Діагностика і лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок з урахуванням показників стану піхвового середовища та клінічного перебігу захворювання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сечостатевий трихомоніаз, збудником якого є піхвова трихомонада (Trichomonas vaginalis), до теперішнього часу залишається однією із основних причин формування хронічних запальних процесів урогенітального тракту, що обумовлює медичну і соціальну значимість проблеми (Мавров І.І і співавт., 2000; Клименко Б.В. и соавт., 2001).

Згідно статистичних даних останніх років показники рівня захворюваності на сечостатевий трихомоніаз в Україні є стабільно високими. Зокрема у 1999 році відповідні показники становили 324,6 (на 100 тисяч населення), у 2000 р - 330,8; у 2001 р.- 329,1; у 2002 р.- 300,2 і у 2003 р. - 290,2 (на 100 тисяч населення). Особливу занепокоєність викликає високий рівень захворюваності на трихомоніаз серед жінок. Ряд вітчизняних авторів вказують на виявлення трихомонад у 30% жінок, що звертаються до лікарів-дерматовенерологів і гінекологів в зв'язку з гострими або хронічними запальними процесами урогенітального тракту (Глухенький Б.Т. и соавт.,1986; Головкин А.В., 1998).

Trichomonas vaginalis вражає здебільшого сквамозний епітелій сечостатевого тракту хворих жінок і може слугувати причиною кольпіту, вестибуліту, уретриту, циститу, ендоцервіциту, бартолініту, ендометриту, ерозій шийки матки і навіть аднекситу (Вовк И.Б., 1987).

Важливими чинниками значної поширеності урогенітального трихомоніазу є збільшення чисельності латентних та резистентних до етіотропної терапії клінічних форм захворювання. Відмічаєтся також наростання рівня трихомонадно-мікстінфекційних урогенітальних уражень, зокрема трихомонадно-хламідійних, трихомонадно-гонорейних, трихомонадно-мікоплазмових та ряду інших асоціацій (Анчупане И.С., 1992; Барышова М.В. и соавт., 2001).

Можливість поглинання трихомонадами ряду патогенних мікроорганізмів (ендоцитобіоз), зокрема хламідій, гонококів та інших суттєво утруднює діагностику відповідних інфекційних агентів. Крім того, поєднаний перебіг цих двох інфекцій може призводити до тяжких патологічних змін як у нижніх відділах урогенітального тракту хворих жінок, так і дисемінованих процесів ( ураження яєчників, епітелію маткових труб), наслідком чого є безпліддя (Свищева Т.Я., 1998; Клименко Б.В. и соавт., 2001).

Клінічними особливостями трубно-перитонеального безпліддя у жінок є первинно-хронічний перебіг захворювання з періодичними рецидивами і висока частота уражень матки та уретри, а також невідповідність між тяжкими деструктивними змінами і помірно-визначеною клінічною симптоматикою. Це може пояснювати несвоєчасне звернення хворих жінок до венеролога або гінеколога (Абдумаликов Р.А., Малова И.О. и соавт., 1999).

Враховуючи розмаїття урогенітальної симптоматики при перебігу трихомоніазу, діагноз цього захворювання повинен базуватись на результатах комплексу клініко- лабораторних досліджень. Разом з тим, загальноприйняті бактеріоскопічні методи діагностики трихомоніазу не завжди дозволяють своєчасно виявляти збудників інфекцій, що призводить до подальшої хронізаціі запального процесу і розвитку ускладнень, а також до поглибленого розладу імунологічного статусу організму хворих.

Важливим фактором, який також сприяє розповсюдженості трихомоніазу, є зниження чутливості трихомонад до ряду етіотропних препаратів. За даними деяких авторів за останні 30 років чутливість трихомонад до етіотропних препаратів загальної дії - похідних нітроімідазолу (метронідазол, флагіл, трихопол, орвагіл) знизилась в десятки разів (Васильев М.М., 1990; Беднова В.Н. и соавт., 1990; Мавров И.И. и соавт, 1998; Кравченко В.Г., и соавт., 1999).

Вище приведене вказує на нагальну необхідність подальшого удосконалення діагностики сечостатевого трихомоніазу шляхом комплексного клінічного, сучасного лабораторного і інструментального обстеження хворих жінок (кольпоскопія, уретроскопія, ультразвукове сканування), а також дослідження стану піхвового середовища та складу піхвової мікрофлори у хворих жінок.

