Стан ліпідів клітинних мембран і плазми крові при артеріальних гіпертензіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. С.І. ГЕОРГІЄВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

СТАН ЛІПІДІВ КЛІТИННИХ МЕМБРАН І ПЛАЗМИ КРОВІ ПРИ АРТЕРІАЛЬНИХ ГІПЕРТЕНЗІЯХ

Спеціальність: Кардіологія

ЯЩЕНКО СВІТЛАНА ГРИГОРІВНА

Сімферополь, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За даними ВООЗ до 18% дорослого населення економічно розвинутих країн має підвищений рівень артеріального тиску (АТ) (Ф. Гросс и соавт., 1996). Нарівні з широкою поширеністю, перебіг АГ супроводжується високим рівнем непрацездатності, інвалідизації і смертності, що є актуальнійшою проблемою сучасної охорони здоров'я (Н.С. Заноздра, А.А. Крищук, 1987, А.Н. Бритов, Р.Г. Оганов, 1985).

Багато досліджень останнього часу свідчать про те, що смертність хворих при такій частій формі АГ як гіпертонічна хвороба (ГХ), пов'язана, перш за все, не з підвищенням АТ як таковим, а з ускладненнями, зумовленими прогресуючим розвитком атеросклерозу (I.M. Kresinaki et al., 1988). Ліпідні порушення при ГХ виникають вже на її ранніх стадіях (Fuh et al., 1987) і, за даними більшості епідеміологічних досліджень, використання лише антигіпертензивних засобів і сприятливий ефект, який при цьому досягається, не знімає частоти виникнення такого грізного ускладнення, як гострий інфаркт міокарда (I.M. Kresinaki et al., 1988, Ю.Ю. Рученюс и соавт., 1990). Патогенетичні механізми виникнення гіперліпідемій і дисліпідемій при ГХ пов'язують з підвишеною адренергичною стимуляцією, яка зумовлена більш вираженим і тривалим, в умовах даного захворювання, впливом катехоламінів на специфічні рецептори, кількість яких на клітинних мембранах хворих на ГХ збільшена (H. Elliot, 1988, S. Kalsder et al., 1988). При цьому створюються умови для зміни мембранних ліпідів під впливом активації неферментативного перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) клітинних мембран (Ф.З. Меєрсон, 1984, Ю.Н. Кожевников, 1985, Н.В. Голиков и соавт., 1987). Існування останнього, як одного із значущих патогенетичних механізмів ГХ, переконливо доказано роботами останніх років (Ю.И. Кулагин и соавт., 1997, Н.С. Кузнецов и соавт., 1996).

Інтенсифікація ПОЛ і ліпідні порушення виявлені і при АГ, яка супроводжує хронічний пієлонефрит (ГХП) (П.С. Назар, Е.Д. Галицкий, 1988, Д.Д. Байматова и соавт., 1989), при “склеротичній” артеріальній гіпертензії (СГ) (I. Schimke., 1987, M.D. Stringer, 1989). Однак, до теперішнього часу дослідження в цьому напряму фрагментарні. При цьому, фактично зовсім не відображений взаємозв'язок ПОЛ і складу ліпідів КМ і ПК, в залежності від стадії і тривалості хвороби, від віку хворих та особливостей клінічного перебігу АГ. Між тим, вивчення цих проблем уявляється перспективним як з точки зору поглиблення розуміння патогенезу АГ, так і з позицій подальшого вдосконалення їх діагностики, диференціації і розробки адекватних методів корекції патологічних проявів метаболізму ліпідів при АГ різної етіології.

Зв'язок роботи з науковими програмами.

Дисертаційна робота виконувалася в рамках наукової програми Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського: ”Нові підходи діагностики і лікування серцево-судинних захворювань і синдромів ішемічного і некоронарного генезу” (№ державної реєстрації 0197UO16039).

