Становлення і топографо-анатомічні взаємовідношення стінок носа із суміжними структурами в постнатальному онтогенезі людини

У дорослих передня стінка верхньощелепної пазухи розташована між підочноямковим краєм очної ямки і комірковим відростком верхньої щелепи. Висота її передньої стінки дорівнює 30,0±0,6 мм, поперечний розмір - 22,0±0,63 мм. Верхня стінка верхньощелепної пазухи утворена очноямковою поверхнею верхньої щелепи. Медіальний край пазухи проекційно знаходиться на межі між внутрішнім краєм нижньої та присередньої стінок очної ямки. На 32 препаратах (80%) бічний її край топічно відповідав нижній очноямковій щілині. На 8 препаратах (20%) зазначений край пазухи знаходився на 2,0-3,5 мм досередини від нижньої очноямкової щілини. Верхня стінка пазухи тонша в порівнянні з іншими стінками. Її товщина не перевищує 1,2-1,8 мм. У передньозадньому напрямку на верхній стінці пазухи розташований підочноямковий канал. На 8 препаратах (20%) у задніх двох третинах стінки на місці каналу виявлена підочноямкова борозна. На 14 препаратах (35%) з боку порожнини пазухи на верхній стінці виявлялося впинання підочноямкового каналу в передньозадньому напрямку. На 2 препаратах (5%) верхньощелепна пазуха впиналася в присередню стінку очної ямки і прилягала до комірок решітчастого лабіринту і сльозового відростка піднебінної кістки.

Задня стінка верхньощелепної пазухи топографічно відповідає верхньощелепному горбу. На 32 препаратах (80%) своїм задньоверхнім краєм пазуха примикала до задніх комірок решітчастого лабіринту. На 2 препаратах (5%) вона знаходилася біля стінки клиноподібної пазухи.

Нижня стінка верхньощелепної пазухи утворена комірковим відростком верхньої щелепи. Залежно від пневматизації її дно знаходилося на різних рівнях відносно нижньої стінки носової порожнини. При середній пневматизації на 9 препаратах (22,5%) дно пазухи знаходилося на одному рівні з нижньою стінкою носової порожнини. На 26 препаратах (65%) її дно знаходилося нижче нижньої стінки, а на 5 препаратах (12,5%) - вище дна носової порожнини. На тих препаратах, де дно пазухи знаходилося нижче нижньої стінки носа, до неї прилягали верхівки другого малого кутнього та першого великого кутнього зубів. На 2 препаратах (5%) передня стінка закінчувалася на рівні першого малого кутнього зуба, а на одному препараті (2,5%) вона простягалася до третього великого кутнього зуба. Присередня (носова) поверхня верхньощелепної пазухи одночасно утворює частину бічної стінки носової порожнини. У товщі її переднього відділу знаходиться носо-сльозовий канал, який закінчується в нижньому носовому ході під нижньою носовою раковиною. З боку порожнини пазухи канал утворює невеликий виступ. У верхньозадньому відділі півмісяцевого розтвору на присередній стінцівиявляється отвір, що з'єднує пазуху із середнім носовим ходом. Довжина отвору становить 10,0±1,05 мм, висота - 4,5±0,28 мм. Він спрямований косо й донизу. Угорі верхньощелепна пазуха прилягає до решітчастого лабіринту. На 6 препаратах (15%) вона межувала із середніми решітчастими комірками. На 3 препаратах (7,5%) у носову стінку пазухи впиналися задні решітчасті комірки. Висота верхньощелепної пазухи дорівнює 32,0±1,0 мм, ширина - 24,0±0,42 мм і передньозадній розмір - 30,0±0,56 мм.

Атрофічні зміни в кісткових стінках верхньощелепних пазух у людей літнього і, особливо, старечого віку відмічаються майже у всіх її стінках. Різко зменшується губчаста речовина, що призводить до потоншання їх стінок. Сполучнотканинний шар слизової оболонки верхньощелепних пазух людей літнього віку потоншується. Війки зменшуються в розмірах.

