Застосування даларгіну у комплексному лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ЗАСТОСУВАННЯ ДАЛАРГІНУ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОГО ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ У ХВОРИХ ВИРАЗКОВОЮ ХВОРОБОЮ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

14.01.22 - стоматологія

ПУШКОВА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

Полтава - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кримському державному медичному університеті ім. С.І.Георгієвського МОЗ України (ректор - заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор А.А.Бабанін).

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор Петрушанко Тетяна Олексіївна, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, професор кафедри терапевтичної стоматології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Силенко Юрій Іванович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, професор кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії

доктор медичних наук, професор Білоклицька Галина Федорівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім.. П.Л.Шупика МОЗ України, завідувачка кафедри терапевтичної стоматології

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, кафедра терапевтичної стоматології.

Захист дисертації відбудеться “17”травня 2005 р. о 9⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 44.601.01 при Українській медичній стоматологічній академії (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української медичної стоматологічної академії (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

Автореферат розісланий 7 квітня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук, професор Дев'яткіна Т.О.

АНОТАЦІЯ

Пушкова Т.М. Застосування даларгіну у комплексному лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22 - стоматологія. - Українська медична стоматологічна академія. - Полтава, 2005.

Дисертація присвячена підвищенню ефективності комплексного патогенетичного лікування хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого та другого ступенів тяжкості на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Проаналізовані особливості порушень імунологічної реактивності, систем гемостазу, проліферативної активності епітелію зубоясенного прикріплення у хворих з різним ступенем тяжкості пародонтиту. На біологічних моделях in vitro доведено, що застосування даларгіну для лікування хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки є патогенетично необхідним. Вперше обґрунтовано спосіб комплексного лікування хворих на хронічний генералізований пародонтит на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки із застосуванням ендоназального електрофорезу даларгіну, оцінена його клінічна ефективність у найближчі та віддалені терміни спостережень.

Ключові слова: хронічний генералізований пародонтит, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, імунітет, гемостаз, зубоясенне прикріплення, ендоназальний електрофорез, даларгін, комплексне лікування.

АННОТАЦИЯ

Пушкова Т.Н. Применение даларгина в комплексном лечении хронического генерализованного пародонтита у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 - стоматология. - Украинская медицинская стоматологическая академия. - Полтава, 2005.

В диссертационной работе на основе клинико-лабораторного обследования 142 больных хроническим генерализованным пародонтитом на фоне язвенной болезни двенадцатиперстной кишки выявлено формирование у них иммунного дисбаланса, включающего относительный гиперсупрессорный вариант иммунодефицита. Впервые определено, что при второй степени тяжести хронического генерализованного пародонтита отмечается повышение уровня естественной киллерной активности, что свидетельствует о компенсаторной активизации клеточного иммунитета, а также содержания антител к н - ДНК и показателя Е-ДНК-РОЛ, что следует рассматривать как патогенетический и соматический механизм развития заболевания.

Выявлено, что прогрессирование хронического генерализованного пародонтита у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки сопровождается нарастанием дисрегенераторных сдвигов в тканях пародонта. При второй степени тяжести наблюдается достоверно более выраженная депрессия репаративной регенерации эпителия прикрепления. Зарегистрирован разнонаправленный характер изменений фибринолитической активности культуральной среды эпителия зубодесневого прикрепления при пародонтите разной степени тяжести - при первой степени тяжести фибринолитическая активность возрастает, а при второй - снижается. Впервые доказано, что регионарный дисбаланс в системе гемостаза у данного контингента больных характеризуется возрастанием прокоагуляторной активности лимфоцитов.

Доказано, что даларгин в эксперименте in vitro обладает иммуноактивным действием, что подтверждается нормализацией иммунорегуляторного индекса, повышением активности отдельных субпопуляций иммунокомпетентных клеток в крови. Определено, что иммуномодулирующее влияние даларгина по отношению к экспрессии поверхностных маркеров Т-супрессоров/киллеров проявляется только в условиях иммунного дисбаланса. Преинкубация лимфоцитов (СД 16+) с даларгином не сопровождается изменением их содержания, но при этом снижается количество Е-ДНК-РОЛ у больных хроническим генерализованным пародонтитом на фоне язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, что свидетельствует о способности даларгина воздействовать на аутоиммунные механизмы развития заболевания.

Впервые in vitro выявлено, что под влиянием даларгина у больных хроническим генерализованным пародонтитом лейкоциты восстанавливают способность потенцировать фибринолитическую активность. Зарегистрировано также даларгин-опосредованное восстановление экспрессии иммуноцитами рецепторов к активатору плазминогена. Доказаный выраженный прорегенераторный эффект даларгина при исходно более глубокой депрессии митотической активности клеток эпителия зубодесневого прикрепления, а также даларгин-опосредованное потенцирование лимфоидной стимуляции пролиферативной активности эпителия прикрепления при пародонтите второй степени тяжести у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки.

Разработан способ комплексного лечения генерализованного пародонтита у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки с включением курса эндоназального электрофореза даларгина. Высокая эффективность предложенного способа лечения подтверждена результатами клинико-рентгенологических, лабораторных исследований в ближайшие и отдаленные сроки, которые свидетельствуют об отсутствии жалоб и воспалительной реакции тканей пародонта через 6 месяцев после курса лечения при использовании даларгина у 92,3 % больных первой степени тяжести по сравнению с 72,7 % лиц контрольной группы. Через год эти показатели составили соответственно 75,0 % и 52,9 %, а через 18 месяцев - 53,84 % и 33,3 %. Применение эндоназального электрофореза даларгина при лечении больных хроническим генерализованным пародонтиом второй степени тяжести на фоне язвенной болезни двенадцатиперстной кишки способствовало нормализации состояния тканей пародонта через 6 месяцев у 71,43 % пациентов против 54,17 % лиц контрольной группы. Через год клинико-рентгенологическая стабилизация регистрировалась у 64,28 % больных опытной группы и 43,75 % пациентов контрольной группы, а через 18 месяцев - у 50, 0 % и 30,0 % соответственно.

