Морфологія судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини

До щитоподібної залози визначалися гілки від верхнього шийного серцевого нерва, цей нерв утворював численні зв'язки з поворотним нервом. Від середнього шийного серцевого нерва спостерігалися гілки до нижньої щитоподібної артерії, а також зв'язки цього нерва з поворотним нервом і серцевими гілками блукаючого нерва. Нами відмічено гілки від шийної петлі, що йшли до щитошийного стовбура, а далі спрямовувались до нижньої щитоподібної артерії, беручи участь в утворенні періартеріального нервового сплетення і досягаючи щитоподібної залози. Також нами були відзначені гілки блукаючого нерва до щитоподібної залози. Насамперед, це гілки, що відходили від нижнього вузла блукаючого нерва і прямували до верхнього полюса праворуч на 6% препаратів і ліворуч на 2% препаратів уздовж верхньої щитоподібної артерії_, розташовуючись відносно неї попереду і знизу. На одному препараті помічено зв'язок такої гілки з гілкою під'язикового нерва, після чого дана гілка підходила до щитоподібної залози.

На наших препаратах наявні гілки від верхнього гортанного нерва до щитоподібної залози. Верхній гортанний нерв є найбільшою гілкою від нижнього вузла блукаючого нерва. Спрямовуючись вниз до серединної лінії, він проходив за внутрішньою сонною артерією і поділявся на зовнішню й внутрішню гілки. Кілька тонких гілок, на 8% препаратів - по 2 гілки праворуч і ліворуч і на 10% препаратів - по 3 гілки праворуч і ліворуч, відходили від зовнішньої гілки, йшли до загальної сонної артерії у ділянку її біфуркації, далі продовжувалися на зовнішню сонну артерію і верхню щитоподібну артерію. Зазначені гілки досягали верхнього полюса щитоподібної залози в ділянці верхнього краю - на 12% препаратів праворуч і на 8% препаратів ліворуч чи входили на задній поверхні - на 8% препаратах праворуч і на 6% препаратів ліворуч. В окремих випадках (на 4% препаратів) спостерігалася досить велика гілка від зовнішньої гілки, що утворювалася відразу ж після початку зовнішньої й внутрішньої гілки верхнього гортанного нерва. До капсули залози вона входила позаду чи латерально відносно верхньої щитоподібної артерії. Гілки верхнього гортанного нерва до щитоподібної залози перед проникненням у даний орган утворювали зв'язку з іншими нервами - з гілками від верхнього шийного вузла симпатичного стовбура, верхнім шийним серцевим нервом, верхніми шийними серцевими гілками блукаючого нерва.

На наших препаратах спостерігалися гілки до щитоподібної залози від верхніх шийних серцевих гілок блукаючого нерва. Гілки до щитоподібної залози частіше, як правило, посилала найбільш верхня із зазначених гілок. Після свого формування вона розташовувалася латерально від загальної сонної артерії, між блукаючим нервом і симпатичним стовбуром з одного боку, і поворотним гортанним нервом - з іншого. Від зазначеного нерва відходила гілка, що прямує до задньо-бічної поверхні щитоподібної залози в ділянку верхньої третини (на 11% препаратів праворуч і 17% препаратів ліворуч) чи середньої третини (на 14% препаратів праворуч і 8% препаратах ліворуч). В окремих випадках (на 5% препаратах) зазначена гілка блукаючого нерва знаходилася в безпосередній близькості від задньої поверхні залози, і від неї до залози відходили 2-3 гілки, дуже короткі і тонкі. Перед вступанням до залози гілки від верхніх шийних серцевих гілок утворювали зв'язку з гілками від зовнішньої гілки верхнього гортанного нерва, верхнього шийного серцевого нерва.

