Стресові розлади у оперативних співробітників органів внутрішніх справ

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

14.01.16 - психіатрія

СТРЕСОВІ РОЗЛАДИ У ОПЕРАТИВНИХ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Виконав Омелянович Віталій Юрійович

Харків - 2003

АНОТАЦІЯ

Омелянович В.Ю. Стресові розлади у оперативних співробітників органів внутрішніх справ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.16 - психіатрія. - Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, Харків, 2003.

З позицій комплексного клінічного, клініко-динамічного, клініко-епідеміологічного, патопсихологічного та психофізіологічного підходів досліджені психопатологічні прояви посттравматичних стресових розладів у оперативних співробітників органів внутрішніх справ, визначені умовно-патогенні фактори, що впливають на виникнення посттравматичних стресових розладів.

У межах розробки психопрофілактичних заходів був розроблений і впроваджений комплекс психофізіологічних методик, особливо високоефективний на ранніх етапах розвитку ПТСР. Виявлено основні прогностично сприятливі преморбідні особливості, які поліпшують ефективність адаптаційного процесу після перебування в екстремальній ситуації, що віднесені до розряду бажаних у ході профорієнтації на оперативні посади в органах МВС та в системі психотерапевтичної тренінгової підготовки оперативних співробітників. Запропоновано основні напрямки психопрофілактичних заходів з використанням медичного психолого-психіатричного професійного відбору та ранньої діагностики.

психопатологічний стресовий алексітімiя суїцидальний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідженню посттравматичних стресових розладів (ПТСР) присвячена велика кількість робіт як вітчизняних, так і закордонних авторів (В.А. Абрамов, 2001; Ю.О. Александровський, 1991; П.В. Волошин, Л.Ф. Шестопалова, В.С. Підкоритов, Н.О. Марута, А.М. Бачеріков, 2002; О.К. Напрєєнко, 2001; А.М. Скрипніков, 2000; Н.В. Тарабріна, 1992; R. Yehuda, L.M. Bierer, 2000; та ін.). Дослідження висвітлювали клінічну картину перебігу (T.M. Keane, 1988; J.R.T. Davidson, 1991), епідеміологію (H.S. Resnick, D.G. Kilpatrick, 1993), патопсихологічні (В.В. Нечипоренко, 1997) та нейробіологічні (D.W. McNeil, S.R. Vrana, 1993) особливості ПТСР.

Незважаючи на велику кількість досліджень, дані про розповсюдженість ПТСР до цього часу мають дуже суперечливий характер (J. Thompson, 1995; A. Egendorf, 1991). Серед факторів, що сприяють розвитку ПТСР, авторами були розглянуті: вік хворих (А.Н. Краснянський, 1990), напруженість службової діяльності (D. K. Kentsmith, 1980), акцентуації характеру (Т.Є. Марчук, 2003), але потерпілі, як правило, обстежувалися тільки після психотравми, а їх преморбідні особистісні особливості залишалися за межами дослідження (Ph.W. Long, 1996).

Робота оперативних співробітників органів внутрішніх справ пов'язана з виконанням службових обов'язків в умовах, що вимагають високого рівня психічної і фізичної напруги, адекватного реагування у швидко мінливій обстановці, нерідко небезпечній для життя. Ризик захворювання межовими психічними розладами серед них значно більший, ніж у представників інших небезпечних професій (А.А. Фролова, 1998). Психолого-психіатричний відбір кандидатів до такої служби потребує якісного дослідження та прогнозування ефективності адаптаційних можливостей особистості в умовах впливу екстремальних стресових факторів. Своєрідність клінічних проявів посттравматичних стресових розладів в поєднанні із специфікою службової діяльності оперативних співробітників органів внутрішніх справ (ОВС) робить занадто небезпечною їх подальшу роботу без своєчасного діагностування ПТСР та надання необхідної психолого-психіатричної допомоги.

Таким чином, особливості службової діяльності співробітників органів внутрішніх справ, сила, частота та своєрідність впливаючих на них стресогенних факторів обумовлюють необхідність дослідження психопатологічних проявів посттравматичних стресових розладів, розробки оригінального комплексу їх ранньої діагностики та психопрофілактики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження проводилося в межах науково-дослідницької роботи кафедри психіатрії і медичної психології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького «Клініко-епідеміологічна і клініко-психопатологічна характеристика психічних розладів у дорослого населення регіону. Сучасні можливості лікувально-реабілітаційної тактики» (номер державної реєстрації 0101U007970).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка системи профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності, на підставі комплексного дослідження психопатологічних проявів посттравматичних стресових розладів у співробітників органів внутрішніх справ.

Для досягнення поставленої мети були вирішені основні ЗАДАЧІ:

Виявити своєрідність психопатологічних проявів посттравматичних стресових розладів на різних етапах їх формування.

Визначити патопсихологічні особливості оперативних співробітників ОВС із посттравматичними стресовими розладами.

Виявити особливості і патогенність психотравмуючих факторів, фактори «ризику», преморбідні особистісні особливості оперативних співробітників ОВС, їх взаємозв'язок із клінічними особливостями і глибиною психопатологічних проявів ПТСР.

