Роль гормональних, нервових та гуморальних факторів в порушеннях проліферації епітеліальних тканин нестатевозрілих щурів

В 7-денних тварин після введення ЕФР і КВЕ підвищувався РІ відносно показника в щурів, яким вводили плацебо, о 17.00 і 13.00 і знижувався о 21.00 (р<0,05). Вірогідних відмінностей ДНК-СА не виявлено. Порівняно з ДНК-СА гепатоцитів тварин, які одержували тільки КВЕ, РІ після введення їм ЕФР і КВЕ о 17.00 зростав (р<0,05). Середньодобова ДНК-СА після введення ЕФР і КВЕ практично не відрізнялась (р>0,05) від такої в щурів, яким вводили плацебо, і перевищувала показник в тварин, які одержували тільки КВЕ або тільки ЕФР (р0,05). МА в щурів, яким ввели ЕФР та КВЕ, була нижчою, ніж в тварин, яким вводили плацебо, з 01.00 до 05.00 (р<0,05). Середньодобовий МІкх виявився вищим на 6,2 % (р>0,05). Порівняно з МІкх у щурів, що одержували тільки КВЕ, в тварин після введення ЕФР і КВЕ кількість мітозів була в 05.00-09.00 більшою, в 09.00-13.00 - меншою (р<0,05), середньодобовий МІкх - більшим (р0,05). Порівняно з поділом після введення ЕФР, МА в 7-денних щурів, які одержували ЕФР та КВЕ, була вищою о 17.00-21.00, нижчою - о 21.00-01.00 і в 01.00-05.00 (р<0,05). Середньодобовий МІкх знизився (р0,01). Порівняно з ТМ гепатоцитів тварин, які одержували плацебо, ТМ зменшувалась в 09.00-13.00 і збільшувалась з 13.00 до 09.00. Розходження були вірогідними з 09.00 до 17.00 і з 01.00 до 09.00 (р0,05). Середньодобова ТМ зростала (р0,05). Після ін'єкції щурам лише КВЕ час проходження мітозу зменшувався з 09.00 до 01.00 та з 05.00 до 09.00, з 01.00-05.00 мітоз уповільнювався (р0,05). Середньодобова тривалість поділу скорочувалась (р0,05). Порівняно з ТМ гепатоцитів після введення ЕФР, ТМ клітин щурів, підданих впливу ЕФР і КВЕ, збільшувалась з 09.00 до 17.00 та з 21.00 до 09.00, зменшувалась з 17.00 до 21.00 (р0,05). Середньодобова ТМ скорочувалась (р0,05).

РІ в 12-денних тварин після спільного введення ЕФР і КВЕ виявився вищим, ніж в щурів, яким вводили плацебо, о 13.00 (р<0,01), при цьому середньодобова ДНК-СА збільшилась (р0,01). В окремих точках РІ в щурів після ін'єкції тільки КВЕ і після спільного впливу ЕФР із КВЕ вірогідно не відрізнялись. Середньодобовий РІ останніх виявився більшим (р0,05). Порівняно з ДНК-СА в щурів, яким ввели ЕФР, РІ після спільного впливу ЕФР і КВЕ зменшувався о 21.00 (р<0,01) і 01.00 (р<0,05), збільшувався о 05.00 (р<0,05). Середньодобовий РІ зростав на 36,9 % (р0,05). При спільному введенні ЕФР і КВЕ 12-денним щурам вірогідні розходження МІкх в окремих точках порівняно з тваринами, які отримували плацебо, і МІкх в щурів, які одержували тільки КВЕ, були відсутні. Але середньодобовий МІкх виявився меншим, ніж в тварин, які отримували плацебо (р>0,05) і вищим, ніж в щурів після введення їм КВЕ (р>0,05). Відносно МІкх в тварин, які одержували ЕФР, показник після спільного впливу ЕФР і КВЕ був вищим (р<0,001) о 09.00-13.00, 17.00-21.00 (р<0,05), о 01.00-05.00 (р0,05) і 09.00-13.00 (р<0,05) 2-ї доби. О 01.00-05.00 середньодобова МА зростала (р>0,05). Коливання ТМ гепатоцитів 12-денних щурів після введення ЕФР і КВЕ порівняно з тваринами, які отримували плацебо, характеризувались її збільшенням з 09.00-13.00, 17.00-09.00 (р0,05) і зменшенням о 13.00-17.00 (р>0,05). Відносно ТМ гепатоцитів щурів, які одержували КВЕ, в тварин після введення ЕФР і КВЕ поділ уповільнювався о 09.00-13.00, 17.00-09.00 і прискорювався о 13.00-17.00. За винятком періоду з 05.00 до 09.00, розходження були вірогідними (р0,05). ТМ гепатоцитів щурів, які одержували ЕФР і КВЕ, порівняно з такою після впливу тільки ЕФР була більшою з 13.00 до 17.00, меншою - з 09.00 до 13.00, з 17.00 до 21.00 і з 05.00 до 09.00. Розходження виявились вірогідними з 09.00 до 13.00 та з 17.00 до 05.00 (р0,05). Середньодобова ТМ гепатоцитів тварин, підданих спільному впливу ЕФР і КВЕ, збільшувалась відносно показника щурів, які отримували плацебо (р>0,05), щурів, які отримували тільки КВЕ (р0,05) і тільки ЕФР (р>0,05). ПП був більшим, ніж в тварин, які отримували плацебо та в щурів, які одержували лише КВЕ, і меншим, ніж в тварин після введення ЕФР (р>0,05 в усіх випадках).

Вплив КВЕ на поділ гепатоцитів десимпатизованих щурів. В 17-денних десимпатизованих щурів після введення КВЕ ДНК-СА починала знижуватись через 7 год, через 4 год падіння РІ сягало 40,7 % (р<0,05). Тенденція до зменшення РІ зберігалась ще 4 год, а потім замінялась тенденцією до росту. Середньодобовий РІ зменшувався (р>0,05). Вірогідного зниження МА в окремих точках дослідження не виявлено, але середньодобовий МІкх зменшувався на 20,3 % (р0,05).

При введенні КВЕ 30-денним десимпатизованим щурам РІ пригнічувався через 3 і 23 год (р<0,01). Після введення КВЕ РІ збільшувався через 11 (р<0,05) і 19 (р<0,01) год. Під впливом КВЕ середньодобовий РІ зменшився на 6,8 % (р>0,05). ПП практично не змінився. МІкх зменшувався через 3 год після введення КВЕ, а до 11-15 год - збільшувався (р<0,05 в обох випадках) і надалі не змінювався. Середньодобова МА знижувалась на 13,4 % (р0,05). В перші 7 год мітоз подовжувався, на 7-15 год - прискорювався, потім ТМ збільшувалась знов. Середньодобова ТМ зменшувалась на 46,0 % (р0,05) порівняно з тваринами з однією десимпатизацією.

