Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

УДК 616-003.96-07-08:796

МЕХАНІЗМИ АДАПТАЦІЇ, РАННЯ ДІАГНОСТИКА ТА КОРЕКЦІЯ ЇХ ПОРУШЕНЬ У СПОРТІ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ

14.01.24 - лікувальна фізкультура і спортивна медицина

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертація на здобуття наукового ступеня

Доктора медичних наук

ДОРОФЄЄВА Олена Євгеніївна

Дніпропетровськ 2006

Дисертація є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького Міністерство охорони здоров'я України

Науковий консультант доктор медичних наук, професор Кравцов Павло Якович, Донецького державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України професор кафедри фізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Клапчук Василь Васильович, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, професор кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини та валеології;

доктор медичних наук, профессор Попова Лариса Олександрівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, професор кафедри спортивної медицини і валеології;

доктор медичних наук, професор Полянська Оксана Степанівна, Буковинський державний медичний університет МОЗ України (м. Чернівці), професор кафедри кардіології, функціональної діагностики, лікувальної фізкультури та спортивної медицини

Провідна установа: Кримський державний медичний університет ім. С.І.Георгієвського МОЗ України, кафедра лікувальної фізкультури та спортивної медицини з курсом фізіотерапії.

Захист відбудеться 20.01.2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.601.01 Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ України, м. Дніпропетровськ, пл. Жовтнева, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровської державній медичній академії (49044, м. Дніпропетровськ, вул.. Дзержинського,9)

Автореферат розісланий 20.11.2005 р

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

д.мед.н. Кобеляцький Ю.Ю.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний спорт вищих досягнень пред'являє високі вимоги до організму спортсменів, роблячи їх „групою ризику” серцево-судинних, обмінних, нейроендокринних захворювань, імунодефіцитних станів (Н.Д.Граєвська зі співавт., 1997; Е.А.Дехтярьова зі співавт, 2000; Л.В.Костіна зі співавт., 2002; G.N.Espersen, 1996; P.Fornes, 2001). Незважаючи на досягнення у вивченні механізмів адаптації спортсменів до фізичних навантажень, це питання є серйозною медико-соціальною проблемою, оскільки кількість осіб, які займаються спортом, неухильно зростає, як і обсяг та інтенсивність тренувальних навантажень (Г.Л.Апанасенко, Л.А.Попова, 1999; В.С.Соколовський зі співавт., 2000; Г.А.Макарова, 2002; В.В.Клапчук, В.В.Абрамов, 2005; Л.Майкелі, 1997; Д.Х.Уїлмор, Д.Л.Костіл, 1997). У той же час неадекватні тренувальні навантаження, хронічний стрес, перетренованість, відсутність індивідуалізованої корекції тренувального процесу призводять до нейро-ендокринно-імунного дисбалансу та формування у спортсменів різноманітних патологічних станів і захворювань (Ф.З.Меєрсон, 1988; А.Г.Дембо, 1991; В.М.Калінін, 1996; Л.Н.Марков, 1996; В.А.Таймазов зі співавт., 2003; В.В.Абрамов зі співавт., 2004; L.T.Mackinnon, 2000; K.N.Shin et.al., 2001). Це і є обґрунтуванням необхідності подальшого вивчення механізмів адаптації до великих фізичних навантажень у спортсменів високого класу.

Адаптація до тривалих фізичних навантажень є складним багаторівневим процесом, який відбувається на субклітинному, клітинному, органному та системному рівнях. Нині в механізмах адаптації до фізичних навантажень певна роль відводиться змінам метаболізму та різних регуляторних ланок, зокрема гіпоталамо-гіпофізарно-кортикотропній системі (І.Д.Суркіна, 1981; А.А.Віру, П.К.Кирге, 1983; Ю.Г.Камскова, 2002; J.Jost et.al., 1989). Однак питання про вплив типологічних особливостей центральної нервової системи, змін рівня біологічно активних амінів, серотоніну та гістаміну та їх ролі в процесі адаптації до великих фізичних навантажень вивчено недостатньо (Н.І.Мамедова зі співавт., 2001; А.П.Сімоненко, В.Д.Федоров, 2002).

Серед метаболічних зрушень, які настають при адаптації до фізичних навантажень, важлива роль відводиться стану енергозабезпечення, протеїносинтезу, активності системи перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і антиоксидантного захисту (АОЗ) (В.П.Ляпін, Н.К.Казимирко, 2003; H.I.Aruoma, 1994), які відбивають модифікацію цих процесів на рівні субклітинних структур. Гіпоксія, що виникає при фізичних навантаженнях, створює умови для активації ПОЛ та ендогенних фосфоліпаз, інгібування ферментів антиоксидантного захисту, що призводить до накопичення в тканинах активних радикалів, які змінюють функцію клітинних мембран і органел (Ю.А.Владіміров зі співавт., 1991; М.П.Плужнікова зі співавт., 1991). При систематичних спортивних тренуваннях активується низка ланок антиоксидантного захисту крові (О.Л.Єрьоміна, В.А.Пожичевський, 2005), удосконалюється енергетичний баланс і адаптивний протеїносинтез. У цих процесах важливу роль відіграє система регуляторних цитокінів, однак особливості цитокінового профілю у спортсменів високого класу вивчено недостатньо (В.А.Таймазов зі співавт., 2003). Хоча A.Lannergard et.al. (2001) виявили підвищення рівня прозапальних цитокінів у марафонців, J.P. Drenth et.al. (1994) і K.Ostrowski et.al. (1998) - підвищення інтерлейкінів-6 (Іл) та Іл-10, детально зміни рівня прозапальних та протизапальних цитокінів, їх співвідношення у спортсменів високого класу вивчено недостатньо. У той же час імунний статус спортсменів високого класу вивчався багатьма авторами, які виявили зниження кількості імуноцитів, особливо Т-клітин з хелперною функцією (СД4⁺) на фоні збільшення кількості натуральних кілерів (СД16⁺) і Т-супресорів (СД8⁺) (М.Я.Левін, С.В.Хрущов, 1991; Р.С.Суздальський, В.А.Лєвандо, 1998; A.Pellicia, B.Maron, 2001). Разом з ти імунологічні критерії напруження адаптації у спортсменів високого класу практично не розроблено та не систематизовано.

