Термічні опіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ

Опік (лат.-- combustio) -- пошкодження шкіри чи слизових оболонок, часто з підлеглими тканинам, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік), чи хімічно активних речовин (хімічний опік), чи таких фізико-хімічних чинників, як електричний струм та радіація (електричні та променеві опіки).

Опіки складають значний відсоток відкритих пошкоджень.

Найчастішими причинами опіків бувають гарячі рідини, пара та полум'я. Термічне пошкодження (коагуляція білка і загибель клітин) починається уже під дією температури 44 °С і темп його подвоюється зі збільшенням температури на кожен градус від 44 до 51 °С.

До променевих належать сонячні опіки, опіки рентгенівськими та радіоактивними променями. У нормальних умовах життя променеві опіки спостерігаються дуже рідко, але при катастрофах (вибух атомної бомби чи атомних реакторів) вони можуть стати масовими. Опіки рентгеновими променями спостерігаються іноді при лікуванні хворих з поверхневими формами раку, переважно у післяопераційний період.

Хімічні опіки спричинюються кислотами, основами, іншими активними речовинами внаслідок порушення техніки безпеки під час виробництва таких сполук, транспортування та зберігання їх (зовнішні опіки шкіри), а також у разі випадкового чи навмисного споживання (опіки слизової оболонки порожнин рота, стравоходу та шлунка). Електричні опіки виникають під дією технічного, побутового чи атмосферного (блискавка) струму. Місцевий опік хоча й буває іноді глибоким, навіть з відшаруванням частини органа чи тканини, але загрозу для життя потерпілого становить загальна дія струму на організм, нервову та серцево-судинну системи (параліч серця, шок).

Більшість опіків виникає у побутових умовах (близько третини потерпілих -- діти) і пов'язана з порушенням правил безпеки під час експлуатації газових та електричних плит, інших нагрівальних приладів, умов зберігання вогненебезпечних предметів та речовин, а також з недостатнім доглядом за дітьми.

Найчастіше опіки виникають унаслідок дії гарячих рідин та вогню (полум'я). Опіки гарячими рідинами особливо часто бувають у дітей та жінок. Опіки полум'ям спостерігаються переважно у чоловіків. Найчастіше уражаються ноги, руки, рідше -- тулуб, обличчя і шия.

У разі пожеж у будівлях чи вибуху котла можливі опіки як шкіри, так і слизових оболонок дихальних шляхів гарячим повітрям або парою.

Оскільки опіки уражують переважно шкіру, для розуміння опікової патології та успішної терапії хворих потрібні знання анатомічної структури та функції її. Площа шкіри становить 1,6--1,9 м2, а маса її -- близько 15 % маси тіла худорлявої людини. Її функція полягає в передаванні (медіації) всіх видів чутливості, в регулюванні температури тіла, запобіганні надмірній втраті води і в захисті організму від проникнення в нього ззовні збудників інфекції (мікробів) та багатьох інших агресивних (токсичних) агентів (бар'єрна функція). Товщина шкіри залежить від локалізації (від 0,5 до 3--4 мм), що обумовлено її функціональними особливостями в різних ділянках. Шкіра складається з епідермісу та дерми (мал. 58, а). Епідерміс складається з шарів лускового епітелію різного ступеня кера-тинізації. Найнижче залягає базальний шар епідермісу, зародковий, або мальпігієвий, який продукує меланоцити, які постачають кератиноци-там для їх розвитку пігмент меланін. Останній, мігруючи з дна назовні, у верхні шари епідермісу, захищає базальний шар від пошкодження ультрафіолетовим проміння. Клітини поверхневих шарів прогресивно кера-тинізуються -- до повного зроговіння і злущуються. Процес розвитку клітини епідермісу від моменту появи її до відмирання триває 28 діб.

