Наукове обґрунтування ціноутворення медичної допомоги на прикладі хвороб системи кровообігу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Концепцією розвитку охорони здоров'я затвердженою Президентом України у грудні 2000 року передбачається покращання стану здоров'я населення, але на її виконання немає обґрунтованих необхідних ресурсів, оскільки державне фінансування галузі, що складає 20 % від потреб, є вкрай недостатнім, а також на сьогоднiшнiй день не визначена обґрунтована вартість, що стало наслідком вiдсутностi єдиних методичних пiдходiв до ціноутворення медичної допомоги.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України відсутня обґрунтована концепція ціноутворення при наданні належної кардіологічної допомоги та не розроблена методика розрахунку необхідних економічно-обґрунтованих витрат для її фінансового забезпечення.

Дослідження вартості саме кардiологiчної допомоги пояснюється високими показниками ураженості населення хворобами серцево-судинної системи, смертність від яких зросла на 39,7 % та перевищує європейський показник на 72,4 % займаючи 60,9 % у загальній структурі (Коваленко В.М., Криштопа Б.П., Корнацький В.М., 2002).

У зв'язку з цим розроблена Державна Програма Кабінету міністрів України на 2004 - 2010 рр. попередження серцево-судинних захворювань спрямована на зниження передчасної смертності та інвалідності, виконання якої має певні труднощі у зв'язку з відсутністю обґрунтованої потреби у фінансуванні.

За економічними законами, медична допомога як послуга, повинна мати вартість, яка залежить від витрачених ресурсів. Останні включають медичні кадри, матерiально-технiчну базу, медикаментозне забезпечення та засоби діагностики, а також витрати на утримання закладів.

Для ефективного та раціонального використання ресурсів i, вiдповiдно, об'єктивного ціноутворення, великого значення набуває створення Стандартів надання медичної допомоги та Національного формуляру життєво необхідних лікарських засобів гарантованого мінімуму. Крім того, існуюча система охорони здоров'я потребує оптимізації, а запропоновані адаптаційні технології ґрунтуються на багатоканальній формі фінансування з державною часткою не менше половини, законодавчій базі і економічно зацікавленій профілактичній спрямованості.

З метою формування оптимальної ціни для лікування конкретної кардiологiчної патології, в умовах надзвичайно широкого вибору новiтнiх технологій, багато уваги приділяється аналізу економічної ефективності.

Великого значення набувають питання визначення оптимальної моделі фінансового забезпечення, яка гарантувала б економічну стабільність системи і кожної лакувальної установи окремо та дозволила б підняти медичну допомогу на більш якісний рівень (Телюков А., 1995).

Виходячи з головних цілей i задач реформи фінансування галузі охорони здоров'я, необхідно визначити потребу фінансового ресурсу на одиницю послуги та її вартість згідно фактичним витратам, що і обумовило мету і завдання дослідження.

Метою дослідження стало наукове обґрунтування моделі ціноутворення медичної допомоги на прикладі кардiологiчних хворих в сучасних умовах.

Завдання, обумовлені поставленою метою, передбачали наступне:

Вивчення державних витрат на забезпечення медичної допомоги в динамiцi за період з 1980 року, дослідження їх структури та ефективності використання коштів.

Аналіз ефективності витрат на медичну допомогу та стан здоров'я населення i його середню тривалість життя в Україні, а також в деяких інших державах.

Визначення реальної вартості медичної допомоги кардiологiчним хворим у вiдповiдностi запропонованим стандартам.

Визначення мiнiмальної потреби фінансування на забезпечення надання необхідної медичної допомоги кардiологiчним хворим.

Обґрунтування моделі ціноутворення медичної допомоги на прикладі кардiологiчної патології та її реального фінансування в сучасних умовах.

