Туберкульоз – проблема сучасного суспільства

Размещено на Allbest.ru

16

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………..…….....3

1. Епідеміологічна ситуація в Україні і світі…………………....……..5

2. Збудник туберкульозу……………………………….……………...14

3. Лабораторна діагностика……………………………………….….18

Заключення……………………………………………………………..21

Перелік посилань………………………………………………………22

ВСТУП

Туберкульоз являє собою гостре або хронічне інфекційне захворювання, яке викликається мікобактерією туберкульозу і при якому можуть уражатися всі органи людського організму, але найчастіше хворі страждають на туберкульоз легень[15].

Мікобактерією туберкульозу інфікована третя частина населення всієї планети. Приблизно 3 мільйони хворих гинуть від туберкульозу. Це найчастіша інфекційна причина смерті на землі. Починаючи з 1950 року завдяки застосуванню ефективних антибіотиків, протягом більше як 30 років, до середини 1980-их в Сполучених Штатах Америки і в країнах Західної Європи в суспільстві спостерігалася ейфорія, яка була пов'язана з різким зменшенням захворюваності на туберкульоз. В кінці 80-х років був відзначений масовий спалах захворюваності в США, Європі і особливо в Африці, частково за рахунок осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту. Туберкульоз в осіб, які страждають на СНІД, розвивається набагато частіше і перебігає набагато важче (рання дисемінація і швидка деструкція легеневої тканини), ніж у раніше здорових людей. Крім того, у цих осіб виділяється мультистійкий у відношенні до лікарських препаратів штам мікобактерії туберкульозу[10]. Мікобактерії ростуть від 20 до 100 разів повільніше, ніж інші бактерії. Потрібно від 4 до 6 тижнів, щоб отримати колонію мікобактерій туберкульозу для визначення чутливості до лікарських засобів. Все це створює загрозу для широкого поширення інфекції. Загальна кількість хворих на туберкульоз досягає 50 млн, причому половина з них не старші 45 років. 75% всіх хворих і тих, що померли від туберкульозу, приходиться на країни Азії, Африки і Південної Америки, які розвиваються, де туберкульоз повинен бути віднесений до епідемічних захворювань без тенденції до зменшення. В Росії, за даними офіційної статистики, за період з 1991 по 1996 роки захворюваність на туберкульоз збільшилася на 98.5% (дітей - на 76%), а смертність за цей же період підвищилася в 2.2 рази[10].

Виходячи з вищще сказаного охарактеризувати та зробити аналіз літературних даних які присвяченні поширеню туберкульозу в Україні носить епідемічний характер, зробитивисновки.

1. ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ І СВІТІ

Туберкульоз супроводжував людство з давніх-давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили у єгипетських ієрогліфах, старих перських книгах, індійських ведах. У вавилонських законах Хаммурапі (початок II століття до н.е.) встановлено право на розлучення із жінкою, якщо вона захворіла на сухоти. Давньогрецький лікар Гіппократ у наприкінці V -- на початку IV століття до н.е. описав прояви туберкульозу та описав його патогенез, але вважав цю хворобу спадковою, оскільки вона вражала цілі сім'ї. Аристотель першим описав туберкульозний горбик (phymos), а Клавдій Гален у Стародавньому Римі стверджував, що ця хвороба є заразною[5].

Очевидно, під цією недугою описувались різні хвороби, що супроводжувались інтоксикацією, виснаженням, кровохарканням, кровотечами, тому і виникла така назва як сухоти (лат. phthisis), що означає виснаження. Під терміном tuberculum розуміли зміни, які спостерігаються на поверхні органів, або ж будь-що, що виступало над його поверхнею при розтині. У древніх руських літописах теж згадується ця хвороба як запалення регіонарних лімфатичних вузлів. Тоді її лікували хірургічним методом та припіканням. Так лікували зокрема князя Київського Святослава Ярославича в 1076році[15].

Незважаючи на значне поширення туберкульозу в Середні віки, вчені здебільшого користувалися трактатами давньогрецьких мудреців, а твори Гіппократа і Галена вважали непогрішними. Лише у XVI столітті венеціанець Джироламо Фракасторо стверджував, що туберкульоз заразний і його переносить якесь «насіння». У XVII ст.голандський лікар Франциск Сільвій описав туберкульозний горбик у легенях померлого і назвав його tuberculum. Проте він вважав, що це змінений лімфатичний вузол. 1689року англійський лікар Річард Мортон опублікував свій трактат під назвою «Фтизіологія, або трактат про сухоти», де виклав подібні припущення. Лише 1793року також англієць Бейлі довів, що ті горбики- не змінені лімфатичні вузли, а специфічні утворення, характерні тільки для туберкульозу, і які можуть зливатися і розпадатися.