Следовательно, комплексное лечение больных хроническим генерализованным пародонтитом на фоне язвенной болезни двенадцатиперстной кишки с применением эндоназального электрофореза даларгина способствует в 1,6 раза большему проценту ремиссии заболевания тканей пародонта при первой степени тяжести и в 1,7 раза при второй степени тяжести по сравнению с традиционными подходами лечения таких больных.

Ключевые слова: хронический генерализованный пародонтит, язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки, иммунитет, гемостаз, зубодесневое соединение, эндоназальный электрофорез, даларгин, комплексное лечение.

SUMMARY

Pushkova T.N. The usage of dalargine in complex treatment chronic generalized parodontitis of patients with ulcer disease of the duodenum. - A manuscript.

A thesis in search for the degree of a Candidate of medical sciences on the speciality 14.01.22 - stomatology. - Ukrainan Medical Stomatological Academy. - Poltava, 2005.

The purpose of the thesis was the increase of efficacy of complex pathogenetic treatment of patients with chronic generalized paradontitis of 1^st and 2^nd stages of severity accompanying duodenal ulcer. In the thesis the peculiarities of disorders of immunologic reactivity, haemostasis system, proliferative actifity of teeth-gingival contact epithelium in patients with paradontitis of different stages of severity were analyzed. It was confirmed that on biological in vitro models, that use of dalargine is pathogenetically necessary for the treatment of patients with chronic generalized paradontitis accompanying duodenal ulcer. The method of complex treatment of chronic generalized paradontitis accompanying duodenal ulcer using endonasal electrophoresis of dalargine was firstly approved. The clinical efficacy of the method was estimated within recent and late follow-up periods.

Kew words: chronic generalized parodontitis, ulcer disease of the duodenum, immunity, haemostasis, dentogingival fastening, endonasal electrophoresis, dalargine, complex treatment.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічний генералізований пародонтит (ХГП) останнім часом характеризується високою частотою поширеності у всіх вікових групах, стійкою тенденцією до розвитку тяжких форм уражень, недостатньою ефективністю місцевого стоматологічного лікування (Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В., 2000; Безрукова И.В., Грудянов А.И., 2002; Весгейм Л.Д., Люмкис Е.В., 2004; Straka M., 2000). Ретельне терапевтичне обстеження хворих генералізованим пародонтитом дозволило встановити 100 % захворюваність даних пацієнтів внутрішніми хворобами (Цепов Л.М., Николаев А.И., 2002; Орехова Л.Ю., 2004). Вивчення патогенетичних взаємозв'язків запально-дистрофічних уражень тканин пародонта та стану внутрішніх органів разом із розробкою комплексних підходів до їх лікування є найбільш актуальною медико-соціальною проблемою (Иванюшко Т.П. и соавт., 2000; Мащенко И.С., 2002; Горбачева И.А., 2002; Beck J.D., 2000; Genco R.J., Loe H., 2000).

За даними багатьох авторів (Пильтяй В.И., 1986; Сафаров Т., 1986; Николаев А.И., 1998; Кузнецова О.Н., 2000; Костиленко Ю.П., Шерстюк О.А., 2001), у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки (ВХ ДПК) частота уражень тканин пародонта коливається від 84,6 до 97,3 %, при цьому у пацієнтів із ускладненими формами виразкової хвороби вони зустрічаються частіше і характеризуються тяжким перебігом (Робакидзе Н.С., 2000). Доведено, що поширеність і тяжкість хронічного генералізованого пародонтиту варіаційно корелює із давністю виявлення патології шлунково-кишкового тракту, її активністю та ступенем контамінації слизової оболонки шлунка Helicobacter pylori (Нр) (Борисенко А.В., Линовицька О.В., 2000; Островская Л.Ю. и соавт., 2003; Каспина А.И. и соавт., 2003).

Описані механізми порушень взаємодії систем гемостазу із імуногенезом, перекисним окисленням ліпідів в експериментальних та клінічних умовах розвитку генералізованого пародонтиту (Белоклицкая Г.Ф., 2000; Мищенко В.П., Силенко Ю.И., 2001; Ярова С.П., Осипенко Т.С., 2001), які аргументують перспективність напрямку патогенетичного лікування захворювань пародонта з урахуванням пептидергічної регуляції метаболічних процесів. Однак публікації, присвячені ролі функціональної активності клітинного імунітету, стану системи гемостазу, особливостям даларгін-залежної мітотичної активності епітелію прикріплення у хворих при прогресуванні ступеня тяжкості хронічного генералізованого пародонтиту на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, відсутні.

Використання традиційних методів лікування таких хворих, що базуються на проведенні антибактеріальної та протизапальної терапії, характеризується не зовсім задовільними результатами (Данилевський Н.Ф., Колесова Н.В., 2001; Львова Л.В., 2001; Мащенко И.С., Самойленко А.В., 2002; Аболмасов Н.Н. и соавт., 2002; Matthews D.C., 2000; Kinane D.F., Marshall G.J., 2001). Експериментально-клінічне обґрунтування застосування синтетичного лейенкефаліну - регуляторного гексапептиду даларгіну у комплексній терапії хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки є доцільним та актуальним.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом комплексної науково-дослідницької теми кафедри стоматології ФПО Кримського державного медичного університету ім. С.І.Георгієвського: “Епідеміологія, профілактика та лікування захворювань тканин пародонта та слизової оболонки порожнини рота” (шифр №7200 ДНТЕ, номер державної реєстрації 0198 V 007586). Дисертант у комплексній темі виконував окремі фрагменти.

Мета дослідження - підвищення ефективності комплексного лікування хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого та другого ступенів тяжкості на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки шляхом включення до його схеми ендоназального електрофорезу даларгіну.

Задачі дослідження:

1. Установити особливості порушень імунологічної реактивності при хронічному генералізованому пародонтиті першого та другого ступеня тяжкості у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки.

2. В експерименті in vitro вивчити імуноактивні властивості даларгіну у хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні ВХ ДПК.

3. Оцінити стан систем гемостазу у хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні ВХ ДПК та динаміку їх основних показників під впливом даларгіну.

4. Виявити особливості даларгін-залежної мітотичної активності епітелію зубоясеневого прикріплення у хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні ВХ ДПК.

