Враховуючи вищенаведене, у пілотів II групи (n=30) (всі досліджувані також НР-позитивні) була застосована альтернативна схема ерадикаційної терапії. Крім того, в цю групу дослідження включалися пілоти, у яких було відсутнє закислення проксимального відділу ДПК, але була встановлена декомпенсація кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка, а за рівнем кислотоутворення в тілі - шлунок характеризувався, як кислий або слабокислий.

У III групу залучалися пацієнти з наявністю лімфоплазмоцитарної інфільтрації СОШ при відсутності НР на слизовій оболонці шлунка (n=30). Застосування даної методики лікування проводилося в пілотів із декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу. При цьому ступінь кислотоутворення в тілі шлунка характеризувався, як кислий чи слабокислий. Враховуючи фармакологічні властивості мотіліуму, в цю групу ввійшли пілоти з моторно-евакуаторними порушеннями функції шлунка, головним чином з уповільненою евакуацією шлункового вмісту.

Ефективність застосування преформованих фізичних факторів була вивчена у пілотів IV групи досліджень (n=30) з наявністю у ЛС різних порушень евакуаторної функції шлунка, за іншими показниками група формувалася методом випадкової вибірки.

В I групі пацієнтів застосовували метод ерадикаційної терапії з прийомом омепразолу по 1 пігулці (20 мг) 2 рази на день за 1 годину до їжі через 12 годин, амоксіциліну (флемоксин-солютаб) по таблетці (500 мг) 4 рази на день через 15 хв після їжі та нітазолу (0,1 г) після їжі через 30 хв 3 рази на день. Тривалість курсу становила 7 днів.

II група пацієнтів приймала де-нол (120 мг) по 1 таблетці 3 рази на день за 1 годину до їжі і 1 таблетку на ніч, амоксіцилін (флемоксин-солютаб) по 1 таблетці (500 мг) 4 рази на день через 15 хв після їжі та нітазол (0,1 г) після їжі через 30 хв 3 рази на день. Тривалість курсу 7 днів.

III група пацієнтів приймала мотіліум (10 мг) по 1 таблетці за 30-40 хв до їжі 3 рази на день і 1 таблетку перед сном та фосфалюгель (1 пакет через 40 хв після їжі 3 рази на день). Тривалість курсу - 3 тижні.

IV група отримувала синусоїдальні модульовані струми (СМС-терапія) та електромагнітні хвилі дециметрового діапазону (ДМХ-терапія). СМС-терапія: III- IV рід роботи по 10 хв, частота 70 Гц, глибина модуляції 50%, тривалість посилок і пауз 1-1,5 секунди, сила струму до відчуття чіткої вібрації; активний електрод площею 100 см² розташовували в області шлунка, від лівого підребер'я вниз до пупкової області, другий - 200 см² на хребті відповідно сегментам Т6 - Т9; процедури призначали щодня, до 12 процедур на курс лікування, апарат “Амплипульс - 4”).

ДМХ-терапію проводили апаратами “Волна-2” (довгастий випромінювач розміром 16x35 см) або “Ромашка” (прямокутний випромінювач розміром 5x30 см). над проекцією осі шлунка і позаду на проекцію сегментів Т6 - Т9. Зазор 3-4 см (“Волна-2” ) або контактно на шкірі черевної стінки (“Ромашка”), потужність близько 25 Вт, експозиція 15 хв, щодня, до 12 процедур на курс лікування.

В усіх групах дослідження було по 30 хворих. Окрему V групу (контрольну) складали пілоти (30 чол.) із ФД, які лікування не одержували.

При формуванні груп для комплексного лікування враховували результати вищенаведених досліджень. До І групи пацієнтів (ерадикаційна терапія із застосуванням інгібітору водневої помпи та прокінетика з антацидом) були залучені НР-позитивні пілоти з надмірною активністю кислотоутворюючої функції тіла шлунка, декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції, порушенням олужнюючої функції ДПК та уповільненням моторно-евакуаторної функції шлунка.

НР- позитивні пацієнти із слабокислим та кислим шлунком без закислення проксимального відділу ДПК та різноманітними порушеннями (дисмоторні прояви, уповільнена, прискорена) моторно-евакуаторної функції склали ІІ групу дослідження (ерадикаційна терапія із застосуванням препарату вісмуту субцитрату колоїдного та фізіотерапія).

Ефективність застосування ерадикаційної терапії у пацієнтів І групи відносно контамінації НР склала 83,3%. Аналіз рівня кислотоутворення й кислотонейтралізації у шлунку безпосередньо після курсу ерадикації виявив наступні особливості. Якщо до початку лікування стан кислотоутворюючої функції тіла шлунка характеризувався як сильнокислий в 66,7±8,6% випадків (1,40,07 од. рН) і 33,3±8,6% - як кислий (1,90,09 од. рН), то після курсу ерадикації сильнокислий шлунок не реєструвався. У переважної кількості обстежених (86,7±6,2%) спостерігався слабокислий шлунок (3,80,19 од. рН). Кислотонейтралізуюча функція антрального відділу шлунка компенсувалася в усіх пілотів (4,60,24 од. рН), так само, як і порушення олужнюючої функції проксимального відділу ДПК (7,50,25 од. рН). Отже, за досить короткий термін часу відбулося формування нормального співвідношення між кислотоутворюючою та кислотонейтралізуючою функціями шлунка, що в свою чергу дозволило досягти усунення закислення проксимального відділу ДПК. При цьому середні показники рН вірогідно вищі після курсу ерадикації (р < 0,05). Поряд з цим стан моторно-евакуаторної функції шлунка практично не змінився в усіх обстежених, а дисмоторні порушення евакуації шлункового вмісту збереглися в усіх пілотів (р > 0,05).

Проаналізувавши динаміку рівнів соматостатину й гастрину, можна стверджувати, що не виявлено чіткої залежності в динаміці рівнів досліджуваних гормонів від ефекту ерадикаційної терапії. Рівень соматостатину плазми крові в 55,0% пацієнтів знизився з 3,12 0,6 до 2,01 0,2 нг/мл (р > 0,05), а в 45,0% підвищився до 4,38 0,8 нг/мл (р > 0,05). Рівень базального гастрину при цьому в 70,0% пілотів також підвищився з 9,62 0,9 до 15,26 4,2 пмоль/л (р > 0,05), а в 30,0% знизився до 7,31 2,7 пмоль/л (р > 0,05). Аналогічна картина спостерігалася і з динамікою стимульованого гастрину. У 40,0% пілотів він знизився від 4,95 0,5 до 2,95 0,5 пмоль/л (р > 0,05), а в 60,0% підвищився до 7,25 2,8 пмоль/л (р > 0,05). Можливо, це пов'язано з особливостями механізму дії блокаторів водневої помпи, які блокують вироблення НСl у парієтальних клітинах, суттєво впливаючи на продукцію й співвідношення інтестинальних гормонів.

