Основи клінічної психології
Ознайомлення з особливостями феноменологічного принципу обстеження хворого. Характеристика основних симптомів та синдромів розладів волі: поліфагії, анорексії. Визначення способів психічного реагування на хворобу і психології соматичного пацієнта.
Рубрика | Медицина |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 16.11.2014 |
Размер файла | 28,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контрольна робота
з предмету «Клінічна психологія»
Зміст
1.Феноменологічний принцип обстеження хворого
2.Основні симптоми та синдроми розладів волі
3. Психічне реагування на хворобу і психологія соматичного пацієнта
Висновки
Література
1. Феноменологічний принцип обстеження хворого
Основним принципами діагностики, що претендує на науковість своїх поглядів, на сьогоднішній день можна вважати феноменологічні принципи. У сфері діагностики психічних розладів феноменологічний переворот зробив на початку XX століття відомий німецький психіатр і психолог Карл Ясперс. Базуючись на філософській концепції феноменологічної філософії й психології Гуссерля, він запропонував принципово новий підхід до аналізу психіатричних симптомів і синдромів.
В основі феноменологічного підходу в психіатрії й клінічної психології лежить поняття «феномена». Феноменом можна позначати будь-яке індивідуальне цілісне психічне переживання. Суб'єкт-об'єктне протистояння, на думку А.А. Ткаченко, К. Ясперс уважав первинним і «ніколи не переборним» феноменом, у зв'язку із чим він протиставляв свідомість навколишнього, предметну свідомість свідомості свого Я, самосвідомість. Відповідно до такого підрозділу ставало можливим описувати спочатку саму по собі анормальну реальність, а потім переходити до форм зміни самосвідомості. Нерозділеність цих складових у переживанні була позначена К. Ясперсом як сукупність відносин, розчленовування яких виправдано тільки необхідністю відповідних описів. Ця сукупність відносин ґрунтується на характері переживання простору й часу, свого тілесного усвідомлення, свідомості реальності. Для К.Ясперса феноменологія була емпіричним актом, що утворюються завдяки повідомленням хворих. Саме тому він так високо цінував докладні історії хвороби -- їх розширення, особливо в порівнянні із часами Пінеля, коли історія хвороби могла займати обсяг не більш сторінки, що дозволяло б глибше проникнути у внутрішній світ хворого. Це стало закономірним слідством переваги індивідуальному методу з його виділенням загального за рахунок індивідуального й специфічного феноменологічного методу, що зберігає у своїх поняттях структуру реального різноманіття ознак (Ю.С.Савенко).
В основних рисах цей метод з'явився проходженням дескриптивному методу Гуссерля. Було очевидно, що подібний психологічний метод явно відрізняється від природніх наукових описів, оскільки предмет у цьому випадку не має бути сам по собі, перед нашим поглядом почуттєвість, досвід є лише виставою.
У пропонованому К. Ясперсом методі опис вимагав, крім систематичних категорій, удалих формулювань, контрастних порівнянь, виявлення споріднення феноменів, їх порядку проходження або їх появи на непрохідних відстанях, і мало своїм завданням наочно представляти психічні стани, переживані хворими, розглядати їхні родинні співвідношення, як можна більш строго обмежувати їх, розрізняти й визначати їх у часі.
Оскільки ми ніколи не в змозі безпосередньо сприймати чуже психічне в такий же спосіб, як і фізичне, мова могла йти, на думку К.Ясперса, лише про уявлення, вчуттєвість, розуміння, що досягається за допомогою перерахування ряду зовнішніх ознак психічного стану й умов, при яких вони виникають, почуттєвого наочного порівняння й символізації, за допомогою різновиду суггестивного зображення. Саме тому К.Ясперс відводив таку роль самоописам хворих, а також розгорнутим історіям хвороби, де необхідно звітувати про кожний психічний феномен, про кожне переживання, не обмежуючись загальним враженням і окремими, спеціально обраними деталями.
Феноменологічний підхід у діагностиці, на відміну від ортодоксального й деяких інших (приміром, психоаналітичного), використовує принципи розуміючої, а не пояснюючої психології. Переживання людини розглядається багатомірно, а не тлумачиться (як це прийняте в ортодоксальній психіатрії) однозначно. За тим самим переживанням може ховатися як психологічно зрозумілий феномен-ознака, так і психопатологічний симптом. Для феноменологічно орієнтованого діагноста не існує однозначно патологічних психічних переживань. Кожне з них може відноситься як до нормальних, так і до аномальних. Якщо в рамках ортодоксальної психіатрії питання норми-патології трактується довільно на базі співвіднесення власного розуміння джерел поведінки людини з нормами суспільства, у якому вона проживає, то при використанні феноменологічного підходу істотне значення для діагностики має суб'єктивні переживання і їх трактування самою людиною (те, що представники першого напрямку позначили б «психологізаторством»). Діагност же стежить лише за логічністю цих пояснень, а не трактує їх самостійно залежно від власних пристрастей, симпатій або антипатій і навіть ідеологічних пріоритетів.