5. Проаналізувати клінічну ефективність застосування ендоназального електрофорезу даларгіну у комплексному лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту першого та другого ступенів тяжкості у хворих ВХ ДПК.

Об`єкт дослідження - стан клітинного імунітету, даларгін-залежної мітотичної активності епітелію прикріплення, системи гемостазу у хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого та другого ступенів тяжкості на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, інтеграція систем гемостазу та імунітету в процесі прогресування хронічного генералізованого пародонтиту.

Предмет дослідження - корекція регуляторним пептидом даларгіном порушень взаємозв'язку систем гемостазу та імунітету, проліферативної активності епітелію прикріплення при хронічному генералізованому пародонтиті різного ступеню тяжкості у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки.

Методи дослідження - загальноприйняті клінічні, лабораторні, функціональні, цитохімічні та біохімічні методи обстеження хворих для визначення діагнозу, виявлення та оцінки ступеня контамінації Helicobacter pylori, аналізу ефективності запропонованого способу комплексного лікування; в експериментальних дослідженнях - імуногістохімічні, біохімічні методи, мембранна імунофлюресценція, імуноферментний аналіз з метою вивчення змін стану імунітету, гемостазу, проліферативної активності епітелію зубоясенного прикріплення при різному ступеню тяжкості пародонтиту у хворих ВХ ДПК, їх динаміки в процесі застосування даларгіну; статистичні методи для визначення достовірності отриманих результатів експериментальних та клінічних досліджень.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше доведено формування у хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки імунного дисбалансу, що включає відносний гіперсупресорний варіант імунодефіциту. Вперше виявлено, що при другому ступені тяжкості хронічного генералізованого пародонтиту відмічається підвищення рівня природної кілерної активності, що свідчить про компенсаторну активізацію клітинного імунітету. Дисбаланс у системі природної цитотоксичності у хворих ХГП другого ступеня тяжкості, який поєднується із відносною гіперсупресією, може розцінюватись як умова формування імунопатологічного процесу. Суттєве підвищення у них рівня антитіл до н-ДНК та показника Е-ДНК-РУЛ слід розглядати як патогенетичний та соматичний механізм розвитку змін у тканинах пародонта на фоні ВХ ДПК.

Вперше визначений різноспрямований характер змін фібринолітичної активності культурального середовища при ХГП різного ступеня тяжкості на фоні ВХ ДПК - при першому ступені тяжкості фібринолітична активність зростає, а при другому - знижується. Вперше доведено, що регіонарний дисбаланс у системі гемостазу у даного контингенту хворих характеризується підвищенням прокоагуляторної активності лімфоцитів.

Зареєстровано, що прогресування ХГП у хворих ВХ ДПК супроводжується посиленням дисрегенераторних порушень у тканинах пародонта. При другому ступені тяжкості ХГП спостерігається достовірно більш виражена депресія репаративної регенерації епітелію прикріплення.

Вперше науково обґрунтовано застосування даларгіну для корекції Т-клітинного дисбалансу в якості засобу експериментальної імунотерапії, що опосередкована через тимічні фактори. В експериментах in vitro визначено, що імуномоделюючий вплив даларгіну по відношенню до експресії поверхневих маркерів Т-супресорів/кілерів проявляється тільки в умовах імунного дисбалансу. Преінкубація лімфоцитів (СD 16⁺) із даларгіном не супроводжується зміною їх кількості, але при цьому знижується значення показника Е-ДНК-РУЛ у хворих ХГП, що свідчить про здатність даларгіну впливати на аутоімунні механізми розвитку захворювання.

Вперше in vitro виявлено, що під впливом даларгіну у хворих ХГП лейкоцити відновлюють здатність потенціювати фібринолітичну активність. Зареєстровано даларгін-опосередковане відновлення експресії імуноцитами рецепторів до активатору плазміногену. Це свідчить про властивість даларгіну регулювати лейкоцитозалежну фібринолітичну активність у вогнищі запалення у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК.

Вперше доведений виражений прорегенераторний ефект даларгіну при вихідній більш глибокій депресії мітотичної активності клітин епітелію, а також даларгін-опосередковане потенціювання лімфоїдної стимуляції проліферативної активності епітелію прикріплення при пародонтиті другого ступеня тяжкості у хворих ВХ ДПК.

Вперше обґрунтовано спосіб комплексного патогенетичного лікування хворих ХГП на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки із застосуванням ендоназального електрофорезу даларгіну, оцінена його ефективність у найближчі та віддалені терміни спостереження.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати експериментально-клінічних досліджень можуть бути застосовані в області теоретичної та клінічної стоматології, патологічної фізіології, фармакології, гастроентерології.

Дані аналізу виконаних експериментів in vitro поглибили знання механізмів розвитку хронічного генералізованого пародонтиту, що дозволяє застосовувати адекватну патогенетичну терапію хворих. Проведено патофізіологічне обґрунтування використання даларгіну у комплексному лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту.

Розроблений, апробований і пропонується для широкого використання новий ефективний спосіб комплексного лікування хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого та другого ступенів тяжкості на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Результати дисертаційних досліджень використовуються у практичній діяльності лікарів-пародонтологів міської клінічної стоматологічної поліклініки м. Сімферополя, медичного центра “Медики-Чорнобилю” (м. Євпаторія), обласної стоматологічної поліклініки м. Полтави, м. Дніпропетровська, у стоматологічному відділенні центра реабілітації шахтарів м. Донецька, у навчальному процесі кафедр терапевтичної стоматології Дніпропетровської державної медичної академії, Української медичної стоматологічної академії (м.Полтава), кафедри загальної стоматології ФПО Донецького державного медичного університету ім. М.Горького, кафедри загальної стоматології ФПО і кафедри стоматології дитячого віку Кримського державного медичного університету ім. С.І.Георгієвського.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Здобувачем особисто проведений інформаційний пошук та аналіз наукової літератури. Разом із науковим керівником сформульовані мета та задачі дослідження, висновки та практичні рекомендації. Усі результати та викладені положення, які складають основний зміст дисертаційної роботи, отримані здобувачем самостійно. Автор особисто виконав усі клінічні дослідження, провів статистичну обробку даних, проаналізував та оцінив отримані результати. Клінічні дослідження і лікування хворих проведені на базі гастроентерологічного відділення РКЛ ім. М.О.Семашка, пародонтологічного кабінету міської стоматологічної поліклініки м. Сімферополя, медичного центра “Медики-Чорнобилю”.

