Експериментальна фармакокінетика аміксину

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

УДК:616.98-085.2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ФАРМАКОКІНЕТИКА АМіКСИНУ

14.03.05-фармакологія

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

СУМРІЙ СВІТЛАНА КОСТЯНТИНІВНА

Одеса-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова МОН України та Фізико-хімічному інституті ім. О.В. Богатського НАН України.

Науковий керівник: доктор біологічних наук, професор Жук Ольга Вікторівна, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова МОН України, м. Одеса, провідний науковий співробітник проблемної науково-дослідної лабораторії-5

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, профессор РОЖКОВСЬКИЙ Ярослав Володимирович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, м. Одеса, завідувач кафедри фармакогнозії

доктор біологічних наук, професор МАСЛОВА Наталія Федорівна, ДП “Державний науковий центр лікарських засобів” МОЗ та НАН України, м. Харків, завідувач лабораторії біохімічної фармакології

Провідна установа: Інститут фармакології та токсикології АМН України, відділ фармакокінетики, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “ 9 ” листопада_ 2005 р. о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 в Одеському державному медичному університеті МОЗ України (65082, Одеса, Валіхівський пров., 2)

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського державного медичного університету МОЗ України (65082, Одеса, Валіхівський пров., 3)

Автореферат розісланий “ 4 ” жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к.мед.н., доцент Годован В.В.

аміксин метаболіт тварина орган

Актуальність теми. В останній час зростає поширеність гострих, хронічних інфекційних, особливо вірусних захворювань, що обумовлено зниженням імунологічної реактивності населення. Одну з головних ролей у імунітеті грають інтерферони (Мезенцева М.В., Наровлянский А.П., 2001). Використання екзогенних препаратів інтерферону супроводжується низкою серйозних небажених ефектів (Шмельков Ю.А. 1990, Андронати С.А. і спів., 1999).

Тому особливий інтерес викликає перший вітчизняний пероральний індуктор інтерферону аміксин (Ершов Ф.И., 1998, Ляхов. С.А. і спів., 2001). Аміксину характерний досить широкий спектр фармакологічної активності: противірусна, інтерфероніндукуюча, протипухлинна, радіопротекторна та ін. (Григорян С.С. і спів., 1990). Незважаючи на широкі дослідження процесів фармакодинаміки аміксину, дані щодо фармакокінетики і метаболізму препарату практично відсутні. На сьогодення існують тільки дві роботи з експериментальної фармакокінетики аміксину (тілорону): Wacker А. et al. 1972 р., де досліджені процеси розподілу тілорону в організмі мишей тільки при одному відрізку часу - 16 год та Gaur V., Chandra Р. 1973 р. з його внутрішньоклітинного розподілу. Тому експериментальне вивчення процесів розподілу, біотрансформації та екскреції аміксину дає можливість не тільки отримати поглиблені знання про “долю” лікарського засобу в організмі, але і є підставою для розробки раціонального режиму його використання в медичній практиці. Вирішенню цих актуальних проблем присвячена дисертаційна робота.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертації є фрагментами науково-дослідної роботи відділу фізико-хімічної фармакології Фізико-хімічного інституту ім. О.В Богатського НАН України “Молекулярні механізми дії та конструювання біологічно активних речовин (нейротропних, противірусних, антимікробних)” (№ держреєстрації 0102V001629) “Прогнозування безпеки та ефективності лікарських засобів в реакціях метаболічної трансформаціі” (№ держреєстрації 01030007258). Дисертант є співвиконавцем цих тем.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи було проведення порівняльного дослідження процесів надходження, розподілу й виведення ³Н-аміксину і його метаболітів з організму експериментальних тварин при різних способах його введення. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:

1. Розробити та оптимізувати методи кількісного визначення ³Н- аміксину і його метаболітів в біологічних середовищах за умов іn vіtro і іn vіvo.

2. Вивчити кінетику процесів розподілу аміксину і його метаболітів в організмі мишей. Обґрунтувати кінетичну схему процесів його розподілу при різних шляхах введення.