Нині контроль за адаптацією організму спортсмена до великих тривалих фізичних навантажень здійснюється, в основному, за показниками функціонування кардіореспіраторної системи (А.Г.Дембо, Е.В.Зємцовський, 1986; В.Л.Карпман зі співавт., 1988; В.В.Васильченко, 1997; R.Serra-Grima, 2000), які є наслідком змін енергетичного балансу та метаболізму й мало відбивають початкову фазу метаболічних зрушень в організмі (С.А.Душанін, В.В.Шигалевський, 1988; С.Б.Тіхвінський, С.В.Хрущов, 1991; А.І.Журавльова, Н.Д.Граєвська, 1993; О.С.Полянська, 2005). При цьому особливості метаболізму у спортсменів, що тренуються, практично не співставлялися з даними інструментального обстеження, хоча це є важливим як для розуміння патогенезу цих змін, так і для розроблення індивідуальних підходів до реабілітації.

Недостатньо вивчено вплив окремих факторів: особливостей типу вищої нервової діяльності, фенотипічних особливостей спортсмена, зокрема наявності дисплазії сполучної тканини (ДСТ), на адаптаційні можливості організму. Крім того, питання лікарської тактики за наявності пролапса мітрального клапана (ПМК) у спортсменів на етапі відбору й допуску до тренувань і змагань залишаються мало вивченими, хоча частота ПМК у спортсменів коливається у межах 30,0-37,7% (І.Б.Гітель, 1990; Р.Д.Дібнер, А.І.Колтун, 1990; Е.В.Зємцовський, 2000; P.Zippilli et.al. 1980).

Вищевикладене свідчить, що проблема вивчення механізмів адаптації спортсменів до великих фізичних навантажень є однією з найбільш актуальних для спортивної медицини, оскільки служить основою для побудови тренувального режиму й теоретично обґрунтованих схем диспансеризації та реабілітації. Зараз в основі реабілітаційної програми у спортсменів лежить облік тренувального періоду та виду спорту (М.Г.Давидович зі співавт., 2002; В.П.Зотов, 1990; О.С.Куліненко, 2001; Г.А.Макарова, 2003), але недостатньо враховуються індивідуальні особливості організму спортсмена, рівень його адаптації, що не дозволяє досягти вираженого ефекту й попередити формування захворювань у спортсменів високого класу.

У зв'язку з цим вирішення питань ранньої діагностики напруження адаптаційних механізмів, удосконалення схем диспансеризації та реабілітації спортсменів високого класу є актуальною як соціальною, так і сучасною проблемою спортивної медицини та медицини в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є частиною науково-дослідної роботи кафедри гігієни та епідеміології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького на тему „Визначити роль вегетативної, нервової, гуморальної регуляції та особливості окислювального метаболізму у забезпеченні індивідуальної стійкості організмів в екстремальних умовах” (державний реєстраційний № 0104U010590). спортсмен тривожність адаптаційний електрокардіографічний

Мета роботи. Запобігання порушень адаптації та підвищення адаптаційних резервів висококваліфікованих спортсменів до великих фізичних навантажень шляхом ранньої діагностики функціональних, метаболічних та імунних зрушень.

Задачі дослідження:

1. Виявити характер модифікації окремих ланок метаболізму та імунітету, клініко-електрокардіографічних змін у спортсменів високого класу, та основні фактори, які сприяють розвиткові напруження адаптаційних механізмів, що включають тип вищої нервової діяльності, рівень ситуаційної та особистісної тривожності, наявність ДСТ.

2. Виявити та вдосконалити інструментально-лабораторні критерії діагностики напруження адаптації за даними ЕКГ, ЕхоКГ, ВЕМ у спортсменів високого класу, що тренуються, і у спортсменів, що мають сприятливі фактори.

3. Оцінити стан енергозабезпечення та деякі параметри електролітного балансу у спортсменів високого класу до- та після навантаження в різні тренувальні періоди.

4. Вивчити модифікацію деяких нейрогуморальних механізмів (рівень кортизолу, гістаміну та серотоніну) у спортсменів високого класу.

5. Оцінити стан деяких ланок метаболізму (активність ПОЛ і АОЗ, основні показники білкового та жирового обміну) у спортсменів з різним рівнем спортивної майстерності до- та після навантаження, у різні тренувальні періоди та виділити початкові критерії напруження процесів адаптації.

6. Вивчити особливості імунного статусу та цитокінового профілю у спортсменів високого класу та виділити показники, що вказують на напруження процесів адаптації.

7. Розробити класифікацію ступеня напруження процесів адаптації у спортсменів високого класу, виділити групи з різним рівнем напруження адаптації, і розробити сучасну систему обстеження та спостереження спортсменів з урахуванням ступеня напруження адаптаційних механізмів.

8. Розробити комплекс реабілітаційних заходів і фармакологічної підтримки перед відповідальними змаганнями з урахуванням ступеня напруження процесів адаптації та оцінити ефективність запропонованих схем реабілітації.

Об'єкт дослідження: адаптаційні механізми спортсменів високого класу: від першорозрядників до майстрів спорту міжнародного класу, які займаються циклічними (плавання, велоспорт), ациклічними (вільна боротьба, бокс, баскетбол) видами спорту.

Предмет дослідження: вплив великих фізичних навантажень на стан серцево-судинної системи, показники метаболізму, імунний статус, механізми адаптації організму.

Методи дослідження: загальноклінічні, інструментальні (ЕКГ, ЕхоКГ, велоергометричний тест (ВЕМ)), функціональні (тест PWC₁₇₀), біохімічні (ПОЛ і АОЗ, кортизол, гістамін, серотонін, молекули середньої маси, АТФ еритроцитів, ЛДГ, фосфор і залізо сироватки крові, ГГТ, креатинін, електроліти (калій, натрій, кальцій, магній) плазми крові), імунологічні (IgA, IgM, IgG, IgE і ЦІК, CD-3⁺,CD-4⁺, CD-8⁺, CD-16⁺, CD-20⁺), рівень цитокінів (Іл-1, Іл-2, Іл-4, Іл-6, Іл-8, Іл-10, ФНП-б).

Наукова новизна одержаних результатів. На основі вивчення інструментально-лабораторних показників, показників метаболізму та імунітету у спортсменів високого класу, що тренуються, вперше отримано комплексні дані про сполучення модифікації метаболізму, цитокінового та імунного статусу на різних етапах напруження процесів адаптації.

Вперше проведено співставлення інструментальних критеріїв напруження адаптації з метаболічними та імунологічними зрушеннями у спортсменів високого класу в процесі термінової та довготривалої адаптації до великих фізичних навантажень. Виявлено залежність частоти розвитку напруження адаптації від типологічних особливостей вищої нервової діяльності, наявності ДСТ.

Вперше доведено роль дисплазії сполучної тканини як одного з факторів, що сприяють виникненню напруження адаптації. Встановлено, що наявність одиничних стигм дисплазії сполучної тканини не супроводжується напруженням адаптаційних механізмів, а наявність множинних стигм ДСТ, ПМК II ступеня частіше супроводжується напруженням адаптації.

