Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

УДК: 615.01 : 612.354 : 547.82 + 535.379 :615.212

ФАРМАКОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ПОХІДНИМИ ПІРИДИНКАРБОНОВИХ КИСЛОТ ПЕРЕКИСНОЇ МОДИФІКАЦІЇ МЕМБРАН ГЕПАТОЦИТІВ ПРИ ІНТОКСИКАЦІЇ ТЕТРАХЛОРМЕТАНОМ

14.03.05. - Фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Курапова Тетяна Миколаївна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі біохімічної фармакології Інституту фармакології та токсикології АМН України.

Науковий керівник: член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Губський Юрій Іванович, Інститут фармакології та токсикології АМН України, завідувач відділу біохімічної фармакології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор, Коваленко Валентина Миколаївна, Інститут фармакології та токсикології АМН України, завідувач відділу загальної токсикологии

доктор біологічних наук, Леоненко Ольга Броніславівна, Інститут медицини праці АМН України, провідний науковий співробітник лабораторії медико-біологічних критеріїв професійних впливів

Провідна установа: Одеський державний медичний університет МОЗ України, кафедра загальної та клінічної фармакології

Захист дисертації відбудеться "16" лютого 2005р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при Інституті фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ, вул. Ежена Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ, вул.Е.Потье, 14.

Автореферат розісланий "_" _ 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Данова І.В. Д 26.550.01 кандидат біологічних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Однією з найбільш важливих медико-біологічних і соціальних проблем сучасності є значне збільшення кількості захворювань, зумовлених впливом ксенобіотиків - хімічних факторів зовнішнього середовища, з якими організм людини раніше в процесі еволюції не зустрічався (F.P.Armiento et al., 1991; Ю.И.Губский и соавт., 1997; S.-J. Matмs et al., 2000).

Відповідно до сучасних уявлень, в основі розвитку значної кількості патологічних станів, що спричинені інтоксикацією хлоралканами, іонами важких металів, фосфорорганічними сполуками, лежать спільні молекулярно-клітинні механізми, яки пов`язані з пошкодженням біологічних мембран та ядерного генетичного апарату клітин внаслідок активації реакцій вільно-радикального перекисного окиснення ліпідів та інших біомолекул (Ю.І. Губський, 1995, 1997; 1999; В.А.Барабой, Д.А.Сутковой, 1997; K.B.Beckman et al., 1998).

Встановлено, що нормалізація гомеостазу організму і стабілізація структури біомембран клітин за умов аномальної активації реакцій ліпопереокиснення можлива шляхом застосування природних та синтетичних антиоксидантів. Дослід-ження вітчизняних (Ю.І.Губський та співавт., 1998 - 2003; А.А.Спасов та співавт. 1999; А.Ф.Дмитриев, 2000) та закордонних науковців (P.A.J.Henricks et al., 1998; M.-J.Matйs et al., 2000) підтвердили доцільність використання фізіологічно активних сполук (ФАС) з антиоксидантними властивостями при дії біоцидних отрут з класу хлорорганічних речовин, зокрема, в умовах інтоксикації відомою мембранотропною отрутою тетрахлорметаном (ТХМ).

На сьогоднішній день існує велика кількість антиоксидантів синтетичного та природнього походження (Ю.І.Губський та співавт., 1998, 2002; Н.Д.Бунятян и соавт., 1999; Т.В.Моругова, Д.Н.Лазарева, 2000). Антиоксидантні та мембраностабілізуючі властивості виявлені, поряд з основними фармакологічними ефектами, у багатьох лікарських засобів, що належать до різних фармакотерапевтичних груп. Крім власне антиоксидантів - б-токоферолу, іонолу (дибунолу), антирадикальні й антиокислювальні властивості притаманні антигістамінним (Е.И.Ковалевский и соавт., 1987), протиаритмічним (Е.Г. Береговая и соавт., 1993), протисудомним (А.И.Венгеровский и соавт., 1987), кардіо- і вазотропним (Р.Г.Глушков и соавт., 1996; І.В.Ніженковська та співавт., 1998) та іншим препаратам. Антиоксидантні властивості виявлені й у деяких представників нестероїдних протизапальних засобів (Ghooi et al., 1995; X. Shi et al., 1999; H.Orhan, G.Sahin, 2001).