Через 3 год після введення КВЕ РІ гепатоцитів десимпатизованих 45-денних щурів знижувався (р0,01), далі вірогідні розходження ДНК-СА в тварин, які одержували і не одержували КВЕ, були відсутні. Через 7 год просліджували виражену тенденцію до підвищення РІ. Середньодобовий РІ під впливом КВЕ підвищувався на 15,2 % (р>0,05). В жодній з точок вірогідного зменшення МІкх після введення КВЕ зареєстровано не було. Водночас, через 3-7 год відбувалась стимуляція МА (р<0,05). При цьому середньодобовий МІкх зростав на 20,4 % (р0,05).

Введення КВЕ 17-денним десимпатизованим щурам супроводжувалось пригніченням ДНК-СА на 11 год, 30-денним - на 3 год і 23 год, 45-денним - на 3 год (р0,05).

Вплив тироксину та КВЕ на поділ гепатоцитів десимпатизованих щурів. Зменшення розміру РІ після введення КВЕ не відзначали. Через 11 год мала місце тенденція до пригнічення ДНК-СА, яка через ще 4 год змінилась на збільшення (р<0,05). Надалі РІ гепатоцитів щурів, які одержували і не одержували КВЕ, не відрізнялись. Середньодобова ДНК-СА при впливі КВЕ зростала (р0,05). Динаміка МА в десимпатизованих тварин, які одержували тироксин, після введення їм КВЕ характеризувалась зниженням МІкх (р<0,05) в перші 3 год дії. Тенденція до пригнічення МА зберігалась ще 8 год, а в 11-15 год МІкх збільшувався (р<0,01). В більш пізні часи КВЕ не викликав змін МІкх. Середньодобовий МІкх залишався незмінним.

Після введення КВЕ не вдалось виявити вірогідного зниження ДНК-СА гепатоцитів десимпатизованих тварин з підвищеним рівнем тироксину в жодній з точок. Слід відзначити тенденцію до зниження РІ через 3 і 11 год і його вірогідне підвищення через 15 год після введення КВЕ. МА вірогідно пригнічувалась вже в перші 3 год, тенденція до зниження МІкх зберігалась ще 8 год, після чого виникала вірогідна хвиля вступу гепатоцитів до мітозу.

Вплив тироксину на поділ гепатоцитів десимпатизованих щурів. Після введення тироксину десимпатизованим 17-денним щурам акрофазу спостерігали о 02.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05); АА 0,53 ‰, ВА - 1,84, КС переходу в S-фазу - 0,460,028. Середньодобовий РІ виявився невірогідно меншим, ніж в тварин, які отримували плацебо, а також меншим, ніж в десимпатизованих тварин та щурів, які одержували тироксин (р>0,05 в усіх випадках). Порівняння РІ в окремих точках показало, що о 22.00 РІ в десимпатизованих щурів з підвищеним рівнем тироксину був більшим, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р<0,05), о 02.00 (р<0,05), ніж в тварин, які одержували тироксин, але не підданих десимпатизації. Добовий ритм МА мав акрофазу о 14.00, мінімум - о 18.00 (р<0,05); АА 0,29 ‰, ВА - 1,97, КС вступу до мітозу - 0,1000,007. Середньодобовий МІкх виявився меншим, ніж в тварин, які отримували плацебо, в десимпатизованих щурів і та в тварин з підвищеним рівнем тироксину і збереженою іннервацією (р0,05).

В десимпатизованих 45-денних щурів після введення тироксину добовий ритм синтезу ДНК мав акрофазу о 22.00 і мінімум - о 10.00 (р<0,05); АА 0,72 ‰, ВА - 2,36, КС переходу в S-фазу - 0,1800,018. Середньодобовий РІ виявився вищим, ніж в щурів, які отримували плацебо, і ніж у десимпатизованих тварин з нормальним гормональним фоном (р0,05), але нижчим, ніж в щурів, які одержували тироксин і мали збережену іннервацію (р>0,05). В 45-денних десимпатизованих щурів, яким ввели тироксин, акрофазу реєстрували о 18.00, мінімум - о 10.00 (р<0,05), АА склала 0,94 ‰, ВА - 4,76, КС вступу до мітозу - 0,590,073. Середньодобовий МІкх був більшим (р0,01), ніж в щурів, які отримували плацебо, більшим (р0,05), ніж в десимпатизованих і більшим (р0,05), ніж у тварин, які одержували тироксин, але не підданих десимпатизації.

Вплив тироксину на поділ епітеліоцитів язика десимпатизованих щурів. Після введення тироксину десимпатизованим 17-денним щурам акрофазу спостерігали о 14.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05); АА склала 2,04 ‰, ВА - 3,58, КС переходу в S-фазу дорівнював 0,2200,024. Середньодобовий РІ виявився меншим, ніж в щурів, які отримували плацебо, та ніж в десимпатизованих тварин і в щурів, які отримували тироксин (р>0,05). Добовий ритм МА мав акрофазу в 10.00, мінімум - в 18.00 (р<0,05), АА 7,02 ‰, ВА - 3,96, КС вступу до мітозу - 0,2500,027. Середньодобовий МІкх виявився меншим (р>0,05), ніж в щурів, які отримували плацебо, меншим (р0,05), ніж в десимпатизованих щурів і ніж у тварин з підвищеним рівнем тироксину і збереженою іннервацією (р0,05).

В десимпатизованих 45-денних щурів після введення тироксину ритм синтезу ДНК мав акрофазу о 14.00, мінімум - о 10.00 (р<0,001); АА 16,36 ‰, ВА - 3,41, КС переходу в S-фазу - 0,8500,062. Середньодобовий РІ виявився нижчим (р>0,05), ніж в щурів, які отримували плацебо, вищим (р0,05), ніж в десимпатизованих з нормальним гормональним фоном тварин, і більшим, ніж в щурів, які одержували тироксин і мали збережену іннервацію (р0,05). В 45-денних щурів, підданих десимпатизації і введенню тироксину, акрофазу реєстрували о 18.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05), АА склала 9,05 ‰, ВА - 2,09, КС вступу у мітоз - 0,1000,009. Середньодобовий МІкх був на 3,0 % меншим, ніж в щурів, яким вводили плацебо, на 11,0 % більшим, ніж в десимпатизованих і невірогідно більшим на 11,8 % (р>0,05), ніж в тварин, які одержували тироксин, але не були піддані десимпатизації.

