Синдром гострого пошкодження легень у новонароджених (патогенез, діагностика, прогнозування перебігу)

Результати проведеного дослідження легеневого експірату в дітей груп спостереження показало дисбаланс у показниках фібринолітичної активності легеневого експірату в новонароджених, які перебували в критичному стані в порівнянні з новонародженими групи контролю: СФА 0,70±0,06 проти 0,91±0,05 Е 440/мл?год; Р>0,05, НФА 0,35±0,03 проти 0,23±0,02 Е 440/мл?год; Р<0,05) та ФФА 0,40±0,03 проти 0,68±0,04 Е 440/мл?год; Р<0,05). Отримані дані показують, що на початкових стадіях розвитку гострого респіраторнорго дистрес-синдрому (на стадії гострого пошкодження легень) відбувається активація клітинного фібринолізу та пригнічення ферментативного - хагеманзалежного фібринолізу. Пригнічення ферментативного фібринолізу в даному випадку можна розцінити як компенсаторну реакцію на відповідь активації клітинного фібринолізу в легенях. Проте, зростання неферментативного фібринолізу без суттєвого підвищення ферментативного компоненту фібринолітичної активності створює певні передумови щодо утворення мікроскопічних тромбоцитарних і фібринових згустків у системі гемомікроциркуляції, що призводить до порушення локального кровообігу, дифузійно-вентиляційних порушень в альвеоло-капілярних мембранах із подальшим наростанням гіпоксії резистентної до оксигенотерапії.

Проведений корелятивний аналіз між показниками фібринолізу плазми крові та конденсату видихуваного повітря не показав достовірного зв'язку між показниками ферментативної та неферментативної активності легеневого експірату та фібринолітичною активністю плазми крові. Це свідчить про те, що активацію фібринолізу в легенях можна розцінювати як самостійний процесс, що вказує на неспецифічне ураження легеневої паренхіми на фоні основного захворювання дитини. Встановлені середньої сили зв'язки між фагоцитарною активністю нейтрофілів крові та підвищенням сумарної фібринолітичної активності легеневого експірату, більше за рахунок ферментативного фібринолізу (r=0,67; p=0,047), свідчать більше про те, що пусковим фактором активації легеневого фібринолізу слугує активований нейтрофільний пул лейкоцитів системного кровообігу. Підвищення фібринолітичної активності, як наслідок активації ініційованого нейтрофілами протеїназного каскаду, в даному випадку, можна розглядати як захисну реакцію організму на пошкодження легеневих судин.

Чутливість діагностичного тесту дослідження показника сумарної фібринолітичної активності легеневого експірату в діагностиці синдрому гострого пошкодження легень у новонароджених (діагностична межа 0,7 мкмоль азофібрину/мл год.) складає 60%, специфічність - 61,5%. Позитивна передбачувана цінність даного тесту 37,5%, негативна - 80%. Абсолютний ризик наявності гострого пошкодження легень у дитини з показником сумарної фібринолітичної активності в легеневому експіраті понад 0,7 мкмоль азофібрину/мл год складає 60%, відносний ризик - 1,56 (95%ДІ: 0,58-4,19) з коефіцієнтом співвідношення шансів 2,4 (95%ДІ: 0,29-19,7).

На підставі отриманих результатів можна стверджувати, що гомеостатичні порушення в легенях можуть бути не тільки первинними по відношенню до системних, але й ініціювати зміни системного гомеостазу, бути джерелом надходження до системного кровоплину медіаторів запалення, продуктів протеолітичного ендотоксикозу, модифікованих білків та активних форм кисню. Виявлені гомеостатичні порушення мають тісний взаємозв'язок, що вказує на те, що система каскадних реакцій легеневого ушкодження поліфакторна.

З метою узагальнення отриманих результатів було проведено багатофакторний аналіз показників системного та легеневого гомеостазу методом головних компонентів. Розрахунок проводився на показник ендотеліальної дисфункції - рівень метаболітів оксиду азоту (табл. 3 та 4).

За результатами багатофакторного аналізу у новонароджених при критичних станах з розвитком синдрому гострого пошкодження легень математична модель системної ендотеліальної дисфункції за показником вмісту в периферичній крові метаболітів оксиду азоту (NO) має наступний вигляд:

NO = 0,37f1+0,15f2+0,14f3+0,64f4

Дана модель достатньо повно описує системні зміни гомеостазу при розвитку поліорганних дисфункцій при критичних станах, в тому числі й при гострому пошкодженні легень. На початкових стадіях запального процесу оксид азоту стимулює адгезію, міграцію та хемотаксис нейтрофілів. Тому саме підвищення метаболічної активності нейтрофільних гранулоцитів крові, а також підвищення протеолітичної активності, як наслідок нейтрофільного протеазного вибуху, знаходиться в прямій залежності від NO-сигнальної молекули. Про це свідчить фактор 2, який включив два компоненти - показник спонтанного НСТ-тесту нейтрофілів крові та активність необмеженого протеолізу.