Разом з тим, широкому застосуванню в клінічній практиці вже відомих лікарських засобів з антиоксидантними ефектами протидіє низка їх несприятливих фармакодинамічних та фармакокінетичних властивостей. Зокрема, найбільш активні в дослідах in vitro антиоксиданти представлені, здебільшого, молекулярними структурами, які мають гідрофобний характер, що спричиняє їх накопичення в тканинних ліпідах, утруднює створення лікарських форм для парентерального застосування, пролонгує час прояву максимального терапевтичного ефекту, спричиняє можливість прооксидантної та цитотоксичної дії при тривалому введенні цих препаратів (С.Д.Варфоломеев и соавт., 2000; А.Ф.Дмитриев, 2002).

У зв`язку із зазначеним, подальший пошук нових ФАС та розробка на їх основі ефективних фармакотерапевтичних засобів, здатних не тільки інгібіювати підвищену активацію процесів ліпопереокиснення біоструктур, а й нормалізувати ушкодження клітинних мембран, яке виникає за умов дії токсичних факторів, є доцільним і являє собою одну з актуальних проблем сучасної фармакології.

Перспективним класом ФАС є похідні піридинкарбонових кислот, до яких належить вітчизняний препарат Амізон, що, за даними експериментальних та клінічних досліджень, має не тільки протизапальну, анальгезуючу й імуномоделюючу активність (Ф.П.Тринус та співавт., 1994; Т.А. Бухтіарова, 1997, 1998), але й проявляє виражені гепатопротекторні властивості (В.М. Фролов та співавт., 2000). З огляду на важливість у патогенезі ушкодження мембранних структур гепатоцитів активації реакцій ліпопероксидації біомолекул, нами було висловлено припущення про наявність у похідних піридинкарбонових кислот антирадикальних та антиокислювальних властивостей, що було б корисним для розробки на основі цих сполук нових лікарських препаратів антиоксидантної та гепатопротекторної дії.

Мета роботи. Пошук в класі фізіологічно активних сполук - похідних піридинкарбонових кислот - речовин з антирадикальними та антиоксидантними властивостями, дослідження впливу цих сполук на процеси перекисного окиснення ліпідів та структурно-динамічні параметри мембран ендоплазматичного ретикулуму (ЕР) клітин печінки за умов інтоксикації тварин тетрахлорметаном.

Відповідно до мети роботи були поставлені такі задачі:

1. Вивчити на різних експериментальних моделях in vitro:

а) антирадикальні й антиоксидантні властивості ряду похідних піридинкарбонових кислот (сполук ПВ-2 - ПВ-7 та препарату Амізон);

б) здатність похідних піридинкарбонових кислот (сполук ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-6 і Амізону) до комплексоутворення з сироватковим альбуміном людини (САЛ).

2. Дослідити в експериментах in vivo:

а) вплив сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на інтенсивність процесів ліпопереокиснення в мембранах ЕР клітин печінки щурів за умов інтоксикації ТХМ;

б) особливості дії похідних піридинкарбонових кислот (сполуки ПВ-4 та препарату Амізон) на структурно-динамічні параметри мембран ЕР гепатоцитів щурів, зокрема стан поверхневого заряду та гідрофобних зон мембрани, білок-ліпідних взаємодій та інш., в умовах отруєння ТХМ;

в) вплив сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на інтенсивність реакції ліпопереокиснення в сироватці крові щурів за умов інтоксикації ТХМ;

г) дію сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на біохімічні показники сироватки крові щурів, отруєних ТХМ.

