Діагностика рухових конверсійних розладів та їх реабілітація у осіб молодого віку

Публікації: за темою дисертації опубліковано 13 наукових праць, з них 3 статті в спеціальних виданнях, затверджених ВАК як фахових.

Матеріали і методи дослідження. Проведений аналіз з проблеми, що вивчалася, дозволив визначити структурні компоненти функціональних (конверсійних) розладів.

Для розв'язання визначених завдань нами було досліджено 330 військовослужбовців із двох округів: Хабаровського (204 чол.) і Одеського (126 чол.). У дослідженні взяло участь 218 хворих з парезами і паралічами, з них 128 - з Хабаровського військового округу (Росія) і 90 - з Одеського (Україна).

Використані наступні методи: аналіз історій хвороб, клінічне дистанційне і контактне термографічне дослідження у власній модифікації, фармакологічні: використання феназепаму і «ефекта плацебо», кількісної оцінки динаміки паретичних розладів, варіаційного аналізу, статистичні. Достовірність результатів визначалася за t-критерієм Стьюдента.

Виявлення специфіки рухових конверсійних розладів проходило в п'ять етапів: теоретичний, анамнестичний, діагностичний, дослідницький, статистичний. Клінічні дані аналізувалися з 1983 до 2002 року. Результати аналізу історій хвороби дозволили встановити наступне. Домінування у хворих військовослужбовців парезів і паралічів - у 218 (66,06%); наявність гіперкінезів - у 40 (12,12%); мутизму і сурдомутизму - у 31 (9,39%); дорсопатій - у 22 (6,67%); нападів - у 14 (4,24%); астазій, абазій - у 5 (1,52%).

Більшість рухових конверсійних розладів припадає на віковий період від 21 до 25 років, який психологи відносять до ранньої зрілості (В.П. Зінченко, Б.Г. Мещаряков, 1999): парези і паралічі (n=143); дорсопатії (n=16); напади (n=8). У віковому періоді від 18 до 20 років (юність) домінують: парези і паралічі (n=75); мутизм і сурдомутизм (n=26); гіперкінези (n=22). У цій віковій групі менше зустрічаються астазія, абазія (n=2).

Найбільша кількість рухових конверсійних розладів зафіксовано в другому періоді служби (67,88%), оскільки в цей період солдати строкової служби безпосередньо зіштовхуються з труднощами життя в суворому військовому колективі (дідівщина, земляцтво, нестатутні взаємини і т. п.), а за роками - на період з 1987 р. до 1991 р. (47,88%), що обумовлено, на наш погляд, наявністю так званих «максимальних кризових явищ» у колишньому СРСР.

В термографічному дослідженні в Хабаровському військовому госпіталі взяли участь 128 чоловіки у віці від 18 до 25 років з конверсійними парезами верхніх і нижніх кінцівок. Дистанційне термографічне дослідження виконане 50 хворим з руховими конверсійними розладами. З них 43 (86,00%) чоловіки мали парези (паралічі) верхніх кінцівок, 7 (14,00%) чоловік - парези (паралічі) однієї нижньої кінцівки. В Одеському військовому госпіталі - 90 чоловік (взята аналогічна вікова група). Дистанційне і контактне термографічне дослідження було проведено у всіх 90 хворих. З них були парези верхніх кінцівок - 84 (93,33%) чоловіки, парези нижніх - 6 (6,67%). Метод контактної термографії застосовувався лише в Одеському військовому госпіталі через його пізню розробку.

Можливість використання контактного методу реєстрації інфрачервоної радіації тіла людини в умовах гарнізонного військового госпіталю апробована також на 25 хворих у Сімферополі, Харкові. Обстеження хворих методами термографії, як контактної, так і дистанційної, проводилося в приміщенні при температурі повітря 18-25С за мінімальної швидкості повітряних потоків і невисокої вологості. За добу до обстеження хворим припиняли робити теплові фізіотерапевтичні процедури, масаж, прийом вазоактивних і седативних препаратів. Основним недоліком зазначеного методу є дуже велика тривалість процедури. Перевага - яскравість і контрастність кольорів, отриманих на фотознімках (термограмах).