Результати вивчення інтрагастрального й інтрадуоденального рН через 4 тижні після проведення ерадикаційної терапії засвідчили, що позитивна динаміка відсутності закислення проксимального відділу ДПК збереглася в усього ЛС. Однак стан декомпенсації кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка все ж таки реєструвався в 10,0 5,48% випадків (р > 0,05). Очевидно, це обумовлено тим, що в 16,7% пілотів не вдалося досягти ерадикації НР і як наслідок цього, стану компенсації лужних залоз антрального відділу шлунка. При цьому виявлено збільшення кількості пілотів із сильнокислим (на 30,0%) і кислим (на 50,0%) шлунком з одночасним зменшенням кількості пілотів із слабокислим шлунком (на 80,0%), у порівнянні з показниками, що реєструвалися безпосередньо після закінчення ерадикаційного курсу (р < 0,05). В той же час, стан моторно-евакуаторної функції шлунка практично не змінився (р > 0,05) і виявлені раніше порушення евакуації збереглися. В зв'язку з цим можна зробити висновок, що адекватні лікувально-профілактичні заходи, які направлені на нормалізацію моторики шлунка, доцільно застосовувати одночасно з ерадикаційної терапією або відразу після її закінчення.

Таким чином, аналіз результатів, отриманих за допомогою спеціальних методів дослідження, що дають уяву про перебіг ФД до початку і після закінчення проведеного лікування, дозволяє вважати, що даний спосіб більш ефективний у НР-позитивних пацієнтів, декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу і закисленням проксимального відділу ДПК, при наявності надмірного кислотоутворення в тілі шлунка. Але поряд з ерадикаційною терапією необхідно застосовувати методики лікування, що нормалізують моторно-евакуаторну функцію верхнього відділу ШКТ. Крім того, порушення співвідношення між рівнями соматостатину й гастрину свідчить про недоцільність застосування даного методу ерадикації у пацієнтів із слабокислим (по рівню кислотоутворення в тілі) шлунком.

У ІІ групі досліджуваних (ерадикаційна терапія із застосуванням препарату вісмуту субцитрату колоїдного) ефективність ерадикації склала 93,3%, що на 10,0% більше, ніж при застосуванні ерадикаційної терапії з інгібітором водневої помпи (р > 0,05). Безпосередньо після проведеного курсу ерадикації в 20,0% пілотів відзначається позитивна динаміка у поліпшенні компенсації антрального відділу шлунка та нормалізація олужнюючої функції проксимального відділу ДПК (13,4%). Однак у 3,3±3,26% обстежених закислення проксимальної частини ДПК і декомпенсація лужних залоз антрального відділу (20,0±7,30%) все ж таки збереглися (р > 0,05). При цьому сильнокислий шлунок реєструвався в 20,0±7,30% пацієнтів, що на 33,3% менше, ніж до проведення лікування, кислий шлунок спостерігався в 56,7±9,50% чоловік, що на 6,7% більше, ніж до проведення лікування, слабокислий - у 23,3±7,72% пілотів (на 6,6% менше, ніж до проведення лікування). У середньому це складало 1,40,05; 1,90,08; 3,40,24 од. рН, відповідно (р > 0,05). Порушену моторно-евакуаторну функцію шлунка вдалося нормалізувати в 13,3% пацієнтів (р > 0,05).

Рівень соматостатину в плазмі крові до початку лікування в середньому складав 3,970,1 нг/мл. Рівень базального гастрину до початку лікування в середньому складав 8,36 1,2 пмоль/л, а стимульованого - 4,841,1 пмоль/л. Після проведення курсу ерадикаційної терапії у 93,3% пілотів середній показник рівня соматостатину зріс до 6,500,3 нг/мл (р < 0,05), а в 6,7% обстежених залишився практично без змін (3,950,3 нг/мл, р > 0,05). Рівень сироваткового базального гастрину також знизився в 93,3% пацієнтів до 2,280,1 пмоль/л (р < 0,05), а рівень стимульованого гастрину в цих же пілотів виріс до 8,371,3 пмоль/л (р < 0,05).

Таким чином, встановлено, що даний метод ерадикації приводить до підвищення рівня соматостатину плазми крові у всіх хворих, у яких удалося досягти ерадикації НР (93,3%), при одночасному зниженні рівня базального гастрину сироватки крові і підвищеного рівня стимульованого гастрину в цих пацієнтів. Тобто, співвідношення показників базального та стимульованого гастрину змінюється й приходить до того ж значення, як і в пацієнтів без НР, активність соматостатину при цьому зростає до того ж рівня, що й у не інфікованих пілотів. Очевидно, даний метод ерадикації більш сприятливо впливає на співвідношення інтестинальних гормонів, ніж метод, який застосовувався в попередній групі дослідження.

Через 4 тижні після закінчення курсу ерадикаційної терапії закислення проксимального відділу ДПК було відсутнє у всіх пацієнтів. Кількість пілотів із компенсованим антральним відділом шлунка зросла до 93,34,56% (р < 0,05). Але за рівнем кислотоутворення в тілі, змін у кількісному співвідношенні не відбулося. При цьому збережена декомпенсація кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка спостерігалась лише у НР-позитивних пілотів (6,7%). Нормалізація порушеної моторно-евакуаторної функції шлунка відмічалася вже в 19,8% пілотів, що на 6,5% більше, ніж відразу після закінчення курсу (р > 0,05).

Отже, застосування даного способу ерадикаційної терапії більш ефективне у пілотів з ФД із декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка, при слабокислому і кислому стані кислотоутворюючої функції в тілі. Однак у пацієнтів із закисленням проксимального відділу ДПК застосування даної терапії небажане. Враховуючи те, що нормалізація моторно-евакуаторної функції шлунка досягається не в усіх пацієнтів, необхідно вказану методику лікування доповнювати адекватними заходами для нормалізації евакуації шлункового вмісту.

В ІІІ групі дослідження після закінчення курсу лікування повної нормалізації показників евакуації шлункового вмісту вдалося досягти в 56,79,05% випадків. При цьому встановилося нормальне співвідношення показників періоду напіввиведення з показниками частоти й амплітуди перистальтики, тобто у досліджуваних пілотів зникли дисмоторні прояви. Слід зазначити, що відсутність позитивної динаміки в інших 43,3%±9,05 випадків обумовлена початковими порушеннями моторики за прискореним типом. Отже, призначення цього комплексу лікування в даному разі не є доцільним. Однак і в цьому випадку практично зникли дисмоторні прояви евакуації шлункового вмісту й показники періоду напіввиведення, як правило, співпадали з показниками частоти й амплітуди перистальтики (р < 0,05).

