2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Обєкт, методи та методологія досліджень. Відповідно до поставленої мети і завдань нами було обстежено 90 жінок, що були розділені на три групи: І група - 30 жінок із клімактеричним синдромом на фоні гіпотиреозу, які отримували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи; ІІ група - 30 жінок із клімактеричним синдромом на фоні гіпотиреозу, лікування яких проводилось за нашою методикою; контрольну групу склали 30 жінок із клімактеричним синдромом, які мали таку саму супутню фонову патологію, але без гіпотиреозу.

Проведені дослідження носили поетапний характер, що полягав у вивченні порівняльних аспектів клімактеричного синдрому в жінок з гіпотиреозом та без нього. Була проведена клініко-лабораторна і функціональна оцінка різноманітних варіантів корекції клімактеричних порушень: І група - замісна гормональна терапія і ІІ група - поєднання замісної гормональної терапії з препаратом “АТФ-лонг”.

Для замісної гормональної корекції використано препарат “Клімонорм” (фірма “Шерінг”) - І група, а в ІІ групі, крім цього ж препарату, додатково використано вітчизняний препарат “АТФ-лонг” (Борщаговський хімфармзавод, Україна). Тривалість замісної гормональної терапії коливалася від 9 до 12 місяців, а використання препарату “АТФ-лонг” протягом 1 року за такою схемою - 3 місяці прийом і 1 місяць перерва, тобто всього 4 курси. Добова доза препарату складала 30-60 мг. При необхідності тривалість корекції клімактеричних порушень могла бути продовжена індивідуально.

У комплекс клініко-лабораторного і функціонального обстеження були включені такі моменти:

1. Клінічне обстеження: з'ясовування скарг і анамнезу; оцінка менопаузального індексу; загальний огляд (визначення індексу маси тіла, індексу обєму талія/стегна, ступеня оволосіння, оцінка сухості шкіри і слизових); об'єктивне гінекологічне обстеження (оцінка сухості слизової оболонки піхви, ступеня диспауренії, огляд у дзеркалах і бімануальне дослідження).

2. Дослідження психосоціального статусу: рівень психо-соціального стресу (анкета Холмса-Рея); рівень депресії (тест Бека); помірна виразність депресивних розладів; рівень особистої й актуальної тривоги (тест Спілбергера); анкета для оцінки якості життя; SCL - 90 (клінічна шкала самозвіту); стратегія подолання стресу (SVF) та захисні механізми особистості (DSQ).

3. Лабораторне обстеження: визначення гормонів у сироватці крові: естрадіол, тестостерон, ФСГ, ЛГ, тиреотропний гормон (ТТГ), тироксин (Т4) та трийодтиронин (Т3) (О.Г.Рєзніков, 2000); гемостазіограма: протромбіновий індекс (ПІ), тромбіновий час (ТЧ), вміст антитромбіну ІІІ (АТ ІІІ) і фібриногену (ФБ), визначення кількості тромбоцитів (Тр) та спонтанна агрегація тромбоцитів (САТр), біохімічне дослідження крові: загальний білірубін (ЗБ), холестерин (ХЛ), -ліпопротеїди (ЛП), тригліцериди (ТГ) та лужна фосфатаза (ЛФ) ( Г.І.Назаренко та співавт., 2001).

4. Апаратне функціональне обстеження: ультразвукова діагностика органів малого тазу на апараті “Aloka” (вагінальний та абдомінальний датчик).

Математичні методи дослідження були виконані згідно з рекомендаціями О.П.Мінцера (2001) з використанням компютера “Pentium-III”. Достовірність відміни пар середніх обчислювалась за допомогою критеріїв Ст'юдента та Фішера. Графіки оформлювали за допомогою програм “Microsoft Excell 7.0”.

Результати досліджень та їх обговорення. Як свідчать результати проведеної клінічної характеристики обстежених пацієнток середній вік жінок контрольної групи склав 47,61,2 років. У порівнянні з цим, у І і ІІ групах цей показник був значно нижчим - 43,11,1 роки (р<0,05). З огляду на той факт, що в основні групи були включені пацієнтки з гіпофункцією щитовидної залози, можна зробити висновок про більш раннє настання клімактеричного синдрому в жінок із вказаним варіантом екстрагенітальної патології. Підтвердженням цього є дані про середній вік початку клімактеричного синдрому (контрольна група - 48,4+1,2 років проти І - 42,31,4 і ІІ - 42,51,6 років; р<0,05).