Розробити і впровадити методи ранньої діагностики і психопрофілактики ПТСР у оперативних співробітників ОВС.

Об'єктом дослідження є посттравматичні стресові розлади у оперативних співробітників органів внутрішніх справ.

Предмет дослідження: психопатологічні особливості ПТСР на різних етапах їх формування; фактори, що впливають на їх розвиток.

Наукова новизна отриманих результатів. В результаті проведеної роботи вперше були отримані дані про патогенність типових для служби в органах внутрішніх справ екстремальних ситуацій, особистісні та соціально-психологічні фактори, що сприяли розвитку даних розладів.

Визначені психопатологічні особливості ПТСР як на ранніх етапах їх розвитку, так і на етапі клінічно завершених розладів, виділені і описані психопатологічні симптоматичні радикали ПТСР. В межах дослідження психопатологічних проявів посттравматичних стресових розладів були досліджені психологічні наслідки перебування в екстремальній ситуації на рівень та характер особистісної самооцінки, характерологiчнi особливості та розвиток феномену алексітімiї. Обґрунтована роль преморбiдних особистісних якостей та їх роль у розвитку посттравматичних стресових розладів, чи, навпроти, у процесі нормальної адаптації після одержання травматичного досвіду. Визначені психологічні особливості, розвиток яких дозволить підвищити адаптаційні можливості при перебуванні в екстремальних ситуаціях, на ґрунті чого, в межах первинної психопрофiлактики, була розглянута необхідність особистісно-орієнтованого медичного професійного відбору на посади оперативних співробітників ОВС, обґрунтовані його основні критерії.

В межах удосконалення вторинної психопрофiлактики ПТСР у співробітників органів внутрішніх справ був розроблений і впроваджений у практику комплекс психофізіологічних методів оцінки психічного стану, що являє особливу цінність у діагностиці постстресових розладів на ранніх етапах розвитку, а так само у випадках наявності дисимулятивних тенденцій.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що виявлення у співробітників ОВС посттравматичних стресових розладів на ранніх етапах їх розвитку дозволить вчасно надавати таким пацієнтам ефективну спеціалізовану допомогу, не допускаючи хронiфiкацiї патологічного процесу. Обґрунтовано доцільність та високу ефективність використання в ранній діагностиці розробленого та впровадженого в практику роботи Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору ВОЗ УМВС України в Донецькій області комплексу психофізіологічних методів дослідження.

На основі виявлених характерологiчних особливостей співробітників ОВС, що побували в екстремальній ситуації, запропоновані основні напрямки специфічних психопрофiлактичних заходів з використанням особистісно-орієнтованого медичного професійного відбору та ранньої діагностики, що буде сприяти зменшенню захворюваності посттравматичними стресовими розладами.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом здійснено планування і проведення всіх наведених у роботі досліджень. Автором проведене клініко-епідеміологічне, клінічне, клініко-психологічне та психофізіологічне дослідження 263 пацієнтів, що перебували в екстремальних ситуаціях, та 100 співробітників ОВС, що склали контрольну групу. Статистична обробка отриманих результатів та їх наукова інтерпретація проведені автором самостійно. Дисертаційна робота є особистим науковим дослідженням здобувача.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були викладені на II Національному Конгресі невропатологів, психіатрів і наркологів України «Психоневрологія XXI сторіччя» (Харків, 2002 р.), на науково-практичній конференції «Аутодеструктивна поведінка: діагностика, корекція, профілактика» (Київ, 1998 р.), на конференції Донецького відділення асоціації психіатрів України «Шляхи реформування психіатрії на сучасному етапі» (Донецьк, 1998 р.).

Окремі положення та результати дисертаційного дослідження впроваджені в практику роботи Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору ВОЗ УМВС України в Донецькій області. Окремі положення та висновки дослідження використовуються у педагогічній практиці кафедри психіатрії і медичної психології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького і кафедри психіатрії, психотерапії, медичної психології, наркології з курсом сексології факультету післядипломної освіти Дон ДМУ ім. М. Горького.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Для дослідження проблеми та вирішення основних завдань роботи було обстежено 363 оперативних співробітника органів і підрозділів УМВС України в Донецькій області, з них 263 пацієнта, які перебували в екстремальних ситуаціях (основна група), і 100 чол. - контрольна група (КГ), що була складена методом випадкового вибору з оперативних співробітників підрозділів УМВС, які в процесі своєї службової діяльності не піддавалися впливу екстремальних психогенних факторів.

Як основна стратегія клініко-динамічного дослідження була використана концепція індивідуального бар'єра психологічної адаптації (Ю.О. Александровський, 1989) та концепція передхворобливих психічних розладів (С.Б. Семічев, 1987), відповідно до яких з основної групи були виділені три групи обстежених:

1 група (45 чол. - 17,1 % осіб, що побували в екстремальній ситуації) - особи з клінічно вираженим посттравматичним стресовим розладом (група ПТСР);

2 група (66 чол. - 25,1%) - особи з окремими симптомами посттравматичного стресового розладу (група ОСПР);

3 група (152 чол. - 57,8 %) - особи, що побували в екстремальній ситуації, у яких при обстеженні будь-яких психопатологічних наслідків виявлено не було, і був виставлений діагноз: без психічних розладів (група БПР).

