Органічні депресивні розлади у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію (клінічна структура, принципи діагностики та корекції)

Размещено на http://www.allbest.ru//

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ І НАРКОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ»

14.01.16 - Психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Органічні депресивні розлади у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію

(клінічна структура, принципи діагностики та корекції)

Галічева Антоніна Сергіївна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор ГАВЕНКО Володимир Леонідович,

Харківський національний медичний університет МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології та медичної психології з курсом сексології, професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти, кафедра психотерапії, завідувач кафедрою.

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький національний медичний університет, кафедра психіатрії та медичної психології, завідувач кафедрою.

Захист дисертації відбудеться «5» липня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 64.566.01. при ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології» АМН України за адресою: 61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології» АМН України (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46.)

Автореферат розіслано «01» червня 2010 р.

Вчений секретар Спеціалізованої

вченої ради Д 64.566.01., кандидат медичних наук, ст.н.с. Л.І.Дяченко

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За даними експертів ВООЗ щорічно у світі на клінічно діагностовану депресію хворіють, принаймні, 200 млн. осіб, і ця кількість неухильно зростає. Так за прогнозами ВООЗ, до 2020 р. депресії вийдуть на 2-е місце у світі серед причин інвалідності після хвороб системи кровообігу. За останнє десятиріччя частота депресій виросла в 12 разів (з 0,4% до 5,0%). У цілому ймовірність розвитку хоча б одного депресивного епізоду протягом життя людини складає від 4,4% до 18%. Кожна восьма людина хоча б раз у житті має потребу в проведенні спеціальної антидепресивної терапії. Приблизно 2/3 пацієнтів із діагностованою депресією схильні до суїцидальних спроб і 10-15% скоюють суїцид [Волошин П.В., Марута Н.А., Явдак И.А., 2004; Марута Н.А., Мороз В.В., 2002., Барденштейн Л.М., 2005, Юр'єва Л.Н., Малишко Т.В., 2007]. При цьому співвідношення захворюваності на депресивні розлади у жінок та чоловіків за даними різних авторів складає від 2:1 [Kessler, 2003] до 7:1 [Kuehner, 2003] згідно дослідження DEPRES (Дослідження депресії в європейському суспільстві) [Доповідь робочої групи CINP на основі огляду доказових даних, 2007]. Україна входить у число країн з високим рівнем захворюваності на депресивні розлади, при цьому збільшилася частота невротичних порушень, що виникають внаслідок ураження або дисфункції головного мозку [Михайлов Б.В., 2004, Напреенко А.К., 2007].

У зв'язку з патоморфозом клінічної картини органічної патології головного мозку все частіше зустрічаються форми ураження ЦНС, що характеризуються незначною виразністю неврологічних порушень, затяжним багаторічним плином, складними психопатологічними синдромами, зміненою реактивністю до медикаментозних методів лікування, що обумовлює резистентність до терапії. У цих умовах порушення коркової нейродинаміки органічним процесом, вторинна невротизація як реакція особистості на основне захворювання і супутні психогенії в багатьох випадках стають неминучими супутниками органічного процесу. Необхідно відзначити, що специфіка депресивних розладів, які розвиваються на тлі ураження або дисфункції головного мозку, в сучасній літературі описана недостатньо [Бачеріков А.Н., 2005, Підкоритов В.С., 2008]. Непсихотичні депресивні розлади мають досить складну структуру, що вимагає досліджувати весь період розвитку хворобливого стану від донозологічних форм із напруженням психічної адаптації до наступного можливого зриву психічного пристосування і далі до клінічно розгорнутих форм депресивних розладів [Пшук Г.Я., 2005, Абрамов В.А., Бабюк И.А., Бурцев А.К., Студзинский О.Г, 2004, В.Т. Волков, А.К.Стрелис, Е.В. Караваева, 1995, Гиндикин В.Я., 1997].

У зв'язку з цим особливо значимим стає порівняльний клініко-психопатологічний, патопсихологічний, нейрофізіологічний аналіз, що дозволяє в кожному конкретному випадку правильно оцінити співвідношення органічного і психологічного компонентів і відповідно до цього визначити місце медикаментозного лікування й психотерапії. Побудова найбільш раціонального й адекватного методу лікування, дозволить за більш короткий термін і на більш тривалий час підвищити психологічне і соціальне функціонування хворих. Саме це і обумовило актуальність даного дослідження й визначило його мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно плану НДР Харківського національного медичного університету за темою “Зміцнення здоров'я здорової людини» (0107V001392).

Мета дослідження: розробка патогенетично обґрунтованої системи корекції органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію, на основі виявлення механізмів їхнього формування й особливостей клінічної структури.

Завдання дослідження:

Виявити механізми формування органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію.

Вивчити клініко-психопатологічну структуру органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію.

Вивчити особливості неврологічного і вегетативного статусу жінок з органічним депресивним розладом, що розвинувся на тлі перенесеної нейроінфекційної патології.

Виділити патопсихологічні властивості особистісної сфери у жінок з органічним депресивним розладом, що розвинуся на тлі перенесеної нейроінфекційної патології.

Оцінити якість життя жінок з органічним депресивним розладом, що розвинувся на тлі перенесеної нейроінфекційної патології.

Провести кореляційний аналіз між клініко-психопатологічними особливостями і психодіагностичними показниками у жінок з органічним депресивним розладом, що розвився на тлі перенесеної нейроінфекційної патології. нейроінфекційний депресивний неврологічний жінка

Розробити критерії діагностики та рекомендації з корекції органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію.

Об'єкт дослідження - органічні депресивні розлади у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію.

Предмет дослідження - клініко-анамнестичні, клініко-психопатологічні, патопсихологічні закономірності формування органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію.

Методи дослідження: клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний, патопсихологічний, нейрофізіологічний та статистичний.

Наукова новизна роботи. На основі системного підходу до оцінки результатів комплексних клініко-психопатологічних, психодіагностичних, електрофізіологічних досліджень установлений причинно-наслідковий взаємозв'язок біологічних, соціально-психологічних і клініко-психопатологічних факторів, що визначають формування органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційну патологію.

Описано специфику клінічної структури й динаміку розвитку органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційний процес. Виділено психопатологічні радикали, що дають характерне фарбування клінічним проявам депресивних розладів в обстежених хворих і визначають їхнє різноманіття.

Показано високу частоту синдрому вегетативної дистонії з перевагою парасимпатикотонії у жінок з органічними депресивними розладами, що виникли на тлі перенесеного нейроінфекційного процесу. Дано характеристику преморбідних властивостей особистості, що найбільше часто зустрічалися у жінок з депресивними розладами на тлі нейроінфекційної патології головного мозку.