Особливої уваги заслуговують комірки решітчастого лабіринту. У новонароджених формування їх не закінчується. Їх кількість дорівнює 4 - 8. Комірки мають овальну форму. Найбільша з них 2,2 х 1,6 мм, а найменша - 1,6 х 1,0 мм. Відвідні отвори розташовані в межах середнього (вище решітчастого пухиря) та задньої третини верхнього носових ходів. Решітчастий пухир має 4,0±0,13 мм довжини і 2,4±0,05 мм висоти. У дітей перших двох років життя комірки решітчастого лабіринту добре розвинуті. Вони кількістю 6-8 збільшуються в об'ємі, їх розділяють тонкі кісткові перетинки, які вистелені слизовою оболонкою. Суміжні комірки невеликими отворами з'єднані між собою. На двох препаратах (10%) виявлено тільки дві комірки, які в два рази більші за інші. На одному препараті (5%) кількість комірок становила 8. Найбільш інтенсивний розвиток комірок решітчастого лабіринту виявлено в 6-7-річному віці. Сполучень між передніми, середніми і задніми комірками не виявлено.

У дорослих відзначається стабілізація у формуванні досліджуваної ділянки. У мезоцефалів кількість комірок решітчастого лабіринту становила 6-8, у доліхоцефалів - 10-13 і брахіоцефалів - 4-6. Комірки розділені тонкими кістковими перетинками, на яких є круглі отвори діаметром до 1,0 мм, що з'єднують суміжні комірки. Разом з тим, будь-яких сполучень між передніми, середніми і задніми групами комірок не виявлено. Кожна з указаних груп решітчастих комірок відкривалася в носову порожнину окремими отворами.

Слід зазначити, що в доліхоцефалів задні комірки топографічно прилягали до клиноподібних пазух або до присередньої чи нижньої стінок каналу зорового нерва. У брахіоцефалів вони тісно прилягали або впиналися в присередню стінку очної ямки.

У літньому та старечому віці будова і топографо-анатомічні взаємовідношення комірок решітчастого лабіринту із суміжними структурами зберігаються. Але в їх тканинах відбуваються інволюційні процеси з подальшою проліферацією сполучної тканини. Спостерігається атрофія залоз слизової оболонки, змінюється як якісний, так і кількісний склад судин і нервів.

У новонароджених і дітей грудного віку лобові пазухи знаходяться тільки в зачатковому стані. У ранньому дитинстві лобові пазухи дещо більше впинаються доверху.

Пневматизація лобових пазух досить інтенсивно відбувається в період першого дитинства. Їх верхній край уже знаходиться вище надочноямкового краю і кінцевий відділ має округлу форму. У віці 8-12 років лобові пазухи збільшуються в розмірах. У даній віковій групі відмічена правобічна пневматизація. У підлітковому періоді розвитку виявляється асиметрія в їх будові. Більш пневматизовані праві лобові пазухи. В юнацькому віці виявляється різноманітна форма і топографічні взаємовідношення пазух з оточуючими структурами. Відзначається їх варіантність і мінливість, що не дає можливості знайти найбільш характерні форми пазух. Пневматизація продовжується і в дорослому віці.

За даними Л.М. Ковалевой Е.К., Мефодовской (2000) існує твердження про те, що терміни формування клиноподібних пазух (12-14 років) не відповідають сучасним уявленням. У новонароджених зачаток клиноподібної пазухи міститься в хрящовій масі тіла клиноподібної кістки і відкривається в носову порожнину позаду верхньої носової раковини. Її передньозадній розмір дорівнює 4,0±0,4 мм, вертикальний - 2,4±0,2 мм і поперечний - 1,4±0,2 мм. У грудному віці і ранньому дитинстві слизова оболонка більше впинається в тіло клиноподібної кістки. У 5-річному віці клиноподібні пазухи вже достатньо пневматизовані. Відмічається пневматизація їх у висоту. Пазуха має овальну форму, вертикальний розмір збільшується до 15,0-17,0 мм. Майже закінчується пневматизація пазухи в юнацькому віці, але остаточного становлення вона набуває в дорослому віці. Проведений аналіз вказує на те, що форма і розміри пазухи клиноподібної кістки залежать від форми черепа.

При доліхоморфних формах черепа пазуха видовжена в передньозадньому напрямку. Перегородка виявлялася невисокою і в 60% випадків вона була відхилена вправо. При брахіоморфних формах черепа поперечний розмір клиноподібної пазухи переважає поздовжній. Відзначається індивідуальна мінливість її перегородки.

Більшість досліджень патології сльозовідвідних шляхів пов'язано з вивченням зв'язку із захворюваннями носа і приносових пазух, запальними процесами вен і кон'юнктиви, особливостями будови лицевого черепа і носо-сльозової протоки.

