Матеріали і методи дослідження. Проведено обстеження 160 хворих з хронічним гепатитом В помірного ступеню активності. В відповідності до віку всіх хворих було розподілено на слідуючи групи:

1) 20-39;

2) 40-49;

3) 50-59;

4) 60 і старіші. Крім цього кожна вікова група розподілялась також за статтю, кожній віковій і статевій групі відповідала група здорових донорів по n=10 у кількості 80 чоловік.

Діагноз хронічного гепатиту В встановлювали на підставі епідеміо - логічних, клінічних, загальноприйнятих біохімічних показників і під тверджували виявленням в крові хворих HВsAg, а також інших сироваткових маркерів HBeAg, aHBe, aHBc класу IgM та IgG методом ІФА, а також якісне визначення DNA-HBV в полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР), за допомогою яких диференціюються фази реплікації та інтеграції. Обстеженю підлягали хворі віднесені до класифікаційної групи хронічного гепатиту В з помірним ступенем активності інфекційного процесу. Для спостереження намагались вибирати в першу чергу хворих без супутніх захворювань, а також осіб, у яких супутні захворювання клінічно себе не проявили.

У всіх хворих водночас з ретельними клінічними дослідженнями загальновизнаними біохімічними методами у динаміці досліджували вміст загального білірубіну крові і його фракції, активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, загальний білок і білкові фракції, тимолову пробу, активність екскретороних ферментів-лужної фосфатази, г-глутамілтранспеп - тидази та співставлення отриманих результатів з опосередкованими морфологічними ознаками фібротичних змін паренхіми печінки хворих ультразвуковим методом з використанням апарату "Proxima LCM 2100". Вказані показники досліджень в хворих на хронічний гепатит В помірного ступеня активності, мали характерні особливості для кожної вікової та статевої групи осіб, які знаходились на лікуванні.

Стандартна (загальноприйнята) для хронічних вірусних гепатитів терапія включала ліжковий режим, дієтичне харчування, сучасні засоби етіотропної та патогенетичної терапії. В якості препаратів противірусної дії в деяких випадках використовували інтерферони, що призначались тільки в реплікативну фазу вірусної інфекції, провідним маркером якої служило виявлення в крові нуклеїнових кислот вірусів. У відсутності реплікації патогенетично обґрунтованим було використовування препаратів мембраноностабілізуючої дії. Як контроль ефективності лікування використовували загальноприйняті показники, що характеризують клінічний статус хворого (повноту видужання), а також враховували динаміку основних біохімічних показників, серологічний профіль сироваткових маркерів та динамічне ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Одержані дані порівнювали з аналогічними даними у хворих на ХГВ, до базисної терапії яких додавали лікарський засіб гепатопротекторної дії гепа - мерц та біологічно активну харчову добавку розторопшу плямисту. Запропонована схема лікування хронічного гепатит В помірної активності, що включає використання препарату гепатопротекторної і антиоксидантної дії, яка відрізняється тим, що використовують гепа-мерц спочатку внутрішньовенно краплинно в дозі 10г на добу, який розчиняли в 200 мл фізіологічного розчину, на протязі 7-9 діб, потім - перорально 9г на добу в 3 прийоми за 30 хвилин до приймання їжі на протязі 14 - 17діб і водночас призначали ліофілізований екстракт розторопші плямистої в добовій дозі 14,7 МЕ/кг триразово під час приймання їжі.

Дослідження активністі Na⁺, К⁺-АТФази і Са²⁺-АТФази проводили методом Скулачева В.П. (1962) по різниці активностей у відсутності уабаіна (строфантину К) і при його додаванні.

Визначення вмісту аденілових нуклеотидів (АДФ, АМФ, АТФ) проводили за допомогою наборів Test-Combination фірми Boechringer.

