Епідеміологічні особливості розповсюдження вірусних гепатитів В і С серед хворих з патологією гепатобіліарної системи та інших органів травлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО»

УДК 616-036.22./.039.1+/.98.578.828.2:/.396+/.3

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ В І С СЕРЕД ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

14.02.02-епідеміологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

РУБАН ОЛЕГ МИКОЛАЙОВИЧ

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України»

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Марієвський Віктор Федорович, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України», директор Інституту

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор заслужений діяч науки і техніки України, Щербінська Алла Михайлівна, головний науковий співробітник відділу ВІЛ та ВІЛ-асоційованих інфекцій ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України»,

доктор медичних наук, доцент Голубовська Ольга Анатоліївна, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Захист відбудеться «7» грудня 2010 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.614.02 при ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України» (03680, м. Київ, вул. М.Амосова, 5).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України» (03680, м. Київ, вул. М.Амосова, 5).

Автореферат розісланий «02» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат біологічних наук О.В. Максименок

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вірусні гепатити В і С (ГВ і ГС), які займають домінуюче місце серед усіх хвороб печінки, є однією з найважливіших проблем сучасної інфекційної патології людини через їх повсюдне поширення, високий рівень захворюваності, несприятливі наслідки та негативний вплив на суспільство. З цими інфекціями пов'язані більшість летальних випадків у хворих на гострі форми вірусних гепатитів, розвиток хронічних захворювань печінки, включаючи цироз (ЦП) та гепатоцелюлярну карциному (ГЦК).

Попри значні зусилля, спрямовані на боротьбу з ГВ, ця інфекція все ще залишається глобальною проблемою охорони здоров'я. Кількість інфікованих HBV оцінюють у 2 млрд. осіб, серед яких 400 млн. - хронічно інфіковані. Щороку гине 1,5-2 млн. людей з різними формами HBV-інфекції: біля 100 тис. від фульмінантного ГВ, 0,5 млн. - від гострого ГВ (ГГВ), приблизно 700 тис. - від ЦП та 300 тис. - від ГЦК. Хронічний ГВ (ХГВ) формується у 5-15% дорослих хворих і посідає 10-е місце серед провідних чинників смерті (Alexander J., Kowdley K., 2006; Alter M.J., 2006; Pol S., Michel M.L., 2006).

Набуває все більшої актуальності та гостроти проблема ГС. За оцінками експертів ВООЗ, в світі інфіковані HCV від 500 млн. до 1 млрд. людей, а 170 млн. осіб мають хронічну HCV-інфекцію (WHO, 2005). Вважають, що можна говорити про пандемію ГС, яка, за своїм масштабом і числом залучених осіб у п'ять раз перевищує поширеність ВІЛ-інфекції (Armstrong G.L. et al., 2000; Lauer G.M., Walker BD., 2001; Grammaticos A.P., 2005). У 70-85% інфікованих HCV осіб розвивається хронічний ГС (ХГС), який є основною клінічною формою цієї хвороби. У 4-20% хронічно інфікованих протягом 20 років може розвитися ЦП, з них у 4% - ГЦК. У розвинених країнах світу ХГС та його несприятливі наслідки є найпоширенішими показаннями до трансплантації печінки (Strader D.B. et al., 2004; Chen S.L., Morgan T.R., 2006).

HBV та HCV асоціюються з цілим рядом так званих соматичних, хвороб, які на сьогодні визначаються як позапечінкові прояви ХГВ і ХГС. При ХГВ такі прояви спостерігаються в 10-20% випадків інфекційного процесу, при ХГС ? у 32-74% (Апросина З.Г., Игнатова Т.М., 2002; Серов В.В. и соавт., 2004; Poinard T., 2002; Olteanu D. et al., 2004). Крім позапечінкової локалізації, HBV і HCV можуть бути чинниками хронічних патологічних процесів безпосередньо в печінці та жовчовивідних шляхах, які також розглядають з позиції соматичної патології. Передусім це стосується хронічних гепатитів невстановленої етіології та холециститу, але в цілому ? захворювань практично всіх органів травлення. Такі хворі в більшості випадків госпіталізуються до відділень лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) неінфекційного профілю, в їх відношенні не проводяться необхідні профілактичні й протиепідемічні заходи, що, в свою чергу може сприяти внутрішньолікарняному поширенню ГВ і ГС, формуванню стійких осередків інфекцій в госпітальних умовах (Марієвський В.Ф., 2006). Тривала персистенція HBV і HCV у недіагностованих хворих протягом багатьох років без виражених клінічних проявів обмежує можливості специфічної терапії. Переважно прихований перебіг HBV-, але більшою мірою HCV-інфекції є причиною існування великої кількості хворих, які тривалий час залишаються нерозпізнаними і стають основними джерелами збудників інфекції, зберігаючи їх як біологічний вид.

ГВ, переважно гострі форми інфекційного процесу, які перебігають з жовтяницею, в Україні реєструють, починаючи з 1970 р., офіційну реєстрацію гострих форм ГС розпочато тільки у 2003 р. Відповідно до матеріалів офіційної статистики, захворюваність на ГВ і ГС протягом останніх 10 років знижується, проте справжній рівень поширення ГВ і ГС, як в Україні, так і в більшості інших країн світу, значно перевищує дані офіційної статистики. Хворі на безжовтяничні та субклінічні форми гострого і хронічного ГВ і ГС, носії збудників інфекції залишаються поза статистичної звітності, проте є основними джерелами збудників інфекцій і слугують ланкою, яка підтримує високу інтенсивність прихованого компоненту епідемічного процесу (ЕП) цих інфекцій (Гураль А.Л. та співав., 2003-2009). Дійсне поширення, основні прояви ЕП при парентеральних вірусних гепатитах в Україні, частота реалізації різних шляхів передачі збудників та інші параметри все ще вивчені недостатньо. Зокрема, це стосується регіональних особливостей епідеміології ГВ і ГС. В попередні роки клініко-епідеміологічні характеристики ГВ і ГС комплексно і ґрунтовно було досліджено лише у Рівненській (Мартинюк Г.А., 1997), Запорізькій (Севальнєв А.І., 2004), Полтавській областях (Кузь Т.В., 2006). Не зважаючи на інтенсивну розробку проблеми ГВ і ГС в Україні, у м. Києві вивчені лише деякі аспекти епідеміології цих інфекцій. Залишаються нерозв'язаними питання щодо дійсної інтенсивності ЕП ГВ і ГС в місті в сучасних умовах, частоти реалізації різних шляхів і факторів передачі збудників інфекції, особливостей їх поширення серед різних груп населення, зокрема, серед хворих з хронічними ураженнями органів травлення. Викладені матеріали зумовили вибір мети та завдань проведених наукових досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідних робіт лабораторії епідеміології парентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В.Громашевського АМН України»:

№ держреєстрації 0103V000099 «Клініко-епідеміологічна характеристика хронічних гепатитів В і С, удосконалення їх діагностики, лікування та профілактики» (строки виконання - 2003-2006 рр.);

№ держреєстрації 016U011336 «Характеристика епідемічного процесу гепатитів В, С і ВІЛ-інфекції в сучасних умовах та удосконалення системи епідеміологічного нагляду» (строки виконання 2007-2009 рр.).

