Прогнозування ступеня важкості прееклампсії та адресатності терапії у вагітних з патологією сечовидільної системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Серед причин материнської та перинатальної захворюваності та смертності провідна роль належить прееклампсії (В.М. Запорожан і співавт., 2005; О.О. Зелінський і співавт., 2006). Останніми роками частота гестозу збільшилася до 16-28%, що пов'язано зі зростанням екстрагенітальної патології у вагітних в 1,7-2,8 рази (Ю.П. Вдовиченко і співавт., 2001; В.В. Ветров і співавт., 2001). При цьому до патологічних процесів, що ускладнюють перебіг пізніх гестозів, відносять широкий спектр захворювань та синдромальних комплексів в різноманітних сполученнях, які розвиваються або загострюються в пізні терміни вагітності (D.A. Duley, J. Mac Gillivzey, 2003). Дискутуються багато підходів до прогнозування ступеня важкості прееклампсіі, але більшість з них виявляються малоефективними. Складність цієї проблеми полягає у тому, що прогноз повинен будуватися на основі полісистемного аналізу із урахуванням як умов внутрішньоутробного розвитку плода, так і функціональної дисрегуляції материнського організму (В.М. Запорожан, Ю.І. Бажора 2001).

Намагаючись оцінити значення гіпертензивних ускладнень при вагітності, варто розуміти, що ці порушення є частиною синдрому поліорганної та полісистемної недостатності. Визначальні симптоми - підвищений артеріальний тиск і втрата білка із сечею можуть бути викликані або самою вагітністю (гіпертензія вагітних без протеїнурії, прееклампсія і еклампсія із протеїнурією), або різними станами, що не відносяться до вагітності, але сполучені з нею (есенціальна гіпертензія, захворювання нирок або їх поєднання (А.Н Гайструк, і співавт. 2006, Б.М. Венцківський, А.Я. Сенчук, 2006).

Запальний процес у сечовивідній системі, зокрема хронічний пієлонефрит, в свою чергу, може призвести до численних ускладнень перебігу вагітності, розвитку прееклампсії, анемії, плацентарної недостатності і гіпоксії внутрішньоутробного плода (I Bar. et al., 2001, Л.Є.Туманова і співавт., 2006).

При цьому основні задачі лабораторних методів дослідження спрямовані на встановлення діагнозу, визначення ступеня активності й важкості патологічного процесу, а також стану функції нирок. Лабораторна діагностика захворювань нирок складається з величезного числа методів, що включають цитологічні, біохімічні, імунологічні та інші підходи. Значний арсенал методів, які традиційно використовуються, створює помітні труднощі в інтерпретації результатів з позицій системного підходу до оцінки гомеостазу (О.Г. Андрієвський і співавт., 2005; В.Ф. Нагорна і співавт., 2006).

Різноманіття терапевтичних підходів поряд із широким діапазоном індивідуальної чутливості диктує необхідність розробки методів, що дозволяють об'єктивно оцінити ефективність проведених лікувальних заходів.

Методи оцінки тяжкості патологічного процесу, які застосовуються у повсякденній клінічній практиці, звичайно спрямовані на ідентифікацію його окремих маркерів. Так, виразність запального процесу прийнято оцінювати по змінах лейкоцитарної формули, ступеня підвищення ШОЕ, виразності диспротеінемії й концентрації окремих білків "гострої фази". Про тяжкість нефротичного синдрому судять по ступеню протеїнурії й гіпоальбумінемії.

Застосовувані методи повинні бути досить інформативними для рішення перерахованих вище задач, тому розробка й впровадження в практику простих і неінвазивних методів дослідження, що сполучають високу інформативність із доступністю для клініко-діагностичних лабораторій є важливим напрямком сучасної діагностики. Наша увага була зосереджена на методі лазерної кореляційної спектроскопії (ЛКС) біологічних рідин, який в останні роки все більше впроваджується в практику багатьох медичних напрямків ( Ю.И. Бажора и соавт., 1998; Ю.И. Бажора, Л.А. Носкин, 2002).