Нами було вивчено взаємовідношення поворотного гортанного нерва з щитоподібною залозою й артеріями, що живлять її, і гілки даного нерва до залози. На вивчених нами препаратах правий гортанний нерв починався від блукаючого нерва на рівні підключичної артерії, лівий - на рівні дуги аорти. Правий нерв описував дугу навколо підключичної артерії, прямував угору за артерією бічною поверхнею трахеї. Розташовувався він між плечоголовним стовбуром і гілками симпатичного стовбура, з яким він утворював велике число зв'язків. Лівий поворотний гортанний нерв піднімався в борозні між стравоходом і трахеєю. Правий і лівий нерви закінчувалися нижнім гортанним нервом. Частіше поворотний гортанний нерв розташовувався позаду нижньої щитоподібної артерії, що відзначено на 74% препаратів праворуч і на 94% препаратів ліворуч. На 26% препаратів праворуч і 6% препаратів ліворуч поворотний гортанний нерв розташовувався перед нижньою щитоподібною артерією. Від поворотних гортанних нервів відзначалися тонкі гілки, по 1-2 з кожного боку, що підходили до нижнього полюса щитоподібної залози по поверхні гілок зазначеної судини. Крім того, були наявні гілки від нижнього гортанного нерва до нервового сплетення навколо нижньої щитоподібної артерії.

Також на наших препаратах ми відзначали гілки до щитоподібної залози від під'язикового нерва і його спадної гілки. Від стовбура під'язикового нерва на 6% препаратів відходила тонка гілка, з'єднувалася з гілкою від нижнього вузла блукаючого нерва і потім входила у верхній полюс щитоподібної залози. Від спадної гілки під'язикового нерва в 14% випадків ми спостерігали по 1-2 гілки, що підходили до передньої поверхні щитоподібної залози і входили в її капсулу.

Таким чином, щитоподібна залоза має багате нервове забезпечення. Зовнішня будова нервів, що беруть участь у нервовому забезпеченні органа, має виражену індивідуальну мінливість. В іннервації щитоподібної залози постійну участь беруть гілки від верхнього вузла симпатичного стовбура, що формують періартеріальне нервове сплетення верхньої щитоподібної артерії. Розподіл цих гілок залежить від зовнішньої будови зазначеної судини. Іннервація щитоподібної залози здійснюється гілками від середнього й нижнього шийного чи шийно-грудного симпатичних вузлів, що є джерелами навколосудинного сплетення нижньої щитоподібної артерії, зовнішня будова даних нервових гілок пов'язана з особливостями розподілу гілок нижніх щитоподібних артерій. Щитоподібна залоза одержує гілки блукаючого нерва - постійними джерелами іннервації органа є зовнішня гілка верхнього гортанного нерва, поворотний гортанний нерв і верхні шийні серцеві гілки, від нижнього вузла блукаючого нерва можуть відходити гілки до верхнього полюса часток. Під'язиковий нерв посилає свої гілки до капсули щитоподібної залози. Постійними джерелами іннервації щитоподібної залози можна вважати гілки блукаючого нерва й гілки симпатичного стовбура, додатковим - гілки під'язикового нерва. Між нервами, що беруть участь в іннервації щитоподібної залози, спостерігається велика кількість нервових зв'язків. Для зовнішньої будови нервів щитоподібної залози характерна виражена асиметрія. Місцями найбільш частого проникнення нервів у щитоподібну залозу є верхні, нижні полюси часток, бічний край залози.

У результаті проведених досліджень відзначено, що в мієлоархітектоніці нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій відзначаються виражені вікові зміни кількісних показників мієлінових волокон поряд з перетворенням їхнього якісного складу. Нами відзначено, що в плодів 32 тижнів у нервах періартеріальних сплетень щитоподібних артерій наявні мієлінові волокна. Дані волокна належать до тонких волокон, причому вони мають більш тонку мієлінову оболонку відносно діаметра осьового циліндра в порівнянні з тонкими мієліновими волокнами в зрілому віці. У новонароджених відзначається збільшення загальної кількості мієлінових волокон у 1,4 рази (Р< 0,001) у порівнянні з плодами 32-х тижнів, а також поява в спектрі мієлінових волокон середнього діаметра (3%), що, мабуть, відбувається за рахунок формування нових мієлінових волокон, а також шляхом стовщення мієлінової оболонки. На нашому матеріалі відзначається, що мієлінізація триває довгий час після народження. Цей процес особливо інтенсивний у перші 2-3 місяці після народження дитини. Сумарна кількість волокон усіх діаметрів у дітей цього віку на нашому матеріалі збільшується в 2,2 рази (Р< 0,001) у порівнянні з плодами й у 1,6 рази (Р< 0,001) у порівнянні з новонародженими. До 3-х місяців мієлінові волокна середнього діаметра становлять 5% від загальної кількості волокон. У дітей 1 року загальне число мієлінових волокон збільшується в порівнянні з новонародженими в 2,2 рази (Р< 0,001), а в порівнянні з дітьми грудного віку - у 1,4 рази (Р< 0,001). Також у спектрі волокон з'являються волокна товстого діаметра (1%). У дітей 3-5 років у нервах щитоподібних артерій загальна кількість мієлінових волокон збільшується в 1,2 рази (Р< 0,001) в порівнянні з дітьми 1 року й у 2,7 рази (Р< 0,001) у порівнянні з новонародженими. При цьому також зростає кількість середніх (6%) і товстих мієлінових волокон (2%).

