Епідемія лихоманки Ебола

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Інформація про поширення геморагічної гарячки Ебола стривожила увесь світ, оскільки від цього вірусу помирають понад 50% інфікованих, а ліків від хвороби не існує.

Ці переживання не безпідставні. Раніше хвороба Ебола загрожувала переважно мешканцям африканського континенту, однак цього разу у Всесвітній організації охорони здоров'я заявили, що спалах лихоманки в Африці вже не є лихом для якоїсь однієї країни - захворювання набуло субрегіонального характеру. Наприкінці липня лікарі зафіксували у Європі перший випадок зараження смертельним вірусом Ебола, який в Африці до того вбив 670 людей. А на початку серпня цей тип лихоманки зареєстрували у Сполучених Штатах Америки. Тобто готуватися до лихоманки ХХІ століття, як часто називають вірус Ебола, варто в усьому світі.

1. Історія

Вперше спалахи гарячки Ебола було зареєстровано у 1976 р. у сільських місцевостях на півдні Судану та півночі Заїру. Спочатку в липні 1976 р. в суданському селі Нзара від незрозумілої швидкоплинної хвороби помер робітник складу сировини місцевої фабрики з перероблювання бавовни. Хвороба в нього супроводжувалася сильними кровотечами. Через декілька днів після цього померли ще двоє людей, що працювали на тому ж складі. Імовірно, від цих двох хворих інфекція поширилася не лише по Нзара, але і в сусіднє місто Маріді, де гарячка почала поширюватися серед пацієнтів міської лікарні і членів їхніх родин. Більше того, інтенсивне лікування хворих способом ін'єкцій медикаментів, переливанням крові і інших процедур спричинило розповзання інфекції і серед медичного персоналу. Лікарі і жителі міста були настільки злякані, що багато хто з них втік за місто, що, можливо, і зупинило епідемію. Про цей спалах фахівці з ВООЗ дізналися тоді, коли вона практично вже закінчилася.

У Заїрі перший випадок стався 26 серпня 1976 року в селі Ямбуку у шкільного вчителя, який за деякий час до хвороби їв чи то м'ясо полеглої антилопи, чи то напівсире м'ясо мавпи. Через 2 тижні від початку недуги він помер у лікарні, де його безуспішно лікували від нібито малярії. На похоронах такої шанованої людини зібралося дуже багато людей. Негайно услід за цим в госпіталі, де він лікувався, стали траплятися схожі випадки серед пацієнтів і медперсоналу. Паралельно почалася епідемія і в самому селі. За назвою річки Ебола в Заїрі хворобу стали іменуватигарячкою Ебола. У Судані в селищі Нзара й місті Маріді в липні-серпні 1976 р. було зафіксовано 300 захворілих з 151 смертю (50,33%), тоді як в заїрських селах Ямбуку й Бумба з 237 хворих загинуло 211 (89,02%). Настільки різний відсоток померлих у двох спалахах пояснили різною вірулентністю штамів вірусу.

Згодом було встановлено, що гарячка Ебола була в людей ще під час епідемії жовтої гарячки в Ефіопії у 1961-1962 рр. З трупного матеріалу померлих в Заїрі ще в 1972 р. від невідомої на той момент гарячки в подальшому було виявлено антитіла до вірусу Ебола.

Випадки захворювання в цих районах Центральної Африки, а також в зоні тропічних лісів Африки (Габон, Кот-д'Івуар, Ліберія, Демократична республіка Конго) реєстрували і в наступні роки. Один із великих спалахів гарячки Ебола серед людей в Африці стався 2007 р. в Уганді в районі Бундібуджіо (93 захворілих, 22 померлих, з яких 5 робітників системи охорони здоров'я). За період 1990-2010 рр. були поодинокі випадки завезення гарячки Ебола до Канади, Південно-Африканської республіки. У 1989, 1992 і 1996 рр. в США й Італії зареєстровані випадки хвороби серед макак, завезених із Філіппін, при цьому люди не хворіли. У 2009 р. було сповіщено, що гарячкою Ебола хворіли свині на деяких фермах Філіппін, однак люди, що там працювали, при цьому не захворіли, хоча й мали наростання титру антитіл, тобто переносили хворобу без клінічних проявів.