Використання феноменологічного методу в діагностичному процесі, по Ю.С.Савенко, повинне включати вісім, застосовуваних послідовно й описаних нижче, принципів:
1. Розгляд самого себе як тонкого інструмента, органу збагнення істини й тривале пестування для цієї мети. Переконання в необхідності для цього чистої душі.
2. Особлива установка свідомості й усієї істоти: побожне відношення до Істини й Природи, трепетне -- до предмета збагнення: зрозуміти його в його самоданості, який він є.
3. Острах не те, що нав'язати, навіть привнести щось стороннє від себе, замутити предмет зображення, спотворити його. Звідси завдання: не довести своє, не витягнути, не нав'язати, не вибудувати, а -- забувши себе, відмовитися від усіх пристрастей -- увійти в предмет зображення, розчинитися в ньому й уподібнитися йому, і, таким чином, не побудувати, а виявити, тобто адекватно зрозуміти, осягтися.
Цьому служить процедура феноменологічної редукції або «епосі» (греч. утримання від судження), що представляє послідовне, верства за верствою, «заключення у дужки», тобто «очищення» від усіх теорій і гіпотез, від усіх пристрастей і упереджень, від усіх даних науки, «якими б очевидними вони не були». Тимчасове «припинення віри в існування» усіх цих змістів, відключення від них вивільняє феномени з контексту нашої наукової картини світу, а потім і повсякденного способу життя, «зберігаючи при цьому їх зміст в можливо більшій повноті й чистоті». Ця процедура включається в міру необхідності на будь-якому щаблі феноменологічного дослідження. На початковому етапі вона повертає нас в «життєвий світ», тобто до універсального обрію, що охоплює світ повсякденного досвіду, звільненому від усіляких наукових і квазінаукових вистав, що заслонили первозданну природу речей.
4. «Феноменологія починається в мовчанні», внутрішній тиші, забутті всього, шо не стосується до даного акту збагнення, відключенні від круговерті власних турбот. Будь-яка власна активність -- перешкода. Аж до ведення самої бесіди в найкращому разі першої зустрічі із психічно хворим. Нерідко продуктивніше «дивитися й слухати з боку» бесіду колеги із хворим.
5. Повне зосередження уваги на предметі, точніше на його «обрії», тобто не тільки моменті безпосереднього сприйняття, але всіх «до» і «після», усіх схованих, потенційних, очікуваних сторонах предмета, тобто на предметі, узятому у всьому його значеннєвому полі.
6. Далі випливає процедура «вільної варіації в уяві», у якій відбувається зовсім довільна модифікація предмету розгляду в різних аспектах за допомогою уявного переміщення його в різноманітні положення, ситуації, позбавлення або додавання різних характеристик, встановлення незвичайних зв'язків, взаємодії з іншими предметами і т.д. Завдання -- уловити в цій грі можливостей інваріантність ознак. Цим досягається розсуд сутності у вигляді конституювання феномена у свідомості в ході поступової «кристалізації» його форми. Це і є «категоріальне споглядання» (на відміну від почуттєвого).
7. І, нарешті, опис, за словами Гуссерля, «лише той, хто випробував справжнє здивування й безпорадність перед особою феноменів, намагаючись знайти слова для їхнього опису, знає, що дійсно значить феноменологічне бачення. Поспішний опис до надійного розсуду описуваного предмета можна назвати однієї з головних небезпек феноменології». У зв'язку із частою унікальністю описуваного використовується опис через заперечення, опис через порівняння (метафори, аналогії), опис через цитування й передачу цілісних картин поведінки. Необхідно вимогливе, відношення до лексичного вибору й термінології, увага до відтінків не тільки значеннєвого поля, але й етимологічних джерел, до звукового й зорового гештальту слів.
8. Тлумачення схованих змістів, герменевтика -- пізніші доповнення феноменологічного методу -- фактично представляє самостійний метод наступного щабля, що виходить за межі феноменології у власному розумінні слова.
Для наближення теорії феноменологічної психології до повсякденної практики виділимо й прокоментуємо чотири основні її принципи.
