Функціональний стан ендокринної частини підшлункової залози у щурів з перенесеним хронічним пренатальним стресом

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія наук України

Інститут фізіології ім. акад. О.О.Богомольця

14.03.04 - Патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Функціональний стан ендокринної частини підшлункової залози у щурів з перенесеним хронічним пренатальним стресом

Тихоновська Марина Анатоліївна

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному медичному університеті

Міністерства охорони здоров`я України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

АБРАМОВ Андрій Володимирович,

Запорізький державний медичний університет, професор кафедри патологічної фізіології

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН та АМН України,

доктор медичних наук, професор

РЕЗНИКОВ Олександр Григорович

завідувач відділу ендокринології репродукції та адаптації Інституту ендокринології та обміну речовин

ім. В.П.Комисаренка АМН України

доктор медичних наук, професор

ТКАЧУК Світлана Сергіївна,

Буковинський державний медичний університет,

професор кафедри нормальної фізіології

Провідна установа: Інститут геронтології АМН України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться „7” червня 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.198.01 при Інституті фізіології ім. акад. О.О.Богомольця НАН України (01024, Київ, вул. акад. Богомольця, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту фізіології ім. акад. О.О.Богомольця НАН України (01024, Київ, вул.. акад. Богомольця, 4)

Автореферат розісланий „4” травня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор біологічних наук З.О.Сорокіна-Маріна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кількість хвороб, виникнення яких пов'язано з порушенням процесів індивідуального розвитку організму, безперервно зростає. Серед них домінує вроджена патологія, в структурі якої значна питома вага належить вадам розвитку, що обумовлені патогенним впливом тератогенних, ембріотоксичних та фетотоксичних факторів (Резніков О.Г., 2004).

Індивідуальний розвиток організму від запліднення до зрілості залежить не тільки від наслідуваних факторів, але й від умов формування в ранньому онтогенезі. Цей процес здійснюється по типу гормонально-медіаторного імпринтингу нейроендокринної регуляції в так звані “критичні періоди” розвитку організму людини та тварин (Резников А.Г., 1982-2004). Під впливом гормонів, цитокінів, нейротрансміттерів та інших фізіологічно активних речовин відбувається модифікація специфічних властивостей клітин, програмується їх диференціація та певний рівень реактивності, тобто чутливості до фізіологічних збудників (Dorner G., Gotz F., Rohde W., 1990).

До найбільш важливих імпринтингових факторів можна віднести стрес, який переживає материнський організм та опосередковано внутрішньоутробний плід, тобто пренатальний стрес (Ward I.L., 1972). Термін “пренатальний стрес” вперше з'явився в 70-х роках і означав порушення статевої поведінки. Нині він включає комплекс різноманітних морфологічних, нейрохімічних, ендокринних, метаболічних змін. Тому вивчення синдрому пренатального стресу, як фактору ранньої модифікації нейроендокринних функцій, його онтогенетичних та генетико-еволюційних аспектів складає безперечний інтерес.

За даними літератури у нащадків щурів пренатальний стрес призводить до змін щільності розподілу глюкокортикоїдних рецепторів гіппокампу, обігу катехоламінів в головному мозку, адренергічної реактивності, а також розмірів так званих секс-диморфних ядер в преоптичній частині мозку, зміни вмісту в ендорфіну, б-предсердного натрійуретичного пептиду в структурах мозку, зміни статевого диференціювання печінки щодо функціонування системи ферментів мікросомального окислення та інше. (Ohkawa T., Rohde W., Gotz F., 1988, Резников А.Г., Пишак В.П., Носенко Н.Д., Ткачук С.С., Мыслицкий В.Ф., 2004). Ці зміни можуть призвести до численних ранніх і віддалених наслідків, як у самців, так і у самок щурів. До них відносять посилення агресивної поведінки, бі- або гомосексуальну поведінку у самців, демаскулінізацію і/або фемінізацію нейроендокринних функцій, а також зміни адренокортикальної реакції на гострий стрес. У плодів жіночої статі мозок, що розвивається, менш чутливий до стресу материнського організму. Тим не менш, у дорослих самок також відзначені деякі зміни, які проявляються посиленням агресивної поведінки, порушенням статевої циклічності та послабленням фертильності. У нащадків обох статей пренатальний стрес може призвести до таких тяжких наслідків, як дистрес-синдром, порушення функції ендокринних залоз, зменшення адаптаційних можливостей організму (Резников A.Г., Носенко Н.Д., Тарасенко Л.В., 2000, Полякова Л.И., 2000).

Короткочасні коливання вмісту інсуліну в пренатальному онтогенезі також можуть мати віддалені наслідки у зв'язку з тим, що інсуліну притаманні імпринтингові якості відносно власних клітин мішеней, програмуючи експресію власних рецепторів, що викликає тривалу модифікацію вуглеводного обміну (Dorner G., Gotz F., Rohde W., 1990). Так G. Dorner, ґрунтуючись на своїх експериментальних і клінічних дослідженнях з впливу надмірного харчування в пре- и ранній післянатальний період онтогенезу для розвитку ожиріння, цукрового діабету, гіперліпопротеінемії та атеросклерозу припустив, що рівень інсуліну і/або утилізації глюкози в критичні періоди диференціювання мозку здатен необоротно змінити функціональні межі та межі толерантності центрів гіпоталамічного контролю метаболізму глюкози.

Спостереження показали, що пренатальні стресорні впливи також мають віддалені ефекти щодо метаболічних функцій. Головним проявом метаболічних порушень у дорослих пренатально стресованих тварин є підвищення рівня глюкози в крові (Vallee M., Mayo S., 1996).

Виходячи з цього, можливим наслідком пренатального стресу є порушення ендокринної функції підшлункової залози, розвитку панкреатичних острівців, зниження їх резистентності до дії в-цитотоксичних факторів, збільшення ризику цукрового діабету.

Разом з тим вплив пренатального стресу на розвиток панкреатичних острівців в післянатальному онтогенезі не вивчено. Беручи до уваги експериментальні та клінічні дані (Dorner G., Plagemann A., Ruckert J., 1988), а також можливі наслідки гіперглікемії, викликаної пренатальним стресом, у вигляді гіперінсулінемії у плодів і відповідної автомодифікації вуглеводного обміну в післянатальному онтогенезі, вважаємо актуальним вивчення впливу пренатального стресу на ендокринну функцію підшлункової залози.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, результати яких відображено в даній роботі, виконувалися в рамках науково-дослідної роботи кафедри патофізіології Запорізького державного медичного університету „Роль порушень нейро-імунно-ендокринних взаємовідношень в розвитку експериментальної і клінічної патології (експериментально-клінічне дослідження)” № держреєстрації 0103U000937.

