Патогенетичні особливості різних форм шигельозу та оптимізація лікування

Важливо, що порошок досліджуваних препаратів був дещо ефективнішим від настою, очевидно, за рахунок вищої концентрації й повнішого зберігання фітонцидів та інших біологічно активних сполук, що містяться в органах рослин [П.В. Гречин та ін., 2002].

Результати дослідження антибактерійної активності фуразолідону засвідчили, що цей препарат й досі достатньо ефективний стосовно більшості штамів шигел і УПМ. До нього зберігають чутливість 86,0 % штамів S. sonnei та 81,6 % - S. flexneri, 72,4 % штамів E. cloacae та 66,7 % - E. aerogenes.

Для апробування ефективності in vitro та in vivo ми обрали еубіотик ентерол, що містить Saccharomyces boulardii. Результати наших досліджень засвідчили виражену антибактерійну активність цього еубіотика, оскільки з-поміж усіх досліджуваних мікроорганізмів тільки один штам шигел Флекснера виявився нечутливим до ентеролу in vitro.

Встановили, що суміш порошків меліси, деревію, вільхи та ентеролу затримувала ріст найбільшої кількості штамів мікробів: 76,7 % - S. sonnei, 73,7 % - S. flexneri, 58,3 % - E. aerogenes, 50,0 % - C. diversus і 52,6 % - P. vulgaris. Причому ефективність такої суміші щодо шигел і УПМ наближалася до ефективності фуразолідону, а відсоток чутливих штамів E. cloacae був навіть вищим - відповідно 75,9 проти 72,4 %. Крім того, як і у випадку випробування чистого ентеролу, тільки 1 штам шигел Флекснера зі 177 штамів мікроорганізмів ріс навколо “колодязя” із сумішшю порошків фітопрепаратів та еубіотика. Це вигідно вирізняло таку комбінацію від фуразолідону, до якого резистентними були 4,7 % штамів S. sonnei, 5,3 % - S. flexneri, 6,9 % - E. cloacae й 12,5 % - C. diversus.

Отримані результати можна пояснити поєднанням кількох антимікробних речовин у складі апробованих середників, очевидно, з різним механізмом дії. Відтак обґрунтована комплексна терапія шигельозу із застосуванням фіто- та бактерійних препаратів.

Оптимізація терапії хворих на шигельоз із використанням нової лікувальної форми фітопрепаратів і ентеролу. Відоме внутрішнє застосування настою чи відвару фітопрепаратів недостатньо ефективне при захворюваннях товстої кишки, оскільки при пероральному використанні препарати у чистому вигляді (із збереженням фітотерапевтичної активності) locus morbi не досягають. Тому ми апробували різні способи лікування хворих на гострий шигельоз. Отримано патенти на винаходи “Спосiб лiкування захворювань товстої кишки”, “Спосіб лікування хворих з ураженням товстої кишки”, “Лікувальний засіб для обпилення слизової оболонки кишки”, “Лікувальний засіб для обпилення слизової оболонки кишечнику”.

При шигельозі легкого ступеня пероральне застосування 2 % настою з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої та ентеролу по дві, розчинені у воді, дози 2 рази на день протягом 5 діб виявилося ефективним при шигельозі легкого ступеня: швидше, порівняно з пацієнтами, які такої терапії не отримували, нормалізувався мікробіоценоз товстої кишки. Однак суттєвого впливу на пришвидшення клінічного одужання та нормалізацію ректороманоскопічної картини у разі апробованої терапії ми не виявили. Пов'язуємо це з легким ступенем недуги, яка зазвичай перебігає швидко, навіть за відсутності лікування.

У комплексному лікуванні хворих на шигельоз середнього і тяжкого ступеня (ентероколітна та колітна форма) на фоні фуразолідонотерапії застосовували зазначений фітонастій, ентерол протягом 5-7 днів, поєднання цих середників із черезректальним введенням аерозолю фітопрепаратів та ентеролу як окремо, так і в суміші.

Враховуючи те, що результати лікування у хворих на шигельоз Зонне і Флекснера при інших однакових умовах (ступінь тяжкості, клінічна форма, характер ураження слизової оболонки дистального відділу товстої кишки) були однаковими, ми об'єднали їх у межах ступеня тяжкості недуги.

Виявили, що вживання настою з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої та ентеролу по дві дози 2 рази на день протягом 5-7 діб (I група пацієнтів) характеризувалося дещо швидшим клінічним одужанням порівняно з особами, які приймали всередину тільки традиційні середники без настою фітопрепаратів й ентеролу (контрольна група). Подібна ефективність була притаманна й для інших груп, хворим одної з яких на тлі зазначеної терапії за допомогою ректального розпилювача у просвіт товстої кишки вводили аерозоль із суміші порошків тих самих фітопрепаратів у кількості 2-3 г 1 раз на добу 3 дні поспіль (II група); а III - здійснювали таке ж черезректальне обпилення слизової оболонки товстої кишки аерозолем ентеролу в кількості 500 мг (2 пакетики) на 1 процедуру (кількість обпилень була такою ж, як і в попередній групі).

Однак найвищою ефективністю відзначалася комбінована терапія, до складу якої, крім зазначених пероральних середників, було включене обпилення слизової оболонки товстої кишки аерозолем суміші фітопрепаратів та ентеролу (IV група пацієнтів). Так, у них статистично достовірно швидше, порівняно з хворими, які отримували тільки традиційну терапію без фітопрепаратів і пробіотиків, зникали загальне нездужання, адинамія, гарячка, біль у животі, пронос, спазм сигмоподібної кишки, патологічні домішки в калі, а також нормалізувалась ректороманоскопічна картина. Щоправда, навіть на фоні апробованої терапії репаративні процеси слизової оболонки дистального відділу товстої кишки суттєво відстають, порівняно з клінічними симптомами. Так, вже у період ранньої реконвалесценції (через 2 тиж.) кращими були результати лікування III і IV групи осіб (Р<0,05). Зокрема, у них уже не виявляли виразкового проктосигмоїдиту, при середньому ступеню тяжкості недуги рідше, ніж у групі контролю, діагностували геморагічне запалення слизової оболонки (Р<0,05). Натомість частота катарального проктосигмоїдиту як після середнього, так і після тяжкого ступеня хвороби була значно вищою, ніж у контролі (відповідно Р<0,01 і Р<0,05, рис. 4).

