Субклінічний гіпотиреоз: особливості ліпідного обміну, функціонального стану серцево-судинної та нейро-м’язової систем за умов йодної недостатності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЕНДОКРИНОЛОГІЇ ТА ОБМІНУ РЕЧОВИН ІМ. В.П. КОМІСАРЕНКА АМН УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

СУБКЛІНІЧНИЙ ГІПОТИРЕОЗ: ОСОБЛИВОСТІ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ, ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ ТА НЕЙРО-М'ЯЗОВОЇ СИСТЕМ ЗА УМОВ ЙОДНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Спеціальність: Ендокринологія

Гаврилюк Володимир Михайлович

Київ, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема прихованих порушень функції щитоподібної залози є порівняно новою. Успіхи у вивченні цієї проблеми значною мірою зумовлені впровадженням упродовж останніх десятиліть у клінічній практиці радіоімунологічних методів визначення в плазмі крові тиреотропного гормону гіпофіза (ТТГ) та рівня гормонів щитоподібної залози, що відкрило нову еру в діагностиці та лікуванні гіпотиреозу. Це дозволило не тільки вірогідно розмежувати підвищений, нормальний чи знижений рівні ТТГ у крові і тим самим верифікувати стани гіпо-, еу- та гіпертиреозу, але й діагностувати латентно перебігаючі порушення функції щитоподібної залози, а саме - субклінічний гіпотиреоз.

Цим терміном позначають клінічний синдром, який характеризується підвищеним рівнем ТТГ при нормальних показниках гормонів щитоподібної залози (Koutras D.A., 1999).

Різними авторами встановлено, що частота субклінічного гіпотиреозу становить у середньому 6% загальної популяції, у 5-6 разів перевищуючи поширеність явного гіпотиреозу (Canaris G. et al., 2000, Fatourechi V., 2001, Hollowell J. et al., 2002). Тому проблеми його ранньої діагностики і шляхів корекції залишаються актуальними. Недаремно, у Міжнародній класифікації захворювань 10-го перегляду субклінічний гіпотиреоз виділено в окрему рубрику. В той же час у вітчизняній літературі трапляються лише поодинокі публікації про субклінічні дисфункції щитоподібної залози (Боднар П.М., 2004, Макар Р.Д., 2004), тому для широкого кола лікарів ці поняття недостатньо знані.

Залишається дискусійним питання терапевтичного підходу при субклінічному гіпотиреозі: активно втручатися призначенням адекватних доз замісної терапії чи динамічно спостерігати за такими пацієнтами (Lazarus J., 1993, Fatourechi V.et al., 2003, Sgarbi J. et al., 2003). Отже, ця проблема заслуговує більшої уваги як з теоретичних, так і практичних позицій.

Таким чином, значна розповсюдженість субклінічного гіпотиреозу визначає значущість і науково-практичну актуальність всебічного вивчення латентних порушень функціонального стану щитоподібної залози з метою пошуку ефективних шляхів для його лікування.

Дисертація є фрагментом планових наукових досліджень Буковинської державної медичної академії “Вивчення епідеміології, факторів ризику, клініки та діагностики розумової відсталості у дітей Чернівецької області” (номер реєстрації 0198V005598), “Зоб на Північній Буковині (епідеміологія, клінічні особливості, профілактика, лікування)” (номер 0103U004374).

Мета дослідження - встановлення частоти, клініко-біохімічних, гемодинамічних і нейро-м'язових особливостей субклінічного гіпотиреозу у хворих Карпатського регіону за умов йодної недостатності, а також визначення порівняльної ефективності медикаментозного і фізіотерапевтичного методів лікування даної патології.

Задачі дослідження:

1. На основі клінічних досліджень встановити поширеність субклінічного гіпотиреозу у чоловіків і жінок, що проживають у різних клімато-географічних ярусах Українських Карпат, за умов йодної недостатності;

2. Прослідкувати динаміку тиреоїдного статусу в популяції з підвищеним рівнем ТТГ і нормальними показниками Т4;

3. Проаналізувати особливості порушень ліпідного метаболізму шляхом визначення вмісту холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) і ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та тригліцеридів при субклінічному гіпотиреозі;

4. Визначити роль субклінічного гіпотиреозу як фактора ризику розвитку атеросклерозу;

5. Вивчити особливості змін показників структури та гемодинаміки серця при субклінічному гіпотиреозі, а також вплив на них терапії L-тироксином;

6. Провести аналіз динаміки нейро-м'язових симптомів у хворих на субклінічний гіпотиреоз упродовж 12-місячного спостереження під впливом терапії L-тироксином;

7. Вивчити можливість застосування мікрохвильової резонансної терапії (МРТ) у лікуванні субклінічного гіпотиреозу, обґрунтувати її доцільність та розробити підходи і схеми застосування.