Об'єкт дослідження - процеси перекисного окиснення ліпідів та структурно-динамічний стан мембран ендоплазматичного ретикулуму клітин печінки, а також інтенсивність процесів ліпопереокиснення та активність маркерних ферментів гепатоцитолізу в сироватці крові щурів.

Предмет дослідження - похідні піридинкарбонових кислот - сполуки з лабораторними шифрами ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-5, ПВ-6, ПВ-7 та препарат Амізон.

Методи дослідження - фармакологічні, біохімічні, фізико-хімічні, біофізичні, статистичні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, проведені за темою дисертації, є фрагментом планової наукової роботи: "Вивчення молекулярних механізмів мембрано- та геномопротекторних властивостей ариламідів піридинкарбонових кислот за умов хімічного пошкодження мембран та ядерного хроматину клітин печінки тетрахлорметаном”, шифр АМН 05.98 (N держреєстрації 0198U000333), що розроблялася у відділі біохімічної фармакології Інституту фармакології і токсикології АМН України.

Наукова новизна отриманих результатів. Проведені дослідження вперше на різних моделях in vitro та in vivo показали наявність виражених антирадикальних й антиоксидантних активностей у ФАС, похідних піридинкарбонових кислот.

Показано, що застосування похідних піридинкарбонових кислот - сполуки ПВ-4 та препарату Амізон - в умовах інтоксикації експериментальних тварин ТХМ призводить до зниження інтенсивності процесів ліпопереокиснення в мембранах ЕР клітин печінки та сироватці крові щурів.

Вперше встановлено здатність речовини ПВ-4 стабілізувати властивості глибинних гідрофобних зон, а препарату Амізон - властивості поверхні мембран ЕР клітин печінки щурів, отруєних ТХМ.

Застосування при хімічному пошкодженні печінки ТХМ сполуки ПВ-4 та препарату Амізон супроводжується зниженням у сироватці крові тварин активностей ферментів аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) і лужної фосфатази (ЛФ), що свідчить про гепатопротекторні властивості похідних піридинкарбонових кислот. Встановлено здатність похідних піридинкарбонових кислот (сполук ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-6 й препарату Амізон) до комплексоутворення з альбуміном сироватки крові людини.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати експериментальних досліджень свідчать про доцільність застосування амізону та сполуки ПВ-4 для корекції стану мембран ЕР клітин печінки за умов їх перекисної модифікації, зумовленої хімічним ушкодженням гепатоцитів, що є підгрунтям для створення на основі ПВ-4 нового препарату гепатопротекторної дії.

Виявлені антиоксидантні властивості похідних піридинкарбонових кислот - сполуки ПВ-4 та препарату Амізон в дослідах in vitro та іn vivo, а також визначені їх оптимальні концентрації, які спричиняють інгібіювання реакцій ліпопереокислення в мембранах ЕР гепатоцитів, що має практичне значення при визначенні ефективних терапевтичних доз.

Результати проведених досліджень стосовно мембраностабілізуючого ефекту поглиблюють уявлення про механізми дії амізону, що має певне значення для його раціонального застосування.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені в навчальний процес на кафедрах фармакології Івано-Франківської державної медичної академії, Дніпропетровської державної медичної академії, Луганського державного медичного університету, Національної фармацевтичної академії України.

Особистий внесок дисертанта. Дисертантом самостійно проведений патентно-інформаційний пошук, визначені мета, задачі дослідження, відпрацьовані моделі та виконана експериментальна частина роботи, а також статистична обробка отриманих результатів, оформлення їх у вигляді таблиць та рисунків, сформульовані основні положення та висновки, опубліковані основні результати досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на міжгалузевій конференції молодих вчених "Актуальні проблеми фундаментальної і прикладної біохімії - 2000" (Київ, 2000), III Українській конференції молодих вчених, присвяченій пам'яті академіка В.В. Фролькіса (Київ, 2002), IV Українській конференції молодих вчених, присвяченій пам'яті академіка В.В. Фролькіса (Київ, 2003).