Мета дослідження. Встановити особливості впливу пренатального стресу на зміну функціонального стану ендокринної частини підшлункової залози в різні періоди післянатального онтогенезу у самців та самок щурів.

Завдання дослідження.

1. Вивчити функціональний стан в- і б-клітин підшлункової залози у нащадків щурів в різні періоди післянатального онтогенезу від матерів з нормальним перебігом вагітності та підданих хронічному іммобілізаційному стресу;

2. Виявити вікові особливості статевого диморфізму функціонального стану ендокриноцитів підшлункової залози у нормальних та пренатально стресованих щурів; ендокриноцит підшлунковий пренатальний стрес

3. Встановити особливості реактивності в-ендокриноцитів на введення глюкози та їх резистентність на дію в-цитотоксичних факторів (стрептозотоцину) у пренатально стресованих щурів.

Об`єкт дослідження: онтогенез, пренатальний стрес

Предмет дослідження: ендокринна функція підшлункової залози (площа панкреатичних острівців, вміст в них інсуліну та глюкагону, кількість б- та в-клітин в панкреатичних острівцях та концентрація в них інсуліну та глюкагону), концентрація глюкози в крові, ефекти введення цитотоксичних речовин (стрептозотоцину).

Методи дослідження: при вивченні стану ендокринних клітин панкреатичних острівців було використано метод непрямої імунофлюоресценції, методи кількісного аналізу зображень в автоматичному режимі, методи кореляційного аналізу; показники вуглеводного гомеостазу вивчались з використанням біохімічних методів; в усій роботі використовувались статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Результати проведених досліджень значно доповнюють уявлення про морфофункціональний стан в- і б-клітин підшлункової залози у щурів у різні періоди післянатального онтогенезу в нормі. Морфогенез панкреатичних острівців щурів характеризується зниженням питомої кількості б- і в-ендокриноцитів на протязі 1-го місяця життя з подальшим відновленням їх популяції до 3-5 місяця життя. Відповідно змінюється і динаміка питомого вмісту інсуліну і глюкагону в підшлунковій залозі.

Вперше встановлені ознаки статевого диморфізму функціонального стану ендокриноцитів підшлункової залози у нормальних щурів в різні періоди післянатального онтогенезу. Вони проявляються більш високими показниками питомої кількості б- і в-клітин і питомого вмісту інсуліну і глюкагону в підшлунковій залозі у самок щурів в період новонародженості, а також більш високими показниками питомої кількості в-клітин і питомого вмісту інсуліну у дорослих самок щурів.

Вперше вивчено функціональний стан в- і б-клітин підшлункової залози у щурів з перенесеним хронічним пренатальним стресом в різні періоди післянатального онтогенезу. Пренатальний стрес призводить до збільшення кількості в-клітин і концентрації в них гормону, збільшення кількості б-клітин і щільності панкреатичних острівців на 1 мм2 площі зрізу підшлункової залози, а також до збільшення питомого вмісту інсуліну і глюкагону у підшлунковій залозі новонароджених і дорослих щурів.

Отримані нові дані про ознаки статевого диморфізму становлення ендокринної функції підшлункової залози у пренатально стресованих тварин, які характеризуються більшою чисельністю в- і б-клітин і більшим питомим вмістом інсуліну і глюкагону у підшлунковій залозі дорослих самок щурів.

Також було встановлено, що пренатальний стрес призводить до порушень тесту толерантності до глюкози особливо у 5-ти місячних щурів обох статей, і зниження резистентності ендокриноцитів підшлункової залози до дії в-цитотоксичного фактору стрептозотоцина, що проявляється більш масовою загибеллю в-клітин по відношенню до нестресованих тварин.

Практичне значення отриманих результатів. Результати проведених досліджень значно доповнюють уявлення про морфофункціональний стан в- и б-клітин підшлункової залози у щурів в різні періоди післянатального онтогенезу в нормі, що має важливе теоретичне значення для нормальної фізіології і практичне - для неонаталогії, педіатрії.

Отриманні дані про вплив пренатального стресу на ендокринну функцію підшлункової залози мають важливе теоретичне значення для патофізіології. Результати досліджень свідчать про виникнення порушень реактивності і резистентності в-эндокриноцитів у післянатальному онтогенезі у пренатально стресованих тварин, що може призводити до різноманітних захворювань острівцевого апарату підшлункової залози і має практичне значення для акушерства, гінекології, перинатології, неонаталогії, педіатрії, клінічної ендокринології та діабетології.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз літератури, виконані всі експерименти на тваринах, проведено дослідження стану ендокринних клітин панкреатичних острівців в усіх експериментальних серіях, статистична і математична обробка даних і написані всі розділи дисертації. Спосіб вивчення стану б- і в-клітин панкреатичних острівців розроблено професором кафедри патофізіології ЗДМУ А.В.Абрамовим.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень, представлених у дисертації, доповідались і обговорювались на науково-практичній конференції "Роль імунної, ендокринної та нервової систем в процесах морфогенезу та регенерації" (Запоріжжя, 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Стрес, шок, термінальні стани" (Донецьк, 2003 р.), науково-практичної конференції "Сучасні аспекти медицини і фармації" (Запоріжжя, 2004 р.), IV національному конгресі патофізіологів України з міжнародною участю (Чернівці, 2004 р.), спільному засіданні кафедр патофізіології, нормальної фізіології, фармакології, патологічної анатомії, гістології ЗГМУ (Запоріжжя, 24 грудня 2004 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю "Від фундаментальних досліджень - до прогресу в медицині" (Харків, 2005 р.), науково-практичній конференції "Фундаментальні питання експериментальної та клінічної ендокринології" (Четверті Данилевські читання Харків, 2005 р.), спільному засіданні сектора фізіології вісцеральних систем Інституту фізіології ім.. акад. О.О.Богомольця НАН України та Київського міського товариства патофізіологів (Київ, 17 лютого 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 робіт, в тому числі 4 статті у профільних журналах, 2 статті та 1 тези видані без співавторів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 171 сторінках, з них основний текст складає 121 сторінку. Дисертація складається з вступу, огляду літератури, матеріалів та методів досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу та обговорення результатів досліджень і висновків. Дисертація ілюстрована 33 таблицями та 19 малюнками. Список літературних джерел містить 200 праць, в тому числі 144 англомовних робіт.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали та методи досліджень. Дослідження проведено на 106 самцях та 86 самках щурів лінії Вістар з датованим строком народження. Для отримання нащадків відбирались самки щурів масою 250-270 г, зі стійким естральним циклом. Експериментальні групи тварин формувались з нащадків, отриманих від вагітних самок, котрі з 15 дня датованої вагітності і до самих полог піддавались щоденній 1-годинній жорсткій іммобілізації в положенні на спині з фіксацію кінцівок (Резніков О.Г., Носенко Н.Д., 2001). У самців та самок пренатально стресованих щурів вивчали функціональний стан панкреатичних острівців у віці 1 доби, 2 тижнів, 1 місяця, 3 місяців та 5 місяців. В контрольну групу входили тварини того ж віку та статі, отримані від самок щурів з нормальним перебігом вагітності.