Критеріями, за якими оцінювалася картина шкірних покривів кінцівок обстежуваних осіб як при дистанційній, так і при контактній термографії, були: 1) симетрія розподілу кольорів і, як наслідок, температурного рельєфу шкірних покривів кінцівок; 2) характер зони термоасиметрії (розміри, чіткість контурів, однорідність, форма); 3) температурний градієнт (ТГ), тобто різниця між температурою зони термосиметрії та температурою симетричної області в градусах Цельсія. Із загальної кількості учасників дослідження (218 військовослужбовців строкової служби) термографічні дослідження були проведені в 140 чоловік (сумарно за обома округами), які мали діагноз: функціональний (конверсійний) парез (параліч) кінцівки.

Отримані результати оброблялися кількісним методом оцінки динаміки паретичних розладів за п'ятибальною системою, яка характеризує: обсяг рухів, м'язову силу, окрас шкірних покривів, набряки підшкірної клітковини.

За результатами термографічного дослідження встановлено, що застосування цих методів дозволяє виявити глибину нейротрофічних порушень і ступінь порушення функції вегетативної нервової системи. Отримані дані мають високий ступінь достовірності, оскільки затверджені документованою об'єктивізацією у вигляді термограм. Крім того, доступність, економічність і простота застосування контактно-кристалічної термографії розширюють діагностичні можливості застосування даного методу в умовах районних, міських лікарень і гарнізонних госпіталів, у чому і полягає її перевага перед дистанційною термографією.

Проведене дослідження дозволило встановити подібність і розходження у видах рухових конверсійних розладів за двома військовими округами: подібність виявляється в тому, що в обох військових госпіталях - Хабаровському та Одеському - перше місце займали парези і паралічі (62,60% і 71,40% відповідно); на другому - гіперкінези (12,80% і 11,15% відповідно); розходження полягають в тому, що в Хабаровському військовому госпіталі наступні місця розподілялися у такий спосіб: 3-є місце - мутизм, сурдомутизм (11,80%); 4-е - дорсопатії (6,40%); 5-е - напади (4,40%); 6-е - астазія, абазія (1,85%). В Одеському військовому госпіталі: 3-є місце - дорсопатії (7,15%); 4-е - мутизм, сурдомутизм (5,56%); 5-е - напади - (3,99%); 6-е - астазія, абазія (0,77%).

Система реабілітації хворих з руховими конверсійними розладами. Необхідність розробки власної системи реабілітації обумовлена багатьма причинами. По-перше, Збройні сили України переходять на контрактну систему служби, що викликає необхідність підготовки лікарів медичних комісій до знання діагностики, сучасної клінічної картини функціональних розладів, щоб вчасно їх виявити і виключити можливість призову в армію осіб з подібним захворюванням. По-друге, в усьому світі, в тому числі й у країнах СНД, періодично виникає загроза розв'язання локальних війн, або безпосередньо локальні війни, у яких приймають участь і військовослужбовці України, хоча б у якості миротворчих сил. По-третє, всією земною кулею прокотилася хвиля екологічних катаклізмів: землетруси, урагани, цунамі, аварії на атомних станціях - і скрізь у ліквідації їхніх наслідків приймають участь військовослужбовці. Все це сприяє «сплеску» кількості хворих з функціональними розладами, оскільки, за словами О.В. Распономарьової (2003); P. Pichot (1968) та ін. вчених функціональні розлади завжди були продуктом і барометром епохи і чуйно реагували на найменші зміни в суспільстві. Саме тому військові медики завжди повинні бути готові до реабілітації хворих військовослужбовців з руховими конверсійними розладами, повернення їм працездатності.

Відповідно завдань дослідження термін «реабілітація» ми тлумачимо як відновлення повної працездатності в осіб з руховими конверсійними розладами і, в першу чергу, з парезами і паралічами. Лікування - це спосіб досягнення поставленої мети. Саме тому основною метою даного дослідження є розробка комплексного підходу до повернення до складу збройних сил або до трудової діяльності по закінченню служби в повному і, лише в крайньому випадку, частковому обсязі. Тривалість реабілітаційного періоду залежить від таких змінних як: ступінь порушення функції; стан центральної нервової системи; сила та тривалість стрес-фактора; вплив мікро- і макросередовища; а також індивідуальні особливості особистості. Все це знайшло відображення в розробленій нами системі.

