ЕЕГ - кореляти зорового сприйняття у нормі та в умовах порушень на різних рівнях зорової сенсорної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ГОРЬКОГО

УДК 612.821.8.:617.7

ЕЕГ - КОРЕЛЯТИ ЗОРОВОГО СПРИЙНЯТТЯ У НОРМІ ТА В УМОВАХ ПОРУШЕНЬ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ЗОРОВОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ

14.03.03 - нормальна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

СНегІР МАрина Олексіївна

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Кравцов Павло Якович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького, професор кафедри фізіології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Талалаєнко Олександр Миколайович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького, професор кафедри фармакології;

доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Василенко Дмитро Артурович, Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, провідний науковий співробітник відділу фізіології рухів.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія, кафедра нормальної фізіології, МОЗ України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 29 жовтня 2003 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.6000.01 Донецького державного медичного університету ім. М.Горького за адресою: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 16.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного медичного університету ім. М.Горького за адресою: 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 16.

Автореферат розісланий “26” вересня 2003 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

д.мед.н., професор Солдак І.І.

Дисертація присвячена актуальному питанню з нейрофізіології зору - зоровому сприйняттю. У роботі вперше з'ясовано нейрофізіологічні процеси обробки зорової інформації у нормі при складному візуальному стимулі на різний кутовий розмір та контраст. Вищевказане дослідження надало змогу визначити електрофізіологічні критерії щодо об'єктивної оцінки гостроти зору та ступеня зрілості зорової системи. Застосування моделей порушень у різних відділах зорової сенсорної системи допомогло розглянути природні впливи на зорову сенсорну систему та нейрофізіологічні механізми компенсаторних процесів у ЦНС, що забезпечують до певного рівня максимально можливу якість зорового сприйняття. Такий підхід забезпечив більш детальне розкриття пануючих у фізіології сучасних уявлень щодо значення деяких ЕЕГ частот (альфа ритму) при формуванні зорового образу. На підставі одержаних результатів обґрунтовуються критерії оцінки якості зорового сприйняття з застосуванням покомпонентного аналізу зорових викликаних потенціалів та спектрального аналізу складових зорових викликаних потенціалів. зір нейрофізіологічний візуальний контраст

Ключові слова: зорові викликані потенціали, зорове сприйняття, спектральний аналіз.

Snegir M. A. EEG correlation of visual perception in physiological norm and in conditions of damage at different levels of visual sensitive system. - Manuscript.

A dissertation for Candidate of Medical Sciences degree in speciality 14.03.03 - Normal Physiology. - Donetsk State Medical University named after M. Gorky, Donetsk, 2003.

The dissertation is devoted to essential question of neurophysiology - visual perception. For the first time In dissertation was estimated neurophysiological processes, that providing the process of the visual information in condition of physiological norm for the different angular size and contrast of stimulus. The above research has determined neurophysiological criteria of visual acuity and a degree of a maturity of visual sensitive system. Models of damage of visual sensitive system was used.

It has allowed to reveal neurophysiological mechanisms of compensatory processes in central nervous system, providing the maximal quality of visual perception. The role of an alpha - rhythm is determined at formation of a vision. Criteria of an estimation of quality of visual perception on a basis of component and the spectral analysis of the visual evoked potentials are proved.

Keywords: visual evoked potentials, visual perception, spectral analysis.

Снегирь М. А. ЭЭГ- корреляты зрительного восприятия в норме и в условиях нарушений на разных уровнях зрительной сенсорной системы. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.03 - нормальная физиология. - Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького, Донецк, 2003.

В диссертации приведено теоретическое обобщение и новые решения задачи по нейрофизиологии зрительного восприятия в различных условиях существования целостного организма. Современный взгляд на информационные процессы, протекающих в ЦНС и сенсорных системах, сделал возможным решить существующие проблемы нейрофизиологии зрительного восприятия и клинической физиологии зрения одновременно. Использование природных моделей нарушения процессов перцепции, проведения и анализа в подкорково-корковых структурах зрительной сенсорной системы позволили понять механизмы, осуществляющие компенсацию (до определенных объемов) нарушенных функций.

В работе оценены механизмы перестройки зрительной сенсорной системы при действии сложных визуальных стимулов (различного размера и контраста) в нормальном физиологическом состоянии. Эти изменения нашли отражение в показателях компонентов зрительных вызванных потенциалов. Фазовые переходы в значении амплитуд и латентных периодов компонентов характеризуют процессы в зрительной системе, происходящие при изменении режима восприятия. Полученные данные могут быть использованы в качестве критериев объективной оценки остроты зрения, а также степени зрелости зрительной системы у маленьких детей.

Проведенное комплексное исследование при локализации нарушений на разных уровнях зрительной системы позволило определить значимые показатели компонентов зрительных вызванных потенциалов. Они могут служить в качестве диагностических критериев при определении функциональных и органических изменений в зрительной сенсорной системе, а также использоваться как прогностические показатели с высокой долей вероятности определения тенденции заболевания. Установлено, что функциональные изменения в периферических отделах зрительной системы отражались только в увеличении латентного периода компонента N75. При органических изменениях указанное увеличение латентного периода N75 сочеталось со снижением амплитуды компонента Р100. Следует заметить, что показатели компонента N145, генерируемого ассоциативными областями коры, при данных нарушениях не отличались от контрольных. При нарушениях проводниковой части зрительного анализатора функциональные изменения проявляются в увеличении латентного периода N75 и модификации формы компонента Р100 (расщепление на два или несколько субкомпонентов). Органические изменения в проводниковой части характеризовались увеличением латентного периода Р100 более чем на 35 % по сравнению с контрольными значениями. Особое значение при определении локализации нарушений (за или после зрительного перекреста) приобретает монокулярная стимуляция назального и темпорального полей. Спектральный анализ нормированных кривых зрительных вызванных потенциалов при каждом виде стимуляции существенно дополнял представление о качестве зрительного восприятия. Для дефицита неспецифических структур мозга, определяющих условия осуществления задачи опознания в зрительной системе, были характерны следующие изменения в показателях компонентов: грубое искажение формы Р100, значительное увеличение латентных периодов Р100 и N145, которые сочетались со снижением их амплитуд. Однако, необходимо указать, что при таких нарушениях, амплитуда и латентный период компонента N75 соответствовал контрольным значениям. Это подтверждает природу генерации данного компонента - звездчатые клетки IV слоя зрительной коры.