Цей напрямок досліджень розвинув і доповнив французький науковець Рене Лаєннек (1881-1926). Він довів що горбик і казеозний некроз- універсальний субстрат туберкульозу. Він також запропонував першу класифікацію туберкульозу та висунув концепцію про апікокаудальне поширення туберкульозу в легенях. Запропонований ним метод аускультації разом із розробленою ще 1760 року Леопольдом Ауенбругером перкусією, надали широкі можливості для клінічного розпізнавання туберкульозу[4].

У 1865 році французький морський лікар Жан-Антуан Вільмен експериментально довів інфекційну природу туберкульозу. Проте йому не вдалося практично продемонструвати збудника і результати його досліджень не були визнані. Лише 1882 року німецький бактеріолог Роберт Кох у Берліні довів інфекційну природу туберкульозу. Він розробив спеціальний метод забарвлення збудника і виділив його в чисті культури. Він отримав водно-гліцеринову витяжку культури мікобактерій (яку назвав туберкуліном), і вважав, що вона допоможе в лікуванні та діагностиці туберкульозу. Проте результати не виправдали сподівань, після введення тяжким хворим у них спостерігалось погіршення стану. Проте в діагностичних цілях туберкулін Коха використовували ще впродовж ста років.

Російський медик Микола Пирогов в період 1842-1848 років описав клініку та патогенез уражень туберкульозом кісток, суглобів, лімфатичних вузлів шиї. Виділив тифоїдну форму міліарного туберкульозу. Вивчив гістологічну будову гранульоми і описав гігантські багатоядерні клітини -- відомі нині як клітини Пирогова-Лангханса[15].

У 1887 році відкрився перший протитуберкульозний диспансер, де проводили не тільки лікування, але і спостереження та соціальну підтримку хворих. Активне лікування вперше запропонував італійський медик Фораліні- створення відносного спокою хворому органові і зближення країв рани, що мало сприяти успішному перебігу репаративних процесів. Штучний пневмоторакс застосовували у багатьох країнах[10].

Величезну роль у діагностиці туберкульозу відіграло відкриття Вільгельмом Конрадом Ренгеном в 1895 році Х-променів. Це дало можливість виявляти найменші зміни в легенях. 1916 року німецький науковець Карл Ернст Ранке виділив три стадії перебігу туберкульозу: період первинного інфікування, підвищена чутливість організму до збудника, перехід в обмежений органоуражуючий процес. Не всі формулювання відповідають сучасним положенням, але він вніс певну систему у невпорядковані уявлення про патогенез захворювання.

Основним досягненням у боротьбі з туберкульозом в 20 столітті стало відкриття французькими вченими Альбертом Кальметом і Камілем Гереном у 1919 році протитуберкульозної вакцини, названої на їх честь- БЦЖ (BCG-- Bacilles Calmette, Geurin). Перше щеплення здійснили 1921 року, а в 1925 році вакцина була передана в Радянський Союз. Масово виявлення туберкульозу стало можливим після запровадження флюорографічного обстеження, яке вперше застосували 1924 року в місті Арбе, Бразилія[14].

Довготривалі пошуки ліків проти туберкульозу не давали ніяких результатів аж до 1943 року, коли Зельман Ваксман (американський мікробіолог, народжений в Україні) отримав антибіотик стрептоміцин, за що став лауреатом Нобелівської премії з фізіології та медицини. Іншим значним вітчизняним фтизіатром був Олександр Рабухін. До 1966 року стали застосовуватися й інші протитуберкульозні препарати, найефективніший з них- ізоніазид. Також значно полегшило долю хворих використання хіміотерапії[6].

Вивчення туберкульозу триває і на сучасному етапі. Фонтесу і Кальмету вдалось відкрити форми мікобактерій, які проходять через бактеріальні фільтри, а Басерман, завдяки електронним мікроскопам, описав L-форми мікобактерій[4].