Визначення вмісту 2,3-дифосфогліцерату в еритроцитах проводили за методом Ж.Ж. Рапопорта і Л.А. Михайлової (1978)

Дослідження активності уроканінази в плазмі крові були основані на електрофотометричному визначенні уроканінової кислоти (Буробин В.А., 1978).

Визначення вмісту циклічних нуклеотидів (цАМФ, цГМФ) проводили в еритроцитах крові з використанням стандартних наборів Ria Kit фірми "Amersham" (Великобританія).

Активність аденілатциклази визначали за допомогою методики, описаною Гарновською М.Н. та співавт. (1990), а для визначення активності гуанілатциклази використовували методику Чиркова Ю.Ю. та співавт. (1988)

Статистичну обробку даних проводили методом варіаційної статистики з використанням пакету програм "Primer Biostatistics" Sigma Start (США, 1994).

Результати досліджень та їх обговорення. В результаті проведених обстежень було встановлено, що під час госпіталізації хворих чоловіків на хронічний гепатит В віком 20-39 років спостерігалось глибоке зниження активності Na⁺, К⁺-АТФази і Са²⁺-АТФази в еритроцитах крові і при цьому необхідно підкреслити, що більш істотних змін зазнавав активний транспорт іонів Са²⁺, паралельно з цим спостерігалось і різке зниження вмісту АМФ, АДФ, АТФ, нижчим від рівня контролю на цей час був вміст цАМФ в еритроцитах крові та на 40,3% збільшувалась кількість цГМФ (р<0,05). Причиною таких змін та співвідношення циклічних нуклеотидів було зниження активності аденілатциклази на 36,1% та посилення активності гуанілатциклази на 42,2% (р<0,05).

Зниження вмісту 2,3 - дифосфогліцерату було ознакою того, що в печінці розвивається тканинна гіпоксія. Базуючись на існуючих даних про те, що хронічні вірусні гепатити супроводжуються активацією перекисного окислення ліпідів та порушенням механізмів антиоксидантного захисту (Новицкий Г.Н., 1992; Бондаренко И.Г. и соавт., 1990), то кількість 2,3-дифосфогліцерату свідчить про недостатність молекулярного кисню в тканині печінки і перевантаження їі синглетним киснем, що в свою чергу негативно впливає на функціональний стан гепатоцитів (Lega L. et al., 1993; Логинов А.С. и соавт., 1994).

Під час обстежень на момент госпіталізації хворих чоловіків віком 20-39 років було встановлено, що в плазмі крові активність уроканінази складала 3,4 мкмоль/л (р>0,05). Ці факти свідчили про те, що в паренхімі печінки спостерігались досить істотні деструктивні зміни і враховуючи таку високу активність ферменту в плазмі супроводжувались цитолізом гепатоцитів.

*⁾ Дослідження проведені при консультативній допомозі професора В.К. Напханюка на базі гістобіохімічної лабораторії ОДМУ.

При обстежені хворих жінок на хронічний гепатит В віком 20-39 років під час госпіталізації були також виявлені досить істотні зміни усіх досліджених процесів і вони мали такий же напрямок як і в хворих чоловіків цієї вікової групи, але при цьому необхідно підкреслити, що в усіх випадках виявлені зрушення були достовірно нижчими ніж у чоловіків.

Встановлено, що на 10 день перебування в стаціонарі та використання загальновизнаної схеми лікування хворих на хронічний гепатит В чоловіків віком 20-39 років (Рис.1) спостерігались позитивні зміни в усіх досліджених метаболічних процесах. Так, наприклад, на 10 день лікування активність Na⁺, К⁺-АТФази, Са²⁺-АТФази в еритроцитах крові хворих чоловіків віком 20-39 років достовірно посилювалась по відношенню до показників на час госпіталізації, але при цьому залишалась нижчою від одновікових донорів відповідно на 21,3% та 35,6% (р>0,05). Виявлені позитивні зміни активності трансмембранного транспорту, очевидно, були обумовлені збільшенням вмісту в еритроцитах крові макроергічних сполук (АМФ, АДФ, АТФ). Безумовно, що такі позитивні зміни супроводжувались значним посиленням активності аденілатциклази і відповідним зниженням гуанілатциклази та ростом кількості цАМФ і зменшенням цГМФ. Що стосується маркерного ферменту уроканінази, то її активність на 10 день в плазмі крові хворих чоловіків посилювалась на 16,6%, а вміст 2,3-дифосфогліцерату дещо збільшувався, але також був достовірно нижчим від контролю.

