Роль порушень ліпідного обміну в прогресуванні хронічної ниркової недостатності різної етіології та методи їх корекції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ЖЕЛЕХОВСЬКИЙ Олександр Андрійович

УДК 616.15396-08.616.61-008-036.12

РОЛЬ ПОРУШЕНЬ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ В ПРОГРЕСУВАННІ ХРОНІЧНОЇ НИРКОВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ ТА МЕТОДИ ЇХ КОРЕКЦІЇ

14.01.02 - внутрішні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Івано-Франківськ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській військово-медичній академії МО України.

Науковий керівник доктор медичних наук, доцент ЛАПЧИНСЬКА Інна Ігорівна, Українська військово-медична академія МО України, кафедра військової терапії, професор кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор ВАКАЛЮК Ігор Петрович, Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України, кафедра госпітальної терапії №1, професор кафедри;

доктор медичних наук, доцент МОЙСЕЄНКО Валентина Олексіївна, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб № 2, доцент кафедри.

Провідна установа: Інститут терапії АМН України, відділ нефрології, м. Харків.

Захист відбудеться 06.05. 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при Івано-Франківській державній медичній академії (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії за адресою: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7.

Автореферат розісланий 05.04.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук, професор ОРИНЧАК М.А.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

нирковий недостатність кров гемостаз

Актуальність теми. Більше половини смертельних випадків та 30% термінових госпіталізацій у хворих з термінальною хронічною нирковою недостатністю (ХНН) обумовлені кардіоваскулярними причинами (Л.А. Пиріг, 1999; Т.Д. Никула, 2001; Arici M., 2001; Zimmermann J., 1999). За останні 30 років спостерігається швидке зростання кількості пацієнтів з термінальною ХНН: тільки за останні 10 років кількість хворих цієї категорії зросла на 70% і в 1997 році досягла 123 випадки на 1 млн. населення на рік в світі (Craig J., 2000), а в США - навіть 287 випадків (Gotto A.M., 2000; Holland D.C., 2000). Незалежним фактором ризику розвитку у хворих з ХНН de novo ішемічної хвороби серця є гіпер- та дисліпідемія (А.И. Дядык, 1998; Durrington P., 2000; Muntner P., 2000). Безсумнівна роль у патогенезі прискореного атеросклерозу та прогресування ХНН належить дисліпідеміям; при порушенні функції нирок підвищуються саме атерогенні фракції ліпопротеїдів; уремічні токсини значно активують перекисне окислення ліпідів (ПОЛ) у мембранах клітин та гломерулярній базальній мембрані (А.Э. Багрий, 1998; А.И. Куликова, 1997; Himmelfarb J., 2000; Miyata T., 1998).

Депозити ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) та “пінистих клітин” знаходять в уражених гломерулах (Appel G., 1998; Lee G.H., 1998). Синдром зниженого харчування може маскувати гіперхолестеринемію (Т.Д. Никула, 2000; Kopple D., 2000; Stenvinkel P., 2000). Вміст фібриногену в крові високо корелює з вираженістю атеросклерозу (Seoung W., 1998). В останні роки значна увага приділяється вивченню особливостей змін ліпідного спектру при ХНН і різних методів їх лікування, оцінюється вплив корекції ліпідного обміну на перебіг захворювання та його прогноз (М.О. Колесник, 1999; А.В. Смирнов, 1998; Wanner C., 2000).

Разом з тим, залишаються нез'ясованими критерії ризику розвитку ліпідних порушень при ХНН, ефективність та безпечність медикаментозної корекції цих порушень препаратами, які корегують стан ліпідного обміну, ентеросорбентами, антиоксидантами та постачальниками незамінних амінокислот і їх кетоаналогів, не уточнені схеми застосування цих медикаментів в залежності від функції нирок.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у рамках планової науково-дослідної роботи відділу терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології АМН України “Механізми виникнення та прогресування хвороб нирок: значення стану клітинних мембран, системи про- антиоксидантної рівноваги та можливості їх фармакологічної корекції ліпосомальними препаратами.” (№ державної реєстрації 0199U000610).

Мета дослідження: створення нової концепції ролі дисліпідемії в прогресуванні хронічних захворювань нирок, поліпшення якості життя хворих та збільшення “виживання” нирок у хворих з ХНН І-ІІ ступеня різної етіології за допомогою медикаментозної корекції виявлених порушень ліпідного обміну та системи гемостазу.

Задачі дослідження:

1) поглиблене вивчення особливостей порушень ліпідного спектру крові, системи ПОЛ та антиоксидантного захисту (АОЗ) у пацієнтів з додіалізною ХНН;

2) оцінка стану системи гемостазу у хворих з ХНН І та ІІ ступеня, обумовленою хронічним гломерулонефритом (ХГН) з сечовим синдромом (СС), хронічним пієлонефритом (ХП) та діабетичним гломерулосклерозом (ДГС);

3) визначення динамічних особливостей змін системи ПОЛ, АОЗ, гемостазу та ліпідного спектру крові і кореляційних зв'язків між ними в процесі терапії триовітом, белосорбом П, ловастатином, кетостерилом у хворих з ХНН І або ІІ ступеня різного походження;

4) встановлення безпосередньої клініко-лабораторної ефективності триовіту, белосорбу П, ловастатину та кетостерилу у пацієнтів з додіалізною ХНН різної етіології;

5) оцінка віддалених результатів застосування триовіту, белосорбу П, ловастатину та кетостерилу у пацієнтів з додіалізною ХНН, зумовленою ХГН, ХП та ДГС;

6) розроблення критеріїв прогнозування ефективності терапії даними препаратами у вищезгаданих категорій хворих;

7) уточнення показань та схем застосування белосорбу П, триовіту, ловастатину та кетостерилу у пацієнтів з додіалізною ХНН різного походження.

Об'єкт дослідження. Хворі з ХНН І-ІІ ступеня, зумовленою ХГН, ХП та ДГС.

Предмет дослідження. Стан системи ПОЛ, АОЗ, гемостазу та ліпідного спектру крові; методи їх корекції у хворих з ХНН І-ІІ ступеня, зумовленою ХГН, ХП та ДГС.

