Клініко-психопатологічна характеристика соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія Медичних Наук України

Інститут неврології, психіатрії та наркології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.16 - Психіатрія

Клініко-психопатологічна характеристика соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку

Самохвалов Андрій Валерійович

Харків - 2007

Загальна характеристика роботи

У світі значного росту психосоматичної патології у загальній структурі захворюваності, збільшення звернень хворих на психічні розлади у сферу загальносоматичної мережі, соматоформні розлади стають однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини й, зокрема, психіатрії [Волошин П.В., 2002; Марута Н.О., 2002; Табачніков С.І., 2002; Сухоруков В.І., 2002; Морозов О.М, 2002; Напреєнко О.К., 2002; Александровський Ю.А., Підкоритов В.С., 2003; Юр'єва Л.М., 2004; Кутько І.І., 2005; Михайлов Б.В., 2003, 2005, 2006]

Особливе місце серед вищевказаної патології посідає соматоформна вегетативна дисфункція серця та серцево-судинної системи (СВДСтССС), актуальність вивчення якої визначається як високою поширеністю даного розладу, підтвердженої численними епідеміологічними дослідженнями, так і широким спектром клінічних проявів, серед яких на перший план виходять саме соматичні феномени, які маскують у більшості випадків психопатологічні прояви даного розладу [Гіндикін В.Я., 2000; Іванов С.В., 2002; Чабан О.С., 2002; Бабюк І.О., 2003; Михайлов Б.В., 2004; Гавенко В.Л., Сінайко В.М., 2004; Кришталь В.В., 2006].

Актуальність теми. Через перевагу у клінічній картині СВДСтССС соматовегетативних порушень, даний розлад привертає до себе увагу фахівців різних медичних спеціальностей, у першу чергу, терапевтів і невропатологів, що приводить до його однобічного вивчення, недостатньої уваги до його психопатологічної складової, неправомірного використання декількох назв того самого розладу, що не відбивають повною мірою його клінічну та патогенетичну сутність [Карвасарський Б. Д., Простомолотов В.Ф., 1988; Бачеріков А.М., 2000; Вейн О.М., 1997, 2000; Анікін В. В., Курочкин А.А., 2001; Абрамов А.В., 2002; Сердюк О.І., 2004].

Існуючі дослідження в області СВДСтССС характеризуються, з одного боку, фрагментарністю отриманих даних, а з іншого - загальним характером об'єкта дослідження. Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених різним аспектам проблеми соматоформної вегетативної дисфункції на даний момент відсутній повний консенсус у поглядах на її патогенез і клінічні прояви у осіб молодого віку, як найбільш типового контингенту для її виникнення, відповідно, відсутня єдина патогенетично обґрунтована парадигма лікування та профілактики даного розладу [Александровський Ю.А., 2000; Михайлов Б.В., 2003; Мірошниченко Н. В., 2005].

Таким чином, на даний момент проблема СВДСтССС потребує проведення досліджень, що передбачають комплексне вивчення клініко-психопатологічних, клініко-анамнестичних, вегетативних та психофізіологічних проявів даного розладу, спрямованих на розкриття етіопатогенетичних механізмів її розвитку та обґрунтування підходів до її ефективної корекції та профілактики [Смулевич А.Б., 2000; Михайлов Б.В., Сарвір І.М., Мірошниченко Н.В., Баженов О.С., Омельченко С.В., 2002].

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Наукову роботу виконано відповідно до плану НДР Харківського державного медичного університету за темою “Вивчення системних механізмів індивідуальної неспецифічної стійкості до стресу” (0104U002240).

Мета дослідження: удосконалення існуючих схем корекції та профілактики соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку на підставі комплексного вивчення патогенетичних особливостей її розвитку.

Завдання дослідження:

1. Вивчити структуру клініко-психопатологічних і вегетативних порушень у хворих на соматоформну вегетативну дисфункцію серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку.

2. Оцінити вплив психосоціальних, біологічних та спадкових факторів на виникнення і розвиток соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у молодих осіб.

3. Проаналізувати психофізіологічні та психологічні особливості хворих на соматоформну вегетативну дисфункцію серця та серцево-судинної системи.

4. Створити патогенетичну модель розвитку соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у хворих молодого віку.

5. Розробити патогенетичні засади проведення корекції соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у молодих осіб.

6. Обґрунтувати систему заходів щодо профілактики соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку.

Об'єкт дослідження: соматоформна вегетативна дисфункція серця та серцево-судинної системи (F45.30).

Предмет дослідження: клініко-анамнестичні, клініко-психопатологічні, психологічні, вегетативні та психофізіологічні особливості формування соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку, підходи до її корекції та профілактики.

Методи дослідження. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний, катамнестичний, психодіагностичний, психофізіологічний, дослідження вегетативного статусу, статистичний.

Наукова новизна. Структуровано провідні психосоціальні та біологічні (в тому числі спадкові) чинники розвитку соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи притаманні студентській молоді, математично описано їх вплив на формування клінічної картини даного розладу у молодих осіб.

Визначено найсуттєвіші клініко-психопатологічні риси, психопатологічні синдроми та структуру вегетативних порушень при даному розладі у осіб молодого віку.

