Размещено на http://allbest.ru

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Обгрунтування методів діагностики та лікування доброякісних гіперпластичних процесів ендометрію в постменопаузі

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

ендометрій жінка постменопауза

Актуальність теми. Гіперпластичні процеси ендометрію - одна з найпоширеніших форм патології матки, частота якої особливо зростає у пери- та постменопаузі (В.М.Демидов, 1997, Л.А.Ашрафян і співавт., 2004, A.L.Herbst,1992).

Актуальність дослідження гіперпластичних процесів ендометрію обумовлена перш за все високим ризиком їх малігнезації та проблемами, пов”язаними з порушеннями менструального циклу, дисфункціональними матковими кровотечами, анемізацією, особливо у жінок старшої вікової категорії. Так, за даними F.Degenhardt et. al. (1995), саме гіперпластичні процеси ендометрію у 50% випадків стають причиною розвитку раку ендометрію у жінок у пери- та постменопаузі. При цьому слід відмітити, що частота аденокарциноми ендометрія, що займає перше місце серед злоякісних новоутворень геніталіїв, не тільки залишається високою, але і останнім часом має тенденцію до істотного зростання в багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні, і, згідно довгострокового прогнозу, не буде зменшуватись найближчим часом. (Л.І.Воробйова, 2001).

Як відомо, одним із шляхів зниження захворюваності і смертності внаслідок гормонзалежних злоякісних пухлин ендометрію є своєчасна та ефективна первинна їх профілактика, що полягає в адекватній терапії передпухлинних гіперпроліферативних захворювань. Так, в результаті втілення загальноєвропейської програми "Європа проти раку", спрямованої на первинну профілактику, захворюваність на злоякісні пухлини за останні 10 років знизилась на 15% (Д.Г.Заридзе, 2004).

В сучасній літературі відношення до тактики лікування гіперпроліферативних процесів ендометрія змінилося. Якщо Г.М.Савельева і співавт.(1985) відносили рецидивуючі, навіть неатипові форми гіперплазії ендометрія до передраків і вважали за доцільне вибір радикального підходу у лікуванні цієї патології, то в інших джерелах (Я.В.Бохман, 1992, Е.Г.Новикова, 2004, Y.Kim, 1999) наводяться дані про високу ефективність консервативного лікування не лише фонових, але і атипових гіперпластичних процесів ендометрія. Крім того, суперечливі класифікації гіперпроліферативних процесів обумовлюють різні підходи що до вибору консервативного чи радикального лікування.

В зв'язку з відсутністю чітких лікувально-діагностичних алгоритмів ведення жінок з гіперпроліферативними захворюваннями ендометрія в пери- і постменопаузі, пошук нових і вдосконалення існуючих методів діагностки і лікування цієї патології набуває особливої актуальності не тільки як медико-біологічна, але і як соціальна проблема, вирішення якої дозволить знизити захворюваність на рак ендометрію та смертність від цієї патології і покращити якість життя жінок (В.М.Запорожан, 2001, Є.В.Коханєвич, 2001, Л.І.Воробйова, 2002, Е.Г.Новикова, 2004, R.J.Kurman, 1995, G.L. Mutter, 2001).

Все вищенаведене обумовлює доцільність виконання дослідження та актуальність обраної теми.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи, що проводиться у відділенні ендокринної гінекології ІПАГ АМНУ і є фрагментами НДР “Удосконалити методи профілактики та лікування дисгормональних захворювань матки і молочної залози у жінок перехідного віку та в різні фази клімактеричного періоду” (№ державної реєстрації 01.02U001068).

Мета роботи - Оптимізація методів діагностики та лікування гіперпроліферативних процесів ендометрію у жінок в постменопаузі на основі встановлення взаємозв'язків гормонального гомеостазу та морфофункціональних особливостей ендометрію.

Завдання дослiдження:

1. Визначити клінічні особливості перебігу різних видів патології ендометрію у ранній постменопаузі.

2. Провести порівняльний аналіз морфологічних особливостей ендометрію і даних УЗ-дослідження у жінок в постменопаузі і розробити УЗ-крітерії інволютивного процесу матки в нормі та при патології.

3. Розробити алгоритм діагностики патології ендометрію в постменопаузі та встановити його діагностичну цінність.

4. Визначити особливості гормонального гомеостазу у жінок з гіперплазією ендометрію в постменопаузі.