Мета дослідження. Вивчення стану ліпідів КМ і ПК у взаємозв'язку з процесами ПОЛ у хворих на ГХ різних стадій і вікових груп, хворих на ГХП і СГ в різні клінічні фази для виявлення невідомих раніше патогенетичних особливостей ГХ, ГХП, СГ і розробки на цій основі нових підходів до їх діагностики, диференціації і лікування.

Задачі дослідження:

1. Вивчити у хворих на ГХ різних стадій і вікових груп особливості і динаміку ПОЛ КМ і ПК, зміни кількості і співвідношення окремих фракцій ліпідів мембран і ПК;

2. Вивчити у хворих на ГХ в різні фази клінічного перебігу особливості процесів ПОЛ КМ і ПК, кількісні співвідношення окремих фракцій ліпідів КМ і ПК;

3. Вивчити у хворих на СГ особливості процесів ПОЛ мембран і ПК, зміни кількості і співвідношення окремих ліпідів КМ і ПК;

4. Розробити нові методи діагностики і диференціальної діагностики ГХ, ГХП і СГ та обґрунтувати нові підходи до їх лікування з урахуванням можливості диференціальної корекції ліпідних порушень КМ і ПК.

Наукова новизна результатів дослідження. В результаті комплексного клініко-біохімічного дослідження у хворих на ГХ, ГХП і СГ виявлені нові і патогенетично значущі порушення метаболізму ліпідів КМ і ПК.

У хворих на ГХ виявлений вплив інтенсифікації ПОЛ КМ на склад ліпідів мембран і ПК, відмінності рівня ПОЛ і кількісного складу ліпідів мембран і ПК в залежності від тривалості хвороби, її клінічного періоду і стадії. У хворих на ГХП встановлена інтенсифікація ПОЛ КМ і зміни складу ліпідів ПК. У хворих на СГ на фоні ліпідних порушень мембран і ПК та активації ПОЛ ПК інтенсифікації ПОЛ КМ не виявлено.

Практична значущість дослідження. Одержані результати дозволили деталізувати розуміння патогенетичних механізмів АГ різної етіології, розглядаючи їх, в тому числі, на клітинному рівні, і як патологію ліпідного обміну, що має, в певній мірі, риси патології адаптації.

Відмінність показників ПОЛ, співвідношення фракцій ліпідів мембран еритроцитів (МЕ) і ПК дозволили розробити критерії діагностики і диференціальної діагностики АГ різної етіології, а також їх окремих фаз і стадій. Виявлені при ГХ, ГХП і СГ особливості процесів ПОЛ і ліпідних порушень мембран і ПК дозволили обґрунтувати нові підходи до диференціальної корекції їх ліпідної складової в залежності від етіології АГ та її клінічних варіантів.

Особистий внесок здобувача.

Автором виявлені невідомі раніше елементи патогенезу АГ, які зумовлені порушенням метаболізму ліпідів, і в тому числі, на рівні КМ. З урахуванням одержаних даних ним розраховані і запропоновані нові діагностичні і диференціально-діагностичні критерії ГХ, ГХП, СГ, а також обґрунтовані підходи до диференціальної корекції ліпідних порушень в залежності від етіології АГ та її клінічних особливостей.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційних досліджень повідомлялися на V конгресі кардіологів України (Київ, 1996), на засіданнях республіканських наукових товариств терапевтів і кардіологів (Сімферополь, 1995-1997), а також апробовані на спільному міжкафедральному засіданні Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського.

Публікації. За даними дисертації опубліковано 6 статей.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 192 сторінках машинописного тексту і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури, який включає 323 роботи авторів, котрі опубліковані в СНД, і 124 роботи зарубіжних авторів. Робота проілюстрована 23 таблицями і 11 малюнками.

2. ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Матеріалом дослідження в роботі стали ПК і МЕ здорових і хворих. МЕ в зв'язку зі спільністю мезенхімального походження еритроцитів і гладком'язових клітин серцево-судинної системи (В.С. Гуревич и соавт, 1993).

