Шляхи покращення та прогнозування ефективності медикаментозного лікування хворих на неускладнену доброякісну гіперплазію передміхурової залози

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ

УДК: 616.65-007.61-085.032

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕДИКАМЕНТОЗНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА НЕУСКЛАДНЕНУ ДОБРОЯКІСНУ ГІПЕРПЛАЗІЮ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

14.01.06 - урологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

БОЖКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Гузенко Валерій Миколайович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри урології та оперативної нефрології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Бачурін Віктор Іванович, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри урології;

доктор медичних наук, професор Щербак Олександр Юрійович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри урології.

Провідна установа: Одеський державний медичний університет МОЗ України, кафедра урології та нефрології, м. Одеса.

Захист відбудеться 18 жовтня 2005 р. о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Інституті урології АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту урології АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9а.

Автореферат розісланий 30 серпня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат медичних наук Л.М. Старцева

доброякісний гіперплазія передміхуровий залоза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) є дуже розповсюдженим захворюванням у чоловіків після 40 років і частота його виникнення прямо пропорційно збільшується з віком. Популяція європейських та інших країн світу поступово старіє. Збільшується кількість чоловіків похилого віку, а, разом із тим, і кількість хворих на ДГПЗ. Епідеміологічні дослідження, проведені у різних країнах, свідчать про те, що гістологічні ознаки ДГПЗ наявні у 11% чоловіків віком від 40 до 50 років, у 40% чоловіків віком від 50 до 60 років, у 50% чоловіків віком від 60 до 70 років і у 88% чоловіків віком більш 70 років (Boccon-Gibod L., 1991; Boyle P., 2000; Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П., Павлова Л.П., 2001).

За даними Інституту урології та нефрології АМН України поширеність ДГПЗ в Україні у 2003 році становила 843,1 на 100 тис. чоловічого населення, а серед чоловіків старше працездатного віку цей показник становить 3300,8 на 100 тис. відповідного населення, які потребують урологічного нагляду та лікування. Також слід відзначити, що у чоловіків пенсійного віку рівень захворюваності даною патологією перевищує рівень захворюваності в цілому серед чоловіків практично в 4 рази (1044,4 і 277,4 відповідно) (Сайдакова Н.О., Старцева Л.М., Кравчук Н.Г., 2004). У зв'язку з тенденцією до підвищення питомої частки людей похилого віку в Україні та у світі кількість пацієнтів на ДГПЗ буде зростати (Пасечников С.П., Павлова Л.П., Питлик В.М. та ін., 1997; Горпинченко І.І., Бойко М.І., Страшний В.В., 1998; Пасєчніков С.П., Возіанов С.О., Павлова Л.П. та ін., 2000; Бойко Н.И., 2002; Сайдакова Н.О., Старцева Л.М., Кравчук Н.Г., 2004). Це захворювання досягло масштабів суспільної проблеми і привернуло увагу урологів та інших спеціалістів через недостатньо вивчений етіопатогенез, непередбачуваний клінічний перебіг, складний вибір оптимального методу лікування (Denis Ed. L., McConnell J., Yoshida O.et al., 1996; Возианов А.Ф., Пасечников С.П., 1998; Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П., Андреєв А.О., 1999).

Проблема лікування ДГПЗ постійно переглядається та дискутується (Altwein J.E., 1996; Zimmern P., 2000; Данилов В.В., Борщенко С.А., Данилова Т.И. и др., 2001; Пасєчніков С.П., Бухалов Ю.В., 2004). В урології використовуються різні методи консервативного та оперативного лікування хворих на ДГПЗ. За матеріалами Міжнародного консультативного комітету з ДГПЗ, Американської та Європейської урологічних асоціацій, хворим, що потребують хірургічного лікування з приводу даного захворювання, в 63,7-78% спостережень здійснюється трансуретральна резекція простати, і тільки 15,0-18,0% відкрита простатектомія - операційне видалення аденоматозних вузлів (Effert P., Ackerman R., 1994; Мартов А.Г., 1997; Мартов А.Г., Лопаткин Н.А., 1997).

