Сучасні принципи стабілізуючих операцій при хірургічному лікуванні захворювань та ушкоджень шийного відділу хребта (експериментально-клінічне дослідження)

Дослідження взаємозв'язку змін напружено-деформованого стану стабілізованого та суміжного шийних хребтових рухових сегментів. Принципи фіксації шийних хребтових рухових сегментів та удосконалення відомих методик переднього та заднього спондилодезу.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 25.07.2015
Размер файла 106,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У випадку моделювання бісегментарного спондилодезу аналіз змін величин тиску в секціях датчика (парний критерій Стьюдента) показав, що вони значимо відрізняються (p < 0,01), за винятком датчика C IV - C V у моделі III a (p = 0,454). Ці величини для сегмента C IV - C V у досліджуваних групах мають значно меншу відмінність від інтактної моделі, ніж у разі моделювання моносегментарного спондилодезу. Найбільш пропорційний розподіл тиску в обох суміжних сегментах відзначали у випадку моделювання варіанту II а (секції № 2 сегментів C IV - C V та C VII -T I 155,3 ± 0,82 та 343,0 ± 0,39 відповідно в порівнянні з інтактною моделлю 145,8 ± 0,93 та 337,2 ± 0,84 відповідно). У разі моделювання варіанту II б відбувається збільшення внутрішнього напруження в секціях № 1 сегментів як C IV - С V (КC IV - С V = 1,07 ± 0,01 у порівнянні з КC IV - С V = 1,48 ± 0,01 інтактної моделі), так і C VII - T I (КС VII - T I = 0,24 ± 0,01 у порівнянні з КС VII - T I = 0,6 ± 0,01 для інтактної моделі). Моделювання ситуації III а призводить до збільшення тиску у вентральних секціях датчиків як на рівні С V / С VII, так і на C IV - С V та C VII -T I (КC IV - С V = 0,98 ± 0,01 та КС VII - T I = 0,26 ± 0,01). У ситуації III б, що моделює сегментарний сагітальний контур, відзначали наростання тиску в секціях № 1 датчиків сегментів С V - С VI і С VI - С VII більше ніж на 25 % у порівнянні з інтактною фізичною моделлю, що незначно впливає на перерозподіл внутрішнього напруження в суміжних сегментах (КC IV - С V = 1,6 ± 0,01 та КС VII - T I = 0,41 ± 0,01). У ситуації IV а є незначна зміна внутрішнього напруження на краніальному рівні та майже дворазове збільшення навантаження на секцію № 1 каудального рівня (КС VII - T I = 0,32 ± 0,01). У ситуації IV б навантаження на вентральні відділи краніального сегмента збільшилося на 25 % у порівнянні з інтактною фізичною моделлю. Обидві ситуації групи V призводять до досить значного зростання навантаження на секцію № 2 датчиків (КС VII - T I майже в 2 рази менше такого інтактної моделі). Варіант V а незначно впливає на перерозподіл внутрішнього напруження в сегменті C IV - С V, а величина КC IV - С V найбільш близька до тих ситуацій, коли була можливість відтворення та збереження контуру у формі лордозу на рівні стабілізації С V / С VII. У ситуації V б відзначали зворотну закономірність. За допомогою дисперсійного аналізу для коефіцієнта пропорційності, що характеризує датчик C IV - С V, було отримано 6 гомогенних груп, які відрізняються одна від одної на рівні б = 0,05. Для датчика сегмента C VII - T I середній пропорційний коефіцієнт для всіх моделей спондилодезу значно відрізняється від інтактної моделі. За допомогою апостеріорного тесту Шоффе було виділено гомогенні групи, де досить близькими до інтактної моделі є варіанти спондилодезу II a, III б та V б, що забезпечують можливість відтворення та збереження сегментарного сагітального контуру у формі лордозу, що чинить найбільш сприятливий вплив на суміжні сегменти C IV - С V та C VII - T I.

Таким чином, конструктивні особливості розробленої фізичної моделі дозволили оцінити зміни у стабілізованих та суміжних сегментах у ділянці як переднього, так і заднього опорного комплексу, після моделювання різних варіантів як переднього, так і заднього спондилодезу, а також їх комбінацій. У попередніх розділах комплексу експериментальних досліджень увагу було сфокусовано, в основному, на кісткових елементах шийних хребтових рухових сегментів, які визначають їх опороздатність та варіанти кріплення фіксуючих пристроїв. У цьому розділі уявлення про характер змін у стабілізованих та суміжних сегментах було суттєво доповнено за рахунок моделювання м'якотканинних елементів хребтових рухових сегментів, які забезпечують їх рухомість та є ключовими для реконструкції загального шийного сагітального контуру.

Отримані дані свідчать про найбільш сприятливий вплив на суміжні сегменти тих варіантів спондилодезу, які дозволяють досягти моделювання та збереження сегментарного сагітального контуру у формі лордозу. Уперше було доведено, що реконструкція сегментарного шийного сагітального контуру може бути досягнута як за рахунок помірної дистракції вентральних відділів переднього опорного комплексу, так і за рахунок зближення дорсальних відділів заднього опорного комплексу, причому оптимальним є спондилодез, реалізований на підставі принципу напруженого зв'язування. Уперше було визначено можливість кількісної та якісної оцінки зміни внутрішнього напруження не тільки в ділянці переднього, але й заднього опорного комплексу обох суміжних краніального та каудального сегментів фізичної моделі шийного відділу хребта. Це дослідження уперше надало можливість обґрунтувати ефективність напруженого заднього спондилодезу дротом для здійснення транссегментарної фіксації шийних хребців, а також реконструкції та збереження сагітального контуру на протяжності двох сегментів шийного відділу хребта. Було доведено, що надмірна дистракція під час переднього спондилодезу або надмірне натягання під час заднього спондилодезу призводить до гіперлордозу на рівні стабілізації та викликає збільшення величин напруженого стану суміжних сегментів.

У четвертому розділі експериментального блоку досліджували морфологію кісткової тканини в ділянці контакту з розробленими нами імплантатами з оригінальною топографією контактної поверхні та керамічним алюмооксидним покриттям. Матеріалом дослідження стали 24 імплантати з титанового сплаву, розподілені на 4 групи, що розрізняються між собою топографією контактної поверхні та наявністю керамічного покриття. Накісткову фіксацію здійснювали до великогомілкової кістки обох задніх кінцівок 12 кролів. Одна з поверхонь у всіх імплантатів була полірованою. Протилежна поверхня, що контактувала з кістковою тканиною, відрізнялася тим, що в імплантатів групи I вона була полірованою, групи II - також полірованою, але з нанесеним на неї алюмооксидним керамічним покриттям, групи III - містила спеціальні виступи для обмеженого контакту з кістковою тканиною, групи IV - також мала виступи та нанесене на неї алюмооксидне керамічне покриття. Через 1 та 6 місяців після здійснення первинного контакту імплантатів in vivo з біологічними тканинами лабораторних тварин проводили гістоморфологічне дослідження препаратів.