3. Розробити математичний апарат, що дозволяє оцінити ступінь зв'язування аміксину в органах і тканинах експериментальних тварин і повноту всмоктування його зі шлунково-кишкового тракту, процес пресистемної елімінації та ефект первинного проходження лікарського засобу.

4. Розробити новий інтегральний метод позамодельного анализу і комбіновану математичну модель для оцінки неповних фармакокінетичних кривих вмісту аміксину і його метаболітів в органах і тканинах експериментальних тварин.

5. Дослідити процеси виведення аміксину з організму щурів і мишей при його одноразовому введенні експериментальним тваринам. Здійснити порівняльний аналіз процесів елімінації препарату з організму щурів і мишей.

Об'єкт дослідження - основні закономірності процесів фармакокінетики аміксину в залежності від шляху його введення в організм мишей і щурів.

Предмет дослідження- пероральний індуктор інтерферону аміксин і його фармакокінетика в організмі експериментальніх тварин.

Методи дослідження - фармакологічні, радіометричні, статистичні, математичні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній вперше розроблені методи екстракції аміксину з біологічних субстратів та визначені параметри кінетики процесів кількісного визначення препарату та його метаболітів.

На підставі вивчення процесів розподілу аміксину в органах і тканинах мишей при внутрішньовенному і пероральному способах введення вперше визначена абсолютна біологічна доступність аміксину, параметри його розподілу між органами і кров'ю, пресистемна елімінація сполуки, ефекти накопичення і первинного проходження цьго лікарського засобу через органи експериментальних тварин.

В роботі вперше обґрунтовано переваги нового інтегрального методу позамодельного аналізу процесів масопереносу ксенобіотика в системі "кров - тканина", заснованого на формальному апараті фазової фармакокінетики для аналізу неповних (з відсутністю виражених фаз розподілу та елімінації) кінетичних кривих та використання комбінованого моделювания для визначення процесів необоротного зв'язування аміксину з тканинами. Вперше досліджено характеристики процесів елімінації аміксину з організму експериментальних тварин (миші, щурі). Наведені результати порівняльного аналізу кінетики виведення аміксину у залежності від схем ведення і виду експериментальних тварин; визначено загальні показники, що обумовлюють інтенсивність процесів його елімінації з організму.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено і модифіковано методи математичного аналізу неповних фармакокінетичних кривих, що можуть бути з успіхом використані в експериментальній і клінічній фармакології. Отримані параметри процесів розподілу аміксину в організмі експериментальних тварин є передумовою оптимізації фармакотерапії, зокрема, наявність "ефекту первинного проходження" препарату через печінку (при пероральному введенні) і легеневу тканину (при внутрішньовенному введенні)

вказують на перспективність використання даних шляхів надходження для створення максимальної концентрації в органі - мішені при лікуванні легеневих і печінкових інфекцій. Біологічна доступність аміксину до головного мозку мишей підвищується при внутрішньовенному введенні, що доцільно враховувати при лікуванні нейроінфекцій.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури за темою дисертації, визначені мета та завдання роботи, опрацьовані дослідні моделі, проведені експериментальні дослідження. Виконано статистичну обробку отриманих даних та оформлення їх у вигляді таблиць і графіків, сформульовано висновки роботи, опубліковано головні положення результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідалися на Міжнародному симпозіумі медичної хімії "Drug of the Future" (Barcelona, 2002); науково-практичній конференції "Імунотропні препарати в клінічній практиці" (Київ, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 робіт, з них 5 статтей в наукових журналах, затверджених ВАК України, 2 тези доповідей - в збірниках наукових робіт.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 129 сторінках машинопису, вона складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, обговорення результатів досліджень, висновків та списку використаних джерел. Робота проілюстрована 28 рисунками та 17 таблицями. Бібліографія включає 147 джерел ( 98 вітчизняних та російськомовних та 49 іноземних).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Матеріали та методи дослідження. У ході роботи використовувались - радіоактивний аналог препарату ³Н-аміксин - 2,7-біс-[2-N,N-діетиламіно-[1-³H]-етоксі]-флуорен-9-он дігідрохлорид; 2,7-діоксіфлуоренон; 2-оксі-7-діетиламіноетоксі-флуоренон, які синтезовані в СП "ІнтерХім" (Одеса) і Фізико-хімічному інституті ім. О.В. Богатського НАН України (Одеса). Визначення питомої активності і радіохроматографічної чистоти синтезованого зразка ³Н-аміксину виявило високий ступінь чистоти препарату (99,6%), питома активність склала 2,3 Сі/mol.