Принцип розуміння, як уже згадувалося вище, використовується як протиставлення принципу пояснення, широко представленому в ортодоксальній психіатрії й заснованому на критерії зрозумілості або незрозумілості для нас (сторонніх спостерігачів) поведінки людину, її здатності надходити правильно й виключати безглузді висловлення й дії. У рамках феноменологічного підходу критерій зрозумілості переходить у русло розуміння й згоди діагноста з логічним трактуванням власних переживань і реакцій на них.
Продовжимо початий вище аналіз випадку з ідеями ревнощів. Якщо для ортодоксального психіатра базою для діагностики марення ревнощів буде виступати «безглуздий характер висловлень і умовиводів хворого» («дружина змінює, тому що вставила нові зуби»), то для феноменологічно орієнтованого діагноста істотним, поряд з іншими параметрами, буде аналіз розуміння людиною суті зради («що вкладати в поняття зради»). Адже під цим терміном може ховатися цілий спектр тлумачень: зрада -- це інтимна близькість, це -- флірт, це -- знаходження з іншою людиною наодинці, це -- поцілунок, це -- любовне почуття і т.д. Отже без оцінки суб'єктивного змісту «зради» неможливо говорити про генезис «неправильної» переконаності, характерної для марення. Без розуміння суб'єктивності переживання людини не можна зробити висновок про їхню обґрунтованість і логічність.
Звернемося до переконливих міркувань по конкретному випадкові одного з основоположників феноменологічного підходу Людвіга Бинсвангера. Він писав: «Якщо ви запитаєте хворого, чи чує він голос, а він вам заявить, на це, що голосів він не чує, але «ночами відкриті зали звернень», які він «охоче б дозволив», то ви можете звернути увагу на точний текст цієї пропозиції й висловити своє судження про це, тобто що мова йде про вигадливу або дивну манеру говорити, і ви можете навіть покласти це судження в основу висновку про те, що хворий страждає шизофренією».
Це, на думку Л.Бинсвангера, не відображає феноменологічного підходу. Адже «усякий феноменологічний розгляд психопатологічного явища замість того, щоб займатися поділом психопатологічних функцій по видам і родам, насамперед повинен бути спрямований на суть особистості хворого, яка представляється нам у його світогляді. Звичайно, ми можемо уявити собі досить наочно також і окремі феномени, як, наприклад, переживання «залу звернень» -- спочатку конкретно, потім також більш-менш категоріально-абстрактним образом, але особистість, яка має це переживання, завжди відповідає як конкретному феномену, так і абстрактному втримуванню істоти його, і між феноменом і особистістю можна спостерігати загальні сутнісні взаємозв'язки».
Принцип розуміння дозволяє нам відокремити психологічні феномени від психопатологічних симптомів, а в деяких випадках і постаратися їх протиставити чисто лінгвістично. Той самий феномен після акту розуміння, почуття, може бути нами названий або аутизмом, або інтраверсиєю, резонерством або демагогією, амбивалентностью або нерішучістю і т.д.
Наступним феноменологічним принципом є принцип «епосу», або принцип утримання від судження. У діагностичному плані його можна було б модифікувати в принцип утримання від передчасного судження. Його суть полягає в тому, що в період феноменологічного дослідження необхідно відволіктися, абстрагуватися від симптоматичного мислення, не намагатися укладати спостережувані феномени в рамки нозології, а намагатися лише вчувствоватися. Слід указати, що вчувствовання не означає повного прийняття переживань людини й виключення аналізу його стану. У своєму крайньому вираженні вчувствованне може обернутися суб'єктивністю й також, як в ортодоксальній психіатрії привести до неправильних висновків. Прикладом подібної крайності може служити висловлення Рюмке про «почуття шизофренії», на підставі якого рекомендується постановка цього діагнозу.
Два наступні принципи феноменологічного підходу до діагностики можуть бути позначені як принцип неупередженості й точності опису, а також принцип контекстуальності.
Принцип неупередженості й точності опису клінічного феномена укладається у вимозі виключити будь-які особистісні (властиві діагностові) суб'єктивні відносини, спрямовані на висловлення обстежуваного, уникнути їхньої суб'єктивної переробки на підставі власного життєвого досвіду, моральних установок і інших оцінних категорій. Точність опису вимагає старанності в доборі слів і термінів для опису стану спостережуваної людини.
Особливо важливим в описі стає контекстуальність спостережуваного феномена, тобто його опис у контексті часу й простору -- створення своєрідних «фігури й тла». Принцип контекстуальності має на увазі, що феномен не існує ізольовано, а є частиною загального сприйняття й розуміння людиною навколишнього світу й самого себе. Щодо цього контекстуальність дозволяє визначити місце й міру усвідомлення проведеного людиною феномена.