Під терміном «система» ми розуміємо сукупність певних лікувально-діагностичних заходів, тісно пов'язаних між собою і спрямованих на реабілітацію хворого з метою повного відновлення здоров'я і наступною можливістю повноцінного виконання своєї професійної діяльності.

Система реабілітації (рис. 3) являє собою синтез чотирьох блоків, взаємопов'язаних між собою: перший блок - діагностичний; другий - етіологічний; третій - психологічний; четвертий - лікувальний. Розроблена нами система реабілітації хворих з руховими конверсійними розладами передбачає повний спектр заходів від моменту надходження хворого в стаціонар до моменту відновлення його повної працездатності.

Діагностичний блок - складність збору анамнезу полягає саме в тому, що пацієнт не знає про причини і механізми свого захворювання. А.В. Квасенко і Ю.Г. Зубарєв (1980) зазначають, що поряд із загальними закономірностями суб'єктивного відображення хвороби варто враховувати і механізми індивідуального уявлення про хворобу. Хворий оцінює її не тільки в цілому, але й аналізує окремі симптоми. Він має власний діагноз, свою думку про причини, прогнозування і лікування захворювання. Нажаль, легше діагностувати органічне враження, ніж веріфікувати функціональний розлад нервової системи (В.З. Скоробреха, 1997).

Етіологічний блок - аналіз 330 історій хвороби (суб'єктивний, об'єктивний статус, діагноз) пацієнтів з руховими конверсійними розладами дозволив виділити три основних етіологічних фактори, що вплинули на розвиток функціонального розладу: фактор органічного враження нервової системи (4,15%); спадково-конституційний фактор (28,32%); психогенний фактор (67,53%).Виділення етіологічного фактора «органічне враження центральної нервової системи (ЦНС)» обумовлено наслідками травм, нейроінфекцій, токсичного, гіпоксичного та ін. порушень нервової системи, в яких у процесі обстеження в стаціонарах виявилася скомпрометованість інтегративних церебральних систем надсегментарного рівня, насамперед, лімбіко-ретикулярного комплексу. Це проявлялося вегетативно-судинною нестійкістю і різними вегетативними дисфункціями. Загальним для всіх, без винятку, був синдром вегетативно-судинної дистонії, що і перешкоджало продовженню служби.

Поняття «спадково-конституціональний етіологічний фактор» трактується нами як спадково-конституціональна схильність до функціональних розладів, що реалізується в умовах впливу на організм індивіда як моментального стресу, але сильного за реакцією, так і слабко вираженого стрес-фактора, але з довготривалою реакцією. Загальним для цієї групи хворих є їхня схильність до функціональних розладів навіть у мікростресовій ситуації, що через неадекватність її сприйняття викликає реакцію як на макростресову, наслідком якої є, в першу чергу, виникнення рухових конверсійних розладів у формі парезів, паралічів і т. п.

Поняття «психогенний етіологічний фактор» ми трактуємо як негативний вплив на особистість гострих чи хронічних стресорів, що грають роль психогенно значимого фактора для конкретної особистості. Це найбільш численна група - 67,53%.

Значимими психічними факторами у виникненні рухових неврологічних розладів виявилися міжособистісні службові (37,72%) і нестатутні (30,38%) взаємовідносини. У воєнний час - це бойова психічна травма, при якій зростання функціональних розладів залежить від мети і характеру бойових дій.

Загальним для цієї групи є їхня неадекватна реакція на стресор і невміння знайти більш сприятливий вихід із ситуації, що створилася.

Психологічний блок. До індивідуальних особливостей особистості, без урахування яких неможливо досягти максимального ефекту в реабілітації, ми відносимо особистісні якості й особливості виховання. З особистісних якостей звертаємо увагу на характерологічні особливості й особливості сприйняття хвороби. З особливостей виховання беремо до уваги його недоліки.

Лікувальний блок. Комплексний підхід у лікуванні рухових конверсійних розладів заснований на самому понятті «реабілітація» і являє собою гармонійне сполучення фармакологічних, психологічних, фізіотерапевтичних засобів лікування і соціально-орієнтованих заходів.