Через 30 діб деструктивних і геморагічних форм проктосигмоїдиту вже не виявляли. Відтак, значно кращими були результати лікування у реконвалесцентів передусім III і IV груп: у більшості з них, незалежно від тяжкості перенесеної недуги, ректороманоскопічна картина нормалізувалася і достовірно меншою, порівняно з особами контрольної групи, була кількість катарального проктосигмоїдиту (Р<0,05-0,001).

Ця ж динаміка простежувалася і через 2 міс.: тільки у представників IV групи, незалежно від ступеня тяжкості перенесеного шигельозу, суттєво вищою була частота нормалізації ректороманоскопічної картини і значно рідше діагностували катаральне запалення слизової оболонки .

Інтегративні показники ендогенної інтоксикації (ЛІІ та ГПІ) також підтверджують переваги комбінованої терапії хворих на шигельоз, до складу якої, крім апробованих пероральних середників, було включене обпилення слизової оболонки товстої кишки аерозолем суміші фітопрепаратів та ентеролу. Так, тільки в осіб III і IV груп у період ранньої реконвалесценції шигельозу середнього ступеня достовірно зменшилися, досягши значень здорових людей, ЛІІ, який становив (0,920,33) - (1,030,38), та ГПІ - відповідно (1,290,44) - (1,350,39). Тільки у зазначених пацієнтів через 7-10 діб після стихання гострих проявів дизентерії тяжкого ступеня ГПІ хоч і не досяг норми, але був значно меншим, порівняно з контрольною групою - (2,170,33) - (2,190,36) проти (4,581,15) (Р<0,05).

Поряд з дослідженням клінічної ефективності різних методів лікування важливо було оцінити й динаміку звільнення кишечнику від шигел. Встановили, що у разі перенесеної дизентерії легкого ступеня тривале носійство збудника не формувалося в жодному випадку. Так, через 2 тиж. після стихання гострих проявів недуги ПЛР засвідчила наявність ДНК шигел у кожного десятого пацієнта. У пізніші терміни (через 2, 4 і 6 міс.), незалежно від методу лікування, ПЛР в усіх випадках давала незмінно негативний результат, що свідчило про звільнення організму від шигел. При цьому переваги перорального використання фітопрепаратів та ентеролу не виявили.

Відтак, легкий перебіг дизентерії відзначається передусім в осіб з адекватною імунореактивністю, що й протидіє формуванню тривалої персистенції шигел. З іншого боку, перед інвазією шигели повинні прикріпитися до колоноцитів. Тож логічно припустити, що існує прямий зв'язок між силою адгезії та тривалістю персистенції збудника. Раніше нами вже було встановлено, що саме низька адгезивність притаманна для шигел, що спричиняють легку хворобу.

При середньому й тяжкому ступеню шигельозу простежувалася інша динаміка. Так, у кожного п'ятого пацієнта контрольної групи (отримали лише фуразолідон) і кожної третьої особи першої групи (пероральне використання фітопрепаратів та ентеролу), які перенесли шигельоз середнього ступеня тяжкості, через 2 тиж. після згасання клінічних проявів недуги продовжували знаходити ДНК шигел у слизовій оболонці прямої кишки, що свідчить про їх інвазію, яка триває. У цей же період позитивні результати ПЛР були встановлені тільки у (8,05,4) % осіб IV і (4,84,7) % - III групи, що було рідше, порівняно з контролем (Р<0,05, рис. 5). Примітно, що, зважаючи на видову приналежність збудника, встановлену у розпал недуги, в усіх зазначених реконвалесцентів ДНК шигел Зонне і Флекснера знаходили приблизно однаково часто: відповідно у 4 і 3 представників групи контролю, по 1 особі - у IV, 2 і 3 - у II, 3 і 4 пацієнти - у I групі.

У цей час розподіл носіїв шигел серед реконвалесцентів дизентерії тяжкого ступеня характеризувався подібним чином: (5,0±4,9) % - серед представників контрольної групи, приблизно так само часто - в I і II групі: відповідно (14,3±13,2) і (16,7±15,2) %, та жодного - у III і IV групі. При цьому також не було виявлено домінування якогось одного виду шигел.

В 1 представника контрольної та 1 - першої групи (усі перенесли шигельоз середнього ступеня тяжкості) носійство збудника тривало аж 4 міс.

Встановили, що рівень представників індигенної флори наближався до нормальних значень значно пізніше від клініко-морфологічних ознак одужання. Так, при шигельозі легкого ступеня дослідження контрольної групи, яка не отримувала етіотропного лікування, фітотерапії та ентеролу, засвідчило, що навіть через 5-6 міс. у них частіше, порівняно зі здоровими людьми, реєстрували перший ступінь дисбіозу (Р<0,05). Значно кращі віддалені результати лікування були в осіб, які отримували настій з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої, а також ентерол per os (Р<0,05).

Через 25-30 діб після перенесеної дизентерії середнього і тяжкого ступеня частіше утримування декомпенсованого дисбіозу відзначили тільки у реконвалесцентів групи контролю (порівняно зі здоровими особами Р<0,05-0,01). Водночас таких осіб у четвертій групі, які у комплексному лікуванні на фоні фуразолідонотерапії отримували перорально і ректально фітопрепарати та ентерол, не було взагалі.

Через 2 міс. рівень нормальних представників мікробіоценозу товстої кишки не відрізнявся від показників здорових осіб тільки в тих пацієнтів, яким на фоні парентеральної дезінтоксикації та пероральних лікувальних середників (фуразолідон, настій з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої, а також ентерол) додатково обпилювали слизову оболонку товстої кишки аерозолем еубіотика (третя група) і фітопорошком (четверта група).

У пізніші терміни (через 5-6 і 10-12 міс.) мікробіоценоз товстої кишки нормалізувався й в більшості інших реконвалесцентів, хоча в значної частини осіб контрольної (58,3 %) та першої груп (44,4 %) навіть через 1 рік після перенесеного шигельозу середньої тяжкості діагностували дисбіоз I ступеня, трохи рідше - II (відповідно у 33,3 і 27,8 %), а в окремих випадках (відповідно у 8,3 і 5,6 % осіб) - й III ступеня.

При дизентерії тяжкого ступеня відзначили подібну закономірність. Так, вже через 25-30 діб після стихання гострих проявів недуги в осіб, які отримували комбіноване лікування усіма апробованими препаратами per os і per rectum, випадків декомпенсованого дисбіозу товстої кишки не було. Треба врахувати, що частота компенсованого і субкомпенсованого порушення мікробіоценозу товстої кишки у них була значно вищою, ніж у здорових осіб (Р<0,05). Очевидно, це сталося за рахунок дисбіозу III-IV ступеня, який у розпал дизентерії розвивався відповідно у 33,3 і 20,8 % хворих. Таким чином, зазначену динаміку слід розцінювати як позитивну реакцію на лікування. Натомість дисбіоз I ступеня встановили лише у 20,0 % пацієнтів контрольної групи, тож частота глибших порушень мікробіоценозу кишечнику в них була суттєво вищою.

