Комплексна терапія хворих на екзему з урахуванням стану пероксидного окиснення ліпідів

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Комплексна терапія хворих на екзему з урахуванням стану пероксидного окиснення ліпідів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

пероксидний окиснення антиоксидантний екзема

Актуальність теми. За останні роки в силу ряду об'єктивних причин (стресові ситуації, екологічні катаклізми, тощо) значно збільшилась частота важких та хронічних дерматозів, серед яких на одному з перших місць знаходиться екзема [Іщейкін К.Є., 2006; Болотна Л.А. та Рябова О.А., 2002; Свирид С.Г., 2007]. Відомо, що серед пацієнтів, госпіталізованих у шкірні відділи стаціонарів, 30-40 % становлять хворі з цією патологією. Питома вага екземи в окремих регіонах складає до 50% серед усіх алергодерматозів, причому більшість дослідників відзначає тенденцію до постійного зростання рівня захворювання [Родиненко В.М., 2005; Солошенко Е.М., 2008; Badia X. et al., 1999]. Ці дані вказують на значне медичне та соціальне значення питання зниження захворюваності на екзему. Незважаючи на те, що вивченню ґенезу цього захворювання присвячено багато робіт, до сьогоднішнього дня не вирішена проблема його успішного лікування [Кошелева И.В., 2001; Прохоров Д.В., 2002; Рябова О.А., 2003; Іваночко Л.Й., 2001]. Тому найбільш актуальною проблемою є вивчення механізму розвитку цього захворювання та апробація нових методів його лікування.

Інші автори патогенез екземи, у значній мірі, пов'язують з порушенням обміну ліпідів, інтенсифікацією процесів їх вільнорадикального окиснення та активацією гідролаз лізосом [Біловол А.М., 2005; Болотна Л.А. та співавт., 2003; Кошелева И.В., 2001; Podda M. and Grundmann-Kollmann M., 2001]. У зв'язку з цим для лікування даного дерматозу пропонуються антиоксиданти різної природи [Оркин Е.Ф., 2000; Briganti S. and Picardo M., 2003].

Частина авторів генез екземи пов'язує із неспроможністю чинників імунного захисту. Це, в свою чергу, обґрунтовує доцільність проведення досліджень у даному напрямку та вибір відповідних коригуючих засобів серед імуномодуляторів [Прохоров Д.В., 2002; Скрипкин Ю.К. и соавт., 2001; Белозоров А.П., 2002; Huang Jianguo et al., 2004].

Однак донині не існує загальноприйнятої концепції розвитку екземи, яка дала б змогу оцінити послідовність патогенних змін у розвитку патологічного процесу, визначивши при цьому роль та місце порушень обміну речовин.

Тому актуальним є дослідження механізму розвитку екземи, пошук та апробація нових методів лікування, які б впливали на патологічно змінені біохімічні та імунологічні процеси, нормалізуючи їх і тим самим прискорюючи терапевтичний ефект та подовжуючи час ремісії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось в межах наукової роботи “Патогенетичні підходи до діагностики та лікування деяких дерматозів (псоріаз, вульгарні вугри) та захворювань, що передаються статевим шляхом негонорейної етіології” (№ державної реєстрації 0106U012666), яка виконувалась кафедрою терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Дисертантом особисто вивчені деякі ланки патогенезу екземи, розроблена і виконана клінічна апробація нових патогенетично обґрунтованих методів лікування цього дерматозу.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування хворих на екзему шляхом розробки обґрунтованого методу лікування на підставі вивчення імунного гомеостазу, пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОС).

Завдання дослідження.

1. Вивчити характер змін імунного гомеостазу, процесів пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту у хворих на екзему.

2. Провести порівняння біохімічних та імунологічних показників при істинній та мікробній екземі.

3. Обґрунтувати доцільність включення в комплексне лікування хворих на екзему лікарських засобів з антиоксидантними властивостями.

4. Розробити нові методи комплексної терапії хворих на екзему із застосуванням реамберину та тіотриазоліну.

5. Оцінити ефективність застосування в комплексній терапії хворих на екзему препаратів із антиоксидантними властивостями та впровадити метод лікування у практику охорони здоров'я.

Об'єкт дослідження: екзема.

