Клініко-гормональні паралелі та ефективність негормональних методів лікування при олігоменореї у дівчат-підлітків

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

14.01.01 - акушерство та гінекологія

КЛІНІКО-ГОРМОНАЛЬНІ ПАРАЛЕЛІ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ НЕГОРМОНАЛЬНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ПРИ ОЛІГОМЕНОРЕЇ У ДІВЧАТ-ПІДЛІТКІВ

Виконала Шелудько Ольга Юріївна

Харків - 2003

АНОТАЦІЯ

Шелудько О.Ю. Клініко-гормональні паралелі та ефективність негормональних методів лікування при олігоменореї у дівчат-підлітків. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 - акушерство і гінекологія. - Харківський державний медичний університет, Харків, 2003.

Дисертація присвячена уточненню клініко-гормональних варіантів ОМ та А-II у дівчат-підлітків, удосконаленню негормональних методів лікування та визначенню прогностичних критеріїв стосовно їх ефективності.

Визначено клініко-патогенетичні варіанти захворювання. Доповнений перелік факторів ризику ПМФ у дівчат-підлітків. На підставі отриманих результатів розроблено та апробовано реабілітаційні комплекси для дівчат-підлітків з ОМ та А-II. Доведено ефективність застосування верошпирону та ультрафонофорезу вітаміну Е в комплексному лікуванні ОМ та А-II в підлітковому віці.

Визначено прогностично значущі вихідні клініко-анамнестичні та гормональні показники відносно ефективності негормональних методів лікування при ОМ і А-ІІ у дівчат-підлітків.

гормональний менструальний олігоменорея підліток

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збереження репродуктивного потенціалу дівчат-підлітків відноситься до найважливіших задач сучасного суспільства, оскільки уже в найближчі роки вони вступлять у репродуктивний вік і від них багато в чому буде залежати не тільки поліпшення демографічної ситуації в країні, але й стан здоров'я майбутніх поколінь, їхні фізичні й інтелектуальні можливості.

Репродуктивний потенціал, тобто здатність у майбутньому виносити і виховати дитину, формується під впливом великого числа медичних і немедичних чинників. Цей процес безпосередньо пов'язаний з якістю психічного й загальносоматичного здоров'я, включаючи стан статевої системи на всіх етапах її розвитку. Несприятлива екологічна ситуація, поширеність шкідливих звичок, соціально-економічна нестабільність у суспільстві приводять до погіршення якості здоров'я молодого покоління (Андрюшина із співавт., 2000; Н.М. Коренєв, 2001; А.А.Зелінський із співавт., 1999; 2000). Одним з найважливіших показників і чутливим індикатором стану здоров'я дівчат-підлітків є менструальна функція. В останні роки відзначається значне збільшення поширеності порушень менструальної функції серед цієї вікової категорії. У 11 % - 19 % дівчат-підлітків відзначається виражена нестабільність менструальної функції, що частіше проявляється олігоопсоменореєю чи вторинною аменореєю (І.Р. Ґуль із співав., 1995; І.Б. Вовк, 1997; Н.Г. Гойда із співавт., 1999; В.Н. Перевозова, 1999; Б.П. Бруй із співавт., 1999; А.Р. Муслімова із співавт., 2000).

В даний час вже не викликає сумніву той факт, що порушення менструальної функції в дівчат-підлітків негативно впливають на становлення репродуктивної системи в цілому і можуть стати причиною серйозних порушень менструальної і генеративної функції надалі. Більш ніж у половини дівчат, що страждають на розлади менструальної функції, стійкі її порушення зберігаються й у фертильному віці. Чим раніш з'являються порушення в нейроендокринній регулюючій ланці, тим тяжче порушення функції статевої системи в майбутньому (Ю.А. Крупко-Большова, 1986, Komura H. із співавт. 1992). У зв'язку з цим жінки, у яких відмічається патологічний перебіг пубертату, входять у групу високого ризику щодо розвитку гормонозалежних гінекологічних захворювань (Д.Е. Шилін, 1996; С.О. Левенець із співавт. 1996; В.Ф. Петербурзька, 2000; І.В. Кузнєцова, 2000).

Незважаючи на певні досягнення у розкритті патогенетичних механізмів порушень функції статевої системи в період її становлення, розробки критеріїв їх ранньої діагностики та лікування, проблема ендокринозалежної гінекологічної патології у дівчат-підлітків залишається не повністю вирішеною, а існуючі в наш час методи лікування цього контингенту хворих мають негативні побічні ефекти (гормонотерапія), недостатньо ефективні чи складні для виконання в умовах роботи практичного лікаря. У зв'язку з цим перспективною є розробка нових негормональних методів корекції розладів менструальної функції у період її становлення.

Дисертаційна робота присвячена уточненню клініко-гормональних варіантів ОМ та А-II і негормональним методам лікування даних порушень менструальної функції у дівчат-підлітків. Обрана тема є актуальною та доцільною, зважаючи на те, що збереження репродуктивного потенціалу дівчат-підлітків відноситься до найважливіших медико-соціальних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в Інституті охорони здоров'я дітей та підлітків АМН України (м. Харків) згідно з планом НДР «Підвищити ефективність негормональних методів лікування та реабілітації дівчат-підлітків з порушеннями менструальної функції» (№ держреєстрації 0101U00157) і НДР «Клініко-патогенетичне обґрунтування та розробка нових методів лікування дівчат-підлітків з гінекологічними захворюваннями незапальної природи» (№ держреєстрації 0197U001582), яка виконувалась в рамках Національної програми «Планування сім'ї».

Автором виконано клінічне обстеження хворих з ПМФ, проведено ехосонографічне дослідження органів малого таза та статистична обробка матеріалу.

Мета і задачі дослідження: удосконалення негормональних методів лікування дівчат-підлітків з порушеннями менструальної функції та визначення прогностичних факторів стосовно його ефективності.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

1. Дати клінічну характеристику групі дівчат-підлітків з ОМ та А-II.

2. Оцінити гормональний статус обстежених хворих.

3. Обґрунтувати, апробувати та оцінити ефективність негормональних методів лікування підлітків з ОМ та А-II.

4. Визначити прогностично значущі чинники стосовно ефективності негормональних методів лікування цієї категорії хворих.

Об'єкт дослідження: олігоменорея та вторинна аменорея у дівчат-підлітків 13-18 років.

Предмет дослідження: визначення ефективності методів лікування дівчат-підлітків з ПМФ з урахуванням клінічних особливостей захворювання і гормонального забезпечення організму.

