Дизартрія

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Історичне підґрунтя дослідження дизартрії

2. Патогенез дизартрії

3. Клініко-фізіологічні аспекти дизартрії

4. Симптоматика дизартрії

1. Історичне підґрунтя дослідження дизартрії

Дизартрія -- порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатністю іннервації мовного апарату. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної й просодичної сторони мовлення, що зумовлені органічними ураженнями центральної й периферичної нервової систем.

Дизартрія - термін грецький, у перекладі означає розлад членороздільного мовлення - вимови (dis - порушення ознаки або функції, аrthrоо - розчленовую). При визначенні дизартрії більшість авторів не виходять з точного значення цього терміна, а трактують його більш широко, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму й інтонації мовлення.

Порушення звуковимови при дизартрії виявляються в різному ступені і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках маються окремі перекручування звуків, „змазане мовлення”, у більш важких - спостерігаються перекручування, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, у цілому вимова стає невиразною.

При важких ураженнях центральної нервової системи мовлення стає неможливим через повний параліч мовнорухових м'язів. Такі порушення називаються анартрією (а - відсутність даної ознаки або функції, аr + troo - розчленовую).

Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку. У дітей частота дизартрії насамперед зв'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи ембріону і плоду). Часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів, від 65 до 85% (М. Ейдінова, О. Правдіна-Вінарська, 1959; Є. Мастюкова, 1969,1971). Відзначається взаємозв'язок між ступенем тяжкості і характером ураження рухової сфери, частотою і тяжкістю дизартрії. При найбільш тяжких формах дитячого церебрального паралічу, коли наявне ураження верхніх й нижніх кінцівок і дитина практично залишається нерухомою (подвійна геміплегія), дизартрії (анартрії) спостерігаються практично у всіх дітей. Відзначено взаємозв'язок між тяжкістю ураження верхніх кінцівок й ураженнями мовної мускулатури.

Менш виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних рухових розладів, які перенесли легку асфіксію або родову травму або, що мають в анамнезі вплив інших нерізко виражених несприятливих впливів під час внутрішньоутробного розвитку або в період пологів. У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л. Журба й Є. Мастюкова, 1980).

Клінічна картина дизартрії вперше була описана більш ста років тому у дорослих у рамках псевдобульбарного синдрому.

Далі в 1911 р. Н. Gutzmann визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну. Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основному невропатологами в рамках дослідження уражень мозку в дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії зробили роботи М. Маргуліса (1926), що уперше чітко відмежував дизартрію від моторної афазії і розділив її на бульбарну і церебральну форми. Він запропонував класифікацію церебральних форм дизартрії на основі локалізації вогнища ураження головного мозку.

Важливим етапом у розвитку проблеми дизартрії євивчення локально-діагностичних проявів дизартричних розладів (роботи Л. Литвака, 1959 і О.Винарської, 1973). О. Винарською уперше було проведено комплексне нейролінгвістичне вивчення дизартрії й осередкових уражень мозку в дорослих хворих. У даний час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямах. Докладно вона описана у дітей з ДЦП.

2. Патогенез дизартрії

Визначається органічним ураженням центральної і периферичної нервової: системи під впливом різних несприятливих зовнішніх (екзогенних) факторів, що впливають у період внутрішньоутробного розвитку, у момент пологів і після пологів. Серед них важливе значення мають асфіксія і пологова травма, ураження нервової системи при гемолітичній хворобі, інфекційних захворюваннях нервової системи, рідше - порушення мозкового кровообігу, пухлини головного мозку, патологія розвитку нервової системи, а також спадкві хвороби.

3. Клініко-фізіологічні аспекти дизартрії

Анатомічний і функціональний взаємозв'язок у розташуванні і розвитку рухових і мовних зон й провідних шляхів визначає часте поєднання дизартрії з руховими порушеннями різного характеру й ступеня. Порушення звуковимови при дизартрії виникають у результаті ураження різних структур мозку, необхідних для управління руховим механізмом мовлення. До таких структур відносяться:

-- периферичні рухові нерви до м'язів мовного апарата (язика, губ, щік, неба, нижньої щелепи, глотки, гортані, діафрагми, грудної клітки);

-- ядра цих периферичних рухових нервів, разташовані в стовбурі головного мозку;

-- ядра, розташовані в стовбурі й у підкіркових відділах мозку і здійснюють елементарні емоційні безумовно-рефлекторні мовленнєві реакції типу плачу, сміху, скрикування, окремих емоційно-виразних вигуків.