5. Дослідити експресію рецепторів до естрогенів і прогестерону у жінок з різними видами патології ендометрію в постменопаузі.

6. Розробити диференційовані методи лікування неатипових форм гіперплазії ендометрію в постменопаузі і провести їх клінічну апробацію.

Об'єкт дослідження - морфофункціональний стан ендометрію у жінок з терміном постменопаузи до 5 років.

Предмет дослідження - взаємозв”язки морфофункціонального стану ендометрію з показниками регіональної гемодинаміки та гормонального гомеостазу.

Методи дослідження - клінічні, інструментальні, радіоімунометричні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів.

1. Вперше проведено порівняльний аналіз частоти та структури безсимптомної патології ендометрія у жінок в постменопаузі до 5 років та морфофункціональних особливостей ендометрію при кровотечах в ранній постменопаузі.

2. Визначено діагностичну цінність аспіраційної біопсії за допомогою Pipelle при асимптомній патології ендометрію (неспівпадання результатів у 18,1% випадків в порівнянні з кюретажем) та при кровотечах (неспівпадання в 45,9% випадків) і доведена доцільність її застосування лише як методу моніторінгу стану ендометрія на тлі гормонотерапії.

3. Виявлено, що гормональною характеристикою всіх видів гіперплазії ендометрія в ранній постменопаузі є гіпопрогестеронемія. У жінок з атиповими формами гіперплазії ендометрія на тлі гіпопрогестеронемії відмічається також достовірно вищий рівень тестостерону та пролактину, в той час як при неатипових формах виявлена тенденція до підвищення вмісту тестостерону та пролактину в порівнянні з відповідними показниками у здорових жінок.

4. Вперше на основі імуногістохімічного дослідження експресії рецепторів до естрадіолу та прогестерону встановлено, що неатипові форми гіперплазії ендометрію супроводжуються збереженням рецепторів до прогестерону на тлі зниження експресії рецепторів до естрадіолу, а атипові - втратою рецепції як до естрадіолу, так і до прогестерону.

Практичне значення отриманих результатів.

Виявлені особливості регіональної гемодинаміки та інволютивних процесів матки, що полягають у більш вираженій інволюції ендометрія в порівнянні з міометрієм. Обрахування ендометріально-маткового коефіцієнту та візуалізація артерій стінки матки дають змогу оптимізувати оцінку стану ендометрія у постменопаузі при формуванні УЗ-показань до морфологічного дослідження.

На підставі даних аналізу відповідності морфологічної характеристики ендометрія при різних методах отримання матеріалу для гістологічного дослідження (кюретаж та аспіраційна біопсія) на етапі первинного обстеження жінок в постменопаузі вважати діагностичне вишкрібання більш адекватним ніж Pipelle.

Наявність експресії рецепторів до прогестерону при неатипових гіперпластичних процесах ендометрія в ранній постменопаузі обумовлює можливість проведення консервативного лікування цієї патології, в той час, як відсутність стероїдних рецепторів при атипових формах гіперплазії підтверджує доцільність більш радикальних підходів у лікуванні даної категорії пацієнток.

При дослідженні гормонального гомеостазу жінок з неатиповими гіперпластичними процесами ендометрія у менопаузі до 2х років виявлена тенденція до підвищення вмісту тестостерону і пролактину на тлі гіпопрогестеронемії, що обумовило доцільність застосування в комплексі лікування цієї патології поряд з гестагенами блокаторів дофамінових рецепторів (мастодінон), а також препаратів вазоактивної та антиандрогенної дії.

Впровадження. Основні положення дисертації викладені в статті (Заместительная гормональная терапия климактерических нарушений - оценка онкориска // Репродуктивное здоровье женщины.- 1(10).- 2002.) та проведено впровадження викладених там рекомендацій в клінічну практику у Черкаському пологовому будинку №1, Чернігівському міському пологовому будинку, МСЧ “Мотор-Сич” м.Запоріжжя, Житомірській міській кліничній лікарні №2, Миколаївському міському пологовому будинку №2.

Особистий внесок дисертанта. Дисертантом самостійно проведений інформаційно-патентний пошук і аналіз наукової літератури за темою роботи. Під час виконання дисертації автором проведене обстеження 203 жінок з підозрою на патологію ендометрія. При цьому використовувались сучасні клінічні, лабораторні, апаратні і статистичні методи дослідження.

