Фармакологічна корекція похідними тіазолідину імунної системи при експериментальному імунодефіциті

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Пошук нових біологічно активних сполук, потенційних лікарських засобів, залишається одним із ключових завдань сучасної фармакології. Інтенсивний розвиток тонкого органічного синтезу є основним джерелом отримання таких речовин (Б.С. Зіменковський та ін., 2002; О.М. Роман, 2005; R.B. Lesyk, 2004).

Значний інтерес для цього становлять гетероциклічні структури, оскільки останні домінують у сучасному арсеналі лікарських засобів (Р.Б. Лесик та ін., 2003).

У порівнянні з традиційними для похідних тіазолідину видами біологічної активності (антимікробна, фунгістатична, противірусна тощо) науковці встановили абсолютно неочікувані фармакологічні ефекти, що зумовило дослідження даного класу сполук як засобів терапії цукрового діабету, раку, серцево-судинної патології та інших проблемних для людства захворювань (В.Д. Лук'янчук та ін., 2003; В.П. Музиченко та ін., 2000; R.B. Lesyk et al., 2003; H. Chen, 2004; H. Terzioglu, 2004).

Одним із аргументів для використання зазначеного класу гетероциклів як каркасів для моделювання потенційних лікарських засобів стало те, що
2,4-тіазолідиндіон рекомендується в якості профілактичного засобу при контакті з радіацією (Р.Б. Лесик та ін., 2003).

Аналіз електронoї версії бази сучасних лікарських засобів “Negwer - organic-chemical drugs and their synonyms” та різноманітних джерел наукової інформації показав, що в світову медичну практику впроваджено більше 40 лікарських засобів - похідних тіазолідину, не враховуючи пеніцилінів. Деякі оригінальні тіазолідини знаходяться на різних стадіях доклінічних і клінічних досліджень як протизапальні, тироміметичні, протимікробні, противірусні і протипухлинні засоби (В.Д. Лук'янчук та ін., 2003; О.М. Роман, 2005; D.A. Heerding et al., 2003; A. Verma, 2008).

При вивченні молекулярних механізмів впливу даного класу сполук виявлено, що вони інгібують білкову взаємодію сімейства Всl-2 і Вах протеїнів та їх рецепторних доменів (A. Degterev et al., 2001; P. Neogit et al., 2003), модулюють р53 залежні шляхи апоптотичних та неопластичних перетворень (S.R. Madiraju, 2003), інгібують активність JSP-1 (N.S. Cutshall et al., 2005), фосфодиестерази (S. Kaoru et al., 2000), ЦОГ-2 (C. Charlier, 2003), альдозоредуктази (A. Kishore et al., 2009), інгібують активацію проліферації пероксисом (B.A. Bhat et al., 2004) та володіють антиоксидантною властивістю (Б.С. Зіменковський та ін., 2002). Аналіз наведених молекулярних механізмів вказує на залучення імунної системи на основних етапах патогенезу (V. Pomel, et al., 2006; M. Sayyed et al., 2006). Проте, робіт, присвячених вивченню імунотропних властивостей тіазолідинів є недостатньо, а їх аналіз переважно наведений у контексті іншої патології.

Поглиблене вивчення похідних тіазолідину, дослідження їх біологічної активності та встановлення взаємозв'язку між структурою і дією представляє безперечний інтерес як з теоретичної точки зору, так і в плані використання даних гетероциклів як потенційних лікарських засобів.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження - на основі даних фармакологічного скринінгу похідних тіазолідину виявити речовини із імунотропними властивостями і на моделі циклофосфанового імунодефіциту встановити речовини-лідери як потенційні засоби корекції порушень імунної системи.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Встановити оптимальні умови для моделювання циклофосфанового імунодефіциту на щурах.

2. За допомогою комп'ютерного пошуку (з використанням PASS-системи і QSAR-аналізу) відібрати похідні тіазолідину для первинного фармакологічного скринінгу.

3. Визначити LD50 досліджуваних речовин.

4. На етапі скринінгу встановити залежність «структура-імунокорегуюча активність» в ряду похідних тіазолідину та відібрати для подальшого вивчення сполуки, які проявляють найбільш виражену імунокорегуючу активність.