У зрілому віці в людей 35-40 років загальна кількість мієлінових волокон збільшується в 9,5 рази (Р< 0,001) у порівнянні з новонародженими. При цьому значно збільшується абсолютне число мієлінових волокон товстого і середнього діаметра, тимчасом як відносні показники вмісту волокон середнього діаметра в грудних дітей, дітей 1 року й у зрілому віці подібні. Кількість середніх мієлінових волокон у нервах в осіб зрілого віку в 8,9 рази більша (Р< 0,001), ніж у новонароджених. Непостійна наявність у нервах щитоподібних артерій мієлінових волокон товстого діаметра характеризується високим показником коефіцієнта варіації їхньої кількості (від 51% до 83%).

Кореляційний аналіз показав, що сумарна кількість мієлінових волокон знаходиться в прямому і позитивному зв'язку з величиною просвіту щитоподібних артерій. Так, у плодів 32 тижнів гестації коефіцієнт кореляції дорівнює 0,18 і в новонароджених 0,25 (низький рівень зв'язку), а в людей зрілого віку він становить 0,67 (середній ступінь залежності).

Таким чином, результати проведеного дослідження показують, що нервові зв'язки щитоподібної залози з віком зазнають кількісних та якісних змін. Початок мієлінізації відзначається в плодів 32 тижнів гестації появою мієлінових волокон тонкого діаметра, у постнатальному онтогенезі визначається продуктивний розвиток мієлінових волокон, що характеризується збільшенням загального числа волокон, диференціюванням провідників середнього й товстого діаметра. Диференціювання мієлінових волокон середнього і товстого діаметра в постнатальному онтогенезі відбувається більш інтенсивно за рахунок стовщення безпосередньо самої мієлінової оболонки, а також шляхом збільшення діаметра осьового циліндра. На поперечних зрізах нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій переважають безм'якотні волокна - найдавніший тип нервових волокон. У спектрі мієлінових волокон у всіх досліджених групах основну масу складають волокна тонкого діаметра. Частина тонких волокон у процесі постнатального онтогенезу зберігається в нервах як стабільна форма провідників, інша їхня частина продовжує накопичувати мієлін і переходить у філогенетично молоду форму середніх і товстих волокон, пристосовану до передачі швидких і високовольтних імпульсів. Переважання безмієлінових волокон у дефінітивному нерві свідчить про збереження спрощених форм нервової регуляції органа і, можливо, про наявність розвинених позацентральних (автономних) механізмів. Результати кореляційного аналізу дають підставу припустити, що щитоподібна артерія має велике значення як фактор, що модулює власні нервові зв'язки. Відносно низькі показники значення коефіцієнта кореляції в плодів і новонароджених характеризують фенотипічні особливості диференціювання нервових зв'язків.

Проведене вивчення вмісту мієлінових волокон у паравазальних нервах щитоподібних артерій праворуч і ліворуч свідчить про наявну асиметрію в показниках загальної кількості даних волокон, а також провідників різних категорій. Так, сплетення правих щитоподібних артерій складаються з більшої кількості мієлінових волокон, ніж сплетення лівих щитоподібних артерій.