Проведений кореляційний аналіз дозволив констатувати характер взаємозв'язків між виразністю депресивних розладів і показниками різних психодіагностичних методик у хворих з перенесеним нейроінфекційним процесом.

Практична значущість роботи. Розроблено методику, що дозволяє оцінювати вагу й виділяти клінічні варіанти депресивного синдрому, визначені границі нормативних значень досліджуваних показників.

На підставі отриманих у ході роботи результатів виділені базові критерії для побудови патогенетичної корекції органічних депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційний процес.

Показано найбільшу ефективність розроблених і проведених психокорекційних заходів щодо тривожного компоненту депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекційний процес.

Результати дослідження впроваджені в практику лікувальної роботи Харківської обласної психіатричної лікарні №1, Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3, психоневрологічного відділення міської лікарні №1 м. Ялти, у навчальний процес у Харківському національному медичному університеті і підтверджені 6 актами про впровадження.

Особистий внесок дисертанта в розробку наукових результатів. Дисертація є самостійною науковою працею. Автором особисто виконано планування і здійснення всіх клініко-психопатологічних, клініко-анамнестичних, психодіагностичних, електрофізіологічних досліджень, статистичну обробку й інтерпретацію отриманих результатів.

Дисертантом самостійно проведено вивчення літературних джерел, підібрано й адаптовано існуючі методи дослідження, а також розроблено нові методики, що були використані в роботі.

На підставі отриманих результатів автором особисто описана феноменологія клінічної структури і динаміки клінічного плину органічних депресивних розладів, що розвинулися на тлі перенесеної нейроінфекційної патології, розроблені методичні підходи до їхньої корекції і профілактики.

Апробація роботи. Основні положення роботи були представлені на 11 науково-практичних конференціях: 7-ми Всеукраїнських науково-практичних конференціях молодих вчених і спеціалістів (з міжнародною участю) - „Від фундаментальних досліджень до медичної практики” (Харків, 2005); „Досягнення молодих вчених - майбутнє медицини” (Харків, 2005); “Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2006, 2007); „Вклад молодих вчених у розвиток медичної науки і практики” (Харків, 2006, 2007) „Вчені майбутнього” (Одеса, 2007); і 4-х пленумах, конгресах і науково-практичних конференціях суспільства неврологів, психіатрів і наркологів України - „Пароксизмальні стани в неврології, психіатрії та наркології” (Одеса, 2006); „Профілактика і реабілітація в неврології, психіатрії та наркології” (Харків, 2007); „Профілактика аутоагресивної поведінки при психічних розладах” (Харків, 2008); „Безпека та ефективність терапії неврологічних, психічних та наркологічних розладів” (Партеніт, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 21 друковану працю, у тому числі 5 у спеціалізованих наукових журналах згідно «Переліку» ВАК України (з них 3 самостійні), 16 статей і тез у журналах і збірниках наукових праць (15 з них самостійні), оформлено 2 Патенти України на винахід.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалу і методів дослідження, методів статистичної обробки і кореляційного аналізу отриманого матеріалу, 8 розділів з описом власних результатів дослідження, заключення і висновків. Роботу викладено на 198 сторінках машинописного тексту, основний текст складає 147 сторінок, дисертація ілюстрована 22 таблицями і 9 малюнками. Список літератури містить 301 джерело, з них 208 кирилицею і 93 - з латинською символікою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. Для реалізації мети і задач дослідження було проведене обстеження 156 пацієнтів, що знаходяться на лікуванні в: 11 психіатричному відділенні (клініці неврозів і межових станів) Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3; 1 і 2 неврологічних відділеннях ДУ «Інститут неврології, психіатрії і наркології АМН України» у період з 2005 по 2009 рр.

В основну групу (104 пацієнта у віці 17 - 55 років (середній вік склав 43,2±1,2 роки)) були включені хворі із клінічно вираженою депресією й поточною нейроінфекційною патологією або клінічно вираженою депресією й наслідками перенесеної нейроінфекційної патології, клінічна картина котрих відповідала діагностичній рубриці F 06.32.6 згідно МКХ-10. Обстежені основної групи були умовно поділені на 2 підгрупи:

І підгрупу (60 пацієнтів) склали пацієнти з органічним депресивним розладом, що розвинувся на тлі поточної нейроінфекційної патології.

ІІ підгрупу (44 пацієнта) - склали пацієнти з органічним депресивним розладом, що розвинувся на тлі наслідків перенесеної нейроінфекційної патології або інфекційно-алергійної енцефалопатії.

У контрольну групу було включено 52 пацієнта у віці 17 - 55 років (середній вік - 38,3±1,3 років) з непсихотичними депресивними розладами і відсутністю в даний час або в анамнезі органічної патології головного мозку, такими як: депресивний епізод (легкий - F32.0; помірний - F32.1; важкий - F32.2); реакція на важкий стрес і порушення адаптації - F43; неврастенія з провідним депресивним синдромом - F48.0.

Для рішення поставлених задач були використані наступні методи: клініко-анамнестичний; клініко-психопатологічний, що містив вивчення скарг, оцінку психічного статусу, виділення основних психопатологічних синдромів і їхню динаміку. Як діагностичні, використовувалися критерії МКХ-10. Вивчення соматоневрологічного статусу хворих проводилося по загальноприйнятим схемам. Були використані такі клініко-психопатологічні - «Опитувальник для виявлення признаков вегетативних розладів» (Вейн О.М. 1998) та патопсихологічні методи: СБОО - скорочений багатофакторний опитувальник особистості (S.R.Hathaway, P.E.Meehl, 1951), госпітальна шкала тривоги і депресії HADS (Zigmond A.S., Snaith R.P., 1983), розроблена нами шкала вивчення синдромології депресії «Спосіб діагностики депресивного стану» (Патент №38521 від 12.01.2009) і оцінка якості життя (Mezzich I., Cohen N., Ruiperez M., Lin I. and Yoon G., 1999). Нейрофізіологічний метод включав проведення електроенцефалографії за допомогою електроенцефалографу EMG 4751 - 2 МВ 5206/13 фірми «Оріон».

Статистичний і кореляційний аналізи проводилися із використанням програмного забезпечення Excel-2000, STATISTICA-6.0 і STADIA for Windows. Кореляційний аналіз дозволив нам установити взаємозв'язки між найбільш значущими чинниками.

Результати представлені у виді середнього значення ± помилка репрезентативності при рівні вірогідності р<0,05. Були обчислені значення коефіцієнтів кореляції між усіма перерахованими показниками, їхня стандартна помилка і вірогідність.

Результати дослідження і їхнє обговорення.