Було встановлено, що в групі I під полірованою контактною поверхнею без керамічного покриття через 1 та 6 місяців після хірургічного втручання розташовувалась сполучна тканина, у якій виявлено мікрочастинки металу між пучками колагенових волокон та клітин, та незріла новостворена кісткова тканина. У групі II через 1 місяць імплантати з пористим керамічним покриттям щільно контактували з кістковою тканиною без прошарку сполучної тканини, а через

6 місяців у западинах між нерівностями керамічного покриття виявлено зрілу кісткову тканину. У групі III через 1 місяць по всьому периметру імплантати були оточені сполучною тканиною та кістковими трабекулами, а через 6 місяців між їх виступами, що створюють обмежений контакт, сформувалася зріла кісткова тканина, що прилягає до імплантата. У групі IV через 1 місяць імплантати, що продемонстрували найкращі інтегративні властивості, були оточені щільною сполучною тканиною та новоствореною кістковою тканиною у вигляді мережі трабекул, а через 6 місяців навколо імплантатів визначали зрілу кісткову тканину з високою щільністю остеоцитів.

У результаті дослідження було доведено, що характер топографії контактної поверхні імплантата впливає на міцність його з'єднання з кістковою тканиною таким чином, що металеві імплантати з обмеженим контактом та пористим керамічним покриттям мають кращі інтегративні властивості, ніж імплантати з полірованою контактною поверхнею та без покриття.

Результати перших трьох розділів експериментальних досліджень послужили доказом важливої ролі суглобових мас шийних хребців у розподілі вертикального навантаження в шийних хребтових рухових сегментах. Отже, адекватна візуалізація суглобових мас та правильна інтерпретація їх структурного стану за даними рентгенологічного обстеження є необхідною для планування хірургічних втручань. Було проведено рентгенологічне обстеження 12 пацієнтів з різними патологічними змінами шийного відділу хребта у стандартних ортогональних, косих (під кутом 45°) та напівкосих (під кутом 20°) проекціях за допомогою розробленого нами пристрою. Було встановлено, що найбільш чітко в напівкосій проекції візуалізується апікальна частина верхнього суглобового відростка шийних хребців та суглобова маса. Зважаючи на те, що в даному дослідженні акцентували увагу на здатність методик стабілізації шийних хребтових рухових сегментів забезпечувати корекцію сегментарного та загального шийного сагітального контуру та нормалізацію його просторових взаємин з центром ваги голови, запропонований нами термін «сагітальний краніоцервікальний баланс» дозволив більш точно описати особливості рентгенологічної картини змін у шийному відділі хребта у до- та післяопераційному періоді. Для цього було запропоновано методику рентгенологічної оцінки сагітального краніоцервікального балансу за допомогою розробленого пристрою, що вперше було апробовано під час обстеження 12 пацієнтів з захворюваннями та ушкодженнями шийного відділу хребта.

На підставі результатів експериментального блоку даного дисертаційного дослідження нами були сформульовані основні принципи стабілізації шийних хребтових рухових сегментів:

1. Реконструкція сегментарного шийного сагітального контуру у формі лордозу. Забезпечує оптимальний розподіл навантажень на елементи переднього та заднього опорного комплексу хребтових рухових сегментів, що стабілізуються.

2. Профілактика надлишкового навантаження суміжних хребтових сегментів. Досягається за рахунок відновлення сегментарного сагітального контуру, що безпосередньо впливає на зміну загального шийного сагітального контуру.

3. Помірна дистракція вентральних відділів тіл хребців та компресія в ділянці дуговідросткових суглобів. Оскільки реконструкцію можна здійснити за рахунок операцій як в ділянці переднього, так і заднього опорного комплексу, надмірна дистракция під час виконання переднього спондилодезу або надлишкове зближення дорсальних відділів хребців під час виконання заднього спондилодезу призводить до гіперлордозу на рівні стабілізації та викликає збільшення напруженого стану суміжних хребтових рухових сегментів.

4. Застосування імплантатів з великою площею контактної поверхні та порівнюваною з кістковою тканиною питомою щільністю для відновлення міжтілової опори в разі переднього спондилодезу та здійснення напруженого зв'язування в разі заднього спондилодезу. Необхідне для збереження сегментарного сагітального контуру після його реконструкції.

5. Обмеження зсувної сили та крутильного моменту на рівні стабілізації. Визначає ступінь навантаження на хребці, фіксуючі конструкції та суміжні хребтові рухові сегменти. Реалізується за рахунок вентральної міжтілової фіксації пластиною під час переднього спондилодезу та стабілізації заднього опорного комплексу під час комбінованого передньозаднього спондилодезу.

6. Цілісне уявлення про структурний стан суглобових мас хребців. Характеризує опороздатність шийних хребтових рухових сегментів та впливає на вибір способу спондилодезу.

7. Відновлення анатомічних взаємовідношень у дуговідросткових суглобах.

8. Є передумовою та критерієм успішної реконструкції як сегментарного та загального шийного сагітального контуру, так і сагітального краніоцервікального балансу.

9. Використання імплантатів з покращеними інтегративними властивостями. Оптимізує процес остеорепарації на рівні стабілізації.

На підставі цих принципів удосконалено відомі та розроблено нові методики спондилодезу, а також оригінальні імплантати та фіксуючі конструкції.

Методики стабілізуючих операцій. Під час виконання переднього міжтілового спондилодезу будь-якої протяжності застосовують інструментальну дозовану керовану сегментарну дистракцію по осі в межах хребтових рухових сегментів, що стабілізують, за допомогою розробленого нами пристрою (пат. України № 81539). Це значно спрощує декомпресивний та оптимізує стабілізуючий етап хірургічного втручання, так як забезпечує вільне введення імплантатів у міжтіловий проміжок на фоні дистракції та подальшу їх компресію в ньому після її усунення. Сегментарна дистракція за допомогою розробленого пристрою дозволяє не тільки збільшити краніокаудальний розмір міжтілового проміжку, але й сприяє реконструкції сегментарного шийного сагітального контуру. Застосування інструментальної керованої сегментарної дистракції дозволяє оптимізувати виконання необхідних хірургічних прийомів та скоротити час оперативного втручання у ході здійснення переднього міжтілового спондилодезу.