Досліди були проведені на 114 безпородних мишах обох статей масою 20 - 22 г та білих щурах (лінії Вістар) масою 200 - 220 г розведення віварію Одеського державного медичного університету. Дослідження проводили у відділі фізико-хімічної фармакології Фізико-хімічного інституту ім. О.В. Богатського НАН України відповідно до вимог Комітету з біоетики Державного фармакологічного центра МОЗ України (Посвідчення № 20 від 20 вересня 2005 р).

Аміксин вводився в ізотоничному розчині NaCl. Були використані внутрішньовенний і пероральний способи його введення. Препарат вводився в дозі 50 мг/кг. Вибір дози препарату грунтувався на підставі попередніх досліджень його фармакодинамикі (Андронати С.А. и соавт., 1999) і є оптимальною для кількісного визначення загального радіоактивного матеріалу.

Для оптимізації процесів екстракції загального радіоактивного матеріалу та окремих метаболітів препарату з біосубстратів в дослідах за умов іn vіtro і іn vіvo була вивчена кінетика рн-залежної рідин-рідинної екстракції хлороформом (Жук О.В. та спів., 1983), що дозволило зробити селективну екстракцію основних груп метаболітів аміксину з заданим ступенем точності і наступну зонну радіохроматографію метаболітів.

При вивченні процесів розподілу аміксину мишей декапітували через 5, 15, 30 хв, 1, 2, 4, 8 і 24 год після внутрішньовенного і перорального введення препарату і брали зразки органів і тканин для визначення вмісту загального радіоактивного матеріалу в плазмі крові та інших органах.

Для вивчення процесів екскреції аміксину препарат вводився щурам перорально, мишам - перорально та внутрішньовенно. В продуктах екскреції досліджували зміну вмісту загального радіоактивного матеріалу протягом 5 діб у щурів та 10 діб у мишей.

Вміст ³Н-аміксину і його метаболітів в досліджуваних біосубстратах визначався методом сцинтіляційної рідинної фотометрії на приладі “Сanberra- Paсkard TRI-CARB 2700 TR” (США).

Отримані результати були оброблені статистично з використанням прогами Excel 6.0. Розрахунки лінійної регресії проводили з допомогою модифікації методу найменших квадратів зважених середніх групових величин (Гланц С., 1999). Для оцінки фармакокінетичних параметрів аміксину при різних способах його введення був розроблений і вперше використаний математичний аналіз на основі фазової фармакокінетики (Зіньковський В.Г. та спів., 2001).

Результати дослідження та їх обговорення. Аміксин - 2,7-біс-[2-(діетиламіно)етоксі]флуорен-9-он дігідрохлорид є похідним трициклічного ароматичного вуглеводню (флуорену):

У нашій роботі розроблено засновану на об'єднанні рн залежних екстракційних методів і радіохроматографії систему методів препаративної і аналітичної екстракції з біологічних субстратів, очищення та ідентифікації структури ³Н-аміксину і його метаболітів.