Проте не всі пацієнти можуть бути кандидатами для хірургічного лікування у зв'язку з тяжкою супутньою патологією, яка часто зустрічається у літніх хворих (Давидов М.И., Горюнов В.Г., 1994; Козин Ю.И., Овчаренко Ф.И., 1998). Слід відзначити, останнім часом спостерігається тенденція до збільшення частоти виникнення ДГПЗ у більш молодому віці. Дана категорія хворих неохоче йде на хірургічне вирішення цієї проблеми, у зв'язку з чим метод консервативного медикаментозного лікування хворих на ДГПЗ набуває все більшого значення, дозволяючи досягти доброго клінічного ефекту, підвищити якість життя та біологічну репродуктивність пацієнтів (Donovan J.L., 2000). Консервативне медикаментозне лікування залишається альтернативою також у тих випадках, де існує високий операційний ризик.

Необхідно відзначити, що зараз відсутні чіткі критерії визначення показань до того чи іншого варіанту медикаментозного лікування. Не розроблені алгоритми застосування різних груп препаратів у залежності від клініко-уродинамічних і сонографічних показників з урахуванням гістологічної будови тканини гіперплазованої передміхурової залози і супутніх захворювань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Донецького державного медичного університету ім. М. Горького і являє собою фрагмент планової науково-дослідної роботи кафедри урології ДонДМУ “Малоінвазивні методи діагностики й лікування в урології” (№ держреєстрації 0197V018398). Тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Донецького державного медичного університету (протокол №10 від 12.11.1998 р.).

Метою дослідження є покращення якості медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ шляхом індивідуального підходу до вибору його варіанту на підставі визначення гістологічної будови гіперплазованої ПЗ та прогнозу ефективності.

Об'єкт та методи дослідження. В основу роботи покладені результати клінічного обстеження 277 хворих на ДГПЗ, які за період з 1998 р. по 2003 р. отримували оперативне (30 хворих), медикаментозне лікування (215 хворих) або підлягали динамічному спостереженню (ДС) (32 хворих) у клініці урології та оперативної нефрології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.

З метою встановлення діагнозу, визначення диференційованого підходу до вибору варіанту медикаментозного лікування хворих на ДГПЗ з урахуванням гістологічної будови тканини гіперплазованої передміхурової залози (ПЗ) (аденоматозний, фібро-мускулярний та змішаний) або ДС відстеженням змін клініко-уродинамічних і сонографічних показників, оцінки ступеня лікувального патоморфозу ми застосували анкетування пацієнтів, фізикальні, лабораторні, інструментальні методи обстеження хворих, ультразвукове дослідження (УЗД), урофлоуметрію, гістологічні і морфометричні методи.

Для вивчення лікувального патоморфозу тканини гіперплазованої ПЗ досліджено 30 спостережень, які були розподілені на 5 груп по 6 спостережень в кожній. В першу увійшли ті хворі в анамнезі яких були відсутні свідчення про застосування будь-яких медикаментозних препаратів (контрольна група). У другу - п'яту групи увійшли хворі, які у передопераційному періоді не менше 6 міс. одержували препарати омнік, кардура, проскар, омнік у поєднанні з проскаром, відповідно.

Морфометричне дослідження проводили за допомогою мікроскопа Olympus AX-70 Provis, обладнаного цифровою відеосистемою, з'єднаною з персональним комп'ютером, і спеціалізованої програми AnalysisPro 3.1 фірми Soft Imaging System (Німеччина). Шляхом використання програмного інструмента вимірювали загальну площу препарату, площі перетину залоз і їхніх просвітів. Виміри повторювали у всіх полях зору даного препарату, після цього отримані параметри підсумовували. Шляхом вирахування площі просвіту з площі залози визначали площу, займану ацинарним епітелієм. Шляхом ділення площі, займаної залозами, на загальну площу препарату, обчислювали питому частку залозистого компонента. Аналогічним чином обчислювали питому частку епітелію в тканині простати й у залозах. Для забезпечення репрезентативності проведених досліджень керувалися рекомендаціями з кількісної морфології Г.Г. Автандилова (2002).

