Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ»

Шалькова Марія Юліївна

УДК 618.145 - 006.6 - 036:575.113

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

РАК ендометрію: МЕТИЛування ГЕНІВ hМLН1 І АРС ЯК ФАКТОРИ РИЗИКУ ТА ЗАКОНОМІРНІСТЬ ПРОГРЕСУВАННЯ

14.01.07 - онкологія

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Карташов Сергій Михайлович, завідувач кафедри онкологічної гінекології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Воробйова Люся Іванівна, Державна установа «Національний інститут раку», керівник науково-дослідного відділу онкогінекології;

доктор медичних наук, професор Шляховенко Володимир Олексійович, Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України, завідувач відділу ензимології.

Захист дисертації відбудеться «16» квітня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.560.01 в Державній установі «Національний інститут раку» (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Національний інститут раку» (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43).

Автореферат розісланий «14» березня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат медичних наук С.О. Родзаєвський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. У структурі злоякісних новоутворень рак ендо-метрію (РЕ) залишається однією з найпоширеніших форм новоутворень, складаючи 7,9% і посідаючи 4-те місце серед онкологічних захворювань у жінок (Шалімов С.О., Федоренко З.П., Воробйова Л.І., Гулак Л.О., 2006). В останні десятиліття у світі відзначене збільшення захворюваності на РЕ, а показник захворюваності в Україні в період з 1996 до 2006 року збільшився з 20,7 до 25,2 на 100 000 населення (Бюлетень національного канцер-реєстру України №7). Кількість жінок, які захворіли на РЕ в 2006 році, склала 6448 випадків. Чітка тенденція до зростання захворюваності на РЕ відзначена в групі жінок передменопаузального віку (Вишневська К.Ю., 2004).

Основними причинами, що впливають на зростання захворюваності жінок на РЕ, є збільшення тривалості життя, збільшення кількості жінок з нейроендокринно-обмінними порушеннями, збільшення кількості генетичних порушень і не завжди адекватне використання гормональних препаратів з високим вмістом естрогенів. Оскільки для України не характерне, ні збільшення тривалості життя, ні широке застосування гормонозамісної терапії, логічно припустити значну роль нейроендокринних порушень та генетичних чинників у зростанні захворюваності на РЕ.

Фактори ризику виникнення РЕ чітко визначені, але їх використання для профілактики РЕ не завжди призводить до бажаних результатів. Це обґрунтовує необхідність розробки й вивчення нових критеріїв як для визначення ризику розвитку РЕ, так і для прогнозування перебігу цього захворювання (Семикоз Н.Г., 2000).

З огляду на фактори ризику, варто пам'ятати, що для розвитку РЕ має значення не стільки кількість факторів, скільки поєднання порушень у двох системах: фенотипу й генотипу (Мельник М.М., 2005).

Виникнення РЕ відбувається на тлі патологічно зміненого ендометрію. Однак фонові зміни ендометрію в більшості випадків не трансформуються в передрак і РЕ, що обумовлено значною мірою і генетичними факторами (Бучинскька Л.Г., Поліщук Л.З., Воробйова Л.І., 2004). В останні роки велика увага приділяється епігеномним порушенням, зокрема питанню метилування генів, яке призводить до порушення функціонування гена. Порушення метилування, тобто запрограмована інактивація генів, може призводити до активації протоонкогенів і таким чином сприяти малігнізації. За даними літературних джерел, перспективним напрямком і об'єднуючим моментом у визначені ризику розвитку як передраку, так і РЕ (як гормонозалежного, так і автономного) може бути визначення ролі генів hМLН1 і АРС (Пишак В.П., Сенютович Р.В., Пересунько О.П., 2004; Kariola R., Abdel-Rahman W.M., Ollikainen M. et al., 2005).

За даними літератури, інактивація генів hМLН1 і АРС сприяє розвиткові сімейного аденоматозного поліпозу товстої кишки, спадкового неполіпозного колоректального раку (Імянітов Е.М., 2005). Оскільки рак товстої кишки і рак ендометрію відносять до гормонозалежних пухлин, логічно припустити, що ці гени відіграють роль і у виникненні та розвитку раку ендометрію. Механі-зми залучення генів hМLН1 і АРС і їх роль у процесі малігнізації та прогре-суванні РЕ залишається маловивченими та фрагментованими. Саме через від-сутність достатніх критеріїв прогнозу РЕ на сьогодні не відзначено значних успіхів ні в діагностиці, ні в лікуванні захворювання. Дані літератури вказу-ють на можливість використання генів hМLН1 і АРС для оцінки ефективності лікування РЕ та прогнозу захворювання (Marcelis C.L., van der Putten H.W., Tops C. et al., 2001).

З огляду на викладене вище, дослідження значення генів hМLН1 і АРС у патогенезі гіперплазій і РЕ є актуальними, оскільки дозволять обґрунтувати нові фактори ризику РЕ і індивідуальні підходи до формування лікувальної тактики та профілактики захворювання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планової науково-дослідної роботи кафедри онкохірургії та онкогінекології Харківської медичної академії післядипломної освіти: «Етіопатогенетичні фактори розвитку раку органів репродуктивної системи у жінок і їх вплив на перебіг і рецидивування захворювання», № державної реєстрації 0105В002871. Тема дисертації затверджена РПК № 2 від 17.01.06.

Мета роботи - оцінити значення епігеномних змін генів-супресорів hМLН1 і АРС як маркерів прогресування гіперплазії ендометрію та уточнити їх роль у патогенезі виникнення і прогресування РЕ.

Задачі дослідження:

1. Вивчити частоту метилування генів hМLН1 і АРС у хворих на залозисту та атипову гіперплазію ендометрію.

2. Дослідити частоту метилування генів hМLН1 і АРС у хворих на РЕ.

3. Вивчити морфологічні критерії РЕ залежно від метилування генів hМLН1 і АРС.

4. Розробити алгоритм лікування хворих на гіперластичні процеси з врахуванням метилування генів hМLН1 і АРС.

Об'єкт дослідження - хворі на гіперплазію та РЕ.

Предмет дослідження - частота метилування генів hМLН1 і АРС у хворих на гіперпластичні процеси та РЕ, вплив метилування генів hМLН1 і АРС на результати лікування гіперплазії та РЕ.

Методи дослідження - клінічні, морфологічний, молекулярно-генетичний, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше доведено, що розвиток гіперпластичних процесів і РЕ супроводжується змінами експресії генів-супресорів пухлинного росту, метилування яких спостерігається з найбільшою частотою у хворих на атипову гіперплазію ендометрію та РЕ.