З урахуванням багаторічного досвіду ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка АМН України» під час розробки методик спондилодезу використовували відомі імплантати з алюмооксидної кераміки (стандарт ТУ В 26.2-00190503-215-2001, Зміна №1, «Вироби корундові особливо щільні та легковагі для ортопедії та травматології. Дослідна партія»).

Моносегментарний передній міжтіловий спондилодез за допомогою нових гібридних керамічних алюмооксидних імплантатів. Їх периферична частина, що несе основне осьове навантаження, складається зі щільної алюмооксидної кераміки. Наявність пористої алюмооксидної кераміки у центральній частині імплантата забезпечує можливість реалізації її остеокондуктивних властивостей та формування за рахунок цього кістково-керамічного блоку. Конструктивні особливості розробленого нами імплантата поєднують переваги пористої та щільної алюмооксидної кераміки, що забезпечує надійну моносегментарну міжтілову стабілізацію. Уперше запропоновано застосування шаблона зі щільної алюмооксидної кераміки для підготовки відповідного ложа під імплантат певної просторової конфігурації та розмірів.

Передній міжтіловий спондилодез за допомогою пористих керамічних алюмооксидних імплантатів. Враховували такі їх переваги, як можливість інтраопераційного моделювання під час моно- або бісегментарного спондилодезу та остеокондуктивність. Під час стабілізації одного хребтового рухового сегмента імплантату надають трапецієподібну форму з метою реконструкції сегментарного шийного сагітального контуру, а двох хребтових рухових сегментів - імплантат моделюють та розташовують у вентро-центральних відділах міжтілового проміжку, чим забезпечують його вентральну дистракцію та реконструкцію сагітального контуру. Після відновлення міжтілової опори тіла хребців фіксують відмодельованими пластинами відповідно до розробленої нами методики.

Передній міжтіловий спондилодез різної протяжності за допомогою нових гібридних металокерамічних імплантатів. Його металевою складовою є розроблені нами вертикальні циліндричні сітчасті порожнисті імплантати оригінальної конструкції (пат. України № 58900) з пористим керамічним алюмооксидним покриттям або без нього. Для профілактики їх пролабування в тіла хребців та оптимізації зрощення було розроблено методику з застосуванням пористих алюмооксидних керамічних імплантатів, якими щільно заповнюють порожнину сітчастих фіксаторів. Така методика є особливо корисною у випадку необхідності виконання мультисегментарного спондилодезу.

Передній міжтілової спондилодез різної протяжності за допомогою нових металевих пластин. Конструктивною особливістю розроблених нами пластин (пат. України № 57663) є специфічна топографія та наявність шипів на її контактній поверхні з тілами шийних хребців. Це дозволяє зменшити площу контакту пластин з кістковою тканиною відповідно до сучасних принципів малотравматичних хірургічних втручань, що забезпечують мінімальне порушення васкуляризації у зоні ятрогенного ушкодження тканин, оптимізувати адаптацію пластин до тіл хребців у відповідності зі специфікою їх рельєфу без будь-яких додаткових пристроїв, підвищити багатоплощинну стабільність фіксації, використати монокортикальне проведення гвинтів і тим самим знизити ризик, складність та тривалість операції, а також підвищити надійність міжтілової фіксації. Для найбільш ефективної остеоінтеграції пластин було розроблено технологію детонаційного нанесення на їх контактну поверхню пористого алюмооксидного керамічного покриття (пат. України № 77910). Було розроблено типорозміри пластин, що дозволяють здійснити моно-, бі- та мультисегментарний спондилодез з обов'язковою реконструкцією сегментарного шийного сагітального контуру. Таким чином, розроблені методики переднього спондилодезу за допомогою керамічних імплантатів, гібридних металокерамічних імплантатів та цервікальних пластин уперше дозволили здійснити спондилодез, у якому поєднуються переваги алюмооксидної кераміки та нових металевих фіксуючих пристроїв з оригінальною топографією та керамічним покриттям контактної поверхні.

Задній спондилодез різної протяжності за допомогою металевих фіксуючих конструкцій. Методика дозволяє здійснити задній спондилодез від краніовертебрального до шийногрудного переходу. Розроблена фіксуюча система складається з потиличної пластини та міні-пластин з оригінальною топографією поверхні (можливо з керамічним покриттям), гвинтів для їх фіксації до потиличної кістки та хребців за розробленою нами методикою, а також гладких стержнів (пат. України № 62543). Розроблено техніку інтраопераційного визначення анатомічних орієнтирів коренів дуг С VII - T I для транспедикулярного проведення гвинтів, що не потребує спеціального рентгенологічного оснащення операційної. Роздільна фіксація пластин до хребців та подальший монтаж конструкції за допомогою змодельованих за формою та розмірами стержнів забезпечують її відповідність індивідуальним особливостям шийних хребтових рухових сегментів на будь-якій протяжності навіть за наявності кісткових дефектів у ділянці заднього опорного комплексу.

Задній напружений трансартикулярний металоспондилодез за допомогою дроту та керамічних імплантатів. Методика передбачає введення до пазів суглобових щілин дуговідросткових суглобів пористих алюмооксидних імплантатів, проведення в суглобові маси шийних хребців гвинтів та зв'язування цих гвинтів дротом з перехрестом у проекції керамічних імплантатів. Відповідно до принципів напруженого остеосинтезу, ця система протистоїть силам, що діють на розтягання та торсію під час знакозмінних пульсівних навантажень на шийні хребтові рухові сегменти, та конвертує сили, що розтягують, у ті, що компримують, чим забезпечує стабільну багатоплощинну посегментну фіксацію та реконструкцію сегментарного шийного сагітального контуру. Методику використовують для будь-якої кількості шийних хребтових рухових сегментів від С I до T I, застосовуючи субламінарну фіксацію С I, вкручування гвинтів у суглобові маси С II / C VI, а каудальніше С VI - транспедикулярну фіксацію або проведення під остистими відростками С VII або T I - T II. Принцип напруженого зв'язування було вперше інтерпольовано на ділянку хірургії шийного відділу хребта.

Розроблені нами нові та удосконалені відомі методики спондилодезу являють собою єдину систему стабілізуючих операцій, взаємопов'язаних сучасними принципами, сформульованими після проведення комплексу експериментальних досліджень. Кожна з вищеописаних методик може бути реалізована як у класичному варіанті самостійно, так і в комбінації з будь-якою іншою з них.