У 247 хворих були відсутні абсолютні та відносні показання до оперативного втручання, тобто вони мали неускладнену ДГПЗ. Для оцінки ефективності медикаментозного лікування протягом року у 215 хворих ми застосували алгоритм диференційованого підходу до лікування препаратами омнік (62 хворих), кардура (53 хворих), проскар (48 хворих), омнік і проскар (52 хворих) з урахуванням комплексної оцінки інфравезикальної обструкції (ІО), анатомо-функціонального стану верхніх та нижніх сечових шляхів, супутніх захворювань сечостатевої системи та наявності соматичної патології, гістологічної будови ПЗ (епітеліальний, фібро-мускулярний, змішаний) та об'єму передміхурової залози (ОПЗ). У 32 хворих оцінювали особливості перебігу захворювання та зміни зі сторони нижніх сечових шляхів в ДС протягом року.

Вік хворих, які отримали медикаментозне лікування або підлягали ДС, коливався від 46 до 79 років та в середньому складав 61,24,2 роки. Максимальна кількість пацієнтів припадала на вікову групу від 51 до 70 років - 201 (81,8%), 126 (51,0%) були молодші 60 років.

В план діагностичних заходів при обстеженні пацієнтів із симптомами порушення сечовипускання, які мають передумовою ДГПЗ, ми включили слідуючі методи: 1) вивчення клінічної симптоматики на підставі змін сумарного балу за Міжнародною шкалою простатичних симптомів (У I-PSS) та індексу якості життя (QОL), анамнезу захворювання; 2) фізикальне обстеження з пальцевим ректальним дослідженням (ПРД) ПЗ; 3) загально-клінічні лабораторні та біохімічні, визначення концентрації простатичного специфічного антигену (ПСА) в сироватці крові; 4) УЗД органів сечової системи з визначенням ОПЗ, об'єму залишкової сечі (ОЗС); 5) уродинаміку нижніх сечових шляхів (максимальна швидкість потоку сечі (Q_max), середня швидкість потоку сечі (Q_ave), урофлоурометричний індекс (УІ)); 6) рентгенологічне дослідження при наявності супутньої патології органів сечостатевої системи.

Одержані нами результати досліджень обробляли за допомогою класичних методів математичної статистики з використанням програмного забезпечення.

Результати власних досліджень та їх обговорення. При вивченні лікувального патоморфозу нами встановлено, що в усіх спостереженнях контрольної групи відзначена картина залозистої гіперплазії ПЗ, що у різному ступені поєднувалася з вогнищами фібро-мускулярної і стромальної гіперплазії. Механізмом, спрямованим на редукцію залозистого компонента в тканині гіперплазованої ПЗ, що зустрічається в усіх вивчених групах спостережень, служить інтенсивна перигландулярна (сегментарна чи тотальна) лімфоїдна інфільтрація, що призводить до деструкції базальних мембран, дистрофії і десквамації епітелію і загибелі залоз.

Після лікування омніком характерне обростання залоз сполучною тканиною на різних етапах дозрівання - від грануляційної до грубої волокнистої, що призводить до атрофії залоз. Після лікування проскаром типове посилення секреції ацинарного епітелію і різке кістозне розширення залоз. Після лікування омніком і проскаром характерне поєднання змін, відзначених у попередніх групах. Основним механізмом, за допомогою якого здійснюється редукція залозистого компонента при лікуванні омніком чи кардурою, служить селективний стосовно вогнищ гіперплазії перигландулярний склероз, що призводить до їх повної атрофії.

Непрямим показником адекватного морфо-функціонального стану збережених після лікування омніком чи кардурою залоз служить висока питома частка епітелію в залозах, тоді як у групах лікованих проскаром чи поєднанням проскара й омніка цей показник вірогідно зменшується в порівнянні з показниками контрольної групи і свідчить про виражену атрофію епітелію в кістозно-розширених залозах.

Аналіз результатів кількісної оцінки лікувального патоморфозу тканини гіперплазованої ПЗ дозволяє оцінити не тільки ефективність застосування при лікуванні хворих на неускладнену ДГПЗ кожного з вивчених препаратів, але і їхні переваги та недоліки в порівняльному аспекті.

Порівняльна морфометрична характеристика тканини гіперплазованої ПЗ після різних варіантів медикаментозного лікування представлена в табл. 1. Усі вивчені медикаментозні препарати приводять до статистично достовірного, у порівнянні з контрольною групою, зменшення питомої частки залозистого компонента, причому максимальний ефект спостерігається при лікуванні кардурою (у 1,87 рази). У групах лікованих омніком чи кардурою зменшення питомої частки залозистого компонента в тканині ПЗ супроводжується одночасним зменшенням як середньої площі перетину залоз (в 1,52 рази в обох групах), так і кількості залоз у полі зору (в 1,05 і 1,23 рази відповідно). При цьому середньогрупові показники питомої частки залозистого компонента мають високі коефіцієнти варіації (після лікування омніком - 65,98%, проскаром - 58,44% омніком і проскаром - 51,62%, кардурою - 91,35%).