Перевагою методу ЛКС є те, що за допомогою уніфікованого підходу видається можливим вивчення субфракційного складу будь-яких біологічних рідин: від сироватки/плазми крові (А.В. Ломакин и соавт., 1999), сечі ( Н.А. Лисовая, 1999; І.В. Рачок, 2001) до ротоглоткових змивів та конденсатів вологи видихуваного повітря (О.И. Сазонцев, 1997; С.П. Пашолок, 2002) і слізної рідини ( Н.Н. Хлебников, 1999), піхвових змивів (В.Л. Кожаков, 2003).

Субфракційний склад рідин визначається в широкому діапазоні молекулярних гідродинамічних радіусів (від 1 нм до 10000 нм), що дає змогу фіксувати багатопараметрові співвідношення в метаболізмі низькомолекулярних протеїнів, високомолекулярних гліколіпопротеїнів, імунних комплексів різного полімерного складу тощо.

Наявний набір апробаційних досліджень дає нам можливість розраховувати на те, що в питаннях прогнозування та діагностики ступеня важкості прееклампсії субфракційний склад сечі може відображати об'єктивну картину регуляції метаболізму в організмі вагітної.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження було підвищення ефективності прогнозування та діагностики прееклампсії і адресатності терапії у вагітних з патологією сечовидільної системи шляхом дослідження ЛКС- спектрів сечі.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити особливості ЛКС- спектрів сечі у здорових вагітних.

2. Визначити рівні сполучуваності симптомокомплексу прееклампсії з варіантами обтяженості акушерського анамнезу (наявність пієлонефриту, анемії).

3. Оцінити варіанти субфракційного складу сечі за допомогою ЛКС у обстежених вагітних, провести їх клінічну інтерпретацію.

4. Дослідити наявність та клінічне значення уропротеїнів, виявлених за допомогою ЛКС у обстежених вагітних.

5. Встановити інформативні критерії, що визначають прогноз ступеня важкості прееклампсії та адресатності терапії у вагітних з патологією сечовидільної системи.

1. Матеріали та методи дослідження

Під спостереженням знаходилося 150 вагітних жінок (віком від 17 до 39 років), що перебували в Одеському обласному пологовому будинку протягом 2003-2005 років. Фізіологічні пологи відбулися у 124 жінок, кесарів розтин здійснено у 26 жінок. Перинатальних втрат не було.

До основної групи увійшли 135 вагітних жінок з прееклампсією та пієлонефритом. Вагітні основної групи були поділені на дві клінічні групи: до I групи увійшли 103 жінок з хронічним пієлонефритом (56 жінок - у стадії ремісії, 27 - у стадії нестійкої ремісії, 20 - у стадії загострення). До II групи увійшли 32 вагітних з прееклампсією (у 28 вагітних - легкого ступеня, у 4 - середнього ступеня). До третьої групи (контрольної) увійшли 15 практично здорових вагітних жінок.

Діагноз пієлонефриту встановлювали з урахуванням анамнезу захворювання, клініко-лабораторних симптомів з використанням клінічної класифікації.

В цих групах вагітних відпрацьована методика взяття сечі, розроблений семіотичний класифікатор сечі, оцінений внесок екстрагенітальної патології, встановлено чутливість методу ЛКС стосовно традиційних клініко-лабораторних методів дослідження.

Всі вагітні обстежені згідно загальноклінічних протоколів, затверджених МОЗ України. Під час клінічного обстеження у всіх жінок вивчалися скарги, анамнез життя та соматичних захворювань, особливості попередніх вагітностей та пологів, перебіг вагітності, характер менструальної та репродуктивної функцій.

До клінічних методів дослідження увійшли традиційні клініко-лабораторні показники крові та сечі.

Стан внутрішньоутробного плода оцінювали шляхом антенатальної, інтранатальної кардіотокографії (КТГ) з інтерпретацією результатів за шкалами P. Fischer (1976), H. Krebs (1978) за допомогою фетального кардіомонітору (Hewlett Packard - 50A). Оцінювали біофізичний профіль плода за A. Vintzileos. Про стан фето-плацентарного комплексу (ФПК) робили висновки після здійснення типової ультразвукової фето- та плацентометрії, визначення об'єму навколоплідних вод. Ультразвукове дослідження (УЗД) проводили за допомогою сканера “Aloka SSD-680” (Японія).

У роботі використані метод ЛКС, метод семіотичного класифікатору і кластерного аналізу.