З підвищенням активності індуцибельної NO-синтази, яка експресується під дією медіаторів запалення вже у вогнищі запального процесу, в даному випадку ендотеліоцитами легеневих капілярів, оксид азоту починає виступати в ролі медіатора запалення та виконувати цитотоксичну та регуляторну функції. Результатом дії NO в цьому випадку є вазодилятація, накопичення ексудату та утримання активованих нейтрофілів у мікроциркуляторному руслі легень, фагоцитоз. Тому фактор 4, який містить в собі показник навантаження фагоцитарного числа та Іл-8 в розвитку ендотеліальної дисфункції, найбільш значимий в даній математичній моделі.

Активація нейтрофіл-ініційованого системного протеолізу сприяє розвитку дисбалансу в фібринолітично-антипротеазній системі про що свідчить фактор 1. Факторні навантаження показників фібринолітичної активності крові, як ферментативної так і неферментативної активностей склали достатньо високі значення. Крім того, протеолітична деструкція білків базальних мембран підвищує судинну проникливість внаслідок пошкодження ендотеліоцитів, що призводить до активації згортальної системи (фактор 3). Факторне навантаження фібринстабілізуючого фактору (0,80) свідчить про активацію його синтезу для залучення в процесах тромбоутворення. Про учать Іл-6 в даному патофізіологічному каскаді вказує показник його факторного навантаження 0,78. Іл-6 підсилює продукцію факторів зсідання, інгібує фібриноліз, а також сприяє підсиленню синтезу тканьового прокоагулянта.

Математична модель порушення легеневої ендотеліальної фізіології за показником зміни рівнів метаболітів оксиду азоту в легеневих експіратах за нашими даними набула такого вигляду:

NO = 0,47f1-0,20f2+0,30f3+0,62f4+0,12f5

Проведений аналіз показав, що найбільш значимим показником гострого пошкодження легень (фактор 4) є рівень в легеневому експіраті інтерлейкіну-6 та активність КВП щодо лізису високомолекулярнипх білків. До фактора 1 ввійшли показники протеїназно-фібринолітичної активності легеневого експірату - сумарна фібринолітична активність за рахунок клітинного фібринолізу та показник активності лізису азоколу. Підвищення колагенолітичної активності призводить до вибіркового розщеплення альвеолярного колагену на фрагменти, що впливає на базальну мембрану та призводить до некрозу епітеліальних клітин. Це пошкоджує судини та порушує периферичний кровообіг на рівні мікроциркуляції в легенях.

Третій фактор узагальнив в собі стан окисного, а другий та п'ятий фактори об'єднали показники активності нейтрофілів периферичної крові та згортальної системи крові. Від'ємні факторні навантаження імунологічних показників активності нейтрофілів крові можуть бути обумовлені зменшенням кількості активних нейтрофілів в системному кровотоці за рахунок їх споживання в легеневих капілярах та зменшенням внаслідок цього активної фракції нейтрофілів в периферичній крові.

Таким чином, отримані результати показали, що діагностичні можливості дослідження показників легеневого гомеостазу в конденсаті видихуваного повітря виявилися достатньо інформативними щодо характеристики патофізіологічних змін в легенях у новонароджених на фоні критичних станів з розвитком синдрому гострого пошкодження легень. Крім того, вони змінюються в процесі лікування та спостереження та можуть бути використані для оцінки ефективності терапії. Дослідження легеневих експіратів у пацієнтів при критичних станах дозволяє оцінити запальний процес в легенях на будь-якому етапі проведення штучної вентиляції легень, при цьому не пошкоджуючи стану хворої дитини, що обумовлено неінвазивністю даного методу діагностики.

Основні напрямки лікування новонароджених з гострим пошкодженням легень базувалися на стабілізації вітальних функцій (усунення респіраторно-гемодинамічної недостатності). Контролем ефективності терапії виступали клінічні симптоми захворювання (адекватність периферичної та центральної гемодинаміки, периферичної перфузії тканин, оксигенації крові), динаміка системних і регіональних гомеостатичних показників, а також показники летальності.