Вплив тироксину на поділ епітеліоцитів ТК десимпатизованих щурів. В десимпатизованих 17-денних щурів після введення тироксину акрофазу спостерігали о 14.00, мінімум - о 06.00 (р<0,05); АА дорівнювала 6,67 ‰, відносна - 1,96, КС переходу в S-фазу - 0,2400,019. Середньодобовий РІ виявився меншим, ніж в щурів, які отримували плацебо, а також меншим, ніж в десимпатизованих тварин і ніж в щурів, які одержували тироксин (р>0,05 в усіх випадках). Порівняння в окремих точках показало, що о 22.00 РІ в десимпатизованих з підвищеним рівнем тироксину щурів був більшим (р<0,01), ніж у тварин з нормальним гормональним фоном, але підданих десимпатизації, а о 14.00 - більшим, ніж в щурів, яким вводили плацебо, (р<0,05). Добовий ритм МА мав акрофазу о 02.00, мінімум - о 06.00 (р<0,05); АА 8,29 ‰, ВА - 2,84, КС вступу до мітозу - 0,1400,016. Середньодобовий МІкх виявився меншим, ніж в щурів, яким вводили плацебо (р>0,05), ніж у тварин, підданих десимпатизації (р>0,05), і ніж у тварин з підвищеним рівнем тироксину і збереженою іннервацією (р0,01).

В десимпатизованих 45-денних щурів після введення їм тироксину ритм синтезу ДНК був згладжений і не мав вірогідних змін акрофази і мінімуму. Середньодобовий РІ виявився нижчим, ніж в щурів, які отримували плацебо (р>0,05), ніж в десимпатизованих з нормальним гормональним фоном тварин (р0,01), і більшим, ніж у щурів, які одержували тироксин і мали збережену іннервацію (р>0,05). Акрофазу реєстрували о 10.00, мінімум - о 02.00 (р<0,01), АА склала 13,74 ‰, ВА - 1,79, КС вступу до мітозу - 0,220,011. Середньодобовий МІкх був більшим (р0,05), ніж у щурів, які отримували плацебо, щурів, меншим (р0,01), ніж в десимпатизованих і більшим (р>0,05), ніж у тварин, які одержували тироксин, але не були піддані десимпатизації. В окремих точках МА після десимпатизації і ін'єкцій тироксину була більшою такої в щурів, які отримували плацебо, о 06.00-10.00 (р<0,05), вищою, ніж в десимпатизованих, о 06.00-10.00 (р<0,05), нижчою, ніж в десимпатизованих тварин о 22.00-02.00 (р<0,05), о 02.00-06.00 (р<0,05) і вищою, ніж в щурів з нормальною іннервацією після введення їм тироксину (р<0,05) о 06.00-10.00.

Порівняльний аналіз онтогенетичних особливостей поділу клітин епітеліального походження та її регуляції в різних органах. В щурів, яким вводили плацебо, в печінці в міру збільшення віку інтенсивність синтезу ДНК хвилеподібно зменшувалась, в епітелії язика і ТК - хвилеподібно зростала.

В 3-денних щурів ДНК-СА епітеліоцитів язика була більшою (р0,001), ніж активність гепатоцитів. Середній РІ в епітелії ТК був більшим, ніж середній РІ в печінці (р0,001). ДНК-СА в епітелії язика практично не відрізнялась від такої в епітелії ТК (р>0,05). Середньодобовий РІ в печінці 7-денних щурів, яким вводили плацебо, зменшувався (р0,05) і залишався найменшим серед всіх органів, а ДНК-СА епітеліоцитів язика зменшувалась (р0,01). Різниця між РІ гепатоцитів і епітеліоцитів язика зменшувалась (р0,01). Середньодобовий РІ епітеліоцитів ТК між 3-7 днями життя щурів зменшувався (р0,05). Середньодобовий РІ епітелії ТК виявився більшим, ніж в печінці (р0,001), і більшим, ніж в епітелії язика (р0,05).

В 12-денних щурів РІ в печінці та ТК зменшувався незначно (р>0,05). Зниження РІ епітеліоцитів язика було більш істотним (р0,05). Середньодобовий РІ гепатоцитів був меншим, ніж показник епітеліоцитів язика (р0,01) і ТК (р0,001). Середньодобовий РІ в епітелії язика був меншим РІ в епітелії ТК (р0,05). В 17-денних щурів, яким вводили плацебо, зменшення середньодобового РІ гепатоцитів і епітеліоцитів ТК практично не відбувалось. Відзначали зменшення РІ в епітелії язика (р0,05). Середньодобовий РІ в епітелії язика та ТК виявився більшим (р0,05), ніж в печінці. РІ епітеліоцитів ТК був більшим, ніж в епітелії язика (р0,001). Між 17-30 днями життя в печінці середньодобовий РІ збільшувався на 21,9 % (р0,05), в епітеліоцитах язика - на 928,2 % (р0,001), ТК - на 328,9 % (р0,001). В даному віці РІ в епітелії язика та ТК були більшими (р0,001), ніж в печінці. РІ епітеліоцитів язика був більшим, ніж РІ епітеліоцитів ТК (р0,05). В 45-денних щурів порівняно з 17-м днем життя знизились РІ гепатоцитів (р0,05), епітеліоцитів язика (р>0,05) і ТК (р0,05). РІ в епітелії язика і ТК був більшим, ніж в печінці (р0,001). РІ епітеліоцитів ТК виявився більшим, ніж язика (р0,05).

Вікова динаміка змін МА зі збільшенням віку щурів, яким вводили плацебо, характеризувалась лінійним зменшенням МІкх в печінці та хвилеподібним збільшенням - в епітелії язика і ТК. В 3-денних щурів середньодобова МА гепатоцитів була найменшою (р0,05), а середньодобові МА в епітелії язика і ТК практично не відрізнялись. З 3-го по 7-й день життя середньодобові МА знижувались (р0,05). МІкх в епітелії язика та ТК перевищував МІкх в печінці (р0,001). МА епітеліоцитів ТК виявилась більшою (р0,05), ніж епітеліоцитів язика. В 12-денних щурів відзначали збільшення МА гепатоцитів (р0,05) при зменшенні в епітелії язика (р0,05) і ТК (р>0,05). В 12-денних щурів МА епітеліоцитів язика (р0,01) і ТК (р0,001) виявилась більшою показника печінки. Середньодобова МА в епітелії язика перевищувала таку в епітелії ТК (р0,05). Між 12-м і 17-м днем життя в печінці відзначали невірогідне, а в епітелії язика - вірогідне зменшення (р0,05). МІкх епітеліоцитів ТК зростав (р0,05). У 17-денних щурів МІкх в епітелії язика (р0,05) та ТК (р0,001) перевищували показник в печінці. МА епітеліоцитів ТК була більшою (р0,001), ніж МА язика. З 17-го по 30-й день життя щурів, які отримували плацебо, відзначали зменшення МА гепатоцитів (р0,05), ріст МІкх епітеліоцитів язика (р0,001) і ТК (р0,01). У 30-денних щурів, яким вводили плацебо, МА в епітелії язика (р0,001) та ТК (р0,001) була більшою, ніж в печінці. МІкх епітеліоцитів ТК виявився більшим такого в епітелії язика (р0,01). В 45-денних щурів МА гепатоцитів і епітеліоцитів ТК зменшувалась (р0,05), в епітелії язика зменшення було незначним. В 45-денних щурів, які отримували плацебо, МІкх в епітелії язика (р0,001) та ТК (р0,01) був меншим показника в печінці. МА клітин ТК виявилась більшою, ніж епітеліоцитів язика (р0,05).