Методи дослідження. З метою оцінки змін системи ПОЛ, АОЗ, гемостазу та ліпідного спектру крові виконували загально-клінічні методи дослідження; біохімічними методами досліджували концентрацію в крові сечовини, креатиніну, калію, середньомолекулярних олігопептидів-254 та -280 (СМОП), фібриногену, розчинних комплексів мономірного фібрину (РКМФ), продуктів деградації фібриногену/фібрину (ПДФ), час залежного від фактору ХІІ-а фібринолізу. Для дослідження тромбоцитарної ланки гемостазу використано методи: підрахунок кількості тромбоцитів у мазку, адгезивність тромбоцитів з визначенням індексу адгезивності (ІА), агрегаційні властивості тромбоцитів. Активність системи АОЗ досліджували за такими методами: активність супероксиддисмутази (СОД); вміст глутатіонредуктази (ГР), глутатіонпероксидази (ГП), сульфгідрильних груп (загальних, небілкових та білкових). Про активність системи ПОЛ в плазмі, тромбоцитах та еритроцитах судили за концентрацією малонового діальдегіду (МДА) в тромбоцитах та за вмістом дієнових кон'югатів (ДК) у крові. Для визначення стану ліпідного обміну застосовували: визначення вмісту в крові загального холестерину, тригліцеридів (ТГ), -холестерину, ЛПНЩ. Визначали також ефективний нирковий плазмоток (ЕНП) та швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ). Проводили електрокардіографічне дослідження всім пацієнтам. Оцінювали статус живлення пацієнтів при лікуванні кетостерилом на фоні низькобілкової дієти (0,38 г/кг/добу білку).

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного клініко-лабораторного обстеження хворих з ХНН на фоні ХГН, ХП та ДГС дістало подальший розвиток питання про роль порушень ліпідного обміну у формуванні та прогресуванні ХНН. Доведено, що при розвитку ХНН спостерігається значна активація ПОЛ, а при прогресуванні ХНН виснажується АОЗ порівняно з пацієнтами зі збереженою функцією нирок. Виявлена позитивна кореляція між вмістом МДА в плазмі та концентрацією креатиніну, негативна між концентрацією креатиніну та вмістом СОД.

Вперше встановлено, що у хворих з ХНН І незалежно від її етіології, спостерігається гіперфібриногенемія, гіпертромбінемія, підвищення концентрації ПДФ у крові та подовження ХІІ-а залежного фібринолізу, а при подальшому підвищенні креатинінемії ці зміни продовжують поглиблюватися. Стосовно тромбоцитарної ланки гемостазу, нами виявлено, що у пацієнтів з ХНН явища уремічної тромбоцитопатії (зниження адгезивно-агрегаційних властивостей платівок) прогресують з підвищенням креатинінемії.

Вперше на основі виявлення позитивного впливу триовіту, белосорбу П, ловастатину на системи гемостазу, ПОЛ, АОЗ, ліпідний профіль, обґрунтована доцільність застосування цих препаратів у складі комплексної терапії у хворих з додіалізною ХНН.

Вперше доведений позитивний вплив кетостерилу на фоні низькобілкової дієти на стан вищевказаних систем у пацієнтів з ХНН ІІ ступеня, та на основі отриманих результатів доведена доцільність його застосування у комплексній терапії таких пацієнтів. Розроблені критерії прогнозування ефективності терапії белосорбом П пацієнтів з ХНН ІІ ступеня.

Практичне значення одержаних результатів. На основі досліджень змін систем ПОЛ, АОЗ, білкового складу крові та параметрів нутритивного статусу вперше обґрунтована доцільність застосування в складі комплексної терапії хворих на ХГН, ХП та ДГС в стадії ХНН препаратів “Кетостерил”, “Триовіт” та доведена здатність останніх достовірно сповільнювати прогресування ХНН та підвищувати виживання нирок у даної категорії пацієнтів.

На основі виявлених особливостей порушень ліпідного спектру крові у хворих на ХГН та ХП обґрунтована доцільність використання у складі комплексної терапії ловастатину та белосорбу П. Розроблений критерій прогнозування ефективності терапії белосорбом П до початку лікування. Доведена можливість скорочення перебування хворих з ХНН у стаціонарі та наступного амбулаторного періоду непрацездатності, зменшення виникнення ризику кардіоваскулярних ускладнень у пацієнтів цієї категорії.

Впровадження результатів дослідження. Отримані результати дисертації використовуються у лекційному курсі та проведенні практичних занять з нефрології на кафедрах військової терапії, загальної практики-сімейної медицини Української військово-медичної академії Міністерства оборони України і госпітальної терапії № 1 Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. Схеми корекції змін системи ПОЛ, АОЗ, гемостазу та ліпідного спектру крові у пацієнтів на ХНН І-ІІ ступеня, зумовленою ХГН, ХП та ДГС впроваджені в практику роботи терапевтичних відділень Головного військового клінічного госпіталю, Івано-Франківського гарнізонного госпіталю, терапевтичного відділення міської лікарні № 5 м. Донецька, нефрологічного відділення центральної міської клінічної лікарні № 1 м. Донецька, нефрологічного відділення Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання.

Особистий внесок здобувача. Наукові матеріали, що приведені в роботі є особистим внеском здобувача до розроблюваної теми. Особистий внесок здобувача основний та полягає в проведенні патентно-інформаційного пошуку, в аналізі літератури, підборі, обстеженні та лікуванні хворих на ХНН різного походження в проспективному спостереженні. Автором самостійно розроблена формалізована карта історії хвороби, сформована й статистично оброблена комп'ютерна база даних. Здобувач провів аналіз отриманих даних, сформулював основні положення дисертації, висновки, практичні рекомендації та здійснив впровадження одержаних результатів у практику. Автор самостійно оформив дисертаційну роботу та автореферат, здійснив підготовку до друку публікацій. У виконаних в співавторстві публікаціях автор забезпечував підбір та обстеження пацієнтів, приймав участь у проведенні лабораторних досліджень, виконував статистичну обробку результатів та літературно оформлював статті. Результати та ідеї співавторів публікацій дисертант не використовував.

Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень дисертації доповідалися на XXXVII (Ніцца, 2000) та XXXVIII (Відень, 2001) конгресах Європейської Асоціації нефрологів, трансплантологів (EDTA/ERA); на І національному з'їзді нефрологів України (Харків, 2001), на пленарному засіданні наукової конференції молодих вчених УВМА (Київ, 2002). Апробація дисертаційної роботи була проведена на спільному засіданні кафедр військової терапії, загальної практики-сімейної медицини Української Військово-медичної академії МО України (2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових праць у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 2 тез на конгресах Європейської Асоціації нефрологів, трансплантологів (EDTA/ERA).