Тактика лікування сечостатевого трихомоніазу має забезпечувати повне етіологічне виліковування від трихомонад та упереджувати ускладнення і рецидиви захворювання. Підвищення ефективності терапії трихомоніазу потребує розробки нових і удосконалених методів лікування, зокрема шляхом комплексного застосування новітніх протитрихомонадних препаратів системної та місцевої дії у комбінації з медикаментозними препаратами, які сприяють підвищенню концентрації етіотропних засобів в уражених органах і тканинах.

Важливими питаннями, які потребують поглибленого вивчення, є стан піхвового середовища і склад піхвової мікрофлори, а також дослідження комплексу факторів і чинників, які впливають на формування колонізаційної резистентності піхви при розвитку запального процесу трихомонадної етіології (Клименко Б.В. и соавт., 2001).

Крім того, враховуючи важливу роль бактеріальної мікрофлори піхви в підтримці запального процесу урогенітального тракту досягнення терапевтичного ефекту є можливим тільки при комбінованій медикаментозній дії не тільки на Trichomonas vaginalis, а і на супутню патогенну мікрофлору зокрема, шляхом застосування новітніх препаратів місцевої антибактеріальної та некролітичної дії.

Підлягає також комплексному дослідженню і аналізу стан показників запального і місцевого імунітету репродуктивного тракту у жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз, в тому числі при монотрихомонадному та міксттрихомонадному запальному процесі, що буде сприяти розробці раціональних підходів до імунокоригуючої терапії при цьому захворюванні.

Важливе значення в комплексному лікуванні сечостатевого трихомоніазу має відводитись відновленню нормального функціонування уражених органів і тканин та нормалізації показників імунологічного статусу макроорганізму (Коршунов В.М. и соавт., 1999; Дранник Г.Н., 2001).

Таким чином, вищенаведене вказує на необхідність подальшого вивчення особливостей патогенезу і клінічного перебігу сечостатевого трихомоніазу у жінок, а також розробки нових та удосконалених методів діагностики і лікування захворювання.

Мета дослідження. Підвищення ефективності діагностики, лікування та упередження розвитку ускладнень і рецидивів сечостатевого трихомоніазу у жінок, а також відновлення фізіологічного функціонування уражених органів і тканин.

Завдання дослідження:

1. Дослідити і проаналізувати особливості клінічного перебігу сечостатевого трихомоніазу у жінок на сучасному етапі.

2. Визначити значення ряду сучасних лабораторних методів (культуральний, полімеразна ланцюгова реакція) та додаткових методів дослідження (рН піхвового секрету, склад піхвового мікробного середовища), а також інструментальних методів (кольпоскопія, уретроскопія, ультразвукове сканування) для ранньої етіологічної і топічної діагностики сечостатевого трихомоніазу у жінок та своєчасної індивідуалізованої корекції лікування.

3. Провести вивчення стану піхвового середовища і складу піхвової мікрофлори у жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз, та дослідити комплекс факторів і чинників, які впливають на формування колонізаційної резистентності піхви при розвитку запального процесу.

4. Вивчити ряд показників загального імунітету організму та місцевого імунітету репродуктивного тракту у жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз , в тому числі при монотрихомонадному і міксттрихомонадному запальному процесі, а також з науковим обгрунтуванням розробити удосконалені підходи до імунокоригуючої терапії цього захворювання.

5. Розробити новий, патогенетично обґрунтований комплексний метод лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок, спрямований на повну ерадикацію збудників запального процесу, нормалізацію загального і місцевого імунного статусу в організмі хворих, відновлення фізіологічної піхвової мікрофлори та нормальне функціонування уражених органів і тканин.

1. Матеріал та методи дослідження

Попередньо нами було проведено аналіз історій хвороб та амбулаторних карт 125 жінок, хворих на урогенітальний трихомоніаз, які проходили обстеження та лікування в Київському міському шкірно-венерологічному диспансері в період з 1998 р. по 2002 р. Вік хворих жінок на термін лікування коливався від 17 до 56 років.