В 7-денних щурів, яким вводили плацебо, КС переходу до S-фази істотно відрізнялись. Найбільшим цей показник був в печінці (р0,05), найменшим - в клітинах ТК (р>0,05). З 7-го по 12-й день КС зменшувався в печінці (р0,001), епітелії язика (р0,01) і ТК (р0,05). КС гепатоцитів став найменшим, КС епітеліоцитів ТК - найбільшим (р0,05). В 17-денних щурів, яким вводили плацебо, КС в печінці зростав (р0,05) і зменшувався в епітелії язика (р>0,05) і ТК (р0,05). В 17-денних щурів, які отримували плацебо, КС в епітелії язика та ТК виявились більшими, ніж в печінці (р0,05), КС епітеліоцитів язика - епітеліоцитів ТК (р>0,05). З 17-го по 30-й день життя щурів, яким вводили плацебо, КС вступу гепатоцитів до S-фази зменшувався (р>0,05), КС епітеліоцитів язика не змінювався, а КС клітин ТК зростав (р0,05). В 30-денних щурів КС в епітелії язика та ТК виявився більшим (р0,05), ніж в печінці. КС епітеліоцитів ТК був знову більшим, ніж показник в епітеліоцитів язика (р0,05). В 45-денних щурів КС гепатоцитів продовжував зменшуватись (р0,05). Різко зменшився КС і в епітелії ТК (р0,05), в той час як в епітелії язика зріс (р0,05) і виявився найбільшим за весь час дослідження. В 45-денному віці КС в епітелії язика і ТК був більшим, ніж в печінці (р0,05 в обох випадках). КС в клітинах язика виявився більшим, ніж в ТК (р0,05).

В 7-денних щурів, які отримували плацебо, найменшим був КС гепатоцитів (р0,05), найбільшим виявився КС епітеліоцитів ТК (р0,05). З 7-го по 12-й день життя КС гепатоцитів зріс, а в епітелії язика і ТК - зменшився (р0,05). Тому КС в печінці виявився найбільшим і перевищив КС в епітелії язика та ТК (р0,05). В 17-денних щурів, яким вводили плацебо, збільшились КС гепатоцитів (р>0,05), епітеліоцитів язика (р0,05) і ТК (р0,05). Найменшим КС виявився в печінці, найбільшим - в епітелії язика. В 17-денних щурів, які отримували плацебо, КС гепатоцитів знизився (р0,05), а КС в епітелії язика і ТК зросли (р0,05). В 30-денних щурів найнижчим залишався КС гепатоцитів, а найвищим - епітеліоцитів язика. КС в епітелії язика і ТК були більшими, ніж в печінці (р0,05). КС епітеліоцитів язика перевищував такий в епітелії ТК (р0,05). З 30-го по 45-й день життя щурів, яким вводили плацебо, КС гепатоцитів продовжував знижуватись ще більш інтенсивно, ніж між 17-м і 30-м днем (р0,05), КС епітеліоцитів язика продовжував збільшуватись, але менш інтенсивно (р>0,05). В характері змін КС епітеліоцитів ТК наступав перелом і замість збільшення спостерігали зменшення (р0,05). Тому КС епітеліоцитів ТК в цій віковій групі виявився найменшим, а КС епітеліоцитів язика був в даному віці найбільшим.

Зі збільшенням віку середньодобова ТМ в щурів, які отримували плацебо, скорочувалась. В 3-денному віці найбільшу ТМ спостерігали в епітелії язика, яка перевищувала таку в епітелії печінки (р0,05) і ТК (р0,01). Другою за розміром була ТМ в печінці (р>0,05). З 7-го по 12-й день ТМ гепатоцитів і епітеліоцитів язика (р0,05) зменшувалась. ТМ епітеліоцитів ТК незначно зростала. В 12-денних щурів ТМ епітеліоцитів язика залишалась найбільшою, перевищуючи таку в печінці (р0,05) і епітелії ТК (р>0,05).

До 30-го дня розвитку щурів, які отримували плацебо, ТМ гепатоцитів скорочувалась (р>0,05). Зменшення ТМ епітеліоцитів язика і ТК відбувалось більш інтенсивно (р0,05). ТМ гепатоцитів ставала найбільшою і перевищувала таку в епітелії язика (р0,05) і ТК (р0,01). ТМ епітеліоцитів ТК була найменшою (р0,05).

МА гепатоцитів збільшувалась з 7-го по 12-й день життя щурів, яким вводили плацебо, а з 12-го по 30-й день життя - зменшувалась поряд з незначним скороченням ТМ. У віці 17-30 днів зменшення МА гепатоцитів не було пов'язано з ТМ. Між 7-м і 12-м днем життя щурів, яким вводили плацебо, ТМ епітеліоцитів язика скорочувалась, в той час як МА зменшувалась. У проміжку 12-30 днів при скороченні часу мітозу МА епітеліоцитів язика збільшувалась. Аналогічне зіставлення в епітелії ТК дозволило виявити, що між 7-м і 12-м днем життя щурів, яким вводили плацебо, коли ТМ змінювалась незначно, були відсутні і значні зміни МА. У віці 12-30 днів спостерігали зменшення ТМ і ріст МА епітеліоцитів ТК.

При порівнянні вікових особливостей ПП було виявлено, що зі збільшенням віку щурів ПП в печінці лінійно збільшувався, в епітелії язика - хвилеподібно зменшувався, ТК - хвилеподібно збільшувався. В усіх вікових групах ПП гепатоцитів був найменшим, а в епітелії ТК - найбільшим. В 3-денних щурів, яким вводили плацебо, фракція росту (ФР) в печінці була більшою такої в епітелії язика і ТК (р<0,05). ПП в епітелії ТК виявився більшим, ніж в епітелії язика (р<0,05). В 7-денних щурів, яким вводили плацебо, ПП в епітелії язика зменшувався (р<0,05). ПП в епітелії ТК перевищив такий в епітелії язика (р<0,05). З 3-го по 12-й день життя ПП в печінці збільшився (р<0,05). Між 7-м і 12-м днем життя ФР в епітелії язика збільшилась (р<0,05), а в епітелії ТК ріст ПП був невірогідним. Розмір ФР в 12-денних щурів виявився в епітелії язика і ТК більшим, ніж в печінці (р<0,05). Перевищення розміру ПП епітеліоцитів ТК над таким язика виявилось невірогідним. З 12-го по 30-й день життя щурів, яким вводили плацебо, спостерігали невірогідне збільшення ФР гепатоцитів і зменшення ПП епітеліоцитів ТК при значному зменшенні ФР епітеліоцитів язика. Внаслідок цього ФР в епітелії язика перевищувала ПП в печінці невірогідно. Розмір ФР в епітелії ТК виявився більшим такого в печінці, і більшим, ніж ПП в епітелії язика (р<0,05).