Методи дослідження:клінічне обстеження фахівцями різного профілю; інструментальні методи, біохімічні, імуноферментні, радіоізотопні і статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. В результаті проведеного дослідження встановлено залежність гормонального забезпечення організму від ряду факторів ризику і клінічних проявів порушень менструальної функції в підлітковому віці. Виділено чотири варіанти гонадотропної функції гіпофіза у дівчат-підлітків з ОМ та А-II: нормо-, гіпер-, гіпо- і дисгонадотропінемія. Тривала вторинна аменорея у 27,7 % дівчат-підлітків виникає на тлі зниженого вмісту ПРЛ в сироватці крові. Доведено, що гормональні розлади у підлітків з ПМФ поглиблюються із зростанням менструального віку. Розроблено нові високоефективні негормональні методи лікування дівчат-підлітків з вказаною патологією та визначено прогностично сприятливі і несприятливі чинники стосовно ефективності розроблених методів лікування.

Практичне значення отриманих результатів. Доповнено перелік факторів ризику виникнення ОМ і А-II у дівчат-підлітків, які раніше не приймалися до уваги - виховання дівчини в сім'ї соціального ризику і розлади менструальної функції з періоду менархе та епізодами тривалої вторинної аменореї.

Використання запропонованих комплексів терапії збільшує ефективність негормонального лікування до 85 % при ОМ і 59,3 % при А-II.

Визначення сприятливих и несприятливих прогностичних факторів дозволяє вже при першому зверненні призначати індивідуально підібраний комплекс негормонального лікування.

По матеріалам дисертаційної роботи розроблені методи лікування ПМФ у дівчат-підлітків, які впроваджені в практику роботи дитячих гінекологів.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто здійснено патентно-інформаційний пошук і підготовку літературного огляду з обґрунтуванням актуальності даного науково-практичного дослідження, визначення мети та задач дослідження.

Автор прийняв безпосередню участь в усіх спеціальних дослідженнях, статистичній обробці матеріалу. Спеціальні радіоізотопні, імуноферментні, рентгенологічні дослідження виконано сумісно із спеціалістами лабораторій інституту. Самостійно обстежено 214 дівчаток-підлітків із ПМФ за період 1996-2002 рр., проведено аналіз отриманих результатів, впроваджено практичні рекомендації в практику охорони здоров'я.

Публікації, доповіді на конференціях підтверджують особистий внесок дисертанта в тлумачення і узагальнення матеріалів роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені на Республіканській конференції «Актуальні питання охорони здоров'я дівчат-підлітків» (1999 р.), на конференціях молодих вчених інституту ОЗДП АМН України (2000 р.), на ІV Всеросійській конференції з міжнародною участю дитячих і підліткових гінекологів (Москва, 2000 р.), на науковому симпозіумі «Нейрогормональна регуляція жіночої репродуктивної системи в період її становлення в нормі і при патології» (2001 р.) і міжінститутській конференції на базі ХГМУ (2002 р.), на VІ Українській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми дитячої і підліткової гінекології» (Київ, 2002р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Під наглядом знаходилось 214 дівчат-підлітків 13-18 років, які мали скарги на рідкі і/або мізерні менструації або затримку менструацій від 3 місяців до 2,5 років. Із дослідження були виключені хворі з типовою формою синдрому полікістозних яєчників, постнатальною формою адреногенітального синдрому та аменореєю-галактореєю. У 66 (34,9 %) дівчат (1 група) на підставі ретельного клініко-лабораторного обстеження був діагностований гіпоталамічний синдром періоду статевого дозрівання (ГСПСД). Усі хворі були оглянуті ендокринологом, психоневрологом, окулістом та педіатром. Аналіз отриманих результатів дослідження проводився окремо в групах хворих із встановленим діагнозом ГСПСД (1 група) та без нього (2 група).

Для досягнення основної мети виконано клінічне обстеження, яке включало вивчення анамнезу, починаючи з пренатального періоду, стан репродуктивної системи у родичів; аналізувались умови виховання дівчини (повна, неповна або повна, але деструктивна сім'я). Фізичний розвиток обстежених вивчався по лінійних діаграмах (М.М. Коренєв та співав., 1995) та індексу Кетле (ІМТ).

Стан функції статевої системи вивчався згідно з ступенем розвитку вторинних статевих ознак, віком менархе, часом появи та характером розладів менструальної функції, станом зовнішніх та внутрішніх статевих органів за даними УЗД.

Проведено гормональне дослідження: гонадотропну активність гіпофіза оцінено у 102 хворих імуноферментним методом за допомогою комерційних наборів фірми «Human» на імуноферментному фотометрі Humareader; пролактинсинтезуюча функція вивчалась у 150 обстежених, вміст Е₂ - у 105, Т - у 117 хворих радіоізотопним методом (комерційні набори Державного підприємства «Хозрасчетное опытное производство института биоорганической химии Национальной академии Беларуси») на апараті гаммалічильник 800 «Наркотест» 1991 року заводський № 17; екскреція 17-КС у 171 обстежених дівчат-підлітків методом Сільбера і Портера в модифікації М.А. Крехової (1982).

Одержані результати порівнювались з контрольними, в якості котрих були дані статистичних звітів пологових будинків м. Харкова, результати профоглядів 750 харківських школярок 13-17 років, результати гормонального обстеження 40 здорових дівчат 13-17 років.

Статистична обробка матеріалу. Для визначення вірогідності показників були використані параметричні і непараметричні критерії Стьюдента, Вілкоксона-Манна-Уітні (Гублер Є.В., 1978). Обчислення значимості розходжень часткою (відсотків) проводилося за методом кутового перетворення Фішера (Гублер Є.В., 1978). Прогностична значущість ознак стосовно ефективності проведеної терапії оцінювалась на основі визначення їх специфічності та чутливості з використанням методу Байеса (Гублер Є.В., 1978).

Результати дослідження та їх обговорення. При аналізі результатів клініко-гормонального дослідження у дівчат-підлітків при ОМ та А-II як на тлі ГСПСД, так і без цього синдрому, було доведено, що патологія менструальної функції у 83,1 % дівчат починає формуватися з періоду менархе або протягом перших 3-8 місяців після нього. В контрольній групі у 57,1 % підлітків регулярний менструальний цикл встановлювався відразу після менархе, вік якого складає в середньому 12 років 7 міс.±2 міс. У хворих з ОМ і А-II, не пов'язаних із ГСПСД, вік появи менархе не залежить від характеру порушень менструальної функції і складає в середньому 13 років 4 міс.±2 міс.. Середній вік менархе у хворих із ГСПСД був 12 років 6 міс.±3 міс.. У дівчат-підлітків з ПМФ на тлі ГСПСД поява першої менструації після 13 років є високоінформативною прогностичною ознакою виникнення в них надалі стійкої вторинної аменореї (І = 1,87). Клінічне обстеження хворих обох груп показало, що групу ризику по ПМФ складають хворі дівчата-підлітки з нерегулярними менструаціями з менархе та гірсутизмом I-II ступеня. Цей симптом у хворих з ОМ і А-II, незалежно від наявності ГСПСД, зустрічався в 3,7 разів частіше, ніж в контролі.