1. Програма, обсяг та методи дослідження

Для досягнення мети та виконання завдання дослідження, з використанням системного підходу, розроблено спеціальну програму, яка складається з восьми послідовних етапів. Матеріалами дослідження стали первинні медичні документи (медичні карти амбулаторних та стаціонарних хворих, на основі яких заповнені протоколи експертної оцінки), офiцiйна державна медична статистика МОЗ України, статистика Держкомстату України і ВООЗ, Нормативи надання амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги населенню, дані фінансово-економічної звітності МФУ по бюджету галузі охорони здоров'я з 1980 по 2005 роки, рекомендовані стандарти кардіологічної допомоги.

Для розрахунку вартості необхідного медикаментозного лікування кардіологічної патології у цінах на 1.01.2004 року (які надані за результатами тендеру аптекою № 2 Інституту кардіології) були обрані найпоширеніші та найважливіші в соціальному значенні нозології - гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, гострий інфаркт міокарда, ревматичні хвороби серця, а також гострий міокардит, гіпертрофічна та дилатаційна кардіоміопатія, хронічна серцева недостатність, нестабільна стенокардія.

Визначалась вартість випадку стаціонарного лікування та підтримуючої терапії протягом місяця і року. Фармакологічні препарати та схеми лікування обирались згідно розроблених і рекомендованих Стандартів надання кардіологічної допомоги.

При виборі терапії перевага надавалась вітчизняним препаратам, що склало групу з найменшими витратами. Для порівняння проводились розрахунки вартості лікування препаратами більш дорожчої та середньої цінової групи, фармакологічні властивості яких дозволяють використовувати зручний режим дозування і мають кращу ефективність.

Для оцінки вартості медичної допомоги використовувались методи аналізу економічної ефективності лікування хворих із патологією системи кровообігу, серед них аналіз мінімізації вартості та вартісний аналіз ефективності. За першим методом найбільш економічно ефективним вважалось лікування, що дозволяє зберегти більше коштів. За другим отримані переваги за рахунок додаткових витрат свідчили про економічну ефективність медичного втручання.

Розрахована вартість інструментального обстеження включала оптимальну ціну обладнання та апаратури, гарантійний термін експлуатації, норми навантаження, що визначені в комплекті технічної документації та інструкції користування.

Для розрахунку вартості одного обстеження спочатку визначалась кількість обстежень, що може бути виконано за один день при навантаженні на прилад згідно паспортних норм та тривалості дослідження відповідно Наказу МОЗУ № 33 від 23.02.2000 р. “Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я”. За умови, що прилад працює 252 робочих дні, визначали кількість обстежень, які можуть бути проведені за рік. Отримані дані помножували на термін експлуатації приладу і визначали можливу кількість обстежень, що можуть бути проведені за цей термін при незмінних умовах роботи. Визначення амортизації на одне обстеження проводилось шляхом поділу вартості обладнання на кількість проведених досліджень за час строку експлуатації приладу.

Ціна одного обстеження визначалась сумою амортизаційних затрат та вартості додаткових витратних матеріалів (гель, папір, елементи живлення, одноразові електроди, картриджі, контрастні речовини тощо) без урахування оплати праці медичного персоналу.

Високотехнологічне обстеження (радіонуклідна реносцинтіграфія, сцинтіграфія міокарда), оскільки як основних фондів вартість такого обладнання досить висока, то в ціну включено лише витрати на реактиви без урахування амортизації.

Розрахунок клінічних, біохімічних, серологічних, імунологічних досліджень проводився також без амортизаційних витрат і включає вартість лише реактивів та витратних матеріалів на одне дослідження.

Вартість обладнання була взята з каталогу цін тендерних пропозицій.

Вартість обстеження при кожній конкретній нозології розраховувалась за переліком діагностичних обстежень відповідно Стандартам. Дослідження фактичної вартості лікування хворих із серцево-судинною патологією проводилось на основі даних, що були отримані під час аналізу медичних карт амбулаторних та стаціонарних хворих згідно трьохрівневого розподілу системи надання медичної допомоги.