Крім того, встановлено, що застосування даного комплексу лікування ефективно впливає на кислотонейтралізуючу функцію антрального відділу (позитивна динаміка спостерігалася у 23,3% випадків, від 43,3±9,05% до 20,0±7,3%, р < 0,05) і, як наслідок цього, зменшувалася кількість пілотів (3,3±3,26%) із закисленням проксимального відділу ДПК (р > 0,05). Однак такого ефекту у всіх пацієнтів досягти не вдалося, у 20,0±7,3% реєструвалася декомпенсація кислотонейтралізуючої функції антрального відділу, а по концентрації водневих іонів у тілі, шлунок характеризувався як кислий і слабокислий практично в тієї ж кількості хворих, що і до лікування (р > 0,05). При цьому динаміки контамінації НР, рівнів соматостатину й гастрину крові не спостерігалося. Отже, застосування даного комплексу доцільне тільки при слабокислому і кислому шлунку за рівнем кислотоутворення в тілі.

Враховуючи те, що в даної групи досліджуваних у більшості випадків (56,7±0,05%) нормалізувалася моторно-евакуаторна функція шлунка, а компенсація кислотонейтралізуючої функції антрального відділу зросла у 23,0% пацієнтів (з 56,7±9,05% до 80,0±7,3%, (р < 0,05), при відсутності динаміки рівнів соматостатину й гастрину (р > 0,05), можна зробити висновок, що даний метод лікування відновлює порушену секреторну і моторно-евакуаторну функції шлунка, не торкаючись функціональної активності інтестинальних гормонів. Відомо, що інфекція НР підвищує рівень базального гастрину з одночасним зниженням рівня стимульованого гастрину, а рівень соматостатину при цьому нижчий ніж у пілотів, у яких відсутній НР на СОШ. Тому можна визнати обґрунтованим сумісне проведення ерадикаційної терапії з даним курсом лікування. При цьому спосіб ерадикації доцільно застосовувати з урахуванням стану секреторної функції шлунка.

Таким чином, даний комплекс лікування ефективно усуває порушення моторно-евакуаторної функції шлунка по уповільненому типу і відновлює нормальні взаємини між основними показниками евакуації шлункового вмісту, періодом напіввиведення, частотою й амплітудою перистальтики. Враховуючи позитивні результати даного курсу лікування на відновлення кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка і, як наслідок, зменшення кількості пілотів із закисленням проксимального відділу ДПК, застосування даного методу доцільно після проведення ерадикаційної терапії з включенням препарату вісмуту субцитрату колоїдного і виявленою уповільненою евакуацією шлункового вмісту.

В ІV групі досліджуваних після закінчення курсу лікування порушення моторно-евакуаторної функції шлунка зникли в 93,3±4,56% обстежених (р < 0,05). У цьому випадку відбулося чітке відновлення співвідношення параметрів, що характеризують евакуацію шлункового вмісту, тобто нормалізації показників періоду напіввиведення відповідала нормалізація показників частоти й амплітуди перистальтики (р < 0,05). Крім того, виявлено, що вплив фізичних факторів на секреторну функцію шлунка полягає в чіткій компенсації функціональної активності лужних залоз антрального відділу (з 46,7±9,11% до 86,7±6,2%) та зниженні його надмірної кислотоутворюючої активності в тілі шлунка (р < 0,05). Це сприяє кращому олужненню кислого шлункового вмісту в проксимальному відділі ДПК і поліпшенню евакуаторної функції шлунка. Поряд з цим, представлений метод не впливає на ступінь контамінації СОШ НР (р > 0,05). Однак змінювались рівні соматостатину (від 3,010,1 нг/мл до 4,780,5 нг/мл) та гастрину (базальний гастрин - від 3,560,2 пмоль/л до 6,510,8 пмоль/л, стимульований гастрин від 7,120,6 пмоль/л до 8,111,3 пмоль/л) з такою направленістю, як і у пацієнтів із відсутністю НР (р > 0,05). Відповідно, можна зробити висновок, що даний метод лікування доцільно застосовувати як у НР - позитивних, так і в НР - негативних пацієнтів. Слід особливо зазначити, що застосування даного курсу фізіотерапевтичного лікування повинно добре поєднуватися з ерадикаційною терапією в пілотів І групи дослідження, в якій на фоні проведеного лікування порушувалися нормальні взаємини інтестинальних гормонів.

Таким чином, запропонований метод лікування нормалізуючи різноманітні порушення моторно-евакуаторної функції шлунка, перш за все усуває дисмоторні прояви евакуації шлункового вмісту, одночасно компенсує кислотонейтралізуючу функцію антрального відділу шлунка та знижує надмірне кислотоутворення в тілі. При цьому його застосування доцільне в поєднанні з будь-яким методом ерадикаційної терапії.

Матеріали проведених досліджень дозволяють зробити висновок про те, що всі вивчені курси лікування мають позитивний вплив на окремі ланки патогенезу в пацієнтів із ФД.

Найбільшим позитивним впливом на ерадикацію НР є комплекс із застосуванням препарату вісмуту субцитрату колоїдного. Практично не впливаючи на концентрацію водневих іонів у тілі шлунка, його застосування формує нормальні співвідношення між кислотоутворюючою й кислотонейтралізуючою функціями шлунка шляхом компенсації функціональної активності лужних залоз антрального відділу, що в остаточному результаті дозволяє домогтися усунення закислення проксимального відділу ДПК. До недоліків даного методу відноситься недостатня корекція порушень моторно-евакуаторної функції шлунка і надто тривале за часом відновлення порушеної олужнюючої функції проксимального відділу ДПК.

Застосування терапії з включенням інгібітору водневої помпи також має досить високу ерадикаційну ефективність стосовно НР. Вона достатньо швидко усуває закислення у проксимальному відділі ДПК та зменшує надмірну активність кислотоутворюючих залоз тіла шлунка, переводячи, таким чином, сильнокислий шлунок у слабокислий. Однак порушується фізіологічна рівновага секреторної функції шлунка, яка формується та контролюється інтестинальними гормонами. Тому в періоді післядії функціональна активність кислотоутворення знову зростає, що може знову привести до попередніх порушень. Крім того, даний метод терапії практично не впливає на показники моторно-евакуаторної функції. Але запропонований курс набуває незамінності у пацієнтів із наявністю тривалого закислення ДПК, оскільки дозволяє швидко й ефективно усунути одну з основних причин виникнення ЕВУ цибулини ДПК.

