Патогенетичні основи та принципи ведення хворих на хронічний червоний вовчак з використанням метаболічної терапії

Дисперсійний аналіз показав, що вираженість дискоїдних вогнищ визначалася концентраціями в крові IL4 (R=4,49, p=0,007), IL6 (D=3,60, p=0,019), CD95⁺ (D=5,82, p=0,002), еритеми - IL4 (D=3,43, p=0,023), телеангіектазій - IL4 (D=7,90, p<0,001) і gIF (D=2,79, p=0,049), дифузної алопеції - IL6 (D=3,93, p=0,013), рубцевої алопеції - IL10 (D=12,16, p<0,001), трофічних змін шкіри та її придатків - IL2 (D=3,79, p=0,015), IL4 (D=3,14, p=0,033), TNFa (D=3,05, p=0,037).

Узагальнюючи дані регресійного, одно- і багатофакторного дисперсійного аналізу можна зробити наступні висновки: 1) вираженість усіх клінічних варіантів ураження шкіри визначає вміст регуляторного IL4; 2) вираженість дискоїдних вогнищ залежить від вмісту в крові IL6 і CD95⁺; 3) атрофія шкіри і трофічні зміни її придатків пов'язані з рівнями в крові IL2 і TNFa; 4) на розвиток телеангіектазій впливає gIF; 5) вираженість еритеми, бульозних елементів і алопеції від дисбалансу цитокінової мережі не залежать.

На нашу думку, зниження концентрації в крові IL4<43 пг/мл (<M-3m хворих) є несприятливим чинником перебігу ХЧВ, вміст IL6>15 пг/мл відображає значну вираженість дискоїдних вогнищ, IL2>6 пг/мл і TNFa>224 пг/мл - атрофії шкіри і трофічних змін її придатків, gIF<7 пг/мл - телеангіектазій.

При дослідженні деяких показників імунної відповіді в хворих на СЧВ (IL1b, IL4, IL6, TNFa), встановлено істотний вплив шкірного синдрому на стан імунітету (W=0,037, R=4,387, p<0,001). Шкірний синдром впливав на рівень у крові IL1b (відповідно KW=4,31, p=0,038). Вираженість шкірного синдрому в хворих на СЧВ позитивно співвідносилася з IL4 (r=+0,231, p=0,030), що, імовірно, пояснюється пригніченням IL4 -індукованої прозапальними цитокінами деструкції тканин шкіри.

У хворих на СЧВ із ураженням шкіри вірогідно підвищувався (S=2,36, p=0,019) вміст у крові IL4, складаючи 35,8±1,41 пг/мл (у контрольній групі - 32,2±0,64 пг/мл). На інтегральний стан цитокінової мережі впливали локалізація та поширеність патологічного процесу (WR=4,19-11,49, p<0,001).

Необхідно відмітити, що вміст IL1b і IL6 залежав від усіх варіантів локалізації ХЧВ, тоді як концентрація TNFa з топографією ураження шкіри не була пов'язана. Локалізація патології на шиї і плечах обумовлювала рівень IL2 (відповідно D=5,24, p=0,008 і D=13,45, p<0,001), на волосистій частині голови і спині - IL10 (D=13,98, p<0,001 і D=3,78, p<0,001), обличчі і грудній клітці - gIF (D=3,18, p=0,020 і D=4,91, p=0,002).

На вміст TNFa--і gIF впливало число топографічних регіонів ураження шкіри (відповідно D=11,92, p<0,001 і D=4,24, p=0,005), а на рівень CD95⁺ - кількість вогнищ (D=4,01, p=0,024). Від першого параметра поширеності ХЧВ у першу чергу прямо залежали показники IL1? (R=+3,21, p=0,002), а від другого - CD95⁺ (R=+3,16, p=0,003). Таким чином, можна висловити наступну пропозицію, що має практичну значимість: негативними прогностичними критеріями в плані поширеності патологічного процесу є показники в крові IL1b>145 пг/мол, а у відношенні кількості вогнищ ураження - значення CD95⁺>6 пг/мкл (>M+3m хворих).

Виявлено кореляційні взаємозв'язки рівнів а-нДНК, а-ФЛ, СРБ і показників цитокінової мережі в хворих з різними варіантами ХЧВ. За нашими даними, при ХЧВ із рівнем а-нДНК прямо корелювали показники в крові IL1b (r=+0,430, p=0,001) і IL6 (r=+0,459, p<0,001), а зворотньо - gIF (r=-0,423, p=0,001). Параметри а-ФЛ співвідносилися з IL1b (r=+0,510, p<0,001) і з IL4 (r=-0,261, p=0,048), вміст СРБ - з IL6 (r=+0,465, p<0,001) і CD95⁺ (r=+0,258, p=0,049). Отже, дисбаланс цитокінової мережі при ХЧВ може визначати появу аутоантітіл . Показана несприятлива дія у цьому плані протизапальних IL1b і IL6 і захисний ефект імунорегулюючих IL4 і gIF.

При гістологічному дослідженні у всіх хворих виявлялися ознаки, характерні для ДЧВ. При дослідженні епідерміса було встановлено, що у всіх хворих на ДЧВ виявляється експресія цитокератину 6 типу в клітинах базального і шипуватого шарів, однак ступінь фарбування клітин варіював від слабкого до помірного. В контрольних зрізах шкіри здорових людей експресії даного цитокератину не виявлено. При морфометричному дослідженні встановлено, що питома площа, яку займають цитокератин-6-позитивні клітини, варіювала від 12,88% до 20,11%, у середньому складаючи 16,53±2,53%. Можливо, поява 6 типу цитокератину в клітинах епідерміса пов'язана з репресією генів цитокератину, або внаслідок стимуляції базальних кератиноцитів цитокінами, або в результаті аберантної активації частини генома в активно проліферуючих клітинах.

При дослідженні цитокератину 10 відмічена його експресія в клітинах супрабазальних шарів, причому в клітинах шипуватого шару експресія була слабкою. У контрольних зрізах шкіри здорових людей експресія даного цитокератину виявлялася у всіх клітинах, розташованих вище базального шару, у тому числі й у клітинах шипуватого шару. Питома площа, займана цитокератин-10-позитивними клітинами, коливалася від 54,49% до 61,26%, у середньому складаючи 58,89±2,54%. Дані зміни відображають затримку дозрівання та сповільнення трансформації кератиноцитів при ДЧВ.