Дослідження на первинному (I) рівні було проведено в дільничній лікарні с. Требухів - 49 протоколів, вторинний (II) рівень охопив районні та міські лікарні (Центральній районній лікарні м. Бровари - 126 протоколів, Центральній районній лікарні м. Суми - 69, Міській клінічній лікарні № 4 м. Києва - 64 протоколи, Міській клінічній лікарні № 1 м. Суми - 64), третинний (III) - спеціалізовані диспансери обласних лікарень (Сумському обласному кардіодиспансері - 66 протоколів, Київській обласній лікарні № 2 - 86 протоколів) та Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска - 123 протоколи.

Всього проаналізовано 647 протоколів (286 амбулаторних та 361 стаціонарних), серед яких з діагнозом ішемічна хвороба серця - 362, гіпертонічна хвороба - 200, інфаркт міокарда - 42, інші - 43.

Так як рекомендації в Стандартах вважаються оптимальними для надання медичної допомоги, то отримані в результаті аналізу медичних карт, дані про фактичну вартість лікування на різних рівнях медичної допомоги порівнювались із мінімальною визначеною нами потребою.

2. Результати дослідження

Дослідження динаміки видатків в бюджеті охорони здоров'я в період з 1980 по 2005 роки визначило, що фактичне фінансування не може задовольнити потребу населення в кваліфікованій медичній допомозі. Коливання видатків на охорону здоров'я, в залежності від соціально - економічної та суспільно - політичної ситуації в країні, серед інших факторів призводить до нестабільності з негативною динамікою показників захворюваності, смертності та народжуваності, рівню середньої тривалості життя.

Протягом досліджуваного періоду (1985 - 2003 роки) спостерігається підвищення захворюваності, поширеності та смертності, в тому числі від хвороб серцево-судинної системи. Аналіз загальної динаміки ураження населення України хворобами системи кровообігу свідчить про зростання захворюваності в 1,8 рази, поширеності в 2,9 рази, смертності в 1,3 рази.

Серед усіх хвороб системи кровообігу (ХСК), 85 % займає ураженість населення ішемічною хворобою серця (ІХС), гіпертонічною хворобою (ГХ) та гострим інфарктом міокарда (ГІМ).

Найбільш негативна динаміка показників спостерігається при гіпертонічній хворобі, яка характеризується збільшенням захворюваності в 4,6 раз, смертності в 3,2 рази, поширеності в 6,7 раз і вражає більше третини працездатного населення України.

Друге місце в структурі розповсюдження (2003 року), але перше по смертності, серед хвороб системи кровообігу займає ішемічна хвороба серця. Протягом 28 років захворюваність на цю хворобу зросла в 2,2 рази, поширеність - в 4,0 рази, смертність в 1,4 рази.

Ураженість однією з головних причин смерті при ІХС - гострим інфарктом міокарда за останні три роки (2000 - 2003 рр.) зросла незначно: захворюваність - на 1,2 %, поширеність - на 0,6 %. Зниження смертності на 23,2 % може бути наслідком впровадження новітніх методів лікування.

Аналіз звітності Міністерства фінансів України по бюджету охорони здоров'я свідчить, що у 80-х - 90-х роках фінансування галузі мало стійку тенденцію до збільшення (від 4157,4 млн. умов. од. у 1980 році до 7547,9 млн. умов. од. у 1990 році). Різке скорочення фінансування на початку 90-х років більше ніж у 4 рази, визначило суму видатків по галузі 1774,4 млн. умов. од. у 1995 році. За наступні п'ять років обсяг видатків зменшився ще у 2 рази, що становило 857,1 млн. умов. од. у 2000 році. Поступове відновлення економіки відображується у збільшенні фінансування з 2001 року, про що свідчить 1257,5 млн. умов. од. у 2002 році (перерахунок в умовні одиниці зроблено у відповідності курсу національної валюти до долара США згідно даним Національного банку України у відповідний період).