Самостійно проведена статистична обробка і наукова інтерпретація всіх отриманих даних, сформульовані висновки дисертації. Авторові належить головна роль у підготовці науковий публікацій.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях Асоціації акушерів-гінекологів України (м.Київ, 2001, 2003), наукових конференціях Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (2002, 2003 рр.), 8^th World Congress of Gynecological Endocrinology (Florence, Italy, 2000).

Публікації. За темою дисертації надруковано 10 наукових праць, з них: у журналах - 3, та 7 - тез.

Обсяг дисертації і структура. Дисертація викладена на 114 сторінках машинописного тексту та складається з вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій та покажчика літератури, що займає 23 сторінки та містить 103 вітчизняних та 116 іноземних джерел. Дисертація ілюстрована 29 таблицями та 14 рисунками.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкт та методи дослідження. Для вирішення задач дослідження було проведено клінічне обстеження 273 жінки у віці від 49 до 59 років і терміном постменопаузи від 1 до 5 років. З них в основну групу увійшло 203 пацієнтки з патологією ендометрію в постменопаузі. Групу порівняння склали 70 жінок у постменопаузі до 5 років без патологічних змін у репродуктивній системі. Групи були рандомізовані за віком і терміном постменопаузи.

Усім жінкам було проведено загальноклінічне та гінекологічне обстеження. В дослідження не були включені паціентки з міомою матки, ендометріозом, пухлинами яєчників, а також пацієнтки, які на протязі останнього року приймали препарати, що містять статеві стероїдні гормони або спричиняють гормоноактивну дію.

Стан ендометрію оцінювався при ультразвуковому дослідженні геніталіїв шляхом визначення товщини М-ехо, особливостей структури ендометрія та обчислення ЕМК. З метою дослідження особливостей регіональної гемодинаміки у жінок з патологією ендометрія використовували метод трансабдомінальної доплерографії яєчникових та маткових артерій на кольоровому доплеровимірювачі SSD 870 фірми "ALOKA" з визначенням індексу резистентності (ІР) та індексу пульсації (ІП).

Для вивчення стану ендометрію проводилось морфологічне дослідження тканини эндометрія з забарвленням парафінових зрізів гематоксилін-еозином і за Ван-Гізоном.

Особливості локалізації та експресії естрогенних рецепторів (ЕР) і рецепторів прогестерону (ПР) в слизовій оболонці матки визначалися за допомогою непрямого імуногістохімічного (стрептавідін-пероксидазного) методу з використанням кіt моноклональних антитіл проти ЕР і ПР (DАКО, Данія).

З метою дослідження гормонального статусу обстежених жінок проводилось визначення вмісту в сироватці крові гонадотропних гормонів (ЛГ, ФСГ) та пролактину імуноферментним методом, а статевих гормонів (естрадіолу, прогестерону та тестостерону) - радіоімунним методом.

Для оцінки достовірності методів діагностики використовувались показники, що застосовуються в доказовій медицині: чутливість, специфічність, позитивна та негативна прогностична цінність, позитивне та негативне відношення правдоподібності, передтестова та післятестова вірогідність (за нормограмою Фагана).

Всі отримані цифрові дані були опрацьовані з використанням сучасних методів варіаційної статистики (M.P.Messey, Стентон Гланц, 1999) за допомогою програми Exell Microsoft.

Результати власних досліджень та їх обговорення. На першому етапі дослідження для визначення частоти асимптомної патології ендометрію в постменопаузі ультразвуковому обстеженню підлягало 1009 жінок, які звернулись в кабінети патології клімаксу при клінічній лікарні № 16 та при жіночій консультації Дніпровського р-ну м.Києва з приводу клімактеричних скарг або для профілактичного огляду. В ході проведення ультразвукового скринінгу з застосуванням трансвагінального трансдюсера патологія була виявлена у 105 жінок, що склало 10,4%. Саме ці жінки увійшли до ІІ основної групи. І основну групу склали жінки з кровотечею в постменопаузі, яким було проведено діагностичне вишкрібання порожнини матки з наступним гістологічним дослідженням ендометрію.

В структурі екстрагенітальної патології жінок з кровотечами у постменопаузі (І основна група) переважали захворювання серцево-судинної системи (56,1%), системна гематологічна патологія (39,7%), дисфункція щитовидної залози (13,3%) та аутоімунні захворювання (9,2%).