Туберкульоз вже давно перестав бути суто медичною проблемою. Це захворювання становить небезпеку для держави та усього суспільства. З кожним роком зростає захворюваність та смертність від цієї соціально-небезпечної хвороби. Серед причин погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу в Україні - соціально-економічна криза та її наслідки, зростання числа соціально дезадаптованих і уразливих груп населення, хворих на хронічні соматичні захворювання, алкоголізм, наркоманію та ВІЛ/СНІД. Коштів Державного бюджету не вистачає, щоб забезпечити у необхідному обсязі лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз у зв'язку з високою вартістю лабораторно-діагностичного обладнання та антимікобактеріальних препаратів другого ряду. Це зумовлює необхідність впровадження в Україні кардинальних заходів з боку уряду та МОЗ України[10].

З дня, коли великий учений Роберт Кох виділив бактерію, що викликає туберкульоз, інфекціоністи багато зробили для з'ясування механізмів патогенної діяльності палички Коха та знайшли дієві препарати у боротьбі з цією хворобою. Але тільки-но соціальна й економічна ситуація в країні погіршується, туберкульоз неодмінно повертається. Нині ситуацію загострює, підкреслив головний фтизіатр столиці. За його словами, у 50-60% пацієнтів з ВІЛ/СНІДом розвивається ще й туберкульоз[8].

Ситуація в Києві дещо благополучніша, ніж у цілому в державі, - рівень захворюваності та смертності майже удвічі нижчий.

На думку багатьої медиків проблема туберкульозу лише на десять відсотків має медичну складову. Тому гостро стоїть питання поінформованості населення, пропаганди здорового способу життя, профілактики туберкульозу. У цьому напрямі велика роль належить ЗМІ та громадським організаціям, які займаються цією проблематикою. Фахівці підкреслюють, якщо у боротьбі з ВІЛ/СНІДом працює значна кількість недержавних громадських об'єднань, то цього не можна сказати про туберкульоз. Поряд з Червоним Хрестом, який традиційно опікується хворими на туберкульоз, останні п'ять років активно почала діяти фундація «Громадський рух «Українці проти туберкульозу», на рахунку якої велика кількість різноманітних акцій, скерованих, у першу чергу, на профілактику цієї недуги серед дітей та підлітків.

У Законі України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» зазначено: «Держава визнає боротьбу з туберкульозом невід'ємною складовою політики щодо безпеки суспільства та національної безпеки». Тому боротьба з туберкульозом є пріоритетом державної політики; стратегічною проблемою, від якої залежать безпека країни та кожного її громадянина[8].

Зокрема, міністр зазначив, що туберкульоз - інфекційна хвороба, яка вражає переважно найбідніші, соціально дезадаптовані групи населення: біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо. Туберкульоз спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих. Негативні соціально-економічні наслідки, що спричиняються туберкульозом, дали підстави віднести цю хворобу до групи соціально небезпечних[10].

В Україні з 1995 року спостерігається епідемія туберкульозу, яка невпинно прогресує і є однією з основних медико-соціальних проблем. Зафіксовано поширення усіх форм туберкульозу. Кількість хворих становить 1,4% чисельності населення країни. Нині туберкульоз в Україні призводить до найбільшої кількості смертельних випадків від інфекційної патології. За період з 1991 року, коли почало відмічатися поступове зростання захворюваності на туберкульоз, рівень смертності зріс у 2,7 раза і становить 22,6 на 100 тис. населенняУ державі відмічено поступове зростання захворюваності на туберкульоз - починаючи з 1991 року рівень захворюваності зріс у 2,4 раза. За 2004 рік рівень захворюваності зріс на 4,4% і дорівнює 80,9 на 100 тис. населення. Захворюваність на туберкульоз серед дітей у порівнянні з минулим роком зросла на 2,2% і становить 9,3 на 100 тис. дитячого населення. У 2004 році виявлено 38 403 нових випадки захворювання на туберкульоз. Найвищі показники захворюваності на всі форми туберкульозу залишаються у південно-східних регіонах України: Херсонській області - 166,2 на 100 тис. населення; Миколаївській - 114,9; Луганській - 112,4, Донецькій, Кіровоградській, Харківській та Одеській областях - перевищує 90 на 100 тис. населення. Станом на 2011 рік Україна посідає 7-ме місце у Європі за рівнем захворюваності на туберкульоз. ВООЗ віднесла Україну у 2011 році до третьої категорії країн Європи -- це країни з високим показником захворюваності на туберкульоз.