Мета роботи: встановити закономірності та тенденції розвитку ЕП ГВ і ГС в м. Києві, їх поширення серед хворих з хронічними захворюваннями органів травлення та розробити шляхи підвищення ефективності епідеміологічного контролю цих інфекцій.

Завдання дослідження:

Вивчити епідеміологічні особливості поширення ГВ та ГС у м. Києві та фактори, які визначають інтенсивність ЕП цих інфекцій.

Визначити частоту виявлення маркерів інфікування HBV і HCV серед пацієнтів із патологією гепатобіліарної системи та гастродуоденальної зони.

Встановити основні шляхи і фактори передачі збудників інфекцій серед пацієнтів з патологією гепатобіліарної системи та гастродуоденальної зони.

Оцінити ризик ускладнення епідемічної ситуації з ГВ і ГС в ЛПЗ неінфекційного профілю.

Науково обґрунтувати рекомендації щодо попередження поширення ГВ і ГС в регіоні та серед хворих з хронічною патологією органів травлення.

Об'єкт дослідження: епідемічний процес ГВ і ГС, кількісні та якісні параметри ЕП ГВ і ГС, епідеміологічний нагляд, протиепідемічні заходи, фактори епідемічного ризику внутрішньолікарняного поширення ГВ і ГС.

Предмет дослідження: директивні, інструктивні, методичні, інформаційні матеріали щодо інфекційних та паразитарних захворювань; матеріали річних звітів МОЗ України, Київської міської санітарно-епідеміологічної станції (СЕС), річної державної статистичної звітності; карти епідеміологічного обстеження захворювання вірусними гепатитами, медичні картки стаціонарного хворого, статистичні картки пацієнтів, зразки сироваток крові. гепатобіліарний гастродуоденальний інфекція патологія

Методи дослідження: епідеміологічний, серологічний, статистичні.

Наукова новизна дослідження. Встановлені основні закономірності та регіональні епідеміологічні особливості поширення ГВ і ГС у м. Києві з розробкою теоретичних та практичних аспектів проблеми:

- визначені кількісні і якісні параметри епідемічного процесу ГВ і ГС в м. Києві в сучасних умовах, фактори, що обумовлюють його високу інтенсивність;

- вперше вивчені можливі причинно-наслідкові зв'язки між динамікою захворюваності на гострі форми ГВ і ГС, змінами у віковій структурі хворих та активністю природних і штучних шляхів передачі збудників в м. Києві;

- проаналізовані та зіставлені матеріали по захворюваності на ГВ і ГС з урахуванням гострих, хронічних форм інфекційного процесу, рівнів носійства HBsAg і anti-HCV та даних щодо поширення хронічних гепатитів невстановленої етіології й інших хронічних уражень органів травлення;

- проведено комплексне вивчення епідеміологічних особливостей поширення ГВ і ГС серед пацієнтів з хронічними ураженнями гепатобіліарної системи та інших органів шлунково-кишкового тракту, госпіталізованих до ЛПЗ неінфекційного профілю; показана роль збудників ГВ і ГС у розвитку хронічної соматичної патології;

- визначені основні фактори, що сприяють інфікуванню пацієнтів з хронічними ураженнями органів травлення збудниками ГВ і ГС: поряд із інтенсивними медичними інвазивними маніпуляціями відмічено суттєве значення спілкування з хворими та/або вірусоносіями у родинних осередках.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлено широке поширення ГВ і ГС серед пацієнтів з хронічними захворюваннями органів травлення. Встановлено, що серед осіб, які знаходились на стаціонарному або амбулаторному лікуванні у відділеннях терапевтичного профілю і в яких були виявлені маркери інфікування вірусами ГВ і ГС, значну частину представляли хворі на недіагностовані хронічні вірусні гепатити, в тому числі з активним інфекційним процесом.

Означені основні групи ризику інфікування вірусами ГВ і ГС та розвитку несприятливих наслідків хронічних вірусних гепатитів серед хворих з хронічними ураженнями органів травлення.

Доведено, що до алгоритму клініко-лабораторного обстеження пацієнтів з хронічними ураженнями органів травлення, а також із захворюваннями, що можуть бути позапечінковими проявами ГВ та ГС, доцільно і необхідно включити тестування на широкий спектр маркерів інфікування вірусами парентеральних гепатитів. Для пацієнтів із діагнозами «ЦП», «ГЦК» такі обстеження мають бути обов'язковими.

Визначені недоліки у системі епідеміологічного нагляду за парентеральними вірусними гепатитами у м. Києві, що полягають у недосконалості реєстрації випадків хвороби з урахуванням всіх форм інфекційного процесу (гострих, хронічних гепатитів, вірусоносійства, ЦП та раку печінки); недостатності нормативно-інструктивного та лабораторного забезпечення обстежень на маркери інфікування вірусами ГВ і ГС осіб з декретованих контингентів, а також контактних в осередках та оточенні вірусоносіїв тощо. Запропоновано конкретні заходи щодо усунення вказаних недоліків.

На підставі визначення особливостей розвитку ЕП ГВ і ГС в умовах соматичних стаціонарів запропоновані шляхи|доріг| підвищення ефективності профілактичних і протиепідемічних заходів з метою перетинання внутрішньолікарняного поширенні інфекцій та попередження розвитку хронічних уражень печінки.

Матеріали дисертаційної роботи знайшли відображення в Київській міській комплексній програмі, затвердженій рішенням ІІІ сесії 24 скликання Київської міської ради від 28.11.02 р. №132/292. «Про затвердження міської міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я киян» на 2003-2011 роки». Результати роботи впроваджено в практику Київської міської клінічної лікарні №10, клініки Національного інституту раку МОЗ України, територіального медичного об'єднання Голосіївського району м. Києва. Підготовлений спільний проект наказу Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення, державної санітарно-епідеміологічної служби м. Києва щодо удосконалення діагностики ВІЛ/СНІДу та парентеральних вірусних гепатитів.

