7

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

УДК: 616.133.33 - 004.6 - 0364 - 07

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

НЕВРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МІОФАСЦІАЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ ШИЙНО-ГРУДНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ (клініко - параклінічне дослідження)

14.01.15 - нервові хвороби

Ярошевський Олександр Анатолійович

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, доцент Морозова Ольга Григорівна, Харківський державний медичний університет МОЗ України, доцент кафедри нервових хвороб

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук Перцев Григорій Дмитрович, Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, головний науковий співробітник

Доктор медичних наук, професор Грицай Наталія Миколаївна, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувач кафедри нервових хвороб

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, кафедра неврології і рефлексотерапії

Захист відбудеться " 09 " 03 2005 р. о " 10 " годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.566.01 при Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України за адресою: 61068, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 46.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України за адресою: м.Харків, вул. Академіка Павлова, 46.

Автореферат розіслано " 03 " 02 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради к.м.н., ст.н.с. Л.І. Дяченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. За рекомендацією ВООЗ до числа пріоритетних досліджень, починаючи з 2000 року, віднесено больові синдроми у ділянці тулуба та кінцівок, серед яких дві третини становить міофасціальна дисфункція. Це пов'язано з частотою розповсюдження м'язово-скелетного болю, значною втратою працездатності та великими економічними затратами на лікування.

Так, за даними епідеміологічних досліджень, поширеність м'язового болю серед населення становить до 64 %, а провідною локалізацією болю є спина і шия (Самосюк І.З., 1997; Скоромець О.А., 1997; Іванічев Г.О., 1998; 1999; Мачерет Є.Л. 2000; Стояновський Д.М., 2000; Юрик О.Є., 2002; Поворознюк В.В.,2004; Тревелл Д.Г., Симонс Д.Г., 1989; James, 1992; H.Andersson, 1993; A.Bassols, 1995; Hales T.R., Bernard B.P., 1996; Reigo T. et al., 2001). За матеріалами 8-го всесвітнього конгресу, присвяченому болю (Ванкувер, 1996), біль у спині є другою за частотою звертання до лікарів після респіраторних захворювань та третьою за частотою причиною госпіталізації. Причому серед усіх вікових категорій пацієнти від 30 до 59 років, тобто працездатного віку, становлять 75%. (Козьолкін О.А., 1996; Карлов О.В., 1997; Волошин П.В., Волошина Н.П., 1999; Попелянський Я.Ю., 1999; Корж О.О., 1999; Хвисюк М.І., 2000). Тобто, м'язово-фасціальна больова дисфункція є не тільки медичною, але й соціальною проблемою.

Міофасціальна дисфункція - складний психофізіологічний процес, який проявляється болями, зумовленими неспецифічним ураженням скелетних м'язів із формуванням у напружених м'язах тригерних точок, які стають генераторами патологічної рефлекторної системи (Крижановский Т.Н., Карабань, 1997; Грицай Н.М., 2000; Вейн О.М., 2001; Лиманский Ю.П., 2001; Levit K., 1984; Melzeck R., 1999). Біль, набуваючи хронічного характеру, стає не тільки одним із симптомів захворювання, але й включається в його патогенез, змінюючи функціональний стан головного мозку та викликаючи психофізіологічну активацію з посиленням м'язового напруження і, відповідно, болю. Тобто, формується порочне коло, аспекти якого недостатньо враховуються лікарями практичної охорони здоров'я. Крім того, з одного боку існує гіпердіагностика остеохондрозу хребта як причини м'язово-скелетного болю (Скоромец А.А., 2000; Карлов В.А., 2000 та ін). А з іншого боку частота больових синдромів пов'язана із вираженістю стресу та особливостями емоційної сфери у хворих на міофасціальну дисфункцію (Яхно Н.Н., 1997; Вейн А.М., 2000; Шестопалова Л.Ф., Волошина Н.П., Василовський В.В., 2001 та ін.).

Тому, незважаючи на велику кількість робіт, присвячених больовим синдромам, досьогодні не уточнено неврологічні аспекти міофасціальної дисфункції, зокрема цервіко-торакальної локалізації та не розроблено диференційований підхід до їх терапевтичної корекції.