Через 2 міс. бактерійний пейзаж товстої кишки тільки у реконвалесцентів четвертої групи наблизився до норми. При цьому вміст індигенної мікрофлори у пацієнтів, яким фітопорошок та ентерол вводили ректально, суттєво перевищував цей показник у реконвалесцентів контрольної групи, а УПМ - був нижчим (Р<0,05).

Через 5-6 і 10-12 міс. наблизився до норми кількісний та якісний склад усіх аналізованих мікроорганізмів й в абсолютної більшості інших реконвалесцентів, хоча в значної частини з них навіть через 1 рік після перенесеного шигельозу тяжкого ступеня діагностували дисбіоз I-II ступеня. Так, через 10-12 міс. серед представників контрольної групи дисбіоз I ступеня утримувався в 64,7 %, а II ступеня - в 23,5 % випадків, а в 1 особи (5,9 %) утримувалося навіть декомпенсоване порушення мікробіоценозу товстої кишки (дисбіоз III ступеня).

Таким чином, комплексне застосування настою з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої та ентеролу, а також черезректальне обпилення сумішшю фітопрепаратів й еубіотика 3 дні поспіль на фоні традиційної терапії з використанням фуразолідону приводило до значнішого скорочення тривалості захворювання, швидшої нормалізації ректороманоскопічної картини, деконтамінації кишечнику від шигел, відновлення індигенної автофлори товстої кишки, зменшення кількості умовно-патогенних мікроорганізмів і до найкращих віддалених результатів.

Отримані нові дані щодо порушень мікробного пейзажу товстої кишки у різні періоди шигельозу повніше висвітлюють його патогенез і дозволяють запропонувати новий підхід до лікування для корекції виявлених порушень.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі встановлено епідеміологічні особливості шигельозу в умовах пенітенціарної системи та патогенетичні відмінності різних його форм, частоту й ступінь ураження тонкої кишки, особливості формування, ступінь і тривалість дисбіозу кишок, роль факторів патогенності (адгезинів, гемаглютинінів та антилізоцимної активності) шигел і умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених від хворих. На підставі отриманих даних обґрунтовано нове розв'язання проблеми лікування за допомогою запропонованого засобу для обпилення слизової оболонки товстої кишки, до складу якого входять фітопрепарати (листя меліси лікарської, трава деревію звичайного, супліддя вільхи сірої) та еубіотик ентерол, що дає змогу істотно скоротити тривалість хвороби, уникнути формування затяжного дисбіозу кишок, забезпечити швидку деконтамінацію кишечнику від шигел і запобігти розвитку віддалених несприятливих наслідків недуги.

1. Сучасний рівень захворюваності на шигельоз у східному регіоні України (на прикладі Харківської області) у 6,9-12,5 разу вищий, ніж у західному (Тернопільська область), і не має тенденції до зниження. Співвідношення між шигельозом Флекснера і Зонне у цих регіонах протягом 1999-2004 рр. також відрізнялося і характеризувалося переважанням шигельозу Флекснера на Тернопільщині та Зонне - на Харківщині. У 1996-2001 рр. серед мешканців міст зменшилась значущість харчового шляху і, навпаки, зросла роль побутового розповсюдження шигельозу обох видів.

2. В умовах пенітенціарної системи (у жіночій виправній колонії) шигельоз характеризувався рядом епідеміологічних особливостей:

відсутня чітка сезонність;

у зв'язку з аварійним станом водогінних систем можлива масивна контамінація питної води шигелами з розвитком “нетипових” для шигельозу Зонне водних спалахів;

тісний побутовий контакт в умовах закритого колективу та тривале шигелоносійство, передусім у ВІЛ-інфікованих осіб, створюють практично постійну небезпеку спалахів шигельозу;

довгий “епідемічний хвіст” після групового спалаху шигельозу значною мірою зумовлений багатомісячним реконвалесцентним носійством шигел і тісними побутовими умовами ув'язнених;

реальна можливість як приховування засудженими особами розладів кишечнику, так і симуляції шигельозу.

Усе це підтримує захворюваність, що має ознаки безперервного епідемічного процесу.

3. Серед осіб у I-II клінічній стадії ВІЛ-інфекції шигельоз перебігає не тяжче, ніж у хворих без імунодефіциту, однак вказана фонова інфекція навіть при субклінічній формі дизентерії сприяє формуванню затяжного реконвалесцентного носійства шигел, а також суттєвішому й тривалішому порушенню мікробіоценозу кишок, що прямо корелює з тривалістю носійства шигел.

4. В осіб молодого віку, хворих на шигельоз Зонне і Флекснера, частіше реєструються деструктивні форми проктосигмоїдиту, а у пацієнтів старше 60 років переважає катаральне запалення слизової оболонки прямої кишки. Навіть при субклінічній формі шигельозу у 71,8 % пацієнтів виявляються ознаки проктосигмоїдиту.

5. За даними визначення в сироватці крові протеїну кишечнику, що зв'язує жирні кислоти, у 40 % хворих на шигельоз поряд з товстою кишкою уражається й тонка, що дає змогу виділяти ентероколітну форму цієї недуги. Розвиток такої форми удвічі частіше спричиняють шигели Зонне, ніж Флекснера. Клінічні та копрологічні прояви ентериту вдається виявити тільки в половини хворих з наявністю вказаного маркера.

6. Усі клінічні форми шигельозу завжди супроводжуються дисбіозом кишок: знижується кількість біфідо- і лактобактерій, ешерихій з нормальною ферментативною активністю, збільшується число гемолітичних кишкових паличок, коагулазонегативних стафілококів та інших представників умовно-патогенної флори. Дисбіоз поглиблюється в міру тяжкості недуги. У 17,4 % хворих із субклінічним перебігом шигельозу Зонне встановили дисбіоз кишок I ступеня та у 68,7 % - шигельозу Флекснера - порушення мікробіоценозу I-II ступеня; в усіх хворих з легкою недугою встановили дисбіоз кишок I-II ступеня; у 83,1 % осіб з шигельозом Зонне та 67,2 % - Флекснера з перебігом середньої тяжкості - дисбіоз II-III ступеня; у кожного другого хворого на дизентерію Зонне та в 56,6 % - Флекснера з тяжким перебігом - дисбіоз III-IV ступеня.