Ефективна корекція порушеної за уповільненим типом евакуаторної функції шлунка була характерною для пацієнтів ІІІ групи, які отримували лікування прокінетиком і антацидом. При цьому, на наш погляд, відбувалося зростання компенсаторної активності лужних залоз антрального відділу шлунка (від 56,79,05 до 80,07,30%, р < 0,05) і, як наслідок цього, зменшувалася кількість пілотів із закисленням проксимального відділу ДПК (від 6,704,56 до 3,303,26, р > 0,05). Однак істотних змін концентрації водневих іонів в тілі шлунка після закінчення такого лікування не виявлено. В зв'язку з цим, застосування даного способу лікування можна вважати доцільним лише в комплексі з ерадикаційною антихелікобактерною терапією з включенням інгібітору водневої помпи і тільки у пацієнтів з уповільненою евакуацією шлункового вмісту.

Широке застосування курсового призначення фізичних факторів стримує забезпеченість закладів охорони здоров'я необхідним обладнанням, зокрема, апаратами “Волна - 2”. Проте використання даного комплексу лікування внаслідок його ефективного впливу на нормалізацію різних порушень моторно-евакуаторної функції й відновлення нормальних взаємин між кислотоутворюючою й кислотонейтралізуючою функціями шлунка є доцільним у сполученні з будь-яким методом ерадикаційної терапії. Крім того, даний метод лікування набуває актуальності для реабілітації ЛС в санаторно-курортних умовах.

Отримані результати стали підставою для формування двох груп пілотів, до яких було застосоване комплексне лікування. Першу групу склали пацієнти, які одержували ерадикаційну терапію з включенням інгібітору водневої помпи та прокінетика з антацидом. Другу - пілоти, що одержували курс фізіотерапії й ерадикаційну терапію з включенням препарату вісмуту субцитрату колоїдного.

Згідно керівних документів льотний склад обов'язково оглядається стаціонарними лікарсько-льотними комісіями один раз на рік. Тому аналіз результатів комплексного лікування на морфо-функціональний стан ГДСО та стан верхнього відділу ШКТ у пілотів контрольної групи були вивчені також через 1 рік.

Проаналізувавши віддалені результати комплексного лікування у пілотів І групи можна зробити висновок про те, що його вплив на контамінацію СОШ був ефективним в 65,0% випадків (кількість пілотів з відсутністю НР через рік зменшилась з 75,0±9,68% до 65,0±0,69%, р>0,05). Однак варто особливо підкреслити, що реінфікування слизової оболонки НР відбулося в 10,0% випадків з одночасним збільшенням кількості пілотів із високим ступенем контамінації на 15,0% (з 10,0±6,71% до 25,0±9,68, р>0,05). Також слід зазначити, що у віддаленому періоді ерозії ГДСО виникли в 10,0% пілотів, у яких ерадикації НР досягти не вдалося, а безпосередньо після проведеного курсу лікування зберігався високий ступінь контамінації. При практично збереженій, без істотних змін, кислотоутворюючій функції тіла шлунка, декомпенсація лужних залоз антрального відділу знову виникла в 35,0±10,67% (р < 0,05) випадків, і як наслідок цього, закислення проксимального відділу ДПК було виявлене в 25,0±9,68% пілотів (р < 0,05). При цьому кількість пацієнтів із декомпенсованим антральним відділом шлунка (35,010,67%) співпадала з кількістю пілотів з інфікованою НР СОШ.

Нормальна моторно-евакуаторна функція шлунка через рік збереглася в 65,0±10,67% пацієнтів, що на 30,0% менше, ніж безпосередньо після проведення лікування (р < 0,05). Порушення евакуації шлункового вмісту характеризувалися наявністю дисмоторних проявів (показники періоду напіввиведення не співпадали з показниками частоти й амплітуди перистальтики) і спостерігалися у пілотів із порушеними співвідношеннями між кислотоутворюючою й кислотонейтралізуючою функціями шлунка.

Аналізуючи результати морфологічного стану СОШ до початку комплексного лікування та у віддаленому періоді досліджень через 1 рік можна зробити наступні висновки. Комплексне лікування, що включало у себе ерадикаційну терапію із застосуванням інгібітору водневої помпи і медикаментозне лікування, відновлює гістологічно нормальну СОШ у 75,0±9,68% пацієнтів (р < 0,05). При цьому також практично нормалізуються показники моторно-евакуаторної і секреторної функцій шлунка. Відсутність ефекту від ерадикаційної терапії супроводжується подальшим прогресуванням запально-дистрофічних змін СОШ, що в остаточному підсумку призводить до формування ХГ і виникнення ЕВУ ГДСО. Слід зазначити, що відновлення нормальної евакуації шлункового вмісту є обов'язковою умовою лікування ФД тому, що своєчасно не ліквідоване порушення моторної функції сприяло виникненню у досліджуваних пілотів дуоденогастрального та гастроезофагеального рефлюксів. Крім того, привертає увагу те, що 10,0% НР-позитивних пілотів мали гістологічно нормальну СОШ при відсутності функціональних порушень гастродуоденальної зони.

Отже, призначення даного комплексу лікування ефективно усуває морфо-функціональні порушення гастродуоденальної зони. Його призначення доцільне у НР-позитивних пілотів із ФД, яка супроводжується закисленням проксимального відділу ДПК і декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу при наявності сильнокислого, за рівнем кислотоутворення в тілі, шлунка, а також порушеннями моторно-евакуаторної функції за уповільненим типом.

У пілотів ІІ групи також відбулося реінфікування СОШ НР в 15,0% випадків (з 90,0±6,71% до 75,0±9,68%, (р > 0,05). Крім цього, слід особливо зазначити, що саме у 10,0% пілотів з невдалою ерадикацією НР при огляді через 1 рік виявлялися ерозії гастродуоденальної зони. При цьому контамінація СОШ НР із середнього ступеня перейшла у високий. Отримані результати віддалених спостережень дозволяють оцінити ефективність даного способу ерадикаційної терапії у 75,0±9,68%.

Оцінюючи динаміку секреторної функції верхнього відділу ШКТ, можна навести приклад, коли закислення проксимального відділу ДПК у одного пілота спровокувало виникнення пептичної виразки в анамнезі. Щодо знов виниклого стану декомпенсації антрального відділу шлунка у ЛС (15,0±7,98%), то слід зазначити, що воно супроводжувалося НР контамінацією СОШ.

Аналіз результатів проведених спостережень свідчить про відсутність у переважної більшості пацієнтів (85,0±7,98%) негативної динаміки моторно-евакуаторної функції шлунка при нормальній евакуації шлункового вмісту.

Порівняння результатів досліджень безпосередньо після лікування та через 1 рік у пілотів ІІ групи можна зробити висновок, що невдала ерадикаційна терапія призвела до виникнення ЕВУ ГДСО, ознак ХГ і різноманіття функціональних порушень верхнього відділу ШКТ. У той же час відновлення нормальної морфологічної структури СОШ (у 85,0±7,98% ЛС, р < 0,05) обумовило формування нормальних взаємин секреторної і моторно-евакуаторної функцій шлунка і ДПК.