Актуальність, важливість і перспективність проблеми м'язово-скелетної шийно-грудної дисфункції, недостатність розробки її неврологічних аспектів і лягли в основу даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень Харківського державного медичного університету “Вивчення загальних закономірностей патогенетичних процесів та розробка способів їх корекції” і в руслі науково-дослідної роботи кафедри нервових хвороб “Особливості перебігу головного болю в осіб молодого віку” за № держреєстрації 0198U002619. Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення неврологічних особливостей міофасціальної дисфункції шийно-грудної локалізації та розробка на цій підставі диференційованих терапевтичних міроприємств.

У відповідності з метою були поставлені та вирішені такі задачі:

Клініко-неврологічна характеристика хворих на міофасціальну больову дисфункцію шийно-грудної локалізації та виділення варіантів її перебігу.

Дослідження стану вегетативних функцій та емоційних особливостей у хворих із наявністю м'язово-скелетного болю в ділянці шиї та плечового поясу.

Виявлення механізмів головного болю при шийно-грудній міофасціальній дисфункції.

Вивчення церебральної гемодинаміки при цервіко-торакальній міофасціальній больовій дисфунуції для визначення її впливу на гемодинамічні розлади.

Аналіз клінічних, гемодинамічних, нейрофізіологічних показників у процесі лікування досліджуваних хворих для обгрунтування диференційованої терапії.

Об'єкт дослідження - клінічні, вегетативні, нейрофізіологічні показники, мозкова гемодинаміка у пацієнтів із цервіко-торакальним м'язово-скелетним болем.

Предмет дослідження - міофасціальна больова дисфункція цервіко-торакальної локалізації.

Методи дослідження: клініко-неврологічний, дослідження вегетативних функцій, психологічний, інструментальні (транскраніальна доплерографія, реоенцефалографія, електроенцефалографія, електроміографія), статистичний.

Наукова новизна отриманих результатів. У роботі вперше висвітлено роль міофасціальної больової дисфункції шийно-грудної локалізації у виникненні синдромів вегетативної дистонії, цефалгічного, невротичних розладів, а також розвитку порушень церебральної гемодинаміки, частота і виразність яких залежала від фази больового синдрому. Виявлено, що гемодинамічні розлади носили переважно функціональний характер та характеризувалися насамперед венозною дисгемією.

Встановлено, що в той же час клінічні особливості перебігу самої м'язово-скелетної дисфункції залежать від вираженості синдрому вегетативної дистонії, рівня тривожності, суб'єктивної оцінки інтенсивності больових відчуттів та функціонального стану головного мозку, що свідчить про їх включення в патогенез захворювання.

Виявлено, що поглиблення синдрому вегетативної дистонії та рівня тривожності приводить до підвищення суб'єктивної оцінки болю та сприяє формуванню “тривожної больової особистості”, що посилює міотонічний синдром і сприяє переходу міофасціальної дисфункції в хронічну фазу. Визначені взаємовпливи та взаємозв'язки м'язово-тонічних феноменів, механізмів головного болю, стану церебральної гемодинаміки, функціонального стану головного мозку та вегетативних функцій.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень стали підставою для розробки диференційованого підходу до терапії міофасціальної цервіко-торакальної больової дисфункції в залежності від вираженості СВД та рівня тривожності. Виявлені взаємозв'язки між розвитком міофасціальних тріггерних пунктів та локалізацією і вираженістю цефалгій напруження, вегетативних та гемодинамічних дисфункцій дозволяють патогенетично обгрунтовано впливати на останні шляхом ліквідації міотонічного синдрому в ділянках шиї та плечового поясу. При наявності СВД для більшої ефективності терапії больового синдрому рекомендується додаткове призначення вегетотропних засобів.

Пацієнти з високим рівнем тривожності потребують додаткового призначення седативної терапії та ГАМК-ергічних засобів, а також психотерапії.

На підставі визначеного високого рівня тривожності та вегетативної дистонії при цефалгіях напруження розроблений спосіб лікування останніх за допомогою призначення ГАМК- ергічного засобу ноофену.