Доведено, що дистрофічні смуги розтягнення на шкірі стегон, сідниць, молочних залоз є облігатним симптомом для ГСПСД, але не може вважатися патогномонічним для ГСПСД, оскільки його мають 10 % практично здорових дівчаток і 27,4 % підлітків з порушеннями менструальної функції, не зв'язаними з ГСПСД.

У більшості обстежених хворих із ГСПСД у віці 13-15 років (91,7 %) та у хворих без цього синдрому (19,3 %) «кістковий вік» випереджав паспортний не менш ніж на 2 роки, що є свідченням тривалого існування порушень гормонального гомеостазу у обстежених підлітків.

При УЗД органів малого таза у 41,6 % хворих діагностовано гіпоплазію матки, яка найчастіше зустрічалась у хворих з тривалою А-II. У 25,5 % пацієнток із ГСПСД виявлено збільшення одного і у 14,5 % обох яєчників з характерною для полікістозу ноздрюватою структурою, що узгоджується з даними літератури (Кулікова Л.Ф. із співавт., 1992; Артимук Н.В. із співав., 1997; Артамонов В.С. із співавт., 2000; Артюкова О.В. із співав., 1997).

Відомо, що ускладнений перебіг вагітності і інтранатального періоду може приводити до розладів функції статевої системи центрального генезу (Назарова Г.А. із співавт., 2000, Орлов В.И. із співавт., 2000). Ускладнений перебіг вагітності був виявлений у 77,4 % матерів хворих із ПМФ, не пов'язаними із ГСПСД, та у 40 % при ГСПСД. Для хворих з ОМ і А-II характерні більш пізня поява менархе у матерів, а також загроза переривання вагітності, тобто в період, коли тільки починають з'являтися ознаки гормональної активності гіпофіза і статевих залоз.

Кожна третя хвора (34,1 %) серед обстежених з ПМФ як на тлі ГСПСД, так і без цього синдрому, виховувалась в несприятливих соціальних умовах - в неповній, деструктивній сім'ї або без участі батьків. У групі хворих з ПМФ на тлі ГСПСД дівчата частіше народжувались з масою тіла 4000 г і більше (13,3 %), на відміну від дівчат підлітків з ПМФ без ГСПСД, в яких маса тіла була 2500 г і менше при доношеній вагітності (11,0 %). Характерним для хворих обох клінічних груп була наявність екстрагенітальних захворювань (36,0 %), серед яких найбільш часто зустрічались захворювання ЦНС (83,0 %) та органів травлення (78,0 %), а також системна дисплазія сполучної тканини (38,7 %). Тільки у 8,7 % обстежених хворих нами не було виявлено чинників, які здатні чинити негативний вплив на становлення менструальної функції.

Вміст в сироватці крові лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у здорових дівчат 13-18 років в першій половині менструального циклу знаходився у межах 3,0 - 11,0 мМЕ/л і фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) - 3,0 - 9,0 мМЕ/л, а співвідношення ЛГ/ФСГ - 0,5 - 1,5, що співпадає з результатами інших дослідників (І.Б. Вовк із співав., 2000).

Вивчення показників ЛГ, ФСГ у крові та їх співвідношення у обстежених пацієнток дозволило виділити чотири варіанти гонадотропної функції гіпофіза: нормо-, гіпо-, гіпер- і дисгонадотропінемію. При нормогонадотропній формі ЛГ, ФСГ та співвідношення ЛГ/ФСГ залишаються в межах вікової норми, при гіпогонадотропній - рівень обох гонадотропінів знижений, при гіпергонадотропній - виявляється підвищення рівня обох гонадотропінів, для дисгонадотропної характерні різноспрямовані зміни ЛГ і ФСГ, а співвідношення ЛГ/ФСГ знаходяться за межами нормальних вікових показників.

У дівчат-підлітків з ОМ і А-II на тлі ГСПСД дисгонадотропна форма ПМФ з переважним підвищенням ФСГ реєструється у 60,6 %, а нормо- і гіпергонадотропінемія - у 18,2 % хворих. При аналогічних порушеннях менструальної функції, які не пов'язані із ГСПСД, також частіше інших варіантів виявляється дисгонадотропінемія (44,9 %). Гіпогонадотропінемія та гіпергонадотропінемія реєструються з однаковою частотою (17,4 % та 21,2 % відповідно).

У регуляції функції статевої системи велика роль належить пролактину (ПРЛ). Вміст ПРЛ проаналізовано у 150 дівчат-підлітків. Вивчення рівня цього гормону в крові обстежених дівчат-підлітків показало, що в 76,1 % хворих показники ПРЛ не виходили за межі вікової норми. Частота відхилень його рівня у бік підвищення чи зниження залежали від характеру ПМФ. Перевищення вікової норми (вище 15,0 нг/мл) частіше відзначалися в хворих з ОМ і нетривалою А-II (до 6 міс.), ніж при тривалій А-II (16,5 % і 6,4 % відповідно; pц<0,001). У пацієнток з відсутністю менструації протягом 6 місяців і більше майже в 3 рази частіше, ніж у інших хворих (з ОМ і А-ІІ до 6 міс.) виявлявся знижений рівень ПРЛ (нижче 3,5 нг/мл; 27,7 % і 9,7 % відповідно; pц<0,001). Незалежно від характеру ПМФ, при їхньому виникненні з менархе зі збільшенням «менструального віку» у 2,5 рази зростає частота низьких значень концентрації ПРЛ (з 17,6 % при менструальному віці (МВ) 1-2 роки до 46,1 % при МВ більш двох років; pц<0,005).

Добре відома роль гіперпролактинемії у виникненні розладів функції статевої системи в дорослих жінок, інший варіант порушень пролактинсекретуючої функції гіпофіза - гіпопролактинемія, практично не вивчалась. Є свідчення того, що зниження ПРЛ у крові затримує дозрівання жіночої статевої системи (Левенець С.О із співавт., 2001). Отримані в нашому дослідженні дані дають підставу для висновку, що тривале становлення менструальної функції, яке є одним з показників зрілості репродуктивної системи, також обумовлено недостатнім рівнем цього гормону в крові внаслідок неспроможності пролактинсекретуючої активності гіпофіза або її виснаженням зі збільшенням менструального віку. Вторинна аменорея в період становлення менструальної функції частіше обумовлена гіпопролактинемією ніж гіперпролактинемією.

Одномоментне дослідження вмісту ЛГ, ФСГ і ПРЛ та проведення проби з кломіфенцитратом дозволило встановити, що зниження гонадотропної активності гіпофіза в дівчат-підлітків з ОМ і А-II може бути наслідком загальної тропної недостатності гіпофіза, гальмуючого впливу на синтез гонадотропінів ПРЛ чи недостатністю ЛГ-РГ.