Незважаючи на таку складну ситуацію фтизіатрична служба досягла певних позитивних результатів. Завдяки збереженню комплексу профілактичних заходів протягом останніх 10 років у країні не збільшився рівень захворюваності на туберкульозний менінгіт та рівень смертності від туберкульозу серед дітей і підлітків. З 2000 року Міністерство охорони здоров'я України запровадило систему централізованої закупівлі протитуберкульозних препаратів за кошти державного бюджету. Станом на 01.01.2005 року закуплено і розподілено по регіонах України протитуберкульозні препарати на суму 33 709,67 тис. грн., що дозволило забезпечити всіх хворих на туберкульоз препаратами І та ІІ ряду. У результаті сталого забезпечення хворих ліками підвищена ефективність лікування хворих з уперше діагностованим туберкульозом, яка оцінюється відсотком припинення бактеріовиділення та загоєння порожнин розпаду в легенях за три останніх роки відповідно на 11,3 та 10,1%[9].

Однією з проблем, яка перешкоджає ефективній боротьбі з туберкульозом, є відсутність єдиної системи обліку та звітності, яка б відповідала міжнародним стандартам. У рамках проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні», який спрямовано на реалізацію національної програми боротьби з туберкульозом, групою фахівців на базі Інституту фтизіатрії та пульмонології АМН України розроблені нові звітно-облікові форми, які відповідають світовим стандартам і дозволяють організувати ранню діагностику, лікування та моніторинг туберкульозу на європейському рівні. Але найсуттєвішою проблемою для медичних протитуберкульозних закладів є низький рівень оснащення. І міністерство також розпочало розв'язувати цю проблему. Вже оголошено тендер по закупівлі в рамках вищезгаданого проекту лабораторного обладнання, офісної та комп'ютерної техніки для поліпшення матеріальної бази протитуберкульозних закладів[10].

Міністр охорони здоров'я зазначив, що МОЗ України, працюючи над новою Національною програмою щодо контролю туберкульозу в Україні на 2006-2010 роки, повинно урахувати усі проблеми та недоліки попереднього етапу та ті зміни в епідемічній ситуації, які сталися за останні роки. Вже сьогодні проект нової програми передбачає соціальну підтримку хворих на туберкульоз та медичних працівників протитуберкульозних закладів; удосконалення системи моніторингу та забезпечення наукового супроводу протитуберкульозних закладів; здійснення заходів щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-асоційованого туберкульозу тощо. «Але одним з головних завдань, які стоять перед Міністерством охорони здоров'я, - підкреслив Микола Поліщук, - є підвищення престижу працівників фтизіатричної служби та зниження ризику захворювання їх на туберкульоз. Туберкульоз - це медико-соціальна і політична проблема».

Спільний зі Світовим банком проект «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні» дасть можливість за рахунок позики Світового банку придбати необхідне лабораторно-діагностичне обладнання та здійснити підготовку кадрів для впровадження сучасних методів діагностики, лікування туберкульозу. Крім цього, проект дозволить реалізувати комплекс протиепідемічних заходів у більш повному обсязі відповідно до рекомендацій ВООЗ.

Метою проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні» є зниження рівня захворюваності та смертності від туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу шляхом упровадження ефективної Національної стратегії боротьби з туберкульозом, адаптованої до світових стандартів, і Програми профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, які значною мірою фокусуються на запобіганні поширенню цих хвороб серед груп високого ризику[8]. Діяльність з реалізації проекту зосереджена в трьох основних компонентах: контроль за туберкульозом, контроль за ВІЛ/СНІДом, контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом у місцях позбавлення волі[8].

Одним з компонентів цього проекту є «Контроль за туберкульозом в Україні». Його завданнями є підвищення ефективності виявлення, діагностики, лікування та профілактики туберкульозу. Компонент спрямовано на протидію епідемії туберкульозу серед найбільш уразливих верств населення. Цей компонент передбачає виконання програми з надання підтримки МОЗ у здійсненні контролю за поширенням епідемії туберкульозу та полірезистентного туберкульозу і підвищенні та доведенні до сучасного рівня можливостей країни в цих сферах за допомогою надання МОЗ засобів упровадження його Національної стратегії боротьби з туберкульозом, адаптованої до світових стандартів, а також посилення організаційно-технічного потенціалу як на центральному рівні, так і на рівні 27 регіонів, відібраних для проекту, що передбачає, зокрема, такі конкретні заходи:

- навчання фтизіатрів, лаборантів, лікарів загального профілю, епідеміологів, статистиків і медичних сестер у питаннях виявлення та лікування туберкульозу, належного контролю й нагляду за лікуванням і його результатами;

- забезпечення мікроскопами, витратними матеріалами та обладнанням для проведення лабораторних досліджень на регіональному рівні, а також посилення спроможностей Національної референс-лабораторії;

- адміністрування необхідною кількістю ліків першого ряду для лікування туберкульозу;

- проведення кампаній з інформування громадськості з використанням телебачення та радіо з метою підвищення рівня знань усього населення про туберкульоз;

- впровадження програми з моніторингу та оцінки проекту[10].