В процесі роботи в МЕ і ПК здорових і хворих вивчалися: рівень первинних і вторинних продуктів ПОЛ, кількості ЗЛ і співвідношення їх окремих фракцій - фосфатидилетаноламіну (ФЕА), фосфатидилхоліну (ФХ), сфінгомієліну (СМ), нейтральних ліпідів (НЛ), холестерину (ХЛ), мінорних компонентів фосфоліпідів (МКФ).

МЕ одержували за методикою Т.А. Сербінової (1980), первинні продукти ПОЛ - за методом В.Б. Гаврилова і М.І. Мішкорудної (1983), вторинні продукти ПОЛ - за способом H. Ohkawa et al. (1989).

Рівень ПОЛ виражали величиною оптичної щільності в одиницях екстинкції на 1 мг ліпідів.

Основні фракції ліпідів досліджували за модифікованою методикою Г.В. Кобозєва і Л.Г. Сафронової (1987). Для визначення здібності ліпідів ПК відновлювати ліпідні перекиси (СВП) використовувалася методика Є.В. Бурлакової у власній модифікації (1992). В процесі роботи нами було обстежено 212 хворих: 132 хворих на ГХ різних стадій і вікових груп і 80 хворих із симтоматичними артеріальними гіпертензіями.

Усі хворі були розподілені на п'ять груп. 1-а група хворі на ГХ першої стадії (31 особа) з середнім віком 34,7-3,2 роки, 2-а- хворі на ГХ другої стадії (75 осіб) з середнім віком 40,3-2,1 роки, 3-я група хворі на ГХ другої стадії похилого віку (26 осіб) зі стажем хвороби понад 25 років у віці 64,4-1,3 роки. Мета виділення і дослідження 3-ї групи був у визначенні впливу вікових особливостей і тривалості перебігу основного захворювання на вивчаємо параметри. 4-у групу склали хворі на ГХП із середнім віком 41,3-1,4 роки. 5-у групу представляли собою хворі на СГ у віці 62,2-1,7 роки. Хворі 1-ї, 2-ї і 4-ї груп були представлені, в основному, робітниками і службовцями, а 3-ї і 5-ї груп- непрацюючими пенсіонерами. При відборі обстежених виключалися хворі, які мають клінічні ознаки ІХС, серцевої недостатності і хронічних запальних захворювань у фазі загострення.

Усі хворі на ГХ досліджувалися в динаміці гіпертоничного кризу (на 1-у і 2-у тижнях від його початку) і в позакризовому періоді. За своїм характером і клінічними проявами гіпертоничний криз у хворих 1-ї і 2-ї груп відносився до кризу першого типу, а у хворих на ГХ 3-ї групи - до кризу другого типу (у відповідності з класифікацією Н.О. Ратнер, 1968). В період гіпертонічного кризу хворим проводилося активне лікування з використанням комплексу стандартних гіпотензивних засобів- салуретиків, вазодилататорів, антиадренергетичних і седативних препаратів при додержанні постільного режиму і дієти (стіл №10).

В позакризовому періоді більшість хворих отримувала індивідуальну підтримуючу терапію з використанням салуретиків, адреноблокаторів, клофеліну. Група хворих на ГХП характеризувалася наявністю стабільного синдрому артерільної гіпертензії при збереженій азотовидільній функції нирок. Дослідження хворих проводилося в динаміці: на 1-у тижні від початку загострення і в період ремісії. Усі хворі цієї групи були обстежені в умовах терапевтичного або нефрологічного стаціонарів, при загостренні захворювання всі хворі отримували комплекс антибактеріальних і гіпотензивних засобів. Хворі на “склеротичну“АГ також були обстежені двічі: на 1-у тижні стаціонарного лікування (останнє було зумовлено виникненням у хворих клінічного неблагополуччя) і в кінці 2-го тижня активного лікування при нормалізації стану хворих. В процесі лікування хворі даної групи отримували редуційований комплекс гіпотензивних засобів, які застосовуються при лікуванні ГХ.