Предмет дослідження: особливості клінічного перебігу екземи, біохімічні зміни у сироватці крові хворих на екзему, особливості імунопатологічних змін, результати комплексного лікування.

Методи дослідження: клінічні (аналіз скарг, анамнезу та об'єктивного стану), біохімічні (визначення первинних і проміжних метаболітів пероксидного окиснення ліпідів та активності ензиму антипероксидної дії спектрофотометричним методом, визначення коефіцієнту антиокисної активності (К_АОА), імунологічні (визначення субпопуляцій лімфоцитів венозної крові за допомогою моноклональних антитіл, визначення імуноглобулінів).

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що ступінь вираженості активації процесів пероксидного окиснення ліпідів при істинній екземі є дещо вищим ніж при мікробній екземі.

Вперше експериментально доведено вплив антиоксидантних препаратів на корекцію порушень пероксидного окиснення ліпідів у щурів.

Науково обґрунтовано доцільність застосування антиоксидантних препаратів при встановленні порушень пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантної активності у хворих на екзему, а також етапного методу комплексного лікування хворих на істинну та мікробну екзему з етапним застосуванням антиоксидантних засобів.

Вперше встановлені та порівняні показники пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантної активності при застосуванні реамберину та тіотриазоліну у комплексному лікуванні хворих на істинну та мікробну екзему.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано комплексний підхід до діагностики та лікування порушень ПОЛ-АОС та імунних розладів у хворих на екзему.

Доведено доцільність обстеження антиоксидантної активності організму та пероксидного окиснення ліпідів у хворих на екзему.

Розроблено та клінічно апробовано новий метод комплексної терапії екземи із застосуванням реамберину та тіотриазоліну, який дозволяє підвищити клінічну ефективність лікування.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практичну роботу Львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру та Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. Матеріали використовуються в педагогічному процесі кафедри терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено аналіз наукової літератури та інших інформаційних джерел, розроблено план і підібрані методи дослідження. Автором проведено клініко-лабораторне обстеження 134 хворих на істинну та мікробну екзему. Автор самостійно виконав аналіз, статистичну обробку отриманих результатів дослідження, написав всі розділи дисертації, зробив обґрунтовані висновки, підготував наукові публікації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на VII Українському з'їзді дерматовенерологів (Київ, 1999), науково-практичній конференції “Тіотриазолін - підсумки та перспективи використання в медицині” (Запоріжжя, 2002), науково-практичній конференції “Розробка молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти” (Київ, 2007), науково-практичній конференції “Захворювання шкіри обличчя, волосистої частини голови та дерматози, асоційовані з ураженням слизової оболонки” (Київ, 2008), науково-практичній конференції “Наукові розробки молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти” (Київ, 2008), науково-практичній конференції з міжнародною участю ”Актуальні питання внутрішньої медицини: міжфахова інтеграція” (Львів, 2008).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць, у тому числі 6 статей у фахових журналах (5 - у моноавторстві), 6 тез у матеріалах наукових конференцій, 1 методичний посібник.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертаційна робота викладена українською мовою на 156 сторінках машинописного тексту, з яких 22 сторінки займає список використаних джерел. Робота складається із вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, клінічної характеристики хворих, 3 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, що містить 200 джерел (143 праці кирилицею, 57 - латиною). Робота ілюстрована 46 таблицями і 48 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань обстежено 134 хворих на екзему віком старше 30 років, серед яких 63 (47%) пацієнта з істинною гострою та 71 (53%) з мікробною хронічною формою. Контрольна група складалась із 30 здорових осіб віком - 40 - 50 років. Серед обстежених 58 (43,3%) особи жіночої статі та 76 (56,7%) особи чоловічої статі. При обстеженні хворих на екзему виявлено наступні супутні патології: хронічні захворювання органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) - 74 пацієнта (55,2%), респіраторні захворювання - 15 пацієнтів (11,2%), варикозне розширення вен нижніх кінцівок та трофічні виразки - 11 пацієнтів (8,2%), гельмінтози у 5 осіб (3,7%), кон'юнктивіт у 4-х хворих (2,9%) та запалення яєчників у 1 пацієнтки (0,7%). У комплекс обстеження було включено методики для оцінки змін у системі пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантної активності, імунного статусу.