Об'єкт дослідження - діагностика та лікування субклінічного гіпотиреозу.

Предмет дослідження - частота, ліпідний обмін, функціональний стан серцево-судинної та нейро-м'язової систем при субклінічному гіпотиреозі.

Методи дослідження - інструментальні (УЗД щитоподібної залози, допплер-кардіографія, електроміографія), визначення медіани йодурії згідно реакції Sandell-Kolthoff, імуноферментне визначення ТТГ, Т3, Т4, антитіл до тиреоглобуліну.

Наукова новизна одержаних результатів.

Встановлено частоту субклінічного гіпотиреозу в популяції, що проживає за умов йодного дефіциту в Карпатському регіоні (3,3% - у низькогірному селі та 5,3% - у високогірному).

Аналіз тиреоїдного статусу в осіб з підвищеним рівнем ТТГ та нормальними показниками Т4 показав, що у 32,4% з них впродовж 10-річного періоду спостереження розвинувся явний гіпотиреоз, у 53,8% стан щитоподібної залози не змінився, у 13,8% показники вмісту ТТГ нормалізувалися.

Встановлено, що підвищений рівень атерогенних фракцій ліпідного спектру крові при субклінічному гіпотиреозі перебуває у прямій залежності від ступеня підвищення рівня ТТГ. Досягнення нормалізації рівня ТТГ після терапії L-тироксином призводить до зниження концентрації загального холестерину та холестерину ЛПНЩ.

Комплексний метод обстеження хворих на субклінічний гіпотиреоз (допплер-ехокардіографія, електроміографія) дозволив уточнити частоту і характер порушення стану серцево-судинної і нейро-м'язової систем і прослідкувати за їхньою динамікою в процесі лікування.

Вперше на основі УЗД показано, що у хворих із субклінічним гіпотиреозом спостерігаються порушення геометричної структури і діастолічної функції лівого шлуночка, які у більшій мірі пов'язані з наявністю артеріальної гіпертензії.

Вперше розроблено та впроваджено спосіб лікування субклінічного гіпотиреозу в поєднанні із супутньою серцево-судинною патологією. Розроблено схему поєднаного використання двох видів лікувального впливу: медикаментозного (терапії L-тироксином у дозі 0,4-0,6 мкг/кг/добу) та фізіотерапевтичного (МРТ трьома десятиденними курсами впродовж 6 місяців), що дозволило через 3-4 місяці зменшити дозу L-тироксину, вірогідно зменшити рівень холестерину та досягти позитивної динаміки даних ЕКГ.

Практичне значення одержаних результатів. Створена база даних, яка впроваджена в практичну роботу Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, дозволяє лікарям-ендокринологам здійснювати тривалий моніторинг тиреоїдного статусу осіб, що проживають за умов йодного дефіциту.

Встановлено розвиток серцево-судинної патології у 90% пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом, що є показанням для формування груп ризику і динамічного спостереження за такими хворими.

Упродовж спостереження можливе поєднання медикаментозного (L-тироксину у невеликих дозах) і фізіотерапевтичного впливу шляхом використання мікрохвильової резонансної терапії, що не призводить до погіршення стану хворих з ІХС.