Ураження перерахованих структур дає картину периферичного паралічу (парезу): нервові імпульси до мовленнєвих м'язів не надходять, обмінні процеси в них порушуються, м'язи стають млявими, спостерігається їхня атрофія й атонія, у результаті переривання рефлекторної дуги рефлекси з цих м'язів зникають, настає арефлексія.

Руховий механізм мовлення забезпечується також більш високо розташованими наступними мозковими структурами:

-- підкірково-мозочковими ядрами і провідними шляхами, що здійснюють регуляцію м'язового тонусу і послідовність м'язових скорочень мовної мускулатури, синхронність (координованість) у роботі артикуляційного, дихального і голосового апарата, а також емоційну виразність мовлення. При ураженні цих структур спостерігаються окремі прояви центрального паралічу (парезу) з порушеннями м'язового тонусу, посиленням окремих безумовних рефлексів, а також з вираженим порушенням просодичних характеристик мовлення - її темпу, плавності, емоційної виразності й індивідуального тембру;

-- провідними системами, що забезпечують проведення імпульсів від кори мозку до структур нижчележачих функціональних рівнів рухового апарата мовлення (до ядер черепно-мозкових нервів, розташованих у стовбурі головного мозку). Ураження цих структур викликає центральний парез (параліч) мовної мускулатури з підвищенням м'язового тонусу в м'язах мовної апарат, посиленням безумовних рефлексів і появою рефлексів орального автоматизму з більш вибірковим характером артикуляторних розладів;

-- кірковими відділами головного мозку, що забезпечують як більш диференційовану іннервацію мовної мускулатури, так і формування мовного праксису. При ураженні цих структур виникають різні центральні моторні розлади мовлення.

Особливістю дизартрії в дітей часто є її змішаний характер зі сполученням різних клінічних синдромів.Це зв'язано з тим, що при впливі шкідливого фактора на мозок, що розвивається, ушкодження частіше має розповсюджений характер, і тим, що ураження одних мозкових структур, необхідних для управління руховим механізмом мовлення, може сприяти затримці дозрівання і порушенню функціонування інших. Цей фактор сприяє поєднанню дизартрії в дітей з іншими мовленнєвимирозладами (затримкою мовного розвитку, загальним недорозвиненням мовлення, моторною алалією). У дітей ураження окремих ланок мовленнєвої функціональної системи в період інтенсивного розвитку може призводити до складної дезинтеграцї всього мовного розвитку в цілому. У цьому процесі значення має ураження не тільки власне рухової ланки мовленнєвої системи, але і порушення кінестетичного сприйняття артикуляційних поз і рухів. Роль мовленнєвих кінестезій в розвитку мовлення і мислення вперше була показана І. Сєченовим і надалі розвинута в дослідженнях І. Павлова, А.Ухтомского, В. Бехтєрева, М. Кольцової. Велику роль кінестетичних відчуттів у розвитку мовлення відзначав М. Жинкін (1958): «… кінестезії є не що інше, як зворотний зв'язок, по якому центральне керування довідується, що виконано з тих наказів, що були послані на виконання... Відсутність зворотного зв'язку припинило б усяку можливість нагромадження досвіду для керування рухом і органами мовлення».

Кінестетичні почуття супроводжують роботу всіх мовленнєвних м'язів. Так, у порожнині рота виникають різні диференційовані м'язові відчуття в залежності від ступеня м'язового напруження при рухах язика, губ, нижньої щелепи. Напрями цих рухів й різних артикуляційних укладів відчуваються при вимові тих або інших звуків.

