Патологічні ознаки бешихи

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Патологічні ознаки бешихи

Бешиха - інфекційно-алергічна хвороба людини з групи інфекцій зовнішніх покривів, яка характеризується розвитком серозного чи серозно-геморагічного вогнищевого запалення шкіри (або слизових оболонок) з гарячкою та іншими загально-токсичними явищами. Збудником є різні серотипи бета-гемолітичних стрептококів.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на стрептококову інфекцію (бешиха, ангіна, скарлатина, фарингіт, отит, синусит, пневмонія, стрептодермія) і здорові бактеріоносії. Зараження відбувається через ушкоджену шкіру або слизові оболонки (садно, намуляне місце, подряпина, укол тощо). Контагіозність незначна. У хворих з хронічною стрептококовою інфекцією не можна виключити можливість гематогенного і лімфогенного шляху зараження, особливо при рецидивуючій формі бешихи. Частіше хворіють жінки, особи похилого віку. Захворюваність підвищується в літньо-осінній період. Клініка. Інкубаційний період при бешисі коливається від декількох годин до 3-5 днів.

Продром буває рідко, у вигляді загальної слабкості, нездужання, помірного головного болю. Захворювання починається з ознобу і підвищення температури тіла до 38-40°С, що нерідко супроводжується блюванням, сильним головним болем. На місці майбутнього локального ураження виникає відчуття розпирання і болю, нерідко паління.

Через 1,5-2 доби від початку захворювання з'являються локальні ураження шкіри (частіше на обличчі, нижніх кінцівках, рідше - в інших ділянках тіла). Залежно від місцевих проявів розрізняють еритематозну, еритематозно-бульозну, еритематозно-геморагічну, бульозно-геморагічну, некротичну форми. За ступенем інтоксикації бешиха може мати легкий, середньоважкий і важкий перебіг, за кратністю вона може бути первинною, повторною, рецидивуючою.

Під первинною бешихою розуміють захворювання, яке виникло вперше. Повторна бешиха спостерігається більш ніж через 2 роки після першого захворювання І не має з ним етіологічного і патогенетичного зв'язку. Клінічна картина цих видів бешихи подібна. Рецидивуюча бешиха характеризується повторними проявами хвороби з однією і тією самою локалізацією запального процесу, який виникає в найближчі 2 роки після першого захворювання і в подальшому.

При еритематозній формі спочатку з'являється червона пляма, яка, швидко поширюючись, перетворюється в еритему. Ураження шкіри яскраво-червоного кольору з нерівними («язики полум'я») і чіткими (валик по периферії) межами ділянки ураження. Шкіра в зоні запалення інфільтрована, напружена, гаряча на дотик, помірно болюча при пальпації (більше по периферії). Набряк поширюється за межі еритеми і більше виражений в місцях з розвинутою підшкірною клітковиною (повіки, губи, статеві органи тощо). Розміри еритеми збільшуються за рахунок периферійного росту.

При розвитку еритематозно-бульозної та еритематозно-геморагічної форм бешихи на фоні еритеми з'являються відповідно пухирі або геморагії, а при розвитку бульозно-геморагічної форми - в пухирях виявляють геморагічний ексудат і фібрин. Розміри бул коливаються від ледь помітних (фліктени) до великих, звичайно їх буває декілька. При ушкодженні чи самовільному розриві пухирів витікає ексудат і оголюється ерозивна поверхня. Характерним є розвиток реґіонарного лімфаденіту.

Рецидивуюча бешиха, як правило, має перебіг атиповий. При ній явища інтоксикації слабо виражені або відсутні, температура тіла може бути субфебрильною, гарячковий період короткий. Еритема тьмяна, зі слабо вираженим валиком по периферії. У період реконвалесценції зберігаються залишкові явища хвороби у вигляді інфільтрації шкіри, набряку і реґіонарного лімфаденіту. При частих рецидивах шкіра тоншає внаслідок атрофії. Дуже рідко розвивається бешихове запалення слизових оболонок носа, ротоглотки, гортані (первинно або внаслідок переходу процесу з уражених ділянок шкіри). Для нього характерні значна болючість, розвиток пухирів і поверхневих некрозів, виражений наростаючий набряк, утруднене дихання, стеноз дихальних шляхів, запалення піднебінних мигдаликів.

