Експериментальне дослідження спазмолітичних властивостей неопіоїдних анальгетиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПАЗМОЛІТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ НЕОПІОЇДНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ

14.03.05 - фармакологія

НЕФЬОДОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

КИЇВ - 2010

Анотація

Нефьодов О.О. Експериментальне дослідження спазмолітичних властивостей неопіоїдних анальгетиків. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. ДУ «Інститут фармакології і токсикології АМН України», Київ - 2010.

Дисертацію присвячено встановленню та порівняльному аналізу у ненаркотичних анальгетиків міотропного спазмолітичного компоненту та у класичних спазмолітиків антиноцицептивних властивостей на моделях болю, не пов'язаних зі спазмом, для обґрунтування та створення найбільш ефективних комбінацій цих груп лікарських засобів.

Експериментальним шляхом встановлено, що неопіоїдні анальгетики проявляють концентраційно-залежні вазодилататорні властивості in vitro на сегментах грудної аорти щурів та знижують тонус кишечника щурів. По відношенню до гладенької мускулатури аорти за спазмолітичною активністю (за ступенем збільшення ЕС₅₀) досліджені препарати можна розташувати в ряду: піродазол > кеторолак > мелоксикам > лорноксикам > парекоксиб > диклофенак натрію > метамізол > декскетопрофен; за спазмолітичною ефективністю (за ступенем збільшення сили спазмолітичного ефекту) анальгетики розподілилися наступним чином: мелоксикам > декскетопрофен > диклофенак натрію > метамізол > піродазол > кеторолак > парекоксиб > лорноксикам). Спазмолітичні властивості НПЗЗ в середньому на 30-50% поступаються класичним спазмолітикам. Встановлено, що ці препарати підвищують рівень стабільних метаболітів оксиду азоту, що може мати значення у спазмолітичній дії досліджуваної групи лікарських засобів.

Фармакологічними дослідами встановлено, що класичні спазмолітики проявляють анальгетичні властивості на моделях болю неспастичного ґенезу. Препарати вінборон, папаверин та дротаверин проявляють достатній антиноцицептивний ефект у порівнянні з новими анальгетиками та традиційними ННА. При цьому антиноцицептивна активність спазмолітиків в середньому на 40-60% менша ніж у НПЗЗ. Показано, що цей ефект досліджуваної групи препаратів не має опіатергічного компоненту.

Встановлені особливості спазмолітичного компоненту ненаркотичних анальгетиків та антиноцицептивного ефекту спазмолітичних засобів, що є передумовою для подальшої розробки ефективних комбінацій лікарських засобів цих двох фармакологічних груп та раціоналізації фармакотерапії больових синдромів.

З 10 досліджених комбінацій виділена комбінація-лідер (кеторолак з дротаверином у співвідношенні 1:1,2, володіє вираженими анальгетичними та спазмолітичними властивостями) на яку отримано позитивне рішення про видачу патенту на винахід.

Ключові слова: спазмолітичний компонент, ненаркотичні анальгетики, анальгетична активність, класичні спазмолітики.

Аннотация

Нефёдов А.А. Экспериментальное исследование спазмолитических свойств неопиоидных анальгетиков. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.05 - фармакология. ДУ «Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины», Киев - 2010.

Диссертация посвящена выяснению и сравнительному анализу миотропного спазмолитического компонента у ненаркотических анальгетиков и антиноцицептивных свойств у классических спазмолитиков на моделях боли, не связанных со спазмом, с целью обоснования и создания наиболее эффективных комбинаций этих групп лекарственных средств.

Экспериментальным путем установлено, что неопиоидные анальгетики in vitro на препаратах грудной аорты крыс проявляют концентрационно-зависимые вазодилятирующие свойства и снижают тонус кишечника. В условиях моделирования спазма фенилэфрином при использовании методики миографической регистрации сократительной активности гладких мышц изолированнных сегментов аорты исследуемые препараты по спазмолитической активности (по степени увеличения ЕС₅₀) можно расположить в ряду: пиродазол > кеторолак > мелоксикам > лорноксикам > парекоксиб > диклофенак натрия > метамизол > декскетопрофен; по спазмолитической эффективности (по степени увеличения силы спазмолитического эффекта) ненаркотические анальгетики расположились следующим образом: мелоксикам > декскетопрофен > диклофенак натрия > метамизол > пиродазол > кеторолак > парекоксиб > лорноксикам; Эти спазмолитические свойства НПВС в среднем на 30-50% уступают классическим спазмолитикам. При исследовании спазмолитических характеристик на изолированных отрезках кишечника по методу Магнуса по степени уменьшения спастического состояния исследуемые антиноцицептивные средства можно расположить в следующей последовательности: кеторолак (30мг/мл) > пиродазол (2,5 мг/мл) > диклофенак натрия (25 мг/мл) > мелоксикам (10мг/мл) > метамизол (500 мг/мл) > декскетопрофен (25 мг/мл) > парекоксиб (40мг/мл) > лорноксикам (4 мг/мл).

Для изучения механизмов спазмолитического действия неопиоидных анальгетиков исследован уровень стабильных метаболитов оксида азота в сыворотке крови при 8-дневном введении препаратов в среднетерапевтической дозе. Установлено, что анальгетики повышают уровень стабильных метаболитов оксида азота в сыворотке крови, при чем максимальное их увеличение вызывали декскетопрофен и мелоксикам. Полученные данные могут раскрывать один из возможных компонентов спазмолитического действия исследуемой группы лекарственных средств.

Фармакологическими опытами установлено, что классические спазмолитики проявляют значительные анальгетические свойства на моделях боли неспастического генеза. В результате скрининговых исследований рассмотрен фармакологический спектр миотропных препаратов, были определены наиболее эффективные дозы, которые использовались в дальнейшем для исследований. Так, в тесте электрокожного раздражения корня хвоста крысы и на модели «горячей пластины» у мышей, винборон (9 мг/кг), папаверина гидрохлорид (9 мг/кг) и дротаверин (3, 6 мг/кг) обладали достаточными антиноцицептивными свойствами. Антиноцицептивная активность спазмолитиков в среднем на 40-60% меньше чем у НПВС. При этом установлено, что этот эффект исследуемой группы препаратов не имеет опиатергического компонента в механизме анальгетического действия, что подтверждалось отсутствием значимых изменений этого параметра при совместном использовании с налоксоном.

Установленные особенности спазмолитического компонента ненаркотических анальгетиков и антиноцицептивного эффекта спазмолитических средств являются предпосылкой для дальнейшей разработки эффективных комбинаций лекарственных средств этих двух фармакологических групп и рационализации фармакотерапии болевых синдромов.