При дизартрії чіткість кінестичних відчуттів часто порушується і дитина не сприймає стан напруженості або, навпаки, розслабленості м'язів мовного апарату, насильницькі мимовільні рухи або неправильні артикуляційні уклади. Зворотна кінестетична аферентація є найважливішою ланкою цілісної мовленнєвої функціональної системи, що забезпечує постнатальне дозрівання кіркових мовних зон. Тому порушення зворотної кінестетичної аферентації в дітей з дизартрією може затримувати і порушувати формування кіркових мозкових структур: премоторно-лобовій і тім'яно-скроневої областей кори -- і сповільнювати процес інтеграції в роботі різних функціональних систем, що мають безпосереднє відношення до мовної функції. Таким прикладом може бути недостатній розвиток взаємозв'язку слухового і кінестетичного сприйняття в дітей з дизартрією.

Аналгічна недостатність інтеграції може відзначатися в роботі рухово-кінестетиченої, слухової і зорової систем.

Діти з дизартрією по своїй клініко-психологічній характеристиці являють украй неоднорідну групу. При цьому немає взаємозв'язку між тяжкістю дефекту і виразністю психопатологічних відхилень. Дизартрія, і в тому числі найбільш важкі її форми, можуть спостерігатися в дітей із збереженим інтелектом, а легкі, „стерті” прояви зустрічаються як у дітей із збереженим інтелектом, так і в дітей з олігофренією.

Діти з дизартрією по клініко-психологічній характеристиці можуть бути умовно розділені на кілька групу залежності від їхнього загального психофізичного розвитку:

-- дизартрія у дітей з нормальним психофізичним розвитком;

-- дизартрія у дітей з церебральним паралічем (клініко-психологічна. характеристика цих дітей описана в рамках дитячого церебрального паралічу багатьма авторами: Є. Мастюкова, 1973, 1976; М.Іпполітова й Є. Мастюкова, 1975; Н. Сімонова, 1967 і ін.);

-- дизартрія у дітей з олігофренією (клініко-психологічна характеристика відповідає дітям з олігофренією: Г. Сухарєва; М.Певзнер);

-- дизартрія у дітей з гідроцефалією (клініко-психологічна характеристика відповідає дітям з гідроцефалією: М.Певзнер, Є.Мастюкова);

-- дизартрія у дітей із затримкою психічного розвитку (М.Певзнер, 1972; К. Лебединська, 1982; В. Лубовський, 1972 і ін.);

-- дизартрія у дітей з мінімальною мозковою дисфункцією. Ця форма дизартрії зустрічається часто серед вихованців спеціальних дошкільних і шкільних установ. У них поряд з недостатністю звуковимовної сторони мовлення спостерігається звичайно нерізко виражені порушення уваги, пам'яті, інтелектуальній діяльності, емоційно-вольової сфери, легкі рухові розлади й уповільнене формування ряду вищих кіркових функцій.

Рухові порушення звичайно виявляються на більш пізніх етапах формування рухових функцій, особливо таких, як розвиток можливості самостійно сідати, повзати з попеременним й одночасним виносом уперед руки і протилежної ноги і з легким поворотом голови й очей убік уперед винесеної руки, ходити, захоплювати предмети кінчиками пальців і маніпулювати з ними.

Емоційно-вольові порушення виявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості й виснажливості нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні, багато плачуть, вимагають до себе постійної уваги. У них відзначаються порушення сну, апетиту, схильність до рвоти, діатезові, шлунково-кишковим розладам. Вони погано пристосовуються до метеорологічних умов, що змінюються.

У дошкільному й шкільному віці діти з дизартрією рухливі,неспокійні, схильні до дратівливості, коливанням настрою, метушливості, часто виявляють брутальність, неслухняність. Рухове занепокоєння підсилюється при стомленні, деякі схильні до реакцій істеричного типу: кидаються на підлогу і кричать, домагаючисьбажаного. Інші полохливі, загальмовані в новій обстановці, погано до неї пристосовуються, уникають труднощів. Незважаючи на те що в дітей не спостерігаються виражені паралічі і парези, моторика їх відрізняється загальною незручністю, недостатньої координиваністю, вони безпомічні в навичках самообслуговування, відстають від однолітків по спритності і точності рухів, у них із затримкою розвивається готовність руки до письма, тому довго не виявляється інтерес до малювання й інших видів ручної діяльності, у шкільному віці відзначається поганий почерк. Виражено порушення інтелектуальної діяльності: низька розумова працездатність, порушення пам'яті, уваги. Для багатьох дітей характерно уповільнене формування просторово-тимчасових уявлень, оптико-просторового гнозису, фонематичного аналізу, конструктивного праксису.

