Удосконалення ранньої діагностики та лікування депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики

Поширеність, структура, клініко-психопатологічні особливості депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики. Виявлення групи високого ризику наявності депресії у досліджуваної категорії хворих, удосконалення ранньої діагностики.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2014
Размер файла 79,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

Удосконалення ранньої діагностики та лікування депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики

14.01.16 - психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Теклюк Сергій Васильович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Пішель Віталій Ярославович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ медико-соціальних проблем терапії психічних розладів, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Чабан Олег Созонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, сектор соціальних проблем пограничних станів та соматоформних розладів, завідувач сектору

доктор медичних наук, професор Мішиєв В'ячеслав Данилович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної і судової психіатрії, професор кафедри

Провідна установа Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, м. Сімферополь.

Захист відбудеться "31" березня 2006 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий "28" лютого 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук Гриневич Є. Г.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема виявлення та лікування депресії є актуальною не тільки для сучасної психіатрії, але й загалом для медицини (И.К. Сосин, Н.Г. Пшук, 1994; В.С. Битенский и др., 1999; А.Б. Смулевич, 2001; О.С. Чабан, Є.М. Харченко, 2003; О.К. Напрєєнко, 2003; В.С. Подкорытов, Ю.Ю. Чайка, 2003; В.Д. Мішиєв, 2004). За останні 40 років у більшості розвинених країн простежується неухильне зростання депресивних розладів, яке наприкінці ХХ сторіччя набуло характеру "великої епідемії" (Н.А. Корнетов, 1999; Б.В. Михайлов, 2004).

Тепер депресія розглядається не тільки як психопатологічна, але і як загальномедична проблема, з якою стикаються лікарі всіх спеціальностей. Останнє, мабуть, зумовлене специфікою клінічних проявів цієї патології, які значною мірою стосуються різних соматичних функцій, сну, загальної активності та фізичного тонусу. В той же час власне психічна діяльність може тривалий час залишатися відносно інтактною (В.Н. Краснов, 1999; О.К. Напрєєнко, 1999; В.С. Битенский, Э.В. Мельник, 2002; В.П. Самохвалов, 2003).

Депресивні розлади є причиною багатьох страждань і можуть призводити до суїциду: приблизно 15-19% осіб з такою патологією вчиняють самогубство (F. K. Goodwin, K. R. Jamison, 1990; Л.Н. Юрьева, 2002).

Можливості ефективного лікування депресивних розладів упродовж останніх років значно зросли. Нові антидепресанти зробили медикаментозну терапію депресії не тільки більш результативною, але й безпечнішою. Менша кількість і вираженість побічних ефектів, простота призначення, можливості комбінації з препаратами, які використовуються для лікування соматичних захворювань, підвищили імовірність дотримання хворими призначеної схеми лікування. Не зважаючи на те, що первинна профілактика розвитку депресії залишається дуже складною і малоефективною, з'явилась можливість зменшити ризик подальшого прогресування хвороби. Тому виправданим уявляється участь лікарів загальномедичної практики у діагностиці, терапії депресивних розладів і в попередженні розвитку важких, хронічних, інвалідизуючих форм цієї патології (С.Н. Мосолов, 1995; G. B. Cassano et al., 1996; А.Б. Холмогорова, Н.Г. Гаранян, 1998; Н.А. Корнетов, 1999; О.К. Напрєєнко, Н. Латчман, 2002; В.Я. Пишель, М.Ю. Полывяная, 2003).

Європейським планом дій з охорони психічного здоров'я (2005) передбачається реформування психіатричної допомоги, а саме - забезпечення її доступності, наближення до населення (не лише в територіальному розумінні, але й у плані дестигматизації), що неможливе тільки в рамках існуючих психіатричних служб. Це вимагає взаємодії з системою загальної медичної допомоги, зокрема, інтеграції окремих форм психіатричної допомоги у заклади первинної медичної мережі, перш за все - в територіальні поліклініки (сімейні амбулаторії). Один із перспективних об'єктів такої взаємодії психіатричної та загально-медичної служб становлять депресії.

Беручи до уваги вищевикладене, можна стверджувати, що вже назріла потреба в організаційних змінах у системі надання допомоги хворим з депресивними розладами. Передбачається зміщення акцентів у напрямку амбулаторної терапії, організації лікувальної допомоги в первинній медичній мережі (А.П. Поташева, В.М. Зубарев, 1999; В.Н. Краснов, 2002; С.Н. Мосолов, 2004).

Результати досліджень показують, що лікарі-інтерністи проявляють значну зацікавленість щодо розпізнавання і терапії депресій. Певна річ, розширенню функцій лікарів загальномедичної практики (сімейних лікарів) щодо діагностики та, особливо, лікування депресивних розладів повинно передувати удосконалення нормативно-правової бази, навчальних програм, створення й апробація найбільш прийнятних форм організації допомоги хворим на депресії в умовах первинної медичної мережі (В.Д. Мишиев, 2003; В.Н. Краснов, 2004).

Для вдосконалення медичної допомоги пацієнтам терапевтичного профілю з коморбідними депресивними розладами існує нагальна потреба в напрацюванні чітких і зручних у використанні в умовах територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії) алгоритмів ранньої діагностики депресій і тактики лікування цієї категорії хворих, що і визначило актуальність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри психіатрії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова за темою: "Наукове обґрунтування лікувальних заходів при афективно-вольових розладах, що виникають під впливом шкідливих екзогенних факторів" (№ держреєстрації 0197U003347).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи - на підставі дослідження поширеності, структури і клініко-психопатологічних особливостей депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики удосконалити ранню діагностику і лікування цієї патології для підвищення ефективності надання допомоги відповідній категорії хворих.
Для реалізації мети поставлено такі задачі:
1. Встановити поширеність, структуру та клініко-психопатологічні особливості депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики.
2. Визначити оптимальний скринінговий інструментарій для виявлення групи високого ризику наявності депресії у досліджуваної категорії хворих.
3. Розробити алгоритм ранньої діагностики депресивних розладів у пацієнтів амбулаторної ланки загальномедичної допомоги.
4. Визначити оптимальні підходи до диференційованої антидепресивної терапії та удосконалити тактику лікування хворих з коморбідними депресивними розладами в умовах територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії).