Вперше на підставі зіставлення клініко-психопатологічних, вегетативних та психофізіологічних особливостей хворих на соматоформну вегетативну дисфункцію серця та серцево-судинної системи, осіб, які мають поодинокі вегетативні порушення, та здорових обстежених показано закономірності розвитку розладу у осіб молодого віку та розроблено патогенетичну модель формування соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у даного контингенту.

Практичне значення отриманих даних. На підставі отриманих даних та патогенетичної моделі розроблено комплексну патогенетично обґрунтовану програму корекції соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи у осіб молодого віку, що враховує виявлені чинники розвитку розладу, основні ланки патогенезу та відповідні точки прикладення психотерапевтичного та психофармакологічного впливу. Програма включає етіологічне, патогенетичне та симптоматичне лікування, її ефективність доведена результатами катамнестичного дослідження.

У дисертаційній роботі запропоновано програму профілактики соматоформної вегетативної дисфункції серця та серцево-судинної системи серед студентської молоді, що має велике практичне значення адже враховує сучасну специфіку несприятливих впливів та динаміку розладу в даного контингенту.

Отримані результати та розроблені програми корекції та профілактики використовуються в практичній діяльності лікарів обласної студентської лікарні м.Харкова та Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3, у процесі викладання на кафедрі нормальної фізіології та кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Харківського державного медичного університету, що підтверджено 12 актами про впровадження.

Особистий внесок дисертанта. Автором особисто проведене комплексне клініко-анамнестичне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне, психофізіологічне та вегетативне обстеження 121 хворого на СВДСтССС, 100 осіб, які мали поодинокі вегетативні порушення та 72 обстежених контрольної групи; катамнестичне дослідження 95 хворих на СВДСтССС та 72 осіб, які мали поодинокі вегетативні порушення; аналіз і зіставлення отриманих даних, їхнє узагальнення та наукову інтерпретацію, а також впровадження результатів дослідження в практичну діяльність. Результати дослідження згруповані в таблиці та оброблені за допомогою статистичних методів.

Апробація результатів дисертації: Результати дослідження було повідомлено на науково-практичних конференціях і пленумах, у тому числі на науково-практичних конференціях “Актуальні питання сучасної психіатрії” (Харків, 2000, 2001), Міжнародному конгресі психіатрів “New Commitments for Psychiatrists” (Мадрид, 2001), XII Всесвітньому конгресі психіатрів “Partnership for Mental Health” (Йокогама, 2002), “Досягнення молодих вчених - майбутнє медицини” (Харків, 2004), Конференції Всесвітньої психіатричної асоціації “Working Towards A Consensus On Mental Health” (Каракас, 2006) і науково-практичній конференції “Актуальні проблеми соціальної, судової психіатрії та наркології (Київ, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 праць, з них 4 - у спеціалізованих виданнях ВАК України, 8 праць виконано одноосібно.

Структура та обсяг дисертації. Основний текст дисертації викладений на 148 сторінках друкованого тексту. Дисертація складається з вступу, огляду літератури, опису матеріалу та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, заключення, висновків, списку літератури, що складається з 321 джерел, з них 217 - вітчизняних та російськомовних, 104 - іноземних авторів. Роботу проілюстровано 38 таблицями та 8 малюнками.

Зміст роботи

вегетативний дисфункція серце хворий

Матеріал і методи дослідження. В основу роботи було покладене комплексне клініко-анамнестичне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне, вегетативне та психофізіологічне обстеження 293 студентів (92 чоловіка, 201 жінка) вищих навчальних закладів. Всіх обстежених було розділено на три групи:

У групу 1 увійшли 121 хворий на СВДСтССС у віці від 17 до 32 років (22 чоловіка й 99 жінок). Група 2 складалася зі 100 студентів у віці 17-30 років (32 чоловіка й 68 жінок), які мали поодинокі вегетативні скарги та порушення, ступінь виразності яких не досягала клінічно значимого рівня. У групу 3 входило 72 умовно здорових студента у віці 17-30 років (38 чоловіків, 34 жінки).

У ході дослідження використовувалися такі методи: клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний методи та психодіагностичний метод, який включав опитувальник нервово-психічної напруги (Т.А.Немчін, 1984), шкалу астенічного стану (Л.М.Малкова й Т.Г.Чертова, 1981), скорочений багатофакторний опитувальник особистості (СБОО) (В.П.Зайцев, 1981), шкалу самооцінки депресії Цунга (в адаптації Т.Н.Балашовой, 1984), шкалу ситуативної та особистісної тривожності Ч.Д.Спілбергера (в адаптації Ю.Л.Ханіна, 1981), а також дослідження статусу вегетативної нервової системи за допомогою “Опитувальника для виявлення ознак вегетативних змін” та “Схеми дослідження для виявлення ознак вегетативних порушень” (О.М.Вейн, 1981). Також було проведене дослідження комплексу психофізіологічних параметрів у стані спокою та їхніх змін, що виникають під впливом дозованих фізичних навантажень. Воно включало кількісну оцінку зорової пам'яті, оцінку стійкості уваги, співвідношення процесів збудження та гальмування в корі головного мозку (Коробчанський В.А., 2005), визначення часу простої сенсомоторної реакції, координації м'язового тонусу, переносимості ЦНС гіпоксії та визначення прямих показників діяльності ВНС за значеннями АТ, ЧСС,ЧД та їхньої погодженості (Шмідт Р., Тевс.Г., 1983). Також використовувалися катамнестичний та статистичні методи дослідження.