У новонароджених носо-сльозова протока має круглу форму, діаметр якої не перевищує 2,0 мм, довжина -10,0-12,0 мм. На 8 препаратах (40%) вона утворює невеликий вигин до входу в порожнину носа. Частина протоки, що найбільше випинає, розташовується біля переднього краю середньої носової раковини. В інших випадках протока має прямолінійний хід, знаходиться на відстані 3,0-4,0 мм від переднього краю верхньої носової раковини, перетинає передній край середньої носової раковини та нижню носову раковину - на відстані 7,0-8,0 мм досередини від її переднього краю.

Верхньощелепна пазуха знаходиться на відстані 0,2 мм від задньої поверхні протоки. Передні комірки решітчастого лабіринту відділені від неї шаром сполучної тканини товщиною до 0,3 мм. При дослідженні просвіту протоки у 6 випадках (30%) виявлено поперечні складки слизової оболонки (3 - біля устя, 1- у верхній третині і 2 - у місці переходу сльозового мішка в протоку). Слід зазначити, що всі складки були розташовані на її бічній стінці. Устя носо-сльозової протоки має щілиноподібну форму, витягнуте в передньозадньому напрямку до 2,4 мм. Коли устя протоки відповідало положенню нижнього кінця носо-сльозового каналу (4 випадки), воно було круглої або овальної форми. На 4 препаратах носове устя було закрите сполучнотканинною перетинкою, яка при огляді нижнього носового ходу мала вигляд невеликого міхура округлої форми, діаметром до 3,0-4,0 мм. При його розтині виділялася невелика кількість прозорої рідини. Виявлені перетинки є аномалією розвитку зазначеної ділянки. Це може бути причиною розвитку дакріоциститу в новонароджених.

Упродовж перших років життя будова і синтопія носо-сльозової протоки майже не змінюються. Лише передня стінка верхньощелепної пазухи вже знаходиться на рівні протоки.

Наприкінці дитячого віку довжина носо-сльозової протоки досягає 16,0-20,0 мм. Діаметр її просвіту збільшується на 0,2-0,3 мм. Носове устя протоки розташоване майже під основою нижньої носової раковини.

У зрілому віці залежно від форми черепа довжина носо-сльозової протоки дорівнює 12,0-24,0 мм. Діаметр її збільшується майже вдвічі. Носове устя протоки має форму щілини або майже округлу форму. На присередній стінці верхньощелепної пазухи, у ділянці передньоверхнього її кута, знаходиться поздовжнє підвищення носо-сльозового каналу, яке направлено згори донизу, латерально і назад. Його довжина дорівнює 16,0±0,2 мм, ширина-9,0±0,1 мм. Товщина кісткової стінки зазначеного підвищення становить 1,0±0,02 мм.

У літньому та старечому віці топографо-анатомічні взаємовідношення носо-сльозової протоки не змінюються. За рахунок атрофії слизової оболонки дещо збільшується її просвіт.

У новонароджених носова порожнина в основному сформована. Слизова оболонка, яка вистилає стінки носа, вкрита високим багаторядним війчастим епітелієм. Під епітелієм у товщі слизової оболонки розташовані вже сформовані залози, але також виявляються ті, які ще тільки розпочинають розвиватися. За формою вони є простими альвеолярними і трубчастими. Серед них на гістологічних зрізах виявляються також альвеолярно-трубчасті. Найбільша кількість залоз розташована в середній ділянці стінок носа (середні й нижні носові ходи, носові раковини). У приносових пазухах вони виявляються майже на всій площі слизової оболонки, але найбільша їх концентрація визначається на присередніх стінках і особливо в ділянці з'єднання з носовою порожниною. У новонароджених майже закінчується процес становлення структурних елементів порожнини носа, у тому числі й залоз. Носова порожнина може виконувати властиву їй у постнатальному періоді онтогенезу функцію. Водночас становлення залоз слизової оболонки стінок носа і приносових пазух продовжується в дитячому та юнацькому віці.