В результаті проведених досліджень було встановлено, що більшість обстежених більшу частину життя прожили у великому місті (у І підгрупі основної групи - 73,6%, у ІІ підгрупі основної групи - 71,4% і 71,2% у контрольній групі). За рівнем освіти - більшість обстежених у всіх групах мали середню освіту (у І підгрупі основної групи - 52,8%, у ІІ підгрупі основної групи - 64,3% і 69,2% у контрольній групі). За родинним станом - більшість обстежених у всіх групах були одружені: у І підгрупі основної групи - 47,2%, у ІІ підгрупі основної групи - 42,9% і 53,8% у контрольній групі. За цими показниками групи достеменно одна від одної не відрізнялися.

Резидуально-органічна патологія в обстежених пацієнтів І і ІІ клінічних підгруп частіше була обумовлена перенесеними гострими респіраторними вірусними інфекціями (45,8±5,9%, 32,4±8,0% відповідно та 3,8±2,7% у контрольній групі; p<0,001), а також іншими запальними захворюваннями носоглотки (відповідно 15,3±4,2%; 14,7±6,1%; 1,9±1,9%, p<0,01; p<0,05). Перенесені отити в 4,2±2,4% випадків, запальні захворювання бронхів і легень у 5,6±2,7% випадків, герпетична (1,4±1,4%) і токсоплазмозна (1,4±1,4%) інфекція були етіологічним фактором розвитку нейроінфекційного процесу в той час, як саркоїдоз у 2,9±2,9% випадків з'явився причиною розвитку енцефалопатії інфекційно-алергійного генезу. Був виявлен ряд достовірних розходжень за показниками психогенних факторів ризику розвитку депресивних розладів в основних і контрольній групах. Так, психоемоційне перевантаження, як причину депресивних розладів, відзначали 38,2±8,3% пацієнтів ІІ підгрупи, що вірогідно вище, ніж у контрольній групі (19,2±5,5; p<0,05). Несприятливий психологічний клімат у родині частіше був причиною розвитку депресивних розладів у пацієнтів контрольної групи (46,2±6,9%), тоді як у І підгрупі кількість таких хворих склала 15,3±4,2% (p<0,001), а у ІІ підгрупі - 17,6±6,5% (p<0,01). Пацієнти І підгрупи вірогідно рідше відзначали серед причин погіршення психічного стану смерть близьких їм людей, родичів (1,4±1,4%), ніж хворі контрольної групи (15,4±5,0; p<0,01). Фактором ризику розвитку депресивних розладів у жінок, які перенесли нейроінфекції, також були преморбідні властивості особистості такі як: помисливість (41,7±5,8% і 30±7,8% відповідно в основних групах), але вірогідно рідше, чим у контрольній групі (62±6,7%, p<0,05; p<0,01), відповідальність (19±4,7% і 32±8,0% відповідно в основних групах та 5,8±3,2 - у контрольній, p<0,05; p<0,01) і вразливість (19±4,7%; 24±7,3% та 25,0±6,0 відповідно).

Для хворих з депресивними розладами, які розвинулись на тлі нейроінфекційної патології, більш типовими були такі прояви захворювання, як погіршення настрою (100% в усіх групах), тривога, страх (58,3±2,9%; 60,7±4,5%- в основних групах; 44,2±3,4% - у контрольній, p<0,01), почуття внутрішнього напруження (36,1±2,7%; 39,2±4,5%; 23,1±2,5% відповідно, p<0,001 p<0,01), слабкість (51,4±2,9%; 57,2±4,6%; 46,1±3,4% відповідно, p<0,05), швидка стомлюваність (45,8±2,9%; 57,2±4,6%; 44,2±3,4% відповідно, p<0,05 p<0,01), зниження працездатності (37,5±2,8% p1-2<0,001; 57,2±4,6%; 44,2±3,4% відповідно, p<0,05), порушення пам'яті й уваги (38,8±2,8%; 35,7±4,3%; 28,8±2,8% відповідно, p<0,01). При цьому встановлено, що швидка стомлюваність і зниження працездатності вірогідно частіше (p<0,05) виявлялися у хворих ІІ підгрупи, що відрізняє їх від І клінічної групи. Такі ж клінічні прояви депресії, як плаксивість (31,9±2,6%; 32,1±4,1%; 46,1±3,4% відповідно, p<0,001 p<0,01), туга, сум (19,4±1,8%; 25±3,5%; 34,6±3,1% відповідно, p<0,001 p<0,05), байдужність до подій, що відбуваються (30,5±2,5%; 28,5±3,9%; 30,7±3,0% відповідно, p<0,01), пригніченість, ангедонія (23,6±2,1%; 28,5±3,9%; 30,7±3,0% відповідно, p<0,05), диссомнічні розлади (44,4±2,9%; 46,4±4,7%; 71,2±2,8% відповідно, p<0,001 p<0,05), відчуття кома у горлі (5,5±0,6%; 7,1±1,2%; 13,5±1,6% відповідно, p<0,001 p<0,01) характерні для пацієнтів із психогенно обумовленими депресивними порушеннями.

Клінічна картина як «органічної», так і психогенно обумовленої депресії включає не тільки психопатологічні розлади, але і неврологічні та сомато-вегетативні порушення. Нами були виявлені виражені симптоми неврологічних порушень, такі як головні болі, скарги на які пред'являли усі пацієнти основних груп (100%; 100%; 46,2%±3,4 відповідно), запаморочення (65,3%±2,7 p1-2<0,001; 39,2%±4,5; 28,8%±2,8 відповідно, p<0,001 p<0,05), шум у вухах (16,7±1,6% p1-2<0,001; 39,2±4,5%; 17,3±2,0% відповідно, p<0,001), вегетативні пароксизми (50,0±2,9% p1-2<0,001; 25,0±2,6% відповідно, p<0,001), парестезії, відчуття оніміння кінцівок (26,4±2,3%; 28,6±3,9%, 15,4±1,8% відповідно, p<0,001 p<0,01), непевність, хиткість ходи (54,2±2,9%, 21,4±3,2%; 3,8±0,5% відповідно, p<0,001), підвищення температури тіла до субфебрильних значень (11,1±1,2%; 10,7±1,8%; 5,8±0,8% відповідно, p<0,001 p<0,01), метеочутливість (12,5±1,3% p1-2<0,01; 7,1±1,2%; 1,9±0,3% відповідно, p<0,001). Такі скарги, як приступи втрати свідомості (18,1±1,7%; 14,3±2,3% p<0,001), «двоїння в очах», зниження чіткості зору (18,1±1,7%; 14,7±2,4% p<0,001) зустрічалися тільки в І і ІІ основних групах. Як ми бачимо, частота даних симптомів вірогідно вище в основних групах, ніж у групі порівняння.

