Список умовних скорочень:

АП - артерія плода;

Результати досліджень та їх обговорення: Відповідно до даних сучасної літератури (Е.А.Чернуха, 2001; В.Є.Дашкевич та співавт., 2002) патологічний прелімінарний період має свої специфічні особливості з урахуванням паритету, причому найбільш висока частота і специфічні клінічні прояви мають місце у первородящих. Це стало для нас підставою до проведення наукових досліджень саме у первородящих.

Як свідчать отримані нами результати, середній вік жінок всіх груп достовірно не відрізнявся між собою і склав 23,2±1,8 років (р>0,05). При вивченні репродуктивного анамнезу встановлено, що в контрольній групі, практично, всі жінки (93,3%) були первовагітними, а в трьох основних групах цей показник була значно нижче (І група - 63,3%; ІІ - 60,0% і ІІІ - 63,3%). Такі розходження між групами були обумовлені істотним рівнем артифіційних (І група - 23,3%; ІІ - 26,7% і ІІІ - 23,3%) і мимовільних ранніх абортів (І і ІІ групи по 10,0% і ІІІ - 13,3% відповідно).

Крім репродуктивного анамнезу, істотне значення в клінічному перебігу вагітності і пологів грає фонова генітальна і екстрагенітальна патологія. Так, у структурі гінекологічної захворюваності в основних групах можна виділити наявність патологічних змін шийки матки (І група - 13,3%; ІІ - 10,0% і ІІІ - 13,3%); запальні процеси (І група - 10,0%; ІІ - 13,3% і ІІІ - 10,0%) і порушення менструального циклу (І група - 6,7%; ІІ - 10,0% і ІІІ - 13,3% відповідно). Серед різноманітних варіантів соматичної захворюваності частіше інших мали місце ендокринна патологія (І група - 10,0%; ІІ - 13,3% і ІІІ - 10,0%) і серцево-судинні захворювання (І група - 6,7%; ІІ - 10,0% і ІІІ - 13,3% відповідно).

Отже, як показали результати проведеної клінічної характеристики обстежених жінок всі групи були підібрані відповідно до мети і задач даного наукового дослідження, а також із дотриманням принципу рандомізації.

Аналізуючи основні особливості клінічного перебігу вагітності необхідно відзначити, що особливо наочно розходження між групами проглядалися після 20 тижнів вагітності. Так, якщо в контрольній групі можна було виділити незначну частоту гестаційної анемії (16,7%), а всі інші ускладнення зустрічалися в одиничних випадках (3,3%), то в основних групах спостерігалася цілком інша картина. В І групі частота анемії вагітних була декілька вище (23,3%), а інші варіанти також мали місце тільки в 1-2 спостереженнях (3,3-6,7%). У пацієнток із наступним патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності рівень акушерських ускладнень був достатньо високим. У першу чергу варто зазначити на значну частоту анемії вагітних (70,0%). Крім того, можна виділити порушення мікробіоценозу статевих шляхів (30,0%); прееклампсію різноманітного ступеня тяжкості (23,3%) і загрозу передчасних пологів (20,0%). У цьому ж плані особливий інтерес представляють дані про структуру фетоплацентарної недостатності у жінок ІІ групи. В більшості випадків зустрічалися компенсована (46,7%) і субкомпенсована форма (40,0%), а декомпенсована - набагато рідше (13,3%). Вищенаведені дані цілком відбивають більшість факторів ризику, що може сприяти розвитку патологічного прелімінарного періоду як на фоні фетоплацентарної недостатності, так і без такої (Ю.С.Паращук та співавт., 2002).

При оцінці функціонального стану фетоплацентарного комплексу нами використані найбільш інформативні лабораторні і функціональні дані (Р.Б.Гладкий, 2001).