Фармакотерапія включала анксіолітики, антидепресанти, ноотропи, нейропротектори, антиоксидантні препарати, похідні ерготаміна. Нами розроблений та вперше застосований в умовах військового лікувального закладу метод використання феназепама. За седативною дією феназепам має більш високу активність, за ним у порядку спадання активності слідують нітрозепам, оксазепам, діазепам, клоназепам.

Метод використання феназепаму полягає у наступному: для проведення процедури extempore 0,1-0,2-0,3 мл 3% розчину феназепама змішуємо з 20 мл ізотонічного розчину хлориду натрію; введення препарату проводиться в умовах реанімаційного відділення в присутності лікаря й анестезіолога; його дозування визначається під час проведення внутрівенної процедури і залежить від індивідуальної витримки. В середньому доза повинна складати 0,2-0,3 мл 3% розчину феназепама. Найбільш важливим моментом виконання цієї лікувально-діагностичної процедури є визначення початку короткочасного періоду втрати свідомого контролю пацієнтом над своїми діями і вербальною практикою; розчин феназепама вводиться повільно. Весь період введення повинен відбуватися під спостереженням лікаря, який паралельно застосовує так названий метод наркопсихотерапії. При застосуванні феназепама (16-18 мл готового розчину) як правило розвивається стан сп'яніння і настає момент втрати свідомого контролю над паретичною кінцівкою. Подальше продовження введення препарату викликає глибокий сон. Доцільно до періоду спання застосування сугестивних методів впливу на хворого: навіювання і фіксація уваги на тому, що кінцівка «запроцювала» і після сну вона буде такою ж працездатною. Для осіб з досвідом вживання великих доз алкоголю чи наркотиків необхідне збільшення дози феназепама до 0,4-0,5 мл. Крім феназепама можна застосовувати діазепам (седуксен, реланіум, сібазон). Робочий розчин готується на 20 мл 0,9% розчину хлориду натрію. Доза препарату, що вводиться, - 2,0 - 4,0 мл 0,05% розчину. Методика введення аналогічна описаній.

Як показали дані спостережень, застосування бензодіазепинів повинно бути нетривалим - 3-5 процедур, подальше застосування препаратів, як діазепама, так і реланіума не створює такого помітного ефекту як у перші дні. Тому вже з третього-четвертого дня лікування на тлі введення бензодіазепинів призначалися антидепресанти (амітриптілин, кломіпрамил, клоназепам та ін.). Доза препаратів підбиралася індивідуально. Одночасно застосовувався «ефект плацебо» з метою підтвердження правильності визначення етіологічного фактора та вибору стратегії лікування.

Пріоритетність застосування фармакотерапевтичних методів визначалася етіологічними факторами, що обумовлюють виникнення і розвиток неврозу. Так, хворі першої (з органічною патологією нервової системи) і другої (спадково-конституціональні фактори) груп вимагали, в першу чергу, застосування фармакологічних засобів, тому що психотерапевтичні і фізіотерапевтичні методи виявилися недостатньо ефективними в початковий період лікування. «Ефект плацебо» був найбільш показовим у третій - психогенній групі.

З досягненням терапевтичного ефекту негайно приступали до використання методів медичної психології: навіювання (сугестія); одномоментна пульспсихотерапія; методи раціональної і конструктивної психотерапії; методи і прийоми психологічної деонтології (етика поведінки лікаря в присутності хворого).

Серед фізіотерапевтичних методів впливу з відчутними сенситивними проявами були такі: імпульсні струми постійного і змінного напрямку (діадинамічні струми, синусоїдальні модульовані й інтерференційні струми, електростимуляція і т.д.); електричні струми високої напруги і частоти (дарсонвалізація); електромагнітні коливання світлового діапазону (лазерне випромінювання й ін.).

Найбільш курабельними за допомогою імпульсних струмів та електричних струмів високої напруги виявились хворі з парезами, паралічами, мутизмом, сурдомутизмом, дорсопатіями. Гіперкінези, епіприпадки - більше піддані впливу лазеротерапії. В цілому, з усіх застосовуваних нами фізіотерапевтичних методів лікування перевага віддана електромагнітним коливанням світлового діапазону.