4. Симптоматика дизартрії

Основними ознаками (симптоматикою) дизартрії є дефекти звуковимови і голосу, що зумовлені порушеннями артикуляційної моторики і мовного дихання. При дизартрії, на відміну від дислалії, може порушуватися вимова як приголосних, так і голосних звуків.

Для усіх форм дизартрії характерні порушення артикуляційної моторики, що виявляються рядом ознак: порушення м'язового тонусу, характер яких залежить насамперед від локалізації ураження мозку:

1. спастичність артикуляційних м'язів -- постійне підвищення тонусу в мускулатурі язика, губ, у лицевій і шийній мускулатурі. Підвищення м'язового тонусу може бути локальним і поширюватися тільки на окремі м'язи язика. При вираженому підвищенні м'язового тонусу язик напружений, відтягнутий назад, спинка його вигнута, при піднята вгору, кінчик язика не виражений. Напружена спинка язика, піднята до твердого неба, сприяє пом'якшенню приголосних звуків. Тому особливістю артикуляції при спастичності м'язів язика є палаталізація.

2. гіпотонія. При гіпотонії язик тонкий, розпластаний в порожнині рота, губи мляві, відсутня можливість повного змикання. У силу цього рот звичайно напіввідкритий, виражена гіперсалівація. Особливістю артикуляції при гіпотонії є назалізація, коли гіпотонія м'язів м'якого неба заважає достатньому рухові піднебінної фіранки вгору і притискують її до задньої стінки глотки. Струмінь повітря виходить через ніс, а струмінь повітря, що виходить через рот, надзвичайно слабий. Порушується вимова губно-губних проривних інших приголосних п, п', б, б'

дистонія (мінливий характер м'язового тонусу): у спокої відзначається низький м'язовий тонус в артикуляційному апараті, при спробах мовлення він різко наростає. Характерною рисою цих порушень є їхня динамічність, мінливість перекручування, заміни і пропуски звуків.

4. гіпекінези, тремор. При ураження м'язів губ страждає вимова як голосних, так і приголосних звуків. Може відзначатися обмежена рухливість м'язів язика, недостатність підйому кінчика язика угору в порожнині рота.

5. парези м'язів язика зумовлюють неможливість зміни конфігурації язика, його подовження, укорочення, висування, відтягування назад.

6. дискоординаційні розлади. Вони виявляються в порушенні точності артикуляційних рухів. При дискоординаційних розладах вимова порушена не на рівні вимовляння ізольованих звуків, а при вимові автоматизованих звуків у складах, словах і реченнях.

7. порушення пропріоцептивної аферентної імпульсації від м'язів артикуляційного апарата. Діти слабо відчувають положення язика, губ, напрямок їхніх рухів, вони утрудняються по наслідуванню відтворити і зберегти артикуляційний уклад.

8. недостатність артикуляційного праксису (диспраксія).Вона може бути як вторинною, за рахунок порушень пропріоцептивної аферентної імпульсації від м'язів артикуляційного апарата, так і первинною, у зв'язку з локалізацією ураження мозку. На основі робіт А.Р. Лурія виділяють два типи диспраксичних розладів: кинестетичний і кінетичний. При кинестетичному відзначаються труднощі і недостатність у розвитку узагальнень артикуляційних укладів, головним чином приголосних звуків. Порушення непостійні, заміни звуків неоднозначні.

При кинестетичному типі диспраксичних розладів відзначається недостатність тимчасової організації артикуляційних укладів. При цьому порушується вимова як голосних, так і приголосних звуків. Голосні нерідко подовжуються, їхня артикуляція наближається до нейтрального звуку а.

При дизартрії можуть виявлятися рефлекси орального автоматизму у вигляді збережених смоктального, хоботкового, пошукового, долонно-головного й іншого рефлексів, характерних у нормі для дітей раннього віку. Їхня наявність утрудняє довільні ротові рухи.