На основании проведенных исследований было изучено более десяти комбинаций неопиоидных анальгетиков и спазмолитических средств. Причем среди препаратов миотропного действия преимущество отдавалось дротаверину, как классическому препарату, который в первую очередь используется длительное время для лечения боли спастического характера и обладает достаточно выраженными характеристиками в терапии боли неспастического генеза на экспериментальном этапе исследований. В первую очередь акцентировалось внимание на проблеме обезболивающего эффекта, который оценивали по трем показателям: длительность анальгезии, скорость возникновения максимального обезболивающего эффекта и интенсивность антиноцицептивного потенциала. На моделях электрокожного раздражения корня хвоста у крыс и «горячей пластины» у мышей наиболее показательно по всем трем вышеуказанным характеристикам проявили себя комбинации кеторолак (5 мг/кг) + дротаверин (6 мг/кг) и кеторолак (10 мг/кг) + дротаверин (6 мг/кг) соответственно. В результате этого, для исследования спазмолитических характеристик данная комбинация была исследована на модели миографической регистрации на изолированных фрагментах аорты крыс. Полученные данные показали, что в сравнении с монотерапией кеторолаком и дротаверином вышеуказанная комбинация проявляет более высокую спазмолитическую активность. Результатом проведенной работы явилось получение положительного решения о выдаче патента на изобретение.

Ключевые слова: спазмолитический компонент, ненаркотические анальгетики, анальгетическая активность, классические спазмолитики.

Summary

Nefedov A.A. Experimental research of spasmolytic properties of nonopioid analgetics. - Manuscript.

Dissertation for academic degree of candidate of medical sciences by speciality 14.03.05 - Pharmacology. State organisation «Institute of Pharmacology and Toxicology, Academy of Medical Sciences of Ukraine», Kiev - 2010.

The aim of this study was to evaluate and comparatively analyze the myotropic spasmolytic component of non-narcotic analgetics and antinociceptive abilities of classical spasmolytics on the models of pain which are not spasm-associated and to purpose the most effective combinations of these drugs.

It has been shown experimentally that nonopioid analgetics show concentration-dependent vasodilator effect on isolated rat thoracic aortas and decrease intestine smooth muscle tone in vitro. Investigated drugs in respect of aortas smooth muscle can be arranged by spasmolytic activity (by degree of EC₅₀ increase) as follows: pyrodazol > ketorolac > meloxicam > lornoxicam > parecoxib > diclofenac sodium > metamizole > dexketoprofen; and by spasmolytic effectiveness (by degree of spasmolytic effect force increase) as follows: meloxicam > dexketoprofen > diclofenac sodium > metamizole > pyrodazol > ketorolac > parecoxib > lornoxicam. Spasmolytic properties of NSAIDs are inferior to the same of classical spasmolytics on the average by 30-50%. These drugs were established to increase nitric oxide stable metabolites level that could be one of the mechanisms of action of the drugs that were investigated.

Classical spasmolytics demonstrate considerable analgesic properties on nonspastic genesis pain models. Drugs vinborone, papaverine and drotaverine show sufficient antinociceptive effect as compared to the new analgetics and traditional NSAIDs and NNA. This effect of the drugs investigated group was without of opiatergic component.

The established peculiarities of spasmolytic component of non-narcotic analgetics and antinociceptive effect of spasmolytics are the basis for the further development of effective drug combinations of these two pharmacological groups and optimization of pain syndromes pharmacotherapy. From 10 new investigated combinations the leader drug combination has been selected and patented.

Key words: spasmolytic component, non-narcotic analgetics, analgesic activity, classical spasmolytics.

Перелік умовних скорочень

ЦНС - центральна нервова система;

ННА - ненаркотичні анальгетики;

НПЗЗ - нестероїдні протизапальні засоби;

в/о - внутрішньоочеревинне введення;

ГМ - гладенькі м`язи;

ЕС₅₀ - концентрація лікарського засобу, яка викликає реакцію, відповідну половині максимального ефекту;

ЕС₇₅ - концентрація лікарського засобу, яка викликає реакцію, відповідну 75% максимального ефекту.

неопіоїдний анальгетик спазмолітичний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Біль - найчастіший симптом багатьох захворювань, у тому числі й таких, що виникають внаслідок спазму гладеньких м`язів. Препарати, які зменшують спазм, усувають ноцицептивний осередок збудження у внутрішніх органах і тим самим реалізують свій ефект як знеболюючі засоби [О.К. Баранська, 2009; І.Н. Скрипник, 2008]. На сьогодні досить детально вивчені механізми периферичного компоненту дії спазмолітичних засобів, та практично немає даних про нейротропну дію міотропних спазмолітиків [П.Л. Щербаков, 2007; М.В.Пчелінцев, 2009]. Відомо, що виникнення ноцицептивного подразнення може сприяти розвитку спазму гладеньких м'язів в системах кровообігу, дихання, жовчо- і сечовиділення. Це приводить до порушення гомеостазу, наростання больової перцепції та потребує застосування анальгетиків [В.Й. Мамчур, 2009; V.Tortorici, 2009; К.Г. Щокіна, 2009]. Болезаспокійливі препарати центрального типу дії можуть змінювати тонус гладенької мускулатури внутрішніх органів і виявляти спазмолітичну або спазмогенну дію [K. Shimamura, 2005; Д.А. Харкевич, 2008; С.М. Дроговоз, 2008]. Однак даних щодо впливу ненаркотичних анальгетиків, яким притаманний як центральний, так і периферичний компоненти дії, на гладенько-м'язовий тонус недостатньо. Проте, враховуючи механізми їх дії, можна припустити, що для них теж може бути властивий цей ефект.

Оскільки спостерігається певний взаємозв'язок між болезаспокійливою активністю й міотропною дією лікарських препаратів беззаперечний інтерес представляє дослідження спазмолітичної / спазмогенної дії анальгетиків [А.І. Соловйов, 2009; T.J. Jerde, 2005; S. Ito, 2006; C.C. Wen, 2008], експериментальна оцінка залежності цього ефекту від ступеня антиноцицептивної активності препаратів та вивчення їх механізмів. Це може слугувати основою для рекомендацій щодо ефективності та безпечності застосування тих або інших анальгетиків за умов болю, зумовленого спазмом гладенької мускулатури внутрішніх органів і судин. Отримані результати сприятимуть розробці нових підходів до усунення больових синдромів шляхом пошуку оригінальних лікарських засобів або створення ефективних комбінованих препаратів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана як фрагмент планових науково-дослідних робіт кафедри фармакології, клінічної фармакології та фармакоекономіки Дніпропетровської державної медичної академії «Фармакологічний аналіз адаптивних функцій мозку та його структурно-функціональної організації в умовах експериментальної патології ЦНС» (№ держреєстрації 0104U005740), "Експериментально-теоретичне обґрунтування особливостей болезаспокійливої та нейропротекторної медикаментозної терапії в умовах моделюємої патології" (№ держреєстрації 0104U006269).