Установлено, что при изменении условий зрительного восприятия за счет подкорково-корковых взаимодействий наиболее информативным является спектральный анализ зрительной вызванной активности при различных способах стимуляции (бинокулярной и монокулярной). Исследование спектрального состава в каждом конкретном случае выявило максимальную чувствительность к объему зрительной афферентации частот альфа диапазона. Обнаруженный факт подтверждает существующую гипотезу о локализации источников генерации альфа ритма в шпорной борозде. Ритмы этого диапазона отражают работу взаимосвязанных и единых по природе нейронных механизмов считывания информации с разных экранных структур мозга. Восприятие образов основано на распределенных в пространстве и во времени нервных процессах, которые могут быть определены как биоэлектрическая генерация альфа осцилляций.

Исследование компонентных изменений зрительных вызванных потенциалов, проведенное параллельно со спектральным анализом, подтвердило целесообразность данной методики в оценке качества зрительного восприятия.

Материалы диссертации внедрены в работу Луганского государственного медицинского университета, Запорожского государственного медицинского университета, Харьковского государственного медицинского университета, Донецкого национального университета, Винницкого государственного медицинского университета им. М.И. Пирогова, лечебно-профилактического центра „Виктория” на базе санатория - профилактория Донецького государственного медицинского университета им. М. Горького.

Ключевые слова: зрительные вызванные потенциалы, зрительное восприятие, спектральный анализ.

Актуальність теми. У дисертації встановлено електрофізіологічні критерії процесів, що забезпечують аналіз та обробку зорової сенсорної аферентації у різних умовах функціонування органу зору. Актуальність даної наукової проблеми обумовлена, перш за все, високим рівнем відносної кількості людей зі зростаючим рівнем захворювань зорової сенсорної системи. Складна структурно-функціональна організація сітківки ока, провідних шляхів та різноманітних і численних зв'язків у центральній нервовій системі (ЦНС), пов'язаних з аналізом зорової інформації, забезпечили можливість розвитку різноманітних наукових напрямків. Усі ці напрямки вивчення фізіології зорового аналізатора мають вирішити одну загальну задачу - пошук методів, які зможуть найбільш повно і адекватно оцінити процеси та якість зорового сприйняття. У світі сучасних поглядів на механізми функціонування мозку, вважають, що процеси переробки сенсорної інформації не обмежуються класичними синаптичними зв'язками (Kjaer T.W., Hertz J.A. et al., 1994; Саульская Н.Б., 1997; Божкова В.П., Розанова Н.В.,1998). У гліо-нейронних популяціях взаємодія між нейронами забезпечується і гліальними клітинами завдяки електричним синаптичним контактам. Крім цього, більшість синапсів - відкриті контакти, з яких трансмітер може розповсюджуватися як тримірний дифузійний сигнал по ізотропному пористому середовищі (Виноградова О.С., 2000). Оскільки зміни міжнейронних контактів неминуче відобразяться на загальній біоелектричній відповіді кори великих півкуль (Гнездицький В.В., 2000) для з'ясування наших питань з фізіології зорового сприйняття, ми вибрали метод викликаних потенціалів (ВП). Метод ВП, а перш за все використання реєстрації зорових викликаних потенціалів (ЗВП), має унікальні властивості та великі потенційні можливості щодо розкриття нейрофізіологічних механізмів зорового сприйняття у цілісному та пошкодженому організмі (Фильчикова Л.И., Новикова Л.А. и др. 1991; Зенков Л.Р., Ронкин М.А., 1991; Гнездицкий В.В., 1997). Застосування складних візуальних стимулів (з різним кутовим розміром та контрастом) дозволило розкрити деякі закономірності розвитку електричної відповіді у вигляді характеристик (амплітуд, латентних періодів) компонентів сумарних ЗВП. Вирішенню та остаточному узагальненню процесів зорового сприйняття допомогли досліди при природних порушеннях різних відділів зорового аналізатора. Таким чином, порівняльне комплексне вивчення при різних порушеннях (функціональних та органічних у всіх відділах зорової сенсорної системи), дозволить з одного боку, значно розширити існуючі уявлення про нейрофізіологічні механізми зорового сприйняття у здоровому організмі та вирішити деякі питання з клінічної фізіології. Вивчення підкорково-коркових взаємовідносин у сенсорних системах мозку значно відстають як від запитів практичної медицини, так і від розвитку інших розділів нейрофізіології. Механізми зорового сприйняття ще сьогодні залишаються найбільше гіпотетичними та не з'ясованими, хоча існує багато поглядів на ці процеси у зоровій сенсорній системі (Прибрам К, 1975; Бетелева Т.Г., 1983; Carrier M., Mittestrass J., 1991; Глезер В.Д., 2000; Пахомова А.С., 2000; Шевелев И.А. и др. 2001). Одночасно питання клінічної фізіології зору належать до „головних проблем офтальмології” (Богословский А.И., 1982; Bray L.C., Mitchell K.W. et al., 1992; Шамшинова А.М., Волков В.В., 1998). Механізми діяльності мозку як при фізіологічному стані, так і при порушеннях об'єму аферентації, пов'язаних з умовами недостачі активності неспецифічних систем і в умовах органічних порушень, традиційно залишаються актуальними у галузі нейрофізіології. Новий підхід до аналізу електрофізіологічних даних (ЗВП), а саме: використання спектра потужності смуг дельта, тета, альфа та бета діапазонів при зоровому сприйнятті у різних станах аналізатора, допоможе детальніше визначитися в аспектах обробки зорової аферентації та структурно-функціональній організації системної діяльності мозку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вивчення функціональних корково-підкоркових взаємовідносин та різних відділів зорової сенсорної системи у процесах зорового сприйняття здійснювалося в рамках науково-дослідницької роботи, проведеної спільно кафедрами фізіології та офтальмології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького. Дисертаційна робота є фрагментом НДР “Розробка та застосування нових методів діагностики і лікування захворювань зорового нерва” № держреєстрації 0197U002109. Автор дисертаційної роботи брала безпосередню участь у реєстрації зорових викликаних потенціалів, їхній відцифровці, аналізі процесів, що відображали отримані результати дослідів.

Мета дослідження. З'ясувати характер та особливості змін у компонентному складі ЗВП та частотного спектра ЕЕГ, які корелюють із зоровим сприйняттям у здоровому організмі та в умовах порушень на різних рівнях зорової сенсорної системи.

Задачі дослідження.