депресивний розлад загальномедична практика

5. Впровадити в практику охорони здоров'я розроблений алгоритм ранньої діагностики і тактики лікування депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної мережі та оцінити їх ефективність.

Об'єкт дослідження - депресивні розлади у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики.

Предмет дослідження - поширеність, структура, клініко-психопатологічні особливості, рання діагностика й терапія депресивних розладів у пацієнтів амбулаторної ланки загальномедичної допомоги.

Методи дослідження. Клініко-психопатологічний, психодіагностичний, клініко-фармакотерапевтичний, статистичний.

Клініко-психопатологічний метод базувався на загальноприйнятих підходах до психіатричного обстеження пацієнтів шляхом стандартизованого інтерв'ю із застосуванням дослідницьких критеріїв МКХ-10. Для кількісної оцінки ступеня важкості депресивних розладів використовували стандартну клінічну шкалу HAM-D21 (М. Hamilton, 1960) та опитувальник депресії Бека BDI (A. T. Beck, 1961).

Психодіагностичний метод застосовували для виявлення групи високого ризику наявності депресивних розладів (скринінгові опитувальники PRIME-MD у модифікації В.Н. Краснова, 1999 та М.А. Whooley et al., 1997), визначення преморбідних характерологічних особливостей (опитувальник Леонгарда-Шмішека) та рівня особистісної і ситуативної тривожності (шкала Ч.Д. Спілбергера-Ю.Л. Ханіна, 1995) у обстежених пацієнтів. Оцінка якості життя хворих здійснювалась за допомогою опитувальника, запропонованого И.И. Сидоровым и др. (2004).

Клініко-фармакотерапевтичний метод полягав в оцінці ефективності терапії за показниками динаміки проявів депресивного розладу із застосуванням шкали HAM-D21 та опитувальника BDI в процесі лікування. Переносимість і безпечність антидепресивної психофармакотерапії оцінювали за шкалою побічних ефектів (Г. Толлефсон и др., 1997).

Статистичну обробку отриманих даних здійснювали за допомогою критеріїв Ст'юдента та ч2 для визначення вірогідності розбіжностей між групами. Для встановлення характеру зв'язків між показниками різних оціночних шкал використовували кореляційний аналіз (Е.В. Гублер, А.А. Генкин, 1973). Обчислювання проводили з використанням програм "Statistica for Windows. Release 6.0" та електронних таблиць Excel 7.0 (С.Н. Лапач и др., 2000).

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі на підставі комплексного дослідження з використанням скринінгового інструментарію, стандартних клінічних оціночних шкал та опитувальників отримано нові дані про поширеність, структуру та клінічні особливості депресивних розладів у пацієнтів амбулаторної ланки загальномедичної допомоги. Вперше обґрунтовано доцільність та ефективність застосування скринінгового опитувальника M. A. Whooley et al. для виявлення групи високого ризику наявності депресії серед даної категорії пацієнтів. Також уперше визначено оптимальний алгоритм ранньої діагностики депресивних розладів у хворих соматичного профілю в умовах територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії).

На засадах доказової медицини отримано нові дані про особливості терапевтичної дії, спектру психотропної активності та переносимості антидепресантів різних класів, а також визначено показання до їх диференційованого використання у хворих з депресивними коморбідними розладами.

Уперше науково обґрунтовано і впроваджено алгоритм надання лікувально-діагностичної допомоги цій категорії пацієнтів, оцінено ефективність його застосування в умовах загальномедичної амбулаторної мережі.

Практичне значення одержаних результатів. Добуті в процесі дисертаційного дослідження результати дозволяють оптимізувати діагностичну процедуру та удосконалити терапевтичні заходи стосовно пацієнтів з депресивними розладами в умовах територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії). Розроблений та впроваджений до практики роботи лікаря-інтерніста алгоритм надання медичної допомоги даній категорії хворих сприяє вдосконаленню ранньої діагностики та підвищенню ефективності лікування коморбідної депресивної патології.

Прикладні аспекти роботи полягають у визначенні диференційованих показань до психофармакотерапії з урахуванням клінічних особливостей депресивних розладів, профілю терапевтичної дії та переносимості антидепресантів різних класів, а також у розробці критеріїв ефективності лікування цієї категорії пацієнтів.

За результатами дослідження до "Реєстру галузевих нововведень" (№170/23/05) внесено пропозицію для практичного використання алгоритму ранньої діагностики депресивних розладів в умовах роботи лікаря загальномедичної практики. Основні положення дисертації застосовані в навчальній програмі курсів інформації і стажування "Діагностика та терапія афективних і коморбідних розладів у загальномедичній практиці" Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, а також у педагогічному процесі на кафедрі психіатрії, загальної та медичної психології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Результати роботи впроваджено в клінічну практику Вінницької міської поліклініки №2, Вінницького міського гастроентерологічного центру, сімейної амбулаторії Жмеринського РТМО.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно визначено мету і задачі дослідження, проведено аналітичний огляд літератури з обраної теми. Здобувачем самостійно обстежено 984 пацієнти територіальної поліклініки, які звернулися за допомогою до лікарів-інтерністів, розроблено і впроваджено алгоритм ранньої діагностики та диференційованої психофармакотерапії депресивних розладів в умовах загальномедичної амбулаторної практики. Самостійно сформовано базу даних, проведено їх статистичну обробку, аналіз та інтерпретацію. Автор особисто розробив основні теоретичні положення роботи, сформулював висновки й практичні рекомендації.