Психіатричні історії хвороби буяють вираженнями типу: «у хворого сумне, скорботне вираження обличчя», «пацієнт поводиться неадекватно, грубий з медичним персоналом, гневливий», «хворий переоцінює свої здібності». Вони приводяться лікарем найчастіше в якості «доказу» наявності психопатологічної симптоматики, дезадаптивних, хворобливих проявів. Однак, ці обґрунтування втрачають вагу у зв'язку з тим, що приводяться ізольовано поза контекстом ситуації, що викликала психічні феномени. Сумне, скорботне вираження обличчя в палаті психіатричної лікарні -- має особливий відтінок і може бути розцінене як нормальна реакція людини на госпіталізацію, а сумне, скорботне вираження обличчя при зустрічі після розлуки з коханою людиною несе інше значеннєве навантаження. Грубість людини при люб'язному з ним звернення принаймні неадекватна, а грубість пацієнта, що насильно переміщається санітарами в психіатричний стаціонар може бути цілком адекватною. Аналіз переоцінки випробуваним власних здібностей потребує експериментального і документального підтвердження, а якщо ні, то виникає законне питання: «А судді хто?».
Нерідкі в традиційних історіях хвороби є перебільшення, які можуть приводити до непорозумінь при їхній інтерпретації. Приміром, висловлення: «Хворий Ч. постійно де б не перебував смикав свої статеві органі» викликає сумнів в істинності й точності спостереження. У наявності невдалий художньо-літературний прийом, який може привести до неправильного діагностичного аналізу психічного стану пацієнта.
Щодо цього показовим є приклад, що приводився психіатром Рюмке, з таким психологічним феноменом як плач. Охарактеризувати й описати його начебто б не складно, але без реального контексту опис втрачає зміст. Можна описати плач як роздратування слізних залоз, як ознака слабості («ти занадто великий, щоб плакати»), як реакцію на нещастя або на щасливу подію («сльози радості»). І щораз ефект-розуміння може виявитися різним. У феноменології повинен існувати не плач сам по собі, а «плач, тому що...».
Показовий приклад із традиційним для психіатрії доказом відсутності астенічного синдрому. Як правило, психіатр-діагност протиставляє «іпохондричним» скаргам пацієнта на швидку стомлюваність таке обґрунтування, як «астенії немає, оскільки той дві години розмовляв, лікар уже стомився, а він свіжий і бадьорий і міг би проговорити ще стільки ж часу». З погляду феноменологічного підходу упускається з виду маса параметрів, які могли б бути істотними для іншого розуміння цього феномена. Наприклад, хворий міг бути зацікавлений у розмові, слухачу, тобто астенічна стомлюваність блокувалася підкріпленою позитивними емоціями мотивацією. Істотна також історико-культуральна контекетуальність. Діагностична оцінка переконаності у факті енергетичного вампиризму, екстрасенсорного впливу неможлива без культурологічного контексту. Поза ним вона втрачає зміст [4, с. 238-239].
2. Основні симптоми та синдроми розладів волі
Клінічна психопатологія, як і медична наука загалом, складається із симптомів, синдромів і нозологічних одиниць, що наведені у міжнародній класифікації хвороб МКХ-10.
Симптом -- це ознака захворювання, якісно новий, невластивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів дослідження. Симптом передбачає не тільки появу будь-якого нового, незвичного явища, а й відсутність нормального. При дослідженні клінічної картини захворювання розрізняють функціональні та органічні, сприятливі та несприятливі симптоми.
Синдром -- це стійка сукупність симптомів з єдиним патогенезом. Синдром може відбивати клінічну картину захворювання взагалі або його частини. Синдром не рівнозначний захворюванню як нозологічній одиниці, тому що може бути пов'язаний з різними захворюваннями.
Психічні хвороби виявляються у вигляді порушення процесів відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, інтелекту, свідомості, емоцій та волі [3, 59].
Воля людини лежить в основі її поводження. За поведінкою людини, мовними висловлюваннями, вчинками, мімікою, жестами можна судити про те, що вона переживає, почуває, про що думає.
Поведінка психічно хворої людини зумовлюється порушенням її мислення й почуття. Розлади вольової діяльності клінічно виявляються у підвищенні або зниженні вольових імпульсів.
При підвищенні вольової діяльності хворі постійно прагнуть реалізації якихось дій. При її викривленні іноді бігають, кричать, стрибають, гримасують, викрикують нескладні слова. Такий стан виникає при гебефренічному чи кататонічному порушеннях.
Зниження вольових імпульсів характерне для депресивного стану - спостерігається припинення всілякої продуктивної діяльності, хворі не реагують на зовнішні впливи. Навіть виконання найпростіших дій пов'язується у них з великими труднощами. Хворий страждає від своєї безвольності.