Особистий внесок здобувача. За особистої участі здобувача визначені тема та мета дослідження, обґрунтовано актуальність і основні напрямки роботи; окреслено завдання наукових досліджень. Автором особисто здійснено інформаційно-патентний пошук, вивчено та проаналізовано сучасну літературу з досліджуваної проблеми, виконано основні епідеміологічні дослідження. Самостійно проведено аналіз та узагальнення анкетних даних хворих з хронічними ураженнями органів травлення; визначено показники епідеміологічного ризику інфікування збудниками ГВ і ГС. Здобувачем проведено науковий аналіз, статистичну обробку, інтерпретацію та узагальнення отриманих результатів; сформульовано висновки та практичні рекомендації, винесені на захист.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були заслухані та обговорені на Конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Керовані інфекції» (Івано-Франківськ, 2003 р.), Нараді-семінарі «Актуальні проблеми профілактики особливо небезпечних інфекцій та біологічної безпеки» (Одеса, 2007), Науково-практичній конференції «Роль інфекційних агентів у розвитку соматичної патології людини» (Київ, 2008), Конгресі до 122-річчя від народження академіка Л.В. Громашевського «Поєднані інфекційні та паразитарні хвороби» (Чернівці, 2009 р.), VIII з'їзді інфекціоністів України «Інфекційні хвороби: досягнення і проблеми в діагностиці та терапії (м. Вінниця, 2010 р.).

Публікації. Матеріали дисертації в повному обсязі представлені у 15 друкованих працях, з них 5 у виданнях, затверджених ВАК України, 1 - у науково-практичному журналі, 10 - тези на науково-практичних конференціях.

Обсяг та структура дисертації. Матеріали дисертації викладені на 178 сторінках, складаються зі вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій. Список літератури включає 254 джерела, з них 122 україно- і російськомовних та 132 іншомовних авторів. Робота проілюстрована 20 таблицями та 27 рисунками, містить 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Методи та обсяг проведених досліджень визначалися метою та завданнями роботи (табл. 1). Вивчення закономірностей, багаторічної динаміки, тенденцій розвитку ЕП ГВ і ГС в Україні та у м. Києві проводили за даними річних звітів МОЗ України із застосовуванням комплексу описово-оціночних та аналітичних прийомів епідеміологічного методу дослідження та методів математичної статистики (М.Песаран, Л.Слейтер, 1984; Черкаський Б.Л., 2001; Гоц Ю.Д. і співат., 2003; Антомонов М.Ю., 2006). З метою запобігання випадково діючих факторів та причин використовували вирівнювання динамічних рядів методом найменших квадратів, методи рангового та регресивного аналізу.

Поширеність ГВ та ГС в ЛПЗ неінфекційного профілю визначали за результатами сероепідеміологічного обстеження пацієнтів, які знаходились на стаціонарному лікування або під амбулаторним спостереженням у 3-х великих багатопрофільних ЛПЗ м. Києва у форматі крос-секційного (одномоментного, поперечного) дослідження шляхом визначення у зразках сироваток крові маркерів інфікування HBV і HCV. З позиції сероепідеміологічних досліджень, актуальними маркерами для визначення поширеності ГВ були HBsAg та anti-HBc сумарні, ГС - anti-HCV сумарні. Зразки сироваток від осіб, в яких були виявлені вказані серологічні ознаки, досліджували на маркери активного інфекційного процесу ? anti-HBc IgM та anti-HCV core IgM.

Таблиця 1

Комплекс методів дослідження та обсяг виконаної роботи

Мета / метод	Предмет дослідження / матеріали	Обсяг
Вивчення закономірностей, багаторічної динаміки, тенденцій розвитку ЕП ГВ і ГС в м. Києві / ретроспективний епідеміологічний аналіз, описово-оціночні та аналітичні засоби епідеміологічного методу дослідження	Форма 2 - «Звіт про окремі інфекції і паразитарні захворювання» (річна)	1976-2008 рр.
	Форма 40-здоров. - «Звіт про роботу санітарно-епідеміологічної станції»	2004-2008 рр.
	Форма 357/о - картка епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання	1999-2008 рр.
	Форма №12 «Звіт про захворювання, зареєстровані у хворих, які проживають у районі обслуговування лікувального закладу» (річна)	1998-2008 рр.
	відповідні звітні матеріали Київської міської СЕС	1993-2008 рр.
Визначення рівня поширеності ГВ і ГС у ЛПЗ неінфекційного профілю, в тому числі серед хворих з хронічними захворюваннями органів травлення / серологічні дослідження методом ІФА, поперечне епідеміологічне дослідження	Зразки сироваток крові пацієнтів різних відділень ЛПЗ	1525
	Зразки сироваток крові хворих: - з хронічними захворюваннями печінки (код за МКХ-10 К70-К77)
		716
	- з захворюваннями жовчних шляхів та підшлункової залози (К80-К87)	671
	- з іншими хворобами органів травлення (К90-К93)	368
Встановлення основних шляхів і факторів передачі HBV і HCV, епідеміологічного ризику внутрішньолікарняного інфікування HBV і HCV / анкетування, поперечне епідеміологічне дослідження, «випадок-контроль», визначення показника відносного ризику (ВР)	Карти стаціонарного хворого (ф. 033/о)	1755 карток
	Електронна база даних на основі анкет анонімного опитування пацієнтів	1340 анкет
	Результати серологічних досліджень	10493

Серологічні дослідження проводили на базі вірусологічної лабораторії Київської міської СЕС і лабораторії епідеміології парентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України» стандартним методом імуноферментного аналізу (ІФА) із застосуванням комерційних тест-систем, які зареєстровані та дозволені до використання в Україні.

Статистичний аналіз та обробку отриманих показників здійснювали за допомогою програмного забезпечення Excel-XP та оперативних модулів пакету прикладних програм STATISTICA-6.0 RUS (дескриптивна статистика, кореляційний аналіз Пірсона, порівняння вибіркових середніх значень, блоковий кластерний аналіз). Оцінку достовірності отриманих результатів здійснювали за t-критерієм Ст'юдента, критерієм Фішера та ін. в залежності від методу статистичного аналізу. Результати оцінювали на рівні достовірності не більше p<0,05 (Олдендерфер М.С., Блэшфилд Р.К., 1989; Лапач С.Н. и др., 2000; Шуметов В.Г., Шуметова Л.В., 2000; Антомонов М.Ю., 2006).

Висловлюємо щиру подяку кандидату економічних наук доценту кафедри економічної кібернетики Київського національного університету технології та дизайну С.Л. Корецькому за допомогу в обранні адекватних статистичних методів та здійсненні математичної обробки матеріалів дослідження.

Результати досліджень та їх обговорення

Показники захворюваності на ГВ в м. Києві протягом періоду реєстрації цієї інфекції постійно перевищували середні по Україні (рис. 1).

Рис. 1 Багаторічна динаміка захворюваності на гострий гепатит В в Україні та у м. Києві (1975-2008 рр.)