Вперше встановлена тенденція до зниження ефективності гормонотерапії у хворих на гіперплазію ендометрію, що мають епігеномні порушення генів hMLH1 і АРС.

Встановлено, що частота метилування гена hMLH1 частіше зустрічаєть-ся у хворих з ендометріоїдним раком ніж з неендометріоїдним РЕ, що вказує не тільки на істотні морфологічні зміни, а і на функцію зміни геному.

Вперше встановлено, що метилування гена hMLH1 властиве новоутворенням з більш високим ступенем диференціювання.

Вперше встановлено, що вірогідно частіше рецидив РЕ виникає у хворих з ендометріоїдними формами раку гормононезалежного варіанту, без епігеномних порушень генів hMLH1 і АРС.

Практична значимість отриманих результатів. На підставі отриманих результатів доведена можливість використання нових прогностичних критеріїв ризику виникнення РЕ - наявності метилування генів-супресорів hMLH1 і АРС. Розроблено алгоритми лікування хворих із залозистою, рецидивною та атиповою гіперплазією ендометрію з урахуванням нових прогностичних факторів - наявності метилування генів hMLH1 і АРС, що дозволило індивідуалізувати підходи до лікування хворих. Обґрунтована необхідність раннього хірургічного лікування атипової гіперплазії ендометрію з метою профілактики виникнення РЕ на основі епігеномних порушень. Результати дослідження впроваджені в роботу Харківського обласного клінічного онкологічного диспансеру та Державної установи «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор'єва АМН України .

Особистий внесок здобувача. Ідея дисертаційного дослідження належить доктору медичних наук, професорові Карташову С.М. На підставі вивчення даних літератури та проведення патентного пошуку за темою дисертації, автором були визначені мета, завдання дослідження і підходи до їх вирішення. Здобувачем самостійно проводився набір і формування банку даних первинного матеріалу, клінічне обстеження хворих. Самостійно оброблені й проаналізовані результати дослідження, сформульовані основні положення та висновки дисертації, підготовлені публікації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на клінічних конференціях ХОКОД (2004); науково-практичній конференції «Пухлини жіночих репродуктивних органів» (Харків, 2005); обласній науково-практичній конференції: «Рак тіла матки» (Харків, 2005), ХІ з'їзді онкологів України (Судак, 2006); ІV з'їзді онкологів і радіологів СНД (Баку, 2006); Харківському науковому товаристві онкологів (2006); науково-практичній конференції молодих вчених (Харків, 2006); VIII конференції молодих онкологів з міжнародною участю «Сучасні проблеми експериментальної й клінічної онкології» (Київ, 2007).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані в 5 статтях у наукових журналах, 4 матеріалах і тезах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається з таких розділів: вступ, огляд літератури, матеріали та методи досліджень, чотири розділи власних досліджень, аналіз та узагальнення результатів, висновків і списку використаної літератури, що містить 157 джерел вітчизняних та зарубіжних авторів. Робота викладена на 140 сторінках комп'ютерного тексту, ілюстрована 25 таблицями і 11 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено аналіз історій хвороби, амбулаторних карток пацієнтів, даних комплексного клінічного обстеження хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в Харківському обласному клінічному онкологічному диспансері, Державній установі «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор'єва АМН України, Харківській обласній клінічній лікарні з 2004 до 2007 року.

До дослідження було включено 364 жінки віком від 35 до 80 років. Основну групу складали 39 пацієнток із залозистою, рецидивною і атиповою гіперплазією ендометрію та 164 пацієнтки хворі на РЕ, у яких було визначено метилування генів hMLH1 і АРС. Контрольну групу склали 105 жінок із залозистою, рецидивною та атиповою гіперплазією ендометрію і 56 хворих на РЕ, у яких було відсутнє метилування досліджуваних генів (hMLH1 і АРС). Комплексне обстеження всіх жінок включало: гінекологічний огляд, цитологічне дослідження мазків із шийки та порожнини матки, гістологічне вивчення операційного матеріалу, визначення наявності або відсутності метилування генів hMLH1 і АРС у тканині ендометрію. У пацієнток збирали анамнез хвороби, з'ясовували особливості менструальної, репродуктивної, статевої функцій. У всіх випадках діагноз було верифіковано при морфологічному дослідженні.

Хворим з діагнозом гіперпластичні процеси ендометрію (залозиста гіперплазія ендометрію, рецидивна гіперплазія та атипова гіперплазія ендометрію) проводили курс гормонотерапії керуючись нормативними документами. Гормонотерапія залозистої гіперплазії, рецидивної гіперплазії ендометрію була проведена з урахуванням вікового періоду жінок, наявністю порушень менструального циклу. У репродуктивному періоді хворі отримували: ДепоПровера 400 мг 1 раз на тиждень внутрішньом'язово, сумарною дозою 4 - 5 г (залежно від ваги тіла) потім, дуфастон 10 мг двічі на день (per os) - 2 місяці в неперервному режимі, потім дуфастон по 10 мг 1 раз на день (per os) протягом 2 місяців; у клімактеричному періоді: ДепоПровера 400 мг 1 раз на тиждень внутрішньом'язово, сумарною дозою 5 - 6 г (залежно від ваги тіла), потім, дуфастон 10 мг двічі на день (per os) - 2 місяці в неперервному режимі, потім дуфастон по 10 мг 1 раз на день (per os) протягом 2 місяців; у менопаузальному періоді - ДепоПровера 400 мг 2 рази на тиждень внутрішньом'язово, сумарною дозою 9 - 10 г (залежно від ваги тіла). ген гіперплазія рак ендометрій

Пацієнтки з діагнозом атипова гіперплазія ендометрія отримували гормонотерапію за схемою: ДепоПровера 1000 мг 1 раз на тиждень внутрішньом'язово, сумарною дозою 15 - 18 г (залежно від ваги тіла).

За стадією пухлинного процесу хворі на РЕ розподілялись так: I стадія - 60,9% (Iа - 23,9%, Ib - 43,3%, Iс - 32,8%); II стадія - 24,5% (IIа - 48,1%, IIb - 51,9%) і хворі з III стадією процесу - 14,6%; віком: у репродуктивному періоді знаходилося 11,4% жінок, у клімактеричному - 32,7%, у періоді менопаузи - 55,9%; гістологічною структурою пухлини: ендометріоїдний рак - 87,3%, неендометріоїдний рак - 12,7%.