Поряд зі збільшенням ФР з 3-го по 12-й день життя щурів, яким вводили плацебо, відзначено зменшення ДНК-СА гепатоцитів при незмінності МА. З 12-го по 30-й день розмір ПП і ДНК-СА гепатоцитів незначно зростали, а МА значно падала. Зіставлення в епітелії язика дозволило виявити, що при зменшенні ФР з 3-го по 7-й день життя щурів, яким вводили плацебо, ДНК-СА і МА епітеліоцитів зменшувались. З 7-го по 12-й день життя щурів ПП зростав, а інтенсивність поділу епітеліоцитів язика продовжувала знижуватись. Протягом 12-30-го дня життя відзначали істотне зменшення ФР епітеліоцитів язика, а ДНК-СА і МА значно збільшувались. Порівняння розміру ФР, ДНК-СА та МА в епітелії ТК щурів, яким вводили плацебо, дало можливість виявити, що з 3-го по 7-й день при невірогідному зменшенні ПП відбувалось значне зменшення ДНК-СА і невірогідне зменшення МА. Між 7-12-м днем ФР епітеліоцитів ТК значно збільшувалась, ДНК-СА та МА практично не змінювались. При невірогідному зменшенні ПП епітеліоцитів ТК між 12-м і 30-м днем життя інтенсивність поділу значно збільшувалась.

Виразність впливу ЕФР на поділ в 3-, 7- і 12-денних щурів була різною. В 3-денних щурів введення ЕФР викликало зменшення середньої ДНК-СА, яке було найбільшим в епітелії язика, найменшим - в ТК. До 7-го дня спрямованість дії ЕФР у всіх тканинах залишалась незмінною. Але якщо в печінці та епітелії язика ступінь зменшення середньодобової ДНК-СА під дією ЕФР зменшувався, то в епітелії ТК - зростав (р<0,05). Зменшення ДНК-СА у віці 7-и днів виявилось найбільшим в епітелії ТК, а найменшим - в епітелії язика. Між 7-12-м днем життя ЕФР підвищував середньодобовий РІ у всіх тканинах. Найменше стимулювалась ДНК-СА гепатоцитів, найбільше - епітеліоцитів язика (р<0,05). Різниця між ступенем найбільших пригнічення і стимуляції синтезу ДНК під дією ЕФР була найбільшою в епітелії язика, найменшою - в печінці.

В 3-денних щурів введення ЕФР збільшувало середню МА гепатоцитів і епітеліоцитів ТК та зменшувало в епітелії язика (р<0,05). До 7-го дня ЕФР стимулював середньодобову МА в печінці ще більш виражено. Ступінь пригнічення МА епітеліоцитів язика під впливом ЕФР зменшувався, а стимуляція ЕФР МА епітеліоцитів ТК замінялась на пригнічення (р<0,05). В 7-денних щурів ЕФР пригнічував МА в епітелії ТК більш виражено, ніж в епітелії язика. З 7-го по 12-й день життя стимуляція ЕФР МА гепатоцитів замінялась на пригнічення, а в епітелії язика і ТК спрямованість дії ЕФР була протилежною (р<0,05). При цьому МА в епітелії язика стимулювалась більш значно. Різниця між ступенем найбільших пригнічення і стимуляції середньодобової МА під дією ЕФР була найбільшою в епітелії язика, найменшою - в печінці.

В 7-денних щурів введення ЕФР призводило до збільшення ТМ гепатоцитів і епітеліоцитів ТК і зменшення в епітелії язика (р<0,05). З 7-го по 12-й день виразність збільшення ТМ гепатоцитів і зменшення ТМ епітеліоцитів язика під дією ЕФР збільшувалась (р<0,05). В епітелії ТК спрямованість дії ЕФР змінювалась і середньодобова ТМ в 12-денних щурів зменшувалась (р<0,05). Скорочення ТМ епітеліоцитів ТК виявилось більш вираженим, ніж ефект в епітелії язика. Різниця між ступенем найбільших уповільнення і прискорення середньодобової ТМ епітеліоцитів ТК склала 154,1 % (р0,05). Різниця між ступенем уповільнення мітозу гепатоцитів під впливом ЕФР у віці 7- і 12-и днів дорівнювала 9,3 % (р>0,05), різниця між ступенем прискорення ТМ епітеліоцитів язика склала 329,0 % (р0,05).

В 3-денних щурів введення ЕФР призводило до збільшення ПП гепатоцитів (р<0,05), а в епітелії язика і ТК ФР практично не змінювалась. В 7-денних щурів ПП після введення ЕФР в епітелії язика та ТК був меншим порівняно з контролем (р<0,05). З 3-го по 12-й день життя спрямованість змін ФР гепатоцитів під впливом ЕФР не змінилась, але її зростання стало більш вираженим. Протягом 7-12-го дня життя вірогідне збільшення ПП в епітелії язика після введення ЕФР замінялось невірогідним зменшенням. В епітелії ТК спроможність ЕФР збільшувати ФР зберігалась і в 12-денних щурів. Введення ЕФР супроводжувалось вірогідним збільшенням ПП (р<0,05).

Особливості дії тироксину на поділ виражались в різному ступені змін ДНК-СА і МА, а також ступеня синхронності переходу до фази синтезу ДНК і мітозу. У віці 17-и днів введення тироксину не призводило до вірогідних змін середньодобової ДНК-СА. В 45-денних щурів характер дії тироксину на синтез ДНК змінився в печінці та в епітелії язика, а в епітелії ТК вірогідних змін порівняно з контролем не було; введення тироксину супроводжувалось стимуляцією ДНК-СА гепатоцитів та пригніченням в епітеліоцитах язика (р<0,05).

В 17-денних щурів введення тироксину супроводжувалось збільшенням середньодобової МА, яке було вірогідним тільки в епітелії язика (р<0,05). До 45-го дня надлишок тироксину стимулював синтез ДНК в печінці (р<0,05), а підвищення МІкх епітеліоцитів ТК ставало невірогідним. На 45-й день надлишок тироксину викликав невірогідне зменшення середньодобової МА епітелію язика.