5. Вивчити вплив відібраних похідних тіазолідину на чинники вродженого імунітету у порівнянні з поліоксидонієм.

6. Вивчити вплив відібраних похідних тіазолідину на кількісні та фенотипічні показники імунокомпетентних клітин периферичної крові та показники гуморального системного імунітету у порівнянні із поліоксидонієм.

7. Серед досліджуваних речовин виявити сполуку-лідер як потенційний засіб корекції порушень імунної системи.

1. Матеріали та методи дослідження

Експерименти виконувались на білих нелінійних щурах-самцях масою (70-80) г та на білих мишах-самцях масою (30-40) г, які утримувались в умовах віварію ЛНМУ імені Данила Галицького згідно з дотриманням загальних етичних принципів проведення експериментів на тваринах, ухвалених національним конгресом з біоетики (Київ, 2000) відповідно до Міжнародних принципів “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, яких використовують для експериментів та в інших наукових цілях” (Страсбург, 1986).

Тварин утримували в індивідуальних клітках чи клітках Боллмана для попередження копрофагії. Під час експериментів їм згодовували стандартний брикетний корм; як питвo тварини отримували водогінну воду “ad libitum”. Усього в експерименті було використано 350 щурів (фармакологічні дослідження) та 385 мишей (токсикологічні дослідження). Для визначення досліджуваних параметрів у дослід бралася кількість тварин, яка забезпечувала статистично достовірні результати.

Відбір похідних тіазолідину для скринінгового дослідження проводився з використанням PASS-системи та QSAR-аналізу.

Визначення гострої токсичності досліджуваних сполук проводили за методом Кербера в модифікації А.О. Лойта і М.Ф. Савченкова з використанням класифікації К.К. Сидорова. Для встановлення середньосмертельної дози речовини вводили підшкірно та внутрішньоочеревинно одноразово 5-ти групам лабораторних тварин (білі миші) по 6 особин у кожній групі на кожен спосіб введення. Вводили декілька доз речовин, включаючи дозу, яка не викликала загибелі жодної тварини, і дозу, що викликала смерть всіх тварин в групі. Після введення препаратів за живими тваринами проводили спостереження протягом наступних двох тижнів.

Експериментальні групи тварин (фармакологічні дослідження) включали 15 особин кожна і формувались за вихідною масою тіла (70-80) г. У всіх експериментах застосовували дослідження з плацебо та формували групу контрольних тварин. Отримані в ході експериментів параметри порівнювали як з результатами контрольних груп, так і з величинами норми у лабораторних тварин. Евтаназію тварин проводили під загальним знеболенням (25 мг/кг нембуталу, 20-50 мг/кг пентобарбіталу внутрішньоочеревинно). Експериментальні дослідження проводились згідно стандартних протоколів. Прилади, що використовувались в експериментах, пройшли метрологічний контроль.

Моделювання імунодефіциту здійснювалося шляхом підшкірного введення циклофосфану (ВАТ "Київмедпрепарат", м. Київ, Україна) в дозі 10 мг/кг маси тіла протягом 10 діб.

У якості референтного препарату використовували поліоксидоній (ТОВ "НВО Петровакс Фарм", Російська Федерація) у дозі 10 мг/кг маси тіла протягом 10 діб. Референс-препарат вводився в ефективній терапевтичній дозі, експериментально обумовленій іншими дослідниками при вивченні його імуномодулюючої активності.

З метою визначення похідних тіазолідину для проведення ІІ етапу фармакологічного скринінгу визначався вплив досліджуваних речовин на кількість на загальний рівень лейкоцитів та лімфоцитів у тварин з імунодефіцитом, які отримували досліджувані похідні тіазолідину та поліоксидоній.

Оцінка функціонального стану імунної системи здійснювалася на 12-ту добу експериментальної терапії із використанням морфологічних (маса тварини, маса тимусу, коефіціент маси тимусу, маса селезінки, коефіціент маси селезінки), патоморфологічних (зразки тканин тимусу, селезінки, лімфовузла), лабораторних (загальна кількість лейкоцитів, лейкоцитарна формула) та імунологічних методів (фагоцитарне число, фагоцитарний індекс, рівні CD3, CD4, CD8, IPI, CD16, CD22, IgA, IgG, IgM)

Кількість лейкоцитів визначали пробірковим методом із підрахунком у камері Горяєва, лейкоцитарну формулу - в мазках крові мікроскоповим методом.

Дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів проводили на культурі золотистого стафілококу (Лаповець Л.Є., Луцик Б.Д., 2002).

Визначення субпопуляцій імунокомпетентних клітин проводилось за допомогою антитіл до клітин щура виробництва Abcam (Cambridge Science Park, Cambridge, UK): Rat monoclonal [93] to CD16 (Phycoerythrin), Rabbit polyclonal to CD3, Mouse monoclonal [MRC OX-35] to CD4, Mouse monoclonal [OX-8] to CD8 (FITC), Rabbit polyclonal to CD22. Дослідження проводили відповідно до інструкцій виробника.

Концентрацію імуноглобулінів у сироватці крові визначали за допомогою поліклональних антитіл кролика до щурячих IgG, IgM, IgA (Rat IgG + IgM + IgA antibody) виробництва Abcam (Cambridge Science Park, Cambridge, UK). Дослідження проводили відповідно до інструкцій виробника.

Для проведення морфологічних досліджень тварин з усіх груп зважували на різних етапах дослідження, а після евтаназії вилучали тимус, селезінку та лімфовузли з подальшим проведенням гістологічного дослідження.

Статистичну обробку виконано з допомогою пакету програм STATISTICA for Windows 5.5 (StatSoft, USA). Отримані дані описано як M±у, оскільки розподіл даних у группах відповідав закону нормальності (перевірка з допомогою критерію Шапіро-Вілка), попарне порівняння груп виконано у модулі ANOVA (дисперсійний аналіз) з допомогою апостеріорного критерію Ньюмена-Кейлса.

2. Результати досліджень та їх обговорення

За допомогою комп'ютерного пошуку (з використанням PASS-системи і QSAR-аналізу) зі створеної комбінаторної бібліотеки похідних тіазолідину були відібрані речовини для дослідження з найбільш ймовірною імуностимулюючою активністю.

ЛД50 досліджуваних сполук коливається в межах (508 - 983) мг/кг маси тіла при внутрічеревному введенні та (567 - 1033) при підшкірному введенні, що дозволяє віднести їх до ІV класу сполук за токсичністю (малотоксичні сполуки).

Для вибору похідних тіазолідину для подальших досліджень визначався вплив досліджуваних речовин на кількість на загальний рівень лейкоцитів та лімфоцитів у тварин з імунодефіцитом, які отримували досліджувані похідні тіазолідину та поліоксидоній.

Встановлено, що серед досліджуваних сполук найбільшою здатністю підвищувати загальну кількість лейкоцитів та лімфоцитів володіли речовини під кодовими назвами LES 2874, LES 5843 та LES 5849.

Зокрема, при експериментальній корекції циклофосфанового імунодефіциту даними речовинами встановлено, що рівень лейкоцитів становив 4,3±0,2*109/л при введенні LES 2874 (активність відносно групи тварин з імунодефіцитом - 22,9%); 4,3±0,2*109/л при введенні LES 5843 (активність відносно групи тварин з імунодефіцитом - 22,9%); 4,4±0,2*109/л при введенні LES 5849 (активність відносно групи тварин з імунодефіцитом - 25,7%). Рівень лімфоцитів становив 1,34±0,19*109/л при введенні LES 2874 (активність відносно групи тварин з імунодефіцитом - 55,8%); 1,26±0,17*109/л при введенні LES 5843 (активність відносно групи тварин з імунодефіцитом - 46,5%); 1,32±0,15*109/л при введенні LES 5849 (активність відносно групи тварин з імунодефіцитом - 53,5%).

Аналіз вкладів симплексів отриманих 2D-QSAR моделей дозволяє встановити фрагменти молекулярної структури, які позитивно впливають на імуномодулюючу активність досліджуваних похідних тіазолідину, а саме:

1. Ускладнення замісника в положенні 5 (перехід від 5-метиліден- до 5- пропіліденового фрагменту).

2. Позитивна наявність азолідонового циклу у поєднанні з піризолідиндіоновим.