Поглиблено теоретичні уявлення про особливості енергозабезпечення, стан системи ПОЛ і АОЗ у спортсменів до- та після фізичного навантаження. Виявлено помірну активацію ПОЛ з активацією тільки окремих ланок АОЗ, що в сполученні з показниками енергетичного обміну, рівня серотоніну й гістаміну крові поглиблює уявлення про модифікацію метаболізму у спортсменів, стан клітинного та мітохондріального метаболізму. Виявлено характер модифікації імунного статусу та цитокінової регуляції у спортсменів високого класу.

Запропоновано інструментально-метаболічні та імунологічні критерії напруження процесів адаптації у спортсменів високого класу й на їх основі розроблено класифікацію ступеня напруження адаптаційних механізмів у спортсменів, що тренуються. Одержані нові дані дозволили обгрунтувати диференційований підхід до ранньої діагностики, спостереження та реабілітації спортсменів з урахуванням ступеня напруження адаптації.

Розроблено алгоритм обстеження спортсменів високого класу з урахуванням ступеня напруження адаптації та адекватну схему фармакологічної реабілітації цих груп. Доведено ефективність запропонованої схеми фармакологічної реабілітації, фармакологічної підтримки спортсменів.

Практичне значення одержаних результатів. Використання одержаних результатів клінічних та інструментально-лабораторних досліджень поглибило уявлення про механізми адаптації до великих тривалих фізичних навантажень у спортсменів високого класу, що дозволило розробити нові підходи до побудови класифікації ступеня напруження адаптації у спортсменів.

Удосконалено метаболічні та імунні критерії, що вказують на напруження адаптаційних механізмів у спортсменів, що тренуються, виявлено низку факторів, які сприяють розвиткові напруження адаптації за наявності великих фізичних навантажень.

Доведено необхідність вивчення у спортсменів високого класу типу вищої нервової діяльності та рівня тривожності, стигм дисплазії сполучної тканини як критеріїв, які вказують на можливість більш частого розвитку напруження адаптаційних механізмів, що дозволяє своєчасно проводити профілактичні заходи у таких спортсменів.

Запропоновані критерії ступеня напруження адаптаційних механізмів у спортсменів можуть застосовуватися для ранньої діагностики порушень адаптації, вони є основою розробленої класифікації ступеня напруження адаптації у спортсменів, що тренуються.

Запропоновано новий підхід до побудови плану обстеження та диспансеризації спортсменів з урахуванням ступеня напруження адаптаційних механізмів і наявності низки сприятливих факторів для вибору оптимальної схеми спостереження.

Розроблено диференційований підхід до реабілітації спортсменів, фармакологічної підтримки під час підготовки до відповідальних змагань з урахуванням ступеня напруження адаптаційних механізмів, що дозволило підвищити ефективність впливу фізичних навантажень під час побудови тренувального процесу та зменшити можливість виникнення порушень адаптації у спортсменів.

У процесі апробації доведено ефективність використання розроблених диференційованих схем планової реабілітації спортсменів та ефективність схем фармакологічної підтримки під час підготовки до відповідальних змагань.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи медичної частини Донецького вищого училища олімпійського резерву, Дніпропетровського обласного училища фізичної культури, Хмельницького обласного центру фізичного виховання, Харківського державного училища фізичної культури № 1, Київського державного науково-дослідного інституту фізичної культури та спорту, Луганського обласного лікувально-фізкультурного диспансеру, ДЮСШ „Кристал” м. Запоріжжя, спортклубу „Атом” м. Славутич, ДЮСШ „Динамо” м.Харкова, ДЮСШ м. Борисполя. Результати дисертації застосовуються у навчальному процесі на кафедрі внутрішніх хвороб № 2 Донецького державного медичного університету МОЗ України, на кафедрі спортивної медицини, ЛФК, фізичного виховання та валеології Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно обрана тема дисертації, проведений аналіз спеціальної літератури та сформульована мета й задачі дослідження, розроблена методологія дослідження та оформлена документація з планування дисертації. Також автор самостійно провів комплексне обстеження спортсменів, дослідження стигм дисплазії та дизембріогенезу, оцінку даних ЕКГ, ЕхоКГ, ВЕМ, оцінку функціонального стану серцево-судинної системи за тестом PWC170. У дослідженнях серотоніну, гістаміну, ПОЛ, АОЗ, показників білкового та жирового обміну, АТФ еритроцитів, глюкози крові, фосфору та заліза сироватки крові, ЛДГ, ГГТ, імунного статусу й цитокінового профілю автор брав безпосередню участь. Самостійно виконано аналіз одержаних результатів, їх математична обробка, сформульовано основні положення, висновки та практичні рекомендації, впровадження отриманих результатів і проведено їх апробацію. Крім того, автор самостійно готував наукові дані для публікацій, виступів на конференціях, оформляв дисертаційну роботу й автореферат. У наукових статтях, опублікованих у співавторстві, здобувачеві належить фактичний матеріал, його участь була значною і складалася з бібліографічного пошуку, клінічних та інструментальних досліджень, аналізу одержаних результатів. Співавторство в інших наукових роботах, опублікованих за матеріалами дисертації, полягає в пропозиції ідеї дослідження, збиранні матеріалу та проведенні його статистичної обробки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на Міжнародному науковому конгресі “Современный олимпийский спорт” (Київ, 1997), III Міжнародному науковому конгресі “Modern Olympic sport” (Варшава, Польща, 1999), IV Міжнародному науковому конгресі „Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров'я, рекреації, спортивної медицини та реабілітації” (Київ, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Здоров'я та освіта: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2000), I Всеукраїнському з'їзді спеціалістів зі спортивної медицини та ЛФК „Перспективи розвитку спортивної медицини і лікувальної фізкультури ХХІ століття” (Одеса, 2002), VI Міжнародному науковому конгресі “Modern Olympic Sport and Sport for All” (Варшава, Польща, 2002), I Міжнародному науковому конгресі „Спорт и здоровье” (Санкт-Петербург, 2003), науково-практичній конференції “Актуальные проблемы современного спорта” (Донецьк, 2003), Міжнародній науковій конференції “Гомеостаз: фізіологія, патофізіологія, фармакологія і клініка” (Одеса, 2003), XII Міжнародній конференції (Спала, Польща, 2003), Міжнародному конгресі „Единый мир - здоровый человек” (Ялта, 2004), науково-практичній конференції „Актуальные проблемы научно-методического и медико-биологического обеспечения спортивной подготовки” (Донецьк, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Здоров'я та освіта: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2004), IV Національному конгресі патофізіологів України з міжнародною участю (Чернівці, 2004), II Міжнародному науковому конгресі “Спорт и здоровье” (Санкт-Петербург, 2005), науково-практичній конференції “Сучасні досягнення спортивної медицини, лікувальної фізкультури та валеології” (Одеса, 2005).