У дівчат-підлітків з регулярним менструальним циклом вміст естрадіолу в крові знаходився у межах 0,3-1,2 нмоль/л, Т- 0,5-3,0 нмоль/л. У обстежених хворих ці показники мали більший розмах коливань: Е₂ - від 0,03 до 1,1 нмоль/л; Т - 0,5-21,0 нмоль/л.

Встановлено, що ступінь естрогенної насиченості організму не залежить від типу ПМФ, але при ГСПСД вміст у крові Е₂ майже в 2 рази перевищував той же показник у групі хворих, що не мали ознак цього синдрому (0,41±0,01 нмоль/л і 0,28±0,04 нмоль/л; p_u<0,01). Для хворих із ГСПСД навіть при тривалій аменореї не характерна різко виражена гіпоестрогенія. Це може бути обумовлено екстрагонадним походженням частки Е2 (надниркових залоз, жирова тканина). Гіпоестрогенію різного ступеня мали 24,2 % хворих з ГСПСД і 43,1 % без ГСПСД з ОМ та А-II, незалежно від рівня ЛГ та ФСГ в сироватці крові. Гіпоестрогенія при нормо- та гіпергонадотропінемії, імовірно, може бути обумовлена зниженням біологічної активності гонадотропінів або патологічними змінами хронобіологічного ритму їх виділення із розвитком дисхронозу в системі гіпофіз-яєчники.

Вміст у крові Т у пацієнток без ознак ГСПСД, на відміну від Е2, залежав від форми ПМФ. При тривалій А-II гіперандрогенемія спостерігалася в 3,5 рази частіше, ніж при ОМ і нетривалій А-II (60,0 % і 17,2 % відповідно; pц<0,001). У групі хворих із ГСПСД, незалежно від характеру ПМФ, частота зустрічальності високих концентрацій Т була такою ж, як при тривалій А-II у хворих без ГСПСД. При зіставленні концентрації Т в крові і клінічних проявів патології менструальної функції не вдалося знайти розходжень рівня цього гормону в групах хворих з наявністю гірсутизму і без нього, зі збільшеними і нормальними яєчниками, при гіпоплазії матки і без цієї ознаки.

Інший показник, що також характеризує андрогенну насиченість організму - добова екскреція 17-КС, не залежить від більшості клінічних показників, але зв'язаний зі шкірними проявами гіперандрогенії. У хворих з гірсутизмом добова екскреція 17-КС значно перевищувала таку ж в групі дівчаток без гірсутизму (41,8±1,8 мкмоль/добу і 30,4±1,2 мкмоль/добу; p_u<0,01). Відсутність кореляційної залежності між вмістом Т в крові і добовою екскрецією 17-КС свідчить про різні джерела Т та інших андрогенів, що виділяються у вигляді метаболітів (17-КС). Гірсутизм у підлітків з ОМ і А-II може бути обумовлений активацією стероїдогенезу в надниркових залозах, що в певній мірі підтверджується результатами вивчення вмісту в крові кортизолу. В контрольній групі рівень кортизолу в крові не перевищував 550 нмоль/л. У 29,2 % обстежених хворих його рівень виходив за ці межі. У дівчат з ПМФ, не пов'язаних з ГСПСД, середня концентрація К у крові складала 428,2±56,2 нмоль/л, при ГСПСД -473,7±78,6 нмоль/л. В першій із вказаних груп знайдена залежність між вмістом цього гормону та характером ПМФ. При ОМ вміст К залежав від МВ - при МВ до 2-х років гіперкортизолемію виявлено у 41,7 % хворих, а при МВ 2 роки і більше - у 12,5 %. При А-II , незалежно від її тривалості, високий рівень К мали 46,7 % хворих. Отримані дані дозволяють виказати думку про те, що у підлітків з ОМ в умовах гіперкортизолемії , яка триває більше двох років, ПМФ можуть трансформуватися у вторинну аменорею. При ГСПСД не встановлено зв'язку між вмістом К в крові та характером ПМФ, але виявлено залежність рівня цього гормону від наявності чи відсутності гірсутизму. У підлітків із ГСПСД і наявністю гірсутизму рівень К був вірогідно вище в порівнянні з хворими без гірсутизму (512,0±88,5 нмоль/л і 238,4±28,5 нмоль/л відповідно; p_u<0,05). Однак через 2 роки після менархе при нерегулярному менструальному циклі, що зберігається, і в хворих з відсутністю шкірних проявів гірсутизму вміст К в крові підвищувався до 504,7±63,5 нмоль/л. В цій групі хворих з'явився кореляційний зв'язок добової екскреції 17-КС і К (r=0,48). Отримані дані ми оцінили як ознаку активації стероїдстворюючої функції кори наднирників. Очевидно, посилення стероїдогенезу в надниркових залозах хворих, що менструюють більш двох років, відносяться до важливих патогенетичних ланок ПМФ при ГСПСД.

Важливими як з наукової, так і з практичної точки зору є виявлення залежності гормонального забезпечення організму від деяких факторів ризику і клінічних симптомів у підлітків з ПМФ. Так, при наявності в пренатальному анамнезі загрози переривання вагітності, незалежно від клінічного варіанта патології, рівень гонадотропінів в крові був значно меншим, ніж при нормальному перебігу вагітності: ЛГ - 5,0±0,6 мМЕ/мл і 8,6±0,8 мМЕ/мл, відповідно (p_u<0,05) та ФСГ - 6,3±0,9 мМЕ/мл і 8,1±0,9 мМЕ/мл, відповідно (p_u<0,05). Для пацієнток, що виховувались в родинах соціального ризику, характерним був вищий вміст в крові ФСГ, ніж ЛГ, а співвідношення ЛГ/ФСГ 0,5 та нижче відмічався у них в 5 разів частіше, ніж у дівчат із повних сімей. Це свідчить, що для дівчат-підлітків із сімей соціального ризику характерний інфантильний тип функціонування гіпоталамо-гіпофізарного комплексу. При наявності дистрофічних смуг розтягнення на шкірі знижується вміст у крові Е₂ до 0,13 нмоль/л і Т до 1,8 нмоль/л, а при їх відсутності рівень Е₂ складає 0,24 нмоль/л і Т - 2,5 нмоль/л. При великих персистуючих фолікулах або фолікулярних кістах яєчників також знижується вміст у крові статевих гормонів: Е₂ до 0,09 нмоль/л проти 0,23 нмоль/л (p_u<0,01) і Т до 1,2 нмоль/л проти 2,5 нмоль/л (p_u<0,05). Виражена гіпоестрогенія (рівень Е₂ нижче 0,01 нмоль/л) в три рази частіше спостерігалася у підлітків з захворюваннями травної системи (38,5 %, проти 11,8 % при патології ЦНС, p_ц<0,04), а в хворих із захворюваннями ЦНС частіше, ніж у хворих з патологією травної системи визначаються високі концентрації К в крові - 40,0 % та 8,3 % відповідно (p_ц<0,02).

