Імунітет людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний авіаційний університет

Інститут екологічної безпеки

Кафедра екології

Курсова робота

з дисципліни: "Екологія людини"

на тему: "Імунітет людини"

Виконав: студент 301 ІнЕБ

Клевака Т.Л.

Перевірив: доцент кафедри екології

Крамаренко Р.М.

Київ - 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття імунітету, його форми

1.1 Форми імунітету

1.2 Характеристика основних форм імунітету

2. Захисні механізми організму

2.1 Комплекс взаємопов'язаних органів імунітету

2.2 Т- і В-лімфоцити

3. Будова і функції імунної системи

3.1 Хвороби імунної системи

3.2 Імунологічні захворювання (алергія, СНІД)

3.3 Хвороби імунної системи та причини їх виникнення, їх симптоми

3.4 Види імунодефіциту

4. Методи підвищення імунітету

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема роботи: "Імунітет людини", 46 сторінок, 3 додатків, 2 таблиці, 7 літературних джерел.

Об'єкт дослідження: імунітет людини та його форми.

Мета роботи: визначити значення імунітету в житті людини, та методи підвищення та підтримки імунної системи.

Метод дослідження: аналітичне опрацювання інформаційних джерел.

Зміст: Імунітет людини. Розглянуто основні форми імунітету.

Актуальність теми: В курсовій роботі розкрито суть імунітету для людини. Описано основні форми імунітету. Також вказані хвороби імунної системи, їх причини виникнення, та профілактика. Показано різні методи для підвищення та підтримки імунної системи людини.

Ключові слова: імунітет, імунна система, імунодифіцит, захворювання.

Організм людини або тварин може не сприймати дію патогенних мікробів. Такий етап називається імунітетом. Інакше кажучи, організм здатний протистояти розмноженню мікроорганізмів і знезаражувати токсини (отрути).

Імунітет людини - це її захист, її охоронець. Імунна система оберігає нас від будь-якого чужорідного вторгнення, наприклад, мікробів, вірусів, простих або клітин власного організму, що змінилися в процесі мутацій та хвороб. Коли імунітет людини міцний, то імунна система вчасно помічає будь-яке вторгнення ззовні або порушення всередині, реагує на них і завдяки цьому зберігається здоров`я людини.

Імунна система - одна з найважливіших систем нашого організму. Ослаблений імунітет є причиною ряду захворювань, але в той же час і самі захворювання можуть привести до ослаблення імунітету.

Імунітет людського організму постійно відчуває на собі вплив ряду негативних чинників, які призводять до його зниження, а отже, перетворюють здорової людини в хворого.

Основними негативними факторами, що впливають на імунну систему, можна назвати стреси і негативні емоції. Не тільки неврози та інші порушення нервової системи є результатом згубного впливу стресів, але і знижений імунітет. Тому з повною впевненістю стрес можна назвати ворогом імунітету. Через стресів порушується робота органів ендокринної системи - наднирників, щитовидної залози. Результатом цього є зміна обміну речовин, функції кровотворення, а це призводить до зниження клітинного імунітету. Тому вміння протистояти стресам дозволить зберегти імунний статус організму, а отже, зберегти і своє здоров'я.

Фізичні та розумові навантаження, точніше, перевантаження, призводять до перевтоми, також погано впливають на імунний статус організму людини. Чергування періодів фізичної або розумової активності з відпочинком дозволяє організму відновлювати свої сили, призводить всі системи його життєзабезпечення в норму.

Погане, неправильне харчування, мабуть, можна розглядати як головний фактор, що робить негативний вплив на імунну систему. Їжа повинна бути не тільки багатою, але і повноцінною, тобто містити в собі всі необхідні компоненти. Так, при нестачі їжі (а це особливо стосується людей, бездумно використовують численні дієти) вона перестає бути постачальником необхідних речовин, тобто організм стає вразливим для безлічі інфекцій, токсичних елементів. Кожна клітина нашого організму працює правильно тільки тоді, коли в неї надходить певну кількість поживних і біологічно активних речовин. Так, імунні клітини потребують ряді вітамінів і мікроелементів. Їх нестача призводить до порушення їх роботи, знижує їх активність. А в результаті відзначається ослаблення імунного статусу організму.

Тривале або надмірне вживання деяких лікарських засобів, наприклад антибіотиків, гормональних препаратів, також призводить до зниження імунітету. Тому при прийомі антибіотиків слід строго дотримуватися тієї схеми, яку прописав лікар, і не займатися самолікуванням. Тривалий або непомірний прийом антибіотиків призводить до пригнічення корисної мікрофлори, результатом чого є дисбактеріоз - порушення функціонування шлунково-кишкового тракту. Після прийому антибіотиків обов'язковою умовою є відновлення кишкової мікрофлори і роботи шлунково-кишкового тракту, а також імунітету організму в цілому.

Не слід забувати, що порушити імунітет досить легко, а відновити - важко. У здорової людини імунна система легко справляється з різними інфекційними збудниками. Але якщо імунна система перестала справлятися із зовнішніми і внутрішніми агресорами, то людина захворює. Щоб не допустити це, слід підживлювати свою імунну систему необхідними їй поживними речовинами, які можна черпати і з їжі, і з спеціально підібраних біологічно активних добавок.

1. Поняття імунітету, його форми

Імунітет (лат. immunitas - звільнення) - прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму протии генетичне чужорідних речовин (антигенів). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний, або антитоксичний, імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин і органів - трансплантаційний імунітет; у відповідь на виникнення пухлин - протипухлинний імунітет тощо. Найчастіше поняття "імунітет" означає несприйнятливість до збудників інфекційних хвороб.

1.1 Форми імунітету

Імунітет буває природним (спадковий і набутий) і штучний. Спадковий імунітет обумовлений захисною функцією ряду тканин, наприклад, шкіри, слизових оболонок. Шкіра не тільки затримує на поверхні патогенні мікроби але й виділяє речовини, які знищують їх. Бактерицидними властивостями наділені слина та шлунковий сік людини. Набутий імунітет виникає у людей які перенесли інфекційне захворювання або після введення їм вакцин і сироваток.

Для того, щоб набути штучний імунітет, використовують вакцину (активний імунітет) - препарат з ослабленою вірулентністю мікроорганізмів і сироватки (пасивною) - готові захисні речовини (антитіла).