Результати дослідження та їхнє обговорення.

Проведене клініко-психопатологічне дослідження дозволило окреслити коло непсихотичних психічних порушень у хворих на СВДСтССС та визначити їх синдромологічну структуру (табл. 1).

Таблиця 1. Синдромологічна структура непсихотичних психічних порушень у хворих на соматоформну вегетативну дисфункцію серця та серцево-судинної системи

Найпоширенішим психопатологічним синдромом у хворих на СВДСтССС є неврастенічний синдром, який спостерігався у 53,72±8,88% (p<0,05) обстежених (у 50,00±20,89%, p<0,05 чоловіків та у 54,55±9,81%, p<0,05 жінок). Клінічно даний синдром проявлявся порушеннями емоційної сфери - дратівливістю (96,9±4,2%), емоційною лабільністю (96,9±4,2%), експлозивністю (83,1±9,1%, p<0,05), неадекватними за силою емоційними реакціями (53,8±12,1%, p<0,05), у більшості хворих у структуру неврастенічного синдрому входили також тривога, що спостерігалася у 92,3±6,5% (p<0,05) обстежених, зниження фону настрою (69,2±11,2%, p<0,05). У 80,0±9,7% хворих спостерігалися астенічні явища, у 86,2±8,4% - гіподинамія (p<0,05). Хворі з неврастенічним синдромом характеризувалися підвищеною стомлюваністю, зниженням продуктивності інтелектуальної діяльності (16,9±9,1% обстежених відзначали труднощі розуміння вхідної інформації) у сполученні з підвищеною виснажливістю (20,0±9,7%, p<0,05) та відвертаємістю (32,3±11,4%, p<0,05) уваги. 24,6±10,5% (p<0,05) обстежених відзначали підвищену прикутість уваги до неприємних подій і спогадів, у 40,0±11,9% (p<0,05) обстежених спостерігалися періодичні напливи неприємних або тривожних спогадів, які заважали їм зосередитися на виконанні повсякденних справ, засвоєнні навчального матеріалу. У низці випадків спостерігалося порушення циклу сон-неспання, неспокійний характер сну, часті пробудження серед ночі, труднощі подальшого засипання, відсутність почуття сну, денна сонливість.

Другим за поширеністю серед обстежених був тривожно-депресивний синдром, який був виявлений у 23,14±7,51% (p<0,05) пацієнтів із СВДСтССС (22,73±17,51%, p<0,05 чоловіків та 23,23±8,33%, p<0,05 жінок). Основою клінічних проявів даного синдрому була тривога, яка спостерігалася у всіх обстежених. Тривожні переживання переважно були пов'язані із труднощами адаптації у навчальному закладі, відсутністю взаєморозуміння із членами родини, колективу, розпливчастими перспективами подальшого навчання та роботи, непевністю в правильності обраного шляху. Депресивний компонент синдрому був безпосередньо пов'язаний із переживаннями хворих та проявлявся у зниженні настрою, яке у 85,7±13,0% обстежених досягало рівня депресії та звичайно супроводжувалось явищами астенії (89,3±11,5%) та гіподинамії (85,7±13,0%) - хворі почували себе невиспаними, млявими; протягом дня, перебуваючи серед своїх однокурсників, вони відзначали поліпшення самопочуття, “розходилися”, настрій поступово поліпшувався.

Тривожний компонент був нерозривно пов'язаний з депресивним - поряд із зниженим настроєм та песимістичністю оцінок того, що відбувається, такі хворі відчували тривогу, почуття невизначеності, перебували “у підвішеному стані”, найчастіше вся система цінностей піддавалася переоцінці та песимістичному переосмисленню, домінували розчарування, почуття безвихідності, думки про свою нікчемність, неправильний вибір навчального закладу, професії, багато хворих вважали, що “не виправдують очікування своїх батьків”, “даремно витрачають час”. Поряд з явищами тривоги й депресії у всіх хворих відзначалися такі емоційні порушення, як емоційна лабільність, дратівливість, у 92,9±4,2% - запальність, у 53,6±18,5% - неадекватність емоційних переживань. Також, спостерігалась занижена самооцінка своїх здатностей та можливостей (21,4±15,2%), непевність у собі (35,7±17,7%), зниження інстинктивних потягів.

Серед хворих із тривожно-депресивним синдромом спостерігалося найбільша кількість осіб, яки мали виражені порушення уваги - 57,1±18,3% обстежених відзначали підвищену відвертаємість уваги, 50,0±18,5% - виснажливість уваги та її прикутість до неприємних подій та переживань. 50,0±18,5% обстежених відзначали напливи неприємних спогадів, у 39,3±18,1% хворих ці напливи набували характер нав'язливостей. У 28,6±16,7% обстежених мали місце нав'язливі та надцінні ідеї, сумніви, побоювання. Гіперестезії спостерігалися у 35,7±17,7% хворих із тривожно-депресивним синдромом.