Визначення вмісту малонового діальдегіду (МДА) проводили спектрофотометрично за методом Р.А.Тімірбулатова (1997), вміст дієнових кон'югатів (ДК) визначали за методом В.Б.Гаврилова і М.І.Мишкорудної (1997), для характеристики загальної антиоксидантної активності використовували співвідношення нагромадження малонового діальдегіду при активації пероксидного окиснення ліпідів за методом В.Б.Мартинюк, М.Ф.Тимочко і співавторів для двох різних кількостей досліджуваного матеріалу у постійному об'ємі середовища інкубації (1997), визначення активності каталази проводились за методом М.А. Королюка (1968), визначення рівня циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові проводили спектрофотометрично за методом С.Г.Осипова (1983), визначення сироваткових імуноглобулінів проводили нефелометричним методом А.Т.Михайлова та В.Н.Симірського (1991), кількісне визначення популяцій та субпопуляцій лімфоцитів проводили за допомогою проточного цитометра на апараті “FACStarPlus” за А.М.Єгоровим (1990).

Результати досліджень та їх обговорення. В результаті дослідження встановлено збільшення концентрації дієнових кон'югатів як у хворих на істинну екзему (5,60±0,41 одЕ/мл, p <0,001), так і у пацієнтів з мікробною екземою (5,40 ± 0,40 одЕ/мл, p <0,001) порівняно з аналогічним показником у здорових осіб (2,5±0,4 одЕ/мл). Рівень малонового діальдегіду у хворих також підвищувався (при істинній екземі - 157,50±10,23 мкмоль/мл, мікробній екземі - 147,30±9,63 мкмоль/мл, p<0,001) відносно показника у здорових осіб (105,4±0,8 мкмоль/мл).

Активність каталази у хворих на істинну екзему становила 0,028±0,001 мкмоль Н₂О₂/мл год (p<0,001), а у хворих з мікробною екземою - 0,035±0,002 мкмоль Н₂О₂/мл год (p<0,001), у здорових осіб - 0,11 ± 0,01 мкмольН₂О₂/мл·год.

К_АОА у хворих на істинну та мікробну екзему зростав в обох групах до 1,50± 0,02 у.о. (p<0,001), у здорових осіб складав 1,35 ± 0,03 у.о.

У хворих на істинну екзему наростав рівень IgА до 3,53±0,21 г/л в порівнянні з групою здорових осіб - 2,48±0,12 г/л (p<0,001) та спостерігалось збільшення абсолютної кількості CD3⁺/8⁺ - лімфоцитів до 0,41 ± 0,04 г/л в порівнянні з групою здорових осіб - 0,32 ±0,02 г/л (p<0,05) з одночасним збільшенням відносної кількості CD3⁺/8⁺ - лімфоцитів до 24,401,62% відносно показника у здорових осіб - 20,00 ± 1,52% (p<0,05).

У хворих на мікробну екзему наростав рівень IgG до 14,75±1,18 г/л у порівнянні із здоровими особами (10,83±0,87 г/л, р<0,01), а також спостерігалось підвищення рівня ЦІК до 17,64±1,42 у.о у порівнянні із цим показником у здорових осіб - 10,72±0,82 у.о (p<0,001).

Щодо показників клітинного імунітету то у хворих на мікробну екзему спостерігалось зниження відносної кількості CD3⁺/4⁺ - лімфоцитів до 27,201,51% у порівнянні із цим показником у групи здорових осіб - 35,00 ± 2,4%.

Аналізуючи результати досліджень, можна стверджувати про зміну балансу у системі ПОЛ-АОС у хворих на екзему за рахунок надмірної активації вільнорадикального ПОЛ та виснаження окремих ланок ферментативного антиоксидантного захисту. При цьому ймовірним є зсув рівноваги у системі кисневозалежного метаболізму, який може виявлятися в пригніченні аеробного енергообміну з порушенням відновних синтетичних процесів.

Нами встановлено інтенсифікацію процесів ПОЛ, яка виявлялась достовірним збільшенням як первинних, так і проміжних їх метаболітів. Для мікробної екземи більш показовим був ступінь нагромадження ТБК-активних продуктів, для істинної екземи - відсоток перевищення контрольних значень вмісту дієнових кон'югатів. Це вказує на певну специфіку механізмів ініціацій та підтримання пулу оксигеназних реакцій при розвитку мікробної та істинної екзем.