Протягом 1975-1989 рр. в Києві, як і в Україні, спостерігалось поступове зростання захворюваності. Домінував штучний парентеральний шлях передачі HBV при проведенні медичних лікувально-діагностичних маніпуляцій в ЛПЗ, і відмічався кореляційний зв'язок між інтенсивністю медичних парентеральних втручань та кількістю випадків ГГВ. Починаючи з 1989 р., коли в Україні намітилась тенденція до зниження захворюваності на ГГВ, в Києві, навпаки, спостерігалось її зростання, яке тривало до 2000 р. При цьому 1989-1995 рр. можна розцінювати як умовно стабільні (показники захворюваності коливались у межах 25,8-32,8⁰/₀₀₀₀), що було забезпечено успіхами у профілактиці заражень в ЛПЗ на тлі впровадження у практику охорони здоров'я нових, більш чутливих та простих у використанні методів специфічної діагностики. Наступні ж 5 років (1996-2000 рр.) у місті спостерігалось епідемічне зростання захворюваності на ГГВ, коли показники реєстрації випадків інфекції в середньому складали (51,0±10,4)⁰/₀₀₀₀, в той час як в Україні - (19,3±2,5)⁰/₀₀₀₀. Амплітуда коливань рівнів захворюваності на ГГВ у Києві сягала розмаху від 26,6 до 65,4⁰/₀₀₀₀. Серед шляхів передачі збудника інфекції на перше місце вийшов штучний парентеральний шлях при вживанні наркотиків шляхом ін`єкцій, доля якого зросла від 0 до 40%. У той же час спостерігалася активізація передачі HBV статевим шляхом, а у віковій структурі захворюваності превалювало доросле населення з активним залученням до ЕП підлітків віком 15-19 років.

З 2001 р., в м. Києві простежувалась виражена тенденція до зниження рівня захворюваності на ГГВ - з 40,6 до 6,5⁰/₀₀₀₀ у 2008 р. з найшвидшими в країні темпами (-26,1%). Відбувалось також зменшення показника летальності від ГГВ, а також кількості носіїв HBsAg з 80,2 у 2001 р. до 19,9⁰/₀₀₀₀ у 2007 р. Разом з тим, частота визначення HBsAg серед різних груп населення суттєво відрізнялась. Так, серед вагітних кількість HBsAg-позитивних жінок у 2004-2008 рр. знизилась з 1,0 до 0,6%; серед медичних працівників та хворих на патологію шлунково-кишкового тракту - залишилась майже сталою (в середньому 0,8% та 1,6% відповідно), в той час як серед пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки, навпаки, зросла - з 1,9 до 3,2%. Протягом 2000-2007 рр. спостерігалось збільшення частоти виявлення HBsAg в осіб, які були у контакті з хворими на ГГВ або з вірусоносіями, - з 2,9 до 5,8%, та з 3,3 до 13,0%, відповідно, на тлі зменшення обсягу охоплення обстеженнями контактних (табл. 2). Ці дані свідчать про високу інтенсивність ЕП ВГ у родинних осередках інфекції, підтверджують небезпеку так званих «безсимптомних носіїв» вірусу як джерел збудника інфекції і підкреслюють необхідність розглядати їх як хворих на ГВ у контексті єдності всіх форм інфекційного процесу цього гепатиту.

Таблиця 2

Результати обстеження контактних осіб в осередках гострого гепатиту В та в оточенні носіїв HBsAg

Роки	Осередки хворих на ГГВ	Оточення носіїв HBsAg
	n	HBsAg+	% охоплених	n	HBsAg+	% охоплених
		Абс.	%			Абс.	%
2000	1222	35	2,9	91,7	517	17	3,3	78,8
2001	1560	59	3,8	86,2	680	33	4,8	80,0
2002	1310	72	5,5	80,0	638	32	5,0	65,3
2003	800	40	5,0	81,9	470	36	7,7	50,3
2004	655	21	3,2	83,3	465	21	4,5	60,4
2005	347	16	4,6	78,3	390	21	5,4	58,5
2006	346	22	6,4	79,0	498	28	5,6	69,9
2007	328	19	5,8	82,0	507	66	13,0	58,8

У структурі шляхів передачі HBV у м. Києві у 2001-2008 рр. сумарно превалювали природні - статевий (34,1- 45,9%) і при побутових контактах (6,9-14,8%) на тлі зменшення питомої ваги інфікування при ін'єкціях наркотиків (до 24,7%). Питома вага осіб, заражених при парентеральних втручаннях в ЛПЗ, в середньому складала 19,7%. Серед них частіше фактором передачі HBV були стоматологічні (45,7%) та хірургічні маніпуляції (17,1%). Звертає на себе увагу виражена тенденція (+8,1%) до зростання епідеміологічної значимості гемотрансфузій у структурі медичних парентеральних втручань - з 2,6% у 2000 р. до 9,6% у 2007 р. (зі зниженням до 4,0% у 2008 р.). При цьому аналіз стану інфікованості HBV донорів у зіставленні з кількістю випадків ГГВ, обумовлених гемотрансфузіями, показав відсутність кореляції між цими показниками, навпаки, на тлі збільшення кількості випадків післятрансфузійних гепатитів частота визначення HBsAg у донорів зменшувалась. Вказане підкреслює актуальність проблеми прихованого (окультного) ГВ та пов'язану з цим необхідність вдосконалення обстеження донорів на маркери інфікування збудниками вірусних інфекцій із впровадженням сучасних молекулярно-біологічних методів дослідження.

Протягом 1993-2008 рр. найбільша кількість хворих припадала на вікову групу 20-29 років (38,6-56,6%); другу позицію займали підлітки та молодь віком 15-19 років, що особливо позначилось у роки епідемічного підйому захворюваності на ГГВ; спостерігається більш активне залучення до ЕП ГВ осіб більш старших вікових груп - 40-49 та >50 років. Питома вага випадків ГГВ серед дитячого населення у групі 0-2 роки складала 0,2-0,3%, 3-6 років - 0,3-0,6%, 7-14 років - 1,7-1,8%.

Облік випадків гострих форм лабораторно підтвердженого ГС у Києві здійснюється з 1997 р. У 1997-2002 рр. спостерігалось епідемічне зростання захворюваності на ГГС з коливанням від 4,4 до 14,8⁰/₀₀₀₀, в середньому 10,3 на 100 тис. населення (рис. 2). Період 2003-2008 рр. характеризувався поступовим зниженням і стабілізацією показників захворюваності з|із| середнім рівнем 3,9⁰/₀₀₀₀ (що у 1,6 разу вище, ніж по Україні).