Результати дослідження впроваджені в роботу неврологічного відділення ХОКБ, міських поліклінік м.Харкова. Положення дисертації використовуються в лекціях та на практичних заняттях на кафедрі нервових хвороб Харківського державного медичного університету і на кафедрах нервових хвороб та рефлексотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти. Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора. Дисертантом здійснено планування комплексу досліджень, клінічний відбір хворих, поглиблене клініко-неврологічне, клініко-психологічне дослідження пацієнтів із цервіко-торакальною міофасціальною дисфункцією. Автором самостійно проведено аналіз транскраніальних доплерограм, реоенцефалограм, електроенцефалограм, електроміограм в динаміці терапії. Автором застосовано рефлекторні та медикаментозні методи лікування та проведено аналіз їх ефективності. Дисертант провів статистичну обробку результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було висвітлено на ІІ Національному Конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України (Харків, 2002), міжнародній конференції дитячих психоневрологів (Харків, 2001), міжнародній конференції з проблем артеріальної гіпертензії (Харків, 2002), конференції молодих учених Харківського державного медичного університету (Харків, 2003, 2004).

Публікації.Основні положення роботи викладено в 11 друкованих роботах, 8 із них - у фахових наукових журналах. Отримано деклараційний патент на винахід за № 61644 А.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 165 сторінках машинописного тексту; вона складається зі вступу, огляду літератури, 6 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій, додатків. Роботу ілюстровано 23 таблицями, 19 рисунками, клінічними прикладами. Бібліографічний вказівник містить 211 джерел, із них 107 вітчизняних і країн СНД та 104 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

неврологічний больовий шия лікування

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставленої мети і задач було обстежено 143 хворих із шийно-грудною локалізацією міофасціальної дисфункції на базі неврологічного відділення Харківської обласної клінічної лікарніу віці від 18 до 39 років, серед них 71 чоловік і 72 жінки. Середній вік склав 29,5 років. Контрольну групу склали 30 здорових осіб відповідного віку. Із аналізу виключалися пацієнти з ішемічною хворобою серця, запальними змінами в крові, а також особи з аномаліями краніо-хребтового сполучення. Для цього проводилося загальносоматичне обстеження, рентгенологічне, а за необхідності - МР-томографічне обстеження хребта чи спинного мозку, а також клінічне та біохімічне обстеження крові. У залежності від фази больового синдрому (Карлов В.А., 1997) хворі були розподілені на три клінічні групи: пацієнти в гострій фазі больового синдрому - 37; у підгострій фазі - 39; у хронічній фазі - 67 хворих.

Програма дослідження включала клініко-неврологічне та мануальне обстеження з виявленням активних та латентних трігерних точок, а також руховості м"язів голови, шиї та плечового пояса. Для реєстрації зон відображеного болю використовувалися бланки з нарисованими на них контурами тіла людини. Для об'єктивної оцінки болю було використано Мак-Гіллівський больовий опитувальник. Обробка результатів містила в собі оцінку таких показників, як ранговий індекс болю (Pain Rating Index - PRI), загальне число вибраних слів (Number of Words Chosen - NWC) і показник інтенсивності болю під час дослідження (Present pain itensity - PPI). Кількісна оцінка цефалгічного синдрому проводилась за тестом НІТ- 6 ТМ. З урахуванням виражених емоційних зрушень, які виникають у осіб із хронічним болем і, в свою чергу, впливають на перебіг і прогноз захворювання (Б.Д. Карвасарський, 1985, Л.Ф. Шестопалова, 1998), ми вважали за необхідне дослідити рівень тривожності за шкалами Спілбергера-Ханіна та Дж.Тейлора.

Для об'єктивізації гемодинамічних порушень як у артеріальному так і у венозному руслі використовувалася УЗДГ на приладі "Сономед 324/М" ("Спектромед", Росія) і реоенцефалографія на реоенцефалографічному комплексі "ДХ-НТ- Рео. Церебральна нейродинаміка вивчалася за допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ- комлекс "ДХ-НХ-32), біоелектрична активність м'язів шиї та скальпу - за допомогою електроміографії ("Medicor", Угорщина).

Для об'єктивізації наявності та ступеню вираженості вегетативних дисфункцій використовувалися схеми, що включали оцінку суб'єктивних та об'єктивних симптомів у балах (Вейн О.М., 1999). Вегетативний гомеостаз оцінювався на підставі вивчення вегетативного тонусу, вегетативної реактивності (око-серцевий та сино-каротидний рефлекси) і вегетативного забезпечення фізичної (ортокліностатична проба) діяльності.