Матеріали дослідження було використано при підготовці рішень Чернівецької та Івано-Франківської обласних рад “Про невідкладні заходи щодо профілактики йододефіцитних захворювань серед населення області”, а також при створенні комісії по боротьбі з ендемічним зобом при Коломийській державній районній адміністрації Івано-Франківської області. Основні положення дисертації прийняті до практичного застосування у Чернівецькому обласному ендокринологічному клінічному диспансері, у диспансерному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, в ендокринологічних кабінетах центральних районних поліклінік Чернівецької та Івано-Франківської областей, використовуються у навчальному процесі кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології Буковинської державної медичної академії, кафедри ендокринології Івано-Франківської державної медичної академії.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто на основі аналізу літератури було визначено напрямок, мету і задачі дослідження, самостійно проведено загальноклінічні дослідження, систематизацію, статистичну обробку, аналіз та узагальнення отриманих даних, обґрунтування наукових положень і висновків, підготовку наукових даних до публікації та до виступів на конференціях, написання дисертації. Епідеміологічні дослідження у Карпатському регіоні здійснювалися автором у складі експедицій лікарів Івано-Франківської області, інструментальні та лабораторні дослідження виконані автором спільно із співробітниками лабораторії епідеміології ендокринних захворювань Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (зав. - доктор медичних наук В.І. Кравченко), гормональної лабораторії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, спеціалістами ультразвукової діагностики.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, були оприлюднені та обговорені на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми природокористування Карпатського регіону” (Коломия, 2000), 12-ому Міжнародному тиреоїдному конгресі (Кіото, 2000), на 8-ому конгресі Світової Федерації українських лікарських товариств (Львів, 2000), 82-ій підсумковій науковій конференції співробітників Буковинської державної медичної академії (Чернівці, 2001), на 6-ому з'їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Чернівці, 2001), на 6-ому з'їзді ендокринологів України (Київ, 2001), 4-ому Всеросійському конгресі ендокринологів (Санкт-Петербург, 2001), 27-ому засіданні Європейської тиреоїдної асоціації (Варшава, 2001), симпозіумі “Йодна профілактика: користь і можливі побічні ефекти” (Краків, 2001), науково-практичній конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження В.Я. Данилевського (Харків, 2001), I науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченій 95-річчю з дня народження академіка В.П. Комісаренка (Київ, 2002), науково-практичній конференції “Сучасні напрямки розвитку ендокринології” (Харків, 2003).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових праць (4 статті у спеціалізованих наукових виданнях, один деклараційний патент на винахід, 5 робіт у збірниках доповідей з'їздів і конференцій).

Структура і об'єм дисертації. Дисертація викладена на 144 сторінках машинописного тексту і включає: вступ, огляд літератури, результати власних досліджень, висновки, практичні рекомендації, список використаних джерел (69 робіт вітчизняних і російськомовних авторів і 217 робіт іноземних - дальнього зарубіжжя - авторів), містить 30 таблиць і 7 рисунків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна характеристика обстежених та методи дослідження. З метою вивчення частоти субклінічного гіпотиреозу обстежено 150 осіб, які постійно проживають у високогірному ярусі Українських Карпат (с. Замагорів Верховинського району) і 150 осіб з с. Марківка, розміщеному у низькогірному ярусі. За результатами попередніх досліджень, у зазначених регіонах за показником рівня екскреції йоду з сечею встановлена йодна недостатність середнього ступеня тяжкості (Паньків В.І. та співавт., 2001). На підставі виборчих списків сільських рад за допомогою таблиці випадкових чисел була сформована репрезентативна вибірка для сіл Замагорів та Марківка. Оцінку ступеня збільшення щитоподібної залози здійснювали шляхом пальпації та за даними УЗД, використовуючи класифікацію ВООЗ (1994 р.). Враховуючи відомі взаємозв'язки між гіперхолестеринемією, підвищеним рівнем ЛПНЩ, що притаманне для явного гіпотиреозу, та підвищеним ризиком виникнення атеросклерозу, нами додатково вивчено порушення ліпідного метаболізму у 38 осіб із субклінічним гіпотиреозом віком від 32 до 67 років. Контрольну групу сформували 12 осіб, стандартизованих за віком та статтю, що перебували в еутиреоїдному стані, без проявів ІХС. Проведено також обстеження 53 пацієнтів з гіпотиреозом (у тому числі 14 хворих із субклінічним гіпотиреозом) з метою визначення ролі різних стадій захворювання як фактора ризику розвитку атеросклерозу.

З метою встановлення впливу на організм порушеного тиреоїдного статусу нами зроблено оцінку морфології та функції серцево-судинної системи у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом до і після застосування замісної терапії L-тироксином. Дослідження виконували за допомогою допплер-ехокардіографії у 26 пацієнтів з діагностованим субклінічним гіпотиреозом та у 30 здорових осіб (контрольна група аналогічного віку). Для вивчення нейро-м'язових порушень обстежено 140 хворих на субклінічний та явний (первинний) гіпотиреоз. Групу обстежених становили 96 жінок (69%) і 44 чоловіків (31%) віком від 20 до 65 років (середній вік становив 48,13 ± 2,28 років), у всіх вікових періодах переважали жінки у співвідношенні з чоловіками 3:1.