Основним в лікуванні даної групи дітей було проведення механічного вентиляції легень із застосуванням оптимальних індивідуалізованих параметрів штучної вентиляції легень.

Проведення інфузійної терапії новонародженим передбачало отримання наступних ефектів - дезінтоксикації (усунення ендотоксикозу внаслідок неконтрольованої окисної модифікації білків, активації протеолізу, надмірного утворення продуктів порушеного метаболізму), нормалізації центральної та периферичної гемодинаміки, а також підтримання водного балансу та дотації калорій серед новонароджених із зниженою толерантністю до їжі.

Базовими розчинами інфузійної терапії були глюкозо-сольові розчини (розчин 10% глюкози та розчин 0,9% хлориду натрію у співвідношенні 3:1 та розчин 7,5% хлориду калію з розрахунку 4 мл на 100 мл інфузату), що дозволяло поповнювати добову потребу новонародженого в основних електролітах та рідині. Добовий об'єм рідини розраховувався з врахуванням об'ємів фізіологічної потреби новонародженої дитини в рідині та патологічних втрат. Новонародженим з синдромом олігоанурії та порушенням азотовидільної функції нирок інфузійна терапія проводилася 10% розчином глюкози, а при нормалізації рівнів сечовини та креатиніну плазми крові до інфузійного середовища титровано додавали сольові розчини. Проведення інфузійної терапії проводилося під контролем погодинного діурезу, ваги тіла та моніторингу гемодинаміки.

Складовою частиною інфузійної терапії новонародженим з ознаками порушення гемодинаміки була інотропна підтримка гемодинаміки вазоактивними амінами. У всіх випадках терапевтична доза препарату підбиралася індивідуально та титровано.

Враховуючи порушення в системі коагуляційного каскаду серед новонароджених основної групи спостережень - активація процесів мікротромбоутворення в мікросудинах легень, локальний гіперфібриноліз, зміна рівнів антитромбіну ІІІ та фібринстабілізувального фактору в плазмі крові внаслідок їх споживання у каскаді моніторування згортальної (ХІІІ фактор - формування фібринового згустку) та фібринолітичної активності (інгібування антитромбіном ІІІ підвищеного фібринолізу), зниження тромбоцитів в периферичній крові, та приймаючи до уваги притаманну для новонароджених фізіологічну недостатність антитромбіну ІІІ, серед дітей з геморагічним синдромом проводили дотаційну трасфузійну терапію свіжозамороженою плазмою в дозі 8-10 мл/кг на введення.

Дослідження ефективності кристалоїдно-колоїдної інфузійної терапії (базової кристалоїдної терапії з дотацією природного колоїду свіжозамороженої плазми) проводилося при порівнянні клініко-біохімічних показників в двох підгрупах спостереження. І підгрупу (34 дитини) склали новонароджені, які були тільки на базовій кристалоїдній інфузійній терапії. У ІІ підгрупу (21 дитина) ввійшли діти, які отримували крім кристалоїдних розчинів замісну терапію свіжозамороженою плазмою. Вивчення таких клінічних показників, як тривалість механічної вентиляції легень (І підгрупа - 5,1±0,3 діб, ІІ підгрупа - 7,1±0,4 діб), строки виходу на більш низькі, менші ніж 30%, концентрації кисню у вдихуваній газовій суміші (І підгрупа - 3,5±0,4 доби, ІІ підгрупа - 4,8±0,7 доби), тривалість оксигенотерапії після припинення механічної вентиляції легень (І підгрупа - 3,2±0,3 діб, ІІ підгрупа - 6,5±0,5 діб) показали відсутність суттєвих відмінностей між групами порівняння. Але, враховуючи, що загальний стан новонароджених ІІ підгрупи був первісно більш тяжким (26,5±2,1 бали проти 19,4±1,02 бали; Pt,u<0,05), то можна припустити, що проведення комплексної інфузійної терапії сприяло більш швидкій стабілізації загального стану дітей ІІ підгрупи спостереження.

Дослідження показників легеневого гомеостазу на фоні комплексів інфузійної терапії показало, що вже на 5 добу лікування в новонароджених ІІ підгрупи спостереження спостерігалася більш виражена тенденція до нормалізації фібринолітичної активності конденсату видихуваного повітря.