Тваринам обох статей у віці 1 і 5 місяців проводили тест на толерантність до глюкози (введення глюкози в дозі 2 г/кг ваги тварин). У самців щурів цих же вікових груп виявляли резистентність в-клітин підшлункової залози до дії в-цитотоксичного антибіотику стрептозотоцину (одноразовим введенням стрептозотоцину (Sigma-Aldrich, США) в дозі 50 мг/кг внутрішньочеревно 5 місячним самцям щурів, для 1-місячних самців щурів ми застосували дозу 25 мг/кг ваги).

Для ідентифікації в- і б-клітин в підшлунковій залозі застосовували метод непрямої імунофлюоресценції. Виявлення інсуліну в в-клітинах проводили наборами фірми Peninsula Laboratories Inc. (США) а глюкагону - за допомогою моноклональних антитіл до глюкагону і вторинних антитіл кон'югованих з FITC (SIGMA Chemical, США).

Панкреатичні острівки, що місять в- чи б-клітини вивчали в ультрафіолетовому спектрі збудження 390 нм на мікроскопі AXIOSKOP (ZEISS, Німеччина). Зображення з допомогою високочутливої відеокамери COHU-4722 (COHU Inc., США) вводилось в комп'ютерну систему цифрового аналізу зображення VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина). Визначалися площа панкреатичних острівців, площа матеріалу, імунореактивного до інсуліну, площа матеріалу імунореактивного до глюкагону, еквівалентний діаметр панкреатичного острівця (мкм), кількість в- і б-ендокриноцитів в панкреатичних острівцях. За допомогою кількісної оцінки інтенсивності імунофлюоресценції вимірювались відносна концентрація гормону в клітинах (інсулину в в-клітинах або глюкагону в б-клітинах), відносний вміст інсуліну та глюкагону в острівцях (в умовних одиницях імунофлюоресценції - ОІФ).

Математичну і статистичну обробку результатів досліджень проводили на ПК з використанням програмних пакетів VIDAS-2.5 (Kontron Elektronik, Німеччина) і Excel XP (Microsoft Corp., США). Для кожного досліджуваного параметру обчислювали значення середньої арифметичної вибірки (M), її дисперсії (у2) і помилки середньої (m). Для виявлення вірогідності різниці результатів досліджень в дослідних і контрольних групах тварин визначали коефіцієнт Стьюдента (t), після чого визначали вірогідності різниці вибірок (р) та вірогідний інтервал середньої по таблицям розподілу Стьюдента. Вірогідними вважали значення, для яких p<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення.

Математичний класифікаційний аналіз дозволив виділити характерні типи панкреатичних острівців, граничні та середні значення їх площі: малі острівці (450-570 мкм2), середні острівці (2300-2450 мкм2), великі острівці (4100-4700 мкм2) та гігантські острівці (8100-8400 мкм2). Крім того, в екзокринній частині підшлункової залози ідентифікувались поодинокі в_клітини, що не формують повноцінні панкреатичні острівці.

Використовуючи описаний підхід, нами було встановлено, що у інтактних щурів лінії Вістар частотний розподіл панкреатичних острівців різних типів динамічно змінювався від домінування дрібних панкреатичних острівців та поодиноких в-клітин в перші 2 тижня життя тварин, до поступового збільшення частки великих та гігантських острівців у щурів, віком більше одного місяця. Дана закономірність була статистично детермінованою та не мала проявів статевого диморфізму (Pч2 > 0,05). Звертало на себе увагу, що з місячного віку, коли щури повністю переходили на самостійне харчування, встановлювався “дорослий” профіль співвідношення панкреатичних острівців різноманітних типів. В екзокринній частині підшлункової залози новонароджених щурят виявлялись поодинокі в-клітини, кількість яких наростала до 2-тижневого віку. Очевидно, поодинокі в-клітини є джерелом формування нових панкреатичних острівців в наступні вікові періоди (Rosenberg L., 1995, Балаболкин М.И., 2000).

Динамічна зміна профілю панкреатичних острівців супроводжувалась фазними змінами питомої чисельності в-клітин в підшлунковій залозі в післянатальному онтогенезі (рис.1). Так, кількість ендокриноцитів на 1 мм2 площі зрізу підшлункової залози самців прогресивно зменшувалась після народження щурів, досягаючи до місячного віку приблизно 17-18% від початкової чисельності, а у самок - 7-8%. Очевидно, різке зниження синтезу інсулін-подібних факторів росту в панкреатичних острівцях в ранній постембріональний період активує апоптоз в-клітин, та призводить до прогресуючого зниження їх чисельності (Scaglia L., Cahill C.J., Finegood D.T., Bonner-Weir S. 1997). Разом з тим наші дані свідчать про поширеність подібного явища і на б-ендокриноцити, що відображає, вірогідно, загальну закономірність післянатального онтогенезу ендокринної функції підшлункової залози. Тим не менш, популяція в-ендокриноцитів частково відтворювалась до дорослого періоду життя (5 місяців) і складала приблизно 36% у самців і 45% у самок від початкової чисельності в_клітин. Популяція б-клітин також поступово збільшувалась і напередодні 5-ти місяців складала 68% від початкової чисельності у самців щурів і 54% у самок.