Встановлено високу поширеність також ряду соматичних симптомів в обстежених хворих. Це нудота, що зустрічалася в 36,1±2,7% пацієнтів І підгрупи, 32,1±4,1% пацієнтів ІІ підгрупи, що вірогідно вище, ніж у контрольній групі (9,2±2,2%, p<0,001, p<0,01). Скарги на біль в області серця пред'являли 22,2±2,0% пацієнток з депресивними розладами, які розвинулись на тлі інфекційного ураження головного мозку, що вірогідно нижче, ніж у ІІ основній і контрольній групах (p1-2<0,001; p1-к<0,001). У той же час, пацієнти обох основних груп вірогідно частіше пред'являли скарги на болі в області хребта (відповідно 31,9±2,6% і 39,2±4,5%), у порівнянні з контрольною групою (17,3±2,0%, p1-2<0,001; p1-к<0,001). Пацієнтки основних груп пред'являли скарги на болі в області суглобів (11,1±1,2% у І підгрупі і 10,7±1,8% у ІІ підгрупі), у той же час у контрольній групі таких хворих не було виявлено, що можна пояснити поточним автоімунним процесом.

Таблиця 1

Частота ведучих варіантів депресивних розладів у обстежених жінок,

(Р ± m, %)

	Основна група	Контрольна група
	І підгрупа	ІІ підгрупа
Варіант депресивного синдрому
Тривожний	42,9±5,3	43,8±2,9	38,8±3,7
Тужливий	9,5±1,9 p1-2<0,001	12,5±1,3 p2-к<0,001	26,5±3,0
Астенічний	28,6±4,5 p1-к<0,05	33,3±2,6 p2-к<0,001	16,3±2,1
Апатичний	4,8±1,0 p1-к<0,01	4,2±0,5 p2-к<0,001	10,2±1,4
Іпохондричний	14,3±2,7 p1-2<0,01 p1-к<0,05	6,3±0,7	8,2±1,2
Психопатологічний радикал
Тривожний	100,0±0,0 p1-2<0,001 p1-к<0,001	97,3±0,3 p2-к<0,001	79,6±2,3
Тужливий	90,5±1,9 p1-2<0,001 p1-к<0,001	97,3±0,3 p2-к<0,001	73,5±2,8
Астенічний	100,0±0,0 p1-к<0,001	100,0±0,0 p2-к<0,001	87,8±1,5
Апатичний	95,2±1,0 p1-к<0,001 p1-2<0,001	89,6±1,3 p2-к<0,001	71,4±2,9
Іпохондричний	100,0±0,0 p1-к<0,001 p1-2<0,001	91,7±1,1 p2-к<0,001	53,1±3,6
Дисоціативний	57,1±5,3 p1-к<0,001 p1-2<0,05	72,9±2,9 p2-к<0,001	16,3±2,0

Основне місце в структурі депресивних розладів в обстежених хворих (табл. 1) займав тривожний варіант депресивного синдрому (42,9±5,3%; 43,8±2,9%; 38,8±3,7% відповідно), менш часто зустрічався астенічний варіант (28,6±4,5%, 33,3±2,6%; 16,3±2,1% відповідно, p<0,05 p<0,001), іпохондричний варіант депресивного синдрому зустрічався в 14,3±2,7% у І підгрупі і, вірогідно рідше, в інших групах: 6,3±0,7% у ІІ підгрупі і 8,2±1,2% - у контрольній, (p1-2<0,01 p1-к<0,05), тужливий варіант депресивного синдрому був виявлений у 9,5±1,9% та 12,5±1,3% пацієнтів основних груп і, вірогідно частіше, в контрольній групі - 26,5±3,0% (p<0,001). Апатичний варіант депресивного синдрому був виявлений тільки в 4,8±1,0% пацієнтів І підгрупи, 4,2±0,5% хворих ІІ підгрупи, що вірогідно рідше, ніж у контрольній групі 10,2±1,4% (p<0,01, p<0,001).

У пацієнтів з депресивними розладами, що виникли на тлі нейроінфекційного процесу, нерідко зустрічалися змішані депресивні стани, коли на тлі ведучих проявів, були виявлені також симптоми, властиві іншим варіантам (табл. 1). Ці симптоми були розглянуті в якості астенічного (100% в основних групах та 79,6±2,3% - у контрольній, p<0,001), тривожного (100% у І підгрупі, 97,3±0,3% у - ІІ підгрупі та 79,6±2,3% - у контрольній, p<0,001), іпохондричного (100,%; 91,7±1,1%; 53,1±3,6% відповідно, p<0,001), тужливого (90,5±1,9%; 97,3±0,3%; 73,5±2,8% відповідно, p<0,001), апатичного (95,2±1,0%; 89,6±1,3%; 71,4±2,9% відповідно, p<0,001) і дисоціативного (57,1±5,3%; 72,9±2,9%; 16,3±2,0% відповідно, p<0,001) радикалів депресивного синдрому.

Дані психодіагностичного дослідження показали, що у більшості пацієнтів основної групи був виявлений високий (вище 10 балів) рівень тривоги за методикою HADS ( у 81,8±8,2% хворих І підгрупи і 64,7±6,6% пацієнтів ІІ підгрупи), що достовірно вище, ніж у контрольній групі (44,0±7,0%) (p<0,001 p<0,05); крім того, у 45,5±10,6% хворих І підгрупи і 47,1±7,1% хворих ІІ підгрупи був виявлений високий рівень по шкалі депресії, що вірогідно вище, ніж у контрольній групі (26,0±6,2, p<0,05). Також було діагностовано високий рівень депресії за розробленою нами методикою «Спосіб діагностики депресивного стану» (50,0±3,0; 51,0±2,1%; 32,4±2,0% відповідно, p<0,001), що відповідало середньому та тяжкому ступеню депресії у обстежених жінок.

Проведений аналіз профілю особистості за методикою СБОО у пацієнтів основної групи показав перевагу в профілі особистості обстежених шкал депресії (61,5±2,5; 62,8±1,6; 49,8±2,6 балів відповідно, p<0,01 p<0,001), параної (60,3±2,1; 60,1±2,2; 51,6±3,1 балів відповідно, p<0,05) та істерії (59,2±2,3; 59,8±1,9; 49,6±2,1 балів відповідно, p<0,01, p<0,001). Це свідчить про наявність у обстежених хворих зниженого настрою, морального дискомфорту, підвищеної уваги до свого здоров'я, хворобливого стану, високий рівень вимог до навколишніх, «нав'язливості» цих думок, емоційної лабільності, використання неврологічного (соматичного - в контрольній групі) захворювання, як засобу вирішення складних, конфліктних ситуацій. Також ми повинні відмітить більш високі показники усіх шкал у жінок з органічними депресивними розладами, які розвинулись на тлі нейроінфекційній патології, що пояснюється патологічним розвитком особистості «органічного» ґенезу та підтверджується вищими показниками у жінок з наслідками перенесеної нейроінфекційній патології або інфкційно-алергійній енцефалопатії.