При бешисі можливий розвиток ускладнень (сепсис, септичний ендоміокардит, тромбофлебіт, нефрит тощо), пов'язаних з дисемінацією стрептококів, зниженням резистентності організму. До місцевих ускладнень належать абсцес і флегмона підлеглих тканин, некроз і виразки шкіри, гангрена, нагноєння вмісту бул, слоновість, тромбофлебіт, отит, синусит.

Діагностика. Враховують гострий початок хвороби, появу еритеми з обмежувальним валиком, реґіонарного лімфаденіту, а також анамнестичні та епідеміологічні дані (повідомлення про травму шкіри, переохолодження, стрептококові інфекції серед осіб, які оточують хворого, рецидиви бешихи). У розпалі захворювання аналіз крові засвідчує нейтрофільний лейкоцитоз із зрушенням формули вліво і підвищення ШОЕ. З'являються олігурія і альбумінурія. З метою уточнення етіології захворювання визначають наявність стрептококового антигену і антитіл до О-стрептолізину і гіалуронідази. У гострому періоді бешихи на термограмі спостерігаються яскраві ділянки гіпертермії з перепадом температури від 3° до 8°С. У місцях пухирів температура може бути нижчою, ніж в сусідніх ділянках еритеми. Зміни на термограмі зберігаються значно довше, ніж відповідні клінічні прояви, що дає можливість виявити формування хронічної форми і прогнозувати рецидиви.

Диференціальний діагноз. На відміну від бешихи на еризипелоїд частіше хворіють люди, які доглядають за тваринами (свинями) або контактують з продуктами їх переробки. При цій інфекції еритема яскраво-червоного кольору з чіткою межею ураженої ділянки, швидко збільшується і через 3-5 днів набирає синюшного забарвлення, западає в центрі. При поширенні процесу на суглоби спостерігається їх припухання, болючість, обмеження рухів. Гарячка не висока або відсутня. Симптоми інтоксикації не виражені. Переважно вражаються кисті.

Флегмони і абсцеси розвиваються в підшкірній клітковині, а тому при пальпації визначається щільний інфільтрат, який поширюється вглиб. Гіперемія і болючість шкіри найсильніші в центрі, межі вогнища нечіткі. Часом визначаються розм'якшення і флюктуація. Симптоми інтоксикації і гарячка наростають поступово. При тромбофлебіті нижніх кінцівок хвороба починається з болей і набряку вздовж судин, гіперемія шкіри у вигляді плям або смуг над ураженими венами, які при пальпації щільні, болючі. Симптоми інтоксикації незначні, реґіонарний лімфаденіт відсутній.

При шкірній формі сибірки виникає неболючий карбункул, для якого характерний симптом зональності. Необхідно враховувати дані епіданамнезу (контакт із тваринами, шерстю, шкірами), переважну локалізацію пронесу на голові, шиї, верхніх кінцівках.

Екзема характеризується поліморфізмом ураження шкіри (еритема, пухирці, ерозії, гнійні кірочки, мокнення). Межі запалення нечіткі. Хворі скаржаться на свербіння шкіри.

Алергічні дерматити зумовлюються різними агентами (фізичні, хімічні, харчові, рослинні). На шкірі з'являються поліморфні висипання з тенденцією до поширення, інколи з відчуттям паління.

У хворих на вузлувату еритему з'являється висипка у вигляді щільних болючих вузлів, які підвищуються над рівнем шкіри, межі їх нечіткі.

Шкіра над ними яскраво-червона, згодом набуває синюшного вигляду. Найчастіше вузли розміщуються в ділянці гомілок, рідше - стегон, тулуба. Регіонарний лімфаденіт відсутній.

Особливістю висипань при оперізуючому герпесові є їх локалізація по ходу нервових гілок. Екзантема має вигляд еритеми з подальшим висипанням на її фоні пухирців із серозним або геморагічним, рідше - гнійним вмістом. Далі на місці пухирців утворюються жовто-бурі або чорні кірочки. Необхідно враховувати інтенсивний біль і печію шкіри до початку висипань і в подальшому. Лікування проводиться в умовах лікарні або вдома з урахуванням клінічної форми і важкості перебігу.