Визначення метилування генів hMLH1 і АРС було проведено на матеріалі 130 хворих на залозисту гіперплазію ендометрію, 14 - на атипову гіперплазію ендометрію, 220 - хворих на рак ендометрію. Після операції досліджувану тканину (пухлинну тканину ендометрію розмірами 0,5Ч0,3 см) заморожували (до -10…18 єС). Наступним етапом дослідження було виділення ДНК, для чого з тканини одержували гомогенат, до якого додавали протеїназу К та інкубували 12 годин при tє 37 С°. Потім робили екстракцію ДНК і полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) за допомогою програмованого термоциклера фірми «Techne» з використанням термофільної ДНК полімерази (НПО «Ферментас», м. Вільнюс). Для визначення метилування промоторної ділянки генів hMLH1 і АРС ДНК обробляли метилчуттєвими рестриктазами. Пошук сайтів рестриктації здійснювали за допомогою програми «WINSUN». Дослідження проводили в лабораторії «Вірола» ХМАПО (зав. лабораторії Кульшин В.Е.).

Гістологічне дослідження тканин включало вивчення зскрібків з матки, пухлинної тканини ендометрію, лімфатичних вузлів, тканини сальника. Обробку матеріалу та отримання гістологічних препаратів проводили за стандартною методикою.

Усі пацієнтки з патологією ендометрію були розподілені на дві групи за ознакою наявності чи відсутності метилування генів АРС і hMLH1.

У всіх хворих вивчали безпосередні результати лікування. Критеріями оцінки ефективності лікування були тривалість безрецидивного періоду та частота виникнення рецидиву.

Результати досліджень та їх обговорення. Згідно з даними літератури, в 25% випадків протягом одноготрьох років атипова гіперплазія ендометрію переходить в інвазивний рак (Чушкова О.В., 2000). У канцерогенезі РЕ особливо важливу роль відводять генетичним факторам, а також епігеномним змінам функціонування генів (Берштейн Л.М., 2004). Проте, у доступній літературі нам не вдалося знайти даних про роль метилування генів hMLH1 і АРС у розвитку залозистої гіперплазії ендометрію і її подальшого прогресування в атипову гіперплазію і РЕ (Mutter G.L., 2000). З цією метою обстежених хворих було розподілено на дві групи: перша група - 78 осіб з вперше встановленим діагнозом залозистої гіперплазії ендометрію; друга група - 52 жінки з рецидивною гіперплазією, у яких ця патологія була діагностована повторно. Після встановлення діагнозу хворі одержували лікування синтетичними прогестинами у термін від 3 до 6 місяців, а потім перебували під спостереженням гінеколога за місцем проживання.

Було встановлено, що частота метилування гена hMLH1 у хворих на залозисту гіперплазію, діагностовану вперше, склала 7,7±3,1%, а в групі хворих на рецидивну гіперплазію - вірогідно зросла до 23,1±5,8%. У хворих на атипову гіперплазію ендометрію частота епігеномних порушень збільшилася до 28,6±12,1% випадків. При метилуванні гена АРС були отримані наступні дані: у хворих на залозисту гіперплазію ендометрію, діагностовану вперше, частота метилування склала 7,7±2,7%; у хворих на рецидивну гіперплазію ендометрію - 15,4±5,0%, а у хворих на атипову гіперплазію ендометрію - 21,4±10,9% випадків. Отже, за ступенем прогресування захворювання (гіперплазія ендометрію > рецидивна гіперплазія ендометрію > атипова гіперплазія ендометрію) частота епігеномних порушень досліджуваних генів зростає.

За даними літератури, розвиток гіперплазії ендометрію і її подальше прогресування залежать від гормональних порушень. Причому ці зміни порізному реалізуються у жінок різного віку (Воробйова Л.І., 2005; Умаханова М.М., 1997). Тому ми проаналізували дані про частоту метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на гіперплазію ендометрію та рецидивну гіперплазію залежно від віку жінок.

У хворих репродуктивного віку з гіперплазією ендометрію, що вперше діагностована, метилування гена hMLH1 визначено тільки в 2,3%, а гена АРС - у 6,8% випадків. У хворих клімактеричного періоду з аналогічною патологією епігеномні порушення гена hMLH1 виявлені в 14,8%, а у 14,3% випадків у хворих у періоді менопаузи. Порушення функції гена АРС відзначено відповідно в 7,4% і 14,3% випадків. Вірогідних змін нами не встановлено, проте слід відзначити тенденцію до збільшення частоти порушення функції гена hMLH1 у хворих клімактеричного віку порівняно з репродуктивним. У хворих на рецидивну гіперплазію в репродуктивному періоді частота метилування генів hMLH1 і АРС була однаковою: 12,5% і 12,5%, у клімактеричному періоді - 29,2 % і 16,7% випадків і в періоді менопаузи - 25,0% і 16,7% випадків відповідно. У всіх хворих на гіперплазію ендометрію (діагностовану і вперше, і повторно) найбільші зміни були виявлені для гена hMLH1. Так, частота метильованого гена hMLH1 у хворих репродуктивного віку була виявлена в 5,0±2,8% випадків, у клімактеричному періоді зросла до 21,6±5,8% (р<0,05), а у періоді менопаузи практично не змінилася порівняно з клімактеричним періодом, і склала 21,1±9,3%. Тобто вірогідні зміни досліджуваних генів залежно від віку виявлені для гена hMLH1 в преклімактерічному періоді, для якого більш характерні гормональні порушення.

Отже, нами встановлено, що між різними видами гіперплазії ендометрію є не тільки істотні морфологічні, а й генетичні розбіжності. Зокрема, за ступенем зростання морфологічних змін в ендометрії частіше зустрічається порушення функції гена hMLH1, відповідального за репарацію ДНК, ушкодження якої найчастіше виникають під час поділу клітини. Необхідно враховувати, що такі зміни відбуваються в ендометрії, біологічна особливість якого обумовлена його гормонозалежністю і динамічністю клітинного складу. Так, ендометрій репродуктивного періоду здатний щомісяця обновляти майже весь свій клітинний склад, тобто, ендометріальні клітини первинно запрограмовані на частий поділ. У клітинах, що часто діляться, частіше виникають незначні ушкодження ДНК, що не є патологією і не призводить до серйозних ускладнень, оскільки в нормі існують механізми, що відповідають за репарацію таких ушкоджень, і клітина знову набуває нормальних властивостей (Сойфер В.Н., 1997). У випадку, якщо в жінки є метилування гена hMLH1 в ендометрії, тобто функція цього гена блокована, репаративні процеси ДНК порушуються, внаслідок чого вчасно невиправлена структура ДНК, навіть при незначному її ушкодженні, дає нащадкам клітин ендометрію змінені генетичні властивості. Процес канцерогенезу в ендометрії, за участю порушеної функції гена hMLH1, є досить тривалим. Це дозволяє первісно несуттєвим змінам у генотипі клітини ендометрію, поступово, минаючи тим самим «захисний кордон варти генома» гена р53, трансформуватись у неопластичні клітини. Отримані результати дають підстави припустити інший причиннонаслідковий зв'язок у канцерогенезі ендометрію при порушенні функції гена АРС порівняно з геном hMLH1, що вимагає подальших досліджень у тісній співпраці з морфологами.