Під епідермісом лежить дерма (corium), яка складається з колагенових і еластичних волокон та жиру. Верхній її шар щільний, сосочкоподіб-ний, нижній -- пухкіший -- сітчастий, який лежить на підшкірній основі. Місце сполучення дерми з епідермісом має хвилястий вигляд через сосочкоподібні виступи дерми в базальний шар епідермісу, тому й назвали його сосочковим. У дермі, її пухкому шарі, розміщуються кровоносні та лімфатичні судини, нерви та придатки епідермісу (волосяні фолікули, сальні та потові залози). Сам епідерміс судин не має і живиться за рахунок капілярів та лімфатичних судин дермальних сосочків.

Завдяки своєму глибокому заляганню в шкірі епітеліальні клітини придатків епідермісу у разі неглибоких опіків не уражуються і стають джерелом регенерації клітин епідермісу і відновлення останнього.

Опіки зумовлюють як місцеві, так і загальні порушення. У разі місцевих опіків порушуються шкірний покрив, функції його тканин, розвивається запальна реакція на травму тканин, що лежать глибше. Загальні порушення зумовлені зниженням функції головних систем організму (нервової, серцево-судинної, ендокринної, видільної та обміну речовин).

Тяжкість перебігу опіків, розлади, які вони зумовлюють, визначаються площею ураження шкіри чи слизової оболонки та його глибиною. Існує багато способів вимірювання площі опіків. Способи, які дають уяву про площу ураження, прості, і застосовують їх на початку лікування (під час проведення протишокової терапії у стаціонарних умовах). До таких способів належать способи дев'яток (Бер-коу) та долоні. Згідно з останнім методом площа долоні приймається за 1 %, за методом дев'яток (мал. 58, б), площа руки складає 9 %, ноги -- 18 %, тулуба -- 36 %, волосяної частини голови, обличчя та шиї -- також 9 % (по З % кожна). Цю схему не можна застосовувати, якщо дитина має вік до року, бо в неї площа голови набагато більша за площу руки.

Точно визначити площу опікової поверхні можна шляхом "прозорих відбитків" за методом Б. Постнікова або нанесення лінійних розмірів опіку в сантиметрах на силует людини заввишки 17 см (на його поверхню нанесено міліметрову сітку). Спосіб вимірювання шляхом "прозорих відбитків" полягає в накладанні на опікову поверхню стерильної прозорої целофанової (поліетиленової) плівки і позначенні на ній барвником (метиленовим синім чи брильянтовим зеленим) контурів опіку. Після очищення від ексудату та залишків некротизованого епідермісу плівку накладують на сітку і визначають площу оконтуреного опіку.

За способом Г.Д. Вілявіна (нанесення лінійних розмірів) розміри опіку наносять на силует людини заввишки 17 см, укритий міліметровою сіткою. Кожному квадратному сантиметрові опіку відповідає один квадратний міліметр. Спосіб має той недолік, що площу поверхні шкіри людини і її зріст приймають за стандартні величини -- відповідно 17 000 см2 і 170 см.

За глибиною опіку виділяють З (Воуег) або 5 (Крейбіху) ступенів його. У нашій країні використовують чотириступінчасту шкалу оцінки глибини опіків. Цифрове значення ступеня зростає зі збільшенням глибини опіку. І ступінь опіку (combustis erythematosa) характеризується ураженням лише поверхневих шарів епідермісу (рогового, блискучого) і проявляється клінічно пекучим болем, почервонінням та невеликим набряком шкіри.

II ступінь -- це більш глибоке ураження епідермісу (до базального шару) з утворенням на поверхні шкіри пухирів, наповнених прозорою рідиною (combustis bullosa). Пухирі виникають унаслідок різкого підвищення проникності судин, накопичення рідкої частини крові в епідермісі і відшарування поверхневих шарів його. Поверхня пухирів бліда, сіра, нечутлива до подразнення, а дно їх (глибокий базальний шар епідермісу) -- червоне і дуже чутливе та болюче.

Опіки І--II ступеня -- це переважно опіки сонячні та опіки рідинами високої температури.

Ill ступінь опіку -- некротична (combustis escharetica) форма, яку ділять на ІІІА і ІІІБ.