Спостереження за пілотами контрольної групи у віддаленому періоді через один рік виявило, що на початку спостереження всі пацієнти були НР-позитивні, при цьому інфікування СОШ слабкого ступеня не реєструвалося, середній ступінь контамінації виявлений у 66,7% пацієнтів, високий - у 33,3%. Через 1 рік інфікованість змінилася таким чином: слабкого ступеня контамінації СОШ НР не виявлено, середній ступінь контамінації виявлений вже у 40,0% пілотів, високий - у 60,0% обстежених.

Отже, загальна інфікованість СОШ НР не змінилася, а спостерігалося збільшення кількості пілотів з високим ступенем контамінації (на 26,7%) за рахунок зменшення кількості пацієнтів із середнім ступенем контамінації.

Аналіз віддалених результатів (через 1 рік) секреторної функції шлунка показав тенденцію до збільшення кількості пілотів із декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції шлунка, яка реєструвалася у 80,0±7,3% ЛС, що на 10,0% більше, ніж на початку спостереження (р > 0,05). Компенсація кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка збереглася тільки у 20,0±7,3% пацієнтів. Закислення проксимальної частини ДПК відмічалось у 33,3±8,6% обстежених при відсутності порушення олужнюючої функції ДПК у всіх пілотів на початку спостереження (р < 0,05). При цьому кислотоутворююча функція тіла шлунка характеризувалася сильнокислим шлунком у 13,3±6,2% досліджуваних (р < 0,05), кислим - у 66,7±8,6% (р < 0,05), слабокислим - у 20,0±7,3% (р > 0,05). Отже, відсутність адекватного лікування призвела до збільшення числа пацієнтів із закисленням проксимального відділу ДПК і декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка. Слід зазначити, що даний стан секреторної функції шлунка може сприяти виникненню ЕВУ ГДСО.

Аналіз даних моторно-евакуаторної функції шлунка показав, що як і у випадку з секреторною функцією верхнього відділу ШКТ, відсутність лікувально-профілактичних заходів обумовила збільшення кількості пілотів із дисмоторними порушеннями евакуації шлункового вмісту на 36,6% (з 90,0±5,48% до 53,4±9,11%, р < 0,05). Також зазнали певних змін морфологічні показники СОШ. Так, на початку дослідження у всіх пілотів контрольної групи виявлена лімфоплазмоцитарна інфільтрація легкого (40,08,94%) або помірного ступеня (60,08,94%). Через 1 рік легкий ступінь лімфоплазмоцитарної інфільтрації спостерігався у 30,0±8,37% пацієнтів, помірний уже у 43,3±9,05% обстежених, а у 26,7±8,08% пацієнтів виявлені ознаки ХГ (р < 0,05) (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка морфологічних показників СОШ у пілотів із ФД контрольної групи

У той же час за даними ендоскопічних досліджень верхнього відділу ШКТ у пілотів контрольної групи, у 6,7% випадків, виявлені ЕВУ ГДСО (ерозії слизової оболонки гастродуоденальної зони спостерігалися у 1 пілота, ерозії цибулини ДПК - також у 1 обстеженого). Крім того, у 3 пацієнтів (10,0%) виявлені ерозії слизової оболонки стравоходу, що відповідало проявам ГЕРХ із езофагітом середнього ступеня важкості.

Таким чином, проведені дослідження дозволяють вважати доцільним включати пілотів із морфологічними (лімфоплазмоцитарна інфільтрація СОШ) та функціональними (дисмоторні та секреторні порушення шлунка та ДПК) проявами ФД у групу ризику розвитку ЕВУ ГДСО, що передбачає періодичні контрольні обстеження. При цьому комплексне лікування з диференційованим підходом дозволить запобігти подальшому прогресуванню морфо-функціональних порушень і продовжити таким чином льотне довголіття пілотів.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми щодо вивчення особливостей перебігу гастродуоденальної патології у льотного складу, удосконалення діагностики та лікування функціональних порушень, які передують морфологічним змінам та формуванню органічної патології у льотного складу.

Серед патології гастродуоденальної зони, що впливає на стан професійного довголіття льотного складу, провідне значення мають ерозивно-виразкові ураження (22,0%), хронічний гастрит (21,7%) та запальний процес в слизовій оболонці шлунка (43,7%). При цьому морфологічно нормальна слизова оболонка шлунка й відсутність функціональних порушень гастродуоденальної зони присутні всього в 12,6% пілотів (р<0,05).

Виявлення органічної та функціональної патології гастродуоденальної зони в льотного складу можливе тільки за допомогою інструментальних методів дослідження, які необхідно проводити навіть при відсутності скарг. При цьому обов'язкове ендоскопічне дослідження необхідне для верифікації ерозивно-виразкових уражень, а при їх відсутності доцільно проводити морфологічне дослідження слизової оболонки шлунка, міжтравну рН-метрію (визначення кислотоутворюючої та кислотонейтралізуючої функцій шлунка й олужнюючої функції дванадцятипалої кишки), визначення моторно-евакуаторної функції шлунка, виявлення хелікобактерної інфекції.

Функціональні порушення, які виникають у льотного складу на фоні запального процесу в слизовій оболонці шлунка можуть трансформуватися в органічні ураження слизової оболонки гастродуоденальної зони, зокрема в ерозивно-виразкові ураження (22,6% пілотів). Характерним морфологічним субстратом при цьому є наявність в слизовій оболонці шлунка тільки лімфоплазмоцитарної інфільтрації (100%). Відсутність в даному випадку порушення клітинного відновлення слизової оболонки шлунка та зворотність патологічного процесу при проведенні адекватних лікувальних заходів дозволяють розцінити дану патологію у ЛС як функціональну диспепсію.

Концентрація соматостатину й гастрину в сироватці крові у пілотів із функціональною диспепсією не має суттєвого кореляційного зв'язку з станом моторно-евакуаторної та секреторної функцій шлунка (r0,17). В той же час встановлена чітка залежність рівнів гастроінтестинальних гормонів від контамінації слизової оболонки шлунка НР. У НР-інфікованих пілотів вміст соматостатину в плазмі крові достовірно нижчий (2,81 0,6 нг/мл) у порівнянні з не інфікованими (5,49 0,9 нг/мл, р < 0,05). При цьому рівень базального сироваткового гастрину (8,36 1,2 пмоль/л) вірогідно вищий, ніж у пацієнтів, у яких НР відсутній (4,12 0,6 пмоль/л, р 0,05), тоді як у НР-негативних пацієнтів спостерігається протилежна залежність. Рівень стимульованого гастрину (4,83 0,8 пмоль/л) вірогідно нижчий, ніж у не інфікованих пілотів (7,95 1,1 пмоль/л, р 0,05).