Публікації по темі дисертаційної роботи. По темі дисертації опубліковано 8 наукових праць. З них 4 журнальні статті у провідних наукових виданнях України.

Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота викладена на 174 сторінках машинописного тексту й складається із вступу, огляду літератури, розділу “Матеріали та методи дослідження”, 6 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел літератури. Робота ілюстрована 24 таблицями та 11 рисунками. Бібліографія включає 282 джерела, з них 174 вітчизняних авторів та 108 іноземних.

гепатоцитоліз ліпопереокиснення перекисний амізон

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. У роботі досліджувалися нові ФАС похідні піридинкарбонових кислот і препарат Амізон, що були синтезовані у відділі синтезу фізіологічно активних речовин Інституту фармакології та токсикології АМН України (табл.1).

Експерименти проведені на білих щурах-самцях лінії Вістар трьох місячного віку з масою тіла 150 - 200 г, які утримувалися в стандартних умовах харчового та водного режимів. Моделлю токсичного ураження печінки була гостра інтоксикація тварин ТХМ, який вводили внутрішньоочеревинно із розрахунку 1,75 мл на 1 кг маси тіла, у дозі ЛД₅₀. Тривалість інтоксикації складала 24 год. Тварин декапітували в ранкові години під легким ефірним наркозом.

Водні розчини сполуки ПВ_4 та препарату Амізон, а також кислоти ацетилсаліцилової (АСК) вводили отруєним тваринам внутрішньоочеревинно через 0,5 год та 3 год після введення ТХМ. Доза сполуки ПВ_4 складала 51,5 мг/кг маси тіла, Амізону - 8,6 мг/кг, АСК - 9 мг/кг маси тіла, тобто сполуки вводили у дозах, які дорівнюють 1/10 ЛД₅₀.

Головними об`єктами дослідження були мембрани ЕР клітин печінки (мікросомна фракція) та сироватка крові тварин.

Всі операції по обробці біологічного матеріалу проводили з дотриманням холодового режиму (2-4^оС).

Ізольовані мембрани ЕР клітин печінки щурів виділяли методом диференційного центрифугування (И.И. Карузина, А.И. Арчаков, 1977). Концентрацію білка в суспензії мікросом визначали за методом O.H. Lowry та співавт. (1951).

Загальні ліпіди у фракції мембран ЕР клітин печінки щурів визначали в хлороформ-метанольних екстрактах (D.Folch, 1957) сульфофосфованіліновим методом, із використанням стандартних наборів фірми “Лахема” (Чехія).

Таблиця 1. Похідні піридинкарбонових кислот - нікотинової (піридин-3-карбонової) та ізонікотинової (піридин-4-карбонової).

Антирадикальну активність досліджуваних сполук вивчали спектрофотометричним методом, суть якого полягає у визначенні реакційної здатності ФАС стосовно стабільного радикалу дифенілпікрилгідразилу (ДФПГ) (В.А.Мельничук, Т.В.Починок, В.А.Портнягина, 1988; Ю.И.Губский и соавт., 1994).

Антиокислювальну активність ФАС досліджували методом Fe⁺²-ініційованої біохемілюмінесценції (БХЛ) у модельній системі з ліпопротеїнів яєчного жовтка (ЛПЖ ) (Ю.А.Владимиров, 1992).

Швидкість накопичення вторинних водорозчинних продуктів ПОЛ - малонового діальдегіду (МДА) та інших карбонільних сполук у фракції мікросом гепатоцитів щурів визначали за реакцією з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК) (Ю.А.Владимиров, А.И.Арчаков, 1972; Ю.І.Губський та співавт., 2002).

Інтенсивність реакцій ПОЛ у фракції мікросом печінки щурів визначали за методом Fe⁺²-індукованої БХЛ (Р.Бакалова, 1991). Виміри проводили, використовуючи біохемілюмінометр БХЛ_06 з фотопідсилюючою установкою ФЕУ_79.