Особливістю нерівномірності періодів росту слизової оболонки верхньощелепних пазух у дитячому віці тісно взаємозв'язано з періодами інтенсивної чи уповільненої пневматизації пазух, а значить - із збільшенням площі їх слизової оболонки. Загальне розташування залоз не відрізняється від попередніх періодів розвитку, але поступово на одиницю поверхні слизової оболонки стінок носа і приносових пазух кількість залоз дещо зменшується. Вважаємо, що кількісний їх склад такий же, але внаслідок росту стінок носа, розширення їх площі, відстань між залозами збільшується. Структура залоз ускладнюється, збільшується кількість часточок і подовжуються їх відвідні протоки. У віці 5-6 років формування залоз слизової оболонки дещо сповільнено. У період статевого дозрівання залози слизової оболонки збільшуються в розмірах, особливо їх відвідні протоки, які мають чіткий напрямок розташування. За формою розрізняють прості і складні трубчасті, і альвеолярно-трубчасті залози. Їх відвідні протоки можуть бути короткими і довгими. Короткі протоки приносових пазух відкриваються на поверхні слизової оболонки в межах їх порожнин. Довгі відвідні протоки присередніх стінок пазух у ряді випадків закінчуються в слизовій оболонці середнього та верхнього носових ходів.

У дорослому віці відзначається стабілізація місця розташування та форми залоз. Вони знаходяться в підслизовому шарі стінок носа. Найбільша їх кількість займає середні відділи порожнини носа, особливо це виявляється в ділянці середнього й нижнього носових ходів, середньої та нижньої носових раковин, носової перегородки, присередніх стінок верхньощелепної пазухи й комірок решітчастого лабіринту, передніх стінок лобової і клиноподібної пазух. Якщо в дитячому віці субепітеліальні залози верхньощелепної пазухи рівномірно розташовані в стінках із поступовим зменшенням їх концентрації до бічної стінки пазухи, то в дорослих виявлялися окремі групи залоз у даних стінках. Між ними знаходилися ділянки слизової оболонки, де залози були майже відсутніми. Після 25-річного віку на більшості препаратів залози за своєю формою та розмірами не змінюються.

На присередніх стінках приносових пазух залози розташовані в глибокому шарі слизової оболонки, а на інших стінках - у поверхневому її шарі. У літньому та старечому віці відбувається інволюція тканин із проліферацією сполучної тканини. Спостерігається атрофія залоз слизової оболонки як стінок носа, так і приносових пазух.

У людей літнього віку поряд з атрофією слизової оболонки, кісткових стінок відбуваються зворотні морфологічні зміни і в слизових залозах. Найбільш виражені атрофічні зміни відбуваються в секреторних відділах порівняно з відвідними протоками. Це призводить до зміни їх будови та форми. Відзначаються і мінливі форми, коли навіть наприкінці зрілого віку спостерігаються на окремих ділянках слизової оболонки такі ж атрофічні процеси.

Дослідженням місць відходження основних судин, характеру їх розгалуження в стінках ділянки носа встановлено, що передня та задня решітчасті артерії беруть початок від очної артерії. Топографічно задня решітчаста артерія відходила від очної артерії від її початку (10,0-14,0 мм) під гострим кутом. Залежно від кількості комірок задня решітчаста артерія за розсипним типом ділилася на гілки другого порядку. Передня решітчаста артерія починалася від очної артерії після пересічення нею зорового нерва в клітковинному просторі між присереднім прямим і верхнім косим м'язами ока. Її діаметр був менший від очної артерії. У більшості випадків артерія до входження в передні комірки решітчастого лабіринту гілок не віддавала. Як передня, так і задня решітчасті артерії проникали через решітчасті отвори у верхню стінку носової порожнини. Потім вони дихотомічно ділилися на гілки другого порядку (бічну і присередню). Бічна гілка прямувала в низхідному напрямку по бічній стінці носової порожнини ближче до твердого остова. Присередня гілка майже горизонтально досягала носової перегородки, а потім мала низхідний напрямок. Кожна із зазначених гілок у верхній третині бічної стінки і носової перегородки ділилася на 5-8 гілочок третього порядку, які розходилися віялоподібно. Вони ділилися на гілки наступних порядків. Їх чисельні стовбурці виявлялися в слизовій оболонці комірок решітчастого лабіринту і 2/3 слизової оболонки бічної стінки носа і носової перегородки.

Клино-піднебінна артерія вступала через клино-піднебінний отвір у задню ділянку носа, де віддавала 2-4 гілки до бічної стінки носа та одну, більш велику, до носової перегородки - задню артерію носової перегородки. Бічні носові гілки прямували допереду ближче до твердого остова бічної стінки і розгалужувалися в слизовій оболонці носових раковин і носових ходів. Частина з них анастомозувала із задніми решітчастими артеріями. На двох препаратах виявлена тільки одна бічна носова гілка, яка за розсипним типом ділилася на гілки другого порядку. Їх кількість становила від 3 до 5.