Фінансування стаціонарної допомоги завжди займало значну частину видатків, що у 80-х роках становило близько 3657 млн. умов. од. У 90-х роках видатки зменшились у 4 рази (від 5850 млн. до 1328 млн. умов. од.), але питома вага їх за цей період змінювалась незначно у межах 76,5 - 79,2 %. Найменше фінансування у 2000 році 685,1 млн. умов. од. становило найбільшу питому вагу за досліджуваний період 81,1 %. З 2001 року намітилась тенденція до збільшення видатків на стаціонарну допомогу та зменшення їх питомої ваги до 61,6 % у 2002 році.

В усьому світі найбільш об'єктивним показником фінансування охорони здоров'я є кількість видатків на одного жителя. Аналіз фінансування галузі в Україні за останні 20 років виявив велику варіабельність цього показника. Так, у 1980 - 1985 рр. видатки на одного жителя складали 82,9 - 95,5 умов. од. Найбільшим цей показник був у 1990 р. і становив 145,3. Найменша кількість видатків - 17,1 - виділялась у 2000 р. З 2001 р. даний показник набуває тенденції до збільшення і в 2002 р. становив 26,7 умов. од.

Аналіз динаміки фінансування галузі охорони здоров'я та смертності населення від хвороб серцево-судинної системи визначив дві зворотнопропорційно направлені криві, які свідчать про зростання смертності при зменшенні видатків на медичну допомогу.

Так, коли видатки на охорону здоров'я (1980 - 1990 рр.) мали позитивну динаміку зростання від 4,1 до 7,5 млрд. умов. од., смертність від хвороб системи кровообігу зменшилась на 7,3 %. Кризове фінансування наступних десяти років, коли видатки 2000 року становили 0,8 млрд. умов. од., супроводжувалось зростанням показника смертності від ХСК на 46,1 % (у порівнянні з 1990 роком).

Аналіз питомої ваги основних видатків виявив, що протягом всього досліджуваного періоду найбільше коштів витрачалось на зарплату. Видатки на утримання медичних закладів займали друге місце. Потім в рейтингу витрати на медикаменти та перев'язувальний матеріал. І на останньому місці фінансування потреб основних фондів.

За описаною вище методикою визначено вартість лікування хворих із серцево-судинною патологією. Згідно Стандартів надання медичної допомоги, потреба на фармакотерапію одного хворого, в залежності від цінової групи препаратів, під час стаціонарного лікування коливається від 19,8 до 169,3 грн. при гіпертонічній хворобі, досягаючи максимуму при гострому інфаркті міокарда, ускладненому гострою лівошлуночковою. Наші дослідження мінімальної вартості гарантованого рівня медичної допомоги показують, що розрахована мінімальна потреба підтримуючої фармакотерапії лише по чотирьом нозологіям (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, хронічні ревматичні хвороби серця, гострий інфаркт міокарда) відповідно Стандартам надання медичної допомоги для всіх зареєстрованих хворих становила більше 14 млрд. грн. на рік, що в перерахунку на одного хворого складає від 516 грн. (при гіпертонічній хворобі) до 1996 грн. (при інфаркті міокарда) (табл. 1).

Зокрема, вартість одного дня фармакотерапії, в залежності від цінової групи препаратів та важкості перебігу захворювання, при гіпертонічній хворобі становить від 1,4 до 12,1 грн., при ішемічній хворобі серця - від 3,7 до 18,7 грн., при дилатаційній кардіоміопатії - від 3,0 до 8,6 грн., при гіпертрофічній кардіоміопатії - від 2,8 до 5,7 грн., при гострому міокардиті - від 2,7 до 15,9 грн., при ревматичних хворобах серця - від 2,3 до 20,2 грн., при гострому інфаркті міокарда мінімальні витрати становлять - 1863,7 грн. та 63,7 грн. після проведення тромболітичної терапії.