У хворих може спостерігатися стан рухового порушення (гіперкінезія) і стан рухової загальмованості. Іноді виникають так звані стереотипії - повторення одних і тих самих рухів, слів, гримасування, манірність; симптом воскової гнучкості - стан, коли хворий довго може зберігати надану йому позу. Такі хворі дуже сугестивні. При шизофренії, наприклад, спостерігається автоматична підкореність - хворі, як автомати, виконують усе, що їм пропонують або наказують. Вони повторюють рухи, що їм показують (ехопраксія), звернені до них слова (ехолалія). Таким хворим слід обережно ставити запитання.
Іноді розлад вольових дій набуває форми активного негативізму - хворі роблять усе навпаки (наприклад, якщо їх просять розплющити очі, вони їх іще міцніше заплющують).
При психічних захворюваннях спостерігається порушення потягів. Потяги, або інстинкти, являють собою складні безумовні рефлекси. У нормі вони гальмуються, регулюються (харчовий, статевий, оборонний тощо).
Посилення рефлексів може виявлятися, наприклад, у надмірному вживанні їжі, збочення рефлексу - у поїданні своїх власних екскрементів тощо. При посиленні оборонного рефлексу виявляється агресивність. Аномалії статевого рефлексу можуть виявлятися в посиленні чи ослабленні лібідо, у збоченнях його - гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі), педофілія (статевий потяг до дітей), ексгібіціонізм (статеве задоволення від оголення статевих органів у присутності осіб іншої статі), садизм (статеве задоволення від заподіяння болю партнеру під час статевого акту), мазохізм (статеве задоволення від заподіяння болю з боку партнера), фетишизм (статеве задоволення від споглядання частин одягу осіб протилежної статі), геронтофілія (статевий потяг до старих), некрофілія (статевий потяг до трупів), зоофілія (статевий потяг до тварин) [1, с. 101] .
До розладів волі належать такі патологічні стани інстинктів:
· поліфагія -- надмірне вживання їжі;
· анорексія -- відмовляння від їжі;
· гіперсексуальність -- посилення статевого потягу;
· гіпосексуальність -- послаблення статевого потягу (імпотенція у чоловіків, фригідність у жінок);
· садизм -- статеве збудження під час нанесення партнеру фізичної болі;
· мазохізм -- статеве збудження при фізичному та моральному приниженні;
· фетишизм -- статеве збудження та задоволення при розгляданні, обмацуванні одягу особи протилежної статі;
· ексгібіціонізм --статеве збудження при демонстрації своїх статевих органів особі протилежної статі;
· гомосексуалізм і лесбіянство -- статеві зв'язки з особами своєї статі;
· зоофілія -- статевий потяг до тварин;
· педофілія -- статевий потяг до дітей;
· геронтофілія -- статевий потяг до осіб похилого віку;
· нарцисизм -- самозакоханість, статевий потяг до власного тіла;
· вуайєризм -- статеве збудження та задоволення при підгляданні за статевим актом інших осіб [3, с. 60].
3. Психічне реагування на хворобу і психологія соматичного пацієнта
У центрі уваги клінічного психолога перебувають психічні реакції людини, що занедужала тим або іншим розладом. Значимим стає аналіз як їхніх клінічних особливостей і різноманітності, так і оцінка факторів, що сприяють виникненню в конкретної людини певного типу психічного реагування на власну хворобу.
Уважається, що тип реагування на соматичне захворювання пов'язаний, у першу чергу, з оцінкою пацієнтом його ваги. При цьому можна говорити про існування феномена «об'єктивної ваги хвороби» і «суб'єктивної ваги хвороби». хворий феноменологічний поліфагія соматичний
На вироблення суб'єктивного відношення до тієї або іншій хворобі впливають кілька факторів: стать, вік, професія, темперамент, характер, особистість.
Суб'єктивне відношення до захворювання називається також «внутрішньою картиною хвороби» (по Р.А. Лурія), концепцією хвороби, нозогнозією. Суть його полягає в інтелектуальній інтерпретації діагнозу захворювання, когнітивній оцінці його ваги й прогнозу й у формуванні на цій основі емоційного й поведінкового паттерна. Для пацієнта внутрішня картина хвороби складається з розуміння механізмів виникнення неприємних і хворобливих відчуттів, оцінки їх значення для майбутнього, а також реагування на хворобу у вигляді емоційних переживань і вибору способу дій і поведінки в нові для людини умовах.
