Актуальність теми. При травмах колінного суглоба, як правило, в тій чи іншій мірі пошкоджується сумково-зв'язковий апарат, функціональна недостатність якого призводить до нестабільності суглоба. Така неповноцінність обумовлена пошкодженням комплексу м'якотканинних утворень, і частіше за все менісків, хрестоподібних зв'язок і бічних структур, які включають суглобову капсулу, зв'язки і частину білясуглобових м'язів.

Якщо діагностика і лікування передньої нестабільності колінного суглоба висвітлена в літературі з достатньою повнотою (О.А. Корж і Б.І. Сіменач, 1977, 1978; В.В. Нікітін, 1981; З.С. Миронова, 1982; В.Н. Левенец, В.В. Пляцко, 1985; В.Б. Ремізов, 1987; В.М. Левенець і Я.В. Лінько, 1988, 1999; П.М. Москотін, 1998; W. Muller, 1983 та інші), то питання діагностики і лікування задньої нестабільності відображені в небагатьох роботах вітчизняних і зарубіжних авторів переважно за останнє десятиріччя (Г.П. Котельников, Г.В. Куропаткін, П.В. Півоваров, 1988; Г.С. Клименко, 1994; А.К. Орлецький, 1997; С.П. Міронов, 1997; Roland Р. Jakob, 1992; Brion Casey, 1992; М. U. Kaplan, W.І. Clency, 1994; Haus Н. Posser, 1998 та інші). Аналіз літературних джерел останніх 10 років свідчить про неоднозначність висвітлення анатомо-функціональних особливостей задньої хрестоподібної зв'язки. При розробленій клінічній діагностиці задньої нестабільності немає чіткого посилання на найбільш вагомі симптоми і можливості інструментальних методів дослідження. Немає чіткого анатомо-функціонального обумовлення кожного із клінічних проявів. Неоднозначні результати оперативних способів лікування при використанні різних пластичних матеріалів для відновлення задньої хрестоподібної зв'язки. Відсутні роботи з питань порівняльної оцінки відомих оперативних технологій.

Все це спонукало нас до подальшого вивчення анатомо-функціональних особливостей задньої хрестоподібної зв'язки, місця її прикріплення до епіфіза великогомілкової кістки, з'ясування механізмів пошкодження задньої хрестоподібної зв'язки (ЗХЗ), перевірки відомих клінічних симптомів з оцінкою їх вагомості в діагностиці, діагностичних можливостей інструментальних методів, зокрема, рентгенографії, комп'ютерної томографії, магніторезонансної томографії і артроскопії, удосконалення оперативних технологій, зокрема способу Acufex з оцінкою його ефективності і оцінки віддалених результатів.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов'язана з науково-дослідною роботою кафедри травматології та ортопедії № 1 Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Шифр і № держреєстрації 0101 И 000 238 ІПТ 6901, 2001 р.

Мета роботи: покращення результатів діагностики і лікування пацієнтів із посттравматичною задньою нестабільністю колінного суглоба.

Задачі дослідження:

уточнити анатомо-функціональні особливості будови ЗХЗ, прикріплення її до епіфізу великогомілкової кістки та з'ясувати, які структури сумково-зв'язкового апарату колінного суглоба мають синергічну стабілізуючу дію;

провести порівняльну оцінку інформативності клінічних симптомів задньої нестабільності колінного суглоба;

розробити і обґрунтувати класифікацію задньої нестабільності колінного суглоба з урахуванням пошкодження інших структур, які забезпечують нормальну функцію суглоба;

удосконалити існуючі реконструктивно-відновні операції і, шляхом порівняльної оцінки, запропонувати оптимальну технологію для лікування задньої нестабільності;

оцінити результати оперативного лікування посттравматичної задньої нестабільності колінного суглоба.

Об'єкт дослідження - посттравматична задня нестабільність колінного суглоба.

Предмет дослідження - анатомо-функціональні особливості задньої хрестоподібної зв'язки, клінічні прояви задньої нестабільності, оперативні втручання при задній нестабільності колінного суглоба.

Наукова новизна одержаних результатів:

уточнені анатомо-функціональні особливості задньої хрестоподібної зв'язки і її функціональні зв'язки з іншими м'якотканинними елементами колінного суглоба, зокрема, із поплітеальним комплексом;

представлено анатомічне обгрунтування клінічних проявів, розроблена класифікація задньої нестабільності колінного суглоба;

проведено порівняльний аналіз сучасних оперативних технологій, який дозволив рекомендувати удосконалену методику лікування задньої нестабільності коліна із застосуванням подвоєних сухожилків mm. semitendinosus et gracilis для відновлення ЗХЗ як оптимальну. Розроблено модифікації існуючих оперативних втручань на задньобокових структурах колінного суглоба.