Задня артерія носової перегородки на всіх препаратах мала горизонтальний напрямок, вступала в задній відділ носової перегородки, де дихотомічно ділилася на гілки другого порядку: верхню та нижню. Перша прямувала допереду, розділялася на третинні гілки, які анастомозували із задніми решітчастими артеріями. Друга виявлялася ближче до нижнього краю носової перегородки. Вона віддавала гілки третього порядку, які анастомозували між собою і утворювали петлі різної форми і величини. Окрім цього, артеріальні гілки віддавали чисельні тоненькі гілочки до епітеліальної вистилки, вони з'єднувалися й утворювали досить густу судинну сітку. Нижня гілка задньої артерії носової перегородки в ділянці різцевого каналу анастомозувала з гілочками низхідної піднебінної артерії.

Найбільша концентрація сітки артеріальних судин знаходилася в передньонижній частині носової перегородки, де розгалужувалися в основному стовбурці передньої решітчастої артерії і їх анастомози із задньою решітчастою артерією і задньою артерією носової перегородки. Топографічно найбільш поверхнево розташована дрібна сітка кровоносних судин, потім судини середнього калібру і найбільш глибоко знаходилися великі стовбури судин. У людей з доліхоцефалічною формою черепа від основного стовбура великої піднебінної артерії відходять гілки в медіальному та латеральному напрямку. Відзначено, що медіальні гілки в кількісному складі переважають латеральні. Окрім цього, у ділянці серединного шва анастомози недорозвинуті, відмічаються недостатньо виражені судинні місця. У людей літнього та старечого віку на внутрішній оболонці кровоносних судин слизової оболонки носа визначається гіперплазія, розростання сполучної тканини. Просвіт судин стає меншим.

Кровопостачання сльозовідвідних шляхів має свої особливості. До зовнішньої поверхні сльозового мішка і початкового відділу сльозо-носової протоки підходять тонкі артеріальні гілочки від спинкової артерії носа і кутової артерії. В одних випадках переважали в кількості та площі кровопостачання гілки від спинкової артерії, в інших - від кутової артерії. Анастомозуючи між собою, вони утворювали виражену капілярну сітку майже двох третин поверхні сльозового мішка. До внутрішньої поверхні сльозового мішка і носо-сльозової протоки прямували гілочки другого та третього порядку від передньої решітчастої артерії. Останні ділилися на судини капілярного типу і анастомозували з гілками спинкової та кутової артерій. У нижньому відділі протоки виявлялися тільки гілочки передньої решітчастої артерії.

Відомо, що в центральній і периферичній нервовій системі навіть за умов нормальної життєдіяльності організму виникають не тільки фізіологічні, але й морфологічні зміни. Слизова оболонка, залози та судини стінок носа та суміжних з ними структур іннервуються різними шляхами. Так, у крило-піднебінній ямці від присередньої поверхні верхньощелепного нерва на відстані 2,0-2,5 мм від круглого отвору беруть початок 2-6 вузлових гілок. Вони направлені донизу та досередини. Одна частина з них вступає в крило-піднебінний вузол, а друга - прилягає до вузла і з'єднується з нервовими гілками, які починаються від останнього.

Крило-піднебінний вузол є одним із важливих вузлів вегетативної нервової системи, в якому закінчуються парасимпатичні передвузлові волокна. Він розташований у крило-піднебінній ямці й оточений клітковиною. Вузол розміщений посередині крило-піднебінної ямки або - ближче до передньої стінки, або - ближче до задньої стінки. Крило-піднебінний вузол синтопічно знаходиться медіально і нижче верхньощелепного нерва. Він знаходиться на глибині 1,5-2,0 мм латеральніше клино-піднебінного отвору. Проекція отвору відповідала задньому кінцю середньої носової раковини або - ділянці між задніми кінцями середньої та верхньої носових раковин. Форма вузла була: трикутною, багатокутною, овальною та конусоподібною. За трикутної форми визначалися бічна та присередня поверхні, верхній, передній та задній краї. Найбільш гострим був нижній кут.