Експерименти in vitro виконані здобувачем сумісно із співробітниками клініко-діагностичної лабораторії медичного центра “Медики-Чорнобилю”.

У наукових роботах, опублікованих у співавторстві, внесок дисертанта розцінюється як основний.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження доповідались: на VIII конференції гастроентерологів військово-повітряних сил України (Вінниця, 2002); міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні методи діагностики, лікування та профілактики в терапевтичній стоматології” (Полтава, 2003); науково-практичній конференції, присвяченій 25-річчю стоматологічного факультету КДМУ (Сімферополь, 2003); науково-практичній конференції, присвяченій 26-річчю стоматологічного факультету КДМУ (Сімферополь, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових робіт, у тому числі 5 наукових статей у зареєстрованих ВАК України виданнях (з них 4 без співавторів) та 7 тез доповідей у матеріалах наукових та науково-практичних конференцій. Отримано 2 деклараційних патенти на винаходи.

Обсяг і структура дисертації. Загальний обсяг дисертації складає 199 сторінок машинопису, складається із переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, опису об`єктів та методів досліджень, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу та обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, який містить 336 назв робіт, з них 242 вітчизняних і 94 іноземних авторів. Робота ілюстрована 30 таблицями і 4 рисунками.

ЗМІСТ РОБОТИ

Об`єкти і методи досліджень. Клінічне обстеження проводилось 547 осіб у віковому діапазоні 18-65 років, із числа яких відібрані групи порівняння. 142 хворих, в яких при обстежені виявлена виразкова хвороба дванадцятипалої кишки та відмічались клінічні прояви хронічного генералізованого пародонтиту, були розподілені на чотири групи. До першої групи увійшли 37 чоловік з першим ступенем тяжкості ХГП, яких лікували за традиційною схемою. Другу групу склали 42 хворих аналогічного ступеня тяжкості ХГП, у лікувальний комплекс яких був включений курс ендоназального електрофорезу даларгіну. 34 чоловіки із ХГП другого ступеня тяжкості увійшли до третьої групи, яку лікували традиційно. Четверта група представлена 29 хворими ХГП другого ступеня тяжкості, у комплексній терапії яких був курс ендоназального електрофорезу даларгіну. Контрольною була група із 25 здорових осіб аналогічного віку без патологічних змін у тканинах пародонта. Для аналізу впливу даларгіну на проліферативну здатність епітелію зубоясенного прикріплення виділена додаткова контрольна група (друга контрольна) із 26 чоловік, які не мали соматичних хвороб, але перебували на лікуванні у відділенні щелепно-лицевої хірургії Республіканської клінічної лікарні ім. М.О.Семашка з приводу побутових травм, де intra operatinum у них отримані зразки м'яких тканин пародонта. У всіх осіб другої контрольної групи до отримання травм у щелепно-лицевій області клінічних проявів захворювань пародонта не було.

Діагностику хвороб пародонта здійснювали у відповідності до рекомендацій Республіканської конференції стоматологів України (1998), діагнози формулювали згідно класифікації М.Ф.Данилевського (1994). Гігієнічний індекс розраховували за Федоровим-Володкіною, аналізуючи його кількісні та якісні показники. Для індексної оцінки стану тканин пародонта застосовували пародонтальні індекси за A.Russel (1956) та S.Ramfjord (1959), індекс РМА за C.Parma (1960). Аналізували результати проб Писарева-Шиллера, йодного числа Д.Свракова (1962), вакуумної діагностики за В.Кулаженко (1961). Стан кісткової тканин щелеп оцінювали на основі ортопантомографії та контактної внутрішньоротової рентгенографії.

Для визначення стану слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки всім хворим дослідних груп проведена фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС) з прицільною біопсією та розрахунком інфікованості Hp шляхом цитологічної діагностики біоптата з оцінкою ступеня контамінації. Динаміку загоєння виразкового дефекту підтверджували проведенням контрольної ФЕГДС за ознаками: видужання, покращення, без змін. У вмісті пародонтальних кишень Hp оцінювали на основі швидкого уреазного тесту за власною методикою. Додатково усім обстеженим проводили клінічний аналіз крові за стандартними методиками.

З метою аналізу загальних змін імунологічного статусу, системи гемостазу, репаративних властивостей м'яких тканин пародонта у хворих ХГП першого та другого ступенів тяжкості на фоні ВХ ДПК, впливу на зареєстровані зміни регуляторного гексапептиду даларгіна, обґрунтування можливості його клінічного застосування при зазначеному виді патології були виконані експерименти in vitro. В якості матеріалів дослідження використана венозна кров обстежених хворих чотирьох дослідних, першої контрольної груп та зразки тканин пародонта, отримані за згодою intra operatinum у пацієнтів дослідних та другої контрольної груп.

Для визначення даларгін-опосередкованої біологічної активності тималіну застосована власна модифікація методики В.Г.Морозова, В.Х.Хавінсона (1989), розрахунок субпопуляцій лімфоцитів та вплив даларгіну на функціональну активність лімфоцитів проводили методом мембранної імунофлюоресценції з використанням гібридомних моноклональних антитіл до лейкоцитарних диференційованих антигенів та антигенів активації серії LT виробництва “Сорбент” (Інститут імунології РАМН, Москва). Вміст антитіл до нативної ДНК у крові реєстрували методом імуноферментного аналізу за Н.Є. Ястребовою (1987), а визначення кількості лімфоцитів, що експресують рецептори до н-ДНК модифікованою методикою розеткоутворення (Кусельман А.І., 1987). Оцінку кількості Fc-рецепторвмісних моноцитів та моноцитів, що мають рецептори до C3 компоненту комплемента здійснювали на основі тесту розеткоутворення (Elliot B.E., 1979) за методикою моношару клітин на предметному склі (Januszko T., Dubinska L., 1965). Фібринолітичну активність (ФА) лейкоцитів крові визначали за методикою А.В.Пуртова, О.А.Хренова (1990). Для оцінки кількості лімфоцитів, що мають рецептори до тромбіну, застосували методику А.І.Кусельмана (1987), в якій замість еритроцитів барана приймали участь навантажені тромбіном еритроцити бика. Розрахунок кількості лімфоцитів, що мають рецептори до тканинного активатору плазміногену, проводили аналогічно, але замість тромбіну застосовували розчин тканинного активатору плазміногену, який попередньо виділяли за методикою E.Levin et al. (1994). Для визначення вмісту кортизолрезистентної фракції лімфоцитів (КРФЛ) застосована методика В.І.Пицького та співавт. (1986).