Ми вивчили частоту метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на РЕ залежно від стадії захворювання. Проведеними дослідженнями з'ясували, що у хворих на РЕ є значна частота епігеномних порушень функцій як гена hMLH1 (43,6±3,3%), так і гена АРС (30,9±3,1%) (р<0,01). З поширеністю злоякісного процесу частота метилування гена hMLH1 практично не змінюється (Iа ст. - 37,5±8,6%, Iв - 46,6±6,6%, Iс - 43,2±7,5%, IIа - 42,3±9,9%, IIв - 46,4±9,4%, III ст. - 43,8±8,8%). Разом з тим частота порушень функції гена АРС коливається (Iа ст. - 15,6±6,4%, Iв - 32,8±6,2%, Iс - 34,1±7,1%, IIа - 26,9±8,7%, IIв - 28,6±8,5%, III ст. - 43,8±8,8%). Отримані дані про високу частоту метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на РЕ вказують, що обидва досліджуваних гени мають значення в розвитку РЕ, а відсутність чіткого зв'язку з поширеністю процесу свідчить про їх незначний вплив на прогресування захворювання, що простежується тільки в гена АРС.

Розвиток РЕ має чітку вікову закономірність, тому ми вивчили частоту метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на РЕ з урахуванням віку пацієнток.

Встановлено, що частота метилування гена hMLH1 у репродуктивному періоді виявлена в 20,0±8,0%, у клімактеричному періоді - у 38,8±5,7% хворих (0,1>р>0,05), а в менопаузі - у 51,2±4,5% хворих (р<0,01). Частота метилування гена АРС в усіх вікових групах виявилася практично ідентичною: 32,0±9,3%; 30,6±5,4% і 30,9±4,2% випадків відповідно. Отже, зв'язку між частотою епігеномних порушень гена АРС і віковим періодом хворих на РЕ встановити не вдалося, на відміну від метильованого гена hMLH1.

При порівнянні частоти метилування обох генів розбіжностей, що залежали від вікового фактора хворих на РЕ, у репродуктивному та клімактериному періодах не виявлено (р>0,05). У той же час у хворих віком понад 56 років вірогідно (р<0,01) частіше зустрічаються порушення функції гена hMLH1. Встановлено також, що середній вік пацієнток з метильованим геном hMLH1 склав 63,8 року, а вік хворих, у яких був метильований ген АРС, - 54,3 року.

Проведеними дослідженнями доведено, що метилування, тобто порушення функції гена hMLH1, виникає в старшому віці, частіше в менопаузі, а метилування гена АРС виникає раніше, починаючи з репродуктивного віку. У всіх вікових групах хворих виявлена більша частота порушень гена hMLH1. Виявлені зміни вказують на загальногенетичну закономірність: зі збільшенням віку зростає кількість генетичних порушень. Ця залежність збігається із закономірностями розвитку РЕ при I патогенетичному варіанті. За нашими даними, частота порушень функції гена АРС мало залежить від віку. Ці показники більш характерні для закономірностей канцерогенезу РЕ II патогенетичного варіанта й, на наш погляд, можуть бути пов'язані з тим, що метилування даного гена виникає в молодому віці. Імовірно, порушення функції цього гена є одним з пускових механізмів розвитку РЕ і в поєднанні з іншими факторами, більшість з яких не вивчені (Імянітов Е.М., Хансон К.П., 1998), ген АРС реалізує свою негативну дію у вигляді розвитку карциноми ендометрію. Тривалість канцерогенезу при РЕ II патогенетичного варіанта залежить від багатьох факторів, унаслідок чого РЕ розвивався у жінок в різні вікові періоди. Саме тому, імовірно, епігеномні порушення функції гена АРС при РЕ зустрічається з однаковою частотою у хворих різного віку.

Оскільки, в розвитку РЕ виділяють два патогенетичних варіанти, ми вивчили частоту метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на РЕ з їх урахуванням (табл. 1).

У хворих з I гормонозалежним варіантом частота метилування гена hMLH1 була виявлена в 53,5±4,4%, а гена АРС - 38,6±4,3% випадків (р<0,05). У хворих, гормононезалежним варіантом, частота метилування гена hMLH1 була виявлена в 30,1±4,8%, а гена АРС - 20,4±4,1% випадків. Тобто, епігеномні порушення досліджуваних генів при II варіанті зустрічаються рідше, ніж при I (р<0,01). Однак, порушення функції генів hMLH1 і АРС характерні як для I, так і для II патогенетичного варіантів РЕ.

Таблиця1. Частота метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на РЕ з урахуванням патогенетичного варіанту

Патогенетичний варіант	Частота метилування гена, n, %
	А. hMLH1	В. АРС	С. Контроль
I n = 127	68(53,5±4,4)	*А 49(38,6±4,3)	10(7,9±2,4)
II n = 93	**I 28(30,1±4,8)	**I 19(20,4±4,1)	46(49,5±5,2)
Всього n = 220	96(43,6±3,3)	**А 68(30,9±3,1)	56(25,5±2,9)

Примітки: *А - розбіжність вірогідна відносно показника групи А (р<0,05), **А - розбіжність вірогідна відносно показника групи А (р<0,01), **I - розбіжність вірогідна відносно показника групи I (р<0,01)

Гістологічна структура є однією з головних характеристик злоякісної пухлини, від якої залежить перебіг захворювання (Бохман Я.В., Лившиц М.А., Вінокуров В.Л., Максімов С.Я., 1993). Ми вивчили частоту метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на РЕ з урахуванням гістологічної будови пухлини. Встановлено, що при ендометріоїдних формах раку частота метилування гена hMLH1 склала: у хворих з ендометріоїдною аденокарциномою - 47,5±3,4% випадків, а у хворих з аденоакантомою - 33,3±15,7% випадків (р>0,5). Частота метилування гена hMLH1 при неендометріоїдних формах РЕ склала: у хворих із серознопапілярною аденокарциномою - 25,0±12,5% випадків і у хворих із світлоклітинною аденокарциномою - 18,8±9,8% випадків. Отже, у хворих на ендометріоїдні форми раку частота метилування гена hMLH1 встановлена в 46,9±3,6% випадків, а у хворих на неендометріоїдні форми - в 21,4±7,8% випадків (р<0,01).