Вперше діагноз сечостатевого трихомоніазу був встановлений у 48 (38,4 %) із 125 обстежених жінок, а у 77 (61,6 %) було зареєстровано повторне ураження або рецидив трихомоніазу. Подовженість терміну перебігу трихомоніазу (від часу гаданого інфікування), у 42 (33,6 %) жінок становив до 2-х місяців, а у 83 (66,4 %) - більше 2-х місяців. Згідно аналізу історій хвороб було встановлено, що у 51 (40,8 %) з 125 хворих жінок були виявлені клінічні прояви уретриту. Хронічний кольпіт був діагностований у 68 (54,4 %) обстежених жінок. У 55 (44,8 %) хворих був встановлений діагноз ендоцервіцит. Клінічне ураження бартолінієвих залох було зареєстровано у 39 (31,2 %) хворих. При огляді ректальним зеркалом у 12 (9,6 %) жінок були виявлені проктити. Наявність аднекситу була виявлена у 40 (32,1 %) обстежених жінок. Важливо також вказати, що 39 (31,2 %) жінок не представляли ніяких скарг з боку сечостатевого тракту. Трихомонади були виявлені у них при проходженні профілактичного огляду.

Серед супутніх захворювань сечостатевих органів у 2 (1,6 %) обстежених жінок виявлена фіброміома матки, а у 11 (8,5 %) - вторинне безпліддя.

Відповідний аналіз вказував на домінування торпідного та хронічного перебігу трихомоніазу у жінок, а також на різнобічний індивідуалізований характер топічного ураження (кольпіт, уретрит, ендоцервіцит, аднексит, проктит) та їх поєднання.

Особисті дослідження включали комплексне клініко-лабораторне дослідження 123 жінок хворих на сечостатевий трихомоніаз. Вік обстежених хворих коливався від 18 до 52 років.

Згідно даних анамнезу та характеру клінічного перебігу захворювання у 39 (31,7 %) жінок був діагностований свіжий сечостатевий трихомоніаз з гострим, підгострим або торпідним клінічним перебігом, а у 84 (68,3 %) - хронічний.

Серед клінічних проявів захворювання домінував вульвовагініт, який був виявлений у всіх 123 обстежених жінок . При цьому у 64 (52 %) вульвовагініт був поєднаний з бартолінітом, у 39 (31,7 %) - з ендоцервіцитом і у 20 (16,3 %) - з уретритом.

З метою поглибленого дослідження ураження шийки матки 123 обстежених жінкам була проведена кольпоскопія. При цьому у 27 (21,9 %) хворих були виявлені мікроерозії шийки матки, у 13 (10,6 %) - вогнища лейкоплакії і у 7 (5,7 %) жінок справжня ерозія шийки матки. У всіх інших 76 (61,8%) із 123 жінок були виявлені псевдоерозії (ектопії).

Уретроскопічні дослідження виявили гіперемію слизової оболонки уретри і прояви м'якого інфільтрату вогнищевого характеру у 20 (16,2%) жінок.

Всім 123 обстеженим жінкам було також проведене ультразвукове діагностичне сканування органів малого тазу. При цьому, у 12 (9,8 %) обстежених хворих був виявлений полікістоз яєчників, у 9 (7 ,3%)- ендометріоз і у 4 (3,2 %) - міома матки.

Всі обстежені нами 123 жінки підлягали також комплексному лабораторному обстеженню на виявлення супутніх урогенітальних інфекцій та вивчення піхвового мікробного пейзажу. Згідно результатів лабораторних досліджень у 27 (21,9 %) хворих були виявлені хламідії, у 6 (4,9 %) гонококи, у 22 (17,9 %) мікоплазми або уреаплазми, у 9 (7,3 %) гарднерели, у 26 (21,1 %) стафілокок золотистий і у 33 (26,9 %) гриби роду Candida. При цьому у 29 хворих на трихомоніаз жінок було діагностовано наявність двох або трьох видів збудників супутніх урогенітальних інфекцій.

Палички Додерляйна були відсутні у 98 (79,7 %) обстежених.

Дослідження рН піхвового середовища виявило, що у 107 (87%) хворих воно було лужним, а у 16 (13 %) кислим.

Згідно даних анамнезу більшість обстежених нами хворих 74 (60,1%) з 123 жінок, попередньо лікувались у лікарів-гінекологів і дерматовенерологів з приводу трихомоніазу, але через деякий проміжок часу у них знову виникав рецидив клінічних проявів захворювання.

В зв'язку з цим набуває важливого значення питання своєчасного лабораторного виявлення збудників трихомоніазу та збудників супутніх урогенітальних інфекцій. Крім того, враховуючи можливість багатовогнищевих уражень сечостатевих органів і тканин при трихомоніазі, потребують більш широкого запровадження методи топічної діагностики, зокрема кольпоскопії, уретроскопії, ультразвукового діагностичного сканування органів малого тазу.