При ІІІА ступені некроз поширюється на всю товщу епідермісу та поверхневий сосочковий шар дерми (переважно часткове ураження його).

ІІІБ ступінь характеризується некрозом усієї дерми, включно з розташованими у ній придатками епідермісу -- сальними й потовими залозами та волосяними фолікулами. Опіки III ступеня спричинюються киплячою рідиною, полум'ям та металами високої температури. Ці термічні агенти можуть зумовити й змішані опіки -- від І до IV ступеня.

При опіку III ступеня залежно від глибини його спостерігаються також пухирі, ділянки сухого некрозу шкіри -- струпи здебільшого біло-сірого чи сіро-жовтуватого кольору.

У перші години і навіть доби важко диференціювати опік II та III ступеня, оскільки процес некротизації в клітинах шкіри часто триває довго й після припинення дії термічного агента внаслідок судинних та метаболічних розладів та розвитку інфекції.

Найважливішим тестом для визначення ступеня опіку є випробування чутливості опікової поверхні (окрім дна пухирів) щодо механічних чи хімічних подразнень. При опіках ІІІА ступеня чутливість поверхні, як і при опіках II ступеня, зберігається, тоді як при ІІІБ ступені чутливість відсутня на подразнення як кінцем голки, так і кулькою, змоченою спиртом. Дуже світла опікова поверхня і особливо подібна до виробленої технічної шкіри свідчить про ураження всієї товщі шкіри. Пухирі вказують на ушкодження шкіри не на повну товщу.

При опіках IV ступеня внаслідок раптового випаровування тканинної води уражена шкіра, що має темно-сірий чи бурий колір, перетворюється на струп з тріщинами. Площа ураженої шкіри різко зменшується. Чутливість опікової поверхні відсутня. При IV ступені опіків некроз поширюється на всю товщу шкіри та підлеглі тканини, поверхня тіла обвуглюється. Ці опіки зумовлюються полум'ям, електричним струмом, розплавленим металом тощо.

Опіки І -- II і ІІІА ступеня належать до поверхневих, а ІІІБ і IV -- до глибоких.

Переважну кількість термічних опіків складають опіки поверхневі -- І, II та ІІІА ступеня. Менша частина припадає на опіки ІІІБ та IV ступенів. При цьому опіки IV ступеня спостерігаються у 5 %. У дорослих поверхневі опіки І ступеня становлять ЗО %, II і ІІІА -- до 15 %. Глибокі опіки площею до 10 % вважаються обмеженими, тоді як опіки більшої площі називають поширеними і зараховують до тяжких, що мають перебіг опікової хвороби. У дітей віком до 12--15 років та людей похилого віку (60 і більше) поверхневі опіки площею 10--15 % і глибокі від 5 % вважаються тяжкими. До тяжких належать також усі опіки дихальних шляхів.

Глибокі опіки площею 50% і більше вважаються несумісними з життям, хоча бувають і винятки, особливо в останні роки.

Перша допомога при опіках

опік шкіра слизовий чутливість

Перша допомога - охолодити поверхню опіку холодною водою, щоб зупинити подальшу дію температури, а суб'єктивно - зменшити відчуття болю. На 10-15 хв охолодіть уражені ділянки холодною водою, льодом, снігом, а потім закрийте їх сухою антисептичної пов'язкою.

Опіки I ступеня після охолодження обробіть 40%-м спиртом або одеколоном.

На опіки II ступеня після обробки спиртом накладіть стерильну пов'язку.

При опіках III-IV ступеня до втручання лікаря не відкривайте і не проколюйте пухирі, які утворюються; просто накладіть стерильну пов'язку, не видаляючи з поверхні опіку залишків одягу. Одяг акуратно зріжте ножицями по краю обпаленої поверхні. Якщо потерпілий знаходиться у свідомості і немає явищ шоку, дайте йому 2 таблетки анальгіну і негайно відправте в лікувальну установу.

При великих опіках будь-якого ступеня необхідна госпіталізація. Якщо площа опікової поверхні велика настільки, що не представляється можливим покрити її пов'язками, оберніть потерпілого чистим простирадлом і укутайте ковдрою.