Усе викладене дозволило зробити висновок, що ОМ і А-II у підлітків - поліетіологічні стани, що мають складний патогенез, значимість окремих ланок якого змінюється зі збільшенням менструального віку. Це значно ускладнює розробку будь-яких єдиних універсальних схем лікування. Дівчата-підлітки з ПМФ вимагають строго індивідуального підходу при проведенні лікувальних заходів.

При розробці негормональних методів терапії дівчат-підлітків з ОМ і А-II приймалися до уваги саногенетичні властивості адаптогенів і біостимуляторів, їхня здатність активувати і синхронізувати діяльність окремих систем організму. Ефективність верошпирону при лікуванні дівчат-підлітків з ПМФ при типовій формі СПКЯ стала основою для включення цього препарату в комплекс медикаментозної терапії хворих з ОМ і А-II як на тлі ГСПСД, так і без нього.

Застосування верошпирону в якості антиандрогенного препарату почали використовувати з кінця 70-х років у жінок з гірсутизмом у дозах 200-400 мг на добу протягом 6-12 місяців (K. Ober et al., 1978; G. Shapiro et al., 1986; K. Ksala et al., 1987). У відділенні гінекології ІОЗДП АМН України була розроблена методика використання верошпирону з метою регуляції менструальної функції у дівчат-підлітків з ПМФ при типовій формі СПКЯ ( А.с. № 1452524). Подальші клінічні спостереження показали, що верошпирон ефективний не тільки у підлітків з СПКЯ, а також і при ПМФ, що не пов'язані з цим синдромом.

За даними В.М. Стругацького (2000 р.), використання фізіотерапевтичних методів лікування підвищує ефективність медикаментозної терапії і скорочує терміни лікування. З огляду на це, ми широко використовували фізіотерапевтичні методи, спрямовані на стимуляцію центральних ланок регуляції статевої системи і периферичних органів. У процесі роботи розроблений і апробований новий метод фізіотерапевтичного лікування - ультрафонофорез вітаміну Е (УФФЕ) (патент України № 45623).

Індивідуальний підхід до вибору методу лікування передбачав оцінку не тільки характеру розладів менструальної функції, але й емоційного фону перед початком лікування, характеру фізичного розвитку (дефіцит або надлишок маси тіла), стан інших систем організму. При виявленні екстрагенітальної патології проводилося її лікування навіть у стадії ремісії (протирецидивні курси).

Після першого (стаціонарного) етапу лікування більшість хворих одержували повторні, реабілітаційні курси терапії.

Проведено порівняння найближчої і віддаленої ефективності двох основних комплексів лікування (але з урахуванням індивідуальних варіантів) - базисного негормонального комплексу (104 хворих) і того ж комплексу, доповненого призначенням верошпирону по 50-100 мг на добу протягом 10 днів (122 обстежених). Оцінку ефективності терапії здійснювали через півроку, рік і через 2-3 роки.

У базисний комплекс регулюючої терапії входили як медикаментозні препарати (вітаміни групи В, Е, С, метіонін, ліпамід, ліпоєва кислота, сірчанокисла магнезія, десенсибілізуючи препарати, ксантинолу нікотинат, нікотинова кислота, настойки півонії, валеріани, беласпон, настойка елеутерокока, алое, плазмол), так і фізіотерапевтичні процедури (УФФЕ, трансцеребральна УВЧ, магнітотерапія при ГСПСД). Ефективність неспецифічної регулюючої терапії не залежала від наявності чи відсутності ГСПСД, але була виявлена її залежність від характеру ПМФ. Так, ефективність базисної терапії була значно вище при ОМ (78,9 %), ніж при А-II, незалежно від її тривалості (46,8 %). У хворих з А-II і гіпоплазією матки застосування тільки медикаментозних засобів приводило до появи менструацій відразу після першого курсу лікування тільки в 20 % дівчат. Включення в цей комплекс УФФЕ підвищило ефективність лікування до 60,5 % (pц<0,001). Введення вітаміну Е методом ультрафонофорезу приводить до підвищення в крові не тільки вітаміну Е з 3,3±0,3 нмоль/л до 4,4±0,2 нмоль/л (p_u<0,01), але і Е2 з 0,17±0,04 нмоль/л до 0,28±0,03 нмоль/л (p_u<0,05), унаслідок чого, на нашу думку, відбувається збільшення розмірів матки і поява менструальної реакції.

Співставлення гормональних показників до і після проведеного комплексного лікування показало, що вже після першого курсу терапії нормалізуються рівні ЛГ, ФСГ і співвідношення ЛГ/ФСГ при відхиленнях від нормальних значень перед лікуванням. При підвищеному вмісті гонадотропінів вони знижувались: ЛГ - з 15,6 ± 2,1 мМЕ/л до 8,6±1,4 мМЕ/л; p_u<0,01; ФСГ - з 18,9±5,4 мМЕ/л до 10,9±1,9 мМЕ/л; p_u<0,05). При зниженому вмісті ЛГ відмічено його зростання в середньому з 2,1±0,2 мМЕ/л до 4,3±0,8 мМЕ/л; p_u<0,05. У 74,8 % хворих з дисгонадотропінемією нормалізувався чи наближався до нормального показника ЛГ/ФСГ. При призначенні індивідуально підібраних комплексів регулюючої терапії знижувались до нормальних значень показники Т з 3,9±1,1 нмоль/л до 2,6±0,9 нмоль/л (p_u<0,05) та К з 503,4±62,2 нмоль/л до 330,3±41,4 нмоль/л (p_u<0,05).

Отримані результати дозволяють стверджувати, що індивідуально підібрані комплекси терапії, котрі включають медикаментозні засоби і фізіотерапевтичні процедури, чинять регулюючий ефект на систему гіпофіз-яєчник-кора надниркових залоз.