В якості діагностичних критеріїв станів, що характеризувалися окремими симптомами посттравматичних стресових розладів (ОСПР), були використані діагностичні критерії ПТСР у застосуванні до критеріїв доклiнiчних невротичних розладів (В.А. Абрамов, С.А. Пуцай, І.І. Кутько, 1992), а саме:

1) субклiнiчний рівень проявів, їх рудіментарність, фрагментарність, структурна незавершеність;

2) відсутність суб'єктивного почуття хвороби;

3) відсутність міжперсональної конфлiктностi.

Для ПТСР була характерна клінічно диференційована, стійка психосимптоматика, що структурована згідно діагностичних критеріїв Міжнародної статистичної класифікації хвороб 10-го перегляду (роздiл F. Глава IV. Кластер F 43.1: Посттравматичний стресовий розлад).

Робота проводилася на базі Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору Відділу охорони здоров'я УМВС України в Донецькій області на основі принципу добровільної інформованої згоди пацієнтів на 14-40-й день після перебування в екстремальній ситуації. Психолого-психіатричне обстеження співробітників ОВС після перебування в екстремальній ситуації та розробка нових підходів у профілактиці посттравматичних стресових розладів були регламентовані Концепцією психопрофiлактичної роботи в органах внутрішніх справ України та пп. 4.5, 4.6 Програми реалізації Концепції психопрофiлактичної роботи в органах внутрішніх справ України до 2005 р., затверджених наказом МВС України від 05.04.2002 р. № 334; щорічними директивами МВС України «Про основні напрямки оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ та про практичні заходи щодо подальшого її вдосконалення»; згідно до вимог наказів МВС України від 17.07.1995 р. № 488, від 06.02.2001 р. № 85 та від 10.06.1996 р. № 303.

В процесі анамнестичного обстеження використовувалася спеціально розроблена уніфікована карта анамнестичного дослідження співробітника ОВС, що побував в екстремальній ситуації. Первинний скринінг наявності й етапу розвитку посттравматичного стресового розладу проводився за допомогою Місісіпської шкали ПТСР (Т.М. Keane, 1988). Скринінг та дослідження ступеня виразності нервово-психічної дезадаптацiї після перебування в екстремальній ситуації, її якісний аналіз, а також самооцінка нервового та соматичного благополуччя проводилися за допомогою опитувальника нервово-психічної дезадаптацii (ОНПД) (Л.С. Свердлов, А.І. Скорік, 1989). Структурована клінічна співбесіда проводилася за загальною схемою та являла собою об'єктивне клініко-психіатричне обстеження, мала однакову структуру (включаючи питання, перераховані в опитувальнику для з'ясування симптомів посттравматичного стресогенного синдрому C.G. Watson, що знайшло своє відображення в стандартних протоколах) і відповідала загальноприйнятим у психіатрії деонтологiчним нормам.

Об'єктивне дослідження містило в собі також суцільне заглиблене клініко-психологічне та психофізіологічне обстеження, яке здійснювалось за допомогою комплексу методик, орієнтованих як на уточнення структури та виразливості психопатологічної симптоматики, так і на дослідження особистості пацієнтів (включаючи їх семантичне самооцінювання та дослідження виразливості алексітімічних тенденцій). Використаний комплекс психологічних методик містив у собі симптоматичний опитувальник неврозів Е. Александровича, 8-кольоровий тест Люшеру, тест MMPI (Ф.Б. Березін, П. Мірошніков, 1976), тест - Особистісний семантичний диференціал, Торонтську алексітімiчну шкалу.

Отримані в результаті дослідження дані були проаналізовані у клінічному, клініко-епідеміологічному та клініко-психологічному відношенні з використанням як непараметричних, так і параметричних методів математичної статистики.

Результати проведеного клініко-епідеміологічного дослідження свідчать про те, що поширеність серед співробітників ОВС, що побували в екстремальній ситуації, клінічно окреслених ПТСР складає 17,1 %, а станів, що характеризуються окремими симптомами ПТСР - 25,1%.

В межах дослідження преморбідних факторів, здатних зіграти «стримуючу» чи умовно-патогенну роль у етіології ПТСР, було встановлено, що найбільш небезпечним, з точки зору ризику виникнення посттравматичних стресових розладів у оперативних співробітників ОВС, варто вважати вік з 36 до 45 років, причому, у віці 41 - 45 років, тобто в предпенсiйному, для співробітників ОВС, віці, спостерігається найбільш висока імовірність розвитку ПТСР клінічного рівня, тоді як у віці 36-40 років і ПТСР, і ОСПР можуть розвитися майже з рівною імовірністю.

У групі осіб з ПТСР відзначалася значна перевага процентної частки сержантів (30 чол. - 65,7%), тоді як у групі БПР статистично значимої відмінності знайдено не було, а в групі ОСПР сержанти та офіцери були наведені нарівно. Таким чином, хоча ризик розвитку посттравматичних стресових розладів після перебування в екстремальній ситуації практично дорівнює як для офіцерів, так і для молодшого командного складу, клінічно виражене ПТСР у сержантів і старшин виникає в два рази частіше, ніж у офіцерів (p<0,01).

