Фізіолого-морфологічна оцінка дії натрієвмісних препаратів

Вивчити антиексудатну реакцію у білих щурів під дією натрієвмісних препаратів за умов експериментального набряку.

У першому досліді використовували культуру суспендованих клітин 710-добового курячого зародка, в яку вносили на 1 мл суміші 0,005, 0,01 і 0,02 мл 1% гліцетинату та інкубували у термостаті за температури 37 С. На 3-й день визначали характер росту культури. Також констатували зміну рН середовища культивування. Інтенсивність споживання кисню культурою клітин (нг-атом О/мл культури за 1 хв) визначали в термостатованій комірці (t +38 С) полярографічним методом. До культури клітин послідовно вносили інгібітори: гліколізу - натрію фтори (1 ммоль (10^-3 М)); НАДНМН-залежної ланки дихального ланцюга - амітал (510^-3 М); кінцевої ланки (цитохромоксидази) - азид натрію (510^-3 М). Контроль - споживання кисню та ріст інтактних суспендованих клітин.

У другому досліді визначали чутливість раневої мікрофлори до натрієвмісних сполук, використовуючи штами мікроорганізмів Ps. aureginose, St. epidermis, St. aureus, E. coli, Pr. vulgaris, Кlebsiella, Міcrocoсcus. Застосовували метод луночок та метод подвійних розведень (Лабинская А.С., 1972).

Друга серія дослідів проведена з метою вивчення дії натрієвмісних препаратів на інтактні організми.

У першому досліді оцінку дії натрієвмісних сполук на життєздатність личинок мухи Drosofila melanogaster проводили шляхом установлення часу загибелі личинок 2-ї стадії, занурених у розчини з різною концентрацією спиртів та натрію. Контролем служив час загибелі личинок у 0,85% розчині NaCl.

У другому досліді вивчали резорбційну властивість шкіри та реакцію слизових оболонок тварин за дії натрієвмісних препаратів згідно з методичними рекомендаціями (1976, 1988). Препарати наносили на 1 см² шкіри бокової частини тулуба кролів та щурів з розрахунку 2000 мг/кг маси тіла. Час експозиції 4 години. У кролів кров відбирали з вушної вени, у щурів під місцевим наркозом шляхом декапітації. Як антикоагулянт використовували гепарин. Досліджували морфологічну картину крові та структуру шкіри. Визначали коефіцієнт маси внутрішніх органів щурів. Вивчали вплив одноразової та багаторазової (протягом 1020 днів) аплікації натрієвмісних препаратів з медичним ефіром і без нього, а також 1 та 2% гліцетинату на організм тварин. Контроль - інтактні тварини. Дослід з оцінки пошкоджувальної дії нових речовин на слизові оболонки очей кроля визначали згідно з методичними рекомендаціями (1997), використовуючи бальну систему.

Третю серію дослідів проведено на тваринах з модельованими запальними процесами.

У першому досліді вивчали еритро - та лімфопоез у крові щурів за дії 2% гліцетинату на тлі моделювання запального процесу шляхом уведення підшкірно 0,2 мл 50% олійного розчину скипидару. Тварини були поділені на 4 групи по 20 особин у кожній. Перша група інтактна, друга з моделлю запального процесу без нанесення препарату, щурам третьої групи наносили натрієвмісний препарат у дозі 0,1 мл, четвертої 0,2 мл. Препарат застосовували з першого дня до завершення запального процесу. Кров відбірали методом декапітації 5-ти щурів з кожної з груп через чотири години, на 3, 8, та 20-ту добу з часу дії флюгогенного чинника (Якушенко В.А. та ін., 1996).

У другому досліді вплив лікарських речовин на ексудативну фазу запалення вивчали за допомогою моделі запального набряку лапки щура, який викликаний субплантарним уведенням 2% розчину формаліну. Дані обчислювали за формулою:

Пригнічення запалення (%) = Vk-Vo / Vk х 100,

де V_k середнє значення збільшення об'єму набряклої лапки в контролі, V_o середнє збільшення об'єму набряклої лапки у лікованих тварин.