Найбільш характерним психологічним станом у всіх обстежених пілотів з гастродуоденальною патологією слід вважати низький рівень ситуативної тривожності (від 19,9±5,9 до 20,5±6,3, р > 0,05) і підвищення показника особистісної тривожності до помірного рівня (від 37,6±7,1 до 40,5±7,9, р > 0,05). З результатами визначення рівня тривожності співпадали і визначені по методиці ММРІ особистісні властивості обстеженого контингенту. Однак характерність такої дисоціації для всього спектру гастродуоденальної патології і відсутність достовірних відмінностей між окремими нозологіями (р > 0,05) зумовлює використання цього обстеження лише у якості орієнтувального.

Застосування ерадикаційної терапії із включенням препарату вісмуту субцитрату колоїдного більш сприятливо впливає на відновлення співвідношення між рівнями соматостатину й гастрину (р < 0,05), ніж спосіб ерадикації з застосуванням інгібітору водневої помпи. Застосування преформованих фізичних факторів не впливає на ступінь контамінації слизової оболонки шлунка НР, але викликає тенденцію до зміни рівнів соматостатину (від 3,01±0,1 нг/мл до 4,78±0,5 нг/мл, р > 0,05) та гастрину в бік перевищення стимульованого (8,11±1,3 пмоль/л) над базальним (6,51±0,8 пмоль/л, р > 0,05).

Комплексне лікування з диференційованим призначенням медикаментозних та немедикаментозних засобів обумовлює досягнення однонаправлених ефектів, що полягають в усуненні морфо-функціональних ознак захворювання. При комплексному лікуванні пілотів із резервним способом ерадикаційної терапії та преформованими фізичними факторами через 1 рік обумовлює нормальні взаємовідносини між секреторною, моторно-евакуаторною функціями шлунка і дванадцятипалої кишки та відновлює гістологічно нормальну слизову оболонку шлунка в 85,0% пацієнтів.

Застосування ерадикаційної терапії у льотного складу із функціональною диспепсією суттєво не впливає на стан моторно-евакуаторної функції шлунка (р > 0,05). При цьому ерадикація НР дозволяє попередити подальше прогресування запально-дистрофічних змін слизової оболонки шлунка та нормалізує взаємовідносини між кислотоутворюючою й кислотонейтралізуючою функціями шлунка (75,0%). Тому ерадикація є доцільною для всіх пілотів незалежно від функціонального стану гастродуоденальної зони.

Практичні рекомендації

1. При встановленні діагнозу ФД у льотного складу доцільно використовувати клінічні й біохімічні аналізи крові, копрологічне дослідження, езофагогастродуоденоскопію, патоморфологічне дослідження біоптатів слизової шлунка, визначення контамінації НР, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини з визначенням моторно-евакуаторної функції шлунка, базальну та стимульовану рН-метрію.

2. Адекватні лікувально-профілактичних заходи необхідно виконувати обов'язково всім пілотам із виявленими запально-дистрофічними змінами СОШ, секреторними та моторно-евакуаторними порушеннями ГДЗ навіть при відсутності скарг. Застосування медикаментозних методів лікування у ЛС доцільно проводити з урахуванням стану кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка, стану кислотоутворення в тілі, олужнюючої функції ДПК та наявності НР. Призначення немедикаментозних методів для проведення реабілітаційних заходів можливо без урахування секреторної функції шлунка.

3. Ерадикаційну терапію з включенням препарату вісмуту субцитрату колоїдного доцільно застосовувати в НР-позитивних пілотів із ФД, при наявності слабокислого (3,1-5,0 од. рН) і кислого (1,6-3,0 од. рН) стану кислотоутворюючої функції тіла шлунка. Де-нол 120 мг 4 рази на день, амоксіцилін (флемоксін-солютаб) 500 мг 4 рази на день та нітазол 100 мг 3 рази на день. Тривалість курсу 7 днів. При цьому у пацієнтів із закисленням проксимального відділу ДПК (рН менше 6,0 од.) застосування даного способу ерадикації небажано в зв'язку з тим, що нормалізація порушеної олужнюючої функції проксимального відділу ДПК досягається у незначної кількості пацієнтів.

4. Ерадикаційну терапію із включенням блокатора водневої помпи, доцільно застосовувати при сильнокислому шлунку (рН менше 1,5 од.) декомпенсації антрального відділу (рН менш 3,0 од.) та закисленням проксимального відділу ДПК (рН менше 6,0 од.). Омепразол по 20 мг 2 рази на день, амоксіцилін (флемоксін-солютаб) та нітазол за вищенаведеною схемою. Тривалість курсу 7 днів. При цьому порушення співвідношення між рівнями соматостатину і гастрину свідчить про недоцільність застосування даного методу у пацієнтів із слабокислим (pH в тілі 3,1-5,0 од.) шлунком.

5. У НР-негативних пілотів при уповільненій евакуації шлункового вмісту (період напіввиведення більше 22 хвилин) та декомпенсації антрального відділу шлунка (рН менш 3,0 од.) доцільно застосовувати курс медикаментозної терапії з включенням мотіліуму (10 мг 4 рази на день) та фосфалюгелю (1 пакет через 40 хв після їжі 3 рази на день). Тривалість курсу 3 тижні. Застосування даного курсу (у НР-позитивних пацієнтів) можливе в комплексі з ерадикаційною терапією з включенням інгібітору водневої помпи.

6. Методи фізіотерапевтичного лікування є раціональними, як в комплексному лікуванні, сумісно з будь-яким методом ерадикаційної терапії, так і самостійно для реабілітації ЛС в санаторно-курортних умовах при порушеній моторно-евакуаторної функції шлунка. СМС-терапія: III- IV рід роботи по 10 хв, частота 70 Гц, глибина модуляції 50%, тривалість посилок і пауз 1-1,5 секунди. Активний електрод (100 см²) розташовують в області шлунка, не активний (200 см²) - на хребті відповідно сегментам Т6 - Т9. До 12 процедур на курс лікування, апарат “Амплипульс - 4”.

ДМВ-терапія (апарат “Волна-2” або “Ромашка”). Випромінювач над проекцією осі шлунка та позаду на проекцію сегментів Т4 - Т8. Зазор 3-4 см (“Волна-2”) або контактно на шкірі черевної стінки (“Ромашка”), потужність 25 Вт, експозиція 15 хв, щодня, до 12 процедур на курс лікування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Головченко О.І. Порівняльна характеристика ендоскопічного й морфологічного досліджень гастродуоденальної зони у льотного складу // Український медичний альманах. - 2002.- Том. 5, №4. - С. 29-31.