З урахуванням того, що в етіології ПТСР особливу роль відіграє характер психотравми, були визначені найбільш властиві для службової діяльності співробітників ОВС, стресові ситуації екстремального характеру: застосування табельної зброї на поразку як без загибелі злочинця, так і з загибеллю (122 випадки - 46,4% і 52 випадки - 19,8% відповідно), а також одержання поранення при затримці злочинця (36 випадків - 13,7%). Трохи рідше зустрічаються складні (комбіновані) екстремальні ситуації (21 випадок - 7,9%), свідчення застосування табельної зброї на поразку (17 випадків - 6,5%) та свідчення загибелі напарника (15 випадків - 5,7%).

До найбільш травматичних екстремальних ситуацій варто віднести свідчення загибелі напарника - у 100% випадків (15 чол.) визначався клінічно окреслений ПТСР. У групі співробітників, які перебували у складній (комбінованій) екстремальній ситуації, переважали (р=0,036) особи з клінічно окресленим ПТСР (15 чол. -71%), а в інших випадках (6 чол. - 29%) спостерігалися ОСПР. З пацієнтів, що застосовували табельну зброю на поразку з загибеллю злочинця, посттравматичні стресові розлади мали місце у 42 випадках (80,8% пацієнтів), причому частіше (р=0,028) виникали стани ОСПР (27 чол. - 52%). У випадках застосування табельної зброї на поразку без загибелі злочинця та й у випадках одержання співробітником ОВС поранення при затримці злочинця, клінічно виражене ПТСР не спостерігалося у жодного з обстежених, але у випадку одержання поранення ОСПР виникали частіше (р<0,05), ніж при застосуванні табельної зброї на поразку без загибелі злочинця (14 чол. - 38,9 % і 19 чол. - 15,6 % відповідно). З 17 чоловіків, що були свідками застосування табельної зброї на поразку із загибеллю злочинця, не було виявлено жодного випадку ПТСР, що дозволяє віднести даний вид екстремальної ситуації до найменш патогенних.

Для дослідження преморбідних особистісних особливостей співробітників ОВС були вивчені результати тесту MMPI, що проводився під час прийняття на службу. Хоча в літературі (G. Nissen, 1981) серед факторів, що сприяють виникненню ПТСР, відзначаються, як правило, компульсивні та астенічні риси характеру, розглянута нами група була складена скоріше з особистостей тривожних та емотивних. У зв'язку з визначеною схожістю профілів MMPI групи ОСПР і БПР, виникаючі відмінності слід, на наш погляд, віднести за рахунок різниці у вихованні і поглядах на життя, а не за рахунок характерологiчних особливостей. Фактором, що сприяє розвитку у них ПТСР, у даному випадку, варто вважати не особистісні особливості в медично-психологічному змісті, а систему морально-етичних цінностей, що не дозволила їм у повному ступені завершити процес адаптації після перебування в екстремальній ситуації.

Результати дослідження клінічних особливостей ПТСР свідчать про те, що стан пацієнтів характеризувався в цілому наявністю нав'язливих, мимо волі повторюваних тяжких спогадів про екстремальну ситуацію, нав'язливих думок і переживань, які виникали як рефлекторно (при перегляді кримінальної телехроніки, повторній присутності на місці події), так і абсолютно самостійно, flashbacks; практично всі пацієнти розповідали про появу страшних снів, нічних кошмарів, сюжетно зв'язаних з пережитою екстремальною ситуацією; мали місце труднощі засипання, часті нічні пробудження. Пацієнти характеризувалися схильністю до глибокого, зв'язаного із екстремальною ситуацією, почуття провини, неможливістю стримати свої емоції.

Не ідучи шляхом виділення в межах ПТСР декількох клінічних варіантів (що, звертаючи увагу на специфіку даного психічного розладу, здається дуже суперечним), проте, приймаючи до уваги необхідність глибинного дослідження психопатологічних проявів ПТСР та їх клінічної своєрідності, виявлені аспекти психосимптоматики були доцільно розглянуті в межах симптоматичних психопатологічних радикалів посттравматичного стресового розладу, названих відповідно до ведучого (поряд з «стрижневим» синдромом ПТСР) симптомокомплексу: тривожно-фобічним (19 пацієнтів - 41,7% хворих ПТСР), астено-вегетативним (15 пацієнтів - 33,3%) і дистимічним (11 пацієнтів - 25%) радикалами. Клінічна відособленість виділених психопатологічних радикалів була підтверджена в результаті статистичного аналізу показників симптоматичних шкал опитувальника Е. Александровича.