трансмембранний транспорт гепатит еритроцит

Рис. 1 Активність Na⁺,K⁺-АТФази в еритроцитах крові хворих на ХГВ чоловіків при використані загальновизнаної терапії (в % до контролю)

Обстеження хворих на хронічний гепатит В чоловіків віком 20-39 років по завершені лікування показало, що активність Na⁺, К⁺-АТФази, Са²⁺-АТФази залишалась достовірно нижчою від рівня одновікових здорових донорів незважаючи на те, що досить чітко відслідковувалось достовірне посилення активності цих ферментів порівняно з їх значеннями на час госпіталізації. На даному етапі дослідження також спостерігалось достовірне збільшення вмісту макроергічних сполук, активності аденілатциклази та кількості цАМФ і навпаки зниження вмісту цГМФ та активності гуанілатциклази, але всі зазначені показники мали достовірні відмінності від фізіологічного рівня. По завершені лікування в плазмі крові залишалась на досить високому рівні і активність уроканінази та низькі показники 2,3-дифосфогліцерату. Обстеження хворих жінок цієї вікової групи по завершені лікування показало, що ефективність загальновизнаної терапії у них була значно вищою, особливо це стосувалось Na⁺, К⁺-АТФази, Са²⁺-АТФази, вмісту макроергічних сполук, показники яких практично відновлювались до фізіологічного рівня (Рис. 2). Слід також наголосити, що під впливом проведеного лікування значно кращими у жінок були і показники системи циклічних нуклеотидів, вмісту 2,3-дифосфогліцерату і активності уроканінази, але і у даному випадку є всі підстави вважати, що у печінковій тканині не спостерігалось повної репарації. Відзначено також, що вказані метаболічні зсуви корелювали з повільним регресом клінічних проявів та синдромів, кількісним поліпшенням біохімічних показників, що відображають ступінь печінкової клітинної недостатності у хворих на ХГВ.

Проведені обстеження під час госпіталізації хворих на ХГВ помірної активності чоловіків віком 40-49 років показали, що активність Na⁺,K⁺-АТФази, Ca²⁺-АТФази досить істотно відрізнялась від таких показників попередньої вікової групи хворих і стосовно до контролю відповідно дорівнювала 52,2 % та 33,3 %. Паралельно з зазначеними змінами у цій віковій групі хворих чоловіків спостерігалось також різке падіння вмісту АМФ, АДФ, та АТФ в еритроцитах крові, як по відношенню до показників у попередніх групах так і контролю і стосовно останнього він дорівнював відповідно 59,9 %, 61,7% та 56,7 %.

Рис. 2. Активність Na⁺,K⁺-АТФази в еритроцитах крові хворих на ХГВ жінок при використані загальновизнаної терапії (в % до контролю).