Особливості дії тироксину були виявлені і при порівнянні КС переходу до S-фази та до мітозу в 17- і 45-денних щурів. Після введення тироксину в 17-денних щурів КС гепатоцитів (р>0,05) і епітеліоцитів язика (р0,05) збільшувався, а епітеліоцитів ТК - зменшувався внаслідок повного зникнення добового ритму синтезу ДНК. КС в епітелії язика зростав більше. До 45-го дня надлишок тироксину синхронізував вступ гепатоцитів до S-фази ще більше (р0,05), проте в епітелії язика дія тироксину вірогідно замінювалась на десинхронізуючу, а в епітелії ТК КС виявився дуже великим (р0,05). Діапазон змін значень КС під впливом введення тироксину в 17-45 днів виявився найбільшим в печінці (р0,01), найменшим - в епітелії язика (р0,05).

КС гепатоцитів 17-денних щурів під впливом тироксину знизився більше, ніж КС в епітелії ТК (р0,05): введення тироксину викликало виражену синхронізацію переходу епітеліоцитів ТК до мітозу (р0,05). До 45-го дня зниження КС в печінці стало меншим, а в епітелії язика - більшим. В 45-денних щурів надлишок тироксину найбільш суттєво зменшував КС епітеліоцитів язика, потім йшли гепатоцити та епітеліоцити ТК (р0,05). Діапазон, в якому надлишок тироксину впливав на зміни КС переходу до мітозу, виявився найбільшим в епітелії ТК (р0,01), найменшим - в печінці (р0,05).

В дії десимпатизації були присутні вікові особливості, які виражались в різному ступені змін ДНК-СА та МА, а також ступеня синхронності переходу до S-фази і мітозу. В 17-денних десимпатизованих щурів середньодобова ДНК-СА не відрізнялась від такої в щурів, яким вводили плацебо. До 30-го дня життя ситуація змінювалась і середньодобовий РІ гепатоцитів при десимпатизації знижувався (р<0,05), РІ епітеліоцитів язика - збільшувався (р<0,05). Десимпатизація викликала також невірогідний ріст ДНК-СА епітеліоцитів ТК. Між 30-м і 45-м днем спроможність десимпатизації знижувати середньодобову ДНК-СА гепатоцитів нівелювалась і дані показники в печінці 45-денних щурів, якім вводили плацебо, і десимпатизованих щурів не відрізнялись. В епітелії язика спрямованість дії десимпатизації змінювалась та в щурів спостерігали зменшення середньодобового РІ (р<0,05). В епітелії ТК наростала інтенсивність стимулюючої дії десимпатизації та в 45-денних щурів середньодобова ДНК-СА епітеліоцитів язика виявилась вищою, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р<0,05). Діапазон змін характеру дії десимпатизації на розмір ДНК-СА з 17-го до 45-го дня життя виявився найбільшим в епітелії язика (р0,01), найменшим - в печінці (р0,05).

В 17-денних десимпатизованих щурів середньодобова МА в печінці була меншою, ніж в щурів, які отримували плацебо, а в епітелії язика - більшою (р<0,05). В епітелії ТК вірогідних змін середньодобового МІкх не виявлено. З 17-го по 30-й день в епітелії язика стимулююча МА дія десимпатизації послаблялась, а в епітелії ТК - посилювалась. В печінці під впливом десимпатизації спостерігали зменшення МА. До 45-го дня спрямованість дії десимпатизації на МА гепатоцитів змінювалась та в 45-денних щурів спостерігали збільшення МІкх (р<0,05). Спрямованість дії десимпатизації на МА епітеліоцитів язика також змінювалась, але протилежно. В 45-денних десимпатизованих щурів МІкх виявився меншим, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р<0,05). В епітелії ТК наростала виразність стимулюючої дії десимпатизації і МА епітеліоцитів органа значно перевищувала таку в щурів, які отримували плацебо (р<0,05). Максимальна різниця між виразністю стимулюючого та пригнічуючого ефекту десимпатизації була найбільшою в епітелії язика (77,1 %).

В результаті аналізу змін КС були виявлені розходження їх динаміки. Під впливом десимпатизації в 17-денних щурів відбувалось вірогідне зменшення ступеня синхронності вступу гепатоцитів до S-фази, невірогідне зменшення КС епітеліоцитів язика та істотне вірогідне збільшення КС в епітелії ТК (добовий ритм синтезу ДНК епітеліоцитами ТК мав 2 акрофази). В даному віці десимпатизація найбільш суттєво збільшувала ступінь синхронності переходу до S-фази епітеліоцитів ТК. З 17-го по 30-й день життя щурів дія десимпатизації на процеси переходу гепатоцитів і епітеліоцитів язика в S-фазу змінилась з десинхронізації на синхронізацію, а в епітелії ТК - навпаки. Ступінь збільшення КС під впливом десимпатизації виявився найбільшим для гепатоцитів (р0,05). В епітелії язика аналогічне збільшення виявилось менш вираженим, а в епітелії ТК КС зменшувався (р0,05).

З 30-го по 45-й день спроможність десимпатизації до підвищення КС гепатоцитів зростала. В епітелії язика і ТК спрямованість дії десимпатизації змінювалась. В першому випадку замість збільшення КС наступало його зменшення, а в другому випадку - навпаки. В результаті в 45-денних десимпатизованих щурів відбувалось виражене збільшення КС вступу гепатоцитів і епітеліоцитів ТК в S-фазу (більш виражене в печінці) і зменшення його в епітелії язика (р0,05). Зміни КС переходу до S-фази під впливом десимпатизації з 17-го по 45-й день життя щурів були найбільшими в епітелії ТК, найменшими - епітелії язика (р0,05).

В 17-денних десимпатизованих щурів добовий ритм МА гепатоцитів був відсутній. В епітелії язика і ТК десимпатизація викликала збільшення КС вступу до мітозу, більш виражене в першому випадку (р0,05). До 30-го дня життя характер дії десимпатизації змінювався. В печінці КС зменшувався, але добовий ритм МА вже був присутнім (р0,05). В епітелії язика і ТК спрямованість дії десимпатизації змінювалась і замість збільшення КС спостерігали його зменшення (р0,05). В 30-денних щурів десимпатизація призводила до вірогідного зменшення КС, причому це зменшення було найбільш вираженим в епітелії язика, найменш - в печінці. Між 30-м і 45-м днем життя щурів в печінці та в епітелії ТК відбувалась зміна спрямованості дії десимпатизації на КС зі зменшення на збільшення. В епітелії язика посилювався ефект десимпатизації, спрямований на зменшення КС. В 45-денних щурів десимпатизація призводила до суттєвого збільшення КС епітеліоцитів ТК, менш вираженого збільшення КС гепатоцитів і зменшення для епітеліоцитів язика (р0,05). Діапазон між найбільшим зниженням КС та його найбільшим підвищенням виявився найбільшим в епітелії ТК, найменшим - в печінці.