За результатами проведеного вивчення показників вегетативного тонусу (за методикою О. М. Вейна) в обстежених хворих було встановлено наявність синдрому вегетативної дисфункції в усіх пацієнтів. Рівень виразності вегетативної дисфункції знаходився на оцінці - 47,9±3,1 і 40,7±2,3 балів у жінок основних груп, що вірогідно вище, ніж у контрольній групі - 29,0±1,7 (p<0,001). Ці порушення характеризувалися переважно перевагою тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Неврологічна симптоматика також була підтверджена даними електроенцефалографічного дослідження. У обстежених хворих було виявлено дифузні зміни біоелектричної активності (71,7±6,2%; 95,8±4,1%; 15,2±5,4% відповідно, p<0,001); зацікавленість діенцефально-стовбурних структур (95,8±4,1%; 60,4±6,7; 58,7±7,3% відповідно, p<0,001); підвищення судорожної активності (20,8±8,3%; 5,7±3,2% відповідно у І та ІІ підгрупі), у тому числі у 12,5±6,8% та 1,9±1,9% - відповідно, відмічались епіеквиваленти, у жінок контрольної групи даних проявів не було відмічено.

З метою оцінити хворобу пацієнтів як комплекс проблем, що включають емоційне, соціальне і фінансове благополуччя даного контингенту, ми вивчили показник якості життя. У цілому, інтегративний показник якості життя склав для І основної групи - 4,65±0,6 балів, для ІІ основної групи - 4,71±0,4 балів, а в контрольній групі - 5,65±0,3 балів, що вірогідно нижче. В той же час, з точки зору лікарів, даний показник суттєво не відрізнявся у всіх групах і становив від 6,0 до 6,65 балів. Дослідження показало, що пацієнти з депресивними розладами органічного генезу найбільш низько оцінюють показники фізичного благополуччя. Зниження адаптивних можливостей пацієнтів, ефективності їхнього функціонування в соціальній, сімейній та професійній сферах, утруднює їхню особистісну реалізацію і погіршує загальне сприйняття якості життя, що знайшло підтвердження в рівні інтегративного показника якості життя.

Для вивчення взаємозв'язку між різними показниками психічного стану у хворих із депресивними розладами, що виникли на тлі органічної патології головного мозку та у контрольній групі, було проведене вивчення кореляційних взаємозв'язків. Були виявлені тверді кореляції (r>0,7) між виразністю депресивних розладів, рівнем тривоги і депресії за методикою HADS, показниками якості життя, виразністю особливостей особистості за методикою СМОЛ, показником вегетативної дисфункції за методикою О.М.Вейна.

На підставі вище викладеного, нами були розроблені критерії діагностики органічних депресивних розладів, що розвинулися на тлі перенесеної нейроінфекційної патології.

І. Основні діагностичні критерії:

наявність діагностованої нейроінфекційної патології;

тимчасовий зв'язок між розвитком депресивного стану та нейроінфекційної патології;

редукція депресивної симптоматики з видужанням або компенсацією нейроінфекційної патології.

ІІ. Клінічні симптоми:

Психічні розлади:

зниження настрою;

байдужість до навколишнього;

ангедонія;

зниження апетиту;

розлади сну;

тривога, страх;

загальна слабкість, швидка стомлюваність.

Неврологічні розлади:

головні болі;

запаморочення;

субфибрилитет;

непевність, хиткість ходи;

диплопия;

парестезії;

вегетативні пароксизми.

ІІІ. Додаткові діагностичні критерії:

HADS - більш 10 балів по шкалі депресії;

Тест «Спосіб діагностики депресивного стану» -

загальна кількість балів <21.

Ведучий психопатологічний синдром:

тривожний, астенічний, іпохондричний.

ІV. Додаткові електрофізіологічні критерії:

1. дифузні зміни біоелектричної активності,

2. зацікавленість діенцефально-стовбурних структур,

3. підвищення судорожної активності,

Розроблена нами схема корекції органічних депресивних розладів, що розвинулися на тлі перенесеної нейроінфекційної патології, ґрунтувалася на рекомендаціях робочої групи CINP (2007 р.) і включала комплекс медикаментозних і психотерапевтичних впливів.

Медикаментозна терапія. У схемі корекційних заходів, застосованих нами, використовувалися лікарські засоби з різними, взаємодоповнюючими механізмами дії, щоб домогтися оптимального ефекту при застосуванні невеликих доз препаратів, тому що лікування депресії - тривалий процес, а призначення великих доз препаратів може збільшити вже наявну патологію головного мозку.

1. Вибір антидепресантів. Вибір антидепресантів проводився за наступними критеріями: 1) оптимальний терапевтичний вплив на депресивну симптоматику; 2) достатня полівалентність, що забезпечує редукцію як депресивної, так і коморбідної симптоматики; 3) відсутність токсичної дії на ЦНС і дії, що може збільшити плин нейроінфекціїного процесу, 4) сумісність із препаратами, що впливають на нейроінфекційний процес.

Ми застосовували селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та трициклічні антидепресанти (ТЦА) у залежності від структури депресивних розладів. При тужливій, тривожній, тривожно-фобічній депресії, коли провідною симптоматикою було почуття страху, тривоги («тривога вперед» і «тривога назад»), туга, сум, почуття внутрішнього напруження нами, у першу чергу, на тлі антидепресивного ефекту треба було домогтися седації, тому перевагу віддавали трициклічним антидепресантам, таким як саротен, саротен-ретард (амітриптилин) у дозі 75-150 мг на добу за 3-4 прийоми. Також застосовували СІЗЗС такі, як паксил, пароксин (пароксетин). Пароксетин призначали в дозі 10-40 мг один раз на добу, вранці. При астено-апатичній депресії, коли на перший план виходила байдужність до навколишнього, до себе, пригніченість, ангедонія, загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, ми призначали антидепресанти з стимулюючою дією, такі, як флуоксетин, продеп (флуоксетин), у добовій дозі 20-40 мг в 2 прийоми в першій половині дня. При явищах інсомнії ми призначали мелатонінергічний антидепресант мелітор (агомелатонін), в дозі 25 мг 1 раз на добу на ніч.

Також застосовувалася комплексна внутрішньовенна інфузія, що містила амітриптилін (50-75 мг), еглоніл (50-100 мг), нікотинову кислоту і бромистий натрій, що вводили на 0,9% розчині хлориду натрію внутрівенно крапельно. Хворі відчували суб'єктивне поліпшення після перших інфузій, що мало важливе психотерапевтичне значення для позитивної віри хворого в успіх терапії і дозволяло створити фармакологічне тло до початку дії таблетованих антидепресантів.