Отже, порушення артикуляційної моторики, поєднуючись між собою, складають перший важливий синдром дизартрії -- синдром артикуляційних розладів. Він видозмінюється в залежності від тяжкості і локалізації ураження мозку і має свої специфічні особливості при різних формах дизартрії.

При дизартрії за рахунок порушення іннервації дихальної мускулатури порушується мовне дихання. Ритм видиху не регулюється значеннєвим змістом мовлення, у момент мовлення воно звичайно прискорене, після вимовляння окремих складів або слів дитина робить поверхневі судорожні вдихи, активний видих укорочений і відбувається звичайно через ніс, незважаючи на постійно напіввідчинений рот. Неузгодженість у роботі м'язів, що здійснюють вдих і видих, приводить до появи тенденції говорити на вдиху. Це ще більше порушує довільний контроль над дихальними рухами, а також координацію між подихом, фонацією й артикуляцією.

Другий синдром дизартрії -- синдром порушень мовного видиху.

При дизартрії порушення голосу вкрай різноманітні, специфічні для різних її форм. Найбільше часто вони характеризуються недостатньою силою голосу (голос слабкий, тихий), порушеннями тембру голосу (глухий, назалізований, хрипкий, монотонний, здавлений, тьмяний; може бути гортанним, форсованим, напруженим, переривчастим та ін.), слабкою виразністю або відсутністю голосових модуляцій (дитина не може довільно змінювати висоту тону).

Отже, наступною характерною рисою дизартрії є порушення голосу і мелодико-інтонаційні розлади. Порушення голосу пов'язані з парезами м'язів язика, губ, м'якого неба, голосових складок, м'язів гортані, порушеннями їхнього м'язового тонусу й обмеженням їхньої рухливості.

Спастичне скорочення м'язів голосового апарата може цілком виключити можливість вібрації голосових складок, що буде різко порушувати процес утворення дзвінких приголосних.

Отже, основні симптоми дизартрії -- порушення звуковимови і просодичної сторони мовлення -- визначаються характером і ступенем виразності проявів артикуляційних, дихальних і голосових розладів. При дизартрії порушується нижчий фонологічний рівень мовлення.

Ураження фонологічного рівня мовлення в період інтенсивного розвитку мовної функції в деяких випадках може привести до складної дезінтеграцї і патології всього мовного розвитку дитини. У зв'язку з цим в окремих дітей з дизартрією має місце затримка темпів мовного розвитку, вторинні порушення лексико-граматичного ладу мовлення.

При дизартрії поряд з мовленнєвими виділяють і немовнєві порушення. Це прояви бульварного і псевдобульбарного синдромів у вигляді розладів смоктання, ковтання, жування, фізіологічного подиху в сполученні з порушеннями загальної моторики й особливо тонкої диференційованої моторики пальців рук. Діагноз „дизартрія” ставиться на основі виявлених специфічних мовних і немовних порушень.

У її основу покладений принцип локалізації, синдромологичний підхід, ступінь зрозумілості мовлення для навколишніх. Найбільш розповсюджена класифікація у вітчизняній логопедії створена з урахуванням неврологічного підходу на основі рівня локалізації поразки рухового апарата мови (О.В. Правдіна й ін.).

Розрізняють наступні форми дизартрії: бульварну, псевдобульбарну, екстрапірамидну (або підкіркову), мозочкову, кіркову. На основі синдромологического підходу виділяють наступні форми дизартрії стосовно до дітей з церебральним паралічем: спастико-паретичну, спастико-ригідну, спастико-гіперкінетичну, спастико-атактичну, атактико-гіперкінетичну (И.И. Панченко, 1979).

Класифікація дизартрії за ступенем зрозумілості мовлення для оточуючих була запропонована французьким невропатологом G. Tardier (1968) стосовно до дітей з церебральним паралічем. Автор виділяє чотири ступені тяжкості мовних порушень у таких дітей.

Перший, найлегший ступінь, коли порушення звуковимови виявляються тільки фахівцем у процесі обстеження дитини.