Слід відзначити, що особливістю даного процесу був чіткий прояв ознак статевого диморфізму у новонароджених та дорослих тварин у вигляді статистично більш високої (на 45%, р<0,05) кількості в-клітин у самок в порівнянні з самцями та відсутність таких відмінностей у 2-4-тижневий період життя, більш швидке відновлення чисельності в клітин у 3-х місячних самців та наступне вірогідне збільшення їх кількості у самок в 5-ти місячному віці.

Статевий диморфізм чисельності б-клітин спостерігався в період новонародженості і також характеризувався більш високою їх кількістю у самок (на 47%, P<0,05), а в віці 3-х місяців у самців спостерігалось більш швидке відновлення чисельності б-клітин. У наступні вікові періоди прояви статевого диморфізму були відсутні.

Формування ендокринної функції підшлункової залози, в післянатальному онтогенезі супроводжувалось поступовим наростанням концентрації гормонів в ендокриноцитах. Так, концентрація інсуліну, що складала 0,216±0,008 ОІФ у самців 1-ої доби життя, достовірно зростала до місячного віку та стабілізувалась до 3-х місяців життя. В подальшому цей показник збільшувався до 0,336±0,008 ОІФ у дорослих осіб. У самок концентрація інсуліну становила 0,227±0,011 ОІФ в 1-у добу життя, відповідно збільшувалась до 0,384±0,015 ОІФ у дорослих осіб. Аналогічно, в б_клітинах наростала концентрація глюкагону від 0,257±0,005 ОІФ у самців 1-ої доби життя до 0,324±0,006 ОІФ у 5 місячних щурів, відповідно. В б-клітинах самок концентрація глюкагону наростала від 0,259±0,008 ОІФ у 1-у добу життя до 0,314±0,005 ОІФ у 5 місячних щурів відповідно. Цей процес також супроводжувався статевим диморфізмом у 2-х тижневих та дорослих щурів у вигляді статистично більш високої концентрації інсуліну в в-клітинах у самок в порівнянні з самцями та відсутністю таких відмінностей у новонароджених та місячних тварин. Статевий диморфізм вмісту глюкагону в б-клітинах спостерігався тільки в період з 2-х тижнів життя до 3-х місячного віку і проявлявся більш високим рівнем глюкагону в віці 2-х тижнів та 3-х місяців у самок в порівнянні з самцями, а також зменшенням цього показника у самок в місячному віці по відношенню до самців. У новонароджених та 5-ти місячних щурів статевих відмінностей не спостерігалось. При цьому інтегральний показник питомого вмісту гормонів прямо залежав від вікової динаміки кількісних показників чисельності ендокриноцитів у підшлунковій залозі (r=0,94) з характерним проявом статевого диморфізму.

Разом з тим, співвідношення питомих показників вмісту інсуліну та глюкагону на одиницю площі зрізу підшлункової залози, що відображене у інсулін-глюкагоновому коефіцієнті, демонструвало фазну динаміку і слабо корелювало (r=0,19) з віковими змінами чисельності ендокриноцитів протягом 5 місячного періоду життя щурів. Це свідчило про малу інформативність інсулін-глюкагонового коефіцієнту як вікового показника функціонального стану ендокринної функції підшлункової залози.

Застосована в роботі модель хронічного іммобілізаційного стресу є широко визнаною, починаючи з 70-х років минулого століття (Ward I.L., 1972).

Отримані нами дані показали, що пренатальний стрес справляв суттєвий вплив на морфофункціональний стан панкреатичних острівців. Частотний розподіл панкреатичних острівців різноманітних типів у пренатально стресованих самців так, як і у інтактних тварин динамічно змінювався від домінування дрібних панкреатичних острівців та поодиноких в-клітин в перші 2 тижня життя тварин, до поступового збільшення частки великих та гігантських острівців у щурів, які за віком старші одного місяця. Але у щурів, які перенесли пренатальний стрес, щільність малих панкреатичних острівців була вірогідно вищою, як і панкреатичних острівців інших класів. З віком, у самців обох груп питома щільність усіх видів острівців знижувалася аж до зникнення гігантських острівців в місячному віці, після чого спостерігалось наростання їх кількості у підшлунковій залозі.

Формування інсулін-синтезуючої функції підшлункової залози у самців щурів, які перенесли пренатальний стрес, характеризувався динамічним зменшенням питомої кількості, як в- так і б-ендокриноцитів в період від першої доби після народження аж до кінця 1-го місяця життя (рис.2). Після чого відбувалося часткове відновлення популяції в- і б-ендокриноцитів на початок дорослого періоду життя. Подібна динаміка змін спостерігалась і у інтактних щурів, але у пренатально стресованих тварин кількість в- і б_ендокриноцитів у новонароджених та дорослих самців приблизно в 2 рази перевищувала цей показник у інтактних щурів. Притому, що у 1-місячних тварин обох груп статистичних відмінностей у кількості як в- так і б-клітин не виявлялось.

Кількісний аналіз імунофлюоресцентної реакції показав, що концентрація інсуліну була найбільш високою у в-клітинах новонароджених самців, які перенесли пренатальний стрес, та складала 0,419±0,006 ОІФ. Це приблизно в 2 рази перевищувало даний показник у інтактних тварин - 0,216±0,007 ОІФ. Подібна картина була характерна для в-клітин більшості острівців на протязі 1-го місяця життя. З віком чітко проявлялась тенденція до вирівнювання концентрації інсуліну в в-клітинах острівців різних класів і до початку 3-го місяця життя цей показник в обох групах тварин практично не відрізнявся. Але ближче до дорослого віку у самців, які перенесли пренатальний стрес, концентрація інсуліну була вірогідно на 20% вищою в порівнянні з інтактними тваринами.

Концентрація глюкагону в б-клітинах новонароджених самців, які перенесли пренатальний стрес не відрізнялась від цього показника у інтактних тварин, а на протязі першого місяця життя вона була на 20% нижчою по відношенню до останніх. В подальшому, до початку 3-х місячного віку, цей показник збільшувався та зберігав цю тенденцію аж до 5-ти місяців життя, на 20-40% перевищуючи рівень інтактних тварин.