2. Вибір транквілізаторів. При тривожній, тривожно-фобічній депресії, що зустрічалися, як показало наше дослідження, майже у 43% хворих, а тривожний радикал мав місце практично у 100% пацієнтів, у комплексі з антидепресантами ми застосовували транквілізатори бензодіазепинового ряду, також і пацієнтам з дисоціативною депресією призначались такі препарати, як сибазон (15-30 мг/добу), феназепам (1-3 мг/добу) внутрівенно крапельно, внутрім'язово і використовували таблетовані форми. Також, ми застосовували так звані «денні транквілізатори», що поєднували анксіолітичний та стимулюючий (активуючий) ефекти. Перші 7 -10 днів застосування СІЗЗС супроводжувалися призначенням «денних транквілізаторів» для створення сприятливого емоційного тла до початку дії антидепресантів. Ми застосовували такі препарати, як гідазепам у добовій дозі 0,06 - 0,15 мг в 3 прийоми й афобазол (30 - 40 мг на добу в 3 прийоми).

3. Вибір нейролептиків. У випадках, коли депресивний розлад поєднувався із загостренням патологічних рис особистості, викликаним нейроінфекційним процесом, особливо істероїдного кола, та коли ми спостерігали випадки терапевтичної резистентності, то застосовували комбінацію малих нейролептиків (коректорів поведінки) й антидепресантів. Ми включали в схему еглоніл (сульпірид) у добовій дозі 50-150 мг. У випадках, коли необхідною була помірна стимулююча дія, призначали сонапакс (рідазин, меллеріл) у добовій дозі 30 - 75 мг на 3 прийоми.

4. Вибір нормотиміків. Не залежно від синдромології депресії, ми призначали нормотиміки з метою потенціювання терапевтичного ефекту антидепресантів, прискорення відповіді на призначений антидепресант, стабілізації настрою і попередження розвитку медикаментозної резистентності. Ми застосовували такі препарати, як фінлепсин, фінлепсин-ретард (карбамазепин) у добовій дозі - 200-600 мг в 2 - 4 прийоми, що дозволяло нам знижувати дози антидепресантів, скорочувати тривалість їхнього прийому і, до деякої міри, зменшувати неврологічну симптоматику.

5. Корекція нейроінфекційного процесу.

З огляду на нейроінфекційне тло, з метою поліпшення нейрометаболічних процесів, і як наслідок - зниження неврологічної симптоматики, поліпшення когнітивних функцій, було призначення препаратів ноотропної дії, комплексу судинорозширювальних, розсмоктучих засобів, специфічної терапії а також комбінованих препаратів, що мають як і судинорозширювальну, метаболічну, так і ноотропну дію. Крім того, застосовували дегідратаційну, дезинтоксикаційну й вітамінотерапію.

Психотерапевтична корекція. У залежності від синдромології депресивних розладів ми застосовували різні форми психотерапії:

1. Раціональна психотерапія (Дежерина і Гоклера, 1912). Її застосовували в роботі з усіма пацієнтами як основний (у випадках астенічної, апатичної, тужливої, іпохондричної депресії), або як фоновий метод при дисоціативній та тривожній депресії. Вона була направлена на роз'яснення хворим причин виникнення, механізмів розвитку хворобливих відчуттів, дезактуалізацію психотравмуючої ситуації, на зміцнення віри хворого в успіх лікування, потенціювання і закріплення ефекту біологічної терапії. У залежності від характерологічних й інтелектуальних особливостей хворих, ми застосовували різні варіанти раціональної психотерапії.

2. Аутогенне тренування (АТ) застосовували також у всіх пацієнтів. Воно було спрямовано на розвиток і посилення процесів саморегуляції, активації захисних психологічних механізмів. Ми використовували класичне АТ Шульца, спрямоване на загальне розслаблення і модифікацію Клейнзорге і Клюмбієса, що дозволяло пацієнтові навчитися досягати загального розслаблення і розслаблення в різних органах.

На освоєння кожної з 6 формул першого етапу, по Шульцу, пацієнтам приділялося 2 тижня. Освоєння проходили послідовно від першої до шостої формули. Велику увагу приділяли самостійному тренуванню пацієнтів. Після завершення скороченого загального курсу АТ ми розділяли хворих на групи відповідно визначеним синдромам («голова», «серце», «судини», «легені», «спокій»). У цих групах проводився курс спеціалізованих вправ, що представляють собою відповідним чином розширені і доповнені класичні вправи першої ступені.

3. Когнітивно- біхевіоральну (поведінкову) психотерапію (J. Faidimanа і R. Fragerа, 1994) застосовували при тужливій і тривожній депресії. Вона була спрямована на вироблення і закріплення фізіологічних умовно-рефлекторних зв'язків, що допомагали б адекватно реагувати на психотравмуючі ситуації, із використанням тренінгового позитивного ефекту, що базувався на феномені вгасання патологічної реакції. Когнітивно-біхевіоральна терапія містила такі етапи: 1) постановка цілей; 2) вимір й оцінка проблем; 3) репетиція спілкування; 4) домашня робота.

4. Сугестивні методи використовували при дисоціативній депресії, тому що ці хворі відрізнялися художнім типом особистості із переважанням першої сигнальної системи. Застосовували гіпноз у різних модифікаціях (по А.Т. Філатову) та наркопсихотерапію (по А.Т. Філатову і В.Е. Рожнову).

Розробляючи схеми вселянь, ми виходили з принципу (А.Т. Філатов), що вселяння повинне бути різнобічним, а не тільки симптоматичним; різнобічність забезпечується впливом, проведеним у трьох напрямках корекції: біологічному, психологічному і мікросоціальному. Зміст кожного наступного сеансу логічно випливав з попередніх. Конкретність уселянь підвищувала їхню ефективність.

За формою проведення вселяння в гіпнозі ми використовували: прямі - тобто спрямовані безпосередньо на симптом; непрямі - при яких гіпноз потенціював дію іншого лікувального впливу (медикаментозної терапії, фізіотерапії, тощо); постгіпнотичні прямі та постгіпнотичні непрямі вселяння.

5. Гештальт-терапія базувалася на уявленні, що у механізмі розвитку депресивних розладів, що розвиваються на тлі перенесеної нейроінфекційної патології важливу роль грають психотравмуючі, «незавершені», конфліктні ситуації, непевність у собі й у завтрашньому дні. Виходячи з актуальності клієнта як однієї з трьох складових (актуальність (усвідомленість (відповідальність) ми під час сесії допомагали повторно пережити «незавершену» або не до кінця завершену ситуацію з минулого. При виборі методики виходили з того, що в гештальт-терапии оригінальним образом з'єднуються безліч різних як вербальних, так і невербальних методів і технік: пробудження сенсорних можливостей, робота з подихом, тілом або голосом, вираження емоцій, робота зі сновидінням і уявою, психодрама.