Зміну об'єму лапки, що свідчило про розвиток набряку, оцінювали до - та через 1, 2, 3, 4 год. після введення препарату згідно з методичними рекомендаціями (1975). Досліджували 2% гліцетинат, 1,6 та 2% калінат, які вводили нашкірно та перорально одноразово та протягом двох тижнів до початку дії флюгогенного чинника. Контрольній групі тварин моделювали набряк, однак препаратів не застосували. В окремому досліді проведено порівняння антиексудативної дії 1 та 2% гліцетинату. По завершенню експериментів тварин декапітували, відбирали проби крові для гематологічних досліджень, також проводили патологоанатомічний розтин та визначення коефіцієнта маси внутрішніх органів.

У третьому досліді визначали ступінь клітинної реакції та процес грануляції рани за дії 1% гліцетинату. Дослід проведено на кролях-аналогах, сформованих у 4 дослідні групи, котрим моделювали різану рану та інфікували St. Epidermis, St. aureus і E. coli. Контроль - інтактні тварини. Кролям 1-ї групи під час всіх стадій загоювання рани наносили 1% гліцетинат, 2-ї - під час стадії гідратації застосовували 10% розчин NaСІ, стадії дегідратації синтоміцинову емульсію, стадії рубцювання цинкову мазь, на рани тварин 3-ї групи наносили 1% гліцетинат на стадії дегідратації і рубцювання, а на стадії гідратації використовували 10% NaСІ. Тварин 4-ї групи лікували під час стадії гідратації та дегідратації аналогічно з 2-ю групою, а на стадії рубцювання наносили 1% гліцетинат. Картину морфології рани та її епітелізацію, а також реакцію крові кролів у процесі загоювання модельованих інфікованих ран 1% гліцетинатом порівнювали з комбінованим способом лікування (2-га група) (Меженський А.О., 2003).

Четверта серія дорслідів проведена з метою вивчення впливу натрієвмісних сполук на процес загоювання хірургічних та випадкових ран у домашніх і сільськогосподарських тварин.

У першому вивчено реакцію загоювання хірургічних ран. Досліди проведено на трьох бичках однорічного віку масою тіла 260280 кг. З одного боку тіла тварин після механічної очистки та знезараження шкіри моделювали різану рану розміром 20 см. Для знезараження шкіри та асептизації рани застосовували 2% гліцетинат. З протилежного боку тулуба (контроль) проводили аналогічне оперативне втручання, за якого для підготовки операційного поля застосовували 5% спиртовий розчин йоду, а порожнину рани і її глибокі шари асептували «Трициліном». Рани в обох випадках зашивали одним і тим же стерильним шовним матеріалом. Спостерігали за процесом репарації рани.

В окремих дослідах на котах та собаках вивчали лікувальну дію 1 та 2% гліцетинату на загоювання довгонезагойних та поганогранулюючих ран, інших зовнішніх запальних процесів.

У роботі використовували такі методики: у крові тварин визначали швидкість осідання еритроцитів мікрометодом Панченкова, підрахунок числа еритроцитів та лейкоцитів - за допомогою камери Горяєва, лейкограму шляхом мікроскопічної оцінки сухих, фіксованих метиловим спиртом та пофарбованих барвником Романовського Гімзи мазків, рівень гемоглобіну гемоглобін-ціанідним методом (з ацетонціангідрином), величину гематокриту за допомогою мікроцентрифуги (Кондрахін І.П., 1978). На основі морфологічних показників крові вираховували: кольоровий показник, середній об'єм еритроцитів, середній вміст гемоглобіну в еритроцитах (Козинец Г. І., Макаров В.А., 1980). Коефіцієнт маси визначали за відношенням абсолютних показників маси органів у грамах до маси тіла тварини в кілограмах. Для гістологічних досліджень відбирали кусочки тканин та органів, фіксували в 10%-му нейтральному формаліні і заливали в парафін. Зрізи, виготовлені на мікротомі МПС-2 товщиною 6-7 мікронів, фарбували гематоксилін-еозином (Волкова О.В., Елецкий Ю.К., 1971). Мазки-відбитки виготовляли з раневого вмісту, фіксували парами формаліну та фарбували гематоксилін-еозином.