Рис. 2 Динаміка захворюваності на гепатит С в Україні та в м. Києві

Серед шляхів передачі HCV найбільше епідеміологічне значення мають ін`єкційне введення наркотиків та статевий шлях інфікування. Питома вага хворих, зараження яких відбулось внаслідок ін'єкцій наркотиків, протягом 1998-2002 рр. збільшилась до 67,4%, після чого простежувалась тенденція до деякого зниження ролі цього штучного парентерального шляху до 47,9% у 2003-2008 рр. На цьому тлі спостерігалось зростання кількості хворих, інфікування яких відбулось статевим шляхом - у 1997-2002 рр. на його долю у структурі шляхів передачі HCV в середньому припадало 15,9%, у 2003-2008 рр. - 24,6%. Збільшилась також питома вага випадків ГГС, пов'язаних із контактами з хворими в родинних та інших осередках інфекції. Залишається достатньо високою можливість інфікування HCV при проведенні медичних парентеральних втручань, особливо для осіб, старших вікових груп (>50 років): у 1997 р. на цей штучний шлях передачі збудника інфекції припадало 26,0%, у 2003 р. - 2,2%, у 2008 р. - 13,8%. Серед медичних маніпуляцій найбільшу значимість мали оперативні втручання (30,7-37,5%) та ін'єкційна терапія (12,5-16,74%). У віковій структурі хворих на ГГС в м. Києві превалювали особи молодого віку 15-29 років (89,9-56,0%), що відповідало активності передачі HCV при ін`єкціях наркотиків і статевим шляхом. Останніми роками (2005-2008 рр.) захворюваність асоціювалась з випадками ГГС серед дорослого населення віком 30-39 років. Так само як і при ГВ, рідко хворіли діти до 14 років, серед яких найбільш ураженими була вікова група 7-14 років.

Зниження показників захворюваності на ГГВ і ГГС в місті не дає підстав констатувати покращення епідемічної ситуації, оскільки у формах офіційної статистики відображені, головним чином, випадки клінічно виражених, переважно жовтяничних форм гострого інфекційного процесу цих інфекцій. Незважаючи на регламентацію реєстрації хронічних вірусних гепатитів з 2009 р., на сьогодні ми не володіємо реальною статистикою щодо захворюваності і поширеності цієї хронічної патології. Разом з цим ведеться облік хронічних гепатитів нез'ясованої етіології (ХГНЕ), і показники первинної захворюваності на ХГНЕ (з діагнозом, встановленим уперше в житті) та кумулятивні показники в Україні постійно зростають. У Києві також зросла сукупна кількість зареєстрованих випадків ХГНЕ - з 317,9 у 1998 р. до 659,8⁰/₀₀₀₀ у 2008 р., а показник первинної захворюваності збільшився від 26,4 до 51,8⁰/₀₀₀₀ відповідно. Оцінювати наведені дані необхідно з оглядом на те, що, за сучасними уявленнями, біля 80% ХГНЕ обумовлені вірусами парентеральних гепатитів; з них 60-64% пов'язані зі збудником ГС, 30-32% з вірусом ГВ, а 4-5% можуть залишатися нерозшифрованими (Шляхтенко Л.И. и др., 2003, 2006; Шахгильдян И.В. и др., 2008). Хворі на хронічні вірусні гепатити у переважній більшості залишаються нерозпізнаними, їх не виявляють, не реєструють, не вважають за осіб з інфекційною патологією; вони не отримують адекватної терапії, наражаються на високий ризик розвитку несприятливих наслідків хронічного вірусного ураження печінки і в майбутньому поповнять ряди пацієнтів з ЦП та ГЦК. При цьому саме невиявлені пацієнти з хронічними варіантами HBV- і HCV-інфекції обумовлюють більшу частину прихованого компоненту ЕП ГВ та ГС, є основними джерелами збудників інфекцій, резервують їх в популяції, що сприяє поширенню парентеральних вірусних гепатитів серед широких верств населення.

Протягом 1998-2007 рр. у Києві також зросла кількість випадків хронічних захворювань органів травлення - з 451,7 до 694,6 на 100000 дорослих та жовчовивідних шляхів і підшлункової залози - з 453,3 до 1073,9 відповідно. У 2005-2008 рр. збільшилась поширеність ЦП - з 75,5 до 86,7⁰/₀₀₀₀. Зростання захворюваності і поширеності хронічних хвороб органів травлення можна розглядати як передвісник погіршення епідемічної ситуації з хронічних вірусних гепатитів.

Таким чином, попри зниження рівня захворюваності на ГГВ і ГГС, що реєструється, епідемічна ситуація з цих парентеральних гепатитів залишається несприятливою. Концентрація захворюваності на ГВ і ГС відбувається у вікових групах населення у віці найбільшої сексуальної активності, що дозволяє прогнозувати подальшу активізацію природних шляхів передачі HBV і HCV, генералізацію інфекції серед загального населення. Переважання безсимптомних форм хвороб і, як наслідок тривалої персистенції збудників, формування хронічних форм інфекції сприятимуть подальшому «ухиленню» від офіційної реєстрації ще більшої кількості випадків ГВ і ГС.

Клініко-епідеміологічні особливості вірусних гепатитів В і С створюють серйозні передумови для заносу цих інфекцій в непрофільні ЛПЗ з подальшою загрозою внутрішньолікарняного їх поширення, що набуває особливої актуальності через суттєвий відсоток позапечінкових проявів ХГВ і ХГС, значну кількість патологічних процесів, пов'язаних з HBV і HCV, власне в печінці та жовчовивідних шляхах, котрі можуть розцінюватись як соматичні захворювання. Викладене стало підґрунтям для визначення поширеності маркерів інфікування HBV і HCV у пацієнтів ЛПЗ неінфекційного профілю м. Києва і, зокрема, серед хворих з хронічною патологією органів травлення. Встановлено, що частота визначення вказаних маркерів у пацієнтів ЛПЗ достовірно перевищувала показники донорів крові (В.Ф. Марієвський, 2006, 2008), і це дало підстави констатувати, що в лікувальних закладах поширеність ГВ і ГС суттєво вища, ніж серед загального дорослого населення, і в них постійно знаходиться значна кількість джерел збудників інфекції (рис. 3).

Рис. 3 Маркери інфікування вірусами гепатитів В і С у донорів крові та пацієнтів ЛПЗ

Найвищі сумарні показники частоти виявлення специфічних серологічних маркерів ГВ і ГС були в пацієнтів гастроентерологічних відділень (29,5%) та диспансерної групи (21,2%), потім - серед хворих гінекологічного (14,9%), хірургічного (13,2%) та терапевтичного відділень (19,9%).