Внаслідок проведених досліджень було також встановлено, що в еритроцитах крові хворих чоловіків 40 - 49 років на момент госпіталізації спостерігалось різке пригнічення активності аденілатциклази з одночасним посиленням активності гуанілатциклази, як по відношенню до показників на цей час у хворих чоловіків цієї вікової групи, так і стосовно одновікового контролю. При цьому необхідно підкреслити, що активність аденілатциклази стосовно одновікових донорів дорівнювала 53,7 %, а гуанілатциклази 141,5 %. Безумовно, що такі зміни активності ферментів синтезу циклічних нуклеотидів негативно впливали і на вміст цАМФ і цГМФ в еритроцитах крові цих хворих. При цьому вміст вміст цАМФ в еритроцитах крові був на 44,7 % нижчим, а вміст цГМФ на 40,2 % вищим за рівень контролю і при цьому вони достовірно відрізнялись від аналогічних показників 1 вікової групи хворих чоловіків. Виявлені зрушення вмісту та співвідношення циклічних нуклеотидів і активності ферментів їх синтезу було свідченням того, що спостерігались зсуви метаболічних процесів в бік катаболізму, такі зміни досліджених процесів співпадали з клінічними проявами та іншими лабораторними показниками хворих цієї вікової групи. Характерною особливістю для даної вікової групи хворих чоловіків було також те, що спостерігалось різке посилення активності уроканінази в плазмі крові, при цьому вона переважала в 5,5 рази рівень контролю, а також була достовірно вищою ніж в першій віковій групі хворих. Такі зміни активності уроканінази супроводжувались різким зниженням вмісту 2,3-ДФГ в еритроцитах крові і стосовно контролю відповідно він дорівнював 63,3%, що було також достовірно нижчим за аналогічні показники попередньої вікової групи хворих. Звертає на себе увагу і той факт, що виразність виявлених змін досліджених процесів у віковій групі 40-49 років хворих чоловіків носить більш виразний характер порівняно з аналогічними змінами у хворих чоловіків 20-39 років. Істотні відмінності виявлені при обстежені під час госпіталізації хворих жінок на ХГВ помірного ступеню активності. Характерним було те, що активність трансмембранного транспорту у цій віковій групі жінок була на момент госпіталізації нижчою як за показники попередньої вікової групи, так і контролю. Також істотно знижувався і вміст макроергічних сполук в еритроцитах крові, але при цьому необхідно зазначити, що виявлені зміни були значно нижчими ніж у хворих чоловіків цієї вікової межі. Досить істотних змін у хворих жінок 40-49 років зазнавала і система циклічних нуклеотидів та активність уроканінази і вміст 2,3-ДФГ, але і в даному випадку ці показники зазнавали менших змін порівняно з аналогічними у хворих чоловіків.

Проведені обстеження хворих чоловіків на ХГВ віком 40-49 років на 10 день перебування в стаціонарі та проведення лікування з використанням загальновизнаних схем показали, що активність Na⁺,K⁺-АТФази,Ca²⁺-АТФази та вміст АМФ, АДФ та АТФ достовірно збільшувалась порівняно з аналогічними показниками на момент госпіталізації, але залишався нижчим за рівень контролю в усіх випадках. Слід також підкреслити, що ці показники були значно нижчими на цей час ніж в 1 віковій групі. Проведене лікування на протязі 10 днів також позитивно впливало на стан системи циклічних нуклеотидів, активність уроканінази і вміст 2,3-ДФГ в плазмі крові порівняно з аналогічними показниками на час госпіталізації, але виявлені позитивні зміни ще були далекими до нормалізації.

Проведений порівняльний аналіз 10-денного лікування хворих жінок віком 40-49 років показав, що ефект використання загальновизнаної схеми у них був дещо вищим порівняно з показниками цієї вікової групи хворих чоловіків. Характерною особливістю цих змін було те, що особливо позитивними були зміни активності трансмембранного транспорту іонів Na⁺,K⁺,Ca²⁺ і вмісту макроергів, але при цьому зміни в системі циклічних нуклеотидів, активності уроканінази та вмісту 2,3-ДФГ були незначними. Отже наведені факти свідчать про те, що ефективність будь-яких терапевтичних заходів в значній мірі залежить від стану неспецифічної резистентності організму, віку та статі хворих.