Мета роботи та завдання дослідження. Експериментально-теоретичне обґрунтування доцільності створення нових комбінацій неопіоїдних анальгетиків та спазмолітичних засобів на підставі дослідження міотропних властивостей ненаркотичних анальгетиків та анальгетичної активності спазмолітиків.

Згідно з метою дослідження були сформовані наступні задачі:

1. Визначити характер впливу неопіоїдних анальгетиків на скоротливу здатність гладенької мускулатури кровоносних судин (сегменти аорти) і порожнинних внутрішніх органів (відрізки кишківника).

2. З'ясувати ступінь та провести порівняльний аналіз болезаспокійливої активності традиційних і нових спазмолітичних засобів при різних видах ноцицептивного подразнення (термічне, електрошкірне) на різних рівнях інтеграції больової перцепції (сегментарної, надсегментарної).

3. Встановити та проаналізувати співвідношення анальгетичного й міотропного ефектів неопіоїдних анальгетиків.

4. Вивчити фармакологічні властивості комбінованого застосування неопіоїдних анальгетиків та спазмолітиків з метою подальшого створення нового, більш ефективного комбінованого лікарського засобу.

Об'єкт дослідження - сегментарні та надсегментарні рівні больової перцепції.

Предмет дослідження - неопіоїдні анальгетики (метамізол, диклофенак натрію, декскетопрофен, кеторолак, мелоксикам, лорноксикам, парекоксиб, піродазол) та класичні спазмолітичні засоби (папаверин, платифілін, бендазол, дротаверин, вінборон), анальгетичні та спазмолітичні властивості.

Методи дослідження - фармакологічні, фізіологічні, біохімічні та статистичні.

Наукова новизна отриманих даних. Поглиблено уявлення фармакодинаміки нестероїдних протизапальних засобів завдяки виявленню їх спазмолітичної активності, а також розкриті нові фармакологічні властивості класичних спазмолітиків не тільки як спазмоанальгетиків, а й як таких, що виявляють болезаспокійливу дію при ноцицепції неспастичного ґенезу.

Вперше в експерименті встановлено, що вплив ненаркотичних анальгетиків на ізольований кишківник та сегменти грудної аорти (in vitro) білих щурів характеризується розвитком спазмолітичного ефекту, нерівнозначного у досліджуваних лікарських препаратів. За ефективністю спазмолітичного ефекту за умов моделювання спазму фенілефрином на ізольованих сегментах аорти максимальну спазмолітичну дію виявив мелоксикам; за умов моделювання спастичного стану гістаміном на кишківнику активність інших досліджуваних лікарських засобів перевищував кеторолак.

Вперше показано, що ненаркотичні анальгетики підвищують рівень стабільних метаболітів оксиду азоту у сироватці крові щурів при тривалому курсовому введенні, що може бути пов'язано із спазмолітичною дією досліджуваних препаратів. Максимальний вплив на вищевказані показники проявили препарати декскетопрофен та мелоксикам.

Вперше досліджені класичні спазмолітичні лікарські засоби на моделях болю неспастичного ґенезу. Показано, що ці препарати володіють антиноцицептивною активністю, що може бути враховано при створенні нових комбінацій ненаркотичних анальгетиків та спазмолітиків. За силою анальгетичної дії на моделях болю неспастичного ґенезу препарат вінборон перевищує аналогічну активність інших досліджуваних засобів.

Практичне значення і впровадження роботи в практику. Робота є експериментально-теоретичним дослідженням, яке поглиблює уявлення про міотропну дію ненаркотичних анальгетиків (метамізол, диклофенак натрію, декскетопрофен, кеторолак, мелоксикам, лорноксикам, парекоксиб, піродазол) та анальгетичну дію класичних спазмолітиків (папаверин, платифілін, бендазол, дротаверин, вінборон). Результати роботи експериментально обґрунтовують доцільність використання ненаркотичних анальгетиків при болях не тільки запального, але і спастичного характеру, а також використання спазмолітиків при ноцицепції, зумовленої не тільки спазмом, але й іншої природи. Отримані дані зумовлюють інтерес для подальшого створення більш ефективних комбінацій болезаспокійливих засобів.

Результати дисертаційної роботи впроваджено в навчальний процес на кафедрах фармакології Дніпропетровської державної медичної академії, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Одеського державного медичного університету, Харківського національного медичного університету, Луганського державного медичного університету, Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою науковою працею автора. Внесок дисертанта у її виконання полягає у визначенні мети і задач роботи, проведенні патентно-інформаційного пошуку, експериментальних досліджень, наукового аналізу та інтерпретації отриманих результатів, формулюванні основних положень та висновків дисертації. Автором особисто проведена статистична обробка даних, підготовка наукових праць до публікації за основними положеннями дисертації, написання і оформлення дисертації та автореферату.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені та обговорені на засіданнях регіонального відділення товариства фармакологів України (Дніпропетровськ, 2008, 2009 роки), V Міжнародній медико-фармацевтичній конференції студентів та молодих вчених (Чернівці, 2008), VI науково-практичній конференції з міжнародною участю студентів та молодих вчених (Ужгород, 2008), Всеукраїнському конгресі «Сьогодення та майбутнє фармації» (Харків, 2008), VIIIнауковій конференції студентів та молодих вчених (Дніпропетровськ, 2008), міжнародній конференції студентів та молодих вчених (Київ, 2008), міжнародній конференції студентів та молодих вчених (Полтава, 2008), науково-практичній конференції «Вклад молодих вчених в розвиток медичної науки і практики» (Харків, 2008), VIII всеукраїнській науково-практичній конференції за участю міжнародних спеціалістів «Клінічна фармація в Україні» (Харків, 2008), XII Конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (Івано-Франківськ-Київ-Чикаго, 2008), Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених, присвяченої 150-річчю з дня народження проф. М.Ф. Гамалії «Молодь - медицині майбутнього» (Одеса, 2009), VІ Міжнародній медико-фармацевтичній конференції студентів та молодих вчених (Чернівці, 2009), VI міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Сьогодення та майбутнє медицини» (Вінниця, 2009), 78міжвузівській науковій конференції студентів та молодих вчених з міжнародною участю «Працюємо, творимо, презентуємо» (Івано-Франківськ, 2009), VIIIInternational Congress of medical sciences (Sofia, Bulgaria, 2009), 43 Всеросійській науковій конференції з міжнародною участю студентів і молодих вчених «Актуальні проблеми теоретичної, експериментальної, клінічної медицини та фармації» (Тюмень, 2009).