Встановлено також ряд імунологічних особливостей у хворих на екзему, які характеризувались вираженими імунодизрегуляторними процесами. У хворих на істинну екзему спостерігалась активація реагінових механізмів з посиленням клітинної цитотоксичності, а при мікробній екземі - розвиток лімфоцитарного імунодефіцитного синдрому з активацією автоімунного процесу.

Враховуючи одержані нами дані про зміни показників пероксидного окиснення ліпідів та системи АОС, як у хворих на істинну, так і на мікробну екзему, було вирішено застосувати та апробувати для лікування цих хворих розчин реамберину. Реамберин - 1,5% - 400 мл - розчин для інфузій, представляє собою ізотонічну композицію солі янтарної кислоти (сукцинат натрію з хлоридами магнію, калію та натрію), яка володіє дезінтоксикаційним та антиоксидантним ефектами при парентеральному введенні.

Реамберин застосувався у вигляді 1,5% розчину способом внутрідовенної інфузії, краплинно (40 крапель за хв.) в об'ємі 400 мл протягом трьох діб.

Для оцінки клінічної ефективності застосування реамберину хворі були розділені на чотири групи: І - хворі на істинну екзему, яких лікували із застосуванням реамберину (19 пацієнтів) та ІІ - 15 хворих на істинну екзему, лікування яких полягало у застосуванні загальноприйнятої базис-терапії, ІІІ група - хворі на мікробну екзему, які одержували лікування із застосуванням реамберину (28 пацієнтів) та ІV - 15 хворих на мікробну екзему осіб, які отримували базову терапію.

На третій день лікування із застосуванням реамберину у хворих на екзему спостерігалась тенденція до нормалізації окремих досліджуваних показників системи ПОЛ - антиоксидантної активності.

Концентрація дієнових кон'югатів вірогідно зменшувалась у крові всіх хворих на істинну та мікробну екземи (р<0,001) після введення розчину реамберину, причому найбільш виражене зниження цього показника спостерігалось у хворих на мікробну екзему (2,80±0,21 одЕ/мл).

Рівень МДА вірогідно знижувався на третій день лікування із застосуванням реамберину як у хворих на істинну, так і на мікробну екзему, відповідно до 103,50±0,72 мкмоль/мл (р<0,001) та 104,30 ± 9,68 мкмоль/мл (р<0,05).

Щодо активності ферменту з антиперекисною дією - каталази, то після введення реамберину спостерігалось вірогідне збільшення цього показника (р<0,001) як у хворих на істинну екзему - 0,078 ± 0,003 мкмоль Н₂О₂/мл год, так і у хворих на мікробну екзему - 0,083 ± 0,003 мкмоль Н₂О₂/мл год.

Після застосування на фоні базової терапії розчину реамберину у хворих на істинну екзему припинення свербіння відбувалося в проміжку від 5 до 9 дня терапії, мокнуття - від 4 до 6 дня терапії, лущення - на 17 - 19 дні терапії.

У хворих на мікробну екзему, які на фоні базової терапії отримували реамберин, повне припинення свербежу спостерігалось у проміжку від 7 до 10 дня лікування, припинення мокнуття від 5 до 7 дня терапії та припинення лущення на 19 - 22 дні терапії.

Зважаючи на одержані нами дані про позитивну динаміку лікування хворих на істинну та мікробну екземи розчином реамберину, що є хімічним чинником, який може впливати на перебіг окисно-відновних процесів, нами було вирішено, враховуючи його помірний ефект, застосувати та апробувати для лікування цих хворих ще один засіб - препарат тіотриазолін. Цей препарат, судячи з даних літератури, має значно ширший спектр впливу на адаптогенні обмінні перетворення в організмі.

Оскільки в доступній літературі не виявлено переліку та критичної оцінки корекції застосування тіотриазоліну в комплексній терапії хворих на екзему, а методика лікування хворих на екзему даним препаратом була використана вперше, то з метою обґрунтування оптимальних режимів застосування тіотриазоліну проведено серію модельних досліджень у сироватці крові та в гомогенатах печінки щурів.