Природний імунітет - несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).

Нині розроблені методи, що дають змогу створювати штучний імунітет.

Активний штучний імунітет виробляється в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Таке щеплення використовують проти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб.

Профілактичне щеплення відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Пасивний імунітет створюють введенням в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається впродовж кількох місяців. Лікувальні сироватки добувають з крові тварин (частіше коней), яким поступово вводять все більші Дози інфекційного матеріалу. В крові тварини накопичуються антитіла.

Періодично таку кров відбирають і виготовляють з неї лікувальну сироватку.

1.2 Характеристика основних форм імунітету

Природжений (видовий або спадковий) імунітет - стійкість організму до певних патогенних агентів, яка властива даному виду і передається спадково. Вважають, що цей вид імунітету зв'язаний з особливостями генотипу даного конкретного виду макроорганізму (несприйнятливість людини до чуми рогатої худоби, курячої холери, а тварин - до скарлатини, кору).

Видовий імунітет є наслідком тривалої еволюції взаємовідносин організму ітет є наслідком тривалої еволюції взаємовідносин організму і патогена. Він може бути абсолютним і відносним та залежить від тих біологічних особливостей цих організмів, які сформувалися у процесі історичного розвитку в ході природного добору, мінливості й генетичної адаптації до умов довкілля.

Основу механізмів природженого імунітету до інфекцій становить відсутність у клітинах макроорганізму рецепторів і субстратів, які необхідні для адсорбції і розмноження збудника інфекції, наявність речовин, що блокують його репродукцію, здатність організму-хазяїна синтезувати різні інгібітори у відповідь на проникнення патогенних мікроорганізмів.

Під набутим імунітетом розуміють специфічний захист проти генетичне чужорідних субстанцій (антигенів), який здійснюється імунною системою організму через вироблення антитіл або нагромадження сенсибілізованих лімфоцитів. Набутий імунітет виробляється в результаті перенесенного захворювання або вакцинації здорового організму.

Розрізняють природний і набутий штучний імунітет. Природний буває активним і пасивним. Природний активний імунітет може виникати після перенесення інфекції і тривати місяцями, роками або все життя. Природний пасивний імунітет має новонароджений організм, набуваючи його від матері в період внутрішньоутробного розвитку.

Набутий штучний імунітет виробляється в результаті активної або пасивної імунізації організму. Штучний активний імунітет формується під впливом вакцин і може тривати від кількох місяців до кількох років. Імунітет, зумовлений введенням в організм готових захисних речовин (антитіл) у вигляді сироваток, дістав назву набутого штучного пасивного імунітету. імунітет людина лімфоцит захворювання

Набутий імунітет не успадковується. Він формується щодо конкретного виду патогенного мікроба в результаті контакту з ним, тобто є суворо специфічним. Цей вид імунітету дуже стійкий; наприклад, після віспи він зберігається все життя, а після кору, висипного тифу - тривалі роки.

Неспецифічна резистентність (опірність). Під нею розуміють відносний рівень природженої стійкості організму щодо дії різних чинників: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, у тому числі мікробів, їхніх токсинів тощо. Резистентність може бути властивою всьому організму або його окремим системам, тканинам і органам. Вона пов'язана з анатомо-фізіологічними і генетичними особливостями організму, з його механічними гуморальними і клітинними неспецифічними факторами захисту тощо.

Неспецифічна резистентність організму зумовлена такими факторами захисту, як бар'єрна функція шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів, бактерицидних речовин слини, крові, видільна система, температурна реакція тощо. Ці фактори не потребують спеціальної перебудови, а знешкоджують чужорідні тіла і речовини в основному за рахунок механічної або фізико-хімічної дії.

Розрізняють антибактеріальну і антитоксичну, противірусну і протипаразитарну форми імунітету (залежно від того, проти яких агентів спрямовані захисні сили організму). Однак слід мати на увазі, що абсолютно автономних форм імунітету не існує, всі вони взаємозв'язані і форм імунітету не існує, всі вони взаємозв'язані і виявляють свою дію в організмі за участю всіх його систем.

При інфекційних захворюваннях, збудниками яких є патогенні бактерії, формується антибактеріальний імунітет. У крові і лімфоїдномакрофагальній системі бактерії зазнають дії клітинних і гуморальних факторів. Стан несприйнятливості, при якому організм повністю звільняється від патогена, дістав назву стерильного імунітету. При туберкульозі та інших інфекціях, які мають тривалий перебіг, відносна несприйнятливість збігається на певний проміжок часу з наявністю в організмі збудників інфекції. Такий імунітет називають нестерильним.

Імунітет, який виробляється в організмі у відповідь на виділення екзотоксинів патогенними мікробами, називається антитоксичним. Отже, в процесі еволюції захисних реакцій організм виробив здатність знешкоджувати не тільки мікробів, а й їхні отрути - токсини.

При вірусних інфекціях організм всі свої захисні сили спрямовує на знешкодження вірусу і нейтралізацію його токсинів. Противірусні захисніреакції організму поділяються на неспецифічні і специфічні. Складовою частиною перших є інтерферон - індуцибельний білок, відкритий у 1957 р. Він витримує низькі температури, нагрівання і ультрафіолетове опромінення, не втрачає активності при дії кислот і лугів, не токсичний, утворюється системою лімфощних органів і клітин. Інтерферони синтезуються іп УІІТО та іп УІУО у відповідь на дію природних (віруси, ендотоксини, внутрішньоклітинні паразити) і синтетичних (високо-і низькомолекулярних) індукторів. Інтерферон діє на внутрішньоклітинні етапи репродукції широкого кола РНК і ДНК-вмісних вірусів, пригнічуючи трансляцію вірусних інформаційних РНК та їхній біосинтез.

Доведено, що інтерферон дерепресує ген для антивірусного білка, який локалізується в клітинах організму людини в хромосомі 21, на репродукцію вірусу діє не сам інтерферон, а противірусний білок, синтез якого в клітинах індукується інтерфероном (Ф.І. Єршов, А.С. Новохатський, 1980).

Специфічний клітинний захист організму пов'язаний з участю сенсибілізованих Т-лімфоцитів, які не діють на вірус, а за допомогою лімфотоксинів руйнують заражені вірусами клітини.