Структура та обсяг дисертації. Основні матеріали дисертації викладено українською мовою на 157 сторінках машинописного тексту. Робота складається з вступу, огляду літератури, опису матеріалу і методів дослідження, 4 розділів результатів власних досліджень, їх аналізу і узагальнення, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, який містить 219 найменувань (57 - українською та російською мовами, 162 - латиницею), додатків. Робота ілюстрована 22 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи досліджень. Для виконання поставлених задач було проведено обстеження 190 хворих з ХНН, яку діагностували за критеріями Л.А.Пирога та співавт. (1995). Основна група: 58 хворих на ХГН, 43 - ХП, 11 - ДГС в стадії ХНН І або ІІ ступеня - пацієнти, проліковані триовітом, белосорбом П, кетостерилом та ловастатином. 78 хворих склали групу порівняння: 42 - ХГН, 26 - ХП та 10 - ДГС, які не отримували вищевказаних препаратів. Хворі порівняні за статтю та віком. Діагноз ураження нирок встановлювався на підставі даних анамнезу, результатів клінічного об'єктивного обстеження, повторних загальних аналізів крові та сечі, визначення добової протеїнурії, кількісного дослідження сечового осаду за Нечипоренком, білкових фракцій, вмісту загального холестерину крові, ультразвукового дослідження нирок і сечовивідних шляхів, визначали ШКФ за кліренсом ендогенного креатиніну, ЕНП, екскрецію сечовини та креатиніну з сечею; проводили екскреторну урографію, комп'ютерну томографію нирок та сечовивідних шляхів. Усі хворі були консультовані урологом. Усім пацієнтам під час дослідження тричі на день, а за умов необхідності і частіше, вимірювався артеріальний тиск та виконували електрокардіографічні дослідження. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб.

Використано комплекс з 23 лабораторних методів. Біохімічними методами досліджували концентрацію в крові сечовини, креатиніну, калію, СМОП-254 та СМОП-280. Для дослідження системи гемостазу використовували визначення концентрації в крові фібриногену, РКМФ, ПДФ, час залежного від фактору ХІІ-а фібринолізу; для дослідження тромбоцитарної ланки гемостазу використано методи: підрахунок кількості тромбоцитів у мазку за A.Fonio, адгезивність тромбоцитів з визначенням ІА, агрегаційні властивості тромбоцитів за даними гемолізат-агрегаційного тесту (ГАТ) з концентраціями гемолізату еритроцитів барана 10-2 та 10-6. Активність системи АОЗ досліджували за такими методами: активність СОД; вміст ГР і ГП, сульфгідрильних груп (загальних, небілкових та білкових). Про активність системи ПОЛ судили за концентрацією: МДА в плазмі, еритроцитах та суспензії тромбоцитів та ДК в крові. Для визначення стану ліпідного обміну застосовували методики: визначення вмісту в крові загального холестерину, ТГ, -холестерину, ЛПНЩ.

Хворі дотримувалися дієт 7А, 7Б (на цукровий діабет з ХНН 7А/9 та 7Б/9) на період перебування в стаціонарі.

Для визначення стану живлення пацієнтів (Kopple J., 2000) при лікуванні кетостерилом на фоні низькобілкової дієти розраховували індекс маси тіла за загальноприйнятою формулою. АМА (ділянка м'язів плеча) обчислювали за формулою: АМА (см2) = [МАС - х товщину шкірної складки трицепсу (см)]2; де МАС - окружність плеча.

Всі обчислення виконані за допомогою статистичного пакету прикладних програм Static 5.3 (версія 3.6) на персональному комп'ютері IBM PC/AT. Використовували t-критерій Стьюдента або критерій Х2 для оцінки різниці вихідних характеристик хворих основних та контрольних груп. Величини P<0,05 оцінювались як достовірні.

Результати власних досліджень та їх обговорення. При визначенні ефективності триовіту у хворих з ХНН І ступеня досліджували 36 хворих: 16 з ХГН, СС та 20 з ХП, ХНН І (креатинін в середньому становив 0,2720,006 ммоль/л, Р<0,05 порівняно з групою контролю). Всі пацієнти отримували триовіт протягом трьох місяців по 1 драже 3 рази на день під час прийому їжі. Порівняльною групою служили 30 осіб (креатинінемія в середньому складала 0,2610,004 ммоль/л, Р>0,1 порівняно з основною групою і Р<0,05 порівняно з групою контролю).

В результаті дослідження початкового стану нирок у хворих на ХГН, СС та ХП, ХНН І виявлено зниження рівня ШКФ (відповідно на 24,2% та на 20,36%) та ЕНП (відповідно на 29,5% та на 43,8%). Концентрація СМОП-254 була достовірно підвищена на початку лікування в обох підгрупах пацієнтів на 53,9% та на 59,15%, а вміст СМОП-280 - відповідно на 41,4% та на 40,25% (Р<0,05 для всіх випадків).

Креатинінемія через 3 місяці лікування меншилася на 22% в групі хворих на ХГН, СС, ХНН І та на 16,3% в середньому по групі у пацієнтів з ХП, ХНН І (Р<0,05). Концентрація сечовини знизилася через 3 місяці лікування відповідно на 32% і на 17,5% (Р<0,05); концентрація калію достовірно не змінилася порівняно з вихідною. Зменшився вміст СМОП-254 у хворих на ХП, ХНН І та ХГН, СС, ХНН І відповідно на 26% і на 20,0% та вміст СМОП-280 - відповідно на 25% і на 23,5% порівняно з вихідними значеннями (Р<0,05); ЕНП збільшився відповідно на 26% і на 27,6% порівняно з початковим (Р<0,05). Жодні з досліджуваних параметрів у групі порівняння в кінці терміну дослідження не змінилися достовірно порівняно з початковими.

Через півтора роки спостереження виявилося, що у групі хворих, які приймали триовіт, погіршення відбулося у 8 хворих, гемодіалізу потребували 2 пацієнта (у групі порівняння 12 та 4 пацієнта).

Після трьох місяців лікування триовітом спостерігалося достовірне зниження активності ПОЛ у пацієнтів. Щодо стану системи АОЗ, то під впливом триовіту в обох групах пацієнтів спостерігалося достовірне підвищення вмісту СОД (Р<0,05), загальних сульфгідрильних груп (Р<0,05). Концентрація ГР достовірно підвищилася тільки у хворих на ХГН, СС, ХНН І (на 14,75% порівняно з вихідною, Р<0,05). В групі порівняння не сталося достовірних змін жодного із досліджуваних параметрів систем ПОЛ і АОЗ.

Позитивний вплив триовіту на функціональний стан нирок та параметри уремічної інтоксикації пов'язаний, очевидно, зі зниженням інтенсивності процесів деструкції мембран у нирках. Внаслідок чого зменшується вміст у крові продуктів дестабілізації мембран, які мають тромбопластичні властивості. Це в свою чергу, призводить до зниження гемокоагуляційного потенціалу крові. Корегуючи патологічні процеси в нирках на мембраноклітинному рівні, триовіт поліпшує мікроциркуляцію в органі.

За період прийому триовіту концентрація холестерину сироватки крові в середньому через 3 місяці зменшилася на 19% (Р<0,05), концентрація в крові ТГ зменшилася в середньому по основній групі на 17,2% (Р<0,05), серед пацієнтів з гіпертригліцеридемією - на 36,12% (Р<0,05), а у групі з гіпотригліцеридемією, навпаки, збільшилася на 72% (Р<0,001). Вміст у крові -холестерину в середньому по основній групі через 3 місяці збільшився на 55,8% (P<0,001). Виявилося, що триовіт має м'який гіполіпідемічний вплив. Цінність цього факту збільшується тим, що у триовіту практично немає побічних дій, і він цілком придатний для довготривалого застосування у пацієнтів з ХНН.