Вартість обстеження, в залежності від переліку необхідних досліджень та рівня надання медичної допомоги, при ішемічній хворобі серця коливається від 46,7 до 2027,0 грн., при гіпертонічній хворобі - від 7,3 до 267,4 грн. (не враховуючи комп'ютерну томографію надниркових залоз), при дилатаційній кардіоміопатії - від 152,9 до 2085,3 грн., при гіпертрофічній кардіоміопатії - від 5,4 до 142,5 грн. (без урахування радіоізотопної вентрикулографії), при гострому міокардиті - від 123,4 до 220,9 грн., при ревматичних хворобах серця - від 157,8 до 231,3 грн., при гострому інфаркті міокарда - від 9,8 до 1887,9 грн., при хронічній серцевій недостатності - від 61,1 до 1849,5 грн.

Таблиця 1. Мінімальна потреба витрат на фармакотерапію деяких хвороб системи кровообігу (грн.)

Дослідження фактичної вартості медикаментозного лікування та обстеження при ХСК в сучасних умовах, за даними аналізу 647 протоколів медичних карт амбулаторних та стаціонарних хворих, на всіх рівнях надання медичної допомоги та їх порівняння з потребою, розрахованою за Стандартами, свідчить про невідповідність реальних витрат останнім.

Фактична вартість фармакотерапії хворого на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу в амбулаторних умовах на первинному рівні надання медичної допомоги достовірно складає 18,9 та 35,7 % ((0,7+0,4) та (0,5+0,1) грн. на день) від розрахованої мінімальної потреби, на вторинному рівні - 83,8 та 78,6 % ((3,1+0,2) та (1,1+0,3) грн.) відповідно. В поліклініках спеціалізованого рівня мінімальна потреба витрат на медикаментозне лікування ((3,7+0,5) грн. на ішемічну хворобу серця та (1,4+0,2) грн. на гіпертонічну хворобу) задовільняється повністю.

В реальних умовах перелік амбулаторного обстеження хворих із серцево-судинною патологією на первинному рівні надання медичної допомоги включає вимірювання артеріального тиску, електрокардіографію та загальні клінічні дослідження крові і сечі ((0,7+0,1) грн. при ІХС та (0,5+0,1) грн. при ГХ), на вторинному рівні додаються біохімічні дослідження ((5,5+2,1) грн. при ІХС та (7,9+4,0) грн. при ГХ), на третинному - можливе проведення ехокардіографії, але навіть на спеціалізованому рівні потреба на амбулаторне обстеження при ішемічній хворобі серця задовільняється лише на 37,1 % ((28,8+12,6) грн.), при гіпертонічній хворобі - на 46,4 % ((27,6+13,7) грн.) від необхідних за стандартами витрат ((77,5+22,1) та (59,6+52,3) грн. відповідно).

Аналіз фактичної вартості лікування засвідчив, що під час перебування у стаціонарі витрати на фармакотерапію при ішемічній хворобі серця та гіпертонічній хворобі на всіх рівнях надання медичної допомоги задовільняють мінімальну потребу за стандартами, складаючи на день при ІХС (3,2+1,1) грн. при ГХ (2,8+0,5) грн. на I рівні, відповідно (7,8+2,8) та (5,3+2,1) грн. на II рівні і (14,0+7,1) та (5,9+1,5) грн. на III рівні.

Перелік обстежень в стаціонарних умовах на первинному рівні майже не змінюється ((0,7+0,1) грн. при ІХС та (0,9+0,1) грн. при ГХ), на вторинному рівні є більш розширеним, але достовірно задовільняє лише 30,4 % ((23,6+9,5) грн.) від необхідних витрат при ішемічній хворобі, та 66,0 % ((39,3+15,2) грн.) - при гіпертонічній хворобі. Фактичні витрати на обстеження дорівнюють потребі за стандартами лише на спеціалізованому рівні надання стаціонарної допомоги ((121,5+43,6) грн. при ІХС та (112,9+22,1) грн. при ГХ).