Несприйнятливість організму до патогенних паразитів (малярійні плазмодії, трипаносоми тощо) дістала назву протипарази-тарного імунітету. Вироблення такого імунітету залежить від локалізації паразита. Ця форма імунітету зумовлюється захисною дією І§Е і підвищеною активністю фагоцитів.

Крім названих вище форм захисту, існують поняття коллективного (групового) імунітету, трансплантаційного імунітету тощо.

Нині розроблені методи, що дають змогу створювати штучний імунітет.

Активний штучний імунітет виробляється в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Таке щеплення використовують проти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб ти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб.

Профілактичне щеплення відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Пасивний імунітет створюють введенням в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається впродовж кількох місяців. Лікувальні сироватки добувають з крові тварин (частіше коней), яким поступово вводять все більші Дози інфекційного матеріалу. В крові тварини накопичуються антитіла. Періодично таку кров відбирають і виготовляють з неї лікувальну сироватку.

2. Захисні механізми організму

В організмі існують три взаємодоповнюючі системи, які забезпечують захист від хвороботворних агентів.

1. Неспецифічні клітинні системи. До них відносяться лейкоцити та макрофаги, здатні здійснювати фагоцитоз і завдяки цьому знищують хвороботворні агенти і комплекси антиген-антитіло. Тканинні макрофаги відіграють істотну роль в розпізнаванні сторонніх часток специфічної імунної системою.

2. Неспецифічні гуморальні системи. До них відноситься система комплементу та інші білки плазми, здатні руйнувати комплекси антиген-антитіло, знищувати чужорідні частинки і активувати клітини організму, що беруть участь в запальних реакціях.

2. Специфічна імунна система. Вона відповідає на впровадження чужорідних клітин, часток або молекул (антигенів) освітою специфічних захисних речовин, локалізованих всередині клітин або на їх поверхні (специфічний клітинний імунітет), або розчинених у плазмі (антитіла) (специфічний гуморальний імунітет).

Неспецифічні клітинні захисні механізми. В їх основі лежить здатність лейкоцитів до фагоцитозу, найбільш виражена у моноцитів і нейтрофілів. У цих клітинах є ферменти, за допомогою яких вони розщеплюють мікроорганізми, залишки клітин, комплекси антиген-антитіло. Нейтрофіли спрямовуються до вогнища запалення. Відбувається фагоцитоз.

Моноцити крові і тканинні макрофаги відіграють важливу роль в первинному розпізнаванні антигенів. На клітинних мембранах макрофагів розташовуються рецептори, з якими з'єднуються імуноглобуліни, роблячи макрофаги здатними пов'язувати антигени. Останні розщеплюються на більш дрібні фрагменти, доступні для дії лімфоцитів. Крім того, макрофаги виділяють монокіни - речовини, що стимулюють ріст лімфоцитів.

Неспецифічні гуморальні захисні механізми. Реакції антиген-антитіло відбуваються за участю особливої групи кількох білків, званих комплементом. Деякі з цих білків виробляються клітинами печінки - гепатоцитами, інші - клітинами епітелію кишечника або макрофагами. Вони присутні в крові у вигляді неактивних проферменту. Початкову активацію системи комплементу викликають комплекси антиген-антитіло і бактеріальні агенти. У разі інфекції швидкість їх утворення істотно зростає протягом декількох днів.

Лізоцим. У багатьох тканинах і рідких середовищах організму присутній лізоцим - білок, що пригнічує ріст і розмноження бактерій і вірусів. У великих концентраціях він знайдений в гранулах лейкоцитів і макрофагах легеневої тканини. Він міститься також у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту, носоглотці і в слізної залозі. Він стримує в цих середовищах зростання мешкають тут сапрофітних мікроорганізмів, тобто бактерій, що харчуються органічними речовинами.

С-реактивний білок. При бактеріальних інфекціях його кількість в плазмі крові підвищується. Він може активувати систему комплементу і сприяти фагоцитозу бактерій.

Інтерферон. Це група видоспецифических глікопротеїдів, що володіють антивірусну дію. Вони гальмують розмноження вірусів, пригнічуючи синтез вірусних білків, і підвищують активність макрофагів.

Специфічні імунні системи. Специфічний імунітет формується (придбаний імунітет) лише після початкового взаємодії з чужорідними чинниками. У специфічному клітинному імунітеті найважливіша роль належить Т-лімфоцитів, а в специфічному гуморального імунітету - В-лімфоцитів.

2.1 Комплекс взаємопов'язаних органів імунітету

До органів імунітету належить комплекс взаємопов'язаних органів: вилочкова залоза (тимус), кістковий мозок, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина селезінки, кишечника, сполучна тканина, а також система кровоносних і лімфатичних судин. Функціональне значення цього лімфо-мієлоїдного комплексу - забезпечення кровотворення, тобто розмноження, розвиток і дозрівання клітин крові в організмі людини в результаті послідовних змін. Це багатостадійний процес спеціалізації клітин.

В мієлоїдної тканини кісткового мозку утворюються еритроцити, гранулоцити, тромбоцити. Формування клітин імунної системи відбувається в лімфоїдної тканини. Т-лімфоцити утворюються в вилочкової залозі, В-лімфоцити - в червоному кістковому мозку. Лімфоцити також утворюються в селезінці, лімфатичних вузлах, лімфоїдних фолікулах, по ходу травного і дихального тракту.

Вилочкова залоза (тимус) - центральний орган імунної системи. Вона розташована у верхній частині грудної клітки за грудиною. Цей орган складається з двох великих часток, кожна з яких включає в себе більш дрібні часточки. Кожна часточка складається з коркового і мозкового речовини. У кірковій речовині відбувається утворення Т-лімфоцитів, які потім мігрують в мозкову речовину, а потім переносяться в периферичні лімфоїдні органи - лімфатичні вузли, селезінку.

Кістковий мозок заповнює порожнини кісток у хребетних. Розрізняють червоний кістковий мозок, в якому переважає мієлоїдна тканина. Вона є основним органом кровотворення і зберігається протягом життя в ребрах, грудині, в кістках черепа, таза, хребцях. З віком червоний кістковий мозок замінюється жовтим. До складу червоного мозку входять стовбурові кровотворні клітини, а основу його складає ретикулярна тканина.

Лімфатичний вузол являє собою утворення, розташоване зазвичай в місці злиття великих лімфатичних судин. Лімфоїдна тканина ділиться на корковий і мозковий шари. У кірковому шарі знаходяться фолікули, в частині яких утворюються зародкові центри, що утворюються у відповідь на проникнення в орган антигену.