На основі методу короткотермінових органних культур, який забезпечує культивування епітелію in vitro (Лурия Е.А., 1972), аналізували лімфоцито-опосередковану проліферативну здатність епітелію зубоясенного прикріплення (ЛПАП). Розраховували проліферативний індекс (ПрІ) тканин зубоясенного прикріпення (відсоток мітозів на 300 епітеліальних клітин), визначали їх ФА культурального середовища за методикою T.Astrup, S.Mullertz (1952), час рекальцифікації (ЧР) за методикою H.Bergerhof, L.Roca (1954).

Комплексне лікування у стоматолога з урахуванням всіх принципів терапії пародонтологічних хворих включало професійну гігієну порожнини рота, ліквідацію місцевих подразнюючих чинників у порожнині рота, за показанням різні види кюретажу. В якості місцевої медикаментозної терапії застосовували 1% метилурацилову мазь та Метрогил-Дента у вигляді аплікацій на ясна, відвар календули у вигляді полоскань 3-5 разів на день (№ 10). При наявності гнійного ексудату у пародонтальних кишенях - розчини трипсину або хемотрипсину.

Внутрішньо призначали комплекс вітамінів і мікроелементів, який включав кальцій, вітамін D₃ протягом 30 діб, гіпосенсибілізуючі засоби при необхідності.

Для ерадикації хелікобактерної інфекції після консультації із гастроентерологом застосовувалась одна із наступних стандартних схем (відповідно до Маасрихтського консенсусу 2002 р.):

Амоксициллін 500 мг х 2 рази/добу + Омепразол 20 мг х 2 рази/добу + Гастро-норм 120 мг х 4 рази/добу + Метронідазол 500 мг х 3 рази/добу;

Флемоксин-солютаб 500 мг х 2 рази/добу + Париет 30 мг х 2 рази/добу + Де-нол 120 мг х 4 рази /добу + Тініба 300 мг х 2 рази/добу;

Амоксициллін 1000 мг х 2 рази/добу + Фамотидін 20 мг х 2 рази/добу + Гастро-норм 120 мг х 4 рази/добу + Метронідазол 500 мг х 3 рази/добу.

Послідовність лікувальних заходів та вибір медикаментозних засобів визначались індивідуально.

Курс комплексної терапії у хворих 2-ї та 4-ї дослідних груп включав ендоназальний електрофорез даларгіну (№ 10).

Дослідження проводились у динаміці: клініко-лабораторні обстеження пацієнтів виконувались до початку активної противиразкової терапії і лікування ХГП, а далі - після закінчення курсу лікування, через 6, 12, 18 місяців.

Отримані результати клініко-експериментальних досліджень проаналізовані з використанням пакету статистичних програм Statgraphic 2.3 та за критерієм t Ст`юдента.

Результати досліджень та їх обговорення. Клініко-лабораторне обстеження 142 хворих чотирьох дослідних груп показало, що всі вони мали активний перебіг ВХ ДПК і раніше не отримували специфічної ерадикаційної терапії. Стан тканин пародонта до проведення курсу лікування суттєво відрізнявся в осіб із першим та другим ступенем тяжкості ХГП. Так, у хворих ХГП другого ступеня тяжкості індекс кровоточивості ясен був в 1,91 рази вищим, глибина пародонтальних кишень - в 1,43 рази більша. Відрізнялись і показники індексів та проб - пародонтальний індекс за Russel в 1,79 рази, число Свракова - в 1,56 рази, індекс РМА - в 2,29 рази, а гігієнічний індекс - в 1,36 рази були вищими в осіб із другим ступенем тяжкості ХГП.

Вивчення інтегрального індикатора клітинної імунологічної реактивності крові виявило, що він достовірно знижений у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК. Так, вміст Еа-РУЛ при першому ступені тяжкості ХГП зменшується, в середньому, на 56,8 % проти показника здорових осіб із інтактним пародонтом, а при другому ступені тяжкості - на 68,7 %. Навантажувальний тест із даларгіном показав ріст тималін-опосередкованого відновлення експресії поверхневих Еа-рецепторів на Т-лімфоцитах у крові хворих ХГП, особливо першого ступеня тяжкості. Отже, даларгін може бути застосований для екстраімунної корекції.

Виявлено, що вміст CD3⁺ - клітин у хворих ХГП, як першого, так і другого ступенів тяжкості не виходить за межі фізіологічного діапазону коливань і не змінюється під впливом преінкубації клітин в експерименті in vitro з даларгіном. Разом з тим, якщо вміст CD4⁺ - лімфоцитів у хворих першої та другої груп до початку лікування суттєво не змінений (38,9±1,9 % та 39,3±1,7 % проти 44,7±2,3 % у контролі, P<0,1), то у хворих третьої й четвертої груп - достовірно знижується (34,8±2,0 % та 35,2±1,8 %, P<0,01 порівняно із контролем). За нашими даними, при першому ступені тяжкості ХГП на фоні ВХ ДПК вміст Т-супресорів/кілерів зменшується до 17,5±1,1 % (P<0,02 порівняно з контролем - 22,0±1,3 %), а у хворих ХГП другого ступеня тяжкості - не відрізняється від норми. Розрахунок імунорегуляторного індексу (ІРІ) показав, що його значення при першому ступені тяжкості ХГП перебувають на рівні фізіологічних коливань норми, в той же час при другому ступені тяжкості значення хелперно-супресорного співвідношення суттєво знижується (1,51±0,08 проти 2,11±0,10 у контролі, P<0,001). Таким чином, у хворих ХГП другого ступеня тяжкості на фоні ВХ ДПК виявляється відносний гіперсупресорний варіант імунодефіциту.