Метилування гена АРС було виявлено в 30,9±3,1% хворих на РЕ. При ендометріоїдних формах РЕ частота метилування гена АРС склала 31,3±3,3% випадків, а при неендометріоїдних формах була встановлена в 28,6±8,5% випадків.

Аналіз частоти метилування гена АРС у хворих з різними гістологічними варіантами ендометріоїдного РЕ показав наступне. Так, при ендометріоїдній аденокарциномі метилування гена АРС було виявлено у 31,1±3,4% випадків, а при аденоакантомі були отримані практично ідентичні дані - 33,3±15,7% випадків.

Частота епігеномних порушень гена АРС у хворих з різними гістологічними варіантами неендометріоїдного РЕ мала значну відмінність. Зокрема, у хворих із серознопапілярною аденокарциномою частота метилування досліджуваного гена (41,7±14,2% випадків) була в 2,2 раза вища порівняно з аналогічним показником у хворих на світлоклітинну аденокарциному (18,8±9,8% випадків), але незначна кількість спостережень не дозволяє встановити вірогідної розбіжності.

Ступінь диференціювання пухлини, як і стадія захворювання, є одним з основних параметрів, що визначають лікувальну тактику та прогноз при РЕ (Бохман Я.В., Лившиц М.А., Вінокуров В.Л., Максімов С.Я., 1993; Воробйова Л.І., 2006). Однак навіть у межах клінічно однорідних груп пацієнток, РЕ характеризується високою гетерогенністю перебігу й відповіді на терапію; очевидно, в межах того самого морфологічного типу пухлин приховуються кілька різновидів захворювання, що різняться за своїм молекулярним патогенезом. У цьому зв'язку нами була вивчена частота метилування гена hMLH1 і АРС у хворих на ендометріоїдні форми РЕ залежно від ступеня диференціювання пухлини. Встановлено, що у хворих на РЕ в кожному другому випадку виявлено метилування гена hMLH1 при високодиференційованій (53,3±6,4%) і помірнодиференційованій (51,3±5,7%) аденокарциномах і лише в 33,3±6,4% випадків аналогічне порушення функції гена hMLH1 встановлено при низькодиференційованому раку. Тобто метилування гена hMLH1 властиве новоутворенням з більш високим ступенем диференціювання.

Частота метилування гена АРС виявлена в кожному третьому випадку у хворих з високодиференційованою (31,6±6,2%) і помірнодиференційованою (37,8±5,6%) аденокарциномою і в кожному четвертому - у хворих з низькодиференційованою формою (26,9±6,1%) РЕ. Аналіз частоти епігеномних порушень гена АРС у групах хворих залежно від ступеня диференціювання пухлини не виявив чіткої тенденції у зміні показників.

При зіставленні частоти метилування генів hMLH1 і АРС залежно від ступеня диференціювання пухлини нами встановлені принципові відмінності у хворих на РЕ з високим ступенем диференціювання - частота епігеномних порушень гена hMLH1 була вірогідно вища порівняно з частотою порушення функції гена АРС (р<0,01). У хворих з помірнодиференційованими формами РЕ достовірних змін не відзначено, однак досить чітко простежується тенденція до більш частого епігеномного порушення гена hMLH1 порівняно з геном АРС. При низькодиференційованих аденокарциномах ендометрію частота метилування досліджуваних генів не мала істотної відмінності.

Отже, проведені дослідження дозволили виявити зв'язок між порушенням функції гена hMLH1 і морфологічними особливостями захворювання. При більш диференційованому РЕ ми частіше виявляли порушення функції гена hMLH1 у вигляді метилування, що дозволяє припустити зв'язок між гормональним канцерогенезом, характерним для I патогенетичного варіанта, і метилуванням гена hMLH1. Проте зв'язок між метилуванням гена АРС і ступенем диференціювання пухлини не простежується.

Одним з основних методів лікування гіперплазії ендометрію є гормонотерапія (Антонова І.Б., 1999; Татарчук Т.Ф., 2006). Але ефективність гормонотерапії у пацієнтах різних вікових групах різна, що обумовлено багатьма причинами, до яких належать і генетичні фактори. Ми оцінили ефективність гормонотерапії з урахуванням метилування генів hMLH1 і АРС, сподіваючись на те, що результати можуть стати критерієм вибору (обґрунтування) гормонотерапії. Нами встановлено, що без урахування метилування досліджуваних генів ефект від проведеної гормонотерапії спостерігався в 73,61±3,67% (у 106 пацієнток з гіперплазією ендометрію), а неефективною гормонотерапія виявилась у 26,39±3,67% (у 38 осіб). У групі жінок, де ген hMLH1 був неметильований, гормонотерапія виявилась ефективною в 77,05±3,8%, а з наявністю метильованого гена hMLH1 - в 54,55±10,6% випадків (р<0,05). Отримані результати вказують на нижчу ефективність гормонотерапії у хворих з метильованим геном hMLH1.

У групі жінок з гіперплазією ендометрію та геном АРС без епігеномних порушень, позитивного ефекту від проведеної гормонотерапії було досягнуто у 76,38±3,78% випадків, а в групі жінок з порушенням функції гена АРС - тільки в 52,94±12,1% випадків. При порівнянні результатів ефективності гормонотерапії у хворих з метильованим і неметильованим геном АРС виявлена майже вірогідна різниця (0,1>р>0,05), що пов'язано з малою кількістю хворих, тобто простежується чітка тенденція до зниження ефективності гормонотерапії у хворих на гіперплазію ендометрію з епігеномними порушеннями гена АРС.