Діагностика гіпотиреозу здійснювалася шляхом дослідження стану гіпофізарно-тиреоїдної системи, для чого проводилося визначення тиреоїдних гормонів (Т4, Т3), а також тиреотропного гормону гіпофіза (ТТГ) у сироватці крові.

Вміст ТТГ визначали за допомогою високочутливого методу, що ґрунтується на принципі хемілюмінісцентного імунологічного аналізу з використанням парамагнітних часток за допомогою імуноаналізатора STAT FAX 303 Plus фірми Awareness Technology Inc. (США) з показниками нормальних величин від 0,3 до 5,2 мк ОД/мл і межею чутливості - 0,003 мкОД/мл. Концентрацію периферичних тиреоїдних гормонів, зокрема Т4, визначали за допомогою хемілюмінісцентного імунологічного аналізу вищеописаним імуноаналізатором (нормальні показники 50-113 пмоль/л). Чутливість методу становила 0,8 нг/мл при похибці 2,9-3,3% для Т3 і 1 нг/мл при похибці 4,1-5,9% для Т4.

Допплер-ехокардіографія виконувалася ультразвуковою системою Siemens-SL, обладнаною датчиком з частотою 3,5 МГц. Параметри, які використовувались при дослідженні морфології лівого шлуночка: кінцевий діастолічний розмір (КДР), кінцевий систолічний розмір (КСР), товщина міжшлуночкової перетинки (ТМШП), товщина задньої стінки лівого шлуночка (ТЗСЛШ), маса лівого шлуночка, відкоригована щодо площі поверхні тіла. З метою визначення систолічної функції лівого шлуночка (за методом Teichholz (1991 р.) досліджували фракцію скорочення (%), швидкість циркулярного вкорочення волокон (м/с), середнє аортальне прискорення (м/с), максимальну швидкість аортального потоку (см/с), серцеву продукцію, системний судинний опір (дин/с. см.). Діастолічну функцію лівого шлуночка характеризували: швидкість ранньодіастолічного потоку Е (см/с), швидкість потоку, зумовленого систолою передсердь А (см/с), коефіцієнт співвідношення швидкості ранньодіастолічного потоку до швидкості потоку, зумовленого систолою передсердь Е/А, період ізометричного розслаблення (мс).

У 2D-режимі з парастернальної позиції за довгою віссю лівого шлуночка визначали кінцевий діастолічний розмір правого шлуночка (КДР ПШ, мм.), а у двокамерній верхівковій позиції здійснювали вимір довгої осі лівого шлуночка (L, мм.). Проводили розрахунок маси міокарда лівого шлуночка (ММЛШ) та індексу маси міокарда (ІММЛШ) за формулою “площа - довжина” (Н. Шиллер, М.А. Осипов, 1993). Для більш повної характеристики геометрії стінок і порожнини лівого шлуночка розраховували співвідношення ТМШП до ТЗСЛШ, що характеризує симетричність гіпертрофії лівого шлуночка, і співвідношення КДР лівого шлуночка до L, що характеризує форму порожнини лівого шлуночка, а також відносну товщину стінки лівого шлуночка (ВТСЛШ).

У 2D-режимі також визначали діаметри лівого передсердя: передньо-задній, верхньо-нижній і медіально-латеральний, а також діаметри правого передсердя: верхньо-нижній і медіально-латеральний. Використовуючи ці показники, за формулами, запропонованими A. Sanfilippo і співавт. (1990 р.), розраховували об'єм лівого передсердя (ОЛП) і об'єм правого передсердя (ОПП). Для виявлення чи підтвердження аутоімунних процесів у щитоподібній залозі проводилося імуноферментне визначення антитіл до ТГ у сироватці крові наборами БАТ (Біоаналітичні технології, м. Харків).