Щодо ефективності застосування базової кристалоїдної інфузійної терапії з внутрішньовенним уведенням свіжозамороженої плазми, то проведений аналіз показав, що для досягнення позитивного ефекту (зменшення активності неферментативного фібринолізу легеневого експірату, менш ніж 0,30 мл/год, та підвищення активності ферментативного фібринолізу понад 0,60 мл/год) на фоні даної терапії впродовж 5-и днів хоча б у одного хворого, необхідно пролікувати біля 4-ох дітей (95%ДІ: 1,75-6,31). Різниця можливості виникнення несприятливого наслідку лікування між групами порівняння за нашими даними становить 15%, а відносне збільшення частоти несприятливого вихіду в групі лікування новонароджених застосованим інфузійним комплексом в порівнянні з групою контролю склало 24% (95%ДІ: 19-68).

Іншим напрямком патогенетичного лікування гострого пошкодження легень можна вважати застосування препаратів, які впливають на активність системної запальної відповіді та мають антиоксидантні властивості. На підставі літературних даних нами була віддана перевага дексаметазону та амброксолу.

Дексаметазон новонарожденим з клініко-параклінічними факторами ризику розвитку гострого пошкодження легень та з критичною гіпоксемією (група спостереження - 19 дітей) призначали одразу при надходженні в дозі 0,6 мг/кг/добу, який продовжували уводити впродовж перших трьох діб у підтримуючій дозі 0,3 мг/кг кожні 12 годин. Вивчення ефективності застосування дексаметазону в дебюті розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому в новонароджених показало суттєве зниження ризику збереження клінічних проявів тяжкості загального стану та підвищення ефективності базової терапії (показники відношення шансів склали більше ніж 1,0). Для отримання хоча б одного позитивного результату в клінічній динаміці синдрому на 3-у добу лікування при призначенні дексаметазону необхідно пролікувати 4-5 дітей, а на 7-у - 6 дітей. Це дало підстави вважати, що дексаметазон зменшує прояви гострих ознак ендотоксикозу при розвитку гострого пошкодження легень, тобто безпосередньо впливає на ланки патогенезу синдрому. Дане припущення підтвердилося результатами динамічного спостереження за показниками киснезалежного метаболізму нейтрофільних гранулоцитів крові. Отримані результати показали, що у дітей, які отримували в стартовій терапії дексаметазон, відмічалася тенденція до зниження показників киснезалежного метаболізму нейтрофілів крові в порівнянні з групою новонароджених, яким дексаметазон не призначався: НСТ-тест спонтаний 36,4±5,6% та 27,2±4,3% відповідно; НСТ-тест стимульований 46,8±5,4% та 37,2±3,4% відповідно.

Таким чином, результати клінічних проявів синдрому гострого пошкодження легень у новонароджених в процесі лікування з призначенням в початковій стадії розвитку синдрому дексаметазону в цілому сприятливо впливає на зникнення життєвонебезпечних синдромів та симптомів в перші дні лікування.

Дослідження ефективності амброксолу серед дітей з гострим пошкодженням легень проведено серед 23 новонароджених. У цій групі дітей на фоні основного базового лікування призначали амброксол у добовій дозі 30 мг/кг внутрішньовенно через 6 годин (7,5 мг/кг pro dosi). Курс лікування становив 7 днів.

Оцінка клінічної динаміки новонароджених на фоні лікування амброксолом впродовж перших 10-ти днів лікування показала, що тривалість проводимої штучної вентиляції легень в режимах "жорстких" параметрів серед немовлят даної групи була дещо меншою в порівнянні з дітьми, які склали контрольну групу (127,12±72,21 годин проти 109,24±82,12 годин; p>0,05). Проте загальна тривалість респіраторної підтримки (апаратне протезування дихання в режимі примусової вентиляції + респіраторна підтримка в режимі спонтанного дихання з постійним позитивним тиском) мала статистично достовірну відмінність (131,14±31,12 годин у новонароджених, які отримували на фоні базової терапії амброксол, та 285,72±40,23 годин у немовлят, що лікувалися тільки базовою терапією; p<0,05).

Проведене порівняння тривалості апаратної респіраторної підтримки серед пролікованих амброксолом виживших дітей показало суттєву різницю з групою новонароджених, які не отримували амброксол (91,23±30,42 годин проти 241,78±41,35 годин; p<0,05). Проте, загальна тривалість госпіталізації (перебування немовлят у відділенні інтенсивної терапії до моменту переведення до відділення патології новонароджених для подальшого лікування) у дітей груп порівняння суттєво не відрізнялася, що можливо було обумовлено тяжкістю основного захворювання, яке вимогало продовження спостереження дітей у відділенні інтенсивної терапії.