1. З'ясувати залежність показників компонентного складу ЗВП від кутового розміру та контрасту зорових стимулів, що пред'являються у нормі.

2. Провести аналіз електрофізіологічних параметрів при дефіциті сенсорної аферентації, яка зумовлена функціональними та органічними порушеннями периферичного відділу зорового аналізатора.

3. Визначити характер змін компонентного складу ЗВП та спектра потужності при порушеннях провідникового відділу зорової сенсорної системи.

4. Виявити вплив неспецифічних систем мозку на можливості зорового сприйняття та з'ясувати зв'язок параметрів ЗВП і частотної складової ЕЕГ спектра з вищевказаними процесами.

5. Порівняти ЕЕГ- кореляти при різних порушеннях підкорково-коркових взаємовідносин у складі зорової проекційної системи.

Об'єкт дослідження. Процеси, що забезпечують зорове сприйняття у різних умовах функціонування зорової сенсорної системи.

Предмет дослідження. Викликана електрична активність мозку, її спектральний склад у системній діяльності, механізми зорового сприйняття.

Методи дослідження. Електрофізіологічні дослідження зорових викликаних потенціалів (ЗВП) на складний візуальний стимул у нормі та на візуальні стимули при функціональних і органічних порушеннях різних відділів зорового аналізатора.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше комплексно встановлено електрофізіологічні критерії стану зорової сенсорної системи при порушенні процесів рецепції у сітківці, проведення по зоровому нерву та взаємодії підкорково-коркових структур у процесі зорового сприйняття. Вперше проведений аналіз спектрів потужності ЗВП мозку істотно підтвердив існуючі тенденції щодо нейрофізіологічних процесів зорового сприйняття. Спектральний аналіз підкреслив значення альфа ритму, як максимально чутливого діапазону частот до об'єму зорової аферентації. Описані нейрофізіологічні процеси порушень та компенсаторних процесів у ЦНС, що забезпечують виникнення відповідних клінічних проявлень і відображаються на викликаній електричній активності мозку. Механізми пристосування та адаптації в організмі суттєво змінюються у різних умовах функціонування ЦНС, а також при значному „зашумленні” каналів сенсорних систем. Таким чином, дисертаційна робота поширює сучасні теоретичні уявлення про організацію системної діяльності мозку.

Практичне значення одержаних результатів. Одержано нові фундаментальні електрофізіологічні критерії, які об'єктивно корелюють з гостротою зору та взагалі станом зорової сенсорної системи. За допомогою ЕЕГ критеріїв зорового сприйняття стає можливою оцінка стану неспецифічних структур мозку та впливів цих систем на функції зору. ЗВП спільно з аналізом спектра потужності можуть набути діагностичного значення для оцінки якості зорового сприйняття. Особливо при оцінці ступеня зрілості (наприклад, у дітей раннього віку) або пошуків місць ураження зорової сенсорної системи.

Основні результати дисертації впроваджені в діяльність науково-лікувально-оздоровчого центру „Вікторія”, в педагогічний процес кафедр фізіології: Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Донецького національного університету, Запорізького державного медичного університету, Луганського державного медичного університету, Харківського державного медичного університету. Підтверджено актами про впровадження від: 19.09.2001 р., 02.11.2001 р., 12.11.2001 р., 20.10 .2002 р., 20.09.2002 р.

Особистий внесок здобувача. Автору належить ідея використання порушень різних відділів зорового аналізатора для з'ясування нейрофізіологічних механізмів, забезпечуючи зорове сприйняття у нормі. Самостійно визначені напрямки досліджень та проведений огляд сучасної літератури за темою дисертації. Розроблена і впроваджена в експеримент схема складного візуального стимулу, необхідного для з'ясування механізмів у здоровій зоровій системі при сприйнятті стимулів різного розміру та контрасту. Підібрані оптимальні параметри реєстрації і стимуляції, проведена серія експериментів, завдяки якій були отримані дані про зміни компонентного складу ЗВП при функціональних та органічних порушеннях різних відділів зорової сенсорної системи. На підставі одержаних результатів була створена база даних, результати проаналізовані, узагальнені та зроблені висновки. Під час написання дисертації не використовувалися ідеї і розробки співавторів публікацій.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були представлені на XXXIII міжнародному конгресі фізіологічних наук (С-Петербург, Росія, 1997), XV з'їзді фізіологів України (Донецьк, Україна, 1998), Другому конгресі Європейського фізіологічного товариства (Прага, 1999), другій конференції Українського товариства нейронаук (Донецьк, 2001), міжнародній конференції „Центральні та периферичні механізми вегетативної нервової системи” (Донецьк, 2003).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані у 7 статтях наукових журналів, 1 патенті на винахід, 1 статті збірника наукових праць, 5 тезах наукових конференцій і з'їздів.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, заключення, висновків, списку використаних джерел літератури. Повний обсяг дисертації складає 170 сторінок, із них 6 таблиць на 6 сторінках, 61 малюнок на 50 сторінках. Список вітчизняних і іноземних джерел літератури складає 156 найменувань і викладений на 15 сторінках.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Матеріали і методи досліджень. Механізми діяльності зорової сенсорної системи у нормі та при порушеннях різних її відділів вивчалися на восьми групах. З метою з'ясування залежності змін у компонентному складі ЗВП від вікових особливостей зорового сприйняття контрольну групу №1 складали досліджувані особи віком 17-25 років (18 осіб) та контрольну групу №2 складали досліджувані віком 55-70 років (15 осіб), з корекцією вікових змін акомодації. Особливості зорового сприйняття у контрольних груп вивчали за допомогою складного візуального стимулу, який виглядає як реверсія шахового патерну - чергування чорно-білих клітин на телевізійному моніторі. У першій серії експериментів використовували реверсію шахового патерну різного контрасту - від 100 % до 2%. У другій серії експериментів використовували різний кутовий розмір стимулу (шахового патерну), який змінювався від 1,8 до 120 кутових хвилин. Кутовий розмір клітин (Q) шахового патерну, пов'язаний з їх лінійним розміром формулою: Q = arctg (r/d), де r - сторона квадрату, d - відстань до екрану монітора. Ясність монітора, що використовували для стимуляції, дорівнювала 200 кд/м² (100%). Калібраційна контрастність зображення, що пред'являли, також складала 100%. Контраст вираховували як величину, отриману у разі відношення ясності більш світлих до темних елементів зображення (білого та чорного квадратів): К = L max/L min, де L max та L min - ясність найбільш світлої та найбільш темної ділянки екрану.