З метою виділення прогностично значущих факторів відносно ефективності загальностимулюючої терапії проведено порівняння частоти зустрічальності різних факторів ризику, клінічних проявів патології, гормонального забезпечення організму у хворих iз позитивними і негативними результатами лiкування. З`ясовано, що ПВ, МВ, вік появи менархе, загальна тривалість ПМФ, частота ГСПСД в порiвнювальних групах були однакові. В той же час 78,4 % дівчат-підлітків з позитивним клінічним ефектом виховувались в повних благополучних сім'ях. Серед хворих з негативним результатом лікування більш половини (57,9 % проти 21,6 % при позитивному ефекті, p_ц<0,001) виховувались у сім'ях соціального ризику або без участі батьків. Зворотний аналіз показав, що ефективність неспецифічної терапії у хворих з сімей соціального ризику нижче (45,6 %), ніж у дівчат із благополучних сімей (78,4 %). Серед дівчат-підлітків з позитивним ефектом лікування вірогідно рідше, ніж при його відсутності, відмічалась наявність гіпоплазії матки (47,0 % та 65,8 % відповідно, p_ц<0,02), а ефективність лікування при гіпоплазії матки виявилась значно нижче (55,3 %), ніж у хворих з відповідними віку розмірами матки (72,9 %). Встановлено, що у хворих із дисгонадотропінемією частіше, ніж при усіх інших варіантах, реєструвались позитивні результати терапії (75,9 % та 47,1 % відповідно; p_ц<0,03).

Не виявлено залежності результатів лікування від вмісту в крові Е2 та рівня екскреції 17-КС, але знайдено зв'язок між ефективністю терапії і початковою концентрацією в крові ПРЛ, Т та К перед початком лікування.

Встановлено, що найбільш ефективною терапія була при нормальних та дещо підвищених рівнях ПРЛ в крові (65,8 % та 80,0 % відповідно) проти - 46,1 % при зниженомуПРЛ. Ефективність неспецифічної регулюючої терапії була вище при концентраціях в крові Т < 3,0 нмоль/л (69,2 %) та К нижче 550 нмоль/л (70,0 %), ніж при їх підвищених рівнях (48,0 % та 42,9 % відповідно).

Таким чином, прогностично несприятливими факторами відносно ефективності індивідуальних комплексів неспецифічної терапії є виховання дівчат в сім'ях соціального ризику, вторинна аменорея різної тривалості, гіпоплазія матки, низький рівень ПРЛ, підвищений вміст Т та К в сироватці крові.

Доповнення базисного комплексу верошпироном (122 хворих) дозволило підвищити ефективність лікування хворих з ОМ до 92,0 %, при нетривалій А-II - до 77,1 %, що вірогідно перевищує ефективність застосування тільки базисної терапії (p_u<0,02-0,03). При тривалій А-II позитивні результати досягалися практично з такою же частотою, як і в попередній групі (54,1 %). Тобто, негормональні методи лікування дозволяють домогтися появи менструацій лише у 50,0 % підлітків із тривалою А-II.

Дослідження гормональних показників до і після 10-ти денного курсу верошпирону показало, що після лікування майже в два рази підвищився рівень Е2 у крові (з 0,21±0,02 нмоль/л до 0,40±0,05 нмоль/л, p_u<0,05) і вірогідно зросла добова екскреція 17-КС (з 34,9±1,3 мкмоль/сут до 49,6±1,3 мкмоль/сут, p_u< 0,01), у 25 % обстежених підвищився і рівень Т в крові.

У літературі наводяться суперечливі дані щодо динаміки гормональних показників у процесі лікування верошпироном дорослих жінок. Однак порівнювати їх з результатами нашого дослідження було б некоректно, оскільки вихідний гормональний фон, дози препарату і схеми лікування значно розрізнялися. Аналогічні дози препарату (при лікуванні гіперандрогенії у жінок) застосовувалися в дослідженні Е.К. Комарова із співавт. (1985), але тривалість його призначення в два рази перевищувала ту, що використовували ми в нашому дослідженні. На відміну від зазначених авторів, нами не виявлений вплив верошпирону на вміст у крові ЛГ і ФСГ, отриманий зворотний ефект у відношенні динаміки 17-КС і Т, але збіглися результати його впливу на концентрацію Е2. Імовірно, верошпирон, призначений у невеликих дозах короткими курсами, не тільки підсилює периферичну конверсію Т в Е2, але і впливає на весь каскад стероїдогенезу в яєчниках. Відсутність зниження рівня Т при одночасному підвищенні Е2 не виключає відзначений більшістю авторів процес активації процесів перетворення Т в Е2, а дозволяє припустити, що при цьому зменшується рівень вільного Т, а зв'язаний з білком, може навіть підвищуватися, але не чинити андрогенного впливу.

Встановлено залежність результатів лікування із включенням верошрирону від розмірів матки та яєчників. При розмірах матки, відповідних віку, ефективність лікування значно більша, ніж при гіпоплазії матки (89,9 % та 59,5 % відповідно p_ц<0,001). При використанні верошпирону позитивні результати лікування були відзначені у всіх хворих з наявністю великих персистуючих фолікулів і фолікулярних кіст. При цьому не тільки відновлювалася менструальна функція, але й нормалізувалася УЗ-картина малого таза. Це підтверджує припущення про регулюючий вплив верошпирону на функціональний стан яєчників.

Встановлено, що результати лікування залежать від співвідношення між значеннями ЛГ та ФСГ, а також вмісту в крові ПРЛ та Е₂. Лікування із застосуванням верошпирону більш ефективно у хворих, в яких рівень ЛГ перевищує рівень ФСГ (ЛГ/ФСГ більше 1,0), ніж у хворих із зворотнiм співвідношенням (ЛГ/ФСГ менше 1,0) - 81,3 % та 50,0 % відповідно (_Рц<0,001). Ефективність терапії при застосуванні верошпирону знижується у хворих із низьким рівнем ПРЛ (до 42,6 %) та різко вираженою гіпоестрогенією (до 26,7 %).

Таким чином, до прогностично несприятливих факторів відносно ефективності застосування верошпирону у комплексі негормональної терапії у дівчат-підлітків відносяться: довготривала вторинна аменорея, гіпоплазія матки, дисгонадотропінемія із перевагою ФСГ над ЛГ, знижений вміст в сироватці крові ПРЛ та різко виражена гіпоестрогенія.

Стан менструальної функції в найближчому катамнезi (наприкінці першого року після початку лікування) оцінювали у 122 хворих. Незалежно від результатів першого курсу терапії 74 із них отримували реабілітаційну терапію протягом 2-4 місяців та 48 дівчат після виписки із стаціонару не лікувались зовсім. Отримані результати не відрізнялись в групах хворих з ГСПСД та без нього. В зв'язку з цим в подальшому вони надаються в цілому по групі.

У більшості хворих з ОМ (86,8 %) до кінця першого року після початку лікування встановився регулярний менструальний цикл. При А-II будь-якої тривалості це спостерігалося дещо рідше (61,6 %).

У хворих з негативним ефектом першого курсу неспеціфичної регулюючої терапії подальше лікування разом з верошпироном призвело до появи менструації. У 14 із 19 хворих групи (73,7 %) менструації були регулярними протягом 8-12 місяців.

