов М.А. та співавт. 1971]. Особливістю ферментів СДГ та ТДГ є їх органо-специфічність, переважна локалізація в цитоплазмі гепатоцитів та короткий період піврозпаду (2-3 год. у порівнянні з 40-48 год. для АЛТ, АСТ).

Активність ферментів СДГ та ТДГ визначали 92 хворим на хронічний холецистит, хронічний холецистохолангіт. В якості контролю використовували результати обстеження 30 донорів - чоловіків віком від 28 до 50 років. Показники контрольної групи: СДГ - 135.25 ± 13.47 мкмоль/л/год.; ТДГ - 110.81 ± 10.68 мкмоль/л/год. При індивідуальній оцінці показників за норму брали: М ± 1.56; СДГ - 36.28--234.2 мкмоль/л/год., ТДГ - 32.3--189.9 мкмоль/л/год.

Середнє значення активності дегідратаз у постраждалих становило: СДГ - 279.9 ± 23.2 мкмоль/л/год.; ТДГ - 158.32 ± 26.18 мкмоль/л/год. Різниця з контролем достовірна тільки за значеннями активності СДГ.

Загалом в групі підвищення активності СДГ мало місце у 24 (26.1 %) хворих, ТДГ - у 22 (23.9 %). Згідно з літературними даними, співвідношення активності узгоджених плазматичних ферментів характеризується переважанням значень СДГ. В обстеженій групі опромінених у 29 (31.52 %) хворих значення активності ТДГ перевищувало значення активності СДГ, що відображає дезорганізацію узгоджених ферментативних систем.

За даними ряду авторів (Гічев Ю.П., 1990), у ході адаптації тканин організму людини до дії ушкоджуючих факторів навколишнього середовища істотне значення мають пристосувальні процеси не лише в енергетичному обміні, але й у ферментних системах лізосом, які беруть участь як в деградації, так і в оновленні структурних утворень клітин. Процеси активації лізосомального апарату найбільш чітко виражені в печінці - органі, який несе основне навантаження при підтриманні в екстремальних умовах стабільності біохімічних показників внутрішнього середовища організму і переробки значної частини пластичного матеріалу. Під впливом гуморального субстрату стресу і радіотоксинів в печінці відбувається збільшення активності органоспецифічних ензимів, які відображають стабільність мембранних субклітинних структур печінки.

Лізосомальні ферменти в-глюкозидаза і в-галактозидаза досліджувалися в 103 постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС з патологією жовчовивідної системи. Усі пацієнти проходили курс стаціонарного лікування в терапевтичному відділенні ІКР НЦРМ АМН України. Визначення проводилися в 1994-1998 рр. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб (донорів міської станції переливання крові). Ці два ферменти є маркерами субклітинних структур: в-глюкозидаза тісно пов`язана з мембранами лізосом, в-галактозидазa - з їх матриксом.

Рівень активності лізосомальних ферментів статично вірогідно був підвищений в групі постраждалих та становив в-глюкозидази 44.5±3.1 мкмоль/л/год. і в-галактозидази 48.2 ± 2.79 мкмоль/л/год, що свідчить про значне пошкодження лізосомального апарату в обстежуваного контингенту, однак це не стосується виключно лізосомального апарату гепатоциту, а передбачливо пов`язане з пошкодженням лізосом і в інших органах.

У 1992-1993 рр. 19 постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС проведена динамічна гепатосцинтіграфія з бенгальським рожевим поміченим йодом-131 на г-камері, які знаходилися на стаціонарному лікуванні з приводу хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту. Аналізуючи дані радіонуклідної діагностики жовчовивідної системи, слід констатувати, що при проведенні гепатосцинтіграфії в усіх 19 хворих, тобто у 100 %, виявлено зниження поглинально-видільної функції гепатоцитів. Запізнене надходження жовчі в 12-палу кишку виявлялось у 6 хворих (31.5 %), рефлюкс жовчі - у 8 осіб (42.1%), утруднене вивільнення жовчного міхура - у 2 осіб (10.5 %). Дискінезію жовчного міхура за гіпотонічним типом зареєстровано у 16 осіб (84.4 %).