Модельні експерименти іn vіtro з вивчення кінетики двохфазної (водна - органічна фази) екстракції радіоактивних продуктів були проведені з використанням біологічного субстрату - гомогенату печінки. Метрологічні характеристики модельних експериментів демонструють достатньо високий ступінь екстракції радіоактивного продукту хлороформом з гомогенатів печінки щурів при нейтральному рн. Однак даний підхід обмежений, оскільки в організмі відбувається біотрансформація препарату при цьому метаболіти можуть відрізнятися за своїми фізико-хімічними властивостями. Тому наступним етапом було дослідження кінетики екстракції мічених сполук з екскретів експериментальних тварин після введення їм ³Н-аміксину. Результати експерименту, як і в дослідах іn vіtro, демонструють однофазну (моноекспоненційну) залежність екстракції аміксину і його метаболітів, що дозволило розрахувати параметри даного процесу і показати, що з екскретів щурів 99 % рівень екстракції загального радіоактивного матеріалу хлороформом досягається: для калу - 7 екстракціями, сечі - 8 екстракціями при співвідношенні обємів екстрагентів 1:15; з екскретів мишей: для калу - 22 екстракціями, сечі - 14 екстракціями при співвідношенні обємів екстрагентів 1:15, збільшення об'єму екстрагенту дозволяє зменшити кількість екстракцій.

Даний підхід дозволив методом зонної радіохроматографії хлороформних екстрактів визначити в екскретах експериментальних тварин як вихідну сполуку, так і його метаболіти. Показано, що аміксин в організмі щурів і мишей піддається незначній біотрансформації - у калі виявляється тільки вихідна сполука (I) Rf = 0,6; у сечі спостерігаються мінорні водорозчинні метаболіти, з Rf = 0,21 (II) і 0,38 (III) у системі 10:1:0,7 (толуол:триетиламін:метанол) (рис.1).

Рис. 1. Радіохроматограма хлороформного екстракту калу щурів (а) і сечі мишей (б) за 24 год при пероральному введенні ³Н-аміксину в дозі 50 мг/кг.

Порівняльна фармакокінетика процесів надходження і розподілу аміксину і продуктів його біотрансформації при внутрішньовенному і пероральному способах введення його мишам. Вивчення процесів розподілу аміксину у мишей показало, що препарат досить швидко надходить в усі досліджені органи і тканини при обох способах введення (рис.2). Найбільший вміст загальної радіоактивності спостерігається в печінці і нирках експериментальних тварин. Найменша концентрація - в плазмі крові при обох способах введення. Особливістю процесів надходження, розподілу та елімінації аміксину є досить повільні процеси елімінації з організму протягом досліджуваного інтервалу часу (5 хв - 24 год).

При внутришньовенному введенні в плазмі крові, нирках, головному мозку, серцевому і скелетних м'язах вміст аміксину і його метаболітів значно перевищує такі показники при пероральному введенні.

У печінці і селезінці достовірних відмінностей у рівні вмісту препарату не відзначається. Цікавою особливістю досліджуваних процесів є висока концентрація препарату (5 хв - 2 год) і його метаболітів у легенях у початкових інтервалах часу досліду при внутрішньовенному введенні, що перевищює вміст аміксину в інших органах і тканинах. Це дозволяє висунути припущення про ефект первинного проходження препарату через легені.

Аналіз процесів розподілу дозволив розділити всі досліджені органи і тканини на три групи: перша - органи, для яких характерні процеси первинного проходження (печінка і легені), друга - органи, де спостерігається протягом дослідженого відрізку часу стаціонарний рівень препарату (нирки, м'язи, серцевий м'яз, головний мозок); третя - орган, де спостерігається підвищення вмісту препарату протягом 24 год досліду (селезінка).

Як правило, кінетика вмісту препарату і його метаболітів у крові і різних органах і тканинах представлена великою кількістю складно взаємозалежних процесів і повної формалізації не підлягає. Однак, уявлення про те, що для більшості фаз (органів і тканин) організму кров є фазою донорною (джерелом надходження препарату) і акцепторною (стічною), досить для позамодельного аналізу цих процесів.