Об'єктивна вага хвороби - інформація про летальність після подібного розладу, імовірності інвалідізації й хроніфікації хворобливого процесу є одним з факторів для формування внутрішньої картини хвороби. Однак, як правило, пацієнт рідко повністю довіряє медичним даним. Він схильний аналізувати ситуацію крізь призму суб'єктивної ваги хвороби, ґрунтуючись на відомі тільки йому або його субкультуральній групі (родині, мікроколективу) відносинах до захворювання. Суб'єктивне відношення до хвороби формується на базі безлічі факторів, які можна згрупувати в наступні групи: соціально-конституціональну й індивідуально-психологічну.
Під соціально-конституціональними параметрами розуміється вплив статі, віку й професії людину, під індивідуально-психологічними - властивостей темпераменту, особливостей характеру і якостей особистості.
Стать. До особливостей, що мають кореляції зі статтю людини можна віднести відомі факти кращої переносимості жінками болючого відчуття, станів тривалої обмеженості рухів. Цей факт може бути пояснений як психофізіологічними особливостями статі, так і психологічними традиціями ролі жінки й чоловіка в певних суспільствах і культурах.
Вік. Відомо, що для кожної вікової групи існує свій реєстр ваги захворювань - своєрідний розподіл хвороб за соціально-психологічною значимістю й вагою.
Для дітей, підлітків і молоді найбільш важкими в психологічному відношенні виявляються хвороби, які змінюють зовнішній вигляд людини, роблять його непривабливим. Пов'язане це із системою цінностей, розміщенням пріоритетів, наявних у підлітка, для якого найвищу цінність здобуває задоволення основної потреби - «задоволеність власною зовнішністю».
Особи зрілого віку більш психологічно важко будуть реагувати на хронічні, інвалідізуючі й так звані «соромітні» захворювання. Це пов'язане також із системою цінностей, і відображає спрямованість людини зрілого віку задовольняти такі соціальні потреби, як потребу в благополуччі, добробуті, незалежності, самостійності та ін.
Для літніх і старих людей найбільш значимими є хвороби, які можуть привести до смерті. Інфаркт, інсульт, злоякісні пухлини страшні для них не тим, що можуть приводити до втрати працездатності, а тим, що асоціюються зі смертю.
Професія. Людей, особливо зрілого віку, дуже часто оцінює вага хвороби, виходячи із впливу симптомів захворювання на його справжню й майбутню працездатність. Значимим стає професійно обумовлена цінність того або іншого органа.
Особливості темпераменту. По визначенню, темперамент - це характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, ритму й інтенсивності окремих психічних процесів і станів. До значимих для вироблення певного типу психічного реагування на захворювання параметрам темпераменту можна віднести емоційність, переносимість болі, як ознака емоційності й обмеження рухів, що відображає параметр активності.
Особливості характеру. Безсумнівно, що феноменологічна і синдромологічна оформленість типу психічного реагування на захворювання базується на особливостях характеру людину. Тип акцентуації може визначати вибір того або іншого типу реагування. Слід визнати, що суб'єктивне відношення до хвороби формується на підставі сімейного виховання й, зокрема, виховання відносини до хвороби, способів переносу хвороби, визначення місця параметра здоров'я-хвороба в ієрархії цінностей людини.
Сімейні традиції визначають також своєрідне ранжирування хвороб за ступенем їхньої ваги.
Особливості особистості. До особистісних особливостей, як правило, відносять ціннісні орієнтації людини, її моральні критерії й інші соціально обумовлені феномени. У першу чергу, з особистісних особливостей, що впливають на формування суб'єктивного відношення до хвороби, слід зазначити світогляд і філософську позицію із приводу сенсу життя й життя після смерті.
Виділяється кілька світоглядних установок відносно походження захворювань:
* хвороба як кара
* хвороба як випробування
* хвороба як повчання іншим
* хвороба як розплата за гріхи предків.
Усі перераховані трактування походження хвороб засновані на вірі у зв'язку між поведінкою людини, її моральністю й виникненням у неї недуги. При цьому підкреслюється пасивна роль індивіда. Він не здатний протистояти хворобі за винятком можливості кардинально змінити свою поведінку й спокутати провину й замолити гріхи.
Іншою групою світоглядних установок є уявлення про хвороби як викликаних спадкоємними або соціальними причинами:
* хвороба як неминучість
* хвороба як збіг обставин
* хвороба як власна помилка.
У рамках цього світогляду всі процеси (у тому числі, і походження хвороб) розглядається крізь призму зовнішньої або внутрішньої заданості.
Третя світоглядна платформа оцінки механізмів походження захворювань базується на містичному підході до процесів етіопатогенезу:
* хвороба внаслідок заздрості
* хвороба внаслідок ревнощів.
У рамках подібного підходу джерела хвороб бачаться в упередженому відношенні близьких навколишніх (сусідів, знайомих, родичів, товаришів по службі) до людині. Процес виникнення хвороб розглядається як екстраполяція «негативної енергії» на реципієнта того, що ревнує або заздрить.