Микола Поліщук зазначив, що ефективне використання коштів позики Світового банку дасть можливість розв'язати проблему фінансування заходів, які забезпечать контроль за епідемією та покращення епідемічної ситуації в країні. Міністр підкреслив, що забезпечити контроль та приборкати таке соціально небезпечне захворювання, як туберкульоз, можна лише спільними зусиллями. Це є одним із завдань проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні», який спрямований на виконання державних програм[10].

Міністерство охорони здоров'я України використало не за призначенням більше 74 тисяч доларів США, які були виділені з бюджету для боротьби з туберкульозом. Про це повідомляє Рахункова палата України.

За останні три роки міністерство охорони здоров'я розтратило на другорядні потреби сімдесят відсотків коштів, призначених для реалізації Національної програми боротьби з туберкульозом. У порівнянні з 1995 роком смертність від туберкульозу на Україні виросла в півтора раза. За останні 10 років від туберкульозу вмерло більше ста тисяч громадян. Поширився хіміорезистентний туберкульоз, перед яким українські медики неспроможні. Через відсутність грошей вони не можуть закупити необхідні медпрепарати. Чиновники міністерства охорони здоров'я звалюють провину на хворих, що уникають систематичного лікування.

Рівень захворюваності на туберкульоз в Україні наближається до порогового рівня і становить 85 випадків на 100 тисяч населення. На Рівненщині кількість заслаблих лише за рік зросла на 15 відсотків[11].

2. ЗБУДНИК ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Туберкульозну паличку відкрив Р. Кох у 1882 р. Він же розробив основні питання патогенезу й імунітету захворення, одержав туберкулін. Туберкульоз - хронічна інфекційна хвороба легенів, лімфатичних вузлів, кісток, суглобів, сечостатевої системи, органів черевної порожнини[7].

Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні або зернисті, Гр(+). Вони нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть мати гіллясті, ниткоподібні й кокоподібні форми. У цитоплазмі, особливо в клітинній стінці міститься велика кількість високомолекулярних ліпідів, що зумовлює їх високу стійкість до кислот, лугів і спиртів. Вони погано сприймають анілінові барвники, найкращий спосіб забарвлення за Цілем-Нільсеном: на голубому фоні туберкульозні палички виглядають рубіново-червоними[12].

Мікобактерії туберкульозу вирощують в аеробних умовах на складних живильних середов. із додаванням яєць, гліцерину, картоплі, віт., глюкози, амінокислот, твіну-80. Найчастіше використовують гліцериновий бульйон, середов. Левенштейна-Йєнсена, Петраньяні, Сотона, Фінна. Мікобактерії розмножуються дуже повільно, ріст їх досить-таки характерний. На гліцериновому бульйоні ч/з 10-15 днів з'являється плівка, яка поступово товстішає, зморщується, кришиться і опускається на дно, а бульйон залишається прозорим. На щільних середовщах ч/з 10-12 днів виникає сухий, лускоподібний наліт, який поступово переходить у нерівномірні, бородавчасті утворення. Це типові R-форми колоній, які властиві більш вірулентним штамам мікобактерій. Використовують і прискоренний метод культивування за Прайсом на предметних скельцях у кров'яних середов Мікроколонії з'являються ч/з 2-3 дні, мають вигляд кіс або джгутів із-за наявності корд-фактора - спеціальної клейкої речовини, яка властива патогенним видам[13].

Туберкульозні бактерії виділяють ряд протеолітичних і цукролітичних ферментів, каталазу, уреазу, нікотинамідазу й ніациназу, за якими проводять диференціацію окремих видів. Не утворюють екзотоксину, але містять ендотоксини, які вивільняються при розпаді клітин. Ще Р. Кох у 1890 р. отримав спеціальний препарат - туберкулін, який при внутрішньошкірному введенні в інфікований організм викликав алергічну реакцію (проба Манту). Тепер для постановки алергічних проб використовують очищені стандартні препарати туберкуліну (PPD, PPD-L, РТ)[3].