Друга -- порушення вимови помітні кожному, але мовлення зрозуміле для навколишніх.

Третя -- мовлення зрозуміле тільки близьким дитини і частково для оточуючих.

Четверта,найважча -- відсутність мовлення або мовлення майже незрозуміле навіть близьким дитини (анартрія).

Кіркова дизартрія являє собою групу моторних розладів мовлення різного патогенезу, пов'язаних з осередковими ураженням кори головного мозку.

Перший варіант кіркової дизартрії зумовлений одностороннім або частіше двостороннім ураженням нижнього відділу передньої центральної звивини. У цих випадках виникає вибірковий центральний парез м'язів артикуляційного апарата (найбільше язика). Вибірковий кірковий парез окремих м'язів язика приводить до обмеження обсягу найбільш тонких ізольованих рухів: руху кінчика язика нагору. При цьому варіанті порушується вимова передньоязикових звуків.

Для діагностики кіркової дизартрії необхідний тонкий нейролінгвістичний аналіз, що дозволяє визначити, які з передньоязикових звуків страждають у конкретному випадку і який механізм порушень.

При першому варіанті кіркової дизартрії серед передньоязикових звуків у першу чергу порушується вимова так званих какумінальних приголосних, котрі утворяться при піднятому і злегка загнутому вгору кінчику язика (ш, ж, р). При важких формах дизартрії вони відсутні, при більш легких -- заміняються іншими передньоязиковими приголосними, найбільше часто дорсальними, при вимові яких передня частина спинки язика піднімається горбом до неба (с, з, с', з', т, д, н).

Важкими для вимови при кірковій дизартрії є й апікальні приголосні, що утворяться при зближенні або смиканні кінчика язика з верхніми зубами або альвеолами (л).

При кірковій дизартрії може порушуватися також вимова приголосних по способі їхнього утворення: зімкнених, щілинних і дрижачих. Найбільше часто -- щілинних (л, л').

Характерно вибіркове підвищення м'язового тонусу, головним чином у м'язах кінчика язика, що ще більш обмежує його тонкі диференційовані рухи. У легких випадках порушується темп і плавність цих рухів, що виявляється в повільній вимові передньоязикових звуків і складів.

Другий варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю кінестетичного праксису, що спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної (звичайно лівої) півкулі мозку в нижніх постцентральних відділах кори. У цих випадках страждає вимова приголосних звуків, що особливо шиплячих і африкатів. Порушення артикуляції непостійні й неоднозначні. Пошук потрібного артикуляційного укладу в момент мовлення уповільнює її темп і порушує плавність.

Відзначаються труднощі відчуття і відтворення певних артикуляційних укладів. Спостерігається недостатність лицевого гнозису: дитина утрудняється в чіткій локалізації крапкового дотику до певних ділянок обличчя, особливо в області артикуляційного апарата.

Тртій варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю динамічного кінетичного праксису, це спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної півкулі в нижніх відділах премоторних областей кори. При порушеннях кінетичного праксису утруднена вимова складних африкатів, що можуть розпадатися на складові частини, спостерігаються заміни щілинних звуків на зімкненіні (з -- д), пропуски звуків при збігу приголосних, іноді з вибірковим оглушенням дзвінких зімкнених приголосних. Мовлення напружене, уповільнене.

Відзначаються труднощі при відтворенні серії послідовних рухів за завданням (по показі або по словесній інструкції). При другому і третьому варіантах коркової дизартрії особливо утруднена автоматизації звуків.

Псевдобульбарна дизартріявиникає при двосторонньому ураженні рухових кірково-ядерних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер черепних нервів стовбура. Для псевдобульбарній дизартрії характерне підвищення м'язового тонусу в артикуляційній мускулатурі по типу спастичності -- спастична форма псевдобульбарної дизартрії. Рідше на тлі обмеження обсягу довільних рухів спостерігається незначне підвищення мязового тонусу в окремих м'язових групах або пониження м'язового тонусу -- паретична форма псевбульварної дизартрії. При обох формах відзначається обмеження активних рухів м'язів артикуляційного апарата, у важких випадках -- майже повна їхня відсутність.