ПП при десимпатизації оцінювали тільки в 30-денних щурів. Водночас в умовах десимпатизації виявлені невірогідні зміни ФР у всіх аналізованих органах.

Вікові особливості спільної дії надлишку тироксину і десимпатизації на поділ мали прояв у різному ступені змін ДНК-СА і МА, а також ступені синхронності переходу до S-фази та мітозу. На 17-й день життя щурів спільний вплив тироксину і десимпатизації призводив до зменшення ДНК-СА, яке було більш вираженим в епітелії язика (р<0,05). До 45-го дня життя замість пригнічення ДНК-СА виявляли вірогідну стимуляцію (р<0,05).

Виразність впливу тироксину і десимпатизації на синтез ДНК епітеліоцитами язика і ТК зменшувалась. В 45-денних щурів найбільші зміни ДНК-СА спостерігали в печінці. Діапазон змін ступеня виразності спільного впливу десимпатизації і тироксину на середньодобову ДНК-СА з 17-го по 45-й день життя був найбільшим в печінці (р0,05), найменшим - в епітелії ТК (р>0,05).

Середньодобова МА в 17-денних щурів за умов спільної дії тироксину і десимпатизації порівняно з такою в щурів, яким вводили плацебо, зменшувалась в усіх тканинах, але МІкх гепатоцитів зменшувався значно більше (р<0,05), ніж показник епітеліоцитів язика і ТК. До 45-го дня життя інгібуючий вплив тироксину і десимпатизації на МА гепатоцитів нівелювався, в епітелії язика ставав ще менш вираженим, а в епітелії ТК виникав стимулюючий МА ефект. В результаті в 45-денних щурів середньодобова МА епітеліоцитів ТК збільшувалась (р<0,05), а зміни показника гепатоцитів убік збільшення і епітеліоцитів язика вбік зменшення виявились невірогідними.

Діапазон змін ступеня виразності спільної дії десимпатизації і тироксину на МА з 17-го по 45-й день життя щурів виявився найбільшим в печінці (р0,05), найменшим - в епітелії язика (р>0,05).

В 17-денних щурів КС вступу гепатоцитів в S-фазу під впливом спільного впливу тироксину і десимпатизації зростав (р0,05). Збільшення КС для епітеліоцитів ТК виявилось менш значним (р>0,05). В епітелії язика КС невірогідно зменшувався. До 45-го дня життя ступінь збільшення КС гепатоцитів при спільному впливі тироксину і десимпатизації зменшувався, але залишався вірогідним (р0,05). Зменшення КС в епітелії язика залишилось невірогідним. При спільному впливі тироксину і десимпатизації замість збільшення КС епітеліоцитів ТК спостерігали його зменшення (добовий ритм синтезу ДНК згладжувався). Тому в 45-денних щурів ступінь збільшення КС в печінці після спільного застосування тироксину і десимпатизації залишався найбільшим серед всіх органів (р0,05). Діапазон виразності вікових змін спроможності спільного впливу тироксину і десимпатизації зменшувати або збільшувати КС, відзначений з 17-го по 45-й день життя щурів, виявився найбільшим в печінці (р0,05), найменшим - в епітелії язика (p>0,05).

В 17-денних щурів у результаті спільної дії тироксину і десимпатизації КС переходу до мітозу зменшувався (р0,05). Зменшення було найбільшим в печінці, найменшим - в епітелії язика. З 17-го по 45-й день життя спрямованість дії спільного впливу тироксину і десимпатизації на КС гепатоцитів і епітеліоцитів ТК змінювалась, і замість зменшення виникало збільшення КС (р0,05). В епітелії язика було відзначено зменшення виразності зниження КС (р0,05). В 45-денних щурів спільне застосування тироксину і десимпатизації супроводжувалось вираженим збільшенням КС гепатоцитів, менш вираженим збільшенням КС для епітеліоцитів язика і зменшенням КС в епітелії ТК (р0,05). Діапазон виразності вікових змін спроможності спільного впливу тироксину і десимпатизації зменшувати або збільшувати КС вступу до мітозу, який спостерігали між 17-м і 45-м днем життя щурів, виявився найбільшим в печінці, найменшим - в епітелії язика (р0,05).

Висновки

У дисертації викладено теоретичне обгрунтування ролі гормональних (гіпертиреоїдизація), гуморальних (ЕФР, тканинноспецифічні інгібітори клітинного поділу) та нервових (десимпатизація шляхом введення ізобарину) факторів в порушеннях поділу епітеліальних тканин язика, печінки та ТК нестатевозрілих щурів (вік тварин - 3, 7, 12, 17, 30, 45 діб) та створені моделі управління клітинним поділом in vivo шляхом монофакторного і комбінованого впливу гормональних, гуморальних та нервових факторів.

1. Поділ епітеліоцитів язика, гепатоцитів та епітеліоцитів ТК інтактних щурів характеризується одноверхівковими добовими ритмами ДНК-СА і МА з тканинноспецифічним часом настання акрофаз, динамікою синхронності, рівня і середньодобової ТМ. Онтогенетичними особливостями динаміки поділу гепатоцитів є: хвилеподібні збільшення ступеня синхронності переходу до мітозу і десинхронізації переходу до S-фази, зменшення ДНК-СА та МА, лінійне збільшення ФР; а поділу епітеліоцитів язика є: хвилеподібне збільшення інтенсивності поділу і синхронізації переходу до S-фази і до мітозу та хвилеподібне зменшення розміру ФР. До особливостей поділу епітеліоцитів ТК відносять: хвилеподібне збільшення десинхронізації переходу до S-фази і мітозу та інтенсивності поділу і розміру ФР. Зі збільшенням віку середньодобова ТМ гепатоцитів, епітеліоцитів язика і ТК щурів скорочується.

2. Тканинноспецифічні інгібітори поділу клітин, виділені з печінки, комплексно впливають на процеси поділу гепатоцитів. Зі збільшенням віку щурів проміжок часу між введенням інгібіторів і початком пригнічення синтезу ДНК скорочується. Його тривалість до початку пригнічення МА до 12-го дня наростає, до 17-го дня скорочується, а потім знов збільшується. Найтриваліший ефект пригнічення синтезу ДНК спостерігають у 12- та 30-денних щурів, мітозів - в 30-денних щурів. Ступінь пригнічення синтезу ДНК зі збільшенням віку щурів хвилеподібно, а МА - лінійно зростає до 30-го дня життя, до 45-го дня - зменшується. Тканинноспецифічні інгібітори викликають: фазне збільшення ТМ з максимальною виразністю в 7 та 30 днів життя і мінімальною - в 12 днів; збільшення ФР, особливо виражене у 3-денних щурів.