3. Введення залишку пропанової кислоти та поява додаткового пептидного фрагменту у порівнянні з сполукою під лабораторним шифром LES 1227.

4. Посилення активності при переході від кислоти до амідів.

При моделюванні експериментального імунодефіциту циклофосфаном у дозі 10 мг/кг маси тіла спостерігалася кореляція між кількістю загиблих тварин при введенні циклофосфану у дозі 15 мг/кг маси тіла та змінами в імунологічних показниках при введенні циклофосфану в дозі 5 мг/кг маси тіла, що підтверджує адекватність обраної нами моделі.

Введення циклофосфану у дозі 10 мг/кг маси тіла тварини викликало помітне статистично вірогідне відставання у зростанні морфологічних показників (маса тіла - на 21,1%, маса тимусу - на 45,9%, коефіціент маси тимусу на 32,4%, маса селезінки - на 28,7%, коефіціент маси селезінки - на 10,1%).

Введення досліджуваних речовин LES 2874 та LES 5843 на фоні модельованого імунодефіциту викликало зміни у зростанні досліджуваних морфологічних параметрів подібно, як при введенні поліоксидонію: пригнічення втрати маси тіла на 10,6%; 12,3% відповідно (поліоксидоній - на 11,9%), маси тимусу на 32,6%; 30,1% відповідно (поліоксидоній - на 31,8%), коефіціенту маси тимусу на 18,9%; 21,6% відповідно (поліоксидоній - на 17,2%), маси селезінки на 18,9%; 21,3% відповідно (поліоксидоній - на 20,1%), коефіціенту маси селезінки на 7,5%; 8,0% відповідно (поліоксидоній - 7,3%). Зокрема, між даними дослідними групами не було статистично вірогідної різниці. Речовина LES 5849 була статистично достовірно ефективнішою за поліоксидоній та речовини LES 2874 і LES 5843 і пригнічувала втрату маси тіла на 15,4%, маси тимусу на 43,5%, коефіціенту маси тимусу на 24%, маси селезінки на 25,7%, коефіціенту маси селезінки на 8,9%.

У тварин, яким вводили циклофосфан у дозі 10 мг/кг маси тіла, були виявлені патоморфологічні ознаки імунодефіциту: виснаження Т-залежних та, особливо, В-залежних зон лімфоїдних органів, колапс строми та компенсаторна гіперплазія сполучнотканинних елементів. Особливостей щодо локалізації лімфоїдних елементів не виявилось. Однак, у селезінці ознаки виснаження лімфоїдної тканини були менш виражені, порівняно з іншими досліджуваними органами.

У тварин, яким на фоні імунодефіциту вводився поліоксидоній та препарати дослідження, спостерігались ознаки активації лімфоїдної системи: збільшення популяції лімфоїдних клітин та ознаки формування тимічних тілець у тимусі, розширення Т- та В-залежних зон у лімфовузлах та селезінці з початком формування вторинних фолікулів із зародковими центрами. Особливостей щодо локалізації лімфоїдних елементів не виявилось (зміни у грудних та мезентеріальних лімфовузлах аналогічні). Проте, у селезінці ознаки гіперплазії лімфоїдної тканини були менш виражені, порівняно з іншими органами.

Експериментальна терапія поліоксидонієм статистично вірогідно підвищувала кількість лейкоцитів у тварин з імунодефіцитом з 3,53*109/л до 4,48*109/л.

Введення досліджуваних речовин приводило до збільшення кількості лейкоцитів в периферичній крові до 4,33*109/л; 4,34*109/л; 4,37*109/л відповідно. Отримані дані статистично врогідно не відрізнялося від даних отриманих з групи тварин, яким вводився поліоксидоній.

Експериментальна корекція модельованого імунодефіциту результувала у статистично достовірне зростання кількості лімфоцитів (абсолютні величини) на 55,8%; 46,5%; 53,5% відповідно (поліоксидоній - на 48,8%).

Отримана в результаті імуносупресії лейкопенія в основному обумовлювалась дозозалежною лімфопенією, а зниження рівня нейтрофільних гранулоцитів результувало у порушення функції фагоцитозу.