Для оцінки клінічної динаміки новонароджених з тяжкою дихальною недостатністю нами також використовувалися наступні дані моніторнигу: ефективність оксигенації (за показниками середньодобового насичення гемоглобіну киснем) та вентиляції (за показниками вентиляційного індексу). Вентиляційний індекс (ВІ) розраховували за формулою:

ВІ = СТДШ х ЧВ, де СТДШ - середній тиск у дихальних шляхах у сантиметрах водного стовпчика; ЧВ - частота штучної вентиляції легень за хвилину.

Аналіз отриманих результатів показав (рис.6), що у дітей, які на фоні основної терапії отримували амброксол, перебіг синдрому гострого ураження легень характеризувався кращими показниками ефективності оксигенації та вентиляції (менші показники вентиляційного індексу та вищі показники сатурації крові).

Збільшення вентиляційного індексу у новонароджених дітей контрольної групи вказує на недостатню ефективність вентиляції та необхідність більш тривалого застосування "жорстких" параметрів апаратної вентиляції легень, що й підтвердив аналіз клінічного спостереження за тривалістю проведення оксигенотерапії. Зменшення індексу вентиляції при позитивній динаміці оксигенації крові на фоні терапії амброксолом вказує на позитивний вплив препарату на дихальну функцію легень, що створює сприятливі передумови для більш швидкого переходу дихальної підтримки до м'яких режимів вентиляції, і, відповідно, зменшенню ризику розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому.

Щодо ефективності застосування амброксолу, то проведений аналіз показав, що для досягнення позитивного ефекту на фоні лікування амброксолом впродовж 7 днів хоча б у одного хворого, необхідно пролікувати біля 3-ох дітей.

Аналізуючи ефективність препарату щодо виживання дітей, то результати дослідження не показали суттєвого впливу терапії амброксолом на прогноз гострого ушкодження легень у новонароджених. Так, абсолютні ризики сприятливого прогнозу синдрому в групах порівняння за нашими даними мали майже однакові величини (абсолютний ризик в основній групі - 69%, а в групі контролю - 0,56), а значення відносного ризику склало 1,3. Значення відносного ризику біля 1,0 вказує на те, що статистична значимість щодо прогнозу захворювання між групами порівняння відсутня.

Таким чином, проведене дослідження показало, що дослідження біомаркерів гострого пошкодження легень в конденсаті видихуваного повітря в новонароджених при критичних станах ще на доклінічних стадіях може дозволити прогнозувати розвиток у новонароджених гострого респіраторного дистрес-синдрому за типом дорослого, а моніторинг гомеостатичних змін в конденсаті видихуваного повітря дозволяє оцінювати ефективність призначеної терапії.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої науково-практичної проблеми - діагностики початкової стадії розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому в новонароджених при критичних станах, моніторингу змін легеневого гомеостазу при неспецифічному паренхіматозному пошкодженні легень у процесі лікування та оцінки його ефективності на підставі дослідження в конденсаті видихуваного повітря патогенетично обумовлених біологічних маркерів легеневого паренхіматозного пошкодження.

1. Клінічна картина синдрому гострого пошкодження легень у новонароджених не є специфічною. Основними клінічними синдромами, які формують гострий респіраторний дистрес-синдром, виступають респіраторно-гемодинамічна недостатність, неврологічні порушення та геморагічний синдром з формуванням синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, які виходять на перший план при клінічному спостереженні за дитиною при переході основного захворювання в критичний стан та лежать в основі розвитку синдрому поліорганної недостатності.

2. При синдромі гострого пошкодження легень в системному кровотоці незалежно від нозологічної провідної патології підвищується в 2 рази оксидазна мікробіцидність нейтрофільних гранулоцитів крові, активується цитокіногенез інтерлейкінів-6 та інтерлейкінів-8 (діагностична межа при ГПЛ понад 40 нг/мл та понад 80 пг/мл відповідно). Наслідком нейтрофільної активації при ГПЛ виступає підвищення в 1,5-2 рази активності необмеженого протеолізу (зростання показників лізису білків та колагену), окисної модифікації білків (збільшення продуктів окиснення білків, що реагують з 2,4-динітрофенілгідразином), надмірна фібринолітична активність крові (особливо за рахунок підвищення майже в 2 рази ферментативної активності).