Публікації. За матеріалами дисертації опублікована 21 наукова робота, в яких повною мірою відображено її зміст, в тому числі 5 статей, з них 4 - у наукових фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 1 патент та 15 тез у матеріалах з'їздів, конгресів, науково-практичних конференцій та симпозіумів.

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи досліджень. Експериментальні дослідження виконані на 706 білих статевозрілих нелінійних щурах масою 160-270 г та 668 білих нелінійних мишах масою 17-23 г. Тварини обох статей утримувалися на стандартному раціоні віварію Дніпропетровської державної медичної академії. Всі експериментальні дослідження здійснювали відповідно до Методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України [О.В.Стефанов, 2001], вимог Європейської конвенції із захисту лабораторних тварин (Страсбург, 1986), «Положення про використання тварин в біомедичних дослідженнях» [О.В. Стефанов, 2002]. Протоколи експериментальних досліджень та їх результати затверджені рішенням комісії з біоетики Дніпропетровської державної медичної академії (протокол № 5 від 27.05.2009 р.)

Предметом фармакологічних досліджень були:

1) нестероїдні протизапальні засоби: кеторолак, 5-10 мг/кг (р-н для ін'єкцій, амп. 30 мг, «Ranbaxi», Індія); декскетопрофен, 2,5-5 мг/кг (р-н для ін'єкцій, амп. 50 мг, “Berlin-Chemie AG”, Німеччина); диклофенак натрію, 5-10 мг/кг (р-н для ін'єкцій, амп. 75 мг, «Hexal AG», Німеччина); метамізол, 200 мг/кг (50%-ний р-н в амп., «Дарниця», Україна); мелоксикам, 1 мг/кг (р-н для ін'єкцій, амп. 15 мг/1,5 мл, «Boehringer Ingelheim», Німеччина); лорноксикам, 0,3 мг/кг (пор. д/ін. фл. 8 мг, «Nycomed», Дан./Австр.); парекоксиб, 1 мг/кг (пор. д/п ін. р-на фл. 40 мг, «Pfizer», США); піродазол, 2,5 мг/кг (експериментальна субстанція);

2) спазмолітичні засоби: дротаверин, 3-12 мг/кг (р-н для ін'єкцій, амп. 40 мг, «Chinoin», Угорщина); папаверину гідрохлорид, 3-12 мг/кг (2% р-н в амп., «Дарниця», Україна); платифіліну гідротартрат, 0,3-0,9 мг/кг (0,2% р-н в амп., «Здоров'я», Україна); бендазол, 1-6 мг/кг (1% р-н в амп., «Дарниця», Україна); вінборон, 3-12 мг/кг (експериментальна субстанція).

Для проведення досліджень спазмолітичної активності in vitro використовували методику міографічної реєстрації скоротливої активності гладеньких м'язів. Досліди виконані на спеціально сконструйованій установці на базі А.с. №1028315. Для приготування всіх буферних розчинів Кребса використовували хімічно чисті реактиви компанії «Сінбіас» (Україна), які розчиняли у дистильованій воді. Досліди проводили на ізольованих кільцевих сегмантах аорти щурів, що були закріплені в робочій камері з одного боку до стаціонарного гачка, а з іншого - до штоку тензодатчика. Всі тестування проводилися в ізометричному режимі при початково заданому натягненні. Оцінку вазоділататорних ефектів досліджуваних лікарських препаратів проводили на фоні підвищеного судинного тонусу препаратів аорти, який моделювали застосуванням розчину фенілефрину (10^-6 моль/л). Робочі розчини насичували газовою сумішшю (95% О₂ та 5% СО₂). За допомогою автоматичного термостата температура розчину в камері підтримувалась на рівні 37±0,5^оС. Запис скоротливої активності ізольованих судинних препаратів здійснювали за допомогою аналогово-цифрового перетворювача, під'єднаного до персонального комп'ютера.

Оцінку спазмолітичної активності досліджуваних препаратів проводили за методом Магнуса на відрізках тонкого кишківника білих нелінійних щурів [Я.І.Хаджай, 1966]. Для характеристики тонусзнижуючої дії досліджуваних препаратів вивчався їх вплив на кишківник, що знаходився у стані підвищеного тонусу (спастичного стану), викликаного фармакологічним агентом (0,1%розчином гістаміну дигідрохлориду).

Для оцінки антиноцицептивної активності знеболюючих та спазмолітичних засобів використаний метод електричного подразнення кореня хвоста щура [M.N.Caroll et al., 1960], з чіткою реакцією вокалізації, що в експериментальній фармакології болю та знеболювання розцінюється як показник залучення не тільки сегментарних, так і супрасегментарних рівнів замикання аверсивних сигналів; модель оцтовокислих «корчів», в основі якої лежить хімічне больове подразнення [Ю.Н.Васильев, 1978]; модель термічного («гаряча пластина») подразнення кінцівок мишей [E. Komlos et al., 1950], у якій задіяні периферичні механізми формування болю.

Визначення стабільних метаболітів оксиду азоту за Грисом в біологічному матеріалі [Н.В. Горбунов, 1995] проводили з використанням наступних реактивів: депротеінізатор: 750 мг ZnSO₄ + 100 мг NaOH до 100 мл Н₂О; реактив Гриса (10 г у 90 мл 12,5% оцтової кислоти). До 0,2 мл біоматеріалу додавали 2,0 депротеінізатора та інкубували 15 хв при температурі 27-30⁰С. Потім проби центрифугували при 1500об/хв на протязі 20 хв. Супернатант кількісно переносили у чисту пробірку й додавали 1 мл реактиву Гриса. Проби залишали на 15 хв при кімнатній температурі, після цього спектрофотометрували при 540 нм. Контролем служили 2 мл дистильованої води та 1 мл реактиву Гриса.

Дані експериментів обробляли методами біостатистики за допомогою програм StatPlus 2006, OriginPro 7.5 (OriginLab Corporation, США), Microsoft Excel 2003. Математична обробка включала розрахунки середніх арифметичних значень (М), їх похибок (±m).

Встановлення достовірності міжгрупових відмінностей по значеннях показника порогу больового реагування проводилося за допомогою параметричного t-критерію Ст'юдента, критерію рангових сум Вілкоксона (Wilcoxon Rank-Sum test), критерію Манна-Уітні та методу однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) [С.Н. Лапач, 2001; Г.Ф. Лакин, 1990; О.П. Минцер, 1982; Р.Б. Стрелков, 1986].

Відмінності вважали статистично достовірними при рівні Р < 0,05.

Перед застосуванням параметричних критеріїв проводилася перевірка гіпотези про нормальний закон розподілу випадкових величин (за критеріями Колмогорова-Смірнова з поправкою Лілліфорса та Шопіро-Уілка).

Результати та їх обговорення.