Циклофосфан у дозі 10 мг/кг маси тіла індукував пригнічення функції фагоцитозу, що проявлялося у зниженні величини фагоцитарного числа до 2,6±0,1. Введення поліоксидонію приводило до статистично вірогідного зростання величини даного показника функції фагоцитозу до 4,6±0,3, проте отримані дані були статистично вірогідно нижчими за такі, як у контрольній та плацебо-контрольній групах тварин. Експериментальна терапія похідним тіазолідину під кодовою назвою LES 2874 приводила до статистично вірогідного зростання величини фагоцитарного числа до 4,3±0,2, а введення речовини LES 5843 - до 4,5±0,2. Отримані дані не відрізнялись між собою та від таких, як у групі тварин, які в якості імуностимулятора отримували поліоксидоній. Експериментальна терапія сполукою LES 5849 результувала у статистично вірогідне зростання величини фагоцитарного числа до 5,1±0,2. Отримані дані перевищували такі, як у групі тварин, які в якості імуностимулятора отримували поліоксидоній та речовини LES 2874 та
LES 5843.

Імуносупресія циклофосфаном у дозі 10 мг/кг маси тіла викликала статистично вірогідне пригнічення величини фагоцитарного індексу до 42,8±1,4%. Експериментальна терапія поліоксидонієм приводила до статистично вірогідного зростання величини фагоцитарного індексу до 52,7±1,5%. Ведення речовини LES 2874 приводила до статистично вірогідного зростання величини фагоцитарного індексу до 51,4±2,1%, LES 5843 - до 47,5±2,3%. Введення сполуки LES 5849 привело до зростання досліджуваного параметру до 51,7±2,2%, що корелювало з даними, отриманими при введенні поліоксидонію та речовини LES 2874. Зокрема між даними групами не спостерігалося статистично вірогідної різниці.

Таким чином після проведеної імункорекції спостерігалось зростання величини фагоцитарного числа на 63,0%; 72,1%; 93,9% відповідно (поліоксидоній - на 74,2%) та фагоцитарного індексу на 20,1%; 11,1%; 20,7% відповідно (поліоксидоній - на 23,2%).

Отримані дані дозволяють припустити, що досліджувані речовини здійснюють свій корегуючий вплив на імунну систему шляхом активації макрофагальної ланки, що може свідчити про відцентровий характер впливу досліджуваних нами похідних тіазолідину.

Фармакологічна корекція експериментального імунодефіциту поліоксидонієм та речовинами LES 2874 та LES 5843 повертала кількість НK-клітин до таких як у контрольної та плацебо-контрольної груп тварин. Так, у 5-й групі тварин (тварини, які отримували поліоксидоній) рівень досліджуваних клітин становив 1,35±0,13*109/л (12,3±2,4%); у 6-й групі (тварини, які отримували LES 2874) - 1,4±0,14*109/л (11,8±2,6%); у 7-й групі (тварини, які отримували LES 5843) - 1,46±0,15*109/л (10,9±2,3%). Введення речовини LES 5849 виявляло статистично достовірне зростання абсолютної кількості CD16 клітин до 1,69±0,12*109/л (12,3±2,7%) та статистично достовірно перевищувало показники отримані від контрольної та плацебо-контрольної груп тварин, а також поліоксидоній та сполуки LES 2874 і LES 5843 при зростанні рівня NK-клітин на 135 %; 143,3 %; 181,7 % відповідно (поліоксидоній на 125 %).

Корекція експериментального імунодефіциту поліоксидонієм викликала статистично достовірне підвищення кількості СD3-лімфоцитів у периферичній крові. Отримані дані корелювали з такими, як при введенні похідних тіазолідину. А між групою тварин, яким вводили речовину LES5849, та тваринами з контрольної і плацебо-контрольної груп не спостерігалося статистично достовірної різниці щодо абсолютного значення рівня СD3-лімфоцитів периферичної крові. Зокрема, середнє значення величини рівня СD3-лімфоцитів після корекції становило: поліоксидоній - 3,74±0,15*109/л (53,9±1,13%); LES 2874 - 3,4±0,14*109/л (52,5±1,1%); LES 5843 - 3,64±0,14*109/л (55,5±0,9%); LES 5849 - 3,8±0,14*109/л (56,4±1,8%). Таким чином, після експериментальної імуностимуляції досліджуваними похідними тіазолідину у дозі 1/10 LD50 рівні Т-лімфоцитів зростали на на 41,3%; 49,4%; 51,9 % відповідно (поліоксидоній - на 45,1%).