Темпи зміни абсолютного і відносного вмісту мієлінових волокон кожної розмірної групи в онтогенезі не однакові. В осіб зрілого віку (2-й період) у нервах щитоподібного сплетення тонких мієлінових волокон у 13,2 рази більше, ніж у плодів 32-х тижнів і в 9,3 рази більше, ніж у новонароджених. Однак відносна кількість мієлінових волокон тонкого діаметра у всіх вікових групах є переважною. У нервах людей старечого віку абсолютна кількість мієлінових волокон тонкого діаметра в 1,8 рази менша, ніж в осіб зрілого віку 2-го періоду, при цьому найбільш високими темпами зменшується кількість товстих мієлінових волокон - у 3 рази. Щодо мієлінових волокон середнього діаметра, то темпи зменшення їхньої кількості більш повільні. Абсолютна кількість мієлінових волокон середнього діаметра в старечому віці в 1,9 рази менша, ніж в осіб зрілого віку. Очевидна фазність у тенденції кількісного вмісту мієлінових волокон: перший етап характеризується інтенсивною продукцією мієлінових нервових волокон, заключний етап - не менш інтенсивним зменшенням їхньої кількості. Подібні зміни у вмісті мієлінових волокон у нервах пояснюють збільшення після народження сумарної кількості мієлінових волокон у складі нервів процесами диференціації нервових зв'язків органа, які тривають, з певними нервовими центрами і встановленням адекватної спеціалізації цих двосторонніх зв'язків. Зменшення числа мієлінових волокон пов'язане з дегенерацією трофічних центрів даних провідників і синхронізоване зі зміною функціональної активності щитоподібної залози.

Критеріями, що визначають функціональні можливості кондукторної ланки іннервації щитоподібної залози, служать показники ентропії і надмірності системи. Ентропія системи кондукторної ланки іннервації щитоподібної залози виявилася найбільшою в осіб зрілого віку 2-го періоду. Ця система характеризується як найменш організована, здатна до передачі різноманітних імпульсів. У старечому віці величина ентропії мінімальна, що свідчить про переважання в нервах тонких мієлінових волокон. У новонароджених ентропія також нижча, ніж у зрілої людини. У даному випадку система характеризується більш високим ступенем упорядкованості, порівняним обмеженням свободи вибору, більш вираженою одноманітністю наявних нервових провідників, але це ознаки великих потенційних можливостей напередодні подальшої диференціації елементів. Надмірність дає уявлення про ступінь надійності передачі інформації. Вона тим вища, чим більш одноманітний набір елементів, що формують систему. У цьому сенсі природно, що найменша надмірність притаманна кондукторній ланці іннервації щитоподібної залози в зрілих людей. Завдяки розмаїтості елементів тут більше різновидів повідомлень, велика швидкість передачі нервових імпульсів, але одночасно збільшений ризик їхнього перекручування. Таким чином, у процесі постнатального розвитку нерви щитоподібної залози проходять ряд етапів, протягом яких змінюється їхня інтегральна сутність. У старечому віці знову зростає міра упорядкованості системи - ентропія знижується, зростання надмірності вказує на однорідність, монотонність провідної системи. Природна денервація, що відбувається за рахунок зменшення, у першу чергу, високодиференційованих провідників, надає системі зв'язків щитоподібних артерій рис деградації.