Практичне значення одержаних результатів:

На підставі анатомо-функціональних досліджень доведено, що пошкодження підколінного комплексу в поєднанні з пошкодженням ЗХЗ обумовлюють симптом заднього зміщення гомілки. Діагностика задньої нестабільності колінного суглоба ґрунтується переважно на клінічних даних з урахуванням механізму травми. Запропонована класифікація посттравматичної задньої нестабільності дає можливість конкретизувати відновлення внутрішньосуглобових та білясуглобових структур. Порівняльний аналіз сучасних оперативних технологій вперше в Україні дозволив рекомендувати, як оптимальну, удосконалену нами методику фірми Acufex відновлення ЗХЗ коліна із застосуванням подвоєних сухожилків mm. semitendinosus et gracilis.

Особистий внесок здобувача:

1. В експерименті на колінних суглобах трупів уточнені анатомо-функціональні особливості задньої хрестоподібної зв'язки і її взаємодія з іншими м'якотканинними структурами колінного суглоба, зокрема із поплітеальним комплексом.

2. Анатомічно обгрунтовані клінічні прояви і запропонована класифікація задньої нестабільності колінного суглоба.

3. Відпрацьовано метод пластики задньої хрестоподібної зв'язки і внесено удосконалення в оперативні втручання на задньобокових структурах колінного суглоба.

4. Відслідковані віддалені результати лікування 61 пацієнта, які прооперовані особисто здобувачем.

Впровадження результатів дослідження в практику:

Результати дослідження застосовуються в клінічній практиці міських лікарень № 7, № 8, № 12 та обласної лікарні м. Києва, а також використовуються в педагогічному процесі на кафедрі травматології і ортопедії № 1 та № 2 Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупіка МОЗ України.

Апробація роботи. Основні положення дослідження викладено на: Українській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми геріатричної хірургії", м. Київ, 1986; Українській науковій конференції по артроскопії, м. Рівне, 1998; засіданні наукового товариства травматологів-ортопедів м. Києва і Київської області (Київ 1999, 2000, 2001 рр.); Всеукраїнській науковій конференції по пошкодженню колінного суглоба, м. Запоріжжя, 1999; Українській науковій конференції КМАПО до 25-річчя кафедри травматології і ортопедії № 1 - Київ 2000; Європейському конгресі ортопедів-травматологів, Innsbruck, Austria, 1999; ІІ з'їзді травматологів-ортопедів СНД - Ярославль, 2000.

Дисертація розглядалась на проблемній комісії (2001 р.) та у вигляді попереднього захисту обговорювалась на спільному засіданні кафедр травматології-ортопедії № 1 і 2, кафедри хірургії з курсом топографічної анатомії і оперативної хірургії КМАПО ім. П.Л. Шупика.

клінічний симптом колінний суглоб

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 робіт, в тому числі 6 у фахових виданнях (3 роботи в журналі "Ортопедія, травматологія та протезування"; 2 - в журналі "Вісник ортопедії, травматології і протезування"; 1 - у збірнику співробітників КМАПО ім.П.Л. Шупика) та 2 роботи в матеріалах закордонних конгресів: Bratislava - 1985; Austria - 1999. Вісім робіт надруковані одноосібно.

Об'єм і структура дисертації. Дисертація викладена на 127 сторінках, складається із вступу, 6 розділів, у тому числі 4 власних досліджень та списку використаних джерел. Робота ілюстрована 40 рисунками і 8 таблицями. Список використаних джерел включає 41 вітчизняних і 82 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ Зміст РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. З метою уточнення анатомо-функціональних особливостей задньої хрестоподібної зв'язки, її зв'язків із іншими м'якотканинними елементами суглоба, а також анатомічного обґрунтування окремих клінічних симптомів, зокрема симптому заднього зміщення гомілки (симптом "засувного ящика"), виконано анатомічне дослідження на 20 колінних суглобах трупів.