При вивченні поширення маркерів інфікування HBV і HCV серед пацієнтів з хронічними ураженнями органів травлення критерієм включення до дослідної групи була госпіталізація з приводу хронічних хвороб органів шлунково-кишкового тракту, діагноз яких відповідав класифікаційним ознакам МКХ-10 за кодами К70-К77 (хронічні захворювання печінки будь-якого ґенезу), К80-К87 (хронічні захворювання жовчних шляхів та підшлункової залози) та К90-К93 (хвороби стравоходу, шлунку, 12-палої кишки та ін.). Результати маркерного аналізу дозволили виявити 187 осіб (10,7%), інфікованих HBV та 127 - HCV (7,2%); у 40 пацієнтів (2,3%) маркери ГВ та ГС визначались водночас. У 8,8% пацієнтів з хронічними ураженнями печінки, 11,5% з захворюваннями жовчовивідних шляхів й підшлункової залози та у 4,9% з іншими захворюваннями органів травлення були виявлені «ізольовані anti-НВс». При подальшому дослідженні відповідно у 24,7, 22,3 та 25,0% з них були знайдені anti-HBc IgM. У 14,5% осіб, основний діагноз яких підпадав під коди К70-К77, та 15,9% під коди К80-К87 були виявлені аnti-HCV IgM.

Маркери інфікування HBV і HCV частіше виявлялись в осіб з патологією печінки та жовчовивідних шляхів (рис. 4).

Діагнози: 1 - хронічний гепатит, 2 - ЦП, 3 - хронічний холецистит, 4 - жовчнокам'яна хвороба, холангіт, 5 - гепатохолецистит, 6 - ГЦК, 7 - панкреатит, 8 - виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки, 9 - гастрит, 10 - гастродуоденіт

Рис. 4 Частота виявлення серологічних маркерів ГВ і ГС у пацієнтів з різною патологією органів травлення

Найвищі показники частоти виявлення маркерів ГВ зафіксовані при обстеженні хворих на гепатохолецистит (27,2%) та ГЦК (25,9%), а серопревалентність ГС була найбільшою у хворих на ГЦК (33,3%) та ЦП (21,3%). Серед обстежених пацієнтів з патологією гастродуоденальної зони маркери ГВ частіше визначались у хворих на панкреатит (14,9%) та виразкову хворобу (9,4%) а anti-HCV - у пацієнтів з панкреатитом (7,2%).

Враховуючи тісний анатомо-фізіологічний зв'язок органів травлення, частоту і широкий спектр позапечінкових проявів ГВ і ГС, довготривалість основної патології травної системи в обстежених хворих, вважаємо, що у значної частини з них первинним етіологічним чинником розвитку захворювання гепатобіліарної системи та гастродуоденальної зони було інфікування HBV або HCV. Цей висновок підтверджується наявністю в них інших патологічних станів: 59,7% інфікованих HBV і 24,0% з серологічними ознаками HCV-інфекції мали анемію, 20,2 та 12,2% - поліартрит, 8,5 та 2,7% гломерулонефрит і цукровий діабет, 8,5 та 1,5% пієлонефрит, тобто захворювання, які входять до «переліку» позапечінкових проявів ХГВ і ХГС.

Серед шляхів і факторів ризику зараження HBV і HCV 27,5 та 9,0% пацієнтів відповідно відзначали можливі побутові контакти з хворими на вірусні гепатити, а 19,6 та 16,0% припускали статеві контакти з перехворілими на вірусні гепатити особами. Найчастіше серед можливих шляхів інфікування вказувалось на медичні парентеральні втручання, які зазначали 85,1% пацієнтів з маркерами ГВ та ГС проти 30,1% хворих без серологічних ознак цих інфекцій. Серед основних медичних маніпуляцій більшість зазначались ендоскопічні обстеження (45,0-100%), лікування у стоматологів (87,0-98,1%), інтенсивні курси ін'єкційної терапії (56,3-76,0%), застосування внутрішньовенних катетерів (35,2-47,0%) та інші (оперативні втручання, гемотрансфузії тощо).

Проведений блоковий кластерний аналіз дозволив визначити 4 групи комбінацій передбачень факторів ризику інфікування HBV і HCV, що були найбільш типовими з усього масиву аналізованих чинників (табл. 3).

Таблиця

Статистично незалежні чинники, які найбільш ймовірно могли сприяти інфікуванню HBV та HCV

Групи хворих/ МКХ-10	Фактори ризику
	I кластер	II кластер	III кластер	IV кластер
К70-К77	Стоматологічні маніпуляції (1 раз на рік)	Ендоскопічні дослідження (1 раз на 2 роки)	Ін'єкції з використанням катетерів	Внутрішньовенні ін'єкції
К80-К87	Ендоскопічні дослідження (1 раз на 2 роки)	Ендоскопічні дослідження (раз на 5 років)	Стоматологічні маніпуляції (1 раз на рік)	Побутові контакти з хворими або вірусоносіями
К90-К93	Стоматологічні маніпуляції (1 раз на рік)	Стоматологічні маніпуляції (1 раз на 2 роки)	побутові контакти з хворими або вірусоносіями; гемотрансфузії	Ендоскопічні дослідження (1 раз на 2 роки)

Наявність в анамнезі пацієнта з ураженнями травної системи хоча б однієї «критичної» комбінації свідчить про підвищений ризик інфікування HBV/HCV, і такі хворі потребують серологічних та молекулярно-біологічних обстежень з відповідним клініко-лабораторним та інструментальним супроводом.

Визначення показника відносного ризику (ВР) дозволило розподілити відділення ЛПЗ неінфекційного профілю за ступенем епідеміологічного ризику внутрішньолікарняного поширення ГВ і ГС. На найвищий ризик інфікування як HBV, так і HCV наражалися пацієнти гастроентерологічних відділень (ВР дорівнював 26,0 та 9,89 відповідно). Значний ризик зараження HBV, з урахуванням 95% ДІ показника ВР, був в осіб, котрі спостерігались в амбулаторно-поліклінічному відділенні (1,18), помірний - у хворих відділень гінекології (1,02) та хірургії (0,63), мінімальний - у терапевтичному відділенні (0,23). Щодо ймовірності інфікування HCV, то найвищий ризик відмічено для пацієнтів відділення терапії (2,36), значний - амбулаторно-поліклінічного (0,98), помірний - хірургічного (0,68), мінімальний (0,30) - в жінок, які лікувалися у відділенні гінекології (рис. 5).

Рис. 5 Відносний ризик зараження HBV і HCV у відділеннях різного профілю з урахуванням 95% довірчого інтервалу

Співвідношення пацієнтів, інфікованих збудниками парентеральних вірусних гепатитів, до загальної кількості осіб, які лікуються з ними в одному відділенні коливалось від 1:9 у терапевтичному відділенні до 1:4 у гастроентерологічному, тобто, від 11,1 до 25,0% пацієнтів ЛПЗ, які знаходились на лікуванні водночас з особами, інфікованими HBV і HCV, були під ризиком зараження вказаними збудниками.