Вплив анальгетиків на міотропну активність та больову чутливість у тварин. Проведені дослідження, які відображають характеристику впливу неопіоїдних анальгетиків на гладеньку мускулатуру судин (сегменти грудної аорти щурів) та гладеньком'язові внутрішні органи (відрізки кишківника щурів) .

Дослідження дилятаторних реакцій неопіоїдних анальгетиків на ізольованих препаратах грудної аорти проводилися на фоні попереднього скорочення її ГМ фенілефрином в концентрації 10^-6 моль/л. Результати експериментів свідчать, що всі досліджені ненаркотичні анальгетики в тій або іншій мірі виявляють спазмолітичні властивості дозозалежного характеру (рис. 1).

Рис. 1. Дилататорна активність сегментів грудної аорти активованих фенілефрином (10^-6 моль/л) під впливом неопіоїдних анальгетиків

Згідно отриманих результатів, за спазмолітичною активністю (за ступенем збільшення ЕС₅₀) досліджені препарати можна розташувати в ряду: піродазол > кеторолак > мелоксикам > лорноксикам > парекоксиб > диклофенак натрію > метамізол > декскетопрофен.

За спазмолітичною ефективністю анальгетики розподілилися наступним чином: мелоксикам > декскетопрофен > диклофенак натрію > метамізол > піродазол > кеторолак > парекоксиб > лорноксикам.

При аналізі та узагальненні результатів вивчення міотропної активності досліджуваних препаратів за методом Магнуса на ізольованих відрізках тонкого кишківника білих нелінійних щурів встановлено (рис. 2), що 0,1% розчин гістаміну дигідрохлориду викликав підвищення тонусу ГМ ізольованих ділянок тонкого кишківника білих щурів, що спонтанно скорочуються.

Рис. 2. Спазмолітична дія ННА на спазмованих 0,1% розчином гістаміну дигідрохлориду ізольованих відрізках тонкого кишківника щурів

Примітки: дія розчину гістаміну проявлялася в скороченні кишківника на 40%; абсолютна величина гістамінспазмованого кишківника (контроль) приймалася за 100%); * - Р < 0,05 (різниця достовірна порівняно з контролем); ^ - % відхилення від контролю.

Це проявлялося зменшенням довжини відрізків на 6-13 мм у всіх групах спостереження. Показано, що найбільш виражено спастичний стан ГМ ослабляв кеторолак (30 мг/мл): довжина ізольованих відрізків кишківника під впливом препарату була на 47,2% більшою у порівнянні з контролем (Р < 0,05). Препарати піродазол (2,5 мг/мл), диклофенак натрію (25мг/мл) та мелоксикам (10 мг/мл) також приблизно в два рази (Р < 0,05) збільшували довжину спазмованих ділянок тонкого кишківника. Помірну, але достатньо виражену спазмолітичну дію проявляли метамізол (500 мг/мл) (28,1%), декскетопрофен (25 мг/мл) (24,2%), парекоксиб (40мг/мл) (21,3%) та лорноксикам (4 мг/мл) (15,2%) щодо відповідних показників контролю (Р < 0,05).

При біохімічному аналізі сироватки крові щурів на рівень стабільних метаболітів оксиду азоту на фоні тривалого (8-денного) введення неопіоїдних анальгетиків показано, що вся досліджувана група в тій або іншій мірі підвищувала рівень вище зазначеного показника в сироватці крові. Найбільш виражено серед анальгетиків рівень метаболітів підвищували декскетопрофен (5 мг/кг) та мелоксикам (1 мг/кг) - на 371% (Р < 0,05) та 360% (Р < 0,05) відповідно у порівнянні з контролем. Препарати декскетопрофен (2,5 мг/кг), диклофенак натрію (10 мг/кг), піродазол (2,5 мг/кг) та метамізол (200 мг/кг) на 325% (Р < 0,05), 274% (Р< 0,05), 229% (Р < 0,05) та 219% (Р < 0,05) відповідно збільшували досліджуваний показник сироватки крові. Дещо менше, але достовірне збільшення проявляли диклофенак натрію (5 мг/кг) (200%; Р < 0,05), кеторолак (10 мг/кг) (169%; Р < 0,05), кеторолак (5мг/кг) (156%; Р < 0,05), парекоксиб (1 мг/кг) (122%; Р < 0,05) та лорноксикам (0,3мг/кг) (112%; Р < 0,05) у порівнянні з контролем.

При аналізі знеболюючої дії на моделі електрошкірного подразнення кореня хвоста у щурів пік антиноцицептивної активності досліджуваних неопіоїдних анальгетиків реєструвався при другому та третьому вимірюванні (через 60 та 90хв від початку експерименту) больового порогу. При цьому показники, які були зафіксовані при введенні тваринам фізіологічного розчину з розрахунку 0,1мл/100г, протягом всього дослідження достовірно не відрізнялися від даних вихідного стану.

При оцінці анальгетичної активності на моделі «гарячої пластини» у мишей показники знеболення анальгетиків були аналогічними із даними попередньої методики.

Експериментальні дослідження на моделі «оцтовокислі корчі» показали, що за умов оцтовокислих судом у досліджуваних анальгетиків спостерігалася антиноцицептивна активність різного ступеню вираженості.

Вплив класичних спазмолітиків на больову чутливість (in vivo) та міотропну активність (in vitro) у тварин. Метою досліджень було вивчення характеру дії класичних спазмолітиків на поріг больового реагування у тварин на моделях болю неспастичного генезу.

Дослідження анальгетичної активності спазмолітиків на моделі електрошкірного подразнення кореня хвоста у щурів показало, що платифіліну гідротартрат (рис. 3) в дозі 0,3 мг/кг на 30 хв проявляв максимальний анальгетичний ефект (58%; Р < 0,05) в порівнянні із вихідним фоном. У дозі 0,6мг/кг антиноцицептивна активність була менш виражена - максимум спостерігався на 60хв і склав 17,7% (Р > 0,05), а в дозі 0,9 мг/кг - вірогідних змін не було.

Результати наступної серії експериментальних досліджень показали, що дротаверин в дозі 6 мг/кг вже на 30 хв проявляв знеболюючий ефект на рівні 26,5% (Р < 0,05), максимум дії препарату спостерігався на 90 хв і становив 52,1% (Р < 0,05) в порівнянні із вихідним фоном. У дозах 9 мг/кг та 12 мг/кг пік анальгезії на 60 хв склав 29% (Р < 0,05) і 18,7% (Р < 0,05) відповідно.