Аналіз анатомічних досліджень свідчить, що задня хрестоподібна зв'язка суттєво відрізняється від передньої хрестоподібної зв'язки: вона більш міцна, складається із повздовжних, поперекових та навскісних волокон. В цілому, як відомо, 3Х3 обмежує максимальне згинання, внутрішню ротацію гомілки і обмежує зміщення великогомілкової кістки дозаду. Нами встановлено, що зв'язка найчастіше пошкоджується у положенні згинання в колінному суглобі. Крім того, в експерименті ми спробували анатомічно обґрунтувати один із провідних клінічних симптомів задньої нестабільності - симптом заднього зміщення гомілки.

Для вирішення питання - яка із зв'язок є основним синергістом 3Х3 і перешкоджає виникненню задньої нестабільності суглоба - ми провели біомеханічний експеримент. Ізольоване пересікання 3Х3 і меніскофеморальних зв'язок не призводило до заднього зміщення гомілки. Не виникало воно і при подальшому пересіканні структур задньомедіальної зони, дугоподібної, бобовидномалогомілкової та бокової малогомілкової зв'язок.

Особливої уваги було приділено підколінному комплексу, до якого відносяться: сухожилок підколінного м'яза, підколінномалогомілкова зв'язка, яка прикріплюється до голівки малогомілкової кістки позаду прикріплення бокової малогомілкової зв'язки. Крім того, від сухожилка підколінного м'яза відходять тендітні сухожилкові жмути, які прикріплюються до заднього рогу латерального меніска. Пошкодження зазначеного комплексу в поєднанні з пошкодженням 3Х3 і обумовлюють симптом "заднього засувного ящика".

З метою покращення діагностики і результатів лікування пацієнтів із посттравматичною задньою нестабільністю на протязі 12 років було обстежено і прооперовано 61 хворий віком від 16 до 54 років. При обстеженні пацієнтів крім звичайних традиційних методів клінічного і рентгенологічного обстеження за показаннями, виконувались МРТ та артроскопія. Усі хворі прооперовані і досліджені в динаміці в термін від 1 до 12 років.

Результати досліджень та їх обговорення. Діагностика задньої нестабільності колінного суглоба ґрунтується переважно на клінічних ознаках із врахуванням механізму травми, термінів після травми (гостра, підгостра, хронічна форми). На підставі співставлення анатомічно обґрунтованих клінічних проявів з результатами оперативних втручань нами розроблена класифікація задньої нестабільності (таблиця №1), де виділено три види задньої нестабільності: задня, задньомедіальна та задньолатеральна. Крім того, у 5 пацієнтів із 61 було встановлено комбіновану нестабільність, яка обумовлена пошкодженням не тільки ЗХЗ і відповідних бокових структур, але й пошкодженням передньої хрестоподібної зв'язки.

Таблиця №1

Класифікація посттравматичної задньої нестабільності колінного суглобу (Я.В. Лінько)

Задня нестабільність нами спостерігалась у 30 пацієнтів, з них гостра у 2, підгостра у 16 і хронічна у 12 пацієнтів.

Цей вид нестабільності зумовлений пошкодженням не тільки задньої хрестоподібної і меніско-стегнових зв'язок, але і частково задньо-бокових структур, зокрема, заднього відділу суглобової капсули та волокон підколінної косої та дугоподібної зв'язок, підколінного комплексу і задньої порції бокової великогомілкової зв'язки. В основі механізму цього виду пошкодження є удар по передній поверхні проксимального відділу гомілки при зігнутому коліні.

На підставі детального аналізу механізму розвитку задньої нестабільності ми відзначили, що найчастіше нестабільність розвивається у випадках прямого удару у верхню третину великогомілкової кістки спереду дозаду при зігнутому коліні, на другому місці є механізм гіперфлексії у колінному суглобі. Перший механізм виявлено у 31, другий у 3 із 49 пацієнтів, які точно змогли відповісти на питання - як трапилась травма?

При клінічному обстеженні колінного суглоба виявлені симптоми функціональної недостатності сумково-зв'язкового апарату. Одним з провідних клінічних проявів слід вважати симптом заднього підзвиху гомілки або западіння великогомілкової кістки дозаду, який відзначається при згинанні коліна під кутом 30°-90° у порівнянні профілю пошкодженого суглоба з непошкодженим. Наступним симптомом задньої нестабільності є симптом заднього зміщення гомілки.

Крім описаних вище двох симптомів, ми перевірили ефективність ще декількох симптомів і встановили, що показником задньої нестабільності є активний симптом чотириголового м'яза стегна, при активному скороченні якого великогомілкова кістка зміщується вперед.