Виявлене при клінічному обстеженні підвищення активності органоспецифічних ферментів печінки (СДГ та ТДГ), лізосомальних ферментів (в-галактозидази, в-глюкозидази), зниження поглинально-видільної функції полігональних клітин печінки, виявлені при проведенні гепатосцинтіграфії у хворих на хронічний холецистит та хронічний холецистохолангіт, вказують на первинне ураження гепатоцитів та на порушення функціонування печінки в умовах дії малих доз іонізуючого випромінювання, що необхідно враховувати, призначаючи лікування.

У медикаментозній терапії хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту постраждалих неможливо назвати кардинальний засіб, здатний зупинити патологічний процес, тому важливе значення має комплексний підхід з максимальним урахуванням індивідуальних особливостей організму.

Вибір тактики лікування хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту в осіб, що зазнали дії малих доз іонізуючого випромінювання, визначався отриманими результатами та висновками проведеного дослідження. Запропонована корекція хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту у постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС контингенту, яка являє собою поєднання жовчогінного препарату (фебіхол) та гепатопротектора (легалон).

Обстежено 19 хворих, які відносяться до категорії постраждалих. Усі хворі були чоловіки віком 34-55 років, які проходили стаціонарне лікування з приводу хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту в терапевтичному відділенні у першому півріччі 1999 року. У терапії цих захворювань застосовували легалон по 2 таблетки 2 рази на день після їди та фебіхол по 2 таблетки 3 рази на день після їди протягом 12-14 днів. До групи порівняння увійшли 18 хворих, які отримували загальноприйняте лікування (жовчогонні засоби, такі як оксафенамід, алохол та холінолітики - метацин, платифілін). Усім хворим проводили загальноклінічні, біохімічні визначення, сонографічне обстеження органів черевної порожнини та дуоденальне зондування до та після комплексного лікування.

Аналіз динаміки клінічних проявів у хворих, які отримували легалон і фебіхол, показав позитивний вплив цих препаратів на тривалість ряду симптомів. У цієї групи хворих покращився загальний стан, зникли скарги на загальну слабкість, припинився біль у животі, важкість у правому підребер`ї, гіркота у роті.

Частота дискінезій жовчного міхура в групі пролікованих легалоном та фебіхолом була меншою після проведеного курсу лікування: дещо рідше виявлялись гіпотонічні дискінезії і практично не змінювалась частота гіпертонічних дискінезій. Нормальний стан моторики жовчного міхура виявлено всього у 2 хворих (11 %) до лікування та у 8 хворих (42 %) після лікування. Після застосування курсового лікування легалоном і фебіхолом спостерігались менш виражені функціональні зміни моторики жовчного міхура та сфінктерного апарату. Про це свідчила менша тривалість фази закритого сфінктера Одді 6.4 0.3 хв проти 9.4 0.2 хв, р < 0.05 та прискорення швидкості випорожнення жовчного міхура, яка до лікування склала 1.4 0.1 мл/хв, після 1.8 0.1 мл/хв, р < 0.05, час його випорожнення 33.9 1.8 проти 48.3. 2.3, р < 0.05 відповідно. Таким чином, використання комплексного лікування, що включало гепатопротектор (легалон) і жовчогінний засіб (фебіхол), було ефективним.

ВИСНОВКИ

1. Клінічні дослідження стану жовчного міхура та жовчних шляхів у постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС свідчать про наявність у багатьох з них у порівнянні з непостраждалими виражених функціональних розладів. Останні мають низку специфічних особливостей, що зумовлює необхідність проведення диспансерного спостереження даного контингенту для формування груп ризику, вчасного проведення лікувальних та профілактичних заходів.