Динамічне спостереження здійснювали хворим на неускладнену ДГПЗ при відсутності ІО (УІ>1,1), наявності нормальної урофлоуметричної кривої, Q_max >14 мл/с та У I-PSS = 0-7. Медикаментозна терапія призначалась хворим на неускладнену ДГПЗ з наявністю ІО (УІ<1,1) і класичної урофлоуметричної кривої обструктивного потоку сечі внаслідок ДГПЗ з компенсованим детрузором (Q_max складає 8-14 мл/с, ОЗС менше 100 мл), У I-PSS = 8-19.

Враховуючи наявність медикаментозних засобів, здатних цілеспрямовано впливати на усунення динамічного (обумовленого переважно фібро-мускулярним компонентом) і механічного (обумовленого переважно проліферацією епітелію, тобто залозистим компонентом) компонентів ІО, для підвищення ефективності медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ доцільним було б перед початком лікування визначати особливості гістологічної будови тканини гіперплазованої ПЗ. Це завдання вирішувалось із застосуванням Байєсовського методу на підставі визначення частот розповсюдженості певних діапазонів ознак при переважанні у структурі гіперплазованої ПЗ епітеліального або фібро-мускулярного компонентів, обчислили їх діагностичні коефіцієнти (ДK) та їх інформативність (I). За отриманими даними нами створена діагностична таблиця (табл. 2), до якої увійшли лише ознаки з сумарною інформативністю (У І) не нижчою, ніж 0,5. Отримані ДK підсумовували і за умов досягнення діагностичного порога, який дорівнює +130, з вірогідністю 95% діагностували переважання епітеліального компонента у тканині гіперплазованої ПЗ; за умов досягнення порога, який дорівнює -130 - переважання фібро-мускулярного компонента; при отриманні суми діагностичних коефіцієнтів (У ДK), яка не сягає жодного з порогів, діагностували змішану форму гіперплазованої ПЗ.

При переважанні фібро-мускулярного компонента препарати призначали з урахуванням супутньої соматичної патології. Так, якщо хворі на неускладнену ДГПЗ страждали на артеріальну гіпертензію призначали селективний ₁-адреноблокатор - кардура, а при відсутності такої - простатоселективний _1А-адреноблокатор - омнік.

При переважанні епітеліального компонента хворим з ОПЗ, який складав більш ніж 50 см³, призначали інгібітор 5--редуктази - проскар, а якщо ОПЗ був менший за 50 см³ використовували обережне спостереження, яке обумовлене частішим терміном спостереження (кожні 3 місяці).

Таблиця 1 Порівняльна морфометрична характеристика тканини гіперплазованої ПЗ після різних варіантів медикаментозного лікування

Примітка: позначені статистично вірогідні відмінності у порівнянні з контрольною групою (* - р<0,05; ** - р<0,01; *** - р<0,001).

Таблиця 2 Діагностична таблиця для визначення компонента, що переважає у структурі гіперплазованої ПЗ

Примітки: Рxi/A₁ - частота діапазону ознаки в групі пацієнтів із переважанням епітеліального компонента тканини гіперплазованої ПЗ; Рxi/A₂ - частота діапазону ознаки в групі пацієнтів із переважанням фібро-мускулярного компонента тканини гіперплазованої ПЗ.

При змішаній формі гістологічної будови ПЗ і ОПЗ більше 50 см³ пацієнтам призначали комбіноване лікування препаратами обох груп: омнік і проскар. При ОПЗ менше 50 см³ та відсутності підвищеного артеріального тиску хворим призначали _1А-адреноблокатор омнік, а при підвищеному рівні артеріального тиску - селективні ₁-адреноблокатор - кардура.

На підставі викладеного розроблено алгоритм (див. рис.) показань та вибору способу лікування хворих на ДГПЗ. Використання цього алгоритму робить діагноз не лише точним і вірогідним, але й дозволяє уніфікувати, оптимізувати та індивідуалізувати лікувальні заходи, спрямовані на медикаментозну корекцію клінічних симптомів у хворих на неускладнену ДГПЗ.