Обстеження хворих чоловіків по завершенню лікування з використанням загальновизнаної схеми показали, що активність Na⁺,K⁺-АТФази,Ca²⁺-АТФази, вміст АМФ, АДФ та АТФ достовірно збільшувався по відношенню до показників попереднього терміну, були також при цьому достовірно нижчими ніж в 1 віковій групі і мали суттєві відмінності від рівня здорових донорів. При цьому необхідно зазначити, що показники інших лабораторних досліджень на даному етапі були близькими до фізіологічного рівня, що співпадає з результатами отриманими іншими авторами (Yokoyama T. et al., 1999; Кравцов В.В., 2000). Значно нижчим був ефект використання загальновизнаної схеми лікування при досліджені стану системи циклічних нуклеотидів, активності уроканінази і вмісту 2,3-дифосфогліцерату. Зазначені факти свідчать про то, що незважаючи на деякі позитивні зміни після проведеного курсу лікування чоловіків цієї вікової групи метаболічні процеси зсунені в бік катаболізму, а також залишається в значній мірі наявність тканинної гіпоксії та ознаки деструктивних зрушень в структурі гепатоцитів.

У хворих жінок 40-49 років після проведеного курсу лікування були також виявлені позитивні зміни усіх досліджених процесів, і ще важливим є, що вони були значно більшими ніж у хворих чоловіків цієї вікової групи. Особливо позитивними були зміни трансмембранного транспорту, вмісту макроергів, дещо нижчими вони були в системі циклічних нуклеотидів, активність уроканінази залишалась на досить високому рівні і низьким був вміст 2,3-ДФГ. Відзначається паралелізм між виразністю морфофункціональних змін і клінічним статусом хворих в сполучені з лабораторними показниками.

Встановлено, що під час госпіталізації хворих на ХГВ чоловіків віком 50 - 59 років активність трансмембранного транспорту іонів Na⁺, K⁺, Ca²⁺ та вміст АМФ, АДФ та АТФ в еритроцитах крові були достовірно нижчими, як за показники одновікового контролю, так і за аналогічні у хворих 1-ї та 2-ї вікових груп. Паралельно з цим також виявлено, що в еритроцитах крові хворих чоловіків цієї вікової групи активність аденілатциклази стосовно показників одновікових донорів складала 43,9%, і при цьому вміст цАМФ також був нижчим від останнього на 65,8%. Виявлені зміни синтезу цАМФ в еритроцитах крові та одночасне зниження його ендогенного пулу супроводжувалось активацією гуанілатциклази в еритроцитах крові цих хворих, значення якої переважало рівень контролю на 52,3%. Безумовно, що таке посилення активності гуанілатциклази призводило до збільшення вмісту ендогенного цГМФ на 52,3 % порівняно з показниками одновікового контролю. Необхідно підкреслити те, що досліджені показники системи циклічних нуклеотидів у цих хворих носили більш виразний характер і мали достовірні відмінності порівняно з аналогічними даними цього етапу досліджень в 1 та 2 вікових групах хворих чоловіків. Такі виразні зміни активності трансмембранного транспорту, енергозабезпечення та стану системи циклічних нуклеотидів свідчать про те, що ступінь зсувів метаболічних процесів в бік катаболізму в цій віковій групі хворих на ХГВ мав більш глибокий характер порівняно з аналогічними змінами в 1 та 2 вікових групах. Останні факти можливо були ознакою того, що в даній віковій групі хворих чоловіків спостерігались значно більші деструктивні зміни паренхіми печінки. Підтвердженням цього припущення були дослідження активності маркерного ферменту уроканінази. Внаслідок таких досліджень встановлено, що активність уроканінази в плазмі крові хворих чоловіків на ХГВ віком 50 - 59 років під час госпіталізації була майже в 5 разів вищою від рівня одновікових донорів. При цьому звертає на себе увагу той факт, що у цій віковій групі чоловіків донорів також виявлялась в плазмі крові активність уроканінази, що очевидно є ознакою інволюційно - дистрофічних змін в тканині печінки в процесі фізіологічного старіння. Досить показовими в цьому плані були також дослідження вмісту 2,3-ДФГ, які показували, що його кількість в еритроцитах крові хворих чоловіків на ХГВ 50-59 років на момент госпіталізації становили тільки 53,7% порівняно з показниками одновікового контролю. Такі зміни вмісту 2,3-ДФГ є підтвердженням того, що метаболічні процеси за умов даної патології зсунені в сторону катаболізму з одного боку, і з іншого боку - зниження спорідненості еритроцитів до кисню внаслідок низької кількості 2,3-ДФГ показують на розвиток глибокої тканинної гіпоксії. Подібні зміни в стані досліджуваних метаболічних процесів під час госпіталізації були виявлені також і в хворих жінок віком 50-59 років, але при цьому необхідно підкреслити, що глибина та виразність виявлених зрушень була значно нижчою ніж у чоловіків. Необхідно також зазначити, що були і свої характерні особливості виявлених зрушень метаболізму у хворих жінок цієї вікової групи, це перш за все стосується стану системи циклічних нуклеотидів та активності уроканінази і вмісту 2,3 - ДФГ.