2. Багатофакторний дисперсійний аналіз загальноклінічних данних, біохімічних досліджень крові та інструментальних досліджень у осіб з хронічним холециститом та холецистохолангітом показав, що ці захворювання у постраждалих мають стертий, прихований перебіг без виражених проявів запального процесу, з переваженням у скаргах астеноневротичного синдрому, у таких хворих частіше виявляють холестероз жовчного міхура.

3. Вивчення у постраждалих осіб функціонального стану жовчовивідної системи за даними багатомоментного дуоденального зондування показало, що у них переважають дискінезії жовчного міхура за гіпотонічним типом у поєднанні з гіпертонусом сфінктера Одді. Це сприяє розвитку застійних явищ у жовчному міхурі та протоках, негативно впливає на ліпідний склад жовчі та перебіг запального процесу.

4. Постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС з наявністю запального процесу в жовчновивідній системі мають більше виражені відхилення показників ліпідного складу жовчі. Це проявляється зменшенням вмісту жовчних кислот та зниженням холато-холестеринового коефіцієнта, що підвищує ризик каменеутворення. Показники ліпідного складу жовчі, а саме кількість жовчних кислот та рівень холато-холестеринового коефіцієнта мають вищу прогностичну цінність у постраждалих порівняно із загальноприйнятими клінічними показниками.

5. Включення до комплексу лікування хворих, які зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання, жовчогінних препаратів та гепатопротекторів, зокрема фебіхолу та легалону, поряд з покращенням клінічних проявів сприяє нормалізації моторики жовчного міхура та позапечінкових жовчних шляхів, покращенню утворення жовчі печінкою. Це обґрунтовує призначення таких препаратів за наявності хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту в даної категорії хворих.

Практичні рекомендації

Доцільно проводити диспансерний нагляд за особами, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС і хворіють на хронічний холецистит, хронічний холецистохолангіт, не лише за даними клінічного та ультрасонографічного обстежень, а й за показниками дуоденального зондування та біохімічного складу жовчі як більш чутливими критеріями оцінки функціонального стану жовчного міхура та жовчних шляхів.

Вміст жовчних кислот та холато-холестериновий коефіцієнт у міхуровій та печінковій порціях жовчі можна використовувати як критерій формування груп ризику в плані літогенезу, для проведення довготривалого моніторингу та адекватних профілактичних заходів у постраждалих осіб.

Впровадження в закладах охорони здоров`я, що займаються наданням медичної допомоги постраждалому населенню з патологією жовчного міхура та жовчних шляхів, методики лікування легалоном та фебіхолом буде сприяти нормалізації стану жовчовивідної системи у даного контингенту.

CПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Состояние гепатобилиарной системы и поджелудочной железы у лиц, пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС / Комаренко Д.И., Соболева Л.П., Кадюк Е.Н., Швайко Е.А., Носач Е.В. // Медицинские последствия аварии на Чернобыльской атомной станции. - Киев: Медэкол МНИЦ БИО-ЭКОС. - 1999. - Книга 2. - С.320-329.

2. Кадюк О.М. Особливості ліпідного складу жовчі у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Український медичний часопис. - 2001. - № 3/23 (V-VI). - С.101-103.

3. Заболевания желчевыводящих путей у лиц, пострадавших вследствие аварии на ЧАЕС / Комаренко Д.И., Соболева Л.П., Кадюк Е.Н., Глухенький Е.В., Носач Е.В. // Лік. справа. - 1999. - № 5. - С.21-23.

4. Изменения активности L-серин- и L-треониндегидратаз в сыворотке крови ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС, больных хроническим бескаменным холециститом / Комаренко Д.И., Соболева Л.П., Кадюк Е.Н., Овсянникова Л.М., Швайко Е.А., Носач Е.В. // Лік. справа. - 1999. - № 4. - С.8-10.

5. Диагностика предболезненных состояний гепатобилиарной системы у лиц, пострадавших в результате катастрофы на ЧАЭС / Комаренко Д.И., Кадюк Е.Н., Швайко Е.А., Носач Е.В., Поляков О.Б. // Международный журнал радиационной медицины. - 2001. - Т.3, № 1-2. - С.211-212.