Результати основних антропометричних показників свідчать, що більшість обстежених жінок (76,7%) мали нормальний розподіл жирової клітковини (за жіночим типом), про що свідчить розмір індексу андрогенності (співвідношення обєму талії до обєму стегон) - у межах 0,8 ум. од. Тільки в 23,3% спостережень була відзначена наявність надлишкової маси тіла.

За даними сучасної літератури (Б.М. Венцківський та співавт., 1998; Н.С. Луценко та співавт., 2001) істотне значення у клінічному перебігу клімактеричного синдрому надає фонова генітальна патологія. При аналізі отриманих результатів, у першу чергу необхідно відзначити відсутність істотних розходжень між групами за всіма досліджуваними параметрами. Найчастіше в обстежених жінок в анамнезі мали місце хронічні запальні захворювання матки і додатків (контрольна група - 16,7%; І - 20,0% і ІІ - 23,3%); патологічні зміни шийки матки (контрольна група - 13,3%; І - 16,7% і ІІ - 13,3%) і кісти яєчників в анамнезі (контрольна група - 10,0%; І - 10,0% і ІІ - 13,3%). У поодиноких випадках (3,3-6,7%) мали місце міома матки (без гормонотерапії й оперативного втручання) і різноманітні форми ендометріозу.

Як було вже відзначено вище, пацієнтки І й ІІ груп були з гіпофункцією щитовидної залози в результаті гіпотиреозу. При вивченні тривалості основного соматичного захворювання необхідно відзначити ідентичність вказаного параметра в обох основних групах (І група - 3,8 років і ІІ - 4,0 роки). Серед основних причин розвитку гіпофункції щитовидної залози варто вказати на значну перевагу в обох основних групах хронічного аутоімунного тиреоїдиту (І група - 73,3% і ІІ - 70,0%) у порівнянні з постопераційним гіпотиреозом (І група - 20,0% і ІІ - 23,3%) і ендемічним зобом (по 6,7% у кожній групі). Встановлена структура збігається з думкою ендокринологів (О.Г. Резніков, 2000; С.П. Сметник, 2000) про перевагу саме аутоімунного компонента в генезі гіпотиреозу в клімактеричному періоді.

Клінічна симптоматика гіпотиреозу в жінок клімактеричного віку достатньо вивчена на сучасному етапі (Е.М. Вихляєва, 1998; Т.Ф. Татарчук та співавт., 2001). Відповідно до отриманих нами результатів найчастіше мали місце слабкість (93,3%), сухість шкірних покровів (90,0%), сонливість (86,7%), уповільнена мова (83,3%), набряклість вік (80,0%) і почуття холоду (80,0%), причому без істотних розходжень в групах. Усі інші варіанти траплялися значно рідше.

Отже, як засвідчили основні результати клінічної характеристики обстежених жінок, необхідність виділення пацієнток із клімактеричним синдромом на фоні гіпотиреозу в самостійну науково-досліджувану групу обумовлена низкою чинників: більш ранній початок вазомоторних і психоемоційних розладів, високий рівень супутньої гінекологічної і соматичної захворюваності, а також наявність вираженої клінічної симптоматики, у багатьох випадках схожою на досліджувану патологію. Ці результати ще раз підтверджують актуальність обраного наукового пошуку.

Одним з головних завдань нашого дослідження постало вивчення основних порівняльних аспектів клінічного перебігу клімактеричного синдрому в жінок із гіпотиреозом і без нього. У цьому аспекті, у першу чергу, була проведена оцінка тяжкості клімактеричного синдрому за індексом Куппермана, що є одним із найбільш інформативних клінічних критеріїв досліджуваної патології (В.І. Грищенко та співавт., 2000). Відповідно до отриманих результатів, у жінок із гіпотиреозом значно частіше траплялися такі симптоми, як припливи жару (контрольна група - 3,70,3 і І - 9,30,4; р<0,01), пітливість (контрольна група - 2,80,2 і І - 5,10,3; р<0,01), порушення сну (контрольна група - 2,80,3 і І - 4,10,3; р<0,05), депресивний настрій (контрольна група - 1,60,1 і І - 2,50,2; р<0,05) і слабкість (контрольна група - 1,20,1 і ІІ група - 2,90, 2; р<0,01).