Задньомедіальна нестабільність встановлена нами у 18 пацієнтів (у 2 - підгостра й у 16 - хронічна). Механізм травми - прямий удар в область верхньої третини гомілки при згинанні коліна або комбіноване задньоспрямоване зусилля з відведенням та зовнішньою ротацією гомілки. Цей вид нестабільності обумовлено пошкодженням задньої хрестоподібної зв'язки, меніско-стегнових зв'язок, задньомедіального відділу суглобової капсули, підколінної косої, бокової великогомілкової зв'язок, підколінного комплексу. У 4 пацієнтів ці пошкодження поєднувались із пошкодженням медіального меніска. При задньомедіальній нестабільності скарги пацієнта нагадують скарги пацієнтів із задньою нестабільністю, але біль локалізується переважно в задньомедіальному відділі суглоба. Об'єктивними клінічними ознаками є задній підзвих гомілки, симптом заднього зміщення гомілки, активний тест чотириголового м'яза стегна. Наступним симптомом задньомедіальної нестабільності є абдукційний тест: при розгинанні колінного суглоба й згинанні під кутом 15-30° розвивається вальгусне зміщення гомілки, яке характеризується "відкриттям" медіальної частини суглоба.

Задньолатеральна нестабільність колінного суглоба спостерігалась у 8 пацієнтів із хронічною стадією. Механізм травми - комбінація удару в передньо-задньому напрямку із приведенням і внутрішньою ротацією гомілки.

Задньолатеральна нестабільність обумовлена пошкодженням не тільки задньої хрестоподібної і меніско-стегнових зв'язок, але й задньолатеральних структур, до яких відносяться: задньолатеральний відділ суглобової капсули, дугоподібна зв'язка, підколінний комплекс та бокова малогомілкова зв'язка. Іноді пошкоджується також і клубовогомілковий тракт.

При задньолатеральний нестабільності провідною скаргою пацієнтів є нестабільність і біль у латеральному відділі колінного суглоба, а також незвичайна хода пацієнта - при ході стопа знаходиться в положенні внутрішньої ротації.

Клінічними симптомами задньолатеральної нестабільності крім заднього підзвиху гомілки і зміщення гомілки дозаду є: зміна позиції опори стегна на латеральну фасетку великогомілкової кістки (у положенні згинання колінного суглоба під кутом 70-80° і зовнішній ротації гомілки відзначається зміщення латеральної суглобової поверхні великогомілкової кістки дозаду). Наступною ознакою задньолатеральної нестабільності є симптом зовнішньоротаційної рекурвації гомілки, який визначається при підйомі обох нижніх кінцівок за п'яти. При цьому гомілка на пошкодженому боці ротується назовні, а медіальна поверхня колінного суглобу дугоподібно деформується. Із активних тестів слід назвати тест чотириголового м'яза стегна, який полягає в тому, що пацієнт зусиллям волі з допомогою скорочення м'язів може виконати при згинанні колінного суглоба під кутом 90° і 30° задньолатеральне зміщення гомілки з наступним усуненням.

Всі перераховані симптоми відображають зміщення гомілки в сагітальній площині, але при цьому виді нестабільності відзначається зміщення гомілки й у фронтальній площині. Варусне відхилення гомілки (аддукційний тест) характеризується розширенням ("відкриттям") латеральної частини суглобової щілини колінного суглоба.

Комбінована нестабільність відзначена у 5 пацієнтів після важкої автомобільної травми, яка призвела до звиху гомілки. В результаті травми спостерігалось поєднання симптомів передньої та задньої нестабільності, зокрема, виражене переднє і заднє зміщення при згинанні колінного суглоба під кутом 30° і 90°, вальгусним і варусним відхиленням гомілки при повному розгинанні і згинанні від 15 до 30 градусів колінного суглоба.

Слід відзначити, що клінічний метод діагностики найбільш вагомий і важливий. Що стосується інструментальних методів діагностики, то треба сказати, що МРТ не завжди дає чітку відповідь - чи є пошкодження хрестоподібної зв'язки. Артроскопічний метод діагностики є допоміжним і також не завжди дає чітку відповідь на питання повноцінності задньої хрестоподібної зв'язки.

Порівняльна оцінка даних літератури й результатів досліджень свідчать про те, що при задній нестабільності колінного суглоба неможливо обмежуватися лише відновленням задньої хрестоподібної зв'язки, а в кожному випадку крім пластики задньої хрестоподібної зв'язки треба виконувати реконструкцію задньомедіальних і задньолатеральних формацій.