Результати дослідження було статистично оброблено із застосуванням параметричного критерію Стьюдента (t) за допомогою пакета прикладних статистичних програм “Statgraf”.

Результати досліджень та їх обговорення. Клініко-неврологічна характеристика хворих на міофасціальну больову дисфункцію шийно-грудної локалізації. При неврологічному обстежені у досліджених хворих виявлено такі синдроми: алгічний (у 100%), м'язово-тонічний (у 100%), цефалгічний (у 75%), вегетативної дисфункції (у 85%), неврозоподібний та диссомнічний (у 60%).

При аналізі частоти прояву неврологічних синдромів у залежності від фази виявлено зростання СВД із 40% у гострій фазі до 100% у хронічній, неврозоподібного від 18% до 94% відповідно, цефалгічного з 25% до 85% і зниження порушень сну з 85% до 26%.

Аналіз причин виникнення больового синдрому дозволив виділити дві групи факторів: ті, що полегшували виникнення на їх тлі алгічного синдрому, і провокуючі. За нашими даними, до полегшуючих факторів відносяться порушення статури і ходи (у 91% обстежених). Серед них сколіоз грудного відділу хребта (у 45% пацієнтів) кіфотична деформація грудного відділу хребта (у 19,5% хворих), синдром короткої ноги (12% пацієнтів), причому різниця в довжині ног склала 1,2 ±0,4 см. 33% обстежених за родом своєї діяльності повинні були зберігати однотипну позу протягом тривалого часу. У 35% виявлялись функціональні блокади суглобів у С_4-5, С_5-6, С_6-7 хребтових рухових сегментах. 25% досліджених в анамнезі відзначали черепно-мозкову травму. Вказані фактори приводили до порушення рухового паттерну, на тлі чого і виникав м'язовий біль. Основні провокуючі фактори у досліджених хворих - ізометрична напруга (у 35%), переохолодження.

Кількісна оцінка інтенсивності больового синдрому за допомогою Мак-Гіллівського больового опитувальника показала, що в цілому по групі досліджених хворих ранговий індекс болю дорівнював 23,4±29. Аналіз кількісних показників інтенсивності больового синдрому, який проведено в залежності від фази міофасціальної дисфункції представлено в таблиці 1.

Таблиця 1 Результати дослідження суб'єктивного реагування на біль у залежності від фази цервіко-торакальної міофасціальної дисфункції

Як свідчать дані таблиці, мінімальні значення загальної інтенсивності больових відчуттів реєструвалися у хворих із підгострою фазою м'язово-скелетної дисфункції. Максимальних значень больові відчуття досягали у хворих із хронічною фазою, хоча в гострій фазі вони також були значно виражені. Такий розподіл пов'язаний скоріш з емоційним сприйняттям болю, ніж з його істинною виразністю, так як число вибраних слів, які відображають не просто інтенсивність, але й її афективний та еволютивний компоненти, зростало до хронічної фази, а актуальність больового відчуття, навпаки, була вищою в гострій фазі.

Тобто, існував взаємозв'язок між суб'єктивною оцінкою загальної інтенсивності больового синдрома та силою афективних переживань, пов'язаних із наявністю хронічного болю.

Цей факт співпадав зі зростанням частоти СВД та неврозоподібних порушень від гострої до хронічної фази, а також зі зростанням рівня тривожності за шкалою Спілбергера-Ханіна від 21 в гострій фазі до 39 балів у хронічній, (контроль - 16 балів), а також за шкалою Дж.Тейлора з 10 до 25 (контроль - 6 балів).

Тобто, зі зростанням рівня тривожності зростала загальна інтенсивність больових відчуттів, причому це насамперед торкалося емоційної реакції на біль, що підтверджувалося наявністю лінійних регресійних залежностей між рівнем тривожності та NWC. Таким чином, аналіз результатів Мак-Гілловського опитувальника та шкал Спілбергера-Ханіна і Дж.Тейлора підтверджують роль емоційного напруження у розвитку м'язового болю і навпаки. Цей факт підтверджувався аналізом розвитку цефалгічного синдрому, який мав переважно механізм м'язового напруження. Так, у гострій фазі міофасціальної дисфункції виникали тільки періодичні цефалгії, в підгострій - і гострі і хронічні, а в ІІІ фазі - тільки хронічні (табл. 2).