7. У гострому періоді шигельозу Зонне й Флекснера середнього та тяжкого ступеня виявлено значні зміни показників імунограми: розбалансованість клітинної ланки, зростання концентрації імуноглобулінів класів М і G та вмісту циркулюючих імунних комплексів, що свідчить про розвиток вторинного імунодефіциту. У хворих старше 60 років зазначені параметри клітинного імунітету більш монотонні, ніж у молодшому віці. Вміст сироваткових імуноглобулінів класів М, G і циркулюючих імунних комплексів протягом усієї хвороби також суттєво не змінюється.

При супутньому компенсованому та субкомпенсованому дисбіозі імунорегуляторний індекс суттєво вищий, ніж при декомпенсованих змінах кишкової мікрофлори, що вказує на взаємозв'язок між порушенням мікробної флори кишечнику та розвитком імунодефіциту.

8. Відзначено прямий зв'язок між тяжкістю шигельозу й тривалістю дисбіозу: навіть через 2 міс. у кожного третього реконвалесцента легкої дизентерії Зонне зберігався дисбіоз кишок I ступеня, у 73,3-76,9 % осіб після шигельозу Зонне та Флекснера з перебігом середньої тяжкості - порушення біоценозу товстої кишки II-III ступеня. У 75,0-83,3 % реконвалесцентів дизентерії Флекснера та Зонне з тяжким перебігом і через 10-12 міс. виявили дисбіоз товстої кишки I-II ступеня, причому у 66,7 % реконвалесцентів старше 60 років у цей час встановили дисбіоз II-III ступеня.

9. За результатами казеїнолітичної проби встановлено різний ступінь температурної інактивації бактерійних протеїназ. Термолабільні ферменти домінували при I, термостабільні - при IV ступеню дисбіозу.

10. Шигели Зонне і Флекснера мають ряд факторів патогенності: адгезини й антилізоцимну активність, а клінічні штами Enterobacter cloacae, Proteus і Klebsiella, які виділені від хворих на шигельоз, - гемаглютиніни.

Існують внутрішньовидові міжштамові відмінності збудників, виділених від хворих на дизентерію. Низько- та високоадгезивні шигели обох видів становлять відповідно 23,2 і 15,8 % від усіх штамів S. sonnei та 20,6 і 26,5 % - S. flexneri, а середньоадгезивні - відповідно 61,0 і 52,9 %.

Середній і високий ступінь адгезивності властивий штамам, в яких виявлені гемаглютиніни: 87,6 % штамів протеїв, 52,9 % - клебсієл і 45,5 % - ентеробактерів.

11. Сучасні штами S. sonnei стають більш адгезивними, про що свідчить наближення середнього показника адгезії, індексу адгезивності та коефіцієнту участі еритроцитів в адгезивному процесі свіжовиділених представників виду S. sonnei до відповідних значень для S. flexneri. Антилізоцимна активність теперішніх шигел Зонне також достовірно вища від тих, що циркулювали в Україні у 1960 р.: (3,130,58) проти (1,880,47) мкг, а шигел Флекснера, навпаки, - нижча: (4,040,62) проти (7,271,11) мкг. Це вказує на загальне зростання вірулентності теперішніх штамів S. sonnei та деяке ослаблення - S. flexneri, що згладжує встановлені раніше відмінності між цими видами.

Ступінь тяжкості недуги прямо залежить від показників адгезивності та антилізоцимної активності шигел.

12. Пероральне застосування настою з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного та суплідь вільхи сірої, а також ентеролу ефективне при шигельозі легкого ступеня: швидше, порівняно з пацієнтами, які такої терапії не отримують, зникають клінічні прояви недуги, нормалізується мікробіоценоз товстої кишки.

13. При гострому шигельозі Зонне і Флекснера середнього й тяжкого ступеня поєднання перорального застосування вказаного настою та ентеролу з обпиленням слизової оболонки товстої кишки аерозолем апробованих фітопрепаратів на фоні фуразолідонотерапії суттєво пришвидшує клінічне одужання та нормалізацію ректороманоскопічної картини.

Черезректальне введення порошку ентеролу у вигляді аерозолю забезпечує швидку й ефективну колонізаційну перевагу нормофлори.

14. Комплексне застосування настою з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої та ентеролу, а також черезректальне обпилення сумішшю цих фітопрепаратів і еубіотика на фоні традиційної терапії з використанням фуразолідону приводить до значнішого скорочення тривалості шигельозу, швидшої нормалізації ректороманоскопічної картини, деконтамінації кишечнику від шигел, відновлення індигенної автофлори товстої кишки, зменшення кількості умовно-патогенних мікроорганізмів і до кращих віддалених результатів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для встановлення реконвалесцентного носійства шигел більш інформативним є виявлення ДНК збудника за допомогою полімеразної ланцюгової реакції у зішкребку зі слизової оболонки прямої кишки, ніж у випорожненнях.

2. Біохімічним маркером, придатним для раннього виявлення ураження тонкої кишки при шигельозі, є людський протеїн кишечнику, що зв'язує жирні кислоти (i-FABP). Він виявляється удвічі частіше, ніж клінічні та копрологічні ознаки ентериту.

3. Додатковим об'єктивним критерієм ступеня тяжкості шигельозу та ефективності лікування може служити лейкоцитарний індекс інтоксикації та гематологічний показник інтоксикації.

4. Метод визначення протеїнолітичної активності супернатантів фекалій хворих на шигельоз придатний для експресивного встановлення глибини порушень мікрофлори та контролю за адекватністю терапії: низька протеїнолітична активність частіше свідчить про I ступінь дисбіозу, висока - про III-IV ступінь.

5. Додатковими епідеміологічними маркерами для диференціації вірулентності умовно-патогенних мікроорганізмів можуть бути їх адгезини, а характеристиками збудників, які можуть впливати на ступінь тяжкості шигельозу, - середній показник адгезії, коефіцієнт участі еритроцитів в адгезивному процесі, індекс адгезивності та антилізоцимна активність шигел. Зростання популяції циркулюючих штамів шигел з високими показниками адгезивності та антилізоцимної активності може свідчити й про загрозу погіршення епідемічної ситуації на відстежуваній території.

6. З метою скорочення тривалості захворювання, швидшої нормалізації ректороманоскопічної картини, ефективної деконтамінації кишечнику від шигел, відновлення індигенної автофлори товстої кишки, зменшення кількості умовно-патогенних мікроорганізмів і досягнення найбільш сприятливих віддалених результатів при шигельозі легкого ступеня доцільне пероральне застосування 50 мл 2 % настою з листя меліси лікарської, трави деревію звичайного, суплідь вільхи сірої та ентеролу по дві, розчинені у воді, дози (500 мг) 2 рази на день протягом 5-7 діб.