Сполучення астенічних явищ та гіпотімії у вигляді астено-депресивного синдрому спостерігалося у 14,05±6,19% (p<0,05) хворих на СВДСтССС (9,09±12,01%, p<0,05 чоловіків та 15,15±7,06%, p<0,05 жінок). Основними клінічними проявами даного синдрому були порушення ефекторно-вольової сфери у вигляді слабкості, стомлюваності, загального нездужання, труднощів у виконанні поточних завдань, млявості, які спостерігалися у всіх обстежених; у 64,1±11,2% хворих астенічні явища сполучалися із гіподинамією, у 23,5±20,2% - зі зниженням апетиту, у 17,6±18,15% - з дезактуалізацією сексуальних потягів. Депресивний компонент синдрому був органічно пов'язаний з астенічною складовою (у 88,2±15,3% хворих ступінь гіпотімії досягала рівня депресії), яка у цьому випадку завжди превалювала. Знижений настрій пацієнти у більшості випадків раціоналізували, пояснювали його соматичним станом. У досить великої кількості пацієнтів в структуру синдрому входили інші емоційні порушення. Зокрема, у всіх обстежених спостерігалася емоційна лабільність, у 94,1±11,2% - дратівливість, запальність, помірно виражена тривога. У багатьох хворих з астено-депресивним синдромом відбувалося минуще погіршення когнітивних функцій - переважно за рахунок підвищеної прикутості уваги до неприємних подій та переживань (35,3±22,7%), напливів неприємних спогадів (64,7±22,7%), нав'язливих спогадів (29,4±21,7%) побоювань, сумнівів (35,3±22,7%), надцінних ідей (23,5±20,2%). Майже у половини хворих (47,1±23,7%) спостерігалося погіршення запам'ятовування нової інформації.

Астенічний синдром в чистому вигляді зустрічався значно рідше - у 9,09±5,12% (p<0,05) обстежених (у 18,18±16,12%, p<0,05 чоловіків та у 7,07±5,05%, p<0,05 жінок). У таких хворих переважали явища астенії, які спостерігалися у всіх обстежених і проявлялися у вигляді фізичної слабкості, швидкої стомлюваності, сонливості, млявості. Гіподинамія спостерігалася у 90,9±17,0% обстежених. Зниження апетиту було максимально розповсюдженим у цій групі хворих та спостерігалося у 27,3±26,3% обстежених. Емоційні порушення, такі як тривога, емоційна лабільність, дратівливість, запальність, також були досить численними, однак, на відміну від хворих з іншими психопатологічними синдромами, у даної групи обстежених порушення емоцій завжди були елементами астенічного синдрому та поступалися за ступенем виразності та поширеності астенічним явищам. Для хворих із провідним астенічним синдромом характерними були порушення уваги - підвищена відвертаємість (18,2±22,8%), виснажливість (36,4±28,4%) та прикутість уваги до неприємних подій і переживань, що спостерігалася майже у половини хворих (45,5±29,4%). Досить високою була й частота порушень сприйняття у вигляді гіперестезії, що входила у структуру астенічного синдрому - вона спостерігалась у 27,3±26,3% обстежених.

Порушення у всіх сферах психічної діяльності серед обстежених другої групи були менш виразними за силою та розповсюдженістю, ніколи не досягали синдромологічного рівня.

Були визначені провідні психосоціальні та біологічні фактори, що вірогідно впливають на виникнення СВДСтССС та специфіку синдромогенезу при даному розладі.

Зокрема, для хворих із провідним астенічним синдромом найбільш значущими були труднощі навчальної адаптації (90,9±17,0%), зміна місця проживання та відсутність стійкого розпорядку дня (63,6±28,4%), порушення якості та режиму харчування (54,5±29,4%), порушення режиму сну-неспання, гіподинамія та обтяжений анамнез по серцево-судинних захворюваннях (45,5±29,4%). Для хворих з астено-депресивним синдромом провідними несприятливими факторами були труднощі навчальної адаптації та порушення розпорядку дня (82,4±18,1%), паління та порушення режиму сну-неспання (64,7±22,7%), безсистемний характер харчування (52,9±23,7%), хронічні конфліктні ситуації (47,1±23,7%) та обтяжений сімейний анамнез (41,2±23,4%).

Хворі з неврастенічним синдромом мали в цілому більш рівномірний розподіл несприятливих факторів - труднощі навчальної адаптації спостерігались у 55,4±12,1%, обтяжений сімейний анамнез - у 50,8±12,2%, зміна місця проживання та порушення режиму сну-неспання - у 49,2±12,2%, відсутність стійкого режиму денної активності - у 46,2±12,1% хворих..

Основними факторами, що визначали формування тривожно-депресивного синдрому при СВДСтССС у осіб молодого віку, були труднощі навчальної адаптації (75,0±16,0%), порушення розпорядку дня (53,6±18,5%), паління (46,4±18,5%), обтяжений анамнез, часті ГРВІ, зміна місця проживання та порушення режиму сну-неспання (42,9±18,3%).

В цілому розповсюдженість та ступінь впливу вищенаведених анамнестичних чинників була найвищою у хворих на СВДСтССС, меншою у обстежених другої групи та мінімальною серед здорових студентів.

Психодіагностичне дослідження показало більш високі рівні ситуативної та особистісної тривожності за методикою Спілбергера у хворих на СВДСтССС (43,89±1,88 й 49,19±1,30, p<0,05) та у осіб, які мали поодинокі вегетативні порушення (41,30±1,60 й 46,53±53, p<0,05) порівняно зі здоровими обстеженими, у яких ці показники становили, відповідно, 37,15±1,92 й 43,44±1,55 (p<0,05) балів. Серед обстежених першої та другої груп переважала частка осіб з помірним та високим рівнями ситуативної та особистісної тривожності, серед здорових обстежених - з помірним та низьким рівнями тривожності.