Розвиток і характер перебігу різних запальних процесів значною мірою визначається станом реактивності організму. Інвазія інфекційного агента у внутрішнє середовище організму також викликає розвиток захисних та адаптаційних реакцій.

Нами було проведено дослідження первинного фону показників імунного статусу у обстежених жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз до проведення лікування.

2. Результати дослідження

Результати досліджень виявили, що у обстежених хворих жінок спостерігалось зниження відносного і абсолютного вмісту Т-лімфоцитів. Показники В-лімфоцитів статистично достовірно не змінювались.

Нами були також досліджені деякі субпопуляції Т-лімфоцитів, які виконують функції Т-хелперів і Т-супресорів.

Проведені дослідження свідчать про зниження відносного і абсолютного вмісту Т-лімфоцитів, які володіють супресорно-кілерними властивостями та відповідно зниженням співвідношення теофілін-резистентних/теофілін-чутливих клітин. Ці порушення супроводжуються зниженням чисельності моноцитів, еозинофілів, а також прискоренням ШОЕ.

На теперішній час доведено, що у протиінфекційному захисті, в тому числі і при інфекційних ураженнях сечостатевого тракту певну роль має система імуноглобулінів, яка забезпечує утворення антитіл до антигенів збудників.

Згідно проведених досліджень у жінок, хворих на трихомоніаз спостерігалось достовірне зростання IgM у порівнянні з практично здоровими жінками.

Враховуючи здатність IgM до аглютинації і високу комплементзв'язуючу активність можливо гадати, що імунна відповідь, яка супроводжується їх зростанням, є показником імунної недостатності.

Результати проведених нами досліджень вказують на відсутність достовірного підвищення вмісту IgА в сироватці крові жінок, хворих на трихомоніаз.

Виявлене підвищення вмісту IgG в сироватці крові хворих є опосередкованим свідченням розвитку алергізації організму.

Нами було також проведено дослідження вмісту імуноглобулінів А,М, G в слизовій оболонці шийки матки жінок. Ці імуноглобуліни визначають локальну резистентність до інфекційних агентів.

У переважної більшості хворих жінок спостерігалось достовірне зниження в порівнянні з практично здоровими жінками вмісту IgА в слизовій цервікального каналу.

Вміст IgG в слизовій хворих жінок достовірно збільшувався , а показник вмісту IgМ - практично не змінювався.

Таким чином, результати показників стану місцевого імунітету у хворих корелювали з показниками визначення імуноглобулінів у сироватці хворих обстежених хворих . Зокрема, відсутність зростання рівня IgА в сироватці хворих вказувало на зниження місцевого імунітету. Свідченням цього є виявлене зниження рівня IgА в слизовій цервікального каналу хворих. Відсутність підвищення IgМ в слизовій хворих жінок обумовлювалось, очевидно, за рахунок гальмуючого ефекту достатньо високої концентрації IgG, що вказувало на можливу алергізацію організму.

Ми вважали доцільним також проведення аналізу стану показників загального і місцевого імунітету у обстежених хворих жінок в залежності від монотрихомонадної та міксттрихомонадної етіології запального процесу.

У жінок, які страждали міксттрихомонадним ураженням, спостерігалось більш виразне зниження відносного і абсолютного вмісту Т-лімфоцитів.

Було також виявлено, що у жінок з міксттрихомонадним ураженням спостерігався більш низький показник відносного і абсолютного вмісту ТР-клітин та більш високий вміст ТЧ-клітин.

Дослідження лейкоцитограми і ШОЕ виявило, що у жінок з міксттрихомонадним ураженням реєструвались більш виразні зрушення окремих показників лейкоцитограми та ШОЕ у порівнянні з хворими, які страждали монотрихомонадним ураженням.

Нами також було проведено порівняння вмісту імуноглобулінів класів А,М,G в сироватці крові хворих.

Аналіз досліджень вказував, що у жінок з міксттрихомонадною етіологією ураження реєструвалось більш суттєве підвищення вмісту JgM та IgG, що вказує на більш виразну алергізацію організму, а також на більш значне ослаблення місцевого імунітету у цієї групи хворих.

Досліджені показники імунного статусу поглиблюють уявлення про розвиток та перебіг запального процесу трихомонадної етіології , а також визначають необхідність проведення своєчасної індивідуалізованої корекції патогенетичної терапії.

Етіотропне лікування 39 жінок, що страждали на свіжий сечостатевий трихомоніаз, проводилось шляхом призначення хворим одного з протитрихомонадних препаратів нітроімідазолового ряду: метронідазол, тінідазол, орнідазол.