За результатами досліджень папаверину гідрохлорид в дозі 9 мг/кг проявив виражений антиноцицептивний ефект вже на 30 хв дослідження 23% (Р>0,05), а пік знеболення на 90 хв склав 80,3% (Р < 0,05) в порівнянні із вихідним фоном. Однак, в дозі 6 мг/кг і 12 мг/кг анальгезія була менш виражена і склала на 30 хв дослідження 45,3% (Р < 0,05) і 27% (Р > 0,05) відповідно.

Рис. 3. Вплив спазмолітиків на поріг болю при електрошкірному подразненні у щурів

Примітка. * - Р < 0,05 по відношенню до вихідного стану.

Бендазол в дозі 2 мг/кг сприяв збільшенню порогу больової чутливості на 20,6% (Р < 0,05) на 30хв дослідження. В дозах 4 та 6 мг/кг достовірних змін антиноцицептивної активності не відмічалося.

Достатньо виражений анальгетичний ефект проявив і вінборон. Так, в дозі 3мг/кг максимальне значення підвищення порогу болю спостерігалося на 60 хв (35,7%; Р < 0,05). Посилення анальгезії на 90 хв реєструвалося при концентрації препарату 6 мг/кг (51,2%; Р < 0,05). Максимально значимі показники були отримані при дослідженні засобу у дозі 9 мг/кг. Так, за вказаних умов вже через півгодини від початку експерименту анальгезія склала 52% (Р < 0,05) з максимумом ефекту на 60хв (87,2%; Р < 0,05). Після цього поріг болю поступово почав відновлюватися і на 90 та 120 хв складав 73,8% (Р < 0,05) і 34,5% (Р > 0,05) відповідно. Подальше збільшення дози не приводило до підвищення анальгетичних властивостей препарату.

При оцінці знеболюючої дії спазмолітичних лікарських засобів на моделі «гарячої пластини» у мишей встановлено наступне: папаверину гідрохлорид найбільшу антиноцицептивну активність проявляв в дозі 9 мг/кг. Найвище значення підвищення порогу болю спостерігалося на 60 хв (62,7 %; Р < 0,05). Після цього відбувалося поступове відновлення порогу болю: на 90 хв він складав 50,9% (Р<0,05), а через дві години експерименту - 35,3% (Р < 0,05). Наступним за вираженістю болезаспокійливого ефекту був платифіліну гідротартрат. В дозі 0,6мг/кг на 30 хв він збільшував анальгезію на 28,7% (Р < 0,05), а на 60хв проявляв максимальний антиноцицептивний ефект (54,5%; Р < 0,05). Дещо нижчою антиноцицептивна активність виявилася у бендазолу, у якого найбільш виражена анальгезія спостерігалася в дозі 2 мг/кг. Анальгезія достовірно проявлялася через годину - 28,2% (Р < 0,05), після чого його активність зросла до максимуму і склала на 90 хв 49,6% (Р < 0,05). Через дві години від початку експерименту відбувалося відновлення порогу больової перцепції (19,7%; Р < 0,05).

При дослідженні дозозалежного ефекту дротаверину найбільш показовими виявилися результати, отримані в дозах 3 та 6 мг/кг. Так, в дозі 3 мг/кг вже через півгодини експерименту анальгетична активність збільшилася у 1,5 рази, на 60хв спостерігався пік знеболення (54,7%; Р < 0,05) із подальшим поступовим зниженням ефекту (на 90 хв - 39,3%; Р < 0,05). В дозі 6 мг/кг, антиноцицептивні характеристики препарату були дещо нижчими, але теж достовірно значимими - через годину експерименту максимальне значення складало 48,7% (Р<0,05). На 90 та 120 хв відбувалося відновлення порогу болю (30%; Р < 0,05) та -3,3%; Р > 0,05) відповідно). Найбільшу активність серед досліджених препаратів з групи спазмолітичних засобів проявив вінборон у дозі 9 мг/кг. Через 30 хв антиноцицептивний ефект збільшився у 1,5 рази (Р < 0,05), а через годину спостерігалося максимальне значення анальгезії: поріг болю підвищився у 1,8 рази у порівнянні з вихідним станом (Р < 0,05). На 90та 120 хв відбувалося поступове ослаблення знеболюючого ефекту (60,4% (Р<0,05) та 21% (Р > 0,05) відповідно).

При вивченні показників анальгетичної активності спазмолітичних засобів на моделі «оцтовокислі корчі» експериментальні дослідження показали, що у досліджуваних спазмолітиків також спостерігалася антиноцицептивна активність (рис. 4). Зокрема, на фоні введення бендазолу (2 мг/кг) кількість судом реєструвалася у 6,7 разів меншою (5,16 ± 0,47; Р < 0,05) відповідно у порівнянні з показниками групи контролю (34,83 ± 1,35; Р < 0,05), що можна оцінювати як виражений антиноцицептивний ефект. Достатній анальгетичний потенціал проявив дротаверин (6 мг/кг). Показник складав - 65,1% (Р < 0,05) у порівнянні із групою контролю. Натомість вінборон (9 мг/кг) зменшував кількість корчів лише у 2 рази (17,83 ± 0,94; Р < 0,05), Найнижчі показники знеболюючої дії у порівнянні із групою контролю виявив платифіліну гідротартрат (0,6 мг/кг) (30,83 ± 0,9; Р < 0,05).

Рис. 4. Анальгетична активність (%) на моделі «оцтовокислі корчі» під впливом внутрішньоочеревинного введення спазмолітичних засобів

Примітка. * - Р < 0,05 - по відношенню до контролю

Встановлення наявності опіатергічного компоненту анальгетичної активності спазмолітиків за умов попереднього введення налоксону (1 мг/кг) за 30 хвилин до ін`єкції досліджуваних лікарських препаратів показало, що анальгетичний ефект спазмолітичних засобів при ноцицептивних подразненнях термічного характеру не пов'язаний із впливом на опіоїдні рецептори (рис. 5).

Рис. 5. Вплив спазмолітиків та їх комбінацій з налоксоном (1 мг/кг - в/о, за 30хвилин) на поріг болю при термічному подразненні у мишей

Обгрунтування раціональних комбінацій неопіоїдних анальгетиків та класичних спазмолітиків.

З метою поглибленого аналізу особливостей дії ННА та спазмолітиків проведені дослідження, які відображають характеристику впливу комбінацій неопіоїдних анальгетиків та спазмолітичних засобів на гладеньку мускулатуру судин (сегменти грудної аорти щурів) та гладеньком'язових внутрішніх органів (відрізки кишківника щурів), зміни порогу больового реагування та антиноцицептивних властивостей після одночасного застосування ненаркотичних анальгетиків та спазмолітиків.