2. Етіологія

Збудник гарячки Ебола - РНК-вмісний вірус, належить до родини Filoviridae. У складі вірусу є глікопротеїн, який може виявлятись у розчинній формі і спричиняти різке підвищення проникності, судинні масивні кровотечі. Вірус має п'ять різних підтипів/підвидів[: Заїр, Судан, Таї Форест (раніше - Кот-д'Івуар), Бундібуджіо і Рестон. У людини клінічно виразні прояви хвороби зумовлюють тільки перші 4 з них. Для підтипу Рестон характерний безсимптомний перебіг у людей, у них виявляються антитіла до цього підтипу і на сьогоднішній день серйозних захворювань або випадків смерті у людей не зареєстровано. Великі спалахи геморагічної гарячки Ебола в Африці з високою летальністю (до 90%) спричиняють підтипи Заїр, Судан і Бундібуджіо. Підтип/підвид Заїр викликав останню найтяжчу епідемію 2014 р., що триває й досі в Західній Африці.

3. Джерело і резервуар інфекції

Природний осередок вірусу Ебола, найвірогідніше, розташований у вологих лісах африканського континенту і районах Західної частини Тихого океану. Радше джерелами інфекції є фруктоїдні кажани таких видів: Hypsignathus monstrosus, Epomops franqueti й Myonycteris torquata і, можливо, дрібні наземні гризуни (на цей час вірус виділили лише з декількох особин кажанів, мишей та бурозубок в Африці). Експериментальні зараження кажанів не призводили до їх смерті, що дало підставу підозрювати їх як головне джерело інфекції.

У Кот-д'Івуарі, Республіці Конго і Габоні є документально підтверджені випадки інфікування людей вірусом Ебола в результаті контакту з інфікованими шимпанзе, горилами, лісовими антилопами, дикобразами, як мертвими, так і живими. З трупів цих тварин вірус був виділений. Мавпи, антилопи, дикобрази, однак, не є первинним осередком інфекції в природі, а є випадковим, позаяк у них, як і в людей, розвивається гостре захворювання, нерідко з летальним наслідком. Отримано також повідомлення про передачу до людей вірусу Ебола підтипу Рестон при контакті з макаками та свинями без виникнення клінічного захворювання. Виявлено в осередках епідемій безсимптомне ураження певної кількості собак.

4. Механізм і шляхи передачі

Вірус Ебола передається при прямому контакті з кров'ю, виділеннями, органами або іншими рідинами організму інфікованої людини, тобто реалізується контактний механізм передачі, який має різні шляхи реалізації. Мисливці часто заражаються при білуванні кажанів, мавп, інших заражених тварин, а потім передають інфекцію іншим людям. Похоронні обряди, під час яких присутні люди мають прямий контакт із тілом померлого, відіграють значну роль у подальшому поширенні вірусу Ебола серед людей. Працівники охорони здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під час догляду за пацієнтами унаслідок тісних контактів за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю і належних бар'єрних методів захисту. Використання контамінованих (забруднених / незнезаражених) інструментів, приладів тощо у медичному закладі може приводити до зараження інших пацієнтів (не з гарячкою Ебола) - реалізується ятрогенний шлях передачі. Вірус Ебола виявляється в багатьох рідинах (крові, випорожненнях, сечі, слині, виділеннях із носоглотки, спермі), що обумовлює інтенсивний штучний (артифіціальний) контактно-побутовий шлях зараження (через випадкове порушення цілісності шкіри, слизових оболонок). Описаний й статевий шлях зараження. Існує можливість випадкового потрапляння виділень від хворих людей до слизових носа, ротоглотки, очей здорових, які не були закриті масками чи захисними окулярами. В цьому випадку теж реалізується безпосередньо контактний механізм передачі інфекції. На сьогодні ВООЗ заперечує можливість повітряно-крапельної передачі (іноді це ототожнюють із безконтактним передаванням, що не є правильним). Є певні відомості про штучний повітряно-крапельний механізм зараження. Так, канадським вченим вдалося зафіксувати таку передачу вірусу від свиней до мавп у лабораторних умовах, але це стосується лише підтипу Рестон, який не є патогенним для людей, зараження відбулося у штучних умовах, але не в природі - тому ВООЗ не акцентує увагу на це і не вимагає посилення відповідних запобіжних протиепідемічних заходів, наприклад, використання ізолюючих дихальних апаратів тощо. Гарячка Ебола також не поширюється через їжу, воду, трансмісивно (тобто, через укус комах).