В систему реабілітації були включені соціально-орієнтовані заходи, що передбачали наступне: звільнення із складу збройних сил; переведення в інші частини; переведення в допоміжні підрозділи, робочі команди, медичні частини (меддепо, медичний батальйон і т. п.). Саме сутність того чи іншого етіологічного фактора визначила стратегію комплексного підходу до використання всіх видів лікувальних заходів.

Обговорення отриманих результатів. Аналіз результатів проведеного дослідження дозволив визначити ефективність розробленої нами системи реабілітації рухових конверсійних розладів. Критеріями ефективності слугували: кількість хворих, які продовжили службу в складі збройних сил; катамнестичні дані про працездатність звільнених у запас за станом здоров'я з армії.

З 330 обстежених хворих продовжили службу 260 чоловік (78,79%), а звільнено з лав збройних сил 70 чоловік (21,21%). За видами конверсійних розладів отримані наступні дані (табл. 1,2). Найбільш ефективні результати лікування в групах парезів та паралічів, мутизму та сурдомутизму, дорсопатій, де продовжили службу 95,41%, 100%, 63,64%, або 63,03%, 9,39%, 4,24% від загальної кількості обстежених хворих військовослужбовців відповідно.

Таблиця 1. Результати лікування за видами розладів

Таблиця 2. Результати лікування за видами розладів по кожному розладу окремо

Найменш ефективні результати в групах нападів, гіперкінезів, астазій-абазій, де звільнено с лав збройних сил 92,86%, 87,50%, 80,00%, або 4,21%, 10,60%, 1,49% від загальної кількості обстежених. Обумовлено це, на нашу думку, складними анатомо-фізіологічними особливостями вказаних розладів та їх терапевтичною резистентністю. Значний вплив на показники результатів лікування визначили етіологічні фактори (табл. 3, табл. 4).

Таблиця 3. Результати лікування в залежності від етіологічного фактору

Таблиця 4. Результати лікування в залежності від етіологічного фактору по кожному фактору окремо

Так, найбільша відносна чисельність осіб, що продовжили службу, простежена в групі з психогенними факторами і складає 96,70%, або 62,12% від загальної кількості обстежених. В цій групі результативному впливу сприяли психотерапевтичні засоби лікування. Фактор органічного враження ЦНС обумовлює найвищу відносну звільняємість в цій групі - 92,86%, або 3,94% від загальної кількості обстежених. Спадково-конституціональний фактор впливає приблизно однаково як на продовження служби, так і на звільняємість.

Катамнестичні дані, отримані через півроку після звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, колишніх хворих руховими конверсійними розладами, дозволили встановити, що всі вони практично цілком працездатні.

Так, у вищих навчальних закладах і коледжах вчиться 48,58% колишніх військовослужбовців, які проходили лікування з приводу рухових конверсійних розладів, на підприємствах державних і приватних структур -31,42%. У сільськогосподарській праці зайнято 11,43%. І лише 2,86% мають часткову зайнятість, що обумовлено наслідками черепно-мозкової травми.

Ми вважаємо, що розроблена нами система реабілітації військовослужбовців з руховими конверсійними розладами і її застосування може бути використана не тільки у військових госпіталях, але й у лікарнях Міністерства охорони здоров'я.

Висновки

1. В дисертації наведені теоретичні узагальнення з проблеми дослідження, теоретично обґрунтований і експериментально перевірений новий підхід до розв'язання проблеми збереження здоров'я військовослужбовців строкової служби, зокрема системи реабілітації рухових конверсійних розладів до відновлення повної працездатності і можливості продовжити службу в збройних силах.

2. Результати аналізу історій хвороби дозволили встановити, що в рухових конверсійних розладах у хворих військовослужбовців домінують парези і паралічі (66,06%). Наявність гіперкінезів була у 12,12%, мутизма і сурдомутизма у 9,39%, дорсопатіїй у 6,67%, нападів у 4,24%, абазій у 1,52% спостережених.