Метод ЛКС ґрунтується на зміні спектральних характеристик монохроматичного когерентного випромінювання в результаті світлорозсіювання при проходженні крізь дисперсну систему (сеча). Основний результат аналізу зразка сечі представляли у вигляді гістограми, де за віссю ординат відкладали світлорозсіювальну ефективність, а за віссю абсцис - гідродинамічний радіус світлорозсіювальних частинок діаметром від 0 до 1000 нм. Таким чином, ЛКС-гістограма відбиває співвідношення основних біосубстратів - білкових фракцій, імунних комплексів, а також міжмолекулярні взаємовідношення між ними. Цей метод, на відміну від інших, дає інтегральну оцінку гомеостазу.

Для оцінки функції сечовидільної системи за методом ЛКС використовували лазерний кореляційний спектрометр ЛКС-03 ("Интокс", Росія) з потужністю лазера 8 мВт, довжиною хвилі 0,633 мкм. Реєстрацію кореляційних функцій здійснювали в інтервалі 6,37 м/с при одномоментному кроці 31,8 м/с. Результати ЛКС - метрії оцінювалися за допомогою комп'ютерних програм "Семіотичний класифікатор" (Санкт-Петербург, Інститут ядерної фізики РАН). Дослідження проводилися в лабораторії НДІ експериментальної та клінічної біофізики ОДМУ (м. Одеса).

Програма-класифікатор проводить багатопараметрову обробку спектрів сечі і базується на математичній теорії груп. Після проведеної класифікатором обробки кожний спектр залишається в пам'яті комп'ютера у вигляді 32-мірного простору на площину. За допомогою кластерного аналізу замкнені овальні лінії обмежують зони дисперсії в межах 2 ?. Спектри, які знаходяться поза зоною дисперсії, відповідають гістограмам, різним для порівнюваних груп.

Статистична обробка результатів ЛКС аналізу біологічних рідин здійснювалася за допомогою програм дискретної ідентифікації ЛК- спектрів, відповідно до рекомендацій (Ю.І. Бажора та співавт., 1999, 2001). Вірогідність відмінностей для абсолютних та відносних величин оцінювали за допомогою комп'ютерних прикладних статистичних програм.

2. Результати дослідження та їх обговорення

Для створення класифікатора ЛК-спектрів сечі нами вивчено 150 зразків сечі вагітних жінок репродуктивного віку у терміни від 26 до 40 тижнів вагітності з діагнозом пієлонефрит і прееклампсія, а також здорових вагітних.

На першому етапі за сумарним ЛК-спектром були встановлені інформативні зони спектра сечі. Під інформативними зонами розуміють ті дискретні ділянки сумарного ЛК-спектра, в яких реєструються окремі моди (I-0-75 нм; II-76-220 нм; III-221-1500 нм; IV-більш 1500 нм).

Потім, за аналогією до створених класифікаторів ЛК-спектрів інших біологічних рідин, був визначений базисний нормологічний варіант спектра.

Група 0 - спектри цієї групи умовно віднесені до нормологічних, тому що з найбільшою частотою зустрічаються в популяціях, не обтяжених веріфікованою патологією.

Група 1 - інтоксикаційно-подібні зрушення характеризуються збільшенням у спектрі біосубстратів з середньомолекулярних субфракцій (від 76 до 220 нм).

Група 2 - катаболічно-подібні зрушення супроводжуються перерозподілом убік середньомолекулярних (76-220 нм) і, частково, низькомолекулярних (до 75 нм).

Група 3 - дистрофічно-подібні зрушення характеризуються високим контрастуванням низькомолекулярної зони спектра (до75нм).

Група 4 - алерго-подібні зрушення характеризуються тим, що в спектрі накопичуються високомолекулярні субфракції (від 221-1500 нм).

Група 5 - автоімунно-подібні зрушення характеризуються тим, що в спектрі накопичуються надвисокомолекулярні субфракції (> 1500 нм).

Група 6 - змішані групи відповідають різному характеру одночасних перерозподілів між низько-, середньо- і високомолекулярними субфракціями.

Відносно групи 0 (нормологічної) можна виділити два основних напрямки зрушень гомеостазу, що визначають формування інших груп: гідролітично-спрямовані, які характеризуються збільшенням внеску у світлорозсіювання низько- і середньомолекулярних субфракцій і включають інтоксикаційно-, катаболічно- і дистрофічно-подібні зрушення; полімерно-спрямовані (макромолекулярні), які спостерігаються при збільшенні екскреції із сечею високо- і надвисокомолекулярних субфракцій і включають алерго- і аутоімунно-подібні зрушення.