Як свідчать отримані дані в ІІ групі в 56,7% діагностована асиметрична форма затримки внутрішньоутробного розвитку плода (невідповідність розмірів голівки плода, трубчастих кісток і об”єму живота). Істотні розходження між групами були відзначені і при оцінці серцевої діяльності плода. Якщо брадикардія в І групі відзначена тільки в одному спостереженні (3,3%), то в ІІ групі - у кожному п'ятому випадку (20,0%). Аналогічна закономірність була відзначена і при аналізі частоти тахікардії (І група - 6,7% і ІІ - 33,3% відповідно). Субкомпенсовані дихальні рухи плода (1 або більш епізодів тривалістю 30-59 сек; нормальна форма і частота в межах 45-60/хвилину) діагностовані в І групі в 6,7%, а в ІІ - відповідно в 16,7% спостережень. Декомпенсовані дихальні рухи плода (1 або більш епізодів тривалістю 30-59 сек; нормальна форма і частота більш 60/хвилину) були відсутні у пацієнток із патологічним прелімінарним періодом без фетоплацентарної недостатності, а при її наявності мали місце в 6,7% випадків. Субкомпенсована рухова активність плода (1 епізод генералізованих рухів із декількома епізодами ізольованих рухів) відзначені в І групі в кожному десятому спостереженні (10,0%), а в ІІ - вже в 23,3% випадків. Декомпенсована рухова активність плода (невпорядковані і хаотичні рухи) були діагностовані тільки в пацієнток із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності в 10,0% випадків. Порушений тонус плода (неповне повернення в процесі руху у початкове положення згинання) зустрічався в І групі в 6,7%, а в ІІ - відповідно в 16,7%. Результати проведеної оцінки функціонального стану плода дозволяють пояснити можливі розходження в клінічному перебігу патологічного прелімінарного періоду в пацієнток без і з фетоплацентарною недостатністю, особливо в плані наявності декомпенсованих форм дихальних рухів плода, його рухової активності і порушеного тонусу.

Ми вважали доцільним вивчити основні показники стану плаценти й навколоплідних вод. При оцінці отриманих результатів відповідно до останніх рекомендацій літератури (Б.М.Венцківський та співавт., 2001) виділяли два варіанти патологічних змін: дозрівання випереджає на 1 позицію термін гестації при наявності патології міометрія в зоні плацентації (І група - 6,7% і ІІ - 33,3%) і поєднання виснаження або стовщення з випереджанням дозрівання (І група - 3,3% і ІІ - 16,7%). Аналогічна закономірність спостерігалася і при оцінці об”єму навколоплідних вод. Так, багатоводдя (І група - 3,3% і ІІ - 26,7%) і маловоддя (І група - 3,3% і ІІ - 16,7%) зустрічалося набагато частіше в жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності. Відповідно до підсумкової оцінки стану фетоплацентарного комплексу в ІІ групі ехографічні ознаки компенсованої фетоплацентарної недостатності мали місце в кожному другому випадку (46,7%); субкомпенсованої - декілька рідше (40,0%) і декомпенсованої - у чотирьох спостереженнях (13,3%).

Серед найбільш інформативних показників функціонального стану фетоплацентарного комплексу в останні роки виділяють доплеромет-ричні і ендокринологічні параметри (И.С.Сидорова, 2000).

Результати проведених досліджень свідчать про відсутність достовірних розходжень між контрольною і І групою по всім гемодинамічним і ендокринологічним параметрах (р>0,05). У порівнянні з цим, у пацієнток із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності було відзначено достовірне посилення кровотоку в артерії пуповини (СДВ КШК - до 5,5±0,4 і ІР - до 1,4±0,1; р<0,05) і в маткових артеріях (СДВ КШК - до 2,4±0,2 і ІР - до 0,8±0,03; р<0,05) на фоні одночасного зниження кровотоку в середньомозковій артерії плода (СДВ КШК - до 4,1±0,1 і ІР - до 0,4±0,02; р<0,05). Крім того, у них мало місце достовірне зниження вмісту естріолу (до 45,8±2,1 нмоль/л; р<0,05); прогестерону (до 504,1±13,4 нмоль/л; р<0,05); хоріонічного гонадотропіну (до 291,7±17,3 нмоль/л; р<0,05) і плацентарного лактогену (до 212,8±13,7 нмоль/л ; р<0,05) при одночасному збільшенні рівня кортизолу (до 781,5±21,3 нмоль/л; р<0,05). Отримані дані підтверджують наявність переважно суб- і компенсованих форм фетоплацентарної недостатності в пацієнток із патологічним прелімінарним періодом фоні порушень у системі мати-плацента-плід.

Сучасна діагностика патологічного прелімінарного періоду є достатньо складним процесом і повинна включати найбільш інформативні клінічні і функціональні методи дослідження (М.С.Сидорова, 2000).