Клінічне застосування розробленої системи стабілізуючих операцій

Матеріалом роботи стали результати клінічного та рентгенологічного обстеження 77 пацієнтів у віці від 12 до 69 років, яким проводили хірургічне лікування в разі захворювань та ушкоджень шийного відділу хребта. Чоловіків було 46 (59,7 %), жінок -31 (40,3 %). Усім пацієнтам було виконано стабілізуючі хірургічні втручання з різних доступів та різної протяжності з приводу травм шийного відділу хребта та їх наслідків у 44 (57,1 %) випадках, дегенеративних захворювань - у 27 (35,1 %), пухлин - у 5 (6,5 %) та природжених аномалій розвитку - в 1 (1,3 %) випадку. Моносегментарний спондилодез здійснювали 25 (32,47 %) хворим, бісегментарний - 29 (37,66 %) та мультисегментарний спондилодез - 23 (29,87 %) хворим, з них 3 хребтові рухові сегменти стабілізували у 18 (78,3 %) випадках, 4 - у 2 (8,7%), 6 - у 2 (8,7 %) і більше 6 сегментів - в 1 (4,3 %) випадку. Передній міжтіловий спондилодез виконали 48 (62,3 %) хворим, задній спондилодез - 29 (37,7 %) хворим, а комбінований передньозадній спондилодез - 4 (5,2%) хворим.

У 52 (67,5 %) пацієнтів мала місце вертеброгенна неврологічна симптоматика, у 25 (32,5 %) вона була відсутня. Ступінь вираженості неврологічної симптоматики та результати лікування оцінювали за відомими та розробленими нами критеріями: біль - за 10-бальною візуальною аналоговою шкалою, чутливість - за розробленою 10-бальною шкалою, м'язову силу - за відомою 5-бальною шкалою, рефлекторну діяльність - за розробленою 5-бальною шкалою, функцію шийного відділу хребта або верхніх кінцівок - за відомими методиками. Клінічну оцінку результатів хірургічного лікування всіх пацієнтів здійснювали відповідно до критеріїв Odom (від I - відмінний до IV - незадовільний) та Ranawat (від I - відсутність симптоматики до III б - тетрапарез з необхідністю стаціонарного лікування).

Інструментальну діагностику проводили за допомогою рентгенологічного дослідження відповідно до відомих та розроблених нами методик до операції, після переводу пацієнтів в ортостатичне положення, через 7-10 днів, 3, 6 та 12 місяців після операції, а надалі щорічно. Для прецизійної діагностики було розроблено пристрій для рентгенологічного дослідження хребта (пат. України №15264), за рахунок конструктивних особливостей якого рентгенографія може бути виконана під будь-яким точно заданим кутом стосовно касети. Розроблений пристрій надає можливість точно оцінити структурний стан кісткових елементів переднього та заднього опорного комплексу в стандартних та спеціальних проекціях у разі захворювань та ушкоджень шийного відділу хребта. Результати рентгенологічного дослідження оцінювали як за відомими методиками, так і відповідно до розроблених нами критеріїв та термінів:

1. Сагітальний краніоцервікальний баланс - стійке положення голови людини стосовно його шийного відділу хребта, що потребує мінімальних енергетичних витрат для всіх м'язових груп, що забезпечують цей рівноважний стан та збереження фізіологічного шийного лордозу. Для оцінки сагітального краніоцервікального балансу нами була розроблена спеціальна бічна проекція, що дозволяє візуалізувати ділянку турецького сідла та скату, та методика, відповідно до якої по цій рентгенограмі визначають центр ваги голови, після чого з цієї точки опускають перпендикуляр до горизонтальної лінії, що проходить через середину краніальної половини тіла С VII. Перетинання цих ліній являє собою проекцію центра ваги голови на тіло хребця С VII. Сагітальний краніоцервікальний баланс вважають збереженим, якщо проекція центра ваги голови знаходиться в межах медіанного та дорсального квадрантів тіла С VII, позитивним - у межах вентральних квадрантів тіла С VII, різко позитивним - за межами вентральної поверхні тіла С VII та негативним - за межами дорсальної поверхні тіла С VII.

2. Шийний сагітальний контур - кривизна шийного відділу хребта у сагітальній площині, що визначають по рентгенограмі в бічній проекції, проводячи криву лінію уздовж дорсальних відділів тіл хребців від С II до С VII. Рентгенометричну оцінку сегментарного шийного сагітального контуру здійснювали за Cobb, а загального шийного сагітального контуру - за Gore. Шийний сагітальний контур вважають збереженим, якщо його кривизна становить більше 0-5° та являє собою кут, відкритий дорсально, випрямленим - 0° та кіфотично деформованим - кривизна більше 0-5° являє собою кут, відкритий вентрально.

Розроблена нами система рентгенологічної оцінки переднього міжтілового спондилодезу з застосуванням керамічних імплантатів містить 6 основних критеріїв, що дозволяють провести порівняльний аналіз у до- та післяопераційному періоді стану сагітального краніоцервікального балансу, сегментарного та загального шийного сагітального контуру, а також виявити ознаки зрощення тіл хребців на рівні спондилодезування та перифокальної резорбції кісткової тканини навколо імплантата (від I - наявність трабекулярної структури за межами вентральної або дорсальної поверхні імплантата на рівні міжтілового проміжку до V - відсутність ознак кісткового зрощення на рівні міжтілового проміжку за наявності рухомості між хребцями), утворення кістково-керамічного блоку за відомою методикою, та пролабування імплантату в тіла суміжних хребців (від 0 - пролабування не визначається до III - величина пролабування ? 3 мм). Рентгенологічну оцінку результатів лікування хворих після заднього спондилодезу металевими фіксуючими конструкціями здійснювали відповідно до розроблених критеріїв (від I - повне кісткове зрощення на всій протяжності спондилодезування до V - наявність лінійної й (або) кутової рухомості на рівні спондилодезування під час функціонального навантаження). Після будь-якого варіанту спондилодезу стабільність положення імплантатів оцінювали за розробленими критеріями (від I - металоконструкція стабільна за відсутності ознак будь-якої поломки або міграції її складових частин до III - металоконструкція нестабільна за наявності ознак поломок або значної міграції однієї або більше її складових частин).