Від крило-піднебінного вузла беруть початок окремі нервові гілки. Найбільшою з них є великий піднебінний нерв, який розташований у великому піднебінному каналі. Бічні верхні задні носові гілки починалися від вузла або відходили від великого піднебінного нерва. Перші вступали через клино-піднебінний отвір у слизову оболонку бічної стінки носової порожнини і прямували до задніх кінців верхньої та середньої носових раковин, де розгалужувалися. Їх нервові волокна простежувалися в слизовій оболонці верхньої та середньої носових раковин, верхнього і, частково, середнього носових ходів, а також решітчастих комірок. Бічні нижні задні носові нерви починалися від великого піднебінного нерва, проникали через передню стінку великого піднебінного каналу в ділянці заднього кінця нижньої носової раковини і розповсюджувалися в слизовій оболонці середнього носового ходу, верхньощелепної пазухи, нижньої носової раковини і нижнього носового ходу. Окремі гілки дослідженого крило-піднебінного вузла (присередні верхні задні носові) також проникали крізь клино-піднебінний отвір до слизової оболонки носової перегородки. Частина з них вступала в слизову оболонку клиноподібної пазухи, де розгалужувалася та забезпечували нервовими волокнами слизову основу останньої. У ділянці заднього краю носової перегородки нервові гілки топічно знаходилися в місці переходу передньої стінки клиноподібної пазухи в нижню, що може бути орієнтиром для хірургічних втручань на нервах стінок носової порожнини.

Більшість гілок мала прямолінійний напрямок. Найбільша нервова гілка (носо-піднебінний нерв) направлялася в низхідному напрямку, розгалужуючись на невеликі гілки в слизовій оболонці носової перегородки, чим забезпечувалася її іннервація. Основний стовбурець носо-піднебінного нерва крізь різцевий отвір проникав у ротову порожнину. Його кінцеві волокна виявлялися в слизовій оболонці переднього відділу твердого піднебіння.

Усі основні стовбурці нервів діаметром від 0,3 до 0,6 мм знаходилися в глибокому шарі слизової оболонки біля окістя та охрястя. Вони розподілялися на вторинні та третинні гілки діаметром 0,1-0,3 мм, які контактували між собою.

Морфологічно в слизовій оболонці приносових пазух нервові волокна і їх розгалуження не так щільно розташовані, як у слизовій оболонці стінок носової порожнини. У слизовій оболонці стінок носа виявлено два нервових сплетення - великопетлисте (розташоване в глибоких шарах слизової оболонки) і дрібнопетлисте (розташоване в її поверхневих шарах). Необхідно відзначити, що в місцях потовщення слизової оболонки (передній відділ носової перегородки, вільні краї нижньої та середньої носових раковин) нервові волокна майже перпендикулярно направлялися до епітеліальної вистилки. Іншим джерелом іннервації стінок носа і суміжних структур є передні та задні решітчасті нерви.

Висновки

1. У дисертації дано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні становлення і топографо-анатомічних взаємовідношень стінок носа із суміжними структурами в постнатальному періоді онтогенезу людини, з'ясуванні прогресивних та регресивних їх змін, встановленні їх мінливих форм. Одержані дані є основою для подальшого морфологічного дослідження, вдосконалення та розробки нових мікрохірургічних втручань у носовій ділянці.

2. Формування носової перегородки розпочинається в ранньому періоді онтогенезу. Наприкінці першого дитинства вона являє собою однорідну хрящову тканину, яка доповнена кістковим лемешем. Скостеніння перпендикулярної пластинки решітчастої кістки закінчується в період другого дитинства. Визначено, що викривлення носової перегородки пов'язано з нерівномірністю становлення верхньої та нижньої стінок носової порожнини. Характерним є її правобічне викривлення.

3. Усі приносові пазухи становлять єдину взаємозв'язану систему. У новонароджених добре виражені верхньощелепні пазухи та комірки решітчастого лабіринту. Пневматизація клиноподібних пазух починається в ранньому дитинстві, а лобових - на початку першого дитинства. Формування приносових пазух закінчується в юнацькому та на початку зрілого віку. Варіантність і мінливість найбільш характерна для лобових пазух та комірок решітчастого лабіринту.

4. Слизова оболонка стінок носа і приносових пазух вистелена високим циліндричним миготливим епітелієм. Із середини зрілого віку кількість війок зменшується. На початку літнього віку починаються атрофічні процеси слизової оболонки.