Таким чином, можна відзначити широке поширення містичного тлумачення походження хвороб, відсутність у багатьох пацієнтів наукового підходу до аналізу причин їхніх захворювань.
Рівень освіти людини й рівень її культури як особистісні властивості також впливають на оцінку суб'єктивної ваги хвороби. Особливо це відноситься до рівня медичної освіченості й культури. Негативним у психологічному відношенні виявляються крайності. Як низька медична культура, так і висока з однаковою ймовірністю здатні викликати психологічно важкі реакції. Однак механізми їх будуть відрізнятися, в одному випадку це буде пов'язане з недоліком, в іншому - з надлишком інформації про хворобу, її ваги, плині та результаті [2, с. 287-288].
Висновки
Спираючись на проведену роботу, можна надати такі висновки.
1. В основі феноменологічного підходу в психіатрії й клінічної психології лежить поняття «феномена». Феноменом можна позначати будь-яке індивідуальне цілісне психічне переживання.
Феноменологічний підхід у діагностиці використовує принципи розуміючої, а не пояснюючої психології. Переживання людини розглядається багатомірно, а не тлумачиться однозначно. За тим самим переживанням може ховатися як психологічно зрозумілий феномен-ознака, так і психопатологічний симптом.
2. Воля людини лежить в основі її поводження. За поведінкою людини, мовними висловлюваннями, вчинками, мімікою, жестами можна судити про те, що вона переживає, почуває, про що думає. Поведінка психічно хворої людини зумовлюється порушенням її мислення й почуття. Розлади вольової діяльності клінічно виявляються у підвищенні або зниженні вольових імпульсів.
3. Тип реагування на соматичне захворювання пов'язаний, у першу чергу, з оцінкою пацієнтом його ваги. При цьому можна говорити про існування феномена «об'єктивної ваги хвороби» і «суб'єктивної ваги хвороби».
На вироблення суб'єктивного відношення до тієї або іншій хворобі впливають кілька факторів: стать, вік, професія, темперамент, характер, особистість.
Суб'єктивне відношення до захворювання називається також «внутрішньою картиною хвороби», концепцією хвороби, нозогнозією. Суть його полягає в інтелектуальній інтерпретації діагнозу захворювання, когнітивній оцінці його ваги й прогнозу й у формуванні на цій основі емоційного й поведінкового паттерна.
Література
1. Білецький Є.М. Судова медицина та судова психіатрія / Є.М. Білецький, Г.А. Білецька. Навчальний посібник. - Х.: Одіссей, 2008. - 200 с.
2. Клиническая психология: Учебник для вузов / под ред. Б. Д. Карвасарского. -- 4-е изд.. -- СПб.: Питер, 2011.-- 864 с.
3. Жабокрицький С. В. Судова психіатрія: Навч. посіб. / С. В. Жабокрицький, А. П. Чуприков. -- К.: МАУП, 2004. -- 176 с.
4. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология: Учебное пособие. - 6-е узд. - М.: МЕДпресс-информ, 2008. - 432 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Вивчення основних розділів внутрішніх захворювань. Характеристика етапів медсестринського процесу в терапії. Сестринське обстеження пацієнта. Пальпація як метод медичного обстеження хворого. Перкусія та аускультація. Опис лабораторних методів дослідження.
презентация [4,3 M], добавлен 15.06.2015Перша психологічна клініка при університеті Пенсільванії. Американська асоціація клінічних психологів. Експериментальні підходи, які використовуються в клінічной психології. Медична практика лікування хворих з функціональними порушеннями психіки.
презентация [171,0 K], добавлен 18.03.2014Характеристика основних клінічних синдромів, які супроводжують хронічний гастродуоденіт (ХГД), виразкову хворобу дванадцятипалої кишки (ВХ ДПК) та гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ). Особливості вегетативного гомеостазу у дітей та підлітків.
автореферат [60,0 K], добавлен 18.03.2009ФАБ-класифікація гострих лейкозів у дітей. Принципи терапії гострих лейкозів у дітей. План обстеження хворого на лімфому Ходжкіна (лімфогранулематоз), визначення клінічної стадії процесу. Класифікація гемолітичних анемій, основні принципи лікування.
реферат [107,4 K], добавлен 12.07.2010Скарги хворого при вступі на стаціонарне лікування. Об'єктивне обстеження хворого (органів та систем). Дані лабораторних, рентгенологічних, інструментальних та інших спеціальних методів обстеження. Встановлення клінічного діагнозу. План лікування.