Верифікація діагнозів у хворих усіх обстежених груп проводилася з використанням двохетапного обстеження хворих на артеріальну гіпертензію (И.К. Шхвацабая, 1982), при цьому у необхідних випадках застосовувалися спеціальні біохімічні, рентгенологічні, радіоізотопні та ультразвукові дослідження. Статистична обробка одержаних даних проведена на комп'ютері IBM-386 DX 140 за програмою “ Microstat” Copyringht C 1978-85 by Ecosoft Inc. з використанням стандартних методів варіаційного і кореляційного аналізу.

Порушення ліпідів, МЕ і ПК у хворих на ГХ носили різноплановий характер. У МЕ хворих на ГХ середнього віку на 1-му тижні від початку кризу спостерігалася найменша кількість ЗЛ. В подальшому, по мірі нормалізації ПОЛ, вона зростала, не досягаючи, однак, в позакризовому періоді (виключаючи хворих на ГХ I-ї стадії) рівня у здорових. Динаміка змін ЗЛ ПК подібна таковій у мембранних ліпідах. Однак, поза кризу кількість ЗЛ ПК достовірно перевищувала рівень у здорових. Виявлена кореляція ПОЛ МЕ із ЗЛ МЕ і ПК свідчить про переважний вплив ПОЛ мембран на кількісні зміни ЗЛ мембран і ПК. Загальні закономірності у всіх хворих на ГХ мають кількісні зміни окремих фракцій мембранних ліпідів. На 1-му тижні від початку кризу їх рівень, у порівнянні зі здоровими, суттєво знижувався (особливо ФЕА, ФХ і СМ у хворих на ГХ II-ї стадії похилого віку), на 2-му тижні кризу кількість більшості окремих фракцій, залишаючись нижче такової у здорових, виключаючи ФЕА у хворих на ГХ II -ї стадії середнього віку і НЛ у хворих тієї ж стадії похилого віку, зростала (проте була відсутня динаміка ХЛ і ФХ у хворих на ГХ I-ї і ХЛ у хворих II- ї стадії похилого віку). Наявність кореляції ПОЛ МЕ мембран та окремих мембранних ліпідів свідчить про прямий вплив ПОЛ на кількісні зміни окремих ліпідних фракцій. В ПК хворих на ГХ усіх груп при кризі зміни більшості фракцій ліпідів мали подібну з МЕ направленість.

Виключення складав ФЕА у хворих на ГХ I -ї і II-ї стадій на 2-му тижні від початку кризу рівень ліпідів суттєво зростав. Виявлена кореляція між ПОЛ МЕ і більшістю окремих фракцій ліпідів ПК свідчить про виражений вплив ПОЛ мембран на склад ліпідів ПК, який зумовлений, в значній мірі, здібністю ПОЛ мембран знижувати метаболічні процеси клітин ліпідсинтезуючих систем (Е.В. Бурлакова, 1981). Рівень коефіцієнту антиокислення ліпідів показав, що на 1-му тижні кризу співвідношення ліпідів МЕ і ПК хворих на ГХ формує умови гальмування окислення ліпідів, на 2-му тижні підвищення рідинної ліпідної фази мембран, в зв'язку з відносним зростанням в них ФЕА, активно впливало на синтез ліпідів і підвищувало їх кількість в мембранах і ПК. Таким чином, окремі ланки в динаміці метаболічної ситуації ліпідів мембран і ПК при гіпертонічному кризу носять характер адаптації і направлені на стабілізацію клітинних мембран. В ПК хворих на ГХ поза кризу зміни ліпідів виникали з I-ї стадії хвороби. У всіх хворих підвищувалася кількість ЗЛ, НЛ, ХЛ, СМ, особливо у хворих похилого віку. У хворих середнього віку відмічалося підвищення кількості ФХ. Відсутність цієї ознаки в осіб похилого віку вказує на зниження стійкості ліпідів ПК до переокислення. Наявність, при цьому, кореляції ліпідів МЕ і ПК свідчить про вплив зміненого складу ліпідів мембран (кількості і співвідношень ФЕА і ФХ) на формування ліпідних порушень (холестерин- і тригліцеридемія) ПК у хворих на ГХ поза кризу.