Експериментальна корекція імунодефіциту поліоксидонієм приводила до статистично вірогідної нормалізації рівня Т-лімфоцитів-хелперів до 0,68±0,13*109/л (39,3±2,6%). Застосування похідних тіазолідину як імуностимуляторів призводило до зростання даного показника до: LES 2874 - 0,65±0,13*109/л (38,7±2,3%); LES 5843 - 0,69±0,13*109/л (40,6±2,2%); LES 5849 - 0,75±0,18*109/л (41,6±2,4%). Таким чином, імуностимулююча терапія циклофосфанового імунодефіциту обраними препаратами повертала значення рівнів Т-лімфоцитів хелперів, до таких, як у тварин із контрольної та плацебо-контрольної груп, зокрема між даними групами тварин не було статистично достовірної різниці. Рівні Т-лімфоцитів-хелперів зросли на 160%; 176%; 200% відповідно (поліоксидоній - на 172%).

Досліджувані речовини статистично вірогідно повертали значення ІРІ до величини норми у лабораторних тварин. Так, у 5-й групі тварин (поліоксидоній), рівень ІРІ становив 1,16±0,26, у 6-й групі (LES 2874) - 1,3±0,47, у 7-й групі (LES 5843) - 1,59±0,32, у 8-й групі (LES 5849) - 1,35±0,46 при зростанні на 136,4%; 189,1%; 145,5% відповідно (поліоксидоній - на 110,9%). Показник величини ІРІ, отриманий при введенні речовини LES 5843, був статистично достовірно вищий, ніж у групі тварин, яким в якості імуностимулятора вводили поліоксидоній.

Поліоксидоній статистично достовірно підвищував рівень В-лімфоцитів до 1,52±0,14*109/л (30,8±1,75%). Дані, отримані при введенні досліджуваних речовин корелювали з такими, як при введенні поліоксидонію. Зокрема, після проведення імуностимуляції обраними для дослідження похідними тіазолідину рівні В-лімфоцитів становили відповідно: LES2874 - 1,47±1,12*109/л (27,6±1,2%), LES5843 - 1,39±0,12*109/л (29,5±3,16%), LES5849 - 1,8±0,1*109/л (30,13±1,73%). За даними, отриманими при визначенні абсолютної кількості В-лімфоцитів встановлено, що речовина LES5849 статистично вірогідно сильніше нормалізовувала рівень СD22-клітин, ніж речовини LES2874, LES5843 та маркерний препарат при зростанні даного показника на 86,1%; 75,9%; 127,8% відповідно (поліоксидоній - на 92,4%).

Проведені досліження статистично достовірно верифікували здатність відібраних похідних тіазолідину активувати дану ланку гуморального імунітету. Речовини LES 2874 та LES 5843 за своєю активністю наближалися до обраного нами маркерного препарату, а введення речовини LES 5849 переважало використаний нами аналог та інші досліджувані похідні тіазолідину на рівні імуноглобулінів класів А, М, G.

Введення маркерного препарату статистично вірогідно півищувало рівень IgА до 1,8±0,1*109/л. Проведені досліження статистично достовірно верифікували здатність відібраних похідних тіазолідину активувати дану ланку гуморального імунітету, зокрема, рівні IgА у досліджуваних групах тварин становили: 6-а група (LES 2874) - 1,67±0,08*109/л, 7-а група (LES 5843) - 1,73±0,16*109/л. Отримані дані корелювали з такими, як при введенні поліоксидонію. Так, між даними, отриманими при введенні поліоксидонію, LES 2874 та LES 5843 не було статистично вірогідної різниці. Найбільш виражений імуностимулюючий ефект мала речовина LES 5849. Зокрема, середнє значення рівня IgА у групі тварин, яким вводили дане похідне тіазолідину становило 1,99±0,14*109/л, що статистично вірогідно перевищувало дані, отримані при введенні поліоксидонію та речовин LES2874, LES5843.