Перераховані вище особливості істотно вплинули на розподіл ступеня тяжкості клімактеричного синдрому в різноманітних групах. Так, якщо в жінок контрольної групи значно переважав легкий ступінь клімактеричного синдрому (60,0%), то в І групі частіше траплялися легкий і середній ступені тяжкості (по 36,7%), проте і рівень тяжких форм клімактеричного синдрому був у 2,7 рази вище в жінок із гіпотиреозом (контрольна група - 10,0% і ІІ - 26,7%). Основні розходження були обумовлені такими симптомами: припливи жару, пітливість, порушення сну, депресивний настрій і слабкість.

Основним підтвердженням перерахованих вище особливостей характеристики вегетативних й емоційно-мотиваційних розладів є той факт, що в жінок І групи сумарний показник їхньої частоти був вищим в 1,5 рази (контрольна група - 40,8 бала й І - 61,2 бала), а інтенсивності - дещо меншим: у 1,3 рази (контрольна група - 31,2 бала й І - 40,7 бала).

Отже, як засвідчили результати, ступінь виразності клімактеричних порушень у жінок із гіпотиреозом має свої специфічні особливості. У першу чергу, вони полягають у переважанні сумарної частоти основних клімактеричних порушень (приливи жару, пітливість, порушення сну, депресивний настрій і слабкість), а також в істотних розходженнях з боку рівня й інтенсивності вегетативних порушень (емоційна нестійкість, порушення сну, підвищена пітливість, коливання артеріального тиску, головний біль і утруднене дихання). Це дозволяє зробити висновок про несприятливий вплив недостатньої функції щитовидної залози на клінічний перебіг менопаузального періоду і виділити цих жінок у самостійну групу для вирішення актуального завдання сучасної гінекології.

В останні роки у вітчизняній і зарубіжній літературі широко обговорюється значення психосоціальних чинників у генезі клімактеричних порушень (К.В. Воронін та співавт., 2000). Так, при оцінці сумарного показника якості життя необхідно відзначити, що різниця між контрольною й І групами склала 67,0 балів або 18,9% від рівня жінок без гіпотиреозу. Як наочно свідчать показники чинників, ці розходження обумовлені такими показниками: рівень фізичної готовності (контрольна група - 82,85,3 бала і І - 97,95,2 бала; р<0,05); стан психологічного контролю (контрольна група - 61,54,3 бала і І - 79,52,8 бала; р<0,05) і соціальне функціонування (контрольна група - 71,35,4 бала і І - 96,35,1 бала; р<0,05). З наведених даних видно, що найбільші зміни стосуються індивідуального сприйняття жінкою своїх функціональних можливостей, а також реалізацію особистості в суспільстві, що, зокрема, виражається в обмеженні міжособистих контактів.

Одним із найбільш показових моментів для дослідження психологічного статусу є рівень депресії і тривоги (Н.С. Луценко та співавт., 2001). При цьому найбільш виражені розходження мали місце з боку показників “депресія“ (контрольна група - 12,2% і ІІ - 24,6%) і “реактивна тривога“ (контрольна група - 41,2% і І - 51,4%). Безумовно, наявність депресивного стану в жінок із менопаузальним періодом залежить від рівня естрогенів, проте, крім цього, на нашу думку, варто враховувати і ступінь виразності вегетативних і вазомоторних симптомів. Підтвер-дженням цього є і більш високий рівень стану “реактивної тривоги“ в жінок із недостатньою функцією щитовидної залози.

Отже, вивчення основних психосоціальних факторів у жінок із нормальною і зниженою функцією щитовидної залози показало більш високий рівень депресії і реактивної тривоги серед жінок І групи. На нашу думку, ці психологічні розлади можуть пояснюватися порушенням механізмів подолання стресу (соціальна ізоляція, безпомічність у вирішенні важливих проблем і часте самозвинувачення), а також переваженням незрілих стилів захисту (пасивної агресії, відсторонення від ситуації, що складається, і висока соматизація). Цей комплекс психологічних проблем є результатом недостатньої функції щитовидної залози і призводить до погіршення якості життя при середньому рівні психосоціального стресу.