Для того, щоб можна було інтерпретувати зв'язок змін компонентного складу ЗВП з процесами, які відбуваються у зоровій сенсорній системі під час будь-яких порушеннь, нами було запропоновано використання природних моделей. В огляді літератури питання вибору різних патологічних станів у зоровій сенсорній системі було статечно обґрунтовано. При цьому зважали на нейрофізіологічні механізми компенсаторних процесів, які розвиваються у кожному конкретному випадку порушення. Численні та складні впливи на формування (функціональних або морфологічних) порушень у зоровій сенсорній системі не надають змоги штучно моделювати такі стани. Таким чином, у групу №3 ввійшли досліджувані на ушкодження минулого порушення кровопостачання у сітківці (хворі на ішемічну діабетичну ретинопатію), 18 осіб віком 45-60 років. У групу №4 ввійшли досліджувані з органічним ураженням рецепторного апарата внаслідок пігментної дегенерації сітківки, 15 осіб віком 45-60 років. Групу №5 склали досліджувані на ушкодження рецепторно-нейронного відділу зорової системи (хворі на глаукому), 30 осіб віком 55-70 років. Дана категорія досліджуваних цікавила нас з точки зору поглядів на процеси, що виникають при механічному ушкодженні аксонів гангліозних клітин сітківки та порушенні трофіки початкових відділів зорового нерва (Bray L.C., Mitchell K.W. et al., 1992; Ареф'єва Ю.А., 1998; Basar E., et al., 2001). Групу №6 склали досліджувані з різною мірою ушкодження провідникового відділу зорової сенсорної системи: від минулого порушення фізіологічного стану нервового волокна (запалення зорового нерва - ретробульбарний неврит) до порушення анатомічної цілісності нервового волокна у разі його атрофії. Таке сполучення досліджуваних в одній експериментальній групі надало можливості диференційної діагностики захворювань зорового нерва (Парканская В.И., 1988; Лисков Е. Б., Никольский А.В., 1990). Було обстежено 20 осіб віком 35-50 років. Групу №7 склали досліджувані, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 30 кілометровій зоні відчуження 1986 року. Було обстежено 15 осіб, середній вік яких становив 36.0 ± 2,5 років. Ця категорія досліджуваних цікавила нас з точки зору дефіциту неспецифічних впливів на проведення зорової сенсорної інформації, оскільки у всіх досліджуваних спостерігалися симптоми дисфункції діенцефало-лімбіко-ретикулярних структур (Скловская М.Л., 1984; Ващенко А.Е., Нягу А.И., и др., 1998; Жаворонкова Л.А., и др., 1998; Амунц В.В., 1999 ). Так, як складні взаємовідносини підкорково-коркових структур можна вивчати тільки у надзвичайних випадках на людях, групу №8 склали так звані „рідкі випадки”: досліджуваний П., віком 22 років з порушеннями після хіазми в результаті новоутворення на дні третього шлуночка мозку; досліджуваний В., 36 років, з порушенням кровопостачання мозку; досліджуваний К., віком 16 років, з родовою травмою правої півкулі потиличної ділянки кори. Для топографії місць порушення, досліджуваним зі змінами у провідному відділі зорової системи та підкорково-коркових проекціях пропонували монокулярну стимуляцію назальними та темпоральними полями. У досліджуваного К., окрім того, розташовували на потиличній ділянці три електроди Oz - у центральній потиличній ділянці, О1 - у лівій потиличній ділянці та О2 - у правій потиличній ділянці. Стимуляцію проводили бінокулярно та монокулярно. Диференціальну діагностику захворювань органу зору проводили співробітники кафедри офтальмології та неврології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.