Селезінка розташована в черевній порожнині. Цей орган виконує функцію кровотворення, беручи участь в захисних реакціях організму. Селезінка є депо крові. Вона належить до периферичних органів імунної системи. Зовні вона вкрита сполучною тканиною, а всередині ділиться перегородками. У тілі селезінки розрізняють білу (місце локалізації лімфоцитів) і червону (складається з ретикуло - капілярних петель, простір між якими заповнено кров'ю, де переважають еритроцити) пульпу. Біла пульпа заповнена Т - і В-лімфоцитами, проникаючими сюди з центральних органів імунної системи. Лімфоїдна тканина селезінки бере участь в лімфоїдних реакціях гуморального типу.

2.2 Т- і В-лімфоцити

В процесі еволюції у людини сформувалися дві системи імунітету, клітинна і гуморальна. Вони виникли як засіб боротьби з речовинами, які сприймаються як чужі. Ці речовини називаються антигенами. У відповідь на впровадження антигену в організм в залежності від хімічного складу, дози і форми введення імунна реакція буде різна: гуморальна або клітинна. Поділ функцій імунітету на клітинний і гуморальний пов'язано з існуванням Т- і В-лімфоцитів. Обидві лінії лімфоцитів розвиваються з лімфатичної стовбурової клітини кісткового мозку.

Т-лімфоцити. Клітинний імунітет. Завдяки Т-лімфоцитів відбувається клітинна імунна система організму. Т-лімфоцити утворюються зі стовбурових кровотворних клітин, які мігрують з кісткового мозку в вилочкової залози.

Формування Т-лімфоцитів ділиться на два періоди: антігеннезавісімое і антигензависимая. Антігеннезавісімое період закінчується утворенням антиген-реактивних Т-лімфоцитів. Під час антігензавісімого періоду клітина готується для зустрічі з антигеном і під його впливом розмножується, в результаті чого утворюються різні типи Т-клітин. Розпізнавання антигену відбувається у зв'язку з тим, що на мембрані цих клітин знаходяться рецептори, що розпізнають антигени. В результаті розпізнавання клітини розмножуються. Ці клітини вступають в боротьбу з несучими антиген мікроорганізмами або викликають відторгнення чужорідної тканини. Т-клітини регулярно переходять з лімфоїдних елементів в кров, міжтканинна середу, що збільшує ймовірність їх зустрічі з антигенами. Існують різні субпопуляції Т-лімфоцитів: Т-кілери (тобто винищувачі), що руйнують клітини з антигеном; Т-хелпери, що допомагають Т-і В-лімфоцитів реагувати на антиген та ін.

Т-лімфоцити при контакті з антигеном виробляють лімфокіни, які є біологічно активними речовинами. За допомогою лімфокінів Т-лімфоцити управляють функцією інших лейкоцитів. Виділено різні групи лімфокінів. Вони можуть як стимулювати, так і гальмувати міграцію макрофагоцитів т.д. Інтерферон, що виробляється Т-лімфоцитами, гальмує синтез нуклеїнових кислот і захищає клітину від вірусних інфекцій.

В-лімфоцити. Гуморальний імунітет. В антігезавісімий період В-лімфоцити стимулюються антигеном і осідають в селезінці та лімфовузлах, фолікулах і центрах розмноження. Тут вони перетворюються в плазматичні клітини. В плазмацітах відбувається синтез антитіл - імуноглобулінів. У людини утворюється п'ять класів імуноглобулінів. В-лімфоцити беруть активну участь в імунних процесах розпізнавання антигену. Антитіла взаємодіють з антигенами, які знаходяться на поверхні клітин, або з бактеріальними токсинами, і прискорюють захоплення антигенів фагоцитами. Реакція антиген-антитіло лежить в основі гуморального імунітету.

При імунній відповіді зазвичай діють механізми як гуморального, так і клітинного імунітету, але різною мірою. Так, при кору переважають гуморальні механізми, а при контактної алергії або реакції відторгнення - клітинний імунітет.

3. Будова і функції імунної системи

Імунологія - наука про систему, що забезпечує захист організму від інтервенції генетично сторонніх біологічних структур, здатних порушити гомеостаз.

Імунна система є однією з систем життєзабезпечення, без якої організм не зможе існувати. Основні функції імунної системи:

- розпізнавання;

- знищення;

- виведення з організму сторонніх речовин, що утворюються в нім і надходять ззовні.

Ці функції імунна система виконує усе життя людини.

Імунна система людини може характеризуватися наявністю природжених дефектів (так звані первинні імунодефіцити) або придбаних впродовж життя під впливом різних чинників, наприклад, шкідливої дії довкілля, стресових ситуацій і т. д. Функціональні порушення імунної системи можуть носити транзиторний характер або придбавати хронічний перебіг у вигляді синдромів імунологічної недостатності.

3.1 Хвороби імунної системи

Хвороби імунної системи - це нозологічні форми з конкретним розвитком, чітко обкресленим патогенезом і клінікою, вони об'єднані поняттям імунодефіцити.

Вивчення хвороб імунної системи почалося в середині минулого століття після того, як американський лікар Брутон виявив у дитини причину гнійного захворювання, що мучить його. Брутон встановив, що витоки хвороби криються в наявному у дитини дефекті імунної системи - агамаглобулінемії, названого згодом синдромом Брутона.

Нині виділені основні розділи імунології, що вивчають:

- функції імунної системи в нормі і патології;

- функції імунної системи при різних захворюваннях людини;

- імунодефіцитні стани;

- хвороби імунної системи;

а також розділи, розробляючі:

- методи корекції імунної системи;

- иммунотропные препарати.

Імунітет підрозділяють на 2 види: природний (природжений) і придбаний, який є специфічним.

Природний імунітет є неспецифічним по відношенню до патогенних агентів. Він є сукупністю захисних чинників, спрямованих на елімінацію алергенів. Ці чинники передаються у спадок і є універсальними, видовими.

Природний імунітет складають імунні і неімунні чинники.