Враховуючи динамічні зміни вікової чисельності ендокриноцитів у контрольних та пренатально стресованих щурів, ми розрахували питомий вміст гормонів у підшлунковій залозі. Отримані при цьому результати свідчать про динамічну фазну зміну вмісту гормонів у панкреатичних острівцях, які відповідають післянатальній зміні чисельності ендокриноцитів. Привертає увагу те, що у новонароджених і статевозрілих самців щурів, які перенесли пренатальний стрес, питомий вміст інсуліну та глюкагону у підшлунковій залозі суттєво, більш ніж в 2 рази, був вищим, ніж у контрольних тварин. Якщо протягом першого місяця життя у пренатально стресованих щурів інсулін/глюкагоновий коефіцієнт суттєво перевищував рівень у контрольних щурів, то в подальшому інсулін/глюкагоновий коефіцієнт значно знижувався. При цьому на протязі 1-го півріччя життя інсулін/глюкагоновий коефіцієнт змінювався динамічно, і у тварин порівнюваних груп знаходився в протифазі. Характерно - якщо у 1-місячних тварин обох груп кількісні показники ендокриноцитів та питомого вмісту гормонів у підшлунковій залозі статистично не відрізнялись, то інсулін/глюкагоновій коефіцієнт був значно вищим у пренатально стресованих щурів. Ймовірно, що це було обумовлено більш високим рівнем синтезу інсуліну в в-клітинах пренатально стресованих 1 місячних щурів, а також статистично меншою концентрацією глюкагону в б-клітинах.

Частотний розподіл панкреатичних острівців різних типів у пренатально стресованих самок динамічно відповідав такому розподілу у попередніх групах, але мав прояв статевого диморфізму у вигляді меншої, більш ніж в 2 рази, щільності малих острівців на протязі першого місяця життя в порівнянні з самцями, які перенесли стрес.

Слід відзначити, що у пренатально стресованих самок щільність малих острівців була нижчою на протязі перших 2-х тижнів життя і по відношенню до інтактних самок, при цьому щільність гігантських острівців в цей період була вищою у самок, які перенесли пренатальний стрес. В наступні строки тенденція до більшої щільності великих та гігантських острівців у пренатально стресованих щурів зберігалась аж до 5-ти місяців життя.

Новонароджені самки щурів, які зазнали пренатального стресу характеризуються найвищим показником чисельності в-ендокриноцитів, кількість яких прогресивно зменшувалась на протязі 1-го місяця життя і до кінця цього періоду складала приблизно 7% від початкової величини. В подальшому популяція ендокриноцитів збільшувалась і напередодні дорослого періоду життя (5 місяців) складала приблизно 73% від початкової чисельності в клітин.

Подібне явище поширювалось і на б-ендокриноцити, і до кінця 1-го місяця їх кількість значно знижувалась, склавши 7% від чисельності у новонароджених щурят. Після чого кількість б-клітин поступово збільшувалась і напередодні 5-ти місяців складала 88% від початкової чисельності б-клітин.

Таким чином пренатальний стрес у самок, призводив до збільшення кількості б- і в-клітин в період новонародженості на 25% і 17% відповідно, а також у дорослому віці більш ніж в 2 рази в порівнянні з інтактними самками.

Слід відзначити, що особливістю даного процесу є чіткий прояв ознак статевого диморфізму у дорослих тварин у вигляді більш високої кількості в_клітин у пренатально стресованих самок (146±19 на 1 мм2 площі залози) у порівнянні з самцями (91±17 на 1 мм2 площі залози) та відсутності таких відмінностей протягом першого місяця життя. Статевий диморфізм чисельності б-клітин також спостерігався у дорослих тварин і характеризувався більш високою їх кількістю у пренатально стресованих самок (66±4 на 1 мм2 площі - у самок, 53±19 на 1 мм2 площі залози).

Формування ендокринної функції підшлункової залози у пренатально стресованих самок у післянатальному онтогенезі супроводжувалось наростанням концентрації гормонів в ендокриноцитах. При цьому концентрація інсуліну в в-клітинах в період новонародженості на 32% була вищою, ніж у інтактних самок. Ця тенденція зберігалась і в 1 і в 3 місяця життя тварин. Після чого в 5-ти місячному віці відмінності практично нівелювались.

В даному процесі також проявлялись ознаки статевого диморфізму. Так, у новонароджених пренатально стресованих самців, які перенесли пренатальний стрес, концентрація інсуліну була вищою, ніж у самок, і в 2 тижні, коли вміст гормону в ендокриноцитах суттєво знизився, ця тенденція збереглась. В подальшому, за виключенням 3-х місяців, коли концентрація інсуліну у самців різко зменшилась, ознак статевого диморфізму не спостерігалось. Слід відзначити, що пренатальний стрес викликав у самок максимальне зниження концентрації інсуліну в 2-х тижневому віці з подальшим відновленням біля місячного віку. А у самців максимальне зниження до такого ж рівня відбувалось біля 3-х місяців життя і відновлювалось у 5-ти місячних тварин.

Концентрація глюкагону в б клітинах пренатально стресованих самок також наростала на протязі 5-ти місяців життя. При цьому у новонароджених самок, які перенесли пренатальний стрес, вона була на 45% нижчою, ніж у інтактних самок, а в 3 і 5 місяців перевищувала цей показник у інтактних самок на 16% і 9% відповідно. Статевий диморфізм вмісту глюкагону в б-клітинах спостерігався у новонароджених пренатально стресованих щурят і проявлявся меншою концентрацією гормону у самок (на 38% по відношенню до самців), а в 2 тижня цей показник був вищим у самок на 22%. В подальшому у 5-ти місячних щурів, які перенесли пренатальний стрес, вміст гормону у самок був на 14% нижчим по відношенню до самців.

Отримані дані щодо впливу пренатального стресу на ендокринну функцію підшлункової залози, зокрема, збільшення питомої чисельності в_клітин, концентрації в них інсуліну та вмісту гормону в острівцях, ставлять закономірне питання про функціональну повноцінність ендокриноцитів при дії на організм фізіологічних стимуляторів секреції інсуліну, таких як нутрієнти (глюкоза, амінокислоти та інші), а також під час впливу в-цитотоксичних факторів. Для вирішення даного питання ми дослідили реактивність інсулярного апарату у динаміці внутрішньочеревного тесту толерантності до глюкози та резистентність в-клітин до пошкоджень, викликаних в-цитотоксичним антибіотиком стрептозотоцином.