При дослідженні експресії цитокератинів у волосяних фолікулах встановлено, що цитокератин 6 типу не експресується ні в хворих на ДЧВ, ні в здорових осіб. Експресія 10 цитокератину в клітинах волосяних фолікулів виявилася ідентичною епідермісу - у здоровій шкірі він з'являвся в 2-3 рядах кератиноцитів шипуватого шару, при цьому його експресія була значною. У хворих на ДЧВ даний цитокератин з'являвся в 3-4 рядах клітин шипуватого шару, при цьому тільки в 5-6 рядах він досягав максимальної інтенсивності. Питома площа цитокератин-10-позитивних клітин коливалася від 38,75% до 60,10%, у середньому складаючи 50,30±8,45%.

Клітинні інфільтрати дерми виявлялися дифузно поблизу дермо-епідермального з'єднання, навколо судин, волосяних фолікулів і придатків шкіри, в їх складі переважали клітини лімфоїдного ряду з невеликою домішкою макрофагів і плазматичних клітин. Щільність осередкових інфільтратів була набагато більшою, ніж дифузних. Найчастіше інфільтрати навколо волосяних фолікулів були настільки щільні, що створювалося враження формування навколофолікулярних муфт. До складу навколофолікулярних інфільтратів входили в основному CD4+-лімфоцити. При кількісній оцінці щільності CD4+-лімфоцитів встановлено, що цей показник склав 163,3±24,7 клітин на 1 мм². При ІГХ-фарбуванні на маркер макрофагів (CD68) встановлено, що макрофаги розташовувалися в дермі дифузно, утворюючи щось на зразок “сітчатої” структури, також вони входили і до складу навколофолікулярних інфільтратів. Питома площа дермальних макрофагів (CD68+) склала 11,5±3,3%. Необхідно відмітити, що до складу навколофолікулярних інфільтратів входили, в основному, місцеві дермальні макрофаги, позитивні на маркер CD1a, а до складу “сітчатих” структур - макрофаги гематогеного походження (CD68+, CD1a-). У дермі виявлялися вогнища мукоїдного набрякання у вигляді ділянок з базофілією основної речовини, а також помірний навколосудинний набряк. Судини дерми були різко розширені без ознак облітерації просвіту та проліферації ендотелію.

При дослідженні зрізів, пофарбованих на CD1a маркер, в епідермісі відмічали різке збільшення площі CD1a+ структур, що являли собою відростки клітин Лангерганса. Їхня питома площа (стосовно загальної площі епідермісу) склала 26,5±2,9%. Таке різке посилення експресії CD1a-маркера в епідермісі може бути пов'язане як зі збільшенням кількості та розмірів відростків клітин Лангерганса, так і зі зменшенням товщини епідермісу. Дані зміни, швидше за все, відображають посилену функцію клітин Лангерганса, що, як передбачається, беруть участь у презентації аутоантигена, який утворюється в ушкоджених кератиноцитах [Caricchio R. et al., 2003;Casciola-Rosen L.A. et.al., 1994].

Таким чином, проведені комплексні біохімічні, фізико-хімічні, імунологічні та імуноморфологічні дослідження в хворих на ХЧВ виявили виражені метаболічні та імунні порушення, ступінь вираженості яких залежав від особливостей клініки та перебігу захворювання, що стало обґрунтуванням включення в комплекс лікування хворих препаратів метаболічної дії (кардонат, глутоксим). Використання метаболічної терапії передбачає стимуляцію проліферації та диференціювання нормальних клітин і активацію процесів апоптозу трансформованих клітин, супресію індукції цитокінів, вільних радікалів, нормалізацію вмісту оксиду азоту і антиоксидантних факторів захисту при різних формах ХЧВ [К.С.Павлова, 2000; Пєтухов В.И.,2000; Соловйов А.И., Стефанов О.В., 1996]

Залежно від методу лікування, пацієнти були розділені на дві групи. Перша група - основна (90 пацієнтів) - одержували комплексне лікування за розробленою методикою. Друга група - група порівняння (25 пацієнтів) - одержували традиційну терапію. Традиційна терапія хворих на ХЧВ включала: базисну терапію амінохіноліновими препаратами; ангіопротектори; гепатопротектори; вітамінотерапію. Зовнішньо - фотопротектори з SPF 30-100; нестероїдні або кортикостероїдні креми: елоком, бетаметазона валерат, пантестин, пантенол.

Основна група хворих на ХЧВ була розділена на 4 репрезентативні підгрупи:

Хворим 1А групи (26 пацієнтів - 28,9%) традиційну терапію поєднали з кардонатом - препаратом метаболічної дії.

Хворим 1Б групи (24 пацієнта - 26,6%) традиційну терапію поєднали з імунним препаратом спрямованої дії - глутоксимом.

Хворі 1В групи (25 пацієнтів - 27,7%) поряд із традиційною, одержували комплексну метаболічну терапію (КМТ), що включає кардонат і глутоксим.

Хворі 1Г групи (15 пацієнтів - 16,6%) з ДЧВ, разом із традиційною і комплексною метаболічною терапією, одержували внутрішньовогнищеві ін'єкції дипроспану.

За наявності виражених дискоїдних вогнищ (особливо в ураженнях волосистої частини голови) у стадії набряку та інфільтрації (1 Г група) - вводили в осередок дипроспан (по 5 мг 1 раз на 7 днів; потім 1 раз на 2-4 тижні 3-5 ін'єкцій). Обгрунтуванням застосування введення дипроспану в цих випадках був доведений кореляційним аналізом прогнознегативний вплив локалізації уражень на шкірі волосистої частини голови на перебіг дерматозу.

Кардонат призначався всередину, по 1 капсулі 2-3 рази в день, тривалістю 4-6 тижнів. Обґрунтуванням застосування кардонату, що містить комплекс амінокислот і коферментних форм вітамінів групи В, був його широкий спектр метаболічної дії, здатність нормалізувати процеси мітозу кліток, корегувати клітинний імунітет, обмін вуглеводів, білків і ліпідів, поліпшувати детоксикаційну функцію печінки, що у сукупності забезпечує комплексну регулюючу дію на обмінні процеси в організмі [І.Чекман, та ін., 2003; І.М.Чоповський, 2003].

Глутоксим призначався по 60 мг (2 мл 3% розчину) в/м через день № 5; потім, за убуваючою схемою: через 2 тижні - 60 мг в/м 1 раз у 7 днів - 4 ін'єкції; потім внутрішньом'язово по 30 мг (1 мл 3% р-ну) - 1 раз у 2 або 4 тижні - 1 -2 ін'єкції. Обґрунтуванням вибору глутоксиму була його доведена спрямована імунотропна дія. Глутоксим - лікарський препарат із групи тимопоетинів, будучи метаболічним імуномодулятором, регулює редокс-чутливу експресію генів: -ланцюг IL-2, TNF, IF, генів c-fos, Bax і Bcl-2, сприяє адекватній імунокорекції [Корсунская И.М. и др.., 2003].