Відповідно до наших спостережень і даних літератури (В.Є.Дашкевич та співавт., 2001) основними критеріями постановки діагнозу патологічного прелімінарного періоду були хворобливі, перемежовані по силі і тривалості, або монотонні перейми, що продовжуються більш 6 годин і призводять не до структурних змін шийку матки, (її “дозріванню”); надмірно підвищені збуджуваність і тонус матки, особливо в області нижнього сегменту, навіть між окремими її скороченнями, обумовленими як пальпаторно, так і за даними зовнішнього спостереження. Крім того, звертала на себе увага множина проявів емоційно-вегетативного характеру.

З огляду на наявність клінічних проявів емоційно-вегетативного характеру ми вважали доцільним провести оцінку основних параметрів психоемоційного характеру (И.В.Дуда, 1997). У порівняльному аспекті в жінок І групи в порівнянні з контрольною відзначено достовірне збільшення тільки двох параметрів: дратівливості (до 41,2±4,1%; р<0,05) і підвищеної стомлюваності (до 37,1±2,4%; р<0,05). На відміну від цього в пацієнток із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності відзначене достовірне збільшення всіх досліджуваних параметрів, але особливо таких як тривога за майбутні пологи (до 88,1±1,5%; р<0,05); дратівливість (до 61,4±5,2%; р<0,01); підвищена стомлюваність (до 56,1±2,4%; р<0,01) і порушення сну (до 49,3±3,7%; р<0,05).

Після встановлення контакту з жінками в ході довірчої бесіди були вивчені деякі психологічні характеристики вагітних всіх груп на підставі клінічних даних і результатів психологічного тестування методикою БОДО.

У профілі вагітних із патологічним прелімінарним періодом без фетоплацентарної недостатності відсутні достовірні розходження в порівнянні з контрольною групою (р>0,05). У пацієнток ІІ групи звертає на себе увагу одночасне підвищення шкали статичного: 4 (до 51,22,4%; p<0,05); 6 (до 51,52,1%; p<0,05), 9 (до 56,11,8%; p <0,05) і астенічного: 2 (до 50,21,1%; p<0,05) типу реагування. Це говорить про появу при патологічному прелімінарному періоді на фоні фетоплацентарної недостатності внутрішнього конфлікту між ригідністю, активністю життєвої позиції, з одному боку, і емоційною нестійкістю, чутливістю й уразливістю з іншого. Мотивація досягнення успіху (шкала 4 і 6) зштовхується з острахом неуспіху (2 - до 50,21,1%; p<0,05), викликаючи стан психоемоційної напруги і створюючи сприятливий грунт для соматизації ситуації.

Отже, психологічний статус жінок із патологічним прелімінарним періодом залежить на наявності фетоплацентарної недостатності, що вказує на необхідність проведення тест БОДО і можливої корекції виникаючих порушень.

Відомо, що велике значення в діагностиці і клінічному перебігу патологічного прелімінарного періоду грає стан шийки матки (Е.А.Чернуха, 2001). Відповідно до отриманих нами результатів розходження між групами носили істотний характер. Так, якщо при патологічному прелімінарному періоді в жінок без фетоплацентарної недостатності частіше всього зустрічалася “дозріваюча” шийка матки (60,0%), то при даній патології на фоні порушень у системі мати-плацента-плід відзначений високий рівень не тільки “дозріваючої” (46,7%), але і “незрілої” шийки матки (43,3%). Ці розходження, на нашу думку, істотно впливають на клінічний перебіг патологічного прелімінарного періоду, а також на тактику проведених лікувально-профілактичних заходів.

Безумовно, особливий інтерес представляють дані про клінічний перебіг пологів у жінок основних груп. У жінок контрольної групи передчасний розрив плодових оболонок відзначений тільки в 10,0% спостережень і по одному випадку (3,3%) первинної слабості пологової діяльності і стрімких пологів. У пацієнток І групи передчасний розрив плодових оболонок зустрічався частіше (26,7%), а різноманітні аномалії пологової діяльності більш ніж у половині спостережень (53,3%). Найбільш несприятлива ситуація констатована в жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності. При цьому, відзначений високий рівень передчасного розриву плодових оболонок (63,3%), а різноманітні порушення скорочувальної активності матки мали місце, практично, у всіх випадках (93,3%). Дуже показовою є і структура порушень скорочувальної активності матки з переваженням первинної слабості (33,3%) і високим рівнем дискоординованої пологової діяльності (23,3%) і стрімких пологів (20,0%). Достатньо інформативним у цьому ж плані є і тривалість безводного проміжку. У жінок контрольної групи явно переважав показник “до 6 годин” (90,0%); у І групі цей же параметр зустрічався частіше всього, але рідше в порівнянні з контрольною групою (56,7%). У пацієнток ІІ групи середня тривалість безводного періоду склала 11,3±1,1 годин, при тому, що показник “7-12 годин” склав 43,3%, “більш 12 годин” - 30,0%.