Медикаментозне лікування хворих на гострий інфаркт міокарда в реальних умовах лише на 18,0 % відповідає потребі за стандартами на вторинному рівні надання медичної допомоги, складаючи 11,5 грн. на день від розрахованої мінімальної потреби (без тромболітиків) у 63,7 грн. На спеціалізованому рівні така потреба задовільняється на 85,2 %.

Фактичні витрати на обстеження хворого з гострим інфарктом міокарда становили 22,4 грн. на II рівні та 105,9 грн. на III, що є достатнім при мінімальному стандартному обстеженні, що необхідне для встановлення діагнозу неускладненого ГІМ (загальні дослідження крові і сечі, біохімічні дослідження крові, коагулограма, електрокардіографічне дослідження) у 9,8 грн. на II рівні, та 94,9 грн. на III рівні, який додатково включає ехокардіографічне обстеження. Для діагностики інфаркта міокарда ускладненого гострою лівошлуночковою недостатністю або порушенням ритму на II рівні потреба складає від 45,5 до 145,0 грн., на III рівні - від 1787,1 до 1886,7 грн.

Проведене соціологічне опитування 203 лікарів та 356 пацієнтів у вищенаведених закладах встановило, що 92,1 % (n=187) фахівців ознайомлені зі Стандартами надання медичної допомоги, а в повсякденній роботі їх використовують 57,2 % (n=116). При цьому 97,5 % (n=198) лікарів враховують матеріальний стан пацієнтів при призначенні лікування. 45,3 % (n=92) вважають низькі доходи населення негативним впливом на доступність медичної допомоги; 33,9 % (n=69) крім того відносять до таких чинників низькій рівень санітарної культури населення та завантаженість лікарів загальної практики. Покращання роботи галузі лише у збільшенні державного фінансування вбачає 37,4 % (n=76), інші в додаток до цього пропонують або впровадження медичного страхування (18,7 %, (n=38)), або удосконалення організації галузі (8,4 % (n=17)), комплексний підхід із впровадженням всього вищеназваного заохочують 15,3 % (n=31).

Результати опитування пацієнтів свідчать, що 48,0 % (n=171) за кваліфікованою медичною допомогою звертаються тільки в життєнебезпечних випадках, 42,4 % (n=151) - при кожному випадку незадовільного самопочуття.

Таким чином, результати дослідження засвідчили невідповідність фактичного надання медичної допомоги Стандартам. При цьому найбільше страждає амбулаторна допомога, що пов'язано з нижчим технічним оснащенням та стовідсотковими витратами на ліки за рахунок пацієнтів. Підтвердженням цьому є те, що 73,3 % (n=261) опитаних пацієнтів відмічають необхідність доплати за стаціонарне лікування. В свою чергу фінансові труднощі населення не дають змоги лікарям у повному обсязі дотримуватись стандартів лікування. Як соціальний наслідок слід розглядати те, що 41,8 % (n=149) опитаних респондентів не виконують лікарські рекомендації через брак коштів. Надання стаціонарної допомоги більш наближено до Стандартів, але недостатнє фінансування медичних закладів не дає змоги використовувати нові дороговартісні методи обстеження та лікування у більшості з них. Так, витрати на фармакотерапію, в переважній більшості, задовільняють мінімальні потреби на всіх рівнях стаціонарної допомоги, але обстеження стає достатнім лише на спеціалізованому III рівні.

Згідно Законів України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” №2017-III від 5 жовтня 2000 року, “Про прожитковий мінімум” № 2780-III від 15 листопада 2001 року запропоновано схему розрахунку видатків на заробітну плату. Згідно якої потреба в коштах за цією статтею складає 556,3 млн. грн. (за тарифікацією на 1.01.04), що в бюджеті на рік становить 6,7 млрд. грн. і дорівнює бюджету охорони здоров'я на 2002 р.