Аналогічний розподіл спостерігався за іншими психодіагностичними шкалами - у групі хворих на СВДСтССС спостерігалися вищі середні рівні виразності астенічного стану за шкалою Л.М.Малкової і Т.Г.Чертової (54,12±1,98, p<0,05), нервово-психічної напруги за шкалою Т.А.Немчіна (48,38±1,79, p<0,05) та гіпотімії за шкалою Цунга (50,30±1,66, p<0,05) порівняно з обстеженими другої групи, які мали середні значення за шкалою астенічного стану 46,71±1,57 (p<0,05), нервово-психічної напруги - 41,56±1,27 (p<0,05) та гіпотімії - 47,65±1,41 (p<0,05) балів та здоровими обстеженими, результати яких були найменшими та становили відповідно 41,97±1,73, 38,24±1,22 та 44,51±1,96 (p<0,05) балів.

У групі порівняння переважали особи, які мали слабовиражені або помірні рівні астенії, нервово-психічної напруги та гіпотімії, у той час, як в обстежених першої та другої групи переважали високі значення.

Найпоширенішими відхиленнями за зазначеними психодіагностичними шкалами, характерними для хворих з астенічним синдромом були відхилення за шкалою астенічного стану (63,6±28,4%) і шкалою особистісної тривожності (54,5±29,4%). Серед хворих з астено-депресивним синдромом найпоширенішими були відхилення за шкалою астенічного стану (76,5±20,2%), шкалами ситуативної та особистісної тривожності (47,1±23,7% й 76,5±20,2%), досить високою була частота високих рівнів нервово-психічної напруги (41,2±23,4%) та гіпотімії, яка визначалася за методикою Цунга (52,9±23,7%). Обстежені з неврастенічним синдромом характеризувалися високими рівнями астенії (52,3±12,1%) та особистісної тривожності (67,7±11,4%). Хворі із тривожно-депресивним синдромом мали високу частоту відхилень за всіма перерахованими вище шкалами. Зокрема, за шкалами ситуативної та особистісної тривожності перевищення нормативних значень відзначалося у 53,6±18,5% та 82,1±14,2% обстежених, за шкалою астенічного стану - у 71,4±16,7%, за шкалою гіпотімії Цунга - у 67,9±17,3% та за шкалою нервово-психічної напруги - у 42,9±18,3% обстежених.

Результати психологічного дослідження за методикою СБОО показали, що хворі на СВДСтССС мають у середньому більш високі усереднені показники за всіма шкалами СБОО, але не перевищують нормативні. Беручи до уваги невелику величину розходжень усереднених профілів трьох груп обстежених, можна говорити про однакову психосоматичну диспозицію в студентській популяції.

Найбільшим числом відхилень від нормативних величин характеризувалися хворі із тривожно-депресивним синдромом - 42,9±18,3% обстежених мали парадоксально високі значення за шкалою “гіпоманії”, 32,1±17,3% - за шкалою “ригідності афекту”, 25,0±16,0% - за шкалами “імпульсивності” ти “витиснення тривоги”.

Для неврастенічного синдрому найбільш характерними були відхилення за шкалами “гіпоманії” та “витиснення тривоги”, які спостерігалися з однаковою частотою - 24,6±10,5%. Серед хворих з астено-депресивним синдромом, 52,9±23,7% мали піки за шкалою “гіпоманії”, 35,3±22,7% - за шкалою “ригідності афекту”, 23,5±20,2% - за шкалою “імпульсивності”. Для астенічного синдрому характерними були відхилення за шкалами “соматизації тривоги” та “психастенії”, які спостерігалися з однаковою частотою (36,4±28,4%).

Результати об'єктивного дослідження вегетативного статусу за методикою О.М.Вейна показали, що для всіх хворих, незалежно від провідних клініко-психопатологічних порушень, характерними були порушення центрального, мозкового та у меншій мірі - периферичного кровообігу (табл.2).

Поряд із цим, хворі з астенічним синдромом мали високу частоту порушень потовідділення (54,5±29,4%) та респіраторних порушень (63,6±28,4%). Для хворих з астено-депресивним синдромом характерними були порушення з боку дихальної системи та терморегуляції, які зустрічалися з однаковою частотою (58,8±23,4%). Обстежені із провідним неврастенічним синдромом мали високу частоту респіраторних порушень (63,1±11,7%) та підвищену метеочутливість (60,0±11,9%). Для тривожно-депресивного синдрому найбільш типовими були порушення з боку дихальної системи (67,9±17,3%), підвищена метеочутливість (64,3±17,7%) та порушення потовідділення (53,6±18,5%). У загальній структурі вегетативних порушень переважали порушення серцево-судинної та дихальної систем, які утворюють єдиний симптомокомплекс, наслідком і проявом якого є психовегетативні порушення та висока метеочутливість.