На підставі узагальнення матеріалів щодо всіх можливих чинників, які могли сприяти інфікуванню HBV і HCV, розрахунків ВР рейтингу відділень ЛПЗ неінфекційного профілю та вказаного вище співвідношення визначені основні фактори ризику інфікування збудниками ГВ і ГС з урахуванням інтенсивності зв'язку між показниками та статистичної достовірності. «Переконливо доведеними» (p<0,001) та «доведеними» (p<0,01) факторами ризику зараження HBV та HCV хворих з хронічними ураженнями органів травлення були сексуальні контакти з хворими або інфікованими, ендоскопічні дослідження, тривалість хронічної патології шлунково-кишкового тракту протягом 5-10 років, лікування в гастроентерологічному та амбулаторному відділенні, вік 39-59 років. Для ризику інфікування HBV цей перелік доповнений чоловічою статтю та побутовими контактами з хворими або вірусоносіями; для HCV - жіночою статтю, стоматологічними маніпуляціями, тривалістю хронічного захворювання травної системи протягом 3-5 років та лікуванням у відділеннях терапії.

Визначення інтенсивності ЕП ГВ і ГС в ЛПЗ різного профілю, груп пацієнтів та відділень підвищеного ризику інфікування, факторів, що сприяють передачі збудників у госпітальних умовах дозволили розробити основні напрямки профілактичних заходів, реалізація яких сприятиме ефективній протидії поширенню парентеральних вірусних гепатитів серед пацієнтів та персоналу медичних закладів, загального населення.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі - встановлення закономірностей і тенденцій розвитку епідемічного процесу гепатитів В і С в м. Києві, розповсюдження цих інфекцій серед пацієнтів з хронічними захворюваннями органів травлення та розробці шляхів підвищення ефективності епідеміологічного контролю парентеральних вірусних гепатитів в регіоні, в тому числі лікувально-профілактичних закладах неінфекційного профілю.

1. Встановлена тенденція до зниження захворюваності на гострий гепатит В у м. Києві з 49,8⁰/₀₀₀₀ у 1999 р. до 6,5⁰/₀₀₀₀ у 2008 р., на гострий гепатит С з 5,1⁰/₀₀₀₀ у 2003 р. до 3,5⁰/₀₀₀₀ - 2008 р. На цьому тлі спостерігається зростання первинної захворюваності на хронічні гепатити невстановленої етіології (з 31,0 до 59,7⁰/₀₀₀₀) та їх поширеності (з 385,1 до 737,0⁰/₀₀₀₀).

2. На сучасному етапі розвитку епідемічного процесу гепатиту В провідними шляхами передачі збудника інфекції у м. Києві є статевий (40,2%), штучний парентеральний при ін`єкційному введенні наркотиків (24,7%) та при проведенні медичних парентеральних втручань (19,7%). При гепатиті С превалює штучне інфікування при ін'єкціях наркотиків (47,9%), зростає епідемічна значимість зараження статевим шляхом (24,6%) і залишається високою можливість інфікування в лікувально-профілактичних закладах (8,6%).

3. Особливостями епідемічного процесу гепатитів В і С в м. Києві в сучасних умовах є широке поширення; зростання значимості природних шляхів передачі збудників інфекції, передусім статевого; залучення до епідемічного процесу осіб молодого віку (15-29 років); провідна роль прихованого компоненту, який формують хворі на безжовтяничні, субклінічні форми гострих, але переважно хронічних гепатитів В і С та хронічні вірусоносії.

4. Показано широке поширення маркерів інфікування вірусами гепатитів В і С серед пацієнтів лікувальних відділень неінфекційного профілю - від 11,3 до 25,9%. Найбільш високі показники визначення цих маркерів зафіксовані у пацієнтів відділень гастроентерології (25,9%) та амбулаторно-поліклінічних (21,2%). Серед хворих з хронічними захворюваннями органів травлення максимальні рівні інфікування вірусом гепатиту В визначені в осіб з клінічними діагнозами «гепатохолецистит» та «гепатоцелюлярна карцинома» (27,2 та 25,9% відповідно), гепатиту С - з діагнозами «гепатоцелюлярна карцинома » та «цироз печінки» (33,3 та 21,3%).

5. Доведена можливість реалізації штучного парентерального шляху передачі збудників інфекцій при проведенні медичних інвазивних маніпуляцій у різних відділеннях багатопрофільних неінфекційних стаціонарів. Медичні фактори ризику (ендоскопічні дослідження, стоматологічні маніпуляції, інтенсивні й тривалі курси ін'єкційної терапії тощо) визначені у 85,1% хворих з наявністю маркерів інфікування HBV і HCV - у 2,8 разу більше, ніж у пацієнтів без серологічних ознак гепатитів В і С.

6. Незалежними факторами ризику інфікування HBV і HCV пацієнтів з хронічними ураженнями органів травлення були: сексуальні контакти з хворими або інфікованими, ендоскопічні дослідження, тривалість хронічної патології протягом 5-10 років, лікування в гастроентерологічному відділенні та в амбулаторних умовах, вік 39-59 років. Ризик інфікування HBV залежав від належності до чоловічої статі та побутових контактів з хворими або вірусоносіями; ризик інфікування HCV - з жіночою статтю, стоматологічними маніпуляціями, тривалістю хронічного захворювання травної системи протягом 3-5 років та лікуванням у відділеннях терапії.

7. Науково обґрунтовані та визначені основні шляхи підвищення ефективності протиепідемічних і профілактичних заходів, спрямованих на зниження інтенсивності епідемічного процесу гепатитів В і С в м. Києві та, зокрема, в лікувально-профілактичних закладах неінфекційного профілю. Ці заходи передбачають вдосконалення системи реєстрації парентеральних вірусних гепатитів; впровадження широких скринінгових обстежень на маркери інфікування вірусами гепатитів В і С серед уразливих груп населення та поглибленого клініко-лабораторного обстеження хворих з хронічними захворюваннями гепатобіліарної системи та інших органів травлення; розрив механізму штучного інфікування в умовах лікувально-профілактичних закладів; широку санітарно-просвітницьку роботу.

Практичні рекомендації

Для підвищення ефективності профілактики поширення парентеральних вірусних гепатитів серед хворих з хронічними захворюваннями органів травлення в ЛПЗ неінфекційного профілю та скорочення кількості несприятливих наслідків необхідно передбачити:

1. Систематичне проведення оперативного і поглибленого ретроспективного епідеміологічного аналізу захворюваності на ГВ і ГС з метою визначення передвісників погіршення епідемічної ситуації, провідних факторів ризику, ефективності і якості протиепідемічних заходів, що здійснюються в ЛПЗ, пріоритетних напрямків оптимізації системи ЕН.