Ефективність терапії хворих на ХЧВ визначалася найближчими і віддаленими результатами лікування. Переносимість лікування у всіх пацієнтів була гарною. Побічні ефекти комплексного лікування хворих на ХЧВ у досліджуваних групах не реєструвалися.

Ефективність найближчих результатів лікування оцінювали за швидкістю регресу висипань і настанню ремісії з виділенням наступних станів: “клінічна ремісія”, “неповна клінічна ремісія”, “поліпшення”, “без ефекту”, “погіршення”.

У 1А групі хворих регрес активних клінічних проявів захворювання спостерігався швидше в 1,2 рази, ніж у групі порівняння, що одержували традиційну терапію (27,60,22 днів і 28,30,12 днів відповідно); у 1Б групі хворих висипання регресували в 1,4 рази швидше (22,80,18 днів); у 1В групі хворих на ХЧВ, які одержували КМТ, що включала кардонат і глутоксим, - у 1,8 рази (180,22 днів). У 1Г групі пацієнтів з дискоїдними висипаннями, які одержували поряд з комплексною метаболічною терапією, внутрішньовогнищеві ін'єкції дипроспану, також у 1,8 рази зменшувалася тривалість активних клінічних проявів захворювання.

В основній групі клінічна ремісія була досягнута у 73 (81,1%) хворих; неповна клінічна ремісія - у 14 (15,5%) хворих; поліпшення - у 4 (4,4%) хворих; відсутність ефекту і погіршення від проведеної терапії не спостерігалися. У групі порівняння клінічна ремісія досягнута в 14 (56,0%) хворих; неповна клінічна ремісія - у 7 (28,0%) хворих; поліпшення - у 2 (8,0%) хворих; відсутність ефекту - у 2 (8,0%) хворих.

Клініко-лабораторні співставлення і статистичний аналіз динаміки результатів обстеження хворих на ХЧВ виявили достовірні відмінності та підтвердили ефективність розробленого методу лікування хворих на ХЧВ із застосуванням карбонату і глутоксиму.

Стан ПОЛ/АОЗ у хворих на ХЧВ було вивчено в динаміці після проведеного лікування при досягненні клінічної ремісії, наприкінці 2-12 тижнів, у середньому 3,8±0,28 тижнів. Виявлено, що на 34,9% зменшився вміст у крові ДК (S=7,75, p<0,001), на 9,3% - МДА (S=2,55, p=0,012) і на 3,8% нітритів (S=2,65, p=0,009), при цьому підвищилася на 26,3% активність СОД (S=2,21, p=0,029) і на 17,0% рівень токоферолемії (S=3,62, p<0,001). Активність Кат істотно не змінилася (S=0,14, p=0,891). Необхідно відмітити, що після лікування показники МДА і ТФ залишалися ще зміненими, у порівнянні з аналогічними в здорових людей (відповідно S=3,30, p=0,002 і S=2,34, p=0,022), у той час, як вміст ДК нормалізувався (S=1,63, p=0,105), а активність СОД стала вірогідно перевищувати значення в контролі (S=2,06, p=0,043).

Зміни інтегрального стану ПОЛ/АОЗ після лікування залежали (p<0,001) від кількості рецидивів (WR=21,51), тривалості наступної ремісії (WR=22,15), вираженості клінічних проявів захворювання, локалізації та поширеності патологічного процесу (WR=5,96-66,62).

Динаміка показників ПОЛ/АОЗ виявила виражені кореляційні зв'язки (p<0,001) у хворих на ХЧВ, комплексна терапія яких включала кардонат (1А група) (WR=8,09), глутоксим (1Б група) (WR=21,85), кардонат і глутоксим (1В група) (WR=85,79) і введення дипроспану (1Г група) (WR=10,38). Активність Кат збільшувалася в 1А и 1Б групах (відповідно R=+3,12, p=0,003 і R=+2,27, p=0,027), а рівень нітритемії зростав на тлі застосування глутоксиму (1Б група) (R=+2,05, p=0,046), що вказувало на можливий стимулюючий ефект синтезу NO. У групі хворих, комплексна терапія яких включала кардонат (1А група), відмічалося достовірне збільшення показників токоферолемії (R=+3,41, p=0,001), активності СОД (R=+3,36, p=0,002) і Кат (R=4,34, p<0,001), але при цьому не змінювалися такі параметри ПОЛ, як ДК і МДА. У цій же групі виявлено зменшення вмісту в крові кінцевих метаболітів синтезу NO (R=-2,75, p=0,008). Аналіз результатів дослідження в 1Г групі, що одержували КМТ і введення дипроспану, показав підвищення концентрації МДА (R=+8,61, p<0,001) і зниження активності ферментів АОЗ - СОД (R=-11,27, p<0,001) і Кат (R=-4,09, p<0,001).

Після лікування спостерігали зміни фізико-хімічних параметрів крові: достовірне підвищення на 1,7% ПН1 (S=2,80, p=0,006) і на 14,8% ФУ (S=2,16, p=0,033), зменшення на 8,8% ВЕ (S=2,63, p=0,010) і на 13,5% ВР (S=2,06, p=0,042). Відмічено достовірний (p<0,001) вплив вираженості окремих варіантів ураження шкіри в хворих на ХЧВ на динаміку інтегрального фізико-хімічного стану крові, особливо при дискоїдних осередках (WR=21,53) і атрофії шкіри (WR=37,75).

Аналіз фізико-хімічного стану крові хворих на ХЧВ у динамиці до- і після лікування виявив деякі особливості змін параметрів крові залежно від способу терапії. Так, найбільш виражений достовірний (p<0,001) вплив відмічено після комплексної терапії з використанням кардонату і глутоксиму (1В група) (WR=7,65); трохи в меншому ступені (у порядку убування) - після комплексної терапії з включенням глутоксиму (1Б група) (WR=4,89), КМТ і внутрішньовогнищевих ін'єкцій дипроспану (1Г група) (WR=3,87); після кардонату (1А група) (WR=3,50). Необхідно відмітити, що традиційна терапія не поліпшувала біофізичні показники реологічних властивостей сироватки, а збільшувала зміни, що мали місце. Так, стали великими, у порівнянні зі здоровими людьми, параметри ПН1 (S=7,37, p<0,001), ПН3 (S=5,03, p<0,001) і ПН4 (S=2,53, p=0,013), ще більш відхилилися від норми показники ФК (S=4,23, p<0,001), ВЕ (S=5,23, p<0,001) і ЧР (S=5,04, p<0,001).