Дослідженням виявлена кореляція динаміки ПОЛ і показників СВП і ФЕА, що демонструє наявність у хворих на ГХ специфічного захисного механізму, який направлений на запобігання перенасичення ПК продуктами ПОЛ. Конкретний механізм здібності ФЕА знижувати рівень перекисів зв'язаний, можливо, з наявністю в структурі ліпіду неподіленої пари електронів в атомі азоту етаноламіну, що надає йому сильні відновлювальні властивості (Н.Р. Тюкавкина, 1987).

Дослідження групи хворих на ГХП показало, що тільки загострення хронічного пієлонефриту (ХП) супроводжується інтенсифікацією ПОЛ. В ПК відмічалася більш висока концентрація продуктів ПОЛ. Високий рівень ПОЛ ПК при загостренні ХП слід розглядати, очевидно, як наслідок насичення ПК ліпоперекисями, які індуційовані в нирковій тканині в зв'язку з її запаленням та ішемією (В.В. Иванов, 1986). Невиражена, при цьому активація ПОЛ МЕ зв'язана, мабуть, з детергентним і ПОЛ-індуційованим впливом на клітинні мембрани циркулюючих в руслі крові ліпідних перекисів і більш суттєвої при загостренні ХП адренергичної активності, яка зумовлена підвищенням рівня ангіотензину II (A.M. Grandi, 1989).

В ПК, незалежно від фази хвороби, кількість ЗЛ була стабільно підвищеною за рахунок фракцій НЛ і ХЛ, що може бути пов'язано з надлишковим ресинтезом при АГ (Д.Д. Бйматова, 1989). Зміни інших фракцій ліпідів ПК стосувалися лише загострення хвороби: кількість ФЕА знижувалася, а ФХ і СМ- підвищувалася.

Одержані дані при дослідженні групи хворих на ГС показали, що рівень ПОЛ мембран у них не змінювався. Кількість ЗЛ МЕ, незалежно від стану хворих і клінічних проявів хвороби, була підвищеною за рахунок збільшення НЛ і ХЛ. Показник ПОЛ ПК був стабільно підвищеним на всіх етапах спостереження хворих і не корелював з рівнем АТ.

Припускається, що однією із основних причин підвищення концентрації продуктів ПОЛ в ПК хворих атеросклерозом може бути зниження при старінні організму функціональної активності системи антиоксидантного захисту (И.И. Корф, 1987). Кількість ЗЛ ПК хворих на ГС не змінювалася в динаміці спостереження, але значно перевищувала показник здорових за рахунок різкого збільшення фракцій НЛ і ХЛ. Особливості процесів ПОЛ і ліпідного складу МЕ і ПК у хворих на ГХ, ГХП і ГС дозволили розробити і запропонувати ряд нових диференціально-діагностичних критеріїв даних хвороб, а також критерії диференціації клінічних особливостей кожної із них. Так, на підставі одержаних порівняльних даних найбільш демонстративною характерною ознакою I-ї і II-ї стадій ГХ на 1-му тижні від початку кризу є відношення (в%) рівня ПОЛ ПК до кількості НЛ ПК, а на 2-му тижні - процентне співвідношення рівня ПОЛ МЕ до кількості НЛ ПК, найбільш показовим диференціально-діагностичним критерієм у позакризовому періоді стадій ГХ є відношення (в%) кількості СМ ПК до ФЕА ПК. Найбільш яскравою відмінністю ГХ і ГХП є відношення (в%): рівня ПОЛ МЕ до кількості ФЕА МЕ на першому тижні від початку кризу у хворих на ГХ при будь-якій із фаз ХП, кількості ФЕА ПК до ХП ПК на 2-му тижні від початку кризу у хворих на ГХ при загостренні ХП, рівня ПОЛ ПК до кількості НЛ МЕ в позакризовому періоді ГХ при загостренні ХП і кількості ФХ ПК до НЛ ПК в ремісії останнього.