Необхідно відзначити, що процес зміни концентрації препарату між плазмою крові та органами наближається до рівноваги, і параметром, що описує цей процес, є константа рівноваги (К_р). Звичайно при великих значеннях часу досліду її припускають близькою, але не рівною константі рівноваги процесів масопереносу в системі:

Однак використання даного співвідношення для оцінки процесів масопереносу в системі “плазма - орган” можливо і адекватно тільки при відсутності гістерезису, тобто, коли всі розглянуті органи і тканини можуть бути об'єднані в одну центральну камеру. Процеси розподілу аміксину в організмі мишей демонструють іншу картину. Це стало підставою для використання позамодельної фармакокінетики (її фазового варіанту) для оцінки "долі" аміксину у організмі мишей. Базовим елементом формального апарату даного варіанту фармакокінетики є площі (інтегральна оцінка) під концентраційними кривими ("концентрація - час") (AUC_0-t) вмісту препарату в органі і плазмі крові.

Аналізуючи параметри фармакокінетики для групи органів, що мають стаціонарний рівень вмісту препарату (мозок, нирки, серцеві і скелетні м'язи), ми бачимо, що відношення площ під "фармакокінетичними кривими" вмісту ксенобіотика в плазмі крові (¹AUC_0-t) і досліджуваного органа (²AUC_0-t) асімптотично наближається до незміщеного значення величини константи рівноваги (К_р =¹²k/²¹k), де ¹²k і ²¹k - константи швидкості масопереносу ксенобіотика у системі "кров - орган" (рис. 3).

Для визначення методом регресії величини (¹²k/²¹k) більш зручне рівняння:

,

де ²V - уявлений обєм розподілу препарату. Це дозволяє методом лінійної регресії визначити величини (¹²k/²¹k). Як видно з табл. 1. для даних органів характерні високі значення констант рівноваги, що свідчить про досить високу швидкість обміну та встановлення рівноваги між органами і плазмою крові. При різних способах введення відзначені ідентичні величини констант рівноваги (К_р) у м'язах, серці і нирках тварин.

Трохи несподіваними, шо потребує додаткового дослідження, є дворазово більш високе значення К_р мозку при внутрішньовенному введенні препарату (Р0,001).

Відношення площ під концентраційними кривими при пероральному і внутрішньовенному введеннях складає 0,6:1. Це збігається з аналогічними значеннями, визначеними для плазми крові - абсолютна біологічна доступність при пероральному способі введення аміксину складає 0,7. Виключенням є головний мозок, де при пероральному введенні непропорційно знижується біологічна доступність аміксину. Отже, для підвищення біодоступності препарату до даного органа кращим є внутрішньовенне введення.

Таблиця 1 Позамодельні фармакокінетичні параметри процесу розподілу аміксину в організмі мишей при внутрішньовенному і пероральному його введенні в дозі 50 мг/кг

Примітка: *Р0,001 достовірность різниці за критерієм Ст`юдента.

Комбіновані позамодельні методи аналізу. Визначення процесів необоротного зв'язування аміксину в селезінці мишей. При дослідженні кінетики розподілу аміксину в органах і тканинах мишей в умовах внутрішньовенного і перорального введення препарату виявлене практично лінійне зростання вмісту ³Н-продуктів у селезінці тварин зі збільшенням часу досліду (див. рис.2). Однак це може бути наслідком того, що відношення констант швидкостей прямого і оборотного процесу масопереносу є великим, а характеристичний час цих процесів значно перевершує час досліду. Для визначення факту необоротного зв'язування аміксину з тканиною селезінки й оцінки параметрів цього процесу був розроблений метод визначення параметрів необоротного зв'язування ксенобіотика в тканині організму, який грунтується на комбінованих позамодельних методах аналізу. Формальний апарат дозволяє визначити кількість зв'язаного препарату (при t)) із графіка в координатах (, t), де ^оргС_t - сумарний вміст вільного і зв'язаного препарату в органі (рис.4).