Регресійний аналіз показав залежність динамічної міжфазної активності крові від використання в комплексній терапії кардонату і глутоксиму, причому в першій групі хворих - ПН1 (R=-3,21, p=0,002) і ПН2 (R=+3,83, p<0,001), а в другій - ПН3 (R=-2,22, p=0,031) і ПН4 (R=+2,75, p=0,008). Можна припустити, що кардонат змінює співвідношення в крові низькомолекулярних білкових з'єднань, а глутоксим - високомолекулярних.

Показано, що комплексна традиційна терапія в поєднанні з кардонатом підвищувала в'язкоеластичні властивості крові (R=+6,03, p<0,001), а використання в комплексному лікуванні внутрішньовогнищевих ін'єкцій дипроспана підвищувало релаксаційні властивості крові (R=+7,57, p<0,001), що є позитивним чинником при ХЧВ. Проте, після традиційного лікування констатувалося ще більше пригнічення цих фізико-хімічних параметрів, що можна пояснити впливом інших груп препаратів (4-амінохінолінові препарати).

Отримані дані можуть бути використані при виборі тактики лікування, що, має практичне значення: хворим на ХЧВ при зменшенні ВЕ<27 мН/м показано призначення в комплексній терапії кардонату; при зниженні ВР<90 поряд із КМТ - введення дипроспану; усім пацієнтам на ХЧВ для поліпшення реологічних властивостей сироватки крові обґрунтовано проведення КМТ з застосуванням, поряд із традиційною, кардонату і глутоксиму.

Усі показники цитокінової мережі та рівень CD95⁺ в хворих на ХЧВ після лікування високо вірогідно (p<0,001) змінювалися. Складнощі вихідного дисбалансу цитокинів у такої категорії хворих ще раз підтверджувала динаміка протизапальних та імунорегуляторних показників. Так, у 1,9 рази зменшувалися концентрації IL1? (S=13,41), у 2,2 рази - IL4 (S=4,86, p<0,001), у 1,6 рази - IL6 (S=8,85), у 2,7 рази - IL10 (S=10,04), у 3,1 рази - TNF? (S=14,97) на тлі зниження рівня (у 1,5 рази) CD95+ (S=8,95). При цьому відбувалося збільшення на 1/3 вмісту IL2 (S=9,08) і на 57,5% - ?IF (S=8,62). Отже, поряд із пригніченням параметрів інших протизапальних цитокінів відмічалася активація IL2 і ослаблення синтезу регуляторного IL4.

При порівнянні параметрів цитокінової мережі в хворих на ХЧВ після лікування та у здорових людей виявилося, що рівень TNF нормалізувався, а всі інші показники - покращилися.

На динаміку інтегрального стану цитокінової мережі після лікування впливали (p<0,001) кількість рецидивів хвороби на попередніх етапах (WR=6,53), тривалість наступної ремісії (WR=6,47) і вихідна вираженість усіх варіантів ураження шкіри (WR=3,25-15,77.

Призначення хворим комплексної терапії в поєднанні з кардонатом (1А група) викликало підвищення в крові концентрацій IL2 (R=+4,61, p<0,001) і IL4 (R=+4,64, p<0,001), але при цьому відбувалося зменшення вмісту IL6 (R=-3,77, p=0,001). Комплексна терапія в поєднанні з глутоксимом (1Б група) сприяла підвищенню рівня ?IF (R=+2,17, p=0,035), а при внутрішньовогнищевому введенні дипроспану (1Г група) - IL10 (R=2,29, p=0,027). Останній метод лікування, крім того сприяв пригніченню показників IL1? (R=-3,28, p=0,002), а використання КМТ (традиційна терапія в поєднанні з кардонатом і глутоксимом - 1В група) сприяло пригніченню продукції TNF? (R=-6,84, p<0,001).

Якщо до лікування рівень CD95⁺ мав кореляційні зв'язки тільки з IL2, TNF? і ?IF, про що мова йшла вище, то до кінця спостереження за хворими на ХЧВ відмічені достовірні співвідношення (p<0,001) з усіма цитокінами. Слід зазначити, що з IL1?, IL4, IL6, IL10 і TNF? спостерігалася пряма взаємозалежність (відповідно r=+0,725, r=+0,654, r=+0,449, r=+0,752, r=+0,676), а з IL2 і gIF - зворотна (r=-0,555 і r=-0,698). Потрібно підкреслити, що саме IL2 і ?IF синтезуються антигенстимулюючими Т-лімфоцитами.

Після лікування експресія цитокератину 6 зберігалася тільки в клітинах базального шару та статистично вірогідно знижувалася (p<0,01). Питома площа, займана цитокератин-6-позитивними клітинами, коливалася від 1,77% до 6,24%, складаючи у середньому 2,64±1,77%. Ступінь зниження питомої площі цитокератин-6-позитивих клітин складав від 3,22 до 8,76 рази, у середньому 6,26.

Встановлена експресія цитокератину 10 типу в клітинах верхніх рядів шипуватого шару, причому інтенсивність фарбування була значно вищою, ніж у групі хворих до лікування. Питома площа цитокератин-10-позитивних клітин коливалася від 64,85% до 69,65% (в середньому - 67,45±2,05%). Ступінь збільшення даного показника в хворих після лікування складав від 1,11 до 1,19 рази, в середньому - у 1,15 рази. Незважаючи на невелике збільшення питомої площі цитокератин-10-позитивних клітин, розходження між групами хворих до і після лікування були статистично достовірними (p<0,01). Таким чином, у результаті проведеного лікування спостерігалася поява цитокератину 10, характерного для зрілих кератиноцитів, у більш глибоких шарах епідермісу, проте інтенсивність експресії його в шипуватому шарі була набагато слабшою, ніж у нормальній шкірі.

Після лікування ступінь вираженості експресії цитокератину 10 в клітинах волосяних фолікулів виявився значно вищим, ніж до лікування. Питома площа цитокератин-10-позитивних клітин волосяних фолікулів коливалася від 62,18% до 74,69%, у середньому складаючи 69,84±4,67%. Розходження між даним показником до і після лікування були статистично достовірними (p<0,01). Ступінь збільшення даного показника в хворих після лікування складав від 1,20 до 1,71 рази (у середньому - 1,39 рази). Таким чином, у результаті проведеного лікування спостерігалася поява цитокератину 10 у більш близьких до базального шару клітинах волосяного фолікула, причому ступінь збільшення питомої площі цитокератин-10-позитивних клітин у волосяному фолікулі був вищим, ніж в епідермісі.