Моносегментарний передній міжтіловий спондилодез. У дану клінічну групу ввійшли 12 хворих, яким проводили хірургічне лікування з приводу радикулопатій, обумовлених дегенеративними змінами у шийних хребтових рухових сегментах, з застосуванням розробленої нової технології та гібридних керамічних імплантатів. Жінок було 11 (91,7 %), чоловік - 1 (8,3 %), середній вік - 45,6 року (від 28 до 62 років). У 9 (75 %) з них виконували спондилодез на рівні 1 хребтового рухового сегмента, у 2 (16,7-%) - 2 хребтових рухових сегментів та в 1 (8,3 %) - 3 хребтових рухових сегментів. Усього було встановлено 16 імплантатів на рівні С IV - С V у 3 (18,75 %) випадках, на рівні С V - С VI - у 9 (56,25 %) випадках та на рівні С VI - С VII - у 4 (25 %) випадках. У післяопераційному періоді в 11 (91,7 %) хворих відзначали регрес неврологічної симптоматики та покращення стану (за Odom I - у 6 пацієнтів, II - у 4, III - у 1 та IV - в 1 пацієнтки). Перед операцією у 3 (25 %) пацієнтів реєстрували різко позитивний сагітальний краніоцервікальний баланс, що не змінився у них і в післяопераційному періоді. Це свідчить про те, що домогтися корекції різко позитивного сагітального краніоцервікального балансу без вентральної фіксації пластинами не є можливим. У 3 (25 %) пацієнтів реєстрували позитивний сагітальний краніоцервікальний баланс у доопераційному періоді, а його нормалізацію після проведеної операції відзначено у 2 з них, що свідчить про можливу корекцію сагітального краніоцервікального балансу в подібних випадках за допомогою розробленої методики. Сагітальний краніоцервікальний баланс у межах норми відзначали у 6 (50 %) хворих. До операції зміни сегментарного шийного сагітального контуру у вигляді його випрямлення було зафіксовано у 3 (25 %) пацієнтів та у вигляді кіфотичної деформації - у 8 (66,7 %) хворих. Зміни загального шийного сагітального контуру у вигляді його випрямлення відзначали у 2 (16,7 %) випадках та у вигляді його кіфотичної деформації - у 3 (25 %) випадках. У післяопераційному періоді у 4 (36,4 %) хворих відзначали відновлення сегментарного шийного сагітального контуру у формі лордозу та у 3 (25 %) хворих відзначали відновлення загального шийного сагітального контуру. У всіх обстежених пацієнтів після хірургічного лікування чіткої кореляції між покращенням стану та нормалізацією сагітального краніоцервікального балансу та шийного сагітального контуру виявлено не було. Зрощення (від I до III) відзначено у 11 (91,7 %) хворих. В 1 (8,3 %) хворої була наявна вентральна дислокація імплантата, що потребувало повторного хірургічного втручання.

Моно- та бісегментарний передній міжтіловий спондилодез. У клінічну групу, де застосовували пористі алюмооксидні імплантати в сполученні з розробленими пластинами, увійшли 24 хворих з ушкодженнями шийного відділу хребта та їх наслідками - 14 (58,3 %) пацієнтів, а також дегенеративними захворюваннями - 10 (41,7 %) хворих. Чоловіків було 18 (75 %), жінок - 6 (25 %), середній вік - 42,2 року (від 19 до 69 років). У 6 (25 %) хворих виконували моно- та у 18 (75 %) - бісегментарний спондилодез. Стабілізацію шийних хребтових рухових сегментів здійснювали на рівні С III - С IV в 1 (4,2 %) пацієнта, C III / С V - в 1 (4,2 %), C IV - С V - в 1 (4,2 %), C IV / С VI - у 4 (16,7 %), C V - C VI - у 2 (8,3 %), C V / C VII - в 11(45,8 %), C VI - C VII - у 2 (8,3 %) та C VI / T І - у 2 (8,3 %) пацієнтів. У 8 (33,3 %) хворих застосовували пластини з пористим керамічним алюмооксидним покриттям. У всіх 24 (100 %) хворих у післяопераційному періоді відзначали покращення стану та регрес неврологічної симптоматики (I - у 16 пацієнтів, II - у 4 й III - у 4 пацієнтів). Позитивний сагітальний краніоцервікальний баланс у доопераційному періоді реєстрували у 4 (16,7 %) пацієнтів, різко позитивний сагітальний краніоцервікальний баланс - у 16 (66,7 %), негативний - в 1 (4,2 %) та в межах норми - у 3 (12,5 %) пацієнтів. У післяопераційному періоді сагітальний краніоцервікальний баланс у межах норми відзначали у 21 (87,5 %) хворого та позитивний - у 3 (12,5 %) хворих, тобто в більшості випадків корекція сагітального краніоцервікального балансу була успішною. До операції зміни сегментарного шийного сагітального контуру у вигляді його кіфотичної деформації відзначено у 19 (79,2 %) хворих та у вигляді його випрямлення - у 4 (16,7 %) хворих. У післяопераційному періоді у 20 (83,3 %) хворих відзначали нормалізацію величин сегментарного шийного сагітального контуру, у 3 (12,5 %) - його випрямлення, а в 1 (4,2 %) хворого корекції досягти не вдалося. У доопераційному періоді мала місце зміна загального шийного сагітального контуру у вигляді його випрямлення у 6 (25 %) випадках та у вигляді його кіфотичної деформації - у 16 (66,7 %) випадках, але тільки у 2 (8,3 %) його форма відповідала нормі. У післяопераційному періоді у 20 (83,3 %) хворих відзначали нормальну конфігурацію загального шийного сагітального контуру, у 2 (8,3 %) - його випрямлення та у 2 (8,3 %) хворих відзначали кіфотичну конфігурацію загального шийного сагітального контуру. У цій групі мав місце взаємозв'язок поліпшення стану з нормалізацією сагітального краніоцервікального балансу та реконструкцією сегментарного та загального шийного сагітального контуру. Відновлення сагітального краніоцервікального балансу було досягнуто у 21 (87,5 %) хворого. Реконструкції сегментарного та загального шийного сагітального контуру не вдалося досягти у 4 (16,7 %) хворих з застарілими посттравматичними деформаціями шийного відділу хребта. Ознаки зрощення (I й II) були наявні у всіх 24 (100 %) хворих. У 23 (95,8 %) хворих стабільність фіксуючих конструкцій відповідала I (21 хворий) та II (2 хворих) градаціям, а в 1 (4,2 %) - III градації. У 2 (8,3 %) хворих відзначено парціальне викручування по одному з краніально проведених гвинтів з вентральним вистоянням їх голівок у межах 2 мм, що не спричинило негативного впливу на кінцевий результат лікування. Розроблена методика комбінованого застосування пористих керамічних імплантатів та пластин для здійснення моно- та бісегментарного спондилодезу дозволила досягти позитивного ефекту у всіх (100 %) пацієнтів даної клінічної групи та виявити взаємозв'язок покращення ортопедичного статусу та регресу неврологічної симптоматики у цих хворих з нормалізацією сагітального краніоцервікального балансу (у 87,5 % випадків) та реконструкцією сегментарного та загального шийного сагітального контуру (у 79,2 % та 83,3 % випадків відповідно).