Паціентки з асимптомним перебігом гіперпластичних процесів ендометрія (ІІ основна група) страждали на ожиріння (54,3%), холецистопанкреатит (40%), хронічний гепатит (12,4%), цукровий діабет ІІ типу (8,6%). При цьому, у 31,4% згаданої категорії жінок відмічався клімактеричний синдром середнього та важкого ступеня вираженості.

Зазначені особливості екстрагенітальної захворюваності згаданих груп жінок слід враховувати при розробці алгоритму обстежень пацієнток з кровотечами у постменопаузі та визначенні факторів ризику розвитку гіперпроліферативних процесів ендометрію в постменопаузі для формування контингентів, що потребують детального моніторінгу стану ендометрію.

З метою деталізації ультразвукових ознак асимптомної патології ендометрію в постменопаузі проведено поглиблене ультразвукове дослідження з визначенням рельєфу порожнини матки, зовнішнього контуру М-ехо, звукопровідності, однорідності та наявності включень і подальше співставлення УЗ-характеристик з результатами морфологічного дослідження.

Для об'єктивізації даних ультразвукового обстеження у жінок в постменопаузі вираховувався також ендометріально-матковий коефіцієнт - ЕМК (співвідношення товщини ендометрію до передньо-заднього розміру матки), що враховує особливості інволютивних змін матки в постменопаузі.

Аналіз інволютивних змін в репродуктивній системі за умов відсутності патології ендометрію в динаміці постменопаузального періоду виявив нижчий темп інволюції міометрію в порівнянні з атрофічними процесами в ендометрії, про що свідчать вищі показники ендометріально-маткового коефіцієнту в постменопаузі до 2 років 0,22+0,04, ніж при терміні постменопаузи від 2 до 5 років - 0,11+0,03.

Як видно з таблиці 1, товщина ендометрію у жінок з атиповою гіперплазією ендометрія в постменопаузі від 2 до 5 років (6,32,13мм) достовірно не відрізняється від відповідного показника у жінок без патології (4,21,65мм) середній показник ЕМК (0,290,071) більш ніж у 2 рази вищий за відповідний показник в групі здорових жінок (0,110,03мм)

Дослідження особливостей регіональної гемодинаміки у жінок з патологією (основна група) та без патології (група порівняння) ендометрію в постменопаузі, виявило зниження еластичності судин (індекс пульсації) в маткових та яєчникових артеріях у жінок обох груп, в порівнянні з групою контролю, яку склали 35 здорових жінок репродуктивного віку (таблиці 2, 3). В групі з гіперпроліферативними процесами ендометрію (основна група) звертає на себе увагу більш виражене збільшення ІР у маткових судинах, що достовірно відрізнялось від відповідного показника як у здорових жінок в репродуктивному віці (контрольна група), так і у жінок без патології ендометрію в постменопаузі (група порівняння).

Звертає не себе увагу також тенденція до зменшення частоти візуалізації артерій стінки матки в основній групі до 58,1% (18 випадків) в порівнянні з групою контролю (99,6 %) і в групі порівняння до 80,0% (24 випадки).

Таким чином, проведений порівняльний аналіз результатів УЗ та морфологічного дослідження дозволив вдосконалити ультразвукові критерії оцінки стану ендометрію в постменопаузі в нормі та при патології.

Так, визначення в ході ультразвукового дослідження товщини ендометрію та особливостей його структури, обчислення ЕМК та врахування доплерометричних характеристик регіонального кровообігу, забезпечує високу позитивну (0,917) та негативну (0,89) прогностичну цінність в діагностиці патології ендометрію, що перевищує відповідні показники при визначенні лише товщини М-ехо (відповідно 0,754 та 0,633).

Для встановлення діагностичної цінності аспіраційної біопсії проведено порівняльний аналіз морфологічного дослідження біоптатів з тканиною ендометрію, отриманою в результаті діагностичного вишкрібання. Співпадання результатів морфологічного дослідження біоптатів та зшкрібків ендометрію в групі з безсимптомною патологією відмічено у 81,9%, а в групі з кровотечами в постменопаузі - у 54, 1%. При цьому, в обох групах звертає на себе увагу відсутність у біоптатах помилково-позитивних результатів, що свідчить про нижчу інформативну цінність біопсії ендометрію в порівнянні з діагностичним вишкрібанням, особливо стосовно вогнищевих форм гіперплазії, при асимптомному їх перебігу. Це вказує на можливість гіподіагностики передпухлинної патології і співпадає з даними Briley M. (1998), Farrell T. et al. (1999), які відмічають неспівпадання результатів у 18-42% випадків. При кровотечах в постменопаузі неспівпадання результатів переважно обумовлено високим відсотком неадекватних зразків біопсії ендометрію, на що вказують також O.W. Sturdee et al.(1994), Pradhan et al. (1995) та T.Farrell (1996).