Отримані результати дозволили визначити величини констант переходу аміксину між плазмою крові і селезінкою і ефективність процесу переходу в зв'язаний стан. Приблизно 98-99 % препарату, що надходить у тканину селезінки, елімінує з неї назад у плазму крові, а 1-2 % необоротно зв'язується з тканиною. Навіть цього малоефективного процесу досить для значного впливу на кінетику вмісту ³Н-продуктів у селезінці. Це обумовлено високою швидкістю процесів прямого і оборотного масопереносу аміксину в системі: “селезінка - кров”.

Для інших органів і тканин мишей достовірного процесу необоротного зв'язування аміксину не виявлено.

Оцінка повноти всмоктування з шлунково - кишкового тракту (ШКТ), процесу пресистемної елімінації та ефекту первинного проходження. Наступними для розгляду стали органи первинного проходження, для яких характерне так зване явище пресистемної елімінації. До даних органів належить печінка, де спостерігаються процеси біотрансформації препарату та пресистемної екскреції, і легені. Як видно з отриманих даних, абсолютна біологічна доступність аміксину при його ентеральному введенні складає близько 70 %. Дві найбільш ймовірні причини цього явища - неповне всмоктування препарату з ШКТ і (або) його пресистемна елімінація з гепато-портальної системи . Ці два явища можуть бути присутні одночасно. Тому для роздільного визначення цих процесів і оцінки внеску у загальну схему надходження і розподілу аміксину в організмі, були проведені дослідження і зроблений математичний аналіз отриманих даних кінетики вмісту ³Н-аміксину в крові і печінці тварин при різних способах його введення.

На підставі запропонованого математичного апарату показано, що при внутрішньовенному способі введення в момент t після введення аміксину, його концентрація в печінці (²С^іv_t) склала:

,

де ^el,bilk - константа швидкості екскреції аміксину з жовчю.

Тоді графік залежності (²AUC^іv_0-t/¹AUC^іv_0-t; t) асімтотично наближається до величини : , тому що співвідношення ²С_t /¹AUC^iv_0-t0 при t. На підставі лінійної регресії розраховано, що разом з процесом елімінації препарату з жовчю величина комплексної константи наближається до 154, при ентеральному введенні - близько 294. Подальші розрахунки процесів показали, що при пероральному введенні аміксин практично цілком надходить із ШКТ у внутрішнє середовище організму мишей (90 %). Пресистемна елімінація аміксину складає 21 %. Накопичення препарату в даному органі не відбувається.

Ефект первинного проходження аміксину через легеневу тканину мишей був відзначений при внутрішньовенному введенні препарату. Розрахунки параметрів фармакокінетики аміксину в легеневій тканині показали, що при внутрішньовенному введенні величина первинного вмісту в легенях більша ніж величина максимально можливої концентрації препарату при встановленні рівноваги "плазма крові-легенева тканина". У такому випадку аміксин варто розглядати, як препарат з специфічною фармакокінетикою в легеневій тканині, і даний спосіб введення може бути використаний для створення ефективної концентрації в цьому органі при лікуванні легеневих інфекцій.

Таким чином, проведені дослідження процесів розподілу аміксину в організмі мишей при судинному і ентеральному введенні препарату показали, що відмінною рисою процесів фармакокінетики є високий вміст препарату в органах і тканинах мишей при обох способах введення і досить повільна швидкість процесів елімінації з організму. Продемонстрована ефективність використання нового типу аналізу фармакокінетики - фазового моделювання, що дозволило оцінити процеси масопереносу лікарського засобу між органами і кров'ю для неповних (з відсутностю виражених фаз розподілу і елімінації) кінетичних кривих, параметри пресистемної елімінації, ефекту первинного проходження і необоротного зв'язування аміксину в тканинах.