При зіставленні даних мієлоархітектоніки нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій на проксимальному рівні (в ділянці формування артерій) і на дистальному рівні (в ділянці проникнення в щитоподібну залозу) відзначено, що одиничні мієлінові волокна тонкого діаметра з'являються в даних нервах у плодів 32 тижнів на проксимальному рівні. На дистальному рівні в зазначеному віці мієлінові провідники нами не були виявлені. Появу мієлінових провідників середнього діаметра на проксимальному рівні відзначено нами у новонароджених (2%), водночас у нервах відзначається збільшення загальної кількості мієлінових волокон. У період новонародженості в нервах періартеріальних сплетень гілок щитоподібних артерій, що входять до щитоподібної залози, починають формуватися мієлінові волокна тонкого діаметра. Причому їхня наявність визначається не у всіх гілках, а лише в окремих, частіше - у більш великих. Поява мієлінових волокон середнього діаметра на дистальному рівні щитоподібної артерії спостерігається в грудному віці (1,8%). Мієлінові провідники товстого діаметра у досліджених нервах у ділянці формування щитоподібної артерії починають визначатися в дітей одного року і становлять 1%. На дистальному рівні артерій мієлінові провідники даної групи в нервах нами були зареєстровані в дітей 3-х років, їхня кількість становить 1,9%. Найбільших кількісних показників мієлінових волокон товстого діаметра на дистальному рівні досягають до початку другого періоду зрілого віку. У зрілому віці другого періоду на проксимальному рівні щитоподібних артерій кількість мієлінових волокон тонкого, середнього і товстого діаметрів відповідає наступним показникам: 84,6%, 11,6%, 3,8%. На дистальному рівні ці показники розподіляються в такий спосіб, відповідно: 93,5%, 4,5%, 2%. Отримані дані свідчать про органоспецифічності становлення мієлінового компонента нервів періартеріальних нервових сплетень щитоподібних артерій в онтогенезі й асинхронності в термінах диференціювання волокон тонкого, середнього і товстого діаметрів на двох рівнях. Аналізуючи ці результати, можна припустити, що на шляху до щитоподібної залози нерви втрачають частину своїх волокон середнього і товстого діаметра, а саме разом з гілками щитоподібних артерій нервові гілки йдуть до інших органів (гортані, м'язів шиї і т.ін.). Крім того, не виключена можливість збільшення кількості тонких мієлінових провідників у дистальному напрямку за рахунок мультиплікації мієлінових волокон товстого й середнього діаметра. Водночас важливим наслідком мультиплікації є та обставина, що одне провідне волокно здатне обслуговувати великі території органа, що приводить до певної дифузності іннервації, до великих можливостей перекриття її зон. Установлені розходження в показниках мієлоархітектоніки на двох рівнях підтверджуються інформаційними критеріями, що свідчать про те, що в периферичних відділах нервів щитоподібних артерій спостерігається зменшення ентропії з 51,2% до 49% і відповідне збільшення надмірності з 0,9948 біта до 1,02 біта. Такі зміни показників інформаційного аналізу є підтвердженням збільшення надійності передачі інформації в дистальному напрямку нервів, про вузьку їхню спеціалізацію і великі функціональні можливості, що забезпечують роботу органа в генетично встановленому стабільному режимі.

Нами відзначено, що до структурно-функціональної одиниці щитоподібної залози варто віднести нервовий компонент - нерви, що супроводжують судини, і їхні нервові закінчення. На підставі власних даних, а також з огляду на результати досліджень інших авторів, можна говорити про те, що до структурно-функціональної одиниці щитоподібної залози входять кілька окремих сусідніх фолікулів, мікросудинна система, елементи строми, що оточують дані утворення, внутрішньоорганні нерви, що супроводжують судини, тобто структурно-функціональна одиниця являє собою тривимірний судинно-нервово-тканинний комплекс, який можна іменувати, як тиреостромальний комплекс, що складається з фолікулів, строми, мікросудин і нервів. Судинно-нервово-тканинний комплекс щитоподібної залози з позицій теорії функціональних систем являє собою структурно-функціональну одиницю органа. Судинно-нервово-тканинний комплекс щитоподібної залози складається з основного тканинного компонента, нервового, судинного і опорно-трофічного. Група просторово інтегрованих тиреоїдних фолікулів утворює основний тканинний компонент щитоподібної залози. Внутрішньоорганні нерви, що розподіляються в стромі щитоподібної залози і супроводять судини, і нервові закінчення складають нервовий компонент. Резистивні, обмінні і ємкісні мікросудини, що займають різне положення, утворюють судинний компонент. У центральній частині судинно-нервово-тканинного комплексу щитоподібної залози розташовується міжфолікулярна приносна артеріола, збірні і посткапілярні венули частіше знаходяться на периферії. Опорно-трофічний компонент представлений колагеновими й еластичними волокнами, а також клітинними популяціями строми.

Висновки

У дисертації сформульовано теоретичні узагальнення і нове вирішення проблеми морфологічної й онтогенетичної сутності судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини залежно від віку, статі й індивідуальних особливостей будови щитоподібної залози.

1. Будові щитоподібної залози характерна виражена індивідуальна анатомічна мінливість залежно від розмірів часток, наявності пірамідального відростка, виразності перешийка, а також від статі, віку й типу статури. Виділено вісім основних форм будови щитоподібної залози.

2. Кожна форма щитоподібної залози має визначені варіанти розподілу щитоподібних артерій і вен. Індивідуальна мінливість вивчених артерій і вен проявляється в кількості судин, рівні відходження артерій від магістральних судин, характері поділу на органні гілки.

3. Вени мають більш виражену мінливість у будові, ніж артерії. Мінливість вен характеризується відмінностями місць і джерел формування, топографії, кількості вен, а також особливостей розподілу на поверхні й у товщі залози. Форми розгалуження артерій і вен знаходяться у взаємозв'язку з особливостями зовнішньої будови щитоподібної залози.