3. Виявлено подібність та відмінності серед різновидів рухових конверсійних розладів за двома військовими округами: подібність виявляється в тому, що в обох військових госпіталях (Хабаровському та Одеському) перше місце займали парези і паралічі (62,60% і 71,40% відповідно); на другому - гіперкінези (12,80% і 11,15% відповідно); розходження полягають в тому, що в Хабаровському військовому госпіталі наступні місця розподілялися у такий спосіб: 3-є місце - мутизм, сурдомутизм (11,80%); 4-е - дорсопатії (6,40%); 5-е - напади (4,40%); 6-е - астазія, абазія (2,00%). В Одеському військовому госпіталі: 3-є місце - дорсопатії (7,15%); 4-е - мутизм, сурдомутизм (5,56%); 5-е - напади - (3,99%); 6-е - астазія, абазія (0,75%).

4. Розроблена і теоретично обґрунтована система реабілітації рухових конверсійних розладів у військовослужбовців в умовах стаціонарного лікування і її застосування у військових госпіталях, що передбачає повний спектр заходів від моменту надходження хворого в стаціонар до моменту відновлення його повної працездатності.

5. Розроблено методику застосування феназепаму як фармакологічного засобу при реабілітації рухових конверсійних розладів, яка вперше застосована в умовах військових госпіталів. В середньому доза повинна складати 0,2-0,3 мл 3% розчину феназепама; необхідно слідкувати за початком короткочасного періоду утрати свідомого контролю пацієнтом над своїми діями і вербальною практикою. Доцільним є застосування до періоду спання сугестивних методів впливу на хворого: навіювання і фіксація уваги на тому, що кінцівка «запрацювала» і після сну вона буде такою ж працездатною.

6. У комплексному підході до лікування рухових конверсійних розладів повинна приділятися увага психотерапевтичним методам і соціально-орієнтованим заходам. З психотерапевтичних методів рекомендується застосовування навіювання (сугестія); одномоментна пульспсихотерапія; методи раціональної та консервативної психотерапії; методи і прийоми психологічної деонтології (етика поведінки лікаря в присутності хворого).

До переліку соціально-орієнтованих заходів повинні входити: звільнення зі складу збройних сил; переведення в інші частини; переведення в допоміжні підрозділи, робочі команди, медичні частини (меддепо, медичний батальйон і т. п.).

7. Ефективність запропонованої системи реабілітації функціональних розладів і моделі її застосування визначалася за результатами повернення до ладу військовослужбовців строкової служби і згідно катамнестичним даним. Із загальної кількості обстежених продовжили службу в збройних силах 78,79%, звільнені - 21,21%. Всі звільнені в запас або вступили до вищих навчальних закладів і коледжів (48,58%), або влаштувалися на роботу до підприємств різної форми власності (31,42%), на сільськогосподарські підприємства (11,43%).

Практичні рекомендації:

Розроблена і апробована система реабілітації рухових конверсійних розладів дозволяє на ранніх стадіях встановити діагноз, визначити ведучий етіологічний фактор, і, в залежності від останнього, призначити диференційовану терапію, що дозволяє відновити повну працездатність і можливість продовжити службу в лавах збройних сил.

Закріплення одержаних результатів здійснюється на основі впровадженого метода перспективної орієнтації.

Запропонований метод дистанційної та контактної термографії розширює можливості виявити вегетативні порушення в картині рухових розладів, документально їх зафіксувати для рішення наукових та експертних задач.

Визначено, що застосування розчину феназепама в комплексному лікуванні рухових конверсійних розладів більш ефективне, ніж при застосуванні інших бензодіазепінів і забезпечує стійку клінічну ремісію. Результати дослідження впроваджені в міській клінічній лікарні м. Одеси, а також в гарнізонних госпіталях м. Харкова, м. Одеси (Методичний посібник для командирів, офіцерів виховної роботи та лікарів «Актуальні проблеми психогігієни та психопрофілактики у військових частинах та підрозділах», Одеса, 1998 р.; Інформаційний лист УОЗ Одеської обласної держадміністрації, 13.01.2005). Одержане здобувачем деклараційний патент на корисну модель «Спосіб лікування рухових конверсійних розладів» UA №А61N1/18 бюл. №11, 15.11.2004.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Курако Ю.Л., Скоробреха В.З. Про руховi розлади iстеричного неврозу у вiйськовослужбовцiв. // Український вiсник психоневрологiї. - Харкiв, 1999, т. 7, вип. 2 (20). - С. 72-74. (дисертант провів клінічні дослідження, проаналізував їх, взяв участь в підготовці статті до друку).