Зміни структури поверхні мембран ЕР в умовах інтоксикації ТХМ та застосування ФАС вивчали методом флуоресцентного зондування за допомогою поверхневого аніонного зонду 1_аніліно-нафталін_8_сульфонату амонію (1,8_АНС).

Стан білкових структур мембран ЕР клітин печінки щурів вивчали методом флуоресцентного зондування флуорескаміном (ФК) (Ю.А.Владимиров, Г.Е.Добрецов, 1980). Ймовірність індуктивно-резонансного перенесення енергії (ІРПЕ, W) визначали при довжині хвилі збудження л_зб=286 нм, використовуючи зонд пірен (Г.Е.Добрецов, 1989).

Структурний стан мембранних білків оцінювали за інтенсивністю гасіння власної білкової флуоресценції дифузійним гасником акриламідом (Ю.А. Владимиров, Г.Е.Добрецов, 1980).

Здатність похідних піридинкарбонових кислот до комплексоутворення in vitro з сироватковим альбуміном людини (САЛ) оцінювали за величиною констант зв`язування К_зв, які визначали шляхом спектрофотометричного титрування розчину сироваткового альбуміну людини розчинами ФАС. Зміни оптичної густини ДD реєстрували на спектрофотометрі Shimadzu MPS-5000 (Японія) (О.В.Свердлова, 1985; Р.А.Мусин, А.А.Пентюк, 1993).

Антиокислювальні властивості сироватки крові досліджували за методом Н₂О₂_ індукованої біохемілюмінесценції (Я.И.Серкиз, 1980).

Гепатопротекторну дію сполуки ПВ-4 та препарату Амізон за умов отруєння щурів ТХМ оцінювали також за активностями аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та лужної фосфатази (ЛФ) в сироватці крові, використовуючи тест-набори “Філісіт-Діагностика” (Україна).

Статистичну обробку отриманих експериментальних даних проводили, використовуючи t_критерій Ст`юдента (И.П.Ашмарин и соавт., 1975).

Результати роботи та їх обговорення

Дослідження антирадикальної та антиоксидантної активності похідних піридинкарбонових кислот. Результати вивчення кінетики реакцій взаємодії стабільного радикалу ДФПГ з досліджуваними ФАС показали, що найбільш високий рівень антирадикальної активності (АРА) проявляє Амізон, АРА якого перевищує відповідні активності вивчених похідних піридинкарбонових кислот та 1,4-дигідропіридину (емоксипіну). Для речовин ПВ-2, ПВ-4 та ПВ-7 реакція взаємодії з ДФПГ відбувалася найбільш активно при змішуванні їх спиртових розчинів, у той час як для амізону залежність ДC(ДФПГ) - t хв у період до 60 хв була майже лінійною, відповідала рівнянню константи швидкості реакції першого порядку, та становила (8,1+ 0,7) ·10^-4·хв^-1. Розрахунок констант швидкості реакцій комплексоутворення досліджуваних ФАС з ДФПГ у наближенні реакцій другого порядку не дали позитивних результатів, що вказує на більш складний механізм їхньої взаємодії.

Для вивчення антиокислювальних активностей (АОА) досліджуваних ФАС використана модельна система, що грунтується на оцінці рівню Fe⁺²-індукованої БХЛ в суспензії ліпопротеїнів жовтка курячого яйця (ЛПЖ). Порівнюючи АРА й АОА сполук, які вивчалися, можна дійти висновку, що їх антиокислювальні властивості переважають антирадикальні. Це свідчить про те, що для механізму їх антиоксидантної дії більш характерним є інгібіювання реакції ПОЛ шляхом обриву ланцюга окиснення, а не безпосередня взаємодія з вільними радикалами, як, наприклад, для антиоксиданту б-токоферолу, для якого константа швидкості реакції другого порядку взаємодії його спиртового розчину з спиртовим розчином ДФПГ протягом 24 год складає 480012 + 123 М^-1·хв^-1.