Аналіз вмісту ПК-клітин у крові хворих ХГП показав, що кількість CD16⁺ не виходить за межі фізіологічного діапазону, що складає 15,3±0,5 %, але при другому ступені тяжкості пародонтиту рівень природної кілерної активності достовірно вищий, ніж при першому ступені тяжкості (16,75±0,05 % та 14,8±0,4 %). Це свідчить про компенсаторну активізацію еволюційно більш давньої та менш диференційованої ланки клітинного імунітету (Семенов Б.Ф., 1995).

Преінкубація у вітральних експериментах клітин крові із даларгіном нормалізувала вміст CD4⁺, CD8⁺, CD16⁺ , ІРІ у всіх групах хворих. Даний факт свідчить про імуномодулюючі властивості даларгіну, які проявляються в умовах імунного дисбалансу.

Відомо, що при розвитку хронічного запального процесу у тканинах будь-якої локалізації, включаючи і пародонт, має місце утворення аутоантитіл (Самойленко А.В. 2001). Нами встановлено, що рівень АТ н-ДНК у крові хворих ХГП суттєво підвищений: при першому ступені тяжкості - у 1,45 разів, при другому - 2,55 разів. Даний показник, на думку А.Я.Кульберга (1985), слід розглядати як в патогенетичних, так і саногенетичних аспектах. Враховуючи зазначене, рівень АТ н-ДНК заслуговує на увагу у плані прогнозування здатності хвороби до рецидивів.

Аналіз вмісту у крові лімфоцитів, які експресують рецептори до н-ДНК, показав, що у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК до лікування рівень Е-ДНК-РУЛ підвищений порівняно із контролем в середньому на 45,0 % при першому ступені тяжкості та майже на 100,0 % при другому ступені тяжкості (P<0,001), а під впливом преінкубації клітин зі даларгіном знижується відповідно на 29,1 - 13,7 %. Вважається, що підвищення вмісту Е-ДНК-РУЛ у хворих із хронічними патологічними процесами запального генезу пов'язано із змінами рівня антирецепторних аутоантитіл через ідіотип-антиідіотипову взаємодію при потужному впливові на імунну систему аутоантигенів із вогнищ запалення (Поверенный А.М., 1991). Отже, показник Е-ДНК-РУЛ, як і АТ н-ДНК, може розцінюватись як своєрідний лабораторний маркер “напруженості” аутоімунних реакцій при патологічних процесах з аутоімунним компонентом патогенезу. Експеримент in vitro засвідчив про здатність даларгіну впливати і на аутоімунну “складову” патогенезу ХГП.

Оскільки Fc-рецептор є основною імунорегляторною молекулою для зв'язку із С-кінцевими доменами імуноглобулінів, а також для забезпечення фагоцитам можливості специфічно зв'язувати опсонізовані часточки та імунні комплекси, поглинати їх, ми провели вивчення вмісту Fc-рецепторвмісних моноцитів у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК і виявили, що як при першому, так і при другому ступенях тяжкості ЕА-РОМ достовірно знижено на 12,8-18,4 % відповідно (P<0,02) порівняно із контролем і не змінюється під впливом даларгіну. Вміст моноцитів, які експресують рецептори до С3-компоненту комплемента (ЕАС-РОМ) у хворих 1-ї та 2-ї груп суттєво не змінений, тоді як у хворих 3-ї та 4-ї груп досліджуваний показник знижений відповідно до 23,3±1,3 % та 21,7±1,6 % при нормі 31,4±1,5 % (P<0,001). Під впливом преінкубації з даларгіном ЕАС-РОМ в осіб 3-ї та 4-ї груп збільшується відповідно до 27,3±1,4% (P<0,05 порівняно із вихідним значенням у групі) та 27,0±1,2 % (P<0,01 порівняно із вихідним значенням). Таким чином, результати досліджень in vitro свідчать, що преінкубація моноцитів із даларгіном сприяє відміні модифікації рецепторного поля мононуклеарних фагоцитів можливо опосередковано через лімфоцити, які присутні у суспензії мононуклеарів.

Аналіз вмісту кортизолрезистентної фракції лімфоцитів у венозній крові хворих ХГП на фоні ВХ ДПК показав, що він не виходить за межі фізіологічного діапазона при першому ступені тяжкості і не змінюється під дією даларгіну. Але у хворих 3-ї та 4-ї груп стійкість лімфоцитів до лімфолітичної дії кортикостероїдів знижена: показник КРФЛ збільшений відповідно на 10,2-13,5% (P<0,05 порівняно з контролем). Достовірного впливу даларгіну на вміст КРФЛ у хворих другого ступеня тяжкості не виявлено, хоча показник повертається до фізіологічної межі коливань.

Реалізація імунної відповіді завжди супроводжується залученням гемостатичних реакцій та активації фібринолізу (Грицюк А.И. и соавт., 1994; Семенов Б.Ф., 1995). Отримані нами дані документують наявність ще однієї важливої патогенетичної особливості формування та прогресування ХГП - порушення функціональної інтеграції систем імунітету та гемостазу. Так виявлена суттєва різниця у дії лейкоцитів на ФА аутологічної плазми здорових та хворих осіб. Якщо в контрольній групі здорових додавання лейкоцитів до еуглобулінового згустку прискорювало лізис останнього на 22,4±1,4 %, то у хворих першого ступеня тяжкості ХГП тільки на 11,75±0,4 %, другого ступеня тяжкості - на 5,5±0,4 % (P<0,001). Під впливом даларгіну у хворих всіх груп лейкоцити відновлюють здатність потенціювати фібринолітичну активність: показник у відсотковому відношенні зростає на 28,3-74,5 %. Дані факти доводять здатність даларгіну активно впливати на функціональну інтеграцію імунної та фібринолітичної систем у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК та сприяти підвищенню активаторного потенціалу in loko morbi - на рівні тканин пародонта, дванадцятипалої кишки, куди (у зону запалення), враховуючи загальну біологічну закономірність, активно мігрують лейкоцити крові із системного кровотоку.