У клінічну групу, де застосовували гібридні металокерамічні імплантати в сполученні з розробленими пластинами, увійшли 12 хворих з ушкодженнями шийного відділу хребта та їх наслідками у 8 (66,7 %) випадках, дегенеративними захворюваннями - у 2 (16,7 %) та пухлинами - у 2 (16,7 %) випадках. Чоловіків було 9 (75 %), жінок - 3 (25 %), середній вік - 38,3 року (від 21 до 58 років). Стабілізацію шийних хребтових рухових сегментів виконували на протяжності С II / С V в 1 (8,3 %) пацієнта, C II / С VI - в 1 (8,3 %), C III / С VI - у 5 (41,7 %), C IV - С V - в 1 (8,3 %), C IV / С VII - у 3 (25 %) та C V - С VI - в 1 (8,3 %) пацієнта. У 2 (16,7 %) хворих виконували моно- та у 10 (83,3 %) - мультисегментарний спондилодез на протяжності 3 хребтових рухових сегментів у 9 (75 %) випадках та 4 хребтових рухових сегментах - в 1 (8,3 %) випадку,

у 11 (91,7 %) здійснили передній спондилодез за допомогою пластин та в 1 (8,3 %) - комбінований передньозадній спондилодез без пластини. У 2 (16,7 %) пацієнтів застосовували вертикальні циліндричні сітчасті імплантати з пористим керамічним алюмооксидним покриттям. У всіх пацієнтів відзначено неврологічну симптоматику шийної радикулопатії у 4 (33,3 %) випадках, радикуломієлопатії - у 2 (16,7 %) та мієлопатії - у 6 (50 %) випадках. У 11 (91,7 %) хворих у післяопераційному періоді відзначали покращення стану та регрес неврологічної симптоматики (I за Odom - у 7 пацієнтів, II - у 3, III - в 1 та IV - в 1 пацієнта). Позитивний сагітальний краніоцервікальний баланс у доопераційному періоді реєстрували в 1 (8,3 %) пацієнта, різко позитивний - у 6 (50 %) пацієнтів, негативний - в 1 (8,3 %) пацієнта, а сагітальний краніоцервікальний баланс у межах норми відзначали у 4 (33,3 %) хворих. У післяопераційному періоді сагітальний краніоцервікальний баланс у межах норми відзначали у 8 (66,7 %) хворих, позитивний - у 3 (25 %) хворих та різко позитивний - в 1 (8,3 %) хворого, тобто в більшості випадків відзначали корекцію сагітального краніоцервікального балансу. До операції зміни сегментарного шийного сагітального контуру у вигляді його кіфотичної деформації відзначено в 11 (91,7 %) хворих. Зміни загального шийного сагітального контуру у вигляді його випрямлення відзначали в 1 (8,3 %) випадку та у вигляді його кіфотичної деформації - у 7 (58,3 %) випадках. У післяопераційному періоді у 6 (50 %) хворих відзначали відновлення сегментарного та у 3 (25 %) хворих - загального шийного сагітального контуру. Реконструкції сегментарного та загального шийного сагітального контуру не вдалося досягти у 3 (25 %) хворих з застарілими посттравматичними деформаціями шийного відділу хребта. Будь-яких ускладнень, пов'язаних з даною методикою, не відзначали в жодному випадку. У всіх 12 (100 %) хворих даної клінічної групи стабільність положення фіксуючих конструкцій відповідала градації I. Ознаки зрощення (від I до II) були наявні у всіх 12 (100 %) пацієнтів. Мультисегментарні стабілізуючі хірургічні втручання відповідно до розробленої нами нової методики дозволяють виявити чіткий взаємозв'язок реконструкції шийного сагітального контуру та нормалізації сагітального краніоцервікального балансу з покращенням стану хворих та регресом неврологічної симптоматики.

Усього було встановлено 36 пластин, з них 8 (22,2 %) - під час виконання моносегментарного, 18 (50 %) - бісегментарного та 10 (27,8 %) - мультисегментарного переднього міжтілового спондилодезу. У цих випадках у тіла хребців усього було вкручено 168 гвинтів. Було наявне парціальне викручування двох (1,2 %) з них, що не потребувало повторного хірургічного втручання. В 1 (2,8%) випадку діагностували перелом пластини, у зв'язку з чим було виконано повторну операцію.

Задній спондилодез різної протяжності. У дану клінічну групу, де застосовували фіксуючу систему на основі стержнів, увійшли 10 хворих з ушкодженнями шийного відділу хребта та їх наслідками - 5 (40 %) пацієнтів, дегенеративними захворюваннями - 3 (40 %) та пухлинами - 2 (20 %) пацієнта. Чоловіків було (60 %), жінок - 4 (40 %), середній вік - 46,8 року (від 19 до 64 років). Стабілізацію шийних хребтових рухових сегментів виконували на протяжності C II / С V - в 1 (10 %) пацієнта, С II / T I - у 2 (20 %), C III / С VI - в 1 (10 %), C IV -С V - в 1 (10 %), C IV / С VI - в 1 (108,3 %), C IV / T I - 1 (10 %), C V - С VI - 1 (10 %), C V / T I - в 1 (10 %), C VI / T II - в 1 (10 %) пацієнта. У 2 (20 %) хворих виконували моно-, у 2 (20 %) - бі- та у 6 (60 %) - мультисегментарний спондилодез, причому у 6 (60 %) хворих здійснили передній та у 4 (40 %) - комбінований передньозадній спондилодез. Мультисегментарну стабілізацію на протяжності 3 хребтових рухових сегментів здійснили 3 (30 %) хворим, 4 хребтових рухових сегментах - 1 (10 %) та 6 хребтових рухових сегментах - 2 (20 %) хворим. Базовий відділ фіксації був представлений C II у 3 (30 %) випадках, T I - у 4 (40 %) та T II - в 1 (10 %) випадку. Усього було проведено 57 гвинтів: С II - 5 (8,8 %), C III / C VI - 40 (70,2 %), T I - 10 (17,5 %) та T II - 2 (3,5 %) гвинта. Будь-яких ускладнень, що проявляються клінічно та пов'язані з даною методикою, у жодному випадку не відзначали. У 9 (90 %) хворих у післяопераційному періоді відзначали покращення стану та регрес неврологічної симптоматики (I - у 5, II - у 3, III - в 1 та IV - в 1 пацієнта). Ознаки зрощення (I-II) були наявні у 10 (100 %) пацієнтів. У всіх хворих стабільність фіксуючих конструкцій відповідала I градації. Корекцію сагітального краніоцервікального балансу та реконструкцію шийного сагітального контуру здійснили у всіх випадках.