4. Щитоподібна залоза має багате нервове забезпечення; будова нервів, що беруть участь у нервовому забезпеченні органа, має виражену індивідуальну мінливість. Постійними джерелами іннервації органа є гілки від верхнього вузла симпатичного стовбура, що формують періартеріальне нервове сплетення верхньої щитоподібної артерії, гілки від середнього й нижнього чи шийно-грудного симпатичних вузлів, що є джерелами періартеріального сплетення нижньої щитоподібної артерії, а також гілки блукаючого нерва - зовнішня гілка верхнього гортанного нерва, поворотний гортанний нерв і верхні шийні серцеві гілки.

5. Будова нервів щитоподібної залози пов'язана з особливостями розподілу гілок верхніх і нижніх щитоподібних артерій. Між нервами наявна велика кількість зв'язків, для зовнішньої будови нервів щитоподібної залози характерна виражена асиметрія. Місцями найбільш частого проникнення нервів у залозу є верхні, нижні полюси часток, бічний край залози.

6. Мієлоархітектоніка нервів щитоподібної залози характеризується віковими кількісними і якісними змінами. Початок мієлінізації нервів відзначається в плодів 32 тижнів гестації появою волокон тонкого діаметра. У постнатальному онтогенезі визначається продуктивний розвиток мієлінових волокон, що характеризується збільшенням загальної кількості волокон і диференціюванням волокон середнього й товстого діаметра. Диференціювання волокон середнього і товстого діаметра в нервах щитоподібної залози відбувається більш інтенсивно за рахунок стовщення безпосередньо самої мієлінової оболонки, а також шляхом збільшення діаметра осьового циліндра.

7. В осіб зрілого віку в нервах переважають безмієлінові волокна - найдавніший тип нервових волокон. У спектрі мієлінових волокон у всіх вивчених групах основну масу складають волокна тонкого діаметра. У зрілому віці спектр мієлінових волокон характеризується такими показниками: волокон тонкого діаметра - 84,1%, середнього - 11,2%, товстого - 4,7%. Частина тонких волокон у процесі постнатального онтогенезу зберігається в нервах як стабільна форма провідників, інша їхня частина продовжує накопичувати мієлін і переходить у філогенетично більш молоду форму середніх і товстих волокон, пристосовану до передачі швидких і високовольтних імпульсів.

8. Між діаметром щитоподібної артерії й кількістю мієлінових волокон в її періартеріальному сплетенні установлений тісний кореляційний зв'язок, що свідчить про те, що щитоподібна артерія має велике значення як фактор, що модулює власні нервові зв'язки. Відносно низькі значення коефіцієнта кореляції в плодів і новонароджених характеризують фенотипічні особливості диференціювання нервових зв'язків.

9. Структурно-функціональною одиницею щитоподібної залози є судинно-нервово-тканинний комплекс. Судинним компонентом є резистивні, обмінні і ємкісні мікросудини, тканинний компонент представлений групою просторово інтегрованих тиреоїдних фолікулів, а нервовий компонент складається з внутрішньоорганних нервів, що розподіляються в стромі і супроводжують судини, і нервових закінчень. Опорно-трофічний компонент представлений колагеновими й еластичними волокнами, а також клітинними популяціями строми.

Практичні рекомендації

1. Отримані дані доповнюють та по-новому розкривають існуючі уявлення про становлення та зміну судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини на етапах онтогенезу. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі на кафедрах анатомії людини, гістології, топографічної анатомії та оперативної хірургії, хірургії та ендокринології, під час написання монографій, підручників, навчальних посібників.

2. Одержані дані слід використовувати як основу для подальшого вивчення щитоподібної залози, її судин та нервів для порівняння становлення структур даного органа в різних регіонах під впливом несприятливих екологічних факторів.

3. Діапазон індивідуальної анатомічної мінливості щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів, встановлений за результатами проведеного дослідження, слід враховувати під час оперативних утручань на цьому органі, для розробки нових методів та оптимізаціїї хірургічного лікування.

4. Виявлені принципи перебудови мієлоархітектоніки нервів щитоподібної залози мають певне значення для з'ясування закономірностей розвитку нервів у різних вікових періодах і можуть бути використані для розвитку нових способів реіннервації органів.