Індекс контагіозності досягає 95%. Хворіють переважно дорослі. Хворі, які інфікувались у природних осередках, самі стають джерелом зараження у своїх сім'ях і лікарнях, де при тісному контакті відбуваються повторні зараження. Спалахи інфекції часто мають внутрішньолікарняний характер із зараженням у першу чергу медичного персоналу, який обслуговує хворих. Для гарячки Ебола характерні 3-5 послідовних передач вірусу. Зафіксовано випадки вторинного і третинного поширення інфекції серед персоналу госпіталів, а також передачі інфекції через інструментарій, контамінований кров'ю. Часті зараження медичних працівників через близький контакт із хворими без використання належного захисту.

Смертність від гарячки Ебола висока. Антитіла до вірусу Ебола виявлені в 7% населення Центральної Африки - жителів Камеруну, Нігерії, Гвінеї, Сенегалу, Центральноафриканської республіки, Сьєрра-Леоне. Це свідчить про можливість випадків легкого і навіть субклінічного перебігу інфекції, які залишаються такими, що не були діагностовані.

5. Клінічні прояви

Згідно з МКХ-10, вирізняють «Хворобу, спричинену вірусом Ебола» (А98.4.). Інкубаційний період становить від 4 до 21 днів (частіше 7-8 днів). Різна тяжкість хвороби і частота летальних наслідків при епідемічних спалахах у різних регіонах пов'язана з біологічними і антигенними відмінностями виділених штамів.

Початковий період

Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39°C тривалістю 5-7 днів, сильний головний біль, біль у суглобах та м'язах. Дещо пізніше з'являється сухий кашель, сухість і пирхомта в горлі, колючий біль у грудній клітці. На 2-й день хвороби з'являється біль у животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з'являтись плямисто-папульозний висип на 4-5-й день хвороби - спочатку на обличчі, потім на шкірі грудної клітки, здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до 10-14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігають на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого - гіперемія кон'юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість.

Розгорнутий період

З 3-6-го дня хвороби можуть розвиватись дисфагія і геморагічний синдром, який проявляється шкірними і субкон'юнктивальними крововиливами, «кривавими сльозами», кровотечами з ясен, носа, матки, появою крові у блювотинні, випорожненнях, гематурією. Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може наступити на 2-му тижні. Сприятливо хвороба триває декілька тижнів, прояви її зникають поступово.

Ускладнення

Відбуваються численні кровотечі з розвитком ускладнень:

· геморагічний шок;

· крововиливи в надниркові залози з розвитком гострої їх недостатності;

· гостра серцево-судинна недостатність;

· набряк легень;

· набряк-набухання головного мозку (ННГМ);

· зрідка гостра печінкова недостатність.

Може відбуватися активація або приєднання бактерійної інфекції. У вагітних жінок хвороба часто ускладнюється викиднями, у чоловіків - орхітом. Прогноз несприятливий, летальність серед госпіталізованих хворих 60-90%, при внутрішньолікарняних спалахах сягає 100%.

6. Діагностика

Збудник гарячки Ебола віднесений до I групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним або рідинами, тканинами, предметами, що його можуть містити, вимагає забезпечення максимального рівня захисту.

Загальноклінічні методи

При дослідженні загального аналізу крові спостерігається лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, збільшена швидкість осідання еритроцитів. Біохімічні методи дослідження - визначається гіпокаліємія, гіпонатріємія, зниження білка в плазмі крові, підвищення активності амінотрансфераз, ацидоз, гіпокоагуляція. У загальному аналізі сечі - протеїнурія, іноді гематурія.

Специфічна діагностика

Вірус можна виявити методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) в будь-якому біологічному матеріалі, взятому від людини в перші 14 днів захворювання. Велика кількість вірусу міститься в крові, а також в паренхіматозних органах померлих. Вірус культивують і виділяють, заражаючи культури клітин, внутрішньоочеревинно морських свинок або шляхом внутрішньомозкового зараження новонароджених мишей. Високий вміст вірусу в крові і органах в гострому періоді дає можливість поставити діагноз на основі електронно-мікроскопічного обстеження.

Для серологічної діагностики найінформативніші РНІФ та ІФА. При наявності специфічної сироватки метод РНІФ забезпечує діагностику хвороби шляхом виявлення антитіл в крові хворих вже на 5-й день хвороби. ІФА дає змогу окремо визначати антитіла класу IgG і IgM тільки на 2-му тижні хвороби.