Під час експерименту проводилась 0,5 та 1 годинна інкубація сироватки крові та гомогенату печінки із одноразовою, трьохразовою (одноденною), трьохденною та п'ятиденною дозою тіотриазоліну. Після інкубації сироватки крові та гомогенатів печінки із препаратом проводилось визначення концентрації МДА та активності каталази. Коригуючі ефекти препарату порівнювались у групах з різними вихідними рівнями вмісту продуктів ліпопероксидації, що моделювались введенням у інкубаційне середовище різної кількості сироватки або гомогенату печінки (розведення на фізіологічному розчині 1:9).

З отриманих результатів виявлено, що оптимальний час інкубації для прояву нормалізуючого впливу становив у більшості випадків - півгодини, а доза тіотриазоліну, при якій чітко фіксувалися дані зміни дорівнювала п'ятиденній дозі, що підтверджує загальноприйняту схему лікування препаратом, при якій курсова доза ін'єкційного розчину становить 5 днів. Тому, при дослідженні показників ПОЛ та АОС в гомогенатах печінки щурів проводилась півгодинна інкубація досліджуваного матеріалу із п'ятиденною дозою тіотриазоліну.

При інкубації із п'ятиденною дозою встановлено, що у групі із високим (185,08±5,44 мкмоль/мл) та у групі із низьким (133,53±6,33 мкмоль/мл) вихідним рівнем МДА оптимальний час інкубації становив півгодини. За цих умов у 1 групі зафіксовано зниження вмісту продуктів ліпопероксидації (до 150,71±4,12 мкмоль/мл), а у 2 групі - достовірне наростання концентрації МДА (148,60±6,01 мкмоль/мл).

Як видно із отриманих даних, спостерігається відповідна корекція вихідних показників при інкубації досліджуваних середовищ протягом певного часу з тіотриазоліном, що підтверджує його антирадикальну дію.

Тому при комплексному підході до лікування після трьох-денного введення реамберину враховувалась загальноприйнята схема лікування препаратом тіотриазоліну при інших захворюваннях, а саме: перших п'ять днів використовували ін'єкційний розчин тіотриазоліну 2,5 % у вигляді дом'язевих ін'єкцій по 2 мл 3 рази на день, наступні 15 днів переходили на таблетовану лікарську форму по 0,1 г 3 рази на день.

Для оцінки клінічної ефективності застосування етапної терапії (реамберин та тіотриазолін) хворі були розділені на чотири підгрупи: І-хворі на істинну екзему, яких лікували із застосуванням етапної терапії (29 пацієнтів) та ІІ - відповідно (15 осіб), які отримували базову терапію; ІІІ - хворі на мікробну екзему, які одержували лікування із застосуванням етапної терапії (28 хворих) та ЙV контрольна група хворих (15 осіб), які отримали загальноприйняте терапевтичне лікування.

У хворих на істинну та мікробну екзему при комплексному лікуванні із застосуванням етапної терапії (реамберин та тіотриазолін) показники ПОЛ та АОС оцінювали на 5-й та 15-й дні після початку лікування, а також перед випискою для спостереження за динамікою біохімічних процесів.

У хворих на істинну екзему тенденція до зниження ДК почалась з 5-го дня лікування із застосуванням реамберину та тіотриазоліну. Цей показник вірогідно знижувався до 2,63 ± 0,18 одЕ/мл протягом усього курсу лікування і перед випискою він статистично не відрізнявся від показника у здорових осіб (p<0,001).

Така ж тенденція до зниження рівня ДК спостерігалась і у хворих на мікробну екзему, однак, цей показник вірогідно знизився лише перед випискою 2,90±0,15 одЕ/мл (p<0,001) і статистично не відрізнявся від рівня ДК у здорових осіб (p<0,001).

У хворих на істинну та мікробну екземи рівень МДА також знижувався під час лікування із застосуванням етапної терапії (реамберину та тіотриазоліну), причому у хворих на мікробну екзему достовірне зниження зафіксовано протягом усього курсу лікування і перед випискою цей показник статистично не відрізнявся від показника у здорових осіб - 113,3 ± 11,24 мкмоль/мл (p<0,05).

Активність каталази під час лікування у хворих на мікробну екзему статистично збільшувалась вже з 5-го дня терапії і наприкінці лікування цей показник статистично не відрізнявся від показника у здорових осіб (0,13 ± 0,01 мкмоль Н₂О₂/мл, p<0,001). У хворих на істинну екзему достовірне підвищення цього показника спостерігалось тільки з 15-го дня лікування і перед випискою він статистично не відрізнявся від показника у здорових осіб і становив 0,093 ± 0,005 мкмоль Н₂О₂/мл (p<0,001).