У разі середнього і тяжкого ступеня шигельозу можна рекомендувати пероральне застосування зазначених середників 2 рази на добу разом з черезректальним обпиленням порошком із суміші цих фітопрепаратів, взятих у рівному співвідношенні, у кількості 2-3 г і еубіотика ентеролу в кількості 500 мг (2 пакетики) 3 дні поспіль на фоні традиційної терапії з використанням фуразолідону.

7. Протиепідемічні заходи при шигельозі в умовах відділень психіатричних лікарень, а також закладів пенітенціарної системи треба здійснювати з урахуванням тісного побутового контакту та тривалого шигелоносійства, передусім у ВІЛ-інфікованих осіб, а також можливості розвитку спалахів, зумовлених не тільки харчовим, але й водним і контактно-побутовим шляхами передачі збудника.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С. Шигельоз. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - 362 с.

Andrejcyn M., Luck O., Andrejcyn S., Kopca V. Loka absorba terapіo de dіarea sіndromo // Medіcіna іnternacіa revuo. - 1994. - V. 16, N 1 (62). - P. 61-62.

Андрейчин М.А., Копча В.С., Івахів О.Л. Підвищення ефективності лікування хворих на гострі кишкові інфекції за допомогою ентеросорбентів і силібору // Інфекційні хвороби. - 1995. - № 1. - С. 12-16.

Луцук О.С., Андрейчин С.М., Копча В.С. Спосіб місцевого лікування колітів // Там само. - 1995. - № 2. - С. 37-39.

Копча В.С. Колітний синдром при гострих кишкових інфекціях: клінічні прояви та основні ланки патогенезу // Там само. - 1996. - № 1. - С. 28-32.

Андрейчин М.А., Луцук О.С., Андрейчин С.М., Копча В.С. Ентеросорбційне лікування хворих на гострі кишкові інфекції та хронічні коліти з діареєю // Лікарська справа. - 1996. - № 7-9. - С. 147-150.

Івахів О.Л., Луцук О.С., Копча В.С. Ентеросорбційна терапія при гострих кишкових інфекціях // Інфекційні хвороби. - 1997. - № 2. - С. 39-42.

Iwahiv O., Kopcha W., Lucuk O. Nowe prуby leczenia chorych na ostr№ czerwonk№ bakteryjn№ i salmonelк // Przegl№d epidemiologiczny. - 2000. - T. 54, Supl. 2. - S. 104-105.

Деркач С.А., Носатенко А.І., Копча В.С., Стольникова О.В., Драч М.І., Дідик В.С. Фактори патогенності ентеробактерій, виділених від хворих на змішані кишкові інфекції // Інфекційні хвороби. - 2002. - № 2. - С. 41-44.

Деркач С.А., Копча В.С., Носатенко А.І., Волянська Л.А., Крилова І.А., Пасічник Т.О., Стольникова О.В., Дідик В.С., Драч М.І., Марченко В.Ф., Габишева Л.С., Вовк Т.Г., Строгая О.І. Антибіотикорезистентність збудників гострих кишкових інфекцій, виділених у східному й західному регіонах України // Там само. - 2002. - № 3. - С. 22-26.

Копча В.С., Андрейчин М.А. Удосконалення ентеросорбційної терапії хворих на шигельоз // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - Вип. 4, № 546. - С. 53-56.

Копча В.С. Випадок симуляції гострого шигельозу // Інфекційні хвороби. - 2002. - № 4. - С. 81-82.

Слободкін В.І., Шелкова Н.Г., Волянський А.Ю., Копча B.C., Волков Т.А., Кучма І.Ю., Волянський Ю.Л. Актуальні проблеми бактерійних кишкових інфекцій, що перебігають на кшталт харчових отруєнь // Там само. - 2003. - № 2. - С. 96-100.

Деркач С.А., Копча В.С., Носатенко А.И., Клещар Л.А., Лапенко Л.С., Крылова И.А., Толстанов А.К., Габышева Л.С., Носатенко П.Е., Строгая Е.И., Краснов М.И., Чумаченко Т.С. Эпидемиологический мониторинг заболеваемости острыми кишечными инфекциями и их роль в формировании дисбиозов кишечника у детей // Анали Мечниківського інституту. - 2003. - № 4-5. - С. 17-20.

Копча В.С., Андрейчин М.А., Деркач С.А. Корекція мікрофлори кишечнику хворих на шигельоз // Журнал Академії медичних наук України. - 2003. - Т. 9, № 3. - С. 595-602.

Козько В.М., Краснов М.І., Копча В.С., Юрко К.В. Клініко-мікробіологічна ефективність терапії гострого шигельозу пробіотиками // Інфекційні хвороби. - 2003. - № 4. - С. 45-49.

Копча В.С. Віддалені зміни мікрофлори кишечника після перенесеного гострого шигельозу // Там само. - 2004. - № 1. - С. 40-44.

Копча В.С., Андрейчин М.А. Ураження тонкої кишки при шигельозі // Там само. - 2004. - № 2. - С. 65-69.

Копча В.С. Особливості протеїнолітичної активності вмісту товстої кишки при шигельозі // Сучасні інфекції. - 2004. - № 1. - С. 48-53.

Копча В.С. Особливості реконвалесценції після гострого шигельозу у ВІЛ-інфікованих // Інфекційні хвороби. - 2004. - № 3. - С. 40-43.

Копча В.С. Імунний статус хворих на гострий шигельоз // Вісник наукових досліджень. - 2004. - № 3. - С. 141-144.

Копча В.С. Адгезивні властивості кишкової мікрофлори при гострому шигельозі // Сучасні інфекції. - 2004. - № 3. - С. 57-60.

Копча В.С., Деркач С.А., Йовко І.Г., Бенч І.В., Іванова Т.Ю., Воронкіна І.А. Епідеміологічний моніторинг захворюваності шигельозом у різних областях України // Інфекційні хвороби. - 2005. - № 4. - С. 49-54.

Носатенко А.І., Деркач С.А., Копча В.С., Крилова І.А., Турецька Л.П., Габишева Л.С. Вплив нутрієнтів випорожнень на перехід аспорогенних бактерій в некультурабельний стан // Там само. - 2006. - № 1. - С. 40-45.