7. Лікування

На сьогодні через найтяжку епідемію хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у Західній Африці рекомендовано застосувати певні етіологічні експериментальні ліки, які ще не мали повноцінного попереднього вивчення, як це відбувається при введенні до обігу комерційних лікарських препаратів в світі. Препарати містять моноклональні антитіла до вірусу Ебола або впливають на РНК-інтерференцію. Поки що на цей момент надати повноцінний звіт про ефективність препаратів не є можливим.

Профілактика

Проводиться як і при інших геморагічних гарячках. Необхідна належна медична ізоляція хворих, запобігання контакту медичних працівників і інших людей з вірусом - найбільш ефективний спосіб профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підлягають негайній госпіталізації в бокси відділення із збереженням суворого режиму, який рекомендується у випадках хвороб, що підлягають регуляції ММСП 2005 р. Персонал з обслуговування повинен працювати в максимальному захисному одязі із збереженням суворих бар'єрних методів догляду. Слід також приділяти особливу увагу належному знезараженню медичних відходів і біологічних рідин хворих. Реконвалесцентів виписують не раніше 21-го дня при негативних результатах вірусологічних досліджень за умови повного клінічного одужання.

У епідемічних ситуаціях проводять посилений нагляд і активне виявлення усіх підозрілих і ймовірних випадків із негайною ізоляцією хворих, а також усіх людей, що контактували з ними для щоденного медичного спостереження. Зона нагляду повинна залишатись під контролем протягом двох інкубаційних періодів після останнього летального випадку або після виписки останнього хворого. Важливим профілактичним заходом, що перешкоджає завезенню гарячки із ендемічних районів, є здійснення Міжнародної системи епідеміологічного нагляду, проведення протиепідемічних заходів, передбачених ММСП 2005 р. Специфічну профілактику дотепер не розроблено.

8. Епідемія гарячки Ебола 2014 року

В 2014 році зафіксована найтяжча за весь період спостережень за цією хворобою епідемія в Західній Африці (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі). На сьогодні епідемія поширилась за межі цього регіону до США та Іспанії. Ніколи раніше в історії людства патоген четвертого рівня патогенності, при якому проводяться заходи четвертого рівня біобезпеки, не заразив настільки багато людей так швидко, в такому великому географічному районі, й епідемія тривала би настільки довго. Більшість випадків трапилася лише в кількох населених пунктах - Гвекедау (Гвінея) й Лофа (Ліберія) - саме ті райони, де випадки хвороби продовжуються; Кенема й Кайлахан (Сьєрра-Леоне), де спалах наче припинився. У Нігерії зафіксовані лише завезені випадки, місцевого масового поширення гарячка Ебола не мала. Загальна летальність на сьогодні становить 52%. Вона варіюється від 42% в Сьєрра-Леоне до 66% в Гвінеї. На 15.10 2014 року ВООЗ заявила про припинення поширення гарячки Ебола на території Сенегалу. 20 жовтня 2014 року ВООЗ сповістила, що передача хвороби, яку спричинює вірус Ебола, припинена у Нігерії. 42 дні спостереження після останнього випадку гарячки на теренах країни не виявили нових захворілих. Загалом після ввезення до Нігерії хвороби ліберійським громадянином 20 липня 2014 року ланцюг передачі інфекції охопив 19 громадян країни, з яких 7 померло. 23 жовтня 2014 року гарячка Ебола поширилась на Малі - ВООЗ була сповіщена про випадок хвороби і смерть 2-річної дівчинки, яка була перед цим привезена до країни з Гвінеї.

Поширення до США

США сповістили, що двоє жителів країни заразилися на гарячку Ебола при наданні волонтерської лікарської допомоги місцевим хворим у Ліберії. Хворі громадяни США вже доставлені літаком для лікування в медичні заклади Центру з контролю за інфекційними хворобами в Атланті, штат Джорджія, з усіма епідеміологічними пересторогами. Один із доставлених отримує експериментальні ліки, які до цього не пройшли ще повноцінні клінічні тести. 30 вересня 2014 року Панамериканська організація охорони здоров'я та ВООЗ були сповіщені про перший підтверджений випадок гарячки Ебола, який виник безпосередньо в США. Людина, яка здоровою приїхала з Ліберії 20 вересня 2014 р., захворіла на гарячку Ебола 24.09 2014 р. Хворий звернувся по допомогу 26.09 2014 р., але був ізольований лише 28.09 2014 р. у Техаській пресвітеріанській лікарні. Результати досліджень крові й рідин організму хворого підтвердили наявність у нього вірусу Ебола. Наразі ведеться спостереження за тими людьми, що на території США були в контакті з ним з 24.09 2014 р. аж до моменту його ізоляції. Хворий помер 8.10 2014 р. від гарячки Ебола у стаціонарі м. Даллас. Там же підтвердився діагноз хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у медичної сестри Ніни Фам, яка надавала допомогу першому пацієнтові у США, у якого гарячка Ебола розпочалася за межами Західної Африки - ліберійцеві Томасові Данкану, що помер у лікарні Далласа. Вона стала першою особою, що заразилася цією смертельно небезпечною хворобою на терені США. 15.10 2014 року ще одна медична сестра, яка доглядала за померлим Томасом Данканом, захворіла на хворобу, яку спричинює вірус Ебола. Йдуть пошуки тих, з ким вона могла контактувати.