3. Адгезивна секвестрація неспецифічно активованих нейтрофілів крові в мікросудинному руслі легень при розвитку гострого пошкодження легень ініцює внутрішньолегеневий цитокіногенез, що проявляється дисбалансом регіонарних та системних рівнів Іл-6 та Іл-8. Діагностична чутливість тесту дослідження Іл-6 в легеневому експіраті для діагностики розвитку гострого пошкодження легень при діагностичній межі 70 нг/мл становить 94%, при специфічності тесту - 88%. Передбачувана позитивна цінність даного тесту становить 87%, а передбачувана негативна цінність - 85%. Для Іл-8 при діагностичній межі 180 пг/мл діагностична чутливість тесту при діагностиці гострого пошкодження легень становить 92%, при специфічності тесту - 86%. Передбачувана позитивна цінність тесту дослідження Іл-8 в легеневому експіраті для діагностики дебюту гострого респіраторного дистрес-синдрому становить 84%, а передбачувана негативна цінність - 87%.

4. Чутливим показником порушення легеневої ендотеліальної фізіології при гостому пошкодженні легень є оксид азоту метаболіти якого підвищуються при розвитку синдрому внаслідок цитокінового стимулу на фоні системної запальної відповіді. Підвищення в легеневому експіраті метаболітів NO більше 2 мкмоль/л є діагностичним маркером синдрому гострого пошкодження легень, а перевищення рівню метаболітів NO більш ніж 4 мкмоль/л свідчить про реалізацію гострого респіраторного дистрес-синдрому. Варіабельність рівню метаболітів NO в конденсаті видихуваного повітря можна використовувати для діагностики стадій розвитку ГРДС та моніторингу перебігу даного синдрому. Специфічність даного тесту - 83,3%; чутливість - 80%. Позитивна передбачувана цінність проведення дослідження вмісту метаболітів NO в легеневому експіраті для діагностики гострого пошкодження легень становить 83%, а негативна - 80%.

5. При розвитку синдрому гострого пошкодження легень відбувається колагенолітичний лізис білків базальних мембран на рівні бронхо-альвеолярного простору та окисна їх модифікація. Дослідження в легеневих експіратах інтенсивності окисної модифікації білків за показниками вмісту динітрофенілгідразонів є достатньо специфічним (85,7%) та чутливим (80%) діагностичним тестом в діагностиці розвитку гострого пошкодження легень у новонароджених за умов діагностичної межі рівню нейтральних динітрофенілгідразонів у конденсаті видихуваного повітря більше 2 ммоль/г білку.

6. При реалізації гострого пошкодження легень в гострий респіраторний дистрес-синдром спостерігається поглиблення дисбалансу в системі фібринолітичної активності внаслідок збільшення сумарного фібринолізу за рахунок неферментативного поряд з підвищенням колагенолітичної активності легеневого експірату. Дослідження констеляції даних протеїназно-антипротеїназних показників (діагностична межа лізису азоколу 0,46 мкмоль/мл год та сумарної фібринолітичної активності 0,7 мкмоль азофібрину/мл год) є достатньо чутливими (50%) та специфічними (92%) діагностичними тестами реалізації в новонароджених гострого пошкодження легень в гострий респіраторний дистрес-синдром. Позитивна передбачувана цінність даного тесту становить 90%, негативна - 50%.

7. Враховуючи неінвазивність способу дослідження в конденсаті видихуваного повітря показників порушень легеневого гомеостазу в новонароджених з синдромом неспецифічного ураження легень, оцінка динамічних змін вищенаведених біомаркерів в легеневих експіратах у новонароджених при критичних станах може бути застосована як пріоритетний напрямок діагностичного моніторингу за даною групою дітей. Крім того, неінвазивністю отримання конденсату видихуваного повітря в новонароджених обумовлена також перевага даного способу діагностики над методиками досліждення аналогічних порушень гомеостазу в крові, кількість якої при заборі для дослідження у новонароджених обмежена.

8. При лікуванні гострого пошкодження легень базова кристалоїдно-колоїдна інфузійна терапія відновлює фібринолітичний легеневий дисбаланс, зменшуючи активність неферментативного фібринолізу легеневого експірату та підвищуючи активність ферментативного фібринолізу. Призначення амброксолу в початкових стадіях розвитку синдрому мінімізує терміни оксигенотерапії в 2 рази.

9. Біологічним маркером розвитку гострого пошкодження легень у новонароджених при критичних станах виступає дисбаланс в показниках системного та легеневого метаболізму. Гомеостатичні порушення в легенях при гострому пошкодженні легень у новонароджених при критичних станах можуть бути не тільки первинними по відношенню до системних, але й ініціювати зміни системного гомеостазу, бути джерелом надходження до системного кровотоку медіаторів запалення, продуктів протеолітичного ендотоксикозу, модифікованих білків та активних форм кисню.