Хворі на хронічний трихомоніаз жінки (84 пацієнтки) перед проведенням комплексного лікування були розподілені на дві рівноцінні групи (основна, порівняльна).

Етіотропна терапія хворих , зарахованих в основну групу (43 пацієнтки), передбачала пероральний прийом одного з препаратів нітроімідазолового ряду , а також паралельне проведення специфічної імунотерапії шляхом призначення вакцини Солко Триховак по 1 флакону ліофілізованого препарату внутрішньом'язево з двотижневим інтервалом ( на курс лікування 3 ін'єкції).

Хворим жінкам, зарахованим у групу порівняння (41 пацієнтка) паралельно із застосуванням одного препаратів нітроімідазолового ряду призначався один з імуномодулюючих засобів, зокрема, тімалін, або Т-активін.

Мета проведеного розподілу хворих на хронічний трихомоніаз жінок на відповідні групи визначалась необхідністю комплексного визначення етіотропної та клінічної ефективності запропонованого нами комбінованого методу лікування, що передбачає застосування вакцини Солко Триховак , а також вивченням її імунологічних ефектів на організм у порівнянні з іншими імуномодуляторами.

Хворим на трихомоніаз жінкам, у яких при лабораторних дослідженнях були діагностовані гонококи, хламідії, мікоплазми паралельно з призначенням одного з протитрихомонадних препаратів та ін'єкцією вакцини Солко Триховак проводили етіотропне лікування цих супутніх інфекцій шляхом призначення антибіотиків відповідної етіотропної дії.

Вивчення змін ряду показників імунологічного статусу у хворих жінок проводилось в динаміці лікування. Зокрема у хворих, зарахованих у основну групу після завершення курсу прийому одного з протитрихомонадних препаратів та у динаміці проведення специфічної імунотерапії, зокрема перед проведенням другої ін'єкції вакцини Солко Триховак.

У хворих з групи порівняння динаміка змін імунологічних показників вивчалась після проведення курсу етіотропної терапії і завершення призначеного курсу ін'єкцій одного з імуномодулюючих препаратів.

У хворих, що були зараховані до основної групи та порівняльної груп, вміст IgA в сироватці крові в динаміці проведення лікування суттєво не змінювався.

Разом з тим, підвищені до початку лікування показники вмісту IgМ і Ig G в сироватці хворих мали біль виразну (достовірну) схильність до нормалізації в основній групі пацієнток у порівнянні з групою порівняння. Це дає підстави гадати, що застосування вакцини Солко Триховак в комплексній терапії хронічного трихомоніазу дозволяє досягати більш виразної нормалізуючої дії на гуморальну ланку імунітету організму у порівнянні з традиційною терапією.

Дослідження показників вмісту та співвідношення теофілін-чутливих і теофілін-резистентних клітин в динаміці лікування вказувало, що у пацієнток основної групи, спостерігався більш виразний імуномодулюючий ефект у порівнянні з хворими групи порівняння.

Враховуючи провідне значення s IgA в місцевому імунітеті , нами було проведено дослідження його вмісту в слизовій оболонці цервікального каналу хворих на хронічний трихомоніаз жінок в динаміці їх лікування.

Було встановлено, що в основній групі хворих в динаміці комбінованого лікування реєструвалось суттєве зростання вмісту s IgA (г/л).

Разом з тим, у порівняльній групі хворих рівень вмісту s IgA в слизовій оболонці цервікального каналу практично не змінився.

Таким чином, проведені нами імунологічні дослідження вказують , що вакцина Солко Триховак володіє виразними імунологічними ефектами, зокрема, сприяє синтезу гуморальних антитіл, зумовлює специфічну Т-клітинну відповідь організму, а також стимулює вироблення і накопичення s IgA в піхвовому середовищі хворих на трихомоніаз жінок.

Місцеве лікування обстежених нами жінок з монотрихомонадним та міксттрихомонадним ураженням проводилось шляхом інтравагінального застосування препарату Тержинан (по 1 пігулці інтравагінально на ніч) на протязі 10 днів.

На нашу думку препарат тержинан заслуговує на особливу увагу серед інших відомих на теперішній час лікарських засобів місцевої терапії трихомоніазу у жінок, що обумовлено оригінальним і раціональним поєднанням його складових компонентів. Зокрема. До складу препарату тержинан входять: тернідазол (група нітроімідазолу), ністатин, неоміцина сульфат, преднізолон, а також масло гвоздики і герані (антисептики рослинного походження).