На основі даних дисертаційної роботи видано інформаційний лист „Про наукове дослідження підвищення ефективності фармакологічної реабілітації спортсменів з урахуванням груп адаптації” № 01/ 765 от 12.05.2003.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 63 наукових роботи (з них 50 одноосібно): 23 статті в наукових журналах, 24 статті в збірниках наукових праць (з них 21 - у спеціалізованих медичних виданнях, рекомендованих ВАК України), 2 розділи в монографіях, 14 тез.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 7 розділів, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, яка викладена на 359 сторінках, проілюстрована 55 таблицями, 12 рисунками. Список літератури містить 249 вітчизняних та 231 іноземних джерел.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено клініко-інструментальне обстеження 197 спортсменів високого класу, які займалися спортом не менше 5 років, зокрема чоловіків 132 (67,0%), жінок 65 (33,0%) віком від 14 до 25 років. Спортсменів від 14 до 16 років було 81 (41,1%), від 17 до 19 - 86 (43,7%) і від 20 до 25 років - 30 (15,2%), тобто 84,8% спортсменів складали особи до 20 років. Це пояснюється тим, що за відсутності високих досягнень дівчата та юнаки цього віку зазвичай припиняють займатися спортом. Всі спортсмени мали високу спортивну кваліфікацію (від першорозрядників до майстрів спорту міжнародного класу), зокрема першорозрядників було 53 (26,9%), кандидатів у майстри спорту (КМС) - 52 (26,4%), майстрів спорту (МС) - 66 (33,5%) і майстрів спорту міжнародного класу (МСМК) - 26 (13,2%). Серед першорозрядників переважали спортсмени до 17 років, серед КМС - спортсмени від 17 до 19 років. Тільки в плаванні та велоспорті серед КМС частіше виявляли спортсменів до 17 років. Серед МС і МСМК, незалежно від виду спорту, переважали спортсмени старше 17-18 років.

До обстежуваної групи входили спортсмени циклічних, ігрових видів спорту та видів одноборства. Циклічними видами спорту займалися 120 спортсменів: з них 54 займалися плаванням, 16 - легкою атлетикою, 50 - велосипедним спортом. Ігровими видами спорту займалися 36 обстежених: з них було 23 баскетболісти й 13 футболістів. Різними видами одноборств займався 41 спортсмен: з них 20 займалися боксом и 21 - вільною боротьбою.

Контрольну групу склали 40 практично здорових осіб такого ж віку, які не займалися спортом.

Усі спортсмени обстежувались у динаміці, у різні тренувальні періоди (підготовчий, основний, змагальний). Крім загальноклінічного обстеження вивчали психологічні особливості особистості за допомогою опитувальника Айзенка, рівень ситуаційної та особистісної тривожності за допомогою опитувальника Спілберга. Досліджували наявність ознак ДСТ і дизембріогенезу. Крім загальноприйнятого клініко-лабораторного обстеження особливу увагу приділяли дослідженню серцево-судинної системи, включаючи аналіз електрокардіограми (ЕКГ) і ехокардіограми (ЕхоКГ) до- та після велоергометричного тесту PWC₁₇₀. За даними тесту PWC₁₇₀ визначали рівень фізичного стану (РФС) і максимальне споживання кисню (МСК) (непрямим способом).

Для висновків про метаболічні зрушення та стан енергетичного обміну вивчали рівень АТФ еритроцитів до- та після тесту PWC₁₇₀ за допомогою методики І.Л.Виноградової зі співавт. (1980), рівень глюкози крові, активність лактатдегідрогенази (ЛДГ). Стан системи ПОЛ оцінювали за рівнем проміжних і кінцевих продуктів пероксидації: дієнових кон'югатів (ДК) (за методикою В.Б.Гаврилової, М.І.Мішкорудної (1983)), малонового диальдегіду (МДА) (за методикою Т.М.Федорової зі співавт. (1983)) та їх співвідношенням, а також за рівнем перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ) (за методикою Є.А.Строєва, В.Г.Макарової (1986)). Стан системи АОЗ оцінювали за показником антиокислювальної активності плазми крові (АОА) (за методикою Г.І.Клебанової зі співавт. (1988)), активності каталази (за методикою М.А.Королюк зі співавт. (1988)) і супероксиддисмутази (СОД) (за методикою О.П.Макаревича, П.П.Голикова (1983)), рівнем вітаміну Є (за методикою J.Biery (1964) в модифікації Р.М.Киселевич, С.І.Сиварко (1972)).

Крім того, вивчали показники білкового та жирового обміну: рівень загального білка, альбумінів, глобулінів та його фракції, сечовини, креатиніну, показники ферментативної активності печінки (загальний білірубін, АлАТ, АсАТ, амілаза, лужна фосфотаза), гамаглутамінтранспептидази (ГГТ), холестерину, в-ліпопротеїдів, тригліцеридів і рівень молекул середньої маси в сироватці крові (за методикою Н.І.Габрієлян зі співавт. (1983) у модифікації А.М.Ковалевського зі співавт. (1989)).

Про стан електролітного обміну робили висновки за рівнем натрію, калію, загального та іонізованого кальцію, магнію, заліза та фосфору в сироватці крові, які визначали колориметричним методом з “ARSENASA III” і за допомогою “Microlyte 3+2” (фірма “Коne”, Німеччина).

Для оцінки змін нейрогормональної регуляції адаптації до фізичних навантажень у спортсменів визначали рівень кортизолу радіоімунним методом з використанням стандартних комерційних наборів реактивів фірми IMMUNOTECH (Чехія) та біологічно активних амінів - серотоніну та гістаміну за методикою Л.Я.Прошиної (1981).

Стан імунітету й цитокінового профілю вивчали за рівнем прозапальних інтерлейкінів (Іл-1, Іл-2, Іл-6, Іл-8) та фактору некроза пухлин (ФНП-б), а також протизапальних інтерлейкінів Іл-4 та Іл-10 (імуноферментним методом за допомогою наборів ELISA), а про стан імунної системи робили висновки за рівнем IgA, IgM, IgG, IgЄ в сироватці крові (імуноферментним методом за допомогою тест-системи ТОВ “Проиновый контур” (СПб, Росія)), кількістю CD-3⁺,CD-4⁺, CD-8⁺, CD-16⁺, CD-20⁺ (методом прямої імунофлюоресценції з використанням моноклональних антитіл). Рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) визначали спектрофотометричним методом з використанням розчину поліетиленгліколю (П.Ф.Стручков зі співавт., 1985).