В результаті терапії триовітом в обох групах пацієнтів спостерігалося достовірне зниження концентрації фібриногену, тромбінемії, концентрації в крові ПДФ (P<0,05). ІА тромбоцитів підвищився після курсу лікування триовітом відповідно на 7,4% та на 9% (Р<0,01). Обидві хвилі агрегації тромбоцитів достовірно скоротилися в обох групах хворих, що пояснюється зменшенням концентрації в крові уремічних токсинів та ПДФ після курсу терапії триовітом, а також вираженим антиоксидантним ефектом препарату. Це пояснення підтверджується фактом, що концентрація ПДФ в крові у хворих з ХНН І негативно корелювала з кількістю адгезивних тромбоцитів (=-0,484, Р<0,05), позитивно - з концентрацією МДА в мембранах тромбоцитів (=0,492, Р<0,05). Для концентрації креатиніну в крові ці кореляції були не такими вираженими (відповідно =-0,468, P<0,05, =0,402, Р<0,05). Спостерігалися високодостовірні кореляції динаміки першої хвилі агрегації тромбоцитів з динамікою параметрів системи АОЗ: СОД (для хворих на ХГН, СС, ХНН І - =-0,489, Р<0,05, для пацієнтів з ХП, ХНН І ступеня - =-0,501, Р<0,05) та ГП і ГР (відповідно =-0,378, =-0,401, =-0,392, =-0,512, Р<0,05). Підвищення (але не до норми) тривалості першої хвилі агрегації тромбоцитів слід пояснити зменшенням їх активації у кровотоці та зниженням проявів уремічної тромбоцитопатії.

Проведені нами дослідження довели, що триовіт має сповільнюючий вплив на темпи прогресування ХНН у хворих на ХГН, СС та ХП при спостереженні протягом 18 місяців. Триовіт достовірно знижує концентрацію у крові азотистих метаболітів (креатиніну, сечовини, СМОП), має антиоксидантний, гіполіпідемічний ефект та зменшує явища уремічної тромбоцитопатії за рахунок, перш за все, виражених антиоксидантних властивостей, а також зниження концентрації ПДФ у крові та гіпоазотемічного ефекту.

Для визначення ефективності белосорбу П досліджували 22 хворих з ХНН ІІ ступеня, обумовленою в 11 випадках ХГН, СС, в 11 - ХП. Усі пацієнти основної групи на початку лікування скаржилися на нудоту, періодичну блювоту, 11 хворих - на виражену шкірну сверблячку. Протягом місяця хворі основної групи приймали белосорб П по 12-18 таблеток на добу (3 прийоми по 4-6 таблеток за 1,5-2 години до їжі).

Порівняльну групу складали 20 осіб, 10 з яких мали ХГН, СС, ХНН ІІ, 10 - ХП, ХНН ІІ. Пацієнти контрольної групи в період спостереження отримували тільки гіпотензивну терапію лаципілом по 2 мг/добу за показаннями. У всіх пацієнтів групи спостерігалися нудота, періодична блювота, шкірна сверблячка.

При застосуванні белосорбу П креатинінемія зменшилася у пацієнтів з ХП, ХНН ІІ в середньому на 21,95%, у хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ - на 18,6%, концентрація сечовини - відповідно на 18,46% та 13,3% (Р0,05). Концентрація калію, протеїнурія, ЕНП і ШКФ в крові у обох груп пацієнтів достовірно не змінилася. Вміст СМОП-254 в крові у хворих на ХП, ХНН ІІ знизився на 21,6% у пацієнтів з ХГН, СС, ХНН ІІ - на 24,1%, концентрація СМОП-280 - відповідно на 20,6% і на 20,52% (Р0,05).

При індивідуальному аналізі виявилося, що в порівняльній групі хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ в кінці місячного курсу спостереження у 3 пацієнтів відбулося зростання рівня азотистих метаболітів та достовірне зниження ШКФ та ЕНП (Р<0,05).

В основній групі белосорб П призвів до поліпшення у 85% досліджуваних хворих, а стан без істотних змін спостерігався у 15% пацієнтів, тоді як у групах контролю погіршення показників уремічної інтоксикації відбулося у 15% хворих, а у 85% пацієнтів стан залишився без змін. Шкірна сверблячка у 10 пацієнтів зникла уже в кінці 1-го тижня прийому препарату, а у одного значно зменшилася.

Через півтора роки спостереження виявилося, що у групі хворих, які приймали белосорб П, погіршення відбулося у 7 хворих, гемодіалізу потребували 2 пацієнта (у групі порівняння - 9 та 5 пацієнтів відповідно). Простежується сповільнюючий вплив белосорбу П на темпи прогресування ХНН у хворих на ХГН та ХП в стадії ХНН ІІ.

Після курсу лікування белосорбом П спостерігалося достовірне зменшення вмісту МДА: в усіх трьох субстратах (Р0,05). Вміст ДК достовірно зменшився порівняно з вихідним тільки у хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ (на 11,9%, Р0,05); в обох групах спостерігалося достовірне підвищення концентрації СОД (Р0,05). В кінці місячного курсу лікування достовірно збільшився вміст загальних сульфгідрильних груп, ГП і ГР в обох групах (Р0,05).

Проведені дослідження показали, що одним із засобів фармакологічної корекції активованого ПОЛ є ентеросорбент белосорб П, який, зменшуючи в крові вміст уремічних токсинів, спричиняє опосереднене зниження активності ПОЛ і деяке підвищення активності АОЗ. Цю думку підтверджує виявлений нами кореляційний зв'язок між позитивною динамікою концентрації МДА в еритроцитах і суспензії тромбоцитів і зниженням креатинінемії, а також зі зменшенням концентрації СМОП-254 та СМОП-280.

За період прийому белосорбу П концентрація холестерину сироватки крові зменшилася на 8,75% (Р0,05). Динаміка холестерину була однаково виражена у групах пацієнтів з гіпертригліцеридемією та гіпотригліцеридемією (Р0,01). Рівень ТГ крові також достовірно знизився на 30-й день лікування тільки пацієнтів з гіпертригліцеридемією (на 36,8%, Р0,05). У хворих з гіпотригліцеридемією, навпаки, спостерігалося зростання вмісту ТГ (на 65,2% на 10-й день й на 103% на 30-й день, Р0,001). В результаті в середньому серед усіх пролікованих белосорбом П хворих достовірних змін концентрації ТГ в крові не сталося. На жаль, спостерігалася негативна динаміка у рівні -холестерину, вміст якого у сироватці крові на 10-й день лікування зменшився. Через місяць після відміни белосорбу П вміст холестерину, ТГ і -холестерину не відрізнялися достовірно від вихідного рівня.