Аналіз ефективності результатів різних варіантів медикаментозного лікування та ДС хворих на неускладнену ДГПЗ в динаміці здійснювали на підставі змін клініко-уродинамічних та сонографічних показників з використанням методів математичної статистики.

Встановлено, що при ДС виявлено вірогідне поступове погіршення У I-PSS, Q_max УІ, але достовірних змін QOL, Q_ave та ОПЗ не встановлено.

При лікуванні омніком або кардурою в динаміці відзначаються приблизно аналогічні зміни показників У I-PSS, QОL, Q_max, Q_ave, УІ, ОЗС (р<0,05), тобто вони значно поліпшуються через 3 місяці після початку лікування, а потім покращуються незначно. При лікуванні проскаром зазначені показники також поступово поліпшилися протягом року. При застосуванні комбінованого лікування омніком і проскаром має місце більш позитивна динаміка змін цих показників. У групах лікованих омніком або кардурою зміни ОПЗ не виявлено. У групах, які отримували проскар або омнік у поєднанні з проскаром відзначено зменшення ОПЗ на 21,2% та 21,6% відповідно (р>0,05).

При порівняльній оцінці результатів різних варіантів медикаментозного лікування очевидно, що клінічний ефект від застосування омніка, кардури чи проскара приблизно однаковий, між тим час його настання різний. У разі комбінованого лікування омніком і проскаром хворих на неускладнену ДГПЗ поліпшення в клінічному перебігу захворювання не тільки настає раніше, а й виражено більш істотно.

Встановлено, що у 215 хворих на неускладнену ДГПЗ після різних варіантів медикаментозного лікування вірогідне покращення будь-якого з показників (У I-PSS, QОL, Q_max, Q_ave, УІ, ОЗС) спостерігалось в 89,8% випадках (193 хворих). При цьому найбільш суттєві (1,5 - 2,0 рази) зміни відзначались у 42,8% (92 хворих), до 1,5 рази - у 47,0% (101 хворих). У 22 (10,2%) хворих покрашення цих показників було незначним. Нами були встановлені побічні ефекти при лікуванні омніком - у 3 хворих (4,8%) запаморочення, головний біль, тахікардія, при лікуванні кардурою - у 5 хворих (9,4%) запаморочення, слабкість, виражена гіпотонія, при лікуванні проскаром - у 2 (4,2%) хворих зниження лібідо та ерекції. При комбінованому лікуванні омніком і проскаром у 4 (7,7%) хворих було відзначено зниження лібідо та ерекції, запаморочення, тахікардія. Але ніхто з пацієнтів не припинив лікування.

Нами розраховані математичні моделі (табл. 3) для клініко-уродинамічних і сонографічних показників, за допомогою яких майже з стовідсотковою вірогідністю можна зробити достовірний прогноз ефективності лікування хворих на неускладнену ДГПЗ.

Алгоритм показань та вибору способу лікування хворих на ДГПЗ

Рис. Алгоритм показань та вибору способу лікування хворих на ДГПЗ

Таблиця 3 Математичні моделі для клініко-уродинамічних і сонографічних показників при різних варіантах медикаментозного лікування або динамічного спостереження у хворих на неускладнену ДГПЗ

Примітка. t - місяці.

висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо покращення якості медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ на підставі індивідуального підходу до вибору варіанту медикаментозного лікування з урахуванням комплексної оцінки інфравезикальної обструкції, анатомо-функціонального стану верхніх та нижніх сечових шляхів, супутніх захворювань сечостатевої системи та наявності соматичної патології, гістологічної будови гіперплазованої ПЗ, об'єму передміхурової залози та прогнозування його ефективності.

1. Доведено, що усі вивчені медикаментозні препарати (омнік, кардура, проскар, омнік у поєднанні з проскаром) приводять до достовірного зменшення питомої частки залозистого компонента в тканині гіперплазованої ПЗ, причому максимальний ефект виявляється після лікування кардурою (у 1,87 рази). Після лікування омніком або кардурою зменшення питомої частки залозистого компонента в тканині ПЗ супроводжується одночасним зменшенням як середньої площі перетину залоз (в 1,52 рази в обох групах), так і кількості залоз у полі зору (в 1,05 і 1,23 рази відповідно).