Ефективність застосування запропонованих схем обстеження та реабілітації вивчалася протягом 2000-2004 рр. у 400 спортсменів -- учнів Донецького вищого училища олімпійського резерву, а схема передстартової фармакологічної підтримки - у 59 спортсменів високого класу, що входили в резерв або в основний склад збірної команди України.

Статистичну обробку одержаних результатів проводили за допомогою програми Statistica 6,0 на комп'ютері ОЕМ IBM PC/AT Pentium. Для вивчення достовірності показників застосовувавали параметричні та непараметричні критерії Ст'юдента, Вілкоксона, Фішера.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Всі спортсмени в повному обсязі виконували тренувальне навантаження. При цьому 56 (28,4%) поліпшували спортивні результати, 64 (32,5%) показували стабільні результати, а 77 (39,1%) погіршували результати за показниками останнього року спостереження. Таким чином, серед обстежених спортсменів майже дві третини поліпшували або показували стабільні результати. Частіше це були МС і МСМК, спортсмени віком старше 17 років. Відсутність поліпшення спортивних результатів протягом року може бути одним з критеріїв, що вказують на напруження адаптаційних механізмів.

Вогнища хронічної інфекції (гайморит, тонзиліт, карієс зубів) мав 31 (15,7%) спортсмен, 32 спортсмени (16,2%) хворіли на ГРВІ 3 та більше разів на рік.

На динаміку спортивних результатів, рівень спортивної майстерності та адаптацію до великих фізичних навантажень у спортсменів певний вплив чинила типологічна спрямованість вищої нервової діяльності. Найвищих результатів досягали спортсмени, що мали сангвінічний тип вищої нервової діяльності, який виявлено у 61,1%. У 19,9% був холеричний тип, у 16,0% - флегматичний і в 3,0% - меланхолічний. Серед флегматиків і меланхоліків достовірно частіше виявляли спортсменів, які погіршували результати (57,1% і 75,0%), а серед холериків - спортсменів зі стабільними результатами. Серед спортсменів високого класу переважали особи з середнім рівнем ситуаційної та особистісної тривожності. У спортсменів, що погіршували результати, частіше виявляли високий рівень ситуаційної та особистісної тривожності. Високий рівень ситуаційної тривожності частіше був у спортсменів з холеричною направленістю вищої нервової діяльності, а високий рівень особистісної тривожності - у спортсменів зі слабким типом вищої нервової діяльності (меланхоліків). Ці показники можна використовувати як критерій для прогнозування негативної динаміки спортивних результатів.

Фенотипічні особливості спортсменів високого класу характеризувалися також наявністю стигм ДСТ і дизембріогенезу, які було виявлено у 78,5% обстежених. 35 спортсменів (21,5%) не мали стигм ДСТ і дизембріогенезу. Половина спортсменів (82 (50,3%)) мала 1-2 стигми ДСТ. 3-4 стигми ДСТ виявлено у 39 (23,9%), а 5 і більше стигм мали 7 (4,3%) обстежених. Частіше за все у спортсменів високого класу виявлялися такі стигми ДСТ, як гіпермобільність суглобів, астенічний тип будови тіла, деформації грудної клітки та хребта, плоскостопість, а зі стигм дизембріогенезу у спортсменів частіше виявлялися сандалеподібна щілина, перегин і перетяжка жовчного міхура та ПМК, який було виявлено у 54 (31,9%) спортсменів. При цьому переважав ПМК I ступеня, його було виявлено у 43 (79,6%) спортсменів, ПМК II ступеня - у 11 (20,4%). Одиничні стигми частіше виявлялись у плавців, легкоатлетів, велосипедистів. 3 та більше стигм ДСТ у сполученні з ПМК частіше мали баскетболісти (70,6%). Наявність одиничних стигм ДСТ і дизембріогенезу не впливала на адаптацію до великих фізичних навантажень, але наявність 5 і більше стигм ДСТ, особливо ПМК II ступеня, поєднувалася з більш вираженим напруженням адаптаційних механізмів, що потребує частішого спостереження та проведення реабілітаційних заходів.

У процесі адаптації до великих фізичних навантажень у спортсменів високого класу відбуваються метаболічні та функціональні зміни в серці, на що вказують зміни на ЕКГ, особливо до- та після фізичного навантаження. ЕКГ у спокої, що відображала довготривалу адаптацію, у 86,4% спортсменів високого класу була у межах норми. Тільки у 23 (13,6%) відзначалася тахікардія у спокої, яка вказувала на зниження механізмів „парасимпатичного захисту” у сполученні з відносно високим зубцем Т або вкороченим інтервалом QT, або низьким сумарним вольтажем зубців R, або з горизонтальним положенням електричної вісі серця, які не вважаються патологією у спортсменів, але можуть відображати напруження адаптаційних механізмів. Гіпертрофію міокарда (ГМ) шлуночків було виявлено у 74,5% обстежених, а її частота залежала від спортивної спеціалізації та динаміки спортивних результатів. Вона частіше зустрічалась у спортсменів ігрових видів спорту (76,7%), рідше - у боксерів і борців (58,8%) і спортсменів циклічних видів спорту (50,0%) (р<0,05). У спортсменів, що погіршували результати, гіпертрофія міокарда правого й лівого шлуночків зустрічалася достовірно частіше, ніж у прогресуючих спортсменів (62,5% і 31,1% відповідно (р<0,05)), що може вказувати на те, що гіпертрофія міокарда є морфологічним критерієм напруження адаптаційних механізмів.

За показниками ЕКГ, після фізичного навантаження (велоергометричного тесту PWC₁₇₀) на напруження адаптаційних механізмів вказувало подовження інтервалу PQ, QT, зменшення сумарного вольтажу зубців R і збільшення зубця Т на фоні відносно високого Т у спокої, що спостерігалось у 20,9% спортсменів. Такі зміни частіше виявляли у спортсменів, що погіршували результати (60,9% (р<0,05)). Таким чином, зміни ЕКГ у спокої, які вказували на напруження адаптаційних механізмів, були у 13,6% спортсменів, а після навантаження - у 20,9%, що підтверджує необхідність дослідження ЕКГ не тільки до-, а й після фізичного навантаження.

ЕКГ спортсменів з ПМК I ступеня достовірно не відрізнялися від показників спортсменів без ПМК, але у спортсменів з ПМК II ступеня, з 5 і більше стигмами ДСТ були ЕКГ-ознаки, що вказували на напруження адаптаційних механізмів (r=0,95).