Введення поліоксидонію статистично вірогідно підвищувало рівень IgМ до 0,43±0,1*109/л. Корекція функціонального стану імунної системи виявляла наявність у досліджуваних речовин статистично вірогідно кращого корегуючого ефекту, ніж у маркерного препарату. Так, у групі тварин, яким в якості імуностимулора вводилась речовина LES 2874, рівень IgМ становив 0,52±0,11*109/л, LES 5843 - 0,54±0,07*109/л, LES 5849 - 0,51±0,07*109/л.

Дані, отримані після корекції експериментального імунодефіциту поліоксидонієм, свідчать про активацію гуморального імунітету, оскільки спостерігається тенденція до зростання рівня IgG порівняно з таким, як у тварин з імунодефіцитом, зокрема середнє значення рівня даного імуноглобуліну у цій групі тварин становило 3,47±0,16*109/л. Досліджувані речовини виявляли статистично вірогідну здатність до корекції, зокрема, рівень IgG у тварин, яким з метою корекції вводили LES 2874 становив 3,31±0,11*109/л та 3,36±0,1*109/л після введення LES 5843. Речовина LES 5849 статистично вірогідно перевищувала ефект, викликаний введенням поліоксидонію. Так, її введення підвищувало рівень IgG до 3,63±0,14*109/л.

Таким чином, показники рівня основних імуноглобулінів зросли: IgA на 475,5; 496,6; 589,7% відповідно (поліоксидоній - на 510%); IgM на 67,7; 74,2; 64,5% відповідно (поліоксидоній - на 38,7%); IgG на 138,1; 141,7; 160,4% відповідно (поліоксидоній - на 149,6%).

Висновки

циклофосфановий імунодефіцит гуморальний тіазолідин

У дисертації наведене нове вирішення наукового завдання, що полягає у пошуку потенційних імуноcтимуляторів серед похідних тіазолідину за умов експериментальної (циклофосфанової) імуносупресії.

1. За даними комп'ютерного пошуку (з використанням PASS-системи і QSAR-аналізу) з комбінаторної бібліотеки похідних тіазолідину відібрано 13 речовин із найбільш ймовірними імуностимулююючими властивостями.

2. Визначена LD50 досліджуваних речовин дозволяє віднести їх до малотоксичних сполук (ІV клас).

3. На етапі скринінгу за імуностимулюючим впливом на ключові параметри імунної системи відібрано 3 сполуки (LES 2874, LES 5843 та LES 5849), які у дозі 1/10 LD50 володіють найбільш вираженими статистично вірогідними (р?0,05) імуностимулюючими властивостями та були найменш токсичними. Встановлена залежність «структура-імунокорегуюча дія» в ряду похідних тіазолідину.

4. За своїм впливом на морфологічні параметри досліджувані речовини LES 2874, LES 5843 та LES 5849 у дозі 1/10 LD50 статистично вірогідно (р?0,05) попереджали втрату маси тіла на 10,6%; 12,3%; 15,4% відповідно (поліоксидоній - на 11,9%), маси тимусу на 32,6%; 30,1%; 43,5% відповідно (поліоксидоній - на 31,8%), коефіціенту маси тимусу на 18,9%; 21,6%; 24% відповідно (поліоксидоній - на 17,2%), маси селезінки на 18,9%; 21,3%; 25,7% відповідно (поліоксидоній - на 20,1%), коефіціенту маси селезінки на 7,5%; 8,0%; 8,9% відповідно (поліоксидоній - 7,3%). Патоморфологічно виявлені ознаки активації лімфоїдної системи: збільшення популяції лімфоїдних клітин та ознаки формування тимічних тілець у тимусі, розширення Т- та В-залежних зон у лімфовузлах та селезінці з початком формування вторинних фолікулів із зародковими центрами.

5. За своїм впливом на показники вродженого імунітету досліджувані речовини LES 2874, LES 5843 та LES 5849 у дозі 1/10 LD50 статистично вірогідно (р?0,05) підвищували рівні лейкоцитів на 22,7%; 22,9%; 23,8% відповідно (поліоксидоній - на 26,9%), лімфоцитів (абсолютні величини) на 55,8%; 46,5%; 53,5% відповідно (поліоксидоній - на 48,8%); фагоцитарне число на 63,0%; 72,1%; 93,9% відповідно (поліоксидоній - на 74,2%), фагоцитарний індекс на 20,1%; 11,1%; 20,7% відповідно (поліоксидоній - на 23,2%); рівні НK-клітин на 135%; 143,3%; 181,7% відповідно (поліоксидоній на 125%).