Для надійної диференціації гіпертонічного кризу при ГХ в осіб похилого віку і ГС раціонально обчислювати відношення (в%) ПОЛ МЕ до ФЕА МЕ на 1-му тижні від початку кризу і ПОЛ МЕ до ХЛ ПК на 2-му тижні, для впевненої диференціації ГС і ГХ поза кризу - відношення в% СМ ПК і ХЛ ПК.

Одержані нами дані відкривають можливості диференціальної корекції метаболізму ліпідів у хворих на АГ різної етіології з метою нормалізації гіперліпідемії і функції клітинних мембран. Так, хворим на ГХ при наявності кризу, найбільш оптимальним буде призначення антиоксидантів із групи оксипиридинів, так як вони не знижують ферментативне перетворення в мембранах поліненасичених жирних кислот, не порушують механічну стійкість та їх пасивну проникність (К.О. Муранов, 1986). Суттєве зменшення при кризі в клітинних мембранах і ПК фосфоліпідних фракцій диктує необхідність насичення організму хворих ФЕА і ФХ для більш динамічного зниження в ПК концентрації ліпоперекисів, для швидкого та адекватного відновлення ліпідів мембран. Найбільш перспективним тут може бути використання препаратів ліпосом, мають властивості збагачувати ліпофільним матеріалом ліпіди ПК, взаємодіяти зі стінками судин, переважно накопичуватися в печінці, пригнічувати адгезію клітин крові (Г. Грегориадис, 1989). Крім того, окрім фосфоліпідів, водяною фазою ліпосом можлива доставка до клітин судин і печінки водорозчинних оксипиридинів і гіпотензивних фармакологічних засобів.

Слід очікувати, при цьому, значно більшу і максимально тривалу ефективність ліків при мінімально введених дозах (О.А. Сіновец, 1991). У позакризовому періоді ГХ корекція складу ліпідів клітинних мембран і ПК зберігає свою актуальність з ранніх етапів хвороби. Тут раціонально використання адреноблокаторів 3-го покоління (целіпролол), які мають здібність стимулювати 1-адренорецептори, нормалізуючи тим самим склад ліпідів ПК і фосфоліпідів. При стабільно підвищеному АТ у хворих на ГХ II адекватним буде також застосування й інших препаратів подвійної дії (які поєднують гіпотензивні та нормалізуючі ліпідний обмін механізми) - центральні стимулятори адренорецепторів, інгібітори АПФ, блокатори ангіотензин II- рецепторів (Е.В. Балякина, 1996, M.A. Weber, 1995).

З метою корекції метаболізму ліпідів у хворих на ГХП в будь-якій із клінічних фаз необхідно призначення АПФ або блокаторів ангіотензин ІІ-рецепторів в якості монотерапії, або в поєднанні з адреноблокаторами 3-го покоління, що знімає травматизуючий вплив АГ на ендотелій судин, ліквідує причини мобілізації в судинне русло жирних кислот, знизить у крові рівень ангіотензину ІІ (А.Н. Климов, 1995).

При загостренні ХП, враховуючи активацію ПОЛ, доцільно призначення антиоксидантів і фосфоліпідів, що дозволить зменшити руйнування перекисями релаксаційного ендотеліального фактору, знизити активність фермента, який конвертує ангіотензин ІІ, знімає інгібуючу дію продуктів ПОЛ на простагландинсинтетазу (J.H. Chin, 1992). У фазі ремісії хвороби (перевага тригліцеридемії), можливо також w3-ненасичених жирних кислот (В.В. Кухарчук, 1996). Найбільш оптимальною терапією слід вважати призначення адреноблокаторів 3-го покоління, а також курсами антиоксидантів, необхідні хворим на СГ засоби і методи, які безпосередньо знижують рівень ХЛ ПК. При цьому, перевагу слід віддавати статинам, нікотиновій кислоті, препаратам часнику, а також використовувати методику пунктаційної рефлексотерапії.