При відсутності або недостатності довільних рухів відзначається збереженність рефлекторних автоматичних рухів, посилення глоткових, піднебінного рефлексів, також в ряді випадків збереження рефлексів орального автоматизму. Наявні синкінезії. Язик при псевдобульбарній дизартрії напружений, відтягнутий назад, спинка його закруглена і закриває вхід у глотку, кінчик язика не виражений, Довільні рухи язика утруднені, дитина не може висунути язик з порожнини рота, однак амплітуда цього руху обмежена, він із трудом утримує висунутий язик по середній лінії; язик відхиляється убік або опускається на нижню губу, загинаючись до підборіддя. Бічні рухи висунутого язика відрізняються малої амплітудою, уповільненим темпом, дифузійним переміщенням усієї його маси, кінчик при всіх його рухах залишається пасивним і звичайно напруженим.

Особливо важким при псевдобульбарній дизартрії є рух висунутого язика вгору з загинанням його кінчика до носа. При виконанні руху видно підвищення м'язового тонусу, пасивність кінчика язика, а також виснажливість руху. У всіх випадках при псевдобульбарної дизартрії порушуються в першу чергу найбільш складні і диференційовані довільні артикуляційні рухи. Не-довільні, рефлекторні рухи збережені. При обмеженості довільних рухів язика дитина під час їжі облизує губи, але не може вимовити дзвінких звуків, вона їх вимовляє коли кашляє, чхає, сміється. Дисоціацією у виконанні довільних і недовільних рухів при псевдобульбарній дизартрії визначаються характерні порушення звуковимови -- вибіркові труднощі у вимові найбільш складних і диференційованих по артикуляційних укладах (р, л, ш, ж, ц, ч). Звук р утрачає вібруючий характер, дзвінкість, часто заміняється щілинним звуком. Для звуку л характерна відсутність певного фокусу утворення, активного прогинання спинки язика вниз, недостатня підняття країв язикаі відсутність або слабість змикання кінчика з твердим небом. Усе це визначає звучання л як плоскощілинного звуку.

Таким чином, при псевдобульбарній дизартрії, так само як і при кіркової, порушується вимова найбільш складних по артикуляції передньоязикових звуків, але на відміну від кіркової порушення носять більш розповсюджений характер, поєднуючись з викривленою вимовою й інших груп звуків, порушеннями дихання, голосу, інтонаційно-мелодійної сторони мовлення, часто -- слиновиділенням.

Бульбарна дизартріяявляє собою симптомокомплекс мовнорухових розладів, що розвиваються в результаті ураження ядер, корінців або периферичних відділів VII, IX, X і XII черепно-мозкових нервів. Прибульбарній дизартрії має місце периферичний парезмовної мускулатури. У дитячій практиці щонайбільше значення мають однобічні вибіркові ураження лицевого нерва при вірусних захворюваннях або при запаленнях середнього вуха. У цих випадках розвиваються в'ялі паралічі м'язів губ, однієї щоки, що приводять до порушенняі нечіткості артикуляції губних звуків. При двосторонніх ураженнях порушення звуковимови більшвиражені. Грубо викривлюється вимова всіх губних звуків по типу наближення їх до єдиного глухого щілинногогубно-губного звуку. Усізімкнені приголосні також наближаються до щілинних, а передньоязикові -- до єдиного глухого плоскощілинного звуку, дзвінкі приголосні плутаються. Ці порушення вимови супроводжуються назалізацією.

Розмежування бульбарної дизартрії від паретичної псевдобульбарної проводиться в основному за такими критеріями:

-- характер парезу або паралічу мовної мускулатури (при бульбарній -- периферичний, при псевдобульбарній -- центральний);

-- характер порушення мовної моторики (при бульбарній порушені довільні і мимовільні рухи, при псевдобульбарній -- переважно довільні);

-- характер поразки артикуляційної моторики (при бульбарній дизартрії -- дифузний, при псевдобульбарній -- вибірковий з порушенням тонких диференційованих артикуляційних рухів);

-- специфіка порушень звуковимови (при бульбарній дизартрії артикуляція голосних наближаєся до нейтрального звуку, при псевдобульбарній -- відсунута назад; при бульбарной -- голосні і дзвінкі приголосні приглушені, при псевдобульбарной -- поряд з прилушенням проголосних спостерігається їх дзвінкість);

-- при псевдобульбарній дизартрії навіть при переважанні паретичного варіанта в окремих м'язових групах відзначаються елементи спастичності.