Проведений морфологічний аналіз ендометрію, отриманого шляхом кюретажу, виявив, що в структурі безсимптомної патології ендометрія переважають гіперпластичні процеси.

Так, в 59,1% випадків виявлена безсимптомна неатипова гіперплазія ендометрію (в 34,3% - проста неатипова, а в 24,7% - комплексна неатипова), в 24,7% - атипові гіперпластичні процеси (в 15,2% - проста атипова та в 9,5% - комплексна атипова). Поліпи ендометрія діагностовано у 7,6% випадків.

У групі пацієнток з матковими кровотечами в ранній постменопаузі переважають пацієнтки з атрофією ендометрія на тлі соматичної патології - 35,7%, хронічним ендометритом - 25,5%, субмукозними міомами - 16,3%. При цьому гіперплазія ендометрія виявлена лише в 16,36% жінок (з них - в 31,25 % атипові форми), а поліпи - в 14,3% випадків.

Отримані результати вказують на те, що клінічний перебіг патології ендометрію в постменопаузі певною мірою визначається особливостями морфологічної структури ендометрія. Це узгоджується з даними, згідно яким у жінок з матковими кровотечами в постменопаузі частіше діагностуються атрофічні або запальні процеси (S.Sheth, Sh.Sutton, 1999), а гіперпроліферативні процеси ендометрію в постменопаузі в більшості випадків мають безсимптомний перебіг (D.J.Brambilla et al., 1994; R.D.Langer, 1997).

Аналіз вмісту гонадотропних гормонів в сироватці крові не виявив суттєвих відмінностей у показниках в групах з наявною (основна група) та відсутньою (група порівняння) патологією ендометрію (табл.4). При цьому слід відмітити, що більш високі показники як ЛГ, так і ФСГ відмічені у пацієнток з клінічними проявами клімактеричного синдрому.

У жінок з простою та комплексною неатиповою гіперплазією в постменопаузі до 2 років виявлено нижчий вміст прогестерону (0,032 0,011 нг/мл) та тенденцію до більш високого рівня пролактину (11,370,012 нг/мл) та тестостерону (0,620,15 нг/мл) в порівнянні з відповідними показниками у групі порівняння (прогестерон - 0,890,38нг/мл, пролактин - 8,691,06 нг/мл та тестостерон - 0,340,13). Відповідна тенденція у відмінностях згаданих показників в порівнянні зі здоровими жінками в постменопаузі залишалась і в терміні постменопаузи від 2 до 5 років.

В той же час, при атиповій гіперплазії ендометрію на тлі гіпопрогестеронемії відмічено достовірно вищий рівень пролактину (16,230,012 нг/мл) і тестостерону (0,860,014 нг/мл) по відношенню до показників у групі порівняння.

Виявлені особливості гормонального гомеостазу у жінок з гіперпластичними процесами ендометрію узгоджуються з даними багатьох дослідників (D.W. Sturdee et al., 1994; S.R.Glasser, J.D.Aplin et al., 2002), що вказують на наявність при згаданій патології абсолютної або відносної (як і в нашому дослідженні) гіперестрогенії. На більш високий вміст тестостерону у пацієнток з гіперпроліферативними захворюваннями ендометрію у постменопаузі вказують лише поодинокі дослідження (J.E.Morley, 2003). Однак, саме помірна гіперандрогенія і гіперпролактинемія у згаданого контингенту пацієнток може розглядатись як одна з причин неефективності терапії гестагенами у цих випадках за рахунок розвитку інсулінорезистентності і відповідно загальної та локальної гіперпродукції ІПФР-І (J.E.Morley, 2003; H. Shimizu, 2003).

Як відомо, чутливість або резистентність до гормонотерапії визначається також особливостями експресії рецепторів до статевих стероїдних гормонів у тканинах-мішенях, в даному випадку в ендометрії.

При аналізі результатів імуно-гістохімічного дослідження у зразках ендометрія з атиповими гіперплазіями, як у жінок в постменопаузі до 2 років, так і у терміні від 2 до 5 років, експресії рецепторів до естрогенів і прогестерону не виявлено, як в клітинах епітелію, так і в клітинах строми (табл.5).