2. Головченко О.І. Значення інфекції Helicobacter pylori у розвитку ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони у льотного складу // Acta medica leopoliensia (Львівський медичний часопис). - 2002. - Том. 8, №4. - С.47-49.

3. Головченко О.І. Морфологічна характеристика слизової оболонки шлунка при ерозивно-виразкових ураженнях гастродуоденальної зони у льотного складу // Запорожский медицинский журнал. - 2002. - №6. - С. 41-42.

4. Головченко О.І. Роль Helicobacter pylori у виникненні гастродуоденальної патології у льотного складу // Інфекційні хвороби. - 2002. - №4. - С.79-80.

5. Головченко О.І., Танакова О.В. Визначення моторно-евакуаторної функції шлунка за допомогою ультразвукового методу дослідження // Медико-соціальні проблеми сім`ї. - 2002. - Том 7, №3-4. - С. 107-109.

6. Головченко О.І. Визначення моторно-евакуаторної функції шлунка у хворих із ерозивно-виразковими ураженнями слизової оболонки гастродуоденальної зони // Вісник наукових досліджень. - 2003. - №2. - С. 44-45.

7. Головченко О.І. Характеристика моторно-евакуаторної функції шлунка у хворих на хронічний гастрит // Сучасна гастроентерологія. - 2002. - №4. - С. 53-54.

8. Головченко О.І. Інфекція Helicobacter pylori і невиразкова диспепсія у льотного складу // Медичні перспективи. - 2003. - Том. 8, №1. - С. 59-61.

9. Головченко О.І. Морфологічна характеристика слизової оболонки шлунка у пілотів із невиразковою диспепсією // Вісник морфології. - 2002. - Том.8, №2. - С. 349-350.

10. Головченко А.И. Физиотерапевтические факторы в лечении неязвенной диспепсии // Вестник физиотерапии и курортологии. - 2002. - №4. - С. 35-36.

11. Головченко О.І. Застосування ерадикаційної терапії при невиразковій диспепсії // Сучасна гастроентерологія. - 2003. - №2. - С. 25-28.

12. Головченко О.І. Ультразвуковий метод дослідження в діагностиці моторно-евакуаторної функції шлунка при невиразковій диспепсії // Медичні перспективи. - 2003. - Том. 8, №2. - С. 65-68.

13. Головченко О.І. Ефективність мотіліуму та фосфалюгелю при невиразковій диспепсії // Сучасна гастроентерологія. - 2003. - №3. - С. 45-47.

14. Головченко О.І. Особливості лікування функціональних порушень верхнього відділу шлунково-кишкового тракту // Вісник морфології. - 2004. - Том.8, №2. - С. 349-350.

15. Головченко О.І., Куц Т.В. Значення інфекції Helicobacter pylori у розвитку хронічних гастритів у льотного складу // Запорожский медицинский журнал. - 2003. - №2-3. - С.35-36.

16. Головченко О.І., Куц Т.В. Вплив потрійної ерадикаційної терапії на функціональний стан шлунка при невиразковій диспепсії // Вісник Вінницького державного медичного університету. -2003. - Том 7. - №2/1. - С. 459-461.

17. Головченко О.І., Вернігородський С. В., Біктіміров С. В. Гістопатологічні особливості різних морфологічних форм хронічних гастритів // Сучасна гастроентерологія. - 2003. - №4. - С. 55-58.

18. Вільцанюк І.О., Головченко О.І., Яковлєва О.О. Комплексна інтерпретація показників ендоскопічної рН-метрії у хворих з хронічними гастритами та пептичними виразками // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2001. - Том 5. - №2. - С. 387-388.

19. Вернігородський С.В., Біктіміров В.В., Головченко О.І. Морфологічні особливості хронічного хелікобактерного гастриту при різних ступенях обсіменіння Helicobacter pylori слизової оболонки шлунка // Вісник проблем біології і медицини. - 2003. - Вип.5. - С. 52-54.

20. Головченко О.І. Невиразкова диспепсія чи хронічний гастрит: невирішені питання// Современные аспекты военной медицины. - Вып. 5.- Киев, 2000. - С. 280-282.

21. Головченко О.І., Наконечний В.М., Носова І.А. Проблемні питання невиразкової диспепсії у льотного складу // Проблеми військової охорони здоров`я. - Київ: Українська військово-медична академія, 2000. - С. 50-54.

22. Головченко А.И. Роль эндоскопического исследования в комплексной диагностике заболеваний верхнего отдела желудочно-кишечного тракта у летного состава // Врачебная практика. - 2002. - №3. - С. 19-22.

23. Мельник П.С., Головченко О.І. Невирішені питання клініко-патогенетичних аспектів невиразкової диспепсії у льотного складу // Військова медицина України. - 2001. - №1. - С.87-90.

24. Вільцанюк І.О., Головченко О.І. Динаміка показників ендоскопічної рН-метрії під впливом антихелікобактерної терапії // Сучасна гастроентерологія. - 2002 - №2. - С.90.

25. Пат. 37912 А Україна, МКИ А 61 К 31/00. Спосіб лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з Helicobacter pylori / І.В. Вільцанюк, О.О. Яковлева, О.І. Головченко, Т.П. Осолодченко, І.І. Геращенко, О.О. Вільцанюк, В.В. Біктіміров. - № 2000052524; Заявл. 04.05.2000; Опубл. 15.05.2001, Бюл. № 4. - С. 8.

26. Пат. 37913 А Україна, МКИ А 61 К 31/00. Спосіб лікування захворювань шлунково-кишкового тракту, пов'язаних з Helicobacter pylori / І.В. Вільцанюк, Т.П. Осолодченко, О.О. Яковлева, О.І. Головченко, І.І. Геращенко, О.О. Вільцанюк, В.В. Біктіміров. - № 2000052525; Заявл. 04.05.2000; Опубл. 15.05.2001, Бюл. № 4. - С. 8.

27. Алгоритм діагностики виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки: Метод. рекомендації / Бабак О.Я., Фадєєнко Г.Д., Мельник П.С., Головченко О.І. // Харків, 1997. - 20с.

28. Мавродий В.М., Головченко А.И. Современные программы гастроэнтерологии - в 21 столетие: Метод. рекомендации. - Одесса, 1999. - 64 с.

29. Программы неотложной медицинской помощи, диагностики и лечения больных с терапевтической патологией / Мельник П.С., Бандач П.А., Головченко А.И. и др. // Винница, 2001. - 139с.

30. Головченко О.І., Яцик І.В. Алгоритм діагностики та лікування хворих з гастроентерологічною патологією: Метод. рекомендації. - Вінниця: Консоль, 2002. - 48с.