В шкірі зникали дифузні інфільтрати в глибоких шарах дерми, зменшувалася вираженість навколофолікулярних інфільтратів, кількість CD4+-лімфоцитів знизилася в 4,7 рази (p<0,01) і склала 34,6±25,0 клітин на 1 мм². Площа макрофагів (CD68+) зменшувалася в 2,6 рази і складала 4,5±1,5% (p<0,01). Різко понижувалося число CD1a+ макрофагів, що зберігалися винятково навколо сальних залоз. Зменшувалася в 3,7 рази (до 7,2±2,4%, p<0,01) і експресія антигену CD1a в епідермісі. Дані зміни свідчать про зниження антиген-презентуючої функції клітин Лангерганса. У дермі практично були відсутні ознаки мукоїдного набрякання, а також зникала помітна на око ектазія судин.

Віддалені результати лікування в хворих на ХЧВ простежені протягом 5 років. Розвиток СЧВ в жодному з 115 спостережень хворих на ХЧВ не відмічено. Вивчення катамнезу 108 хворих підтвердило ефективність розроблених методів лікування з використанням препаратів метаболічної і спрямованої імунної терапії.

Так, у 1А групі хворих тривалість ремісії збільшувалася в 1,7 рази, кількість рецидивів зменшувалася в 1,5 рази; у 1Б групі хворих тривалість ремісії збільшувалася в 2,1 рази, кількість рецидивів зменшувалася в 1,9 рази; у 1В групі хворих тривалість ремісії збільшувалася в 2,9 рази, кількість рецидивів зменшувалася в 2,8 рази; у 1Г групі тривалість ремісії, частота наступних рецидивів, кількість рецидивів були ті ж, що й у 1В групі.

Кореляційний аналіз показників системи ПОЛ/АОЗ, в'язкоеластичних і релаксаційних властивостей крові, рівнів про- і протизапальних цитокінів і CD95⁺ показав найкращу позитивну динаміку лабораторних змін у 1В и 1Г групах, що одержували КМТ.

З огляду на аналіз фізико-хімічних і біохімічних показників крові в хворих на різні форми ХЧВ, у співставленні з клінічно виділеними прогнознегативними і прогнозпозитивними критеріями перебігу захворювання, найближчими і віддаленими результатами лікування, запропонований диференційований підхід до ведення хворих на ХЧВ:

при дискоїдній формі захворювання з помірно вираженими клінічними проявами тяжкості уражень шкіри, відсутністю фізико-хімічних змін параметрів крові і наявністю порушень системи АОЗ, доцільно традиційну терапію поєднувати з кардонатом;

при дисемінованих формах ХЧВ, при дискоїдній формі захворювання, але з виявленням прогнознегативних клінічних критеріїв, а також при порушеннях фізико-хімічних властивостей крові, цитокінової системи, системи АОЗ, доцільно традиційну терапію поєднувати з глутоксимом і кардонатом;

при ураженнях волосистої частини голови, незалежно від клінічної форми ЧВ, доцільно комплексну терапію доповнювати внутрішньоосередковим введенням дипроспану;

при виявленні у хворих на ХЧВ, незалежно від форми захворювання прогнознегативних клінічних критеріїв і при відсутності можливості дослідження фізико-хімічних, біохімічних, імунологічних параметрів, доцільно традиційну терапію поєднувати з кардонатом і глутоксимом.

ВИСНОВКИ

У роботі представлено теоретичне обґрунтування і нове рішення актуальної проблеми дерматології - підвищення ефективності лікувально-профілактичної тактики при ХЧВ на підставі визначення ролі порушень механізмів тканинної регуляції в патогенезі захворювання та удосконалення диференційно-діагностичного підходу до ведення хворих із застосуванням у комплексному лікуванні метаболічної терапії.

Порівняльний і кореляційний аналіз клінічних проявів і перебігу захворювання в 218 хворих, у т.ч. ХЧВ (n=115), СЧВ із ураженням шкіри (n=72) і СЧВ без шкірного синдрому (n=31) виявив, що особливості клінічних проявів захворювання, частота рецидивів і тривалість ремісії у хворих на ХЧВ залежали (p<0,001) від статі і віку (відповідно WR=6,55 і WR=11,07), супутніх захворювань (WR=9,79), ступеня вираженості ураження шкіри (p<0,001).

Частота рецидивів у хворих на ХЧВ залежала від тривалості захворювання (D=3,93, p=0,013; R=-4,32, p<0,001), тривалості попередньої ремісії (D=5,86, p=0,002; R=+5,49, p<0,001), вираженості уражень шкіри, локалізації патологічного процесу, кількості уражених топографічних регіонів і кількості осередків ураження шкіри (p?0,001). Локалізація уражень на шкірі волосистої частини голови, грудної клітки і спини належала до несприятливих прогностичних ознак (p<0,001). Ступінь імунологічних порушень (формування аутоантитіл до нативної ДНК) залежав від особливостей і ступеня вираженості уражень шкіри при ХКВ і СЧВ (p?0,001). Виявлені зміни можуть служити діагностичними і прогностичними факторами, які необхідно враховувати при виборі обсягу лікувальної і профілактичної тактики.

У хворих на ХЧВ визначено порушення системи ПОЛ/АОЗ, що виявлялися підвищенням вмісту в крові ДК і МДА (p<0,001) на тлі зменшення активності Кат і концентрації ТФ (p<0,001), що залежало (p<0,001) від статі і віку хворих (відповідно WR=10,09 і WR=32,74), тривалості (WR=38,78) і ступеня вираженості уражень шкіри (p<0,001), топографії регіонів ураження (WR=6,43-38,36) і кількості осередків (WR=17,95). Встановлено односпрямованість змін системи ПОЛ/АОЗ в хворих на ХЧВ і СЧВ (p<0,001), при цьому, у хворих на СЧВ із ураженням шкіри порушення антиоксидантного захисту були більш вираженими, ніж в хворих на СЧВ без шкірного синдрому (p?0,001). В хворих на ХЧВ встановлена взаємозалежність параметрів ПОЛ/АОЗ з імунними порушеннями: рівнем а-ФЛ (WR=2,90, p=0,017), а-нДНК (WR=7,17, p<0,001). Після лікування відмічені поліпшення параметрів МДА і ТФ (відповідно S=3,30, p=0,002 і S=2,34, p=0,022) у крові, підвищення активності СОД (S=2,06, p=0,043) при нормалізації показників ДК (S=1,63, p=0,105), найбільш виражені в хворих на ХЧВ, комплексне лікування яких включало метаболічну терапію.