Реєстрацію показників електроміографії (ЕМГ) здійснювали з допомогою “Нейроелектроміографа-2”, фірми “МВN” (Москва), за стандартними методиками тестували функцію рухових волокон серединного і малогомілкового нервів (n. medianus, n. peroneus) і чутливих волокон серединного та литкового нервів (n. medianus, n. suralis). Вивчення провідної функції сенсорних нервів проводили на підставі аналізу нейрограми, моторних нервів - на підставі аналізу міограми. За норму вважали: амплітуду моторної відповіді для малогомілкового нерва і для серединного нерва (рухові волокна) > 3,5 мкВ, амплітуду сенсорної відповіді литкового нерва > 5 мкВ, серединного нерва (чутливі волокна) > 10 мкВ., швидкість поширення збудження (ШПЗ) малогомілкового нерва > 40 м/с, ШПЗ серединного (руховий) на передпліччі, плечі, до точки Ерба > 50 м/с, ШПЗ литкового нерва > 40 м/с, ШПЗ серединного (чутливого) нерва на долоні > 44 м/с, на передпліччі і плечі > 50 м/с., резидуальну латентність (РЛ) для серединного нерва < 2,5 мс., малогомілкового нерва < 3 мс.

Визначення концентрації йоду проводилося в разових порціях сечі згідно реакції Sandell-Kolthoff за методом Dunn et al. (1993 р.) у лабораторії епідеміології ендокринних захворювань Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (керівник - доктор медичних наук Кравченко В.І.). Результати вмісту йоду в сечі представлені в мкг/л. З метою лікування субклінічного гіпотиреозу нами використано метод мікрохвильової резонансної терапії (МРТ), в основі якого лежить вплив нетепловим електромагнітним випромінюванням (ЕМВ) міліметрового діапазону на точки акупунктури. При цьому ЕМВ визначеної резонансної частоти імітує сигнали, що виробляються живими організмами, а їхній вплив сприяє відновленню патологічно змінених функціональних систем організму.

Лікування здійснювалося щоденно, з курсом 10-15 процедур за допомогою апарату для рефлексометрії комбінованого “МИТ 1.2” шляхом впливу на біологічно активні точки акупунктури, які підбирали індивідуально в кожному конкретному випадку залежно від особливостей перебігу захворювання.

Довжина хвилі електромагнітного випромінювання становила 4,9 мм., потужність випромінювання - 3-5 мВт, тривалість сеансу - 20 хв.

Статистична обробка отриманих результатів проводилася на комп'ютері з використанням програмного забезпечення Windows 98, МS Excel 2000. При порівнянні двох величин обчислювали Т-критерії вірогідності Стьюдента і ступінь ймовірності P. Статистична обробка малих вибірок проводилася із застосуванням непараметричних статистичних методів - ч2 критерій для аналізу парних порівнянь. Відмінності між показниками вважали достовірними при P < 0,05. Кореляційний аналіз для визначення наявності взаємозв'язку різних ознак проводили з обчисленням коефіцієнта кореляції r. При визначенні екскреції йоду з сечею медіана йодурії становила 39 мкг/л серед обстежених осіб, які проживають у високогірному ярусі і 47 мкг/л - в осіб, які проживають у низькогірному ярусі Українських Карпат. При аналізі частотного розподілу рівня йоду в сечі встановлено, що нормальна екскреція йоду з сечею (>100 мкг/л) визначена у 15,3% обстежених з низькогірного ярусу і у 10,6% - з високогір'я, зниження легкого ступеня (50-99 мкг/л) - відповідно у 30 і 22%, помірного ступеня (20-49 мкг/л) - відповідно у 38,7 і 42,7%, виражене зниження (<20 мкг/л) - відповідно у 16 і 24%.

Отримані нами дані підтверджують значні компенсаторні можливості щитоподібної залози за умов йодного дефіциту. Відсутність змін у показниках секреції ТТГ у більшості обстежених нами осіб віком 31-40 років свідчить про збережену компенсаторну реакцію системи гіпоталамус-гіпофіз-щитоподібна залоза у відповідь на дефіцит йоду у людей цієї вікової категорії. Однак саме категорія людей цього вікового періоду, в якої відсутні явні прояви патології щитоподібної залози, але вже спостерігається субклінічний гіпотиреоз, повинна бути під диспансерним спостереженням з метою проведення профілактичних заходів.