Результати проведеного тесту толерантності до глюкози свідчать про те, що пренатальний стрес призводить до порушень реактивності в_ендокриноцитів молодих тварин, причому ці порушення більш значні у 1_місячних самок. Так, у 1-місячних самців характер глікемічної кривої відповідав контрольним самцям, однак зниження концентрації глюкози в крові на 30-й хвилині тесту було менш суттєвим (p<0,01). У 1-місячних самок наростання рівня глікемії відзначалось протягом усього 30-хвилинного тесту толерантності до глюкози, по закінченню якого рівень глікемії був приблизно в 2 рази вищим, ніж до введення глюкози.

У 5-місячних тварин обох статей, в тому числі і пренатально стресованих, базальний рівень глікемії був вірогідно нижче (2,17±0,09 ммоль/л у самців, 2,51±0,14 ммоль/л у самок, p<0,05), ніж у 1-місячних щурів (3,60±0,12 ммоль/л у самців, 3,88±0,15 ммоль/л у самок). Разом с цим, величини базальної концентрації глюкози в крові у контрольних та пренатально стресованих тварин обох статей статистично не відрізнялись. Вимірювання концентрації інсуліну в крові у самців щурів також не виявило статистичної різниці між експериментальними групами - 17,1±1,1 пмоль/л у контрольних щурів, і 18,2±1,6 пмоль/л у пренатально стресованих тварин (p>0,05).

У пренатально стресованих самців і самок 5-місячних щурів рівень глікемії в тесті толерантності був на 50-60% вищим з 5-ї до 15-ї хвилини після введення глюкози, зберігався в 2 рази вищим з 15-ї до 45-ї хвилини тесту толерантності (рис.3А). Характерно, що коли у контрольних тварин рівень еуглікемії відновлювався до 30-ї хвилини після введення глюкози, то у пренатально стресованих щурів - тільки через 90 хвилин, і при цьому зберігався приблизно на 50% вищим (p<0,05) рівня базальної глікемії. При цьому, у 5-місячних тварин тест толерантності до глюкози не виявив особливостей статевого диморфізму реакції в-клітин на введення глюкози. Ці дані можуть свідчити про те, що пренатальний стрес, певно, знижує реактивність інсулярного апарату підшлункової залози на глюкозний стимул, що проявляється порушенням тесту толерантності до глюкози: більш високими значеннями глікемії та збільшенням часу відновлення еуглікемічного стану статевозрілих 5-місячних самців і самок щурів.

Можливо, подібні порушення можуть бути передумовою до зниження резистентності в-ендокриноцитів до дії в цитотоксичних факторів та сприяти розвитку діабетичних станів. Дійсно, на третю добу після введення стрептозотоцину в панкреатичних острівцях визначались ознаки деструкції в_клітин та лімфоїдна інфільтрація острівців, що підтверджувало в-цитотоксичну дію стрептозотоцина. Разом з тим, зміна рівня глікемії у 1_місячних самців в цей період не визначалась.

Хоч деструкція в-клітин чітко візуалізувалась в панкреатичних острівцях, тим не менш питома кількість в-ендокриноцитів на одиницю площі підшлункової залози вірогідно знижувалась тільки у 1_місячних пренатально стресованих самців (рис.3Б).

Звертало на себе увагу, що в-клітини, які залишилися в панкреатичних острівцях були значно гіпертрофовані в порівнянні з контрольними тваринами і вміщували в 2 рази більше імунореактивного інсуліну. При цьому у пренатально стресованих 1_місячних самців щурів характеристики в-клітин були вірогідно вище: їх площа після введення стрептозотоцину була на 47% вища (p<0,001), а концентрація інсуліну на 82% більша (p<0,001), порівняно з нестресованими тваринами.

Деструкція в-клітин після введення стрептозотоцину супроводжувалась вірогідним зменшенням величини панкреатичних острівців за даними вимірювання їх еквівалентного діаметру, що зв'язано з переважною загибеллю великих за площею острівців. При цьому визначалося вірогідне зменшення питомої чисельності функціонуючих панкреатичних острівців, а у пренатально стресованих 1_місячних самців їх щільність в підшлунковій залозі була в 3 рази менше, порівняно з нестресованими тваринами.

Отже, пренатальний стрес знижує резистентність в_ендокриноцитів 1_місячних самців щурів до пошкоджуючої дії в-цитотоксичного антибіотику стрептозотоцина.

Введення стрептозотоцину 5-місячним самцям дозою 50 мг/кг (що в 2 рази вище, ніж для 1_місячних тварин) викликало виражену деструкцію панкреатичних острівців, більш значиму, ніж у 1_місячних щурів. Так, питома кількість в-клітин, які збереглися складала 15,4±0,4% у нестресованих тварин і 9,3±0,1% у пренатально стресованих щурів від початкової кількості ендокриноцитів. Тобто, інтенсивність загибелі в-клітин була вірогідно вище (p<0,05) у групі пренатально стресованих самців. Як і у 1_місячних тварин, у статевозрілих 5-місячних самців визначалася виражена гіпертрофія в-клітин які збереглися, при цьому якщо у нестресованих тварин площа ендокриноцитів збільшувалась на 80% від початкової величини, то у пренатально стресованих щурів більш ніж в 4 рази. в-клітини, які збереглися характеризувались високою концентрацією імунореактивного інсуліну, при чому у пренатально стресованих самців даний показник приблизно в 2 рази перевищував величину нестресованих тварин.

Деструкція панкреатичних острівців через три доби після введення стрептозотоцину супроводжувалась більш ніж чотирикратним зменшенням їх величини за даними вимірювання еквівалентного діаметру. При цьому питома чисельність панкреатичних острівців знижувалась до 24,24±0,01% від їх початкової кількості у пренатально стресованих самців і до 36,21±0,01% - у нестресованих тварин, що підтверджує той факт, що пренатальний стрес знижує резистентність в_ендокриноцитів до дії в-цитотоксичних факторів.