Вартість медичної допомоги хворим складається також з витрат по утриманню лікувальних закладів, які включають в себе видатки на комунальні послуги і енергоносії, м'який інвентар, предмети довгострокового користування, які відносяться до основних фондів, обладнання та інвентар, харчування, господарські витрати та інші послуги, без яких неможливе надання кваліфікованої допомоги.

Аналіз динаміки фінансування (1980 - 2002 рр.) дозволив встановити, що частка витрат на утримання закладів в бюджеті охорони здоров'я в середньому становила 22,1 %. Поряд з цим, витрати на основні фонди становили в середньому 7,1 %, що гальмує розвиток закладів, зокрема, в напрямку впровадження прогресивних технологій. Встановлене дає підставу для рекомендації доведення частки на утримання закладів та основні фонди в 30 %, що підтверджується аналізом витрат в структурі фінансування інших країн. При цьому питома вага заробітної плати з нарахуваннями, яка перевищує половину бюджету охорони здоров'я, має бути доведена до 30 %, що відповідає рекомендаціям ВООЗ. Без цього на медикаментозне забезпечення буде залишатись, як і зараз, в середньому 10,8 % від загальних видатків на охорону здоров'я, що вкрай недостатньо.

Отже, при зменшенні частки фонду оплати праці хоча-би до 45 %, стає можливим виділення в структурі фінансування, 30 % на утримання закладів та основні фонди, і доведення до 25 % асигнувань на власне медичну допомогу, що дозволить скерувати більше коштів на лікування та обстеження пацієнтів і покращить якість надання допомоги.

В основу запропонованої моделі ціноутворення медичної допомоги на прикладі кардіологічних хворих покладались рекомендації ВООЗ, досвід інших країн світу, результати дослідження з врахуванням економічного становища України, що відповідає Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, затвердженій Указом Президента у грудні 2000 року.

Складовими елементами моделі ціноутворення є витрати на власне медичну допомогу (лікування та обстеження), заробітну плату, утримання закладів і основні фонди. Відповідно запропонованій моделі, якщо за мінімальну потребу взяти розраховані за Стандартами надання медичної допомоги 100 умов. од. на власне медичну допомогу, сума витрат в охороні здоров'я на одного жителя має становити 400 умов. од., в той час як в країнах Європи вона складає від 1,5 до 3,0 тис умов. од.

Висновки

медичний кардіологічний фінансування

В сучасних умовах України відсутність обґрунтованої концепції ціноутворення при наданні кардіологічної допомоги, моделі розрахунку необхідних економічно-обґрунтованих витрат для її фінансового забезпечення і визначення потреби видатків для забезпечення медичної допомоги населенню України обумовили актуальність наукового обґрунтування та впровадження моделі ціноутворення медичної допомоги кардіологічним хворим, згідно якій в структурі складових її вартості рекомендовано 45 % виділяти на фонд оплати праці, 30 % - на утримання закладів та 25 % - на власне медичну допомогу.

1. Дослідження 25-річної динаміки встановило, що провідними чинниками негативного впливу на стан здоров'я населення та діяльність системи охорони здоров'я останнього десятиріччя стали деструктивні процеси в економіці, погіршення якості життя (зростання загальної смертності на 53,0 %, скорочення народжуваності на 51,6 %), обмежене фінансування галузі, яке протягом останнього десятиріччя в межах 20 - 30 умов. од. на одного жителя в рік не забезпечує навіть мінімального належного рівня медичної допомоги та є значно нижчим від інших країн, що становить 2 - 3 тис. умов. од.

2. Проведене дослідження виявило невідповідність фактичного надання медичної допомоги Стандартам. В реальних умовах недостатня амбулаторна допомога, яка через нижче технічне оснащення та витрати на ліки за рахунок пацієнтів, складає від потреби на фармакотерапію 18,9 - 35,7 % на первинному та 60,1 % на вторинному рівні надання допомоги.