До перших відносяться бар'єри, що містять різні бактерицидні речовини: шкіра, слизові оболонки, секрети потових, сальних, слинових залоз, залози шлунку, що виділяють соляну кислоту і протеолітичні ферменти, а також нормальна мікрофлора кишковика. До неімунних природних чинників відносяться гуморальні чинники (система комплементу, лізоцим, трансферин та ін.) і клітинні чинники (фагоцитарна реакція, робота N К-клеток).

Виділяють 5 груп захворювань, що характеризуються виникненням патології імунної системи:

- хвороби, пов'язані з недостатністю імунної системи (імунодефіцити первинні, вторинні, транзиторні);

- захворювання, пов'язані з надмірним реагуванням імунної системи;

- інфекції імунної системи;

- пухлини імунної системи.

Імунна система людини представлена сукупністю органів і тканин, функцією яких є контроль за антигенною постійністю внутрішнього середовища організму. Клітини імунної системи представлені Т- і В-лімфоцитами, моноцитами, макрофагами, нейтрофілами, еозинофілами, огрядними і епітеліальними клітинами, фібробластами. Важлива роль по забезпеченню функції імунної системи належить імуноглобулінам, цитокінам, антигенам, рецепторам.

Імунна система характеризується многокомпонентностью, але функціонує як єдине ціле. Вона підтримує клітинне і гуморальне стани організму.

Для імунної системи характерні:

- мультиваріантна регуляція;

- відкрита система функціонування;

- многокомпонентность.

Захист організму за допомогою імунної системи відбувається за рахунок специфічних і неспецифічних елементів захисту за участю біологічно активних макромолекул, імунокомпетентних клітин, органів імунної системи.

Біологічно активними мікромолекулами є:

- медіатори імунних реакцій (интерлейкины);

- ростові чинники (інтерферони опухольнекротизирующих чинників, чинник росту фібробластів, чинники гранулоцитарний, колоннестимулирующий і макрофагальний колоннестимулирующий);

- гормони (пиелопептиды, миелопептиды).

До імунокомпетентних клітин відносяться:

- Т- і В-лімфоцити;

- цитотоксичні клітини;

- попередники імунокомпетентних клітин.

Периферичну систему складають:

- селезінка;

- лімфатичні вузли;

- лімфоїдні скупчення шлунково-кишкового тракту;

- шкіра;

- червоподібний відросток.

Центральні органи забезпечують диференціювання імунокомпетентних клітин.

У області периферичних органів відбуваються імунологічні процеси.

Центральні органи імунітету з віком змінюються, а видалення якого-небудь органу перешкоджає виникненню імунної відповіді.

Периферичні лімфоїдні органи зберігаються упродовж життя людини і функціонують під впливом антигенів.

Кістковий мозок людини закладається на 12-13-го тижня внутріутробного розвитку. Кістковий мозок є джерелом стовбурових клітин, з яких згодом розвиваються клітини лімфоїдної тканини (Т- і В-лімфоцити), а також моноцити і макрофаги.

У кістковому мозку знаходяться миелоидный і лімфоцитарні паростки. Кістковий мозок людини містить 1,5 % ретикулярних клітин, 6-7 % лімфоцитів, 0,4 % плазматичних клітин, 60-65 % миелоид-ных клітин, 1-3 % моноцитів, 26 % еритробластів. Стовбурові клітини спочатку недеференцированны, після 20 тижнів внутріутробного розвитку їх кількість зростає.

Після народження дитини кістковий мозок є єдиним місцем їх освіти, похідними цих клітин поступово здійснюється колонізація периферичних лімфоїдних органів.

У кістковому мозку утворюються багато імунокомпетентних клітин, окрім цього він є одним з головних джерел утворення циркулюючих імуноглобулінів.

Динаміка утворення імунокомпетентних клітин відбувається таким чином: в жовчному мішку ембріона людини на 2-3-му тижні розвитку з'являється полипотентная стовбурова клітина. Між 4-5-ої тижнями вагітності стовбурові клітини мігрують в ембріональну печінку, яка є найбільшим кровотворним органом. При цьому відбувається міграція клітин-попередників, які дозрівають в тканинах, що оточують їх.

Одні клітини-попередники лімфоїдних клітин мігрують у вилочковую залозу, яка виникає на 6-8-му тижні вагітності з третього і четвертого зябрових кишень. Під впливом епітеліальних клітин кортикального шару вилочковой залози дозрівають лімфоцити, які мігрують в мозковий шар.

Після народження дитина відразу зустрічається з мікрофлорою його довкілля, перед яким новонароджені і недоношені діти практично беззахисні. Одним з критичних періодів в системі імунорегуляції є період новонародженості, коли відбувається зустріч дитини з антигенами зовнішнього світу.

Другим критичним періодом є вік 2-4 місяців, коли завершується процес руйнування і виведення антитіл, що пройшли через плаценту, а власна система В-лімфоцитів залишається незрілою.

Частина антитіл поступає з грудним молоком матері. У цей період відбувається збільшення числа клітин, що синтезують антитіла до сторонніх білок, і головним є спадкоємство особливостей імунного статусу матері. Вигодовування донорським грудним молоком і штучне вигодовування роблять цей важливий процес неможливим.

В період новонародженості сироватковий зміст JgG рівно дорослим нормам (10-12 г/л), а рівень JgM і JgA в 40 разів нижче, чисельність В- і Т-лімфоцитів істотно вище, ніж у дорослих, але частина їх характеризується функціональною незрілістю.

Специфічний захист в перші місяці життя людини забезпечується імуноглобулінами, отриманими від матері. Імуноглобуліни М і А поступають з молозивом через травний тракт дитини, але в його організмі утворюються в недостатній кількості. Наростання антитіл відбувається у віці 14-16 років.

Здатність захисту шляхом імунних реакцій формується у внутріутробному періоді розвитку і стає вираженою до кінця першого року життя. Т-лімфоцити перетворюються на сенсибілізовані активні лімфоцити, а В-лімфоцити в плазматичні клітини, що створюють специфічні імуноглобуліни.

Здатність організму відповідати імунною реакцією на сторонні антигени активно отримується після перенесених інфекцій або вакцинацій і цілком залежить від роботи імунокомпетентних клітин (Т- і В-лімфоцитів), які утворюються у вилочковой залозі і кістковому мозку і за допомогою рецепторів розпізнають сторонні антигени.

Червоний кістковий мозок розташовується усередині кісток. Він може знаходитися як в активному, так і неактивному стані. У дітей молодшого віку усі кістки містять активний кістковий мозок, у дітей старших віків і дорослих активний кістковий мозок розташовується в плоских кістках (черепі, ребрах, грудині, малому тазу).