При використанні верошпирону ефективність лікування не залежала від характеру ПМФ. Коли цей препарат застосовувався в монотерапії або в сполученні тільки з вітаміном Е, регулярний менструальний цикл до кінця першого року після лікування мали 30 із 46 обстежених (65,2 %) дівчат. При комбінації верошпирону з іншими медикаментозними засобами і фізіотерапевтичними процедурами цей показник підвищувався до 86,8 % (p_ц<0,04). Якщо ж реабілітаційні курси лікування не проводилися, позитивний ефект першого курсу терапії зберігався тільки в 25,0 % дівчат.

У віддаленому катамнезі (через 2-5 років) обстежено 82 хворих, які одержували базисний комплекс лікування. Продовжували лікування в амбулаторних умовах 57 із них протягом 2-4 місяців і 25 не лікувались. Незалежно від початкового ефекту, віддалені результати лікування були добрими у 56,7 %. При використанні комбінованого методу реабілітаційної терапії (неспецифічна регулююча терапія в поєднанні з верошпироном) віддаленні результати були значно вищі - 79,2 %.

У групі хворих (25 хворих), які не лікувались після стаціонару - регулярні менструації зареєстровані тільки у 9 пацієнток (36,0 %). У дівчат-підлітків з негативними результатами першого курсу лікування самостійно менструальний цикл не встановився.

При проведенні порівняльного аналізу віддалених результатів лікування у хворих з ОМ та А-II встановлено, що незалежно від ефективності першого етапу лікування та методу терапії результати були однакові як у хворих з ГСПСД, так і при ПМФ без цього синдрому.

Отримані результати дозволяють зробити висновок про те, що дівчата-підлітки з ОМ і А-II мають потребу в тривалому лікуванні з використанням медикаментозних засобів і фізіотерапевтичних методів, що чинять вплив як на центральні механізми регуляції статевої системи, так і на периферичні її ланки, білковий, жировий обмін, здатні приводити до нормалізації показники фізичного розвитку і попереджати рецидиви екстрагенітальної патології.

Хворим з негативним ефектом при проведенні негормональної терапії протягом 3-4 місяців необхідно застосовувати циклічну гормонотерапію, тривалість якої залежить від клініко-гормональних показників та характеру ПМФ.

Прямий і зворотний аналізи залежності ефективності розроблених методів лікування від клініко-анамнестичних і гормональних показників надали можливість виділити прогностично значимі чинники щодо результатів застосування цих методів. Так, для базисної терапії з включенням у неї фізіотерапевтичних процедур прогностично несприятливими виявилися виховання дівчинки в родині соціального ризику (неповна, повна або деструктивна сім'я), А-II будь-якої тривалості (від 3 місяців до 2 і більш років), наявність гіпоплазії матки, низький рівень ПРЛ (нижче 3,5 мг/мл), підвищений вміст Т (більше 3 нмоль/л) і К у крові (вище 550 нмоль/л).

Несприятливими показниками у відношенні ефективності лікування з використанням верошпирону є знижений вміст у крові ПРЛ і різко виражена гіпоестрогенія.

Використання розроблених удосконалених диференційованих схем лікування ОМ та А-II у дівчат-підлітків з урахуванням виділених прогностичних клініко-анамнестичних і гормональних показників сприятиме підвищенню ефективності терапії ПМФ.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження визначено клініко-гормональні параметри олігоменореї і вторинної аменореї у дівчат-підлітків, що виникають на тлі гіпоталамічного синдрому періоду статевого дозрівання і які не пов'язані з цим синдромом. Запропоновано диференційовані комплекси неспецифічної регулюючої терапії підлітків з олігоменореєю і вторинною аменореєю і визначено їх ефективність.

1. Порушення менструальної функції в 83,1 % дівчат-підлітків з олігоменореєю і вторинною аменореєю виникають з періоду менархе чи в перший рік становлення менструальної функції. Вік появи менархе при ПМФ, не пов'язаних із гіпоталамічним синдромом періоду статевого дозрівання, не залежить від характеру цих порушень і складає в середньому 13 років 4 міс.±2 міс. Поява першої менструації після 13 років у підлітків із гіпоталамічним синдромом періоду статевого дозрівання є високоінформативною прогностичною ознакою виникнення в них надалі стійкої вторинної аменореї (I=1,87).

2. У хворих з порушеннями менструальної функції у вигляді олігоменореї і вторинної аменореї клінічні прояви гіперандрогенії (гірсутизм I-II ступеня, акне вульгарис) спостерігаються однаково часто як при гіпоталамічному синдромі періоду статевого дозрівання, так і без нього (36,6 % - 49,1 %). Їх частота в 3-4 рази перевищує таку серед дівчат Харківської популяції. Дистрофічні смуги розтягнення на шкірі найбільш характерні для хворих із гіпоталамічним синдромом періоду статевого дозрівання, але й у хворих з олігоменореєю і вторинною аменореєю, не пов'язаних з цим синдромом, вони реєструються в 2,7 рази частіше, ніж у контрольній групі. Поява дистрофічних смуг розтягнення в цієї категорії підлітків не пов'язана з надмірною масою тіла дівчинки.

3. До чинників ризику ПМФ у підлітків, крім добре відомих, слід відносити виховання дівчинки в родині соціального ризику або без участі батьків, велика маса тіла при народженні, довготривалі екстрагенітальні захворювання, особливо хвороби системи травлення і ЦНС. До факторів ризику порушень менструальної функції, не пов'язаних із гіпоталамічним синдромом періоду статевого дозрівання, відносяться також загроза переривання вагітності в ранній термін і народження дівчинки з масою тіла 2500 г. і менше при доношеній вагітності.

4. ПМФ в підлітковому віці мають чотири основні патогенетичні варіанти: нормо-, гіпо- гіпер- і дисгонадотропний, для якого характерними є різноспрямовані зміни концентрації в крові ЛГ і ФСГ і значні порушення їхнього співвідношення. У 27,7 % підлітків тривала вторинна аменорея виникає на тлі зниженого вмісту в крові ПРЛ.

5. Гормональна забезпеченість організму при досліджуваній патології залежить від соціальних факторів, особливостей перебігу перинатального періоду, тривалості захворювання і характеру супутньої екстрагенітальної патології. Для дівчат, що виховуються в несприятливих соціальних умовах, характерний інфантильний тип гонадотропної функції гіпофіза (значна перевага ФСГ над ЛГ), при загрозі переривання вагітності в пренатальному анамнезі - гіпогонадотропінемія, при супутніх захворюваннях системи травлення і дисплазії сполучної тканини - різко виражена гіпоестрогенія, при патології ЦНС - підвищений вміст у крові Т і К.