Перераховані вище особливості клініко-психологічного стану жінок з гіпотиреозом і без нього диктують необхідність додаткового вивчення гормональних, гемостазіологічних і біохімічних даних у порівняльному аспекті. щитовидний залоза корекція терапія

При оцінці гормонального статусу були виділені основні показники, найбільш широко вивчені при вказаній патології: естрадіол, ФСГ, ЛГ, загальний тестостерон, ТТГ, Т4 і Т3 (Е.М. Вихляєва, 1998). Отримані нами результати свідчать про більш виражені дисгормональні порушення в жінок І групи, що виражалися в достовірному зниженні вмісту естрадіолу (р<0,05) і Т4 (р<0,05). Порівнюючи отримані дані з клінічними і психосоціальними аспектами у хворих І групи, можна пояснити високу частоту виявлених патологічних змін, зумовлених комплексом описаних факторів не тільки медичного, але й соціального характеру. Одночасно з цим констатовано достовірне збільшення інших досліджуваних показників: ФСГ (р<0,05), ЛГ (р<0,05), тестостерону (р<0,05) і ТТГ (р<0,001). Отримані результати є прямим підтвердженням та доповнюють установлені розходження між групами в клінічному перебігу клімактеричного синдрому і психосоціальному статусі.

За даними сучасної літератури, найбільш виражено реагує на гормональні зміни, що відбуваються в організмі жінок із клімактеричним синдромом, система гемостазу (В.П. Сметник, 2000; В.І. Грищенко та співавт., 2001). Відповідно до отриманих нами результатів, між жінками контрольної й І групи відзначені достовірні розходження з боку низки основних параметрів гемостазу. Вони полягають у достовірному збільшенні протромбінового індексу (р<0,05) і спонтанної агрегації тромбоцитів (р<0,05) на тлі одночасного зниження вмісту антитромбіну ІІІ (р<0,05) та кількості тромбоцитів (р<0,05). Встановлені розходження свідчать про виражені порушення тромбоцитарної і прокоагулянтної ланок гемостазу в жінок із клімактеричним синдромом на тлі гіпотиреозу. Ці особливості, безумовно, необхідно враховувати при розробці комплексу лікувально-профілактичних заходів.

При вивченні основних біохімічних показників основну увагу ми приділяли тільки тим параметрам, що мали достовірні розходження в жінок із нормальною і зниженою функцією щитовидної залози. Так, відповідно до отриманих результатів, відзначено достовірне збільшення вмісту загального білірубіну (р<0,05), холестерину (р<0,05), -ліпопротеїдів (р<0,05), тригліцеридів (р<0,05) і лужної фосфатази (р<0,05). Встановлені розходження доводять необхідність включення в комплекс проведених лікувально-профілактичних заходів у пацієнток із клімактеричним синдромом на фоні гіпотиреозу корекції ліпідного обміну.

Як свідчать основні параметри водно-солевого обміну в порівняльному аспекті, в пацієнток І групи було достовірно знижено вміст кальцію (р<0,05), заліза (р<0,05) і міді (р<0,05). Ці розходження, на наш погляд, зумовлені тими гормональними змінами з боку тиреїодного обміну, що були вже описані вище.

Таким чином, як засвідчили основні результати цього етапу наших досліджень, клімактеричний синдром у жінок із нормальною і зниженою функцією щитовидної залози має свої специфічні особливості, що виражаються в серйозних дисгормональних порушеннях, змінах гомеостазу та високому рівні психоемоційної напруги і депресивних станів. На нашу думку отримані результати є достатньо переконливим науковим доказом необхідності розробки нового підходу до корекції клімактеричних порушень у хворих даної групи.

Розглядаючи клінічну ефективність запропонованої методики корекції, у першу чергу, була дана динамічна оцінка клінічної симптоматики гіпотиреозу. Так, через 3 місяці найбільш виражена в частоті клінічних проявів гіпофункція щитовидної залози мала місце з боку таких параметрів: почуття холоду (-26,7%), сонливість (-23,3%), набряклість язика (-23,3%) і виснаження волосся (-23,3%). Динаміка інших параметрів мала менш виражений характер, хоча клінічна ефективність проведеної корекції через 3 місяці не викликала сумнівів. Аналогічна закономірність була відзначена через 6 місяців і 1 рік від початку проведених лікувально-профілактичних заходів.