Таблиця 2. Поширеність проявів порушень вегетативної регуляції різних вегетативних сфер у хворих на СВДСтССС з різною психопатологічною симптоматикою

де ПК - периферичний кровообіг, ЦК - центральний кровообіг, МК - мозковий кровообіг, ТР - терморегуляція, ПВ - потовідділення, МЧ - метеочутливість, ДС - дихальна система, ШКТ - шлунково-кишковий тракт, ПВС - психовегетативна сфера, НМЗ - нервово-м'язова збудливість.

На підставі проведеного крос-кореляційного аналізу ступеня виразності вегетативних порушень у різних сферах вегетативної регуляції можна зробити висновок про тісний взаємозв'язок і провідну роль у формуванні СВДСтССС порушень кровообігу, у першу чергу - мозкової та центральної гемодинаміки, сполучених порушень з боку дихальної системи, психовегетативних порушень та метеочутливості (табл. 3).

У ході психофізіологічного дослідження було виявлено, що хворі на СВДСтССС демонстрували гірші показники виконання більшості діагностичних методик у порівнянні з особами, які мали поодинокі вегетативні порушення та здоровими обстеженими.

Це проявлялося, зокрема, у меншому загальному обсязі виконання трихвилинної коректурної проби, що склав 615,93±10,37 (p<0,05) символів у хворих; 631,62±2,50 (p<0,05) - у обстежених другої групи та 638,46±2,51 (p<0,05) - у здорових обстежених. Також, спостерігалися істотні розходження в динаміці та якості виконання проби - у здорових обстежених спостерігалося менш виражене зниження обсягу виконання проби на третій хвилині проби, більш високі показники точності та продуктивності її виконання. Під впливом фізичного навантаження спостерігалося достовірне погіршення всіх показників уваги у хворих на СВДСтССС (обсяг уваги зменшувалася на 27,24%, точність - на 10,95%, продуктивність - на 37,22%, стійкість - на 36,82%) на тлі незначного зниження аналогічних показників у обстежених другої групи (обсяг - на 6,43%, точність - на 1,06 %, продуктивність - на 7,96% і стійкість - на 19,98%) та значного поліпшенні показників проби - у здорових обстежених.

Таблиця 3. Коефіцієнти кореляції між ступенем виразності порушень у різних вегетативних сферах у всіх обстежених

де ПК - периферичний кровообіг, ЦК - центральний кровообіг, МК - мозковий кровообіг, ТР - терморегуляція, ПВ - потовідділення, МЧ - метеочутливість, ДС - дихальна система, ШКТ - шлунково-кишковий тракт, ПВС - психовегетативна сфера, НМЗ - нервово-м'язова збудливість; жирним шрифтом позначені коефіцієнти середньої сили (>0,300), закресленим - статистично недостовірні кореляції.

Дослідження зорової пам'яті показало, що середній відсоток запам'ятовування у обстежених першої (57,32±3,12%, p<0,05) та другої (54,44±3,93%, p<0,05) груп був вірогідно нижче, ніж у здорових обстежених (84,03±3,25%, p<0,05). Під впливом фізичного навантаження у хворих на СВДСтССС відбувалося зниження цього показника на 24,75%, у обстежених другої групи - на 15,12%, у здорових цей показник незначно підвищувався та становив 86,75±2,99%.

Час простої сенсомоторної реакції у здорових становив 0,20±0,02 с (p<0,05), у обстежених другої групи вона була повільнішою на 40% (0,28±0,02 с, p<0,05), у хворих на СВДСтССС - на 95% (0,39±0,02 с, p<0,05). Під впливом фізичного навантаження відбувалося незначне збільшення часу сенсомоторної реакції у обстежених перших двох груп (0,41±0,03 с й 0,31±0,03 с, p<0,05) та зменшення - у здорових обстежених (0,18±0,04 с, p<0,05).

Проведення проби на координацію виявило істотні розходження між обстеженими різних груп - час, протягом якого хворі на СВДСтССС могли зберігати координацію в ході проби, становив 18,33±2,61 с, обстежені другий групи - протягом 29,91±1,16 с, у той час як у здорових обстежених тривалість проби становила 50,87±1,43 с (p<0,05). Під впливом фізичного навантаження відбувалося скорочення часу виконання проби, більше виражене в обстежених першої та другої груп.

Вивчення співвідношення структури вегетативних та психічних порушень в трьох групах обстежених дозволяє уявити динаміку розвитку СВДСтССС у осіб молодого віку у вигляді трьох послідовних станів - здоров'я, розладів донозологічного рівня та клінічно вираженої патології.

Ще у здорових студентів є досить висока частота емоційних реакцій, що підтверджує гіпотезу про провідну роль психогенних факторів у розвитку СВДСтССС. Надалі, на донозологічному рівні розладу, спостерігається дворазове збільшення частоти емоційних порушень та супутнє збільшення частоти ефекторно-вольових та когнітивних порушень. З'являється велика кількість суб'єктивних скарг на порушення вегетативного тонусу, що робить суб'єктивні прояви вегетативної дисфункції важливим прогностичним критерієм донозологічної діагностики. На стадії клінічно вираженого розладу - спостерігаються максимальний рівень виразності емоційних та ефекторно-вольових порушень, висока частота когнітивних порушень, які стають замикаючою ланкою патогенетичного “хибного кола” даного розладу, і повний спектр суб'єктивних й об'єктивних проявів вегетативної дисфункції, що визначають клінічну картину захворювання.