2. Високий коефіцієнт варіації середньогрупових показників питомої частки залозистого компонента (у групі лікованих омніком 65,98%, проскаром - 58,44%, омніком у поєднанні з проскаром - 51,62%, кардурою - 91,35%) свідчить про необхідність розробки принципів індивідуального підходу до вибору варіанту медикаментозного лікування з урахуванням гістологічної будови тканини гіперплазованої ПЗ.

3. Вибір варіанта медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ залежить від наявності ІО, компенсації детрузора, типу урофлоуметричної кривої, значення Q_max та У I-PSS, гістологічної будови ПЗ з урахуванням ОПЗ та супутньої соматичної патології.

4. Встановлено, що динаміка змін клініко-уродинамічних та сонографічних показників (У I-PSS, QО, Q_max, Q_ave, УІ, ОЗС) залежить від варіанта медикаментозного лікування. Так, при застосуванні омніка або кардури вони значно поліпшуються вже через 3 місяці після початку лікування, а потім покращуються незначно. При лікуванні проскаром зазначені показники протягом року поліпшуються поступово. У випадку комбінованого лікування омніком і проскаром покращення цих показників настає не тільки раніше, але й виражене більш істотно.

5. За допомогою математичних моделей клініко-уродинамічних та сонографічних показників можна зробити прогноз ефективності застосування різних варіантів медикаментозного лікування (омнік, кардура, проскар, омнік у поєднанні з проскаром) хворих на неускладнену ДГПЗ.

6. При лікуванні хворих на неускладнену ДГПЗ встановлені побічні ефекти: при лікуванні омніком - запаморочення, головний біль, тахікардія у 4,8% хворих; при лікуванні кардурою - запаморочення, слабкість, виражена гіпотонія у 9,4% хворих; при лікуванні проскаром - зниження лібідо та ерекції у 4,2% хворих.

7. Встановлено, що при використанні запропонованого принципу індивідуального підходу до вибору варіанта медикаментозного лікування (омнік, кардура, проскар, омнік і проскар) ефективність лікування хворих на неускладнену ДГПЗ протягом року становить 89,8%.

практичні рекомендації

1. З метою диференційованого підходу до вибору варіанта медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ необхідно підсумовувати ДК 15 ознак наведених у діагностичній таблиці. При досягненні У ДК порогу +130 - діагностувати переважання епітеліального компонента у гіперплазованій тканині ПЗ. При досягнення порогу У ДК -130 - діагностувати переважання фібро-мускулярного компонента. При отриманні У ДК, яка не сягає жодного з порогів - діагностувати змішану форму гіперплазії ПЗ.

2. Препарат омнік призначається хворим на неускладнену ДГПЗ при фібро-мускулярній гістологічній будови ПЗ та при змішаній формі, якщо ОПЗ не перевищує 50 см³. Кардура також призначається при цих обставинах але й при підвищенні АТ. Проскар призначається при переважанні епітеліального компонента та при ОПЗ більше 50 см³. При змішаній формі гістологічної будови ПЗ та ОПЗ більше 50 см³ призначається омнік і проскар.

3. При переважанні епітеліального компонента у гіперплазованій ПЗ та при ОПЗ менш ніж 50 см³ необхідне обережне спостереження кожні три місяця.

4. Необхідно здійснювати клінічні обстеження хворих на ДГПЗ через 1, 3, 6 і 12 місяців з початку прийому медикаментозних препаратів, обраних за допомогою диференційованого підходу з подальшою оцінкою перебігу захворювання 1 раз на 6 місяців.

5. З метою прогнозування ефективності медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ необхідно використовувати математичні моделі для визначення величини клініко-уродинамічних та сонографічних показників, підставивши в формулу замість t числове значення місяця.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Геев Ю.В., Божко Н.Н. Консервативное медикаментозное лечение тамсулозином больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы // Арх. клин. и эксп. мед., - 1999. -Т.8, №1 (Приложение). - С. 126-129.

2. Геев Ю.В., Божко Н.Н. Сравнительная характеристика различных вариантов медикаментозного лечения больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы // Арх. клин. эксп. мед. - 2000. - Т.9, №3. - С.402-406.