Антигени туберкульозних бактерій складаються з білкових фракцій, ліпідів, фосфатидів і полісахаридів. Антигенна структура різних видів мікобактерій туберкульозу подібна. Туберкуліновий протеїн має виражені алергенні властивості. Найчастіше туберкульоз у людини викликає М. tuberculosis (понад 90 % випадків), значно рідше - М. вovis (3-5 %). Ці два види є основними збудниками захв У жителів Африки туберкульозні ураження викликає M. africanum.

Крім того, в різних регіонах планети подібні до туберкульозу хв. (мікобактеріози) спричиняють, так звані, атипові мікобактерії: M. kansasii - збудник хронічних уражень легень із млявим перебігом; M. ulcerans - викликає виразкові процеси шкіри в жителів Австралії й інших країн; M. xenoрi - спричиняє ураження сечостатевої системи, шкіри, хронічні процеси в легенях тощо[[12]].

У звичайних умовах людський вид збудника викликає захворення людей і людиноподібних мавп, бичачий тип - у рогатої худоби, свиней і людини. Із лабораторних тварин до першого виду дуже чутливі гвінейські свинки, трохи менше - кролики; до другого - високочутливі кролики і менше - гвінейські свинки.

Джерелом інфекції є хворі люди і тварини з відкритою формою туберкульозу, які виділяють збудник. У зовнішньому середов. туберкульозні бактерії досить резистентні й можуть довго зберігатись живими. У висушеному мокротинні вони виживають до 10 місяців. Однак під впливом прямих сонячних променів гинуть через 2-5 хв, а розсіяного сонячного світла - через 5-10 днів. На різних предметах вжитку в оточенні хворого мікобактерії туберкульозу виживають більше трьох місяців, у грунті - до півроку, у воді - більше року. Довго зберігаються в молоці та молочних продуктах. Кип'ятіння вбиває їх швидко. До дезинфікуючих розчинівнів вони також стійкіші, ніж інші бактерії. Так, 5 % розчин карболової кислоти викликає їх загибель лише через 6 год. Більш чутливі вони до дії хлораміну і хлорного вапна[1]. туберкульоз діагностика україна

Зараження людей туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також інфікування через молоко і молочні продукти, через шкіру і слизові оболонки. У місці проникнення збудника виникає запалення, яке супроводжується утворенням специфічної гранулеми або туберкульозного бугорка (tuberculum). Звідси походить назва захворення - туберкульоз або бугорчатка. У центрі бугорка знаходяться гігантські клітини Пирогова-Ланганса, всередині яких можуть розміщуватись туберкульозні палички. Гігантські клітини оточені епітеліоїдними та лімфоїдними елементами, які й складають основну масу гранулеми. При доброякісному перебігу хв. бугорок оточується сполучною тканиною, проростає колагеновими волокнами, просочується солями кальцію, після чого подальше поширення збудника припиняється. У первинній гранульомі туберкульозні бактерії можуть зберігатись роками, інколи все життя. Такі люди є носіями прихованої інфекції. З одного боку вони мають відносний імунітет, а з другого - замасковану форму туберкульозу, яка при несприятливих умовах може активізуватися. Тоді бугорок розпадається, а мікобактерії поширюються в інші ділянки. При розпаді декількох гранульом у легеневій тканині може утворитись порожнина (каверна). Якщо вона сполучається з бронхом, збудник разом із мокротинням виділяється назовні - виникає відкрита форма туберкульозу. Якщо збудник з мокротинням не виділяється - говорять про закриту форму. При пониженій опірності організму (тяжкі умови праці й побуту, фізичні й психічні травми тощо) первинний туберкульозний процес може генералізуватися. Розсіювання мікобактерій призводить до утворення в різних органах туберкульозних вогнищ, схильних до розпаду. Інтоксикація організму зумовлює тяжкий перебіг хвороби Генералізація може супроводжуватись ураженням сечостатевих органів, кісток, суглобів, оболонок мозку, очей[15].

У багатьох людей є природна резистентність до туберкульозу. З усіх інфікованих хворіє не більше 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до захворіння. Основну роль в імунітеті до туберкульозу відіграють клітинні фактори. Набута несприйнятливість зумовлена активацією Т-лімфоцитів антигенними субстанціями мікобактерій. Ці клітини утворюють лімфокіни, накопичуються медіатори клітинного імунітету, що має основне значення у формуванні резистентності до туберкульозу. У крові хворих виявляють також різноманітні антитіла, хоча вони не свідчать про напруженість імунітету[6].

3. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА

Лабораторна діагностика туберкульозу включає, бактеріологічний та батеріоскопічний методи дослідження, проведення біологічної та алергічної реакції. Запропоновано також серологічні реакції, але практичного застосування не знайшли. Матеріалом для мікроскопічного, бактеріологічного досліджень і біопробах, в залежності від локалізації процесу, служать, гній,спиномозкових рідина, сеча, випорожнення, які збирають у стерильний посуд (мокротиння в баночки, спинномозкової рідини та інші матеріали в пробірки).

Метод гомогенізації. Добова порцію мокроти виливають у флакон або банку,додають рівний об'єм 1% водного розчину їдкого натрію, щільно закривають гумовою пробкою і енергійно струшують до повної гомогенізації (10-15хв.). Мокротиння, втратила в'язкість, центрифугують, рідину зливають,осад нейтралізують додаванням 2-3 крапель 10% розчину соляної або 30%розчину оцтової кислоти. З осаду готують мазки і фарбують за Цилю -Нільсену[3].

Метод флотації. Добову або дводобову порцію мокроти гомогенізують звичайним способом. Для того щоб не залишилося слизових грудочок, банку згомогенізований мокротою поміщають на 30 хвилин у водяну баню при 55градусах. Потім додають 1-2 мл. ксилолу (можна замість ксилолу додати бензол, бензин і т.п.) і струшують протягом 10 хвилин, а потім відстоюють 20 хвилин при кімнатній температурі. Крапельки ксилолу з адсорбованими мікробами спливають, утворюючи зливно-образний шар, його знімають піпеткою і наносять на предметне скло, вміщене на скляну пластинку, нагріту над водяний бані до 60 градусів. Висохлий мазок покривають новою порцією слівкообразного шару, і так до тих пір, поки буде перенесено на скло весь флотаційний шар. Препарат фіксують та фарбують по Цилю-Нільсену[7].

Бактеріологічний метод є більш ефективним і застосовується в тих випадках, коли бактеріоскопічне дослідження не дало позитивних результатів. До досліджуваного матеріалу додають подвійний обсяг 6% розчину сірчаної кислоти, струшують протягом 10 хвилин. Потім центрифугують в стерильній пробірці, рідину зливають, осад нейтралізують додаванням 1-2 крапель 3%розчину їдкого натрію або відмивають кілька разів фізіологічним розчином і висівають. Фекалії обробляють 4% розчином їдкого натрію, суміш поміщають в термостат на 3 години, центрифугують і осад нейтралізують 8% розчин омсоляної кислоти, після чого засівають у спеціальні середовища:

1) картопляно - гліциринове за Павловському.

2) Середовище Петраньяні.

3) Синтетична середовище Сотона[11].

Також матеріали, як спинномозкова рідина, ексудат, гній, кров попередній обробці не підлягає, їх наносять піпеткою на живильне середовище, потім платинової петлею ретельно втирають, розподіляючи по всій поверхні середовища. Ватні пробки заливають парафіном, посіви поміщають в термостат при 37 градусах і витримують на протязі 6-8 тижнів. Ріст культури з'являється на 10-30-й день у вигляді окремих колоній, які значнопіднімаються над поверхнею середовище, зморшкуватими, сухуватими, з нерівними краями.

Прискорені методи бактеріологічної діагностики туберкульозу.

Глибинний ріст в гемолізованій крові. У пробірки з цитратно кров'ю сіють ті ж виділення, оброблені сірчаною кислотою і промиті ізотонічним розчином. Через 6-8 днів перебування у термостаті середовище центрифугують і з осаду роблять мазки[13].

Алергічний метод застосовують головним чином для визначення інфікування мікобактеріями туберкульозу. Позитивна алергічна реакція на введення туберкуліну підтверджує зараження на туберкульоз, але не характер процесу. Цю реакцію застосовують в діагностиці туберкульозу у дітей, крім того, перед вакцинацією поряд з клінічними дослідженнями ставлять обов'язково і алергічні реакції: шкірну пробу Пірке і внутрішньошкірно Манту.