Дослідження процесів елімінації аміксину і його метаболітів з організму щурів при одноразовому введенні показало (табл. 2), що протягом часу дослідження практично цілком завершується процес виведення аміксину з організму щурів із сечею і калом - за 120 годин виводиться 80 % введеної дози препарату. Для процесів елімінації загального радіоактивного матеріалу з калом і сумарно характерна двохфазність процесу елімінації - у швидку фазу (0-72 год) залучено близько 62 % введеної дози, в повільну фазу (72 - 120 год) 7 % введеної дози аміксину. Для кінетики виведення препарату із сечею характерна повільна швидкість елімінації - на всьому дослідженому інтервалі досліду спостерігається моноекспоненційна залежність.

Таблиця 2 Параметри накопичення в екскретах щурів (% введеної дози) аміксину при його пероральному введенні

Процеси виведення із сечею і калом з організму щурів відбуваються за різними кінетичними схемами. Із сечею - згідно з одночастковою схемою кінетики виведення, з калом - двочастковою. Сумарний процес елімінації визначається виведенням загального радіоактивного матеріалу з калом щурів, тому сумарний процес також описується двочастковою кінетичною схемою виведення. Як видно з параметрів процесу елімінації препарату з екскретами, період напівелімінації сумарної радіоактивності препарату у швидкій фазі завершується до 21 год експерименту, радіоактивність, що залишилася (приблизно 4 - 7 %), має досить тривалий період напівелімінації приблизно 150 годин. Визначення параметрів накопичення в швидку і повільну фазу виведення демонструє практично повне виведення введеної дози аміксину. Швидкість виділення із сечею приблизно в 3 рази меньша, ніж швидкость навіть повільної фази елімінації загального радіоактивного матеріалу з калом. Період напівелімінації із сечею складає близько 17 діб (407,6 год), разом з тим, при нескінченній експозиції може бути виділене до 50 % введенної дози.

Таким чином, здійснений аналіз особливостей кінетики елімінації аміксину і його метаболітів дозволяє припустити відсутність процесів його накопичення в організмі експериментальних тварин і практично повне виведення препарату, переважно через гепато-портальну систему організму.

Вивчення процесів виведення аміксину і його метаболітів з організму мишей при пероральному і внутрішньовенному способах його введення. Протягом 10 діб досліду з організму мишей із сечею і калом при пероральному введенні вивелося 54,30 %, при внутрішньовенному - 52,79 % введеної дози. При пероральному введенні аміксину протягом інтервалу вимірів із сечею вивелося 26,45 %, з калом - 27,85 % введеної дози. Внутрішньовенне введення недостовірно змінювало дані параметри - ренальным шляхом вивелося 29,04 %, з калом 23,75 % введенної дози (табл. 3).

Кінетика виведення сумарної радіоактивності із сечею і калом моноекспоненційна і може бути описана одночастковою кінетичною схемою. Кінетика процесу елімінації із сечею і калом непаралельна і характерезується досить повільною швидкістю виведення загального радіоактивного матеріалу даними шляхами при обох способах введення. Сумарний процес здійснюється з періодом напіввиведення (Т_0,5) для внутрішньовенного введення - 93,14 год, для перорального - 102,88 год. Як видно з отриманних даних, відносні ефективності процесів екскреції ³Н-аміксину із сечею і калом тварин, а також відносна ефективність процесу сумарного виведення (із сечею і калом) не визначаються способом введення сполуки.

Розрахунки методом Мангельсдорфа (Келлети Т., 1990) параметрів елімінації аміксину з організму мишей при пероральному введенні при нескінченій експозиції показали, що із сечею може виділитися 36 %, з калом - 45 %, сумарно - 73 %. При нескінченій експозиції для внутрішньовенного введення аміксину дані параметри складали 68 % сумарно, із сечею - 37 %, з калом 36 %. Дослідження інтервальних значень величин констант елімінації не знайшло значних відхилень цих показників від вихідних у процесі елімінації при одноразовому введенні дози препарату. Це припускає лінійну кінетичну схему його біокінетики (відсутність впливу процесів індукції або гальмування ферментативних систем на досліджені процеси) при всіх досліджених способах введення.

Таблиця 3 Параметри накопичення аміксину в екскретах мишей (% введеної дози) при його пероральному і внутрішньовенному введенні