Внесок здобувача до наукових публікацій у виданнях, затверджених ВАК України, написаних у співавторстві, полягав у наступному: у статті № 2 автором встановлено особливості діагностики та лікування депресивних розладів у пацієнтів первинної ланки загальномедичної мережі, розроблено алгоритм надання лікувально-діагностичної допомоги цим хворим; у статті № 3 - проаналізовано сучасні підходи до діагностики та лікування депресивних розладів у загальномедичній практиці, наведено власний досвід раннього виявлення депресії у пацієнтів територіальної поліклініки; у статті № 4 - здійснено порівняльний аналіз результатів застосування двох скринінгових опитувальників для виявлення депресивних розладів у пацієнтів загально-медичної мережі.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювались на обласній науково-практичній конференції "Депресивні розлади в практиці дільничного та сімейного лікаря" (Вінниця, 2003); науково-практичній конференції "Сучасні проблеми психіатрії" (Київ, 2003); обласній науково-практичній конференції "Мульти-дисциплінарний підхід в лікуванні психічних і поведінкових розладів" (Вінниця, 2004); XVIII науковій конференції молодих вчених (Вінниця, 2004); ІІ науковій конференції студентів та молодих вчених з міжнародною участю (Вінниця, 2005); XIX науковій конференції молодих вчених (Вінниця, 2005); IX Міжнародному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 2005); на засіданні апробаційної ради УНДІ ССПН (протокол № 12 від 07.09.2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових праць, у тому числі 4 статті у фахових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України (одна з них - самостійна), оформлено 1 нововведення.

Структура і обсяг дисертації. Загальний обсяг дисертації становить ____ сторінок машинописного тексту. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, 3 розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій і додатків. Роботу ілюстровано ___ таблицями та ___ рисунками. Список використаних джерел містить ___ джерел, з них ___ - україномовних і російськомовних, ___ - зарубіжних авторів.

Основний зміст

Для реалізації мети та поставлених задач дослідження проводилось декількома послідовними етапами. Завданням першого етапу було визначення оптимального скринінгового інструментарію для виявлення групи високого ризику наявності депресивних розладів серед пацієнтів амбулаторної загальномедичної мережі. Було обстежено 100 хворих Вінницької міської поліклініки № 2 із використанням опитувальників M. A. Whooley et al. та PRIME-MD. Серед обстежених було 17,0% чоловіків і 83,0% жінок. Вік пацієнтів становив від 18 до 64 років (в середньому - 41,3 + 0,6).

За результатами обстеження в групу ризику ввійшло 69,0% (опитувальник M.A. Whooley et al.) та 78,0% осіб (опитувальник PRIME-MD). Клінічне психіатричне обстеження із застосуванням шкали HAM-D21 та опитувальника BDI дозволило верифікувати депресивні розлади відповідно до діагностичних критеріїв МКХ-10 у 67 (67,0%) обстежених.

При використанні опитувальника PRIME-MD лише у 79,0% досліджених отримані дані було підтверджено клінічно. В 16,0% випадків позитивні результати не було верифіковано, тобто вони виявилися псевдопозитивними, у 5,0% - депресія не була виявлена (псевдонегативні результати). Дані скринінгового опитувальника M.A. Whooley et al. виявилися достовірними у 90,0% обстежених, 6,0% позитивних результатів не було верифіковано, а в 4,0% випадків депресивний розлад залишався нерозпізнаним.

Для порівняння, опитувальник BDI показав достовірність результатів у 97,0% випадків, шкала HAM-D21 - у 100,0%. За коефіцієнтом кореляції встановлено сильний прямий зв'язок між зазначеними шкалами (r = 0,784) з високою статистичною достовірністю (tr = 8,589). При цьому застосування BDI, на відміну від HAM-D21, не потребує багато часу та спеціальної підготовки для оцінки отриманих результатів.

Вищенаведені дані дають підстави рекомендувати скринінговий опитувальник M.A. Whooley et al. для застосування в умовах роботи лікаря територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії) як достатньо надійний, валідний та зручний інструментарій для виявлення групи високого ризику наявності депресивних розладів. Для уточнення даних у пацієнтів групи ризику оптимальним виявився опитувальник BDI.

У процесі дослідження встановлено, що лише у 6 пацієнтів (1,4% групи ризику) лікарем-інтерністом у діагнозі була зазначена афективна патологія (астено-депресивний синдром), що свідчить про дуже низький рівень виявлення депресії в амбулаторній загальномедичній мережі. Переважна більшість пацієнтів (98,4%) погодилася із проведенням скринінгового опитування, але від консультації психіатра відмовились 44,2% особи із групи ризику. Водночас з лікуючим лікарем поліклініки більшість з цих пацієнтів (93,3%) охоче обговорювала питання їх психічного стану. Зазначене спостереження підтверджує доцільність розширення функцій лікарів загальної практики стосовно ранньої діагностики депресивних розладів серед пацієнтів загальномедичної мережі.

Завданням другого етапу роботи було визначення поширеності, структури і клініко-психопатологічних особливостей депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики, а також факторів, які предиспонують формуванню цієї патології.

Було обстежено 984 пацієнти територіальної поліклініки із застосуванням опитувальника M. A. Whooley et al.; у 439 осіб (44,6%) результат виявився позитивним. Останнім було запропоновано консультацію психіатра з метою верифікації діагнозу та призначення лікування.245 пацієнтів погодилися на клінічне обстеження з використанням психодіагностичних методів (шкала HAM-D21, опитувальники BDI та Спілбергера-Ханіна). У 233 (95,1%) з них було діагностовано депресивні розлади різного ступеня важкості. Середній вік пацієнтів даної групи складав 44,1+0,8 року, серед них чоловіків було 43 (18,4%), жінок - 190 (81,6%). З метою визначення соціально-психологічних факторів та преморбідних характерологічних особливостей як можливих чинників у формуванні депресивних розладів зазначена група пацієнтів (основна) і 42 особи із соматичними розладами без ознак депресії (група порівняння) були обстежені за допомогою спеціально розробленої анкети та опитувальника Леонгарда-Шмішека.