Оцінка анальгетичної активності комбінацій на моделі електрошкірного подразнення кореня хвоста у щурів показала, що комбінація диклофенаку натрію (10мг/кг, в/о) та дротаверину (6 мг/кг, в/о) проявила більшу ефективність знеболення у порівнянні із введенням самого диклофенаку натрію (10 мг/кг, в/о). Ефект диклофенаку натрію (10 мг/кг, в/о) з дротаверином (3 мг/кг, в/о) не змінювався у порівнянні з моновведенням нестероїдного протизапального засобу. Через 60 хв експерименту поріг болю підвищився на 63,5% (Р < 0,05). Найвище значення анальгезії спостерігалося через півтори години (90,2%; Р < 0,05)).

Наступна комбінація - мелоксикаму (1 мг/кг, в/о) та дротаверину (6 мг/кг, в/о) - не проявила виражених змін анальгетичних характеристик у порівнянні з монопрепаратом мелоксикамом. Так, вже на 60 хв спостерігався максимальний знеболювальний ефект (63,3%; Р < 0,05). Показники анальгезії комбінації практично повністю співпадали із показниками знеболюючої дії мелоксикаму (1мг/кг, в/о).

Найбільш тривалу та найвираженішу антиноцицептивну дію проявила комбінація кеторолаку (5 мг/кг, в/о) та дротаверину (6 мг/кг, в/о). Через годину від початку експерименту анальгезія збільшилася у 1,5 рази (Р < 0,05) по відношенню до вихідного стану. Найбільш вираженим ефект спостерігався на 90 хв (225%; Р<0,05). У подальшому знеболення продовжувало триматися на достатньому рівні: через дві години становило 208% (Р < 0,05), а через 150 хв - 104% (Р < 0,05). У порівнянні із дією кеторолаку (5 мг/кг), показники анальгезії комбінації значно перевищували показники НПЗЗ. Так, на кінець першої години та на 90 хв даний препарат достовірно знижував в 1,5 рази (Р < 0,05) больову чутливість у щурів із подальшим поступовим відновленням порогу болю.

Дещо меншу, але також достатньо виражену анальгетичну дію у порівнянні із попередньою комбінацією проявив кеторолак (10 мг/кг, в/о) з дротаверином (6 мг/кг, в/о). На 60 хв поріг больового відчуття збільшився на 40,9% (Р < 0,05), через півтори години анальгезія посилилася у 2,5 рази (Р < 0,05) у порівнянні із початковим станом. Максимальне значення спостерігалося на 120 хв і становило 177% (Р<0,05). Зниження показників знеболення спостерігалося на 150хв (59,3% (Р<0,05)). У порівнянні із монопрепаратом кеторолаком (10мг/кг, в/о) одночасне введення компонентів комбінації у декілька разів перевищувало його показники. Так, больовий поріг у тварин поступово підвищувався на 30 та 60 хв в 1,1 (Р < 0,05) і 1,7рази (Р < 0,05) відповідно перевищував показники вихідного стану. Максимальне ж значення анальгезії було зафіксоване на 90 хв (107%; Р < 0,05). На кінець другої години ця величина зменшилася в 2,1 рази та дорівнювала 37,7% (Р<0,05).

Наступна комбінація декскетопрофену (2,5 мг/кг, в/о) та дротаверину (6 мг/кг, в/о) не проявила достатнього посилення знеболюючого ефекту і практично не відрізнялася від монопрепарату за максимумом дії, але пролонгація ефекту була очевидною. На 60 хв збільшення анальгетичних показників відмічалося на рівні 57% (Р < 0,05). Через півтори та дві години анальгезія посилилась у 1,7 та 1,8разів відповідно (Р < 0,05). Відновлення порогу болю спостерігалося на 150хв (50,1%). Декскетопрофен (5 мг/кг, в/о) з дротаверином (6 мг/кг, в/о) проявили достатньо слабкий анальгетичний ефект, навіть при порівнянні з препаратом-референтом декскетопрофеном (5 мг/кг, в/о).

Комбінація лорноксикаму (0,3 мг/кг, в/о) та дротаверину (3 мг/кг, в/о) показала через годину експерименту анальгезію 68% (Р < 0,05), на 90 хв знеболення було у 1,7 рази вищими від показників початкового стану (Р < 0,05). Пік дії комбінації спостерігався через дві години (102% (Р < 0,05)). Анальгезія ж монопрепаратом лорноксикамом (0,3 мг/кг, в/о) на 30 хв характеризувалася підвищенням порогу больового реагування в 1,5 рази по відношенню до вихідної чутливості до болю. Через годину анальгетичний ефект склав 66% (Р < 0,05), а через півтори години - 40,2% (Р < 0,05). Натомість комбінація лорноксикаму (0,3 мг/кг, в/о) з дротаверином в дозі 6 мг/кг не дала очікуваних результатів.

В результаті скринінгових досліджень було розглянуто широкий спекр комбінацій нестероїдних протизапальних засобів та спазмолітиків і була визначена найбільш ефективна комбінація, яка використовувалася в подальшому для досліджень міотропної активності комбінацій за методикою міографічної реєстрації скоротливої активності гладеньких м`язів.

Наші дослідження показали, що комбінація кеторолаку з дротаверином має виражені спазмолітичні властивості (рис. 6). Згідно отриманих даних можна зробити висновок, що концентрація, яка відображає половину максимального ефекту комбінації анальгетика та спазмолітика нижча за таку ж у кеторолака та дротаверину при окремому їх дослідженні. Тому, активність комбінації за спазмолітичною дією вища, ніж у монопрепаратів.

Рис. 6. Дилататорна активність сегментів грудної аорти активованих фенілефрином (10^-6 моль/л) під впливом комбінації кеторолаку з дротаверином (ЕС₇₅), кеторолаку та дротаверину

Поглиблене вивчення механізмів дії досліджуваних комбінацій за методикою визначення стабільних метаболітів оксиду азоту в сироватці крові щурів показали, що всі неопіоїдні анальгетики в комбінації зі спазмолітиками в достатній мірі підвищують рівень стабільних метаболітів оксиду азоту в сироватці крові. Так, найбільш виражено серед досліджених комбінацій підвищували рівень метаболітів оксиду азоту кеторолак (5 мг/кг) + дротаверин (6 мг/кг) - 539,1% (Р < 0,05). У порівнянні з монопрепаратом кеторолаком (5 мг/кг) комбінація збільшує рівень метаболітів у 2,4 рази. Сумісне введення кеторолаку (10 мг/кг) з дротаверином (6мг/кг) та диклофенаку натрію (10 мг/кг) з дротаверином (6 мг/кг) в 5,5 рази (Р<0,05) та 5,1 рази (Р < 0,05) відповідно збільшували досліджуваний показник сироватки крові. Натомість відмінності дії комбінації від введення кеторолаку (10мг/кг) та диклофенаку натрію (10 мг/кг) як монопрепаратів склали підвищення досліджуваних метаболітів у 1,3 рази. Дещо менше, але достовірне збільшення проявляли лорноксикам (0,3 мг/кг) з дротаверином (3 мг/кг) (252,7%; Р < 0,05)) та декскетопрофен (2,5 мг/кг) з дротаверином (6 мг/кг) (201,7%; Р < 0,05)) у порівнянні з контролем. Дія комбінації у порівнянні з монопрепаратами (лорноксикам (0,03мг/кг) та декскетопрофен (2,5 мг/кг)) була вищою у 1,1 рази та 1,3 рази відповідно.