Практичні рекомендації

1. При спостереженні за новонародженими при критичних станах з ознаками розвитку тяжкої гіпоксії незалежно від основної нозологічної патології з метою ранньої діагностики розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому доцільно дослідження в конденсаті видихуваного повітря показників легеневого гомеостазу: активності необмеженого протеолізу, дисбалансу фібринолітичної активності, рівнів метаболітів оксиду азота, показників окисної модифікації білків базальних мембран, імунологічних маркерів запалення.

2. Діагностичними маркерами розвитку гострого пошкодження легень у новонароджених є підвищення в конденсаті видихуваного повітря вмісту метаболітів оксиду азоту більше 2 мкмоль/л, рівнів інтерлейкіну-6 понад 70 нг/мл, а інтерлейкіну-8 понад 180 пг/мл, фенілгідразонів понад 2 мМ/г білку при довжині хвилі спектрофотометру 370 нм, збільшення активностей сумарної фібринолітичної активності більше 0,7 мкмоль азофібрину/мл год, та лізису азоколу понад 0,46 мкмоль/мл год.

3. Несприятливими маркерами летального прогнозу синдрому гострого пошкодження легень є зменшення вмісту метаболітів оксиду азоту в легеневих експіратах менше ніж 1,0 мкмоль/л в умовах наростання неконтрольованої гіпоксемії, а також зниження ферментативної активності легеневого експірату на фоні наростання клінічної картини дихальної недостатності, що свідчить про виснаження активності фібринолітичних систем в процесах відновлення легеневого гомеостазу.

4. При розвитку паренхіматозної дихальної недостатності на фоні неспецифічного пошкодження легень з метою покращення секретолітичного та мукокінетичного ефектів, стимуляції продукції ендогенного сурфактанту, регіонарної блокади активації фосфоліпази А 2, стимуляції антиоксидантної та протизапальної властивостей доцільно призначення амброксолу (Лазолвану) в добовій дозі 30 мг/кг внутрішньовенно через 6 годин (7,5 мг/кг pro dosi). Курс лікування 7 днів.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Підходи до виявлення бактеріальної інфекції у дітей з гострими респіраторними захворюваннями // Український медичний часопис. - 2000. - №1 (15). - С.126-129 (співавт. Колюбакіна Л.В., Безруков Л.О. - Набір матеріалу, статистична обробка результатів дослідження, підготовка статті до друку).

2. Застосування дексазону у початковій фазі лікування гострого токсикозу в дітей раннього віку // Буковинський медичний вісник.- 2002.- №1.- С. 24-25 (співавт. Безруков Л.О., Богуцька Н.К., Колоскова О.К. - Набір матеріалу, сатистична обробка результатів дослідження, написання тексту статті).

3. Гостре отруєння нітратами у дітей. Тактика лікування // Буковинський медичний вісник. - 2002. - Т.6, №3. - С. 238-240 (співавт. Безруков Л.О., Щасливий Ю.В. - Набір матеріалу, узагальнення результатів дослідження, публікація статті).

4. Діагностичні клініко-лабораторні показники бактеріальної пневмонії у дітей грудного віку // Львівський медичний часопис. - 2003, Т.9, №3. - С. 27-29 (співавт. Іванова Л.А, Ященко Л.В. - Статистична обробка результатів дослідження, узагальнення, написання тексту статті).

5. Синдром гострого пошкодження легень у дітей при критичних станах // Буковинський медичний вісник. - 2003. -Т.7, №4. - С. 185-190 (співавт. Безруков Л.О. - Літературний пошук, узагальнення результатів, написання тексту статті).

6. Метаболіти оксиду азота, як діагностичний маркер гострого пошкодження легень у новонароджених при критичних станах // Клінічна та експериментальна патологія. - 2004. - Т.ІІІ, №3. - С. 90-92 (співавт. Безруков Л.О., Гоженко А.І. - Набір матеріалу, статистична обробка, публікація статті).

7. Особливості показників фібринолітичної активності у новонароджених дітей при синдромі гострого пошкодження легень // Галицький лікарський вісник. - 2004. - Т. 11, №4. - С.87-88.

8. Особливості показників протеолітичної активності у новонароджених дітей при синдромі гострого ушкодження легень // Одеський медичний журнал. - 2005. - №1(87). - С. 83-85.