Таким чином, вивчення АРА і АОА ряду похідних піридинкарбонових кислот in vitro дозволило встановити, що з досліджених ФАС найбільш виражені АРА і АОА мають сполука ПВ-4 та препарат Амізон. На підставі отриманих результатів саме ці ФАС були відібрані для подальших досліджень.

Дослідження впливу похідних піридинкарбонових кислот на стан процесів ліпопереокиснення в мембранах ЕР печінки щурів за умов отруєння ТХМ. Як відомо, найбільш інтенсивно процеси переокиснення мембранних ліпідів відбуваються в субклітинних структурах гепатоцитів, що містять електронно-транспортні ланцюги, особливо у мікросомальних мембранах, які є складовими мембран ЕР (Ю.И. Губский, 1989). Вплив похідних піридинкарбонових кислот на стан процесів ПОЛ у мембранах ЕР клітин печінки щурів за умов отруєння ТХМ вивчали методом Fe⁺²-індукованої БХЛ. Виходячи з даних табл. 2, через 24 год після отруєння ТХМ (ЛД₅₀), в суспензії мембран ЕР клітин печінки щурів спостерігається значне накопичення перекисних продуктів, на що вказує достовірне посилення інтенсивності швидкого спалаху (I₁, ум.од.), природа якого пов'язана з розкладанням гідроперекисів. Відношення інтенсивності швидкого спалаху БХЛ отруєних (I₁^К) та інтактних (I₁^І) щурів показує, що при отруєнні ТХМ кількість гідроперекисів зростає на 48%. Про активацію процесів ПОЛ при отруєнні ТХМ також свідчить вірогідне (на 26%) збільшення площі світлосуми реакції (S, імп).

Застосування речовини ПВ-4 або препарату Амізон призводить до зменшення вмісту в мембранах ЕР гепатоцитів перекисних продуктів, на що вказує вірогідне зниження інтенсивності швидкого спалаху БХЛ, відповідно на 22% та 17,5%, у порівнянні із показниками отруєних тварин.Таблиця 2. Параметри Fe⁺²-ініційованої біохемілюмінесценції мембран ЕР клітин печінки щурів за умов гострого отруєння ТХМ та застосування сполуки ПВ-4 та препарату Амізон (M + m, n = 7 - 9).

Примітки:

1. * р < 0,05 - відносно показників інтактних тварин;

2. ^# р < 0,05 - відносно отруєння ТХМ.

Використання ПВ-4 та препарату Амізон призводить до вірогідного, порівняно з отруєнням ТХМ, зменшення площі світлосуми реакцій БХЛ, тобто спостерігається ослаблення активності ліпопереокиснення. За цих умов сполука ПВ-4 призводить до нормалізації вищезазначених параметрів Fe⁺²-індукованої БХЛ.

Таким чином, отримані результати свідчать про здатність сполуки ПВ-4 та препарату Амізон виявляти антиокислювальні властивості за умов отруєння ТХМ, що може бути зумовлено АРА та АОА цих ФАС.

Вивчення впливу похідних піридинкарбонових кислот на структурно-динамічні параметри мембран ЕР гепатоцитів щурів за умов отруєння ТХМ. У табл. 3 наведені значення фізико-хімічних параметрів мембран ЕР клітин печінки інтактних, отруєних ТХМ щурів, та тварин, що одержували в умовах інтоксикації сполуку ПВ-4 або амізон. Згідно з наведеними даними, при інтоксикації ТХМ знижуються значення співвідношення D₂₂₀/D₂₆₀ та інтенсивність власної білкової флуоресценції F₃₃₀, зумовленої триптофановими флуорофорами. При цьому спостерігається і зменшення вмісту е-аміногруп залишків лізину у білкових молекулах мембран ЕР гепатоцитів отруєних ТХМ щурів, яке контролювали за інтенсивністю флуоресценції флуорескаміну (F_фк), що також може вказувати на зниження вмісту мембранних білків або їх доступності до флуресцентних зондів.