Поширення до Європи

Іспанія репатріювала для лікування іспанського священника - першого європейця, що заразився на гарячку Ебола. Незважаючи на експериментальне лікування він помер. Велика Британія 25.08 2014 р. сповістила, що перший британець, який заразився на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, медичний волонтер, що працював у Сьєрра-Леоне, доставлений для лікування до Лондону. 30 серпня 2014 року ВООЗ офіційно сповістила про поширення епідемії до Сенегалу. Зараження хворого - 21-річного жителя Гвінеї відбулось у його країні. Він захворів ще 20 серпня 2014 року, по приїзду до Дакару гарячка Ебола своєчасно не була розпізнана, через що відбулось багато контактів цього хворого з громадянами Сенегалу. Хворий був госпіталізований у інфекційний стаціонар лише 26 серпня. На сьогодні влада Сенегалу проводить виявлення контактних й забезпечення необхідних протиепідемічних заходів. На сьогодні Іспанія сповістила про захворювання на гарячку Ебола своєї громадянки - медичної сестри, яка була в команді по догляду за одним з медичних волонтерів-священників, які захворіли на гарячку Ебола у Західній Африці й були доправлені на лікування на батьківщину. Це перший випадок захворювання внаслідок вторинного зараження медичного працівника на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, за межами Західної Африки. Ще трьох людей, які були в контакті з захворілою, шпиталізували до карантину. У клініці Лейпцига 14 жовтня 2014 р. помер від хвороби, яку спричинює вірус Ебола, працівник місії ООН, громадянин Судану, якого доправили на лікування з Ліберії. Медики боролися за його життя з 9 жовтня. Чоловік став першим померлим від гарячки Ебола на території Німеччини. На лікуванні в цій країні перебувають ще двоє пацієнтів із Західної Африки. Один із них уже одужав, а інший проходить інтенсивну терапію у Франкфурті.

Вірус Ебола в Україні

Лихоманка Ебола входить до переліку особливо небезпечних за міжнародними медико-санітарними нормами, оскільки індекс заразливості цього вірусу дорівнює 90%, тобто 9 людей з 10 можуть захворіти у разі контакту з хворим. Передається вірус дуже легко, через будь-яку рідину організму, навіть через секрети, тобто заразитися можуть і ті, хто надає допомогу хворому.

Тому найперші заходи, до яких треба вдаватися, - це ізоляція хворих. Для цього потрібні боксовані відділення. Наразі такі є в Київській лікарні №9, №4, на базі Жовтневої лікарні, в реанімаційних службах. Це відділення для дорослих. Є відповідні і для дітей, на базі лікарні на Оболоні, зокрема.

Для перемоги цього вірусу важливою є саме діагностика. Найголовніше, що має з'ясувати лікар, звідки надійшов пацієнт, оскільки симптоми лихоманки Ебола дуже подібні до багатьох інших хвороб: нудота, підвищення температури, головний біль. Тому найважливіше, що допоможе при діагностиці - відомості про те, звідки пацієнт.

Діагностувати в Україні хворобу можна і за аналізом ПЛР (Полімеразна ланцюгова реакція), шляхом проведення ІФА (Імуноферментного аналізу). Для цього є належне обладнання.

З приводу того, чи готові медики до цієї хвороби, можна сказати, що так, але важливо поширювати якомога більше інформації про вірус, шляхи боротьби з хворобою. Але для подолання вірусу багато залежить від первинного діагностування. Важливо пам'ятати, що хвороба не передається через укуси комах, через продукти. В Україні цього вірусу немає, як не було і в Румунії, тому всі випадки захворювання завізні.