Задній напружений спондилодез дротом. У дану клінічну групу ввійшли 5 хворих з ушкодженнями шийного відділу хребта. Чоловіків було 3 (60 %) і жінок 2 (40 %), середній вік - 35,1 року (від 19 до 56 років). Стабілізацію шийних хребтових рухових сегментів виконували на протяжності C II - C III в 1 (20 %) пацієнтки, С III - C IV - в 1 (20 %), C III / C V - в 1 (20 %), C V - С VI - 1 (20 %) та C V / T I - в 1 (20 %). У 3 (60 %) хворих виконували моно-, в 1 (20 %) - бі- та в 1 (20%) - мультисегментарний спондилодез, причому в 4 (80 %) з хворих цієї групи здійснили задній та в 1 (20 %) - комбінований передньозадній спондилодез. Каудальний базовий відділ фіксації був представлений T I в 1 випадку. Усього був проведений 21 гвинт: СII - 1 (4,8 %) та C III / C VI - 20 (95,2 %) гвинтів. Будь-яких ускладнень, що проявляються клінічно та пов'язані з методикою, у жодному випадку не відзначали. У всіх 5 (100 %) хворих у післяопераційному періоді відзначали покращення стану та регрес неврологічної симптоматики (I - у 4 та III - в 1 пацієнта). У всіх 5 (100 %) хворих даної клінічної групи стабільність положення фіксуючої конструкції відповідала I градації в разі зрощення після всіх проведених операцій. Взаємозв'язку між клінічними та рентгенологічними критеріями результатів лікування у цій групі хворих виявлено не було, однак корекція сагітального краніоцервікального балансу та реконструкція шийного сагітального контуру була успішною у всіх випадках.

Задній спондилодез у ділянці краніовертебрального переходу та атлантоаксіального зчленування. У дану клінічну групу, де застосовували фіксуючу систему на основі стержнів, увійшли 7 хворих з ушкодженнями шийного відділу хребта у 5 (71,4 %) пацієнтів, пухлинами - в 1 (14,3 %) та уродженим захворюванням шийного відділу хребта - в 1 (14,3 %) пацієнтки. Чоловіків було 4 (57,1 %), жінок - 3 (42,9 %), середній вік - 34,3 року (від 12 до 63 років). Стабілізацію шийних хребтових рухових сегментів виконували протяжністю C 0 / С III у 2 (28,6 %) хворих, С 0 / С IV - у 4 (57,1 %) та C 0 / T I - в 1 (14,3 %). У 2 (28,6 %) хворих здійснювали бі- та у 5 (71,4 %) - мультисегментарний спондилодез. У 2 (28,6 %) хворих застосовували пластини з пористим керамічним алюмооксидним покриттям. У 4 (57,1 %) пацієнтів результат лікування оцінили, відповідно до критеріїв Odom, як відмінний (I), та у 3 (42,9 %) - як хороший (II). У всіх пацієнтів з наявністю вертеброгенної неврологічної симптоматики після хірургічного втручання відзначали її регрес за Ranawat. Кісткове зрощення I та II градації на рівні спондилодезування відзначали у всіх 7 (100 %) хворих. Поперечну стяжку було використано в одному випадку. У всіх хворих після їх активізації фіксація розробленою нами конструкцією залишалася стабільною: у 6 пацієнтів (85,7 %) - градація I, а в 1 (14,3 %) пацієнтки - градація II. Усього в ділянці потиличної кістки було проведено 28 гвинтів, у ділянці суглобових мас С II / С IV - 25 гвинтів. У жодному випадку не відзначали ознак їх міграції або втрати конструкцією її фіксуючих властивостей.

Розроблену нами методику заднього напруженого спондилодезу за допомогою дроту та гвинтів у ділянці атлантоаксіального зчленування використано у 7 хворих для хірургічного лікування травматичного спондилолістезу С II у 4 (57,1 %) пацієнтів та переднього трансдентального підвивиху С I у 3 (42,9 %) хворих. Чоловіків було 5 (71,4 %), жінок - 2 (28,6 %), середній вік - 32,4 року (від 21 до 54 років). У 2 (28,6 %) хворих виконували моно- та у 5 (71,4 %) - бісегментарний спондилодез. Усього в ділянці C II було проведено 6, а в ділянці С III - 8 гвинтів. У всіх 7 хворих відзначено позитивну динаміку під час клінічної оцінки результатів лікування (I та II за Odom). Кісткове зрощення на рівні фіксації відзначали також у всіх 100 % хворих. Ознак міграції гвинтів або втрати конструкцією її фіксуючих властивостей не відзначали в жодному випадку. Розроблена методика заднього напруженого аутокістковопластичного металоспондилодезу С I / С III дротом та гвинтами дозволила здійснити анатомічну репозицію, відновлення сагітального краніоцервікального балансу та надійну фіксацію зони ушкодження.

Таким чином, уперше було доведено взаємозв'язок нормалізації таких параметрів структурно-функціонального стану шийного відділу хребта, як сагітальний краніоцервікальний баланс та шийний сагітальний контур, з позитивними результатами хірургічного лікування хворих з широким спектром патологічних змін у шийних хребтових рухових сегментах, а також можливість корекції сагітального краніоцервікального балансу та реконструкції сегментарного та загального шийного сагітального контуру за рахунок застосування розробленої нами системи.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота визначила новий напрямок у хірургічному лікуванні пацієнтів з захворюваннями та ушкодженнями шийного відділу хребта на підставі нових знань, отриманих у результаті комплексу експериментальних досліджень. Дані дослідження дозволили обґрунтувати та розробити принципи стабілізації шийних хребтових рухових сегментів різної локалізації та протяжності, а також інноваційні методики для їх реалізації.

1. Аналіз спеціалізованої наукової медичної інформації свідчить про відсутність єдності серед фахівців щодо переваг та доцільності застосування різних варіантів спондилодезу під час хірургічного лікування захворювань та ушкоджень шийного відділу хребта. У разі використання як традиційних, так і найбільш сучасних способів спондилодезу це приводить до цілої низки ускладнень та незадовільних результатів лікування. Серед них виділяють такі, як нестабільність фіксації, втрата досягнутої корекції деформації, зсув або поломка імплантатів та фіксуючих конструкцій, патологічний вплив імплантатів на різні структури хребта та превертебральної ділянки, виникнення та прогресування дегенеративних змін на рівні суміжних зі стабілізованими сегментів. Вони викликають варіабельну клінічну симптоматику та необхідність повторних складних хірургічних втручань у 16,9 - 75 % випадків. У наукових літературних джерелах питання експериментального обґрунтування стабілізуючих операцій в ділянці шийних хребтових рухових сегментів висвітлено недостатньо. У сучасній спеціальній науковій літературі повідомлень про математичне моделювання спондилодезу за допомогою оригінальних імплантатів з алюмооксидної кераміки та про застосування графоаналітичного моделювання для дослідження біомеханічних особливостей шийного відділу хребта після стабілізуючих операцій знайдено не було. Виявлено дефіцит інформації з даних експериментальних досліджень про вплив різних способів спондилодезу на суміжні сегменти. Можливості застосування імплантатів з алюмооксидної кераміки або в комбінації з металевими конструкціями, а також імплантатів зі специфічною топографією контактної поверхні в сполученні з керамічним алюмооксидним покриттям у достатній мірі не вивчено. Це визначило необхідність одержання нових знань для розуміння суті проблеми стабілізації патологічно змінених шийних хребтових рухових сегментів, розробки основних принципів стабілізуючих операцій та нової системи їх практичної реалізації.

