Анаеробна хірургічна інфекція. Розвитку анаеробної інфекції сприяють певні умови, що утруднюють надходження кисню всередину вогнища ураження (колота рана, вузький канал із наявністю мертвих тканин, кишені, розтрощення кісток, утруднений доступ кисню всередину рани, наприклад, використання целофанової пов'язки й ін.).

Розрізняють емфізематозну (газову), набрякову і змішану анаеробну інфекцію. Крім того, вона може бути блискавичною і гострою, а за локалізацією - субфасціальною або міжм'язовою (глибокою).

Інкубаційний період 2-4 дні. Прфи одновидовій анаеробній інфекції хвороба протікає легше, ніж при асоціації двох і більше збудників або поєднанні останніх з аеробами. Поганий прогноз звичайно буває при ускладненні гнильною інфекцією (путридними збудниками).

На початку хвороби спостерігається сильний біль, потім він різко зменшується в результаті розпаду нервових закінчень. Нерідко виявляють газову крепітацію (симптом бритви), виявляють значний набряк із розпадом тканин і виділенням ексудату кольору м'ясних помиїв. Навколо вогнища ураження розвивається тромбоз кровоносних судин. Характерним також є підвищення температури тіла, значне пригнічення тварини, підвищення частоти пульсу, глухість тонів серця. Під час піку захворювання може виникнути бактеріальний шок, тварини нерідко гинуть.

Сепсис - загальне інфекційно-хірургічне запальне неспецифічне захворювання, що розвивається у хворих з місцевим осередком хірургічної інфекції за недостатнього лікувального контролю за ним та зниженого імунологічного захисту. Розвивається у разі запізнілої діагностики та неефективного лікування значних за обсягом місцевих форм гнійної інфекції; неадекватному антибіотичному та хірургічно­му лікуванні окремих форм інфекції (бешихи, гематогенного остеомієліту, плевриту, перитоніту, гінекологічних інфекційних захворювань, інфекції сечових шляхів та ін.). У новонароджених сепсис обумовлюється інфікуванням пупка (кукси пуповини). Іноді сепсис розвивається за незначних випадкових пошкоджень.

За перебігом сепсис буває блиска­вичним, гострим, підгострим та хроніч­ним. Спостерігаються переважно гос­трий та хронічний сепсис. Інші форми бувають рідше. Коли говориться про сепсис без уточнення, завжди мається на увазі гострий процес.

Блискавичний сепсис розвивається протягом однієї доби (навіть кількох годин), іноді після незначних пошкоджень. Звичайно він закінчується смертю на другу-третю добу. Він спостерігається переважно у тварин з порушеною загальною та специфічною реактивністю, а його збудником - стрептокок.

Хронічний сепсис має переважно кардіогенне, рідше - урологічне або криптогенне походження і спричинюється стафілококом або стрептококом чи їх асоціацією з неклостридіальними анаеробами та фузоспірилами.

Клінічну картину сепсису складають ознаки та симптоми первинного місцевого осередку інфекції, яка є у більшості хворих, та ознаки загального інфекційного захворювання з симптомами ураження внутрішніх органів. Звичайно в клініці сепсису, незалежно від стадії його, переважають явища гострого загального інфекційного захворювання. Найбільш виразним симптомокомплексом його є лихоманка з високою температурою тіла, ознобом та пітливістю. Така лихоманка особливо характерна для септицемії. Температурна крива в цій стадії сепсису має гектичний характер (febris hectica) з різницею показників у З°С і більше між ранковою та вечірньою. Вважається, що підйоми температури збігаються з викидом у кров'яне русло токсинів. Проявами інтоксикації при сепсисі є також різка слабкість, кволість, втрата апетиту, головний біль, диспепсичні розлади, пригнічення психоемоційної сфери (рідше ейфорія та збудження), аж до непритомності. Супроводжується ураженням усіх систем та органів. Слизова оболонка губ ціанотична, слизова оболонка язика суха, з коричнево-сірим нальотом. Голос глухий, низького тембру, що пояснюється дегідратацією організму, зокрема слизових оболонок. Тахікардія, зниження артеріального тиску, приглушеності тонів серця. Дихання прискорене, неглибоке. Нерідко виявляється пневмонія, яка потребує диференціації з'метастатичними абсцесами. З боку травної системи поряд із диспепсичними явищами (нудота, рідше блювання) нерідко спостерігаються ентероколіт, особливо при стафілококовому сепсисі, токсичний гепатит. Останнім та гемолізом еритроцитів зумовлюється жовтяничність склер та шкіри, особливо часто жовтяниця буває при грамнегативному сепсисі. У жуйних розвивається атонія і гіпотонія передшлунків. У крові спостерігаються високий лейкоцитоз зі зсувом формули крові вліво. В сечі виявляють білок, лейкоцити, циліндри. Відносна щільність сечі та діурез знижені.

Загальні принципи лікування

I) етіотропна та патогенетична спрямованість лікувальних заходів;

2) комплексність проведеного лікування: використання консервативних (антибактеріальна, дезінтоксикаційна, імунотерапія та ін) та оперативних методів лікування;

3) проведення лікувальних заходів з урахуванням індивідуальних особливостей організму і характеру, локалізації і стадії розвитку запального процесу.

Консервативне лікування. У початковому періоді запалення лікувальні заходи спрямовані на боротьбу з мікрофлорою (антибактеріальна терапія) і на використання засобів впливу на запальний процес з метою зворотного розвитку або обмеження його. Використовують такі засоби - антибіотики, антисептичні, протизапальні та протинабрякові засоби (ензимотерапія), фізіотерапію: теплові процедури (грілки, компреси), ультрафіолетове опромінення, ультрависокочастотна терапія (УВЧ-терапію). Обов'язковою умовою лікування є створення спокою для хворого органу: іммобілізація кінцівки, обмеження активних рухів.

У початковий період запальної інфільтрації тканин застосовують новокаїнові блокади - циркулярні блокади кінцівок.

З метою дезінтоксикації використовують інфузійну терапію, переливання крові, кровозамінників та ін.

хірургічна інфекція збудник

Якщо запальний процес перейшов у гнійну фазу з формуванням абсцесу без значних запальних змін навколишніх тканин, лікування можна забезпечити консервативними засобами - пункцією абсцесу, видаленням гною і промиванням порожнини антисептичними розчинами, можна через пункційний канал дренувати порожнину гнійника.

Перехід запального процесу в гнійну фазу, неефективність консервативного лікування служать показанням до хірургічного лікування.

Через небезпеку переходу локалізованого гнійного запалення в загальну гнійну інфекцію (сепсис) наявність гнійного ураження зумовлює нагальність хірургічної операції. Ознаками тяжкого або прогресуючого перебігу запалення та неефективності консервативної терапії є затяжна лихоманка, наростаюча інтоксикація, місцевий в області запалення гнійний або некротичний розпад тканин, наростаючий набряк тканин, болю, який прилучився лімфангіт, лімфаденіт, тромбофлебіт.

Хірургічне лікування хворих з гнійно-запальними захворюваннями є основним методом лікування. Хірургічний доступ (операційний розріз) повинен бути найкоротшим і досить широким, що забезпечує видалення гною і некротизованих тканин і розташовуватися в нижній частині порожнини, щоб забезпечити хороший відтік виділень в післяопераційному періоді. Порожнину гнійника ретельно промивають антисептичними розчинами. Операцію закінчують дренуванням рани.

Профілактика