Дослідження проводилися за допомогою діагностичного комплексу “Amplaid MK15” (Італія). Для запису ЗВП використовували стандартні ЕЕГ електроди (Ag/AgCl), які розташовували на поверхні голови за системою 10/20: активний електрод - у відведенні Oz, референтний - Fpz, заземлюючий електрод - на лівому передпліччі (Sokol S., Moskowitz A et al., 1981; Brecelj J., Kakagi R., et al., 1998). Міжелектродний опір не перевищував 5 кОм. При записі смуга пропускання підсилювача складала від 0,1 до 50 Гц. Епоха аналізу дорівнювала 200 мс після пред'явлення стимулу. Усереднення проводилося по 100 записам (Cohen J., Polich J. 1997; Гнездицкий В.В., 1997). Відстань до монітору дорівнювала 1,5 м, частота стимулу, що пред'являвся дорівнювала 1 с^-1. Під час проведення електрофізіологічного експерименту досліджуваний розташовувався в зручному кріслі в стані неспання. Візуальним сигналом у всіх групах досліджуваних був реверсійний шаховий патерн з кутовим розміром клітин 15' (стимул для фовеальної області) та 60' (для парафовеальної області), (Шамшинова А.М. и др., 1998). Крива ЗВП на реверсійний шаховий патерн виглядає як сукупність негативних та позитивних хвиль. Для аналізу використовували найбільш стабільний комплекс хвиль N75-P100-N145, походження компонентів якого детально з'ясовано багатьма дослідниками (Фильчикова Л.И., и др., 1991; Зенков Л.Р., Ронкин М.А., 1991; Гнездицкий В.В., 1997; Шамшинова А.М., и др., 1998). Звісно, що компонент N75 генерується зірчастими клітинами IV шару стріарної кори. Не виключають, що в його виникненні має значення активність таламо-кортикальних аксонів. Компонент Р100 є сумарним відображенням активності пірамідних нейронів III шару та гальмівних процесів у зірчастих клітинах IV шару зорової кори. Більш пізній компонент N175 походить із асоціативних областей зорового аналізатора. Аналізували амплітуди, латентні періоди компонентів, міжпікові інтервали та розкид амплітуд. Аналіз спектра потужності забезпечив картину розподілення частотних складових у нормованій кривій ЗВП. Обробка отриманих результатів проводилася з застосуванням статистичного пакета програм Statistica (StatSoft, США). Аналіз часових послідовностей проводився з використанням алгоритму швидкого перетворення Фур'є (Box G., Jenkins G., 1976), реалізованого у програмному пакеті Statistica. Зважаючи на те, що розподіл частот, часових рядів, що аналізувалися, не є нормальним, статистичну обробку одержаних даних виконували з застосуванням U - критерію Мана-Уітні. Результати досліджень та їх обговорення. Впливи параметрів складного візуального стимулу на характеристики зорових викликаних потенціалів. Ефекти контрасту стимулу при покомпонентному аналізі ЗВП виявили слідуючи зміни показників: для компонента N75 відзначалось зменшення латентного періоду у діапазоні контрастів від 100% до 20% (з мінімумом значення латентного періоду на контрасті 20%), потім більш швидке підвищення латентного періоду на контрасті від 20% до 2%. Амплітуда цього компонента знижувалася пропорційно зниженню контрасту стимулу до величини 20-25%, при подальшому зменшенні контрасту амплітуда N75 значимо не змінювалася. Латентний період компонента Р100 при зниженні контрасту збільшувався з логарифмічною залежністю та був максимальним при контрасті 2%. Амплітуда компоненту Р100 знижувалася по складній S- подібній залежності з фазою плато від 25% до 4%. Латентний період та амплітуда компонента N145 змінювалися у залежності від контрасту за більш складним законом. Спостерігалася тенденція зниження латентного періоду N145 на ділянці зниження контрасту від 100% до 30%. На контрасті стимулу 25% латентній період N145 різко збільшується та встановлюється нова залежність його зміни від ступеня контрасту. Ця залежність утримується на одному рівні майже до наступного різкого збільшення латентного періоду N145 на контрасті 2%. Таким чином, характер змін латентного періоду N145 у залежності від ступеня контрасту демонструє два фазових переходи, де різко змінюються тенденції залежності на новий рівень. Це контрасти стимулу, які дорівнювали 25% та 2%. Характер змін амплітуди N145 також підкреслює фазові переходи. На діапазоні контрастів від 100% до 40 % спостерігається зниження амплітуди N 145. На діапазоні контрастів від 30% до 25% встановлюється нова залежність амплітуди N145 (фаза плато), яка мало змінюється на контрастах 20-15%, та плавно підвищується при зниженні контрасту стимулу від 10% до 2%. Ефекти модифікації кутового розміру стимулу виявили наступні закономірності: амплітуди негативних компонентів N75 і N145 були максимальними при розмірі стимулу 7,5'. Великі кутові розміри (від 120' до 7,5'), також як і малі (від 7,5' до 1,8') приводили до зменшення амплітуд N75 і N145. Зміни в амплітуді компонента Р100 мали двофазовий характер, з явно вираженим фазовим переходом у діапазоні кутових розмірів від 30' до 15'. Слід зауважити, що кількість досліджуваних, у котрих фазовий перехід здійснювався на кутовому розмірі 30' склала рівно 50% від загальної кількості обстежених. В останніх 50% досліджуваних фазовий перехід здійснювався на кутовому розмірі 15'. Характер змін латентних періодів усіх компонентів (N75, P100, N145) у залежності від кутового розміру клітин шахового патерну підлягав загальній закономірності: при зменшенні кутових розмірів стимулу, латентні періоди вказаних компонентів підвищувалися. Але підвищення латентних періодів у різних компонентах відрізнялося розподіленням фазових переходів. Так, максимальна кількість досліджених демонструвала фазовий перехід на розмір стимулу 15'. По N75 - 66%, по P100 - 41%, по N145 - 52%, при розмірі стимулу 30' кількість досліджених розподілилась по N75 - 24%, по P100 - 41%, та по N145 - 36%. Мінімальна кількість досліджуваних розподілилася при фазовому переході на розмір стимулу 7,5' по N75 - 10%, по P100 - 18% і по N145 - 12%. Таким чином, фазові переходи (зміні тенденцій) підтверджують наші уявлення про декілька режимів зорового сприйняття. Фазовий перехід на розмірах стимулу від 30', 15' і до 7,5' співпадає з об'єктивною гостротою зору у різних досліджуваних. Зміна розміру шахового патерну дозволила активізувати різні класи нейронів, включаючи до роботи одночасно декілька каналів опису зорової інформації (розмір та контраст), (Шамшинова А.М., Волков В.В., 1998). Виявлені фазові переходи щодо контрасту стимулу співпадають з функціональною перебудовою рецептивних полів (РП) гангліозних клітин сітківки. Просторова сумація збільшує відношення сигнал - шум, на разі навіть слабкий сигнал накопичується до рівня, який дозволяє відчувати сигнал, але гострота зору у цьому випадку знижується. Подібна функціональна перебудова РП відбувається і в корі великих півкуль (Бетелева Т.Г., 1983). (Иваницкий А.М. и др., 1987; Шевелев И.А., 1997; Hashimoto T., Kashii S., et al., 1999; Глезер В.Д., 2000). Викликані потенціали мозку в досліджуваних з порушенням периферійного відділу зорової сенсорної системи. Дослідження викликаних потенціалів мозку при ішемічних станах сітківки дозволило виявити подовження латентного періоду компонента N75 (79,6 ± 2,8 мс р<0,01) у порівнянні з контрольними значеннями показників цього компоненту (69,3 ± 1,2 мс). Ще в більшому ступені ці відмінності відбиті у групі досліджуваних з органічними ураженнями сітківки, де латентний період N75 дорівнював 81,6 ± 2,7 мс, р<0,001. У досліджуваних з органічними порушеннями спостерігалися також зменшення амплітуди Р100 (2,2 ± 0,6 мкВ) у порівнянні з амплітудою Р100 у контрольній групі (5,9 ± 0,5 мкВ, р<0,001). Показники амплітуди та латентних періодів N145 в обох групах достовірно не відрізняються від значень цього компонента в контрольній групі. Відсутність змін у порівнянні з контрольною групою показників компонентів Р100 (для функціонального порушення), та N145 (для органічного і функціонального порушення) приводить до певних висновків щодо механізмів компенсації дефіциту аферентації при різних видах порушень, та зв'язок цих процесів з електрофізіологічними корелятами стану зорової системи. Спектральний аналіз нормованої кривої ЗВП довів, що групи досліджуваних з функціональним й органічним порушенням у сітківці значно відрізняються по максимумам розподілення частот, які перебільшують у кривій ЗВП. Так, для досліджуваних з ішемією характерна достовірна відзнака у порівнянні з контрольною групою за тета ритмом (0,79 ± 0,18 і 0,29 ± 0,09 у.