Регіонарний (in loko morbi) дисбаланс у системі гемостазу у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК включає в себе і ріст прокоагулянтної активності лімфоцитів. Так, у хворих ХГП першого ступеня тяжкості вміст лімфоцитів, які експресують рецептори до тромбіну (Е-ТР-РУЛ), за нашими даними, підвищений на 208,3 % порівняно із контролем, а у хворих другого ступеня тяжкості ХГП - у середньому в 4,9 разів. Преінкубація клітин із даларгіном достовірно знижує даний показник в осіб із першим ступенем тяжкості, але не нормалізує його, в той час як у хворих ХГП другого ступеня тяжкості - взагалі не змінює. Отже, в умовах вираженої тромбінемії, яка корелює із тяжкістю запального процесу будь-якої локалізації (Серов В.В., Пауков В.С., 1995; Maury C.P., 1996), даларгін втрачає здатність регулювати експресію поверхневих рецепторів до тромбіну на лімфоцитах.

Результати наших досліджень засвідчили, що у хворих ХГП першого ступеня тяжкості на фоні ВХ ДПК вміст Е-ТА-РОЛ не відрізняється від показника контрольної групи та не має даларгін-залежної динаміки. У хворих ХГП другого ступеня тяжкості виявлено порушення імунної регуляції активаторного потенціалу: кількість лімфоцитів, що мають рецептори до тканинного активатора плазміногену, зменшується до 16,2±0,35 % проти 18,9±0,4 % у контролі (P<0,001). Під впливом даларгіну in vitro Е-ТА-РУЛ у даного контингенту хворих зростає на 8,9 %.

Важливим механізмом розвитку і прогресування хронічного генералізованого пародонтиту є структурна перебудова епітелію зубоясенного прикріплення. Найбільш інформативною біологічною моделлю для аналізу гістогенетичної дії лікарських засобів є тканинні культури (Лурия Е.А., 1972). Отримані дані свідчать, що мітотична активність епітелію прикріплення знижена у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК при першому ступені тяжкості до 14,25±0,45 проти 18,80±1,2 у контролі (P<0,001), тоді як при другому ступені тяжкості ПрІ складає 8,7±0,45, що доводить наявність більш виражених дисрегенераторних зсувів у м'яких тканинах пародонта. Введення даларгіну до культуральної моделі суттєво не впливає на ПрІ хворих ХГП першим ступенем тяжкості, але збільшує його на 16,05 % при другому ступені тяжкості. Даний факт документує виражений прорегенераторний ефект даларгіну при вихідній більш глибокій депресії мітотичної активності клітин епітелію.

Результати інкубаційних тестів, що характеризують вплив даларгіну на лімфоцито-опосередковану проліферативну активність епітелію прикріплення у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК, показали, що при першому ступені тяжкості динаміки ЛПАП в експериментальній культуральній моделі із введенням аутологічних лімфоцитів не спостерігалось, при другому ступені тяжкості ПрІ зростав на 20,35 %. Під впливом аутологічних мононуклеарів, попередньо проінкубованих із даларгіном, ПрІ достовірно збільшувався лише у тканинній культурі хворих ХГП другого ступеня тяжкості (на 15,8 %). Враховуючи дані щодо імунологічної реактивності хворих, можна зазначити, що регенераційна активність епітелію прикріплення у хворих ХГП другого ступеня тяжкості перебуває під контролем клітинного імунітету (лімфоцитарно-опосередкований пластичний ефект). Даларгін здатний впливати на імунний нагляд за проліферативним потенціалом епітелію зубоясенного прикріплення.

Аналізуючи фібринолітичну активність культурального середовища зубоясенного прикріплення хворих ХГП на фоні ВХ ДПК, виявлено, що при першому ступені тяжкості ХГП вона зростає на 50,4 % проти контролю, а при другому, навпаки, зменшується на 13,8 %. Введення в культуру даларгіну достовірно підвищує ФА (на 22,5 %) тільки при другому ступені тяжкості ХГП. Час рекальцифікації культурального середовища у хворих ХГП першого і другого ступенів тяжкості скорочений (90,2±3,70 % та 67,7±4,35 % відповідно проти 100,0±0,4 % у контролі). Під впливом даларгіну ЧР достовірно зростає тільки у тканинній культурі при другому ступені тяжкості ХГП.

Виявлені зміни імунологічної реактивності, системи гемостазу у хворих ХГП на фоні ВХ ДПК, результати експериментів in vitro із застосуванням даларгіну дозволили обґрунтувати використання зазначеного препарату в якості патогенетичного засобу в комплексній терапії даних хворих. Найбільш доцільним способом його введення в організм є фізіотерапевтичний - ендоназальний електрофорез. При даній фізіотерапевтичній методиці відбуваються одночасно опосередковані впливи на центри вегетативної нервової системи (здійснюється вплив на регуляцію вегетативних функцій цілісного організму), найбільш реалізуються загальні пристосувальні реакції організму, нормалізуються корково-підкоркові процеси регуляції, виникає новий рівень функціонування гуморальної системи. Позитивні ефекти дії постійного струму (протизапальний, анальгетичний, вазодилятаторний, міорелаксуючий, метаболічний та ін.) поєднуються із низкою важливих для терапії хворих властивостей даларгіну. Такий спосіб введення даларгіну обумовлює призначення його в менших концентраціях, попереджає побічні ефекти, які можуть виникати при пероральному та парентеральному застосуванні препарату, особливо алергічні реакції, дозволяє пролонгувати до 20 діб лікувальну дію даларгіну, потенціює його терапевтичні властивості. Рефлекторні реакції, які виникають при цьому, мають не тільки місцевий характер, а проявляються і на рівні метамерного порядку, і як загальна генералізована відповідь організму. Різноманітні фізико-хімічні, метаболічні, клітинні зміни особливо виражені при невеликих дозуваннях постійного струму. Введення даларгіну з аноду зумовлює додатково і седативний ефект. Загалом ендоназальний електрофорез сприяє підвищенню опірності організму, активній мобілізації регуляторних, адаптаційних, компенсаторних, репаративних механізмів (Боголюбов В.М., Пономаренко Г.Н., 1998).