Встановлено порушення фізико-хімічних параметрів крові зі зміною в`язкоеластичних і релаксаційних властивостей, ступінь вираженості яких залежав від особливостей ураження шкіри і поширеності патологічного процесу в хворих на ХЧВ (p?0,001); відмічена зворотна взаємозалежність вираженості телеангіектазій і всіх показників тензіограм (R від -2,77 до -5,45, p=0,008-<0,001). Інтегральний фізико-хімічний стан крові при ХЧВ залежав (p<0,001) від локалізації патологічного процесу (WR від 3,38 до 19,41). Відмічено, що у хворих на СЧВ, у порівнянні з ХЧВ, зміни міжфазних тензіограм крові більш виражені (p<0,001), при цьому в хворих на СЧВ з ураженням шкіри ступінь вираженості змін був вірогідно більшим, ніж в хворих на СЧВ без дерматологічних проявів (відповідно W=0,339, R=1,812, p=0,023 і W=0,236, R=2,592, p=0,001). Встановлено, що для хворих на ХЧВ, у порівнянні з СЧВ, характерні більш низькі значення ПН1 і УНК міжфазних тензіограм (p<0,001), при цьому в хворих на СЧВ із ураженням шкіри виявлені (p<0,001) більш виражені порушення показників динамічної міжфазної тензіореометрії ніж у хворих на СЧВ без шкірного синдрому. Отримані дані можуть бути використані для диференційної діагностики та прогнозування перебігу захворювання. Комплексна терапія з використанням метаболічних засобів (кардонат, глутоксим) сприяла відновленню (p<0,001) реологічних властивостей сироватки, у той час як у групі порівняння, що одержували традиційну терапію, виявлено (p<0,001) погіршення фізико-хімічного стану крові.

У хворих на ХЧВ виявлені порушення цитокінової системи, ступінь вираженості яких корелював з рівнем у крові CD95⁺ (p?0,001). Зміни цитокінового балансу характеризувалися збільшенням концентрацій IL1?, IL4, IL6, IL10 і TNF? (p<0,001) на тлі зменшення вмісту IL2 і ?IF (p<0,001), і залежали від вираженості уражень шкіри (p<0,001). Показано вплив (p<0,001) віку хворих (WR=12,88), числа рецидивів і тривалості ремісії захворювання (відповідно WR=12,69 і WR=6,49) на інтегральний стан цитокінової мережі при ХЧВ. Встановлено, що ступінь вираженості імунологічних порушень у цитокінової системі був вірогідно більшим в хворих на СЧВ із дерматологічними проявами, ніж в хворих на СЧВ без ураження шкіри (W=0,037, R=4,387, p<0,001). Показано, що після комплексної терапії з використанням препаратів метаболічної дії, рівень прозапальних та імунорегуляторних цитокінів відновлювався (p<0,001).

Імуногістохімічними та морфометричними методами у хворих на хронічний дискоїдний червоний вовчак виявлено порушення дозрівання і трансформації кератиноцитів епідерміса і волосяних фолікулів, виражені зміни в дермі, що визначаються складом запального інфільтрату. Гіперпроліферація кератиноцитів характеризувалася появою експресії цитокератину 6 у клітинах базального шару епідерміса, а сповільнення трансформації кератиноцитів виявлялося ослабленням експресії цитокератину 10 типу в супрабазальних шарах епідермісу і клітинах волосяних фолікулів. Встановлено, що дифузні інфільтрати дерми складалися, в основному, з макрофагів гематогенного походження (CD68+, CD1a-), інфільтрати навколоволосяних фолікулів і сальних залоз - з Т-хелперів (CD4+) і дермальних макрофагів (CD68+, CD1a+), у навколосудинних інфільтратах переважали Т-хелпери (CD4+) і макрофаги гематогенного походження (CD68+, CD1a-). Відмічено посилену експресію CD1a-антигену клітинами Лангерганса та гіперплазію їхніх відростків у епідермісі. Вираженість запальних змін дерми визначалася ступенем інфільтрації дерми CD4+-лімфоцитами. Показано, що комплексна терапія з включенням метаболічних препаратів сприяла нормалізації морфологічних та імуногістохімічних параметрів шкіри.

Розроблено диференційований підхід до ведення хворих на ХЧВ і комплексний метод лікування, що полягає у використанні, поряд із традиційною терапією, препаратів метаболічної - антиоксидантної і спрямованої імунотропної дії (кардонат і глутоксим), і запропонований диференційований підхід до їхнього призначення. Впровадження розробленого підходу в лікуванні хворих на ХЧВ сприяло настанню повної клінічної ремісії в 81,1% хворих, у порівнянні з 56,0% хворих, що одержували традиційну терапію. Ефективність комплексної метаболічної терапії підтверджувалася (p?0,001) нормалізацією показників системи ПОЛ/АОЗ, поліпшенням стану фізико-хімічних властивостей крові, відновленням балансу прозапальних і імунорегуляторних цитокінів, нормалізацією морфологічної та імуногістохімічної картини шкіри, а також збільшенням тривалості ремісії в 2,9 рази.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У хворих на ХЧВ ураження більш ніж двох топографічних регіонів, локалізація уражень на шкірі волосистої частини голови, грудної клітки, спини, концентрація в сироватці крові СРБ>7 мг/л і IL4<43 пг/мл є несприятливими факторами перебігу захворювання.

Прогнознегативними критеріями у відношенні поширеності патологічного процесу вважаються ЧР<90 c і IL1?>145 пг/мл, а у відношенні кількості вогнищ ураження - значення CD95⁺>6 пг/мл. Вміст IL6>15 пг/мл відображає вираженість дискоїдних осередків, IL2>6 пг/мл і TNF?>224 пг/мл - атрофії шкіри і трофічних змін її придатків, ?IF<7 пг/мл, ПН4<42 мН/м і ВЕ<27 мН/м - телеангіектазій, МДА>12 мкмоль/л/ч.

Питома площа клітин епідермісу, які експресують 6 тип цитокератину, і кількість CD4+-лімфоцитів у дермі відображають активність запальної відповіді і їх можна використовувати в клінічній практиці для оцінки активності захворювання і контролю ефективності терапії.

Ураження шкіри в двох і більш топографічних регіонах вимагає додаткового призначення антиоксидантів. У випадках параметрів у крові NO₂<5 мкмоль/л показане призначення глутоксиму. В усіх випадках з різко пригніченою системою АОЗ (при СОД<58 Е/м, Кат<17 мкат/л, ТФ<4 мкмоль/л), зменшенні ВЕ<27 мн/м рекомендується кардонат.

Усім пацієнтам з ХЧВ для поліпшення реологічних властивостей сироватки крові обґрунтованим є проведення комплексної метаболічної терапії з застосуванням, поряд із традиційними засобами, кардонату і глутоксиму; внутрішньоосередкове призначення глюкокортикоїдних гормонів.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Белик И.Е. Особенности диагностики различных форм красной волчанки в дерматологической практике // Дерматовенерология, косметология, сексопатология. - 2005. - №1-2(8). - С. 160-164.

Белик И.Е. Обоснование и эффективность метаболической терапии в комплексном лечении больных хронической красной волчанкой. // Дерматологія та венерологія. - 2005. - №4 (30). - С. 29-32.

Белик И.Е. Адсорбционная тензиометрия биологических жидкостей у больных хронической красной волчанкой // Дерматологія та венерологія. - 2006.-№1 (31).-С.19-21.

Бєлік І.Ю. Оцінка клінічного стану та морфологічних змін шкіри у хворих на хронічний червоний вовчак // Питання експериментальної та клінічної медицини.- 2006.- Вип.10, Т.1. - С.114-117.

Белик И.Е. Изменения системы перекисного окисления липидов и антиоксидантной защиты у больных хронической красной волчанкой // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. - 2006. - № 1-2(12). - С.58-63.

Белик И.Е. Патогенетические аспекты развития красной волчанки // Дерматологія та венерологія. - 2006. - №2 (32). - С.24-29.

Белик И.Е. Метаболизм оксида азота при красной волчанке // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. - 2004. - №1-2 (8). - С.42-46.

Белик И.Е. Фотоиндуцированные дерматозы. Красная волчанка // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. - 2005. - №1-2 (10). - С.38-44.

Белик И.Е. Изменение цитокинового статуса у больных хронической красной волчанкой в процессе лечения // Питання експериментальної та клінічної медицини. - 2006. - Вип.10, Т.2. - С. 32-36.

Белик И.Е. Особенности современной тактики ведения и терапии больных хронической красной волчанкой // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2006. - Т7, №3. - С. 460-463.

Белик И.Е. Опыт метаболической терапии в комплексном лечении больных хронической красной волчанкой // Дерматовенерология, косметология, сексопатология. - 2005. - №3-4(8). - С. 84-86.

Проценко Т.В., Белик И.Е., Селезнев А.А. Исследование экспрессии цитокератинов 6 и 10 типов в эпидермисе и волосяных фолликулах у больных дискоидной красной волчанкой // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2006. - Т7, №1. - С. 86, 89-92.

Проценко Т.В., Белик И.Е., Селезнев А.А. Иммуногистохимическое исследование воспалительного инфильтрата при хронической красной волчанке // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2006. - Т7, №2. - С. 244-250.

Проценко Т.В., Белик И.Е. Роль системы цитокинов в патогенезе распространенных и тяжело протекающих кожных заболеваний // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. - 2003. - №1-2 (6). - С.34-40.

Проценко Т.В., Бєлік І.Ю., Якубенко О.Д. Актуальність амінокислот та вітамінів у складі метаболічної терапії при червоному вовчаку //Практична медицина.- 2006.- Т.XII, №2.-С.62-65.

Романенко В.Н., Синяченко О.В., Белик И.Е., Егудина Е.Д. Межфазная тензиометрия крови и мочи у больных кожной и системной красной волчанкой // Российский журнал кожных и венерических болезней. -2001.-№ 4. - С. 26-28.

Звягина Т.В., Белик И.Е., Кривошей А.А., Гринь В.К. Оксид азота как активная форма кислорода (обзор литературы) // Український медичний альманах. - 2001. - Т4, №6. - С. 203-206.

Звягина Т.В., Белик И.Е., Аникеева Т.В., Губанова Е.А., Якубенко Е.Д. Методы изучения метаболизма оксида азота // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2001. - Т5, №2. - С.253-257.

Звягина Т.В., Гринь В.К., Белик И.Е., Синяченко О.В., Кривошей А.А. Изменение уровня метаболитов оксида азота в крови и моче при кожной и системной красной волчанке // Врачебная практика. - 2002. - №5. - С.64-67.

Синяченко О.В., Звягина Т.В., Гринь В.К., Белик И.Е., Кривошей А.А. Изучение метаболизма оксида азота при системной красной волчанке // Врачебная практика. - 2002. - №2. - С.42-46.

Звягіна Т.В., Бєлік І.Ю., Кривоший А.А. Вивчення нітритів/нітратів як метаболітів оксиду азоту в біологічних рідинах хворих на системний та шкірний червоний вовчак // Буковинський медичний вісник. - 2002. - Т.6, №2. - С. 33-36.

Звягина Т.В., Белик И.Е., Синяченко О.В., Кривошей А.А. Количество метаболитов оксида азота в крови и моче при красной волчанке // Вестник дерматологии и венерологии.- 2003.- №6. - С.16-18.

Гордейкин М.И., Белик И.Е. Случай поражения нервной системы при дискоидной красной волчанке // Торсуєвські читання. Збірник науково-практичних робіт. - 2006. - Вип. 5. - Донецьк. С.36-41.

Белик И.Е. Значение перекисного окисления липидов и антиоксидантной защиты в патогенезе красной волчанки / Матеріали науково-практичної конференції “Шкіра та внутрішні хвороби, дерматологічні синдроми”. - Київ. - 2005. -. С.15-16.

Синяченко О.В., Бєлік І.Ю. Метаболіти оксиду азоту в біологічних рідинах хворих на червоний вовчак / Матеріали науково-практичної школи “Розробки молодих вчених дерматовенерологів”. - Київ. - 2005. -С. 69-70.

Белик И.Е., Кравец Е.В. Комплексное лечение больных хронической красной волчанкой с использованием препарата метаболической терапии / Материалы научно-практической конференции “Актуальные вопросы патологии кожи”. - Одесса. - 2005. - С. 18-19.

Белик И.Е., Гордейкин М.И., Подоляк Т.Н., Чеглаков Е.В. Результаты применения аппарата “Биоптрон” в лечении больных дискоидной красной волчанкой / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. “Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профилактичної медицини”. - Донецьк. - 2002. - С.22.

Белик И.Е., Гордейкин М.И., Бестанкина О.В, Цвяшко Т.И. Особенности течения красной волчанки / Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. “Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини та стоматології”. - Донецьк. - 2006. - С.181.

АНОТАЦІЯ

Бєлік І.Ю. Патогенетичні основи та принципи ведення хворих на хронічний червоний вовчак з використанням метаболічної терапії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби. - Інститут дерматології та венерології АМН України, Харків, 2007.

Дисертаційну роботу присвячено вирішенню актуальної наукової проблеми - удосконаленню диференційно-діагностичної тактики ведення хворих і підвищення ефективності лікувально-профілактичних заходів при хронічному червоному вовчаку (ХЧВ) на підставі визначення ролі порушень механізмів тканинної регуляції в патогенезі захворювання.