У зв'язку з високим рівнем різноманітних ускладнень при розродженні нами проаналізована частота різноманітних посібників і оперативних втручань у жінок всіх груп, а також структура показань до абдомінального розродження. У жінок контрольної групи пологозбудження і пологовикликання проведені в 10,0% спостережень, а операція кесарева розтину - відповідно в 6,7%, причому обидва випадки з приводу тазового передлежання крупного плода. У пацієнток із патологічним прелімінарним періодом без фетоплацентарної недостатності рівень пологозбуджень і пологостимуляцій був набагато вище (56,7%), а частота абдомінального розродження склала вже 20,0% (3 випадки гострого дистреса плода і 3 випадки неффективності лікування аномалій пологової діяльності). Цілком інша картина мала місце в пацієнток ІІ групи. У 96,7% спостережень були проведені пологозбудження або пологостимуляція; частота кесаревих розтинів склала 46,7%, а в 6,7% була виконана операція накладення акушерських щипців. У структурі показань до абдомінального розродження явно переважав гострий дистрес плода (64,3%), а 2 випадки накладення акушерських щипців були виконані також із приводу гострої інтранатальної гіпоксії. Отримані результати, безумовно, свідчать про наявні резерви в ефективності проведення лікувально-профілактичних заходів у жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності, що є особливо важливим на сучасному етапі (А.Г.Коломійцева та співавт., 2001).

Перинатальні результати розродження жінок із фетоплацентарною недостатністю і патологічним прелімінарним періодом є предметом багатьох дискусій у сучасній літературі (Є.Є.Шунько та співавт., 2001). Отримані нами результати вказують на високий рівень асфіксії новонароджених різноманітного ступеня тяжкості як у І групі (40,0%) і особливо - у ІІ (66,7%).

Крім того, у ІІ групі в 63,3% відзначена виражена затримка внутрішньоутробного розвитку плода і інтраамніальне інфікування (10,0%). Оцінюючи клінічний перебіг неонатального періоду необхідно виділити значну частоту постгіпоксичної енцефалопатії в обох основних групах (І група - 33,3% і ІІ - 56,7%), а також тільки в пацієнток із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності - геморагічного синдрому (16,7%); реалізації внутрішньоутробного інфікування (10,0%) і гіпербілірубінемії (10,0%). Перинатальні втрати в контрольній групі були відсутні; у І склали один випадок (33,3‰) і в ІІ - відповідно 100,0‰ (три випадки - дві гострої інтранатальної асфіксії й один - постнатальної летальності внаслідок перенесеної пологової травми).

Таким чином, як показники результати проведених досліджень на цьому етапі, наявність патологічного прелімінарного періоду в жінок із фетоплацентарною недостатністю значно підвищує ризик розвитку перинатальної патології. Основним поясненням такої негативної ситуації є суб- і компенсовані зміни з боку системи “мати-плацента-плід” і психологічного статусу, що диктує необхідність проведення відповідної корекції.

Результати проведеної клінічної характеристики обстежених жінок ІІ і ІІІ груп свідчать про ідентичність клінічного перебігу вагітності на всіх етапах, що дозволяє об'єктивно оцінити отримані результати.

Аналізуючи ефективність запропонованих лікувально-профілактичних заходів необхідно відзначити, що середня тривалість розробленого курсу склала 4,1±0,3 дня (від 15,5 годин до 6 днів).

Статистично значимої зміни артеріального тиску на фоні терапії в ІІІ групі зафіксовані не були (всі випадки прееклампсії були легкого ступеня з переваженням набряків і протеїнурії). Частішання пульсу на 15-20 ударів у хвилину, що реєструється, у середньому, на 15-17 хвилині від початку внутрішньовенного введення інстенону, було минущим і тривало 12,5±1,2 хвилин.