5. Отримані дані про становлення взаємовідношень між діаметром щитоподібної артерії та структурною організацією її періартеріального сплетення в онтогенезі є науковим підґрунтям для наступних анатомічних, експериментальних та клінічних досліджень; їх доцільно використовувати для поглиблення відомостей щодо морфології судинно-нервових співвідношень інших органів.

6. Отримані нами дані мають значення для подальшого вивчення внутрішньоорганної інтеграції різних органів і щитоподібної залози, зокрема, у пренатальному та постнатальному онтогенезі.

7. Запропонований автором новий спосіб визначення діаметра судин слід застосовувати під час виконання наукових досліджень, у судинній хірургії, у трансплантології, судово-медичній експертизі.

8. Отримані дані про відмінність мієлоархітектоніки нервів щитоподібних артерій на двох вивчених рівнях у віковому аспекті становлять значний інтерес для подальшого розвитку морфологічної науки, зокрема, нейроморфології, ендокринології, а також мають значення для розроблення нових методів лікування й профілактики захворювань щитоподібної залози.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Калашникова С.Н. Особенности иннервации щитовидной железы в возрастном аспекте // Экспериментальная и клиническая медицина. - 2000. - №1. - С. 11-12.

2. Калашникова С.Н. Возрастные изменения структурной организации щитовидной железы человека // Экспериментальная и клиническая медицина. - 2002. - №2. - С. 32-35.

3. Калашникова С.Н. Возрастные особенности миелоархитектоники нервов периартериальных сплетений щитовидных артерий человека // Вісник морфології. - 2002. - №2. - С. 186 -188.

4. Калашникова С.Н. Морфологические особенности строения щитовидной железы у детей Харьковской области первых лет жизни // Таврический медико-биологический вестник. - 2002.-Т.5. - №3.-С. 83-85.

5. Калашникова С.Н. Индивидуальная и возрастная изменчивость внешнего строения артерий щитовидной железы // Буковинський медичний вісник. - 2002.-Т.6. - №4. - С. 176-178.

6. Калашникова С.Н. Индивидуальная изменчивость внешнего строения нервов щитовидной железы // Український медичний альманах. - 2002. - №3.-С. 61-63.

7. Калашникова С.Н. Информационный анализ нервных связей щитовидных артерий человека // Український медичний альманах. - 2002. - №5. - С. 42-45.

8. Калашникова С.Н. Особенности строения вен щитовидной железы в плане индивидуальной изменчивости // Вісник морфології. - 2002. - №1. - С. 126-127.

9. Калашникова С.Н. Анатомо-морфологические возрастные особенности щитовидной железы человека // Український медичний альманах. - 2003. - Т.6. - №4. - С. 64-66.

10. Калашникова С.Н. Ангиоархитектура стромы щитовидной железы человека // Вісник проблем біології і медицини. - 2003. - Вип. 3. - С. 80-82.

11. Калашникова С.Н. Варианты морфофункционального состояния щитовидной железы с учетом соматотипа // Вісник морфології. - 2003. - №1. - С. 124-127.

12. Калашникова С.Н. Макромикроскопическая анатомия сосудов щитовидной железы // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. - 2003.-Вип.XI. - С. 235-242.

13. Калашникова С.Н. Морфологические аспекты изучения структурно-функциональной единицы щитовидной железы // Медицина сегодня и завтра. - 2003. - №3. - С. 123-126.

14. Калашникова С.Н. Морфология сосудов щитовидной железы // Український медичний альманах. - 2003. - №3. - С. 55-59.

15. Калашникова С.Н. Морфофункциональные особенности гистоструктуры щитовидной железы // Буковинський медичний вісник. - 2003. - №2.-С. 147-149.

16. Калашникова С.Н. Особенности взаимного расположения паращитовидных желез и щитовидной железы человека и их кровоснабжения // Вісник проблем біології і медицини. - 2003. - Вип. 3. - С. 32 -34.

17. Калашникова С.Н. Связь вариантов развития щитовидных артерий и вен с формами изменчивости щитовидной железы // Український медичний альманах. - 2003.-Т.6. - №5. - С. 69-71.

18. Калашникова С.Н. Сосудистое и нервное обеспечение щитовидной железы // Український медичний альманах. - 2003.-Т.6. - №6.-С. 70-72.