о., р<0,001), альфа ритмом (0,43 ± 0,18 і 0,75 ± 0,23 у.о., р<0,001). У досліджуваних з органічними порушеннями у сітківці достовірні відзнаки у спектральному складі у порівнянні з контрольною групою спостерігалися за тета ритмом (0,55 ± 0,36 у.о., р<0,001), альфа ритмом (0,14 ± 0,04 у.о., р<0,001) та також бета ритмом (0,02 ± 0,05 у.о., і 0,04 ± 0,04 у.о., р<0,001). Аналіз ЗВП у досліджуваних з порушенням рецепторно-нейронного відділу у пізніх стадіях розвитку довів, що такі зміни у показниках ЗВП більше належать до органічних порушень. Таким чином, це надає можливості прогнозувати стан зорової системи на різних етапах розвитку подібних порушень, що деякі дослідники спробували здійснити (Greenstein V.C., et al., 1998; Basar E., et al., 2001). Зросли латентні періоди N75 (80,0 ± 2,0 мс, у порівнянні з контрольною групою 69,3 ± 1,2 мс) і Р100 (114,5 ± 2,8 мс та 107,4 ± 1,5 мс, р<0,05). При цьому латентний період N145 достовірно не змінився. Спектральний аналіз нормованої кривої ЗВП довів, що з контрольною групою ця група досліджуваних має достовірні відзнаки по тета ритму (0,31 ± 0,08 у.о., р<0,005) і альфа ритму (0,72 ± 0,23 у.о., р<0,001). Тобто, за компонентними ознаками ЗВП група з порушенням рецепторно-нейронного відділу більше походить на групу з органічними порушеннями зорової системи, а за аналізом спектрів потужності - до групи з функціональними порушеннями. На цьому фоні статистично достовірною ознакою даної групи досліджуваних стало зниження значень міжпікових інтервалів P100-N145 (36,2 ± 2,2 мс у порівнянні з контрольною групою 51,6 ± 1,9 мс) та N75-N145 (70,7 ± 3,2 мс та 89,8 ± 2,4 мс). Викликані потенціали мозку при порушенні провідникового відділу зорового аналізатора. Проведений аналіз отриманих результатів показав, що вони повністю узгоджуються зі звісними у літературі (Novak G.P., Wiznitzer M, Kurtzberg D., et al., 1988; Покровская З.А., Парканская В.И, 1989; Шамшинова А.М., и др., 1998). Для визначення рівня пошкодження зорового шляху найважливіше з'ясувати просторове розподілення ЗВП. При цьому використовують роздільну монокулярну фотостимуляцію. Найбільш інформативна стимуляція напівполями правого або лівого ока. При минулому порушенні зорового нерва (неврит) достовірно збільшувався латентний період N75 (75,3 ± 3,3 мс у порівнянні з контрольною групою 69,3 ± 9,4 мс, р<0,05). При порівнянні показників ЗВП при минулому порушенні зорового нерва з такими показниками у контрольній групі узгоджено з віком, виявили чіткі критерії: змінюється форма Р100 (характерне його розщеплення на декілька хвиль), зниження амплітуди Р100 (р<0,001) і подовження міжпікового інтервалу Р100-N145 (р<0,001), а також зменшення розмаху амплітуд комплексу Р100-N145 (р<0,05). Група з атрофією зорового нерва відрізнялась від контрольної групи подовженням латентного періоду Р100 (р<0,05), подовженням міжпікового інтервалу комплексу N75-Р100 (р<0,05). Порівняльний аналіз між групами з невритом та атрофією зорового нерва виявив найбільш достовірну ознаку: показники амплітуди N75 (-3,31 ± 0,44 мкВ при невриті, при атрофії -1,19 ± 0,28 мкВ), р<0,001. Міжпіковий інтервал N75-N145 при невриті дорівнював 75,8 ± 4,7 мс, при атрофії 95,7 ± 4,8 мс, р<0,01. Міжпіковий інтервал Р100-N145 при невриті дорівнював 37,2 ± 2,1 мс, при атрофії 49,3 ± 4,3 мс, р<0,05. Змінювався також латентний період N145, при невриті він дорівнював 148,8 ± 4,5 мс, при атрофії 165,3 ± 4,7 мс, р<0,05. При прогресуванні порушення у зоровому нерві латентні періоди всіх компонентів збільшуються, перевищуючи нормальні показники на 30-35%, одночасно знижуються амплітуди та змінюється конфігурація кривої ЗВП. Спектральний аналіз нормованої кривої ЗВП при стимуляції повним полем у досліджуваних з минулими порушеннями зорового нерва виявив відзнаки з контрольною групою досліджуваних тільки за тета ритмом (0,29 ± 0,09 у.о., та 0,78 ± 0,18, р<0,001). Зовсім іншу картину розподілення спектральних частот одержали при аналізі кривих ЗВП, отриманих при стимуляції ока назальними та темпоральними полями в окремих досліджуваних з невритом зорового нерва. Розподілення спектральних частот у контрольній групі при стимуляції напівполями було без відмінностей з картиною стимуляції ока повним полем. При стимуляції правого ока темпорального поля (ПОТП) виявилася у порівнянні з контрольною групою відзнака за дельта ритмом (0,33 ± 0,13 у.о., та 0,04 ± 0,05 у.о., р<0,05) та альфа ритмом (0,10 ± 0,05 у.о., та 0,75 ± 0,23 у.о., р<0,001). При стимуляції правого ока назального поля (ПОНП) виявилася у порівнянні з контрольною групою відзнака по альфа ритму (0,27 ± 0,18 у.о., і 0,75 ± 0,23 у.о., р<0,001) та бета ритму (0,043 ± 0,070 у.о., та 0,039 ± 0,074 у.о., р<0,001). При стимуляції лівого ока назального поля (ЛОНП) виявилася у порівнянні з контрольною групою відзнака за альфа ритмом (0,35 ± 0,32 у.о., р<0,001), при стимуляції лівого ока темпорального поля (ЛОТП) - відзнаки за тета ритмом (0,46 ± 0,23 у.о., та 0,29 ± 0,09 у.о., р<0,001) та бета ритмом (0,036 ± 0,076 у.о., р<0,001). Таким чином, поєднання стимуляції напівполями та аналіз спектру потужності дозволяють виявити сторону та локалізувати місце порушення функцій (перед чи після хіазми). Міжпівкульова асиметрія відображає різний ступінь деаферентації та різний вклад лівої і правої півкулі у функціях зорового сприйняття (Свидерская Н. Е., 1987; Пахомова А.С., 2000). Спектральний аналіз нормованої кривої ЗВП у досліджуваних з атрофією при стимуляції повним полем виявив достовірні відзнаки (на рівні р<0,001) по всім ЕЕГ- складовим частотам (тета, альфа, бета ритмам), окрім дельта ритму. Викликані потенціали мозку при дисфункції неспецифічних структур. У даній групі ліквідаторів аварії на ЧАЕС (далі просто ліквідаторів) спостерігалися суттєві зміни у формі компонента Р100 (він ставав плато подібним або нерідко складався з двох-трьох хвиль). Збільшувався латентний період Р100 у порівнянні з контрольними значеннями (119,8 ± 3,8 мс і 107,4 ± 12,0 мс, р<0,05). Середня амплітуда Р100 була майже вдвічі менша ніж у контрольній групі (4,24 ± 0,80 мкВ та 8,19 ± 0,82 мкВ, р<0,005). Слід зауважити, що при вищевказаних грубих змінах показників компонента Р100, амплітуда та латентний період компонента N75 у порівнянні з контрольною групою значно не змінювався, (як то було при запаленнях зорового нерва). Амплітуда компонента асоціативних полів N145 у ліквідаторів складала менше 40% амплітуди N145 у контрольній групі (1,33 ± 0,45 мкВ та 3,66 ± 0,89 мкВ, р<0,05). Латентний період N145 у ліквідаторів та досліджуваних контрольної групи складав 193,2 ± 8,5 мс та 172,2 ± 6,0 мс, р<0,05. Одержані нами дані співпадають з літературними (Иваницкий А.М., и др., 1984; Скловская М.Л., Ишмухамедов А.И., 1984; Александров М.В., и др., 1996), де стверджується, що ЗВП відображають неспецифічну активацію мозку і є побічним показником адаптивних можливостей ЦНС (як соматичної, так і вегетативної). При розгляданні діаграми розподілу частотних складових ЗВП, достовірні відзнаки порівняно з контрольною групою спостерігалися за всіма діапазонами: дельта, тета, альфа та бета ритмам. Слід зазначити, що при цьому у ліквідаторів переважали дельта і тета частоти у складі нормованої кривої ЗВП, тоді як у контрольних групах переважали альфа та бета складові. Викликані потенціали мозку при порушенні підкорково-коркових взаємовідносин у системі проекційних зв'язків. Проаналізовано компонентний склад та спектри потужностей нормованих кривих ЗВП у трьох випадках досліджуваних з різним характером порушень підкорково-коркових взаємовідносин. Досліджуваний П., 22 років, з локалізацією порушень після хіазми. Аналізувались ЗВП, одержані при монокулярній стимуляції назальними та темпоральними полями. Наявність міжпівкульової асиметрії, яку оцінують як відношення максимального показника амплітуди компонента Р100 до її мінімального показника (Шамшинова А.М., и др., 1998), видно із табл. У нормі цей коефіцієнт менший 2,5.