Ми оцінили частоту рецидивування РЕ з урахуванням метилування генів hMLH1 і АРС. Усього, без урахування стадії захворювання, у хворих контрольної групи рецидив РЕ зустрічався в 19,6±5,3% випадків. У групі жінок з виявленими епігеномними порушеннями гена hMLH1, рецидив РЕ був виявлений у 5,2±2,2%, а в пацієнток з порушенням функції гена АРС частота рецидиву склала 5,9±2,9% випадків. Таким чином, при порівнянні аналізованих груп, є вірогідні дані, які свідчать, що рецидив частіше спостерігається у хворих з нормальною функцією генів (р<0,05).

Залежно від стадії захворювання і метилування генів hMLH1 і АРС були отримані наступні дані. Усього у хворих з I стадією процесу рецидив захворювання був виявлений у 4,5% випадків, а в контрольній групі - у 13,5%. У групі з епігеномними порушеннями гена hMLH1 рецидив не виник у жодному випадку, а у хворих з епігеномними порушеннями гена АРС - 2,6%. У хворих з II стадією РЕ рецидив захворювання мали в 11,1% порівняно з 26,7% випадків у контрольній групі. У групі з порушенням функції гена hMLH1 частота розвитку рецидиву склала 8,3%, а в групі з епігеномними порушеннями гена АРС рецидиву не було у жодному випадку. При III стадії захворювання рецидив РЕ зустрічався в 25,0% випадків, а в контрольній групі - 50,0%. У групі пацієнток з наявністю метильованого гена hMLH1 рецидив РЕ був виявлений у 21,4% випадків і в 21,4% у групі жінок з виявленими порушеннями функції гена АРС.

Також ми оцінили частоту рецидивування РЕ залежно від віку хворих та метилування генів hMLH1 і АРС. У хворих репродуктивного періоду рецидив захворювання виник у 12,0±6,5% випадків, а в контрольній групі - у 16,7±10,8%. У групі з епігеномними порушеннями гена hMLH1 рецидив захворювання виявлений не був, а в групі пацієнток з метилуванням гена АРС рецидив зустрічався в 12,5±11,7% випадків. Можна відзначити, що у хворих репродуктивного періоду простежується тенденція до збільшення частоти виникнення рецидиву в групі без порушення функції досліджуваних генів.

У групі хворих клімактеричного періоду рецидив захворювання зустрічався в 9,7±3,5% випадків порівняно з 18,2±8,2% - у пацієнток контрольної групи. У групі з наявністю метилування гена hMLH1 рецидив РЕ виник у 7,1±4,9%, а в групі з епігеномними порушеннями гена АРС - 4,5±4,4% випадків. Можна відзначити, що у хворих клімактеричного періоду й відсутністю епігеномних порушень досліджуваних генів рецидив захворювання виникає в 2,5 раза частіше, ніж у хворих з порушенням функції гена hMLH1, і в 4 рази частіше, ніж у хворих з порушенням функції гена АРС. Отже, у хворих клімактеричного періоду простежується тенденція до збільшення частоти виникнення рецидиву в групі, де досліджувані гени нормально функціонують.

Всього у хворих жінок у періоді менопаузи рецидив захворювання виявлений в 8,1±2,5% випадків. У контрольній групі частота виникнення рецидиву склала 22,7±8,9% випадків, у хворих з наявністю метильованого гена hMLH1 в 4,5 раза нижче, ніж у групі контролю - 4,8±2,7% випадків (0,1>р>0,05), а в групі пацієнток з виявленими епігеномними порушеннями гена АРС частота виникнення рецидиву була в 4 рази нижча, ніж у контрольній групі, і склала 5,3±3,6%. При порівняльному аналізі хворих контрольної групи і групи хворих з метилуванням досліджуваних генів, простежується близька до вірогідної розбіжність (0,1>р>0,05). Отже, у хворих жінок у періоді менопаузи з відсутністю метилування досліджуваних генів рецидив захворювання виникає частіше, ніж у хворих з метилуванням генів hMLH1 і АРС.

Ми розглянули частоту рецидивування РЕ залежно від гістостологічної структури пухлини й метилуванням генів hMLH1 і АРС. У контрольній групі хворих з ендометріоїдними форми раку, частота виникнення рецидиву склала 16,7±5,8%. У групі пацієнток з ендометріоїдними формами раку й метилуванням досліджуваних генів виникнення рецидиву спостерігалось у 4,7±1,7% випадків. При порівняльному аналізі хворих з ендометріоїдними формами раку без епігеномних порушень досліджуваних генів і, групи хворих з порушенням функції досліджуваних генів, виявлена вірогідна розбіжність (р<0,05). Отже, у групі хворих з ендометріоїдними формами раку вірогідно частіше виникає рецидив, де відсутні епігеномни порушення досліджуваних генів.

У контрольній групі пацієнток з неендометріоїдними формами раку частота виникнення рецидиву склала 28,6±12,1%. У групі жінок з епігеномними порушеннями генів hMLH1 і АРС частота виникнення рецидиву склала 14,3±9,3% випадків (р>0,05). Таким чином, у хворих з ендометріоїдними формами раку вірогідно частіше виникає рецидив захворювання, де досліджувані гени hMLH1 і АРС неметильовані; для хворих на неендометріоїдні форми раку відзначена аналогічна залежність, однак у вигляді тенденції.

Аналіз результатів лікування залежно від патогенетичного варіанту розвитку РЕ показав наступне: у групі з виявленими епігеномними порушеннями гена hMLH1, при I патогенетичному варіанті частота виникнення рецидиву склала 1,5%; при II патогенетичному варіанті - 14,2%, а в контролі - 21,7%. У хворих з виявленими порушеннями функції гена АРС, рецидив РЕ при I патогенетичному варіанті виник у 4,1%, а при II варіанті - 10,5% випадків. Отже, простежена чітка тенденція до збільшення частоти виникнення рецидиву у хворих з II патогенетичним варіантом розвитку РЕ і відсутністю метилування досліджуваних генів (контрольна група).

З урахуванням усіх вищевикладених положень та результатів нами були запропоновані алгоритми лікування хворих репродуктивного віку з гіперплазією ендометрію.

Таким чином, проведеними дослідженнями встановлено взаємозв'язок між метилуванням генів hMLH1 і АРС та ризиком розвитку РЕ у хворих з гіперпластичними процесами ендометрію; оцінено вплив цих генів на ефективність гормонотерапії гіперплазії ендометрію; визначено зв'язок між морфологічними властивостями пухлини і метилуванням генів hMLH1 і АРС; встановлено вплив цих генів на перебіг пухлинного процесу і ризик рецидивування захворювання. На підставі отриманих даних доведена можливість використання при РЕ нових прогностичних критеріїв - наявності метилування генів hMLH1 і АРС, що дозволило індивідуалізувати підходи до лікування хворих. Обґрунтована необхідність раннього хірургічного лікування атипової гіперплазії ендометрію з метою профілактики виникнення РЕ на основі епігеномних порушень.