Це свідчить про низьку здатність ендометрію при атиповій гіперплазії відповідати на введення гестагенів, що обумовлює доцільність більш радикальних підходів що до ведення цієї патології в постменопаузі.

При цьому слід відмітити, що проста і комбінована неатипова гіперплазія ендометрію у жінок в ранній постменопаузі супроводжуються значним зниженням експресії естрогенових рецепторів при збереженні досить вираженої експресії прогестеронових рецепторів. Це підтверджує доцільність використання моногестагенних препаратів у лікуванні відповідної патології.

Таким чином, у якості базового лікування простої гіперплазії ендометрію в ранній менопаузі патогенетично обгрунтованим є призначення синтетичних прогестагенів селективної дії, що не спричиняють андрогенних, естрогенних та мінералокортикоїдних побічних ефектів, а також не створюють негативного впливу на стан центральної нервової системи та ліпідний і карбогідратний метаболізм. Вибір гестагенного препарату надзвичайно важливий з огляду на виявлену на попередньому етапі дослідження структуру екстрагенітальної патології у згаданого контингенту жінок.

В якості гестагену нами застосовувався дідрогестерон в дозі 20 мг на добу в безперевному режимі протягом 6 міс. Базове лікування у вигляді монотерапії гестагенами було призначено 40 жінкам з простою неатиповою гіперплазією ендометрія, які склали І групу.

На основі виявлених особливостей регіонарної гемодинаміки, що полягали у підвищенні резистентності маткових судин, у комплекс лікування простої гіперплазії ендометрія запропоновано включити актовегін по 2,0 мл внутрішньом'язово протягом 20 днів. Здатність актовегіну зменшувати тканинну гіпоксію може сприяти зниженню локальної гіперпродукції ряду факторів росту (ІПФР-І, ТФР, ТрФР, ПФР-), що відмічається при гіперпроліферативних процесах ендометрію і розглядається як один з механізмів розвитку даної патології (W.Tong, J.W.Pollard, 2003; P.S. Cooke et al., 2003).

Виявлені в даному дослідженні особливості гормонального гомеостазу обумовили включення до терапевтичного комплексу фітопрепарату, що спричиняє блокаду дофамінових рецепторів і тим самим знижує вміст пролактину в сироватці крові (мастодінон по 30 крапель двічі на добу) та калійзберігаючого негормонального препарату з помірною антиандрогенною та м'якою сечогінною дією (верошпирон 50мг, щоденно). Зазначений комплекс гормономодулюючих препаратів застосовували протягом трьох місяців.

Запропонований комплекс на тлі зазначеного режиму застосування дідрогестерону призначено 44 жінкам з простою неатиповою гіперплазією ендометрію в ранній постменопаузі (ІІ група). Обидві групи були порівняні за віком, індексом маси тіла та терміном постменопаузи.

Моніторінг стану ендометрія здійснювали шляхом ультразвукового обстеження та морфологічного дослідження біоптатів ендометрію через 3 та 6 міс.

В результаті аналізу динаміки морфологічних змін ендометрію в обох групах (на тлі запропонованого лікувального комплексу і монотерапії гестагенами) не відмічено гіперпластичних процесів ендометрію через 6 міс. В подавляючій більшості випадків морфологічно підтверджена атрофія ендометрію, або ж виявлена децідуоподібна реакція строми і лише у 2 жінок І групи мали місце проліферативні зміни ендометрію (табл.6).

В той же час, слід відмітити, що у подавляючої більшості пацієнток ІІ групи (68,2%) атрофічині зміни ендометрію відмічені вже через 3 місяці, тоді як в І групі цей відсоток склав лише 57,5%.

При проведенні ультразвукового моніторингу ендометрію обстежених жінок через 1 рік УЗ-ознаки гіперплазії ендометрію було зареєстровано в 3 випадках (6,8%) в ІІ групі та в 8 (20%) - в І групі. При цьому, при морфологічному дослідженні рецидивуюча гіперплазія ендометрія виявлена у 1 пацієнтки (2,5%) в І групі та у 6 пацієнток (13,6%) ІІ групи.

Таким чином, застосування вдосконаленого комплексу терапії простої неатипової гіперплазії ендометрію в ранній постменопаузі забезпечує більш високу ефективність та меншу кількість рецидивів протягом року спостереження у жінок з простою неатиповою гіперплазією ендометрію в постменопаузі до 5 років.

ВИСНОВКИ