Спектральний аналіз даних, одержаних при дослідженні вищевказаного порушення довів, що існує дефіцит аферентної інформації у лівій півкулі, де закінчуються проекції перехрещеного шляху від ПОНП та не перехрещеного від ЛОТП. При стимуляції ПОНП спостерігали наступні відзнаки у порівнянні з контрольними: за дельта ритмом 0,20 ± 0,25 у.о. та 0,06 ± 0,07 у.о., (р>0,05); за тета ритмом 0,71 ± 0,28 у.о. та 0,31 ± 0,06 у.о., (р<0,01); за альфа ритмом 0,07 ± 0,04 у.о. та 0,53 ± 0,33 у.о., (р<0,001); за бета ритмом 0,04 ± 0,06 у.о. та 0,13 ± 0,24 у.о., (р>0,05). При стимуляції ЛОЛН одержали слідуючи відзнаки у порівнянні з контрольними, які були вказані вище: за дельта ритмом 0,04 ± 0,06 у.о., (р>0,05), за тета ритмом 0,74 ± 0,27 у.о., (р<0,005), за альфа ритмом 0,29 ± 0,22 у.о., (р<0,05), за бета ритмом 0,25 ± 0,29 у.о., (р<0,001). Дані спектральні характеристики підтверджують порушення зорового тракту після хіазми. Покомпонентний аналіз та характеристика спектральних складових усіх монокулярних половин полів зору додатково виявила вторинні ретрохізмальні зміни у ПОТП. Так при стимуляції ПОТП достовірні відзнаки від контрольних показників спектрального складу спостерігалися за: тета ритмом 0,65 ± 0,09 у.о., (р<0,001) та альфа ритмом 0,84 ± 0,14 у.о., (р<0,05). При стимуляції ЛОНП достовірних відзнак за спектральними складовими у порівнянні з контрольними даними не відмічали. Аналіз компонентів ЗВП та спектральних складових у досліджуваного К., дозволив з'ясувати нейрофізіологічні механізми зорового сприйняття при змінених структурах зорової кори великих півкуль. Одержані результати при бінокулярній стимуляції в усіх відведеннях показують, що латентні періоди N75, P100 і N145 достовірно не відрізняються від контрольних показників, але амплітуди N75 і P100 були знижені достовірно. Так N75 у відведенні Oz = -0,27 мкВ, в О1 = -0,86 мкВ та в О2 = -0,28 мкВ при порівнянні зі значенням амплітуди у контрольній групі (вік 16 років) N75 = -3,0 мкВ. Амплітуда Р100 у відведенні Oz = 2,24 мкВ, в О1 = 2,03 мкВ, в О2 = 3,75 мкВ, при порівнянні з контрольною Р100 = 15 мкВ. Вищевказані відзнаки в амплітудах збільшувалися при монокулярній стимуляції правого та лівого ока. Амплітуда компонента N145 достовірно не відрізнялась від контрольних значень. Цікаві дані були отримані при спектральному аналізі кривих ЗВП при бінокулярній та монокулярній стимуляції у різних точках відведення на скальпі. У точці Oz при бінокулярній стимуляції відзнаки були отримані за тета ритмом (0,15 ± 0,04 у.о., у порівнянні з контрольними 0,31 ± 0,06 у.о., р<0,001) та бета ритмом (0,18 ± 0,28 у.о., у порівнянні з контрольними 0,13 ± 0,24 у.о., р<0,01). При стимуляції правого ока у точці Oz відзнаки були за тета ритмом (0,77 ± 0,21 у.о., р<0,001), альфа ритмом (0,18 ± 0,16 у.о., у порівнянні з контрольними значеннями 0,53 ± 0,33 у.о., р<0,01) та бета ритмом 0,11 ± 0,15 у.о., р<0,001). При стимуляції лівого ока у точці Oz достовірних відзнак у спектральних складових ЗВП відмічено не було. У точці О1 при бінокулярній стимуляції було встановлено достовірні відзнаки тільки за бета ритмом (0,23 ± 0,33 у.о., р<0,005). При стимуляції правого ока у О1 відзнаки отримали за тета (0,79 ± 0,18 у.о., р<0,001) та бета ритмом (0,14 ± 0,15 у.о., р<0,001). При стимуляції лівого ока у точці O1 достовірних відзнак у спектральних складових ЗВП відмічено не було. У точці О2 - ні при бінокулярній стимуляції, ні при стимуляції лівого ока не відмічали достовірних відзнак у частотних складових ЗВП при порівнянні з контрольними. При стимуляції правого ока у точці О2 встановлено відзнаки за наступними спектрами: тета ритмом (0,71 ± 0,29 у.о., р<0,05), альфа ритмом (0,11 ± 0,08 у.о., р<0,001) і бета ритмом (0,11 ± 0,09 у.о., р<0,001). Таким чином, топографічний перерозподіл спектральних складових ЗВП достатньо чітко вказав на наявність дефіциту сенсорної аферентації, якому не запобігає здорове на периферії праве око. Навіть стимуляція тільки правого ока змінювала спектральний склад у лівій потиличній ділянці. Одночасно монокулярна стимуляція лівого ока, назальне поле зору якого має проекції у пошкодженій правій півкулі, не відрізнялась за спектральними складовими від контрольних значень.