5. Залози слизової оболонки стінок носа та приносових пазух є похідними епітеліальної вистилки. Формування залоз приносових пазух зв'язано з процесом вростання слизової оболонки в стінки носової порожнини і подальшою пневматизацією останніх. Зміна будови, форми та розмірів залоз найбільш інтенсивно відбувається в підлітковому періоді онтогенезу. Найбільша їх концентрація знаходиться в середній частині нижньої та середньої носових раковин, нижнього та середнього носових ходів, носової перегородки і в місці природних отворів пазух та їх стінках, які межують із носовою порожниною. У літньому віці починається їх зворотний розвиток, особливо кінцевих відділів.

6. У результаті становлення найбільша концентрація кровоносних судин знаходиться в передньонижній частині носової перегородки. У грудному та ранньому дитячому віці в ділянці нижньої носової й вільного краю середньої носової раковин збільшується печериста тканина слизової оболонки. Наприкінці зрілого і початку літнього віку зменшується підепітеліальна судинна сітка. Розростання сполучної тканини призводить до зменшення просвіту передньої і задньої решітчастих та клино-піднебінної артерій.

7. Крило-піднебінний вузол має різноманітну форму: від трикутної, багатокутної до овальної або конусоподібної. У літньому та старечому віці зменшується кількість дрібних і середніх нервових волокон. Задні краї середніх та нижніх носових раковин, місце переходу передньої в нижню стінку клиноподібної пазухи можуть бути орієнтиром для хірургічних втручань на задніх носових нервах крило-піднебінного вузла.

8. Топографічне розташування носового устя носо-сльозової протоки до юнацького віку зміщується краніально, змінюється його форма. Виступ носо-сльозової протоки в присередню стінку верхньощелепної пазухи є орієнтиром при проведенні дакріоцистоантростомії.

9. Вади розвитку структур ділянки носа є результатом відхилень від нормального органогенезу. Крайній ступінь носових розтворів - бічний хобот слід виділити як четверту стадію відхилень в їх розвитку.

Практичні рекомендації

1. Виконане дослідження доповнює та по-новому розкриває існуючі уявлення про становлення та зміну синтопії стінок носа із суміжними структурами впродовж постнатального онтогенезу людини. Одержані дані можуть бути використані в навчальному процесі на кафедрах анатомії людини, гістології, топографічної анатомії і оперативної хірургії, ЛОР і очних хвороб, а також при написанні монографій, навчальних підручників і посібників з анатомії людини, топографічної анатомії та ЛОР хвороб.

2. Результати наукового дослідження можуть стати базою при подальшому вивченні розвитку і топографії структур носової ділянки для визначення їх становлення в екологічно несприятливих регіонах і використовуватися при порівняльній характеристиці морфологічних відхилень у дитячому віці. В інші вікові періоди вони можуть бути основою для визначення морфологічних відхилень при патологічних процесах стінок носа та суміжних органів.

3. При складанні нової загальної систематизації природжених вад щелепно-лицевої ділянки людини рекомендуємо врахувати наше тлумачення роздвоєнь зовнішнього носа, утворення одно- чи двобічного хобота, викривлень і подвоєння носової перегородки, атрезії хоан, відхилень у розвитку носових раковин.

4. При лікуванні повторних рубцевих стенозів сльозових шляхів, аномалій їх розвитку і післятравматичних ускладнень для нормального відтоку сльозової рідини рекомендуємо використовувати запропонований спосіб дакріоцистоантростомії, який легко виконується, скорочує термін лікування, є косметичним і дає можливість створити надійне сполучення сльозового мішка і початкового відділу носо-сльозової протоки з верхньощелепною пазухою.

5. При діагностуванні дакріоциститу в новонароджених рекомендуємо обов'язковий огляд дитини отоларингологом для виключення чи підтвердження вади розвитку носо-сльозової протоки, яка може бути основною причиною виникнення зазначеної патології, а значить, виборі тактики подальшого лікування. При констатуванні зазначеної вади рекомендуємо парацентезною голкою ліквідувати випинання слизової оболонки носового устя носо-сльозової протоки з наступним промиванням сльозових шляхів через нижню чи верхню сльозові точки.

6. На основі результатів комплексного дослідження морфології приносових пазух (верхньощелепних, комірок решітчастої кістки та клиноподібних), які вже в основному розвинуті в дитячому віці, рекомендуємо обстеження останніх при невизначеному діагнозі патологічного процесу в носовій ділянці, а значить виборі оптимального методу лікування патології зазначеної ділянки в ранньому дитячому віці.

Список опублікованих праць за темою дисертації