Вивчення динаміки тиреоїдного статусу у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом здійснювалось у два етапи. На першому етапі відібрано 177 амбулаторних карт жінок із встановленим упродовж 1990-1992 років підвищеним рівнем ТТГ і нормальними показниками Т4. На другому етапі (1999-2001 роки) по виклику повторно обстежено 145 жінок з цього числа з метою подальшого спостереження. Середній час спостереження за хворими становив 10 років. Під час повторного обстеження визначали рівень ТТГ і тиреоїдних гормонів, а також наявність антитіл до ТГ і тиреоїдної пероксидази. На другому етапі встановлено, що у 47 обстежених (32,4%) розвинувся явний гіпотиреоз. При цьому у 31 з 47 жінок (66%) подібне прогресування відзначене впродовж 1994-1997 років, тобто ці хворі вже одержували замісну терапію з приводу явного гіпотиреозу. З метою вивчення впливу на організм порушеного тиреоїдного статусу нами здійснено оцінку показників структури та гемодинаміки серця у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом до і після застосування замісної терапії L-тироксином. Нами не встановлено явних доказів систолічної дисфункції у пацієнтів з діагностованим субклінічним гіпотиреозом. Лише відхилення одного параметра (зниження середнього аортального прискорення) було статистично вірогідним. При дослідженні допплер-ехокардіографічних ознак діастолічної функції лівого шлуночка встановлено явні відхилення міокардіального розслаблення, про що свідчить статистично вірогідне подовження часу ізометричного розслаблення, вірогідне зниження коефіцієнта співвідношення швидкості ранньодіастолічного потоку до швидкості потоку, зумовленого систолою передсердь (коефіцієнт Е/А), головним чином за рахунок підвищення швидкості потоку, зумовленого систолою передсердь А.

При встановленні особливостей нервово-м'язових порушень у 140 хворих на субклінічний гіпотиреоз було виділено два основних клінічних синдроми нервово-м'язових розладів: гіпотиреоїдна нейропатія та міопатія.

Клінічні прояви гіпотиреоїдної нейропатії характеризувалися скаргами на парестезії в передпліччях, кистях, стопах у 39% випадків, оніміння у 37% випадків, судоми в ікроножних м'язах, м'язах передпліч, кистей здебільшого у нічний час, у спокої - у 25% хворих. Зниження сухожильних рефлексів було встановлено у 39% випадків, патологія больової, вібраційної чутливості - у 37% хворих. Не було виявлено патології тактильної, температурної чутливості, а також мозочково-вестибулярних, екстрапірамідно-стовбурових порушень. За даними стимуляційного електроміографічного дослідження, полінейропатія була встановлена у 42% хворих, мононейропатія - у 24% обстежених. В результаті використання комбінованого методу лікування позитивна динаміка з боку клінічних симптомів, зумовлених астенізацією, яка розвинулася на тлі основного захворювання, відзначена у 92,9% пацієнтів. При цьому у них зникали загальна слабість і швидка втомлюваність, підвищувалася працездатність. Поєднане застосування L-тироксину з МРТ сприяло нормалізації рівнів ТТГ та холестерину, а також позитивній динаміці показників ЕКГ у вигляді відновлення процесів реполяризації (зменшення депресії сегмента ST і ліквідація згладженості чи інверсії зубця Т), підвищення вольтажу комплексу QRS.

Слід зазначити, що застосування МРТ супроводжувалося не лише нормалізацією ТТГ і компенсацією гіпотиреозу на тлі попередніх доз L-тироксину, але і у 71,4% хворих вдалося зменшити дозу препарату після завершення курсу лікування. залоза гіперхолестеринемія атеросклероз

Яскравою ілюстрацією ефективності МРТ слугує не лише поліпшення самопочуття, але і динаміка ТТГ, рівень якого свідчить про інтенсивність біосинтезу і секреції тиреоїдних гормонів.

Вірогідне зниження рівня ТТГ після курсу лікування підтверджує безпосередній стимулюючий вплив МРТ на біосинтез і секрецію Т3 і Т4, тобто на основний механізм патогенезу гіпотиреозу.

ВИСНОВКИ

1. На основі клінічних, гормональних, біохімічних та функціональних досліджень встановлено частоту субклінічного гіпотиреозу серед населення за умов йодної недостатності, залежність показників ліпідного обміну від рівня ТТГ при цій патології, динаміку порушень стану серцево-судинної і нейро-м'язової систем, а також розроблено і впроваджено поєднання медикаментозного і фізіотерапевтичного способів лікування субклінічного гіпотиреозу;

2. У неорганізованій популяції чоловіків і жінок Карпатського регіону за умов йодної недостатності середньої тяжкості частота субклінічного гіпотиреозу становила 3,3% у низькогірному селі і 5,3% - у високогірному селі;