При інтоксикації ТХМ спостерігається розпушення дільниць білкових структур у глибинних ділянках мембран ЕР гепатоцитів щурів - зростає значення константи Штерна-Фольмера (K_sv), про що свідчить більший доступ дифузійного гасника акриламіду до триптофанових флуорофорів. Визначення ймовірності індуктивно-резонансного перенесення енергії (ІРПЕ) з білкових молекул на пірен, який локалізується у гідрофобних зонах ліпідного бішару, показали зниження цього параметра (W, ум.од.) в умовах отруєння ТХМ, що свідчить про зростання радіуса Ферстєра (тобто відстані білок-ліпід), а отже, послаблення білково-ліпідних взаємодій. При отруєнні ТХМ також знижується (на 33%) інтенсивність флуоресценції аніонного зонду АНС (F_анс), тобто зростає негативний заряд поверхні мембран ЕР гепатоцитів. Це можна пояснити зростанням кількості продуктів ПОЛ, а також міграцією переокиснених ланцюгів жирних кислот з глибинних до поверхневих дільниць бішару.

Таблиця 3. Структурно-динамічні параметри мембран ендоплазматичного ретикулуму клітин печінки щурів за умов інтоксикації тетрахлорметаном та застосування сполуки ПВ-4 та препарату Амізон ( M + m, n = 7 - 9)

Примітки:

1. * р < 0,05 - відносно показників інтактних щурів;

2. ^# р < 0,05 - відносно отруєння ТХМ.

В цілому, проведені дослідження свідчать про зрушення структурно-динамічних параметрів мембран ЕР печінки щурів, отруєних ТХМ, що вказує на перекисну модифікацію їх ліпідного та білкового складу.

Застосування в умовах інтоксикації ТХМ сполуки ПВ-4 призводить до суттєвої нормалізації вивчених параметрів структури мембран ЕР. Так, введення сполуки ПВ-4 здійснює стабілізуючу дію на глибинні ділянки мембранних білкових молекул (K_sv), нормалізує стан білково-ліпідної взаємодії (W, ум.од.), зменшує негативний заряд поверхні (F_анс) мембран ЕР клітин печінки.

Введення щурам препарату Амізон в умовах отруєння ТХМ призводить до суттєвої нормалізації вивчених параметрів мембран ЕР: достовірного підвищення значення співвідношення D₂₂₀/D₂₆₀ та зростання інтенсивності власної білковой флуоресценції (F₃₃₀), а також повністю нормалізує флуоресценцію флуорескаміну (F_фк,), що характеризує концентрацію е-аміногруп залишків лізину у білкових молекулах мембран ЕР гепатоцитів. Тобто, введення амізону призводить до нормалізації властивостей поверхні мембран та структури їх білкових компонентів. Про це також свідчать і дані, одержані за допомогою флуоресцентного поверхневого зонду АНС. При вбудовуванні АНС на поверхні мембран ЕР гепатоцитів щурів, які одержували при отруєнні препарат Амізон, інтенсивність флуоресценції АНС статистично достовірно збільшується та відповідає показникам для групи інтактних тварин, тобто має місце корекція властивостей поверхні мембран.

Встановлено також позитивну дію АСК відносно вивчених структурно-динамічних параметрів мембран ЕР печінки щурів, отруєних ТХМ.

Дослідження здатності похідних піридинкарбонових кислот - речовин ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-6 та препарату Амізон до комплексоутворення з альбуміном сироватки людини. Вважають, що одним з елементів опосередкованої антиоксидантної дії деяких ФАС є вплив на транспортні властивості білків-переносників сироватки крові: вони витісняють ендогенні стероїди з місць їх зв'язування на молекулах протеїнів сироватки, тим самим суттєво підвищуючи у крові рівень вільних стероїдів та тироксину, які є антиоксидантами (А.И. Луйк, 1984; S. Capper at al., 1991). Крім того, взаємодія лікарських засобів з альбуміном сироватки людини - один з найважливіших факторів їх фармакокінетики (И.С. Чекман, 1991).