Оперативне лікування задньої нестабільності є складним втручанням і складається з двох основних етапів, які проводяться одночасно. Перший етап полягає у відновленні задньої хрестоподібної зв'язки (внутрішньосуглобове втручання), а другим етапом є реконструкція задньо-бокових структур (білясуглобове втручання), яке залежить від рівня пошкодження по відношенню до меніска (меніскофеморальне та меніскотібіальне).

При гострому пошкодженні зв'язок оперативне втручання виконується протягом першого тижня, бо в подальшому наступає ретракція зв'язок і без пластичної операції відновлення їх неможливе. В таких випадках після ревізії суглоба виконується втручання на зв'язках. При розриві на протязі зв'язки найбільш доцільним є пластика, а при відривах в місці прикріплення фіксують кістковий фрагмент разом із зв'язкою.

З 61 пацієнта з гострою нестабільністю було 2 пацієнта, із підгострою - 16 і з хронічною - 43 пацієнта.

Оперативні втручання виконані у відповідності з виділеними нами трьома видами задньої нестабільності - задня, задньомедіальна й задньолатеральна.

Основний хірургічний доступ виконувався через зв'язку надколінника. Додаткові доступи було проведено по медіальній поверхні виростків стегнової і великогомілкової кісток для взяття аутотрансплантата і проведення каналів. У 9 пацієнтів було використано доступ через підколінну ямку.

При задній нестабільності (28 пацієнтів) пластика задньої хрестоподібної зв'язки здійснювалась тільки з допомогою аутотрансплантатів. У більшості випадків були використані сухожилки напівсухожилкового та тендітного м'язів: у 9 пацієнтів трансплантат складався з подвійного сухожилка напівсухожилкового м'яза, а у 8 - подвійного напівсухожилкового і подвійного тендітного м'язів, у 1 - сухожилок m. semitendinosus.

Пластика задньої хрестоподібної зв'язки з допомогою 1/3 зв'язки надколінка, в тому числі у двох пацієнтів із кістковими блоками, виконана у 9 пацієнтів. У одного пацієнта у якості пластичного матеріала було використано 1/3 сухожилка чотириголового м'яза стегна.

У випадках задньої, задньомедіальної, задньолатеральної та комбінованої нестабільності основний хірургічний доступ виконувався через зв'язку надколінка; у 9 пацієнтів було використано доступ через підколінну ямку. Додаткові доступи було проведено по медіальній поверхні виростків стегнової і великогомілкової кісток для взяття аутотрансплантатів і проведення каналів.

При задній нестабільності (28 пацієнтів) були використані аутотрансплантати: у 1 пацієнта - сухожилок m. semitendinosus; у 9 - із подвійного сухожилка і у 8 - подвійного напівсухожилкового і подвійного тендітного м'язів. У 9 пацієнтів пластика 3Х3 виконувалась з допомогою 1/3 зв'язки надколінка, в тому числі у 2-х із кістковими блоками і у 1 - в якості пластичного матеріалу було використано 1/3 сухожилка чотириголового м'яза стегна.

Досвід свідчить, що вагомими питаннями успіху операції є товщина і міцність зв'язки і розташування та фіксація трансплантата до великогомілкової та стегнової кісток. Для проведення трансплантата виконується два канали. Один - у великогомілковій кістці від передньої поверхні. Вхідний отвір нижче суглобової поверхні медіально від її горбистості, вихідний - в області заднього поля великогомілкової кістки, там, де в нормі прикріплюється задня хрестоподібна зв'язка. Другий канал проводиться через верхньопередній відділ медіального виростка стегнової кістки з виходом на рівні прикріплення задньої хрестоподібної зв'язки.

Трансплантат протягується через канал великогомілкової кістки під міжвиростковою горбистістю до заднього поля, а потім до вихідного отвору каналу, який розташовано у виростку стегнової кістки. Фіксація трансплантата виконувалась кортикальними металевими гвинтами.

Білясуглобові втручання при задній нестабільності складаються з ушивання заднього відділу суглобової капсули разом із підкріплюючими її зв'язками (підколінною косою та дугоподібною).

Задньомедіальна нестабільність. Для пластики задньої хрестоподібної зв'язки використано трансплантати зв'язки надколінка (11), здубльованого сухожилка напівсухожилкового м'яза (3), здубльованих сухожилків m. semitendinosus et gracilis (3) та сухожилка чотириголового м'яза стегна (1). У 4-х пацієнтів у зв'язку зі значним пошкодженням медіального меніску була виконана часткова меніскектомія.