Екстрапірамидна дизартрія. Екстрапірамідна система автоматично створює те тло готовності, на якому можливе здійснення швидких, точних і диференційованих рухів. Вона має важливе значення в регуляції м'язового тонусу, послідовності, сили і рухливості м'язових скорочень, забезпечує автоматизоване, емоційно виразне виконання рухових актів.

Порушення звуковимови при екстрапірамідній дизартрії визначаються наступними факторами: дизартрія нервовий дитина симптоматика

--змінами м'язового тонусу в мовний мускулатурі;

--наявністю насильницьких рухів (гіперкинезів);

--порушеннями пропріцептивної аферентацїї від мовної мускулатури;

--порушеннями емоційно-рухової іннервації.

Обсяг рухів у м'язах артикуляційного апарата при екстрапірамідній дизартрії, на відміну від псевдобульбарної, може бути достатнім. Особливі труднощі дитина переживає в збереженні і відчутті артикуляційної пози, що пов'язано з постійно мінливим м'язовим тонусом і насильницькими рухами. Тому при екстрапірамідній дизартрії часто спостерігається кінестетична диспраксія. У спокійному стані в мовній мускулатурі можуть відмічатися легкі коливання м'язового тонусу (дистонія) або деяке його зниження (гіпотонія), при спробах мовлення в стані хвилювання, емоційного напруження спостерігається різке підвищення м'язового тонусу і насильницькі рухи. Язик збирається у грудку, підтягується до кореня, різко напружується, Підвищення тонусу в м'язах голосового апарата й у дихальній мускулатурі виключає довільне підключення голосу, і дитина не може вимовити жодного звуку. При менш виражених порушеннях м'язового тонусу мовлення змазане, невиразне, голос з носовим відтінком, різко порушена просодична сторона мовлення, її інтонаційно-мелодична структура, темп. Емоційні відтінки в мовленні не виражені, мовлення монотонне, одноманітне, немодульоване. Спостерігається загасання голосу, що переходить в незрозуміле бурмотання. Особливістю екстрапірамідної дизартрії є відсутність стабільних і однотипних порушень вимови, а також велика складність при автоматизації звуків. Екстрапірамідна дизартрія нерідко поєднується з порушеннями слуху по типі нейросенсорної туговухості, при цьому страждає слух на високі тони.

Мозочкова дизартрія. При цій формі дизартрії має місце ураження мозочка і його зв'язків з іншими відділами центральної нервової системы, а також лобно-мозочкових шляхів. Мовлення при мозочковій дизартрії уповільнене, поштовхообразне, скандоване, з порушеною модуляцією наголосів, затуханням голосу до кінця фрази. Відзначається знижений тонус у м'язах язика і губ, язик тонкий, розпластаний у порожнині рота, рухливість його обмежена, темп рухів уповільнений, відзначаються труднощі утримання артикуляційних укладів і слабість їхніх відчуттів, м'яке небо провисає, жування ослаблено, міміка млява. Руху язика неточні, проявами гіпер- або гіпометрії (надмірності або достатності обсягу руху). При більш тонких цілеспрямованих рухах відзначається дрібне тремтіння язика. Виражена назалізацію більшості звуків.

1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується вщсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції полягають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляєтьсяне яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння. Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуковому аналізі. Основним дефектом у дітей, що страждають на псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.

2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна мові, відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Рухи язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання. Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із сильним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються. Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здійнюється індивідуальний підхід.

3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ї анартрія ї характеризується глибоким ураженням м'язів і повною бездіяльністю мовного апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, обличчя маскоподібне: нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обмежені. Утруднено акти жування й ковтання. Мовлення відсутнє повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки. Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мовленняи, де завдяки спеціальним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.

Размещено на Allbest.ru