Проведене лікування на протязі 10 днів з використанням загальновизнаної схеми викликало деякі позитивні зміни активності трансмембранного транспорту, вмісту макроергічних сполук, стану системи циклічних нуклеотидів у хворих чоловіків на ХГВ віком 50-59 років. Виявлені позитивні зміни зазначених процесів носили достовірний характер по відношенню до показників на час госпіталізації, але при цьому вони також мали достовірні відмінності стосовно до аналогічних їх значень в попередніх вікових групах.

Дещо кращими були показники досліджуваних процесів після 10 - денного лікування у хворих жінок цієї вікової групи, але і в даному випадку позитивних змін з боку уроканінази не відзначалось. По завершенні лікування під час виписки було встановлено, що в еритроцитах крові хворих чоловіків віком 50-59 років активність Na⁺,K⁺-,Ca²⁺-АТФаз була нижчою від рівня контролю відповідно на 29,1% та 35,6%. У цей же час вміст АМФ, АДФ та АТФ незважаючи на проведене лікування стосовно до контролю становив відповідно 67,2%, 69,8% та 67,7%. У хворих жінок активність Na⁺,K⁺-АТФази,Ca²⁺-АТФази стосовно до контролю відповідно дорівнювала 80,7% та 80,4%, а кількість АМФ, АДФ, та АТФ у них становила відповідно 82,2%, 83,5% та 85,0 %. По завершені лікування було виявлено, що у хворих чоловіків на хронічний гепатит В помірної активності віком 50-59 років активність аденілатциклази в еритроцитах була нижчою від рівня контролю на 47,8%, а вміст цАМФ стосовно останнього 54,6%, що стосується активності гуанілатциклази, то вона по завершені лікування у цій віковій групі хворих чоловіків була вищою за контроль на 40,1% і вміст цГМФ переважав показники донорів на 42,2%. Обстеження хворих жінок цієї вікової групи показало, що активність аденілатциклази в еритроцитах крові відносно одновікових донорів дорівнювала 63,2%, а вміст цАМФ у них був нижчим від останнього на 35,3%, що стосується активності гуанілатциклази, то її активність у хворих жінок по завершені лікування переважала рівень контролю на 32,4%, а вміст цГМФ на 33,5%. Проведений порівняльний аналіз результатів лікування обстежених чоловіків та жінок показав, що по завершені курсу терапевтичних заходів у жінок виразність виявлених клінічних проявів залишалась значно нижчою ніж у чоловіків, що проявлялось довшим збереженням астеновегетативних і диспепсичних симптомів, подовженням терміну гепатомегалії у останніх. Крім цього, у жінок відзначалось і швидше відновлення біохімічних показників.