Патент 10093 А. Україна, МПК A61K31/71. Спосiб лiкування захворювань товстої кишки / О.С. Луцук, С.М. Андрейчин, В.С. Копча, М.С. Гнатюк. - № 93006792; Заявлено 21.10.93; Опубл. 30.09.96, Бюл. № 3. - 3 с.

Патент 64472 А. Україна, МПК A61В10/00. Спосіб діагностики шигельозу / В.С. Копча, М.А. Андрейчин, О.С. Луцук. - № 2003065255; Заявлено 06.06.2003; Опубл. 16.02.2004, Бюл. № 2. - 2 с.

Патент 66249 А. Україна, МПК 7 A61К35/78. Спосіб лікування хворих з ураженням товстої кишки / В.С. Копча, М.А. Андрейчин, О.С. Луцук. - № 2003098278; Заявлено 08.09.2003; Опубл. 15.04.2004, Бюл. № 4. - 3 с.

Патент 3659. Україна, МПК 7 A61K35/78. Лікувальний засіб для обпилення слизової оболонки кишки / В.С. Копча. - № 2004010626; Заявлено 28.01.04; Опубл. 15.12.04, Бюл. № 12. - 3 с.

Патент 3660. Україна, МПК 7 A61В10/00. Спосіб взяття калу на дослідження / О.С. Луцук, В.С. Копча, І.С. Іщук. - № 2004010627; Заявлено 28.01.04; Опубл. 15.12.04, Бюл. № 12. - 2 с.

Патент 9147. Україна, МПК 7 A61К35/72, 35/78. Лікувальний засіб для обпилення слизової оболонки кишечнику / В.С. Копча. - № u 2005 00823; Заявлено 31.01.2005; Опубл. 15.09.2005, Бюл. № 9. - 3 с.

Андрейчин М.А., Копча В.С., Івахів О.Л. Лікування хворих на гострі кишкові інфекції за допомогою ентеросорбентів та силібору // Інфекційні хвороби: Результати науково-дослідної роботи, дисертаційних досліджень (збірник робіт). - Львів, 1995. - Випуск ІІІ. - С. 23-23.

Андрейчин М.А., Луцук О.С., Копча В.С. Ентеросорбційна терапія хворих на гострі кишкові інфекції // Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини: Тези наук. конф. - Тернопіль, 1995. - С. 10-11.

Копча В.С. Стан судинної системи при ентероколітах бактерійної етіології // Актуальні питання медицини: Тези доповідей Міжнародного конгресу Молодих Вчених Українців. - Івано-Франківськ, 25-28 жовтня 1995 р. - С. 89-89.

Andreychyn M., Lutsuk O., Andreychyn S., Kopcha V., Іvahіv O. Enterosorptіon Effectіveness іn Acute and Chronіc Colіtіs // 7th Іnternatіonal Congress for Іnfectіous Dіseases. Hong Kong. June 10-13, 1996. Abstracts. - P. 114-114.

Андрейчин М.А., Івахів О.Л., Копча В.С. Лікувальна ефективність ентеросорбентів і силібору при інфекційних діареях // VІ Конгрес Світової Федерації українських лікарських товариств: Тези доп. (Одеса, 9-14 вересня 1996 р.). - Одеса, 1996. - С. 130-130 (№ 387).

Андрейчин М.А., Луцук О.С., Копча В.С. Ефективність ректального застосування полісорбу в санації хворих на дизентерію // Матеріали XІІІ з'їзду Укр. наук. тов-ва мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.К. Заболотного, 9-11 жовтня 1996 р. - Київ-Вінниця, 1996. - С. 59-60.

Андрейчин М.А., Луцук А.С., Ивахив О.Л., Копча В.С. Энтеросорбционная терапия острых кишечных инфекций // IV съезд врачей-инфекционистов Республики Беларусь (17-18 сентября 1997 г., Витебск): Сб. научных трудов. - Витебск, 1997. - С. 10-12.

Андрейчин М.А., Івахів О.Л., Копча В.С. Підвищення ефективності лікування хворих на гостру дизентерію та сальмонельоз // Современные аспекты военной медицины (Актуальные вопросы инфектологии, эпидемиологии и микробиологии): Сб. научн. трудов международ. науч.-практ. конф. инфекционистов и эпидемиологов ВС Украины (27-29 мая 1998 г.). - Киев, 1998. - С. 121-123.

Івахів О.Л., Копча В.С. Удосконалення терапії гострої дизентерії та сальмонельозу // Актуальні питання клінічної інфектології: Матеріали V з'їзду інфекціоністів України (7-9 жовтня 1998 р.). - Тернопіль, 1998. - С. 130-132.

Луцук О.С., Копча В.С., Івахів О.Л. Удосконалення лікування хворих на гостру дизентерію // Там само. - Тернопіль, 1998. - С. 156-158.

Івахів О.Л., Копча В.С., Надал Л.С. Особливості перебігу гострих кишкових інфекцій у хворих похилого віку // Вікові особливості інфекційних хвороб: Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України (28-29 квітня 1998 р., Мукачево). - Тернопіль-Київ, 1998. - С. 53-55.

Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., Копча В.С. Усовершенствование терапии острой дизентерии и сальмонеллеза // Современные технологии диагностики и терапии инфекционных болезней: Тез. докл. научн. конф. (27-28 октября 1999 г.). - Санкт-Петербург, 1999. - С. 13-14.

Andreychyn M., Lutsuk O., Kopcha V. New Approach of Enterosorbent Therapy in Ulcerative Colitis // New Concepts on Etiopathogenesis and Treatment of Inflammatory Bowel Diseases: Falk Symposium (September 10-11, 1999): Abstracts. - Warsaw (Poland), 1999. - P. 52.

Івахів О.Л., Копча В.С., Луцук О.С. Нові підходи до лікування хворих на сальмонельоз і дизентерію // Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб: Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України (18-19 травня 2000 р., Львів). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. - С. 102-103.

Луцук О.С., Копча В.С. Проблема шигельозного носійства і можливий шлях її вирішення // Нейроінфекції. Інші інфекційні хвороби: Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України (26-27 квітня 2001 р., Харків). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. - С. 233-234.

Копча В.С. Реологічні властивості крові та стан периферичного кровообігу у хворих на шигельоз // Тяжкі форми інфекційних хвороб і невідкладні стани: Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України (16-17 травня 2002 р., Дніпропетровськ). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - С. 108-110.

Барштейн Ю.А., Андрейчин М.А., Копча В.С. Патанатомічні особливості тяжкої форми шигельозу // Там само. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - С. 9-11.