При наявності у хворих на трихомоніаз жінок інфільтратів у нижніх відділах сечостатевого тракту призначалась розсмоктуюча терапія, зокрема лідаза.

При лікуванні жінок з порушеннями вагінальної мікрофлори, в тому числі з бактеріальними вагінозами різної етіології, до останнього часу не приділялось уваги стану мікробіоценозу кишковика у цих хворих. Разом з тим це питання є дуже важливим, що обгрунтовується наявністю взаємозв'язку між кишковиком і піхвою, в тому числі з урахуванням їх анатомічної близькості та існуванням можливості підселення умовно патогенних мікробів з прямої кишки у піхву.

Комплексна терапія обстежених нами жінок включала застосування препарату Лактовіт (желатинові капсули). Доцільність застосування препарату лактовіт обумовлювалась необхідністю нормалізації складу кишкової мікрофлори у хворих жінок, яка порушувалась під час прийому протитрихомонадних препаратів і антибіотиків, а також з метою упередження розвитку вторинного дисбактеріозу. Досягнення відповідного терапевтичного ефекту забезпечується складовими компонентами цього препарату. Зокрема, до складу препарату лактовіт входять лактобактерії, фолієва кислота і вітамін В12.

Після завершення лікування всі хворі підлягали комплексному клініко-лабораторному обстеженню на етіологічну та клінічну виліковуваність. Проводились також дослідження на наявність нормальної піхвової мікрофлори, зокрема лактобактерій ( палички Додерляйна) та визначалась рН піхвовового середовища. Крім того, всі хворі жінки на етапі диспансерного обстеження після завершення курсу лікування підлягали контрольному інструментальному і спеціальному обстеженню.

Результати досліджень після завершення лікування хворих на свіжий сечостатевий трихомоніаз вказували на досягнення у 36 (92,3 %) з 39 жінок повної ерадикації збудників, негативації клінічної симптоматики захворювання та відновлення фізіологічного стану піхвового середовища і нормальної мікрофлори піхви.

Разом з тим, у 3 хворих цієї групи з торпідним клінічним перебігом трихомоніазу та наявність супутньої хламідійної інфекції. Лабораторні дослідження виявили наявність трихомонад. Крім того, у цих жінок продовжувало зберігатись попередньо виявлене лужне рН піхвового середовища, а серед піхвової мікрофлори біли відсутні лактобацили.

Результати відповідних досліджень вказують, що при торпідному клінічному перебігу свіжого сечостатевого трихомоніазу у жінок та при наявності супутньої хламідійної інфекції традиційні схеми лікування можуть бути недостатньо ефективними, що потребує їх удосконалення.

На особливу увагу заслуговували результати обстеження після проведеного лікування у жінок, які страждали на хронічний сечостатевий трихомоніаз.

Вони вказували на досягнення етіологічного і клінічного виліковування у всіх жінок (43 пацієнтки), які попередньо були зараховані до основної групи спостереження.

Крім того, у всіх пацієнток основної групи спостереження після лікування було виявлено відновлення кислого рН (4,5-5,0) піхвового секрету, а також нормалізація фізіологічного стану піхвової мікрофлори, про що свідчила наявність лактобацил.

Результати обстеження жінок, хворих на хронічний трихомоніаз, які були попередньо зараховані у порівняльну групу спостереження (41 пацієнтка), потребували окремого розгляду та аналізу.

Згідно результатів дослідження у 37 (90,2 %) з 41 пацієнтки цієї групи було досягнуто етіологічне виліковування трихомоніазу. Разом з тим у 4 хворих при дослідженні піхвового секрету були виявлені трихомонади, що вказувало на рецидив захворювання.

Крім того, ще у 13 жінок групи порівняння, не зважаючи на встановлену при лабораторних дослідженнях відсутність трихомонад, а також іншої попередньо діагностованої патогенної мікрофлори, продовжували зберігатись клінічні ознаки запального процесу ( відчуття свербежу, слизові виділення з піхви). У цих 13 хворих була також виявлена лужна рН піхвового середовища та відсутність у піхвовому секреті паличок Додерляйна з одночасним підвищенням чисельності лейкоцитів.