У дорослих червоний кістковий мозок за певних умов може переходити в активний стан з утворенням додаткового числа клітин крові.

У червоному кістковому мозку відбувається постійне відтворення клітин: червоних кров'яних тілець (еритроцитів) і лейкоцитів, оскільки відмираючі клітини замінюються новими. Кожен тип клітин має різну швидкість освіти.

Червоний кістковий мозок розглядається як окремий орган, який бере участь в освіті червоних і білих кров'яних тілець і забезпечує нормальне функціонування імунної системи.

Іншим важливим органом імунної системи є вилочковая залоза (зобна залоза, тимуо), що забезпечує становлення і функціонування системи імунітету. Вона утворюється на першому місяці внутріутробного розвитку. До народження дитини вилочковая залоза складається з двох доль, які сполучені перешийком.

У долях розташовується кіркове і мозкове речовини. Кіркова речовина складається з тимоцитов, в мозковій речовині розташовуються епітеліальні елементи, серед яких є тельця Гассаля.

Маса вилочковой залози з віком збільшується (до 3 років), у віці 12-15 років вона досягає маси 30 г, після чого відбувається її інволюція із заміщенням залізистої тканини залози жирової і сполучної.

Вилочковая залоза - залоза внутрішньої секреції. Вона бере участь в лімфопоезі і імунологічних захисних реакціях організму, будучи центральним органом клітинного імунітету.

У вилочковой залозі відбувається утворення біологічно активних речовин і гормонів, таких як:

- тимозин - гормон, що індукує експресію Т-клітинних рецепторів, відновлює імунологічну компетентність;

- чинник з властивостями холіноестерази, який блокує передачу імпульсів на м'язове волокно з виникненням миотопического синдрому. Зниження вироблення цього чинника може привести до холинергическому кризу;

- тимоноэтин-2 - збільшує зміст АМФ в лімфоцитах, посилює експресію Т-клітинних антигенів на цитомембранах клітин кісткового мозку;

- убивикин бере участь в експресії на Т-и В-лімфоцитах, синтез антитіл і інших лимфоцитостимулирующих чинниках;

- тимический гормон, який є антагоністом АКТГ;

- тимический гипокальциемический чинник.

Патологія вилочковой залози призводить до виникнення ряду синдромів і захворювань: аплазії, гіпоплазії, гіперплазії, різних пухлин. Зустрічаються також люди з природженою відсутністю тимуса.

Ці стани супроводжуються ознаками Т-клітинної імунологічної недостатності, гипокальциемическими судомами і іншими симптомами.

Селезінка є апаратом, що фільтрує, забезпечує детоксикацію, видалення старих еритроцитів і інших клітин, в ній відбувається диференціювання старих і пошкоджених еритроцитів, лімфоцитів; утворюються антитіла.

У селезінці утворюється тафтсин, основна функція якого полягає в підвищенні міграції, фагоцитарній активності макрофагів і нейтрофілів. Він збільшує цитотоксичну дію Т-лімфоцитів, стимулює синтез антитіл. По будові тафтсин нагадує фрагмент імуноглобулінів, у зв'язку з цим введення імуноглобулінів компенсує дефіцит тафтсина.

Лімфатична система має неспецифічну бар'єрну функцію. Вона є місцем розвитку імунної відповіді - як клітинного, так і гуморального. У людини налічується близько тисячі лімфатичних вузлів, які забезпечують регіонарний захист організму від попадання в нього інфекційних і неінфекційних начал. У нормальних умовах лімфовузли не пальпуються. При різних захворюваннях, пухлинах, а також за наявності хронічних осередків інфекції, вони збільшуються в розмірах і легко пальпуються. При клітинному варіанті імунної недостатності може виникнути гіпоплазія лімфатичної системи, включаючи гемоплазию тимуса, піднебінних мигдалин, лімфатичних вузлів.

Усі групи лімфатичних вузлів збільшуються у разі поліклональної активації В-лімфоцитів зі збільшенням продукції імуноглобулінів, у тому числі імуноглобулінів М. Для хронічних інфекцій з недостатньою функцією Т-лимфоцитов-хелперов, від яких залежить перемикання синтезу антитіл з JgM класу на JgG, характерний перехід в злоякісні варіанти лімфопроліферативних станів.

У дітей у віці від 1 року до 10-12 років часто зустрічається реакція у вигляді мікрополіаденіту.

Піднебінні мигдалини розташовуються в порожнині рота і забезпечують захист верхніх дихальних шляхів від інфекції, забезпечують імунокомпетентними клітинами лімфатичну систему, беруть участь у формуванні мікробної флори порожнини /га. Піднебінні мигдалини функціонують в тісному зв'язку з/вилочковой залозою, тимектомія призводить до гіпертрофії мигдалин, тонзилэктомия - до атрофії тимуса. Гіперплазія мигдалин може привести до клітинних варіантів імунної недостатності. З віковою інволюцією тимуса відбувається інволюція і атрофія мигдалин. Часто збільшення вилочковой залози поєднується з гіпертрофією мигдалин і клітинною імунологічною недостатністю.

Пейеровы бляшки розташовуються в кишковику, вони беруть участь в дозріванні Т- і В-лімфоцитів і формуванні імунної відповіді. У разі атрофії пейеровых бляшок відбувається порушення в процесі дозрівання Т-лімфоцитів. Хоча кров не відноситься до лімфатичної системи, лабораторні дослідження крові дають відомості про наявність лімфоцитів, що утворюються в лімфоїдній тканині, що складається з ретикулярних і лімфоїдних клітин.

3.2 Імунологічні захворювання (алергія, СНІД)

Алергія - це змінена (найчастіше посилена) реакція організму у відповідь на дії речовин антигенної природи. Алергічні реакції можуть приводити до запалень, спазму бронхіальних м'язів, зміни проникності судин, до свербіння, больовим відчуттям і до некрозу тканин.

Причиною алергії можуть бути речовини (алергени), які викликають в організмі імунна відповідь гуморального або клітинного типу. Екзогенні алергени можуть надходити в організм повітряним шляхом, з харчовими продуктами, при контакті бактерій і вірусів зі шкірою та слизовими оболонками. Ендоалергени можуть утворюватися в організмі, наприклад, при опіках або мати інфекційне походження.