Результати дослідження показали, що ентеросорбція має м'який недовготривалий гіпохолестеринемічний та гіпотригліцеридемічний ефект. Очевидно, гіпоазотемічний ефект препарату посилюється його гіполіпідемічними властивостями. Негативним моментом слід вважати тенденцію до зменшення -холестерину, очевидно цього можна уникнути, сполучивши ентеросорбцію з прийомом триовіту. Ентеросорбція белосорбом П є найефективнішою як коректор дисліпопротеїдемії, при рівнях холестерину не нижче за 5,0-5,5 ммоль/л і концентрації ТГ не вище за 2,0-2,5 ммоль/л.

В результаті терапії белосорбом в обох групах пацієнтів спостерігалося зниження концентрації фібриногену (відповідно на 8,2% та на 14,5%, P<0,01), зменшення тромбінемії (за показником вмісту РКМФ) (відповідно на 33,5% та на 25,3%, P<0,05), зменшення концентрації в крові ПДФ (відповідно на 41,7%, Р<0,001) та на 58,9% (P<0,05). Час ХІІа-залежного фібринолізу після курсу лікування змінився недостовірно. ІА тромбоцитів підвищився у пацієнтів з ХГН, СС, ХНН ІІ на 8,9%, а у хворих на ХП, ХНН ІІ на 5,1%, Р<0,01. Агрегація тромбоцитів з концентрацією гемолізату еритроцитів 10-2 та 10-6 достовірно підвищилася в обох групах хворих (для пацієнтів з ХГН, СС, ХНН ІІ на 14,5% та на 10,54%, для хворих на ХП, ХНН ІІ - на 15,9% та на 10,4%, P<0,05).

В результаті терапії белосорбом П у 8 хворих петехіальна висипка, зумовлена уремічною тромбоцитопатією, зникла, у 3 - зменшилася, що також свідчить про позитивний вплив препарату на тромбоцитарну ланку гемостазу. Цей вплив пояснюється зменшенням концентрації в крові уремічних токсинів та ПДФ після курсу терапії. Це пояснення підтверджується фактом, що концентрація ПДФ в крові у хворих з ХНН різної етіології негативно корелювала з кількістю адгезивних тромбоцитів (=-0,604, Р<0,001), позитивно - з концентрацією МДА в мембранах тромбоцитів (=0,412, Р<0,05). Для концентрації креатиніну в крові ці кореляції були не такими вираженими (відповідно =-0,571, P<0,05, =0,396, Р<0,01). Кореляції показників системи гемостазу з іншими параметрами ПОЛ, АОЗ, параметрами ліпідного обміну та вмістом інших уремічних токсинів не спостерігалося.

Проведені нами дослідження довели, що белосорб П має сповільнюючий вплив на темпи прогресування ХНН у хворих на ХГН, СС та ХП при спостереженні протягом 18 місяців. Достовірно знижує концентрацію у крові азотистих метаболітів, має антиоксидантний, гіполіпідемічний ефект та зменшує явища уремічної тромбоцитопатії. Препарат може бути рекомендований вищевказаним групам хворих за умови корекції синдрому обстипації.

При призначенні кетостерилу досліджували 12 хворих з ХГН, СС, ХНН ІІ ступеня. 8 хворих мали підвищений рівень артеріального тиску (в середньому 160/90 мм рт. ст.), який пацієнти корегували прийомом лаципілу по 2 мг/добу. 8 із 12 пацієнтів основної групи на початку лікування скаржилися на нудоту, періодичну блювоту, усіх пацієнтів турбувала виражена шкірна сверблячка. До комплексу симптоматичного лікування ХНН ІІ додали кетостерил (4-8 таблеток 3 разів на день під час їжі) у поєднанні з низькобілковою дієтою (0,38 г/кг/добу). Порівняльну групу складали 12 осіб з ХГН, СС, ХНН ІІ. Пацієнти цієї групи отримували 0,38 г/кг на добу білку та симптоматичну терапію. Артеріальна гіпертензія спостерігалася у 6 осіб, які також корегували її лаципілом.

Після курсу лікування кетостерилом на фоні низькобілкової дієти в крові хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ спостерігалося зниження креатинінемії на 29,89%, сечовини - на 19,26%, СМОП-254 - на 20,84%, СМОП-280 - на 25,28% (Р<0,05); підвищення ЕНП на 15,76%, ШКФ на 13,93% (Р<0,05). Вміст калію в крові під впливом кетостерилу достовірно не змінився порівняно з початковим. У 6 хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ, пролікованих кетостерилом, значно зменшилися і у 2 пацієнтів зникли прояви уремічної інтоксикації. Шкірна сверблячка наприкінці терапії кетостерилом зменшилася тільки у 2 пацієнтів. У жодного з хворих не виявлено побічних ефектів від застосування препарату. Рівень загального білку крові збільшився на 16,6%. Кетостерил безумовно позитивно впливав на стан живлення хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ.

У порівняльній групі на фоні тільки низькобілкової дієти у пацієнтів з ХГН, СС, ХНН ІІ параметри, які характеризують ступінь уремічної інтоксикації, значно погіршилися. Прояви уремічної гастропатії (нудота, блювота), які на початку дослідження спостерігалися у 7 пацієнтів, через місяць з'явилися у всіх хворих. Стан живлення хворих також погіршився. Екскреція креатиніну з сечею, що була зниженою в середньому на 28% в основній групі (Р<0,05), в результаті лікування кетостерилом збільшилася на 21% порівняно з вихідним (Р<0,05), а в порівняльній групі - зменшилася на 9% (Р>0,1).

Через півтора роки спостереження виявилося, що у групі хворих, які приймали кетостерил на фоні низькобілкової дієти кожних півроку по 1 місяцю, погіршення відбулося у двох хворих (16,6%), лікування гемодіалізом потребував 1 пацієнт (8,3%) (у групі порівняння 5 (47,6%) та 3 пацієнти (25%). Помітно простежується сповільнюючий вплив препарату кетостерил у сполученні з низькобілковою дієтою на темпи прогресування ХНН у хворих на ХГН, СС, ХНН ІІ. Включення до комплексу терапії ХНН кетостерилу у поєднанні з низькобілковою дієтою сповільнює подальше прогресування ХНН.

Після курсу терапії кетостерилом спостерігалося достовірне зниження концентрації МДА у всіх трьох субстратах відповідно на 9%, 12%, та на 13,6% (Р<0,05). Вміст ДК достовірно зменшився порівняно з вихідним на 10% (Р<0,05). Під впливом кетостерилу відзначалося достовірне збільшення концентрації СОД (на 9% порівняно з початковим, Р<0,05), загальних сульфгідрильних груп (на 11% порівняно з початковим, Р<0,05), ГП (на 13%, Р<0,05), ГР (на 11%, Р<0,05). Вміст білкових та небілкових SH-груп у крові пацієнтів змінився недостовірно порівняно з початковим.