Виходячи з результатів дослідження та наведеної вище моделі, нами були розроблені патогенетично обґрунтовані програми корекції та профілактики СВДСтССС у осіб молодого віку.

Схема корекції представлена трьома складовими: етіологічним, патогенетичним та симптоматичним лікуванням.

Етіологічне лікування спрямоване на усунення або мінімізацію несприятливого зовнішнього впливу та включає психотерапевтичний вплив, спрямований на створення позитивної настанови на навчальний процес; розв'язання хронічних конфліктних ситуацій, вироблення лінії поведінки, максимально відповідної психологічним особливостям та соціальним вимогам хворого. У якості етіологічного компонента також передбачається нормалізація соціального функціонування, відновлення добових ритмів, раціональне чергування праці та відпочинку, відмова від шкідливих звичок.

Патогенетичне лікування містить застосування кількох груп психофармакологічних препаратів, залежно від провідного психопатологічного синдрому. Для переважної більшості хворих з астенічним компонентом показане застосування ноотропів, адаптогенів, вітамінів. Хворим із переважними явищами тривоги та емоційної лабільності показаний прийом транквілізаторів. При наявності у хворих тривожно- або астено-депресивного синдромів показаний прийом антидепресантів.

Поряд з використанняv вегетостабілізаторів, рекомендуються дозовані фізичні навантаження, як фактор, який сприяє нормалізації судинного тонусу та поліпшенню мозкового кровообігу, аутотренінгу, як способу релаксації, психотерапевтичної корекції наявних психологічних проблем.

Симптоматичне лікування спрямоване на окремі клінічні прояви захворювання і включає заходи щодо нормалізації показників системного артеріального тиску, повноцінний відпочинок та психотерапевтичну корекцію психічного статусу пацієнтів.

Комплекс заходів щодо профілактики СВДСтССС включає: максимально раннє виявлення ознак розладу, використання проб з фізичним навантаженням і тестів, спрямованих на дослідження когнітивних функцій, проведення профілактичних оглядів студентської молоді з урахуванням етіологічних факторів розвитку даного розладу, спадковості; популяризацію здорового способу життя, занять спортом; відмову від шкідливих звичок, індивідуальний підхід до кожного студента, який би забезпечував збереження та максимально раціональне використання його навчального потенціалу; створення навчальної атмосфери, яка би сприяла розкриттю можливостей студента без шкоди його здоров'ю; максимально повне інформування абітурієнтів про майбутнє навчання та працю; створення сильної мотивації; інформування лікарів студентських поліклінік та лікарень про поширеність, етіопатогенетичні особливості, клінічні прояви та оптимальні схеми лікування СВДСтССС.

Нами було проведено катамнестичне дослідження 79% хворих на СВДСтССС та 72% осіб з поодинокими вегетативними порушеннями. Термін катамнезу у хворих на СВДСтССС становила в середньому 1,32±0,13 років (p<0,05). За цей проміжок часу на тлі проведеної терапії та виконання даних рекомендацій у 71,6±0,42% обстежених спостерігалося поліпшення стану; не спостерігалося істотних змін їхнього стану у 23,2±0,37% (p<0,05) хворих та у 5,3±0,10% (p<0,05) осіб стан погіршився.

Серед осіб з поодинокими вегетативними порушеннями тривалість катамнезу в середньому становила 1,05±0,05 років. Число осіб, стан яких за цей проміжок часу покращився було вірогідно вище - 91,7±0,21%, при цьому в даної категорії осіб спостерігалася практично повна редукція вегетативної симптоматики. Число осіб, чий стан погіршився або залишився незмінним у цій групі, був мінімальним та становив відповідно 2,8±0,07% та 5,6±0,14%.

Висновки

1. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та нове рішення наукової задачи діагностики та корекції СВДСтССС у осіб молодого віку, розроблено патогенетичну модель розвитку даного розладу та патогенетично обґрунтовані підходи до його корекції та профілактики.

2. Провідними психопатологічними синдромами при СВДСтССС є астенічний синдром (9,1±5,1%), астено-депресивний синдром (14,0±6,2%); неврастенічний синдром (53,7±8,9%), тривожно-депресивний синдром (23,1±7,5%).

3. У структурі вегетативних порушень найбільш значимими є порушення кровообігу (мозкового - 86,8±6,0%; центрального - 83,5±6,6%; периферичного - 71,9±8,0%), сполучені з ними порушення з боку дихальної системи (63,6±8,6%), психовегетативні порушення (83,5±6,6%) та підвищена метеочутливість (58,7±8,8%), що підтверджується наявністю статистично значимих кореляційних зв'язків між зазначеними групами вегетативних порушень (p<0,05).

4. Провідними психосоціальними та біологічними факторами розвитку СВДСтССС у осіб молодого віку є зміна місця проживання (47,1±8,9%) та пов'язані з нею погіршення житлових умов (13,2±6,0%), труднощі адаптації до умов навчання (66,9±8,4%), наявність хронічних конфліктних ситуацій з однокурсниками (10,7±5,5%), із сусідами по квартирі або гуртожитку (19,8±7,1%) та по інших напрямках (13,2±6,0%) (p<0,05), порушення режиму сну-неспання (49,6±8,9%), паління (41,3±8,8%), гіподинамія (27,3±7,9%), часті респіраторно-вірусні інфекції (40,5±8,7%), наявність серцево-судинних захворювань у членів родини (44,6±8,9%) (p<0,05).