Результати середніх значень вважали статистично вірогідними за Р 0,05 (Р 0,05-*; Р 0,01-**; Р 0,001-***) (Ойвин И.А., 1960).

Результати досліджень тА ЇХ АНАЛІЗ

Результати ступеня інтенсивності дихання клітин курячого зародка і відновлювальної їх активності подано у табл. 1. Інтенсивність поглинання кисню чистою культурою клітин курячого зародка становила 5,3±0,6 нг-атом О/мл за хв. Унесення в середовище інкубації акцептора електронів К₃((Fe(CN)₆) знижувало на 16,9% інтенсивність поглинання кисню та підвищувало на 9,9% транспорт електронів через мембрани клітин у зовнішнє середовище. Тобто присутність зовнішньоклітинного акцептора електронів забезпечила реалізацію відновлювальних еквівалентів альтернативними диханню шляхами і нормалізувала процес утворення енергії. Внесений у культуральне середовище 1% гліцетинат змінював величину досліджуваних показників. При цьому доза 0,005 мл знижувала на 8,0% дихальну і на 30,8% відновлювальну активність клітин культури, порівняно до контролю; доза 0,01 мл ще більше пригнічувала споживання кисню, різниця - 59,1%, але не змінювала відновлювальної здатності клітин (1,2±0,61 мг К₃ …/0,1 мл за хв); внесення 0,02 мл препарату зумовило, порівняно з його попереднім значенням, підвищення на 42,0% інтенсивності дихання та на 13,4% відновлювальної активності.

Таблиця 1. Інтенсивність дихання культури клітин курячого зародка під час дії 1% гліцетинату (М + m; n = 7)

Для виявлення особливостей впливу 1% гліцетинату на ланки генерації АТФ у клітинах культури курячого зародка використано інгібітори [табл. 1]. Так, додавання інгібітора гліколізу фториду натрію знижувало на 25% дихальну і на 49,6% відновлювальну активність у контролі. У досліді - дихальна активність клітин за дози препарату 0,005 мл знизилась на 6,2%, за дози 0,01 мл - не змінювалась і становила 1,8 ± 0,8 нг-атом О/ мл за хв і за дози 0,02 мл зменшилась на 47,4%, порівняно з вихідними величинами. Відновлювальна активність клітин за дії різних доз препарату та інгібітора - фториду натрію була однаковою 0,48 мкг К₃ …/0,1 мл за хв і нижча від попередніх значень, відповідно: 0,005 мл на 40,8%, 0,01 мл - на 60% і 0,02 мл - на 74,5%. Таким чином, установлене підвищення дихальної і відновлювальної активності клітин за дії 0,02 мл 1% гліцетинату було зумовлене стимуляцією аеробного окислення вуглеводів. Пригнічення НАД-залежної ланки дихального ланцюга знижувало на 12,2% дихальну і на 49,1% відновлювальну активність клітин у контролі. Зменшувалась інтенсивність споживання кисню за дії 0,005 і 0,01 мл 1% гліцетинату і становила, відповідно, 21,1 і 12,8%. Проте виявлено підвищення відновлювальної активності клітин на 35,4-45,8%, порівняно з попереднім значенням (становило 0,65-0,7 мкг К₃ …/0,1 мл за хв). Інтенсивність споживання кисню за дії 0,02 мл препарату та інгібітора не змінювалась (1,6 ± 1,5 нг-атом О/мл за хв), а відновлювальна активність знижувалась на 0,27 мкг К₃ …/0,1 мл за хв (45,9%). Таким чином, блокування потоку електронів через НАД-залежний шлях дихального ланцюга у контролі знижувло дихальну і відновлювальну активність клітин, а 1% гліцетинат у дозах 0,005 і 0,01 мл забезпечував альтернативний транспорт електронів на зовнішньоклітинний акцептор. Блокування струменя електронів через термінальну ланку дихального ланцюга (цитохромоксидазу) знижувало інтенсивність дихання клітин на 33,8% у контролі, на фоні доданого 1% гліцетинату: 0,005 мл - на 39,4%, 0,01 мл на 47,8% і 0,02 мл - на 18,8%. При цьому відновлювальна активність не змінювалась у контролі (0,27 мкг К₃ …/0,1 мл за хв), знижувалась на 31,5 і на 12,4% у пробах, відповідно, з 0,005 і 0,01 мл 1% гліцетинатом і підвищувалась на 45,9% за внесення 0,02 мл препарату.