Серологічні методи. Реакцію зв'язування комплементу Барде-Жангу для діагностики застосовують рідко. В даний час в якості швидкої діагностики туберкульозу застосовують люмінесцентну мікроскопію. Цей метод збільшує кількість позитивних результатів. Препарат фарбують ауроміном в розведенні 1:1000, після чого знебарвлюють соляно кислим спиртом і дофарбовують кислим фуксином[3].

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Туберкульоз в Україні, як і в багатьох країнах світу, є однією з найпоширеніших інфекційних хвороб, що набула характеру епідемії. Від туберкульозу в світі помирає набагато більше хворих, ніж від усіх інших хвороб. Стрімке зростання захворювання на туберкульоз останніми роками в Україні призвело до того, що все чаще виявляють важкі, занедбані форми туберкульозу. Проблема туберкульозу стає ще гострішою через поширення серед населення ВІЛ-інфекції та СНІДу, наркоманії, при яких туберкульоз виявляють у 2-3 рази частіше ніж за звичайних умов. До речі за останні десятиріччя зросла захворюваність на туберкульоз серед медичного персоналу і передусім працівників протитуберкульозних закладів. Отже, проблема боротьби з туберкульозом у світі і в Україні надто актуальна і для її вирішення необхідно значні зусилля, перш за все, зі сторони держави, громадськості, медичної служби[10].

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Беляков В.Д, Дегтерев А.А., Иванов Ю.Г. Качество и эффективность противоэпидемических мероприятий / В.Д. Беляков, А.А. Дегтерев, Ю.Г.Иванов. - Л: Медицина, 1981. - 395 с.

2. Внутрішні хвороби / В.А. Левченко, Н.М. Середюк, І.П. Ваколюк, О.І. Малиновська, М.В. Мудрак, Н.М. Коваль: - Львів: , Світ, 1995 - 436 с.

3. Воробьёв А. А. Медицинская и санитарная микробиология: Учеб. пособие для студ. высш. мед. учеб. заведений / А.А.Воробьев, Ю. С. Кривошеий, В.П.Широбоков. -- М.: Издательский центр «Академия», 2003. -- 464 с.

4. ГусевМ.В.. Микробиология: уч. для студентов биолг. Спец. вузов/ М.В. Гусев, Л.А. Минеева. - 4-е изд.- М: Издательский центр « Академия», 2003. - 464 с.

5. Дранкин Д. И., Маркина Е.Г. Эпидемиология / Д.И. Дранкин., Е.Г. Маркина. - М: Медицина,1987. - С. 300 - 311

6. Касьяненко А.М. Справочник по эпидемиологии. / А.М. Касьяненко, К.М. Синяк, А.В. Павлов.- 2- е изд. - К: Здоровье, 1989. - 304 с.

7. Колешко О.И., Завезенова Т.В. Микробиология с основами вирусологии / О.И. Колешко, Т.В.Завезенова. - Иркутск: ун-та,1999. - 452 с.

8. Кортяев А.Н., Бабичев С.А. Мед. микробиология. имуннология и вирусология / А.Н. Кортяев, С.А. Бабичев - СПб.: Спец. Лит..2008. - 4 - е изд., испр. и доп. - 767 с.

9. Лысак В.В. Микробиология / В.В.Лысак. - Минск: БГУ, 2007. - 426 с.

10. Міщина Оксана, к.н.н., лікар фтізіатр. Обережно: туберкульоз/Міщина Оксана// “ Слово « Просвіти» . чило 3( 243). - березень 2002 - с.11

11. Медуницын Н.В., Покровский В.И. Основы иммунопрофилактики и иммунотерапии инфекционных болезней: Учеб. пособие./ Н.В. Медуницын, В.И. Покровский. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2005. -- 512 с.

12. ПозднеевО.К. Медицинская микробиология / О.К. Позднеев, - М: ГеОТАР - МЕД, 2001. - С.406 - 410

13. Практична мікробіологія. /Климнюк С.І., Ситник І.О., Тварко М.С.. Широбоков В.П. Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. - С.272 - 279

14. Справочник помощника санитарного врача и помощника эпидемолога / Д.П. Никитин , Ю.В. Новиков, Рощин А.В., и др. - 2-е изд., пер. и доп. - М: Медицина, 1990. - 512 с.

15. Эпидемиология/ И.И. Елкин, В.М. Жданов, А.Я. Алімов, С.В. Гслиц, И.Р. Степанов, А.И. Неміровская. - М: Медицина,1968. - С.331 - 338

Размещено на Allbest.ru