Ефективність розробленої нами системи корекції підтверджується даними психодіагностичних методик. Виразність депресивного синдрому за методикою «Спосіб діагностики депресивного стану» після проведеної нами терапії вірогідно знизилася у всіх 3 клінічних групах обстежених: у І підгрупі з 50,0 до 35,9 балів (p<0,05), у ІІ підгрупі з 51,0 до 31,8 балів (p<0,001), а у контрольній групі з 32,4 до 17,4 балів (p<0,001). В усіх групах хворих відзначається зниження рівня тривоги і депресії за методикою HADS. Рівень тривоги у хворих І підгрупи знизився з 12,9 до 9,6 балів (p<0,01), у ІІ підгрупі - з 12,7 до 8,6 балів (p<0,001), у контрольній групі - з 9,6 до 5,6 балів (p<0,001). Рівень депресії так само знизився в І підгрупі з 10,0 до 7,6 балів (p<0,001), у ІІ підгрупі - з 10,5 до 7,4 балів (p<0,001) та у контрольній групі з 7,9 до 3,6 балів (p<0,001).

Нами також була відзначена виражена динаміка зниження проявів вегетативної дисфункції за методикою О.М. Вейна після проведеного лікування. У І підгрупі обстежених загальна сума балів за даною методикою знизилася з 47,9 до 38,4 балів (p<0,05), у ІІ підгрупі - з 40,7 до 30,4 балів (p<0,001), у контрольній групі - з 29,0 до 20,6 балів (p<0,01).

Завдяки використанню перерахованих вище методик досягається більш високий відсоток тривалих, стійких ремісій, поліпшення соціальної адаптації, соціального стану хворих; одержання почуття задоволення від соціального функціонування, розширення кола спілкування, поліпшення міжособистісних, внутрішньосімейних, колективних, виробничих взаємин, зниження показників тимчасової непрацездатності, підвищення якості життя даних хворих.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено результати аналізу, теоретичне узагальнення і нове рішення наукового завдання удосконалення діагностики і терапії депресій, що розвиваються на тлі перенесеної нейроінфекційної патології, на підставі вивчення причин, закономірностей їх формування й особливостей клінічних проявів.

2. Встановлено, що складна структура органічних депресивних розладів, які розвиваються внаслідок перенесеної нейроінфекційної патології, обумовлена особливостями біологічного тла (перенесені гострі респіраторні вірусні інфекції, інфекційні захворювання носоглотки, отити, запальні захворювання бронхів і легень, патологія вагітності і пологів, сепсис, оперативні втручання) та преморбідними властивостями особистості (помисливість, вразливість і відповідальність). Серед психологічних факторів, які мають провокуюче значення, домінуючу роль займають психоемоційні перевантаження, що для даної групи пацієнтів є надсильними у зв'язку із зниженням реактивних можливостей головного мозку патологічним процесом.

3. Проведений клініко-психопатологічний аналіз дозволив виділити наступні варіанти депресивних розладів: тривожний (42,9±5,3% - у І підгрупі; 43,8±2,9% - у ІІ підгрупі; 38,8±3,7% - у контрольній групі), астенічний (28,6±4,5%, 33,3±2,6%; 16,3±2,1% відповідно, p<0,05 p<0,001), іпохондричний (14,3±2,7%; 6,3±0,7%; 8,2±1,2% відповідно, p1-2<0,01 p<0,05), тужливий (9,5±1,9%; 12,5±1,3%; 26,5±3,0% відповідно, p<0,001) та апатичний (4,8±1,0%; 4,2±0,5%; 10,2±1,4% відповідно, p<0,01 p<0,001) з виділеними в їхній структурі астенічним (100% в основних групах та 79,6±2,3% - у контрольній, p<0,001), тривожним (100%; 97,3±0,3%; 79,6±2,3% відповідно, p<0,001), тужливим (90,5±1,9%; 97,3±0,3%; 73,5±2,8% відповідно, p<0,001), апатичним (95,2±1,0%; 89,6±1,3%; 71,4±2,9% відповідно, p<0,001), і дисоціативним (57,1±5,3%; 72,9±2,9%; 16,3±2,0% відповідно, p<0,001) радикалом.

4. Детальний аналіз впливу неврологічного захворювання на депресивний стан показав, що нейроінфекційна патологія може бути причиною розвитку органічного депресивного розладу. У обстежених жінок було виявлено високий ступінь синдрому вегетативної дистонії (47,9±3,1; 40,7±2,3; 29,0±1,7 балів відповідно, p<0,001) Дані порушення характеризувалися перевагою тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Неврологічна симптоматика також була підтверджена даними електроенцефалографічного дослідження. У обстежених хворих було виявлено дифузні зміни біоелектричної активності (71,7±6,2%; 95,8±4,1%; 15,2±5,4% відповідно, p<0,001); зацікавленість діенцефально-стовбурних структур (95,8±4,1%; 60,4±6,7; 58,7±7,3% відповідно, p<0,001); підвищення судорожної активності (20,8±8,3%; 5,7±3,2% відповідно у І та ІІ підгрупі), у тому числі у 12,5±6,8% та 1,9±1,9% - відповідно, відмічались епіеквиваленти, у жінок контрольної групи даних проявів не було відмічено.

5. Дані психодіагностичного дослідження показали, що у більшості жінок з депресивними розладами був виявлений високий (вище 10 балів) рівень тривоги за методикою HADS (81,8±8,2%; 64,7±6,6%; 44,0±7,0% відповідно, p<0,001 p<0,05); крім того, був виявлений високий рівень по шкалі депресії (45,5±10,6%; 47,1±7,1%; 26,0±6,2 відповідно, p<0,05). Також було діагностовано високий рівень депресії за розробленою нами методикою «Спосіб діагностики депресивного стану» (50,0±3,0; 51,0±2,1%; 32,4±2,0% балів відповідно, p<0,001), що відповідало середньому та тяжкому ступеню депресії у обстежених жінок.

6. Проведений аналіз показав, що в профілі особистості жінок з органічними депресивними розладами, які розвинулись на тлі перенесеної нейроінфекційної патології відзначаються піки по шкалах депресії (61,5±2,5; 62,8±1,6; 49,8±2,6 балів відповідно, p<0,01 p<0,001), параної (60,3±2,1; 60,1±2,2; 51,6±3,1 балів відповідно, p<0,05) та істерії (59,2±2,3; 59,8±1,9; 49,6±2,1 балів відповідно, p<0,01 p<0,001) та більш високі показники усіх шкал у жінок с органічними депресивними розладами, які розвинулись на тлі нейроінфекційній патології, що пояснюється патологічним розвитком особистості «органічного» ґенезу та підтверджується вищими показниками у жінок з наслідками перенесеної нейроінфекційній патології або інфкційно-алергічній енцефалопатії.

7. По оцінці жінок з депресивними розладами інтегративний показник якості життя склав: 4,65±0,6; 4,71±0,4; 5,65±0,3 балів відповідно (p<0,05), в той же час з точки зору лікарів даний показник суттєво не відрізнявся у всіх групах і становив від 6,0 до 6,65 балів.

8. У ході проведеного кореляційного аналізу були виявлені тверді кореляції (r>0,7) між виразністю депресивних розладів, рівнем тривоги і депресії за методикою HADS, показниками якості життя, виразністю особливостей особистості за методикою СМОЛ, показником вегетативної дисфункції за методикою О.М.Вейна.

9. Були виділені критерії діагностики органічних депресивних розладів, що розвинулися на тлі перенесеної нейроінфекційної патології: наявність діагностованої нейроінфекційної патології, тимчасовий зв'язок між розвитком депресивного стану та нейроінфекційної патології, редукція депресивної симптоматики з видужанням або компенсацією нейроінфекційної патології.

Розроблена система корекції, включала комплекс медикаментозних (різне сполучення антидепресантів, транквілізаторів, «малих» нейролептиків і нормотиміків на тлі терапії нейроінфекційного процесу) і психотерапевтичних впливів: раціональна психотерапія (Дежерина і Гоклера, 1912), класична аутогенне тренування Шульца і модифікація Клейнзорге і Клюмбіеса, когнітивно-біхевіоральна (поведінкова) психотерапія (J. Fаіdімаnа і R. Fragerа, 1994), гіпноз у різних модифікаціях (по А.Т. Філатову), наркопсихотерапія з застосуванням тіопенталу натрію (по А.Т. Філатову і В.Е. Рожнову) та гештальт-терапія в різних сполученнях та показала більш високу ефективність в порівнянні з лікуванням, що не враховує розроблених принципів.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Галичева А.С. Социально-психиологические и биологические особенности развития непсихотических психических расстройств формирующихся на фоне поражения или дисфункции головного мозга/ А.С.Галичева // Архів психіатрії. - 2005 - Т.11, №4 (43). - С. 77-80.

2. Галичева А.С. Клиническая структура депрессивных расстройств непсихотического регистра, развивающихся на фоне поражения или дисфункции головного мозга/ А.С.Галичева. //Медицина сегодня и завтра. - 2006. - №1. - С. 73- 76.

3. Гавенко В.Л. Порівняльна характеристика профілю особистості хворих непсихотичними депресивними розладами органічного і невротичного генезу/ В.Л.Гавенко, А.С. Галичева, Н.В. Гавенко // Укр. вісник психоневрології. - 2007. - Т.15, вип. 3(52) - С. 170-171. (Дисертантом зібрано матеріал, проведено аналіз отриманих даних, написано та підготовлено до друку).

4. Галичева А.С. Методические подходы к коррекции неврозоодобных депрессивных расстройств резидуально-оганического генеза / А.С.Галичева// Експерементальна і клінічна медицина. - 2007. - №2. - С. 136-140.

5. Гавенко В.Л. Сравнительная характеристика оценки качества жизни женщин с органическими депрессивными расстройствами, и депрессивными расстройствами невротического генеза./ В.Л Гавенко, А.М. Кожина, А.С.Галичева. //Медицина сегодня и завтра. - 2009. - № 3-4. - С 141- 146. (Дисертантом зібрано матеріал, проведено аналіз отриманих даних, написано та підготовлено до друку).

6. Галичева А.С. Некоторые психологические особенности больных неврозами/ А.С. Галичева //Актуальные вопросы современной психиатрии: Сб. ст. науч. работ. Выпуск 3. - Харьков, 2000. - С. 22-24.

7. Галичева А.С. Психологические особенности больных неврозами/ А.С.Галичева //Актуальные вопросы современной психиатрии: Сб. ст. науч. работ. Выпуск 5. - Харьков, 2002. - С. 12-14.

8. Шкляр С.П. Спосіб оцінкі якості здоровя паціентів з закритою черепно-мозковою травмою/ С.П. Шкляр, Є.Г. Дубенко, І.А. Григорова, Н.О. Некрасова, О.І. Каук , А.С. Галічева// Патент України на винахід № 52368А від 16.12.2002р.. Заявка № 01896866 від 16.04.2002р.. (Дисертантом зібрано матеріал, проведено аналіз отриманих даних, написано та підготовлено до друку).

9. Галічева А.С. Афективні розлади у хворих з органічною патологією головного мозку /А.С. Галичева // Досягнення молодих вчених - майбутнє медицини: Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених. Харків, 2005. - С. 20-21.

10. Галичева А.С. Клинико-психопатологический анализ непсихотических психических расстройств развивающихся у больных с поражением или дисфункцией головного мозга/ А.С. Галичева // „Від фундаменальних досліджень до медичної практики”: Матеріали Всеукраїнської науково- практичної конференції молодих вчених і спеціалістів. - Харьків, 2005. - С. 29.

11. Галичева А.С. Алгоритм диагностики непсихотических депрессивных расстройств, развивающихся на органическом фоне/ А.С. Галичева //Актуальные вопросы современной психиатрии: Сб. ст. науч. работ. Выпуск 9. - Харьков, 2006. - С. 11-13.

12. Галичева А.С. Подходы к комплексной коррекции депрессивных расстройств, у больных с органической патологией головного мозга/ А.С.Галичева // Вклад молодих вчених в розвиток медичної науки і практики: Матеріали всеукраїнської науково- практичної конференції. - Харків, 2006. - С. 23.

13. Галичева А.С. Клиническая структура депрессивных расстройств у больных с резидуально органческой патологией головного мезга/ А.С. Галичева //Актуальні прблеми сучасної медицини: Вісник Української медчної стоматологічної академії. - 2007. - Том 7, вип. 4(20). - С. 176.

14. Галичева А.С. Подходы к терапевтической коррекции непсихотических депрессивных расстройств, развивающихся на фоне поражения или дисфункции головного мозга/ А.С. Галичева // Укр. вісник психоневрології. - 2007. - Т.15, вип. 1(50), додаток. - С. 170-171.

15. Гавенко В.Л. Система реабилитации больних с аффективными расстройствами, возникающими на органическом фоне/ В.Л. Гавенко, И.Н. Стрельникова, А.С. Галичева // Сучасні аспекти лікування психічних розладів: Матеріали науково- практичної конференції з міжнародною участю. - Чернівці, 2007. - С. 81-82. (Дисертантом зібрано матеріал, проведено аналіз отриманих даних, написано та підготовлено до друку).

16. Галичева А.С. Специфика клинической картины депрессивных расстройств развившихся на фоне поражения или дисфункции головного мозга / А.С. Галичева //Психічне здоровя. Міждисциплінарний науково-практичний журнал. - 2007. - №3 (16). - С. 22.

...