Таблиця 2 Частота цефалгій у залежності від фази міофасціальної дисфункції

Результати кількісної оцінки суб'єктивного дослідження головного болю за тестом НІТ-6^ТМ показали, що виразність суб'єктивної оцінки цефалгії зростала від 57 балів в гостру фазу до 59 балів в хронічну. Але в гостру фазу середній бал формувався за рахунок інтенсивності больових відчуттів, а в хронічну - за рахунок постійності цефалгії. На підставі клінічних, мануальних та ЕМГ- обстежень, нами виділені найбільш часті варіанти м'язів-джерел та зон відображення болю. Найчастішим м'язом, що викликає головний біль, в наших дослідженнях виявився грудино-ключично-сосцевидний, що відображає больовий паттерн у потилицю, тім'я, скроневу та лобні ділянки, а також у ділянку ока.

Другою по частоті причиною цефалгій напруження стала дисфункція трапецієвидного м'яза, який зумовлює біль у задньобоковій ділянці шиї, сосцеподібного відростка, а іноді в скроневій ділянці сосцеподібного відростка, за оком, у ділянці кута нижньої щелепи (табл.3).

Таблиця 3 Біль у різних ділянках голови та м'язи, МФД яких зумовлює цей біль

Стан вегетативної нервової системи у хворих на міофасціальну больову дисфункцію. Різної виразності порушення з боку вегетативних функцій зареєстровано у 90% досліджених хворих. Вегетативні порушення виявлялись на сегментарному і надсегментарному рівнях. На сегментарному рівні вегетативні розлади проявлялися у вигляді судинно-алгічно-трофічних порушень, серед яких найчастіше реєструвалися симпаталгії в потиличній ділянці (9%), у 7% пацієнтів задній шийний симпатичний синдром Барре-Льєу, у 1 хворого - передній симпатичний синдром Глязера. У 12% пацієнтів спостерігався плечо-лопаточний періартроз, у 19% - синдром переднього драбинкового м'язу.

На надсегментарному рівні синдром вегетативної дистонії проявлявся психовегетативним синдромом. У вегетативній сфері це знайшло виявлення у перманентних зрушеннях у серцево-судинній і м'язовій системах (у 100 %), а також дихальній, терморегуляційній, гастроінтестінальній сферах.

На тлі перманентних вегетативних порушень у 28 % пацієнтів розвивались вегетативні кризи, у 7 % синкопи, у 5 % - вегетативно-вестибулярні кризи, у 3 % - ліпотімії. Аналіз вегетативних кризів за часом виникнення показав, що у 25% хворих кризи виникали в гостру фазу больового синдрому, у 30% - на тлі хронічної міофасціальної дисфункції протягом терміну від 1 місяця і пізніше. У 45% хворих ВК спостерігалися до появи м'язово-скелетного болю, а з його появою почастішали. ричому ліпотімії та вегетативно-вестибулярні кризи з'явилися з появою міотонічних феноменів у шийно-комірцевій ділянці.

Постулюючи факт участі синдрому вегетативної дистонії в патогенезі міофасціальної дисфункції, ми вважали доцільним детально вивчити стан вегетативних функцій у досліджених хворих.

Згідно дослідженням виразність вегетативних симптомів за суб'єктивними критеріями дорівнювала 32,2±5,6 (р < 0,01), тобто в 2,2 рази перевищувала верхню межу норми. За об'єктивними вегетативними показниками середній бал склав 39,4±7,8 (р < 0,01), що перевищувало верхню межу норми в 1,5 рази. Більш високий підйом по шкалі суб'єктивних симптомів свідчив, на наш погляд, про велику роль емоційно-особистісних особливостей в клінічному оформленні захворювання та переоцінці хворими тяжкості свого стану. І дійсно, у всіх пацієнтів із синдромом вегетативної дистонії виявлялись неврозоподібні порушення у вигляді астенічних, депресивних (у 42%), тривожно-фобічних (у 29%), іпохондричних (у 19%), що сприяло формуванню тривожної больової особистості і пояснювало завищену оцінку пацієнтами тяжкості свого захворювання.