Імунологічні реакції починаються вже при першій зустрічі організму з алергеном. Відбувається сенсибілізація організму, тобто підвищення чутливості і придбання здібності посиленого відповіді на повторне введення антигену.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) викликається впровадженням вірусу в імунну систему організму.

Віруси - це внутрішньоклітинні паразити, нездатні розмножуватися поза клітинами. Якщо все клітинні організми мають обов'язково дві нуклеїнові кислоти - ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота) і РНК (рибонуклеїнова кислота), то віруси містять тільки одну з них. Нуклеїнова кислота (ДНК або РНК) виконує спадкову функцію. Віруси вносять в клітку тільки свою генетичну інформацію. З матриці - вірусної ДНК або РНК - утворюються вірусні білки.

Взаємодія вірусу з чутливою клітиною починається з прикріплення його до клітинної поверхні за допомогою білків оболонки. Потім вірус проникає в клітину. Особливістю ВІЛ є унікальна здатність передавати інформацію з РНК на ДНК хазяїна, яка вписується в систему генома господаря.

Вірус СНІД вражає Т-лімфоцити, які стають носієм ВІЛ. У зв'язку з поділом клітини вони передають вірус у спадок. Період прихованого носійства ВІЛ може бути коротким, всього лише 4-5 тижнів, але частіше обчислюється роками. В подальшому, коли виникає масове руйнування Т-лімфоцитів, у хворого розвивається клінічна картина імунодефіциту. Вона буде проявлятися у вигляді різних інфекційних захворювань, які виникають у зв'язку з тим, що імунна система втрачає можливість чинити опір будь-яким інфекційним захворюванням.

Передача ВІЛ в основному відбувається статевим шляхом. Можлива передача хвороби при переливанні донорської крові та її препаратів, використанні нестерильних шприців, ін'єкційних голок і т.д. Всі інші способи поширення інфекції - повітряно-крапельним шляхом, через їжу, посуд, при рукостискання, поцілунки - не мають значення.

3.3 Хвороби імунної системи та причини їх виникнення, їх симптоми

Хвороба Крона - запальне розлад кишечника, зване також грануломатозние колітом. Це типове аутоімунне захворювання, при якому організм починає "воювати" проти власного кишечника. Відзначається запальне ураження ділянок травного тракту (від рота до анального отвору). Хронічна форма хвороби часто викликає часткову закупорку кишечника.

Симптоми. Хронічна діарея, болі у верхній і нижній частині живота, підвищення температури, погане всмоктування, зниження працездатності, апетиту і ваги.

Причини. До сих пір залишаються неясними.

Бронхіальна астма - інфекційно-алергічне захворювання дихальних шляхів, яке характеризується чергуються нападами задухи, що мають різну силу і тривалість. Під час нападів бронхіальної астми спостерігається спазм дрібних бронхів, що призводить до порушення доступу повітря. Напади астми виникають найчастіше раптово і виражаються в утрудненому вдиханні повітря; дихання стає свистячим, обличчя набуває синюшного кольору, виникає тяжке відчуття задухи, вени на шиї набухають. До кінця нападу виділяється в'язка мокрота, кашель робиться вологим. Поряд з гострим перебігом хвороби може бути так зване астматичний стан (затяжна астма), коли може пройти досить тривалий час до закінчення нападу (іноді кілька днів).

Зважаючи індивідуальної чутливості напад може бути спровокований деякими конкретними алергенами (шерстю тварин, пилком квітучих рослин, загазованістю і пр.), а також станом страху і тривоги, перепадами температури і іншими екстремальними ситуаціями. Мають значення й інфекційні захворювання органів дихання, зокрема, бронхіти.

Симптоми. Кашель, утруднення дихання, відчуття здавленості в грудній клітці, тяжке відчуття задухи.

Причини. Забруднення навколишнього середовища, робота з шкідливими хімічними речовинами, ослаблення імунної системи, розвиток інфекційних захворювань, спадкова схильність.

Вовчак - хронічне (рідше гостре) шкірне захворювання. Розрізняють вовчак червону, вовчак звичайну (туберкульозну). Вовчак - типово аутоімунне захворювання, яке діагностується по наявності в крові людини антитіл, зазвичай відсутніх у здорових людей.

Симптоми. Поява на шкірі (часто на обличчі) червоною лускатої висипки і бородавчастих (у разі туберкульозної вовчака) ділянок шкіри на руках. При цьому захворюванні також можуть страждати і інші органи, наприклад, серцевий м'яз, нирки, суглоби.

Причини захворювання вовчак червоною недостатньо ясні, ними можуть бути різні інфекції, хвороби залоз внутрішньої секреції. Вовчак червона виникає у людей з підвищеною чутливістю до сонячного світла.

Головною причиною захворювання вовчак туберкульозної є безпосереднє проникнення туберкульозних паличок в шкіру людини, знижена опірність організму (особливо дитячого) через гострих інфекцій, таких як кір, скарлатина і т. п. вовчак туберкульозної частіше хворіють жителі північних районів.

Гепатит А (від гр. hepar - печінка) - запалення печінки. Серйозні ускладнення після цього захворювання розвиваються рідко. Після перенесеного захворювання в людини розвивається стійкий імунітет.

Симптоми. Після закінчення інкубаційного періоду, який триває від 15 до 40 днів, у людини підвищується температура, зменшується апетит, виникає розлад шлунку і розвивається слабкість. Приблизно через тиждень шкіра набуває жовтуватого відтінку, який може зберігатися до трьох тижнів.

Причини. Наявність вірусу типу А і порушення імунітету. Зараження гепатитом А відбувається через заражену хворою людиною або вірусоносієм їжу або воду, особливо в місцях з поганими санітарними умовами.

Діатез алергічний (від гр. Diathesis - нахил) - спадкова схильність організму до алергічних захворювань. При даному захворюванні відзначається ураження слизових оболонок, лімфатичної системи (збільшення лімфатичних вузлів, мигдаликів). Можуть спостерігатися бронхіальна астма, сінна лихоманка.

Симптоми. Поява попрілостей на шкірі, себорея на волосистій частині голови, "географічний" мова.

Причини. Успадкована або придбана підвищена чутливість організму до деяких речовин: квітковому пилку, яйцям, цитрусовим і пр.