Ефективними є антибіотики пеніцилінового ряду. При первинній і повторній бешисі застосовують бензилпеніцилін (при важкому перебігу добову дозу збільшують до 12000000 ОД), оксацилін. У випадку дуже важкого перебігу хвороби, бешихового сепсису використовують комбінацію двох антибіотиків (ампіциліну і гентаміцину). Курс лікування - 7-15 днів. Для лікування часто рецидивуючої бешихи застосовують ампіцилін, ампіокс, олететрин, антибіотики з групи цефалоспоринів, при їх несприйнятливості - фуразолідон, бактрим. Курс лікування триває 8-10 днів. Якщо зберігаються залишкові явища хвороби, то через 7-10 днів проводять повторне лікування іншим антибіотиком.

Хворих з легкою формою бешихи можна лікувати в умовах поліклініки з використанням комбінованих препаратів (бактрим), нітрофуранів (фуразолідон, фурагін), делагілу у середніх дозах протягом 10 днів.

При наявності вираженої інфільтрації та больового синдрому призначають нестероїдні протизапальні препарати- хлотазол, реопірин, індометацин, мефенамінову кислоту. Можна призначити імуностимулюючі препарати - продигіозан - послідовно 0,2, 0,5, 1,0 мл. внутрішньом'язово, метилурацил, нуклеїнат натрію, спленін протягом 10 днів.

Хворим з часто рецидивуючою бешихою та проявами лімфостазу на фоні антибіотикотерапії призначають преднізолон по 30 мг на добу з поступовим зниженням дози або його аналог.

Доцільно призначати препарати, які зменшують проникливість капілярів: рутин, аскорутин, аскорбінову кислоту, глюконат кальцію, вітаміни групи В, А, нікотинову кислоту, з десенсибілізуючих- димедрол, тавегіл, супрастин, діазолін. Хворим з важкою формою бешихи і вираженими симптомами інтоксикації проводять дезінтоксикаційну терапію (гемодез, реополіглюкін, 5% розчин глюкози з додаванням корглікону, кокарбоксилази, діуретиків - лазиксу).

При бульозній формі бешихи підрізають пухирі і накладають пов'язку з розчином риванолу, фурациліну або ектерициду. На ерозивну поверхню застосовують марганцево-вазелінові пов'язки, вінілін, пелоїдин - останні два - лише при ерозії без гнійного виділення. Місцеве лікування поєднують з призначенням фізіотерапевтичних процедур - у гострому періоді УВЧ, УФО і лазеротерапії, в період реконвалесценції - індуктотермії, електрофорезу йодистого калію, хлориду кальцію, лідази, озокериту або парафіну, радонових ванн. стрептококовий бешиха інфекція

За особами, які перехворіли на первинну і повторну бешиху, проводять диспансерне спостереження протягом З міс., при частих рецидивах - не менше ніж 2 роки. Диспансеризації підлягають також особи з несприятливими залишковими явищами після лікування: інфільтрацією шкіри, стійким набряковим синдромом, лімфостазом, збільшеними і болючими реґіонарними лімфовузлами.

Після перенесеної первинної, повторної і рідко рецидивуючої бешихи з залишковими явищами вводять біцилін-5 (1500000 ОД внутрішньом'язово) через кожні 4 тиж. протягом 3-4 міс. Такий самий курс ін'єкцій проводять при вираженій сезонності рецидивів, починаючи за 2 міс. до можливого захворювання. Хворим з частими і багаторазовими рецидивами біцилін-5 вводять щомісяця протягом 2-3 років. Окремим хворим препарат дають через кожні 2 тиж., поступово збільшуючи інтервали між введенням до 3-4 тиж. Одночасно призначають стимулятори імунної системи (метилурацил, продигіозан), фізіотерапію прогностично несприятливих наслідків, загально-зміцнююче лікування (полівітаміни, екстракт елеутерококу, настойка кореня женьшеню, пантокрин). Показані санація вогнищ хронічної стрептококової інфекції, лікування мікозів. У ряді випадків, якщо умови праці зв'язані з переохолодженням і мікротравмами, доцільним є раціональне працевлаштування осіб після перенесеної бешихи.

Профілактика та заходи в осередку. Важливого значення надають дотриманню правил гігієни, захисту цілісності шкіри, лікуванню хронічного тонзиліту, запобіганню ангін, загартуванню організму. Протиепідемічні заходи в осередку не проводять.

Размещено на Allbest.ru