При оцінці основних соціо-демографічних показників статистично достовірну різницю (р<0,05) між групами хворих встановлено стосовно кількості пенсіонерів та інвалідів (15,9% - в основній та 4,8% - у групі порівняння). Пацієнти із коморбідними депресивними розладами достовірно частіше (р<0,05) відмічали незадоволеність отриманою освітою (51,9% проти 14,3%), роботою (59,7% проти 19,1%), відносинами в сім'ї (32,6% проти 7,1%) та матеріально-побутовими умовами (16,7% проти 2,4%). Також в основній групі достовірно частіше зустрічалися вихідці із неблагополучних сімей (27,5% проти 11,9%) та з обтяженою спадковістю за психічними розладами (4,3% проти 0,0% відповідно). Значна частка осіб основної групи мала в анамнезі важкі психотравмуючі події (25,3% проти 4,8%, p<0,01). Пред'являли скарги на стійко знижений настрій 86,3% пацієнтів основної групи та 14,3% - із групи порівняння (р<0,01).

Вивчення індивідуальної психологічної предиспозиції за опитувальником Леонгарда-Шмішека засвідчило: в хворих основної групи середні показники за всіма шкалами, крім шкали гіпертимії, вищі, ніж у групі порівняння. Відмінність середніх показників за шкалами гіпертимного, емотивного, тривожного, циклотимного та дистимічного типів акцентуацій серед порівнюваних груп статистично достовірна (р<0,05). Отже, у пацієнтів основної групи більшою мірою були виражені характерологічні особливості у вигляді емоційної нестабільності, внутрішньої напруги, надмірної чутливості до реакції оточуючих, незадоволення досягнутим, переважання внутрішньоособистісних конфліктів (побоювання за стан здоров'я, страх самотності, невпевненість у майбутньому).

За результатами опитувальника Спілбергера-Ханіна, середній рівень особистісної тривожності у хворих основної групи склав 52,2+1,2, а ситуативної - 55,7+1,1 балу. У пацієнтів групи порівняння ці показники становили відповідно 42,7+1,6 та 41,5+1,6 балу (р<0,05). При цьому в 197 пацієнтів основної групи (84,6%) виявлено високий рівень особистісної тривожності, у 35 (15,0%) - середній, у 1 (0,4%) - низький. Ситуативна тривожність високого рівня відмічалась у 189 хворих (81,1%), середнього рівня - у 44 (18,9%). У групі порівняння рівень особистісної тривожності у 15 осіб (35,7%) був високим, у 21 (50,0%) - середнім, у 6 (14,3%) - низьким. Структура ситуативної тривожності була схожою: високий рівень відмічався у 15 (35,7%), середній - у 22 (52,4%), низький - у 5 (11,9%) опитаних. Таким чином, у пацієнтів основної групи рівень як особистісної, так і ситуативної тривожності, виявився високим з деяким переважанням ситуативної. У групі порівняння рівень особистісної та ситуативної тривожності був помірно вираженим, але з незначним переважанням особистісної.

Визначені преморбідні соціо-демографічні, соціально-психологічні та особистісні особливості потрібно розглядати як фактори ризику розвитку депресивних розладів у зазначеної категорії пацієнтів.

Результати обстеження хворих основної групи за шкалою HAM-D21 показали рівень депресії від 7 до 32 балів (в середньому - 13,7+0,5 балу). Серед них у 157 (67,4%) пацієнтів сумарний бал дорівнював 15 і менше, у 63 (27,0%) - від 16 до 28, у 13 (5,6%) - 29 і більше. Отже, у переважної більшості пацієнтів основної групи відмічались депресивні розлади легкого ступеня важкості.

Аналіз клініко-психопатологічних проявів депресивних розладів у обстежених хворих в залежності від провідного синдрому виявив наступне (табл.1).

Таблиця 1

Синдромальна структура депресивних розладів у хворих основної групи

Синдром

Кількість хворих

абс.

%

Тривожно-депресивний

105

45,1

Депресивно-іпохондричний

55

23,6

Астенодепресивний

47

20,2

Меланхолічний

26

11,1

Всього

233

100,0

Тривожно-депресивний синдром діагностувався у тих випадках, коли в клінічній картині на перший план виходили страх і тривога. Підвищена тривожність виявлялась у занепокоєності, важкості зосередитись, у порушенні засинання та чуткості сну, а також у низці соматичних проявів (серцебиття, підвищення артеріального тиску, пітливість, озноб, відчуття нестачі повітря). Одночасно пацієнти скаржилися на пригніченість, зниження життєвої енергії, втрату почуття задоволення і відсутність інтересу до звичної діяльності, почуття вини і власної неповноцінності.

Депресивно-іпохондричний варіант характеризувався наявністю численних скарг на соматичний дискомфорт, який пацієнти пов'язували із певним соматичним захворюванням (при відсутності достатніх об'єктивних даних для діагностики цієї патології). Наявність виражених ознак депресії не можна було пов'язати із важкістю соматичного стану та психогеніями.

Астено-депресивний варіант характеризувався переважанням у клінічній картині гіпотимії, адинамії, анергії зі скаргами на слабкість, швидку втомлюваність, втрату інтересу до життя.

Пацієнти із меланхолічним синдромом висловлювали скарги на тугу, порушення сну, втрату апетиту, погіршення пам'яті, важкість зосередження уваги, підвищену фізичну та психічну втомлюваність.

Таким чином, в психопатологічний структурі депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної мережі переважала тривожно-депресивна симптоматика. Менш поширеними виявилися депресивно-іпохондричний та астено-депресивний синдроми, а меланхолічний спостерігався тільки в 11,1% хворих.