Таким чином, препарат у дозі 0,005 і 0,01 мл пригнічував транспорт електронів як у дихальному ланцюзі, так і в зовнішнє середовище, а за дози 0,02 мл стимулював зовнішньоклітинний транспорт електронів, що вказує на дозозалежність окислювально-відновних процесів.

У результаті проведених досліджень визначили частку участі окремих ланок дихального ланцюга в реалізації кисню клітинами середовища в нормі та за дії 1% гліцетинату. Так, реалізація кисню середовищем культури клітин у процесі гліколізу становила 25%, НАД-залежної ланки нижча - 9% і в кінцевій ланці (цитохромоксидаза) -22,7%. Немітохондріальні кисневозалежні процеси в клітинах курячого зародка становили 43,3% від загальної кількості спожитого кисню. При внесенні 1% гліцетинату відбувся перерозподіл струменя електронів в окремих ланках дихального ланцюга: дози 0,005 і 0,01 мл гальмували використання кисню за рахунок гліколізу відповідно на 6,2 і 0% і стимулювали процес у НАД-залежній ланці - на 19,7 і 12,8% та кінцевій (цитохромоксидаза) - на 29,1 і 41,1%. Вплив препарату в дозі 0,02 мл на споживання кисню в ланках дихального ланцюга відрізнявся: величина показника зросла за рахунок гліколізу на 52,5%, у НАД-залежній ланці знижувалась на 4,2% і в кінцевій ланці знову збільшувалась на 9,0%.

Відповідно, дія 1% гліцетинату супроводжувала зміни інтенсивності немітохондріальних кисневозалежних процесів, які за доз 0,005 і 0,01 мл зростали на 1,7 і 2,2 пункта, порівняно до контролю, що становило, відповідно, 45,0 і 45,5%, а за дози 0,02 мл знижувались на 0,8 пункта і становили 42,5%.

Установлена частку участі ланок дихального ланцюга в зовнішньоклітинному транспорті електронів за дії 1% гліцетинату. Так, гліколіз у культурі клітин курячих ембріонів постачав у зовнішньоклітинне середовище 49,6% відновлювальних еквівалентів, НАД-залежна ланка - 25,6% і кінцева ланка дихального ланцюга 1,7%. Інші немітохондріальні процеси постачали в позаклітинний простір 23,1% відновлювальних еквівалентів. Унесення 1% гліцетинату до культури клітин курячих ембріонів збільшувало немітохондріальний транспорт відновлювальних еквівалентів у позаклітинний простір, який становив за дози 0,005 мл препарату 59,3% від загального струменя, за дози 0,01 мл 48,7% і за 0,02 мл 35,5%.

За дослідження концентрації водневих іонів контрольного середовища культивування величина рН становила 6,5. За дози 1% гліцетинату 0,005 і 0,01 мл вона знизилась на 0,5 одиниці, а за дози препарату 0,02 мл - збільшилась на 2,0 (рН 8,5). Виявлені зміни рН узгоджуються з інтенсивністю росту культури клітин курячого ембріона. Результати біохімічних досліджень указують на те, що дози препарату 0,005 і 0,01 мл викликали зміни щодо відношення дихальної до відновлювальної активності культури клітин відповідно на 5,0 та 1,5 і за дози препарату 0,02 мл - 2,3 (в контролі - 3,8). Інтенсивність росту клітин однакова як за високої, так і за низької величини відношення дихальної до відновлювальної активності культури за однакового показника рH.

Отже, занадто високий чи низький рівень показника відношення дихальної до відновлювальної активності культури клітин (стосовно контролю) свідчить про дисбаланс в обміні речовин клітини, а внесення 1% гліцетинату в дозі 0,02 - нормалізує баланс окислювальних і відновних процесів і забезпечує активацію росту клітин.