За період спостереження в групах порівняння пацієнтів з ХГН, СС, ХНН ІІ не відбулося достовірних змін жодного з досліджуваних параметрів.

Таким чином, виявилося, що кетостерил має м'які мембраностабілізуючі та антиоксидантні властивості. Ми вважаємо, останній факт пов'язаний, в першу чергу, з гіпоазотемічними властивостями препарату, оскільки спостерігалася високодостовірна позитивна кореляція між динамікою МДА в еритроцитах і суспензії тромбоцитів та зниженням креатинінемії, концентрації СМОП-280.

За період прийому кетостерилу концентрація холестерину сироватки крові достовірно не змінилася. Вміст ТГ на 30-й день лікування знизився на 35,37% (Р<0,05). Вміст -холестерину достовірно не змінився. У порівняльній групі протягом місяця спостереження не відбулося достовірних змін жодного з досліджуваних параметрів. Через місяць після відміни кетостерилу спостерігалося повернення всіх показників ліпідного спектру крові до вихідних значень. Кетостерил тільки зменшує концентрацію ТГ у крові.

Після лікування кетостерилом в середньому по групі спостерігалося зниження концентрації фібриногену на 9,3%, тромбінемії на 14,38% (P<0,05), концентрації в крові ПДФ на 54,3% (P<0,001). ІА тромбоцитів підвищився на 5,3% (Р<0,01). Агрегація тромбоцитів з концентрацією гемолізату еритроцитів 10-2 та 10-6 достовірно підвищилася на 31,6% та на 15,1% (Р<0,05). В результаті терапії у 4 хворих петехіальна висипка зникла, у 1 - зменшилася, що пояснюється зменшенням концентрації в крові уремічних токсинів та ПДФ.

Більш виражений позитивний вплив кетостерилу на стан систем ПОЛ, АОЗ, тромбоцитарну ланку гемостазу (порівняно з таким ефектом ловастатину та белосорбу П) можливо пояснюється високим вмістом у дієті цих пацієнтів поліненасичених жирних кислот, які приймають участь у репарації мембран кров'яних платівок.

При дослідженні ловастатину ми обстежили 30 пацієнтів з ХНН. У 11 з них в основі ХНН лежав ДГС, у 19 - ХГН, у всіх випадках спостерігався нефротичний синдром (НС) (протеїнурія в середньому по групі 5,92,0 г/добу). У всіх пацієнтів основної групи креатинінемія становила в середньому по групі 0,440,08 ммоль/л. Всі хворі основної групи протягом 2 місяців до початку нашого дослідження дотримувалися гіполіпідемічної дієти (за рекомендаціями 4S-дослідження (1994), але рівень холестерину у них тримався на рівні 5,5-8,0 ммоль/л, а рівень ТГ крові - 2,5 ммоль/л.

Всі пацієнти основної групи приймали 40 мг/добу ловастатину протягом 3 місяців на фоні дієти, де білки тваринного походження, окрім яєчних, було замінено на 50% на соєві (40 г на добу).

Групу порівняння складали 25 пацієнтів: 15 на ХГН з НС, 10 - ДГС з НС; протеїнурія в середньому по групі складала 6,11,8 г на добу (Р>0,05). Креатинінемія в середньому по групі становила 0,430,1 ммоль/л (Р>0,05). Дієта протягом 2 місяців до початку дослідження і 3 місяців під час спостереження була аналогічною основній групі.

Під впливом лікування спостерігалось достовірне зменшення протеїнурії (на 24%) в середньому по групі, а також достовірне зменшення концентрації в крові креатиніну (на 11%), СМОП (на 13%), збільшення ЕНП (на 42%) та ШКФ (на 23%) (Р<0,05). Зміни усіх досліджуваних параметрів у групі порівняння через 3 місяці симптоматичної терапії були невірогідними.

Через 12 місяців у 4 пацієнтів (13,3%), які отримували ловастатин підвищився рівень креатинінемії на 15% порівняно з вихідними даними. Причому у одного пацієнта з ХГН, НС, ХНН ІІ (4,4%) креатинінемія зросла до 0,7 ммоль/л. У групі порівняння підвищення рівня креатиніну в крові відмічалося у 7 хворих (28%), причому у двох з них (8%) креатинінемія перевищила 0,7 ммоль/л. Загалом у групі порівняння за 12 місяців спостереження у 3 пацієнтів виникли показання до лікування гемодіалізом (12%) (2 - ХГН, НС, ХНН ІІ; 1 - ДГС, ХНН ІІ), в той час як у групі пацієнтів, які отримували ловастатин гемодіаліз почав отримувати один пацієнт (3,33%).

Після курсу лікування ловастатином спостерігалося достовірне зменшення активності ПОЛ у обох основних групах пацієнтів: вміст МДА в сироватці крові зменшився у хворих на ДГС, ХНН ІІ на 11%, в еритроцитах - на 12%, в суспензії тромбоцитів - на 13,7%, а у пацієнтів з ХГН, НС, ХНН ІІ - відповідно на 10%, 13% і 14,8% (Р0,05). Вміст ДК достовірно зменшився порівняно з вихідним тільки у хворих на ХГН з НС, ХНН ІІ (на 12%, Р0,05). Під впливом ловастатину в обох групах пацієнтів спостерігалося достовірне підвищення концентрації СОД (у хворих на ДГС - на 10%, на ХГН, НС, ХНН ІІ - на 14% порівняно з вихідним (Р0,05), достовірно збільшився вміст загальних сульфгідрильних груп, ГП і ГР в обох групах пацієнтів (для хворих на ДГС, ХНН ІІ - відповідно на 9%, 10% і 12,5%, для пацієнтів з ХГН, НС, ХНН ІІ - на 11%, 13%, 12%, Р0,05). За період спостереження в групах порівняння не відбулося достовірних змін жодного із досліджуваних параметрів (Р>0,1).

Проведені дослідження показали, що одним із засобів фармакологічної корекції активованого ПОЛ є ловастатин, який, зменшуючи в крові вміст атерогенних фракцій ліпопротеїдів, спричиняє зменшення уремічної інтоксикації та опосередковане зниження активності ПОЛ і деяке підвищення активності АОЗ. Цю думку підтверджує виявлений нами кореляційний зв'язок між позитивною динамікою концентрації МДА в еритроцитах і суспензії тромбоцитів і зниженням креатинінемії (для хворих на ДГС, ХНН - відповідно =0,487; Р0,05 і =0,425; Р0,05, для пацієнтів з ХГН, НС, ХНН ІІ - відповідно =0,502; Р0,05 і =0,489; Р0,05), а також із зменшенням концентрації СМОП (відповідно =0,492, Р0,05; =0,517, Р0,05; =0,523, Р0,05; =0,547, Р0,05).