6. За своїм впливом на показники клітинного та гуморального системного імунітету досліджувані речовини LES 2874, LES 5843 та LES 5849 у дозі 1/10 LD50 статистично вірогідно (р?0,05) підвищували рівні Т-лімфоцитів на 41,3%; 49,4%; 51,9% відповідно (поліоксидоній - на 45,1%); Т-лімфоцитів-хелперів на 160%; 176%; 200% відповідно (поліоксидоній - на 172%); величину імунорегуляторного індексу на 136,4%; 189,1%; 145,5% відповідно (поліоксидоній - на 110,9%); рівні В-лімфоцитів на 86,1%; 75,9%; 127,8% відповідно (поліоксидоній - на 92,4%); IgA - на 475,5%; 496,6%; 589,7% відповідно (поліоксидоній - на 510%); IgM - на 67,7%; 74,2%; 64,5% відповідно (поліоксидоній - на 38,7%); IgG - на 138,1%; 141,7%; 160,4% відповідно (поліоксидоній - на 149,6%).

7. Виявлено сполуку-лідер (LES 5849), яка за своїм впливом на пригнічену циклофосфаном імунну систему статистично вірогідно (р?0,05) перевищувала нормалізуючий ефект, отриманий при введенні поліоксидонію, зокрема на величини морфологічних параметрів (маса тіла, маса тимусу, коефіціент маси тимусу, маса селезінки), рівні НK-клітин та гуморальну ланку імунної системи (В-лімфоцити, імуноглобуліни класів А, М та G).

8. Отримані результати підтверджують наявність імуностимулюючих властивостей у похідних тіазолідину та розкривають перспективи їх подальшого вивчення і застосування у якості імуностимуляторів.

Література

1. Пошивак О.Б. Експериментальне відтворення імунодефіциту у щурів / Піняжко О.Р., Пошивак О.Б., Гаврилюк О.М., Неєктєгаєв І.О., Грушка О.І. // Актуальні проблеми сучасної медицини : вісник української медичної стоматологічної академії. - 2008. - Т.8, №4, ч. 2. - С. 123-127.

2. Пошивак О.Б. Вивчення активності поліоксидонію при експериментальній імунокорекції / Пошивак О.Б., Піняжко О.Р. // Практична медицина. - 2008. - Т. 14, № . - С. 36-40.

3. Пошивак О.Б. Дослідження впливу нових похідних тіазолідину на специфічну ланку імунної системи щура / Пошивак О.Б., Піняжко О.Р., Лесик Р.Б., Неєктєгаєв І.О., Грушка О.І. // Лікарська фармакологія та токсикологія. - 2008. - № 5-6. - С. 74-77.

4. Пошивак О.Б. Моделювання експериментального імунодефіциту циклофосфаном / Пошивак О.Б. // Молодь та медицина майбутнього: V міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених, 2-3 квітня 2008 р. : тези доп. - Вінниця, 2008. - С. 295-296.

5. Пошивак О.Б. Моделювання імунодефіциту у щурів / Пошивак О.Б. // Науковий потенціал молоді - прогрес медицини майбутнього: VІ науково-практична конференції з міжнародною участю студентів та молодих вчених, 15-17 квітня 2008 р. : тези доп. - Ужгород, 2008. - С. 49-50.

6. Пошивак О.Б. Експериментальне відтворення імунодефіциту у щурів / Піняжко О.Р., Пошивак О.Б., Нєктєгаєв І.О., Грушка О.І. // ХІІ конгрес Світової федерації українських лікарських товариств, 25-28 вересня 2008 р. : тези доп. - м. Івано-Франківськ, 2008. - С. 453.

7. Poshyvak О. Search for thiazolidon derivates means with immunomodulating activity in experimental immunodefficiency / Olesya Poshyvak, Oleh Pinyazhko, Roman Lesyk // Bridges in life sciences annual scientific review. - 2008. - Vol.2, №1. - Р. 97.

Размещено на Allbest.ru