Реконструкція медіальних структур виконувалась в залежності від рівня пошкодження (меніскотібіальний та меніскофеморальний) і полягала в остеотомії та переміщенні місць прикріплення основних зв'язок та сухожилків цієї зони.

При пошкоджені медіальної зони на меніскотібіальному рівні застосовувалась методика O'Donughue у нашій модифікації. При пошкодженні медіальної зони на меніскофеморальному рівні, що зустрічається значно частіше, виконується запропонована нами остеотомія медіального виростка стегнової кістки з усіма елементами, які прикріплюються до нього і рефіксація його проксимально і допереду металевими гвинтами.

Задньолатеральна нестабільність. При задньолатеральній нестабільності пластика 3Х3 виконувалась аутотрансплантатами із сухожилка m. semitendinosus (2), подвійним сухожилком m. semitendinosus (2), подвійними сухожилками m. semitendinosus et gracilis (1), із зв'язки надколінка (2) та сухожилка чотириголового м'яза стегна (1).

Білясуглобові втручання здійснювались за методикою Trillat'a.

При комбінованій посттравматичній нестабільності пластика задньої хрестоподібної зв'язки виконувалась за рахунок подвійного сухожилка m. semitendinosus (2), 1/3 зв'язки надколінка (2) і сухожилка чотириголового м'яза стегна (1). Бокові структури було виконано з використанням методик O'Donughue і Trillat'a у нашій модифікації.

Таким чином, проведене комплексне анатомічне та клініко-інструментальне дослідження щодо проблеми посттравматичної задньої нестабільності колінного суглоба дозволило встановити наступне.

Передньозадня нестабільність є тяжкою травмою колінного суглоба, де провідне значення в стабілізації має задня хрестоподібна зв'язка. Разом із тим, ізольоване пошкодження задньої хрестоподібної зв'язки не викликає зміщення гомілки дозаду. Наявність зміщення гомілки дозаду свідчить про пошкодження задньої хрестоподібної зв'язки і поплітеального комплексу, зокрема, поплітеофібулярної зв'язки.

Нами розроблена класифікація задньої нестабільності, де виділені тип (задня, задньомедіальна, задньолатеральна), вид (І-ІІ-Ш) і ступінь компенсації (компенсація, субкомпенсація, декомпенсація) з характером пошкоджених структур і найбільш вагомими клінічними симптомами для кожного типу й ступеню компенсації.

Нами встановлено, що головним механізмом, який призводить до розвитку задньої або задньомедіальної/задньолатеральної нестабільності є задньо-направлений удар у верхню третину передньої поверхні великогомілкової кістки або падіння на зігнуте (більше ніж 90°) коліно. Ці два механізми є по суті двома варіантами одного і того ж механізму.

Аналіз частоти клінічних симптомів свідчить, що найбільш інформативними симптомами передньозадньої нестабільності, передньозадньої латеральної нестабільності, передньозадньої медіальної нестабільності є: "симптом заднього зміщення гомілки" - "Posterior Drawer Test" - 100 %, "симптом провисання гомілки" - "Posterior Sag Test" - 92,7%, "зовнішньо-ротаційний-рекурваційний тест" - "Externae Rotation Recurvatum Test - Hughston" - 9 %, та "активний тест чотириголового м'яза стегна" - 96,2%.

Слід зазначити, що клінічні симптоми є провідними в діагностиці передньозадньої нестабільності (ПЗН), передньозадньої латеральної нестабільності, передньозадньої медіальної нестабільності. Інструментальні методи, зокрема, МРТ і артроскопія допомагають лише уточнити деякі моменти, які не мають провідного значення.

Оперативне лікування ПЗН колінного суглобу є складним втручанням і складається з двох етапів, які виконуються одночасно. Перший етап полягає у відновленні задньої хрестоподібної зв'язки, другий - у реконструкції задніх і задньо-бокових структур.

Пластика задньої хрестоподібної зв'язки здійснюється за рахунок аутотрансплантатів. Найкращі результати одержані при заміщенні зв'язки подвоєними сухожилками напівсухожилкового та тендітного м'язів. Білясуглобові втручання полягають в укріпленні суглобу, як за рахунок відновлення (зшивання) цілісності суглобової капсули, так і реконструкції задньобокових формацій з допомогою переміщення і рефіксації місць прикріплення зв'язок і сухожилків м'язів відповідних зон (медіальна, латеральна).

Висновки