У разі, якщо лікарська допомога затримується, при опіках II-IV ступеня навколишню шкіру очистіть тампонами, змоченими нашатирним спиртом, видаліть, максимально дотримуючись стерильність, клапті шкіри, але великі бульбашки не чіпайте. Забруднені ділянки очистіть тампонами, змоченими перекисом водню. Обережно висушіть ранову поверхню і покрийте її стерильною пов'язкою з стрептоцідної емульсієї або з фураціліновою маззю.

Якщо при термічних опіках обличчя обпеклися повіки, обробіть уражену поверхню зеленкою.

Народна медицина радить спосіб лікування опіку - картоплею. Натерти на тертці свіжий картопля, покласти на ганчірку і прив'язати до хворого місця. Як тільки компрес нагріється, зняти його.

Спосіб лікування чаєм: заварити міцний чорний або зелений чай, остудити заварку до 15 ° С і поливати нею обпалені місця, перебінтовуючи їх. Постійно змочувати бинти заваркою, не даючи їм висихати. Робити так 10-12 днів.

Хімічні опіки в побуті - це найчастіше опіки міцними кислотами і лугами. Перша допомога - негайно змити з ураженої шкіри їдкі речовини рясною кількістю води. При опіку кислотою обмийте уражену поверхню слабким розчином питної соди (1ч. ложка на 1 склянку води), при опіку лугом - слабким розчином кислоти (борної, лимонної). Можна розвести водою оцет (5 частин води на 1 частину оцту).

Увага! Якщо ви обпеклися негашеним вапном, лити воду на обпечене місце не можна! У цьому випадку робіть примочки з 20%-м розчином цукру. Однак при опіку очей вапном (гашеного або негашеним) потрібно як можна швидше промити очі струменем проточної води.

При опіку очей кислотою промивайте їх 10-15 хв слабким струменем води, потім додатково промийте 2%-м розчином питної соди. Повіки при цьому відкривайте порізно.

При опіку очей лугом рясно промийте їх водою, а потім додатково - 2%-м розчином борної кислоти або розведеним водою оцтом (на 50 частин води 1 частина оцту).

Опіки обличчя і тіла сильними кислотами, негашеним вапном народна медицина рекомендує лікувати накладенням звичайної питної соди та оливкової олії. Сода нейтралізує отруйні кислоти, а оливкове масло підтримує м'якість рани і запобігає утворенню тріщин.

Якщо обпалено горло, рекомендується пити маслянисті речовини: оливкова олія, воду, змішану з білком сирого яйця.

Список літератури

Основна:

1. Коваленко О.М., Дольницкий О.В. Дитяча травматологія. Київ - 2006. - 450 с.

2. Гостищев В.К. Общая хирургия.- Москва: Медицина, 2001.- 608 с.

3. Петров С.В. Общая хирургия. - С.-Пб: Изд-во "Лань", 2001.- 667 с.

4. Скрипниченко Д.Ф. Хірургія.- Київ: “Вища школа”, 1992.- 581 с.

5. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія. - Київ: Здоров'я, 1999. - 613 с.

6. Волколаков Я.В. Общая хирургия. - Рига: "Медицина", 1989 - с. 327-359.

7. Гостищев А.В. Практическое руководство по общей хирургии. - М: "Медицина", 1989.

8. Стручков В.В. Общая хирургия. - М: "Медицина", 1988.

Додаткова:

1. Арьев Т.Я. Ожоги и отмлолжения.- :Медицина,1971.- 285 с.

2. Григорьева Т.Г. Холодовая травма. Отморожения // Межд.мед. ж.-2001. - №2 - С. 42-48.

3. Козинец Г.П., Садовой А.С. Принципы лечения холодовой травмы.// Здоров'я України. №17 (126), 2005 р. С. 43-45.

4. Воинов А.И. Отморожения конечностей.-Минск: ГИАЗО "Маладняк" 1999. -141 с.

Размещено на Allbest.ru