6. Результати лікування дівчат-підлітків з олігоменореєю і вторинною аменореєю при застосуванні індивідуально підібраних комплексів негормональної регулюючої терапії залежать від характеру ПМФ - при олігоменореї позитивний ефект після першого курсу лікування досягається в 78,9 %, при вторинній аменореї - у 46,8 % хворих. Введення вітаміну Е шляхом ультрафонофорезу в сполученні з медикаментозною терапією збільшує ефективність лікування хворих з вторинною аменореєю на тлі гіпоплазії матки до 60,0 %. Зазначені комплекси лікування найбільш ефективні при дисгонадотропній формі патології. Прогностично несприятливими факторами є виховання дівчат в родині соціального ризику, вторинна аменорея тривалістю 3 місяця і більше, наявність гіпоплазії матки, низький рівень ПРЛ у крові і підвищений вміст Т і К.

7. Включення в медикаментозні лікувальні комплекси верошпирону підвищує ефективність лікування хворих з олігоменореєю до 92,0 %, при нетривалій вторинній аменореї - до 77,1 %, при тривалій вторинній аменореї - до 54,1 %. Несприятливими показниками у відношенні ефективності лікування з використанням верошпирону є гіпоплазія матки, інфантильний тип гонадотропної функції гіпофіза (ЛГ/ФСГ<1,0), знижений вміст у крові ПРЛ і різко виражена гіпоестрогенія.

8. При негативних результатах I курсу лікування у дівчат, що не продовжували лікування надалі, правильний ритм менструацій самостійно встановлюється тільки в 14,3 % дівчат із вторинною аменореєю. Достатня стійкість відновлення ритму менструацій досягається при проведенні повторних реабілітаційних курсів терапії протягом 2-4 місяців. Віддалені результати лікування в хворих, що одержували комбіноване відновне лікування із включенням верошпирона кращі (79,2 %), ніж при застосуванні верошпирону в монотерапії (56,7 %). Інформативність ефективності I курсу терапії щодо нормалізації менструальної функції надалі складає 1,67, що вказує на необхідність проведення повторних реабілітаційних курсів лікування більш тривалий термін:

1. Дівчатам-підліткам при затримці менструацій на три місяці і більше вже на першому році становлення менструальної функції і при рідких і/або мізерних менструаціях протягом усього першого року після появи менархе необхідне проведення комплексного клініко-лабораторного обстеження для виключення патології гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникового комплексу, що формується.

2. В обсяг гормонального обстеження підлітків із ПМФ необхідно включати дослідження ЛГ, ФСГ, співвідношення ЛГ/ФСГ, ПРЛ і К, оскільки дисгонадотропінемія, зниження вмісту ПРЛ у крові і підвищення рівня К відносяться до прогностично несприятливих показників ефективності негормональних методів лікування.

3. При призначенні негормональної регулюючої терапії підліткам з олігоменореєю і вторинною аменореєю варто враховувати особисті особливості кожної пацієнтки. Лікувальні і реабілітаційні комплекси треба формувати з урахуванням емоційного фону і характеру супутньої екстрагенітальної патології, протирецидивне лікування якої необхідно проводити навіть у періоді ремісії захворювання.

4. Хворим з гіпоплазією матки в комплексі лікувальних заходів слід проводити ультрафонофорез вітаміну Е, що сприяє не тільки швидкому збільшенню розмірів матки, але й приводить до підвищення естрогенної насиченості організму і скорочення термінів лікування.

5. Використання верошпирону в комплексному лікуванні дівчат-підлітків з ПМФ, особливо при вторинній аменореї, дозволяє отримати позитивні результати у більшості хворих. Для дівчат-підлітків із сімей соціального ризику, а також тим, що мають гіпоплазію матки, підвищений вміст у крові Т і/або К медикаментозні лікувальні комплекси повинні містити в собі верошпирон, що призначається 10-денними курсами по 50-100 мг на добу в другій половині менструального циклу при олігоменореї. При вторинній аменореї лікування верошпироном слід починати з моменту звертання хворої за медичною допомогою.

6. Для закріплення ефективності лікування при позитивних його результатах, а також при відсутності ефекту після першого курсу лікування, необхідне проведення повторних реабілітаційних курсів терапії протягом 2-4 місяців при олігоменореї і більш тривалих при вторинній аменореї.

7. Негормональну терапію треба проводити протягом 6-8 місяців; якщо спостерігаємо негативний ефект - необхідно призначати циклічну гормонотерапію.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шелудько О.Ю. Применение верошпирона при лечении нарушений менструальной функции у девочек-подростков. // Буковинський мед. вісн. - 2000. - Т 4, № 2-3. - С.135-137.

2. Левенець С.О., Кулікова Л.Ф., Шелудько О.Ю. Люта Л.В., Голобородько А.В. Застосування ультрафонофорезу вітаміну Е при гіпоплазії матки у дівчат-підлітків. // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2002. - № 4. - С.96-98.

Автор збирав матеріали для дослідження, спостерігав за ефективністю лікування, виконував ехосонографію статевих органів.

3. Кулікова Л.Ф., Левенець С.О., Шелудько О.Ю., Верхошанова О.Г. Ехосонографічна характеристика органів малого таза у дівчат-підлітків при синдромі полікістозних яєчників та інших порушеннях менструальної функції. // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики: Зб. наук. праць. - Вип..7. - К.-Луганськ, 2002. - С.225-231. Автором проводилося збирання матеріалу, виконання ехосонографії статевих органів.

4. Левенець С.О., Кулікова Л.Ф., Диннік В.О., Начьотова Т.А., Бєляєва О.Е., Шелудько О.Ю., Перевозчиков В.В., Мальцева О.І. Провідні фактори ризику порушень функції жіночої статевої системи в період її становлення. // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики: Зб. наук. праць. - Вип..7. - К.-Луганськ, 2002. - С.231-238.

5. Левенець С.О., Шелудько О.Ю., Начьотова Т.А. Клініко-гормональна характеристика олігоменореї і вторинної аменореї у дівчат-підлітків. // Вісн. акушерів-гінекологів України. - 2002. - № 3. - С.38-40. Автором здійснено клінічне обстеження хворих, спостереження за лікувальними заходами, математичний аналіз даних.

6. Спосіб лікування гіпоплазії матки. / С.О. Левенець, Л.Ф. Кулікова, О.Ю. Шелудько, В.В. Перевозчиков, Л.В. Люта. Пат. № 45623, Україна.

Автором здійснено набір матеріалу та математичний аналіз даних.

7. Шелудько О.Ю., Куликова Л.Ф. Использование верошпирона с целью регуляции менструальной функции у девушек-подростков. // Современные профилактические, диагностические и терапевтические технологии в клинике детской гинекологии: Сб. науч. тр. IV Всерос. конф. по детской и подростковой гинекологии. - М., 2000. - С.103-104. Автором здійснено збирання матеріалу, проведені клінічні спостереження, параклінічні та лабораторні дослідження, узагальнення матеріалів, математичну обробку даних. Автором самостійно проводилась ехосонографія статевих органів у хворих, аналізувались гормональні показники.