При аналізі динаміки змін оцінки тяжкості КС ми враховували тільки ті показники, що були достовірно змінені щодо І групи. Як показали результати коригуючої терапії, частота приливів жару істотно змінилася тільки через 6 місяців від початку проведеної корекції (контрольна група - 3,7 бала; І - 7,6 і ІІ - 4,1 бала), що збереглося і через 1 рік. Через 6 місяців від початку проведених лікувально-профілактичних заходів у пацієнток ІІ групи було відзначено зниження пітливості до рівня контрольної групи (контрольна - 2,8 бала; І - 4,7 і ІІ - 2,9 бала), що також спостерігалося і через 12 місяців. Аналогічна закономірність була відзначена і при вивченні показників “порушення сну”, “депресивний настрій” і “слабість”. Особливо показовими є дані про зміни ступеня тяжкості клімактеричного синдрому в пацієнток із гіпотиреозом на тлі проведеної нами корекції. При цьому частота легкого ступеня збільшилася з 36,7% (до лікування) до 60,0% (через 3 місяці) і 70,0% (через 1 рік). Одночасно з цим відбувалося зниження тяжких форм клімактеричного синдрому (із 26,7% - до лікування до 10,0% - 3 місяці і до 6,7% - 1 рік).

Аналізуючи основні зміни частоти вегетативних порушень в пацієнток ІІ групи, необхідно відзначити, що через 6 місяців використання корекції відбулося достовірне зменшення більшості досліджуваних показників: емоційна нестабільність (з 3,20,3 до 2,10,1 бала; р<0,05), підвищена пітливість (з 4,20,1 до 2,90,2 бала; р<0,05 ), коливання АТ (з 3,40,3 до 2,50,2 бала; р<0,05), головний біль (з 3,30,3 до 2,00,2 бала; р<0,05), затруднене дихання (з 3,50,3 до 2,50,2 бала; р<0,05), порушення функції шлунково-кишкового тракту (з 4,50,4 до 3,50,2 бала; р<0,05) і виділення з молочних залоз (з 3,30,3 до 2,50,2 бала; р<0,05). Через 12 місяців використання запропонованої методики зміни носили аналогічний, а в деяких випадках і більш виражений характер (зниження коефіцієнта достовірності з 0,05 до 0,01).

Дуже показовою є і динаміка зниження частоти й інтенсивності вегетативних і мотиваційних розладів у пацієнток ІІ групи. Так, частота зменшувалася з 62,1 бала у початковому рівні до 54,3 - через 3 місяці, до 45,1 бала - через півроку і до 40,6 бала- через 12 місяців, що склало 31,6% від показника до лікування. Зміни інтенсивності мали менш виражений характер: з 39,2 бала на початковому рівні до 27,4 бала через 12 місяців, і це склало 21,8%. Невідповідність динаміки змін частоті й інтенсивності вегетативних порушень, на наш погляд, можна розглядати як відтягнутий ефект проведеної корекції клімактеричних порушень щодо стану вегетативної нервової системи.

Як свідчать результати цього розділу, позитивний клінічний ефект від поєднання використання замісної гормональної терапії і препарату “АТФ-лонг” починається тільки після 3 місяців проведеної корекції. Найбільш виражені розходження формуються до піврічного терміну і стабільно зберігаються через 12 місяців. Ці дані підтверджують складність розв'язуваного наукового завдання і свідчать про необхідність тривалого використання запропонованої нами методики.

Як свідчить динаміка основних змін ендокринологічних показників через 6 місяців від початку корекції відбулися достовірні зміни основних ендокринологічних показників, що полягали в збільшенні вмісту естрадіолу та тироксину на тлі одночасного зниження ФСГ, ЛГ, тестостерону і ТТГ. Через 12 місяців розходження ендокринологічного статусу мали аналогічний характер. Динаміка встановлених змін свідчить про позитивний вплив поєднаного використання замісної гормональної терапії й препарату “АТФ-лонг” на гормональний статус жінок із гіпофункцією щитовидної залози.

Динаміка отриманих результатів гемостазіологічних показ-ників дозволяє відзначити, що через 3 місяці проведеної корекції достовірно змінився тільки вміст антитромбіну ІІІ, що відповідало рівню контрольної групи (р>0,05). Всі інші значення до цього терміну мали аналогічний характер і на початку лікування. У порівнянні з цим, через 6 місяців достовірних розходжень між всіма показниками контрольної й ІІ групи відзначено не було (р>0,05). Така ж закономірність збереглася і на завершальному етапі досліджень - через 12 місяців (р>0,05). Отримані результати дозволяють відзначити коригуючий вплив гормональних препаратів і препарату “АТФ-лонг” не тільки на гормональний статус, але і на стан гемостазу. Цей момент, на нашу думку, є дуже важливим з погляду нормалізації основних змін гомеостазу в жінок з гіпофункцією щитовидної залози.