При аналізі токограм відзначено, що зниження маткової активності на фоні внутрішньовенного краплинного введення інстенону і гініпралу наступало через 19,1±2,1 хвилин від початку їх введення. Ці зміни виражалися як у зменшенні амплітуди, так і в зменшенні скорочень міометрію. У середньому через 52,2±7,4 хвилин від початку введення препаратів спостерігалося повне припинення переймів.

Ефективність терапії інстеноном і гініпралом патологічного прелімінарного періоду оцінювалася також по зміні характеру запропонованих скарг і об'єктивного статусу вагітних. Нормалізація маткової активності за даними зовнішньої токографії призвела до значного зменшення або повного зникнення скарг на переймоподібні болі і почуття “тяжкості” у нижніх відділах живота в більшості пацієнток ІІІ групи (90,0%) вчасно закінчення перших внутрішньовенних інфузій і інстенону і гініпралу. Проте 20,0% жінок через 7-8 годин після закінчення першої інфузії знову відзначили появу слабких коротких нерегулярних напруг матки, у зв'язку з чим, цим вагітним зроблені повторні інфузії гініпралу і інстенону. Нівелювання скарг астеновегетативного й астенодепресивного характеру відбувалося поступово, але їхнє повне зникнення відзначене до 3,9±0,3 дню від початку запропонованої терапії.

З появою перших регулярних переймів або відразу після передчасного розриву плодових оболонок всім вагітним зроблена повторна оцінка “зрілості” шийки матки. Після використання запропонованої нами методики частота “зрілої” шийки матки збільшилася з 10,0% до 56,7% за рахунок зменшення рівня “незрілої” (із 46,7% до 16,7%). Зміни в ІІ групі, практично, були відсутні.

З огляду на новизну застосування інстенону і гініпралу для лікування патологічного прелімінарного періоду, нами проведена детальна оцінка небажаних побічних ефектів, що розвилися на фоні використання цих препаратів.

За нашими даними, побічні реакції при внутрішньовенному краплинному введенні препаратів спостерігалися в 4 із 30 вагітних (13,3%): короткочасне підвищення артеріального тиску і головний біль. У останньому випадку при внутрішньовенному введенні інстенону у вагітних доцільно застосування парацетамолу в дозі 500 мг всередину, одноразово.

Під час перорального прийому вагітними інстенону і гініпралу у виді драже побічних ефектів зареєстровано не було.

Особливий інтерес представляють дані про клінічний перебіг пологів у жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності, що одержували різноманітні лікувально-профілактичні методики. У пацієнток ІІІ групи в порівнянні з ІІ відзначене зменшення частоти передчасного розриву плодових оболонок (із 63,3% до 40,0%); рівень різноманітних аномалій пологової діяльності при цьому знизився з 93,3% на фоні загальноприйнятих заходів до 53,3% при використанні інстенону і гініпралу. Це відбулося за рахунок всіх варіантів порушень скорочувальної активності матки. Дуже показовою є і зміна тривалості безводного періоду (із 11,3±1,1 до 7,5±0,5 годин) за рахунок зменшення показника “більш 12 годин” (із 30,0% до 10,0% відповідно).

При аналізі частоти різноманітних посібників і оперативних утручань необхідно виділити зниження частоти пологозбуджень (із 46,7% у ІІ групі до 33,3% у ІІІ); пологостимуляцій (із 50,0% до 30,0%) і основне - рівня кесаревих розтинів (із 46,7% при використанні загальноприйнятої методики до 20,0% - при застосуванні запропонованої), а також відсутність операції накладення акушерських щипців. У структурі показань до абдомінального розродження у пацієнток ІІІ групи превалює неефективне лікування аномалій пологової діяльності (66,7%) у порівнянні з гострим дистресом плода в ІІ групі (64,3%).

Безумовно, одним з основних критеріїв ефективності запропонованої методики є результати стану новонароджених при розродженні (Є.Є.Шунько та співавт., 2002). Так, частота інтранатальної асфіксії знизилася в пацієнток ІІІ групи до 46,7%, при тому, що в ІІ групі цей показник склав 66,7%. Дуже важливим є той факт, що ці зміни відбулися за рахунок асфіксії тяжкого (ІІ група - 13,3% і ІІІ - 6,7%) і середнього ступеня тяжкості (ІІ група - 20,0% і ІІІ - 10,0% відповідно).