Таким чином, одержані та проаналізовані результати дозволяють диференційовано підходити до локалізації місць порушень у зоровій сенсорній системі, розпізнавати нестачу неспецифічних впливів та достатнього сенсорного забезпечення на зорове сприйняття. Кореляція вказаних процесів з механізмами електричної діяльності мозку допомагає дещо зрозуміти загальні принципи організації перцепції у системній діяльності мозку. (Гончарова И.И., 1991, Свидерская Н.Е., Королькова Т.А., 1997; Кирой В.Н., Белова Е.И., 2000).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені дані, що відбивають характер змін викликаної електричної активності мозку (компонентів ЗВП та спектра потужності складових ЗВП) при зоровому сприйнятті у нормі та в умовах порушень різних відділів зорової сенсорної системи. У контексті виявлених закономірностей розглянуто нейрофізіологічні механізми, що забезпечують зорове сприйняття у різних умовах. Експериментально обґрунтовано можливість застосування отриманих ЕЕГ- корелятів при оцінці стану зорової системи.

1. З'ясовані специфічні компоненти зорових викликаних потенціалів та їх спектральні складові, які корелюють зі станом зорової системи у нормі та в умовах порушень на периферійному, провідниковому і корковому рівні. Вони можуть бути використані для об'єктивної характеристики зорового сприйняття.

2. Характер змін латентних періодів усіх компонентів (N75, P100, N145) у залежності від кутового розміру стимулу підлягав загальній закономірності: при зменшенні кутових розмірів - латентні періоди зростали. Фазові зміни у латентних періодах при зміні розмірів стимулу від 30' до 7,5' співпадають з об'єктивною гостротою зору. Зміни кутових розмірів від 120' до 7,5' та від 7,5' до 1,8' приводили до зменшення амплітуд N75 і N145 (при розмірі 7,5' амплітуди були максимальні). Зміни амплітуди компонента Р100 мали двофазний характер, з явно вираженим фазовим переходом у діапазоні кутових розмірів від 30' до 15'.

3. Латентний період N75 при зниженні контрасту до 20% зменшувався, а потім - зростав. Латентній період Р100 при зниженні контрасту зростав та був максимальним при 2% контрасту. Амплітуди вказаних компонентів при зниженні контрасту знижувалися. Латентний період N145 на діапазоні контрастів від 100% до 30% - зменшувався; від 25% до 2% - збільшувався. Амплітуда N145 на діапазоні контрастів від 100% до 40% - знижувалася, на контрасті 30-25% - не змінювалася, на діапазоні контрастів від 15% до 2% - підвищувалася.

4. При порушеннях периферійного відділу зорової системи функціонального характеру зростав тільки латентній період N75. При органічних змінах - зростав латентний період N75, який поєднувався зі зниженням амплітуди Р100. Знижувалися значення міжпікових інтервалів Р100-N145, N75-N145. Латентний період та амплітуда компонента N145 достовірно не відрізнялися від контрольних значень.

5. Фізіологічні порушення провідникового відділу зорової системи супроводжувалися збільшенням латентного періоду N75, модифікацією форми Р100, подовженням міжпікового інтервалу Р100- N145 та зменшенням розмаху амплітуд Р100-N145. Органічні зміни характеризувалися збільшенням латентного періоду Р100 більше, ніж на 35% та подовженням міжпікового інтервалу N75-Р100.

6. При дисфункції неспецифічних структур мозку спостерігалися: викривлення форми компонента Р100, значне подовження латентних періодів Р100 і N145, зниження амплітуд Р100 та N145, які поєднувалися з нормальними показниками амплітуди та латентного періоду N75.

7. Для характеристики підкорково-коркових взаємовідносин більшого значення набував спектральний аналіз, проведений для кожного виду стимуляції (монокулярної або бінокулярної). Стимуляція назальними та темпоральними полями деталізувала картину порушень. Залежно від ступеня порушень спектральні складові були представлені меншою чи більшою кількістю частотних діапазонів, за якими відрізнялися від контрольних показників.

8. Спектральний склад викликаних потенціалів відрізнявся при функціональних порушеннях змінами у тета та альфа діапазоні; при органічних порушеннях - у всіх частотних діапазонах, окрім дельта. Спектральний склад при дисфункції неспецифічних структур мозку відрізнявся від контрольних за всіма частотними діапазонами. Максимально чутливим діапазоном спектральних складових викликаних потенціалів до різних порушень у зоровій сенсорній системі виявився альфа ритм.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ за ТЕМою ДИСЕРТАЦІЇ

1. Снігур М.О., Снігур А.Г. Зміни візуальних викликаних потенціалів у ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи // Нейрофизиология. - 1999. - Т.31, №5. - С.430-432.