Отже, зростання чисельності в-ендокриноцитів в панкреатичних острівцях, підвищення в них концентрації інсуліну та збільшення вмісту інсуліну у підшлунковій залозі пренатально стресованих тварин поєднується з зниженням реактивності в-клітин до дії глюкозного стимулу та модифікації глікемічної кривої в тесті толерантності до глюкози за діабетичним типом. Характерно, що найбільш яскраво подібні порушення проявляються в статевозрілому віці та поєднуються із статистично зниженою резистентністю в-ендокриноцитів відносно дії діабетогенного антибіотику стрептозотоцина. Це дає можливість стверджувати, що пренатальний стрес, перенесений нащадками в ембріональному періоді розвитку, може стати фактором, що збільшує ризик розвитку цукрового діабету в молодому та статевозрілому віці.

ВИСНОВКИ

Дисертація присвячена вивченню вікових та статевозалежних закономірностей післянатального розвитку ендокринної функції підшлункової залози, з'ясуванню характеру впливу хронічного пренатального стресу на перебіг даного процесу, а також на особливості реактивності та резистентності в-ендокриноцитів.

1. Вікові зміни ендокринної функції підшлункової залози супроводжуються динамічними змінами спектру панкреатичних острівців різного типу: від домінування малих за площею острівців та поодиноких в_клітин в перші 2 тижня життя, до поступового збільшення частки великих та гігантських за площею острівців в послідуючі вікові періоди життя.

2. Післянатальний розвиток панкреатичних острівців характеризується динамічним зниженням чисельності в- і б-ендокриноцитів протягом першого місяця життя та частковим відновленням їх кількості до періоду статевої зрілості, складаючи 36% у самців та 45% у самок в_ендокриноцитів від періоду новонародженості, та 68% і 54% від початкової чисельності б-клітин у самців і самок щурів відповідно.

3. Концентрація інсуліну в в_ендокриноцитах і глюкагону в б_ендокриноцитах з віком вірогідно збільшується, відповідно в 1,6 і 1,3 разів, що може свідчить про посилення гормон-синтезуючої функції підшлункової залози.

4. Післянатальний розвиток панкреатичних острівців характеризується статевим диморфізмом більшості морфофункціональних характеристик ендокриноцитів у контрольних тварин, який, головним чином, проявляється домінуванням кількості в- і б-ендокриноцитів у самок новонароджених та статевозрілих щурів.

5. Пренатальний стрес не впливає на вікову динаміку чисельності ендокриноцитів в підшлункової залозі, але призводе до значного збільшення питомої кількості в- і б-ендокриноцитів (приблизно в 2 рази) у новонароджених і дорослих щурів по відношенню до контрольної групи тварин зі збереженням ознак статевого диморфізму у вигляді більшої чисельності ендокриноцитів у самок щурів.

6. Пренатальній стрес сприяє наростанню концентрації панкреатичних гормонів в залозі у новонароджених та статевозрілих тварин обох статей, у порівнянні з тваринами контрольної групи.

7. Пренатальний стрес призводить до порушення толерантності до глюкози; при цьому зниження толерантності до глюкози виявляється вже у самок щурів місячного віку і найбільш яскраво проявляється у статевозрілих 5 місячних тварин обох статей.

8. Пренатальний стрес призводить до певного зниження резистентності ендокриноцитів підшлункової залози до дії в цитотоксичного антибіотику стрептозотоцина, що проявляється більш масованою загибеллю в-клітин (91% від первинної величини) в порівнянні с нестресованими тваринами (85% клітин від первинної величини, p<0,01).

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тихоновская М.А. Морфогенез в-эндокриноцитов поджелудочной железы у крыс в постнатальном онтогенезе // Акт. питання фармацевтичної та медичної науки та практики, 2003.- Вип. 11.- С.292-297.

2. Тихоновская М.А. Структурно-функциональная организация панкреатических островков у крыс различного возраста // Запорожский медицинский журнал.- 2004.- №4.- С.71-73.

3. Абрамов А.В., Тихоновская М.А., Колесник Ю.М. Особенности влияния хронического пренатального стресса на структурно-функциональную организацию бета-эндокриноцитов // Клінічна та експериментальна патологія.- 2004.- Т.3, №2.- С.176-179 (Особистий внесок: отримання експериментальних даних, проведення імунофлюоресцентного дослідження серійних зрізів підшлункової залози та статистична обробка результатів).

4. Абрамов А.В., Колесник Ю.М., Тихоновская М.А. Состояние толерантности к глюкозе у самцов, перенесших хронический пренатальный стресс // Запорожский медицинский журнал.- 2004.- №6.- С.38-41 (Особистий внесок: отримання експериментальних даних та проведення їх статистичної обробки).

5 Тихоновская М.А. Влияние пренатального стресса на формирование панкреатических островков у крыс в постнатальном онтогенезе // Стрес, шок, термінальні стани // Програма та тези Всеукраїнської наукової конференції студентів, аспірантів, клінічних ординаторів.- Донецьк, 2003.- С.32.

6. Абрамов А.В., Колесник Ю.М., Тихоновська М.А. Вплив хронічного пренатального стресу на функціональну активність панкреатичних острівців у молодих і дорослих щурів // Від фундаментальних досліджень - до прогресу в медицині // Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 2005.- С.3 (Особистий внесок: отримання експериментальних даних, проведення імунофлюоресцентного дослідження серійних зрізів підшлункової залози та статистична обробка результатів).

7 Колесник Ю.М., Абрамов А.В., Тихоновская М.А., Лебедь Ю.В., Орловский М.А. Функциональная активность вазопрессинергических нейронов гипоталамуса и бета- эндокриноцитов панкреатических островков у крыс, перенесших пренатальный стресс // Фундаментальні питання експериментальної та клінічної ендокринології (четверті Данилевські читання) // Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 2005.- С.99-101 (Особистий внесок: отримання експериментальних даних, проведення імунофлюоресцентного дослідження серійних зрізів підшлункової залози та статистична обробка результатів).

АНОТАЦІЇ

Тихоновська М.А. Функціональний стан ендокринної частини підшлункової залози у щурів з перенесеним хронічним пренатальним стресом. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. Інститут фізіології ім. акад. О.О.Богомольця НАН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена вивченню впливу пренатального стресу на функціональний стан ендокринної частини підшлункової залози в різні періоди післянатального онтогенезу у самців і самок щурів.