гіперліпідемія пієлонефрит терапія

ВИСНОВКИ

1. У хворих на ГХ при гіпертонічному кризу зміни ЗЛ КМ і ПК, а також кількості і співвідношення їх основних окремих фракцій з переважним зниженням рівня легко окисних ліпідів, зв'язані з інтенсифікацією ПОЛ КМ;

2. В позакризовому періоді ГХ кількість і співвідношення облігатних фракцій ліпідів клітинних мембран повністю відновлювалися тільки на I-й стадії хвороби. Часткова деліпідизація мембран у хворих на ГХ ІІ-ї стадії зумовлена зниженням у них кількості ФЕА і ФХ. Крім того, в КМ хворих похилого віку зростала кількість ХЛ і НЛ;

3. Атерогенна структура ліпідів ПК хворих на ГХ з переважним підвищенням кількості ХЛ, НЛ і СМ зв'язана, в значній мірі, з порушенням ліпідного складу КМ і формується у хворих на ГХ з I -ї стадії, набуваючи більш виражений характер по мірі прогресування хвороби та із збільшенням її тривалості;

4. Співвідношення ліпідних фракцій (ХЛ і ФХ до ФЕА) КМ і ПК в клінічній динаміці (при кризі та в позакризовому періоді ГХ) носить характер адаптації і направлено на стабілізацію КМ, відновлення функції клітин ліпідсинтезуючих систем і створення умов, які затрудняють реалізацію в організмі хворих на ГХ подальшого перекисноліпідного вибуху;

5. Механізм запобігання перенасичення ПК хворих на ГХ продуктами ПОЛ зв'язаний зі здібністю ФЕА відновлювати ліпоперекиси, що може бути зумовлено наявністю у заново синтезованого ФЕА неподіленої пари електронів на атомі азоту етанол аміну;

6. Порушення метаболізму ліпідів у КМ хворих на ГХП слабко виражено і носить минущий характер. При цьому, постійна гіперліпідемія з переважним підвищенням кількості ХЛ і НЛ не зв'язана, суттєвим чином, з помірною активацією ПОЛ мембран;

7. Підвищення концентрації продуктів ПОЛ ПК хворих на СГ при відсутності активації ПОЛ КМ і стабільно високий рівень ЗЛ КМ і ПК за рахунок збільшення кількості ХЛ і НЛ не зв'язані з особливостями клінічного перебігу хвороби.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ященко С.Г. Липиды плазмы крови у больных гипертонической болезнью: вариабельность изменений при кризе в зависимости от клинических особенностей болезни и возраста больных // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения: Крым. гос. мед. ун-та. - Т. 133, Ч. I. - Симферополь, 1997.

2. Кулагин Ю.И., Кузнецов Н.С., Ященко С.Г. Особенности антиоксидантной активности липидов клеточных мембран и плазмы крови при гипертонической болезни // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр. Крым. гос. мед. ун-та. - Т. 133, Ч. II. - Симферополь, 1997. - С. 13-17.

3. Ященко С.Г. Возможные аспекты антиоксидантной роли фосфатидилэтаноламина при гипертонической болезни // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр. Крым. гос. мед. ун-та. - Т. 133, Ч. II. - Симферополь,1997. - С. 40-44.

4. Ященко С.Г., Кулагин Ю.И. Липиды клеточных мембран и плазмы крови у больных гипертонической болезнью: особенности изменений вне криза в зависимости от клинической стадии и возраста больных // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр. Крым. гос. мед. ун-та. - Т. 133, Ч. 11. - Симферополь,1997. - С. 81-87.

5. Кузнецов Н.С., Кудагин Ю.И., Сюрин А.А., Соколова Л.В., Ященко С.Г. Особенности артериальных гипертензий различного генеза (мембранные аспекты) // Укр. кардіол. журн. - 1997. - №3 (додаток до 3/97). - С. 18-19.

6. Ященко С.Г. Особенности липидов клеточных мембран у больных гипертонической болезнью разных стадий и возрастов // Таврический медико-биологический вестн. - 1998. - №1-2. - С. 43-46.

Размещено на Allbest.ru