Отже, застосування етапної терапії (реамберину та тіотриазоліну) призводить до зниження концентрації продуктів ліпопероксидації та підвищення активності каталази, що має більш тривалий і стійкий ефект, ніж при застосуванні на фоні базової терапії лише розчину реамберину. Коригуючий ефект тіотриазоліну значною мірою може бути пов'язаний з нормалізуючим впливом на загальне тло обмінних перетворень, які спрямовані на підтримання оптимального рівня компенсаторно-пристосувальних реакцій. Насамперед, це виявляється відносно клітинного мембранопов'язаного кисеньзалежного метаболізму, який оптимізує енергопродукцію та активність відновних синтезів

Проведені імунологічні дослідження у хворих на істинну та мікробну екзему, які на фоні базової терапії отримували реамберин та тіотриазолін. Так, у хворих на істинну екзему вірогідної відмінності рівня імуноглобулінів основних класів під час лікування не спостерігалось. Однак, рівень ЦІК вірогідно знижувався (р<0,05) з 5-го дня лікування і перед випискою становив 12,63±1,15 у.о. У хворих на істинну екзему спостерігалось також достовірне зниження абсолютної кількості CD3⁺/4⁺-лімфоцитів з 0,56±0,06 г/л (до лікування) до 0,39±0,06 г/л перед випискою (р<0,05).

У хворих на мікробну екзему спостерігалось вірогідне зниження (р<0,05) рівня IgM під час лікування етапною терапією. Однак, на 5-й день лікування рівень цього показника вірогідно зріс (p<0,05) з 1,44±0,11 г/л до 1,74±0,15 г/л, і лише на 15-й день терапії ми спостерігали поступове зниження рівня IgM до 1,38±0,10 г/л перед випискою хворих.

Встановлено також достовірне зниження ЦІК в сироватці крові хворих на мікробну екзему (12,851,02 у.о., р<0,05) під час усього курсу терапії із застосуванням реамберину та тіотриазоліну.

У хворих на мікробну екзему вірогідно підвищувалась (р<0,001) абсолютна кількість CD3⁺/8⁺-лімфоцитів з 0,330,03 Г/л до 0,46±0,01 Г/л перед випискою.

Отримані результати вказують, що тіотриазолін, можливо, у зв'язку зі своєю мембраностабілізуючою та гепатопротекторною дією, забезпечує певною мірою кліренс патогенних імунних комплексів через фагоцити печінки та зменшення експресії рецепторів до прозапальних цитокінів та посилення імуносупресорних гуморальних факторів, зокрема, С-реактивного протеїну, б-2-макроглобуліну, інтерлейкіну 10, що позитивно впливає на автоімуноагресивний компонент розвитку екземи. Так, певною мірою він викликав стабілізацію субпопуляцій Т-лімфоцитів, що відображалось на корекції автоімуноагресивних та імунодефіцитних клітиннозалежних механізмів імунної відповіді в хворих як на істинну, так і на мікробну екземи.

Проведені імунологічні дослідження у хворих на істинну та мікробну екзему під час лікування із застосуванням на фоні базової терапії розчину реамберину показали, що у хворих на мікробну екзему після трьох-денного введення розчину реамберину вірогідно знижувався лише рівень ЦІК у сироватці крові. Так, рівень ЦІК до лікування становив 17,64±1,67 у.о., а після введення розчину реамберину він знизився до 12,32±1,26 у.о. (р<0,05). Отже, застосування реамберину не дало суттєвих імунологічних змін у хворих на екзему. Нами було встановлено лише частковий перфузійно - розріджуючий ефект на гуморальні імунологічні показники.

Щодо клінічних результатів, то в комплексному лікуванні хворих на істинну екзему, при застосуванні на фоні базової терапії реамберину та тіотриазоліну, повне припинення свербежу спостерігалось у проміжку від 4 до 6 дня лікування, припинення мокнуття на 2-3 день терапії, лущення припинялось у проміжку від 14 до 16 дня терапії.