2. Кононенко В.В., Скоробреха В.З., Паламар О.Д. Бойова психiчна травма. // Український медичний альманах. - 2001, №3 (65). - С. 99-101. (дисертант провів огляд літератури, взяв участь у підготовці до друку).

3. Скоробреха В.З. Про генез iстерiї. // Український медичний альманах. - 2002, т. 5, №6. - С. 127-129.

4. Верета Л.А., Скоробреха В.З., Николаева С.П. и др. О передаче вируса клещевого энцефалита с коровьим молоком. // Медицинская паразитология и паразитарные болезни, 1991, №3. - С. 54-56. (дисертантом проведені клінічні дослідження і диференційна діагностика осіб з функціональними розладами).

5. Скоробреха В.З., Курако Ю.Л. Двигательные расстройства при истерическом неврозе. // Сборник научных трудов: Актуальные проблемы патологии (новое в диагностике и лечении). - Одесса: Маяк, 1997, т. 1. - С. 93-98. (дисертантом проведений огляд літератури, проведені дослідження, взята участь в підготовці до друку).

6. Скоробреха В., Бондаренко М., Вернодубов М., Паламарь А. Актуальнi проблеми психогiгiєни та психопрофiлактики у вiйськових частинах та пiдроздiлах. // Методичний посiбник для командирiв, офiцерiв виховної роботи та лiкарiв. - Одеса, 1998. - 106 с. (дисертантом підготовлений матеріал про клінічні прояви неврозів, взяв участь в підготовці посібника до друку).

7. Скоробреха В.З., А.И. Красноружский. Двигательные расстройства при истерическом неврозе. // Сб. научных трудов. - Хабаровск, 1989. - С. 93-100. (дисертант взяв участь в огляді літератури, підготовці та аналізі статистичних даних, взяв участь в підготовці статті до друку).

8. Скоробреха В.З., Закалинский В.Е, Бондаренко И.И., Болтенков А.И. Клинико-неврологические аспекты дифтерии ротоглотки у военнослужащих. // Актуальные проблемы патологии. Новое в диагностике и лечении; в сб. науч. трудов ОГМУ и Одесского ОВГ, т. 1. - Одесса: Маяк, 1997. - С. 93-98 (дисертант провів клінічні дослідження, взяв участь в підготовці статті до друку).

9. Скоробреха В.З. Про патоморфоз iстеричного неврозу у вiйсько-вослужбовцiв. // Науково-практична конференцiя з мiжнародною участю, присвячена 100-рiччю заснування неврологічного вiддiлення: Сучаснi проблеми клінiчної та вiйськової неврологiї. - К., 1999, с 23-29

10. Деклараційний патент на корисну модель «Спосіб лікування рухових конверсійних розладів» UA №А61N1/18 бюл. №11, 15.11.2004

11. Курако Ю.Л., Ганчо В.П., Герцев Н.Ф., Горанский Ю.И., Жаров А.И., Лебедь Е.П., Перькова А.В., Скоробреха В.З., Стоянов А.Н., Тагибекова Ф.К. Нервные болезни. // Учебное пособие: избранные лекции. - Одесса: ОГМУ, 2000. - 244 с. (дисертант написав розділ про неврози, взяв участь у підготовці підручника до друку російською мовою).

12. Нетребко А.В., Кулибаба В.П., Скоробреха В.З. // Материалы совместной научно-практической конференции: Отдаленный период травматической болезни головного мозга. - Одесса, 1997. - С. 41. (дисертант провів діагностичну роботу з виявлення молодого поповнення з черепно-мозковою травмою, взяв участь в підготовці статті до друку).

13. Скоробреха В.З. Критерии мышечной работоспособности при заболеваниях нервной системы. // Тезисы докладов итоговой научной конференции слушателей факультета военно-медицинской академии им. С.М. Кирова. - Л., 1980. - С. 87-88.

Размещено на Allbest.ru