Велика роль емоційних порушень у клінічному оформленні міофасціальної дисфункції підтверджується позитивними кореляційними зв'язками між виразністю больового синдрома та об'єктивними і суб'єктивними показниками СВД в балах (коефіцієнти кореляції відповідно +6,6 і +7,1), а також тривожністю і виразністю СВД (+7,3 та +7,7) - об'єктивний та суб'єктивний показники відповідно.

Вегетативний тонус у цілому характеризувався симпатичною направленістю вегетативних функцій, про що свідчила висока вірогідність переважання симпатикотонії у відсотках (69,5 ± 15,2) (р < 0,01) Причому з переходом м'язово-скелетної дисфункції з гострої фази в хронічну вірогідність симпатикотонії посилювалася (рис.1).

7

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Вірогідність переважання симпатикотонії (по осі Y у відсотках) у залежності від фази больового синдрому (по осі X)

Симпатикотонія, як відомо, є фактором, який сприяє посиленню проведення нервово-м'язового імпульсу, тому наявність симпатикотонії стала тлом, на якому полегшувалось виникнення і посилення м'язово-тонічних і алгічних феноменів. Це підтверджувалося прямим кореляційним зв'язком між симпатикотонією та інтенсивністю больових відчуттів за Мак-Гіллівським опитувальником (К.к. = +5,6) та симпатикотонією і кількісною оцінкою інтенсивності цефалгії (К.к. = +5,8). Симпатикотонія знаходиась у прямому кореляційному зв'язку з тривожністю. Так, коефіцієнт кореляції вірогідності прояву симпатикотонії і рівня тривожності за шкалою Спілбергера - Ханіна склав +5,1, а Дж.Тейлора + 5,3. Стан вегетативної реактивності характеризувався зниженням парасимпатичних та підвищенням симпатичних впливів у хворих із хронічним болем у порівнянні з гострою фазою. Так, результати дослідження око-серцевої проби були наступні: І фаза - (- 4,3±1,7); ІІ фаза - (-3,1±1,65); ІІІ фаза - (-1,67±1,69) при контролі (- 4,5±2,1).

Адекватне вегетативне забезпечення діяльності реєструвалося лише у 25% пацієнтів у І та ІІ фазах больового синдрому. В останніх випадках ВЗД було або надмірним або недостатнім.

У І фазі больового синдрому спостерігалося два типи змін ВЗД: надмірність, яка характеризує, очевидно, компенсаторне напруження ерготропних механізмів та швидке виснаження ВЗ фізичної при достатньому ВЗ емоційної діяльності, що було характерним для фізично неактивних пацієнтів. З переходом міофасціальної дисфункції в ІІ, а особливо ІІІ фазу компенсаторні механізми виснажувались, в зв'язку з чим реєструвалось швидке виснаження або недостатнє ВЗД.

Таким чином, вегетативні та емоційні порушення поглиблювалися з переходом больового синдрому з гострої фази в хронічну. Тобто, СВД є з одного боку відповіддю на розвиток м'язового болю, а з другого - тлом, на якому больовий синдром легше розвивається і важче перебігає.

Клініко-гемодинамічні та електроміографічні особливості міофасціальної дисфункції. Міофасціальна больова дисфункція шийно-грудної локалізації поєднувалася з порушенням церебральної гемодинаміки. Підставою гемодинамічних порушень, очевидно, є з одного боку широкий об'єм рухів у верхньошийних суглобах хребта, а з іншого - близькість між собою хребтово-дискових, м'язових, фіброзних, вегетативних і судинних утворень.

При аналізі даних ТКД 69 хворих на міофасціальну больову дисфункцію ми відзначили, що швидкісні характеристики в цілому достовірно не відрізняються від контрольної групи (р > 0,5). Але при аналізі СЛШК у хребтових артеріях у залежності від фази больового синдрому можна відзначити тенденцію до прискорення у хворих із ІІ та ІІІ фазою міофасціальної дисфункції. Основні доплерографічні показники у хворих на міофасціальну больову дисфункцію: