Експериментально-клінічне обґрунтування корекції процесів знешкодження активних форм кисню у кришталику при катарактогенезі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА

УДК: 617.741-004.1-053.615.31:547.792

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Експериментально- клінічне обґрунтування корекції процесів знешкодження активних форм кисню у кришталику при катарактогенезі

14.01.18 - офтальмологія

САМІ С.Ю. АЛЬСАІДІ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті імені М. Горького МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Сухіна Людмила Олексіївна, Донецький національний медичний університет імені М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри очних хвороб ФІПО м. Донецьк.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Веселовська Зоя Федорівна, завідувачка курсу офтальмології і іридодіагностики кафедри хірургічних хвороб Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини, м. Київ.

доктор медичних наук, професор Леус Микола Федорович, завідувач лабораторії біохімії органу зору ДУ «Інститут очних хвороб та тканинної терапії імені В. П. Філатова АМН України», м. Одеса.

Захист відбудеться „21” травня 2010 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.613.05 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України (03680, Україна, м. Київ, просп. Комарова, 3, Київська міська клінічна офтальмологічна лікарня „Центр мікрохірургії ока”, кафедра офтальмології НМАПО імені П. Л. Шупика.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).

Автореферат розісланий „15” квітня 2010р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к. мед. н., доцентН.С. Лаврик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вікова катаракта є найпоширенішою причиною сліпоти у світі. Зниження гостроти зору внаслідок стрімкого прогресування катаракти значно погіршує якість життя і втрати працездатності (Пучковская Н.А. та ін., 1993; Сергиенко Н.М., 1994; Красновид Т.А., 1995; Кравченко А.И., 1997; Веселовська З. Ф., 2002; Hockwin O., 2002). Уникнути негативних наслідків стрімкого прогресування помутніння кришталика допомогло б використання ефективних методів прогнозування перебігу вікової катаракти.

Існуючі методи прогнозування перебігу вікової катаракти не дають можливості оцінити ступінь ушкодження білкових молекул кришталика на різних стадіях захворювання. Бракує методів інтегральної оцінки, які дозволили б за показниками крові судити про стан білкових молекул кришталика (Метелицына И. П., 2002; Taylor H., 2001; Murthy G. V. S., 2008). Методи профілактики не завжди ефективні.

Якщо вдасться пригальмувати розвиток початкових ознак вікової катаракти на 10 років, впливаючи на фактори ризику її розвитку (характер харчування, загальні захворювання, паління, прийом стероїдних, гіпотензивних препаратів, цукровий діабет, вплив радіації, світла й інших), то необхідність хірургічного втручання знизиться на 50%. (Айтжанова Н. А., 1991; Воскресенская Л. К., 1993; Путиенко А. А., 1994; Леус Н. Ф., 2001; Klein B. E., 2001; Arevalo J. F., 2005; Chung Y. S., 2005; Yan H., 2006). Наразі велика кількість дослідників вважають, що однією з причин зниження активності захисних систем у кришталику є недостатнє надходження в організм природних біоантиоксидантів і вітамінів. Експериментальним шляхом визначено, що одні вітаміни (токоферол, каротин, аскорбінова кислота) є найважливішими антиоксидантами, що захищають білки кришталика від окисного ушкодження. Інші (вітаміни В₁, В₂, В₆, РР) є кофакторами у ферментативних реакціях і беруть участь у синтезі й регенерації відтворених компонентів антиокисної системи (Веселовська З. Ф., 2002). У ряді досліджень показано, що недостатність у дієті вітамінів Е, С, D, A викликає підвищення ризику утворення катаракти. Виявлено також взаємозв'язок між розвитком катаракти й метаболічним забезпеченням піридоксином і вітаміном Е (Логай И. М., 1994; Метелицына И. П., 1996; Веселовська З. Ф., 2002; Рамзи Адель Эль-Бишара, 2002; Жупан Б. Б., 2007; Eccarius S., 2007). Крім того встановлено, що серед причин виникнення вікової катаракти значаться порушення антирадикальної захисної системи тканин ока. Істотну роль у патогенезі вікової катаракти відіграють порушення процесів детоксикації як в організмі, так і в оці (Пучковська Н. А. та ін., 1993; Кравченко Л. И. та ін., 2002; Juronen E., 2002). Унікальну роль у формуванні захисту організму при дії різних хімічних і фізичних факторів відіграє система глутатіону (Леус Н. Ф., 2001). У літературі є дані про зниження активності ферментів антирадикальної системи (супероксиддисмутази (СОД) й каталази (КТ)) у катарактальному кришталику, однак їхня роль у катарактогенезі вивчена недостатньо (Леус Н. Ф., 2001; Веселовська З. Ф., 2002). Особливо перспективним у цьому напрямку вважають проведення досліджень системи нейтралізації вільних радикалів при розвитку катаракти. З огляду на це, можна зробити висновок, що тільки поглиблені дослідження стану процесів вільнорадикального окислення й метаболізму в динаміці катарактогенезу зможуть послужити науковим обґрунтуванням для розробки ефективних методів, що викликають уповільнення розвитку катаракти, а можливо, і її попередження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної роботи кафедри очних хвороб ФІПО Донецького національного медичного університету ім. М. Горького «Розробка комплексу реабілітаційних заходів при патологічних станах очей, що призводять до інвалідності» (№ державної реєстрації 0106U010879), де автор був співвиконавцем.

В розробку НДР кафедри увійшли такі дані дисертації: результати дослідження впливу світлової енергії на фізико-хімічні показники та ензиматичну антиоксидантну систему в кришталику при моделюванні експериментальної катаракти; результати клініко-біохімічних досліджень; результати вивчення впливу інстиляцій тіотриазоліну (ТТА) на стан ензиматичної системи в кришталиках хворих на вікову катаракту, а також результати клінічних досліджень відносно використання ТТА в лікуванні хворих з віковою катарактою.

Мета дослідження: з метою підвищення ефективності профілактики вікової катаракти вивчити можливість корекції порушень ензиматичної антиоксидантної системи - провідної патогенетичної ланки катарактогенезу за допомогою тіотриазоліну.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

Дослідити вплив тіотриазоліну на фізико-хімічні властивості білків кришталика при світлових впливах у дослідах in vitro.

Вивчити дію ТТА на стійкість ферментів кришталика (СОД і КТ) до фотохімічного впливу.

Дослідити вплив ТТА на розвиток помутнінь у кришталику при світловому опроміненні (моделювання катаракти).

З'ясувати стан антирадикальної системи кришталика при розвитку експериментальної катаракти і впливу на цей процес ТТА.

Вивчити активність ферментів антиоксидантної системи (СОД і КТ) у камерній волозі й кришталиковій речовині при різних клінічних формах вікової катаракти.

Визначити можливість впливу ТТА (інстиляцій) на активність ферментів системи нейтралізації вільно-радикальних форм кисню у хворих віковою катарактою.

Об'єкт дослідження: вікова катаракта.

Предмет дослідження: стан ензиматичної антиоксидантної системи кришталика в динаміці розвитку експериментальної катаракти й за різних клінічних форм захворювання, можливість корекції порушень антиоксидантних ферментів за допомогою ТТА.

Методи дослідження: офтальмологічні (візометрія, периметрія, тонометрія, біомікроскопія кришталика, офтальмоскопія), анкетування; біохімічні (визначення активності супероксидисмутази і каталази в волозі передньої камери і в кришталику); у піддослідних тварин - біомікроскопія кришталика і показники активності супероксидисмутази і каталази в тканинах ока; статистична обробка результатів за допомогою параметричних й непараметричних критеріїв. катаракта тіотриазолін білок кришталик

Наукова новизна одержаних результатів.

- Вперше показано, що при різних формах вікової катаракти активність ферментів антиоксидантної системи в кришталику є найменшою при субкапсулярній і змішаній катаракті. Активність СОД була знижена (p<0,001) на 60,0 % й 69,8 %, а каталази - на 40,0 % й 49,6 %, відповідно.

- Результати експериментальних досліджень дозволили встановити прямий захисний ефект: ступінь агрегації білкових молекул, рівень хромогенів і флуорогенів був знижений при опроміненні із застосуванням ТТА. Показники світлорозсіювання, світлопоглинання й флюоресценції в цих умовах були на 33 %, 44 % і 25 % нижче. Ці дані свідчать, що ТТА знижує негативний ефект світлової енергії на кришталик, істотно запобігаючи процесу агрегації білків і деградації ароматичних амінокислот (триптофан, тирозин і ін.) з утворенням хромогенів і флуорогенів.

-Вперше показано, що ТТА гальмує розвиток світлової експериментальної катаракти. Так, зокрема, що на 30 і 40 тижні світлового впливу кількість кришталиків з помутніннями в дослідах із застосуванням ТТА стала меншою (p=0,001), CАР=40% (95% ДІ - 18,0%-57,9%).

У тварин при світлових впливах і застосуванні ТТА активність СОД і КТ була вище на 47,1% и 22,0 %.

- Вперше обгрунтовано, що ТТА в різних умовах эксперимента (in vitro, in vivo) і у хворих з віковою катарактою, яким проводилася екстракапсулярна екстракція катаракти, робить виразний стабілізуючий і стимулюючий ефект на ферменти антиоксидантної системи кришталика - КТ й СОД.

У хворих активність зазначених ферментів в катарактальних кришталиках у камерній волозі під впливом інстиляцій ТТА до операції зросла (p<0,001).

Практична значення одержаних результатів. Результати експериментальних і клініко-біохімічних досліджень розширюють знання офтальмологів в області катарактогенезу й розкривають ще одну сторону патогенетичних особливостей різних клінічних форм вікової катаракти.

Застосування інстиляцій ТТА на протязі одного місяця забезпечує помітний стимулюючий вплив на систему антиоксидантних ферментів у кришталику й камерній волозі. Застосування інстиляцій тіотриазоліну у хворих на катаракту забезпечує активуючий ефект їх в кришталику і камерній волозі. Активність СОД й КТ у кришталиках хворих, що одержували тіотриазолін, була вище на 46,6 %, и 34,5 %, відповідно, порівняно з середньостатистичною величиною показника (p<0,005).

З огляду на роль оксидативного стресу в розвитку вікової катаракти, виявлений ефект ТТА обґрунтовує доцільність його застосування для профілактики вікової катаракти.

Впровадження в практику. Основні наукові положення і практичні результати роботи включено в програми лекцій і практичних занять студентів і лікарів-інтернів кафедри очних хвороб ФІПО Донецького національного медичного університету ім. М. Горького. Mетодика використання інстиляцій ТТА у хворих з віковою катарактою впроваджено в очних відділеннях МКЛ № 19, 20, 24 м. Донецька, очному відділенні МЛ №5 м. Констянтинівка Донецької області.

Особистий внесок здобувача. Разом з науковим керівником д.мед.н., професором Л.О. Сухіною обрано тему дослідження, визначено мету й завдання дослідження. Автором роботи здійснено пошук наукової літератури, аналіз даних літератури і власних досліджень, а також статистичну обробку результатів досліджень. В експерименті на кролях автором вивчено вплив світлової енергії на стан фізико-хімічних процесів та ензиматичної антиоксидантної системи в кришталику.

Здобувач брав безпосередню участь у проведенні офтальмологічного обстеження пацієнтів з катарактою. Автор особисто проводив забір камерноі вологи та кришталиків для біохімічних досліджень під час оперативного лікування. Ним було проведено 38 (26,4 %) операцій екстракапсулярної екстракції катаракти в спостережуваних хворих, в інших він брав участь як асистент.

Ідея вивчення можливості корекції порушення антиоксидантного статусу кришталиків при катарактогенезі за допомогою ТТА належить науковому керівникові д.мед.н. проф. Сухіной Л. О.

Дисертант проводив експериментальні дослідження на тваринах з метою визначення активності КТ й СОД. Вивчення ензиматичної антиоксидантної системи в кришталику лабораторних тварин, а також у кришталику й камерній волозі пацієнтів з віковою катарактою проводилися на базі лабораторії фундаментальних досліджень ДУ«Інститут невідкладної та відновної хірургії ім. В.К. Гусака АМН України»

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи оприлюднено на засіданнях Донецкой областной ассоциации офтальмологов (Донецк, 2007, 2008), V Cимпозіумі з офтальмохірургії в Україні «Сучасні досягнення в хірургії переднього та заднього сегментів ока» з практичним семінаром «Жива хірургія» з участю міжнародних спеціалістів (Донецьк, 2007); міжобласній науково-практичній конференції офтальмологів “Актуальні проблеми офтальмології” (Днепропетровск, 2009), «Російському загальнонаціональному офтальмологічному форумі» (Москва, 2009).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, в тому числі 5 - статей в наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, і 4 - тези у збірках наукових праць, матеріалах з'їздів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 153 сторінках комп'ютерного тексту й складається зі вступу, огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел. Робота ілюстрована 17 таблицями, 8 рисунками. Список використаних джерел містить 270 наукових публікацій, у тому числі 42 викладено кирилицею та 228 - латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вивчення стану ензиматичної системи гасіння вільнорадикальних форм кисню в кришталику при катарактогенезі і впливу на неї ТТА в умовах експерименту на тваринах проведено порівняльний аналіз динаміки стійкості до фотохімічного впливу біофізичних параметрів білків і активності ферментів кришталика, а також впливу на них ТТА.

Помутніння кришталика в експерименті відтворювали у кроликів породи шиншила. При цьому були використані статевозрілі самці масою від 1,9 до 2,5 кг, які утримуються на стандартному раціоні віварію протягом усього експерименту. Всього було використано 56 тварин (112 очей), розділених на 3 експериментальні групи: перша група (контрольна) - інтактні тварини (16 кролів) (32 очей), що не піддавалися ніяким впливам, друга група тварин піддавалася тільки світловому впливу (20 кроликів) (40 очей); третя група зазнавала впливу світла на фоні інстиляцій ТТА (20 кроликів) (40 очей).

Для відтворення експериментальної катаракти використовувалася світлова модель, розроблена НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова (Леус Н.Ф., Метелицина И.П., Дрожина Г.И., 1991, патент «Спосіб моделювання променевої катаракти» №1684803).

Моніторинг результатів експериментальних досліджень серед лабораторних тварин проводився на 10, 20, 30 і 40-ий тижні спостереження. Впродовж усього експерименту оцінювалися загальний стан, результати біомікроскопії кришталика, біохімічних досліджень, досліджувалися оптичні властивості кришталика. Бомікроскопічні зміни у кришталиках експериментальних тварин оцінювали за п'ятибальною шкалою. В усіх тварин до початку експерименту стан кришталиків охарактеризовано як норма.

Біохімічні дослідження проводили у всіх групах лабораторних тварин по закінченні експерименту, на 40-му тижні на енукльованих очах. Об'єктивними критеріями оцінки прозорості (або ступеня помутніння) кришталика служили зміни показників світлопоглинання, світлорозсіювання й флюоресценції гомогенатів, які визначали до і після опромінення. Реєстрацію результатів здійснювали фотометричним способом на спектрофотометрі Specord 200. Дані виражали у відносних одиницях. У кришталиках, камерній волозі, тканинах ока й крові експериментальних тварин визначали концентрацію СОД і КТ.

Клінічні дослідження проводилися на пацієнтах з віковою катарактою й пацієнтах із прозорими кришталиками. Під спостереженням перебували 144 пацієнта у віці від 55 до 77 років з віковою катарактою, що перебувають на диспансерному обліку в консультативній поліклініці МКЛ № 20 м. Донецька. Всі хворі були прооперовані (екстракапсулярна екстракція катаракти) у відділенні «Мікрохіругія ока» МКЛ №20 м. Донецька.

До процесу обстеження включалися пацієнти з ядерною катарактою (48 осіб), субкапсулярною катарактою (44 особи), а також пацієнти зі змішаною формою помутніння (ядерно-кірково-субкапсулярними катарактами) (52 особи).

Всім хворим проводили комплексне обстеження, що включало збір анамнезу, загальноприйняте офтальмологічне обстеження й біохімічні дослідження.

Середня величина показника вазометрії склала 0,13±0,03. Тонометрію здійснювали за допомогою тонометра Маклакова, середня величина показника склала 21,7±1,4 мм. рт. ст. .Сумарна величина поля зору по восьми меридианам дорівнювала 488,2±18,6^о.

Дослідження оптичних середовищ здійснювали в минаючому світлі за усталеною методикою.

Біомікроскопію кришталика виконували з обов'язковим медикаментозним мідріазом на щілинній лампі ЩЛ-2Б (Україна). Офтальмоскопія очного дна проводилася прямим офтальмоскопом за звичайною методикою.

Біохімічні дослідження осіб з різними клінічними формами й стадіями вікової катаракти проводилися в крові, кришталиках і камерній волозі, отриманих у цих хворих при проведенні екстракапсулярної екстракції катаракти.

В процесі експериментальних і клінічних досліджень використовувався ТТА. Препарат зареєстрований і одержано дозвіл для клінічного застосування в Україні (реєстраційний номер № UA 8446/01/01).

Тіотріазолін використовувався у вигляді інстиляції 1% розчину по одній краплі тричі на добу.

Статистичну обробку отриманих результатів виконували за допомогою пакета програм Statistica for Windows 5.1. різними методами, залежно від характеру аналізованих даних. Оцінку відмінностей у двох групах визначали з використанням t-критерію Стьюдента з попередньою оцінкою нормальності розподілу за критерієм Колмогорова-Смирнова. Аналіз кількісних показників результатів досліджень у динаміці експерименту й лікування хворих проводили за допомогою критерію Стьюдента для зв'язаних вибірок. Результати біомікроскопічної оцінки стану кришталика в експериментальних тварин обробляли з використанням непараметричного критерію Вілкоксона для зв'язаних вибірок, а також критерію Манна-Уітни для визначення відмінностей у незв'язаних групах.

Результати власних досліджень. Дослідження впливу світлової енергії на стан фізико-хімічних змін у кришталику при моделюванні експериментальної катаракти.

Усі лабораторні тварини були поділені на три експериментальні групи: перша група (контрольна) - інтактні тварини (16 кролів), що не піддавалися ніяким впливам, друга група тварин піддівалася тільки світловому впливу (20 кролів); третя група - впливу світла на фоні інстиляцій тіотриазоліну (20 кролів).

На початок експерименту відмінностей у біомікроскопічній картині кришталика тварин першої і другої груп не відзначалося. Протягом усього експерименту у тварин першої групи не зареєстровано патологічних змін у кришталику

У другій групі лабораторних тварин, підданої інтенсивному світловому впливу, через 10 тижнів від початку експерименту в 92,50 % кролів зберігався прозорий кришталик, не спостерігали субкапсулярні вакуолі, задній шов вузький з чіткими межами, а у 7,5 % з'явилися одиничні дрібні задньокапсулярні вакуолі.

По закінченні 20 тижнів у тварин другої групи прозорими залишалися тільки 11 кришталиків (27,50 %). В 20 (50,0 %) очах спостерігалися множинні дрібні задньокапсулярні вакуолі, в інших анатомічних зонах кришталика зміни не значилися.

У 8 тварин (20,0 %) мали місце множинні дрібні вакуолі, переважно в задньокапсулярних шарах кришталика, а також- одиничні дрібні вакуолі в інших анатомічних зонах кришталика, огрубіння заднього шва, розширення його меж. У двох кролів (3,85 %) зареєстровано множинні різнокаліберні вакуолі в задньокапсулярних шарах, одиничні великі вакуолі в інших шарах кришталика, наявність або відсутність дрібних цяткових помутнінь в ділянці заднього шва.

По закінченні 30 тижнів від початку експерименту майже в всіх кришталиках (94,23 %) опромінених кроликів відзначалися патологічні зміни. При цьому залишалися прозорими тільки три кришталики (5,77 %). З помутніннями першого ступеня їх було 11 (21,15 %), а помутніння другого ступеня відзначалися в 44,23 % кришталиків. Збільшилася кількість кришталиків з множинними різнокаліберними вакуолями в задньокапсулярних шарах, з'явилися поодинокі великі вакуолі в інших шарах кришталика,зафіксовано наявність дрібних цяткових помутнінь в ділянці заднього шва до 15, що склало 28,85 %.

Наприкінці спостереження в кришталиках тварин, підданих лише опроміненню, у 42,31 % відзначався третій ступінь помутніння, у 32,69 % - другий, у 13,46% - перший. У чотирьох тварин (7,69 %) з'явилися множинні різнокаліберні вакуолі як у субкапсулярних шарах, так і в інших анатомічних зонах кришталика, помітні дрібні цяткові помутніння в ділянці заднього шва, слабке дифузійне помутніння ядра кришталика. Прозорими залишилися два (3,85 %) кришталика.

Таким чином, аналізуючи отримані нами результати, можна зробити висновок, що дія світлової енергії на стан кришталика в умовах експерименту починає чітко проявлятися вже на 10- ий тиждень.

Порівняння оптичних параметрів опромінених кришталикових компонентів з показниками зразків, що перебували в темряві, свідчить про істотне підвищення показників світлорозсіювання, світлопоглинання й флюоресценції після впливу ультрафіолетового опромінення в середньому на 35 %, 49 % і 36 % відповідно. Зростання ступеня світлорозсіювання свідчать про те, що під впливом опромінення інтенсифікуються процеси агрегації білків, тобто утворення високомолекулярних комплексів з низькомолекулярних.

Проведена серія експериментів показала, що вивчення оптичних властивостей і біомікроскопічне дослідження кришталиків тварин, підданих тільки світловому впливу, у порівнянні з інтактною групою лабораторних тварин, свідчать про прогресуюче нарастання патологічних змін у кришталиках у процесі опромінення.

Дослідження впливу світлової енергії на стан СОД і КТ у кришталику при моделюванні експериментальної катаракти. При опроміненні кришталикових компонентів спостерігається значна інактивуюча дія променевого фактора на ферменти антиоксидантної системи кришталика експериментальних тварин. Так, після 6 годин інтенсивного світлового впливу починається статистично значуще зниження активності СОД з 40,692 ± 1,278 до 36,286± 1,165, а КТ із 71,60±1,859 до 60,70±2,778.

Слід зазначити, що зниження активності КТ виражена більшою мірою (на 34 %) у порівнянні з контролем. Ці результати збігаються з відомими науковими даними про більш високу світлочутливість КТ. Таким чином, ультрафіолетове опромінення кришталикових компонентів викликає виразну інактивацію СОД і КТ.

Слушним є те, що в механізмі настільки істотного зниження активності СОД у тканинах ока при розвитку експериментальної катаракти в умовах in vivo також, можливо, має значення зворотне інгібування ферменту перекисом водню - кінцевим продуктом дисмутації супероксидних радикалів, концентрація яких під впливом катарактогенних факторів зростає в тканинах ока в 2-3 рази. Виявлена нами при експериментальній катаракті інактивація СОД призводить, у свою чергу, до підвищення концентрації високотоксичного гідроксильного радикала й перекису водню, вміст яких у рідких середовищах ока різко зріс.

Отже, інактивація каталітичної активності СОД і значна генерація супероксидних радикалів можуть призвести до порушення структури білків і розвитку катаракти. Не менш важливу роль в інактивації ферменту відіграють пероксидні радикали, які також генеруються у великій кількості в процесі одноелектронного відновлення. Подібні процеси відбуваються й при розвитку вікової катаракти в людини, тому що з віком кількість активних форм кисню збільшується за рахунок зниження захисної функції ферментативної системи.

Результати досліджень дозволяють конкретизувати роль СОД і КТ у метаболічних порушеннях, викликуваних катарактогенними факторами, що ініціюють процеси помутніння в кришталику, а також складних взаєминах між факторами, що сприяють прискоренню або вповільненню розвитку катаракти.

Дослідження, проведені в умовах моделювання катаракти, виявили посилення процесу інгібування СОД. Під дією інтенсивного видимого світла в поліпептидних ланцюгах білків кришталика відбуваються зміни, що призводять до розпушення структур поліпептидів і утворення дисульфідних зшивок. Крім того, світло підсилює й прискорює дію катарактогенних факторів. У ході фотоушкодження білків відбувається зміна їх конфігурації. Це може мати істотне значення для пояснення механізму інгібування СОД.

Отримані результати свідчать про важливу біологічну роль СОД і КТ у патогенезі катаракти, що є науковим обґрунтуванням необхідності корекції активності цього ферменту з метою захисту тканин ока від високої токсичної дії активних форм кисню.

Дослідження впливу ТТА на стан біофізичних і біохімічних властивостей кришталика в умовах моделювання світлової катаракти проведено на тваринах другої і третьої групи, які піддавалися інтенсивному світловому впливу. Результати досліджень зіставлені з дослідженнями групи інтактних тварин.

На 40-й тиждень експерименту в групі тварин, які піддавалися тільки світловому впливу, прозорі кришталики були відсутні і в 100 % спостерігалися їхні зміни, а в 10,5 % випадків сформувалася початкова ядерна катаракта. У той же час у групах тварин, що одержували на фоні опромінення ТТА, значна кількість кришталиків залишалася прозорою й у жодному випадку не виявлено ознак початкової ядерної катаракти. Захисна дія ТТА на патогенну дію світлової енергії чітко проявляється, починаючи з 20-го тижня. В усі строки, починаючи з цього періоду, зміни оптичних властивостей кришталиків у групі з ТТА були менш виражені в порівнянні з групою, підданою лише опроміненню.

При розвитку експериментальної катаракти порівняння критеріїв оптичних властивостей кришталикових компонентів у лабораторних тваринних досліджуваних груп показало, що середня величина показника світлорозсіювання у тварин третьої групи по закінченні 40 тижнів експерименту на фоні інстиляцій ТТА дорівнювала 36,796±0,410, другої групи - 48,625±0,650, показника світлопоглинання й флуоресценції в даних групах відповідно 0,083±0,002, 0,118±0,004 і 61, 83±1,097, 75,050±1,436.

Порівняння отриманих результатів дослідження лабораторних тварин другої і третьої груп з рівнем досліджуваних показників в інтактних тварин першої групи засвідчило статистично значуще збільшення показників світлорозсіювання, світлопоглинання й флуоресценції тільки у тварин другої групи

Більш високі показники світлопоглинання й флюоресценції можна розглядати як наслідок фотодеградації ароматичних амінокислот, що призводить до утворення хроматофорів і флуорофорів.

Результати, отримані при використанні ТТА, виявили захисну дію цього препарату на опромінені кришталикові компоненти. Ступінь світлорозсіювання під впливом ТТА була значно нижче, показники світлопоглинання й флюоресценції також були вірогідно знижені. Слід зазначити, що вивчені біофізичні показники при застосуванні ТТА значимо не відрізнялися від контрольних величин.

На підставі вивчення біофізичних властивостей кришталикових компонентів під впливом опромінення й препарату ТТА можна припустити, що досліджуваний препарат володіє вираженою «антикатарактогенною» дією в умовах in vitro.

Застосування ТТА при опроміненні кришталикових компонентів у значній мірі сприяло зниженню ступеня інактивуючої дії променевого фактора на ферменти антиоксидантної системи.

Рівень ферментів антиоксидантної системи кришталика при світловому опроміненні у тварин першої групи склав СОД - 44,38±1,52, а КТ - і 90,07±2,56. ТТА істотно знижував ступінь інактивації СОД і КТ (у середньому вдвічі). Після 6 годин інтенсивного світлового впливу спостерігається зниження активності СОД з 41,15 ± 1,13 до 39,86± 1,165, а КТ - з 80,60±1,58 до 73,87±2,41. У даній серії експериментальних досліджень статистично значущими були тільки зміни КТ щодо вихідного рівня показника й середньої величини КТ першої групи лабораторних тварин.

Рівень СОД у циліарному тілі, камерній волозі передньої камери й крові тварин першої групи склав відповідно 30,09±2,49, 20,34±1,42 і 576,54±45,74 од. По закінченні експерименту у тварин другої групи, що зазнавали інтенсивного світлового впливу, рівень СОД у циліарному тілі склав 18,10±1,14, камерній волозі - 13,20±0,96, крові - 472,76±45,74 од. Після 40 тижнів експерименту рівень СОД у циліарному тілі тварин третьої групи, що одержували на фоні інтенсивного світлового впливу ТТА, дорівнював 22,56±1,8, камерній волозі - 15,86±0,87, крові - 541,95±48,67.

Слід зауважити , що практично у всіх тканинах ока тварин другої і третьої груп протягом усього експерименту відзначається зниження активності досліджуваних ферментів. Так, хронічне опромінення поліхромним світлом викликає найбільш значне пригнічення активності СОД у циліарному тілі кроликів. Найбільш відчутне зниження активності СОД помічено у тварин другої групи. Через 40 тижнів світлового впливу активність СОД у циліарному тілі й камерній волозі зазначених тканин ще більше знизилася, становлячи 60,2 % і 64,9 %. Рівень СОД у крові лабораторних тварин даної групи склав 82,0 %.

Ступінь зниження активності СОД у циліарному тілі, волозі передньої камери й крові тварин третьої групи щодо рівня показника групи інтактних тварин склав 75,0 %, 78,0% і 94,0%.

Аналіз результатів дослідження КТ у тканинах ока й крові лабораторних тварин показав, що рівень КТ у циліарному тілі, камерній волозі передньої камери й крові тварин першої групи становив відповідно 34,06±2,92, 0,150±0,010 і 2,50±0,22 од. Середня величина показника КТ циліарного тіла у тварин другої групи по закінченні спостереження вкладалася в межі 27,16±2,02, у камерній волозі й крові - відповідно 0,108±0,009 і 2,15±0,20. По закінченні 40 тижнів експерименту рівень КТ у циліарному тілі тварин третьої групи, що одержували на фоні інтенсивного світлового впливу ТТА, дорівнював 30,65±2,39, у камерній волозі - 0,123±0,010, у крові - 2,18±0,19. Таким чином, практично у всіх тканинах ока тварин другої й третьої груп протягом усього експерименту відзначається зниження активності ферменту.

Хронічне опромінення поліхромним світлом викликає найбільш значне стримання активності КТ в камерній волозі й циліарному тілі кроликів другої групи. Ступінь зниження активності ферменту щодо рівня даного показника у інтактних тварин (перша група) склала 72,0 % і 79,7 %. У третій групі лабораторних тварин ступінь зниження активності ферменту в тканинах ока й крові щодо рівня першої групи був несуттєвим.

Аналіз результатів дослідження показав, що найбільш виражені порушення швидкості знешкодження активних форм кисню відзначаються в кришталику й камерній волозі, хоча швидкість дисмутації супероксидних радикалів також зазнала істотних порушень і в циліарному тілі. Безсумнівно, ці порушення антиоксидантної системи тканини очей є важливою ланкою в патогенезі розвитку експериментальної світлової катаракти.

Таким чином, результати цього фрагмента досліджень свідчать про те_, що препарат ТТА справляє захисну дію на білкові структури кришталика при його опроміненні світловою енергією в умовах in vitro.

Результати, отримані при використанні ТТА, свідчать про захисну дію цього препарату на опромінені кришталикові компоненти. Ступінь світлорозсіювання під впливом ТТА був значно нижче, показники світлопоглинання й флюоресценції також були вірогідно знижені. Доречно зауважити, що вивчені біофізичні показники при застосуванні ТТА значущо не відрізнялися від контрольних величин. Таким чином, можна стверджувати, що досліджуваний препарат володіє вираженою «антикатарактогенною» дією в умовах in vitro.

Порівняння ступеня виразності змін оптичних параметрів кришталика при дії опромінення без і з препаратом ТТА виявило факт значного зменшення змін вищезгаданих величин. Інтенсивність світлорозсіювання при опроміненні гомогенатів у цих умовах зростає, але в меншій мірі (на 3,7% із ТТА й 18 % без препарату). Цей факт говорить про вповільнення процесів агрегації білкових структур кришталика ТТА. Показники світлопоглинання найбільш чітко свідчать про захисну дію ТТА на білки кришталика. Такі величини значно нижчі при опроміненні гомогенатів кришталиків за присутності ТТА й практично не відрізняються від відповідних показників контрольних груп (гомогенати кришталиків без опромінення й при інкубації з ТТА). Отримані дані дозволяють стверджувати, що ефект ТТА реалізується на рівні процесів агрегації білків і утворення хроматофорів при дії світлової енергії. Аналіз результатів визначення флуоресценції кришталика в цих же умовах дозволяє говорити, що ТТА сповільнює процес утворення флуорофорів.

Зіставлення отриманих результатів з даними наших досліджень по вивченню дії ТТА на помутніння кришталика в динаміці експериментальної катаракти дозволяє сказати, що досліджуваний препарат справляє пряму й опосередковану стабілізуючу дію на білки кришталика при дії катарактогенних факторів (у цьому випадку хронічного опромінення поліхромним світлом).

Дослідження активності ферментів при різних формах катаракти. Активність ферментів СОД і КТ було вивчено у 78 (78 очей) з 144 (144ока) хворих на вікову катаракту з різними формами захворювання (ядерна, субкапсулярна й змішана). У ході операції була взята камерна волога та кришталики пацієнтів для проведення біохімічного дослідження.

За всіх клінічних форм захворювання активність досліджуваних ферментів вірогідно знижена в порівнянні з нормальними значеннями СОД і КТ. При ядерній катаракті активність СОД склала 53,10±4,32 од/мг тканини, що становило 63,0 % стосовно норми.

При субкапсулярній і змішаній формах катаракти відзначається більш різке зниження активності ферментів. Cереднє значення показника СОД при субкапсулярній катаракті склало 35,40±3,44 од/мг тканини, при змішаній - відповідно 26,72±2,38 од/мг тканини. Слід зазначити, що активність СОД при цих формах знизилася відповідно до 40,0 % і 30,19 % відносно нормального значення даного показника.

Вивчення показника активності КТ в кришталиках хворих із субкапсулярною катарактою показало, що його величина склала 3,68±0,30 од/мг тканини, а ступінь її активності в порівнянні з нормальною величиною показника дорівнює 78,0 %.

Дослідження величини КТ у кришталиках хворих при субкапсулярній і змішаній формах катаракти дозволило встановити, що середні значення показників становили 2,94±0,28 од/мг тканини та 2,47±0,24 од/мг тканини. Ступінь зменшення активності ферментів стосовно нормальної величини показника сягнув відповідно 60,0 % і 50,41 %.

При змішаній і субкапсулярній формах вікової катаракти відзначалося найбільш різкий спад потенціалу антиоксидантного захисту тканини кришталика. Це можна пояснити тим, що досліджувані ферменти локалізовані переважно в епітеліальних і кортикальних шарах кришталика, тобто в зонах, де спостерігається найбільш виражена деградація білкових структур за таких клінічних форм захворювання.

Вивчення впливу інстиляцій 1,0 % розчину ТТА на стан ензиматичної системи було проведено у 66 (66 ока) з 144 (144 ока) хворих з віковою катарактою, на підставі порівнення данних СОД та КТ у камерної волозі і кришталику 32 (32 ока) осіб першої (основна) групи, які протягом місяця до операції отримували інстіляції тіотриазоліну, та 34 (34 ока)хворих другої (контрольна) групи, яким даний препарат не призначався.

Активність супероксиддисмутази в катарактальних кришталиках осіб контрольної групи була знижена в порівнянні з середньостатистичною її величиною й становила в середньому 29,69±2,55 од/мг тканини, а в осіб основної групи даний показник дорівнював 43,54±2,65 од/мг тканини.

У той же час активність КТ також була знижена. У контрольнії групі хворих, що не одержували до операції ТТА, середня величина показника - 2,46±0,16 од/мг тканини, а в основнії групі пацієнтів, які одержували ТТА, - 3,31±0,14 од/мг тканини. Ці дані свідчать про значне зниження антиоксидантного потенціалу кришталиків в разі розвитку вікової катаракти (контрольна група), а за умови інстиляцій ТТА дані показники статистично вищі (р <0,05).

Рівень СОД у пацієнтів першої групи стосовно нормальної величини показника склав 51,20%, а в другій групі -34,91%. Відносний рівень КТ у хворих першої групи сягав 69,0 %, а другої -51,30 % відносного нормального їхнього значення. Представлені дані показують, що в осіб, які одержують до операції ТТА у вигляді очних інстиляцій (основна група), рівень активності СОД і КТ у кришталику був статистично вище, ніж у групі осіб, у яких цей препарат не застосовувався (контрольна група).

Активність СОД у камерній волозі зазнала різкого зниження в порівнянні з її середньостатистичною величиною (95,96±8,01 од/мг тканини) в обох групах і становила в середньому 68,78±3,33 од/мг тканини в пацієнтів першої групи, а в осіб другої групи даний показник дорівнював 58,19±4,08 од/мг тканини. Аналогічні зміни зафіксовано й при дослідженні активності КТ. У хворих контрольної групи середня величина показника склала15,88±0,82 од/мг тканини, у основної групі - 20,36±1,11 од/мг тканини (середня величина показника - 20,85±1,41од/мг тканини.

При дослідженні активності антиоксидантних ферментів у камерній волозі хворих на вікову катаракту також установлено істотне зниження функцій цих ферментів. Активність СОД знижена на 39,6 %, а КТ - на 23,8 % у пацієнтів контрольної групи, які до операції не одержували препарат ТТА. Зазначені зміни були статистично значущими (р <0.05), на відміну від основної групи хворих, які одержували до операції ТТА

Таким чином, вище зазначені порушення активності ферментів СОД і КТ у катарактальних кришталиках є важливою патогенною ланкою розвитку патологічного процесу.

Створюються передумови щодо зниження швидкості знешкодження активних форм кисню в камерній волозі, що, безсумнівно, створює несприятливі умови для підтримки кришталикових компонентів у їх нативному стані, оскільки підвищений рівень супероксидного радикала й перекису водню в камерній волозі можуть справляти додатковий токсичний вплив на кришталик, у якому ці агресивні сполуки кисню також утворюються й знешкоджуються з меншою швидкістю в порівнянні з нормальними умовами.

Зниження СОД призводить до підвищення концентрації супероксидного радикала кисню, що утворюється в кришталиках, не метаболічним, а фотохімічним шляхом. Ця активна форма кисню чинить патогенну дію на білкові й ліпідні структури кришталика, викликаючи їхню хімічну модифікацію.

Ще більш агресивною дією щодо цього володіє гідроксильний радикал - продукт взаємодії супероксидного радикала кисню й перекису водню. Концентрація останнього в кришталиках хворих на вікову катаракту підвищується внаслідок значного зниження активності КТ в них (51,3 %). Застосування ж інстиляцій ТТА на протязі одного місяця до операції забезпечувало помітний стимулюючий вплив на систему антиоксидантних ферментів у кришталику й камерній волозі.

Таким чином результати серії експериментальних досліджень показали позитивний вплив використання ТТА на активність ферментів антиоксидантної системи кришталика, а також можливість підвищення антиоксидантного потенціалу тканини ока та доцільність його застосування для профілактики вікової катаракти.

ВИСНОВКИ

1) Проблема профілактики й лікування вікової катаракти, не дивлячись на успіхи в хірургічній реабілітації хворих із цим захворюванням, продовжує залишатися актуальною як у науковому, так і в практичному відношенні. Розраховано, що вповільнення втрати зорових функцій на 10 років дозволить запобігти 45 % операцій. Не викликає сумніву, що тільки серйозні дослідження патогенезу катаракти зможуть бути основою для розробки методів її профілактики. У цьому аспекті особливої актуальності набуває пошук способів стимуляції ензиматичної антиоксидантної системи тканини ока з метою гальмування процесу втрати прозорості кришталика.

2) Виявлено, що пряму захисну дію стосовно кришталика при ушкоджуючому ефекті світлової енергії має тіотриазолін. Так, в експериментах (in vitro) з опроміненням кришталикових компонентів він гальмує світлорозсіювання на 24,4 %, світлопоглинання - на 29,7 %, флюоресценцію - на 18,1 %.

3) Установлено, що тіотриазолін безпосередньо затримує світлову інактивацію ферментів антиоксидантної системи кришталика. При його опроміненні на протязі 6 годин в присутності тіотриазоліна зменшується ступінь зниження активності супероксидисмутази на 10 %, каталази - на 14 % у порівнянні зі світловим впливом без тіотриазоліну (p<0,05).

4) Доведено, що при застосуванні інстиляцій тіотриазоліну при моделюванні катаракти значно підвищується стійкість кришталика до ушкоджувальної дії світла. Найбільший ефект спостерігали після 30-40 тижневого опромінення. При цьому ступінь розвитку помутнінь вірогідно знижена в дослідах із застосуванням тотриазоліну на 33,3 %, і 40,0 %, відповідно, у порівнянні з результатами дослідів, у яких опромінення здійснювали без досліджуваного препарату (р<0,05).

5) Показано, що паралельно уповільненню розвитку помутніння, тіотриазолін перешкоджає зниженню активності ферментів антиоксидантної системи кришталику при світловому опроміненні тварин. Так, активність супероксиддисмутази була вище на 47,1 %, а каталази - на 22,0 % (p<0,05) порівняно з контролем.

6) При клініко-біохімічному обстеженні хворих на вікову катаракту, яким проводилось хірургічне лікування, встановлено, що найбільше зниження активності антиоксидантних ферментів кришталика відзначається при субкапсулярній і змішаній формах вікової катаракти: активність СОД зазнала зниження на 60,0 % і 69,8 %, а активність КТ - на 40,0 % і 49,6 % відповідно у порівнянні з середньостатистичною величиною показника (р<0,0001).

7) Застосування інстиляцій тіотриазоліну у хворих на катаракту до операції (екстракапсулярна екстракція катаракти) забезпечує активуючий ефект на СОД і КТ в кришталику і камерній волозі. Їх активність у кришталиках хворих, що одержували тіотриазолін, була вище на 46,6 %, и 34,5 %, відповідно, порівняно з середньостатистичною величиною показника (p<0,005).

8) Результати експериментальних і клініко-біохімічних досліджень стали науковим обґрунтуванням використання тіотриазоліна як коректора ензиматичної антиоксидантної системи у хворих на вікову катаракту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1) Сухина Л. А. Изучение действия тиотриазолина на ферменты антиоксидантной системы и оптические свойства хрусталикових компонентов при действии световой энергии в эксперименте/ Л. А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Офтальмол. журн. - 2008. - № 4. - С. 65-68. Автор брав участь в підготовці клінічного матеріалу, проведенні експериментальних досліджень, статистичній обробці результатів, обґрунтуванні висновків .

2) Сухина Л. А. Влияние инстилляций тиотриазолина на развитие экспериментальной катаракты / Л. А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Питання експериментальної та клінічної медицини. -2008. - Вип. 12, Т. 1. - С. 138-144. Автор брав участь в підготовці клінічного матеріалу, проведенні експериментальних досліджень, статистичній обробці результатів, обґрунтуванні висновків.

3) Сухина Л. А. Состояние энзиматической антиаксидантной системы в тканях глаза при моделировании экспериментальной катаракты / Л. А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Офтальмол. журн. - 2009. - № 4. - С. 58-62. Автор брав участь в статистичній обробці результатів, обґрунтуванні висновків.

4) Сухина Л. А. Значение исследования ферментов, обезвреживающих свободнорадикальные формы кислорода в хрусталике у больных с возрастной катарактой / Л. А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Питання експериментальної та клінічної медицини. - 2009. - Вип. 13, Т. 1. - С. 144-149. Автор брав участь у розробці технічного завдання, проводив експериментальну перевірку приладу, клінічну апробацію і розробку показань до використання.

5)Сухина Л. А. Влияние тиотриазолина на активность супероксиддисмутазы и каталазы в хрусталике и камерной влаге больных при проведении хирургического лечения возрастной катаракты / Л. А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского государственного медицинского университета им. С. И. Георгиевского. - 2009. - Т. 145, Ч. 1. - С. 102-106. Автор брав участь в підготовці клінічного матеріалу, проведенні експериментальних досліджень, статистичній обробці результатів, обґрунтуванні висновків.

6) Сухина Л. А. Исследования антикатарактогенного действия тиотриазолина в эксперименте / Л. А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Сучасні досягнення в хірургії передього та заднього сегментів ока: тези доп. симпозіуму з офтальмохірургії в Україні з практичним семінаром «Жива хірургія» за участю міжнародних спеціалістів. - Донецьк, 2007. - С. 81-82. Автор брав участь в проведенні експериментальних досліджень, статистичній обробці результатів, обґрунтуванні висновків.

7) Сухина Л. А. Исследование ферментов, обезреживающих свободно-радикальные формы кислорода, в хрусталиках больных с различными клиническими формами возрастной катаракты / Л.А. Сухина, Сами С. Ю. Альсаиди // Российский общенациональный офтальмологический форум: научно-практ. конф. с междунар. участием, 8-9 октября 2009 г. : сб. трудов. - Москва, 2009. - Т.2. - С. 240-241. Автор брав участь в проведенні експерименту, обґрунтуванні висновків.

8) Сами С. Ю. Альсаиди Положительное действие инстилляций тиотриазолина на состаяние хрусталика в условях экспериментальной световой катаракты / Сами С. Ю. Альсаиди // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. - 2009. - Вип. 6 (93). - С. 307315.

9) Сами С. Ю. Альсаиди Состояние антирадикальной системы хрусталика при развитии экспериментальной катаракты / Сами С. Ю. Альсаиди //Актуальні питання офтальмології : наук.-практ. конф., 24-25 вересня 2009 : тези доп. - Дніпропетровськ, 2009. - С. 37-38.

АНОТАЦІЯ

Самі С. Ю. Альсаіді «Експериментально-клінічне обґрунтування корекціі процесів знешкодження активних форм кисню у кришталику при катарактогенезі». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.18 - офтальмологія. - Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Київ, 2010.

В дисертаційній роботі вивчено стан ензиматичної антиоксидантної системи кришталика при експериментальній світявої катаракті та різних клінічних стадіях вікової катаракти. Досліджено ефективность дії ТТА на рівень порушень антиоксидантних ферментів.

Доведено, що при різних формах вікової катаракти активність ферментів антиоксидантної системи найбільш різко знижена (p<0,001) при субкапсулярній і змішаній катаракті: супероксиддисмутази - на 60,0 % і 69,8 %, каталази - на 40,0 % і 49,6 %, відповідно.

В результаті експериментальних і клініко-біохімічних досліджень виявлено, що тіотриазолін здатний знижувати негативний вплив світлової енергії на ступінь агрегації білкових молекул, рівень хромогенів і флуорогенів, показники світлорозсіювання, світлопоглинання й флюоресценції. Доведено, що тіотриазолін здійснює стабілізуючу та стимулюючу дію на ферменту антиоксидантну систему у хворих з віковою та експериментальною (in vitro, in vivo) катарактою.

Ключові слова: вікова катаракта, експериментальна катаракта, супероксиддисмутаза, каталаза, тіотриазолін.

АННОТАЦИЯ

Сами С. Ю. Альсаиди «Экспериментально-клиническое обоснование коррекции процессов обезвреживания активных форм кислорода в хрусталике при катарактогенезе». - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.18 - офтальмология. - Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика, Киев, 2010.

В диссертационной работе изучено состояние энзиматической антиоксидантной системы хрусталика в динамике развития экспериментальной катаракты и при разных клинических формах заболевания, возможность коррекции нарушений антиоксидантных ферментов под действем тиотриазолина.

В работе использован материал наблюдения за 144 пациентами в возрасте от 55 до 77 лет с начальной возрастной катарактой. В обследование включались пациенты с ядерными катарактами (48 человек), субкапулярными катарактами (44 человека), а также пациенты со смешанной формой помутнений (ядерно-корково-субкапсулярными) (52 человека) на начальной стадии развития.

Помутнение хрусталика в эксперименте воспроизводили у кроликов породы шиншилла. При этом были использованы половозрелые самцы массой от 1,9 до 2,5 кг, содержащиеся на стандартном рационе вивария в течение всего эксперимента. Всего было использовано 56 животных. Световую катаракту моделировали посредством общего облучения животных светом высокой интенсивности. Все лабораторные животные были разделены на три экспериментальные группы: первая группа (контрольная) - интактные животные (16 кролей), не подвергавшиеся никаким воздействиям, вторая группа животных - только световому воздействию (20 кроликов); третья группа - подвергалась воздействию света на фоне инстилляций тиотриазолина (20 кроликов).

В результате исследования показано, что тиотриазолин обладает прямым защитным действием по отношению к хрусталику при повреждающем эффекте световой энергии. В присутствии тиотриазолина выявлена стабилизация биофизических показателей хрусталикового вещества после светового облучения: снижение светорассеяния на 24,4 %, светопоглощения на 29,7 %, флюоресценции на 18,1 % (р<0,001).

...