Встановлено, що пренатальний стрес призводить до значного збільшення кількості в-клітин і концентрації в них гормону, збільшення кількості б-клітин і щільності панкреатичних острівців на 1 мм2 площі зрізу підшлункової залози, а також до збільшення питомого вмісту інсуліну і глюкагону у підшлунковій залозі новонароджених і дорослих щурів. Отримані нові дані про ознаки статевого диморфізму становлення ендокринної функції підшлункової залози у нормальних і пренатально стресованих тварин, які характеризуються більшою чисельністю в- і б-клітин і більшим питомим вмістом інсуліну і глюкагону у підшлунковій залозі дорослих самок щурів.

Було відзначено, що пренатальний стрес призводить до порушень тесту толерантності до глюкози і зниження резистентності в-ендокриноцитів підшлункової залози до дії в-цитотоксичного фактору - стрептозотоцину.

Ключові слова: пренатальний стрес, панкреатичні острівці, в- і б-клітини, інсулін, глюкагон, статевий диморфізм, реактивність, резистентність.

Тихоновская М.А. Функциональное состояние эндокринной части поджелудочной железы у крыс, перенесших хронический пренатальный стресс. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. Институт физиологии им. акад. А.А.Богомольца НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению влияния пренатального стресса на функциональное состояние эндокринной части поджелудочной железы в различные периоды постнатального онтогенеза у самцов и самок крыс. Исследования были проведены на 106 самцах и 86 самках крыс линии Вистар с датируемым сроком рождения. У самцов и самок крыс изучали функциональное состояние панкреатических островков в возрасте 1 сутки, 2 недели, 1 месяц, 3 месяца и 5 месяцев. Мы исследовали гистологические срезы, взятые из различных отделов поджелудочной железы. Идентификация и изучение состояния б-, и в_-клеток панкреатических островков проводилось методом непрямой иммунофлюоресценции с использованием моноклональных антител. Реактивность инсулярного аппарата определили в динамике внутрибрюшинного теста толерантности к глюкозе (введение глюкозы в дозе 2 г/кг массы животных). Резистентность в-клеток изучали через 3-е суток после введения в_цитотоксического антибиотика стрептозотоцина в дозах 25 мг/кг веса для 1-месячных самцов крыс и 50 мг/кг веса 5_месячным самцам.

В работе были расширены представления о функциональном состоянии в- и б-клеток поджелудочной железы у потомков крыс с нормальным течением беременности в различные периоды постнатального онтогенеза. Морфогенез панкреатических островков крыс характеризуется снижением удельного количества б_и в_эндокриноцитов в течение 1-го месяца жизни с последующим восстановлением их популяции к 3-5 месяцу жизни. Соответственно изменяется и динамика удельного содержания инсулина и глюкагона в поджелудочной железе.

Впервые установлены признаки полового диморфизма функционального состояния эндокриноцитов поджелудочной железы у нормальных крыс в различные периоды постнатального онтогенеза, проявляющиеся более высокими показателями удельного количества б_ и в_клеток и удельного содержания инсулина и глюкагона в поджелудочной железе у самок крыс в период новорожденности, а также более высокими показателями удельного количества в_клеток и удельного содержания инсулина у взрослых самок крыс.

Нами впервые изучено функциональное состояние в- и б-клеток поджелудочной железы у потомков крыс перенесших хронический пренатальный стресс в различные периоды постнатального онтогенеза. Пренатальный стресс приводит к увеличению количества в_клеток и концентрации в них гормона, увеличению количества б-клеток и плотности панкреатических островков на 1 мм2 площади среза поджелудочной железы, а также к увеличению удельного содержания инсулина и глюкагона в поджелудочной железе проявляющемуся у новорожденных и взрослых крыс.

Получены новые данные о признаках полового диморфизма становления эндокринной функции поджелудочной железы у пренатально стрессированных животных, характеризующиеся большей численностью в- и б-клеток и удельного содержания инсулина и глюкагона в поджелудочной железе у взрослых самок крыс.

Также впервые было установлено, что пренатальный стресс приводит к нарушению теста толерантности к глюкозе особенно у 5-ти месячных особей обоего пола, что проявляется увеличением уровня гликемии с 5-й по 15-ю минуту теста на 50-60% по отношению к контрольным животным, и если у контрольных самцов и самок концентрация глюкозы к 30-й минуте восстанавливалась до эугликемического уровня, то у пренатально стрессированных крыс - только к 90-й минуте, и при этом сохранялась примерно на 50% выше уровня базальной гликемии.

Впервые было показано, что пренатальный стресс приводит к достоверному снижению резистентности в-эндокриноцитов поджелудочной железы к действию в-цитотоксического фактора стрептозотоцина, что проявляется более массивной гибелью в-клеток по сравнению с нестрессированными особями и снижением численности панкреатических островков.

Следовательно, увеличение численности в_эндокриноцитов в панкреатических островках, повышение в них концентрации инсулина и увеличение содержания гормона в поджелудочной железе пренатально стрессированных животных сочетается с достоверным снижением реактивности в-клеток к действию глюкозного стимула и модификации гликемической кривой в тесте толерантности к глюкозе по диабетическому типу. Характерно, что наиболее ярко подобные нарушения проявляются в половозрелом возрасте и сочетаются со статистически достоверно сниженной резистентностью в_эндокриноцитов к действию диабетогенного антибиотика стрептозотоцина. Это дает возможность полагать, что стресс, перенесенный потомством в эмбриональном периоде развития (т.е. пренатальный стресс), может являться фактором, увеличивающим риск развития сахарного диабета в молодом и половозрелом возрасте.

Ключевые слова: пренатальный стресс, панкреатические островки, в- и б-клетки, инсулин, глюкагон, половой диморфизм, реактивность, резистентность.

Tihonovskaya M.A. The functional state endocrine part of the pancreas in rats with chronical prenatal stress - Manuscript.

Thesis for the candidate degree in medical sciences by specialty 14.03.04 - pathological physiology. Bogomolets Institute of Physiology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to studying influences of the chronic prenatal stress on the functional state endocrine part of the pancreas in different periods of postnatal ontogenesis in male and female rats.

It was found that prenatal stress results in the considerable increase in of в_cell mass and hormones concentration in them, and elevation of б-cell mass and pancreatic islets density on 1 mm2 of pancreatic section, and increase in specific insulin and glucagon contents in newborn and adult rat's pancreas. There were received new data of genital dimorphism of pancreas established endocrine functions in prenatal stressed animals, which were charactized increased number of в- and б-cells and increased specific contents of insulin and glucagon in adult female rats pancreas.

...