3. Геев Ю.В., Божко Н.Н. Ценность использования урофлоуметрического исследования параметров мочеиспускания при оценки эффективности медикаментозного лечение тамсулозином больных гиперплазией предстательной железы // Арх. клин. эксп. мед. - 2002. - Т.11, №2. - С.269.

4. Гузенко В.Н., Кобец В.Г., Божко Н.Н. Длительное медикаментозное лечение Кардурой больных неосложненной доброкачественной гиперплазией предстательной железы // Здоровье мужчины. -2004. -№1(8). - С.76-79.

5. Гузенко В.Н., Кобец В.Г., Божко Н.Н. Наш опыт медикаментозного лечения больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы // Здоровье мужчины. -2004. -№3(10). - С.211-214.

6. Гузенко В.М., Кобец В.Г., Божко М.М. Наш досвід медикаментозного лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози / Актуальні питання медичної науки та практики / Збірн. наук. праць. -Вип.67, Кн.2.-Запоріжжя,2004.-С.19-22.

7. Геев Ю.В., Божко Н.Н. Медикаментозное лечение тамсулозином больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы / Современные проблемы урологии. Мат. науч. трудов VЙ международного конгресса урологов. Харьков, 1998. - С. 281-283.

8. Гузенко В.Н., Кобец В.Г., Божко Н.Н. Длительное медикаментозное лечение доксазозином больных неосложненной доброкачественной гиперплазией предстательной железы // Здоровье мужчины. Мат. трудов ХЙЙ науч.-практ. конф. урологов и сексопатологов с межд. и межрегиональным участием. - Харьков, 2004. - С. 81-89.

9. Пат. 61523 А Україна, МПК А61В10/00 Спосіб вибору методу консервативного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози / Гузенко В.М., Шевченко Т.І., Божко М.М., Мотков К.В. (Україна); Донецький державний медичний університет - №2003021460; Заявл. 19.02.2003; Опубл. 17.11.2003, Бюл. №11.

10. Пат. 62442 А Україна, МПК А61В10/00 Спосіб вибору методу медикаментозного лікування хворих на неускладнену гіперплазію передміхурової залози / Божко М.М. (Україна); - №2003032556; Заявл. 25.03.2003; Опубл. 15.12.2003, Бюл. №12.

АНОТАЦІЯ

Божко М.М. Шляхи покращення та прогнозування ефективності медикаментозного лікування хворих на неускладнену доброякісну гіперплазію передміхурової залози. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.06 - урологія. - Інститут урології АМН України, Київ, 2005.

Вперше вивчено лікувальний патоморфоз тканини гіперплазованої простати, створено і застосовано алгоритм диференційованого підходу до лікування 215 хворих на неускладнену ДГПЗ препаратами омнік, кардура, проскар, омнік і проскар та динамічного спостереження (контрольна група - 32 хворих) з урахуванням комплексної оцінки інфравезикальної обструкції, анатомо-функціонального стану сечових шляхів, супутніх захворювань, гістологічної будови простати та її об'єму. Встановлено, що усі препарати призводять до вірогідного зменшення питомої частки залозистого компонента в тканині простати.

На основі динаміки змін клініко-уродинамічних та сонографічних показників здійснена порівняльна оцінка ефективності цих варіантів лікування хворих на неускладнену ДГПЗ протягом року. Встановлено, що при динамічному спостереженні відзначалось збільшення У I-PSS, об'єму залишкової сечі, зменшення Q_max, Q_ave, урофлоурометричного індексу. Клінічний ефект від застосування омніка, кардури чи проскара майже однаковий, але час його настання різний. При лікуванні омніком або кардурою ці показники значно поліпшуються через 3 місяці, а потім покращуються незначно. При лікуванні проскаром вони поліпшуються поступово. У разі комбінованого лікування омніком і проскаром поліпшення настає не тільки раніше, а й виражене більш істотно.

Вперше розраховані математичні моделі для клініко-уродинамічних та сонографічних показників, за допомогою яких можна зробити прогноз стану хворого на неускладнену ДГПЗ в разі медикаментозного лікування або динамічного спостереження.

Ключові слова: доброякісна гіперплазія передміхурової залози, лікувальний патоморфоз, алгоритм диференційованого підходу до лікування, математична модель прогнозу лікування.