ВИСНОВКИ

У дисертації на великому клінічному матеріалі встановлена зміна регуляції експресії генів hMLH1 і АРС шляхом їх метилування при гіперпластичних процесах і РЕ, що має значення для клінічного перебігу цих процесів.

1. Аналіз частоти метилування генів hMLH1 і АРС у хворих на гіперплазію ендометрію, рецидивну гіперплазію, атипову гіперплазію та РЕ свідчать що обидва досліджуваних гени мають значення в розвитку атипових і неопластичних змін в ендометрії, бо за ступенем прогресування хвороби відмічається збільшення порушень функції генів hMLH1 і АРС у 3 і 2,5 раза відповідно.

2. У хворих з гіперпластичними процесами (залозиста, рецидивна та атипова гіперплазії) і епігеномними порушеннями генів hMLH1 і АРС ефект від гормонотерапії синтетичними прогестинами зменшується вдвічі (при порушенні функції гена hMLH1 ефект був відсутній у 45,5%, а гена АРС - у 47,1% випадків), що можна пов'язати зі зниженням репаративних властивостей генів.

3. Частота метилування гена hMLH1 у хворих на РЕ не залежить від поширеності пухлинного процесу. А частота метилування гена АРС залежить від поширеності процесу, оскільки збільшується у хворих з III стадією (I ст. - 29,1%, II ст. - 27,8%, III ст. - 43,8%).

4. Порушення функції гена hMLH1 у хворих на РЕ (43,6%) виникає у старшому віці, частіше в менопаузі (у репродуктивному віці - 20,0%, клімактеричному - 38,9%, у менопаузі - 51,2%), а метилування гена АРС (30,9%, р<0,01) виникає з репродуктивного віку (32,0%, 30,6% і 30,9% відповідно).

5. Метилування гена hMLH1 вірогідно частіше зустрічається у хворих з ендометріоїдними формами РЕ (46,9%, р<0,05) порівняно з неендометріоїдними формами (21,4%). Для гена АРС такої залежності не встановлено (31,3% і 28,6% відповідно).

6. Встановлено, що розвиток рецидиву РЕ не пов'язаний з метилуванням генів hMLH1 і АРС , що вказує на включення у прогресію пухлинного процесу ряду інших геномних порушень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Карташов С.М., Шалькова М.Ю., Яковлева Н.Г. Метилирование гена АРС и рак эндометрия // ХI з'їзд онкологів України: Матеріали з'їзду. 29 травня - 02 червня 2006 р. м. Судак, АР Крим. - К., 2006 - С.27.

2. Шалькова М.Ю. К вопросу метилирования генов hMLH1 и АРС при раке эндометрия // Харківська хірургічна школа. - 2006. - № 2. - С. 87-91.

3. Карташов С.М., Шалькова М.Ю., Яковлева Н.Г. Метилирование гена hMLH1 и рак эндометрия // IV съезд онкологов и радиологов СНГ: Материалы съезда. 28 сентября - 01 октября 2006 г. Баку. - Баку, 2006. - С.44.

4. Шалькова М.Ю. Эпигенетические нарушения генов hMLH1 и АРС у больных раком тела матки // Медицина сегодня и завтра - 2006. - №3 - 4. - С. 168-170. (Автор провела аналіз та статистичну обробку результатів, оформила статтю.)

5. Карташов С.М., Шалькова М.Ю. Исследование метилирования генов hMLH1 и АРС у больных раком эндометрия // Проблеми медичної науки та освіти. - 2006. - №4. - С 47-49. (Автор провела аналіз і статистичну обробку результатів, підготувала статтю.)

6. Шалькова М.Ю. Рак ендометрія: метилування генів hMLH1 та АРС як фактори ризику та закономірність прогресування // Медична наука: су-часні досягнення та інновації: Матеріали наук.-практ. конф. молодих вче-них. - Харків, 2006. - С 73.

7. Якимова Т.П., Карташов С.М., Шалькова М.Ю. Морфологические особенности рака эндометрия и эпигенетические нарушения функции генов hMLH1 и АРС // Медицина сегодня и завтра. - 2007. - №1. - С. 18-21. (Автор здійснила добір та клінічне обстеження хворих, вивчила метилування промотору гена hMLH1 та АРС, провела статистичну обробку отриманих результатів, підготувала статтю.)

8. Шалькова М.Ю., Якимова Т.П., Карташов С.М. Эпигенетические нару-шения генов hMLH1 и АРС у больных с эндометриоидными и неэндоме-триоидными формами рака эндометрия // Сучасні проблеми експеримен-тальної і клінічної онкології: Тези VIII конф. молодих онкологів з між-нар. участю. Київ, - 2007. - С.85. (Автор провела аналіз і статистичну обробку результатів, підготувала тези.)

9. Якимова Т.П., Карташов С.М., Шалькова М.Ю. Патоморфоз рака эндометрия в зависимости от нарушения генов hMLH1 и АРС // Патологоана-томічна діагностика хвороб людини: здобутки, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. м. Чернівці, 21 - 22 травня 2007 р. - Чернівці, 2007. - С. 192 - 198.

АНОТАЦІЯ

Шалькова М.Ю. Рак ендометрію: метилування генів hМLН1 і АРС, як фактори ризику та закономірність прогресування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.07 - онкологія. - Державна установа «Національний інститут раку», Київ, 2008.

Робота присвячена використанню нових прогностичних критеріїв при гіперплазії і раку ендометрію - наявності метилування генів hMLH1 і АРС. Визначено вплив метилування генів hМLН1 і АРС на ефективність гормонотерапії гіперплазії ендометрію, встановлено взаємозв'язок між порушенням функції цих генів і ризиком розвитку РЕ, а також визначено вплив метилування їх на перебіг пухлинного процесу і ризик рецидивування захворювання.