Дослідження активності уроканінази в плазмі крові хворих чоловіків віком 50-59 років показали, що її активність майже в 4 рази залишається вищою порівняно з контролем і практично не відрізняється від показників попереднього терміну дослідження, тоді як з боку 2,3-ДФГ спостерігалось достовірне збільшення його по відношенню до попередніх показників, але він залишався нижчим від рівня контролю на 22,3%. Дещо кращими були показники активності уроканінази та вмісту 2,3-ДФГ у хворих жінок цієї вікової групи, але і в даному випадку вони мали достовірні відмінності від рівню контролю.

Проведені обстеження під час госпіталізації хворих на ХГВ віком 60 років і старіших показали, що активність Na⁺,K⁺-АТФази,Ca²⁺-АТФази в еритроцитах крові та вміст АМФ, АДФ та АТФ був достовірно нижчим від показників усіх попередніх вікових груп на даному етапі досліджень та одновікового контролю. Було встановлено також, що в цих хворих під час госпіталізації стан системи циклічних нуклеотидів, активність уроканінази та вміст 2,3 - дифосфогліцерату мали достовірні відмінності і носили більш глибокі зрушення ніж в усіх попередніх вікових групах хворих та одновіковий контроль. У жінок цієї вікової групи під час госпіталізації були виявлені дещо менші зміни досліджених процесів, але порівняно з попередніми віковими групами та контролем вони мали більш виразний характер. Таким чином, обстеження хворих на ХГВ віком 60-років і старіших під час госпіталізації показав, що у даній віковій групі хворих спостерігались глибокі зміни досліджених процесів, що, очевидно, обумовлено інволюційно-дистрофічними зрушеннями як у печінці, так і в організмі в цілому. Проведене лікування цих хворих на протязі 10 днів з використанням загальновизнаної схеми призводило до деяких позитивних змін в усіх досліджених процесах, але вони були значно нижчими ніж у попередніх вікових групах та відносно контролю. Особливо вказане стосується хворих чоловіків, в яких ефективність лікування на протязі 10 днів була дуже низькою.

Проведені дослідження показали, що введення до комплексної терапії препаратів гепа-мерц та розторопші плямистої за запропонованою нами схемою після 10-денного лікування 20-39 річних хворих чоловіків сприяло значному посиленню активності Na⁺,K⁺-АТФази,Ca²⁺-АТФази та вмісту АМФ, АДФ, АТФ порівняно з аналогічними показниками хворих, яким ці препарати не вводились (Рис.3). Значно вищими ці показники були у хворих жінок вказаної вікової групи. Клінічні прояви та зміни в рівні білірубіну, АЛТ, тимолової проби, ЛФ, г-ГТ також були більш виразні у хворих, яким до базової терапії додавали гепа-мерц та розторопшу плямисту. Що стосується стану системи циклічних нуклеотидів, то після 10-денного введення запропонованих нами препаратів спостерігалось значне підвищення активності аденілатциклази та вмісту цАМФ і напроти різко зменшувалась активність гуанілатциклази та вмісту цГМФ по відношенню до хворих, яким не вводились ці препарати.

Рис. 3. Активність Na⁺,K⁺-АТФази в еритроцитах крові хворих на ХГВ чоловіків при використані гепа-мерцу та розторопші плямистої (в % до контролю).

Що стосується активності уроканінази, то вона і в чоловіків та в жінок різко зменшувалась на фоні зростаючої кількості 2,3-дифосфогліцерату, дещо більш позитивними були зміни у хворих жінок. По завершені лікування під час виписки всі досліджені показники і в хворих чоловіків і в жінок практично відновлювались до фізіологічного рівня.