2. Аналітичне дослідження напружено-деформованого стану бісегментарної математичної моделі С IV - С VI методом кінцевих елементів забезпечило докази того, що величини внутрішніх напружень таких кісткових елементів заднього опорного комплексу хребтових рухових сегментів, як корені дуг (2,0 МПа) та суглобові відростки (4,0 МПа) шийних хребців, у 5-10 разів перевищують такі величини елементів переднього опорного комплексу - тіл хребців (0,4 МПа). Величини напружено-деформованого стану всіх математичних моделей міжтілових опор перевищують такі тіл хребців С V та С VI. Найбільші концентрації напруження у системі «хребтовий сегмент - імплантат» виникають під час моделювання моносегментарного переднього міжтілового спондилодезу імплантатами прямокутної форми з невеликою контактною поверхнею та з високою питомою щільністю. Величина напружено-деформованого стану дорсальних відділів математичної моделі імплантата зі щільної алюмооксидної кераміки (49,3 МПа) перевищує ту ж саму величину для моделі імплантата з більшою площею контактної поверхні з пористої алюмооксидної кераміки (4,62 МПа) у 10,7 рази. Найменші відмінності напружено-деформованого стану у системі «хребтовий сегмент - імплантат», у порівнянні з інтактною математичною моделлю С IV / С VI, відзначаються в разі моделювання спондилодезу імплантатом з пористої алюмооксидної кераміки (4,62 МПа), кістковим трансплантатом (9,24 МПа) та гібридним металокерамічним імплантатом (13,7 МПа). Виконання моносегментарного переднього міжтілового спондилодезу С V - С VI імплантатами з паралельними краніальною та каудальною поверхнями без вентральної фіксації пластинами призводить до випрямлення сегментарного шийного сагітального контуру на рівні стабілізації та є причиною ретролістезу С IV. Ці зміни супроводжуються несприятливим перерозподілом внутрішнього напруження як у стабілізованому, так і в краніальному суміжному з ним хребтовому руховому сегментах, призводячи до зміщення розподілу вертикального осьового навантаження на елементи переднього опорного комплексу С V - С VI з найбільшою його концентрацією в ділянці тіла каудально розташованого C VI.

3. Графоаналітичне дослідження різних варіантів бісегментарного спондилодезу дозволило довести, що більша сумарна зсувна сила та крутильний момент, що виникають у результаті взаємодії різних сил у кожному шийному хребтовому руховому сегменті, призводять до надлишкового навантаження як стабілізованих та суміжних сегментів, так і фіксуючих конструкцій. Найбільше значення сумарної зсувної сили (165 Н) та найбільший крутильний момент у фіксованих хребтових рухових сегментах наявні в разі переднього міжтілового спондилодезу без вентральної фіксації пластиною, а найменше (65 Н) - у разі комбінованого передньозаднього спондилодезу. Проміжне положення займають задній спондилодез (160 Н) та передній міжтіловий спондилодез з вентральною фіксацією пластиною (147,5 Н). Задній спондилодез істотно обмежує крутильний момент на рівні фіксації.

4. Експериментальне біомеханічне дослідження за допомогою розробленої мультисегментарної фізичної моделі шийного відділу хребта уперше дозволило виявити, що принципово важливим та провідним фактором в оптимізації перерозподілу внутрішнього напруження як у стабілізованих, так і в суміжних хребтових рухових сегментах є здатність того або іншого варіанту спондилодезу до реконструкції сегментарного шийного сагітального контуру у формі лордозу, що виявляється у збільшенні внутрішнього напруження в ділянці заднього опорного комплексу на 34,5-35,5 %. Для моносегментарного спондилодезу такими варіантами спондилодезу, найбільш близькими до інтактної фізичної моделі, де коефіцієнти пропорційності для сегментів C IV - С V КС IV - С V = 1,48, C V - С VI КС V - С VI = 0,74 та C VI - С VII КС VI - С VII = 0,68, є комбінований передньозадній спондилодез з відновленням міжтілової опори та трансартикулярним спондилодезом дротом (КС IV - С V = 1,5 та КС VI - С VII = 0,8) або пластинами (КС IV - С V = 1,2 та КС VI - С VII = 0,8), розроблений нами трансартикулярний спондилодез дротом (КС IV - С V = 1,2, КС V - С VI = 1,96 та КС VI - С VII = 0,5), а також передній міжтіловий спондилодез з відновленням міжтілової опори та вентральною фіксацією пластинами (КС IV - С V = 1,7 та КС VI - С VII = 0,44). Найбільш виражені відмінності від інтактної моделі в ситуаціях з заднім міжостистим спондилодезом дротом (КС IV - С V = 2,8, КС V - С VI = 6,2 та КС VI - С VII = 0,14) та переднім міжтіловим спондилодезом без вентральної фіксації пластинами (КС IV - С V = 0,55 та КС VI - С VII = 0,41). Варіантами бісегментарного спондилодезу, найбільш близькими до інтактної фізичної моделі (де коефіцієнти пропорційності для сегментів C IV - С V КС IV - С V = 1,48 та С VII - T I КС VII - T I = 0,6), є розроблений нами трансартикулярний спондилодез дротом (КС IV - С V = 1,6 та КС VII - T I = 0,56), передній міжтіловий спондилодез з відновленням міжтілової опори та вентральною фіксацією пластинами (КС IV - С V = 1,6 та КС V II - T I = 0,41) та передній міжтіловий спондилодез з відновленням міжтілової опори та вентральною фіксацією пластинами у сполученні з розробленим нами трансартикулярним спондилодезом дротом (КС IV - С V = 1,58 та КС VII - T I = 0,34). Найбільш виражені відмінності від інтактної моделі в ситуаціях з переднім міжтіловим спондилодезом з відновленням міжтілової опори без вентральної фіксації пластинами (КС IV - С V = 0,98 та КС VII - T I = 0,26), заднім трансартикулярним спондилодезом пластинами (КС IV - C V = 1,07 і КС VII - T I = 0,24) та комбінованим передньозаднім спондилодезом з вентральною та дорсальною фіксацією пластинами (КС IV - C V = 1,13 та КС VII - T I = 0,31).

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.