Встановлено, що метилування генів hМLН1 і АРС у хворих із залозистою гіперплазією ендометрію підвищує ризик розвитку рецидиву вдвічі. Порушення функції гена hМLН1 у хворих на РЕ виникає в старшому віці, частіше в менопаузі, а метилування гена АРС виникає раніше, починаючи з репродуктивного віку. Частота метилування гена hМLН1 у хворих на РЕ не залежить, а частота метилування гена АРС має певну залежність від поширеності процесу. Аналіз частоти метилування генів hМLН1 і АРС у хворих на гіперплазію ендометрію, рецидивну гіперплазію ендометрію, атипову гіперплазією і РЕ дозволяє говорити про те, що обидва досліджувані гени мають значення в розвитку раку і значно менший вплив мають на прогресію захворювання, зокрема така залежність простежується тільки у гена АРС. Ген hМLН1 має чіткий зв'язок з гістоструктурою РЕ (частіше зустрічається при ендометроїдних формах раку), а для гена АРС такої залежності не встановлено. Аналіз результатів лікування хворих на РЕ показав, що рецидив захворювання частіше спостерігається у хворих з генами hМLН1 і АРС, що нормально функціонують, порівняно з хворими, що мають епігеномні порушення функції генів hМLН1 і АРС.

Розроблені алгоритми лікування хворих із залозистою, рецидивною та атиповою гіперплазією ендометрію з урахуванням нових прогностичних чинників - метилуванням генів hMLH1 і АРС, що дозволило індивідуалізувати підходи до лікування хворих з метою профілактики РЕ і поліпшити результати лікування хворих.

Ключові слова: рак ендометрію, метилування генів, ген hМLН1, ген АРС.

АННОТАЦИЯ

Шалькова М.Ю. Рак эндометрия: метилирование генов hМLН1 и АРС как факторы риска и закономерность прогрессирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.07 - онкология. - Государственное учреждение «Национальный институт рака», Киев, 2008.

Работа посвящена использованию новых прогностических критериев при гиперплазии и раке эндометрия - наличию метилирования генов hMLH1 и АРС. В исследование были включены 364 женщины в возрасте от 35 до 80 лет. Основная группа включала 39 пациенток с железистой, рецидивирующей и атипической гиперплазией эндометрия и 164 пациентки РЭ с метилированными генами hMLH1 и АРС. Контрольную группу составили 105 женщин с железистой, рецидивирующей и атипической гиперплазией эндометрия и 56 больных РЭ, без метилирования исследуемых генов (hMLH1 и АРС). Определено влияние метилирования генов hМLН1 и АРС на эффективность гормонотерапии гиперплазии эндометрия, установлена взаимосвязь между нарушением функции этих генов и риском развития РЭ, а также определено влияние метилирования их на риск рецидивирования заболевания.

Установлено, что метилирование генов hМLН1 и АРС у больных с железистой гиперплазией эндометрия повышает риск развития рецидива в 2 раза. Нарушение функции гена hМLН1 у больных РЭ возникает в более старшем возрасте, чаще в менопаузе, а метилирование гена АРС возникает раньше, начиная с репродуктивного возраста. Частота метилирования гена hМLН1 у больных РЭ не зависит от распространенности процесса, а частота метилирования гена АРС имеет такую зависимость. Анализ частоты метилирования генов hМLН1 и АРС у больных с гиперплазией эндометрия, рецидивирующей гиперплазией, атипической гиперплазией и РЭ позволяет говорить о том, что оба исследуемых гена имеют значение в развитии рака и значительно меньшее влияние оказывают на прогрессирование заболевания, в частности такая зависимость прослеживается только у гена АРС. Ген hМLН1 имеет четкую связь с гистоструктурой РЭ (чаще встречается при эндометриоидных формах рака), а для гена АРС такой зависимости не установлено. Анализ результатов лечения больных РЭ показал, что рецидив заболевания чаще наблюдается у больных с нормально функционирующими генами hМLН1 и АРС по сравнению с больными, имеющими эпигеномные нарушения функции генов hМLН1 и АРС.

Выработаны алгоритмы лечения больных с железистой, рецидивирующей и атипической гиперплазией эндометрия с учетом новых прогностических факторов - наличия метилирования генов hMLH1 и АРС, что позволило индивидуализировать подходы к лечению больных с целью профилактики РЭ и улучшению результатов лечения больных с данным заболеванием.

Ключевые слова: рак эндометрия, метилирование генов, ген hМLН1, ген АРС.

ANNOTATION

M.Yu. Shalkova. Endometrial cancer: methylation of genes hМLН1 and АРС (Adenomatous Polyposis Coli) as risk factors and principles of progression. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of Medical Sciences degree, Specialty: 14.01.07 - oncology. - Institute of oncology of the Academy of Medical Science of Ukraine, Kyiv, 2008.

This work is devoted to using of new prognostic criteria in cases of endometrial hyperplasia and cancer - availability of methylation of genes hMLH1 and АРС. Determined influence of methylation of genes hМLН1 and АРС on effecttiveness of hormonal therapy of endometrial hyperplasia, determined interconnecttion between dysfunction of the said genes and risk of endometrial cancer development, as well as determined influence of methylation of the said genes on clinical peculiarities of the course of tumour process and on risk of recurrence.

It has been established that methylation of genes hМLН1 and АРС in patients with glandular endometrial hyperplasia doubles the risk of possible recurrence. Dysfunction of gene hМLН1 in patients with endometrial cancer occurs at older age, more often in the period of menopause, and methylation of gene АРС occurs earlier, starting from childbearing age. Frequency of methylation of gene hМLН1 in patients with endometrial cancer does no depend, and frequency of methylation of gene АРС depends on the process dissemination. Analysis of frequency of methylation of genes hМLН1 and АРС in patients with endometrial hyperplasia, recurrent hyperplasia, atypical hyperplasia, and endometrial cancer allows to say that both genes under consideration are important for carcinogenesis and their influence on progression of the disease is significantly less important, besides such dependence is observed only for gene АРС. Gene hМLН1 has clear connection with histostructure of endometrial cancer (it occurs more often in cases of endometrioid forms of cancer), and no such dependence has been established for gene АРС. Analysis of results of treatment of patients with endometrial cancer proved that progression (continuation of the process, recurrence) is observed more often in patients with normally functioning genes hМLН1 and АРС in comparison to patients that have epigene dysfunctions of genes hМLН1 and АРС.

Developed algorithm for treatment of patients with glandular and atypical endometrial hyperplasia taking into consideration new prognostic factors - availability of methylation of genes hMLH1 and АРС, which allowed to individualize approaches to treatment of patients for the purpose of prophylaxis of endometrial cancer and improvement of the results of treatment of patients with the said disease.

Key words: endometrial cancer, methylation of genes, gene hМLН1, gene АРС.

Размещено на Allbest.ru

...