При тривожно-фобічному радикалі ПТСР, крім нав'язливих спогадів, флешбеків та кошмарних сновидінь, психопатологічна симптоматика характеризувалася наявністю різноманітних страхів, як безпосередньо зв'язаних із екстремальною ситуацією, так і досить універсальних. Відзначалося почуття безпричинної тривоги, занепокоєння, відчуття небезпеки. Мало місце зниження настрою, афективна лабільність. Стан пацієнтів з астено-вегетативним радикалом ПТСР характеризувався, крім «стрижневого» симптомокомплексу, почуттям непевності, безпорадності, труднощами в концентрації уваги, постійним почуттям утоми, розбитості, відчуттям недостачі сил. Було присутнє також суб'єктивне погіршення соматичного благополуччя, що супроводжувалося різноманітними тяжкими вегето-вісцеральними симптомами (особливо під час flashbacks). Пацієнти з дистимічним радикалом клінічно обкресленого ПТСР характеризувалися почуттям пригніченості, сумом, утратою віри у свої сили, інтенсивним почуттям провини, самозвинуваченням, пов'язаним з пережитою екстремальною ситуацією, а часом і пасивними суїцидальними висловлюваннями. У той же час мали місце невмотивовані вибухи гніву.

Стан пацієнтів з ОСПР взагалі був схожим з клінічною картиною ПТСР, однак характеризувався значно меншою інтенсивністю психопатологічної симптоматики, її фрагментарністю і відсутністю суб'єктивного відчуття страждання. Приймаючи до уваги варіабельність клінічної картини ОСПР, даний стан був розглянутий у межах трьох психопатологічних радикалів (клінічна відокремленість яких була підтверджена в результаті статистичного аналізу показників симптоматичних шкал опитувальника Е. Александровича): астено-дистимічного (13 пацієнтів з ОСПР - 20% групи), тривожного (18 пацієнтів - 26,7%) і недиференційованого (35 пацієнтів - 53,3%).

При астено-дистимічному радикалі мали місце нав'язливі спогади про психотравмуючу ситуацію, що виникали частіше рефлекторно; почуття суму, пригніченості. Визначалася деяка неуважність і труднощі в концентрації уваги, почуття утоми, зниження кмітливості, відчуття внутрішнього напруження, періодично виникаюче почуття злості, гніву. Були присутні різноманітні скарги соматичного характеру. У випадку тривожного радикалу ОСПР нав'язливі спогади виникали рідше, однак сюжет екстремальної ситуації частіше відтворювався в снах загрозливого характеру. Мали місце афективна лабільність, труднощі засипання, нічні пробудження, почуття провини, непевність у собі, відчуття тривоги, хоча і були присутні, але не заподіювали таких страждань, як у випадку клінічно обкресленого ПТСР. При недиференційованому радикалі психосимптоматика мала ще більш м'який характер, ніж при астено-дистимічному та тривожному радикалах. Стан характеризувався аморфністю клінічної картини, рудиментарністю «стрижневого» симптомокомплекса ПТСР, у той же час, тісно пов'язаного з екстремальною ситуацією.

Характер профілю MMPI пацієнтів із ПТСР вказує на прагнення фіксувати увагу на своєму соматичному неблагополуччі в сполученні з тенденцією заперечувати наявність утруднень у своїй соціальній адаптації, проблем психологічного характеру. У хворих має місце схильність до нав'язливого занепокоєння, напруженості, потреб в сторонній допомозі, почуття провини, схильність до активних дій у сполученні з високим рівнем тривожності. Повторне виникнення екстремальної ситуації в даному випадку може привести до хаотичної поведінки. Аналіз показників тесту MMPI у пацієнтів з ОСПР вказує на прагнення диссимулювати психопатологічну симптоматику, що, передусім, пояснюється відсутністю у пацієнтів такого вираженого відчуття страждання, яке має місце при клінічно обкресленому ПТСР. Особливо важлива, набагато менша схильність пацієнтів до розвитку тривожно-обсесивних станів і відчуття розгубленості, ніж у випадку клінічно обкресленого ПТСР (р<0,0001).

Профілі ММРІ у пацієнтів з різними психопатологічними радикалами, маючи визначену подібність (це пояснюється скоріше не схожістю особистісних особливостей, а спільністю клінічних проявів "стрижневого" психічного розладу), разом з тим, визначаються особливостями розвитку посттравматичного стресового розладу. Загострення властивих їм рис характеру, відзначене в піках профілю MMPI, узгоджується з клінічною картиною і відображує особливості алостатичного стану (B.S. McEwen, 1998) на різних етапах розвитку патологічного процесу.

За результатами проведеного кореляційного аналізу результатів ММРІ до і після перебування в екстремальній ситуації слід зазначити, що пацієнти, у яких розвився ПТСР, стали в набагато більшому ступені шукати співчуття з навколишнього боку, випробувати незадоволеність своїм станом, стали більш агресивними, схильними до дисфорій і, у той же час, більш покірними, лояльними до зовнішніх обставин. У пацієнтів з ОСПР розвиток психопатологічного стану супроводжувався наростанням почуття незадоволеності собою, схильністю до сумнівів при виборі рішення, тривожністю, поряд зі спробами зовнішнього заперечення труднощів у соціальній адаптації шляхом «гри в себе колишнього». Про те, що дані зміни вірніше розцінювати як наслідок розвитку у обстежених постстресової психопатологічної симптоматики, а не як результат вікових змін та професійної психодеформації (з часу прийому на службу до перебування в екстремальній ситуації) чи переосмислення «себе самого» і навколишнього світу після придбання травматичного досвіду, свідчить той факт, що в контрольній групі і групі БПР значущих кореляційних зв'язків між результатами MMPI на час прийому на службу в ОВС та на період проведення дослідження виявлено не було (r<0,2).