Під час визначення ступеня чутливості та життєздатності умовно-патогенної мікрофлори, збудників раневої інфекції у розчинах з різною концентрацією натрію на тлі гліцеролу та етанолу виявлено низку особливостей. У більшості випадків мікрофлора гнійних ран представлена асоціаціями грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, а саме Ps. aureginose, St. epidermis, St. aureus, E. coli, Pr. vulgaris, Кlebsiella (Межинський А.О., 2003). Чутливими до натрієвмісних сполук виявилися вищезазначені грамнегативні та грампозитивні мікроорганізми. Найактивнішими виявились етилат натрію та гліцерат натрію, дещо менш активними 2% гліцетинат за співвідношення етанолу і гліцеролу 1:1; 3, 2 та 1% гліцетинат за співвідношення етанолу і гліцеролу 1:2. Надто низькою мікробна чутливість проявлялась до 0,5% гліцетинату. Діюча речовина гліцетинату етилат натрію за всіх досліджуваних концентрацій натрію (4, 2, 1, 0,5, 0,25%) діє на мікроорганізми St. epidermis, St. aureus, E. coli бактерицидно. На Micrococcus flaus бактерицидно діє етилат натрію з 4 та 2% концентрацією. 1% вміст натрію в препараті діє на мікрококи бактеріостатично. Отже, бактерицидність діючої речовини залежить від концентрації натрію. Про сповільнення росту мікроорганізмів (Е. cоli) за дії натрієвмісної сполуки 0,7 М NaCl вказується у роботах Ю.О.Ніколаєва (1996).

Фізіолого-морфологічна оцінка дії натрієвмісних сполук на інтактні тварини

У процесі дослідження життєздатності личинок дрозофіл у розчинах з різною концентрацією натрію та спиртів установлено, що найдовша тривалість життя личинок була за умов перебування їх в ізотонічному розчині хлориду натрію і становила 212,27 хв [рис. 2]. Підвищення концентрації цієї солі до 3% приводило до скорочення тривалості життя личинок у 2,7 раза. У 33%-му розчині спирту етилового тривалість життя становила 74,4 хв, а додаткове внесення 60% гліцерину продовжувало виживання особини на 27%. За перебування личинок у нерозведених препаратах 1 та 2% гліцетинату, інгредієнтами яких є гліцерин, етиловий спирт та натрій, пришвидшувало загибель личинок відповідно у 5 і 4 рази порівняно з контролем. Важливо відзначити, що 1% гліцетинат спричинював швидшу загибель личинок, ніж 2% гліцетинат. Цікавим виявився той факт, що розведений 1% гліцетинат у 3 рази збільшував життєздатність личинок, ніж препарат, розведений у 10 разів, що може вказувати на певну роль у даних процесах зміни осмотичного тиску.

Отже, гіпертонічний розчин хлориду натрію, препарати 1 і 2% гліцетинат та їх складові пришвидшують загибель личинок дрозофіл. Результати досліджень спонукають до продовження пошуку і розробки нових натрієвмісних препаратів з метою боротьби з личинками підшкірного овода.

Таким чином, натрієвмісні препарати здатні у певних концентраціях убивати мікроорганізми, пришвидшувати загибель личинки дрозофіл, змінювати окислювально-відновні процеси в клітині, що стало передумовою подальшого дослідження їх дії на слизові оболонки, шкіру та морфологічну картину крові за умов нашкірного і внутрішнього застосування інтактним тваринам.

Вивчення резорбційної реакції шкіри за одноразового нашкірного нанесення спиртового натрієвмісного препарату з ефіром (аетинат) виявило певні зміни у крові кролів: підвищення величини числа гематокриту (на 43%), чисельності еритроцитів (на 38%) та зниження кольорового індексу (на 11,8%). У разі використання препарату без ефіру таких змін не спостерігали.

Багаторазове нанесення на шкіру препарату кролям (10-добове) з ефіром приводить до статистично вірогідного збільшення показника гематокриту (на 46%) та середнього об'єму еритроцитів (на 33%), а без ефіру кольорового показника (11,8%) та збільшення середньої кількості гемоглобіну в еритроцитах на 13,6%. Надалі ми не використовували як інгредієнт препарату - діетиловий ефір.