У численних дослідженнях (В.М. Запорожан і співавт., 2003, Ю.І. Бажора і співавт., 2001) було доведено, що низькомолекулярні зрушення в ЛК-спектрах пов'язані з переважанням у клітинному метаболізмі інтоксикаційно-дистрофічних процесів, а високомолекулярні зрушення відображають рівень модифікованості гуморального імунітету. Тому в семіотичному обґрунтуванні окремих зрушень ЛК-спектрів сечі ми використовували аналогічну систему позначок.

При обстеженні здорових вагітних жінок (контрольна група) виявлено, що при ЛКС-метрії сечі відмічалось 20% нормологічних спектрів та 26,5% катаболічно-подібних. У співвідношенні гідролітично-спрямованих і полімерно-спрямованих зрушень переважали гідролітично-спрямовані (62%), що достовірно нижче відповідних показників у вагітних основної групи ( p < 0,05).

В основній групі жінок у 11(35%) вагітних відзначалася прееклампсія, не обтяжену супутніми захворюваннями, у 56 (73%) жінок відзначена стійка ремісія пієлонефриту. У 17 (12,5%) жінок відзначалася артеріальна гіпертензія при пієлонефриті в стадії ремісії. Анемія зустрічалася в 36,5% пацієнток, у 5 (6%) жінок анемія сполучалася із прееклампсією, також анемія сполучалася з пієлонефритом у стадії загострення у 8 (7%) випадках, нестійкої ремісії - 14 (13,5%) та у стадії ремісії у 9 (10%) жінок. В 54% хворих основної групи визначалася протеїнурія. Слідова протеїнурія супроводжувала різні стадії супутньої патології, а також варіанти клінічного перебігу прееклампсії.

У подальшому методами програмного кластерного аналізу була визначена частота відповідних зрушень, що зустрічаються серед усіх вивчених (135) зразків сечі і встановлені 8 основних семіотичних груп, кожна з яких припускає триступеневу градацію за виразністю. У подальших дослідженнях, відповідно до поставлених задач, визначалася інформативність окремих зрушень сечі серед усіх вивчених зразків.

В результаті проведених досліджень нами встановлено, що автоімунно-подібні та дистрофічно-подібні зрушення частіше зустрічалися у вагітних основної групи. З найбільшою частотою реєструвались дистрофічно-подібні зрушення (36%), при цьому серед цих зрушень в 58% випадків відзначаються виражені дистрофічно-подібні та в 40% - автоімунно - подібні зрушення.

За даними багатьох дослідників, процесам метаболічної дисрегуляції в організмі передує первинна модифікованість клітинних мембран, що надалі може призвести до тканинного некробіозу (теорія "мезальянсу трофобласта та децидуальних клітин", Х.С.С. Валленберг, 1998).

Звідси можна припустити, що в основній групі найбільш функціонально обтяжені стани пов'язані із клітинним анабіозом сечовидільної системи, які відзначаються майже в кожної п'ятої жінки (22%). Менш часто реєструвалися інтоксикаційно-подібні зрушення, які, ймовірно, пов'язані з подразненням паренхіми нирок (12% випадків). Ступінь їх функціональної не напруженості визначається тією обставиною, що виражений характер інтоксикаційно-подібних зрушень (щодо початкових і помірних) відзначаються тільки в 12% спостережень, тобто в 5 разів менше, ніж при дистрофічно-подібних зрушеннях (р < 0,001). Ще рідше відзначались так звані катаболічно-подібні зрушення (10%) і мінімальний їхній обтяжений характер підтверджується тим, що в жодному спостереженні не були зареєстровані виражені характеристики цих зрушень.

Алерго-автоімунні (4%), і алерго-подібні (4%) зміни зустрічались рідше, і ступінь їхньої функціональної напруженості незначний (реєструвались значно виражені).

Отже, характер у цілому обтяженості даної популяції на основі ЛКС зрушень у сечі, встановлений на момент надходження жінок на стаціонарне лікування, відрізняється крайньою розмаїтістю. За ступенем виразності найбільш функціонально напруженими представляються дистрофічні й автоімунно- подібні зрушення, внесок функціонально напружених зрушень в основній групі жінок становить 30%.