З метою вивчення суб'єктивного відношення до особистісних характерологічних особливостей, а також визначення напрямку та ступеня деформації системи особистісного самосприйняття після перебування в екстремальній ситуації у порівнянні зі зміною самосвідомості співробітників ОВС у процесі професійної психодеформації (контрольна група) була використана методика ЛСД. За результатами тесту, самооцінка співробітників, у яких розвився ПТСР, значно (р<0,01) знизилася після перебування в екстремальній ситуації. Цей факт пояснюється, швидше за все, зміною особистісного самосприйняття під впливом клінічної симптоматики. В групі ОСПР статистично значущої кореляції між показниками ЛСД до і після перебування в екстремальній ситуації не відзначалося. Схожість, яка мала місце у самооцінці пацієнтів з ОСПР і ПТСР після перебування в екстремальній ситуації, варто пояснювати лише частковою схоронністю бар'єру індивідуального психологічного захисту, що не деформував систему особистісного самосприйняття і, у той же час, не дозволив розцінювати пережите як позитивний життєвий досвід, що підтвердив їх систему індивідуальних життєвих цінностей.

У контрольній групі та у групі БПР спостерігалася тенденція підвищення рівня особистісної самооцінки, що вказує на те, що досвід емоційно і фізично напруженої, зв'язаної з ризиком роботи, як і досвід перебування в екстремальній ситуації, привів до реалізації одного з аспектів професійної психодеформації співробітників ОВС - росту суб'єктивного сприйняття себе як носія позитивних, соціально бажаних якостей і деякого зниження рівня необхідної самокритики.

Тенденції, отримані в результаті аналізу проективного дослідження психологічних особливостей співробітників ОВС, що побували в екстремальних ситуаціях з використанням 8-кольорового тесту Люшеру, цілком узгоджуються з результатами інших психологічних методик і відбивають специфічність погіршення психічного благополуччя в міру зростання «напруги функціональної діяльності адаптаційного бар'єру» (Ю.А. Александровский, 1989) аж до повного його ушкодження (ПТСР).

Внаслідок тісного зв'язку феномену алексітімiї з функціонуванням механізмів психологічного захисту і впливу даної психологічної характеристики на форми реагування суб'єкта в стресових ситуаціях, була досліджена поширеність і виразність алексітімiї, визначений взаємозв'язок алексітімічних проявів з індивідуальною самооцінкою і симптоматичною своєрідністю проявів ПТСР. Слід зазначити, що у хворих на ПТСР та у пацієнтів з ОСПР, виразність невротичної та психосоматичної симптоматики знаходиться в залежності від наявності та глибини алексітімічних тенденцій. Характерно, що іпохондричні симптоми в більшій мірі присутні особам з «межовим» рівнем алексітімії, а неврастенічна симптоматика має тенденцію до обваження у неалексітімічних пацієнтів при збільшенні глибини психічного розладу. Алексітімія, при наявності ПТСР, є, найчастіше, не причиною, а наслідком виразності психосимптоматики, своєрідним індикатором ступеня ушкодження «бар'єру психологічного захисту». Щодо взаємозв'язку виразності алексітімічних тенденцій і рівня самооцінки суб'єктів, то, як у контрольній групі, так і в групах ПТСР та ОСПР, спостерігалася зворотна залежність між рівнем алексітімії і рівнем особистісної самооцінки (тест ЛСД). Здається можливим, що відсутність алексітімії полегшує критику власної цінності, рівня прийняття самого себе і, у кінцевому рахунку, приводить до посилення адаптаційних здібностей в екстремальних ситуаціях.

Основними напрямками в психопрофілактиці ПТСР є поглиблений медичний психолого-психіатричний відбір кандидатів на службу в ОВС (первинна психопрофілактика) і діагностика ПТСР на ранніх стадіях розвитку (вторинна психопрофілактика). Труднощі в діагностиці ПТСР у співробітників ОВД пов'язані з визначеною аморфністю діагностичних критеріїв та з поширеністю, особливо на ранніх етапах формування, рентних установок. Діагностичні методи в даних умовах повинні відповідати двом основним вимогам:

максимальна об'єктивність дослідження;

здатність кількісно охарактеризувати досліджуваний феномен.

Оскільки до методів, що відповідають цім вимогам, відноситься психофізіологічне дослідження, нами був розроблений і впроваджений діагностичний комплекс, що включає в себе такі тести: реакція на об'єкт, що рухається (РОР), критична частота світлових мелькань (КЧСМ), - потенціал. Використаний автором комплекс психофізіологічних методик складається з тестів, що доповнюють один одного і мають суміжне діагностичне значення, яке дозволяє зробити висновок, базуючись не на результатах одного тесту, а на аналіз показників усього психофізіологічного діагностичного комплексу в цілому. В результаті проведеного аналізу були виявлені достовірні відмінності (р<0,0001) між показниками психофізіологічних тестів у представників виділених груп, з чого витікає, що показники методик обумовлені не напруженістю професійної діяльності оперативних співробітників ОВС (КГ) чи самим фактом перебування в екстремальній ситуації (БПР), а є проявом наявної в них психопатологічної симптоматики.