6. Кадюк Е.Н. К вопросу о холелитиазе у пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС // Матеріали ювілейної наукової конференції молодих учених, присвяченої 10-річчю НЦРМ, “Проблеми радіаційної медицини після Чорнобильськоїкатастрофи”. - Київ: НЦРМ АМН України. - 1997. - С.51.

7. Кадюк О.М. Застосування фебіхолу та легалону в лікуванні патології жовчовивідної системи у осіб, які постраждали в результаті катастрофи на ЧАЕС // Проблеми радіаційної медицини. - Київ: НЦРМ АМН України. - 2000. - С.106-108.

8. Kadyuk O. Course of diseases of the bile-excretory system of the persons suffered from the Chernobyl catastrophe // Sbornіk prednasek... “XXVII May Hepatological Days” . - Karlovy Vary. - 1997. - С.80.

АНОТАЦІЯ

Кадюк О. М. Перебіг захворювань жовчовивідної системи у осіб, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України. Київ, 2003 р.

Дисертація присвячена вивченню віддалених наслідків впливу іонізуючого випромінювання на стан жовчовивідної системи у постраждалих осіб та оптимізації рівня діагностики захворювань жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, розробки та впровадженню їх комплексної терапії. За даними комплексного медичного дослідження поглиблено вивчено перебіг хронічного холециститу та хронічного холецистохолангіту. Встановлено, що така патологія у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС має стертий, прихований перебіг, без виражених проявів запального процесу, з переважанням у скаргах астеноневротичного синдрому. При проведенні ультрасонографічного обстеження органів черевної порожнини частіше виявляється холестероз жовчного міхура. Доведено також переважання дискінезій жовчного міхура за гіпотонічним типом в поєднанні з гіпертонусом сфінктера Одді; виявлені більш виражені відхилення показників ліпідного складу жовчі має значення для формування груп ризику. В практику охорони здоров'я впроваджена схема застосування фебіхолу та легалону в лікуванні постраждалих. Основні результати дисертації знайшли практичне застосування при диспансерізації осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Ключові слова: іонізуюче випромінювання; захворювання жовчовивідної системи; особи, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС; дискінезія жовчного міхура; ліпідний склад жовчі.

АННОТАЦИЯ

Кадюк Е. Н. Течение заболеваний желчевыделительной системы у лиц, пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. - Национальный медицинский университет им. А. А. Богомольца, Киев, 2003.

Диссертация посвящена изучению отдаленных последствий влияния ионизирующего излучения на состояние желчевыделительной системы у пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС лиц, а также оптимизации уровня своевременной диагностики, разработке и внедрению схем лечения. Обследованы 399 больных с патологией желчного пузыря и желчевыводящих путей, проведен ретроспективный анализ 5567 историй болезней. В динамике использованы следующие методы обследования: общеклинические, ультрасонографические, дуоденальное зондирование, биохимическое исследование желчи. Установлено, что течение хронического холецистита, хронического холецистохолангита у лиц, пострадавших вследствие влияния малых доз ионизирующего излучения имеет определенные особенности: патология желчного пузыря и желчевыводящих путей имеет скрытое, стертое течение, с преобладанием в жалобах астеноневротического синдрома. У пострадавших чаще выявляется дискинезия желчного пузыря по гипотоническому типу, в сочетании с гипертонусом сфинктера Одди; липидный состав желчи облученных больных изменен в большей мере, за счет снижения уровня желчных кислот и холато-холестеринового коэффициента, что имеет значение для формирования групп риска. При проведении ультрасонографического обследования достоверно чаще выявляется холестероз желчного пузыря. Разработана и внедрена схема комплексного лечения пострадавших, включающая применение фебихола и легалона. Основные результаты диссертации нашли применение при диспансеризации лиц, пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС.