Поняття про інфекційні захворювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Микулинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

на тему: «Поняття про інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань. Епідемія та пандемія»

1. Поняття про інфекційні захворювання

Інфекція в перекладі з латині означає "зараження". Інфекційні хвороби вирізняються серед інших захворювань тим, що вони викликані певним живим збудником, передаються від зараженого організму здоровому і мають тенденцію до масового (епідемічного) поширення.

Інфекція -- це вторгнення патогенних мікробів в організм і їх розмноження там з наступним виникненням хвороби чи носійства збудників (О.П.Лаптєв, С.О.Полієвський, 1990). інфекція мікроб гігієнічний

Виникнення та поширення інфекційних хвороб значною мірою залежить від несприятливих соціально-економічних та гігієнічних умов життя. Тому, епідеміологія, що вивчає причини виникнення і поширення епідемій та розробляє заходи боротьби з ними, тісно пов'язана з гігієною. Для попередження інфекційних хвороб широко застосовують різні санітарно-гігієнічні заходи, такі як покращання виробничих та соціально-побутових умов, правильна організація харчування, дотримання раціонального режиму праці і відпочинку, гігієнічних основ розвитку і навчання дітей та підлітків, правил особистої гігієни тощо.

У розвиток епідеміології величезний внесок зробили вчені -- Л.Пастер, Д.Лістер, Р.Кох, І.І.Мечников, Д.І.Івановський, Е.М.Павловський, М.Ф.Гамалея, Д.К.Заболотний, Л.В.Громашевський (останні три працювали в Україні).

Завдяки широкому впровадженню санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у всьому світі досягнуто значних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами і найбільше з особливо небезпечними (чума, холера, натуральна віспа). До мінімального рівня зменшилась захворюваність на малярію, дифтерію, поліомієліт, кір, кашлюк, черевний тиф та ін.). Однак незважаючи на значні успіхи у боротьбі з

інфекційними хворобами, вони ще досить поширені. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно інфекційні хвороби вражають понад 1,5 млрд чоловік. Від грипу та інших респіраторних захворювань помирає 2,2 млн чоловік на рік, а від гострих кишкових захворювань (дизентерія, ботулізм та ін.) страждає щорічно близько 500 млн чоловік. Останнім часом поширюється надзвичайно небезпечне захворювання -- синдром набутого імунодефіциту (СНІД).

1.1 Збудники інфекційних захворювань

Бактерії -- це група одноклітинних мікроорганізмів, що мають форму: паличок (збудники черевного тифу, паратифів А і В), кулясту (стрептококи, стафілококи), скручених ниток (спіріли) або вигнутих паличок (холерний вібріон).

До вірусів належать дрібні мікроорганізми, видимі тільки в електронний мікроскоп (збудники грипу, ящура, поліомієліту, натуральної віспи, енцефалітів, кору та ін.).

Проміжне положення між бактеріями і вірусами займають рикетсії -- збудники висипного тифу, лихоманки Ку та ін. Спірохети (збудники поворотного тифу) мають форму тонких, штопороподібних мікроорганізмів. Грибки можуть викликати деякі інфекційні захворювання (глибокі мікози, парші та ін.).

Деякі мікроби можуть перебувати в організмі, не заподіюючи йому шкоди (кишкова паличка, стафілококи, протей), -- це умовно-патогенні мікроорганізми.

При зниженні захисних сил організму вони можуть викликати захворювання (фурункульоз, холецистит, пієлонефрит).

Класифікація мікроорганізмів за їх впливом на організм людини:

* Безпечні - не спричинюють захворювань ні за яких обставин;

* Умовно патогенні - спричинюють захворювання тільки за певних умов;

* Патогенні - завжди спричинюють захворювання.

1.2 Періоди перебігу хвороби

Для інфекційних хвороб особливо характерним є наявність інкубаційного (латентного, прихованого) періоду, перебіг якого відбувається без видимих симптомів. Різні інфекційні хвороби мають різний інкубаційний період. Так, для

грипу він коливається у межах 12 год -- 2 дні, для дизентерії -- 1--7 днів, поліомієліту -- 5--35 днів, прокази -- до кількох років.

Після інкубаційного періоду настає період передвісників (продромальний). Як правило, він дуже короткий і характеризується слабкістю, головним болем, інколи лихоманкою.

Потім настає період повного розвитку (розгару) хвороби: швидке підвищення температури, різке зниження працездатності, загальний стан хворого важкий, з'являються характерні ознаки (симптоми) даної інфекційної хвороби (при гострих респіраторно-вірусних інфекціях -- нежить, біль у горлі; при кишкових захворюваннях -- диспептичні явища, такі як нудота, блювота, часті випорожнення; при дитячих інфекціях, таких як кір, скарлатина -- висипання на шкірі).

Перебіг інфекційних хвороб може бути гострим (до декількох тижнів або місяців) і хронічним (роки). Інколи носійство мікробів супроводжує людину все життя (черевнотифозна паличка).

Інфекційні хвороби небезпечні ще й тим, що можуть спричиняти тяжкі ускладнення. Наприклад, грип інколи ускладнюється запаленням легень, дизентерія та черевний тиф -- виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, дифтерія -- запаленням периферичних нервів.

1.3 Групи інфекційних захворювань

Відповідно до загальних характерних ознак інфекційних хвороб, пов'язаних з локалізацією збудника в організмі людини, і механізму передачі інфекції, інфекційні захворювання підрозділяються на чотири основні групи (табл. 1).

2. Механізми і джерела передачі інфекції

Механізм передачі інфекції складається з трьох фаз:

1) виділення збудника з хворого організму;

2) перебування збудника в зовнішньому середовищі (або в організмі

тварини-переносника);

3) проникнення збудника в схильний до хвороби організм.

Спосіб виділення збудника з хворого організму залежить від місця його знаходження в організмі. Якщо збудник знаходиться в органах дихання, він виділяється з повітрям та краплями слини, при локалізації у кишках, він виводиться з каловими масами, коли ж мікроорганізми паразитують у крові людини, то вони передаються через укуси комах.

Існують такі механізми передачі інфекції:

- контактний,

- повітряно-крапельний,

- фекально-оральний,

- трансмісійний.

При контактному механізмі передачі інфекції збудники, знаходячись на шкірі, у порожнині рота, статевих органах, слизових оболонках очей, можуть проникати в схильний до захворювань організм шляхом безпосереднього контакту або контактно-побутовим способом. Шляхом безпосереднього контакту передаються малостійкі до

чинників зовнішнього середовища збудники: венеричні та деякі грибкові захворювання, СНІД, деякі зоонози (ящур, туляремія).

При контактно-побутовому шляху стійкі до навколишнього

середовища збудники спочатку затримуються на посуді, одязі, взутті, іграшках та інших предметах, а потім вже проникають в організм. Передача збудника в основному відбувається через брудні руки людини. Спочатку хворий, або носій, забруднює предмет, а потім інша людина, торкаючись цих предметів, забруднює свої руки. Такий шлях передачі інфекції характерний для кишкових інфекцій.

Щоб запобігти поширенню інфекції шляхом контакту, слід дотримуватись санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на оздоровлення побуту та умов праці, підвищувати санітарну культуру та виховувати гігієнічні навички.

Повітряно-крапельний механізм сприяє поширенню багатьох інфекційних хвороб (грип, кір, скарлатина, кашлюк, вітряна віспа, туберкульоз тощо). Під час розмови, кашлю, чхання збудники разом з дрібними часточками слини та слизу попадають у повітря і утворюють так званий бактерійний аерозоль, який швидко розноситься потоками повітря. При цьому заражені частки можуть утримуватись у повітрі 30-- 60 хв. Передавання інфекції можливе на відстані 2--3 м од джерела

інфекції. Збудники кору, вітряної та натуральної віспи можуть розноситись

і по вентиляційних каналах, виходячи за межі приміщення.

Можливий повітряно-пиловий шлях зараження. При цьому краплини бактерійного аерозолю осідають на оточуючих предметах, а потім разом із пилом переносяться повітряним потоком. Повітряно-крапельний механізм сприяє дуже швидкому поширенню інфекції, оскільки при цьому хворі (носії) можуть спілкуватися з великою кількістю людей. Наочним прикладом може бути епідемія грипу. Основним профілактичним засобом боротьби з повітряно-крапельними інфекціями є застосування марлевих пов'язок для захисту верхніх дихальних шляхів. Велике значення у запобіганні повітряно-крапельних інфекцій має боротьба за чистоту повітря житлових та виробничих приміщень, використання дезінфекційних засобів.

Існує ще фекально-оральний механізм передачі інфекції. В оточуюче середовище збудники потрапляють з кишечнику, де вони в основному знаходяться з каловими масами, а потім передаються через воду, харчові продукти, грунт. При цьому спостерігається специфічний епідемічний ланцюжок: фекалії хворого чи носія -- грунт -- вода --харчові продукти -- організм сприйнятливої людини. Таким шляхом

передаються майже всі кишкові інфекційні захворювання: дизентерія, черевний тиф, паратифи та ін. Основне у запобіганні таких інфекцій -- це чисті руки, знезараження їжі та питної води, дезінфекція грунту та калових мас.

При трансмісійному механізмі збудники інфекцій передаються комахами. Існують біологічні переносники інфекційних хвороб -- неспецифічні (пасивні) та специфічні. Представниками перших є мухи, ґедзі, таргани. Вони можуть переносити збудників дизентерії, тифів, сибірської виразки, туляремії. На лапках і хоботках мух інколи виявляють близько 60 видів мікробів. Вони можуть виділяти патогенні мікроби також з фекаліями. За допомогою біологічних переносників інфекція передається так. З крові або лімфи хворих людей (носіїв) чи тварин збудники потрапляють в організм біологічних переносників, там накопичуються або проходять відповідний шлях розвитку. Потім збудники потрапляють в організм здорової людини під час ссання крові чи з виділеннями переносника, проникаючи через ранки та подряпини. Таким чином комарі анофелес викликають малярію, блохи -- чуму, воші -- висипний та поворотний тиф, комарі кулекси -- японський енцефаліт, москіти -- лейшманіоз тощо. Характерною особливістю трансмісійних інфекцій є чітко виражена сезонність, що пов'язано з періодами найбільшої активності переносників. Крім того, ці інфекції виникають звичайно у певній місцевості.

Профілактикою є боротьба з переносниками інфекцій.

Інколи інфекція може передаватися маніпуляційним шляхом. При цьому збудники вірусного гепатиту, сифілісу, СНІДу, малярії можуть потрапити в організм при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприці, голки та ін.) під час переливання крові та інших медичних маніпуляцій. Найкращий спосіб профілактики -- користування разовими шприцами.

За будь-яких шляхів передачі інфекції захворювання виникає тоді,

коли організм схильний до нього, тобто здатний реагувати на збудників

хвороби. У деяких випадках організм буває несприятливим до інфекції.

3. Поняття про імунітет, його види

Імунітет -- несприйнятливість організму до інфекційних захворювань.

Імунітет може бути природний (спадковий) і штучний (набутий), пасивним та активним.

Пасивний природний імунітет передається від матері до дитини (наприклад, коли мати хворіла в дитинстві червінькою, то дитина з перших шести місяців не сприйнятлива до цієї інфекції).

Пасивний штучний імунітет виникає при введенні специфічних сироваток.

Активний природний імунітет набувається в результаті перенесення інфекційного захворювання.

Активний штучний імунітет досягається через імунізацію (профілактичні щеплення).

Схема імунної системи організму: 1) глоткове кільце; 2) підщелепні лімфатичні вузли; 3) тимус; 4) підпахвинні лімфатичні вузли; 5) головна лімфатична протока; 6) селезінка; 7) фолікул кишок; 8) кістковий мозок; 9) пахові лімфатичні вузли.

4. Поняття про епідемію та пандемію

Залежно від поширення інфекційних захворювань серед населення виділяють епідемії, пандемії, ендемії, спорадичні захворювання.

Епідемія -- масове поширення інфекційної хвороби у певній місцевості, що охоплює великі групи людей (окремі держави, області, великі міста). Пандемія -- найвищий ступінь поширення інфекційних хвороб, що охоплює цілі країни, групи країн, континенти. Ендемія -- постійне існування та періодичне поширення деяких інфекційних хвороб у певній місцевості. Спорадичні захворювання -- це поодинокі випадки, що періодично виникають.

5. Профілактика інфекційних хвороб

Небезпека занесення інфекційних захворювань з інших територій та їх особливості змушують проводити систематичні профілактичні заходи.

Профілактичні заходи проти інфекційних захворювань спрямовуються на всі три ланки епідемічного процесу :

* джерело інфекції;

* механізм (шляхи) передачі збудника;

* людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворюваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосовується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередку дуже небезпечних захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті людей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин -- це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на попередження поширення хвороб і ліквідацію осередку зараження.

Карантин передбачає :

- заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження;

- вивозу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження;

- проїзду транспорту через осередок зараження;

- обмежуються контакти серед населення, на підприємствах та установах;

- вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є попередженням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпечних для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація -- комплекс заходів, спрямованих на посилене спостереження за осередком зараження, вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обмеженнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в організмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апараті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Невід'ємною ланкою у боротьбі з інфекцією є знезараження, або дезінфекція.

Дезінфекція -- це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі.

Розрізняють профілактичну, поточну і остаточну дезінфекції.

Профілактичну дезінфекцію проводиться з метою попередження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.

Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезінфекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.

Остаточну дезінфекцію проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникнути повернення інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників застосовують різні методи знезараження, які поділяють на чотири групи:

* механічні;

* фізичні;

* біологічні;

* хімічні.

Механічні методи передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття рук тощо.

Біологічні методи використовують при очищенні стічних вод.

Фізичні методи -- найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препаратів. До них належать дія сонячних променів, ультрафіолетових випромінювачів, прасування одягу, паління сміття, обробка окропом, кип'ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

Хімічні методи також широко застосовуються і передбачають дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих речовин найширше застосовуються такі:

Таблиця 2. Застосування дезінфікуючих засобів

Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то проводиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і дератизацію.

Дезінсекція -- заходи, що впроваджуються з метою знищення членистоногих (павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само поділяють на профілактичні і винищувальні.

До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.

Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах і подібних до них тварин.

Хімічні методи полягають у використанні спеціальних отрут -- інсектицидів. До них належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат, альцестин, інсорбцид тощо. Останнім часом широко використовуються і закордонні високотоксичні аналоги типу «Raid». Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин, рослин.

Дератизація -- це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними (знищення гризунів за допомогою отрут -- ратицидів). Як ратициди використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосеми-карбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не потрапила в їжу, призначену для людей і свійських тварин.

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти інфекційних хвороб.

6. Коротка характеристика найважчих інфекційних захворювань

Ботулізм -- важке інфекційне захворювання, що характеризується ураженням ботулотоксином нервової системи. Збудник живе у ґрунті. Бактерії гинуть при температурі 60 °С. Основним резервуаром збудника ботулізму є травоїдні тварини, рідше -- холоднокровні (риби, молюски, ракоподібні). Ботулотоксин -- одна з найсильніших природних отрут. Розкладається при температурі 100 °С протягом 10 хв.

Значна частина випадків ботулізму пов'язана зі вживанням домашнього консервування -- грибів, овочів, риби, м'яса, сала та ін. Хвороба триває 1--1,5 місяці.

Першими типовими ознаками ботулізму є скарги на послаблення зору, "сітку" чи "туман" перед очима. Про початок хвороби також свідчить біль у верхній частині живота, нудота, блювота, пронос. Дихання утруднене, хворий скаржиться на відчуття здавлення у грудній клітці. Розлад і зупинка дихання є однією з основних причин смерті при ботулізмі. За відсутності належних заходів -- гине близько 25 % інфікованих.

Профілактика: дотримання санітарно-гігієнічних правил при приготуванні та зберіганні харчових продуктів, суворий контроль за збереженням консервованих продуктів.

Дизентерія -- інфекційне захворювання з фекально-оральним механізмом передання. Збудники тривалий час зберігаються в зовнішньому середовищі (до 1,5 місяців). На харчових продуктах вони можуть розмножуватися. Захворювання виникає при проникненні в кров дизентерійних токсинів, які діють на стінки судин, нервову систему, периферичні нервові закінчення, печінку, органи кровообігу.

Типові форми дизентерії починаються гострими симптомами загальної інтоксикації (лихоманкою, погіршенням апетиту, головним болем, різким підвищенням температури) й ураженням шлунково-кишкового тракту. Біль у животі спочатку тупий, постійний, потім стає гострим і локалізується в нижній частині живота. Болісні позиви на дефекацію (десять та більше разів на добу, трапляються хибні позиви). При легких формах (до 80 % усіх захворювань) самопочуття хворих задовільне, температура тіла субфебрильна (37--37,8 °С) чи нормальна, біль у животі незначний. У калі наявні кров, гній, слиз.

Профілактика: у помешканні інфікованого проводять дезінфекцію.

Лептоспіроз -- гостре інфекційне захворювання, що супроводжується загальною інтоксикацією, лихоманкою, ураженням нирок, печінки, нервової системи та м'язів. Має осередковий характер. Інфікування людей відбувається через воду заражених водоймищ, рідше -- через харчові продукти або при контакті з інфікованими тваринами. Хворі не загрожують довколишнім. Збудники у водоймищах зберігаються протягом 25 днів, швидко гинуть при нагріванні, висушуванні, при додаванні солі та цукру. На харчових продуктах зберігаються до двох діб. Часто причиною зараження стає проникнення інфікованої води в мікротравми шкіри.

Захворювання починається гостро із сильної лихоманки та високої температури, що вже в першу добу сягає 39--40 °С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, безсоння, відсутність апетиту, сильний біль у м'язах. Характерною ознакою захворювання є біль у литкових м'язах. Лихоманка тримається п'ять-десять днів.

Профілактика: заборона купання та вживання води з водоймищ, розташованих у місцевостях поширення лептоспірозу. Використання гумових чобіт при роботі на мокрих луках.

Холера -- гостра інфекційна хвороба, що характеризується розвитком водянистого проносу та блювоти, порушеннями водно-електролітного обміну, розладом функцій нирок.

Інкубаційний період продовжується від кількох годин до п'яти діб. Захворювання починається гостро з появи проносу, після чого виникає блювота. Випорожнення стають все частішими, втрачають каловий характер і запах, стають водянистими. Блювотні маси мають жовтий колір, без кислого запаху. Втрата рідини швидко призводить до зневоднення організму, внаслідок чого змінюється зовнішність хворого: риси обличчя загострюються, шкіра легко збирається в складки. Температура тіла нормальна. При прогресуванні хвороби у хворих розвивається тяжкий стан, який характеризується зниженням температури тіла до 34--35,5 °С та зневодненням організму. Колір шкіри набуває попелястого відтінку. Живіт впалий, випорожнення відсутні.

Профілактика: при підозрі на холеру хворих негайно шпиталізують, також ізолюють осіб, які контактували з інфікованими; у помешканні, де перебував хворий, проводять дезінфекцію.

Грип -- гостре вірусне захворювання, що передається повітряно-краплинним шляхом. Характеризується гострим початком, лихоманкою, загальною інтоксикацією й ураженням дихального тракту. Вірус грипу швидко гине при нагріванні, висушуванні та під впливом різноманітних дезінфікаційних агентів, в організмі хворого він зберігається протягом трьох-п'яти днів від початку хвороби. Інкубаційний період триває від 12 до 48 год. Типовий грип починається гостро з лихоманки, швидкого підвищення температури тіла. Уже в першу добу лихоманка досягає максимального рівня (38--40 °С), з'являються симптоми загальної інтоксикації (слабкість, пітливість, біль у м'язах, сильний головний біль, біль в очах)- і симптоми ураження дихальних шляхів (сухий кашель, першіння в горлі).

Профілактика: виявлення й ізоляція хворих, своєчасна вакцинація.

Дифтерія -- гостре інфекційне захворювання, спричинюване дифтерійною паличкою, що здатна виробляти сильний токсин. Джерелом інфекції є хворі, ті, хто видужує, а також бацилоносії. Зараження, зазвичай, відбувається повітряно-краплинним шляхом, рідше -- через речі та білизну хворого. Токсин, який виділяє дифтерійна паличка, зумовлює явища загальної інтоксикації. Його дія особливо позначається на нервовій тканині, м'язах серця, стінках судин, печінці та нирках.

Інкубаційній період хвороби становить від двох до десяти днів. За місцем розташування процесу розрізняють дифтерію носа, зіва, гортані, рідко очей, шкіри та вуха. На місці проникнення інфекції виникає запальний процес, який супроводжується характерним утворенням плівки сірувато-білого чи жовтуватого кольору. При спробах її зняти слизова оболонка під плівкою кровоточить. При локалізованій формі дифтерії зіва плівка вкриває лише мигдалики, при поширеній -- й інші частини зіва, поширюючись на піднебіння дужки, слизову оболонку носа, трахеї. Шийні лімфатичні вузли часто збільшені та болючі. Відзначається біль при ковтанні. Температура часто нормальна, рідше підвищується до 39--40 °С. У тяжкій формі перебігають токсичні випадки захворювання, що супроводжуються набряком тканин шиї та різко вираженими явищами загальної інтоксикації. Збільшується печінка, з'являється нудота. При дифтерії гортані та трахеї набряк слизових оболонок може призвести до смерті від асфіксії (задухи -- "крупу").

Профілактика: основне місце в профілактиці дифтерії відведено профілактичним щепленням, насамперед, в організованих колективах, в осередку захворювання проводять дезінфекцію.

Чума -- гостра інфекційна хвороба, що має природні осередки та проявляється загальною інтоксикацією організму й характерними запальними процесами у лімфатичних вузлах, легенях і на шкірі. Вона належить до особливо небезпечних інфекцій через здатність до значного поширення та велику кількість смертельних випадків. Збудник стійкий до низьких температур, але при +55 °С гине протягом 10--15 хв., при кип'ятінні -- практично негайно.

Основним резервуаром чумної інфекції у природі є пацюки, ховрахи та піщанки. Встановлено, що захворюванню людей, зазвичай, передує зростання захворюваності серед гризунів. Від гризунів до людини збудники передаються через бліх, які при масовій загибелі тварин змінюють хазяїна. Водночас шляхами передання чумної інфекції можуть бути повітря та предмети вжитку, забруднені виділеннями хворих. Перенесене захворювання лишає досить стійкий імунітет.

До організму людини збудник потрапляє через шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів, травну систему, кон'юнктиву. Інкубаційний період становить два-три дні. Початок хвороби гострий, з підвищенням температури до 38--39 °С і вище та наростаючими явищами загальної інтоксикації, відзначають почервоніння шкіри, язик вкривається білим нальотом.

Хворі збуджені, хода хитка, мова невиразна, загальний стан хворого нагадує сп'яніння. На місці проникнення збудника з'являється болюча пляма, набряк або виразка темно-багряного кольору, оточена багряним валиком. Далі процес поширюється по лімфатичних судинах, призводить до різкого збільшення та злиття лімфатичних вузлів. Для шкірної форми чуми характерним є утворення "бубону". Перший "бубон" утворюється на місці проникнення інфекції, пізніше утворюються, так звані, вторинні бубони, вони численні та не пов'язані з місцем проникнення інфекції. Розмір "бубону" може досягати розмірів яблука й більше. Часто трапляються стегнові та пахові "бубони", рідше -- шийні, білявушні. Після формування "бубону" стан хворого різко погіршується, розвиваються ускладнення, у 5--10 % хворих захворювання переходить у легеневу форму. Легенева форма чуми супроводжується гострим колючим болем у грудях, кашлем із кров'янистою мокротою, мареннями із сильним збудженням, пізніше -- прострацією (повним фізичним або нервово-психічним розслабленням), перед смертю іноді настає кома. Хворих із легеневою формою необхідно ізолювати від інших хворих чумою.

Профілактика: захисні щеплення проти чуми проводяться при отриманні даних про захворювання серед населення чи серед гризунів, профілактичні заходи з ліквідації спалахів чуми охоплюють: ізоляцію хворих, поховання чи спалення трупів, знезараження майна, встановлення карантину для осіб, які контактували з хворими; до профілактичних заходів із запобігання захворюванням належать і боротьба з гризунами та комахами.

Размещено на Allbest.ru