На 28 добу після проведеного комплексного лікування 142 хворих у гастроентеролога і стоматолога при повторній ФЕГДС виявлено, що у 139 осіб (97,89%) відбулося рубцювання виразки дванадцятипалої кишки. Курс безпосереднього лікування у стоматолога припиняли за умови, коли у хворих зникали скарги на кровоточивість, неприємні відчуття в яснах, запах з роту, рухливість зубів, незвичний вигляд ясен; при об'єктивному обстеженні не виявляли запальної реакції тканин пародонта, зменшувалась патологічна рухливість зубів. Так, включення ендоназального електрофорезу даларгіну у комплексне лікування показало, що позитивна клінічна динаміка пародонтиту відмічена на 3-4 відвідування у хворих з першим ступенем тяжкості (2 група), тоді як в 1-й групі (традиційна терапія) - після 5, у хворих з другим ступенем тяжкості - на 4-5 сеанс лікування у стоматолога (4 група), тоді як в 3-й групі (традиційна терапія) - після 6-7 відвідувань. Доказом служать значення індексних показників стану тканин пародонта. Максимальне зменшення індексу РМА зареєстровано у хворих 2-ї та 4-ї груп (в 7,91 та 5,49 раз відповідно). При першому ступені тяжкості ХГП резистентність капілярів до дії дозованого вакууму після курсу лікування зросла в 4,04 рази на фоні традиційної терапії та в 4,2 рази при одночасному призначенні даларгіну. У хворих ХГП другого ступеня тяжкості аналогічний показник виріс у 5,09 (3-я група) та 5,28 (4-а група) раз відповідно.

Динамічне клінічне обстеження хворих чотирьох дослідних груп показало відсутність скарг та запальної реакції тканин пародонта через 6 місяців після курсу лікування з використанням даларгіну в 92,3 % осіб 2-ї групи порівняно з 72,7 % хворих 1-ї групи. Через рік ці показники склали відповідно 75,0 % та 52,9 %, а через 18 місяців - 53,84 % та 33,3 %. Застосування ендоназального електрофорезу даларгіну при лікуванні хворих ХГП першого ступеня тяжкості на фоні ВХ ДПК в 1,6 рази частіше сприяє стійкій протягом 1,5 року клініко-рентгенологічній ремісії ХГП порівняно з традиційним підходом до лікування. У пацієнтів 4-ї групи через 6 місяців нормалізація стану тканин пародонта відмічена в 71,43 % порівняно із 54,17 % осіб 3-ї групи. Через 1 рік клініко-рентгенологічна стабілізація виявлена у 64,28 % хворих 4-ї групи та 43,75 % хворих 3-ї групи, через 18 місяців - 50, 0 % та 30,0 % відповідно. Таким чином, у хворих ХГП другого ступеня тяжкості на фоні ВХ ДПК комплексне лікування з ендоназальним електрофорезом даларгіну обумовлює в 1,7 рази вищий відсоток ремісії процесу у тканинах пародонта.

Отримані результати клініко-експериментального дослідження свідчать про необхідність застосування в якості патогенетичного засобу в комплексній терапії хворих ХГП першого та другого ступенів тяжкості на фоні ВХ ДПК регуляторного гексапептиду даларгіну. Ендоназальна методика електрофорезу даларгіну - найбільш доцільний спосіб його введення, оскільки є високоефективна, не інвазійна, економічна і доступна.

хронічний парадонтит виразковий даларгін

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі приведено теоретичне обґрунтування та практичне вирішення наукової задачі - удосконалення комплексного патогенетичного лікування хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого та другого ступенів тяжкості на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

1. Хронічний генералізований пародонтит у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки характеризується формуванням імунного дисбалансу, який включає відносний гіперсупресорний варіант імунодефіциту, що характеризується зниженням кількості Т-хелперів/індукторів (CD4⁺) при збереженому вмісті Т-супресорів/кілерів (CD8⁺), в результаті чого імунорегуляторний індекс достовірно зменшується. Збільшення ступеня тяжкості ХГП супроводжується достовірним підвищенням рівня природної кілерної активності, що свідчить про компенсаторну активізацію ланки клітинного імунітету, а також відмічається зростання рівня антитіл до н-ДНК, Е-ДНК-РУЛ, що може розцінюватись як лабораторний маркер “напруженості” аутоімунних реакцій.

2. Відмічено статистично значиме зниження на 12,8-18,4% кількості Fc-рецепторвмісних моноцитів при хронічному генералізованому пародонтиті першого та другого ступенів тяжкості та достовірне зменшення кількості моноцитів, які експресують рецептори до С3-компоненту комплемента (ЕАС - РОМ) у хворих із другим ступенем тяжкості пародонтиту на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, що визначає характер змін функцій фагоцитозу.

3. У хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого ступеня тяжкості на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки вміст кортизолрезистентної фракції лімфоцитів не виходить за межі фізіологічного діапазону, що складає 61,7±2,1%, тоді як у хворих із другим ступенем тяжкості хронічного генералізованого пародонтиту стійкість лімфоцитів до лімфолітичної дії кортикостероїдів знижена.

4. У клінічних дослідах in vitro виявлена імуноактивна дія даларгіну у хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, що підтверджується нормалізацією імунорегуляторного індексу, даларгін-опосередкованим відновленням експресії імуноцитами рецепторів до активатору плазміногену. Також у хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого ступеня тяжкості під впливом даларгіну зростає тималін-опосередковане відновлення експресії поверхневих Еа-рецепторів на Т-лімфоцитах.

5. Регіонарний дисбаланс у системі гемостазу у хворих хронічним генералізованим пародонтитом на фоні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки включає підвищення прокоагуляторної активності лімфоцитів - при першому ступені тяжкості пародонтиту вміст лімфоцитів, що експресують рецептори до тромбіну, зростає в 2,0 рази, а при другому - в 4,9 рази.

6. У хворих хронічним генералізованим пародонтитом першого та другого ступенів тяжкості мають місце різноспрямовані зміни фібринолітичної активності культурального середовища - при першому ступені тяжкості показник збільшується, а при другому ступені тяжкості, навпаки, зменшується. При введенні в культуру даларгіну фібринолітична активність достовірно підвищується тільки у хворих хронічним генералізованим пародонтитом другого ступеня тяжкості.