5. Хворі на СВДСтССС мають меншу інтелектуальну та фізичну працездатність порівняно зі здоровими обстеженими, що проявляється в гірших показниках зорової пам'яті (на 31,79%), швидкому стомленні при виконанні коректурної проби та нижчих показниках продуктивності уваги (на 15,11%), більшому періоді сенсомоторної реакції (на 91,04%) та гірших показниках координації (на 63,96%), гіршими результатами велоергометричної проби (55,96%) та значним погіршенням описаних показників під впливом фізичного навантаження. Фізичне навантаження є чинником, який збільшує ступінь погодженості роботи різних функціональних систем та оптимізує як вищу нервову діяльність, так і вегетативну регуляцію у здорових обстежених.

6. Хворі на СВДСтССС мають більш високі рівні особистісної та ситуативної тривожності (на 18,14% та 13,23% відповідно), гіпотімії (на 13,00%), астенії (на 28,95%) та нервово-психічної напруги (26,53%) порівняно зі здоровими обстежуваними.

7. Патогенетична модель розвитку СВДСтССС у осіб молодого віку заснована на психосоматичному “хибному” колі, де пусковим фактором розвитку розладу є несприятливі соціально-психологічні та біологічні фактори, що діють комплексно та нашаровуються на конституціональні та особистісні особливості, зухвалу хронічну емоційну напругу та виснаження адаптаційних механізмів. Під впливом хронічної емоційної напруги відбувається зниження ефективності механізмів саморегуляції, порушення погодженості роботи вегетативних центрів та неадекватне вегетативне забезпечення вищої нервової діяльності, що у свою чергу приводить до порушень когнітивних функцій та знижує ступінь адекватності емоційного реагування, замикаючи тим самим “хибне” коло СВДСтССС.

8. Розроблена програма корекції СВДСтССС включає етіологічне (психотерапевтична корекція, мінімізація несприятливих зовнішніх впливів), патогенетичне (психотерапевтична корекція стрижневих психологічних проблем, психофармакологічний вплив - транквілізатори, вегетостабілізатори, ноотропи, адаптогени; дозовані фізичні навантаження) та симптоматичне лікування. Апробація розробленої програми показала її ефективність у 71,6±0,42% хворих на СВДСтССС та у 91,7±0,21% осіб з поодинокими вегетативними порушеннями.

9. Програма профілактики СВДСтССС у осіб молодого віку включає максимально ранню діагностику, облік спадкових чинників та високої поширеності розладу серед студентської молоді при проведенні профоглядів, заняття спортом, відмову від шкідливих звичок, створення навчальної атмосфери, яка сприяє розкриттю можливостей студента без шкоди його здоров'ю.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Самохвалов А.В., Моргулис М.В, Ревін В.В. Социально-психологические факторы учебной адаптации студентов-медиков // Актуальные вопросы современной психиатрии. Збірник студентських наукових праць, присвячений 100-річчю Н.П.Татаренко й 120-річчю В.П.Протопопова - Вип.3 - Харків 2000. - С.59-63. (Особистий внесок Самохвалова А.В. - набір матеріалу, аналіз та опис отриманих даних);

2. Самохвалов А.В. Динамика психологической и физиологической адаптации студентов к учебным нагрузкам // Актуальные вопросы современной психиатрии. Збірник студентських наукових праць, присвячений пам'яті Альберта Швейцера й 10-річчю незалежності України - Вип.4 - Харків, 2001 - С.10-11.

3. Samokhvalov A.V. Las manifestaciones fisiologicas y psicologicas de la adaptacion al estres de instruccion // Abstracts book of WPA International Congress “New Commitments for Psychiatrists”, Madrid, Spain, 2001. - P.144-145.

4. Samokhvalov A.V. Psychosomatical correlates of educational and social stress // Abstracts book of XII World Congress of Psychiatry, Yokohama, Japan, 2002 - P.71-72;

5. Самохвалов А.В. Психічні порушення у хворих із функціональними розладами вегетативної нервової системи // Досягнення молодих вчених - майбутнє медицини. Матеріали науково-практичної конференції молодих учених, присвяченої 350-річчю м.Харкова - Харків, 2004 - С.75-76.

6. Самохвалов А.В. Структура вегетативных нарушений у больных с соматоформной вегетативной дисфункцией // Український вісник психоневрології. - Харків, 2005 - т.3, Вип. 4 (45) - С.60-64;

7. Самохвалов А.В. Взаимосвязь степени выраженности вегетативных нарушений и уровня тревожности у больных соматоформной вегетативной дисфункцией // Медицина сегодня и завтра. - Харків, 2005 - №4 - С.84-89;

8. Самохвалов А.В. Особенности личности больных с соматоформной вегетативной дисфункцией сердца и сердечно-сосудистой системы // Експериментальна і клінічна медицина - Харків, 2006 - №1 - С. 140-143;

9. Самохвалов А.В. Патогенетическая модель развития соматоформной вегетативной дисфункции сердца и сердечно-сосудистой системы (F45.30) у лиц молодого возраста // Архів психіатрії - Київ, 2006 - Т.12 - №1-4(44-47) - С.88-92.

Размещено на Allbest.ru