У подальших дослідженнях ми встановили субфракційний склад ЛК-спектрів сечі у вагітних з пієлонефритом. ЛКС зрушення в сечі відображають рівень функціональної дисрегуляції в клітинних елементах ниркової системи (Н.А. Лисовая, 1999; І.В. Рачок, 2001). Тому за ступенем збігів різних напрямків зрушень можна вирішувати ряд принципових діагностичних задач.

На основі даних ЛКС досліджень можна стверджувати, що при пієлонефриті в стадії нестійкої ремісії різко зростала частота інтоксикаційно-подібних зрушень сечі, на фоні пропорційного зниження частоти дистрофічно-подібних і алерго-подібних зрушень (p < 0,05).

В залежності від ступеня активності пієлонефриту було виявлено, що інтоксикаційно-подібні зрушення спостерігалися при пієлонефриті в стадії загострення - у 35 %, у стадії нестійкої ремісії в 33% випадків. В той час у пацієнток з пієлонефритом у стадії ремісії збільшувався внесок дистрофічно-подібних (30 %) і катаболічно-подібних зрушень (18%). Ці зміни можуть свідчити про роль ураження тубулоінтерстиціальної тканини в розвитку захворювання.

За відсутності анемії дистрофічно-подібні зрушення виявлено у 30% хворих основної групи, а при анемії легкого ступеня - у 34% вагітних.

При анемії легкого ступеня в основній групі вагітних збільшувався внесок автоімунно- подібних зрушень (25% випадків), зростав ступінь їх вираженості (у 55% жінок зустрічались виражені автоімунно-подібні зрушення). Ці результати дозволили зробити висновок щодо необхідності застосування диференційованої лікувальної тактики. Це пов'язано з тим, що в 34% випадків початкова імунізація пов'язана з активацією тканинного мікробіоза, а в 25% - із процесами тканинної автоімунної сенсибілізації (Носкін Л.А., 2002).

У вагітних 1 групи з прееклампсією без супутньої патології відмічався підвищений вміст дистрофічно-подібних зрушень (47%) порівняно з контролем (p < 0,05). При прееклампсії з супутньою патологією мало місце зниження частоти дистрофічно-подібних зрушень (27%), а також в три рази зростала частота автоімунно-подібних (25%) і катаболічно-подібних зрушень (18%) (p < 0,001). При прееклампсії легкого ступеня без супутньої патології достовірно зростала частота автоімунно-подібних (39 %), інтоксикаційно-подібних (18,5%), катаболічно- і дистрофічно-подібних зрушень (21% випадків). При прееклампсії середнього ступеня важкості спостерігалася тенденція до зростання катаболічно-подібних і автоімунно-подібних зрушень. Нормологічні зрушення були рідкісними.

Таким чином, у вагітних з прееклампсією переважають гідролітично-спрямовані зрушення ЛК-спектра: сума інтоксикаційно-, катаболічно та дистрофічно спрямованих змін становить 89,5%, що перевищує відповідні показники у вагітних з пієлонефритом в стадії загострення (50%), в стадії ремісії (60%) і нестійкої ремісії (66,5%), а також в контролі (46,5%) (p < 0,05).

У клініко-лабораторній практиці досить інформативним вважаються методи, що реєструють вміст білка в біологічних рідинах. Методи, які диференціюють субфракційний склад білкових інгредієнтів, що екскретуються, можуть бути інформативними для діагностики патологічних зрушень в сечі. По-перше, можна визначати переважаючий внесок інших системних розладів до патологічної обтяженості організму. По-друге, за критерієм локалізованості процесу можна судити про характер місцевих та системних розладів при пієлонефриті та прогнозувати розвиток прееклампсії.

Серед усіх обстежених жінок основної групи використовувана методика ЛКС-метрії сечі не встановила наявності уропротеїнів у 42% вагітних. У 18% спостережень виявлені середньомолекулярні уропротеїни, що не мають чіткого функціонального прогнозування, у 25% обстежених жінок визначались низькомолекулярні уропротеїни і у 17% - високомолекулярні.

Порівняно з контрольною групою, у пацієнток з пієлонефритом більш ніж в 3 рази знизилася вірогідність детекції нормологічного варіанту і в 1,5 і 2,5 рази підвищилась вірогідність детекції відповідно низько- і високомолекулярних уропротеїнів (p < 0,01).