З урахуванням того, що робота в ОВС так чи інакше пов'язана з потенційним ризиком перебування в екстремальних ситуаціях, єдино можливими шляхами зниження імовірності виникнення ПТСР у межах первинної психопрофілактики є:

спеціалізований медичний психолого-психіатричний відбір на посади співробітників ОВС осіб, за своїми характерологічними особливостями менш схильних до патологічного реагування на вплив екстремальних психотравмуючих факторів;

психологічне тренінгове закріплення і розвиток адаптивних форм поведінки у властивих для служби в ОВС екстремальних ситуаціях.

Для рішення даних задач, на основі аналізу показників методик ММРІ і ЛСД (до перебування в екстремальній ситуації), були виділені особистісні фактори, що є бажаними в плані профілактики ПТСР, і ті, які, навпроти, варто розглядати як умовно патогенні. До психологічних особливостей, що збільшують адекватність психічного захисту при перебуванні в екстремальних ситуаціях, слід віднести добру організацію активності, конструктивний погляд на виникаючі ситуації, визначений скептицизм, критичне відношення до своєї поведінки і навколишньої дійсності, приязність, деяку поверховість у міжособистісних контактах, напористість, упертість, хоробрість, відсутність афективної ригідності, дружелюбність і відсутність честолюбних установок. Особливу увагу варто приділити тому факту, що позитивну роль у процесі психологічного захисту можуть грати такі характерологічні особливості, як поступливість, підкореність, легкість залучення в міжособистісні контакти, консерватизм суджень, банальність системи уявлень, тоді як дотепність, творчий потенціал і своєрідність суджень при виникненні екстремальних ситуацій варто розглядати як негативні.

До передінспонуючих особистісних факторів у патогенезі ПТСР слід відносити схильність до підвищеної уваги до процесів, що відбуваються у власному організмі, бажання здобути співчуття у оточуючих, песимізм і підвищену стійкість афективно насичених переживань. Характерологічні особливості, що сприяють розвитку посттравматичних стресових розладів, полягають також у підвищеній увазі до емоційних нюансів і відтінків відносин, сентиментальності, сензитивності, а також сором'язливості, нерішучості, схильності до хворобливого самоспостереження і заклопотаності питаннями моралі. Дані психологічні особливості доповнюються педантичністю, замкнутістю і прагненням до запобігання конфліктів і, що особливо важливо, орієнтацією на внутрішні критерії, що приводить до порушення адекватного реагування при надходженні «негативних сигналів» зовні. В результаті проведеного кореляційного аналізу було встановлено, що особи з високим рівнем стресостійкості (група БПР) не використовують в суб'єктивній семантичній самооцінці ті характерологічні риси, що можуть зіграти позитивну чи негативну роль у постстресовому адаптаційному процесі, тоді як особи з низькою стресостійкістю (група ПТСР) усвідомлювали ці особистісні особливості і, більш того, заниженість їх самооцінки багато в чому залежала від виразності характерологічних рис, що становлять потенційний ризик у межах патогенезу посттравматичного стресового розладу.

ВИСНОВКИ

Проведено теоретичне обґрунтування і вирішення проблеми клініко-психопатологічної і клініко-психологічної діагностики на різних етапах формування посттравматичних стресових розладів у співробітників органів внутрішніх справ. Розроблено критерії ранньої діагностики даних порушень, основні напрямки їх профілактики і особистісно-орієнтованого професійного відбору.

Поширеність клінічних ознак ПТСР серед співробітників ОВС, які перебували в екстремальній ситуації, складає 42,2%, при цьому клінічно виражені посттравматичні стресові розлади відзначаються у 17,1%, а у 25,1% діагностуються стани, що характеризуються окремими симптомами ПТСР. У 56,8% співробітників ОВС перебування в екстремальній ситуації не супроводжується виникненням психопатологічної симптоматики.

Ризик розвитку ПТСР після перебування в екстремальній ситуації значно вище у віці від 36 до 45 років. До найбільш психотравмуючих екстремальних ситуацій відносяться свідчення загибелі напарника, застосування табельної зброї на поразку з загибеллю злочинця і складні (комбіновані) екстремальні ситуації. Крім того, ризик виникнення ПТСР зростає у осіб з високим рівнем особистісної тривожності, внутрішньої напруженості, заклопотаністю станом свого здоров'я, підвищеними чутливістю і сентиментальністю, а також у потерпілих з визначеними морально-етичними якостями, що не дозволяють повною мірою завершити процес постстресової психічної адаптації.

У осіб, що побували в екстремальній ситуації, виділені два етапи формування патологічного процесу: початковий етап - стан, що характеризується окремими симптомами ПТСР (59,5%) та етап клінічно окреслених посттравматичних стресових розладів (40,5%). Стани, що характеризувалися окремими симптомами ПТСР, виявлялися астено-дистимічними (20%), тривожними (26,7%) та клінічно недиференційованими (53,3%) порушеннями, що мали фрагментарний, синдромально незавершений характер при відсутності у пацієнтів суб'єктивного почуття страждання. На етапі клінічно окреслених ПТСР порушення носили синдромально завершений характер, «стрижневими» були симптоми запобігання, flashbacks, почуття відгородженості від навколишніх, порушення сну, дисоциативна і вегетативна симптоматика. У залежності від супутних «стрижневому» симптомокомплексу патологічних проявів були виділені й описані тривожно-фобічний (41,7%), астено-вегетативний (33,3%) і дистимічний (25%) психопатологічні радикали ПТСР.