У досліді за 20-добової аплікації на шкіру 1 та 2% спиртових натрієвмісних препаратів (гліцетинат) щури своєю поведінкою та зовнішнім виглядом нічим не відрізнялися від контрольних тварин. Аналіз даних вказує на те [рис. 3], що 2% препарат призводив до певних змін з боку червоної та білої крові: зменшення чисельності еритроцитів відповідно на 5-ту добу на 13,5%, на 10-ту - на 25,6% (р 0,05) та збільшення на 20-ту - на 63,7% (р 0,05), підвищення вмісту гемоглобіну на 13,3; 78,0% (р 0,05) та 25,8% (р 0,05), зростання величини гематокриту на 17,3, 1,9 та 26,9%. Цікавим є факт різкого зниження вищевказаних показників на 20-ту добу експозиції, передовсім кольорового індексу порівняно до контролю на 29,3%, середньої кількості гемоглобіну в еритроциті на 28,5% (р 0,05) та середнього об'єму еритроцитів на 23,7% (р 0,05).

Пятидобова нашкірна аплікація 1% гліцетинату не привела до статистично вірогідних фізіолого-морфологічних змін у крові. На десяту добу аплікації препарату спостерігали зменшення чисельності еритроцитів на 5,4% (р 0,05), умісту гемоглобіну - на 6,7% (р 0,05) та показника кольорового індексу - на 1,6% (р 0,05). На двадцяту добу нанесення 1% гліцетинату виявлено суттєве збільшення чисельності еритроцитів (40%, р 0,05), концентрації гемоглобіну (44,7%, р 0,05) та величини гематокриту (на 17,5%, р 0,05) на тлі зменшення середньої кількості гемоглобіну в еритроциті (2,9%, р 0,05), середнього обєму еритроцитів (17,7%,

р 0,05) та кольорового індексу (4%, р 0,05). В обох дослідах у лейкоцитарному індексі статистично достовірних змін не виявлено.

Отримані дані свідчать про те, що використання досліджуваних препаратів має вплив на кров у щурів у разі нанесення їх на шкіру. Виявлені зміни залежали від виду застосованих препаратів та тривалості їх нанесення.

Дослідження реакції слизової оболонки ока на нанесення натрієвмісних препаратів показали, що найвищою подразливою дією володіє 2% гліцетинат (10 балів) порівняно з 1% гліцетинатом (5 балів), що пов`язано з кількістю у препаратах натрію. Введення у 2% препарат ефіру призводить до зменшення подразнювального ефекту (6 балів), що вказує на значну ощадливу дію ефіру. Тому при створенні ранозагойного препарату у подальших дослідженнях нами акцентована увага на препараті 1% гліцетинат.

Морфо-функціональна характеристика дії натрієвмісних сполук на перебіг зовнішніх запальних процесів шкіри у лабораторних тварин

Результати досліджень еритро - та лейкопоезу на тлі моделювання запального процесу, викликаного скипидаром, та дії гліцетинату показали, що вже через 4 год. після нанесення на місце запального процесу 0,1 мл препарату у тварин 3-ї групи спостерігається зниження чисельності еритроцитів на 21,4% (р 0,05). Аналогічне зменшення відбувається у тварин 2-ї групи, які не підлягали лікуванню. Тварини 4-ї групи (0,2 мл препарату) характеризувались тенденцією до зниження їх вмісту в крові. При цьому збільшення концентрації гемоглобіну в еритроцитах відбувалося у тварин усіх дослідних груп (у 2-й - на 27,4% (р 0,05), у 3-й - на 23,3% (р 0,05), у 4-й - на 19,3% (р 0,05)). У тварин, яких не лікували, спостерігалось збільшення на 27,0% (р 0,05) середнього об'єму еритроцитів. Щодо лейкограми, то в тварин з модельованим запальним процесом, у крові збільшилась чисельність нейтрофілів, відповідно, у 2-й - на 73,7% (р 0,05), у 3-й - на 61,0%, у 4-й - на 105,9%, зменшилась кількість лімфоцитів, відповідно, у 2-й - на 21,5%, у 3-й - на 20,97%, у 4-й - на 34,68%. На третю добу від початку досліду в тварин усіх дослідних груп відслідковується зниження чисельності еритроцитів (у тварин 2-ї групи - на 28,6% (р 0,05), у 3-ї - на 25,6% (р 0,05), у 4-ї - на 30,0% (р 0,05)). При цьому спостерігаємо тенденцію до збільшення вмісту гемоглобіну в еритроцитах у тварин 2-ї групи - на 30,2%, 3-ї - на 24,0%, 4-ї - на 38,0%. Одночасно збільшується об'єм еритроцитів у 2-й групі - на 37,5% (р 0,05), у 3-й - на 54,5%