Динаміка проведених біохімічних досліджень свідчить про відсутність достовірних змін вмісту холестерину протягом досліджуваного періоду. У порівнянні з цим, через 3 місяці від початку проведеної корекції вдалося нормалізувати щодо контрольної групи вміст загального білірубіну, -ліпопротеїдів і тригліцеридів. Через 6 місяців додатково до цього нормалізувався і рівень лужної фосфатази. Немаловажним є і той факт, що описані зміни біохімічного статусу збереглися і через 1 рік від початку проведеної корекції.

Таким чином, як показали результати проведених досліджень, для ефективної корекції клімактеричних порушень у жінок групи високого ризику з гіпофункцією щитовидної залози необхідно поєднати використання замісної гормональної терапії і комплексного вітчизняного препарату “АТФ-лонг”. Такий підхід дозволяє істотно знизити частоту і ступінь виразності вегетативних і психоемоційних порушень на тлі одночасної зміни ендокринологічного статусу і порушень гомеостазу. Отримані результати дають нам право рекомендувати розроблену методику для широкого використання в практичній охороні здоров'я.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і пропонується нове вирішення наукового завдання щодо зниження частоти і ступеня тяжкості клімактеричних порушень у жінок з гіпофункцією щитовидної залози на підставі вивчення основних ендокринологічних змін і гомеостазу, а також удосконалення і впровадження комплексу лікувально-профілактичних заходів.

Основними причинами розвитку гіпофункції щитовидної залози в жінок із клімактеричним синдромом є хронічний аутоімунний тиреоїдит (73,3%), постопераційний гіпотиреоз (20,0%) і ендемічний зоб (6,7%), а головними клінічними скаргами - слабкість (93,3%), сухість шкірних покровів (90,0%), сонливість (86,7%), уповільнена мова (83,3%), набряклість вій (80,0%) і відчуття холоду (80,0%).

Гіпофункція щитовидної залози має специфічний вплив на клінічний перебіг клімактеричного синдрому, що стає більш раннім (42,41,5 років), переважанням сумарної частоти основних симптомів (приливи жару, пітливість, порушення сну, депресивний настрій і слабкість), а також в істотних розходженнях з боку рівня й інтенсивності вегетативних порушень (емоційна нестійкість, порушення сну, підвищена пітливість, коливання артеріального тиску, головний біль і затруднене дихання).

Ендокринологічні зміни в пацієнток із клімактеричним синдромом на тлі гіпофункції щитовидної залози характеризуються більш вираженими дисгормональними порушеннями, що полягають у достовірному зниженні вмісту естрадіолу (р<0,05) і Т4 (р<0,05) на тлі одночасного збільшення рівня ФСГ (р<0,05), ЛГ (р<0,05), тестостерону (р<0,05) і ТТГ (р<0,001).

Зміни гомеостазу в пацієнток із клімактеричним синдромом на тлі гіпофункції щитовидної залози характеризуються порушеннями системного гемостазу (збільшенні протромбінового індексу і спонтанної агрегації тромбоцитів на тлі одночасного зниження вмісту антитромбіну ІІІ та кількості тромбоцитів), змінами ліпідного (збільшення рівня холестерину, -ліпопротеїдів, тригліцеридів і лужної фосфатази) і мінерального обміну (зниження вмісту кальцію, заліза і міді).

Використання запропонованої нами методики корекції в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози дозволяє збільшити частоту легкого ступеня клімактеричного синдрому з 36,7% (до лікування) до 60,0% (через 3 місяці) і 70,0% (через 1 рік) на тлі одночасного зниження тяжких форм (із 26,7% - до лікування до 10,0% - 3 місяці і до 6,7% - 1 рік). Частота вегетативно-мотиваційних розладів зменшувалася протягом 1 року проведеної корекції на 31,6%, а інтенсивність - відповідно на 21,8%.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для корекції клімактеричних порушень у пацієнток із гіпофункцією щитовидної залози необхідно використовувати замісну гормональну терапію (клімонорм у загальноприйнятому дозуванні протягом 1 року) у поєднанні з препаратом “АТФ-лонг” (добове дозування 30-60 мг) протягом 1 року 4 курсами: 3 місяці прийом і 1 місяць перерва. При необхідності тривалість корекції клімактеричних порушень може бути продовжена індивідуально.