Андрейчин М.А., Барштейн Ю.А., Копча В.С. Властивості крові та регіонарний кровообіг слизової оболонки прямої кишки при гострих кишкових інфекціях // Мікроциркуляція та її вікові зміни: Матер. II міжнарод. наук. конф. (22-24 травня 2002 р., Київ). - Київ, 2002. - С. 14-15.

Деркач С.А., Копча В.С. Фактори патогенності ентеробактерій при змішаних кишкових інфекціях // Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Матеріали VI з'їзду інфекціоністів України (25-27 вересня 2002 р., Одеса). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - С. 111-113.

Копча В.С., Деркач С.А. Антибіотикорезистентність збудників гострих кишкових інфекцій у деяких регіонах України // Проблеми епідеміології, діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб: Матер. міжнарод. наук.-практ. конф., присвяченої пам'яті Л.В. Громашевського (26-27 листопада 2002 р., Київ). - Київ: ТОВ “Діа”, 2002. - С. 375-378.

Андрейчин М.А., Копча В.С., Луцук А.С. Усовершенствование лечения острого шигеллёза // Проблема инфекции в клинической медицине: Тез. докл. научн. конф. и VII съезда Итало-Российского общества по инфекционным болезням (5-6 декабря 2002 г., СПб). - СПб: ВМедА, 2002. - С. 13-14.

Kopcha V., Andreychyn M. Update to shigellosis therapy // Wspуіczesne problemy chorуb zakaџnych: XVI zjazd polskiego towarzystwa epidemiologуw i lekarzy chorуb zakaџnych (5-7 czerwca 2003 r., Biaіystok). - Biaіystok: S.J., 2003. - P. 239.

Копча В.С., Андрейчин М.А. Может ли отрицательный бактериологический результат свидетельствовать об избавлении реконвалесцента от шигелл? // VI Российский съезд врачей-инфекционистов (29-31.10.2003). - СПб, 2003. - С. 184.

Копча В.С. Реконвалесцентне носійство шигел у ВІЛ-інфікованих осіб // Вірусні інфекції, токсоплазмоз, хламідіоз: Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України (5-6 травня 2004 р., Тернопіль). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. - С. 332-334.

Деркач С.А., Носатенко А.І., Строга О.І., Вовк Т.Г., Копча В.С., Крилова І.А., Габишева Л.С. Методичні підходи до корекції дисбіозу кишок у дітей раннього віку // Пробіотики - ХХI століття. Біологія. Медицина. Практика: Тези доп. міжнарод. наук.-практ. конф. (20-22 травня 2004 р., Тернопіль). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. - С. 39-44.

Копча В.С., Андрейчин М.А. Ефективність ректального застосування аерозолю фітопрепарату та ентеролу при гострому шигельозі // Там само. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. - С. 80-86.

Андрейчин М.А., Копча В.С. Особливості носійства шигел у ВІЛ-інфікованих осіб // Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології та гігієни: Тези доп. наук.-практ. конф. (18-19 листопада 2004 р., Львів). - Львів: Ексітеп, 2004. - С. 71-72.

Копча В.С., Андрейчин М.А. Эффективность различных лечебных форм фитопрепаратов и энтерола при остром шигеллёзе // Узловые вопросы борьбы с инфекцией: Матер. Росс. науч.-практ. конф. (1-2 декабря 2004 г.). - СПб: ВМедА, 2004. - С. 131-132.

Копча В.С. Епідеміологічні особливості шигельозу у жіночій виправній колонії // ХIV з'їзд мікробіологів, епідеміологів та паразитологів (19-21.01.2005). - Полтава, 2005. - С. 200-201.

Деркач С.А., Носатенко А.І., Крилова І.А., Мироненко Л.Г., Краснов М.І., Габишева Л.С., Копча В.С., Іванова Т.Ю. Регіональні особливості антибіотикорезистентності шигел та сальмонел // Від фундаментальних досліджень - до прогресу в медицині: Матер. наук.-практ. конф. з міжнародною участю, присвяченої 200-річчю з дня заснування Харківського держ. мед. університету (17-18 січня 2005 р.). - Харків, 2005. - С. 221-222.

Копча В.С., Нитка І.Б. Оптимізація терапії хворих на шигельоз із використанням нової лікувальної форми фітопрепаратів і ентеролу // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України (30 травня - 1 червня 2005 р., Тернопіль). - Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. - С. 153-156.

Kopcha V., Andreychyn M. Features of reconvalescence after acute shigellosis in HIV-infected patients // 12th Scientific Meeting of the European Society of Chemotherapy (March 16-19, 2006, Aachen): Abstracts. - Aachen (Germany), 2006. - P04. - P. 24.

Копча В.С. Длительность бактериовыделения шигелл у реконвалесцентов на фоне ВИЧ-инфекции/СПИДа // Инфекционные болезни: проблемы здравоохранения и военной медицины: Матер. Росс. науч.-практ. конф., посвященной 110-летию кафедры инфекционных болезней Военно-медицинской академии им. С.М. Кирова (22-24 марта 2006 г., Санкт-Петербург). - СПб: ВМедА, 2006. - С. 163-164.

АННОТАЦИЯ

Копча В.С. Патогенетические особенности разных форм шигеллёза и оптимизация лечения - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.13 - инфекционные болезни. - Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского АМН Украины, Киев, 2006.

Установлено, что в восточном регионе Украины (на примере Харьковской области) на современном этапе заболеваемость дизентерией в 6,9-12,5 раза выше, чем в западном (Тернопольская область). На востоке доминируют шигеллы Зонне, а на западе - Флекснера. Выделены эпидемиологические особенности шигеллёза в условиях женской исправительной колонии: отсутствие чёткой сезонности, возможность “нетипичных” водных вспышек дизентерии Зонне, постоянная опасность вспышек заболевания из-за тесного бытового контакта и возможности длительного реконвалесцентного носительства шигелл, прежде всего у ВИЧ-инфицированных.

По теме диссертации обследовано 332 больных шигеллёзом, в том числе 48 с сопутствующей ВИЧ-инфекцией/СПИДом. Использованы клинические, микробиологические, биохимические (протеин кишечника, связывающий жирные кислоты, - і-FABP), иммунологические, инструментальные методы (ректороманоскопия), полимеразная цепная реакция.

Показано, что ВИЧ-инфекция/СПИД даже при безсимптомном течении способствует формированию длительного реконвалесцентного носительства шигелл и более существенного и затяжного дисбиоза кишок. Наиболее информативно выявление ДНК шигелл с помощью полимеразной цепной реакции в соскобе со слизистой оболочки прямой кишки, а не в испражнениях больных.