(р 0,05), у 4-й - на 53,9% (р 0,05). Необхідно відзначити тенденцію до збільшення у білій крові тварин, яким наносили препарат, чисельності еозинофілів (у 3-ї групи - на 9 пунктів, у 4-ї - на 17,5 пункта) та моноцитів (відповідно, на 1,7 і 1,14 пункта) на тлі зменшення нейтрофілів (відповідно, на 1,4 і 1,2 пункта). Це свідчення перелому у запальному процесі і шлях до початку видужування. Такої реакції не спостерігається у тварин з інтактними ранами. На 8-й день з часу лікування запального процесу найсуттєвіші зміни в крові відбулися серед щурів 3-ї групи, які отримували нижчу дозу гліцетинату, зокрема збільшення концентрації гемоглобіну (на 22,2% (р 0,05)) при найменшій кількості еритроцитів. Отже, середня кількість гемоглобіну в еритроциті збільшується на 29,1% (р 0,05) щодо контролю. На такий же відсоток збільшився середній об'єм еритроцита, хоча різниці статистично не достовірні. Лейкограма у дослідних тварин суттєво не різнилася від контрольних. У кінці досліду (20-та доба) у щурів вірогідних змін з боку червоної крові не виявлено. Аналіз лейкограми крові на 20-ту добу вказує на те, що за умови моделювання запального процесу у щурів усіх груп виявляли зменшення числа нейтрофілів при збільшенні лімфоцитів, що є характерним у завершальній фазі запального процесу. У разі застосування 0,1 мл препарату суттєво збільшилася чисельність еозинофілів, а 0,2 мл відбулося збільшення числа моноцитів.

Одержані дані вказують на специфічну реакцію крові на етапи перебігу модельованого запального процесу у шкірі щурів та протизапальну дію досліджуваних доз натрієвмісних препаратів, нанесених на місце процесу. Суттєву роль у цьому відіграє наявна в препаратах натрієвмісна сполука.

Для детальнішого дослідження протизапальної дії натрієвмісних препаратів проведено вивчення фізіолого-морфологічної картини крові білих щурів за умов експериментального набряку.

Результати вивчення антиексудативної реакції у білих щурів під дією натрієвмісних препаратів за умов експериментального набряку, викликаного субплантантним введенням флюгогенного чинника (2% формаліну) у гострому досліді вказують на високу антиексудативну реакцію організму на першій годині досліду за застосування 1,6% калінату (42,8%, р 0,05), меншу активність проявляв 2% калінат (28,5%) та найнижча протизапальна дія виявлена у 2% гліцетинату (23,8%). На другій годині досліду за ефективністю антиексудативної активності вищевказані препарати можна розташувати у такій послідовності: 2% гліцетинат (20,6%), 1,6% калінат (13,7%) та 2% калінат (3,4%). На третю і четверту години дія всіх досліджуваних препаратів не перевищувала 10% бар'єру і кращі результати виявлено за дії 2% гліцетинат, активність якого була і на 3-ю, і на 4-ту години однаковою - 8,3%. Отримані дані вказують на те, що протизапальна дія препаратів за умов їх одноразового нанесення висока на 1-й годині запального процесу значно знижується вже на 3 і 4-й годинах від початку дії флюгогенного чинника, дво-тижнева експозиція її суттєво підвищує [рис. 4]. Порівняльне дослідження 1 та 2% гліцетина-ту на пригнічення розвитку запального процесу в лапці щурів за орального і нашкірного.