19. Калашникова С.Н. Структурная организация нервов периартериальных сплетений щитовидных артерий на различных уровнях // Буковинський медичний вісник. -2003.-Т.7. - №3. - С. 107-110.

20. Калашникова С.Н. Формы изменчивости щитовидной железы // Экспериментальна та клінична медицина. - 2003. - №3-4. - С. 114-117.

21. Формы индивидуальной анатомической изменчивости в строении периферических нервов/ Бобин В.В., Кулиш А.С., Калашникова С.Н., Терещенко А.А. // Вісник морфології. - 1998. - №1. - С. 6-7 (пошукувачем виконано 50% роботи: проведено аналіз отриманих даних, набір та друк матеріалу).

22. Калашникова С.Н., Лупир В.М., Губіна-Вакулик Г.І. Спосіб визначення діаметра судин. Деклараційний патент України №59718А (індекс МПК 7 А61В5/04, А61В10/00) від 15.09.2003. Бюл. №9 (пошукувачем виконано 70% роботи: експериментальну частину роботи по опробуванню способу, набір та друк матеріалу).

23. Яковцова А.Ф., Калашникова С.Н., Губина-Вакулик Г.И. Варианты гистоструктуры щитовидной железы плода и новорожденного // Матер. Тбилисской Международной конференции. Тбилиси, 1999. - Экспериментальная и клиническая медицина. -1999. - №2. - С. 132 (пошукувачем виконано 60% роботи: проведено аналіз отриманих даних, набір та друк матеріалу).

24. Морфологическое обоснование компенсаторных механизмов в периферической нервной системе / Лупырь В.М., Бобин В.В., Калашникова С.Н., Кулиш А.С., В.А. Ольховский (Материалы V конгресса международной ассоциации морфологов, Ульяновск, 2000 // Морфология. - 2000. - №3. - С. 70 (пошукувачем виконано 60% роботи: проведено аналіз отриманих даних, набір та друк матеріалу).

25. Губіна-Вакулик Г.І., Яковцова А.Ф., Калашникова С.М. І.В. Сорокіна Порівняльний аналіз мікроскопічної будови щитоподібної залози плодів та новонароджених у містах Києві та Харкові // Матер. Конгресу Світової Федерації українських лікарських товариств Львів-Трускавець, 13-17 серпня 2000 р. - С. 152 (пошукувачем виконано 50% роботи: проведено аналіз отриманих даних, набір та друк матеріалу).

26. Закономерности проявления асимметрии в строении периферических нервов / Бобин В.В., Лупырь В.М., Калашникова С.Н., Кулиш А.С., Измайлова Л.В., Ольховский В.А., Терещенко А.А. // Научные ведомости БелГУ (Материалы 3-го Международного конгресса по интегративной антропологии). - 2000. - №2 (11). - С. 17 (пошукувачем виконано 60% роботи: проведено аналіз отриманих даних, набір та друк матеріалу).

27. Калашникова С.Н. Динамика органометрических показателей щитовидной железы человека и развитие стромы у плодов и доношенных новорожденных // Материалы IV Международного Конгресса по интегративной антропологии - СПб.: Издательство СПБГМУ, 2002. - С. 155-156.

28. Калашникова С.Н. Внешнее строение сосудов щитовидной железы // Актуальні питання морфології: Наукові праці конгресу анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України. Київ, 21-23 жовтня 2002 р./ Під ред. професора Ю.Б. Чайковського. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - С. 124-125.

29. Калашникова С.Н. Структурно-функциональная единица щитовидной железы: теоретические и практические аспекты // Саміт нормальних анатомів України та Росії: Збірник статей міжнародної конференції, присвяченої року Росії в Україні. Тернопіль, 28-30 травня, 2003 р. /Під ред. проф. Я.І. Федонюка. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. - С. 46-49.

30. Калашникова С.Н. Морфология внутриорганных нервов щитовидной железы // Гістологія та ембріогенез периферійної нервової системи: Матер. конф., присвяченої 100-річчю з дня народження М.І. Зазибіна. - Київ, 2004.-С. 40.

31. Калашникова С.Н. Особенности миелоархитектоники внутриорганных нервов щитовидной железы // Медицина третього тисячоліття: Збірник тез міжвузівської конференціїї, Харків, 20 січня 2004 р. - 2004. - С. 23-24.

Размещено на Allbest.ru