Кваліфікація депресивної симптоматики за діагностичними критеріями МКХ-10 дозволила виділити окремі клінічні форми патології:

1) депресивний розлад органічного походження внаслідок судинних захворювань головного мозку (F06.34) та інших причин (F06.36) - 69 (29,6%) пацієнтів;

2) розлади настрою (афективні), серед яких найбільшу частку склали: легкий депресивний епізод із соматичними симптомами (F32.02), помірний депресивний епізод із соматичними симптомами (F32.11), циклотимія (F34.0) та дистимія (F34.1) - 78 пацієнтів (33,5%);

3) невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади, серед яких: змішаний тривожно-депресивний розлад (F41.2), короткочасна депресивна реакція (F43.20), пролонгована депресивна реакція (F43.21), змішана тривожна і депресивна реакція (F43.22), соматизований розлад (F45.0) - у 86 осіб (36,9%). Тобто серед досліджуваної категорії хворих депресивні розлади органічного, ендогенного та невротичного походження спостерігалися з приблизно однаковою частотою. За літературними даними, у пацієнтів психіатричних та соматичних стаціонарів переважають депресивні розлади відповідно ендогенного та соматогенного (органічного) регістрів.

Таким чином, для пацієнтів загальномедичної амбулаторної мережі була характерною майже однакова питома вага депресивних розладів ендо-, психо- та соматогенного походження із переважанням депресій легкого ступеня важкості з провідною тривожно-депресивною симптоматикою.

З метою визначення ефективності та безпечності застосування антидепресантів різних класів у пацієнтів із коморбідними депресивними розладами на третьому етапі було обстежено 130 хворих, які дали письмову інформовану згоду на участь в дослідженні (21,5% - чоловіки, 78,5% - жінки). Вік пацієнтів складав 18-65 років, в середньому - 44,8+0,8 року. У 71 (54,6%) пацієнта провідне захворювання було гастроентерологічного профілю, у 19 (14,6%) - кардіологічного, у 16 (12,3%) - неврологічного, у 11 (8,5%) - пульмонологічного, у 5 (3,8%) - гінекологічного та 8 (6,2%) хворих проходили численні обстеження з остаточно невстановленим соматичним діагнозом. 66 (50,8%) пацієнтів приймали соматотропні препарати з приводу однієї хвороби, решта - з приводу двох чи більше різнопрофільних захворювань. Тривалість соматичного захворювання складала від 2 міс до 28 років, в середньому - 7,2+0,9 року.

Було виділено чотири терапевтичні підгрупи, які суттєво не відрізнялись за соціо-демографічними показниками та соматичною патологією. Першу підгрупу склали 36 хворих, яким призначався тіанептин у дозі 37,5 мг/добу; другу - 33 пацієнти (міансерин 30 мг/добу); третю - 32 хворих (флуоксетин 20 мг/добу); четверту - 29 пацієнтів (амітриптилін 75 мг/добу). Антидепресанти призначали у відповідності до клінічних особливостей депресивного розладу з урахуванням наявної соматоневрологічної патології. Комбінації антидепресантів під час дослідження не використовували, тобто проводилась антидепресивна монотерапія. Дозволялось застосування транквілізаторів (курсами 3-10 діб), ноотропних засобів, адаптогенів та препаратів для лікування основного соматичного захворювання.

Ефективність та переносимість терапії оцінювали за шкалами HAM-D21, BDI, ситуативної тривожності Спілбергера-Ханіна та шкалою побічних ефектів до лікування (0-й день), а потім - на 7, 14, 28, 35 і 42-й дні терапії.

У першій підгрупі суттєве поліпшення спостерігалося у 30 (83,3%) пацієнтів, при цьому частка хворих із практично повною редукцією симптоматики (сумарний бал за шкалою HAM-D21 < 6) становила 55,6%. У 17 (47,2%) осіб терапевтичний ефект проявлявся з першого тижня лікування, а також відмічалася досить швидка редукція безсоння і лише 3 (8,3%) випадки сонливості вдень. Важливим ефектом застосування тіанептину була швидка редукція тривоги і соматичного симптомокомплексу, а також проявів астенії.

У 17 (47,2%) осіб мали місце легко і помірно виражені побічні дії препарату у вигляді посилення тривоги та утрудненого засинання, відчуття загальмованості, головного болю, нудоти, гастралгії та сонливості. 3 (8,3%) пацієнти вибули із дослідження внаслідок посилення тривоги та безсоння. Необхідність зменшення добової дози тіанептину до 12,5-25 мг протягом 1-2 тижнів виникла у 4 досліджуваних.

Із 33 пацієнтів, які приймали міансерин (друга підгрупа), виражений терапевтичний ефект спостерігався у 27 (81,8%). У 21 хворого (63,6%) покращення відбулося вже після тижня лікування, в першу чергу, за рахунок зменшення проявів психічної (підтверджувалось шкалою Спілбергера-Ханіна) та соматичної тривоги. Швидко поліпшувалось самопочуття хворих і завдяки редукції порушень сну.

Побічна дія препарату відмічалась у 21 пацієнта (63,6%). Найчастіше хворі скаржились на сонливість та загальмованість вдень (48,5%), які виникали на 1-2-й день прийому антидепресанту в рекомендованій дозі (30 мг перед сном). У 5 випадках (15,2%) вона стала причиною відміни препарату. Серед інших небажаних ефектів відмічалися відчуття слабкості, запаморочення, головний біль та погіршення сну, збільшення маси тіла, зниження артеріального тиску.

Із 32 хворих третьої підгрупи завершили дослідження 27 (84,4%), 5 пацієнтів (15,6%) вибуло у зв'язку із побічними діями (посилення тривоги, безсоння). Частка респондерів склала 22 хворих (68,8%), у 16 з яких відмічалась практично повна редукція депресивної симптоматики, а у 8 - позитивний терапевтичний ефект спостерігався з першого тижня лікування. Небажані ефекти виникли у 26 осіб (81,3%). Серед них найважче хворі переносили посилення тривоги (9 осіб - 28,1%) та безсоння (7 - 21,9%) на початку терапії. Серед інших побічних дій (до 10,0% випадків) відмічалися виникнення чи посилення нудоти, зниження апетиту, сухість в роті, діарея, головний біль та поодинокі випадки запаморочення, сонливості, загальмованості вдень, блювання, відчуття жару, ознобу.