Результати дослідження протизапальної дії натрієвмісних препаратів переконливо свідчать, що вони здатні проявляти антиексудативну дію за будь-якої концентрації натрію у модельних дослідах на лабораторних тваринах із запаленням лапки за умов нашкірного нанесення та внутрішньошлункового введення. Цікавим виявився факт високої протизапальної дії калінату 1,6%, що потребує додаткових досліджень.

Аналіз гематологічних показників виявив значні зміни з боку червоної крові, зокрема експозиція препаратів 2% гліцетинату та 2% калінату призводила (порівняно до контролю) до збільшення середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті відповідно на 47,8 (р 0,05) та 30,7% (р 0,05) і величини кольорового показника на 48,9 (р 0,05) та 44,9% (р 0,05). Зниження рівня натрію у калінаті з 2 до 1,6% не призводило до статистично вірогідних змін гематологічних показників. Щодо лейкограми, то зміни відбулися за дії 2% калінату шляхом збільшення числа моноцитів.

Дослідження ступеня клітинної реакції та процесу грануляції рани за дії 1% гліцетинату вказує на виражений і співмірний терапевтичний ефект від використання 1% гліцетинату при лікуванні інфікованих ран на всіх стадіях загоювання [рис. 5, 6]. Цитологічні показники раневого ексудату та гістологічна картина біопсійного матеріалу країв рани вказують на те, що 1% гліцетинат пришвидшує репаративні процеси в рані, про що свідчить зменшення уже на 24-ту добу числа нейтрофілів і збільшення чисельності макрофагів

Поява великої чисельності зрілих макрофагів корелюється із проліферацією фібробластів, що сприяє швидкому очищенню рани в умовах різкого зниження нейтрофільної реакції. Повна епітелізація дефекту рани за застосування 1% гліцетинату відбувається протягом 12 діб, що на 5 діб раніше, ніж за використання загальноприйнятого способу прототипу, який передбачає радикальні методи лікування на стадіях гідратації, дегідратації та регенерації.

Дослідження ранозагойної та протизапальної дії натрієвмісних препатарів у сільськогосподарських тварин показало, що 2% гліцетинат має переваги перед аетинатом і 5% розчином йоду в поєднанні з антибіотиками, які традиційно застосовуються у хірургії.

Використання 2% гліцетинату при атонічних виразках коней та собак, великої рогатої худоби; гнійно-некротичних процесах у собак (абсцеси, флегмони, кароніти), а також при довгонезагойних і поганогранулюючих ранах, особливо дистальних частин кінцівок шляхом дво-триразового нанесення препарату одержано позитивний лікувальний ефект. Процес утворення грануляційної тканини проходив швидше, наставала епідермізація, пришвидшувалась епітелізація. Порівняно з контрольними тваринами загоєння ран проходило швидше.

Проведено перевірку ефективності препарату 1% гліцетинат на дрібних домашніх тваринах при лікуванні інфікованих ран та пролежнів, які погано лікувалися загальноприйнятими лікарськими засобами (стрептоцидною та стрептоміциновою емульсією, маззю Вишневського та ін.) Застосування 1% гліцетинату прискорює процес утворення грануляційної тканини, епідермізації та епітелізації. Загоювання ран настає через 78 діб, тоді як за використання загальноприйнятих препаратів процес загоювання триває 1420 діб.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розвязання наукового завдання щодо фізіологічних та морфологічних особливостей процесів в організмі тварин, які відбуваються на клітинному та організмовому рівнях за дії сполук з різним умістом натрію. Встановлено, що 1 та 2% вміст натрію у гліцеролі та етанолі пришвидшує очищення рани, знижує рівень ексудації та посилює грануляцію.

Встановлено зміни дихальної і відновлювальної активності культури клітин курячих ембріонів за дії натрієвмісних сполук. 1%-й вміст натрію на тлі гліцеролу та етанолу в дозі 0,005 і 0,01 мл пригнічував транспорт електронів як у дихальному ланцюзі, так і в зовнішнє середовище, а доза 0,02 мл стимулювала зовнішньоклітинний транспорт електронів. Підвищення дихальної і відновлювальної активності клітин за дії дози 0,02 мл зумовлене стимуляцією аеробного гліколізу та проліферацією.