У хворих на мікробну екзему, які отримували етапну терапію із застосуванням реамберину та тіотриазоліну, повне припинення свербежу спостерігалось у проміжку від 5 до 8-го дня лікування, припинення мокнуття на 3-4 й день терапії та припинення лущення у проміжку між 16 та 18 днем лікування.

Таким чином, опираючись на отримані результати та їх аналіз, можна прийти до висновку, що використання реамберину та тіотриазоліну в комплексній терапії призводить до більшої ефективності клінічного результату поряд із загальноприйнятою терапією при лікування хворих на хронічну екзему. Застосування вищевказаних препаратів не викликає жодних ускладнень чи порушень щодо самопочуття хворих та щодо загального стану хворих.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведені теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на істинну та мікробну екзему на підставі вивчення імунного гомеостазу, стану пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту.

1. Згідно даним літератури та клініко-епідеміологічним дослідженням, на сучасному етапі спостерігається широке розповсюдження екземи (Львівська область 2004 р. - 1172 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2005 р. - 1563 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2006 р. - 1572 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2007 р. - 1785 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2008 р. - 2007 вперше зареєстрованих хворих на екзему) з тенденцією до більш важкого перебігу. Багато авторів відмічають появу ускладнених форм захворювання та зростання частоти рецидивів, що сприяє частим невдачам при лікуванні екземи. У зв'язку з цим поглиблене дослідження патогенетичних механізмів, оптимізація діагностики та розробка ефективних методів лікування є надзвичайно актуальним для сучасної дерматології.

2. Встановлено активацію процесів пероксидного окиснення ліпідів у хворих на істинну та мікробну екзему, що проявляється достовірним (p<0,001) збільшенням в сироватці крові рівня дієнових кон'югатів в 2,2 та 2,1 рази відповідно, достовірним (p<0,001) підвищенням вмісту малонового діальдегіду в 1,5 та 1,4 рази відповідно із одночасним зменшенням активності каталази в 3,9 та 3,1 рази відповідно.

3. Виявлено у хворих на істинну екзему достовірне (p<0,001) зростання в 1,4 рази рівня ІgA із збільшенням кількості Т-цитотоксичних лімфоцитів (абсолютної кількості CD3⁺/8⁺ - лімфоцитів в 1,3 рази та відносної кількості CD3⁺/8⁺ - лімфоцитів в 1,2 рази, p<0,05). У хворих на мікробну екзему визначено зростання рівня ІgG в 1,3 рази та ЦІК в 1,6 рази (p<0,001) із зниженням відносної кількості CD3⁺/4⁺ - лімфоцитів в 1,3 рази (p<0,01).

4. Показано, що застосування реамберину у хворих на істинну та мікробну екземи короткотривало нормалізувало пероксидне окиснення ліпідів: зафіксовано зниження дієнових кон'югатів в 1,8 та 1,9 рази відповідно (p<0,001) та малонового діальдегіду відповідно в 1,5 та 1,4 рази (p<0,05-0,001), а також підвищення активності каталази в 2,8 та 2,4 рази відповідно (p<0,001).

5. Експериментально доведено на щурах, що при інкубації досліджуваних середовищ протягом півгодини з п'ятиденною дозою тіотриазоліну спостерігається відповідна корекція вихідних показників ліпопероксидації, що підтверджує його антирадикальну дію та загальноприйняту схему лікування, при якій курсова доза ін'єкційного розчину становить 5 днів.

6. Розроблено патогенетично обґрунтований етапний метод комплексного лікування хворих на істинну та мікробну екзему із застосуванням реамберину з переходом до тіотриазоліну з четвертого дня терапії, який нормалізує лабораторні показники (достовірне зниження дієнових кон'югатів в 2,1 та 1,9 рази, p<0,001) та зниження малонового діальдегіду в 1,4 та 1,3 рази (p<0,05) на фоні підвищення активності каталази 3,3 та 3,7 рази відповідно (p<0,001), зниження рівня ЦІК в 1,3 рази при істинній екземі та в 1,4 рази при мікробній екземі (р<0,05), абсолютної кількості CD3⁺/4⁺-лімфоцитів в 1,4 рази у хворих на істинну екзему (р<0,05), посилення компоненту цитотоксичної активності Т-лімфоцитів - підвищення абсолютної кількості CD3⁺/8⁺-лімфоцитів в 1,4 рази, (р<0,001) у пацієнтів з мікробною екземою).