Пацієнтам з окремими симптомами ПТСР були властиві важкі сумніви з приводу правильності зроблених вчинків, підвищене відвернення уваги, захисні поведінкові реакції в сполученні із соматизацією психопатологічної симптоматики і дисимулятивними тенденціями, спробами зовнішнього заперечення труднощів у соціальній адаптації шляхом «гри в себе колишнього». Виражене прагнення дисимулювати психопатологічну симптоматику корелює з відсутністю відчуття страждання. Зсув акценту в самосприйнятті пацієнтів із соматичного компонента негативних відчуттів на психологічний повинен бути відправним моментом у їх курації.

Розвиток ПТСР супроводжується процесом зміни особистісних характеристик і самосприйняття, спрямованим на досягнення емоційного спокою, відновлення сил і відчуття безпеки. Переважають потреба в безконфліктних, спокійних і гармонічних контактах, почуття непевності, розгубленості, у необхідності укритися від джерела страждання. Алексітімiя, що виявляється при посттравматичному стресовому розладі, є не причиною, а наслідком виразності психосимптоматики, своєрідним індикатором ступеня ушкодження «бар'єру психологічного захисту». Відсутність алексітімiї полегшує критику власної цінності і рівня прийняття самого себе, що сприяє посиленню адаптаційних здібностей в екстремальних ситуаціях.

Прогностично сприятливими виявилися такі преморбідні особливості, як поступливість, підкореність, товариськість, консерватизм суджень, добра організація активності, визначений скептицизм, критичне відношення до свого поводження і навколишньої дійсності, напористість, упертість, хоробрість і відсутність афективної ригідності. Вони забезпечували гарну соціальну пристосованість осіб, що побували в екстремальній ситуації. Травматичний досвід при цьому активно використовується для усвідомлення власної цінності і значимості, підвищення активності міжособистісних контактів, що приводить до росту суб'єктивного сприйняття себе, як носія позитивних соціальних якостей при визначеному зниженні рівня необхідної самокритики.

Запропонована система специфічних первинних і вторинних психопрофілактичних заходів. Первинна психопрофілактика містить у собі: спеціалізований особистісно-орієнтований професійний відбір на посади співробітників ОВС осіб з адаптивними формами реагування на вплив екстремальних психотравмуючих факторів; психологічне тренінгове закріплення і розвиток адаптивних форм поведінки у властивих для служби в ОВС екстремальних ситуаціях.

У межах розробки методів вторинної психопрофілактики була доведена доцільність комплексного (клінічного, психологічного і психофізіологічного) підходу до ранньої діагностики ПТСР, у тому числі висока ефективність розробленого комплексу психофізіологічних методик, що поєднує у собі максимальну об'єктивність дослідження і здатність кількісно охарактеризувати специфічні для різних етапів захворювання параметри (критичної частоти світлових мелькань, реакції на об'єкт, що рухається, омега-потенціалу головного мозку).

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Омельянович В.Ю. Использование результатов психофизиологического исследования в ранней диагностике посттравматических стрессовых расстройств у сотрудников органов внутренних дел, побывавших в экстремальной ситуации. // Український вісник психоневрології.- 2002. - том 10 вип.2(31).- С. 139-141.

2. Омельянович В.Ю. Клинические особенности постстрессовых психических расстройств у сотрудников органов внутренних дел, побывавших в экстремальной ситуации. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. -2001.-№1 (8).-С.86-92.

3. Омельянович В.Ю. Проблема посттравматического стрессового расстройства в современной психиатрии. Часть 2. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2000. - №1 (7). - С. 117-126.

4. Омелянович В.Ю. Професійний психолого-психіатричній відбір як один з основних напрямків профілактики посттравматичних стресових розладів у оперативних співробітників органів внутрішніх справ.//Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк. - 2000. - №3. - С. 206-215.

5. Омельянович В.Ю. Проблема посттравматического стрессового расстройства в современной психиатрии. Часть 1. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 1999. - №2 (6). - С. 131-137.

6. Абрамов А.В., Бурцев А.К., Мирошниченко И.И, Омельянович В.Ю. Об опыте диагностики посттравматического стрессового расстройства. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 1998. - №1 (4). - С. 89-92.

7. Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. К вопросу об использовании психофизиологических методов исследования в диагностике аутодеструктивного поведения у больного с посттравматическим стрессовым расстройством. // Суїцидологія. Теорія та практика. - Київ. - 1998.- С.160-162 (Автор особисто розробив психофізіологічний діагностичний комплекс, прийняв участь у зборі матеріалу та в його узагальненні).

8. Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. Об использовании МКБ-10 при оценке психи-ческого здоровья сотрудников правоохранительных органов. // Вісник асоціації психіатрів України.-1999.-№1(13). - С. 65-70 (Автор прийняв участь в теоретичному узагальненні даних та формуванні висновків).

Размещено на Allbest.ru