31. Вільцанюк І.О., Головченко О.І. Нові підходи до інвазивної діагностики Helicobacter pylori // Матеріали VIII науково-практичної та навчально-методичної конференції. - Вінниця, 2001. - С.132-134.

32. Головченко А.И. Неязвенная диспепсия // Збірник лекцій по гастроентерології. - Вінниця: Альянс СВ, 2000. - С. 61-63.

33. Головченко О.І., Самойлов О.І. Сучасні аспекти патогенезу, діагностики, лікування, профілактики і лікарсько-льотної експертизи захворювань травного тракту в льотчиків // Стан та перспективи розвитку авіаційної медицини. - Вінниця, 2003. - С.29-30.

34. Головченко О.І., Самойлов О.І. Сучасні аспекти діагностики, лікування, профілактики та лікарсько-льотної експертизи захворювань травного тракту у льотчиків // Пошук, рятування та виживання в авіації. Медичні аспекти. - Судак, 2003. - С. 21-23.

Анотація

Головченко О.І. Морфо-функціональні, терапевтичні та реабілітаційні аспекти гастродуоденальної патології у льотного складу. - Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.36 - гастроентерологія. - Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, Інститут гастроентерології АМН України, Дніпропетровськ, 2004.

У дисертації вперше вивчена розповсюдженість гастродуоденальної патології у льотного складу (ЛС) Збройних сил України. Науково обґрунтовані показники для встановлення діагнозу функціональної диспепсії у ЛС. Проведено комплексне співставлення клінічного перебігу захворювання з морфологічною картиною слизової оболонки шлунка та її зв'язок з інфекцією Helicobacter pylori (НР).

Вивчено морфогенез при НР-асоційованому запаленні слизової оболонки шлунка у співставленні з клінічними та функціональними порушеннями. Проведено комплексне дослідження взаємозв'язків та співставлення моторно-евакуаторної, секреторної функції з контамінацією НР та рівнем інтестинальних гормонів. Встановлено переконливий зв'язок між ступенем контамінації слизової оболонки та рівнем інтестинальних гормонів. Встановлено, що інфекція НР може бути одним із етіологічних чинників в розвитку функціональної диспепсії.

Поглиблено уявлення про моторно-евакуаторні порушення шлунка при функціональній диспепсії, апробовано методику визначення порушень евакуації за допомогою ультразвукового методу дослідження.

Визначені критерії для діагностики, лікування та реабілітації різних варіантів функціональної диспепсії у ЛС, а також ефективність застосування медикаментозних і немедикаментозних засобів.

Ключові слова: гастродуоденальна зона, функціональна диспепсія, льотний склад, рН-метрія, Helicobacter pylori, моторно-евакуаторна функція.

Аннотация

Головченко А.И. Морфо-функциональные, терапевтические и реабилитационные аспекты гастродуоденальной патологии у летного состава. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.36 - гастроэнтерология. - Днепропетровская государственная медицинская академия МОЗ Украины, Институт гастроэнтерологии АМН Украины, Днепропетровск, 2004.

В диссертации впервые изучена распространенность гастродуоденальной патологии у лётного состава (ЛС) Вооруженных сил Украины. Научно обоснованы показатели для установления диагноза функциональной диспепсии (ФД) у ЛС. Проведено комплексное сопоставление клинического течения заболевания с морфологической картиной слизистой оболочки желудка (СОЖ) и ее связь с инфекцией Helicobacter pylori (НР).

Изучен морфогенез при НР-ассоциированном воспалении СОЖ в сопоставлении с клиническими и функциональными нарушениями. Проведено комплексное исследование взаимосвязей и сопоставления моторно-эвакуаторной, секреторной функции желудка с контаминацией НР и уровнем интестинальных гормонов. Установлена четкая связь между степенью контаминации слизистой оболочки и уровнем интестинальных гормонов. Установлено, что инфекция НР может быть одним из этиологических факторов в развитии ФД у ЛС.

Углублено представление о моторно-эвакуаторных нарушениях желудка при ФД у ЛС, апробирована методика определения нарушений эвакуации посредством ультразвукового метода исследования.

Определены критерии для диагностики, лечения и реабилитации разных вариантов ФД у ЛС, а также эффективность применения медикаментозных и немедикаментозных средств.

Среди патологии гастродуоденальной зоны, которая оказывает влияние на состояние профессионального долголетия ЛС, ведущее значение имеют эрозивно-язвенные поражения (22,0%), хронический гастрит (21,7%) и воспалительный процесс СОЖ (43,7%). При этом морфологически нормальная СОЖ и отсутствие функциональных нарушений гастродуоденальной зоны присутствуют всего у 12,6% пилотов. Выявление органической и функциональной патологии гастродуоденальной зоны у пилотов возможно только посредством инструментальных методов исследования, которые необходимо проводить даже при отсутствии жалоб. Функциональные нарушения, которые возникают в ЛС на фоне воспалительного процесса в СОЖ, могут трансформироваться в органические поражения гастродуоденальной зоны, в частности в эрозивно-язвенные поражения (22,6%). Характерным морфологическим субстратом при этом является наличие в СОЖ только лимфоплазмоцитарной инфильтрации. Отсутствие в данном случае нарушения клеточного обновления СОЖ и обратимость патологического процесса при проведении адекватных лечебных мероприятий позволяют расценить данную патологию в ЛС, как функциональную диспепсию.

У НР-инфицированных пилотов содержание соматостатина в плазме крови достоверно ниже по сравнению с не инфицированными пилотами. При этом уровень базального сывороточного гастрина превышает уровень стимулируемого, тогда как у НР-негативных пациентов наблюдается обратная зависимость.

Комплексное лечение с дифференцированным назначением медикаментозных и немедикаментозных средств приводит к устранению морфо-функциональных признаков заболевания, что через 1 год обуславливает гистологически нормальную СОЖ у 85,0% пациентов. При этом применение эрадикационной терапии у ЛС существенно не влияет на состояние моторно-эвакуаторной функции желудка. В тоже время это позволяет предупредить прогрессирование воспалительно-дистрофических изменений СОЖ и нормализует взаимоотношения между кислотообразующей и кислотонейтрализующей функциями желудка (75,0%).

Ключевые слова: гастродуоденальная зона, функциональная диспепсия, летный состав, рН-метрия, Helicobacter pylori, моторно-эвакуаторная функция.

Summary

O.I. Golovchenko. Morphofunctional, theraputic and rehabilitational aspects of gastroduodenal pathology of the flying staff. - Manuscript.

Doctor of Medical Sciences thesis in specialty 14.01.36 - gastroenterology. - Dnepropetrovsk State Medical Acacdemy of the Ukrainian Health Ministry, Institute for Gastroenterology of the Ukrainian Academy of Medical Sciences, Dnipropetrovsk, 2004.