Із 29 хворих, які отримували амітриптилін (четверта підгрупа), завершили дослідження 20 (69,0%). Частка респондерів склала 18 осіб (62,1%), у 14 з яких відмічалась практично повна редукція депресивної симптоматики. У 9 (31,0%) пацієнтів позитивна динаміка спостерігалася вже на першому тижні, що підтверджували дані BDI. Особливістю психотропної дії амітриптиліну було швидке зменшення симптомів психічної тривоги (дані HAM-D21 корелювали із показниками опитувальника Спілбергера-Ханіна) та диссомнії. Редукція проявів соматичного симптомокомплексу депресії під час першого-другого тижнів терапії часто маскувалася холінолітичними ефектами.

Важливою обставиною, що негативно вплинула на якість лікування пацієнтів цієї підгрупи, була висока частота й вираженість побічних ефектів. У всіх 29 хворих відмічалась сухість в роті, яка зменшувалась на 7-14-й день терапії. Також часто (75,9%) спостерігався седативний вплив у вигляді посилення сонливості, в'ялості, зниження концентрації уваги та працездатності. Рідше виникали такі небажані явища, як головний біль, відчуття гіркоти в роті, запаморочення, біль та дискомфорт в ділянці серця, поодинокі випадки зниження артеріального тиску, утруднення сечовипускання, тимчасове порушення зору, короткочасний стан дереалізації після прийому препарату в перші кілька днів. У зв'язку з розвитком побічних дій 11 пацієнтам зменшили добову дозу препарату до 12,5-25 мг протягом 1-4 тижнів, а 9 (31,0%) хворих вибули із дослідження.

Порівнюючи темп редукції депресивних розладів у хворих в терапевтичних підгрупах, можна зробити висновок про значну схожість даного показника при застосуванні досліджуваних антидепресантів. Разом з цим більш відстрочений в часі ефект спостерігався при застосуванні флуоксетину. Щодо редукції тривоги, то найбільш ефективними виявилися амітриптилін та міансерин. Статистично достовірний анксіолітичний ефект флуоксетину спостерігався з 3-го тижня терапії. У пацієнтів, що приймали тіанептин, усунення тривожної симптоматики відбувалась найбільш рівномірно.

Вибір оптимальної антидепресивної терапії передбачає врахування, поряд зі спектром психотропної активності препаратів, їх переносимість та взаємодію з іншими лікарськими засобами. Це положення особливо актуально для пацієнтів загальномедичного профілю, враховуючи їх чутливість до побічних ефектів антидепресантів та одночасний прийом соматотропних препаратів. Як показують результати дослідження, найменш сприятливий профіль переносимості визначався у амітриптиліну та флуоксетину, але важкість побічних ефектів була більшою у першого, що зумовило значно більший відсоток відмови від терапії пацієнтами саме цієї підгрупи. У підгрупах хворих, які приймали тіанептин і міансерин, небажані явища спостерігалися значно рідше і легше переносилися хворими. В цілому тіанептин, міансерин та флуоксетин виявили себе як досить безпечні антидепресанти для застосування у дослідженої категорії хворих.

Для всіх терапевтичних підгруп характерною була більш швидка та повна редукція симптоматики у пацієнтів із легким ступенем вираженості депресивного розладу. Хворим із помірно вираженою депресією частіше були необхідні корекція дози чи заміна антидепресанту, а також додаткове призначення інших психотропних препаратів. Це значно ускладнювало курацію пацієнтів і вимагало спеціальної підготовки лікаря.

Для встановлення залежності між труднощами, які виникали під час лікування, та ступенем важкості депресивного розладу нами було введено поняття "одиниця утруднення терапії" (ОУТ). До ОУТ ми зараховували випадки прояву одного чи більше побічного ефекту, необхідність зміни дози антидепресанту, призначення препарату для корекції небажаних явищ, відміни чи заміни антидепресанту. Залежність кількості ОУТ від ступеня важкості депресії (первинне обстеження хворого за BDI) представлено на рис. 1.

Рис. 1. Кількість ОУТ на одного пацієнта в залежності від величини балу за шкалою BDI.

Аналіз наведених даних свідчить, що значні труднощі при здійсненні антидепресивної терапії (> 2 ОУТ на одного пацієнта) виникали при депресивних розладах помірного та важкого ступеня (> 26 балів за BDI), що було нами враховано при створенні алгоритму ранньої діагностики і тактики лікування досліджуваної категорії хворих (рис. 2).

Рис.2. Алгоритм діагностики і тактики лікування депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної мережі.

Результати проведеного дослідження свідчать про те, що при виборі антидепресанту доцільним є врахування рівня тривоги та соціальної активності пацієнта. За високого рівня тривоги з вираженим безсонням та можливістю лікуватися із відривом від виробництва препаратом першого вибору є міансерин (30-90 мг перед сном чи протягом дня). Також доцільно застосовувати тіанептин (37,5 мг на добу). За високого рівня тривоги з вираженим безсонням, але без можливості лікуватися із відривом від виробництва препаратом першого вибору може бути тіанептин та інші антидепресанти ІІ-ІІІ покоління із збалансованою дією.

При низькому рівні тривоги і вираженій анергії, апатії, психомоторній загальмованості препаратом першого вибору є флуоксетин. Також доцільно використовувати тіанептин та інші сучасні антидепресанти із збалансованою та рединамізуючою дією.

Для виявлення побічних ефектів та корекції лікування обов'язковим є контроль динаміки психічного та соматичного стану хворого на 1 і 4-му тижнях терапії і через 3 міс після закінчення курсу лікування.

Метою четвертого етапу дослідження було порівняння динаміки рівня якості життя пацієнтів основної (31 хворий, який отримував антидепресивну терапію) та контрольної групи (26 пацієнтів з коморбідними депресивними розладами, які відмовилися від прийому антидепресантів). Визначення рівня якості життя хворих проводилося до початку лікування та через півроку катамнестичного спостереження (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка рівня якості життя пацієнтів основної і контрольної груп

Рівень якості

життя

Групи спостереження

Основна

Контрольна

до лікування

катамнез

до лікування

катамнез

абс.