У неонатальному періоді відбулося істотне зниження всіх патологічних станів: постгіпоксичної енцефалопатії (ІІ група - 56,7% і ІІІ - 26,7%); геморагічного синдрому (ІІ група - 16,7% і ІІІ - 3,3%) і гіпербілірубінемії (ІІ група - 10,0% і ІІІ - 3,3% відповідно). Сумарні втрати на фоні запропонованої нами методики склали один випадок (33,3‰) у порівнянні з 100,0‰ на фоні загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів.

Підтвердженням клінічної ефективності запропонованої методики профілактики перинатальної патології в жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності є результати додаткових функціональних і психосоматичних методів дослідження.

Таким чином, як показали результати проведених досліджень жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності складають групу високого ризику по розвитку перинатальної патології внаслідок високого рівня аномалій пологової діяльності і гострого дистреса плода при розродженні. Використання препаратів гініпрал і інстенон у поєднанні з корекцією психологічного статусу дозволяє істотно зменшити рівень перинатальної смертності і захворюваності, що дозволяє рекомендувати дану методику для широкого використання в практичній охороні здоров'я.

ВИСНОВКИ

1. Клінічний перебіг вагітності в жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності характеризується високою частотою анемії вагітних (70,0%); бактеріального вагінозу (30,0%); прееклампсії (23,3%) і загрозою передчасних пологів (20,0%). У структурі фетоплацентарної недостатності переважають компенсована (46,7%) і субкомпенсована форма (40,0%) у порівнянні з декомпенсованою (13,3%).

2. При розродженні жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності відзначений високий рівень передчасного розриву плодових оболонок (63,3%); різноманітні порушення скорочувальної активності матки мали місце в 93,3% (первинна слабість - у 33,3%; дискоординована пологова діяльність у 23,3%; стрімкі пологи в 20,0% і повторна слабість - у 16,7% випадків) на фоні середньої тривалості безводного періоду - 11,3±1,1 годин.

3. Розродження жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності супроводжується високою частотою пологозбудження або пологостимуляції (96,7%); кесаревих розтинів (46,7%) і операції акушерських щипців (6,7%). У структурі показань до абдомінального розродження переважає гострий дистрес плода (64,3%) і неефективне лікування аномалій пологової діяльності (35,7%).

4. Перинатальні наслідки в жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності характеризуються високим рівнем асфіксії новонароджених різноманітного ступеня тяжкості (66,7%) на фоні затримки внутрішньоутробного розвитку плода (63,3%). У неонатальному періоді має місце значна частота постгіпоксичної енцефалопатії (56,7%); геморагічного синдрому (16,7%) і гіпербілірубінемії (10,0%), а сумарні перинатальні втрати складають 100,0‰.

5. Для жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності характерні зміни психосоматич-ного статусу за рахунок таких показників як тривога за майбутні пологи (88,1±1,5%); дратівливість (61,4±5,2%); підвищена стомлюваність (56,1±2,4%) і порушення сну (49,3±3,7%). Крім того, відбувається одночасне підвищення показників шкали БОДО: статичного: 4 (51,22,4%); 6 (51,52,1%), 9 (56,11,8%) і астенічного: 2 (50,21,1%) типів реагування. Це свідчить про появу внутрішнього конфлікту між ригідністю, активністю життєвої позиції, з одному боку, і емоційною нестійкістю, чутливістю й уразливістю з іншого, а мотивація досягнення успіху зштовхується з острахом неуспіху, викликаючи стан психоемоційної напруги і створюючи сприятливий грунт для соматизації ситуації.

6. Використання запропонованих лікувально-профілактичних заходів у жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності дозволяє знизити частоту передчасного розриву плодових оболонок - у 1,6 разу; аномалій пологової діяльності - у 1,8 разу; пологостимуляцій і пологозбудження - у 1,5 разу; кесаревих розтинів - у 2,3 разу; асфіксії новонароджених - у 1,4 разу; постгіпоксичної енцефалопатії - у 2,1 разу і перинатальних втрат - відповідно в 3 рази.

Практичні рекомендації:

Регушевський С.Є. Профілактика перинатальної патології у жінок із патологічним прелімінарним періодом на фоні фетоплацентарної недостатності. - Рукопис.