3. Вплив ЕФР на поділ гепатоцитів викликає підвищення МА і збільшення ФР на 3-ю добу життя; на 7-й і 12-й день - підвищення ДНК-СА та МА. В епітелії язика його дія виявлена на 7-й день збільшенням ФР і прискоренням мітозу; на 12-й день - підвищенням ДНК-СА та МА і прискоренням мітозу. В епітелії ТК в 3-денних щурів ЕФР викликає лише короткочасне збільшення МА; на 12-й день - тривалу стимуляцію синтезу ДНК і мітотичного поділу, прискорення мітозу і збільшення ФР.

4. Введення тироксину викликає зсув часу настання акрофаз ритмів ДНК-СА та МА при зберіганні їх одноверхівкового добового ритму. Вікова динаміка ролі тироксину в поділі гепатоцитів зводиться до наростання (формування) стимулюючого і синхронізуючого синтез ДНК і синхронізуючого МА гепатоцитів ефектів від 17-го до 45-го дня життя. З 17-го до 45-го дня при введенні тироксину епітеліоцити язика зменшують ДНК-СА та МА; паралельно синхронізуюча синтез ДНК дія заміняється на десинхронізацію. В епітелії ТК тироксин в 17-денних щурів стимулює і синхронізує мітотичну активність; на 45-й день спостерігають синхронізацію процесів переходу до S-фази і десинхронізацію вступу в мітоз.

5. Десимпатизація шляхом введення ізобарину змінює рівні, добові ритми ДНК-СА та МА, ТМ епітеліоцитів язика та кишечника і гепатоцитів щурів. Залежно від віку виразність і спрямованість стимуляції або пригнічення, а також синхронізації або десинхронізації при введенні ізобарину перетерплює лінійні або фазні зміни, характер яких залежить від органної приналежності клітин. Десимпатизація викликає зменшення ТМ епітеліоцитів язика 30-денних щурів, але збільшує його тривалість в епітелії ТК.

6. На поділ гепатоцитів, епітеліоцитів язика і ТК впливають різні фактори, які взаємодіють між собою по-різному залежно від органа і віку щурів. В печінці дія ЕФР і тканинноспецифічних інгібіторів клітинного поділу має антагоністичний характер. У всіх експериментальних групах (крім 17-денних тварин, де десимпатизація посилювала G1-кейлонний ефект) введення ізобарину послабляє G1- і G2-кейлонні ефекти. Ступінь впливу десимпатизації на G1-кейлонний механізм регуляції поділу гепатоцитів є меншим, ніж на G2-кейлонний. За умов введення ізобарину і тироксину G1-кейлонний ефект зникає, а G2-кейлонний ефект послабляється. Тироксин при введенні ізобарину сприяє прояву G2-кейлонного ефекту та ослабленню G1-кейлонного ефекту тканинноспецифічних інгібіторів клітинного поділу. Взаємодія ізобарину і тироксину виявлялається у взаємній зміні характеру їх дії на рівень і часову організацію процесів поділу в печінці, епітелії язика і ТК.

7. Особливості вікової динаміки поділу гепатоцитів, епітеліоцитів язика і ТК залежать від розходжень в характері дії регуляторних факторів. На 3-й день життя щурів ЕФР найбільше змінює рівень ДНК-СА та МА в печінці та епітелії язика, на 7-й - в печінці та епітелії ТК, на 12-й - в епітелії язика та ТК. На 17-й день життя щурів тироксин найбільше змінює МА епітеліоцитів ТК, на 45-й - ДНК-СА та МА гепатоцитів. На 17-й день життя щурів десимпатизація в більшому ступені змінюває МА епітеліоцитів язика, на 30-й день - ДНК-СА гепатоцитів і епітеліоцитів язика, а також МА гепатоцитів, на 45-й день - ДНК-СА епітеліоцитів язика і ТК, а також МА гепатоцитів і епітеліоцитів язика.

практичні рекомендації

1. Вивчення кінетики і часової організації поділу при дії монофакторних або комбінованих хімічних стимулів проводять на білих безпородних щурах віком 1-45 днів. При вивченні монофакторного впливу тваринам вводять тільки 1 з нижченаведених речовин: (а) тканинноспецифічні інгібітори росту, виділені з печінки, в дозі 2 і 4 мл на 1 щура о 10.00 і 11.00 внутрішньочеревно одноразово; (б) ЕФР в дозі 0,5 мг/кг о 09.30 внутрішньочеревно одноразово; (в) тироксин в дозі 0,1 мг/кг в 11.00 5 днів внутрішньочеревно 1 раз на день; (г) ізобарин в дозі 15 мг/кг 1 раз на день з 1-го по 16-й день життя підшкірно в область шиї. При вивченні комбінованого впливу тваринам вводять 2 будь-яких речовини згідно до зазначеної раніше схеми (якщо є особливості, слід зазначити їх). В наступному тварин забивають дислокацією шийних хребців на 3-, 7-, 12-, 17-, 25-, 30-, 45-й дні життя. Для дослідження динаміки ДНК-СА та МА забій тварин проводять кожні 4 год, починаючи з 13.00 і/або 14.00, а для встановлення ТМ - кожні 2 год, починаючи з 09.00 і 10.00. З метою оцінки розміру ПП забій проводять 1 раз на добу в 12.00 і/або 13.00 дня через 1 добу після 1-го введення 3Н-тимідину.

2. Для оцінки поділу доцільно визначати РІ, МІкх та ПП. Збільшення РІ в печінці на 57 %, в епітелії язика - на 590 %, в епітелії ТК - на 120 % порівняно з аналогічними показниками в інтактних щурів свідчить про підвищення ДНК-СА. Зменшення РІ в печінці на 35 %, в епітелії язика - на 48 % порівняно з аналогічними показниками в інтактних щурів свідчить про зменшення ДНК-СА. Збільшення МІкх в печінці в 0,5 раз, в епітелії язика - на 645 %, в епітелії ТК - на 58 % свідчить про збільшення МА. Зменшення МІкх в печінці на 35 %, в епітелії язика - на 58 %, в епітелії ТК - в 0,5 раз свідчить про зменшення МА. Збільшення ПП в печінці на 179 %, в епітелії язика - на 44 %, в епітелії ТК - на 91 % свідчить про збільшення частки клітин в популяції, що знаходяться в синтетичній фазі за 1 добу. Зменшення ПП в епітелії ТК на 64 % свідчить про зменшення частки клітин в популяції, що знаходяться в мітотичному циклі (в синтетичній фазі) за 1 добу.