%

абс.

%

абс.

%

абс.

%

Високий

0

0,0

16

51,6

0

0,0

2

7,7

Хороший

6

19,4

8

25,8

10

38,4

11

42,3

Задовільний

19

61,3

6

19,4

12

46,2

9

34,6

Незадовільний

5

16,1

1

3,2

4

15,4

4

15,4

Вкрай незадовільний

1

3,2

0

0,0

0

0,0

0

0,0

Всього

31

100

31

100

26

100

26

100

Отримані дані свідчать про більш суттєве підвищення якості життя у хворих, які приймали антидепресанти, порівняно із пацієнтами, яким призначалася тільки соматотропна та симптоматична терапія.

Таким чином, впровадження розробленого алгоритму надання лікувально-діагностичної допомоги пацієнтам загальномедичної амбулаторної практики дозволило підвищити ефективність ранньої діагностики та терапії коморбідних депресивних розладів, а також поліпшити якість життя даної категорії хворих.

Висновки

1. У дисертаційній роботі на підставі дослідження поширеності, структури і клініко-психопатологічних особливостей депресивних розладів у пацієнтів загально-медичної амбулаторної практики наведено обґрунтування та нове вирішення науково-практичної задачі вдосконалення ранньої діагностики та оптимізації терапії цих розладів в умовах територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії).

2. Доведено надійність і валідність скринінгового опитувальника М.А. Whooley et al. та обґрунтовано доцільність його використання в умовах амбулаторної ланки загально-медичної допомоги. Встановлено сильний кореляційний зв'язок (r=0,78) між показниками шкали HAM-D21 та опитувальника BDI, що дозволяє рекомендувати останній як зручний та доступний для лікарів-інтерністів психодіагностичний інструментарій.

3. Високий ризик наявності депресії визначався, за результатами скринінгового опитувальника М.А. Whooley et al., у 44,6% обстежених пацієнтів, у 90,0% з них депресивний розлад було верифіковано клінічно. До цього лікарями-інтерністами афективну патологію виявлено тільки у 1,4% осіб групи ризику, що свідчить про незадовільну діагностику депресії у даної категорії пацієнтів.

4. Дослідження структури депресивних розладів дозволило виділити наступні клінічні форми: афективні розлади органічного ґенезу (29,6%), розлади настрою (33,5%), депресивні розлади невротичного регістру (36,9%). Таким чином, для пацієнтів загально-медичної амбулаторної практики, на відміну від хворих психіатричних та соматичних стаціонарів, виявилась характерною висока питома вага депресивних розладів невротичного регістру.

5. Клініко-психопатологічні особливості депресивних розладів у дослідженої категорії пацієнтів полягали у переважанні тривожно-депресивної симптоматики (45,1% обстежених), а також у незначній вираженості клінічних проявів патології. Так, за шкалою HAM-D21 легкий ступінь депресії визначався у 67,4% хворих, помірний - у 27,0%, важкий - лише у 5,6% обстежених. Депресивно-іпохондричний синдром було діагностовано у 23,6% пацієнтів, астено-депресивний - у 20,2%, меланхолічний - у 11,1%. Виявлені особливості клінічної картини коморбідних депресивних розладів потрібно враховувати під час проведення антидепресивної терапії пацієнтам загальномедичної амбулаторної мережі.

6. За результатами дослідження розроблено і впроваджено алгоритм ранньої діагностики та оптимальної терапевтичної тактики стосовно депресивних розладів, а також показання до диференційованої антидепресивної терапії у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики.

7. Застосування запропонованого алгоритму надання лікувально-діагностичної допомоги дозволяє значно підвищити ефективність ранньої діагностики та терапії коморбідних депресивних розладів, а також, за даними катамнестичного обстеження, суттєво поліпшити якість життя хворих.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Теклюк С.В. Скринінгові методи діагностики депресивних розладів у загальномедичній практиці // Вісник Вінницького нац. мед. ун-ту. - 2005. - № 9 (1). - С.154-157.

2. Пішель В.Я., Теклюк С.В. Алгоритми діагностики та лікування депресивних розладів у пацієнтів первинної ланки загальномедичної мережі // Арх. психіатрії. - 2005. - № 2. - С.87-92.

3. Пішель В.Я., Теклюк С.В. Діагностика та терапія депресій у загально - медичній практиці: сучасний погляд на проблему // Арх. психіатрії. - 2004. - № 4. - С.137-141.

4. Пішель В.Я., Полив'яна М.Ю., Теклюк С.В., Коваленко І.В., Максимчук О.Ю., Олевінська В.М., Кавка С.О. Досвід раннього виявлення депресивних розладів у загальномедичній мережі // Арх. психіатрії. - 2003. - № 4. - С.40-43.

5. Полив'яна М.Ю., Теклюк С.В. Про доцільність скринінгу депресивних розладів серед пацієнтів амбулаторно-поліклінічної мережі // Сучасні проблеми психіатрії: Зб. наук. пр. - Київ, 2003. - С.33.

6. Теклюк С.В. Особливості діагностики та терапії депресивних розладів серед пацієнтів загальномедичної практики // YIII університет. наук. - практ. конф. молодих учених та фахівців. - Вінниця, 2004. - С.29.

7. Теклюк С.В. Клініко-патопсихологічні особливості пацієнтів загально-медичного профілю з виявленими депресивними розладами // ІХ Міжнарод. мед. конгрес студентів і молодих вчених. - Тернопіль, 2005. - С.113.

8. Теклюк С.В. Антидепресанти в загальномедичній практиці // Матеріали до ІІ міжвуз. наукової конф. студентів та молодих вчених. - Вінниця, 2005. - С.117-119.