Отже, до ЕКГ-ознак, що характеризують добрі адаптаційні можливості спортсменів високого класу, можуть бути віднесені такі: помірна синусова брадикардія у спокої; вертикальне й нормальне положення електричної вісі серця, нормальна тривалість інтервалу PQ, високий сумарний вольтаж зубців R, відносно високий зубець Т і нормальний та подовжений інтервал QT на фоні брадикардії та нормальної ЧСС. Після навантаження на добрі адаптаційні можливості вказує помірне підвищення зубця Р, незмінний або збільшений сумарний вольтаж зубців R у стандартних відведеннях, вкорочення інтервалу PQ і QT, незмінений зубець Т.

Під впливом систематичних фізичних навантажень у спортсменів високого класу відзначаються зміни ЕхоКГ: збільшення маси міокарда (ММ), товщини задньої стінки лівого шлуночка в діастолу (ТМд) і товщини міжшлуночкової перегородки в діастолу (ТМШПд), збільшення швидкості скорочення лівого шлуночка (Шс). У групі спортсменів, що погіршували результати та мали ЕКГ-ознаки напруження адаптаційних механізмів, за наявності ПМК, 5 і більше стигм ДСТ, достовірно частіше виявлено такі Ехо-показники, як зменшення Шс (до 4,8 см/сек), зниження коефіцієнта Дд/МШПд нижче 4,90 (r=0,95) та збільшення коефіцієнта швидкість розслаблення/швидкість скорочення (Шр/Шс) вище 1,90.

За даними ВЕМ, більше половини (53,6%) спортсменів мали високий РФС, а 39,4% спортсменів - РФС вищий за середній, що вказує на добрі адаптаційні можливості обстежених спортсменів. Середній РФС був у 5,3%, а низький - у 1,7% спортсменів. Високий та вищий за середній РФС переважав у МС і МСМК, у спортсменів, що показували стабільні та такі, що поліпшуються, результати. Серед спортсменів з середнім та нижчим за середній РФС частіше зустрічалися першорозрядники, спортсмени, що погіршували результати, і спортсмени з ПМК, 5 та більше стигмами ДСТ. У групі спортсменів з ЕКГ-ознаками, що вказують на напруження адаптаційних механізмів, високий РФС виявлено тільки у третини обстежених.

Максимальне споживання кисню в усіх обстежених спортсменів було в межах середнього та високого рівнів. Найнижче МСК мали першорозрядники та спортсмени, що погіршували результати.

Стан енергетичного статусу спортсменів високого класу характеризувався достовірним зниженням рівня АТФ еритроцитів за наявності нормального рівня вмісту сироваткового фосфору (рис.1). У спортсменів з високим рівнем адаптації вміст фосфору був підвищеним (1,53±0,13 ммоль/л (р<0,05)), а у спортсменів з порушеною адаптацією - недостовірно зниженим (1,09±0,12 ммоль/л (р<0,05)). Зниження рівня фосфору в сироватці крові нижче 1,10 ммоль/л може бути критерієм недостатньої адаптації спортсменів високого класу до фізичних навантажень.

Рівень АТФ еритроцитів, що відбиває стан системи фосфорилювання та клітинних запасів АТФ тканин, у спортсменів у спокої та після короткочасного фізичного навантаження був зниженим, але наростав від підготовчого до змагального періоду. За наявності зниження адаптаційних можливостей, ЕКГ-ознак, що вказують на напруження адаптаційних механізмів, ПМК, 5 та більше стигм ДСТ виявлено більш значне зниження рівня АТФ в еритроцитах у спокої (нижче 0,63 мкмоль/мл), його зниження в змагальний період порівняно з основним, що поєднувалося з нижчим рівнем фосфору сироватки крові.

Хоча у всіх спортсменів рівень еритроцитів і гемоглобіну був у нормі, вміст сироваткового заліза у них мав виражену тенденцію до зниження (15,3±2,5 ммоль/л р>0,05)). Але у спортсменів з середнім РФС, що погіршували результати та мали ЕКГ-ознаки напруження адаптації, ПМК, з 5 і більше стигмами ДСТ, зниження сироваткового заліза було статистично достовірним. Тому зниження рівня сироваткового заліза нижче 14,0 ммоль/л може бути критерієм при оцінці адаптаційних механізмів спортсменів і показанням необхідності включення в реабілітаційний комплекс препаратів заліза. Крім фосфору, АТФ еритроцитів, заліза сироватки крові, непрямим показником стану енергозабезпечення у спортсменів можуть бути такі показники, як вміст глюкози крові та ЛДГ, що відіграють важливу роль у процесі утилізації лактату, який у значних кількостях утворюється під час виконання фізичних навантажень. У спортсменів виявлено невірогідне зниження рівня глюкози при вірогідному зниженні ЛДГ.

При цьому у спортсменів, що погіршували результати, а також у спортсменів з ЕКГ-ознаками напруження адаптаційних механізмів, з середнім РФС рівень глюкози був достовірно нижчим, ніж у цілому по групі, хоча залишався в межах норми. Рівень ЛДГ у цих групах не відрізнявся. Виконання будь-якої м'язової роботи неможливе без динамічних змін іонних градієнтів. У спортсменів високого класу довгострокова адаптація до зростаючих фізичних навантажень характеризувалася такою зміною іонних градієнтів, як достовірне зниження рівня загального кальцію та Са²⁺ плазми крові при недостовірній гіпермагніємії та нормальному рівні натрію та калію. У спортсменів з напруженням адаптаційних механізмів, з ПМК, 5 і більше стигмами ДСТ ці зміни були вираженішими, співвідношення К/Са було вищим за 2,0, а співвідношення Са/Са²⁺ відхилялося від показників здорових людей контрольної групи на 16,0%, Са/Mg - на 12,2%, що свідчило про дисбаланс рівня кальцію та магнію, наявність дефіциту загального кальцію за наявності відносної гіпермагніємії (табл. 1).

Модуляція регуляторних нейрогуморальних зрушень, що настає в процесі адаптації до тривалих фізичних навантажень проявлялась у гіперсеротонінемії, яку виявлено у всіх спортсменів. При цьому помірне підвищення рівня серотоніну виявлено у 68,% спортсменів, в основному у КМС, МС і МСМК, прогресуючих спортсменів. Нормальний рівень серотоніну достовірно частіше зустрічався у спортсменів, які показували стабільні результати, а високий рівень (більше 0,130 мкг/мл) - у спортсменів, що погіршували результати (r=0,95), з недостатньою адаптацією, які мали тахікардію у спокої, ГМ і середній РФС.