При розвитку прееклампсії в 3 рази збільшувалась частота екскреції низькомолекулярних протеїнів порівняно з контролем, що корелювало перевагою гідролітично-спрямованих трансформацій в спектрах ЛКС-сечі. Отже, наявність гідролітично-спрямованих ЛК-спектрів супроводжувалась екскрецією низькомолекулярних уропротеїнів, що свідчило про розвиток дегенеративно-дистрофічних процесів у тканинах організму вагітних.

Таким чином, порівняння гомеостазу здорових вагітних, вагітних з пієлонефритом та прееклампсією виявило характерні відмінності, що чітко визначаються методом ЛКС і мають диференційно-значущі ознаки, що дозволяють прогнозувати розвиток та важкість прееклампсії, на відміну від традиційних клініко-лабораторних методів. Виявлені зміни гомеостазу вагітних основної групи (активація дистрофічних, катаболічних та автоімунних процесів) свідчили про порушення фізіологічних умов розвитку вагітності, що дозволяло прогнозувати розвиток прееклампсії. Чутливість методу ЛКС сечі в діагностиці прееклампсії та оцінці ступеня її важкості у вагітних з патологією сечовидільної системи склала 86,5%, загальноклінічних аналізів сечі - 73,1 %. Одержані нами дані узгоджуються з результатами інших дослідників щодо можливості застосування ЛКС-діагностики для раннього виявлення патологічних змін гомеостазу при розвитку ускладнень вагітності (Нагорна В.Ф., Маричереда В.Г., Пермінова Т.І., 2006).

Після проведеного лікування (згідно протоколам МОЗ України) субфракційний склад сечі у вагітних з прееклампсією характеризувався зменшенням екскреції з сечею низькомолекулярних фракцій на фоні підвищення відсоткового вмісту середньомолекулярних фракцій, збільшенням внеску алерго-подібних зрушень (з 4% до 12%), появою нормологічних спектрів (16%). У пацієнток з пієлонефритом після лікування зменшувалася частота інтоксікаційно-подібних і дистрофічно-подібних зрушень, фіксувалися нормологічно-подібні зрушення. З'ясовано, що лікувальний ефект залежав від природи метаболічної дисрегуляції, яка визначалась за допомогою кластерного аналізу на підставі ЛКС сечі.

Таким чином, метод лазерної кореляційної спектроскопії сечі є високоінформативним та чутливим як простий, неінвазивний, експресний метод прогнозування ураження сечовидільної системи, розвитку прееклампсії, оцінки ступеня її важкості та контролю ефективності проведеної терапії.

Висновки

прееклампсія акушерський сечовидільний симптомокомплекс

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної акушерсько-гінекологічної задачі - підвищення ефективності діагностики та прогнозування розвитку та ступеня важкості прееклампсії у вагітних з патологією сечовивідної системи шляхом впровадження до комплексного обстеження методу лазерної кореляційної спектроскопії сечі.

1. Полімодально усереднена характеристика ЛК-спектрів сечі здорових вагітних згідно розробленої семіотичної класифікації продемонструвала наявність нормологічних спектрів у 20% жінок, дистрофічно-подібних - у 6,5%, гідролітично-спрямованих - у 62% пацієнток.

2. В основній групі жінок у 35% вагітних мала місце прееклампсія, не обтяжена супутніми захворюваннями, в 52% жінок відзначена стійка ремісія пієлонефриту. У 17 (12,5%) жінок відзначалася артеріальна гіпертензія при пієлонефриті в стадії ремісії. Анемія розвинулась в 36,5% пацієнток, з них у сполученні з прееклампсією у 5 (6%) жінок, з пієлонефритом у стадії загострення в - 14 (13, 5 %) випадків, нестійкої ремісії - у 9 (10% ) та у стадії ремісії - у 8 (7%) жінок.

3. В основній групі вагітних з найбільшою частотою мали місце автоімунно-подібні (84%), катаболічно-подібні (76%) дистрофічно-подібні (46,5%) зрушення в сечі. При пієлонефриті в стадії нестійкої ремісії різко зростала частота інтоксикаційно-подібних зрушень сечі, на фоні пропорційного зниження частоти дистрофічно-подібних і алерго-подібних зрушень. При анемії дистрофічно-подібні зрушення виявлено у 34% вагітних, в той час як автоімунно-подібні - в 55% випадків, що свідчило про необхідність застосування диференційованої лікувальної тактики.