Впервые у больных дизентерией определён уровень маркера поражения тонкой кишки - і-FABP, что дало возможность выделять энтероколитическую форму шигеллёза (в 61,1 % случаев дизентерии Зонне и 22,7 % - Флекснера).

У больных дизентерией установлено развитие вторичного структурного иммунодефицита, его взаимосвязь с сопутствующим дисбиозом кишок и монотонность иммунограммы у пациентов старшего возраста.

После перенесённого острого шигеллёза нередко формируются стойкие сдвиги биоценоза кишок. Получены новые данные о разной степени температурной инактивации бактериальных протеиназ: термолабильные ферменты доминируют при I, термостабильные - при IV степени дисбиоза.

Сопоставлены факторы патогенности (адгезины, гемагглютинины и антилизоцимная активность), а также антибиотикорезистентность современных штаммов шигелл и музейных представителей данного вида. Установлено существование внутривидовых междуштаммовых отличий возбудителей и существенную активацию адгезивных и антилизоцимных свойств современных штаммов S. sonnei, по вирулентности приближающихся к S. flexneri. Обоснована целесообразность оценки указанных свойств микроорганизмов как эпидемиологических маркеров и дополнительных объективных критериев степени тяжести дизентерии.

In vitro подтверждены антимикробная активность настоя и порошка листьев мелиссы лекарственной, травы тысячелистника обыкновенного, соплодий ольхи серой и способность эубиотика энтерола подавлять рост шигелл и многих условно-патогенных микроорганизмов (E. cloacae, E. aerogenes, C. diversus, P. vulgaris).

Предложены высокоэффективные схемы лечения больных шигеллёзом и сопутствующим дисбиозом кишок с помощью разных форм упомянутых фитопрепаратов и энтерола. Такая терапия позволяет сократить длительность болезни, ускорить нормализацию ректороманоскопической картины, эффективно деконтаминировать кишечник от шигелл, восстановить индигенную аутофлору толстой кишки, уменьшить количество условно-патогенных микроорганизмов и обеспечить наиболее благоприятные отдалённые исходы.

Ключевые слова: шигеллёз, дисбиоз кишечника, протеолитические ферменты, адгезивные свойства, антилизоцимная активность, фитопрепараты, энтерол.

АНОТАЦІЯ

Копча В.С. Патогенетичні особливості різних форм шигельозу та оптимізація лікування - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.13 - інфекційні хвороби. - Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006.

Вивчено захворюваність дизентерією на сході та заході України, а також її епідеміологічні особливості в умовах пенітенціарної системи. Обстежено 332 хворих на шигельоз, у тому числі 48 із супутньою ВІЛ-інфекцією/СНІДом. Показано, що ВІЛ-інфекція/СНІД навіть при безсимптомному перебігу сприяє формуванню тривалого реконвалесцентного носійства шигел і суттєвішого та затяжного дисбіозу кишок. Доведено доцільність виділення ентероколітної форми шигельозу (у 61,1 % випадків дизентерії Зонне і 22,7 % - Флекснера). Вивчено зміни імунного статусу хворих різного віку. Досліджено глибину і тривалість дисбіозу кишок при шигельозі. Охарактеризовано адгезини, гемаглютиніни й антилізоцимну активність сучасних і музейних штамів шигел та умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених від хворих на дизентерію. Встановлено існування внутрішньовидових міжштамових відмінностей збудників і суттєву активацію адгезивних та антилізоцимних властивостей сучасних штамів S. sonnei, які за вірулентністю наближаються до S. flexneri. Розроблено лікувальний засіб (листя меліси лікарської, трава деревію звичайного, супліддя вільхи сірої та еубіотик ентерол), а також новий високоефективний спосіб терапії хворих на шигельоз за допомогою поєднання перорального використання настою фітопрепаратів та ентеролу з їх черезректальним обпиленням.

Ключові слова: шигельоз, дисбіоз кишечнику, протеолітичні ферменти, адгезивні властивості, антилізоцимна активність, фітопрепарати, ентерол.

ANNOTATION

Kopcha V.S. Pathogenetic features of various forms of shigellosis and optimisation of treatment - Manuscript.

The thesis for scientific degree of doctor of medical sciences on a speciality 14.01.13 - infectious diseases. - L.V. Gromashevsky Epidemiology and Infectious Diseases Institute AMS of Ukraine, Кyiv, 2006.

Dysentery morbidity rate in the eastern and western parts of Ukraine as well as its epidemiological features in the conditions of penitentiary system have been studied. There have been examined 332 patients with shigellosis, including 48 ones with contaminant HIV-infection/AIDS. It is shown, that HIV-infection/AIDS even at asymptomatic course assists in forming of prolonged convalescent carrying of shigellas and more substantial and prolonged intestinal dysbiosis. The expediency of separation of enterocolitic form of shigellosis (at 61,1 % cases of shigellosis Sonnei and 22,7 % - Flexneri) has been proved. The changes of immune condition of different-aged patients have been studied. The severity and durability of intestinal dysbiosis at shigellosis have been investigated. Adhesines, hemagglutinins as well as antilysocyme activity of modern and museum strains of shigellas and relatively pathogenic microorganisms, isolated from the patients with dysentery, have been characterized. It has been established the existence of intraspecific differences between cultures of infectious agents and substantial activation of adhesive and antilysocyme features of modern strains S. sonnei, which by virulence approach S. flexneri. The remedy (leaves of melissa cordial, grass of old-mans-pepper, collective fruit of alder-tree and eubiotic drug enterol) as well as a new highly effective method of treatment the patients with shigellosis by means of combination of herbal extract and enterol per oral use with their per rectal pollinating have been elaborated.

Key words: shigellosis, intestinal dysbiosis, proteolytic enzymes, adhesive features, antilysocyme activity, herbal remedies, enterol.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АЛА - антилізоцимна активність;

ГКІ - гострі кишкові інфекції;

ГПІ - гематологічний показник інтоксикації;

ІАМ - індекс адгезивності мікроорганізму;

ІРІ - імунорегуляторний індекс;

і-FABP - intestine fatty асid binding protein - людський протеїн кишечнику, що зв'язує жирні кислоти;

К - коефіцієнт участі еритроцитів в адгезивному процесі;

ЛІІ - лейкоцитарний індекс інтоксикації;

ПА - протеїнолітична активність;

ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція;

СПА - середній показник адгезії;

УПМ - умовно-патогенні мікроорганізми;

ЦІК - циркулюючі імунні комплекси.

Размещено на Allbest.ru

...