Рівень гіперсеротонінемії був максимальним в основний період і мінімальним у змагальний період, наближаючись до верхньої межі норми. Під час вивчення рівня серотоніну до- та після фізичного навантаження виявлено зниження рівня гіперсеротонінемії після фізичного навантаження, яке було вираженішим у спортсменів з початково високим рівнем серотоніну. Тому підвищення концентрації серотоніну плазми крові у спокої більше 0,1300,005 мкг/мл і його зниження після фізичного навантаження більше ніж на 20,0% може бути одним з критеріїв напруження адаптаційних механізмів. У 50,0% спортсменів гіперсеротонінемія поєднувалася з гіпергістамінемією, яка була вираженішою у першорозрядників, спортсменів, що погіршували результати, які мали тахікардію у спокої та гіпертрофію міокарда.

Рівень гіпергістамінемії зменшувався після фізичного навантаження і в змагальний період. Співвідношення рівнів серотоніну та гістаміну плазми крові у спортсменів відповідало показникам контрольної групи. Але у першорозрядників, у спортсменів, що погіршували результати, з тахікардією та ГМ гіпергістамінемія переважала над гіперсеротонінемією (співвідношення серотонін/гістамін було 0,96±0,08 і нижче).

Рівень кортизолу в усіх спортсменів був у межах норми, при цьому у 41,2% він був біля верхньої межі норми, у 20,5% - біля нижньої межі норми. У спортсменів зі стабільними та такими, що поліпшувалися, результатами, МС і МСМК рівень кортизолу частіше був у межах середніх показників норми, а у спортсменів, що погіршували результати, він наближався до верхньої межі норми. Короткочасні фізичні навантаження призводили до недостовірного зниження рівня кортизолу (на 6,9%). А в різні тренувальні періоди рівень кортизолу змінювався мало, хоча було виявлено виражену тенденцію до його зниження в змагальний період (р>0,05). Це зниження було статистично достовірним у добре адаптованих спортсменів.

Виконання великих фізичних навантажень з підвищеним енергоспоживанням неможливе без певної модуляції процесів метаболізму, активації процесів перекисного окислення (рис. 2). У спортсменів у спокої відзначалася тривало існуюча помірна активація ПОЛ з підвищенням, в основному, кінцевих продуктів - МДА та ПГЕ й дисбалансом активності окремих ланок АОЗ (активацією тільки СОД при зниженні таких показників, як АОА, вітамін Є та каталаза). Активація ПОЛ була більш вираженою у спортсменів, що погіршували результати, першорозрядників і у спортсменів з ДСТ. У них же було виявлено більш значне зниження вітаміну Є, особливо у спортсменів з ЕКГ-ознаками напруження адаптаційних механізмів, з ПМК, 5 і більше стигмами та у спортсменів, що погіршували результати (r=0,96).

Більш значна активація АОЗ (вищий рівень СОД) була у прогресуючих спортменів, МС і МСМК. При одноразовому фізичному навантаженні у спортсменів наставало накопичення проміжних продуктів ПОЛ (ДК) при достовірному підвищенні каталази та зниженні АОА, вітаміну Є, СОД. Ці зрушення були більш вираженими у спортсменів з ЕКГ-ознаками напруження адаптаційних механізмів, з ПМК, 5 і більше стигмами ДСТ і у спортсменів з середнім РФС. Фаза тренувального процесу мало впливала на показники ПОЛ, хоча від підготовчого до змагального періоду МДА, ДК і ПГЕ недостовірно знижувались, що сполучалося з підвищенням активності каталази, підвищенням СОД і АОА в основний період при зниженні вітаміну Є. У спортсменів з ЕКГ-ознаками напруження адаптаціії та середнім РФС зниження вітаміну Є, рівня АОА в основний період було більш значним.

Для висновків про довготривалу адаптацію спортсмена до навантажень, адекватність процесів катаболізму та відновлення, адекватність харчування та реабілітаційних заходів у спортсменів вивчали деякі показники білкового та жирового обміну. Рівень загального білка у спортсменів високого класу був у межах норми, мінімальну диспротеїнемію виявлено у 5,4% спортсменів, які мали погіршення результатів. Спортивна кваліфікація, динаміка спортивних результатів, наявність ГМ, характер РФС мало впливали на рівень загального білка, білкові фракції, рівень сечовини. Активність АЛТ, АСТ у всіх спортсменів була в межах норми. Але рівень креатиніну, що відбиває функціональний стан системи креатин-креатинін, по мірі зростання спортивної майстерності знижувався (113,2±10,9 мкмоль/л у першорозрядників, 105,3±10,3 мкмоль/л у КМС і 99,2±8,5 мкмоль/л у МС і МСМК). Це може свідчити про більш досконалу адаптацію до великих фізичних навантажень МС і МСМК.

Активність ГГТ у спортсменів була достовірно зниженою. По мірі зростання спортивної майстерності вона знижувалася від нижньої межі норми у першорозрядників (0,595±0,046 мккат/л) до 0,441±0,041 мккат/л у МС і МСМК (р<0,05). Достовірне зниження ГГТ у спортсменів високого класу може вказувати на те, що в них відбуваються певні зрушення в метаболізмі глютамінової кислоти, яка відіграє важливу роль у синтезі біологічно активних речовин (ацетилхоліну) та інших амінокислот, що зв'язують продукти обміну (аміак, тощо) в тканині мозку. Нижчі показники ГГТ (нижче 0,500 мккат/л) виявлено у прогресуючих спортсменів та спортсменів високої спортивної кваліфікації, які мали високий РФС. Показники ГГТ вищі за 0,500 мккат/л поєднувалися зі зниженням вмісту заліза, кальцію, Са²⁺ в крові, та підвищеням рівня ДК, серотоніну та гістаміну й виявлялись у спортсменів, що погіршували результати й мали ЕКГ-ознаки напруження адаптації, з середнім РФС, ПМК, з 5 і більше стигмами ДСТ.

Рівень МСМ у спортсменів був підвищеним, в основному, за рахунок амінопептидної фракції з порушенням співвідношення між окремими фракціями МСМ. Ці зрушення були більш вираженими у спортсменів з напруженням адаптаційних механізмів.

Рівень холестерину у спортсменів високого класу був у межах норми при недостовірному зниженні рівня в-ліпопротеїдів і підвищенні рівня тригліцеридів. Нижчі показники холестерину й тригліцеридів відзначались у спортсменів з порушеною адаптацією до фізичних навантажень.

Отже, у спортсменів високого класу основні показники білкового та жирового обміну (рівень загального білка, альбуміну, глобуліну та його фракцій, сечовини, холестерину) не відрізнялися від показників здорових людей, які не займалися спортом. У той же час рівень тригліцеридів був підвищеним, а активність ГГТ достовірно зниженою. Зниження рівня загального білка, тригліцеридів, підвищення показника ГГТ вище за 0,500 мккат/л поєднувались у спортсменів високого класу з проявами напруження адаптації, тому ці показники необхідно досліджувати у спортсменів, що погіршують результати, мають середній РФС і ЕКГ-ознаки напруження адаптації, ГМ.