Клініко-лабораторні, морфологічні, іммуногістохімічні дослідження показали, що у патогенезі червоного вовчака (ЧВ) велике значення надається порушенням тканинного метаболізму, фізико-хімічним змінам сироватки крові, порушенням процесів перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту, дисбалансу синтезу прозапальних і регуляторних цитокінів.

Порівняльна діагностика ХЧВ, системного червоного вовчака (СЧВ) зі шкірним синдромом та без дерматологічних уражень достовірно визначила найбільші біохімічні, фізико-хімічні зміни, дисбаланс цитокінової мережі за наявності уражень шкіри в хворих на СЧВ, що свідчить про значення дерматологічних прояв у метаболічних змінах при ЧВ. Виявлено кореляційний взаємозв`язок клінічних показників важкості перебігу ХЧВ та біохімічних, фізико-хімічних змін стану сироваткі крові, а також порушень цитокінової мережі.

Підвищення ефективності лікувальних заходів при цьому захворюванні було досягнуто шляхом використання засобів з метаболічною дією - антицитокінових та антиоксидантних препаратів в комплексній терапії хворих на хронічний червоний вовчак.

Ключові слова: червоний вовчак, біохімічний гомеостаз, фізико-хімічні властивості крові, цитокінова мережа, імуногістохімічні зміни шкіри, метаболічна терапія.

АННОТАЦИЯ

Белик И.Е. Патогенетические основы и принципы ведения больных хронической красной волчанкой с использованием метаболической терапии.- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.20 - кожные и венерические болезни. - Институт дерматологии и венерологии АМН Украины, Харьков, 2007.

Диссертационная работа посвящена решению актуальной научной проблемы - совершенствованию дифференциально-диагностической тактики ведения больных и повышению еффективности лечебно-профилактических мероприятий при хронической красной волчанке (ХКВ) на основании определения роли нарушений механизмов тканевой регуляции в патогенезе заболевания. Под наблюдением находились 218 больных красной волчанкой (КВ), из них 115 - с ХКВ и 103 с системной красной волчанкой (СКВ), - в т.ч. 72 больных СКВ с поражением кожи и 31 больной СКВ без кожного синдрома. Учитывались клинические особенности течения заболевания - морфология и топография очагов поражения, степень выраженности клинических проявлений болезни, длительность ремиссии, частота рецидивов заболевания, которые сопоставлялись с иммунологическими показателями активности патологического процесса - С-реактивным белком, антифосфолипидными антителами, антителами к нативной ДНК. При сопоставлении этих параметров обнаружены достоверные корреляционные взаимосвязи клинических и иммунологических показателей активности и тяжести заболевания. Выявленые нарушения системы перекисного окисления липидов (ПОЛ), антиоксидантной защиты (АОЗ), физико-химического состояния сыворотки крови, цитокиновой сети при КВ кореллировали с клиническими особенностями болезни, что позволило выделить прогностические критерии заболевания, отражающие тяжесть течения заболевания у больных КВ. Сопоставление клинико-лабораторных параметров у больных ХКВ, СКВ с поражением кожи и без кожного синдрома выявило более значительные нарушения системы ПОЛ/АОЗ, физико-химических и реологических свойств крови, нарушения баланса провоспалительных и иммунорегуляторных цитокинов у больных СКВ с наличием дерматологических проявлений, что свидетельствовало о значимости кожной патологии в возникновении глубоких метаболических изменений при КВ. Морфологические изменения кожи отмечались в виде очагового перифолликулярного и перигландулярного гиперкератоза, гидропической дистрофии кератиноцитов, очаговых и диффузных лимфо-гистиоцитарных инфильтратов, мукоидной дистрофии дермы. Иммуногистохимические исследовали выявили появление экспрессии цитокератина 6 в клетках базального слоя эпидермиса, слабой экспрессией цитокератина 10 типа в супрабазальных слоях эпидермиса, что являлось отражением гиперпролиферации кератиноцитов базального слоя; состав диффузных инфильтратов состоял в основном из макрофагов гематогенного происхождения (CD68+, CD1a-), состав инфильтратов вокруг волосяных фолликулов и сальных желез - из CD4+ - лимфоцитов и дермальных макрофагов (CD68+, CD1a+), в периваскулярных инфильтратах преобладали CD4+ - лимфоциты и макрофаги гематогенного происхождения (CD68+, CD1a-). В эпидермисе наблюдалась усиленная экспрессия CD1a-антигена клетками Лангерганса, предположительно, в результате гиперплазии их отростков. Степень инфильтрации дермы CD4+-лимфоцитами являлась отражением выраженности воспаления в дерме. Повышение эффективности лечебных мероприятий было достигнуто с помощью использования препаратов метаболического (антиоксидантного и антицитокинового) действия - кардоната и глутоксима, коррегирующих нарушения тканевого метаболизма. Ключевые слова: красная волчанка, биохимический гомеостаз, физико-химические свойства крови, цитокиновая сеть, иммуногистохимические изменения, метаболическая терапия.

ANNOTATION

I.Y Byelik. Pathogenetic basis and principls of management chronic lupus erythematosus patients, using Metabolic Therapy. - A manuscript.

A dissertation for the Doctor`s Degree of Medicine in Speciality 14.01.20 - Skin and Venereal Diseases.- Institute of Dermatology and Venerology of Academy of Medical Siences of Ukraine, Kharkiv, 2007.

The dissertation deals with solving of a actual scientific problem - improvement of differential and diagnostic tactic of patients management and increasing of efficiency of treatment and prophylaxis in chronic lupus erythematosus (CLE) basing on estimation of tissue metabolism disorders in lupus erythematosus (LE). Clinical, laboratory, morphological, immunohistochemical studies have shown the great number of tissue disturbances, the processes of lipid peroxidation and antioxidant protection, physicochemical properties of blood, pro- and atiinflammatory cytokin system changes in lupus erythematosus LE. Comparative diagnostics of CLE, system lupus erythematosus (SLE) patients with skin syndrome and without dermatological manifestations has authentically revealed the most expressed biochemical, physicochemical changes of blood, disorders of the cytokin system in the presence of a skin syndrome in SLE, testifies to the importance of dermatological disorders in the degree of metabolic changes in LE. The correlative interrelation of the clinical parameters of CLE course severity and laboratory changes has allowed to determine disease course prognostic criteria. An increase in efficiency of medical approach to this disease has been achieved by metabolic action remedies - antioxidative and anticytokin preparations in the complex of CLE patients treatment.

Key words: lupus erythematosus, diagnosis, biochemical homeostasis, physicochemical blood parameters, cytokin system, immunohistochemical studies, metabolic therapy.

Размещено на Allbest.ru