Висновки

В дисертації наведене теоретичне та експериментальне вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні доцільності використання неопіоїдних анальгетиків в якості засобів із спазмолітичною активністю в комбінованій терапії болю та визначення антиноцицептивних властивостей спазмолітичних препаратів на моделях болю неспастичного походження.

1. Неопіоїдні анальгетики в умовах експерименту проявляють спазмолітичні властивості. При дослідженні на грудній аорті щурів in vitro за спазмолітичною активністю (за ступенем збільшення ЕС₅₀) досліджені препарати можна розташувати наступним чином: піродазол > кеторолак > мелоксикам > лорноксикам > парекоксиб > диклофенак натрію > метамізол > декскетопрофен; за спазмолітичною ефективністю (за ступенем збільшення сили спазмолітичного ефекту) анальгетики розподілилися в ряду: мелоксикам > декскетопрофен > диклофенак натрію > метамізол > піродазол > кеторолак > парекоксиб > лорноксикам.

2. При дослідженні in vitro на спазмованому розчином гістаміну дигідрохлориду кишечнику щурів в оптимальній концентрації за силою спазмолітичної дії вивчені неопіоїдні анальгетики можна розташувати наступним чином: кеторолак > піродазол > диклофенак натрію > мелоксикам > метамізол > декскетопрофен > парекоксиб > лорноксикам.

3. Ненаркотичні анальгетики (8-денне введення, в/о) підвищують рівень стабільних метаболітів оксиду азоту в сироватці крові, що може пояснювати або бути пов'язаним в деякій мірі із механізмом їх спазмолітичної дії. За ступенем кількісного рівня стабільних метаболітів оксиду азоту досліджені препарати можна розташувати таким чином: декскетопрофен (5 мг/кг) > мелоксикам (1 мг/кг) > декскетопрофен (2,5 мг/кг) > диклофенак натрію (10мг/кг) > піродазол (2,5мг/кг) > метамізол (200 мг/кг) > диклофенак натрію (5мг/кг) > кеторолак (10 мг/кг) > кеторолак (5 мг/кг) > парекоксиб (1 мг/кг) > лорноксикам (0,3мг/кг).

4. В основі порівняльного вивчення анальгетичної активності дротаверину, бендазолу, папаверину, платифіліну та вінборону на експериментальних моделях болю встановлено, що вінборон найбільш ефективний у зниженні проявів болю неспастичного ґенезу (зниження інтенсивності болю на 87,2% для вінборону, проти 80,3% для папаверину, 57,6% для платифіліну, 52,1% для дротаверину та 20,6% для бендазолу на моделі «електрошкірного подразнення кореня хвоста»). В реалізації антиноцицептивної активності класичних спазмолітиків відсутній опіатергічний налоксон-залежний компонент на моделях болю неспастичного ґенезу.

5. Встановлена вираженість анальгетичного й міотропного ефектів ненаркотичних анальгетиків з метою експериментально-теоретичного обґрунтування можливих раціональних комбінацій неопіоїдних анальгетиків та препаратів із спазмолітичною активністю. Виділена комбінація-лідер (кеторолак з дротаверином у співвідношенні 1: 1,2), яка володіє достатньо вираженими анальгетичними та спазмолітичними властивостями завдяки потенціюванню ефектів складових комбінації.

Практичні рекомендації

1. В умовах помірного спастичного стану більш доцільне застосування неопіоїдних анальгетиків: окрім анальгетичної, вони проявляють протизапальну та спазмолітичну дію.

2. При больових синдромах різного ґенезу слабкої та помірної інтенсивності доцільно використовувати спазмолітичні засоби. Застосування цих препаратів не тільки блокує спастичний біль, але і уповільнює ноцицептивні явища іншої природи, що може бути основою для подальшої розробки нових перспективних комбінацій анальгетиків та спазмолітичних засобів.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Нефьодов О.О. Спазмолітичні засоби проявляють властивості центральних анальгетиків в експерименті / О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур // Фармакологія та лікарська токсикологія. - 2008. - № 4 (5). - С. 43-49. (особистий внесок дисертанта: виконання експериментальної частини, аналіз та узагальнення даних, написання статті).

2. Нефьодов О.О. Фармакологічні аспекти впливу нестероїдних протизапальних засобів та класичних спазмолітиків на вісцеральний біль в експерименті / О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур // Фармакологія та лікарська токсикологія. - 2009. - №1 (8). - С. 15-19. (особистий внесок дисертанта: виконання експериментальної частини, аналіз та узагальнення даних, написання статті).

3. Нефьодов О.О. Фармакологічний аналіз механізму дії спазмолітичних засобів / В.І. Опришко, О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур // Медичні перспективи. - 2009. - Т. XIV, №1. - С. 5-12. (особистий внесок дисертанта: виконання експериментальної частини, аналіз даних).

4. Нефьодов О.О. Анальгетичний ефект спазмолітиків при ноцицептивних подразненнях термічного характеру / О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур // Одеський медичний журнал. - 2009. - №2 (112). - С. 20-23. (особистий внесок дисертанта: виконання експериментальної частини, аналіз та узагальнення даних, написання статті).

5. Нефьодов О.О. Нестероїдні протизапальні засоби впливають на гладеньку мускулатуру тонкого кишечника / О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур, С.М. Дронов // Рациональная фармакотерапия. - 2009. - №2 (11). - С. 75-76. (особистий внесок дисертанта: виконання експериментальної частини, аналіз результатів, участь у написанні статті).

6. Пат. 89010 Україна, МПК А 61 К 31/407, А 61 К 31/472, А 61 Р 23/00, А 61 Р 29/00. Комбінований знеболюючий засіб на основі кеторолаку та дротаверину / Мамчур В. Й., Нефьодов О. О., Опришко В. І., Жилюк В. І., Кравченко К. О., Лєвих А. Е., Курт-Аметова Г. С., Куник А. В.; заявник та патентовласник Дніпропетр. держ. мед. акад. - № а 200902082 ; заявл. 10.03.09; опубл. 10.12.2009, Бюл. № 23. (внесок дисертанта: особисто запропонована нова комбінація лікарських засобів, проведений аналіз експериментів, написаний та оформлений патент).

...