Тривалі та великі фізичні навантаження у спортсменів високого класу разом з метаболічними зрушеннями можуть призводити до певної модифікації імунного статусу, особливо за наявності зриву адаптаційних механізмів (рис. 3). У спортсменів високого класу виявлено підвищення рівня прозапальних інтерлейкінів Іл-2, Іл-8, ФНП- при підвищенні протизапальних інтерлейкінів Іл-4, Іл-10. Особливо був підвищеним рівень регуляторного Іл-2 (у 4,8 раза). У той же час рівні Іл-1 та Іл-6, які запускають системні реакції гострої фази запалення, у спортсменів не відрізнялися від показників контрольної групи. Підвищення рівня прозапальних інтерлейкінів Іл-2, Іл-8, ФНП- у спортсменів, ймовірно, інгібувалося підвищенням протизапальних Іл-4, Іл-10.

У прогресуючих спортсменів виявлено більш значне підвищення Іл-2 та Іл-4. Якщо Іл-2 у спортсменів зі стабільними результатами був 0,45±0,05 МО/мл, то у прогресуючих спортсменів - 0,88±0,08 МО/мл (р<0,05), а Іл-4 - 110,0±10,2 пг/мл і 210,5±18,7 пг/мл, відповідно (р<0,05). Це може свідчити про більш інтенсивну реакцію системи інтерлейкінів на навантаження у прогресуючих спортсменів. РФС достовірно не впливав на рівень інтерлейкінів, хоча за наявності високого РФС відзначено більш значне підвищення протизапальних Іл-4, Іл-10, особливо Іл-4. При вищому за середній РФС рівень Іл-4 був 150,6±13,8 пг/мл, а при високому РФС - 205,4±17,9 пг/мл (р<0,05).

Показники гуморального та клітинного імунітету спортсменів також були зміненими. Відзначено достовірне зниження кількості IgA (р<0,05) за наявності чіткої тенденції до підвищення IgЄ (р>0,1). ЦІК у спортсменів були в межах норми. Рівень IgM, IgG у спортсменів не залежав від рівня спортивної майстерності та динаміки спортивних результатів. У той же час рівень IgЄ та ЦІК був вищим у спортсменів, що погіршували результати та з середнім РФС. У спортсменів з середнім РФС рівень IgЄ був 52,5±5,1 Мо/мл, з високим РФС - 34,5±3,3 Мо/мл (р<0,05). Деяке зниження рівня IgA, IgМ, IgG поєднувалося зі зниженням рівня В-лімфоцитів до нижньої межі норми. Але у першорозрядників, спортсменів, що погіршують результати, з ЕКГ-ознаками напруження адаптації та з середнім РФС рівень В-лімфоцитів був достовірно зниженим. Рівень Т-лімфоцитів (СД-3⁺) був у межах норми. Тенденція до зниження В-лімфоцитів відбивалася на співвідношенні Т- і В-лімфоцитів (СД-3⁺/СД-20⁺), яке у спортсменів було підвищеним: СД-3⁺/СД-20⁺ у спортсменів було 5,37±0,51, а в осіб контрольної групи 3,56±0,36 (р<0,05). Хоча загальний рівень Т-лімфоцитів був у межах норми, вміст окремих субпопуляцій був зміненим. При нормальному рівні СД-4⁺ відзначалася виражена тенденція до зниження рівня СД-8⁺ (р>0,1). Відносна й абсолютна кількість СД-4⁺ недостовірно наростала при збільшенні тренувального стажу та спортивної кваліфікації з 34,1±3,3% у першорозрядників до 39,6±3,5% у МС і МСМК (р>0,1). Але у спортсменів з різним РФС рівень СД-4⁺ достовірно відрізнявся. Якщо у спортсменів з середнім РФС абсолютна кількість СД-4⁺ була 0,38±0,04%, то у спортсменів з високим РФС - 0,54±0,05% (р<0,05). Вміст СД-8⁺ по мірі зростання спортивної кваліфікації, у прогресуючих спортсменів і спортсменів з високим РФС мав тенденцію до зниження. Рівень СД-16⁺ у спортсменів був у межах норми, але у спортсменів з ознаками напруження адаптаційних механізмів (першорозрядників, спортсменів, що погіршували результати, з ЕКГ-ознаками напруження адаптації, з середнім РФС) він був достовірно підвищеним і перевищував 10,0%.

Отже, у спортсменів з напруженням адаптаційних механізмів виявлено підвищення рівня IgЄ, ЦІК, СД-16⁺ при зниженні Т-хелперів і підвищенні Т-супресорів, що може свідчити про певний імунодефіцит у цих спортсменів на фоні великих фізичних навантажень.

Таким чином, про напруження адаптаційних механізмів у спортсменів високого класу свідчать зміни ЕКГ, ЕхоКГ, низки біохімічних констант. Цьому відповідають такі зміни на ЕКГ, як тахікардія у спокої в сполученні з відносно високим зубцем Т або вкороченим інтервалом QT, або низьким сумарним вольтажем зубців R; виражена ГМ II ступеня. Після фізичного навантаження до цих ЕКГ-ознак додалися подовження інтервалів PQ, QT, зменшення сумарного вольтажу зубців R і збільшення зубця Т на фоні відносно високого Т у спокої, які мали 20,9% обстежених спортсменів.

За даними ЕхоКГ, напруження адаптації проявлялось у зменшенні швидкості скорочення лівого шлуночка до 4,7-4,8 см/сек, зниженні коефіцієнта Дд/МШПд нижче за 4,90 та збільшенні коефіцієнта Шр/Шc вище 1,90. За даними велоергометричного тесту PWC₁₇₀, про напруження адаптації свідчили середній і нижчий за середній РФС.

З біохімічних констант крові на користь напруження адаптаційних механізмів свідчать такі зміни, як зниження рівня АТФ еритроцитів більше ніж на 40,0% з його підвищенням після фізичного навантаження, значна активація ПОЛ з підвищенням МДА в 4,5 раза (вище 16 мкмоль/л), накопичення проміжних продуктів ПОЛ (ДК) у період максимальних навантажень, яке не поверталося до початкових показників у період зниження навантажень, дисбаланс активності ПОЛ та АОЗ, який проявлявся в зниженні коефіцієнта каталаза/МДА більш ніж у 4 рази, достовірне зниження рівня вітаміну Є, рівня АОА, особливо в основний період. Крім цього, при напруженні адаптації може відзначатися зниження рівня сироваткового заліза нижче 14,0 ммоль/л.