В зв'язку з цим подальша тактика лікування 4 жінок з групи порівняння, у яких був діагностований рецидив трихомоніазу, передбачала комбіноване застосування одного з етіотропних препаратів нітроімідазолового ряду, імунотерапії вакциною Солко Триховак та інших терапевтичних заходів згідно розробленого нами методу лікування. Подальше лікування хворих жінок, у яких після проведення лікування за традиційною схемою, було досягнуто етіологічного виліковування, але продовжували спостерігатись клінічні ознаки і симптоми запального процесу (13 пацієнток), проводилось без застосування препаратів нітроімідазолового ряду. Цим хворим була проведена імунотерапія вакциною Солко Триховак, а також терапевтичні заходи, спрямовані на нормалізацію показників стану піхвового середовища та мікрофлори піхви і кишковика.

Результати клініко-лабораторного обстеження, проведеного після завершення відповідних курсів лікування вказували на досягнення повного етіологічного і клінічного виліковування у всіх вищезазначених пацієнток.

Крім загальноприйнятого комплексного обстеження всім жінкам основної та порівняльної груп проводились також інструментальні і спеціальні дослідження. Жінкам, у яких реєструвались попередньо виявлені вогнища лейкоплакії або справжня ерозія на шийці матки, полікістоз яєчників, міома матки рекомендувалось звернутись до лікаря гінеколога для подальшого обстеження та лікування відповідної гінекологічної патології.

Аналіз результатів проведеної клінічної апробації запропонованого нами методу лікування хронічного трихомоніазу у жінок вказує на його суттєві переваги у порівнянні з іншими загальноприйнятими методиками лікування. Відповідні переваги полягають у тому, що проведення етіотропної терапії сучасними препаратами нітроімідазолового ряду у комбінації зі специфічною імунотерапією (вакцина Солко Триховак), сприяє підвищенню ефективності елімінації трихомонад. Крім того, комплексна патогенетична та місцева терапія, яку передбачає запропонований нами метод лікування трихомоніазу у жінок, упереджує розвиток ускладнень, сприяє відновленню фізіологічного стану піхвового середовища та нормалізації складу вагінальної мікрофлори і мікрофлори кишковика жінок.

Висновки

репродуктивний сечостатевий трихомоніаз запальний

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі по підвищенню ефективності діагностики (поєднання лібораторних, інструментальних і спеціальних методів дослідження), а також лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок шляхом комбінованої етіотропної і комплексної патогенетичної та місцевої терапії з урахуванням характеру клінічного перебігу захворювання і показників ряду складових, які визначають ступінь колонізаційної резистентності піхви хворих.

1. Комплексне клініко-лабораторне обстеження 123 жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз, виявило у 39 (31,7 %) пацієнток свіжий запальний процес з гострим, підгострим або торпідним характером клінічного перебігу, а у 84 (68,3 %) - хронічний перебіг захворювання. Доведено, що провідними чинниками, які сприяли хронізації перебігу трихомоніазу у обстежених хворих, були : низький рівень попередньо проведеної лабораторної діагностики, в тому числі контролю на етіологічну виліковність, а також недостатня ефективність лікування загальноприйнятими протитрихомонадними препаратами.

2. Порівняння ефективності існуючих на сучасному етапі методів лабораторної діагностики сечостатевого трихомоніазу (бактеріоскопічний, культуральний, імунологічні, ДНК-полімеразна ланцюгова реакція) вказує на провідне значення для практики культурального методу виявлення трихомонад, особливо при торпідному та хронічному перебігу запального процесу. Виявлений досить високий відсоток міксттрихомонадної етіології уражень потребує використання арсеналу інших існуючих методів лабораторної діагностики, що дозволяє своєчасно діагностувати наявність збудників супутніх урогенітальних інфекцій. Доведена доцільність проведення додаткових лабораторних методів дослідження (рН піхвового секрету, склад піхвового мікробного середовища), а також комплексу інструментальних та спеціальних методів дослідження (кольпоскопія, уретроскопія, ультразвукове діагностичне сканування органів малого тазу), що дозволяє проводити індивідуалізовану корекцію комплексного лікування хворих, спрямованого на досягнення етіологічної та клінічної виліковності, а також на відновлення показників фізіологічного стану уражених органів і тканин урогенітального тракту. Проведення інструментального і спеціального обстеження хворих на трихомоніаз жінок сприяє виявленню наявності онкогінекологічної патології (вогнища лейкоплакії на шийці матки, полікістоз яєчників, міома матки) та своєчасному їх направленню на подальшого обстеження і лікування у профільних спеціалістів.