АННОТАЦИЯ

Божко Н.Н. Пути улучшения и прогнозирование эффективности медикаментозного лечения больных неосложненной доброкачественной гиперплазией предстательной железы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.06 - урология. - Институт урологии АМН Украины, Киев, 2005.

В научной работе впервые изучен лечебный патоморфоз ткани гиперплазированой предстательной железы. Больные неосложненной доброкачественной гиперплазией предстательной железы (ДГПЖ) не менее 6 мес. получали препараты омник, кардура, проскар, омник в комбинации с проскаром. Установлено, что все изученные препараты приводят к статистически достоверному, в сравнении с контрольной группой, уменьшению удельной доли железистого компонента, причем максимальный эффект наблюдается при лечении кардурой (в 1,87 раза). При лечении омником или кардурой уменьшение удельной доли железистого компонента в ткани предстательной железы сопровождается одновременным уменьшением как средней площади сечения желез (в 1,52 раза в обеих группах), так и количества желез в поле зрения (в 1,05 и 1,23 раза соответственно).

Высокий коэффициент вариации среднегрупповых показателей (например, удельной доли железистого компонента после лечения омником 65,98%, проскаром - 58,44%, омником и проскаром - 51,2%, кардурой - 91,35%) свидетельствует о необходимости разработки принципов индивидуального выбора варианта медикаментозного лечения, который учитывает не только клинико-уродинамические и сонографические показатели, но и особенности гистологического строения гиперплазированой предстательной железы. Анализ результатов количественной оценки лечебного патоморфоза ткани гиперплазированой предстательной железы позволяет оценить преимущества и недостатки каждого из изученных препаратов.

Применив метод Байеса, была создана диагностическая таблица для определения гистологического строения гиперплазированой предстательной железы (преобладание фибро-мускулярного, эпителиального или смешанного компонента).

Впервые применили алгоритм дифференцированного подхода к лечению больных неосложненной ДГПЖ на протяжении года препаратами омник (62 больных), кардура (53 больных), проскар (48 больных), омник и проскар (52 больных) и динамического наблюдения (контрольная группа, 32 больных) с учетом комплексной оценки инфравезикальной обструкции, сопутствующих заболеваний мочеполовой системы и наличия соматической патологии, анатомо-функционального состояния почек и верхних мочевых путей, гистологического строения предстательной железы и ее объема.

На основе динамики изменений клинико-уродинамических и сонографических показателей осуществлена сравнительная оценка эффективности разных вариантов медикаментозного лечения больных неосложненной ДГПЖ. Установлено, что при динамическом наблюдении в течение года отмечалось ухудшение клинико-уродинамических и сонографических показателей - увеличение У I-PSS и объема остаточной мочи, уменьшение Q_max, Q_ave и урофлоуметрического индекса. Клинический эффект от применения омника, кардуры или проскара почти одинаковый, между тем, время его наступления разное. При лечении омником или кардурой в динамике отмечается аналогичные изменения показателей У I-PSS, QOL, Q_max, Q_ave, урофлоуметрического индекса и объема остаточной мочи, то есть они значительно улучшаются через 3 месяца после начала лечения, а затем динамика их улучшения незначительная. При лечении проскаром показатели У I-PSS, QOL, Q_max, Q_ave, урофлоуметрического индекса и объема остаточной мочи также постепенно улучшились на протяжении года. В случае комбинированного лечения омником и проскаром больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы улучшение в клиническом течении заболевания наступает не только раньше, но и выражено более существенно.

Рассчитанные математические модели для клинико-уродинамических и сонографических показателей, позволяют сделать достоверный прогноз состояния больного неосложненной ДГПЖ.

Ключевые слова: доброкачественная гиперплазия предстательной железы, лечебный патоморфоз, алгоритм дифференцированного подхода к лечению, математическая модель прогноза лечения.

SUMMARY

Bozhko M.M. The ways of improvement and prognostication of the effectiveness of medical treatment of patients to the uncomplicated benign prostatic hyperplasia. - The manuscript.

The thesis in order to receive the scientific degree of candidate of medical sciences according to speciality 14.01.06 - the Urology. - The Institute of Urology Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kiev, 2005.

The medical pathomorphism of the tissue of hyperplastic prostate was studied for the first ti...