Діатез лімфатичний - спадково обумовлена недостатність лімфатичної системи.

Симптоми. Збільшення лімфатичних вузлів, рихлість мигдалин, повторне розростання аденоїдів. Дуже знижена сопотівляемость яким інфекціям.

Причини. Зниження функції вилочкової залози - основного органу, який контролює утворення лімфоцитів.

Кольпіт (вагініт) (від гр. Kolpos або лат. Vagina - піхва) - запалення слизової оболонки піхви.

Симптоми. Сильний свербіж, печіння та/або відчуття роздратування, незвичайні виділення з піхви, біль під час сечовипускання.

Причини. Бактеріальна або грибкова інфекція, дефіцит вітамінів групи В, глистова інфекція, подразнення від частого застосування душа, використання дезодоруючих спреїв. Інфекційний вагініт найчастіше обумовлений присутністю в піхву тріхомони-ди, гонокока або інших мікроорганізмів, які викликають захворювання, що передаються статевим шляхом.

Кропив'янка - шкірне захворювання, що виникає в результаті викиду гістаміну.

Симптоми. Захворювання супроводжується сверблячої висипом, швидким розвитком набряку-якої частини тіла.

Причини. Алергічна реакція організму на деякі алергени. Вони можуть бути найрізноманітнішими: полуниця, шоколад, цитрусові; антибіотики, гормональні препарати; укуси комах та ін Причиною кропив'янки можуть бути різні внутрішні захворювання (діабет, хвороби печінки, нирок та ін); психічна травма.

Лейкоз (від гр. leukos - білий) - пухлини кровотворної системи, що виникають із кровотворних клітин та вражаючі кістковий мозок. Лейкози розрізняють гострі і хронічні.

Симптоми. Для всіх гострих лейкозів характерна наростаюча, "безпричинна" слабкість, нездужання, задишка, запаморочення, обумовлені анемією. Може відзначатися збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки. При хронічних лейкозах говорити про зміну в організмі можна тільки після проведення відповідного аналізу крові.

Причини. Фактори, що призводять до зміни складу і структури хромосомного апарату. Це можуть бути спадкові чинники і придбані, наприклад, в результаті опромінення, дії якихось хімічних мутагенів.

Лімфома (від лат. Lympha - волога, гр... oma - суфікс в назвах пухлин) - злоякісна пухлина лімфатичних вузлів. Хвороба може вражати або кілька груп лімфатичних вузлів, або обмежитися яким-небудь одним, наприклад, мигдалинами.

Симптоми. У хворого зазвичай відзначається збільшення лімфатичних вузлів, загальна втрата ваги, підвищення температури і сильна пітливість.

Причини. Етіологія невідома. Існує думка, що якусь роль відіграють віруси типу Ейнштейн-Барра.

Міопатія (від гр. Mys - м'яз, pathos - страждання, хвороба) - будь-м'язове захворювання. Міопатії зазвичай поділяються на спадкові та набуті. До набутих міопатія відноситься, наприклад, поліміозит.

Симптоми. Помітне ослаблення і виснаження м'язів, що може супроводжуватися їх болючістю і напруженістю.

Причини. Зменшення елементів м'язової тканини при збереженні будівлі та функції периферичного рухового нерва.

Псоріаз (від гр. Psora - короста) - лускатий лишай, поширене хронічне незаразні захворювання з ураженням шкіри, нігтів, суглобів.

Симптоми. Освіта на шкірі окремих дрібних вузликів рожевого або червоного кольору, покритих сріблясто-білими, легко відокремлюваними лусочками. Висипання поступово збільшуються в розмірах, зливаються між собою, утворюючи різної величини бляшки.

Причини. Нервово-психічна травма, зловживання алкоголем, порушення режиму харчування, обміну речовин.

Ревматоїдний артрит (від гр. Rheumatismos - розтікання, arthron - суглоб) - запальний артрит, який призводить до пошкодження і руйнування хрящів і тканини навколо суглоба. Це захворювання є аутоімунним.

Симптоми. Суглоб стає малорухливим, набрякає; хворий часто відчуває почуття втоми; виникають сильні болі в суглобах.

Причини. Бактеріальна, вірусна чи грибкова інфекція. Артрити можуть мати неінфекційну природу (артрози) і виникати як наслідок травми, алергічних захворювань, порушень обміну речовин, як наслідки стресових ситуацій або в результаті нестачі вітамінів.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - придушення імунної реакції в організмі людини.

Симптоми. В організмі хворої людини розвивається гостра інфекція, уражається лімфатична система. Для цієї хвороби характерна переміжна лихоманка, значна втрата ваги, пронос, підвищена стомлюваність.

Причини. Поразка організму вірусом імунодефіциту людини, який надає руйнівний вплив на лімфоцити. Зараження відбувається головним чином статевим шляхом (при гомо-та гетеросексуальних контактах). Інші можливі шляхи - заражена кров та її продукти, а також від хворої матері до дитини під час пологів.

СХУ (синдром хронічної втоми) - захворювання, яке в наш час набуло дуже широке поширення. Критерієм відмінності СХУ від подібних захворювань є постійне відчуття втоми, яке не проходить після сну і залишається важким навіть після зменшення денної активності.

Симптоми. Болі в м'язах і суглобах, почуття тривоги і страху, депресія, погіршення концентрації уваги, лихоманка, головні болі, дратівливість, зниження апетиту, повторювані інфекції верхніх дихальних шляхів, підвищена чутливість до тепла і світла, порушення сну.

Причини. До кінця ще не встановлені, але багато фахівців вважають причиною дефекти імунної системи, порушення регуляції артеріального тиску.

Синусит (від лат. Sinus - вигин, кривизна) - запальне захворювання придаткових пазух носа. Розрізняють лобовий синусит і гайморит. Синусити можуть бути гострими і хронічними.

Симптоми. Лихоманка, кашель, головні болі, болі в вухах і особових кістках, відчуття тиску в області черепа, утруднене дихання, виділення з носа, зниження або тимчасова втрата нюху.

Причини. Інфекція порожнини носа, збудниками якої є бактерії або віруси. Знижений імунітет - основна причина виникнення синуситів.

Склеродермія (від гр. Skleros - твердий, derma - шкіра) - ущільнення і склероз сполучної тканини. Хвороба може поширюватися на будь-який орган, включаючи шкіру, серце, легені, нирки.

...