7. Застосування етапної терапії (реамберин та тіотриазолін) в хворих на істинну та мікробну екзему стабілізує не тільки процеси пероксидного окиснення ліпідів та імунного гомеостазу, але й дозволяє досягти позитивних результатів лікування (регрес клінічних проявів дерматозу в більш ранні строки - у хворих на істинну екзему повне припинення свербіжу спостерігалось у проміжку від 4 до 6 дня лікування, припинення мокнуття на 2-3 день терапії, лущення припинялось у проміжку від 14 до 16 дня терапії; у хворих на мікробну екзему - повне припинення свербіжу спостерігалось у проміжку від 5 до 8-го дня лікування, припинення мокнуття на 3-4 й день терапії та припинення лущення у проміжку між 16 та 18 днем лікування).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Паращук Б.М. Роль стану антиоксидантної функції організму в патогенезі розвитку екземи та псоріазу / Б.М. Паращук // Дерматовенерологія, косметологія, сексопатологія. - 2001. - № 1 (4). - С. 98 - 100.

2. Паращук Б.М. Застосування тіотриазоліну для корекції окисно-відновних процесів у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 2002. - № 3 (19). - С. 49 - 52.

3. Паращук Б.М. Стан вільнорадикальних процесів у хворих на псоріаз та застосування тіотриазоліну для їх корекції / Б.М. Паращук // Збірник наукових статей “Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики”. - 2002. - Випуск VIII. - С. 184 - 189.

4. Паращук Б.М. Вплив тіотриазоліну на субпопуляції Т-лімфоцитів у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. - 2005. - № 1 - 2 (10). - С. 67 - 72.

5. Паращук Б.М. Стан системи про - та антиокислювальних реакцій у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Практична медицина. - 2008. - Т.14, №3. - С. 217 - 222.

6. Паращук Б.М. Стан пероксидного окиснення ліпідів у хворих на мікробну екзему / Б.М. Паращук, Л.Д. Калюжна// Дерматологія та венерологія. - 2009. - № 1 (43). - С. 38 - 41.

7. Паращук Б.М. Стан перекисного окислення ліпідів у хворих на екзему та псоріаз / Б.М. Паращук // Тези допов. VII Українського з'їзду дерматовенерологів, 7 - 9 вересня 1999 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 1999. - С. 27.

8. Паращук Б.М. Зміни субпопуляції Т-лімфоцитів у хворих на екзему під час лікування тіотриазоліном / Б.М. Паращук, Л.Д. Калюжна // Матеріали науково - практичної конференції “Шкіра та внутрішні хвороби, дерматологічні синдроми”, 24 - 25 лютого 2005 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2005. - С. 19.

9. Основи анатомо-гістологічної будови і функціонування шкіри в нормі та при дерматовенерологічній патології: метод. посібник / укл.: І.Д. Бабак, О.О. Сизон, О.Ю. Туркевич, Б.М.Паращук. - Львів, 2006. - 64 с.

10. Паращук Б.М. Роль тіотриазоліну у корекції порушень процесів ліпопероксидації у хворих на мікробну екзему / Б.М. Паращук, Н.Н. Городиловська, Л.М. Ковальська [ та ін.] // Матеріали науково - практичної конференції “Розробка молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти”, 14 листопада 2007 р., р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2007. - С. 60 - 61.

11. Паращук Б.М. Стан процесів ліпопероксидації у хворих на істинну екзему та застосування тіотриазоліну для їх корекції / Б.М. Паращук // Матеріали науково - практичної конференції “Захворювання шкіри обличчя, волосистої частини голови та дерматози, асоційовані з ураженням слизової оболонки”, 20 - 21 березня 2008 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2008. - С. 68 - 70.

12. Паращук Б.М. Стан вільнорадикальних процесів у хворих на істинну екзему / Б.М. Паращук // Матеріали науково - практичної конференції “Наукові розробки молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти”, 20 листопада 2008 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2008. - С. 49 - 50.

13. Паращук Б.М. Особливості пероксидного окиснення ліпідів та активності антиоксидантного захисту у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Матеріали науково - практичної конференції “Захворювання шкіри та її похідних. Проблеми старіння шкіри”, 19 - 20 березня 2009 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2009. - С. 52 - 53.

Размещено на Allbest.ru