2. Забезпечення спадкоємності між ЛПЗ всіх профілів та амбулаторно- поліклінічними закладами у питаннях виявлення, діагностики, обліку та диспансеризації хворих на гострі, хронічні форми ГВ і ГС, носіїв HBsAg і anti-HCV; вдосконалення взаємодії різних медичних та немедичних структур щодо різних аспектів проблеми парентеральних вірусних гепатитів, у тому числі стосовно обліку всіх форм вірусних гепатитів, включаючи носійство HBsAg і anti-HCV, ЦП і ГЦК, етіологічно пов'язані з HBV і HCV; госпіталізацію хворих на всі форми парентеральних вірусних гепатитів до профільних відділень ЛПЗ.

3. Організаційно-методичну роботу з питань діагностики, лікування та диспансерного спостереження за хворими на хронічні вірусні гепатити.

4. Контроль за повнотою і якістю клініко-лабораторної розшифровки випадків «носійства» HBsAg і anti-HCV та диспансерним спостереженням за реконвалесцентами, особами, перехворілими на будь-яку форму ГВ і ГС.

5. Підвищення якості диференційної діагностики ГВ і ГС; забезпечення постановки діагнозів хронічних захворювань органів травлення з урахуванням всієї суми епідеміологічних, клінічних та лабораторних даних.

6. Впровадження обов'язкового епідеміологічного розслідування кожного нозокоміального випадку ГВ і ГС, своєчасної і повної їх епідеміологічної діагностики.

7. Оптимізацію заходів щодо розриву штучного механізму передачі HBV і HCV внаслідок медичних парентеральних втручань; скорочення числа необґрунтованих процедур інвазійного характеру.

8. Лабораторне забезпечення епідеміологічного обстеження осередків парентеральних вірусних гепатитів та підвищення якості проведення в них протиепідемічних заходів.

9. Організацію та проведення вакцинопрофілактики ГВ серед соціальних та поведінкових груп ризику, а також в осередках HB- і HC-вірусної інфекції і серед осіб в оточенні хворих на ГГВ/ГГС, ХГВ/ХГС, носіїв збудників інфекції.

10. Проведення контролю за санітарно-протиепідемічним режимом в ЛПЗ та закладах немедичного профілю, незалежно від підпорядкування, в яких здійснюються парентеральні втручання, що можуть призвести до передачі HBV і HCV.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Марієвський В.Ф. Епідеміологія гепатиту В у м. Києві: сучасний стан проблеми / В.Ф. Марієвський, О.М. Рубан // Профілактична медицина. 2008. № 4. С. 6-12. (Проведення ретроспективного епідеміологічного аналізу, статистичне опрацювання та узагальнення результатів).

2. Мариевский В.Ф. Распространение маркеров инфицирования вирусами гепатитов В и С среди больных хроническими заболеваниями органов пищеварения / В.Ф. Мариевский, Т.А. Сергеева, О.Н. Рубан, А.Л. Гураль // Профілактична медицина. 2009. № 1. С. 14-21. (Аналіз результатів серологічного обстеження пацієнтів соматичних стаціонарів, статистичне опрацювання та узагальнення даних).

3. Проблеми епідеміології та профілактики гепатиту С в Україні / А.Л. Гураль, В.Ф. Марієвський, Т.А. Сергеєва, В.Р. Шагінян, О.М. Рубан // Інфекційні хвороби. 2007. № 3. С. 23-31. (Аналіз матеріалів статистичної звітності по м. Києву, підготовка матеріалів до друку).

4. Сучасні особливості епідемічного процесу парентеральних вірусних гепатитів у Києві та основні напрямки профілактичних заходів / В.Ф. Марієвський, А.Л. Гураль, В.Р. Шагінян, Т.А. Сергеєва, А.В. Кракович, О.С. Костюк, О.М. Рубан О.М. // Профілактична медицина. 2009. № 3. С. 7-16. (Проведення підбору та аналізу даних епідеміологічного аналізу по м. Києву).

5. Эпидемиологические особенности распространения гепатита С среди различных групп населения / А.Л. Гураль, В.Ф. Мариевский, Л.Л. Громашевская, Т.А. Сергеева, В.Р. Шагинян, О.Н. Рубан // Експериментальна і клінічна медицина. 2001. № 2. С. 74-77. (Аналіз матеріалів статистичної звітності, результатів серологічного обстеження пацієнтів соматичних стаціонарів).

6. Распространенность гепатитов В и С в лечебно-профилактических учреждениях неинфекционного профиля / В.Ф. Мариевский, Т.А. Сергеева, А.Л. Гураль, В.Р. Шагинян, М.Ю. Джоган, О.Н. Рубан, Н.С. Кантор // Гепатологія. 2009. № 3. С. 56-67. (Підбір груп пацієнтів для дослідження, визначення показників відносного ризику, статистичне опрацювання, підготовка до друку).

7. Рубан О.М. Вірусний гепатит В і С серед хворих на хронічні гепатити невстановленої етіології / О.М. Рубан // Збірник матеріалів з актуальних питань діагностики вірусних інфекцій та їх імунопрофілактики. Київ, 2003. С. 48-49.

8. Рубан О.М. Поширення вірусних гепатитів В і С серед іноземних студентів м. Києва / О.М. Рубан // Збірник матеріалів з актуальних питань діагностики вірусних інфекцій та їх імунопрофілактики. Київ, 2003. С. 49-50.

9. Рубан О.М. Розповсюдження маркерів вірусних гепатитів В та С серед донорів м. Києва / О.М. Рубан, Л.Д. Клякіна // Збірник матеріалів з актуальних питань діагностики вірусних інфекцій та їх імунопрофілактики. Київ, 2003. С. 47-48.

10. Рубан О.М. Частота та спектр травматичних пошкоджень у медичних працівників м. Києва / О.М. Рубан, О.Є. Руденко // Керовані інфекції: наук.-практ. конференція і пленум Асоціації інфекціоністів України, 14-15 травня 2003 р.: матеріали конф. Івано-Франківськ, 2003. С. 282-284.

11. Маркери парентеральних вірусних гепатитів у хворих на хронічні ураження печінки / В.Ф. Марієвський, А.Л. Гураль, В.Р. Шагінян, Т.А. Сергеєва, О.М. Рубан, М.Ю. Джоган, В.Г. Манько // Інфекційні хвороби: досягнення і проблеми в діагностиці та терапії: VIII з'їзд інфекціоністів України, 6-9 жовтня 2010 р., м. Вінниця. Тернопіль: ТДМУ «Укрмедкнига», 2010. С. 84-85.

12. Поширення гепатитів В та С у лікувальних закладах неінфекційного профілю / В.Ф. Марієвський, Т.А. Сергеєва, А.Л. Гураль, В.Р. Шагінян, О.М. Рубан // Поєднані інфекційні та паразитарні хвороби: мат. Конгресу до 122-річчя народження акад. Л.В. Громашевського, 8-9 жовт. 2009 р., м. Чернівці. Тернопіль, ТДМУ: «Укрмедкнига», 2009. С. 146-147.

...