Достовірної кореляції залежності вмісту МДА з динамікою концентрації сечовини в крові не спостерігалося, очевидно тому, що сечовина є менш точним показником уремічної інтоксикації організму за креатинін та СМОП в крові. Сечовина є продуктом розпаду білків не лише ендогенного, але й екзогенного походження (Himmelfarb J., 2000).

Через 3 місяці лікування ловастатином достовірно зменшилися концентрації загального холестерину крові (на 35%), ТГ (на 23%) та ЛПНЩ (на 24%), тоді як у групі порівняння величина цих параметрів достовірно не змінилася. Концентрація ЛП(а) залишилася на тому ж рівні.

При підрахунку кореляційних зв'язків між клініко-лабораторними параметрами виявилось, що рівень зниження креатинінемії корелював зі ступенем зниження холестерину в основній групі за коефіцієнтом парної рангової кореляції (=0,525, Р<0,05), а також із ступенем зниження ЛПНЩ (=0,615, Р<0,05). Також була виявлена достовірна кореляційна залежність між рівнем ЛПНЩ і холестерину та концентрацією СМОП (відповідно =0,546, Р<0,05 та =0,603, Р<0,05). Існувала також негативна високодостовірна кореляція між ступенем підвищення ЕНП під впливом ловастатину та рівнем зниження ЛПНЩ (=0,714, Р<0,01).

Отримані нами результати дозволяють зробити висновок, що ловастатин має безсумнівний ренопротекторний ефект у пацієнтів з ХНН ІІ. Ловастатин не викликав побічних ефектів у жодного пацієнта. В основній групі пацієнтів не спостерігалося серцево-судинних ускладнень, а в контрольній двоє пацієнтів (1 - ХГН, НС, ХНН ІІ, другий - ДГС, ХНН ІІ) періодично скаржилися на напади стенокардії.

ВИСНОВКИ

1. На підставі поглибленого вивчення дисліпідемії, порушень систем перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю І та ІІ ступеня різної етіології проведено теоретичні узагальнення і отримані нові вирішення наукової проблеми прогресування темпів розвитку ХНН. Визначені патогенетичні докази прогресування ХНН.

2. У всіх пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю І та ІІ ступеня, обумовленою хронічним гломерулонефритом, хронічним пієлонефритом та діабетичним гломерулосклерозом спостерігається достовірне підвищення активності перекисного окислення ліпідів, зниження активності антиоксидантного захисту, підвищення вмісту загального холестерину та б-холестерину плазми, а у третини пацієнтів - гіпотригліцеридемія.

3. З наростанням рівня уремічної інтоксикації у хворих на хронічний гломерулонефрит, хронічний пієлонефрит та діабетичний гломерулосклероз знижуються адгезивно-агрегаційні властивості тромбоцитів за рахунок пошкодження їх мембран активованим перекисним окисленням та продуктами деградації фібриногену/фібрину.

4. При застосуванні триовіту у хворих на хронічний гломерулонефрит з сечовим синдромом та хронічний пієлонефрит в стадії хронічної ниркової недостатності І ступеня достовірно зменшуються параметри уремічної інтоксикації; покращується ниркова гемодинаміка; нормалізується стан тромбоцитарно-судинного гемостазу, що обумовлено вираженою антиоксидантною дією препарату.

5. Белосорб П підвищує “виживання” нирок у хворих на хронічний гломерулонефрит з сечовим синдромом та хронічний пієлонефрит в стадії хронічної ниркової недостатності ІІ ступеня на 32% протягом 18 місяців.

6. Застосування кетостерилу на фоні низькобілкової дієти в лікуванні хворих на хронічний гломерулонефрит з сечовим синдромом з хронічною нирковою недостатністю ІІ ступеня призводить до підвищення “виживання” нирок протягом 18 місяців на 16,7% за рахунок поліпшення стану живлення, зниження активації перекисного окислення ліпідів та позитивного впливу препарату на систему гемостазу.

7. Застосування ловастатину підвищує “виживання” нирок у хворих на хронічний гломерулонефрит з нефротичним синдромом та на діабетичний гломерулосклероз з нефротичним синдромом в стадії хронічної ниркової недостатності ІІ ступеня протягом року на 8,67% завдяки гіполіпідемічному, гіпоазотемічному та гіпопротеїнуричному впливу препарату.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Препарат “Триовіт” як антиоксидантний засіб рекомендується включати до комплексної терапії хворих на хронічний гломерулонефрит і хронічний пієлонефрит з хронічною нирковою недостатністю І ступеня з метою сповільнення темпів її прогресування тримісячними курсами раз на півроку по 1 драже три рази на день під час їжі.

2. “Белосорб П” рекомендується застосовувати в складі комплексної терапії хворих на хронічний гломерулонефрит і хронічний пієлонефрит з хронічною нирковою недостатністю ІІ ступеня місячним курсом раз на півроку (з корекцією синдрому обстипації). Ентеросорбція белосорбом П є найефективнішою при вихідному рівні холестерину ? 5,5 ммоль/л і концентрації тригліцеридів ? 2,0 ммоль/л.

3. У хворих на хронічний гломерулонефрит з хронічною нирковою недостатністю ІІ ступеня з синдромом зниженого харчування ІІ типу слід застосовувати препарат “Кетостерил” місячними курсами раз на півроку на фоні низько білкової дієти (0,38 г/кг/добу білку) з підвищеним вмістом щ-3-поліненасичених жирних кислот.

4. Препарат “Ловастатин” рекомендується застосовувати у хворих на хронічний гломерулонефрит та на діабетичний гломерулосклероз з хронічною нирковою недостатністю ІІ ступеня для постійного прийому по 40 мг/добу.

ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. О.А. Желеховський. Клініко-лабораторна ефективність “Триовіту” у хворих з хронічною нирковою недостатністю І ступеня // Лікарська справа.-2001.-№2.-С.113-116.

2. О.А. Желеховський. Корекція уремічної дисліпопротеїдемії при застосуванні “Беллосорбу П” у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю ІІ ступеня // Урологія.-2001.-№1.-С.34-36.

3. О.А. Желеховський, І.І. Лапчинська. Ренопротекторний ефект ловастатину у хворих з хронічною нирковою недостатністю ІІ ступеня // Збірник наукових праць Української військово-медичної академії.-2000.- випуск 7.-С.110-114 (здобувачем проведено підбір пацієнтів, виконання досліджень, обчислення та узагальнення результатів, написання статті. Співавтором проведена консультація при виконанні досліджень та редагування статті).

4. М.М. Козачок, О.А. Желеховський. Ентеросорбент “Беллосорб П” в комплексному лікуванні пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю // Сборник научных трудов ГВКГ МО Украины.-2000.- выпуск 5.-С.370-373 (здобувачем проведено огляд літератури, підбір пацієнтів, виконання досліджень, обчислення та узагальнення результатів, написання статті. Співавтором проведено узагальнення результатів по роботі та редагування статті).