Поки в Україні вірусу Ебола немає, але неможна повністю виключати вірогідність його випадку, оскільки туризм розвинутий, і завезти вірус в Україну просто через легкість ураження хворобою».

Україна не готова до протистояння вірусу Ебола. Якщо люди, волонтери не допоможуть у разі виникнення хвороби, то ми не зможемо протистояти.

Єдине, що тішить, так це те, що хвороба не передається повітряно-крапельним шляхом, для зараження потрібен близький контакт з людиною.

Звичайно, через це гинуть місіонери, що допомагають хворим.

Але щодо України, то прикладів готовності до протистояння вірусу немає.

9. Кількість захворілих і померлих

Загалом у 8 країнах (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія) поширення епідемії хвороби, яку спричинює вірус Ебола, станом на 31 жовтня 2014 року (43-й тиждень епідемії) з початку січня 2014 р. (1-й тиждень епідемії) зареєстровано вже 13 567 випадків хвороби, зокрема 4 951 смерть, захворіли 532 медичних працівника, 269 з них померло. Відзначається невелика тенденція до зменшення підозрюваних випадків хвороби у 3-х країнах - Сьєрра-Леоне, Ліберії, особливо у Гвінеї. У 5-ти країнах (Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія) ВООЗ констатує, що подальше передавання інфекції припинено.

Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39°C тривалістю 5-7 днів, сильний головний біль, біль в суглобах, м'язах. Дещо пізніше з'являється сухий кашель, сухість і першіння в горлі, колючий біль в грудній клітці. На 2-3-й день хвороби з'являється біль в животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з'являтись плямисто-папульозний висип на 4-5-й день хвороби - спочатку на обличчі, згодом на шкірі грудної клітки, здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до 10-14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігається на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого - гіперемія кон'юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість.

Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може наступити на 2-му тижні розвитку недуги.

Після того, як хвороба Ебола почала набирати обертів у світі, в Україні теж посилили заходи епідеміологічного нагляду.

За словами епідеміологів, такі заходи в усіх областях України є однаковими і проводяться згідно з планом - раз на рік. Однак відразу після оголошення ВООЗ про спалах епідемії Ебола у Західній Африці, заходи епідеміологічного нагляду в областях активізували і почали проводити навчально-тренувальні заняття, пише «Вголос».

Пункти держепідемслужби в аеропортах активніше відстежують людей, які прибувають з інших держав, особливо з африканського континенту. Якщо в Україну прибуває людина із температурою, вона відразу знімається з рейсу, за нею встановлюється епідеміологічний нагляд.

Як вже йшлося раніше, найбільшою небезпекою хвороби Ебола є те, що немає специфічних засобів профілактики та лікування вірусу. Тобто головне завдання лікарів - своєчасно виявити та ізолювати людину.

Далі постраждалому надають симптоматичну або патогенетичну терапію. Залежно від того, які системи та органи уражає вірус, призначається лікування, щоб компенсувати їхню роботу. Лікують не сам вірус, а наслідки його діяльності в організмі.

У світі вже зафіксували понад 1200 випадків інфікування вірусом Ебола, із яких більше 600 мали летальне завершення. Тобто 50% людей, які заразилися лихоманкою, помирають.

«Не ходіть, діти, до Африки гуляти»

Попри застереження Міністерства закордонних справ України не подорожувати у держави Західної Африки, ймовірно, знайдуться українці, які проведуть свою відпустку чи з якихось інших причин побувають на цьому континенті. Цим відчайдухам епідеміологи рекомендують уникати місць масового скупчення людей та контакту із людьми, які мають ознаки лихоманки (підвищена температура тіла, сльозотеча, кашель). Епідеміологи наголошують: якщо ви побували у державі, де були зафіксовані випадки зараження гарячкою Ебола, навіть при прояві одного із симптомів цієї хвороби відразу звертайтесь до спеціаліста!

Крім того, в Африці є небезпека підхопити не лише лихоманку Ебола, але малярію та інші небезпечні захворювання. Тому людям, які відчувають, що мають не надто сильний імунітет, варто вибрати для відвідування континент, лояльніший до здоров'я, аніж Африка.

1. Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О.А. Голубовської). - Київ: ВСВ «Медицина». - 2012. - С. 778 - 12 с. кольор. вкл. (О.А. Голубовська, М.А. Андрейчин, А.В. Шкурбата ін.) ISBN 978-617-505-214-3

2. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. - К.: «Здоров'я», 2003. - Т.3.; - 848 с. ISBN 5-311-01326-5