9. Патогенетична участь нейтрофільних гранулоцитів крові у розвиток гострого ушкодження легень у новонароджених при критичних станах // Одеський медичний журнал. - 2005. - №3 (89). - С. 79-81.

10. Окисний стрес та порушення регіонарного (легеневого) гомеостазу у новонароджених при критичних станах // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2005. - №4 (410). - С. 31-33.

11. Окисна модифікація білків легеневого експірату у новонароджених при критичних станах // Современная педиатрия. - 2005. - №3 (8). - С. 202-204.

12. Зміни регіонарного (легеневого) гомеостазу у новонароджених при критичних станах // Український медичний альманах. - 2005. - Том 8, № 1(додаток). - С. 50-52.

13. Неспецифічне ураження легень у новонароджених при критичних станах на фоні постасфіктичного синдрому та реалізації внутрішньоутробного інфікування // Клінічна та експериментальна патологія. - 2006. - Т.V, №1. - С. 103-107 (співавт. Ященко Л.В. - Набір матеріалу, статистична обробка, узагальнення результатів додслідження, публікація статті).

14. Факторний аналіз та діагностична значущість показників легеневого гомеостазу у новонароджених при синдромі гострого ураження легень // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2005. - №6. - С. 9-12.

15. Використання амброксолу в лікуванні синдрому гострого ураження легень у новонароджених при критичних станах // Современная педиатрия. - 2006. - №1 (10). - С. 152-154.

16. Біомаркери синдрому гострого пошкодження легень у новонароджених при сепсисі // Буковинський медичний вісник. - 2006. - Т. 10, №2. - С.86-90.

17. Метаболіти оксиду азота в плазмі крові новонароджених, як діагностичний маркер ендотеліальної дисфункції при розвитку гострого пошкодження легень // Клінічна та експериментальна патологія. - 2006. - Т.V, №2. - С. 99-103 (співавт. Ященко Л.В. - Набір матеріалу, статистична обробка, узагальнення результатів додслідження, публікація статті).

18. Метаболіти оксиду азоту як діагностичний маркер легеневої ендотеліальної дисфункції при гострому ураженні легень у новонароджених // Перинатология и педиатрия. - 2006. - №2 (26). - С. 26-30.

19. Біомаркери гострого пошкодження легень у новонароджених при асфіксії // Буковинський медичний вісник. - 2006. - Т.10, № 3. - С. 101-104.

20. Порушення системного та легеневого гомеостазу в новонароджених у дебюті розвитку гострого ушкодження легень // Клінічна та експериментальна патологія. - 2006. - Т.V, №3. - С. 102-105 (співавт. Ященко Л.В. - Набір матеріалу, статистична обробка, узагальнення результатів додслідження, публікація статті)

21. Особливості інфузійної терапії новонароджених з гострим ушкодженням легень // Перинатология и педиатрия. - 2006. - №4 (26). - С. 53-56.

22. Деклараційний патент на винахід №48385А Україна, МКВ 7А 61К 38/35. Спосіб лікування гострого інфекційного токсикозу у дітей грудного віку з використанням дексазону: патент 4835А Україна, МКВ 7А 61К 38/35. Безруков Л.О., Богуцька Н.К., Колюбакіна Л.В., Колоскова О.К. Буковинська державна медична академія МОЗ України. - Заявл. 28.05.2001; Опубл. 15.08.2002. Бюл. №8. - 6 с.

23. Деклараційний патент на винахід №6853 Україна, МКВ 7А 61В 5/00. Спосіб діагностики синдрому гострого пошкодження легень у новонароджених: патент 6853 Україна, МКВ 7А 61В 5/00. Буковинський державний медичний університет МОЗ України. - Заявл. 13.12.2004; Опубл. 16.05.2005. Бюл.№5. - 6 с.

24. Деклараційний патент на винахід №8847 Україна, МКВ 7G01N33/497. Спосіб діагностики синдрому гострого пошкодження легень у новонароджених: патент 8847 Україна, МКВ 7G01N33/497. Власик Л.І., Мусурівська М.М. Буковинський державний медичний університет МОЗ України, НДІ Медико-екологічних проблем МОЗ України. - Заявл. 15.03.2005; Опубл. 15.08.2005. Бюл.№8. - 6с.

25. Методика застосування дексазону у дебюті гострого токсикозу при інфекційних захворюваннях у дітей раннього віку. Безруков Л.О., Колюбакіна Л.В. - Реєстр галузевих нововведень. - Вип. № 14-15. Київ. - 2001. - № 128/15/01. - С. 64.

Размещено на Allbest.ru