4. При розвитку прееклампсії переважали гідролітично-спрямовані зрушення ЛК-спектра: сума інтоксикаційно-, катаболічно та дистрофічно спрямованих змін становила 89,5%, що перевищувало відповідні показники у вагітних з пієлонефритом в стадії загострення (50%), у стадії ремісії (60%) і нестійкої ремісії (66,5%), а також в контролі (46,5%) (p < 0,05). При прееклампсії легкого ступеня достовірно зростала частота автоімунно-подібних (39%), інтоксикаційно-подібних (18,5%), катаболічно- і дистрофічно-подібних зрушень (21%) за відсутності нормологічних спектрів сечі, що відбивало порушення фізіологічних умов розвитку вагітності. Зі збільшенням ступеня важкості прееклампсії спостерігалася тенденція до зростання катаболічно-подібних і автоімунно-подібних зрушень.

5. Патологічна екскреція уропротеїнів за даними ЛК-спектроскопії сечі мала місце у 42% жінок основної групи. Середньомолекулярні уропротеїни, що не мають чіткого функціонального прогнозування, виявлені у 18% спостережень, низькомолекулярні уропротеїни визначались у 25% жінок, високомолекулярні - у 17%. У пацієнток з пієлонефритом детекція нормологічного варіанту уропротеїнів зменшувалась у 3 рази, а низько- і високомолекулярних - підвищувалася відповідно в 1,5 і 2,5 рази у порівнянні з контролем. (p < 0,01). При розвитку прееклампсії детекція низькомолекулярних уропротеїнів, порівняно з контрольною групою, збільшувалась втричі, що корелювало з перевагою гідролітично-спрямованих трансформацій в спектрах ЛКС-сечі і свідчило про розвиток дегенеративно-дистрофічних процесів у тканинах організму вагітних.

6. Субфракційний склад сечі жінок основної групи після лікування характеризувався зменшенням екскреції з сечею низькомолекулярних фракцій на фоні відсоткового вмісту частинок середньомолекулярних фракцій, збільшенням внеску алерго-подібних зрушень (з 16% до 50%), що могло бути пов'язаним з медикаментозним навантаженням на організм вагітних, а також появою нормологічних спектрів (16%), що свідчило про відновлення функції клубочкового фільтраційного бар'єру і ефективність проведеної адресатної терапії.

7. Метод лазерної кореляційної спектроскопії допомагає уточнити характер внутрішніх та міжсистемних порушень організму та з більшою точністю діагностувати та прогнозувати ступінь важкості прееклампсії у вагітних захворюваннями сечовивідної системи (чутливість методу - 86,5% порівняно з загальноклінічними дослідженнями сечі - 73,1%), що дозволяє рекомендувати його з метою експресної діагностики та оцінки ефективності проведеної терапії.

Література

1. Бондар О.В. Диференціальна діагностика порушень у системі уролітіазу при прееклампсії на пізніх термінах ускладнених вагітностей // Одеський медичний журнал. - 2004. - №3.- С. 88-90.

2. Бондар О.В. Прогнозування гестоза у вагітних з патологією сечовидільної системи з допомогою лазерної кореляційної спектроскопії // Вісник морської медицини. - 2005. - №4. - С. 30-32.

3. Бондар О.В. Рання діагностика акушерських ускладнень у вагітних із пієлонефритом і прееклампсією // Одеський медичний журнал. - 2006. - №1. - С. 41-43.

4. Бондар О.В. Ранняя диагностика гестозов у беременных с риском развития железодефицитной анемии // Репродуктивное здоровье женщины. - 2006. - №1. - С.100-102.

5. Бондар О.В. Запорожан В.М., Рожковська Н.М. „Спосіб диференціальної діагностики пієлонефриту у вагітних з прееклампсією” // Деклараційний патент МПК(2006) А61В10/00 A61N5/06 на корисну модель № 16216 від 17.07.2006 р.

6. Запорожан В.М., Бондар О.В. “Прогнозування прееклампсії у вагітних з анемією та пієлонефритом // Тези доп. XI Конгресу СФУЛТ. - м. Полтава. - 2006. - С. 220.

Размещено на Allbest.ru