3. Науково обґрунтовано мінімальну вартість терапії кардіологічних хворих протягом року, яка становила близько 100 умов. од., що в перерахунку по запропонованій моделі ціноутворення складає потребу фінансування 400 умов. од. на одного жителя в рік.

4. У відповідності розробленим рекомендаціям стандартів надання медичної допомоги обраховано мінімальну вартість медикаментозного лікування та обстеження, яка в залежності від форми захворювання та необхідного об'єму стаціонарної допомоги при гіпертонічній хворобі становить 79,6 грн., при ішемічній хворобі серця - 125,5 грн., при ревматичних хворобах серця - 255,8 грн., при гострому інфаркті міокарда - 2062,8 грн. (у цінах на 1.01.2004).

5. Існуюча система охорони здоров'я потребує оптимізації. Внаслідок неспроможності державного забезпечення необхідне введення багатоканального механізму фінансування галузі з державною часткою не менше половини.

6. За результатами соціологічного дослідження 37,4 % лікарів вбачає покращання роботи галузі лише у збільшенні державного фінансування, інші в додаток до цього пропонують або впровадження медичного страхування (18,7 %), або удосконалення організації галузі (8,4 %), комплексний підхід із впровадженням всього вищєназваного заохочують 15,3 %.

Рекомендації.

1. Міністерству охорони здоров'я України для розрахунку потреб медичної галузі у державному бюджеті керуватись обґрунтованими розрахунками на жителя в межах 2000 грн. на рік.

2. Управлінням охорони здоров'я регіонів України формувати бюджет із врахуванням обґрунтованої потреби коштів для надання необхідної медичної допомоги населенню.

3. Керівникам медичних установ впроваджувати Стандарти надання медичної допомоги кардіологічним хворим та обґрунтовувати потребу коштів для забезпечення належного рівня кардіологічної допомоги у відповідності запропонованій моделі ціноутворення.

4. Страховим компаніям витрати на медичну допомогу компенсувати у відповідності обґрунтованим розрахункам згідно Стандартів та фактичної вартості проведених заходів.

Література

1. Корнацький В.М., Шевченко О.М. Обгрунтування моделі фінансування кардіологічної допомоги // Український кардіологічний журнал. - 2004. - № 4. - С. 81-84.

2. Корнацький В.М., Шевченко О.М. Ціноутворення медичної допомоги і вартість здоров'я як національного продукту держави // Український медичний часопис. - 2004. - № 3/41. - С. 77-79.

3. Корнацький В.М., Шевченко О.М. Обгрунтування потреби ресурсів фармакотерапії та динаміка її фінансування // Ліки. - 2004.-№1-2.-С.124-126.

4. Стан здоров'я народу України у зв'язку із хворобами системи кровообігу та можливі шляхи його покращання: Аналітично-статистичний посібник / Під редакцією В.М. Коваленка підгот. В.М. Корнацький, Т.С. Манойленко, О.І. Прокопишин, О.М. Шевченко. - К., 2004. - 124с.

5. Корнацький В.М., Шевченко О.М., Манойленко Т.С. Проблеми охорони здоров'я та напрямки їх подолання в сучасних умовах України // Фінансово - економічні засади реформування охорони здоров'я в Україні: нові законодавчі ініціативи: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (27 лютого 2004 р.). - Київ, 2004. - С. 242-245.

6. Корнацький В.М., Шевченко О.М. Медико - соціальні проблеми гіпертонічної хвороби // Профілактика і лікування артеріальної гіпертензії в Україні: Матеріали української науково-практичної конференції (12-14 травня 2004 р.). - Київ, 2004. - С. 75.

7. Шевченко О.М. Обгрунтування мінімальної потреби фінансування галузі охорони здоров'я // Матеріали VII Національного конгресу кардіологів України (21-24 вересня 2004 р.). - Дніпропетровськ, 2004. - С. 198.

Размещено на Allbest.ru