Обстеження хворих на ХГВ віком 40-49 років показали, що на 10 день після лікування з використанням гепа-мерцу та розторопші плямистої активність Na⁺,K⁺-АТФази,Ca²⁺-АТФази та вміст АМФ, АДФ, АТФ достовірно збільшувались як по відношенню до показників на момент госпіталізації так і порівняно з їх значеннями у хворих, яким не використовували запропоновані препарати. При цьому слід підкреслити, що більш позитивні зміни були виявлені у хворих жінок цієї вікової групи (Рис.4). Що стосується аденілатциклази та вмісту цАМФ в еритроцитах крові, то на 10 день після проведеного лікування спостерігалось зростання вмісту цАМФ та активності ферменту, та різко зменшувалась при цьому активність гуанілатциклази та вміст цГМФ. Позитивним також в цій віковій групі був вплив гепа-мерцу та розторопші плямистої був на вміст 2,3-дифосфогліцерату та активність уроканінази. Під час виписки та по завершені курсу лікування було встановлено, що активність Na⁺,K⁺-,Ca²⁺-АТФази у хворих чоловіків та жінок, вміст макроергів, стан системи циклічних нуклеотидів та активність уроканінази і вміст 2,3-дифосфогліцерату практично відновлювався до фізіологічних показників. Досить позитивним на всіх етапах лікування було використання гепа-мерцу та розторопші плямистої у вікових групах хворих 50-59 років та 60 років і старіших групах хворих, але при цьому необхідно підкреслити, що у даному випадку по завершені лікування значення досліджених процесів були дуже близькими до фізіологічного стану, але при цьому мали і деякі відмінності. Таким чином, аналіз отриманих результатів в дослідженнях показує, що за умов ХГВ в організмі хворих спостерігаються глибокі зміни активності трансмембранного транспорту іонів Na⁺,K⁺,Ca²⁺, що обумовлено, на наш погляд, цілим рядом причин.

Рис. 4. Активність Na⁺,K⁺-АТФази в еритроцитах крові хворих на ХГВ жінок при використані гепа-мерцу та розторопші плямистої (в % до контролю).

По-перше, різким зменшенням ендогенного пулу макроергів; по-друге, порушенням функціонального стану системи циклічних нуклеотидів і зокрема цАМФ, що очевидно негативно впливає на спроможність кальмодуліну (Kock-Kosicka D. et al., 1997; Petrov V. et al., 1998) до транспорту іонів Са²⁺. По-третє, низький рівень вмісту в еритроцитах 2,3-дифосфогліцерату показує на появність кисневого голоду тканин, що в свою чергу, як відомо (Локтионова С.А. и соавт., 2001;), сприяє роз'єднанню процесів окислювального фосфорилювання, по-четверте, надмірна активація ферменту уроканінази у плазмі крові таких хворих є ознакою про глибокі дистрофічні зміни морфологічного стану гепатоцитів і як наслідок цього ущільнення текучості їх поверхневого комплексу. Наведені факти надають нам можливість висловити припущення, що визначення ступеню змін активності трансмембранного транспорту іонів Na⁺,K⁺,Ca²⁺, враховуючи простоту методик (Курский М.Д. и соавт., 1992; Скулачев В.П., 1962) може бути одним з діагностичних критеріїв для експрес-діагностики ступеню морфологічних зрушень паренхіми печінки. Використання в комплексній терапії гепа-мерцу (L-б-орнітін, L-аспартат) та розторопші плямистої сприяло нормалізації практично всіх досліджених процесів в перших двох вікових групах і відновленню їх рівня майже до значення контролю в 3-4 вікових групах. Очевидно, що здібність L-б-орнітін, L-аспартату до інгібування катаболічних білків та нормалізації співвідношення вмісту амінокислот в еритроцитах крові і наявність антиоксидантного ефекту сприяло стабілізації функціональної спроможності в першу чергу системи циклічних нуклеотидів внаслідок чого відбувалось посилення анаболічних процесів (Nilius R. et al., 1992; Васильева Е.М. и соавт., 1999). Правомірність висловленого підтверджує редукція клінічних симптомів і синдромів, зменшення проявів вірусної агресії, скорочення терміну лікування при досягненні клінічної ремісії захворювання. Наведені вище факти дають нам підставу для рекомендації запропонованої нами схеми до комплексного лікування хворих на хронічний гепатит В, враховуючи при цьому вік та стать хворих.

Висновки