история болезни [47,5 K], добавлен 09.04.2013Опис показань і протипоказань до проведення ректороманоскопії прямої і сигмовидної кишок. Обстеження ділянки відхідника. Огляд за допомогою ректальних дзеркал. Положення хворого при огляді. Ушкодження прямої кишки. Доброякісні новоутворення товстої кишки.
презентация [158,4 K], добавлен 02.11.2013Значення методів попереднього дослідження хворого для діагностики терапевтичних внутрішніх захворювань. Порядок обстеження хворих та основні скарги пацієнтів. Перкусія, пальпація та аускультація у визначенні діагнозу захворювання органів кровообігу.
научная работа [2,0 M], добавлен 26.07.2009Дослідження та аналіз основних переваг використання принципу реєстрації вокселів в області відносно анатомічно сталих орієнтирів. Визначення та характеристика головних проблем оцінки змін рівня маргінальної кісткової тканини у периімплантатній області.
статья [20,0 K], добавлен 22.02.2018Прояви бронхіальної астми. Етапи розвитку, форми та ступені тяжкості захворювання. Реабілітаційна програма, дані обстеження. Особливості фізіотерапії бронхіальної астми. Лікувальна гімнастика, приблизний комплекс вправ. Оцінка ступеню відновлення хворого.
контрольная работа [38,3 K], добавлен 27.09.2014Лікувально-діагностична тактика та ефективність хірургічного лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу шляхом обґрунтованого вибору мініінвазивного способу втручання з використанням лапароскопічних технологій і операцій з мінілапаротомного доступу.
автореферат [38,9 K], добавлен 19.03.2009Характеристика захворювання раку молочної залози. Реабілітація, корекція психосоматичних розладів в процесі комплексного лікування захворювання. Розподіл хворих на рак молочної залози за віком. Результати дослідження та їх обговорення. Самооцінка хворого.
автореферат [141,2 K], добавлен 13.02.2009Порівняльна характеристика скарг, основних клінічних даних, перебігу та наслідків захворювання в українській та європейській групах. Визначення кількості пацієнтів без гострої лівошлуночкової недостатності. Оцінка рівня летальності в регіональній групі.
статья [23,0 K], добавлен 31.08.2017Характеристика оксифільноклітинного раку щитоподібної залози за матеріалами Київської міської клінічної лікарні. Характеристика хворих та методи їх обстеження. Хірургічне лікування та післяопераційний нагляд. Можливості радіонуклідної діагностики.
автореферат [66,6 K], добавлен 06.04.2009Уродинаміка верхніх сечових шляхів і функції нирок у хворих з обструктивною нефропатією. Особливості патогенезу та характер клінічних синдромів і симптомів при захворюванні. Метод відновлення пасажу сечі з верхніх сечових шляхів. Корегувальна терапія.
автореферат [33,0 K], добавлен 20.02.2009Загальна характеристика і особливості протікання виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, її клінічна картина та симптоми. Обстеження та аналізи, необхідні для постановки діагнозу. Групування симптомів у синдроми. Призначення лікування та профілактика.
история болезни [44,4 K], добавлен 25.01.2011Вивчення скарг, анамнезу, клінічного об’єктивного обстеження пацієнта. Особливості лікування гострого бронхіту. Загальна клініко-фармакологічна характеристика лікарських засобів, що застосовуються. Оцінка характеру можливої взаємодії лікарських засобів.
история болезни [22,6 K], добавлен 01.03.2016Клініко-психопатологічні особливості невротичних розладів у музично-педагогічних працівників, рівень їх емоційного вигоряння. Психогігієнічні особливості професійної діяльності. Диференційована система профілактики і корекції невротичних розладів.
автореферат [49,0 K], добавлен 29.03.2009Анамнез життя та захворювання пацієнта. Об’єктивне і допоміжне обстеження, висновки спеціалістів. Диференційний та клінічний діагноз. Хірургічне та консервативне лікування струсу мозку. Клінічний перебіг хвороби. Епікриз та рекомендації при виписці.
история болезни [21,3 K], добавлен 05.03.2011Збудники дифтерії, їх здатність продукувати різні фактори патогенності: екзотоксин та біологічно-активні речовини. Етіологія та патогенез захворювання. Симптоми дифтерії мигдаликів, переднього відділу носа. План обстеження хворого і методи лікування.
курсовая работа [583,7 K], добавлен 28.05.2014Опис гострої вірусної інфекційної хвороби з періодичним епідемічним поширенням. Характеристика основних симптомів та ускладнень грипу. Дослідження класифікації типів вірусів та особливостей їх розповсюдження. Заходи профілактики и лікування захворювання.
презентация [5,1 M], добавлен 06.11.2014