3. У переважної більшості обстежених жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз, діагностовано наявність ряду інших патогенних мікроорганізмів, значимих у виникненні і розвитку запальних процесів урогенітального тракту. Зокрема, хламідії були виявлені у 27 (21,9 %) хворих, гонококи - у 6 (4,9 %), мікоплазми або уреаплазми - у 22 (17,9 %), гарднерели - у 9 (7,3 %), стафілокок золотистий - у 26 (21,1 %) , гриби роду Candida - у 33 (26,9 %). При цьому у 29 (23,6 %) з 123 обстежених хворих діагностовано наявність поєднаного інфікування двома або навіть трьома з вищевказаних збудників. Доведено, що наявність міксттрихомонадної етіології запального процесу сприяє поглибленню зрушень рН піхвового середовища в лужний бік та активізації витіснення нормальної мікрофлори жіночого генітального тракту, зокрема лактобацил (палички Додерляйна). Наслідком цього є зниження рівня колонізаційної резистентності органів і тканин урогенітального тракту хворих жінок та надмірне розмноження умовно-патогенної мікрофлори, що сприяє формуванню патологічних синдромів.

4. Проведені комплексні дослідження показників загального імунітету та місцевого імунітету репродуктивного тракту у жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз, вказують на наявність порушень імунного захисту організму, в тому числі, суттєве послаблення локальної резистентності до інфекційних агентів. Результати відповідних досліджень імунного статусу є достатньо інформативними і поглиблюють уявлення про патогенез та особливості клінічного перебігу запального процесу трихомонадної етіології на сучасному етапі, а також визначають необхідність проведення своєчасної раціональної імунокоригуючої терапії в комплексному лікуванні хворих. При цьому відповідні терапевтичні заходи мають бути спрямовані на активацію ланки Т-клітинної імунної відповіді і нормалізацію синтезу гуморальних антитіл, а також стимуляцію вироблення та накопичення в піхвовому середовищі секреторного IgA, що є провідним серед комплексу факторів місцевого імунітету слизових оболонок сечостатевих органів.

5.Розроблений і патогенетично обгрунтований метод лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок шляхом комбінованої етіотропної терапії одним з препаратів нітроімідазолового ряду (метронідазол, тінідазол, орнідазол), специфічної імунотерапії вакциною Солко Триховак, місцевої протитрихомонадної терапії, а також індивідуалізованої патогенетичної розсмоктуючої терапії, дозволив підвищити ефективність лікування та упереджувати розвиток ускладнень і рецидивів захворювання. Крім того, запропонований комплексний метод лікування сприяв нормалізації показників запального процесу та місцевого імунітету, дозволив отримати реабілітаційний ефект, який полягав у стимуляції розмноження нормальної піхвової мікрофлори (палички Додерляйна), відновленні фізіологічних параметрів піхвового середовища та нормалізації функціонування сечостатевих органів і тканин, що має важливе медико-соціальне значення щодо репродуктивного здоров'я жінок.

Література

1. Романкова О.І. Характеристика показників імунного статусу у жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз // Український журнал дерматології, венерології, косметології.-2003.-№3 (10).-С.71-75.

2. Романкова О.І. Сучасні підходи до комплкксної діагностики і терапії сечостатевого трихомоніазу у жінок // Український журнал дерматології, венерології, косметології.-2003.-№1 (8).-С.87-91.

3. Романкова О.І. Клітинний імунітет у жінок, хворих на урогенітальний трихомоніаз з урахуванням монотрихомонадних та міксттрихомонадних чинників розвитку запального процесу // Актуальные проблемы медицины и биологии. - К., 2003-№1С. -177-182.

4. Романкова О.І., Коляденко В.Г. Комбінована терапія сечостатевого трихомоніазу у жінок//Український журнал дерматології, венерології, косметології.-2004.-№1(12).-С.65-67.

5. Романкова О.І., Степаненко В.І. Комбінована етіотропна, патогенетична і місцева терапія сечостатевого трихомоніазу у жінок // Український журнал дерматології, венерології, косметології.-2004.-№3 (14).-С.73-80.

6. Романкова О.І., Шупенько М.М. Сечостатевий трихомоніаз у жінок: сучасний погляд на проблему і можливі перспективи її розв'язання // Український журнал дерматології, венерології, косметології.-2002.-№3 (6).-С.83-92.

7. Романкова О.І. Особливості клінічного перебігу сечостатевого трихомоніазу у жінок на сучасному етапі та раціональні підходи до діагностики і терапії захворювання // Актуальные проблемы медицины и биологии.-К.,2002.- №2.-С.158-171.

Размещено на Allbest.ru