3. При 10-річному спостереженні за динамікою й станом спонтанної еволюції субклінічного гіпотиреозу відзначено розвиток явного гіпотиреозу (у 32,4%), відсутність прогресування (у 53,8%) і нормалізацію функціонального стану щитоподібної залози (у 13,8% обстежених). Чим вищий початковий рівень ТТГ в крові, тим більший ризик розвитку явного гіпотиреозу. Ймовірність розвитку явного гіпотиреозу впродовж 10 років становить 57% при наявності підвищеного титру антитіл до тиреоглобуліну;

4. При субклінічному гіпотиреозі показники вмісту холестерину та холестерину ЛПНЩ у крові вірогідно підвищуються паралельно до зростання рівня ТТГ. Після призначення десятитижневого курсу терапії препаратами L-тироксину в дозі 0,4-0,6 мкг/кг/добу в усіх обстежених хворих спостерігається нормалізація рівня ТТГ і вірогідне зниження вмісту холестерину та холестерину ЛПНЩ;

5. Субклінічний гіпотиреоз при поєднанні з артеріальною гіпертензією призводить до розвитку концентричної гіпертрофії і порушення діастолічної функції міокарда лівого шлуночка, більш вираженої, ніж у пацієнтів з нормальним артеріальним тиском;

6. Адекватна терапія субклінічного гіпотиреозу, що призводить до нормалізації рівня ТТГ, за умов нормального артеріального тиску сприяє швидкому зниженню маси міокарда і нормалізації скоротливої і діастолічної функцій лівого шлуночка;

7. Виділено два основні клінічні синдроми нервово-м'язових порушень у хворих на субклінічний гіпотиреоз: гіпотиреоїдну нейропатію і міопатію. Нормалізація тиреоїдної функції препаратами L-тироксину у 63% випадків призводить до регресії проявів нервово-м'язових порушень і патологічних змін параметрів рухових і чутливих нервів, у 37% випадків - до поліпшення зазначених параметрів;

8. Поєднання двох видів лікувального впливу: медикаментозного (L-тироксин) і фізіотерапевтичного (мікрохвильова резонансна терапія) дозволяє підвищити ефект лікування субклінічного гіпотиреозу (зменшення дози L-тироксину, рівня холестерину, позитивна динаміка даних ЕКГ).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гаврилюк В.М. Лівошлуночкова діастолічна дисфункція у пацієнтів з субклінічним гіпотиреозом // Науковий вісник Ужгородського університету, серія “Медицина”. - 2001. - Вип. 16. - С. 20-23.

2. Гаврилюк В.М. Вплив терапії L-тироксином на показники ліпідного обміну у хворих на субклінічний гіпотиреоз // Науковий вісник Ужгородського університету, серія “Медицина”. - 2002. - Вип. 17. - С. 58-61.

3. Паньків В.І., Гаврилюк В.М. Спосіб лікування захворювань щитовидної залози. - Деклараційний патент України на винахід. - 36361 А. - 16.04.2001. Бюл. №3, 2001.

4. Вацеба А.О., Гаврилюк В.М., Паньків В.І., Попович Л.В., Непорадна Л.Д. Епідеміологія захворювань щитоподібної залози в умовах йодної недостатності // Лікарська справа. - 2002. - №1. - С. 31-33.

5. Паньків В.І., Сидорчук І.Й., Маслянко В.А., Гаврилюк В.М., Вацеба А.О., Кроха Н.В. Субклінічний гіпотиреоз: епідеміологія, клініко-біохімічні особливості та підходи до лікування (огляд літератури та власні дані) // Ендокринологія. - 2000. - Т. 5, №2. - С. 207-212.

6. Pankiv V.I., Havryliuk V.M., Popovych L.V., Vatseba A.O., Olenovych O.A. Screening for hypothyroidism in the middle-aged population // Journal of Endocrinological Investigation. - 2001. - Vol. 24, Suppl. to №6. - P. 121.

7. Pankiv V., Havryliuk V., Vatseba A., Popovych L., Krokha N., Maslianko V., Sydorchuk I. Long-term study of subclinical hypothyroidism: psychopathological and cognitive features // Endocrine Journal. - 2000. - Vol. 47. - P. 226.

8. Панькив В.И., Вацеба А.О., Гаврилюк В.М., Попович Л.В., Оленович О.А., Кроха Н.В. Структура тиреоидной патологии среди населения Карпатского региона // Материалы IV Всероссийского конгресса эндокринологов. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 357.

Размещено на Allbest.ru