9. Теклюк С.В. Досвід надання лікувально-діагностичної допомоги хворим з депресивними розладами в умовах територіальної поліклініки // XI університет. наук. - практ. конф. молодих вчених та фахівців. - Вінниця, 2005. - С.78.

10. Пішель В.Я., Полив'яна М.Ю., Теклюк С.В. Методика скринінгової діагностики депресивних розладів у загальномедичній мережі // Реєстр галузевих нововведень. - 2005. - Вип.22-23. - Реєстр. № 170/23/05. - С.112.

Анотація

Теклюк С.В. Удосконалення ранньої діагностики та лікування депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2006.

На підставі дослідження поширеності, структури та клініко-психопатологічних особливостей депресивних розладів у пацієнтів загальномедичної амбулаторної практики удосконалено ранню діагностику й тактику лікування цих розладів в умовах територіальної поліклініки (сімейної амбулаторії).

Визначено оптимальний скринінговий інструментарій для виявлення групи високого ризику наявності депресії, створено алгоритм ранньої діагностики даної патології у хворих амбулаторної ланки загальномедичної допомоги.

У дослідженої категорії пацієнтів встановлено значну поширеність депресивних розладів (40,1%), а також особливості їх структури та клініко-психопатологічних проявів, які полягають у високій питомій вазі патології невротичного регістру (36,9%), незначній вираженості депресій (67,4%) і переважанні тривожно-депресивної симптоматики (45,1% обстежених).

Обґрунтовано рекомендації стосовно диференційованої психофармакотерапії коморбідних депресивних розладів, визначено оптимальну тактику лікування дослідженої категорії пацієнтів в умовах загальномедичної амбулаторної мережі.

Ключові слова: загальномедична амбулаторна практика, коморбідні депресивні розлади, рання діагностика, антидепресивна терапія

Аннотация

Теклюк С.В. Усовершенствование ранней диагностики и лечения депрессивных расстройств у пациентов общемедицинской амбулаторной практики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. - Украинский научно-исследовательский институт социальной, судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. Киев, 2006.

На основании исследования распространенности, структуры и клинико-психопатологических особенностей депрессивных расстройства у пациентов общемедицинской практики усовершенствованы ранняя диагностика и тактика лечения этих расстройств в условиях территориальной поликлиники (семейной амбулатории).

Определен оптимальный скрининговый инструментарий для выявления группы высокого риска в отношении депрессивных расстройств у больных амбулаторного звена общемедицинской помощи. Доказана надежность и валидность опросника М.А. Whooley et al., обоснована целесообразность использования опросника BDI для уточнения результатов скрининга.

Установлена высокая распространенность депрессивных расстройств (40,1%) среди пациентов общемедицинской амбулаторной практики, а также крайне низкий (1,4%) уровень выявляемости данной патологии врачами-интернистами.

Исследование структуры депрессивных расстройств позволило выделить следующие клинические формы: аффективные расстройства органического происхождения (29,6%), расстройства настроения (33,5%), депрессивные расстройства невротического регистра (36,9%). Таким образом, исследованная категория больных характеризовалась высоким удельным весом патологии невротического регистра.

Особенностями клинической картины коморбидных депрессивных расстройств было значительное преобладание тревожно-депрессивной симптоматики (45,1%) и легкой степени их тяжести. По шкале HAM-D21 легкая степень депрессии определялась у 67,4% больных, умеренная - у 27,0%, тяжелая - только у 5,6% обследованных. Депрессивно-ипохондрический синдром был диагностирован у 23,6% пациентов, астено-депрессивный - у 20,2%, меланхолический - у 11,1%. Выявленные особенности клинической картины следует учитывать во время проведения антидепрессивной терапии пациентам общемедицинской амбулаторной сети.

Проведено исследование эффективности, переносимости и безопасности применения антидепрессантов разных классов (тианептин, миансерин, флуоксетин, амитриптилин) у больных с коморбидными депрессивными расстройствами в условиях территориальной поликлиники. Все антидепрессанты обнаружили сопоставимое тимоаналептическое действие. Однако существенные различия наблюдались в спектре и выраженности побочных эффектов, что позволяет рекомендовать использование селективных препаратов.

Полученные данные позволили определить показания к дифференцированному назначению антидепрессантов с учетом клинических особенностей коморбидных депрессивных расстройств и уровня социального функционирования у пациентов общемедицинской амбулаторной сети.

Разработан алгоритм ранней диагностики, определена оптимальная тактика лечения коморбидных депрессивных расстройств у исследованной категории пациентов в условиях общемедицинской амбулаторной сети.

Ключевые слова: общемедицинская амбулаторная практика, коморбидные депрессивные расстройства, ранняя диагностики, антидепрессивная терапия.

Summary

Tekluk S. V. Improvement of early diagnostics and treatment of depressive disorder among the patients of general medical out-patient practice. - Manuscript.

Dissertation for the obtaining scientific degree of a Candidate of Medical Science in speciality 14.01.16 - psychiatry. - Ukrainian Research Institute of Social, Forensic Psychiatry and Drug Abuse, Ministry of Public Health of Ukraine, Kyiv, 2006.

According to research of spreading, structure and clinical psychopathological peculiarities of depressive disorders among the patients of out-patient practice early diagnostics and tactics of treatment of depressive disorders under conditions of territorial policlinic (family out-patients clinic) is improved.

Optimum screening set of instruments for revealing high risk groups which have depressive disorders is determined, the algorithm of early diagnostics of this pathology among the patients of out-patients clinic of general medical help is created.

Considerable spreading of depressive disorders among the researched category of the patients (40,1%) is fixed, and also peculiarities of structure and clinical psychopathological depressive display is fixed which have a big part of neurotic register (36,9%), insignificant display of depressions (67,4%), predominance of anxious depressive symptomatology (45,1%).

Recommendations for differentiated psychopharmacotherapy of comorbid depressive disorders are based, optimum tactics for the treatment of the researched category of the patients under conditions of general medical out-patient net is set.

Keywords: general medical out-patient practice, comorbid depressive disorders, early diagnostics, antidepressive therapy.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.