5. Желеховський О.А., Красюк О.А. Безпосередній та віддалений ренопротекторний ефект кетостерилу на фоні низькобілкової дієти у військовослужбовців з хронічним гломерулонефритом, сечовим синдромом в стадії хронічної ниркової недостатності ІІ ступеня // Військова медицина України.-2002.-Т.2.-№ 1.-С.85-89 (здобувачем проведено огляд літератури, підбір пацієнтів, виконання досліджень, обчислення та узагальнення результатів, написання статті. Співавтором проведено редагування статті).

6. I. Lapchynska, O. Zhelekhovsky. Renoprotective effects of lovastatine (L) in patients with chronic renal failuure (CRF) // in Abstracts book of XXXVII Congress of the ERA-EDTA, september, 2000, Nice, France.-P.164 (здобувачем проведено підбір пацієнтів, виконання досліджень, обчислення та узагальнення результатів, написання статті. Співавтором проведена консультація по роботі, редагування, публікація тез).

7. I. Lapchynska, O. Zhelekhovsky, O. Krasyuck. The effectiveness of “Bellosorb P” application in patients with chronic glomerulonephritis (CGN) and chronic pyelonephritis (CPN) with chonic renal failure (CRF) // in Abstracts book of XXXVIII Congress of the ERA-EDTA, june, 2001, Vienna, Austria.-P.141 (здобувачем проведено підбір пацієнтів, виконання досліджень, обчислення та узагальнення результатів, написання тез. Співавторами проведено узагальнення результатів по роботі, редагування та публікація тез).



АНОТАЦІЯ

Желеховський О.А. Роль порушень ліпідного обміну в прогресуванні хронічної ниркової недостатності різної етіології та методи їх корекції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Івано-Франківська державна медична академія, МОЗ України, Івано-Франківськ, 2003.

Дисертація присвячена вивченню ефективності застосування триовіту, белосорбу П, кетостерилу та ловастатину в складі комплексного лікування хворих хронічною нирковою недостатністю різної етіології. Викладені результати обстеження 190 пацієнтів, із них основна група: 58 хворих на хронічний гломерулонефрит, 43 - хронічний пієлонефрит, 11 - діабетичний гломерулосклероз в стадії хронічної ниркової недостатності І або ІІ ступеня проліковані триовітом, белосорбом П, кетостерилом та ловастатином. 78 хворих склали групу порівняння: 42 - хронічний гломерулонефрит, 26 - хронічний пієлонефрит та 10 - діабетичний гломерулосклероз, які не отримували чотирьох вищевказаних препаратів. Вивчено вплив цих препаратів на рівень уремічної інтоксикації, ліпідний спектр, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантний захист та систему гемостазу. Доведено, що вищенаведені препарати зменшують ліжко-день хворих на хронічну ниркову недостатність у додіалізному періоді, підвищують виживання нирок у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю різного походження. Розроблено схеми та дози призначення цих препаратів у хворих на хронічну ниркову недостатність І - ІІ ступеня.

Ключові слова - хронічна ниркова недостатність, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантний захист, триовіт, белосорб П, кетостерил, ловастатин.



АННОТАЦИЯ

Желеховский А.А. Роль нарушений липидного обмена в прогрессировании хронической почечной недостаточности различной этиологии и методы их коррекции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни, Ивано-Франковская государственная медицинская академия, МЗ Украины, Ивано-Франковск, 2003.

Диссертация посвящена изучению влияния триовита, белосорба П, кетостерила, ловастатина в составе комплексной терапии больных хронической почечной недостаточностью I-II стадий в основе которой хронический гломерулонефрит, хронический пиелонефрит, диабетический гломерулосклероз на системы перекисного окисления липидов, антиоксидантной защиты, липидный спектр крови и систему гемостаза. В задачи исследования также входила оценка отдалённых результатов применения вышеперечисленных препаратов у пациентов с додиализной хронической почечной недостаточностью. В процессе решения поставленных задач проведено обследование 190 больных, из них: основная группа - 58 хронический гломерулонефрит, 43 - хронический пиелонефрит, 11 - диабетический гломерулосклероз в стадии хронической почечной недостаточности I-II. 78 больных составили группу сравнения: 42 - хронический гломерулонефрит, 26 - хронический пиелонефрит, 10 - диабетический гломерулосклероз. Контрольную группу составили 30 практически здоровых лиц.

При хронической почечной недостаточности различной этиологии наблюдается активация перекисного окисления липидов в плазме и мембранах эритроцитов и тромбоцитов, которая и приводит к структурно-функциональной нестабильности и обуславливает формирование на уровне организма комплекса патологических изменений, которые можно объединить в “синдром мембранной патологии”. Поскольку на фоне активации перекисного окисления липидов у больных хронической почечной недостаточностью наблюдается функциональная недостаточность антиоксидантной защиты, то последняя нуждается в медикаментозной коррекции для замедления темпов прогрессирования хронической почечной недостаточности. Система антиоксидантной защиты по шести различным показателям была достоверно угнетена у большинства обследуемых пациентов независимо от этиологических причин хронической почечной недостаточности.

Больные хроническим гломерулонефритом с мочевым синдромом и хроническим пиелонефритом в стадии хронической почечной недостаточности I получали триовит по 1 драже 3 раза в день в течение 3-х месяцев в составе комплексной терапии. При применении триовита достоверно снижаются параметры уремической интоксикации; улучшается почечная гемодинамика; нормализируется состояние тромбоцитарно-сосудистого гемостаза, что обусловлено существенным антиоксидантным действием препарата.

Больные хроническим гломерулонефритом с мочевым синдромом и хроническим пиелонефритом в стадии хронической почечной недостаточности II в течение месяца принимали белосорб П по 12-18 таблеток в день. Препарат достоверно снижает концентрацию в крови азотистых метаболитов, обладает кратковременным антиоксидантным, гиполипидемическим эффектом и уменьшает явления уремической тромбоцитопатии. Белосорб П повышает выживаемость почек у пациентов обследованной группы на 32% на протяжении полутора лет благодаря косвенному гиполипидемическому действию.

Больные хроническим гломерулонефритом с мочевым синдромом в стадии хронической почечной недостаточности II на фоне малобелковой диеты (0,38 г/гк/сутки белка) получали кетостерил по 8 таблеток 3 раза в день в течение месяца во время еды на фоне комплексной терапии хронической почечной недостаточности. Применение кетостерила приводит к увеличению выживаемости почек в течение полутора лет на 16,7% за счёт улучшения статуса питания, снижения активации перекисного окисления липидов и положительного влияния препарата на систему гемостаза и электролитный баланс.

...